Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
08.08.2013
Чи існує у Британії особлива етика праці?
Богдан Цюпин
Велика Британія – батьківщина промислової революції 19-го століття. І в цій країні часто наголошують на досягненнях індустріалізації. Чи означає це, що існують якісь особливі британські принципи ставлення до праці – британська етика праці?
Організація Institution of Mechanical Engineers повідомляє, що 53% опитаних представників британських виробничих галузей вважають, що молодим працівникам країни бракує практичних навичок, а 38% переконані, що молодь не володіє потрібною етикою праці; 28% фірм відсилають виробничі замовлення за кордон.
Підприємець Ратан Тата з Індії викликав хвилю обурення у британських ЗМІ, коли позаминулого року розкритикував ствлення його британських колег та підлеглих до роботи. Індійський магнат обурювався, що працівники офісів його компаній у Британії надто швидко закінчували робочий день і не хотіли працювати довше у, як він висловлювався, «кризових ситуаціях». У Мумбаї, за словами Ратана Тати, етика праці набагато краща.
Саме сучасне поняття «етика праці» виникло як наголошування на перевагах саме європейських, християнських принципів із наголосом на протестантських традиціях.
Одним із перших, як розповідає професор Лондонського університету Едріан Фернам, про це писав німецький соціолог, філософ та економіст Макс Вебер.
«Він закидав, що католицькі країни Європи бідніші за протестантські країни, а пояснити, мовляв, це можна так званою «протестантською етикою», в основі якої є осуд неробства, а працьовитість вважається навіть релігійним ідеалом; марнотратство називають слабкістю, а скромність – чеснотою; бідність – ознака гріха, а заможність – ознака божого покровительства».
Професор Фернам зазначає також, що подібне проголошують й інші релігії. Наприклад, пророкові Магомету приписують слова: «Той, хто не працює ні на себе, ні на інших, не отримає божих винагород».
Що ж стосується переважно протестантської Британії, то останнє десятиліття виявило цікаве явище: роботодавці часто віддають перевагу іммігрантам, наприклад, з католицької Польщі, вказуючи зокрема, що саме поляки та інші іноземці мають вищу мотивацію до праці і часто кращу освіту й професійні навички.
Українець Василь кілька років навчався і працював у Британії. Його перший досвід студентського підробляння був у лондонському ресторані «Макдональдс». Василь вважає, що працьовитість переважно стимулюється організацією трудового процесу, а також тим, що менеджери подають особистий приклад роботи підлеглим.
Ніхто ні на кого не кричить і не тисне явно. Але сама атмосфера така, що коли ти стоїш, то виникає відчуття дискомфорту.
«Ніхто ні на кого не кричить і не тисне явно, – зазначає він. – Прямого якогось впливу немає, але сама атмосфера створюється така, що коли ти стоїш, то виникає відчуття дискомфорту. Ти повинен щось робити. А в кінці після закінчення робочого дня менеджер майже обов’язково просить про «послугу». Як правило, це ще десь півгодини роботи, яка не оплачувалася… Але при цьому я звернув увагу у першу чергу на те, що на гроші, які можна заробити в «Макдональдсі», що вважається місцем роботи для студентів та інших початківців, все-таки можна було прожити, і молода людина могла оплачувати свої життєві витрати».
Згодом Василь працював в інших компаніях у Лондоні і тепер, повернувшись до Києва, визнає, що етика чи ж ставлення до праці в Україні інші.
На його думку, ті самі українці, коли перебувають за кордоном, мають кращу мотивацію, ніж працюючи в Україні.
Британці часто ведуть мову про відмирання певних традицій у зв’язку зі скороченням цілих галузей економіки і навіть зникненням професій.
Наприклад, фізична праця на британських фермах стала переважно сезонною, славнозвісні британські текстильні, металургійні й вуглевидобувні підприємства залишили по собі переважно спогади.
Критики сучасних реалій стверджують, що британська етика праці потерпає від занепаду через надто низькі зарплати, які, зокрема, не стимулюють безробітних шукати роботу.
Філіпа Страуб досліджувала це питання для неурядової організації Center for social justcice. «Коли людина з низькими прибутками повертається на роботу, уряд забирає так багато допомоги, що, наприклад, молода людина, ставши до праці, може отримати лише на 89 пенсів на годину більше, (ніж допомога по безробіттю,) а якщо додати автобусні квитки, плату за обід чи одяг для роботи, то часто такі люди можуть навіть зазнавати фінансових втрат», – зазначає Філіпа Страуб.
Британський закон вимагає від роботодавців гарантувати працівникам мінімальну плату 6 фунтів і 19 пенсів за годину роботи – в американській валюті це понад 9 доларів.
І хоча в середньому по країні зарплата становить понад 25 тисяч фунтів на рік, насправді різниця може бути також великою, бо йдеться і про мільйонні контракти для дуже маленької кількості директорів фірм, і часом мізерну зарплатню малокваліфікованих працівників, якої, за твердженнями, що часто лунають, не вистачає на повноцінне прожиття.
Критики кажуть, що деякі компанії просто шукають дешевшої робочої сили і часто знаходять її в бідніших країнах світу.
Натомість Велика Британія і, зокрема, Лондон в останні десятиріччя стали глобальними центрами галузей обслуговування.
Йдеться про фінансові операції: банківську галузь, інвестиції, послуги страхових і юридичних компаній тощо.
Про роботоголіків лондонського Сіті ходять легенди, включно з твердженнями, що чимало людей там працюють більше, ніж передбачає контракт, але й заробляють деколи суми, які нагадують лотерейні виграші.
Чи такими людьми керують неписані принципи етики праці, чи можливість робити цікаву роботу, або, як не банально це лунає, просто бажання заробити більше грошей?
Радіо Свобода © 2013 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.