Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерствоосвіти і науки України
Національнийуніверситет «Львівськаполітехніка»
Кафедра “Телекомунікації”
Звіт
про виконання
лабораторної роботи № 9
з дисципліни «Операційні системи телекомунікаційних мереж»
на тему: «Інсталяція ОС Linux»
Виконав:
студент групи ІМЗм-11
Хархаліс З. М.
Перевірив:
ст. викл. Костів О. Л.
Львів 2013
Мета роботи:
Теоретичні відомості
Lіnux є UNIХ-подібной операційною системою і тому принципи її побудови мало чим відрізняються від стандартів UNIХ. На рис. 1.9 схематично зображена модель операційної системи Lіnux. В цій моделі можна виділяти два рівні .
Система розробки
Систе мні програми
Прикладні програми
Рис 1. Модель системи Lіnux
У центрі знаходиться ядро системи (КегnеІ). Ядро безпосереднє взаємодіє з апаратною частиною комп'ютера, ізолюючи прикладні програми від особливостей її архітектури. Ядро має набір функцій, які використовуються прикладними програмами. До функцій ядра відносяться операції вводу/виводу (відкриття, читання, записи і керування файлами), створення і керування процесами, забезпечення їхньої синхронізації і міжпроцесної взаємодії. Усі програми звертаються до ядра за допомогою системних викликів.
Другий рівень складають програми чи задачі. Які можуть бути або системними (визначають функціональність системи) або прикладні (забезпечують користувацький інтерфейс Lіnux.
Однак незважаючи на відмінність додатків, схеми їхньої взаємодії з ядром однакові. Набір додатків визначає той чи інший дистрибутив операційної системи Lіnux.
Ядро забезпечує базову функціональність операційної системи: створює і керує процесами, розподіляє пам'ять, забезпечує доступ до файлів і периферійних пристроїв.
Взаємодія прикладних задач з ядром відбувається за допомогою стандартного інтерфейсу системних викликів. Інтерфейс системних викликів складається з набору функцій ядра і визначає формат запитів на ці функції. Процес взаємодіє з ядром відбувається з допомогою системного виклику певної процедури ядра. Цей процес ззовні схожий на звичайний виклик бібліотечної функції. Після чого ядро від імені процесу виконує певний запит і повертає процесу необхідні дані.
Ядро складається з трьох основних підсистем:
Файлова підсистема забезпечує уніфікований інтерфейс доступу до даних, розташованим на дискових накопичувачах, і до периферійних пристроїв. Ті самі функції open , read, write можуть використовуватися як при читані чи записі даних на диск, так і при виводі тексту на принтер чи термінал.
Файлова підсистема контролює права доступу до файлу, виконує операції переміщеня і видалення файлу, а також виконує запис/читання даних файлу. Оскільки більшість прикладних функцій виконується через інтерфейс файлової системи (у тому числі і доступ до периферійних пристроїв) то права доступу до файлів визначають привілею користувача в системі.
Файлова підсистема забезпечує перенаправлення запитів, адресованих периферійним пристроям, до модулів підсистеми вводу/виводу.
Запущена на виконання программа створює в системі один чи більш процесів(задач). Підсистема керування процесами контролює:
В загальному випадку процесор може обслуговувати тільки один процес в певний момент часу. Операційна система керує доступом процесів до обчислювальних ресурсів, створюючи ілюзію одночасного виконання декількох задач. Існує спеціальна функція ядра - планувальник процесів (scheduler), яка дозволяє уникнути конфліктів між процесами при розподілі системних ресурсів (процесора, пам'яті, пристрої вводу/виводу). Планувальник запускає процес на виконання і контролює його виконання. Планувальник процесів відповідає за попередження і відхилення монопольного захоплення системних ресурсів тим чи іншим процесом. Звільненя процесора процесом відбуваєьбся після операції вводу/виводу або проходження певного інтервала часу. Після чого планувальник вибирає наступний процес з найвищим пріоритетом і запускає його на виконання.
Модуль керування пам'яттю забезпечує розміщення оперативної пам'яті для прикладних задач. Оперативної пам'яті рідко буває "занадто багато". Бувають випадки що для всіх процесів не вистачає оперативної пам'яті, тоді ядро частину процесу чи декількох процесів може перемістити у вторинну пам'ять (як правило, у спеціальну область жорсткого диска), звільняючи ресурси для процесу, що виконується. Усі сучасні системи реалізують так звану віртуальну пам'ять: процес виконується у власному логічному адресному просторі, це дозволяє значно економити доступну фізичну пам'ять. Керування віртуальною пам'яттю процесу також входить у задачі модуля керування пам'яттю. Модуль міжпроцесорної взаємодії відповідає за оповіщення процесів про події, що реалізується за допомогою сигналів оповіщення, і забезпечує можливість передачі даних між різними процесами.
Підсистема введення/виводу виконує запити файлової підсистеми і підсистеми керування процесами для забезпечення доступу цих підсистем до периферійних пристроїв (дисків, магнітних стрічкок, терміналів і т.д. ). Вона забезпечує необхідну буферизацию даних і взаємодіє з
драйверами пристроїв - спеціальними модулями ядра, які безпосередньо взаємодіють з зовнішніми пристроями.
Хід роботи
На даній лабораторній роботі встановимо дистрибутив Ubuntu Linux 10.10 для Desktop комп’ютера. Конфігурація машини:
Висновок: виконуючи дану лабораторну роботу, на робочу машину нами був інстальований дистрибутив Ubuntu Linux 12.12. У процесі засвоїли методику ведення основних налаштувань при інсталяції системи за допомогою інсталяційного CD.