Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Соловйов Юрій Іванович
УДК - 930.8/371.126(477)
СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
УКРАЇНИ (1991-1997 рр.)
07.00.01. – Історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Донецьк - 1999
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Донецькому державному університеті
Міністерства освіти України
Науковий керівник доктор історичних наук, професор
Добров Петро Васильович,
професор кафедри історії України
Донецького державного університету
Офіційні опоненти: - доктор історичних наук, професор
Даниленко Віктор Михайлович ,
завідувач відділу історії культури
Інституту історії України НАН України
- доктор історичних наук, професор
Тригуб Петро Микитович
завідувач кафедри соціально-економічних
дисциплін Миколаївської філії Національного
університету “Києво-Могилянська академія”
Провідна установа - Запорізький державний університет,
кафедра новітньої історії України
Захист відбудеться “ 2 “ квітня 1999 р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.11.051.02 для захисту дисертацій в Донецькому державному університеті (340055, м. Донецьк - 55, вул.Університетська, 24, Гол. корп., ауд.309).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького державного університету (340055, м.Донецьк, 55, вул.Університетська, 24).
Автореферат розісланий “ 1 “ березня 1999 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор історичних наук О.В.Крапівін
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. 90-ті роки поточного століття позначені доленосними зрушеннями в українському суспільстві. Україна утвердилась в якості незалежної суверенної держави, стала на шлях до демократії та ринкової економіки. Докорінні перетворення в житті держави не оминули й освітянську систему, яка є складовою частиною суспільства і неминуче змінюється разом з ним. Актуальність вивчення системи підготовки вчителів початкових класів в 90-ті роки зумовлена декількома факторами.
Особливість освітянської системи полягає в тому, що на неї покладено двоєдине завдання – сприяти модернізації суспільства, не руйнуючи водночас ті з традицій, збереження яких є життєво необхідним. Тому освіта інколи з деяким запізненням реагує на потреби суспільства, яке динамічно змінюється. Отже, протиріччя між станом освіти та потребами суспільства має загальний характер. Значення освіти помітно зростає в періоди змін. За умов індустріального та інформаційного суспільств вона не лише істотно впливає на відтворення інтелектуального потенціалу суспільства, а й забезпечує різні галузі господарства висококваліфікованими фахівцями, виступаючи ключовим фактором соціального прогресу.
Все це важливо і для України. До того ж наша країна має додаткові фактори актуальності трансформації освітянської системи. Формально інтернаціоналістська, фактично русифікаторська освіта радянських часів не відповідала потребам побудови національної держави. Навчанню, як і суспільству в цілому, бракувало не тільки національної спрямованості, йому бракувало ще й демократизму, гуманізму. Соціально-економічна криза фактично поставила освіту в Україні на межу виживання. Кризові явища в галузі посилюються недостатньою увагою з боку держави до її проблем, залишковим принципом фінансування.
Перетворення в системі освіти необхідно починати з педагогічної освіти. Сучасне соціальне замовлення висуває принципово нові вимоги до педагогічних кадрів. Адже сприяти формуванню особистості може тільки такий вчитель, який сам є розвинутою творчою особистістю. Особливу увагу слід приділити підготовці вчителів початкової школи, оскільки вони найперші залучаються до формування громадян нової України. Специфіка початкової школи полягає в тому, що учнів навчає один учитель, а значить від його професійної майстерності, людських якостей значною мірою залежить успіх подальшого розвитку, навчання й виховання дитини.
В дисертації розглядається історичний аспект проблеми, тобто підготовка вчителів початкових класів показана в контексті розбудови Української держави, як одна із сфер, котра реформується у зв’язку з новим соціальним замовленням. Розвиток освіти в наш час – стратегічне питання еволюції Української держави, оскільки він слугує підгрунтям досягнення економічної незалежності на основі подальшого зростання її інтелектуального потенціалу.
Дослідження цих проблем дозволить узагальнити досвід щодо перетворень у системі підготовки вчителів початкової школи як в Україні, так і за її межами. На цій основі доцільно виробити рекомендації щодо подальшого вдосконалення мережі вищих навчальних закладів та змісту освіти з метою вирішення проблем, які назріли в системі підготовки вчителів початкової школи України, чим і зумовлений вибір теми дисертаційного дослідження: “Система підготовки вчителів початкової школи України (1991-1997 рр.)”.
Предметом дослідження є система підготовки вчителів початкової школи в Україні, її складові, а також зрушення, викликані часом.
Об’єктом дослідження є діяльність держави та її освітніх інститутів по підготовці вчителів початкових класів. В полі зору дослідника перебувають органи управління освітою в Україні. Об’єктом уваги автора виступають вищі навчальні заклади, які здійснюють підготовку фахівців за спеціальністю “Початкове навчання”: педучилища, педколеджі, педінститути та педуніверситети. Різноманітні документи і матеріали, в яких характеризується робота цих закладів: звітна документація, навчальні плани і програми, навчальні посібники тощо – становлять інтерес для дослідника. Певний внесок у розв’язання освітянських проблем роблять громадські об’єднання, діяльність яких також виступає об’єктом вивчення. В полі зору дослідника перебувають абітурієнти й студенти з їхньою уявою про професію вчителя молодших класів, власну педагогічну діяльність, безпосередньо навчально-виховний процес у вищих педагогічних навчальних закладах.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1991-1997 роки. Нижня межа пов’язана з проголошенням Україною незалежності. Саме цей факт зумовив докорінні перетворення в системі освіти на основі зміни пріоритетів внутрішньої політики. Верхня межа позначена 1997 роком, яким завершується наявна узагальнююча звітна документація, яка на сьогодні дозволяє робити реальні висновки щодо стану освітянської галузі в країні. В окремих випадках автор звертався до попередніх періодів з метою визначення провідних тенденцій у розвитку освіти, зрушень у підготовці вчителів початкової школи, а також зміни соціально-економічної, демографічної, ідеологічної ситуації в Україні, що справляє безпосередній вплив на загальноосвітній процес.
Мета дисертаційного дослідження полягає в аналізі змін у системі підготовки вчителів початкової школи за умов незалежної України, визначенні факторів, що їх обумовили, з’ясуванні досягнень і прорахунків у цій галузі з тим, щоб уникнути їх у майбутньому. Досягнення поставленої мети передбачається здійснити шляхом розв’язання наступних завдань:
- здійснити порівняльний аналіз розвитку системи підготовки вчителів в Україні та розвинених країнах Європи й світу з метою виявлення корисного для нашої країни досвіду;
- з’ясувати зумовленість та зміст кризових явищ у системі вищої педагогічної освіти в Україні;
- визначити перспективні шляхи розвитку вищої освіти щодо підготовки вчителів початкової школи;
- проаналізувати законодавчу основу перетворень у системі педагогічної освіти України, її повноту та життєздатність;
- дослідити структурну перебудову в системі педагогічних навчальних закладів по підготовці вчителів початкової школи та її зумовленість;
- встановити доцільність запровадження ступеневої підготовки вчителів молодших класів;
- виявити проблеми в матеріальному забезпеченні освітянських закладів, в залученні нових джерел фінансування та матеріально-технічного постачання, ступінь їхньої ефективності та довготривалості;
- дослідити перетворення в змісті освіти, порівняти навчальні плани нових типів вищих педагогічних навчальних закладів;
- визначити напрямки формування національної системи виховання, її відбиття у формуванні нової генерації вчителів початкових класів, відповідність інтересам держави.
Наукова новизна дослідження полягає в узагальненні процесу реформування системи по підготовці педагогів початкової школи. Аналізується практична діяльність на загальнодержавному та місцевому рівнях щодо підготовки численної й соціально значущої групи – вчителів початкової школи. Дисертант дає критичний аналіз законодавчої основи освіти, деяких новаторських кроків держави у цій сфері. Автором введені до наукового обігу нові матеріали, зокрема, статистичні дані, документи Міністерства освіти, результати соціологічних обстежень тощо. В процесі дослідження залучався власний практичний досвід автора.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання їх для підготовки узагальнюючих праць з історії України, історії культури та освіти; для підготовки спецкурсів як, наприклад, “Історія педагогічної освіти в Україні”; для розробки заходів і рекомендацій щодо перетворень в галузі вищої педагогічної освіти в цілому і, зокрема, в галузі підготовки вчителів початкових класів; для визначення тематики студентських наукових робіт з історії освіти України.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри історії України Донецького держуніверситету. Результати дослідження доповідались на наукових та науково-практичних конференціях. Зокрема, автор взяв участь у роботі міжнародної практичної конференції “Образование в современном обществе: проблемы, теория, практика “, яка відбулася в Одесі 1996 р.; в регіональній конференції “Экологическое образование – проблемы и перспективы”, що проводилася в Горлівці того ж року; в науково-практичному семінарі “Гра і дитинство”, котрий працював у Миколаєві 1997 р.
Основні положення дисертації викладені в збірниках доповідей і повідомлень вищеназваних конференцій, а також у журналі “Схід”, збірнику “Придніпровський науковий вісник”. Всього вісім публікацій, з яких три містяться у фахових виданнях.
Дисертація складається із вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури (201 найменування).
У Вступі обгрунтована актуальність теми, визначена її новизна, показана практична значимість дисертації, окреслені хронологічні рамки дослідження, з’ясовані предмет та об’єкт дослідження, поставлена мета й завдання роботи.
Перший розділ “Історіографічний та джерелознавчий огляд”, що складається з двох підрозділів, присвячений стану розробки висунутої проблеми, джерелознавчому аналізу та характеристиці методологічної основи роботи. Переходячи до історіографічного огляду, слід відзначити, що дослідниками вивчалися різні аспекти проблеми. Одним з них є історія підготовки вчителів початкової школи. Звертають на себе увагу праці загальноросійського масштабу 2, в яких приділена увага організаційній структурі відповідних навчальних закладів, охарактеризований навчальний процес.
Проблеми підготовки вчителів початкової школи в межах України торкалися такі дослідники як М.М.Барна, В.А.Ставицький, В.К.Майборода та інші. В їхніх працях основна увага привернута до системи освіти в Україні за радянської влади. Автори простежують процес формування мережі навчальних педагогічних закладів, аналізують навчально-виховний процес в окремих навчальних закладах та в цілому по республіці. Показано, що фактично система вищої педагогічної освіти в Україні не відрізнялась від загальносоюзної 3. Не заперечуючи внеску названих авторів у розробку проблеми, слід відзначити деяку ідеалізацію процесів, що відбувалися в освіті. Адже для радянського періоду була характерна надмірна централізація освіти, повномасштабна ідеологізація навчально-виховного процесу.
Велика кількість робіт присвячена аналізу вирішення освітянських проблем у зарубіжному світі. В цій групі перш за все привертають увагу праці узагальнюючого характеру Ф.Г.Кумбса, К.Єлманової, та інших 4. У працях Кумбса та Єлманової в дусі радянської історіографії дещо тенденційно показано стан освіти в капіталістичних країнах. Українські дослідники С.Сухорський, А.Ятченко та Л.Герасіна звертають увагу на об’єктивність кризи в системі освіти. Автори вказаних праць аналізують проблеми, що зустрічаються на шляху перетворень. Найважливішими умовами успішного реформування, на їхню думку, є підтримка початку реформ та залучення коштів на розвиток освіти в масштабах всієї нації.
До досвіду окремих країн щодо реформування системи освіти та, зокрема, підготовки вчителів початкової школи звернулися І.М.Ковчина, М.Левченко та інші 5. Автори з’ясовують передумови, зміст і наслідки інтенсивного розвитку освіти у західному світі. Дослідники торкаються такої проблеми як ступінь відповідності освіти потребам суспільства. Майбутнє освіти ними вбачається у приведенні її у відповідність з динамікою сучасного розвитку суспільства. Серед напрямків реформування переважає тенденція до створення гнучкої освітньої системи, котра була б здатна до самооновлення. В названих працях автори звертаються до досвіду перетворень в освітянській галузі в європейських, північноамериканських країнах, а також країнах деяких інших регіонів.
Наступна проблема, над якою працюють дослідники, - напрямки реформування системи підготовки вчителів молодших класів. Філософські підвалини перетворень в освітянській галузі викладені в працях В.С.Лутая та Б.С.Гершунського 6. Дані монографії мають прогностичний характер, в них заторкнуті глобальні філософські й світоглядні проблеми розвитку освіти, актуальні вже для майбутнього. Автори прагнуть показати основні риси розвитку освіти в ХХІ ст. Вони зупиняються на завданнях, що стоять перед освітою, головним серед яких – творення особистості людини.
Провідні працівники Міністерства освіти України В.Погребняк, А.Ятченко, Л.Герасіна, О.Котова виступили з рядом праць, присвячених організаційним перетворенням у системі освіти 7. Автори підбили перші підсумки її реформування. Серед головних тенденцій виділені: збільшення можливостей для здобуття вищої освіти завдяки розширенню мережі вищих навчальних закладів та урізноманітненню форм отримання освіти; появу поряд з класичними типами вищих навчальних закладів так званого “неуніверситетського” сектору; академічну мобільність.
Організація керівництва педагогічним коледжем, який для України є новим типом навчального закладу, висвітлена К.І.Волинець 8. Методичному аспекту проблеми присвячені праці В.І.Лугового та Л.О.Хомич 9.
Історіографічний огляд показав наявність численної наукової літератури з проблеми. Водночас він виявив певні недоліки. По-перше, переважна більшість цих праць – невеликі за обсягом, присвячені якомусь одному аспекту. Тобто в наявності матеріал, котрий потребує узагальнення. По-друге, меншою мірою розкритий історичний аспект реформування системи освіти в сучасних умовах, що і поставлено в центр уваги дисертаційного дослідження. По-третє, названим працям часто не вистачає критичності.
В основу класифікації джерел з проблеми покладена спільність їх походження, що дозволяє групувати документи близького ідейного спрямування, приблизно рівного ступеня достовірності, єдиної методики використання. Отже, джерела з проблеми, що розглядається, слід згрупувати таким чином: документи і матеріали державних органів влади; документи місцевих органів влади; поточні матеріали вищих навчальних закладів; статистичні матеріали; документи громадських організацій; результати соціологічних обстежень; періодичні видання.
До першої групи віднесені закони України та укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, розпорядження, аналітичні та інформаційні матеріали Міністерства освіти України. Значна їх частина друкується в "Інформаційному збірнику Міністерства освіти України", інших періодичних виданнях. Велика кількість їх – річні звіти вузів, накази, розпорядження, матеріали колегій тощо – зберігається в поточному архіві Міністерства освіти України.
Різноманітні рішення, розпорядження, постанови, накази обласних, автономної республіки Крим та Київського управління освіти становлять другу групу джерел.
Важливу інформацію містять статистичні матеріали. Значна частина їх опублікована 10, решта зберігається в поточному архіві Міністерства освіти, а також архівах обласних управлінь статистики. Окрему підгрупу становлять інформаційні матеріали про діяльність вищих педагогічних навчальних закладів11. Вони містять інформацію щодо динаміки кількості прийнятих студентів та підготовлених спеціалістів, розподілу студентів за спеціальностями, матеріально-технічного забезпечення.
Значний інтерес являють поточні матеріали діяльності окремих вищих навчальних закладів по підготовці вчителів початкових класів. Це навчальні плани, робочі програми, матеріали бухгалтерського обліку, звіти тощо.
Проблеми підготовки вчителів початкових класів перебувають у полі зору громадських організацій. Серед міжнародних першочергово слід назвати ЮНЕСКО. Цікавими є матеріали Першого педагогічного з’їзду України.
Питання про мотивацію обрання молодими людьми педагогічної спеціальності, ставлення студентів до навчально-виховного процесу, їхня оцінка стану освіти дозволяють висвітлити соціологічні дослідження.
Ще одним джерелом є періодична преса. Цікаву та різноманітну інформацію надають “Рідна школа”, “Початкова школа”, “Вища педагогічна освіта”, “Педагогіка і психологія” і т.д. Зокрема, на їхніх сторінках розгорнулася широка дискусія з приводу змісту реформування освітянської галузі України, педагоги-практики діляться власним досвідом щодо вдосконалення підготовки вчителів.
Розмаїття окресленого кола джерел з огляду на їх достовірність дозволяє розкрити поставлену проблему.
Методологічну основу даного дослідження становлять наступні загальносвітоглядні принципи: прагнення до неупередженості, історизм, визнання загальних закономірностей розвитку суспільства, взаємозв’язок соціально-економічних та культурних процесів, поєднання загальнолюдських та національних цінностей в освіті.
Другий розділ “Структурна перебудова системи підготовки вчителів початкової школи”, який складається з чотирьох підрозділів, висвітлює світовий досвід по реформуванню системи освіти, аналізує законодавчу базу, окреслює перетворення в структурі навчальних закладів по підготовці вчителів, а також основні проблеми щодо фінансового забезпечення галузі.
Будь-яка країна стикається з проблемою реформування освіти. У світі накопичений багатий досвід щодо цього процесу. Ознаки суттєвих змін в освітянській системі провідних західних держав виявилися вже в 50-ті роки. Провідними напрямками перетворень є децентралізація, створення гнучкої системи підготовки вчителів початкових класів, переорієнтація мети навчання з передачі інформації до розвитку інтелектуальних здібностей студента. Деякі складові світового досвіду можуть бути корисними для України. Проте застосування його передбачає уникнення ідеалізації та бездумного копіювання.
Аналіз законодавчих актів дозволив з’ясувати політику держави в цій сфері, а проекція їх на реальне життя – ступінь їхньої життєздатності. Законодавчі документи щодо підготовки вчителів початкових класів поділяються на кілька груп: закони України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, загальнодержавні концепції та регіональні програми розвитку освіти. Освіти в цілому, підготовки вчителів початкових класів зокрема, стосуються норми багатьох законів, спрямованих на інші сфери суспільства: систему оподаткування, підприємництво, про власність, соціальне становище та розвиток молоді в Україні.
В основному завершена робота по створенню нормативної бази освіти в Україні. Вона базується на положеннях Конституції України. Так статтею 53 громадянам України гарантується право на освіту 12. Ключове значення мають закон “Про освіту”, Державна Національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) 13. Слід відзначити, що освітянському законодавству бракує завершеності, послідовності. Нерідко законодавчі акти відірвані від життя, не враховують його реалій. Слабким місцем законодавства є відсутність чіткого механізму його реалізації та дефіцит особистої відповідальності керівників усіх рівнів за ті чи інші перетворення.
В Україні проводиться структурна перебудова системи освіти, що повною мірою стосується і підготовки вчителів початкових класів. Вкладається новий зміст у поняття вищого навчального закладу, яке тепер поширюється і на колишні середні спеціальні навчальні заклади, зокрема на педучилища. Запроваджується ступенева підготовка спеціалістів, вводиться нова система кваліфікацій – молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
У 1990 р. в Україні нараховувалося 50 педагогічних училищ, 16 з яких пізніше були реорганізовані в педагогічні коледжі. Подібна перебудова – цілком закономірний процес. Свого часу вони формувалися з метою короткострокової підготовки вчителів початкових класів, у яких держава відчувала надзвичайну потребу. За сучасних умов вимоги до вчителя зросли, відповідно підвищилися вони і до підготовки кадрів, що й спричинило зміну статусу. На початку 1990-х років виникла ідея створення на базі провідних педінститутів педагогічних університетів, які мають виконувати функцію регіональних центрів педагогічної освіти й науки. Внаслідок проведених перетворень у 1997 р. система навчальних закладів по підготовці вчителів початкових класів складалася з 30 педагогічних училищ (з двома філіями), 17 коледжів (в тому числі 1 приватний), 16 педінститутів, 7 педуніверситетів, 4 класичні університети, а також 7 недержавних інститутів.14.
У педагогічних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації готуються вчителі з 8 основних спеціальностей. Спеціальність “Початкове навчання” є в більшості з них - за цим профілем навчалося 53,5 % студентів цих закладів. З огляду на проблему працевлаштування відбувається перехід до підготовки фахівців за подвійними спеціальностями: початкове навчання й українська мова, початкове навчання й іноземна мова тощо. Визначені також додаткові кваліфікації для майбутніх вчителів початкових класів. Це організатор роботи з учнівськими об’єднаннями, керівник дитячого художнього колективу та інші. Така ж тенденція простежується і в роботі педагогічних навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації 15.
Окрім державних, підготовку вчителів початкових класів здійснюють недержавні навчальні заклади: Краматорський та Макіївський економіко-гуманітарні, Кіровоградський та Рівненський соціально-педагогічні інститути, Донецький інститут соціальної освіти, Центр гуманітарної підготовки МІГРО (Київ), Закарпатський угорський педінститут. Наявність недержавної освіти означає припинення державної монополії на освіту, створення здорової конкуренції між різними закладами. Вона сприяє розширенню можливостей громадян щодо одержання освіти.
В Україні підготовка вчителів здійснювалась не лише для українських та російських шкіл, але й для молдавських (Чернівецький університет, Білгород-Дністровське педучилище), угорських (Мукачівське й Чернівецьке педучилища), болгарських та німецьких (Ізмаїльський педінститут, Білгород-Дністровське педучилище), єврейських (Київський педколедж № 3).
Аналіз статистичних даних показує скорочення чисельності студентів педагогічних спеціальностей. Протягом 1990-1997 рр. їх кількість у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівня акредитації скоротилася на 15%, І-ІІ рівнів – на 42,7% 16. Про це свідчать також результати конкурсу серед абітурієнтів: 1993 р. на одне місце було подано 2,3 заяви, 1996 – 1,8 17. З одного боку, це є наслідком падіння престижності педагогічних спеціальностей внаслідок незадовільного матеріального забезпечення галузі, з іншого - скорочення контингенту студентів зумовлене приведенням обсягів підготовки педагогічних кадрів до сучасних потреб.
Багатоступеневість вимагає впровадження гнучкої системи освіти, однією з форм якої можуть бути навчальні комплекси. В січні 1993 р. Міністерство освіти затвердило “Положення про навчальний та навчально-науково-виробничий комплекс”. До складу такого комплексу входять школи, гімназії, коледжі, інститути. В Україні створено вже 11 навчальних комплексів: навколо Національного, Харківського, Південно-українського педуніверситетів, Слов’янського педінституту та інших. На цьому шляху можливе досягнення безперервності освіти, забезпечення академічної мобільності, що і є кінцевою метою структурних перетворень у системі підготовки вчителів початкової школи.
Реалізація поставлених перед освітою завдань багато в чому залежить від рівня її матеріально-технічної забезпеченості. Якщо в більшості напрямків реформування освіти спостерігаються певні досягнення, то саме в сфері фінансування доводиться констатувати незаперечну перевагу негативних тенденцій. Попередня епоха залишила у спадок, з одного боку, занадто витратну систему, з іншого – залишковий принцип фінансування. Яскравим проявом неефективного використання коштів є абсурдна ситуація, коли, перебуваючи у фінансовій скруті, держава сплачує підготовку тисяч спеціалістів у сфері початкової освіти, які за фахом не працюють, а отже, не виправдовують витрат.
Численні законодавчі документи, спрямовані на втілення кращих світових стандартів, у частині фінансування освіти не виконуються. З 1994 р. через відсутність фінансування майже не проводиться оновлення матеріальної бази в усіх типах закладів освіти. Обладнання навчальних кабінетів, спортзалів фізично й морально застаріло, забезпеченість сучасними технічними засобами навчання становить 20-30%, а сучасні історичні карти взагалі відсутні 18. Дуже низький рівень забезпеченості комп’ютерними місцями. Так, в Ізмаїльському педінституті він становить 1,9; Переяслав-Хмельницькому – 1,7; Кіровоградському педуніверситеті –1,6; Херсонському педінституті - 0,77 місць на 100 осіб денної форми навчання 19. В особливо важкому стані опинилася педагогічна наука. За 1991-1997 рр. частка викладачів, які брали участь у госпдоговірних науково-дослідних роботах скоротилася з 5,1 до 0,7%, за 1995-1997 рр. питома вага викладачів – учасників держбюджетних тем впала з 15,2 до 1,3% 20. Педагогічна наука не може розраховувати в такій мірі, як деякі інші, ні на державне фінансування, ні на зацікавленість підприємців.
Через відставання росту зарплати від зростання цін можливості придбання основних продуктів харчування на зарплату викладача педучилища скоротилася в 4-7 разів, на стипендію студента – в 7-12,5 разів21. Україна активно працює над тим, щоб посісти відповідне місце в світових та європейських організаціях, і водночас порушує всі основні положення Статусу викладацького складу вищих навчальних закладів, схваленого Генеральною конвенцією ЮНЕСКО в листопаді 1997 р. Формально освіту визнано пріоритетною сферою розвитку суспільства, педагогічним працівникам формально надані гарантії соціально-економічного захисту. Проте більшість правових норм не діє через слабкість українського освітянського “лоббі”, що зумовив залишковий принцип фінансування системи підготовки вчителів початкових класів, як і всієї освітянської галузі.
Третій розділ “Зміни в навчально-виховному процесі”, що складається з двох підрозділів, присвячений зрушенням у змісті освіти та становленню національної системи виховання у вищих навчальних закладах, які готують вчителів початкових класів.
У реформуванні підготовки вчителів початкових класів визначна роль належить змісту навчання студентів. Гуманізація, демократизація, національна спрямованість, багаторівневість та варіативність є основними принципами перебудови змісту навчання.
Головна функція вищих закладів змінилася в підготовці спеціалістів з традиційно-інформативної на формування творчої особистості, що зумовлено зміною соціального замовлення, потребою привести зміст підготовки педагогічних кадрів у відповідність до соціальної функції та мети освіти. Фахова мобільність та професійна гнучкість майбутнього вчителя початкових класів досягається за рахунок включення в навчальні плани можливості отримання подвійних спеціальностей з однаковими базовими навчальними дисциплінами. Запроваджується практика спеціалізацій (здобуття однієї з них передбачається навчальним планом, двох і більше – на платній основі).
Зміст навчання складається з нормативної та вибіркової частин. Перша визначається відповідним державним стандартом, друга – безпосередньо вищим навчальним закладом. В основі лежить навчальний план, який затверджується Головним управлінням вищих навчальних закладів Міністерства освіти, але навчальні заклади дістали право на розробку власних варіантів програм. Поступово скорочується кількість обов’язкових та зростає частка курсів за вибором. Однак рівень ефективності змісту навчання вчителів початкових класів все ще залишається недостатнім. На експериментальній стадії досі знаходиться проблема узгодження змісту навчання педагогів початкової школи в навчальних закладах І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації.
В контексті переходу до національної системи освіти запроваджені курси з історії України, українознавства, більше уваги приділяється українській мові та літературі. Гуманітаризація підготовки вчителів початкової школи досягається завдяки викладанню всесвітньої історії, історії світової й вітчизняної культури, наявності системи спецкурсів на альтернативній основі - з історії філософії, української політології, соціології та інші.
У період, що розглядається, у вищих навчальних закладах, що готують вчителів початкових класів, акцент робився на переході від інформаційно-пояснювального до развиваючого, дієвого навчання. Сутність останнього полягає в тому, що студенти не лише засвоюють систему знань, а й способи здобуття знань, основи творчої діяльності; на основі отриманих знань вони виробляють навички самостійно аналізувати процеси, реальні ситуації. В таких обставинах зростає роль педагогічної практики, потреба в практичній орієнтованості навчання.
Підготовка творчого фахівця вимагає нових педагогічних технологій, застосування активних форм та методів навчання: лекцій з проблемним викладанням, рольових ігр, які моделюють викладання в школі, дискусій в малих групах, інших. Процес переходу до активного навчання відбувається дещо повільно, що зумовлено слабкою методичною та матеріально-технічною базами. Недостатньо уваги приділяється організації самостійної роботи студентів.
Одним з найважливіших завдань підготовки фахівців для роботи з молодшими школярами є становлення національного виховання. Адже без наявності та усвідомлення своєї національної самобутності замість інтеграції в міжнародне співтовариство може статися розчинення в світовій спільноті. Ще в 1989 р. Міністерство освіти України розробило і запровадило національні плани викладання всіх педагогічних спеціальностей. 1989 рік вважається переломним у поверненні педагогічної освіти на національний грунт.
Зусиллями педагогічної громади, за підтримки Міністерства освіти в основному сформульовані мета, завдання, напрямки перетворень у цій сфері. Влітку 1994 р. Всеукраїнська педагогічна рада ухвалила Концепцію національного виховання. Але в подальшому в стані реформаторів стався розкол, внаслідок чого з’явилися два документи: “Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти” та “Концепція національного виховання”.
Основою підготовки національно свідомого педагога виступає рідна мова. З 1991 р. відбулися помітні зрушення. Якщо тоді лише в 40,7% академічних груп у вищих педагогічних навчальних закладах викладання здійснювалось українською мовою, то в 1997 р. – вже у 80,3% 22. Проте мовна проблема остаточно не вирішена: в Бердянському, Луганському, Ізмаїльському педінститутах менше як у половині академічних груп викладання здійснювалось українською мовою. Цьому перешкоджають спадщина радянських часів, російськомовне середовище в східних областях України, недостатня увага мовній політиці.
Подальшого вдосконалення вимагає гармонійність поєднання національних та загальнолюдських цінностей. Якщо в радянській системі виховання пріоритет віддавався вихованню в колективі, то в сучасних умовах на перше місце висувається саме особистість. В умовах переходу до ринкової економіки виховання в більшій мірі повинно орієнтуватись на формування й розвиток індивідуалістичних цінностей. З огляду на перспективні завдання розвитку освіти доцільно акцентувати увагу на формуванні таких якостей як ініціативність, відповідальність тощо.
У Висновках підбиті підсумки дослідження проблеми, здійснені узагальнення. Наприкінці ХХ ст. кризу переживає не лише вітчизняна освіта, а й освіта інших країн Європи й світу, що зумовлене наявністю протиріч між освітою й потребами суспільства. Протягом 1991-1997 рр. в розвитку системи підготовки вчителів початкової школи спостерігається ряд позитивних тенденцій: демократизація та деполітизація, надання навчанню національного характеру, більш органічний зв’язок освіти з суспільними потребами, урізноманітнення спектру вищих навчальних закладів. Зворотним боком цих позитивних зрушень стало падіння соціального престижу педагогічних професій, невідповідність матеріальної бази освіти оптимальним нормативам і потребам її прогресу; посилення залишкового принципу фінансування галузі.
На основі проведеного дослідження вироблений ряд рекомендацій щодо подальшого вдосконалення системи підготовки вчителів початкових класів:
- в основу державного замовлення слід покласти реальний науковий прогноз щодо потреби в учителях початкових класів, який враховує демографічну ситуацію в Україні та в окремих її регіонах;
- сприяти поширенню альтернативних, позабюджетних форм залучення коштів на вищу освіту, надати навчальним закладам більше свободи в їх використанні;
- уникнути формального перетворення педучилищ на педколеджі та педінститутів на педуніверситети;
- розширити практику створення науково-педагогічних комплексів;
- привести застосування української та інших мов у педагогічних вищих навчальних закладах у відповідність до питомої ваги українців та інших етнічних груп у різних областях України.
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА
1. Світовий досвід та реформування педагогічної освіти в Україні // Схід. – 1998. - №1-2. – С.48-52 (0,3 друк.арк.).
2. Проблеми сучасної підготовки вчителів молодших класів шкіл України // Схід. – 1998. - № 4.- С.48-52 (0,3 друк.арк.).
3. Зрушення в організації підготовки вчителів початкових класів в Україні в 90-ті роки // Придніпровський науковий вісник. Серія “Історія”. - № 89 (156). – жовтень 1998. – С. 1-8 (0,4 друк. арк.).
4. Про деякі питання виховання вчителя початкових класів // Педагогічна скарбниця Донеччини. – 1996. – № 1. – С.4-5 (0,1 друк.арк.).
5. Сільській школі – сільський вчитель // Педагогічна скарбниця Донеччини. – 1996. - № 4. – С. 18-19 (0,1 друк.арк.).
6. Вчитель, живи з дітьми не тільки дружно, але й весело // Гра як життєво необхідна потреба дитини: Тези доповідей та повідомлень науково-практичного семінару “Гра і дитинство”. – Миколаїв, 1997. – С.23-24 (співавтори: Л.В.Чайка, Л.І.Чуйко) (0,1 друк.арк.).
7. Учитель начальных классов: реальность и необходимость // Образование в современном обществе: проблемы, теория, практика // Международная научно-практическая конференция. – Одесса, 1996. – С.103-106 (співавтор – Л.В.Чайка) (0,2 друк.арк.).
8. Экологическое воспитание и образование будущего учителя начальных классов // Сборник тезисов региональной конференции “Экологическое образование – проблемы и перспективы”. – Горловка, 1996. – С. 9-10 (співавтори: Л.В.Чайка, З.Ф.Воронкова) (0,1 друк.арк.).
АНОТАЦІЇ
Соловйов Ю.І. Система підготовки вчителів початкової школи України (1991-1997 рр.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Донецький державний університет, Донецьк, 1999.
Дисертація присвячена проблемі підготовки вчителів початкової школи в незалежній Україні. В роботі доведена необхідність і напрямки реформування системи освіти. Простежені зміни в структурі навчальних закладів по підготовці вчителів означеної категорії. Обгрунтований та показаний процес переходу до безперервної ступеневої освіти в цій галузі. На основі вивчення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів, недоліків у фінансуванні окреслені можливі шляхи виходу з кризового стану. Досліджені проблеми оновлення змісту навчання та виховання майбутніх вчителів початкової школи.
Ключові слова: гуманізація, демократизаця, історичні умови, історія освіти, національне виховання, підготовка вчителів початкових класів, реформування, соціальне замовлення, структурна перебудова, ступенева освіта.
Solovyov Y.I. The sistem of the preparation of teachers of primary school of Ukraine (1991-1997).
Thesis competing the degree of the Candidate of Science (History) (specialty 07.00.01 – History of Ukraine) – Donetsk State University, Donetsk, 1999.
Thesis competing is devoted to the problem of preparation of teachers of primary school at independent Ukraine. At the work the necessary of reforms of the education sister is proved, at basis of analisation of legislative acts and with consideration of world experience its directions are pointed. Chanqinq at the structure of education establishments for the preparation of teachers of outlines category. The process of transition for continuous stepped education at this branch is motivated and explain. At the foundation of education of condition of matеrial-tecnical basis of education establishments, defects into financement the possible ways of exit from crisis condition are outlined. Problems of renewa of substances of the education of future teachers of primary school.
Key words: humanisation, democracy, historical conditions, history of education, national education, preparation of the teachers of initial classes, reforming, social order, structural reorganisation, step education.
Соловьев Ю.И. Система подготовки учителей начальной школы Украины (1991-1997 гг.). – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Донецкий государственный университет, Донецк, 1999.
Диссертация посвящена исследованию проблеа*******************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************'e9 школы в условиях независимой Украины. Определены, как достижения, так и недостатки в этой отрасли. Поскольку уже существует ряд работ, в которых эта проблема освещается с точки зрения педагогики, автор рассматривает ее исторический аспект. То есть подготовка учителей начальных классов показана в контексте созидания Украинского государства, как одна из сфер, которая реформируется в связи с новым социальным заказом.
В работе дан критический анализ научной литературы по проблеме, что послужило точкой отсчета для проведения исследования. В научный оборот впервые введен ряд документов. Прежде всего, это касается текущего архива Министерства образования и ряда высших учебных заведений, материалов местных органов по руководству подготовкой учителей, а также документов некоторых международных организаций и форумов.
Критический анализ существующего в Украине законодательства в сфере образования позволил установить причины очень низкой его эффективности. При этом обращается внимание на его оторванность от реальной жизни, нечеткость, непоследовательность, отсутствие механизма реализации конкретных законодательных актов. Основываясь на понимании общеисторических закономерностей, рассмотрен мировой, в том числе и советский, опыт реформирования системы образования, что позволило установить параллели между системой подготовки учителей в Украине и развитых странах Европы и мира.
Развитие образования, которое ориентируется на подготовку учителей начальной школы, тесно увязано со многими социально-экономическими проблемами общества в целом. Такие явления, как катастрофическое сокращение рождаемости, снижение материального благосостояния работников системы образования, обуславливают падение престижности специальности учителя начальных классов, а также конкурса среди абитуриентов, избравших специальность “Начальное образование”.
В диссертации исследованы перспективные пути развития высшего педагогического образования. Данная работа является одним из первых обобщающих исследований, анализирующим содержание преобразований в системе подготовки учителей начального звена. Изучена структурная перестройка в этой сфере, показана целесообразность внедрения ступенчатой подготовки учителей младших классов. Автор считает достаточно перспективной на пути перехода к непрерывному образованию идею создания комплексов как центров педагогического образования и науки. Рассмотрены положительные и отрицательные стороны процесса преобразования части педучилищ в педколледжи, а пединститутов - в педуниверситеты. Однако педагогическое образование Украины находится в начале очерченного пути. За структурной перестройкой не всегда стоят изменения в содержании образования, то есть преобразования нередко носят формальный характер.
Исследованы проблемы материального обеспечения образовательных заведений, новые способы финансирования и материально-технического обеспечения, степень их эффективности.
Рассмотрены изменения в содержании образования, проведено сравнение учебных планов различных типов высших учебных заведений, осуществляющих подготовку учителей начальных классов. В работе также обозначены направления формирования национальной системы образования, ее преломление в высшем педагогическом образовании. Основой воспитания является родной язык, в отношении употребления которого в Украине существуют проблемы. В частности, в некоторых вузах, что особенно касается востока страны, недостаточное внимание уделено преподаванию на украинском языке.
Научная новизна результатов исследования состоит в обобщении процесса реформирования системы по подготовке педагогов начальной школы. Впервые анализируется практическая деятельность на общегосударственном и местном уровнях в отношении подготовки многочисленной и социально значимой группы – учителей начальной школы. Диссертант дал критический анализ законодательной основы образования, некоторых новаторских шагов государства в этой сфере.
По итогам проведенного исследования автор сделал ряд практических рекомендаций, учет которых позволит решить некоторые проблемы подготовки учителей начальных классов.
Ключевые слова: гуманизация, демократизация, исторические условия, история образования, национальное воспитание, подготовка учителей начальных классов, реформирование, социальный заказ, структурная перестройка, ступенчатое образование.
2 Смятских А.Л. Становление и развитие среднего специального педагогического образования в России: Автореф. дисс… канд.пед.наук: 13.00.01. – М., 1992; Кузьмин Н.Н. Учительские институты в России. – Челябинск, 1975; Його ж: Учительские семинарии России и их место в подготовке учителей начальной школы. – Курган, 1990 і т.д.
3 Барна М.М. Розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині (1867-1939 рр.): Автореф.дис… канд. пед. наук: 13.00.01. – К., 1996; Ставицький В.А. Підготовка вчителів початкової школи (початкових класів) в Українській РСР (1917-1941 рр.). – Умань, 1970; Майборода В.К. Вища педагогічна освіта в Україні: Історія, досвід, уроки: 1917-1985. – К., 1992 і т.д.
4 Кумбс Ф.Г. Кризис образования в современном мире. Системный анализ. – М., 1970; Елманова В.К. Высшее образование за рубежом. – Л., 1989; Сухорський С. Освіта закордоння. – Львів, 1995; Ятченко А.Д., Герасіна Л.М. Реформа освіти: міжнародний досвід та національні сподівання Української держави // Рідна школа. – 1993. – С.11-14 і т.д.
5 Ковчина І.М. Реформування загальної середньої і педагогічної освіти Польщі у 80-90-х роках ХХ ст.: Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.01. – К., 1997; Левченко М. Підготовка вчителів початкової ланки в Канаді (історичний аспект) // Початкова школа. – 1997. - № 4. – С.42-44; Пономарьова О.І. Розвиток педагогічних навчальних закладів США (60-80-ті рр. ХХ ст.): Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.01. – Харків, 1996; Зязюн І.А. Реформа освіти в Японії // Рідна школа. – 1993. - № 8. – С.67-74 і т.д.
6 Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996; Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ в. – М., 1998.
7 Герасіна Л.М., Ятченко А.Д. Вища школа як об’єкт освітньої реформації. – К., 1995; Погребняк В., Ятченко А., Котова О. Підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів у контексті реформування освіти // Рідна школа. – 1995. - № 12. – С.2-9; Погребняк В.П., Ятченко А.Д. Нова парадигма: реалії і проблеми: (Розвиток національної освіти в світовому контексті) // Рідна школа. – 1994. - № 12. – С.2-7.
8 Волинець К.І. Управління педагогічним коледжем в умовах реформування соціально-економічних відносин. – К., 1997.
9 Луговий В.І. Педагогічна освіта в Україні: структура, функціонування, тенденції розвитку. – К., 1994; Хомич Л.О. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів. – К., 1998.
10 Статистичні дані про середні, дошкільні та позашкільні заклади освіти системи Міносвіти України (1992-1996 рр.). – К., 1997; Статистичні дані до засіддання Колегії Міністерства за підсумками 1997 року (Вищі навчальні заклади). – К., 1998.
11 Інформаційні матеріали до засідання колегії Міністерства. Вищі навчальні заклади І-ІІ та ІІІ-ІУ рівнів акредитації. – К., 1994; Основні показники діяльності педагогічних університетів та інститутів станом на 1 вересняя 1995 року // Поточний архів Міністерства освіти України (далі – Поточний архів МО). – ВВПНЗ. – А-13 і т.д.
12 Конституція України. – К., 1996. – С. 23.
13 Державна Національна програма “Освіта (“Україна ХХІ століття)”. – К., 1994.
14 Статистичні дані до засідання Колегії Міністерства освіти за підсумками 1997 року. – С.292-293; Довідник для вступників до вищих навчальних закладів України на 1997 рік. – К., 1997. – С. 335-369.
15 Поточний архів МО. Нові підходи до структури педагогічних спеціальностей. - Додаток 3,4.
16 Народне господарство України у 1993 році. Статистичний щорічник. – К., 1994. – С. 389; Статистичний щорічник України за 1994 рік. –К., 1995. – С. 405,407; Статистичні дані до засідання колегії Міністерства за підсумками 1997 року. – К., 1998. – С.292-293; Поточний архів... – А-13 ВВПНЗ. Аналітичний матеріал про роботу педучилищ, педколеджів у 1996 навчальному році. – С.1.
17 Поточний архів МО. Аналітичний матеріал про роботу педучилищ, педколеджів у 1995/96 н.р. – Табл. 7,8.
18 Вісник Державної інспекції закладів освіти. – 1998. - № 1. – С.16.
19 Про підсумки діяльності вищих навчальних закладів у 1997 році. Інформаційний збірник Міністерства освіти України. –1998. -№ 9. – С. 24.
20 Міністерство освіти України. Статистичні дані до засідання колегії міністерства за підсумками 1997 року. - К., 1998. – С 231-232.; Статистичні дані до засідання міністерства за підсумками 1994 року. – К., 1995. – С.213.
21 Поточний архів МО. Документи, надіслані до вищих органів державної влади з питань освіти. Справка № 1/10. 1994 рік.
22 Міністерство освіти України. Статистичні дані до засідання колегії міністерства за підсумками 1994 року. – С.238; … 1997 року. – С.236.