Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Змістовий модуль 4. Діяльність та спілкування дошкільника. Формування особистості дошкільника
Тема: Структура та особливості пізнавальної діяльності дошкільника
План
2. Розвиток пізнавальної діяльності у дошкільному віці.
Література додаткова
1. Бондарева Т. Дитяче експериментування // Дошкільне виховання.—2002. — № 4.—С 8—П
2. Брежнєва О. Формування пізнавальної активності у старших дошкільнят//Дошкільне виховання.—1998.— №2. —С12—14.
3. Гетманська М. Пізнавальна активність як один з чинників навчання дітей// Психолог дошкілля.- 2011 - №7 – с. 19 – 23
4. Котирло В. Дуткевич Т. Роль совместной деятельности в формировании познавательной активності дошкольников // Дошкільна освіта. – 2011. - № 3 - с. 79 - 90
5. Ладивір С. Пізнавальний розвиток старшого дошкільника//Дошкільна освіта. – 2009. - № 3- с. 1
ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ
Пізнавальна діяльність, на думку М. С. Кагана, це діяльність, у якій активність суб'єкта спрямовано на об'єкт, не модифікуючи його, не руй нуючи й не реконструюючи, а відо бражається ним і повертається до суб'єкта у вигляді знання про цей об'єкт. Пізнавальна діяльність має за свої об'єкти природу, суспільство, людину або саму особистість.
Пізнавальна діяльність має структу ру, в якій можна виділити такі компоненти:
1) Змістовий компонент: відображає нові знання, які здобуває та засвоює дитина. Через пізнавальну діяльність дитина сприймає предмети, явища, процеси, діяльність інших людей тощо, а від так систематизує й закріплює одер жану інформацію в пам'яті. Через сприймання дитина передусім зба гачує себе інформацією про Всесвіт, про себе саму, про способи діяльності тощо. Отже, інформаційний досвід старшого покоління за допомогою спілкування передається поколінню молодшому.
Накопичені до 6 рокам відомості про світ є серйозною базою для подальшого розвитку пізнавальної сфери дитини. Процес пізнання в цьому віці припускає змістовне упорядкування інформації (весь світ - це система, в якій всі взаємопов'язане). Розуміння взаємозв'язку всього, що відбувається в нашому світі є одним з основних моментів побудови дитиною елементарної цілісної картини шляхом зіставлення, узагальнення, міркування і вибудовування гіпотетичних висловлювань, елементарних умовиводів, передбачень можливого розвитку подій.
2) операційний компонент:
На протязі дошкільного дитинства дитина безпосередньо включається в оволодіння способами цілеспрямованого пізнання і перетворення світу через освоєння вмінь:
- постановка цілі й планування;
- прогнозування можливих ефектів дій;
- контроль за виконанням дій;
- оцінка результатів та їх корекція.
3) мотиваційний компонент:
За даними, отриманим у дослідженнях А.В. Запорожця і його співробітників, спочатку такі пізнавальні завдання включені в ігрову і практичну діяльність дітей і виникають лише епізодично, не змінюючи всього ладу дитячого мислення. Однак поступово у дошкільнят починає формуватися новий вид інтелектуальної діяльності, яка характеризується передусім нової пізнавальною мотивацією, здатною визначити характер міркування дітей та систему використовуваних дитиною інтелектуальних операцій. З цієї точки зору цікаво дослідження співробітниці А.В. Запорожця Е.А. Коссаковскій, що показала, як в процесі вирішення дошкільниками різних віків головоломок у них поступово виникає і формується вміння переслідувати інтелектуальні мети і як саме інтелектуальний зміст завдання стає для дітей головним вмістом їх пізнавальної діяльності. Найважливішим результатом цього дослідження є висновок автора про те, що до кінця дошкільного віку у дітей, з одного боку, явно падає інтерес до побічних моментам, пов'язаним з рішення головоломок (інтерес до гри, в умовах якої давалася головоломка; до виграшу, що є наслідком вдалого рішення і пр.), з іншого - у них виникає в якості ведучого мотиву їх діяльності мотив повчиться вирішувати важкі завдання.
Е.А. Коссаковська зазначила, що в розвитку пізнавальних інтересів дошкільників існує дві основні лінії:
- Поступове збагачення досвіду дитини, насичення цього досвіду новими знаннями та відомостями про навколишньому, яке і викликає пізнавальну активність дошкільника. Чим більше перед дитиною відкриваються сторін навколишньої дійсності, тим ширше його можливості для виникнення і закріплення стійких пізнавальних інтересів.
- Другу лінію розвитку пізнавальних інтересів складає поступове розширення і поглиблення пізнавальних інтересів всередині однієї і тієї ж сфери дійсності.
Пізнавальний інтерес має таку структуру:
П.Ф. Каптерев і В.П. Вахтерів у своїх педагогічних поглядах також обгрунтують важливість певного періоду життя дитини для розвитку у нього стійкого пізнавального інтересу до придбання знань. При правильній організації навчання і виховання вона здатна не тільки до досягнення головної мети освіти - самоосвіти, але і до виникнення власної незалежної погляду на процеси, що відбуваються навколо і сприяють у кінцевому підсумку формуванню власної стратегії підпорядкованої стійкої пізнавальної потреби .
На четвертому році життя дитина із за доволенням починає наслідувати дорослих, виконуючи дії, що носять орієнтувально-ви пробувальний характер: хоче розглянути предмет, заглибитися в нього, бажає все знати. Вона пізнає предмет, відчуває новизну — ди вується. Дитина прагне до всього доторкнутися рукою, покуштувати, роздивитися, дізнатися. Вона не встигає в усьому розібратися, тому ставить багато запитань. Починається період «чомучок».
Часто, недослухавши відповіді, малюк ставить нове запитання або починає займа тися іншою справою. Деякі діти запитують про предмет, який їх цікавить, але не зосере джуються на ньому тривалий час, їхню увагу привертають яскраві речі. Виникає потреба їх узяти, а розглянувши отримане, задоволь нивши свою цікавість, малюки забувають про речі. Відбувається розвиток відчуттів, сприйняття дійсності. Дитина швидко і пра вильно розуміє те, що їй говорять, реагує на новизну ситуації. Вона вільно маніпулює різними речами. Під час найпростіших дій у неї виникає потреба пізнавати нове, отри муючи позитивні емоції. Дитина виявляє по чаткові форми дослідництва: вчиться фор мулювати запитальні речення, прагне здо бути інформацію, визначає мету своїх дій від повідними словами: «піду», «намалюю», «по будую» тощо, вміє аналізувати об'єкти— по рівнює одну або дві ознаки, знаходить зміни в об'єктах, цікавиться результатами своїх по шукових дій, пишається ними й очікує оцінки від тих, хто поряд.
На п'ятому році життя, пізнавши речі, які його оточують, малюк хоче більше про все дізнатися. Проста цікавість переростає в до питливість. Суть різних предметів пізнається нерівномірно. Малюк виділяє ті ознаки, які на були для нього найбільшого значення; описує предмет без будь-якої послідовності. Інколи дитина помиляється під час дій із предметами. Не прагнучи знайти причину, чому зламалася іграшка, намагається відновити її: трясе, стукає, перевертає, нахиляє, робить безліч хаотичних рухів. Дитині легше зробити що-небудь, аніж
розповісти про зроблене. У деяких дітей спо стерігаються розбіжності між тим, що вони роблять, виконуючи завдання, і тим, як пояс нюють свої дії.
Часто дитина запитує: «А навіщо думати?». Для неї дорослий є джерелом різноманітних відомостей про навколишній світ. Дитина хоче бути такою самою: знати, вміти, робити. Нерідко діти цікавляться тим, що побачили по телеві зору, почули по радіо чи з розмови дорослих, хизуються перед однолітками отриманою ін формацією. В одних дітей інтереси відзнача ються широтою, а в інших— глибиною. Вони по-різному намагаються задовольнити свою цікавість: або самостійно, або за допомогою дорослих. Незнання викликає смуток, розгуб леність, негативні емоції.
На п'ятому році життя активна в пізна вальній діяльності дитина виявляє інтерес до того, що відбувається у групі та довкіллі; установлює причиново-наслідкові зв'язки між предметами та подіями; застосовує знання і до свіду різних видах діяльності, у нових умовах; задовольняє свої "інтереси в діяльності, яку обирає самостійно, особливо, якщо діяльність нова та цікава. Малюк диференціює за допо могою аналізаторів різні властивості пред метів і явищ навколишнього світу, досліджує об'єкти звичним для себе способом, експе риментує з предметами, проводить досліди, пізнає зовнішні ознаки предметів, матеріали, •з яких вони виготовлені, а згодом і внутрішні властивості, можливі дії тощо, здійснює різні дії, радіє з відкриттів, обґрунтовує власні мір кування з елементами доведення, здійснює самостійний пошук на окремих етапах роз в'язання проблеми, діє відповідно до мети, робить вибір, розширює та поглиблює знання про предмети. Інтерес дитини цього віку має пізнавально-оцінний характер. Вона вміє по рівнювати, синтезувати, узагальнювати. Охоче і з радістю бере участь у відгадуванні загадок, проявляючи при цьому допитливість, уваж ність, спостережливість, пам'ять. Дитина сама вигадує загадки на теми з навколишнього світу.
Дитина шостого року життя не лише ди виться, але й бачить, не лише слухає, але й чує, намагається пізнати навколишній світ. Помітним
стає її інтерес не до самого предмета, а до спо собу його використання, механізму побудови, призначення. Дитина роздивляється іграшку, намагається висунути дротики, пластинки, кру тити коліщата зламаного авто, самотужки від найти причину поломки. Вона вже може «на око» встановити співвідношення предметів за розмірами. Сприйняття дитиною свого ото чення узгоджується з її практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних дій обстеження. Дитина спочатку розглядає об'єкт, а діяти починає після того, як подумки вже знайшла розв'язок. Дії від хаотичних пе реходять у пошукові, осмислені, проблемні, що є компонентом пізнавальної діяльності та по казником її успіху. Якщо одні діти підходять до розв'язання завдання по-своєму, творчо, виявляють при цьому власне Я, ініціативність, са мостійність, вольові зусилля, намагаються впоратися з труднощами, то інші бояться, що не зможуть виконати завдання самостійно. їхня пізнавальна діяльність зводиться до простого копіювання. Часто діти експериментують, від повідаючи на свої запитання: «А що з цього буде?», «А якщо я зроблю по-своєму?» тощо. У такому віці вони вже можуть довго зосере джуватися на якомусь одному предметі й роз глядати його, їм цікаво займатися тривалим пошуком.
У старшому дошкільному віці дитина при ймає від дорослих і самостійно ставить пізна вальні завдання. Вона сконцентрована на ді яльності, якою зайнята, виявляє готовність долати труднощі, складає план дій, активно здійснює пошуки рішення, самостійно при ймає рішення та готова відповідати за на слідки, добирає способи розв'язання зав дання, досягає результату і перевіряє його, оцінює власні «можу», «не можу», «хочу», «не хочу», зважує «треба» й «хочеться», відрізняє головне від другорядного, наполегливо роз в'язує проблему, доки не завершить розпо чате, знаходить більше одного способу роз в'язання проблеми, передбачає послідовність подій, переборює труднощі, які виникають, застосовує вольові зусилля, виявляє елемен тарні форми критичного мислення, творчої уяви, проявляє активність і уважність у ді яльності.
Отже, пізнавальний інтерес проходить низку ета пів формування і розвитку, що слід ураховувати в роботі з дітьми.
Динаміка його розвитку така:
Перший етап. Пізнавальний інтерес має споглядальний характер. Переважає емоційний структурний компонент.
Завдання вихователя: викликати інтерес. зацікавити дитину.
Другий етап. Пізнавальний інтерес має оцінний характер. Переважає пізнавальний компонент.
Завдання вихователя: розширювати обсяг інформації.
Третій етап. Пізнавальний інтерес має діє вий характер. Переважає вольовий структур ний компонент.
Завдання вихователя: розвивати свідоме Ставлення до пізнання.
У вітчизняній і зарубіжній психолого-педагогічній літературі неабияка увага приділяється проблемі активізації навчання. Однак у ній не пояснюються причини зниження активності пізнання в дошкільнят, яке спостерігається нині, відсутні методичні розробки, спрямовані на подолання інтелектуальної пасивності 5—б-річних, і це при тому, що саме низький рівень допитливості й активності пізнавальних процесів зумовлює неуспішність дитини у школі. Сучасні педагоги мають знати про умови, які сприяють розвитку позиції дитини чи гальмують її про специфіку роботи з різними групами дітей і роль вихователя в цьому процесі.
Пізнавальна активність — це са мостійна, ініціативна діяльність дитини, спрямована на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зу мовлена необхідністю розв'язати завдан ня, що постають перед дитиною у кон кретних життєвих ситуаціях.
Ця якість не є вродженою. Вона фор мується протягом усього свідомого жит тя людини.
Соціальне середовище — умова, від якої залежить, чи перейде така потен ційна можливість у реальну дійсність. Рівень її розвитку зумовлюється індиві дуально-психологічними особливостя ми та умовами виховання.
Два основні чинники визначають пізнаваль ну діяльність як умову подальшого успішного навчання: природно дитяча допитливість і стимулююча діяльність педагога.
Джерело першої — послідовний розви ток початкової потреби дитини у зовнішніх враженнях як специфічної людської потреби у новій інформації. Через нерівномірність пси хічного розвитку дітей (тимчасові затримки й відхилення від норми), відмінність в інте лектуальних здібностях та механізмах маємо значну варіативність розвитку пізнавальної активності дошкільнят. Про інтереси дитини та інтенсивність праг нення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать:
Рівні пізнавальної активності дітей.
Науковці виокремлюють три групи дітей із різними рівнями пізнавальної активності:
Дітям притаманні:
• яскраво виражена пізнавальна потреба, що проявляється незалежно від виду діяль ності, наявності чи відсутності звернень до них однолітків або вихователів;
• поява запитань, про що з ними не роз мовляли б. Причому запитують вони не з метою звернути на себе увагу, а саме, щоб дізнатися про щось нове;
розв'язання завдання або відповіді на запитання;
• радість від успіху й засмучування через невдачі, готовність виконати будь-яке завдання вихователя і здатність розглядати свою діяль ність із погляду її корисності для інших;
• нова ситуація викликає пошукову ак тивність, бажання дослідити об'єкт чи явище, до якого проявляється жвавий інтерес;
•, невгамовність у своєму інтересі до будь-яких змін у навколишньому середовищі, звичка постійно ділитися своїми враженнями з дорос лими та дітьми;-.
• прагнення бути першими, самостійно розв'язати завдання. Якщо матеріал на заняттях виявляється для них надто простим, починають нудитися, особливо якщо вихователь працює в цей час зі слабшими дітьми;
• винахідливість у іграх. Такі діти люб лять імпровізувати, часто вносять зміни у правила гри, не бояться помилок і труднощів у роботі.
2. Діти з відносно активним рівнем роз витку пізнавальної активності (ця група най численніша).
Дітям притаманні:
• зацікавленість і активність лише в певних ситуаціях, здебільшого зумовлених змістом ді яльності, її емоційною привабливістю;
• здатність легко включатися в нові види роботи. Однак, якщо виникають труднощі, діти одразу втрачають інтерес;
• відгук на пропозицію вихователя, коли той спонукає) до будь-якої діяльності;
• відсутність потреби бути першими (вони майже завжди другі): і за готовністю до Занять, і під час спостережень та виконання завдання (якщо план дій точно не розписаний і треба ви явити винахідливість та фантазію ці діти не ви являють ентузіазму й воліють діяти за готовим зразком);
• їх важко зацікавити новим предметом або явищем, І навіть якщо інтерес виникає на початку діяльності, то швидко згасає під час виконання завдання;
• прояви активності зовні невиразні, хоча охоче відгукуються на пропозицію дорослого, поспілкуватися або попрацювати разом;
• в умовах самостійної діяльності іноді за хоплюються виконуваною роботою, проте ді ють завжди одноманітно; :
• інтереси переважно обмежуються по всякденними подіями, привернути увагу може лише щось незвичне. Проте далі простого ви явлення цікавості вони не йдуть і не роблять спроби з'ясувати для себе ситуацію;
• майже ніколи самі ні в чому не прояв ляють активності і навіть, знаючи правильну відповідь, не скажуть її з власної ініціативи, хоча іноді можуть здивувати дорослого оригі нальними міркуваннями;;
• звертання до вихователя здебільшого пов'язані із задоволенням комунікативної потре-бита з новизною ситуації, запитання, що стосують ся уточнення здобутих знань;ставлять дуже рідко;
• у спільній діяльності з дорослими вони за будь-яких умов — лише слухняні виконавці.
Для цієї підгрупи дошкільнят дуже важлива емоційна підтримка.,
До прийомів емоційної активації можна віднести: незвичайний початок занять; музич ний або віршований уривок як привітання тощо. Доречними будуть і повідомлення цікавої інформації у процесі діяльності, «розвантажуваль ні» завдання, якщо діти втомились, і засвоєння знань іде повільно. Матеріалом можуть слугува ти приказки, прислів'я, фразеологічні звороти.
Отже, стратегія педагога в роботі з віднос но активними дітьми — не лише допомогти їм включитись у діяльність, а й підтримувати відпо відну емоційно інтелектуальну атмосферу про тягом усього заняття. Це дасть дитині змогу від чути радість, піднесення не тільки під час сприй мання завдання, а й під час його виконання. Вона захоче повторити і закріпити свої досягнення, навіть якщо це потребуватиме певних інтелек туально-вольових зусиль. Якщо на наступних заняттях справдяться її очікування, це стане за порукою поступового переходу на вищий рівень розвитку пізнавальної активності.
3. Діти з пасивним рівнем пізнавальної активності.
Ці діти:
• завжди пасивні та байдужі і на занят тях, в спілкуванні, й під час спільної діяльності з дорослими або однолітками; • майже ніколи не розпочинають викону вати завдання "без підказки, нагадування дорос лого, однолітків, важко включаються у роботу, очікують звичного тиску (у вигляді зауважень) з боку вихователя; ,
• не виявляють інтересу до завдання, го товності включитися у роботу, та, власне, й не можуть (і не прагнуть) самостійно його вико нати;
. ; • неохоче виконують будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Тут ідеться про цілковиту відсутність інтересу до навколишнього світу, до спілкування з однолітками;
• зазвичай поведінка цих дітей стерео типна; ; :
• пізнавальна діяльність пов'язана з не гативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу
• вказівки та пояснення вихователя зде більшого не запам'ятовують; ,'
• у ситуаціях, коли треба самостійно за стосувати набуті знання, не можуть обійтися без суттєвої допомоги дорослого; :;.-.•.
• повільно переключаються з інтенсивної рухової активності на розумову; .
• байдужі до результатів своєї діяльнос ті — ніколи не радіють успіхам і не сумують із приводу невдач.
Працюючи з пасивними дітьми, слід урахо вувати, що вони не можуть негайно включитися в роботу, оскільки їхня активність зростає поступово. Отже, не варто пропонувати їм зав дань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого; треба давати час на обмірковування відповіді; небажано ставити під час відповіді несподівані запитання; слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно пере ключатимуться на розумову.
Педагог має подбати про налагодження доб розичливих взаємин із такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відбивають у них із самого початку бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання»
Основним прийомом, який найдоречні ше застосовувати до пасивних дітей, є так звані емоційні погладжування, до яких можна віднести: звертання до дитини тільки на ім'я; схвалення, добрий, лагідний тон;акцент на по зитивному: замість погроз, наказів запропо нувати, наприклад, таке: «Побачимо, що у нас вийде, якщо...»; хвилинки психологічного роз вантаження або «емоційної підзарядки», часті ше звертатися до жартів, загадок, скоромовок, що легко запам'ятовуються, можуть викликати усмішку. ,
Такі, нескладні прийоми знімуть напруження під час занять.
Вирішальним чинником формування пізна вальної активності є спілкування дитини з до рослими — педагогом, батьками. При цьому вона засвоює способи керування своєю пове дінкою, долає труднощі орієнтування в нових ситуаціях лід час розв'язання нових завдань.
Особливістю роботи дошкільного закладу є створення навчально-ігрового середовища як провідного чинника розвитку дитини за її інтересами. Добір предметів, що оточують дітей, має сприяти розвиткові їхньої діяль ності відповідно до динаміки та збагачення зацікавлень.
Організована вихователем діяльність по винна захоплювати малюків, дарувати їм ра дість, викликати задоволення. Важливо вихо вувати в дітей пізнавальні інтереси і потреби; учити оволодівати загальними способами дій при розв'язанні практичних або пізнавальних завдань; поступово підводити до самостійного винайдення цих способів; формувати самоконтроль за виконанням своїх дій, що перед бачає:
• впізнання відомого змісту;
• спровоковане його відтворення (прямі відповіді на запитання вихователя);
• самостійне відтворення;
• творче вибіркове використання відомо го змісту в нових умовах.
Малі задовольняють свої інтереси в діяль ності, яку обирають самостійно, особливо якщо вона нова та цікава. Забезпечує це організація навчально-ігрового середовища — інформативного й різнобічного, комплексного і динамічного і мобільного, дієвого й невичерпного; варіативного і близького до побуту дітей, здатного задовольняти по требу малюків у новому. У цьому допомагають програми виховання і навчання дошкільнят, в яких ставиться завдання— обладнати центри самостійної активної діяльності, де діти мо жуть у вільний від занять час чимось ж
Отже, можна виділити такі передумови формування пізнавального інтересу в дошкільнят.
1. Зміст навчально-ігрового середовища має узгоджуватися з пізнавальними можливостями дітей, з обсягом інформації, що відповідає пі знавальним потребам і активізує зацікавленість.
2. Активність дитини у здобутті інформації, потреба у нових уявленнях, а також успішне формування вмінь і навичок самостійно задо вольняти цю потребу.
3. Доцільне співвідношення елементів відо мого і невідомого, використання додаткової інформації, емоційність навчально-ігрового матеріалу.
4. Забезпечення оптимального співвідно шення між репродуктивними і творчими впра вами.
5. Вияв дітьми ініціативи і самостійності.
6. Активізація розумових сил дитини, її вольових зусиль під час розв'язання зав дань.
7. Ситуації успіху, аперцепції (звертання до життєвого досвіду).
Дослідницька діяльність
Умовою розвитку пізнавальної активності дітей, піднесення її на вищий рівень є практика, дослідницька діяльність.
Першорядного значення-набуває факт успішного завершення пошукових дій. Організація пізнавальної діяльності має спи ратися на вже розвинуті потреби, Насамперед на потребу дитини у спілкуванні з дорослими, у схваленні ними її дій, вчинків, суджень, думок.
Добре відомо, що розвиток творчого мис лення забезпечується не відтворенням дити ною відомих зразків дій, а формуванням у неї здатності комбінувати, перегруповувати, роз глядати щось під різними кутами зору, вдава тися до асоціацій. Що багатші асоціації, то віль ніше почувається малюк, виконуючи практичні завдання, і вища його пізнавальна активність.
Безумовно, використання готових зразків (правил, принципів, алгоритмів) полегшує Дорослому керівництво процесом засвоєн ня дитиною знань, створює сприятливі умови для контролю, корекції та оцінки її діяльнос ті. Проте не слід забувати, що така стратегія, доцільна щодо деяких дітей, загалом знижує самостійність і пізнавальну активність-малят, призвичаює їх бути слухняними виконавцями чиїхось вимог, тож не може бути пріоритетною.
Оптимальною є організація діяльності дити ни, за якої вона може по-різному розв'язувати поставлені завдання, і кожне розв'язання є правильним та заслуговує на високу оцінку. За таких умов вихованець має сам обра ти спосіб розв'язування й оцінити зроблене як вдале або ні. Оскільки така ситуація для дітей, невпевнених у собі, незвична або навіть небажана/тривожна, слід підбадьорити дити ну, висловити впевненість у її можливостях, підтримати її старання, підкреслити, що вона може обрати найзручніший, найцікавіший для себе спосіб. Зробити це малюкові нелегко, бо ж доведеться позбутися звички заглядати до сусіда, чекати вказівок дорослого, страху перед помилкою.
Вихователь повинен пам'ятати, що по див — важлива здатність дитини, він живить її пізнавальний інтерес. Подив можна викли кати новизною, незвичністю, несподіванкою, невідповідністю чогось уявленням малюка. Пізнавальний інтерес— це своєрідний трамплін до пізнавальної активності, опора для емоційної пам'яті, стимул для підвищення емоційного тонусу, засіб мобілізації уваги та во льових зусиль дитини.
Навіть найпасивніших дітей можна зробити активними. Метод дуже простий: дати дитині радість пізнання, подолання труднощів; Навчи тися чекати відповіді від неї, переживати разом щастя інтелектуальної перемоги.
Формування пізнавального інтересу
1. Емоційний компонент.
Завдання: викликати позитивну емоційну реакцію на пізнавальні ситуації; формувати бажання виконувати завдання; вчити співпрацювати з однолітками.
Засоби впливу на процес формування пізнавального інтересу: дидактичні ігри, си туації зацікавлення, успіху, аперцепції (звертання до життєвого досвіду дітей), показ, по яснення, запитання-доказ, проблемні запи тання, ігри-головоломки, група практичних методів.
Уміння, що характеризують рівень сформованості пізнавального інтересу:
• швидка реакція на пізнавальну ситуацію (появу нового матеріалу, словесне запрошення дорослого взятися за цікаву справу);
• своєчасний початок пошукових дій;
• вияв цікавості до предметів, задово лення.
2. Інтелектуальний компонент.
Завдання: активізувати мислення, пам'ять,
уяву дітей; учити зосереджувати увагу, аналі зувати ситуацію, словесно позначати власні дії; розвивати інтелектуальне спрямування Дій.
Засоби впливу на процес формування пізнавального інтересу: дидактичні, розвивальні ігри, спостереження, досліди, вправи, проблемні запитання, ігри-кросворди, діалог, ситуації пізнавальних утруднень, показ, по яснення, ситуації-несподіванки, сюрпризні моменти.
Уміння, що характеризують рівень сформованості пізнавального інтересу:
• розуміння та прийняття завдань;
•. орієнтація на результат діяльності;,
• сприйнятливість до нових знань;
• прагнення успіху;
• здійснення самоконтролю;
• своєчасний початок пошукових дій;
• пояснення способу їх виконання.
3. Вольовий компонент.
Завдання: розвивати самостійність, ініціа тивність, наполегливість, здатність долати труд нощі..
Засоби впливу на процес формування пізнавального інтересу: піктограми, малюнки-ситуації, сюжетно-рольові ігри, вправи, пізнавальні завдання, ситуації успіху, заці кавлення.
Уміння, що характеризують рівень сформованості пізнавального інтересу:
• висока працездатність;
• чітко виражені вольові якості;
• прийняття складних завдань;
• доведення розпочатої справи до кінця.
Вихователь має враховувати, що для фор мування емоційного, інтелектуального і во льового компонентів пізнавального Інтересу необхідно пропонувати дітям різні пізнавальні завдання, а саме:
а) завдання-вправи на спостереження яви ща, його дослідження, усвідомлення;
б) завдання на самостійне застосування знань і вмінь в умовах, подібних до тих, у яких вони набувалися;
в) завдання на вияв активності та творчості, виконувані самостійно, на основі спостере жень, аналізу умов виконання.
4. Роль спільної діяльності в формуванні пізнавальної активності дітей дошкільного віку.
Наявність потреби у взаємодії з однолітками загальновідома. Однак вирішення проблем пізнавального розвитку пов’язується в основному із впливами дорослого. Емоційне відношення дорослого і форми спілкування з ним кваліфікується як сильний мотиваційний фактор пізнання. В.К.Котирло та Т.В. Дуткевич вивчали проблему спільної пізнавальної діяльності дошкільників. Однак роль взаємовпливу дітей в ході спілкування в групі однолітків для розвитку пізнавальної сфери до цього часу не з’ясована.
Способи діяльності, якими дитина оволодіває разом з дорослим, дитина відтворює з однолітками, стверджуючись в колективі як знаток і умілець. В середовищі однолітків відмічається зростання загальної активності дитини. З однолітками дитина отримує більше простору для вільного, прямо не регламентованої дорослим взаємодії зі світом. Вона стає діячем в істинному сенсі і вибудовує свою поведінку на основі власних прагнень і з врахуванням своїх можливостей.
Можливості кожного учасника в групі залежать від його власної пізнавальної активності. Для дитини із значним пізнавальним потенціалом група однолітків стає сприятливою умовою для саморозкриття. Багатоваріантний та пошуковий характер задачі дозволяє їй проявляти видумку, кмітливість, творчість. Впевненість дитини в тому, що її зауваження не залишають байдужими інших та приймаються однолітками, слугують дієвим мотивом для участі в рішенні задачі. Тепер стає можливим справжнє обговорення задачі в групі. Між дітьми виникає азарт рішення, інтелектуальне змагання, коли кожен прагне запропонувати своє рішення. Дитина виступає в такій якості, яка не проявляється з дорослим. Дитина сама формулює задачу, ставить її проблему перед іншими, висловлює різні пропозиції рішення, відповідає на запитання, зауваження однолітків, оцінює їхні висловлювання.
12