Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Предмет і методологія вивчення національної економіки (НЕ)
НЕ – наука, яка вивчає господарську систему держави, її функції та процеси, явища, які в ній відбуваються.
Об’єктом її дослідження є різноманітні природно-господарські та соціоекономічні процеси та явища, що відбуваються в ній.
Суб’єктами НЕ є домашні господарства, підприємства, фірми, підприємницькі структури, держава.
Предметом національної економіки – є система законів і закономірностей, які регулюють процеси та взаємозв’язки в складній господарській системі держави.
Методологія НЕ України базується на системі найбільш загальних принципів, методів та способів пізнання розвитку економіки України.
Є загальнонаукові та специфічні методи дослідження НЕ. До загальнонаукових належать: метод наукової абстракції та теоретичного моделювання; методи логіки; структурно-функціональні методи; методи науки синергетики; методи індукції та дедукції; методи еволюції, діалектики та історичної хронології; методи математичного моделювання.
Специфічні методи дослідження: метод агрегування; метод збалансованості різних процесів та явищ; методи теоретичного та математичного моделювання; методи прогнозування.
2. Національна економіка виконує такі функції:
1. Теоретико-пізнавальна (гносеологічна).
Суть її у пізнанні економічних явищ та процесів з метою обґрун тування нових тенденцій та моделей у розвитку національної економіки.
2. Виховна та світоглядна.
Суть полягає у вихованні національної свідомості населення, підвищення рівня національної економічної культури та адекватного до цього економічного світогляду.
3. Практична (прикладна).
Суть цієї функції полягає в розробці практичних рекомендацій на основі здійснення аналізу та оцінки різних фінансових, госпо дарських та організаційно-управлінських явищ у національній економіці. Це дає можливість підвищувати якість економічних та управлінських рішень.
4. Прогностична.
Суть її полягає в оцінці сучасної економічної кон'юнктури та передбаченні стратегічного розвитку різних секторів та сфер націо нальної економіки, виходячи з критеріїв екзогенного та ендогенного характеру.
3. Сутність та компоненти НЕ.
Національна економіка - це наука, яка вивчає господарську систему держави, її функції, процеси та явища, які у ній відбуваються.
Основним завдання вивчення національної економіки є вивчення основних економічних, соціальних та екологічних факторів та сил, які формують стійкий рівень зростання та сталого розвитку національної економіки.
НЕ характериз. такими особливостями:
1) Власна структура господарської системи, яка відповідає вимогам національної безпеки держави;
2) Автономність прийняття економічних рішень;
3) Ефективна зовнішньо економічна політика держави.
Передумовами виникнення національної економіки є:
- поглиблення суспільного поділу праці;
- формування міцних централізованих держав;
- спільність духовного розвитку певного суспільства.
Кожна національна економіка характеризується такими ознаками:
А) Ознака національного суверенітету;
Б) Ресурсно-виробничі ознаки (земля, праця тощо);
В) Господарсько організаційні ознаки
Г) Товарообмінні ознаки.
Національна економіка розвивається на основі таких інституцій:
- державно-політичні; це блок, який вирішує питання державотворення, моніторингу за виконанням законів України, норм, законодавчих актів;
- соціально-економічні; блок передбачає вирішення проблем матеріально-технологічної бази НЕ
- інституції екологічної безпеки передбачає вирішення питань, пов'язаних з виконанням екологічного законодавства держави та екологічної безпеки населення;
4. СТАН ДЖЕРЕЛА І ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ ЕКОНОМІКИ СУВЕРЕННОЇ УКРАЇНИ.
НЕ – наука, яка вивчає господарську систему держави, її функції та процеси, явища, які в ній відбуваються.
Об’єктом вивчення НЕ як предмету є економіка України, предметом вивчення є - процеси, закони та закономірності формування якісно нової моделі соціально орієнтованої ринкової економіки держави. Оскільки економіка нашої держави швидко змінюється, змінюється статистика, то постійно збагачується і сам теоретичний предмет «національна економіка». Вище зазначена причина зумовлює і вибір основного джерела вивчення НЕ – дані Держкомстату, Міністерства фінансів економіки, Урядового порталу, які часто можна знайти в мережі Інтернет. До інших джерел можна віднести Законодавство України, періодичні видання економічного характеру (Урядовий кур’єр, Інвест газета та інші), підручники та монографії з економіки України.
Завданням вивчення НЕ є пізнання процесів та закономірностей в розвитку та функціонуванні економіки України, а на їх основі виведення економічної політики, прогнозування розвитку економіки, а також економічне виховання молоді.
5. ЛЮДСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ
Основною метою України визнано розвиток людини, тому проектом започаткована діяльність по формуванню майбутньої країни, яка служить людям і допомагає кожній людині розкрити свою суть, реалізуватися, створити своє власне майбутнє у гармонії з собою та світом.
Напрями: 1) Розробка методики прийняття стратегічних рішень, що формують майбутнє України.
2) Визначення і адаптація стратегічного розвитку України до глобальних дороговказів розвитку людства.
3) Розробка моделі і система індикаторів для відображення динаміки розвитку людини і країни. Динаміка розвитку поділ на блоки: блок особистого духовного розвитку людини, блок оцінки, сталості і гармонійності функціонування системи, а також блок управлінського впливу для визначення та реалізації розвитку. Назустріч людям власної країни та людству – очевидний шлях розвитку України. Центральне місце посідає людина. Підходи: На концепції людського потенціалу – сукупність вмінь, знань, здібностей та мотивації людей.
Низка ознак: -генетична основа людей, кількість та якість спеціальних знань людини, -рівень національної свідомості, -важливі чинники людського потенціалу, -демографічна складова, -стан здоров’я населення і освіта, -добробут населення. Усвідомлення Україною важливості того, що люди та їх розвиток є складовою національної економіки, знайшло відображення у підписаній у 2000 р Декларації ООН "Цілі наступного тисячоліття". До 2015 р. Україна зобов'язалась виконати такі цілі як подолання бідності, забезпечення якісної освіти впродовж життя, сталий розвиток довкілля, поліпшення здоров'я матерів і зменшення дитячої смертності, забезпечення тендерної рівності, обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу, покладення початку до скорочення їх масштабів.
6. КАПІТАЛ І ЙОГО РОЛЬ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Початково слово „капітал” означало поняття „основний, головний”. У сучасній ек. під „капіталом” розуміють один з головних чинників в-ва, який складається з виготовлених благ і бере участь в в-ві. Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини.
Складається з таких компонентів: рукотворний капітал, людський капітал, природний капітал - фонд, запас всіх наземних природних систем, які функціонують на терит держ..
Важливим також є: інноваційний капітал-фонд нових наукових технологій, інновац технологій, вироб. технологій для різних галузей нац ек. Інтелектуальний капітал – фонд інтелектуальних можливостей. Інтелектуальний капітал є джерелом наук. ідей. Інституційний капітал – запас тих інституцій , які забезпечують правове поле держави, виконання законів, експертизу держ. управлінських рішень, експертизу держ програм, соц захист населення і т.д. Основними напрямками урядової політики, що спрямовані на покращення структури осн капіталу є покращення інвестиц. клімату в країні, забезпечення прозорості реформування відносин власності, вдосконалості амортизаційної політики та системи обліку основного капіталу.
Україна має усі об’єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість і безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.
7. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ У РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Україна належить до десяти найбільш ресурсозабезпечених країн світу. Найбільшим багатством України є її земля – 603 тис. км. кв. Із загальної площі близько 70% - землі с/г призначення, 16% - ліси, 2% - болота, 2% - землі без рослинного покриву.
Лісами Україна забезпечена недостатньо. На кожного припадає 2 га землі. Лісове господарство ведеться на основі лісового кодексу та загальної програми розвитку лісового господарства на 1993-2015 рр. Згідно з цими документами ліси України відіграють рекреаційну та економічну функцію, що зумовлює їх обмежене використання.
Україна має одну з найбільших в Європі систему водних ресурсів, проте водні ресурси розміщені на території України нерівномірно та більшість ресурсів є забрудненими і непридатними для споживання.
Україна себе не може забезпечити достатньою кількістю нафти. Проводяться дослідження у Чорному морі, бо є ймовірність, що там існують нові поклади нафти.
Власним газом ми забезпечені на 20%. Решту Україна закупляє в інших країн. Щоправда в нас є перспективні поклади газу, але потрібні інвестиції, щоб розвинути цю сферу.
В роки незалежності з’явилися галузі:
1) Золото видобувна. Відкрито 10 родовищ, 283 родовиявів золота. Найбільше у Кіровоградській області, але у Закарпатті та у Карпатах також.
2) Бурштино видобувна. Зосереджено у Пн-Зх частині України. Волинь багата на топаз. В сучасних умовах землекористування буде здійснюватись на основі нового земле користувального кодексу.
8. Європейський соціально-економічний реформізм і національні економічні інтереси держави
В основі перспективного розвитку НЕ лежить європе-йська модель соціально-економічного реформаторства. Це модель XXI ст. Вона повністю відповідає нашим українським національним традиціям, системі христи-янських цінностей, що властиві Українській нації. Базовими принципами цієї моделі є принципи толерантності та компромісності, де поняття "'соціальної гармонії" і "національної згоди» є визначальними, як відзначав М. Грушевський.
Отже, в основу цієї моделі розвитку національної економіки покладені такі принципи:
1)принципи соціальної відповідальності держави. Сутність цього принципу полягає в тому, що держава є відповідальною за підтримання соціальної справедливості та стабільності.
2)принцип соціальної справедливості. Цей принцип базується на засадах демократії, морально-етичних цінностях, що властиві українському менталітету і національним традиціям.
3) принцип прав громадян на приватну власність. Сутність його полягає в поступовому переході до інститутів громадянського суспільства і реальному забезпеченні конституційного права громадян України на приватну власність.
4) принцип гуманістичної спрямованості внутрішньої політики держави. Якість людського життя і людського розвитку є головною метою державної політики.
5) принцип гармонізації економічного розвитку зі збереженням і охороною біосфери. Цей принцип базується на природоцентризмі та біоетиці.
9. КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ
Конституція України як основний закон держави є фундаментом, де закладені стратегічні компоненти системи національних інтересів України.
В Конституції нашої держави передбачено реалізацію і повне забезпечення таких національних пріоритетів:
- консолідації суспільства в політичну націю, побудова суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави (ст.1);
- суверенітету України на всій її території, цілісності і недоторканості території;
- розвитку України як унітарної держави (ст. 2); прав і свобод людини в Україні (ст. 3);
- народу України - статусу носія суверенітету і єдиного джерела влади (ст. 5);
- ефективного розвитку регіонів і розвитку місцевого самоврядування; принципу верховенства права (ст. 8);
- всебічного розвитку і використання української мови як державної, (ст. 10);
- послідовного розвитку і консолідації української нації, (ст. 11);
- задоволення національних і мовних потреб українців у діаспорах (ст. 12);
- захисту всіх суб 'єктів права власності і господарювання (ст. 13);
- політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності і свободи політичної діяльності (ст. 15);
- екологічної безпеки і рівноваги, подолання наслідків Чорнобільської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16)
- мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими членами міжнародного співтовариства (ст. 18);
- народного волевиявлення через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69);
10. Політика національної безпеки і стратег орієнтири розвитку національної економіки
Головним завданням у сфері політики національної безпеки є послідовне і ефективне забезпечення захисту національних інтересів України і створення сприятливих умов життя і розвитку, а також попередження і усунення зовнішніх і внутрішніх загроз, перешкод і негативних факторів. Головна мета такої політики -захист суверенної державності, подолання кризи, життєдіяльності і успішний розвиток країни.
Основні загрози економічній безпеці в Україні: В інституційній сфері - недостатня діяльність гілок влади. Суперечність чинного законодавства та правова неврегульованість широкого кола питань економічного розвитку У соціальній сфері - занижена (у декілька разів) вартість одного із основних економічних ресурсів-робочої сили. Наслідок цього-низька платоспроможність населення, відсутність стимулів зростання його кваліфікаційного потенціалу,
Загрози фінансовій безпеці. Залишається структурно незбалансованим фінансовий сектор економіки. Низький рівень капіталізації українських банків не відповідає вимогам політики зростання та структурно-інноваційної перебудови національної економіки. В економічній сфері політика національної безпеки спрямовується на формування системи економічної безпеки України, тобто досягнення такого стану економічної системи, за якого держава здатна забезпечити досягнення економічної, ресурсної, науково-технологічної незалежності і самодостатності.
В екологічній сфері політика національної безпеки спрямовуєтеся на зупинення і контроль процесів деградації навколишнього середовища, зниження рівня забруднення води, повітря, деградації землі, захисту лісів.
11. НЕОФІЦІЙНИЙ СЕКТОР НАЦ.ЕК. УКРАЇНИ ТА ЙОГО НЕГАТИВНІ РИСИ.
Тіньова економіка являє собою господарсько-комерційну діяльність, яка уникає державного обліку та контролю. На сьогодні існує така структуризація офіційного і неофіційного сектора НЕ:
1) офіційна, легальна економіка; 2) неформальний сектор; 3) посередницькі операції; 4) дрібне виробництво;5) торгівля.
Неофіційний сектор: 1) світло-сірий; 2) темно-сірий; 3) чорний (кримінальний сектор). Світло-сірий сектор складається з дрібних виробників і їх найманих робітників із самостійними підприємницькими структурами, які займаються транспортними, будівельно-ремонтними роботами, посередницькими операціями. Темно-сірий – пов'язаний із серйознішими порушеннями законів України і представляє структури, які займаються нелегальним наймом робочої сили, значним ухилянням від сплати податків з доходів, зі своєї виробничої діяльності, організацією тіньових потоків з нашою державою інших країн світу( ресурсно-сировинних, робочої сили, потоків експорту продукції). Чорний сектор стосується вир-ва, розподілу, обміну і споживання соціально небезпечної продукції і послуг. До них можна віднести: рекет, наркотики, корупція, відмивання і фальшування грошей, кіллерські послуги, торгівля живим товаром тощо. Основні причини розвитку тіньової ек-ки в Україні: 1) причини, пов’язані з трансформаційними процесами; 2) лібералізація трансформаційних процесів.
Особливості неофіційного сектора в економіці України. Функціонування неофіційного сектора в національній економіці суперечить вимогам національної безпеки України.
12. Суть і компоненти .національного багатства.
Нац. багатство – це капітал держави, те чим вона володіє, - це сукупність нагромаджених і створених матеріальних, природних, культурних та соціальних благ, які держава має на даний момент часу. Статистичний показник нац. багатства включає в себе загальний обсяг основних фондів ( Вир. і невиробничих), всіх матеріальних оборотних засобів, природних багатств, запасів і резервів, історико-культурних цінностей, а також особистого майна населення.
Вклад основних фондів включає не лише капіталовкладення у виробничу сферу, але й всі капіталовкладення в невиробничу сферу, а також у природні ресурси держави у формі всіх витрата спрямованих на їх видобуток та покращення. Окрім цього, в склад основних фондів, як компонента нац. багатства держави, включають всі будівлі і споруди, устаткування, інвентар та інформаційні с-ми всіх сфер нац. економіки.
До оборотних матеріальних засобів включають нормовані матеріальні засоби, незавершене будівництво та виробництво, капітальний ремонт, незавершене с/г в-во, запаси с/г продукції та сукупність всіх транспортних перевезень.
До особистого майна населення належать:
- наявна у власності громадян нерухомість;
- предмети господарського призначення;
- земельні ресурси;
- предмети культурно-побутового призначення.
Інвентаризація національного багатства України поки що не відповідає в повній мірі вимогам міжнародних стандартів з обліку окремих компонентів національного багатства.
Окремою проблемою інвентаризації національного багатства є майно України за кордоном.
13. .Еколого-економічна безпека та формування моделі сталого (збалансованого) розвитку національної економіки
Під еколого-економічною безпекою розуміють захищеність держави від наявних чи потенційних можливих економічних та екологічних загроз
Екологічна безпека в системі національної економіки складається з:
> техніко-виробничої безпеки;
> енергетичної безпеки;
> технологічної безпеки.
У системі економічної безпеки національної економіки значне місце займає техніко-виробнича безпека, що передбачає здатність держави запобігати і компенсувати наслідки можливого скорочення виробництва та його технічного забезпечення.
Енергетична безпека є критерієм захищеності держави та її громадян від загрози дефіциту енергоресурсів чи порушень в їх енергопостачанні. У цьому контексті держава повинна здійснювати постійний моніторинг з метою запобігання негативним наслідкам у зв'язку з перебоями в енергозабезпеченні національної економіки.
Національна економіка повинна гарантувати продовольчу безпеку населенню.
Ця безпека характеризується виробничо-продуктивною стійкістю агропродовольчого комплексу та його спроможністю вчасно реагувати на кон'юнктуру агропромислового ринку; наявністю необхідних обсягів перехідних запасів; рівнем платоспроможності населення, що має забезпечувати доступність продовольства для всіх громадян; недопущенням імпортної експансії по тих продовольчих товарах, продукування яких у необхідних обсягах може здійснювати національних агропродовольчий комплекс.
14. Система національних рахунків (СНР), її сутьта значення
Система національних рахунків (СНР) - це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни. Вона містить такі макроекономічні показники: ВНП, ВВП, ЧНП, НД та інші. Ключовим поняттям в структурі показників виробництва є добавлена вартість.
В основі СНР - концепція господарського кругообороту (виробництво, розподіл і перерозподіл продукції та доходів, формування національного багатства розглядаються як взаємопов'язані аспекти процесу відтворення); "розширювальне" трактування продуктивності праці, згідно з яким продуктивною є будь-яка діяльність з виробництва матеріальних благ і послуг, що приносить доход.
Принципи та особливості розрахунку основних макроеконо-мічних показників у СНР:
15. Основні макроекономічні показники та методи
їх визначення
1. Валовий випуск – тобто обсяг річного сукупного виробництва товарів та послуг, визначається різними методами:
- як сума валового випуску товарів, нетоварних послуг та продуктів (плюс
- як сума проміжних і первинних витрат ( плюс імпортне мито)
- як сума проміжного споживання і кінцевих видатків (мінус імпорт)
2. Валовий внутрішнішній продукт (ВВП) – це сукупна ринкова вартість всього об’єму кінцевого виробництва товарів та послуг в економіці країни
Кінцевий продукт – це частина ВВП, що остаточно виходить за межі поточного виробництва і використовується для споживання, нагромадження, експорту, а також для заміщення витрачених засобів виробництва.
Методи обчилення ВВП
1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг ( за видатків – метод кінцевого використання)
2) як суму грошових доходів, отримання від виробництва продукції у цьому році (за доходами – розподільний метод)
3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг ( за галузями – виробничий метод)
3. Валовий національний продукт ( ВНП)
Якщо до показника ВВП додати різницю між надходженнями від факторів виробництва ( факторними доходами) з –за кордону та факторами доходами, які отримали закордонні інвесторами в країні, то одержимо показник ВНП
Визначається такими методами
1) виробничий метод розрахунку ВВП полягає в підсумуванні доданої вартості, створеної всіма галузями економіки.
2) метод кінцевого використання полягає в додаванні всіх видів, які виділяються національним рахівництва і включаються у ВВП.
ВНП = СВ + ВІ +ДВ + ЧЕ
3) розподільний метод підсумовується компонентами, які формують додану вартість( амортизація, непрямі податки, рентні платежі, проценти, доход від власності)
4. Чистий Національний Продукт представляє собою валовий національний продукт, з якого вилучена вартість засобів виробництва, зношених у процесі виготовлення продукції.
ЧНП= ВНП – А або ЧНП= СВ+ЧІ+ДВ+ЧЕ
5. Національний дохід – це дохід, який визначається шляхом вилучення з вартості чистого національного продукту непрямих
податків.
НД = ЧНП – НП або НД = ЗП + Р+ І+П
6. Особистий дохід – це дохід, отриманий приватними особами.
ОД = НД – Всс – Ппк – Нп + ТП
7. Дохід кінцевого використання – це частина ОД, яка залишається після сплати індивідуальних податків.
8. Особисті макроеномічні показники
А) позаринкова діяльність
Б) товари та послуги тіньової економіки
В) зростання фонду вільного часу
16. РЕГУЛЯЦІЯ І ДЕРЕГУЛЯЦІЯ ЕКОНОМІКИ.
У системі державного регулювання важливу роль відіграють питання забезпечення економічного зростання, сприяння розвитку малого, середнього та великого бізнесу, стимулювання науково – технічного прогресу та інноваційного моделі розвитку національної економіки, а також забезпечення екологічного та соціального добробуту.
Макроеномічна регуляція – в системі національної економіки передбачає заходи держави, спрямовані на створення сприятливих макро – та мезоекономічних умов формування та розвитку підприємницької діяльності через здійснення відповідних нормативно правових та інституційних перетворень.
Мікроеномічна регулятивна політика держави має здійсненнюватись на основі дотримання таких вимог:
1) відповідність національним інтересам держави та економічний та екологічній безпеці нац економ.
2) забезпечення рівних умов для здійснення підприємницької діяльності
3) підтримка вітчизняного виробництва і товаровиробництва.
4) підтримка інноваційної діяльності.
5) стимулювання розвитку тих суб’єктів господарювання, які реалізують науково – технічний прогрес у державі.
6) Підтримка розвитку експортного потенціалу держави.
Дерегуляція національної економіки – обмеження втручання у діяльність підприємницьких суб’єктів господарювання на території держави.
Дерегуляція в національній економіці передбачає:
1)створення умов для реалізації економічної свободи фізичним та юридичним особам в державі.
2)усунення адміністративно – організаційних та управлінсько економічних перешкод на шляху розвитку підприємництва.
3)здійснення заходів з дебюрократизації на всіх рівнях реєстрації та ліцензуванні підприємницьких структур
4)подолання корумпованості у різних сферах національної економіки.
17. СУТНІСТЬ,ОБ’ЄКТИ,МЕТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Проблема ек. ролі держави в розвитку нац.ек. є однією з головних проблем сучасної економічної науки. Отже, сучасна система державного регулювання національної економіки передбачає управління соц-ек і еколог-госп процесами у державі з метою їх збалансованого розвитку.У вузькому розумінні державне регулювання НЕ можна трактувати, як процеси впливу державних субсидій на діяльність економічних агентів, що здійснюють господарську діяльність на території дердави.
Обєктом держвного регулювання національної економіки виступають не фізичні чи юридичні особи, а процеси і явища, які відбуваються в національній економіці, а також її сектори, території, елементи, ек. відносини Обєктами, які постійно мають бути ДРНЕ:
-капіталізація НЕ та її зростання,конкурентоздатність НЕ та її структура, -економічні цикли або господарська кон’юнктура,-грошовий обіг і запобігання інфляції,-зайнятість, регулювання ринку праці, запобігання безробіття, -конкуреція внутрішня і зовнішня,-ціноутворення та його диференціація, -іноваційний розвиток та пошук резервів збільшення внутрішніх інвестицій
Генеральною метою ДРНЕ є макроекономічна стабільність та забезпечення високого рівня економіного,соціального та екологічного добробуту населення.
ДРНЕ здійснюється за допомогою таких методів:
1. Нормативно-законодавчі методи:закони,норм-законодавчі акти, постанови кабінету міністрів України, Укази та Розпорядження Президента.
2. Орган-управлінські методи:реал.через амін-правові акти,розпор. Та орган. Форми взаємовідносин між суб’єктами господ. Різних ієрархічних рівнів.
3. Економ. Методи: за допомогою, яких держава змінює умови функціонування суб. Госп.(регул. Цін, подат. Регул.,державні дотації)
Протекціоніські методи: за допомогою яких держава захищає свої нац. Інтереси , дають можливість державі досягнути такого стану в НЕ, за якого оптим.викор. всі її ресурси з метою за без. її національного інтересу та економічної самодостатності.
18. Органи державного регулювання національної економіки та їхні функції.
Організаційна система регулювання НЕ-є складною системою, що складається з організаційно-управлінських структур різного ієрархічного рівня та під порядкування. В Україні є законодавча, виконавча, місцева, судова влада та національний банк України, що здійснює монетарну політику в державі.
Суб'єкти в НЕ здійснюють її державне регулювання - це органи державної (законодавчої і виконавчої), і місцевої і судової влади, разом з НБУ.
Метою органів державного регулювання НЕ є збереження цілісної НЕ системи держави та забезпечення її макроекономічної стабілізації.
Це потребує охоплення таких пріоритетних сегментів національної економіки, як:
1.Управління всіма трьома складовими виробничого сектору-від стадії сировини до реалізації кінцевого результату.
2.Управління експортом та імпортом з метою забезпечення максимального наближення структури експорту до стадії кінцевої продукції, а імпорту до стадії сировини.
3. Управління кредитами з метою уникнення невиправданої кредитної залежності, а також стопроцентне доведення кредитів до безпосереднього виробника, не допускаючи їхнього розкрадання.
4. Управління інвестиціями та інноваціями з метою забезпечення постійного науково-технічного прогресу.
Найголовнішими завданням виконавчої влади в НЕ є:
1.Відновити керованість державного сектора економіки.
2.Сформувати відповідні структури промисловості та агропромислового комплексу, які б довели самодостатність нац промисловості до рівня не нижче 75%.
3.Відновити державну керованість у засобах масової інформації, зменшивши акції іноземних фірм у системі зв'язку до рівня менше 25 %.
4.По енергоносіях досягнути сумарного енергопостачання з трьох незалежних джерел орієнтовно: з Росії на рівні до 32 %, власні джерела близько 30 %, решта 38 % - поставка через південь України з нових джерел.
5.Власне в-тво розвивати за умов державного сприяння і захисту на основі інтеграції в межах держави 3 складових частин: науки і освіти, в-тва та банківської системи.
19. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ.
Основною метою макроекономічної політики держави є забезпечення механізмів довготривалого зростання. Згідно стратегії екон. і соц. розвитку України до 2015р., головними стратегічними напрямами вдосконалення бюджетних та фіскальних механізмів забезпечення довготривалого екон. зростання є:
1.Невідкладне визначення змісту та прийняття впродовж найближчого часу низки нормативних актів, які б забезпечували реформування бюджетної системи,
2.Потрібно посилити інвестиційну складову державного і місцевих бюджетів, довести впродовж 2-3 наступних років рівень відповідальних асигнувань до рівня не нижче З% ВВП.
3. Оздоровлення державних фінансів неможливе без проведення інвентаризації соціальних зобов'язань держави, діючих нормативно-правових актів у частині надання пільг І компенсацій населенню.
5.Слід забезпечити поступовий перехід до середньо- і довго строкового бюджетного планування
6. Реформування фінансової системи України має бути спрямоване на інтеграцію вітчизняної економіки в світовий економічний простір, адаптацію українського податкового законодавства до вимог та принципів СОТ і ЄС.
Головною передумовою економічного зростання в довготерміновому періоді є капіталізація нац.економіки. Тому дуже важливо нарощувати інвестиційний потенціал у державі. Інвестиції є основою для розвитку всіх суб'єктів господарювання та НЕ в цілому.
Сьогодні в Україні спостерігається позитивна динаміка інвестицій в основний капітал. За останні роки їх обсяги зростають: 23,6 млрд. грн. - у 2000 р. та 47,2 млрд. грн. - у 2006 р., однак рівень заощадження в основний капітал (ОК) в національній економіці ще не достатній - становить - 22 %, в той час як гарантійний норматив для стабільного зростання НЕ становить 30 %. Дослідження структури інвестицій в основний капітал, що залучені на оновлення основних фондів підприємств свідчать, що біля 70 % Інвестицій становлять власні кошти п-тв. Водночас потребує вдосконалення амортизаційна політика, як грошовий чинник покращення інвестиційної спрямованості амортизаційних відрахувань.
20. Економічне програмування.
Метою економічного програмування (ЕП) в державі є накреслення та реалізація оптимального, з точки зору національних економічних інтересів, сценарію розвитку економіки.
Головними завданнями ЕП є:
- досягнення макроекономічної стабілізації і максимально ефективного використання всіх економічних ресурсів держави;
- досягнення якісних позитивних зрушень в НЕ та підвищення економічного, соціального та екологічного добробуту населення;
- підтримка вітчизняного товаровиробника і розвиток національного та регіональних ринків.
Технологія складання економічних програм розвитку в НЕ передбачає такі етапи:
1.аналіз стану розвитку НЕ.
2. виявлення проблем та їх оцінка;
3. дослідження механізмів регулювання, в тому числі ринкових та оцінка їх рівня ефективності;
4. загальна оцінка невирішених проблем.
5. концепція розвитку та побудова логістичної схеми, вирішення цих проблем.
6. накреслення механізмів реалізації завдань, що поставлені в концепції.
7. структуризація програми.
ЕП мусить бути здатним виконувати такі завдання розвитку НЕ:
- ефективно відстоювати національні інтереси держави;
- забезпечувати ефективну реалізацію прийнятої національної стратегії, відповідної зовнішньої і внутрішньої економічної політики.
- забезпечити ефективну трансформацію економічної системи, структурну перебудову економіки і формування соціально-орієнтованих ринкових механізмів;
- формувати внутрішній ринок.
- забезпечити інтеграцію економічного і екологічного напрямів розвитку;
- забезпечити відродження економіки та її послідовний і стабільний розвиток
21. ПРОГНОЗУВАННЯ В НЕ
Прогнозування в НЕ займає важливе місце, оскільки дає змогу отримати об'єктивну оцінку того, що може відбутись, виходячи з аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на її розвиток. Прогнозування може розглядатись в двох аспектах:
- як самостійна форма регулювання на базі застосування методів економетрії тощо;
- як певний етап у системі макроекономічного планування.
Прогнозування в НЕ може бути частковим або узагальнюючим.
До часткових належать:
- прогнози наслідків від соціально-економічних чи екологічних подій;
- виробничі прогнози;
- науково-технічні прогнози;
- прогнози стосовно платіжного балансу держави.
Водночас узагальнюючі прогнози охоплюють велику територію дослідження або секторальну площину НЕ. Найбільш узагальненим є "Державний прогноз соціально-економічного розвитку України", який за своєю сутністю є довготерміновим прогнозом (на 10-15 років) і включає аналіз, оцінку і прогнозні індикатори та пропорції розвитку НЕ на довгу перспективу. Такий прогноз є орієнтиром для реалізації того чи іншого сценарію розвитку в середньостроковому періоді (5 років) та на короткотермінову перспективу (2-3 роки).
Процес екон. прогнозування в державі мусить базуватись на аналізі таких компонентів:
- ресурсів.
- соціально-економічної та екологічної ситуації.
- економічної державної політики.
- механізмів організаційної системи управління.
- нормативно-правового забезпечення;
- фінансового забезпечення.
В економічному прогнозуванні використовують такі методи:
-Інтуїтивні.
-Математичні.
-Методи соціального дослідження;
-Методи моделювання економічних, соціальних, екологічних процесів.
22. ІНДИКАТИВНЕ МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ.
Сутність індикативного планування (іп) полягає в тому, що уряд опосередковано впливає на розвиток НЕ. Вперше ідею ІП висвітлив німецький вчений Ландауер в своїй книзі «Теорія національного економічного планування» в 1944р. В Україні іп в НЕ було запроваджено в 1993р. Згідно укр. законодавства метою Іп держави є реалізація основних цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток.
Механізми опосередкованого впливу уряду на суб'єкти господарювання:
1. методи координації діяльності суб'єктів господарювання;
2. Методи інформування суб'єктів господарювання про перспективні наміри уряду;
3. Методи збалансованості економічної, соціальної та екологічної діяльності в національній економіці.
Іп складається з таких трьох основних розділів:
1. Економічна кон’юнктура: здійснюється аналіз ситуації на ринках, визначається вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на них
2. Здійснення економічної політики держави та застосування адекватних регулюючих інструментів.
3. Інструменти державного регулювання: інструменти фіскальної політики, субвенції.
Функції Іп:
- Створює основу для формування бюджету держави та здійснення державної бюджетної політики.
- Визначає основні напрями проведення монетарної політики НБУ.
- Сприяє макроекономічній стабільності у державі.
- Стимулює пожвавлення в розвитку НЕ.
- Сприяє покращенню структури національного господарства.
23. МІСЦЕ І РОЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Промисловість – це провідна галузь української економіки, від результатів її діяльності залежить успішність інших галузей та сфер нац. господарства.
Про що свідчать такі факти: у промисловості України створюється близько 32% валової доданої вартості, зосереджено понад 35% основних засобів, випускається майже 50% всієї продукції та сформовано близько 30% робочих місць. Основні показники розвитку промисловості України вказують на несприятливі тенденції у цій галузі економіки.
Загальні тенденції розвитку промисловості України визначаються за допомогою такого показника, як індекс промислового виробництва, який обчислюється як у процентах до попереднього року, так і у процентах до базового року. Темпи зростання індексу також свідчать про наявність у неї суперечливих тенденцій з одного боку, після змен. обсягу виробництва впродовж 1990-1991рр. відбулося різке зрост. (до 2008р.) , а з другого – погіршується галузева структура вітчизняної промисловості і зменшується частка тих галузей, які виробляють високотехнологічну продукцію.
Періоди розвитку вітчизняної промисловості за роки незалежності:
І. 1991-1994рр. – скорочення обсягів промислового виробництва у порівнянні з 1990р. склало 40,4%. Причини: втрата господарських звязків, підприємства не адаптувалися до нових умов, незбалансованість грош.-кред. с-ми, недовіра до грошової одиниці.
ІІ. 1995-1998рр. – подальше скорочення обсягів виробництва, але повільнішим темпом, скорот. на 10,4% , у 1998р. становили 49,25% по віднош. До 1990р. Причини: жорстка грош.-кред. політика; зрост. державного боргу; скорочення внутрішнього попиту.
ІІІ. 1994р. – серпень 2008р. – відбувалося відновлення обсягів пром. виробн.; 2006р. – досягли рівня 1990р.; 2007р. – перевищили рівень на 11,2%. Причини: стабілізація грош.-кред. с-ми; приватизація.
ІV. Вересень 2008р. – до сьогодні – змен. обсягу промислового вироб.; до 2009р. – обсяги вироб. промисл. прод. за січень-жовтень порівняно з відповідним періодом попереднього року скорот. на 26,4%.
24. РОЗВИТОК ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Електроенергетика України належить до найрозвинутіших галузей промисловості.
Під контролем України перебували також лінії передачі електроенергії, по яких вона експортувалася до країн Центральної та Східної Європи.
Якщо у 1990 р. в Україні виробництво електроенергії становило 298,5 млрд. кВт-год., то у 2005 р - 186,1 млрд. кВт-год., тобто скоротилося у 1,6 рази., найменше було вироблено електроенергії у 2000 р. Якщо у 1990 р. частка електроенергії, виробленої на ТЕС України, становила 70,9 % у загальному балансі, то у 2005 р. - вже 45,5 %. Натомість упродовж 1990-2005 рр. у загальному балансі збільшувалася частка електроенергії, виробленої на АЕС України, з 25,5 % у 1990 р. до 47,8 % у 2005 р., і це незважаючи на закриття у 2000 р. ЧАЕС. Однією з вагомих причин скорочення обсягів виробництва електроенергії ТЕС після проголошення незалежності було призупинення будівництва нових генеруючих потужностей
Головні засади функціонування цієї галузі відображено в указах Президента України "Про заходи щодо ринкових перетворень в галузі електроенергетики України" та "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", якими передбачене реформування системи управління та відносин власності у вітчизняній електроенергетиці. Системні зрушення в електроенергетиці України розпочинаються у 1996 р. і тривають до тепер. Ця галузь реорганізовується за такою схемою:
- на базі 14 найбільших ТЕС створено 4 акціонерні генеруючі компанії, в яких контрольний пакет акцій належить державі.
- експлуатацію та управління ГЕС здійснюють 2 акціонерні компанії із 100 % пакетом акцій, що належить державі.
- Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" була утворена на базі п'яти українських АЕС, які зберігають за собою статус юридичних осіб.
- акціонерних компаній
- генеруючі компанії, Національна компанія електромереж "Укренерго" та 27 обленерго у першій половині 1996 р. підписали Угоду членів енергоринку (УЧЕ).
- електроенергія постачається кінцевим споживачам від обленерго.
25. Розвиток вугільної промисловості України за роки незалежності.
Вугільна промисловість є однією з найстаріших галузей вітчизняної промисловості, її продукція широко використовується в різних сферах людської життєдіяльності. Україна є серед 15 краї світу, які мають найбільші обсяги видобутку вугілля. Розвіданих запасів вугілля вистачить для забезпечення потреб української економіки на найближчі двісті років. Головними регіонами де здійснюється його видобуток є Донбас; Новоград-Волинськ;Червоноград; території Житомир., Кіровог.,Черкаської обл В Україні налічується близько 275 шахт (багато в аварійному стані) на яких працює приблизно 650 тис. людей. На шахтах і розрізах України видобувається вугілля різних марок, з якого виробляється близько 60 видів вугільної продукції енергетичного та технологічного призначення.
Більшість підприємств вугільної промисловості потребують оновлення своїх основних виробничих засобів. Зокрема, кожне четверте з п'яти. вугільних підприємств України на середину 1990-х р. відпрацювали без реконструкції та модернізації понад 20 років, а окремі вугільні розрізи експлуатуються вже понад 100 років. Українське вугілля є одне з найдорожчих, через технічні причини (глибина шахт, товщина пластів). Обсяг видобутку з 1990р. до 2009р. скоротився. Найбільше скорочення видобутку вугілля припадає на 1990-1996 рр., коли величина видобутку скоротилася від 164,8 млн. т у 1990 р. до 70,5 млн. т у 1996 р., тобто на 57,2 %.
Негативні тенденції розвитку вугільної промисловості в Україні зумовили необхідність проведення реформ, метою яких є переорієнтація галузі на ринкові засади господарювання.
Реформування вугільної промисловості триває, у вересні 2001 р. було затверджено нову програму її реструктуризації під назвою "Українське вугілля'''.У цій програмі визначено стратегію реформування вугільної промисловості до 2010 р. та враховано недоліки та слабини попередньої. Двома найважливішими завданнями є розвиток і зміцнення перспективного шахтного фонду, збільшення державної фінансової підтримки для освоєння нових високопродуктивних лав і розрізів. Програма передбачає ретельний аналіз економічного становища підприємств вугільної промисловості, визначення перспектив їх подальшого функціонування.
26. РОЗВИТОК НАФТОГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Нафтогазова галузь України представлена підприємствами, що надають послуги з видобутку цих видів енергетичних ресурсів з їх переробки, з транспортування та зберігання. Особливістю нафтогазової галузі України є її значна інтегрованість в нафтогазовий комплекс колишнього СРСР, що зумовило негативні тенденції у розвитку цієї галузі після проголошення незалежності.
Упродовж 1990-1995 рр. падають обсяги видобутку нафти та природного газу, що, насамперед зумовлене вичерпністю запасів основних родовищ і незначною кількістю нових. За цей період видобуток нафти в Україні скоротився майже на 23 %, а газу - на 35%У 2005 р. рівень видобутку цього виду природних ресурсів становив близько 74 % рівня 1990 р. Ситуацію з видобутку газу в Україні вдалося певною мірою стабілізувати. Стан справ із видобутку природного газу до певної міри покращився за рахунок впровадження нових методів газовилучення, прогресивних технологій розробки та введення свердловин з недіючого фонду.Проте перспективи нафтогазови-добування в Україні не можна визначити як оптимістичні, оскільки для збереження досягнутих обсягів і поступового нарощування власного видобутку цих ресурсів необхідне буріння на вже розвіданих родовищах додаткових свердловин, запровадження сучасних технологій видобування, реконструювання та переоснащення вже існуючих потужностей. залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій тощо.
Ще однією складовою нафтогазової галузі України є нафтопереробка. Від 2001 р. відбувається нарощування обсягів виробництва окремих видів продукції нафтоперероблення. Обсяги первинної переробки нафти, виробництва бензину та інших видів продуктів нафтопереробки скоротилися у 4-8 разів у 1990-2000 рр. Тому надзвичайно важливим завданням було відновити обсяги переробки нафти на НПЗ України до визначених потужностей. Це означало пошук стратегічних нафтових партнерів. Ефективним інструментом вирішення цього завдання у другій половині 1990рр. стала приватизація НПЗ. У 1995 р. було створено транснаціональну компанію "Укртатнафта" на базі Кременчуцького НПЗ. У 1999-2000 рр. було приватизовано й інші НПЗ України, їх власниками стали провідні компанії Росії та Казахстану.
27. .РОЗВИТОК МЕТАЛУРГІЙНОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Гірничо-металургішшй комплекс (ГМК) України належить до експортноорієнтованих галузей вітчизняної економіки, що спричинене як особливостями його формування в колишньому СРСР, так І багатими покладами залізних, марганцевих та інших видів руд. За своїми виробничими потужностями ГМК України посідає п'яте місце в світі, після таких країн, як Японія, США, Китай та Росія. Продукція українських металургійних підприємств експортується до 83 країн світу, вона сертифікована за понад 80 найменуваннями будівельного, судновою та конструкційного прокату,труб та метизіввідомими світовими сертифікатними центрами з Великобританії, США, Норвегії, Голландії тощо. Україну зараховують до десяти найбільших виробників металу в світі. Основними експортерами в Україні є великі інтегровані фінансово-промислові структури, такі як СКМ, "Індустріальний союз Донбасу", "Приват", "Старт-груп". Особливістю вітчизняного ГМК є те, що частка металопродукціїз високим ступенем обробки становить менше 20 %, решта - сировина та напівфабрикати, тоді як у розвинутих країнах виробництво готової метало продукції становить більше 90 % У першій половині 1990-х рр. ГМК як і інші галузі української економіки охопила системна криза. Упродовж 1990-1995 рр. відбулося різке скорочення обсягів виробництва металопродукції. Негативні тенденції у розвитку ГМК України в цей період супроводжувалися процесами структурної деформації вітчизняної економіки.
У ІІ пол 1990-х рр. ускладнила роботу та процес виходу з кризи ГМК України несприятлива кон'юнктура світового ринку металопродукції. У 1997-1998 рр. відбулося падіння цін на металопродукцію на світовомуринку, і в багатьох випадках вони були нижчими від її фактичної собівартості. Розвиток ГМК значною мірою залежить від оновлення основних засобів, впровадження енергозберігаючих технологій. Одним з прикладів інновацій у металургійній промисловості є міні-заводи потужністю від 200 до 500 тис. т металопродукції за рік. У 2002 р. розроблено "Національну програмурозвитку та реформування ГМК Українидо 2010 р. ", яку представлено до затвердження Верховній Раді України
28. ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ
Держ.промисл.політика- це комплекс заходів, спрямованих на підвищення промислового в-ва з метою забезпечення нац.інтересів України і її економ. безпеки, а також з метою покращення добробуту населення. У 1994р.-„Концепція держ.промисл.політики”. Зокрема, набувають чинності "Комплексна програма розвитку внутрішньогоринку", "'Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 років, "Національнаенергетична програма","Програма "Українське вугілля",''Україна-2010" та інші галузеві та регіональні програми.
Відповідно до існуючих урядових програм визначено такі найважливіші завдання держ. промисл. політики :
- створення передумов щодо збільшення попиту на продукцію промисловості на внутр. ринку;
- подолання структурної деформації укр. промисловості і посилення її соц. спрямованості;
- продовження інституційних перетворень в промисловості і залучення іноземних інвестицій у цю галузь укр. економіки;
- проведення активної політики енергозабезпечення та енергозбереження і впровадження екологічно безпечних технологій;
- розширення продажу технологій і розвиток наукоємних секторів укр. промисловості;
- інтеграція промисловості України у світові господарські зв”язки.
Таким чином,державна промислова політика відповідає докорінним змінам, що відбулися в економіці України за роки незалежності Сучасна промислова політика України повинна мобілізуватипромислові підприємства на практичну реалізацію моделі інноваційно-інвестиційного розвитку вітчизняної економіки.
29. МІСЦЕ І РОЛЬ С/Г У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.
Сьогодні с/г ще одна з базових галузей ек Укр., де виробл. 20% ВВП. Про значення с/г свідчить такі дані: частка с/г у загал. випуску продукції становить 12%; у с/г задіяно близько 4млн осіб; основний капітал с/г становить 8% заг. основного капіталу країни; у с/г задіяно землю – найб.багатсвто Укр. Однак ек можливості цієї галузі не використано у повній мірі, оскільки обсяги в-ва продукції, а також інвестиційно технологічний рівень в-ва продовжує знижуватись.
Основними завданнями, які стоять перед с/г: 1) забезпечення потреб населення екологічно-чистими продуктами; 2) створення повноцінного ринку аграрної і агропромислової продукції; 3) створення передумов для розширення експорту с/г продукції і продукції її переробки.
С\г є складовою частиною агропромислового комплексу Укр., де виробл. 35% ВВП, працює 30% працездатного населення, а також де використав 33% основних фондів держави. Агропромисловий комплекс Укр. – сукупність галузей нац господарства зайнятих в-цтвом, переробкою, збереженням та доведенням до споживача в с/г продукцію. До складу АПК входять: 1) в-во засобів в-тва для потреб с/г; 2) власне с/г; 3) галузь заготівлі; 4) переробна промисловість; 5) збереження с/г і переробної продукції; 6) збут с/г і переробної продукції. На сьогодні спостерігаються такі тенденції розвитку АПК Укр.: зниження продукції рослинництва, перепади з в-вом продукції у тваринництві, пов’язано з тим, що реалізація м’яса здійснюється здебільшого за тіньовими схемами і виробники уникають банківських розрахунків. Важливою проблемою є реформування політики ціноутворення на продукцію галузей, а також реформування податкової і кредитної політики.
30. Основні напрями аграрної політики в Україні
Аграрна політика (АП) - це взаємоузгоджена єдність соціально-економічних та організаційно-правових механізмів регулювання аграрного сектора національної економіки.
Стратегічна спрямованість АП підпорядкована ефективному досягненню мети економічному зростанню в аграрному секторі національної економіки.
У цьому зв'язку особливо актуальними є пошуки альтернативних варіантів вирішення продовольчої проблеми, які виходять з можливостей забезпечення інтенсивного росту при стабілізації і скорочення потреби в основних лімітуючих ресурсах - посівних площах, зрошувальній воді, поголів'ї тварин, кормах, добривах та пестицидах, техніці, капіталовкладеннях тощо, на основі науково-технічного прогресу і розвитку господарського механізму, стиму лювання економії і скорочення втрат.
Разом з розробкою системи сталого розвитку АПК існує необхідність перспективного визначення його господарського меха нізму, який може бути обумовлений рядом аспектів.
Соціально-економічний аспект пов'язаний із здійсненням аграрної реформи, програми соціального відродження села. Це ключовий аспект аграрної політики держави, забезпечує відтворення трудових ресурсів і формування нових економічних відно син. В його основі - поєднання цілеспрямованого державного регулювання і ринкової саморегуляції. Аграрна політика здійснюється у відповідності до Земельного кодексу України та її законодавства.
31. ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА І РОЗВИТОК ФЕРМЕРСТВА В УКРАЇНІ.
У зв’язку з формуванням ринкових умов господарювання в У. виникла необхідність проведення реформ в аграрному секторі.
Основні засади земельної реформи України викладено в постанові ВРУ від 1990 р. «Про земельну реформу». Згідно з цією постановою всі землі У. були оголошені об’єктом земельної реформи. Необхідно було здійснити перерозподіл земель і передання їх від держ. до колективної форми власності. Також треба було сформувати багатоукладну ек. у с. г. і створити умови для раціонального використання земель та їх охорона.
Земельна реформа почалась з того, що землі, які перебували у колгоспній власності, розпайовували і визначали, яку частину колгоспу передати у руки теперішніх і колишніх працівників колгоспу.
Після процесу розпаювання було закріплено держ. актами прав власності на землю. Цей процес розпочався у 1990 р. Проте селяни не поспішали отримувати прав власності на землю. Але з 1999 р. селяни почали інтенсивно оформляти земельні сертифікати. Вже до 2000 р. оформило 80% селян. На 2006 р. було розпайовано 74% земель с-г призначення і оформлено право власності на землю. На основі розпаювання земель з’явилися певні альтернативи:
- власники земельних паїв мають можливість самостійно обробляти землю, об’єднуватись для спільного землекористування;
- мають можливість здавати землі в оренду іншим с-г підприємствам.
З одного боку ці орендні відносини сформували непрозорість схеми передачі земель, хоч і законно.
В Україні . започатковано нову форму господарювання – фермерство. Поштовхом став прийнятий у 1992 р. ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство». Згідно з цим законом: селянам дозволяється організація фермерських господарств. Розвиток фермер-ства в У. на поч. 80-х рр. відбувався доволі динамічно. Якщо у 1990 р. в У. було 82 фермерські господарства і площі с-г угідь у розрахунку на 1 ферм. гос-во становило 24 га, то у 1994 р. в У. було 32 тис. ферм. господарств, а сер. розмір ферм. гос-ва – 2 га. На 2004 р. – зареєстровано 43 тис. ферм. гос-в, які становлять 70% від загальної кількості діючих с-г підприємств.
32. .Транспортна система України
Транспортна система України є важливою складовою виробничої інфаструктури. Від ефективності роботи транспортної системи залежить результативність функціонування та розвиток національної економіки України. Вона створює систему взаємозвязків. Транспортна система є загально потрібним користуванням ,як промислово залізничним так трубоповідним транспортом.
У роботі транспортної системи України є певні проблеми,що виникають в процесі старіння основних виробничих фондів,з низьким рівнем використання сучасних енергозаощаджуючих транспортних засобів і енергозберігаючі технології перевезення.До іншх проблем:це скорочення попиту на вантажні та пасажирські перевезення, зростання цін на ресурси,низька якість наданих послуг,відсутність конкуренції також незначні обсяги іноземних та вітчизнняних інвестицій,повільне вирішення питань уніфікації транспортного законодавства. Один з найважливіших напрямів є розвиток національної мережі міжнародних транспортних коридорів:де проходять найзручніші та найкоротші шляхи між Європою та Азією актуальним цей напрям транспортної політики набув у звязку з розширенням Євросоюзу до кордонів України.
33. .Залізничний транспорт в Україні
Залізничний транспорт є важливою складовою транспортної системи України. Цей вид транспорту зявився недавно але швидко став популярним серед населення. Також є високо провізною можливістю залізничної транспортної системи,порівняно з низькою оплатою та надійним перевезенням та можливістю надання послуг пасажирам незважаючи на природно-кліматичні умови.
Управління залізницями та іншими піприємствами залізничного траспорту ,що належить до загальнодержавної власності здійснюється органом управління залізничним транспортом. Важливим напрямом залізничного транспорту стало підвищення швидкості руху поїздів,що зменшить витрати часу на поїздки, зєднає столицю України з великими обласними,промисловим центрами і дасть можливість досягти до євроейської мережі швидкісного сполучення.»Концепцію
Державної програми реформування заліничного транспорту»згідно з цим нормативним актом стане розмежування господарських функцій і державного управління;і утворення єдиного субєкта бази Укрзалізниці,залізниць та інших підприємств організацій,розмежування в системі природних монопольних і конкурентних секторів і розвитку конкуренції доступності інфраструктури залізниць для користувачів.Також удосконалення системи тарифів на послуги залізничного транспорту й збереження залізниць обєктів соціальної сфери а так же забезпечення належного та обєктивного надання інформації на зниження показників діяльності транспорту вплинула економічна криза 90-рр20ст.та відсутність достатніх обсягів інвестицій. Якісні зрушенняв роботі залізничного транспорту України починають вбачатися після 2000р. перспективи реформування залізничного транспорту повязані з корпоратизаією Укрзалізниці.
34. Авіаційний транспорт Українию
Авіаційний транспорт відіграє важливу роль у здійсненні міжнародного сполучення України, особливо на заході, сході та півдні, а також у межах національної транспортної мережі, зокрема у напрямку захід - схід (Львів - Харків, Львів - Дніпропетровськ). Специфіка цього виду транспорту (швидкість, комфортність тощо) зумовлює його пріоритетний подальший розвиток.
Основні аеропорти - Бориспіль і Жуляни у м. Києві, Одеса, Сімферополь, Харків, Львів, Дніпропетровськ. Аналіз сучасного стану авіаційних пасажирських перевезень дозволяє прогнозувати, що у 2000 році кількість авіапасажирів в Україні становитиме 5.1 - 5.3 млн. чол. У межах внутрішнього сполучення експлуатуватимуться переважно авіалінії Київ - Сімферополь, Київ - Одеса, Київ - Львів, Київ - Ужгород. Спостерігатиметься тенденція до загального скорочення регулярних внутрішніх рейсів водночас із значним збільшенням обсягів чартерних, рейсів між обласними центрами для ділових поїздок з використанням малої авіації (літаки на 8 - 12 пасажирів), а також до регулярної експлуатації невеликих аеропортів.
Розвитку міжнародних авіаційних зв`язків України сприятиме Угода про повітряне сполучення, підписана українським Урядом з 20 країнами світу.
Особливого значення набувають авіаційні перевезення через м. Київ, повітряні ворота країни, що є найсприятливішими для Європи та Америки. Здійснюється регулярне міжнародне пряме авіасполучення з мм. Амстердамом, Барселоною, Берліном, Брюсселем, Віднем, Лондоном, Мадридом, Манчестером, Москвою, Мюнхеном, Парижем, Римом, Франкфуртом-на-Майні, Цюрихом та іншими. Кількість прямих міжнародних авіаліній постійно зростає.
У весняно-літній період з метою забезпечення транспортного обcлуговування додаткового потоку іноземних туристів в Україну здійснюється чартерне сполучення з Великобританією, Іспанією, Італією, країнами Скандинавії, Францією, ФРН.
35.. Морський і річковий транспорт України.
Особливістю діяльності морського та річкового транспорту є залежність від існуючих природно кліматичних умов, що визначають сезонний характер його роботи. Для Укр.
Позитивним моментом є те, що Чорне та Азовське моря практично не замерзають і через Середземне море з*єднуються з Атлантичним океаном, що дозволяє здійснювати судноплавство впродовж року та сприяє інтеграції морського та річкового транспорту до основної транспортної системи. Активізація зовнішньо-економічної діяльності та прискорення інтеграційних процесів сприяє наявність на Укр. Узбережжі Чорних та Азовських морів, розгалуженого портового господарства.
Головним нормативним законом Що регулює діяльність морського та річкового транспорту в Укр є Кодекс торгівельного мореплавства(1995р). Укр успадкувала від колишнього СРСР 18 морських портів і флот, що за технічним станом і рівнем безпеки не відповідав міжнародним стандартам торгівельного судноплавства. Зниження ефективності діяльності вітчизняного морського і річкового транспорту доповнила економічна криза 1990рр. та дія зовнішніх чинників. У роботі підприємства морського і річкового транспорту України можна виокремити низку проблем, що стримують його розвиток.
До найважливіших проблем зараховують недостатній ступінь оновлення основного капіталу та невідповідність його технічного рівня міжнародним вимогам, відсутність належних і технічних умов безпеки судноплавства у морських і річкових, внутрішніх морських водах і на річках недосконалість нормативно правової бази. Важливим завданням розвитку морського та річкового транспорту є оновлення основного капіталу, збільшення обсягів вантажних і пасажирських перевезень, реалізація свого транзитного потенціалу і забезпечення безпеки судноплавству
36. Автомобільний транспорт і дорожнє господарство України
Транспорт України є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях, дозволяє розширити масштаби виробництва, зв'язати виробництво із споживачами і, таким чином, стимулює підвищення рівня активності економіки.
Роль і місце транспорту у суспільному виробництві визначають необхідність його пріоритетного розвитку, формування державної політики, спрямованої на забезпечення транспорту підготовленими фахівцями, транспортними засобами, паливно-енергетичними та матеріально-технічними ресурсами.
До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, автомобільні шляхи сполучення, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
37. Міський електротранспорт України
Забезпечує внутрішньо міське та міжміське перевезення пасажирів і виконує важливу соціальну функцію. Цей вид транспорту є екологічно безпечним, комфортним має найнижчі тарифи на перевезення. За роки незалежності УКр. Відбулося скорочення обсягів перевезень пасажирів тролейбусами і трамваями, але збільшилося кількість пасажирів які користуються метрополітенами. Найбільше пасажирів міським електротранспортом перевозять тролейбуси. Розвиток цього виду транспорту зумовлений збільшенням території міст і зростанням чисельності міського населення, відсутність можливостей для реконструкції вуличної мережі, насамперед в центральній частині міста необхідність забезпечення належного рівня безпеки дорожнього руху, скорочення тривалості поїздок і покращення екологічної ситуації в містах. З метою стимулювання розвитку у травні 2005 р. схвалюється Концепція Державної програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на 2005-2010р, а у березні затверджується Державна програма будівництва та розвитку мережі метрополітенів.
Основними завданнями якої є: забезпечення розвитку існуючої мережі підземних шляхів, освоєння серійного виробництва конкурентно спроможного складу та відповідного устаткування, що стимулюватиме діяльність вітчизняних підприємств-виробників. У роботі міського електротранспорту існує низка проблем, що знижує ефективність його діяльності. До найважливіших належать: старіння основного капіталу міського електротранспорту та високий ступінь фізичного і морального зношення, неврегульованість питання координації роботи різних видів транспорту на ринку міських пасажироперевезень, що спричиняють дублювання маршрутів і зменшення доходів підприємств.
Таким чином розвиток міського електротранспорту в Україні визначається суперечливими тенденціями. З одного боку скорочення обсягів перевезення пасажирів трамваями і тролейбусами, з іншого боку зростання популярності метрополітенів в найбільших містах країни.
38. Трубопровідний транспорт України.
Трубопровідний транспорт України забезпечує перекачку нафти та нафтопродуктів, газу та аміаку як для потреб національної економіки, так і для транзиту в країни Європи. В Україні трубопровідний транспорт виник у 20-ті рр. ст. у Прикарпатті, де побудовано газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич, який було продовжено спочатку до Львова (1929 р.),а потім до Києва (1948 р.) і до Москви, Прибалтики, Мінська (1951 р.). Трубопровідний транспорт представлений системою магістральних і промислових трубопроводів.
Магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Магістральні трубопроводи України перебувають у державній власності та на належать Національній акціонерній компанії «Нафтогаз Україна» (утворена у 1998 р., власником 100% акцій є держава), не підлягають приватизації.
Промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.
Метою законодавства про трубопровідний транспорт є регулювання відносин на всіх етапах створення та функціонування трубопровідного транспорту, встановлення гарантій безпеки життя та здоров'я населення, забезпечення охорони навколишнього природного середовища і національного багатства України від можливого негативного впливу під час експлуатації об'єктів цього виду транспорту. Найбільші обсяги транспортування вантажів українськими трубопроводами припадають на газ і у 2008 р. становили 143,2 млн.т. Для порівняння цей показник у 1990 р. становив 182 млн.т., у 2000- 150 млн.т Найбільше скорочення перекачки відбулось по нафті і нафтопродуктах. Якщо у 1990 р. трубопроводами України транспортувалося 114 млн.т. нафти і нафтопродуктів, то у 2008 р.- вже 41 млн.т.
39. Формування сучасної системи зв’язку і телекомунікацій в України
Зв'язок і телекомунікації належать до високотехнологічних сфер національної економіки України, що є важливою передумовою для прискорення інтеграційних процесів і входження до світового інформаційного простору.
До того ж с-ма зв’язку України та телекомунікацій, забезпечуючи оперативне або інтерактивне передавання своєчасної, достовірної та повної інформації, сприяє прискоренню розвитку нац.ек.Укр.
До особливостей цієї галузі вітчизняної економіки належить те, що вона представлена багатофункціональними підприємствами, що беруть участь у наданні послуг лише не окремому етапі виробничого процесу. В Україні починають створюватися держ.інституції, що здійснюють держ.регулювання у галузі зв’язку та телекомунікацій, формується відповідна законодавча база, розробляються концепції та держ.програми розвитку цієї галузі.
Законодавство України про телекомунікації складається з Конституції України, Закону України «Про телекомунікації» (2003 р.) та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері. У 2006 р. набула чинності концепція розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 р її метою є розширення номенклатури послуг, підвищення їх якості, наближення її до міжнародних стандартів, формування конкурентного середовища.
Однією з найважливіших проблем розвитку цієї галузі є те, що Укр. одержала у спадок від СРСР фізично та морально застарілу с-му звязку та телекомунікацій. У 1994 р. з цією метою було створено «Укртелеком», а згодом задля формування конкурентного середовища в цій сфері виникають і ін п-ства. За даними 2008 р. на 100 сімей припадає 61 домашній телефонний апарат. До прикладу у 1990 р. цей показник становив 29 телефонних домашніх апаратів. Але найдинамічнішими темпами розвивався в Укр. мобільний зв'язок. У 2008 р. доходи п-ств. Від надання послуг пошти та зв’язку населенню ( у фактичних цінах з урахуванням ПДВ) склали 11612 млн.грн.
Таким чином, пріоритетними напрямами розвитку галузі зв’язку та телекомунікацій в Укр. є будівництво сучасних ліній зв’язку, впровадження легкого доступу до мережі Інтернет, вдосконалення державного регулювання цієї сфери.
40. Будівельний комплекс Укр.,його розвиток в роки незалежності.
Будівельний комплекс Укр. забезпечує матеріально-технічні умови функціонування вітчизняної економіки через створення та оновлення основного капіталу.
До найважливіших напрямків д-сті буд. комплексу Укр. належить виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів, вироби хімічної промисловості, велика кількість палива й води.
Формування ринкової с-ми господарювання в Укр. та проведення структурної перебудови вітчизняної економіки вплинули на розвиток будівельного комплексу в роки незалежності. У 1990-х рр спостерігалось падіння виробництва в будівельній галузі та погіршення фінансових показників діяльності через не адаптованість п-ств будівельного комплексу до нових умов господарювання (як свідчить динаміка індексів фізичного обсягу випуску товарів у будівництві, цей сектор економіки є чутливим до змін ек. та політ. ситуації в країні).
Від часу проголошення незалежності Укр. відбувається реформування с-ми держ. управління будівельним комплексом. Початково було створене Міністерство інвестицій і будівництва Укр., правонаступником якого у 1993 р. стало Міністерство у справах будівництва і архітектури, реорганізоване у 2004 р. у Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. На сьогоднішній день Мінбуд є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері будівництва, містобудування, архітектури, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту У 2002 р. була затверджена Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 рр., згідно з якою передбачається інвестування у будівництво та придбання житла для молоді на суму 5,8 млрд.грн.
41. Мета та принципи формування регіональної політики
Регіональна політика - це сфера діяльності з управління економічним, соціальним, екологічним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті відповідно до заздалегідь розробленої програми.
Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання
Державна регіональна політика є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов'язаною із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою, і реалізується шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком України та її регіонів
Державна регіональна політика грунтується на таких принципах:
- конституційність та законність - реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
- поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;
- максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.
42. Стратегічні орієнтири регіональної політики
Для України повинен бути характерним диференційований підхід до розвитку відкритої економіки та ринкових реформ на рівні Центру, Західної, Східної та Південної України, адміністративних областей, великих міст та історичних областей.
З погляду відкритості економіки провідна роль належить Східній Україні, на яку припадає 60 % експорту країни. Найбільшими експортерами є Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та Луганська області, які концентрують більше половини експорту України. На Західну Україну припадає 28 % експорту товарів. Необхідна подальша лібералізація зовнішньоекономічної діяльності регіону, прискорення ринкової трансформації господарства, створення преференційного режиму в західних прикордонних областях. На Південну Україну припадає половина експорту та імпорту послуг в т. ч. 70 % експорту транспортних послуг і 90 % експорту послуг морського транспорту. Стратегічним завданням розвитку відкритої економіки Причорномор'я є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі, а також спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямків Північ-Південь і Захід-Схід.
Для розширення експортного потенціалу регіонів належить створити регіональні центри маркетингових досліджень кон'юнктури на світових ринках, проводити цінову експертизу експортних контрактів; запровадити надання державних гарантій щодо кредитів на участь регіонів у міжнародних тендерах: розробити і запровадити гнучкий механізм державного регулювання реекспорту продукції.
Для України характерний постачальницько-збутовий та посередницько-торговий тип зовнішньоекономічних зв'язків. Необхідно сприяти розвитку науково-технологічній, інвестиційній, виробничій співпраці, що дозволить перейти до виробничо-інвестиційної моделі зовнішньоекономічної діяльності. У зв'язку з цим необхідна розробка концепції такої регіональної політики, яка б сприяла адаптації не тільки країни в цілому, але й її регіонів до загальних вимог світової економічної системи, які визначаються процесами глобалізації.
43. Завдання на шляху вдосконалення рег. політики
Перше. Необхідно виробити цілісну та всесторонньо обгрунтовану стратегію державної регіональної політики, яка не повинна замикатись винятково на економічних проблемах, а охоплювати всі сфери регіонального життя: міжнаціональну, мовну, демографічну, екологічну, науково-технічну і т. д. У цьому плані видається доцільним прийняття Закону
України "Про основи регіональної політики в Україні’, який би офіційно закріпив принципи відносин держави і регіонів у всіх сферах суспільного життя.
Друге. Подальша демократизація управління державою шляхом його децентралізації та перерозподілу повноважень між різними гілками влади як по вертикалі, так і по горизонталі. При цьому важливо не переступити ту критичну межу, за якою втрачається керованість з боку держави регіональними процесами, що веде до децентралізації, загрожує цілісності і єдності держави.
Третє. Потребує подальшого вдосконалення політика фінансово-бюджетних відносин між державою і регіонами. Незважаючи на складність цієї проблеми треба все ж таки виробити загальноприйнятні "правила гри", які би чітко регламентували порядок та принципи формування бюджетів різних рівнів, оптимізували податковий режим в державі. Треба виробити чіткі критерії надання державної підтримки регіонам.
Четверте. Треба "реанімувати" роль Державних регіональних соціально-економічних програм як важливого інструменту державної підтримки регіонального розвитку. В свій час (1993-1996 рр.) за рішенням Уряду України було розроблено ряд таких програм, що охоплювали крупні економічні райони (Карпатський, Подільський, Поліський, Придніпровський, Причорноморський). Сьогодні в економіці України виникла потреба в розробці нових регіональних програм соціально-економічного та екологічно збалансованого (сталого) розвитку.
44. Приватизація та її роль у здійсненні інституційних перетворень в економіці України
Згідно із Законом України "Про приватизацію державного майна" під приватизацією розуміють відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна
Приватизація в Україні має суперечливий характер, що зумовлене переплетінням різних економічних інтересів окремих громадян, політиків, урядовців, керівників тих чи інших підприємств. Вибір моделі приватизації в Україні від часу проголошення незалежності здебільшого визначався такими чинниками: цілі уряду рівень розвитку конкурентного середовища, рівень розвитку ринкових відносин та організаційно-інституційним оформленням відносин власності.
Приватизація об'єктів державної та комунальної форми власності здійснювалася на платній основі, що передбачало надходження певної частини коштів від неї до Державного бюджету України для фінансування різних соціальних програм (погашення заборгованості по пенсіях, заробітній платі для працівників бюджетної сфери, надання допомоги малозабезпеченим тощо) та структурної перебудови вітчизняної економіки. У першій половині 1990-х рр. надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України були незначними, що визначалося загальною макроекономічною нестабільністю, неврегульованістю відповідного нормативного забезпечення, запровадженням в обіг приватизаційних сертифікатів і неготовністю переважної більшості населення до участі у приватизаційних процесах.
Приватизаційні процеси в Україні призвели не лише до зміни економічних відносин, але дозволили створити вітчизняну модель приватизації. Свою мету приватизація вирішила частково, бо сформувався прошарок недержавних власників, але ефективного господаря не з'явилося. З одного боку, приватизація в Україні здійснювалась не прозоро, здебільшого в обхід існуючого законодавства, участь мільйонів громадян у цьому процесі мала формальний характер. З іншого боку, проблему подолання державного монополізму у виробництві, розподілі та споживанні економічних благ в економіці України здебільшого вирішено та за 16 років створено потужний недержавний сектор.
45. Особливості приватиз. в Україні у 1988-1994 роках.
Перший етап приватизації в Україні припадає на 1988-1992 pp., коли очевидним стало те, що адміністративно-командна система господарювання не спроможна забезпечити ефективність функціонування економіки. Економічна криза, в якій опинився колишній СРСР і зокрема Україна, зумовила потребу у зміні форм власності.
До особливостей приватизації у перший період можна зарахувати й надмірну політизацію цього процесу через намагання швидко створити найважливіші інститути ринкової економіки, ігноруючи колоніальну спадщину України та складність поставлених завдань. У цей період надзвичайно популярною стає ідея перетворення всього населення України у власників через широкомасштабну приватизацію. Приватизація у 1988-1992 рр. мала переважно стихійний характер та здійснювалася здебільшого в інтересах представників партійної, господарської та профспілкової еліт.
Проте перший етап приватизації в Україні мав і позитивні наслідки. Зокрема, було створено політичні, економічні, правові та організаційні засади забезпечення приватизаційного процесу в Україні з метою формування потужного недержавного сектора вітчизняної економіки.
Другий етап припадає на 1993-1994 рр., коли розпочинається широкомасштабна передача державної власності у приватні руки і це має стати потужним стимулом подальшої лібералізації та забезпечення стабілізації економіки України. У ці роки домінував змішаний грошово-сертифікатний спосіб приватизації. Проте найбільшої популярності набула передача майна державних підприємств та їх структурних підрозділів в оренду трудовим колективам і створення на їх базі організацій орендарів та орендних підприємств, хоча чинні нормативні акти розглядали оренду з викупом як один з можливих механізмів приватизації. Викуп державного майна, зданого в оренду, давав можливість взяти участь у процесі приватизації того чи іншого об'єкта лише тим громадянам України, які були працівниками реформованого підприємства, і обмежував права інших суб'єктів.
46. .ОСОБЛИВОСТІ ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ У 1995-2008 РОКАХ.
Приватизація в Україні має суперечливий характер, що зумовлене переплетінням різних економічних інтересів окремих громадян держави. Вибір моделі приватизації в Україні від часу проголошення незалежності здебільшого визначався такими чинниками: цілі уряду, рівень розвитку конкурентного середовища, рівень розвитку ринкових відносин та організаційно-інституційним оформленням відносин власності або покриття дефіциту держбюджету.
З метою уникнення хаотичності в процесі зміни власника та врахування особливостей об'єктів, що приватизуються, їх поділили на групи за такими найважливішими ознаками, як: галузева приналежність або напрям діяльності, величина статутного фонду, фінансовий стан, цілісність об'єкта та становище, що займає об'єкт приватизації на загальнодержавному ринку благ, тощо.
До найважливіших чинників, які зумовлюють приватизацію належать: кількість об'єктів по регіонах, галузева спеціалізацію регіону, географічне розташування та природно-кліматичні умови; кількість об'єктів, що не підпадають під приватизацію, кількість населення.
Приватизація об'єктів державної та комунальної форми власності в Україні впродовж 1995-2008 рр. мала свої галузеві особливості. Кількість приватизацій у таких галузях, як: освіта, охорона здоров'я та суб'єктів незавершеного будівництва, впродовж 1994-2005 рр. різко збільшувалася, особливо інтенсивно цей процес проходив у 2000-2005 рр., що спричинене переходом до приватизації державного майна з використанням лише грошових коштів.
Найпопулярнішими способами приватизації виявилися викуп об'єктів приватизації, викуп майна, зданого в оренду з викупом, продаж на аукціоні, продаж акцій. Переважно домінував викуп об'єктів приватизації. Перехід до приватизації виключно за грошові кошти та великих стратегічних підприємств зумовив збільшення надходжень до Державного бюджету України у 2000 р. майже у тричі у порівнянні з 1999 р. Упродовж 2000-2006 рр. спостерігалась чітка тенденція зростання надходжень до Державного бюджету України від приватизації державного майна за винятком 2002 р. Найбільше коштів від приватизації надійшло у 2005 р., коли було продано пакет акцій ВАТ "Криворіжсталь.
47. ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ЙОГО СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ
Підприємництво --це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, тому необхідно створити сприятливі умови для розвитку підприємництва
У 2006 р. в Україні налічувалося понад 307398 малих підприємств, на яких працювало близько 2 млн. осіб. Якщо у 1998 р. загалом по Україні на 10000 осіб припадало 35 малих підприємств, у 2006 р. - 66 малих підприємств, тобто за цей період цей показник збільшився у 1,9 рази.
З початком відродження підприємництва в Україні почала формуватися його інфраструктура. За роки незалежності в Україні створено передумови для появи таких важливих елементів інфраструктури підприємництва, як інформаційно-консультативні центри, інститути спільного інвестування, бізнес-центри, технопарки, центри підтримки жіночого та молодіжного підприємництва, громадські об'єднання підприємців, система підготовки та перепідготовки кадрів.
Важливого значення надається залученню молоді до підприємницької діяльності. З цією метою у вищих навчальних закладах І-ІУ рівнів акредитації запроваджується цикл курсів, що знайомлять майбутніх фахівців з основами підприємництва, створюють передумови для оволодіння відповідними навичками. Відповідно до діючих урядових програм і перспектив розвитку підприємництва в Україні пріоритетними напрямами підтримки цього виду діяльності є: створення умов для підвищення ролі малого підприємництва у здійсненні структурної перебудови вітчизняної економіки та забезпечення економічного зростання; удосконалення роботи органів державного управління; захисту підприємців; підвищення фінансової стійкості та ефективності функціонування підприємницьких структур; надання якомога повнішої інформації підприємцям щодо змісту нормативних актів загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів, що регламентують порядок і умови їх діяльності, тощо.
48. НАЙВАЖЛИВІШІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Командно-адміністративна система господарювання, що сформувалася в Україні в період її перебування у складі колишнього СРСР, практично знищила інститут підприємництва, замінивши його на негнучку систему планування виробництва благ та соціалістичного змагання. Відродження інституту підприємництва є досить складним завданням, оскільки необхідно відновити конкуренцію, лібералізувати відносини власності, змінити систему господарських зв'язків і ділову культуру суб'єктів господарювання
В Україні створюються сприятливі умови для розвитку підприємництва, оскільки воно доволі чутливо реагує на такі чинники, як нестабільність правового поля, наявність різних адміністративних перешкод, політику уряду тощо.
З 1991р. до 2006р в Україні кількість малих підприємств збільшилася у 1,9 рази у розрахунку на 10000 жителів, проте реальна кількість малих підприємств збільшилася у понад 6,5 разів, що свідчить про значне зменшення чисельності працівників на таких підприємствах і їх подрібнення. Важливо зазначити, що із здобуттям незалежності України розпочалося загальнодержавне масове приватизовування державного майна. Це означає, що власниками майна практично ставали працівники того чи іншого підприємства, використовувалися внутрішні джерела залучення коштів.
Третім важливим етапом розвитку підприємництва стало реформування ціноутворення, тобто формування цін на ринкових засадах. Відбулася радикальна перебудова фінансово-кредитних відносин, що зумовило більшу прозорість проведення ділових операцій
З одного боку, підприємцями було створено недержавний сектор вітчизняної економіки, відбувся процес демонополізації господарської діяльності та сформовано конкурентне середовище, від 2000 р. активізувалась інвестиційна діяльність, вирішено проблему дефіциту і насичено національний ринок різними видами економічних благ, змінилася культура господарювання тощо. З іншого боку, в Україні спостерігаються регіональні диспропорції та існує нерівномірність розвитку підприємницької діяльності за галузями вітчизняної економіки.
49. АНТИМОНОПОЛЬНА ПОЛІТИКА ТА РОЗВИТОК КОНКУРЕНЦІЇ В УКРАЇНІ.
В сучасних умовах ринок характеризуєтьсь недосконалою конкуренцією і монополізмом, коли кінцева ефективність не збігається з вир-чою. У перехідній економіці діють звичні для ринкової економіки форми конкуренції, утворюється велика кількість ринків досконалої конкуренції на так званих неорганізованих ринках. Водночас монополізм набуває нових форм і масштабів.
Монополістом, згідно з антимонопольним законодавством України, вважається виробник, який контролює 35% товарного ринку.
Демонополізація – це комплекс заходів ек. політики д-ви, спрямованих на подолання монопольного становища виробників. Вона займається у 2-х головних напрямках:
1) ліквідація монопольного становища окремих виробників на ринках і формування нових економічних структур як найважливіша умова формування конкретного середовища на товарних ринках;
2) обмеження та недопущення недобросовісної конкуренції, зловживань панівним становищем на ринку.
Антимонопольне регулювання здійснюється адміністративними та економічними методами. Адміністративні методи є прямим державним управлінням і передбачають використання с-ми держ. замовлень і контрактів, санкцій, штрафів, ліцензій, дозволів, квот, установлення норм, стандартів, що регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, а також до організаторів виробництва.
Ліцензування,як адміністративний метод, застосовують з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції.
Квотування – це пряме визначення д-вою для монополістів їхньої частки у в-ві, збуті чи експорті. Антимонопольне законодавство регулює не тільки сферу промислового в-ва, а й обігу, кредиту, фінансові ринки.
Ек. методами антимонопольного регулювання визначаються податки для підприємств монополістів, пільгові кредити для фірм, що відокремились від монополістів, с-ма сприяння малого і середнього бізнесу. З розвитком ринкової с-ми господарювання переважатимуть ек-чні методи, а адміністративні будуть зведені до регулювання природних монополій.
50. Сутність і види ринкової інфраструктури
Ринкова інфраструктура національної економіки - це система організаційно-правових інституцій для підтримки розвитку ринкових відносин господарських суб'єктів у національній економіці
Загальна ринкова інфраструктура є фундаментом для розвитку всієї національної економіки України.
Основними Елементами спеціалізованої ринкової інфраструктури є:
1) біржі - представляють собою регуляторно-функціонуючі організаційні форми оптових ринків цінності;
2) аукціони- торги (має бути присутнім фактор публічності);
3) посередницькі фірми та товариства, що працюють на біржах або відстоюють інтереси (всеукраїнська асоціація підтримки підприємств, фермерства);
4) інформаційні організації;
5) податкові інспекції та моніторингові системи,
6) спеціальні рекламні агентства та засоби масової інформації;
7) система страхування та страхові компанії;
8) торгові палати та об'єднання ділових кіл;
9) митна система
10) професійні спілки
11) комерційно-виставочні зали та виставки (реклама просування товару).
10) система вищої економічної'та спеціальної економічної освіти;
11) консалтингові фірми - фірми, що надають послуги;
12) аудиторські фірми та послуги - українська аудиторська палата.
13) спеціальні зони вільного підприємництва;
Ринкова інфраструктура національної економіки виконує такі функції:
1) організація оформлення ринкових відносин та діяльності суб'єктів господарювання;
2) полегшення учасникам ринкових відносин реалізації світових економічних інтересів;
3) спеціалізація різних об'єктів економіки та підвищення оперативності їхньої роботи на основі розвитку організаційних форм ринкових відносин;полегшення форм юридичного та економічного контролю за підприємницькою діяльністю через моніторингові організації.
51. ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ
Під фінансовою системою здебільшого розуміють сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, що сконцентровані в розпорядженні держави та суб'єктів господарювання, для виконання покладених на них функцій.
Фінансова політика - це система заходів держави у сфері фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку країни.
Через фінансову систему за допомогою виваженої фінансової політики можна впливати на такі процеси господарського життя в Україні як:
1) встановлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою забезпечення інтересів населення, підприємств і держави та підвищення конкурентоспроможності країни
2) досягнення ефективного використання існуючих економічних . ресурсів на основі вибору раціональної структури фінансового забезпечення
3) підтримання підприємницької активності, підвищення рівня зайнятості та соціального захисту населення, раціональне використання та збереження природних ресурсів
4) розвиток та формування раціональної структури виробництва, власного фінансового капіталу та фінансової інфраструктури
До найактуальніших напрямів фінансової політики в Україні можна зарахувати:
1) забезпечення прозорості та дієвого контролю за формуванням і цільовим використанням фондів фінансових ресурсів, посилення відповідальності за фінансові правопорушення;
2) оптимізація податкової системи через забезпечення стабільності чинного законодавства, розширення бази оподаткування та скасування, необгрунтованих податкових пільг;
3) визначення оптимальних параметрів рівня монетиризацїі вітчизняної економіки, структури грошової маси, швидкості обігу грошей;
4) розвиток фінансового ринку та нових інструментів для акумулювання грошових коштів до фондів фінансових ресурсів.
52. Бюджетна система національної економіки
Державний бюджет України займає важливе місце в розбудові національної економіки і покликаний забезпечувати реалізацію її національних економічних інтересів.
Бюджет можна розглядати з трьох позицій:
За економічним змістом…….За формою прояву……… За матеріальним змістом
Ознаки держ. Бюджету: плановість, правовий характер, тривалість, реалізаційні гарантії, дотримання вимог нац. безпеки.
Функції бюджету:1) розподільна….2) контрольна… 3) забезпечення вимог економічної безпеки держави
Бюджетна система - об 'єднання всіх ланок бюджету на єдиних принципах.
Бюджетний механізм представляє собою сукупність методів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин і забезпечення належних умов соціально-економічного розвитку.
Його складові:
1) бюджетне планування і регулювання
2) фінансові показники
3) нормативи
4) ліміти
5) резерви
6) управління бюджетними коштами
Бюджетна система Укр включає місцеві і державний бюджети. У цьому плані існують такі стратегічні орієнтири:
1) впровадження диференційованих механізмів підтримки місцевого розвитку через систему бюджетних трансферів
2) створення системи критеріїв щодо надання державної підтримки розвитку населення пунктів та регіонів на основі конкурсного відбору регіональних програм розвитку;
3) визначення диференційованих нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, які б враховували особливості просторово-економічного потенціалу розвитку національної економіки
4) визначення пріоритетних напрямів забезпечення економічної безпеки і екологічно збалансованого розвитку регіонів України.
53. Податкова система та політика в національній економіці
Податкова система охоплює низку встановлених податків та інших обов’язкових платежів, механізм їх нарахування, процедури стягнення до бюджету і різних фондів та урядові заклади, які збирають податки.
Становлення податкової системи України розпочалося з ухваленням закону України про систему оподаткування у 1991 році. Водночас розпочинається становлення державної податкової служби України. У 1997 році приймається Закон України про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування». Ним визначено 19 видів загальнодержавних податків, 2 місцеві податки, і 14 місцевих зборів. Етапи встановлення податкової системи: 1) 1991-1997 роки, 2) 1997-до сьогодні.
Видами прямого податку є податок з прибутку підприємства, податок з доходів громадян, важливим видом прямого оподаткування юридичних осіб є внески до Пенсійних фондів та до Фонду соціального страхування.
Податок на прибуток підприємства. Його частка у зведеному бюджеті України у 2004 році – 18%. Ставка податку на прибуток підприємства у 2004 році 25%. В Україні створена система місцевих податків. Одним з яких є податок з доходів громадян.
Частка прибуткового податку з громадян у структурі зведеного бюджету України за роки незалежності суттєво зросла. З 2004 року доходи фізичних осіб оподатковувалися в розмірі 13%. У 1999 році указом президента України запроваджувався фіксований с/г податок. У 1998 році запроваджена спрощена система оподаткування, коли замість низки встановлених податків малі підприємства сплачують податок з виторгу у розмірі 6% або 10%.
Непрямим податками є акцизи (індивідуальний акцизний збір та універсальний – ПДВ 20%), митні тарифи. Податкова система України не забезпечує гармонії інтересів. Переважна більшість заходів в системі оподаткування України спрямована не на забезпечення інтересів платників, а на розв’язання окремих галузей і регіонів через запровадження різних податкових пільг.
54. ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ, ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА.
Ринкова інфраструктура – це с-ма організаційно-правових механізмів та економічних інституцій для підтримання ринкових відносин в економіці держави.
До основних елементів СРІ належать біржі, посередницькі, консалтингові, аудиторські фірми, страхові компанії, система середньої спеціалізованої та вищої освіти, професійні спілки, митна та податкова системи, зони вільного підприємства, інвестиційні фонди та громадські інституції та фонди.
Біржі - це лише місце, де відбуваються торговельні операції, тобто укладаються торговельні угоди. Біржі здійснюють котирування цін, встановлюють стандарти на біржові товари, розробляють типові контракти, проводять розрахунки між продавцями і покупцями, займаються інформаційною діяльністю, надають своїм клієнтам страхові, арбітражні та інші послуги.
Торговий дім - це спеціалізована фірма, яка торгує одним товаром або групою одномірних товарів за дорученням клієнтів або за свій рахунок. Сфера діяльності: операції по внутрішній оптовій і роздрібній торгівлі, експортно-імпортні та інші зовнішньоекономічні операції, виробництво продукції і т.д.
Роздрібна торгівля - це будь-яка діяльність продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого споживання. Оптова торгівля - включає в себе будь-яку діяльність по продажу товарів тим, хто купує їх з метою перепродажу або виробничого використання.
Холдингова компанія - компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній. Це дає їй право контролю і можливість управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдингів: А) чистий холдинг, який створюється спеціально для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у своїх інтересах; Б) змішаний холдинг, який окрім контролювання і управління діяльністю інших компаній
Фонди як елемент ринкової інфраструктури - це сукупність грошових або інших ресурсів, які знаходяться у розпорядженні тих чи інших асоціацій, об'єднань, підприємств, організацій, державних установ, приватних громадян, призначених для цільового використання. Страхові фірми - це акціонерні, приватні і державні організації, які страхують населення, майно, комерційні операції, практично все, що пов 'язано з людською діяльністю. Вони займаються також ощадною справою і підприємництвом.
55. Місце України у світовому економічному простору
У зверненні Верховної Ради України До парламентів і народів світу зазначено,що Україна одна з держав-засновниць ООН. Положення України у міжнародн. територіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-ек., геополітичних.
Природні передумови. україна має значний природноресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економ.розвинені країни. Україна має чималі ресурси корисних копалин, деякі з них мають світове значення, залізні і марганцеві руди, кохонна сіль, камяне вуг. Загалом,за природ. ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги : дефіцит одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих
.Демографічні передумови. Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах. високий професійний рівень труд. ресур. сприяє виробництву складної продукції, що користується попитом на світових ринках.
Історико-ек.передумовискладовою іст-ек. Передумови була орієнтація на країни східної європи, особливо після ств.ради економ. взаємодопомоги. Україна постачала в ці країни залізну та маргенцеву руду, азотні добрива,розвивалися торговельні стосунки з індією, а з країнами Зх.Європи, Пн.Америки та японією товарообіг був незначний.
Геополітичні передумови Особливість сучасної геополітичної ситуації в україні полягає в тому, що звязки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії у звязку з наявністю економ.і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни.
56. Організаційно правові основи зовнішньоек. діяльності України.
Здійснення зовнішньоеконом. діяльності здійснюється з метою створення сприятл. умов для ек.розвитку країни і захисту її інтересів, збалансованого розвитку економік. рівноваги внутр. ринку. Завданням процесу регулювання ЗЕД є підтримка загальнонаціонал. пріорітетів у зовнішньоеконом. сфері і досягнення зазначеної мети за допомогою певних заходів. Основним нормативним актом, що регулює даний вид діяльності в державі є Закон україни «Про зовнішньоекон. діяльність».
Формами державного регулювання є:встановлення режиму валютних операцій, митне регулювання, встановлення режиму ліцензування та квотування.
Зовнішньоек. діяльність здійснюється на підставі договорів, які укладаються між субєктами. усі ці договори можна обєднати в такі групи:купівлі-продажу, зустрічних поставок, торгово-посередницькі, змішані.певна категорія договорів підлягає реєстрації згідно указом през.Укр «Про облік окремих видів зовнішньоекономіних договорів в україні питання реєстрації таких договорів регулюється також наказом Міністерства зовнішньоек. звязків України»Про заходи міністерства зовнішньоек. звязків щодо забезпечення виконання указу През.Укр»
57. Державна політика по залученню іноземних інвестицій
Політика у сфері іноземних інвестицій здійснюється кабінетом міністрів україни разом з Національним банком україни і регулюється Верховною радою. всі витрати і збитки інозем . інвесторів відшкодовуються з держ.бюджету.
У випадку інвест. діяльн .іноз. інвестор має право на повернення на протязі 6 місяців своїх інвестицій, а також доходів по них в грошовій або речовій формі за реальними ринковими цінами, сформованими в момент припинення інвестиційної діяльності. Неодмінною умовою формуання сприятливих умов для притоку іноземних інвестицій буде розвиток ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу. Важливу роль в розширенні іноземного інвестування повинно відіграти Агенство міжнародного співробітництва та інвестицій, головним завданням якого надання допомоги підприємцям україни. Слід зазначити важливість Закону України»Про правовий статус іноземців» У ньому підтверджується право іноземних громадян як фіз.осіб займатися інвестиційною діяльністю. Законом України передбачена рівність прав і обовязків всіх субєктів у сфері економічної діяльності.
Законодавство України виділяє спеціальні економічні зони без обмеження характеру їх діяльності. З усієї сукупності можна виділити наступні ВЕЗ: комплексні виробничі, фінансово-банківські і страхові, технополіси, експортні, митні, транзитні та ін. ВЕЗ-це обмежена частина території країни, для якої характерний спеціальний режим функціонування економ.субєктів. функціонування ВЕЗ включає інвестиційний клімат, валютно-фінансовий і митний режим, організаційно-правовий режим.
58. Пріоритетні сфери та напрями інвестування в Україні
Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є актуальним для поточного етапу економічного розвитку. Використання Україною переваг залучення іноземного капіталу стимулює розвиток нових технологій, підвищення рівня продуктивнocті праці, збільшення інвестицій та заощаджень, підвищує показники рівня і якості використан ня людського капіталу. Поліпшення інвестиційного клімату виявилося у збільшенні загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україні. За підсумками на 1 січня 2007 року їхній загальний обсяг становив 21 млрд. 186 млн доларів, а розраховуючи на душу населення приплив ПІІ склав 454,6 доларів. Підвищення рейтингів довгострокового кредитування сприяло тому, що найбільші обсяги інвестицій у 2007 році зафіксовано у фінансових установах – 2419 млн доларів, оптовій торгівлі й посередництві в торгівлі – 2264 млн доларів, в організаціях, що здійснює операції з нерухомістю – 1773,4 млн доларів, у металургії й обробці металів –1398,3 млн доларів, харчової промисловості –1274,6 млн доларів.
Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження у суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту, та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України. У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу й паливно-енергетичні галузі
Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію військового виробництва. Це, перш за все, освоєння на конверсованих підприємствах виробництв товарів народного споживання, машин та обладнання для агропромислового комплексу та легкої промисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового обладнання, приладів медичного та екологічного призначення та багато іншого. До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення в Україні сучасної інфраструктури, включаючи транспорт, технічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфра-структуру (офіси, ділові центри банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс.
59. Зовнішньоекономічна політика України, та її компоненти
ЗП держави спрямована на підвищення ефективності нац.е. Розглядаючи напрями інтеграції Укр. у світовий простір, необхідно відзначити, що формально її н.е. є достатньо інтегрованою, оскільки присутні такі ознаки, як: внутрішньо ко-інвертована нац. валюта;плаваючий валютний курс; створено валютні резерви; відбуваються міграційні процеси; функціонує Укр. Міжбанківська валютна біржа; здійснено лібералізацію зовнішньоторговельних взаємозв’язків;
ЗП мусить враховувати особливості розвитку сучасного екон. простору світу. Процеси глобалізації, що охопили сучасний світ, характеризуються такими ознаками: глобальний ринок поширюється на всі сфери людської діяльності; основною метою є економічна експансія, що супроводжується руйнуванням природного довкілля та вичерпанням його ресурсів; заперечення втручання урядів держав у ці процеси; необмежений рух капіталу через кордони, що суперечить постулатам теорії порівняльних переваг А. Сміта; дерегуляція транснаціональних корпорацій(ТНК), що привело до того, що вони сьогодні контролюють 60% світового валового продукту та володіють 80% всіх патентів. Таким чином інновації та інформаційні системи дуже часто є функцією прибутків ТНК. ЗП в н.е. повинна базуватися на маркетинговій стратегії держави, виходячи з особливостей внутрішнього та зовнішнього економічного середовища.
Серед основних завдань зовнішньоек. політики: 1)формування прогресивної структури експорту та створення системи його державної підтримки; 2)просування вітчизняних товарів та послуг на зарубіжні ринки; 3) вдосконалення імпортного тарифу; 4) створення умов для залучення іноземних інвестицій; 5) контроль за обґрунтованістю цін та напрямками використання коштів; 6) досягнення сприятливого торгового режиму у відносинах із зарубіжними країнами.
60. Зовнішня торгівля(ЗТ), її динаміка та структура
Сьогодні процес входження Укр. у світове господарство супроводжується формуванням націон. структури експорту. Система ЗТ в нац. економіці потребує суттєвого структурного реформування, перш за все в напрямі інноваційного розвитку.
Пріоритети покращення структури ЗТ: створення системи наукомістких виробництв; орієнтація на експорт високо якісного прокату; розвиток системи виробництва ракетної та авіаційної техніки, зорієнтованої на зовнішні ринки; розвиток мікроелектроніки, виробництва комп’ютерів; розширення та модернізація транспортної системи та її інфраструктури; розвиток експортної спеціалізації за окремими видами сільськогосподарської продукції та її переробки; формування потужної курортно-оздоровчої та туристично-реакційної індустрії та мережі відповідної інфраструктури. Частка ЗТ Укр. ВВП досить висока(більш ніж 70% ВВП).
Зовнішньо тор-говельний оборот Укр. За підсумками 2000 р. знизився з $32563,7млн. до $28055,7млн., або на 13,8% в порівнянні з 1998р. При цьому експорт знизився з $16457,2млн. до $15195,5 млн., або на $7,7%, тоді як скорочення імпорту було суттєвим—з $16106,5млн до $1286,2млн., або на 20,2%. Основну експортну позицію Укр. склали постачання чорних металів. Знизилася частка продажів високотехнологічних товарів—машин, устаткування і транспортних засобів. ЗТ Укр. зорієнтована переважно на країни CНД(тільки на Росію—40%).
61. Платіжний баланс України, його динаміка та структура
Спеціальною постановою Кабміну України та НБУ від 7 вересня 1993 року на НБУ була покладено відповідальність за узагальненого платіжного балансу України. Розробка і складання платіжного балансу базуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс України визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення міжнародних операцій українських резидентів з резидентами інших країн світу.
Інформаційну базу платіжного балансу становлять: джерела та дані банківської системи про надходження платежів з закордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами), *інформація про пересування товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля), *статистичні спостереження підприємств та організацій з метою збирання повної та додаткової інформації (статистична звітність експортерів та імпортерів продукції
ПБ Укр. є відображенням її економічних взаємовідносин зі зовнішнім світом. Він відіграє роль макроекономічної моделі в н.е., Головні тенденції зовнішньої торгівлі(ЗТ) Укр.: збереження загального обсягу ЗТ на рівні попередніх років; багатовекторність зовнішньоекономічної політики; збільшення країн-партнерів Укр. у сфері зовнішноекон. звязків; незначне скорочення обсягів імпорту товарів; подальша переорієнтація укр.ЗТ на західні ринки при збережені простору країн CНД як вагомих торговельних партнерів; збереження сировинної орієнтованості експорту та залежності від Росії у поставках енергоносіїв; незначна питома вага експорту готової продукції при домінуванні експорту сировини; значний обсяг контрабанди у зв’язку зі значним тіньовим сектором економіки.
Стратегія інтеграції Укр. у світову економіку включає такі завдання:1.Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту 2.Раціоналізація імпорту; 3Підвищення конкуренто-спроможності продукції вітчизняних підприємств на світовому ринку.4.Залучення іноземних інвестицій для технологічної модернізації та створення потенціалу розширеного відтво-рення.5.Забезпечення економічної безпеки Укр.
62. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ
Воно мусить відповідати вимогам націон. безпеки У. та сприяти нарощуванню її могутності у світовій економічній спільноті. До таких інституцій належать, перш за все Світовий Банк та МВФ. Головною метою Укр. у такому співробітництві є: забезпечення кредитної підтримки інноваційного розвитку нац.екон.; забезп. залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів у розвиток пріоритетних секторів нац. екон.; забезп. фінансування пріоритетних з точки зору економічних, екологічних та соціальних інтересів державних проектів та адекватних до цього структурних реформ в нац. екон.
У цьому контексті слід відзначити, що головними стратегічними орієнтирами у напрямі спів робітництва Укр. з міжнар. фінансовими інститутами (МФІ) є: всебічна підтримка вітчизняного високотехнологічного та наукомісткого виробництва і нарощування обсягу конкурентноспоможної продукції; всебічна підтримка макроекономічної стабільності та екологічної збалансованості нац. екон.; всебічна підтримка соціальних програм н.ек. та подолання бідності в державі. Стратегічні напрями співробітництва з МВФ: розбудова ефективної банківської та фінансової систем; приєднання до СОТ; реформування податково-бюджетної системи; зміцнення системи соціального захисту та підвищення рівня життя населення; забезпечення макроекономічної та фінансової стабільності.
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) заснований у 1991р. для сприяння країнам Центральної та Східної Європи і СНД у становленні ринкової економіки. Україна стала його членом 13.08.1992р. Основні інвестиції здійснено в харчову та нафтогазову промисловість, послуги в с/г, транспорт, зв”язок, портове обладнання та фінансовий сектор. ЄБРР виступає від країн „Великої сімки” адміністратором Чрнобильського фонду „Украття” (засноваго 1997рю для перетворення чорнобильського „саркофага” на безпечну й екологічну сталу систему.
63. Міжнародна економічна інтеграція України .Європейський вибір України.
Однією із якісних характеристик сучасної світової економіки є процес економічної інтеграції. Це явищеє об”єктивно зумовленим вимогами сьогоденні, і жодна країна не зможе уникнути його впливу.
Після здобуття незалежності перед Україною постало питання інтеграції своєї економіки у світове господарство: через членство в об”єднаній Європі, чи у складі Економічного союзу в рамках СНД. В офіційній стратегічній меті України в зовнішньо-економічних відносинах – інтеграція у Євросоюз. Та( як нам уже відомо) це було лише в документах. Насправді, Україна опинилась в умовах багато векторності і за 15 років не просунулась в жодному з них. Україна не є членом економічного союзу СНД,а лише спостерігачем, і водночас з ЄС Україна підпадає лише під політику сусідства.
Проте, слід зазначити, що рано чи пізно, будучи частиною(зокрема досить великою) Європи, Україна стане членом ЄС. Об”єктиними причинами такого висновку є те, що: на початок 2004р. прямі іноземні інвестиції з ЄС становили 48% (Німеччина, Велика Британія, Італія, Кіпр та ін.), тоді, як російські інвестиції - 5,7 % від заг кіл-сті; сальдо торгівлі з ЄС в 2003р. – 139,3 млн.$ США, а з Росією – „мінус” 5464,1 млн.$ США.
На даний момент варто наголосити на тому, що за рік головування Фінляндії в ЄС ми домоглися: спрощення візового режиму для українців (набуло чинності 2007р), вступили до СОТ, що значно прискорить євроінтеграцію України.
64. СУТНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ НЕ.
Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни, та її перспективи на світовому ринку. В країнах, що належать до числа інноваційних лідерів, спостерігаються висока концентрація найбільш рентабельних видів бізнесу (з найвищим вмістом доданої вартості в ціні продукту), переважно високотехнологічна структура національного виробництва, винесення за межі країни промислово-технологічного циклу виробництв, які є еколого-, ресурсоємними тощо, зосередження найбільших фінансових потоків.
Сьогодні перед Україною постав комплекс специфічних завдань.
По-перше, знайти гідне місце в процесах глобалізації і регіональної інтеграції. Цілком очевидно, що в Україні як державі, що знаходиться в центрі Європейського континенту, не може бути притаманною функція ресурсно-сировинного придатку. Для того ж, щоб піднятись на активні ролі в міжнародному поділі праці, необхідно оволодіти чинниками глобалізації, які полягають в розвитку високих технологій.
По-друге забезпечити випереджальний економічний і соціальний розвиток, прискорене економічне зростання, створення нових робочих місць, підвищення якості життя, аби подолати, або принаймні суттєво зменшити розрив, який нині існує між Україною та її основними партнерами в європейському регіоні. Випереджальний розвиток можливий лише шляхом постійного зростання конкурентоспроможності української економіки, що можливо на шляху формування ефективної економічної системи, здатної реалізувати інноваційну соціально-орієнтовану модель економічного розвитку, забезпечити поширення сучасних технологій, що підвищують продуктивність праці і конкурентоспроможність НЕ.
По-третє, забезпечити гуманітарний розвиток країни через надання кожному громадянину можливості повною мірою реалізувати свій потенціал на благо суспільства, встановлення прямого зв’язку між показниками економічного розвитку та рівнем добробуту громадян України. На наше переконання, очікувати визрівання в Україні економічних передумов і формування інноваційної моделі розвитку еволюційним шляхом, означає фактично виключити нашу державу зі світового цивілізаційного процесу та поступу світової економіки. Стратегія економічних перетворень, які здійснюються в Україні сьогодні та здійснюватимуться завтра, має містити заходи щодо активної побудови засад інноваційного розвитку
65. Стратегія розбудови ек.знань
Основним напрямом підвищення конкурентної здатності НЕ є розбудова економіки знань. Україна має потужний потенціал для розбудови економіки знань.
Диверсифікована промисловість, що характеризується значною часткою високотехнологічних галузей та науководослідних інститутів дає нові можливості для забезпечення переходу від «конкурентних» переваг трансформаційної еконогміки(дешева робоча сила,дешеві природні ресурси тощо) до формування нових конкурентних переваг, що створюють додану вартість від інновацій. Україна має потужний науково-технічний потенціал для створення авіа космічної високої техніки, є суднобудівною державою. Рівень зайнятості у високо- та середньотехнологічних галузях промисловості є досить високим.
Потрібно також створити сприятливе макроекономічне середовище, задіяти адекватні мотевації поведінки та оптимальні організаційні форми мікрорівневих субєктів господарювання.
66. Науково-технічна державна політика: напрями розвитку
Сьогодні в Україні організаційні форми інноваційної інфра структури ще недостатньо розвинуті. Бізнес-центри, технополіси та технопарки, венчурні та інвестиційні фонди поки що ще досить слабкі і не можуть в повній мірі забезпечити інноваційний розвиток.
Організаційно-інституційні передумови реалізації науково- технічної політики держави:
вдосконалення нормативно-законодавчої бази науково-дослідної діяльності та її фінансової підтримки;
створення інформаційно-інноваційної бази даних з викорис танням світових досягнень інформатики в потенційній справі;
- формування системи державної підтримки розвитку науко-вотехнічного підприємництва;
- вдосконачення системи стандартизації та сертифікації та
наближення її до європейських стандартів;
- застосування системи диференційованого оподаткування у сфері кооперації науки і виробництва з метою її
стимулювання;
- створення системи інформаційного та консалтингового
забезпечення на шляху поглиблення міжнародного співробіт
ництва України з країнами ЄС та Росією у сфері інноваційного
розвитку.
Сьогодні особливо актуальним в національній економіці є розвиток спеціальної інфраструктури інноваційного підприємництва.
Венчурний бізнес в Україні лише зароджується (зареєстровано 8 венчурних фондів, створено 8 технологічних парків та 3 іннова ційні центри). У цьому контексті необхідно активізувати конкурси інновацій, проведення венчурних ярмарків, збільшити державне замовлення на підготовку кадрів для інноваційного підпри ємництва через систему дослідницьких магістерських програм, зокрема інноваційних менеджерів та фахівців з венчурного інвестування.
67. Перспективні орієнтири інноваційної політики в Україні
Інвестиційний розвиток національної економіки мусить спиратись на державні та комерційні організаційно-економічні механізми підтримки.
Дослідження законодавства у сфері промислової власності та регулювання інноваційної діяльності дозволило виявити недоліки, які призводять до подвійного трактування та неузгодженості окремих положень основних законів. В Україні охорона інтелектуальної власності регулюється 37 законами та понад 100 підзаконними актами. У такій ситуації застосування та чітке дотримання законів у сфері інтелектуальної власності викликає труднощі не тільки в авторів розробок та окремих наукових організаційна й у професійних юристів. Оформлення прав інтелектуальної власності в Україні характеризується складністю, довготривалістю та високою вартістю, що робить дані процедури недоступними для багатьох вітчизняних винахідників. Важливою проблемою є також "неповажне" ставлення зарубіжних партнерів до вітчизняних охоронних документів через ненадійність міжнародного правового захисту наукових продуктів українських вчених.
Аналіз бізнес-планування вітчизняних мали інноваційних фірм виявив загальну тенденцію відсутності чіткої орієнтації на маркетингові аспекти реалізації проектів та невмінні проводити ґрунтовний економічний аналіз комерціалізації науково-технічних розробок. Це підкреслює необхідність формування в Україні системи підготовки фахівців у сфері інноваційного менеджменту, що здатен забезпечити оптимальне управління процесами розробки та впровадження нових технологій, особливо 6на рівні малого інноваційного бізнесу.
На основі аналізу інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності виявлено, що вітчизняна інноваційна інфраструктура знаходиться лише на етапі становлення. Функціонування вітчизняних технопарків та бізнес-інкубаторів стримується низкою факторів, головним з яких є недосконалість законодавства та відсутність професійних навичок управління інноваційними процесами. Тому недостатній розвиток складових елементів інноваційної інфраструктури, зокрема нестача управлінсько-координаційних компаній, які б власними впорядковуючими та посередницькими діями забезпечили активізацію комерціалізації науково-технічних розробок, вимагає вирішення проблеми кадрового та управлінського забезпечення інноваційного розвитку в Україні.
68. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
Соціальний захист населення – законодавчо закріплена система держ. гарантій та прав усіх громадян. Сьогодні в Україні діють 4 типи соц. програм: 1) соціальні пільги, 2) виплати і пільги за ЧАЕС, 3) субсидії на сплату житлово-комунальних послуг і палива, 4) допомога сім’ям.
Усі соціальні допомоги поділяються на універсальні і адресні. Універсальні ( пенсії за віком, за інвалідністю) надаються за принципом права.
Основними заходами держави відносно соціального захисту населення є:
1. Індексація зарплат, пенсій, стипендій під час інфляції і під час зростання індексу цін;
2. Надання держ. Допомоги малозабезпеченим і їх сім’ям;
3. Надання допомоги незахищеним верствам населення;
4. Грошові виплати населенню, яке потерпіло від стихійних лих і екологічних катастроф.
Основні засади с-ми соц. Захисту були сформовані ще в 1993р., проте їх реалізація мала доволі повільний характер Мінімальна зарплата та прожитковий мінімум – те на що звертають увагу при плануванні бюджету. Основною метою соц. Захисту є надання кожному члену суспільства незалежно від соц. Походження, національності чи расової приналежності, можливості вільно розвиватись, реалізовувати свої здібності. Крім соціального захисту держава здійснює соціальну політику, що складається з таких підрозділів: 1) Ринок праці та зайнятість населення, 2) Регіональні програми вдосконалення зайнятості населення, 3) Зовн. і внутр. міграційна політика, 4)Реформування відносин праці на основі соц. партнерства.
Соціальна політика держави включає:
=> регулювання соціальних відносин у державі, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); =>вирішення проблем безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
=> розподіл і перерозподіл доходів населення;
=> формування стимулів до високопродуктивної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
=>створення системи соціального захисту населення;
=> забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури.
69. ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ, ЇЇ СТРУКТУРА І ДИНАМІКА В УКРАЇНІ
Згідно із законом України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
=> працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня;
=> громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою
=> вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи .в суспільних об'єднаннях;
=> громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
=> особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва
=> зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.
Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.
Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторамиВ Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом
Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість.
Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова "зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю. В Україні сьогодні є нераціональна структура зайнятості. Це пов'язано з надто великою концентрацією працюючих у сільському господарстві (5,5 млн. осіб або 26 % усіх зайнятих) і малою зайнятістю у промисловості (біля 4 млн. осіб).
70. Безробіття та його особливості
Згідно із законом України "Про зайнятість населення безробітними” вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці;реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства установи й організації або скороченням чисельності (штату);
б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності
в) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.
Як відомо, розрізняють відкрите й приховане безробіття.
Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане - наявність формально зайнятого населення.
Можна виділити і такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.
Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу.
Особливої актуальності в Україні набуває структурне безробіття, що пов'язане зі структурними зрушеннями в національній економіці. Ознакою структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.
У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.
Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва тощо.
Конверсійне безробіття спричинене скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості.
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю
Циклічне-це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової . кон'юнктури.
71. .РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ.
Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на держ-авному і місцевому рівнях.
Основні джерела коштів фонду:кошти державного і місцевих бюджетів; обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ; добровільні внески громадських органі-зацій, громадян, зарубіжних фірм; кошти служби зайнятості;цільові фінансові відрахування підприємств;інші надходження.
Згідно з діючим законодавством України, Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:
- забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці;
- сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємн ицтва;
- добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;
-гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;
До активних заходів належать: створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо, профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів, організація громадських робіт, посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили.
До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.
Розвиток ринку праці супроводжується адекватним інфраструктурним забезпеченням. Основним елементом інфраструктури ринку праці є служба зайнятості.
Служба зайнятості в Україні формувалася як централізованії державна система на правовій основі (Закону України "Про зайнятість населення") на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми.
72. ПЕНСІЙНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ ТА ЇЇ ОСНОВНІ НАПРЯМИ.
Розвиток пенсійної системи в Україні регулюється законом України "Про пенсійне забезпечення''' від 05.11.1991 р.
Пенсійне забезпечення відіграє важливу роль у структурі соціальної політики держави. Це необхідний елемент системи соціального страхування, який призначений для захисту працездатного населення з настанням різних випадків втрати працездатності. У цілому можна відзначити, що рівень пенсійного забезпечення визначається такими основними чинниками, як: рівень економічного розвитку; стан демократії у суспільному розвитку держави
Пенсійна система розвивається в Укр. доволі суперечливо. Особливістю стало те, що за роки незалежності вона втратила ознаки страхування. В Україні налічується понад 14 млн. пенсіонерів. В Укр. люди, які досягли пенсійного віку мають право одержання 2-ох видів пенсій: 1) трудові пенсії ( за інвалідністю, за втратою годувальника, за віком) 2) соц пенсії ( призначаються тим, хто не має права на трудову пенсію---інваліди, діти інвалідів до 16 років)
Важливу роль у системі пенсійного забезпечення відігрій пенсійне законодавство.
Дослідження фінансового забезпечення системи обов'язкового пенсійного страхування дає можливість зробити такі висновки: необхідним среформування пенсійної системи;
- формування системи приватних пенсійних інституцій дасть
- змогу нагромадити заощадження і збільшити внутрішні
- інвестиції національної економіки;
- важливе значення у розвитку пенсійної системи має накопичувальна система, яка повинна поступово впроваджуватись.
Для вдосконалення пенсійної системи в національній економіці необхідним є здійснення пенсійної реформи. Основною концепцією цієї реформи має стати - збільшення безпеки через диверсифікацію (побудова трирівневої системи пенсійного забезпечення), що дозволить підвищити рівень пенсійного забезпечення в нашій державі, покращити соціальний добробут та зменшити соціальну напругу в суспільстві .
73. ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ ТА ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО ЗБАЛАНСОВАНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Сучасні тенденції, що склались у зв'язку з загостренням екосоціальних. проблем, потребують визначення національних пріоритетів екологічно збалансованого розвитку України.
В Україні проблема екологічно збалансованого розвитку особливо актуальна. Щораз більша екодеградація зумовлена тут не лише відсутністю фінансових ресурсів на підтримку НПС, але і збільшенням частки природних сировинних матеріалів в експорті держави
Пошкоджується структура грунтів, фауна і флора, тобто основні компоненти природного середовища. У цих умовах функції природного капіталу переходять в ранг рідкісних благ згідно з теорією граничної корисності
В умовах панування командно-адміністративної системи економіка України формувалась без урахування потреб та інтересів її народу, об'єктивної оцінки екологічних можливостей природи. Внаслідок цього в Україні склалася одна з екологічно "найбрудні-ших" економік - перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями
Отже, в Україні спостерігається значна диференціація асиміляційного потенціалу різних регіонів. Якщо говорити про регіональні пріоритети, що зумовлюють швидкий перехід національної економіки на модель екологічно збалансованого розвитку, то слід виділити такі:
- створення раціональної регіональної структури економіки, на основі проведення соціоекологічного районування, та критеріїв ресурсо-екологічної безпеки і просторових вимог екологічно збалан-сованого розвитку;
- розпрацювання соціоекологічних програм розвитку територій, що передбачали б реалізацію системи заходів по їх екологічно збалансованому природокористуванню;
Екологічно збалансований розвиток національної економіки повинен грунтуватись на довготерміновому всебічному моніторингу довкілля. Сьогодні в Україні ще не має його розгалуженої системи, що суттєво стримує екологічну стабілізацію в сфері природокористування
Отже, сучасний стан розвитку сільського господарства України характеризується ускладненням екологічної ситуації. Проведення земельної реформи повинно супроводжуватись створенням відповідних центрів на місцях, які б займались екологічним навчанням
PAGE 1