Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. В Україні, згідно з законом «Про соціальний діалог в Україні», який
набрав чинність з 18.01.2011 р., передбачено формування порядку утворення,склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах.
Соціальний діалог– процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та
органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань
формування та реалізації державної соціальної та економічної політики,
регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому,
територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях
на тристоронній або двосторонній основі.До сторін соціального діалогу належать:
♦ на національному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;
♦ на галузевому рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що
діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;
♦ на територіальному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців,
суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої
влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;
♦ на локальному рівні – сторона працівників, суб'єктами якої є
первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані
для ведення колективних переговорів представники (представник)
працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.
Для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод, тристоронніх або двосторонніх органах та у_ міжнародних заходах склад суб'єктів профспілкової сторони та сторонни роботодавців визначається за критеріями репрезентативності.
2. Неодмінним елементом соціального діалогу в європейських країнах є те, що в ньому беруть участь два принципові актори: об’єднання роботодавців та профспілок. Найважливішими складовими соціального діалогу стали договори, консультації та інформування про проблеми, які можуть мати вплив на ситуацію соціальних партнерів. У Європейському Союзі поширений погляд, згідно якого соціальний діалог можливий на всіх рівнях економічних організацій.. Форми діалогу сильно відрізняються в залежності від рівня інституціоналізації і від того, на якому рівні вони проводяться. Якщо спробувати коротко описати історію соціального діалогу в Європейському Союзі, то потрібно було б відмітити, що цей процес проходив дві фази:1)Формалізація та інституціоналізація проведення переговорів між працівниками та роботодавцями; створення стабільної системи порозуміння соціальних партнерів на макро-суспільному рівні за посередництвом представників (насамперед профспілок та конфедерації роботодавців). Ця фаза укорінилась в класичній системі економічних відносин промислового суспільства, з притаманними йому центральними соціальними конфліктами. 2)Децентралізація та розвиток неформальних механізмів участі працівників, поширення соціального діалогу на рівень підприємств і всередині фірм. При цьому характерним є зміщення тематики діалогу з площині чисто соціальної до проблем діяльності підприємства та його економічної ефективності. Ця фаза притаманна постіндустріальному суспільству та корпораціям, які пов’язані з інформативною революцією та новими технологіями. Теперішня Інституційна форма соціального діалогу в Європейському Союзі стала результатом переговорного процесу в Маастрихті як компромісної між „корпоратистами”, які вважали створення європейської форми соціально-трудових відносин за ключовий інструмент зміцнення соціальної однорідності в рамках Спільноти, та „неолібералами”, які в свою чергу бачили в цьому загрозу для належної діяльності та гнучкого ринку праці. В результаті Європейський одностайний акт запровадив поняття „діалогу між соціальними партнерами” до трактату ЄЕС. У 1989 році соціальний діалог було записано серед основних прав, декларованих Хартією Спільноти про фундаментальні соціальні права працівників. Нижче приведені кілька найбільш характерних рис трактату, що відносяться до регулювання соціального діалогу2. До них належать:1)діалог між працівниками та роботодавцями вважається за одну з базових цілей соціальної політики, а отже, хоча йому присвячується багато інструментальних цілей, він також має цінність саму в собі; 2)інформування та консультації з працівниками вважається за один з найважливіших способів досягнення соціальної політики ЄС;3)впровадження директив Союзу у сфері мінімальних соціальних трудових стандартів може бути доручене країнами-членами роботодавцям та працівникам на їх спільне вирішення шляхом взаємопорозуміння;4)перед Європейською Комісією стоїть завдання підтримки діалогу між працівниками та роботодавцями на рівні спільноти завдяки сприянню його перебігу та врівноваженій допомозі обом сторонам;5)всі пропозиції щодо соціальної політики Комісія надсилає для консультації працівникам та роботодавцям до їх прийняття та впровадження, при цьому соціальні партнери можуть ініціювати процедуру взаємних переговорів та узгоджень до того, поки Комісія перейде до кінцевого затвердження пропозиції;6)трактат передбачає можливість підписання договорів між соціальними партнерами на рівні спільноти, а їх постанови втілюються в державах-членах, як і решта європейських норм;7)Комісія зобов’язана публікувати щорічні звіти з тематики праці в Євросоюзі, беручи до уваги демографічні проблеми та економічні аспекти, а також сприяти дослідженням і публікаціям, що відносяться до досягнення цілей соціальної політики.
3. Охорона праці як невід’ємна складова соціальної відповідальності
Охорона праці- це си-ма правових, соц.економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілакт.заходів і засобів, спрямованих на збереження життя , здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Соц.відповідальність-це обов’язок людини оцінити свої наміри та поводитися у відповідальності до норм, які відображають інтереси суспільства, а у випадку їх порушення відповідати перед суспільством та нести покарання.
Отже, можна зробити висновок, що поняття охорони праці є невід’ємною складовою соц.відп-ті. У зв’язку із цим, соц. Значення о.п. проявляється насамперед у впливі на зміну наступних трьох осн. показників, які х-ють рівень розвитку сусп.вир-ва.
-зростання продуктивності праці, збереження трудових ресурсів і підвищення професійної активності, збільшення сукупного національного продукту.
4. Социальная ответственность это ответственность организации за влияние своих решений и деятельности на общество и окружающую среду. Реализуется через прозрачное и этическое поведение. Учитывает ожидания заинтересованных сторон и не противоречит соответствующему законодательству и международным нормам поведения.Социальную ответственность несут все виды предприятий (государственные, коммерческие не коммерческие)
Законодательная основа это международный стандарт SA8000 «социальная ответственность» и стандарт iso-26000 «руководство по социальной ответственности».
Принципы социальной ответственности который провозглашает iso-26000:
1)Подотчетность. Публикация информации относительно деятельности организации
2)Прозрачность. Предполагает доступность информации о деятельности организации.
3)Нравственное поведение. 4)Регламентирование поведения участников организации.
5)Взаимодействие между заинтересованными сторонами.
6)Правовые нормы. Организация руководствуется только требованиями закона.
7)Международные нормы.
Права человека.
Глобальный договор. (принят ООН в 1999г) Относится к документам «мягкого права»
Права человека: Принцип 1. Комерческие компании должны обеспечивать и уважать права человека провозглашенных на международном уровне.
Принцип 2. Коммерческие компании должны обеспечивать что бы их деятельность не способствовала нарушению прав человека.Принцип 3. Коммерческие компании должны поддерживать свободу собраний и признание права на коллективное соглашение.Принцип 4. Коммерческие компании должны способствовать искоренению принудительного труда.
Принцип 5. Коммерческие компании должны способствовать эффективному искоренению детского труда.Принцип 6. Коммерческие компании должны способствовать искоренению дискриминации в сфере занятости и трудоустройства.Принцип 7. Коммерческие компании должны придерживается превентивного подхода к экологическим проблемам.Принцип 8. Коммерческие компании должны инициировать распространение экологической ответственности.
Принцип 9. Коммерческие компании должны противодействовать любым формам коррупции включая вымогательство
2