Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
43
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАЛАШНІКОВА Світлана Миколаївна
УДК 611.441:611.13.16:611.83
МОРФОЛОГІЯ СУДИННО-НЕРВОВИХ ВЗАЄМОВІДНОШЕНЬ ЩИТОПОДІБНОЇ
ЗАЛОЗИ ЛЮДИНИ
14.03.01 –нормальна анатомія
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора медичних наук
Харків –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ України.
Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Лупир Віктор Михайлович, Харківський державний медичний університет, завідувач кафедри анатомії людини.
Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор Костиленко Юрій Петрович, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України (м. Полтава), завідувач кафедри анатомії людини;
доктор медичних наук, професор Черкасов Віктор Гаврилович, Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України (м.Київ), професор кафедри анатомії людини;
доктор медичних наук, професор Топоров Геннадій Миколайович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри ендоскопії, хірургії та топографічної анатомії.
Провідна установа: Луганський державний медичний університет МОЗ України.
Захист відбудеться “_24 _ ” червня 2004 р. об 11 00год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському державному медичному університеті (61022, м. Харків-22, пр. Правди, 12).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету (61022, пр. Леніна,4).
Автореферат розісланий “_22_” травня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат медичних наук, доцент Терещенко А.О.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Значне збільшення упродовж останнього десятиліття захворювань щитоподібної залози –важливого органа ендокринної системи, гормони якого безпосередньо беруть участь у процесах розвитку організму, його росту й адаптації до дінамічних факторів зовнішнього середовища, визначають інтерес учених до подальшого дослідження морфології щитоподібної залози (Костиленко Ю.П. із співавт., 2001; Бобрик І.І., Черкасов В.Г., 2002; Ковешников В.Г. із співавт., 2003; Okada H., 1999; Notsu K., 2003).
Будова щитоподібної залози, її судин і нервів на макроскопічному й мікроскопічному рівнях є предметом постійної уваги й об'єктом найбільш детального вивчення представниками практичної й теоретичної медицини (Гарець В.І., 1995; Быков В.Л., 1997; Гербильский Л.В., 1999; Федченко Н.П., 2000; Паршин В.С., 2003; Bhatnagar K.P. et al., 2003). Успішне вивчення різних аспектів патології ендокринної системи та прикладного значення морфології щитоподібної залози можливе тільки на основі докладних і систематизованих знань з анатомії щитоподібної залози, її судин, нервів, а також взаємовідношень між судинами й нервами (Войткевич А.А., 1998; Виноградов С.Ю., Погорелов Ю.В., 2002; Arvan P., 1997; De Maublanc M.A., 2001). У зв'язку з цим анатомічні й експериментальні дослідження щитоподібної залози, її судинного русла, нервового забезпечення на різних рівнях організації в людини набувають особливо важливого практичного й теоретичного значення (Скрипніков М.С. із співавт., 2002; Топоров Г.Н., із співавт., 2002; Черкасов В.Г., 2002).
Методологічною основою дослідження органів, судин і нервів стало вчення про індивідуальну анатомічну мінливість органів і систем, розроблене академіком В.М.Шевкуненком і його послідовниками (Беков Д.Б., 1991; Вовк Ю.М., 2002; Humhytrson J., 1999). Виявлення індивідуальної анатомічної мінливості в будові щитоподібної залози, її судин і нервів мають пріоритетне значення, тому що дають можливість з'ясувати особливості розвитку патологічних процесів органа і розробити найбільш раціональні й ефективні методи їх лікування й профілактики (Морозов Д.А. із співавт., 1997; Дмитриева Н.И. із співавт., 1998; Мельникова С.А., 2002; Noteboom J.L. et al., 1997, Ribeiro C.A., 2003).
Сучасна хірургія ставить перед морфологами завдання вивчити індивідуальні особливості кровопостачання й іннервації щитоподібної залози в широкому діапазоні мінливості (Постников Ю.И., Заболотская Н.В., 1997; Сапин М.Р., Никитюк Д.Б., 1998; Paire A., 1997). Запорука успіху оперативних утручань, проведених на щитоподібній залозі й на інших органах шиї, багато в чому залежить від глибини знання й урахування особливостей топографії великих нервових стовбурів і їхніх гілок, багатства кровопостачання залози, розташування її поблизу великих судин –загальної, зовнішньої і внутрішньої сонних артерій, внутрішньої яремної вени ( Черенько С.М., 1998; Nakata A., 1996, Ribeiro C.A., 1999).
Часто хірурги стикаються з нестандартними ситуаціями внаслідок нетипових випадків взаємного розташування судин і нервів шиї і щитоподібної залози, що рідко зустрічаються. Від глибини знання хірургом подібних варіантів взаємовідношень судин і нервів залежить результат операції, попередження розвитку ускладнень. Слід зазначити, що в останні роки вчені вважають вивчення вікової й індивідуальної мінливості важливою науковою і практичною проблемою біології й медицини (Бобин В.В., 2003; Костиленко Ю.П. із співавт., 2003; Лупирь В.М. із співавт., 2003).
Наявні в літературі дані про щитоподібну залозу відбивають різні аспекти морфології й фізіології щитоподібної залози, подають опис особливостей елементів паренхіми більшою мірою, ніж строми (Алешин Б.В., Бриндак О.И., 1983; Быков В.Л., 1998; Глумова В.А. із співавт., 2001; Сonde E. et al., 2002). Водночас ціла низка питань взаємозв'язку різних структур щитоподібної залози з погляду морфогенетичних процесів, у тому числі й судинно-нервових взаємовідношень, залишається дотепер без чітких аргументованих відповідей.
Збереження морфофункціональної стабільності біологічних систем в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюються, –одна з основних функцій організму. Здійснення динамічної цілісності і регуляторної стабільності функціональних процесів у щитоподібній залозі, як у будь-якому органі, визначається станом структурного гомеостазу, забезпечуваного метаболічною сталістю, необхідним складом і кількістю елементів системи й оптимальним їх просторовим взаєморозташуванням ( Гербільський л.В., 2000; Harach H.R., Williams E.D., 1995; Ludgate M., 1997).
Однак, незважаючи на багаторічні дослідження морфології щитоподібної залози, питання індивідуальної мінливості щитоподібної залози, її судин і нервів, а також особливості взаємовідношень судин і нервів поза органом, у капсулі й у товщі строми, залишаються недостатньо вивченими і потребують подальшого ретельного розроблення.
Разом із тим, вивчення морфофункціональних особливостей щитоподібної залози в такому аспекті є актуальним як теоретична проблема, дослідження якої дозволить установити деякі додаткові маловивчені факти і сформулювати нові положення про судинно-нервові взаємовідношення щитоподібної залози (Костиленко Ю.П. із співавт., 2000; Бурих М.П., Топоров Г.Н., 2001; Козлов В.О., 2002; Ranchod M., 1996).
Виявлені закономірності індивідуальної мінливості в будові щитоподібної залози, її судин і нервів, формування їхніх взаємовідношень мають важливе науково-практичне значення, тому що можуть бути використані для розроблення нових напрямків у лікуванні захворювань щитоподібної залози і, без сумніву, сприятимуть оптимальному консервативному лікуванню, раціональному плануванню і проведенню оперативних утручань, а також розробленню нових методів профілактики та діагностики захворювань органа (Шевченко С.И., 2002; Топоров Г.Н. із співавт., 2003; Klein R. et al., 1997; Ledent C. et al., 2002).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу “Морфологія судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини”виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Харківського державного медичного університету і вона є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри анатомії людини № держреєстрації 0199U001768 “Зовнішня будова та мієлоархітектоніка вегетативних та соматичних нервів на етапах онтогенезу”. Автором здійснено набір матеріалу, статистичну обробку та аналіз отриманих результатів згідно з планом дисертаційної роботи.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження стало комплексне багатопланове вивчення індивідуальної анатомічної мінливості будови щитоподібної залози, її артерій, вен та нервів, а також морфогенезу судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини.
Досягнення цієї мети було забезпечено розв'язанням таких задач дослідження:
Об’єкт дослідження: морфологія судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини, індивідуальна анатомічна мінливість щитоподібної залози людини, її артерій, вен та нервів.
Предмет дослідження: щитоподібна залоза, верхні та нижні щитоподібні артерії та вени, гілки симпатичного стовбура та блукаючого нерва до щитоподібної залози, судини та нерви в товщі органу на етапах онтогенезу людини.
Методи дослідження: макромікроскопія судин і нервів, морфометрія, виготовлення ін’єкційних, корозійних та рентгенконтрастних препаратів, гістологічні та гістохімічні методики забарвлення за Ван-Гізон, Маллорі, на ДНК, РНК, за Більшовським-Гросс, Рассказовою, за Крутсай. Отримані цифрові дані опрацьовані на персональному комп’ютері з використанням варіаційної статистики, кореляційного та інформаційного аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше на великому фактичному матеріалі комплексно вивчено індивідуальну анатомічну мінливість будови щитоподібної залози, її артерій, вен та нервів і їхніх взаємовідношень. Показано взаємозв'язок між формами мінливості органу, його судинами й нервами, а також із соматотипами.
У результаті проведеного дослідження визначено зони переважного кровопостачання ділянок залози верхніми й нижніми щитоподібними артеріями, а також види анастомозів між їхніми гілками. Встановлено місця найбільш частого проникнення артеріальних судин у товщу органа й зони концентрації найбільших нервів у капсулі залози й у її товщі.
Уперше вивчено мієлоархітектоніку внутрішньоорганних нервів залози, а також нервів періартеріальних сплетень щитоподібних артерій на двох рівнях у різних вікових групах, починаючи з 32-ого тижня пренатального онтогенезу до 80 років. Уперше встановлено закономірності формування судинно-нервових взаємовідношень у капсулі й стромі щитоподібної залози людини в онтогенезі. Уперше описано структурно-функціональну одиницю щитоподібної залози як судинно-нервово-тканинний комплекс з урахуванням розподілу в стромі органа судин і нервів.
Автором розроблено і захищено патент на винахід “Спосіб визначення діаметра судин”, що здобуде широке застосування в морфологічних дослідженнях, патологоанатомічній практиці, при трансплантації органів і тканин, у судинній хірургії, у судовій медицині.
Практичне значення отриманих результатів. Дані про діапазон індивідуальної анатомічної мінливості щитоподібної залози, її артерій, вен і нервів мають важливе значення для хірургічної практики. Так, найбільш широкі артеріальні анастомози помічено при розсипній формі будови верхніх і нижніх щитоподібних артерій, місцями найбільш частого проникнення артерій і нервів є верхні і нижні полюси залози, а також її бічні краї, що необхідно враховувати під час проведення оперативних утручань для збереження великих судин і нервів та для розвитку колатерального кровообігу. Дані про принципи перебудови судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини в онтогенезі дозволяють представити сутність морфофункціональних змін, що відбуваються в досліджуваному органі, у світлі сучасної концепції органа як багаторівневої системи. Для певних типів статури характерні певні форми індивідуальної мінливості зовнішньої будови щитоподібної залози, для яких властиві форми мінливості артерій, вен і нервів, що дозволяє прогнозувати до проведення оперативних утручань морфологію зовнішньої будови судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози і забезпечити найбільш раціональні способи оперативних утручань. Запропоновано новий спосіб визначення діаметра судин, що має значення для судинної хірургії, трансплантології, судово-медичної практики.
Основні положення та висновки дисертаційної роботи впроваджено до навчального процесу і науково-дослідної роботи кафедр анатомії людини та оперативної хірургії і топографічної анатомії ряду медичних ВНЗ України.
Особистий внесок здобувача. Автором проведено інформаційний пошук та аналіз літературних джерел, визначено об’єкт, мету і задачі дослідження, самостійно зібрано та оброблено матеріал, зроблено статистичну обробку та аналіз отриманих даних. Інтерпретація отриманих результатів, основні положення та висновки, які представлені до захисту, належать авторові. Написання розділів дисертації, публікацій за темою дослідження автором проведено самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися й обговорювалися на II Міжнародному Конгресі з інтегративної антропології (Вінниця, 1998), на Міжнародній науковій конференції морфологів (Тбілісі, 1999), на ІІІ Міжнародному Конгресі з інтегративної антропології (Бєлгород, 2000), V конгресі Міжнародної Асоціації морфологів (Ульяновськ, 2000), на VIII конгресі Міжнародної Федерації українських лікарських товариств (СФУЛТ) (Львів-Трускавець, 2000), IV Міжнародному Конгресі з інтегративної антропології (Санкт-Петербург, 2002), на ІІІ Національному конгресі анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів (Київ, 2002), на Міжнародному конгресі “Розвиток основних положень вчення В.М.Шевкуненка про індивідуальну мінливість тіла людини в морфологічних, експериментальних і клінічних дослідженнях”(Полтава, 2003), на Самміті анатомів України і Росії (Тернопіль, 2003), на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження проф. Б.П.Хватова (Сімферополь, 2002), на науково-практичній конференції “Сучасні методи наукових досліджень у морфології і патології”(Полтава, 2003), на науково-практичній конференції морфологів “Роль імунної, ендокринної і нервової систем у процесах морфогенезу й регенерації”(Запоріжжя, 2003), на міжвузівській конференції “Медицина третього тисячоліття”(Харків, 2004 р.), на конференції “Гістологія та ембріогенез периферійної нервової системи”, присвяченій 100-річчю від дня народження М.І.Зазибіна (Київ, 2004).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 31 наукову працю, з них - 21 стаття в наукових фахових виданнях, 1 патент на винахід № 59718 А, 9 –у матеріалах з’їздів і конференцій. Самостійно опубліковано 20 статей.
Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено на 312 сторінках друкованого тексту, із яких 262 сторінки залікового принтерного тексту. Робота включає такі розділи: вступ, огляд літератури, матеріал та методи дослідження, результати дослідження, обговорення результатів дослідження та аналізу отриманих даних, висновки, список літературних джерел. Робота ілюстрована 103 рисунками та 22 таблицями (обсяг –стор.). Літературні джерела містять 490 робіт, з яких 374 викладено кирилицею, 116 –латиницею.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріал і методи дослідження. Виходячи із задач дослідження, дана робота була виконана з використанням комплексу сучасних морфологічних методів. Судини й нерви щитоподібної залози були вивчені на 318 препаратах за допомогою методів макромікроскопії, ін'єкції артерій і вен. На 148 комплексах щитоподібної залози проведені гістологічні й гістохімічні дослідження судин і нервів, вивчено 1687 серій препаратів. Дослідження проведено в різних вікових групах, починаючи із середнього плодового до старечого віку. Дослідження проводилося на цілих трупах, на комплексах органів шиї, комплексах органів шиї і грудної порожнини.
Матеріал для дослідження отриманий від трупів людей, що загинули від нещасних випадків чи померли від захворювань, не зв'язаних з ураженнями щитоподібної залози, за відсутності ушкоджень в ділянці шиї.
Для класифікації матеріалу була використана вікова періодизація, прийнята на 7-ій Всесоюзній конференції з проблем вікової морфології, фізіології і біохімії АПН СРСР у Москві (1965).
Щитоподібні залози, які вивчались, зважувалися з точністю до 10 мг, визначалися їхні розміри (товщина, довжина, ширина), за допомогою мірчого циліндра визначався їхній об’єм.
Формування верхніх і нижніх правих і лівих щитоподібних артерій, хід їхніх гілок, джерела й топографія позаорганних нервів щитоподібної залози були вивчені методами макромікроскопічного препарування за В.П.Воробйовим (1925) і Р.Д.Синельниковим (1948), методами наливання судин сумішшю туш-желатин, наливання судин рентгенконтрастною речовиною з наступною рентгенографією, методом виготовлення прояснених препаратів.
Розподіл судин і нервів у товщі капсули залози вивчено із застосуванням методу макромікроскопії плівкових препаратів з одночасним забарвленням метиленовою синню й нітратом срібла за Більшовським-Гросс і О.І. Рассказовою.
Дослідження топографії нервів, взаємовідношення судин і нервів і мієлоархітектоніки внутрішньоорганних нервів залози проводилося на поперечних зрізах судинно-нервових комплексів.
Макромікроскопічне препарування проводилося на цілих трупах і препаратах, фіксованих 3-5% водним розчином формаліну, а також на ізольованих комплексах органів шиї і грудної порожнини, фіксованих сумішшю 40 спирту і гліцерину. Цілі трупи ін’єкувались через судинну систему, окремі комплекси органів після промивання в проточній воді занурювалися в зазначені розчини.
Під контролем бінокулярної лупи досліджувалися позаорганні і внутрішньоорганні нерви й судини щитоподібної залози. Результати препарування об'єктів протоколювалися, замальовувалися, частина з них фотографувалася.
Для вивчення судин щитоподібної залози у взаємозв'язку з нервами й окремими частинами щитоподібної залози використовувалася методика ін'єкції судин 10% сумішшю туш-желатин. Артеріальні судини наливалися желатином із червоною тушшю, а венозні –із синьою.
Для ін'єкції артерій на трупі звичайним способом здійснювався доступ до дуги аорти, ділянки аорти перед відходженням плечоголовного стовбура і після початку лівої загальної сонної артерії, а також сонні артерії вище рівня початку верхніх щитоподібних артерій лігувались. Через дугу аорти вводився 10% розчин желатину з червоною тушшю з температурою 40 -45С. Ін'єкційна маса вводилася рівномірно, послідовно, до виникнення відчуття протидії. Після закінчення ін'єкції препарати видалялися з трупа і фіксувалися в розчині спирту й гліцерину. Через кілька днів після фіксації проводилося препарування і подальше вивчення.
Для ін'єкції вен теплу суміш туш-желатин синього кольору вводили у верхню порожнисту вену, наклавши попередньо лігатури на верхню порожнисту вену нижче місця ін'єкції і на внутрішні яремні вени перед яремними отворами.
Для ін'єкції судин залози тушшю-желатином використовувалися також ізольовані комплекси органів шиї і грудної порожнини. Спочатку судини ретельно промивалися розчином теплого ізотонічного розчину хлориду натрію. Герметичність судин перевірялася введенням у судини забарвленої води. Дефекти судин зашивалися чи тампонувалися. Тепла маса туш-желатин уводилася через канюлі у вищезазначені судини. Для підтримання необхідної температури препарати занурювалися в ємності з теплою водою, температура якої підтримувалася на рівні 40-45С. Потім препарати фіксувалися в розчині спирт-гліцерин. Після фіксації препарати вивчалися, препарувалися, фотографувалися й замальовувалися, дані досліджень відбивалися в протоколах.
Метод виготовлення плівкових препаратів за Р.Д.Синельниковим із забарвленням метиленовою синню полягав у тому, що капсулу щитоподібної залози обережно відсепаровували, потім розправляли й розтягували білими нитками на скляній пластинці чи закріплювали на скляних паличках. Потім препарат занурювали в розчин метиленової сині з оцтовою кислотою на 8-12 годин так, щоб він цілком був занурений у розчин і не торкався стінок судини. Забарвлення перевірялося періодично під бінокулярною лупою. Отримані препарати надалі підлягали вивченню.
Крім того, відділену капсулу закріплювали на предметному склі й забарвлювали методом сріблення за Большовським-Грос і О.І. Рассказовою. Виготовлені препарати вивчалися під бінокулярною лупою і під мікроскопом МБІ-6.
Виготовлення прояснених препаратів здійсювалось таким чином. Після ін'єкції тушшю-желатином судин щитоподібної залози й фіксації у формаліні від щитоподібної залози плодів і новонароджених відокремлювали капсулу, розтягували її на скляній рамці. Отримані препарати проводили через батарею спиртів, потім просвітлювали в гліцерині.
Для дослідження мієлоархітектоніки нервів використовувалися ділянки судинно-нервових комплексів правих і лівих щитоподібних артерій на двох рівнях: верхньому –перед поділом на залозисті гілки і нижньому –біля проникнення гілок у залозу, а також безпосередньо в товщі залози –в ділянці верхнього й нижнього полюсів обох часток, перешийка і пірамідального відростка. Узятий матеріал фіксували в 12% розчині нейтрального формаліну, поміщали в парафін. З кожного блоку робили тотальні поперечні серійні зрізи товщиною 5 –мкм із використанням забарвлення за методом Крутсай. На зрізах вивчалася гістотопографія судин, нервів, мієлоархітектоніка нервів, визначалося співвідношення між кількістю нервових стовбурів, мієлінових волокон і діаметром артерій.
Також вимірювалася товщина епіневрію, площа поперечного перерізу, підрахунок кількості нервів діаметром меншим за 70 мкм, тому що вони в більшості випадків залишаються не врахованими при препаруванні.
Підраховувалась загальна кількість мієлінових волокон, а також волокон різних діаметрів, що були розділені на три групи: тонкі волокна –діаметром до 3,9 мкм, середні –від 4,0 до 6,9 мкм і товсті –від 7,0 мкм і більше під контролем мікрометричної сітки. Діаметр волокон визначався за допомогою окуляра-мікрометра МОВ-1-15.
Така сама класифікація мієлінових волокон прийнята в роботах Г.В. Стовичека (1993) для волокон вісцеральних нервів. Дана класифікація, на думку багатьох авторів, найбільш близька до фізіологічних параметрів вісцеральних нервів.
Результати вимірів і підрахунку мієлінових волокон заносилися в таблиці і піддавалися статистичній обробці. Отриманий цифровий матеріал був оброблений методом варіаційно-статистичного аналізу з визначенням середньої арифметичної дисперсії, середнього квадратичного відхилення, погрішності оцінки середньої. Вірогідність оцінювалася із застосуванням критерію Стьюдента. Проводився інформаційний аналіз метричних показників мієлінових волокон у нервах за методикою, описаною А.С. Леонтюком і В.А. Бандаріним (1987), А.С. Леонтюком, Л.А. Леонтюком, А.И. Сикалом (1988).
У роботі також були використані інші гістологічні й гістохімічні методики: забарвлення гематоксиліном і еозином, пікрофуксином за Ван-Гізон, за Маллорі, ставили ШИК-реакцію, на РНК за Браше, на ДНК за Фельгеним, методи сріблення за Більшовським-Гросс і Рассказовою.
На підставі проведеного дослідження судин щитоподібної залози нами запропонований спосіб визначення діаметра судин (патент №59718А від 15.09.2003, бюл. №9).
За підсумками виконаної роботи проведено інформаційний та варіаційно-статистичний аналіз з обчисленням статистичних показників та Їх графічним зображенням. Було визначено середню арифметичну дисперсію, середнє квадратичне відхилення, погрішність оцінки середнього. Вірогідність, що оцінювали з використанням критерію Стьюдента, дорівнювала 0,95 або 95% щодо рівня значності.
Результати дослідження та їх аналіз. На підставі проведеного дослідження встановлено, що для будови щитоподібної залози характерна вікова, статева й індивідуальна анатомічна мінливість залежно від розмірів, форми часток, наявності пірамідального відростка, виразності перешийка. Статева мінливість будови даного органа стосується відмінностей у морфометричних параметрах. Топографія щитоподібної залози варіює залежно від віку й типу статури.
На нашому матеріалі щитоподібна залоза частіше складається з правої й лівої часток, що з'єднуються між собою перешийком різної товщини, а також на частині препаратів помічено пірамідальний відросток. За допомогою сполучнотканинної клітковини перешийок залози досить щільно фіксується до трахеальних кілець. Передня поверхня залози покрита м'язами шиї, задня –прилягає до трахеї, передньобічні поверхні часток межують із судинно-нервовим пучком шиї. Щитоподібна залоза покрита двома сполучнотканинними оболонками. Внутрішня оболонка тонка, покриває безпосередньо поверхню органа, разом із судинами проникає в товщу паренхіми і розділяє її на часточки. Зовнішня оболонка більш щільна, утворює капсулу залози. За допомогою зв'язок капсула фіксує залозу до гортані і трахеї, тим самим забезпечуючи вільні рухи органа разом із гортанню при ковтанні.
У двох випадках ми спостерігали відсутність однієї частки залози. У трьох випадках відмічалися дистопії залози в грудну порожнину. У чотирьох випадках помічено додаткові (аберантні) щитоподібні залози, три з яких мали претрахеальне положення і на одному препараті аберантна залоза розташовувалася в грудній порожнині за рукояткою груднини.
При вивченні вікових особливостей топографії щитоподібної залози щодо хребців, гортані і кілець трахеї нами відмічено, що з віком відбувається зміна положення щитоподібної залози щодо зазначених орієнтирів. Найвище положення залоза займає в плодів 25-27 тижнів. Верхні полюси бічних часток залози в цій віковій групі досягають верхнього краю щитоподібного хряща і розташовуються на рівні III шийного хребця. Нижні полюси залози в плодів визначаються на рівні 2-3-го кільця чи трахеї верхнього краю V шийного хребця. У новонароджених щитоподібна залоза також розташована відносно високо, однак трохи нижче, ніж у плодів. Верхні полюси знаходяться на рівні нижнього краю III –верхнього краю IV шийних хребців, а нижні –на рівні середини і нижнього краю V шийного хребця.
Надалі протягом постнатального онтогенезу відзначається поступовий зсув щитоподібної залози вниз. У ранньому дитячому віці щитоподібна залоза займає положення між серединою і нижнім краєм IV шийного хребця і нижнім краєм V чи верхнім краєм VI шийного хребця.
Помітна зміна положення залози відбувається в дітей підліткового віку. У цьому віці верхній полюс органа розташовується на рівні від нижнього краю IV –до середини V шийного хребця, а нижній –на рівні верхнього краю VI –середини VII шийного хребця. У юнацькому віці залоза опускається й займає своє дефінітивне положення. У даній віковій групі, як і в осіб зрілого віку, верхній полюс залози знаходиться на рівні від V шийного хребця до нижнього краю VI шийного хребця, а нижній полюс від середини VII шийного –до середини I грудного хребця.
Нами було вивчено вікову динаміку розмірів щитоподібної залози на ранніх етапах онтогенезу. У плодів і новонароджених на нашому матеріалі щитоподібна залоза в переважній більшості випадків (71%) представлена двома частками, правою й лівою, з'єднаними тонким перешийком, в 11% випадків на перешийку наявний пірамідальний відросток. За результатами органометрії виявлено, що у фетальний період маса й розміри щитоподібної залози швидко збільшуються, особливо в плодів жіночої статі, тимчасом як відносна маса щитоподібної залози зменшується, причому в плодів чоловічої статі більшою мірою, ніж у плодів жіночої статі.
Під час дослідження переважання розмірів однієї з часток над іншою на препаратах плодів і новонароджених помічено: щитоподібна залоза в цьому періоді онтогенезу частіше є асиметричною (82%), ніж симетричною (18%). Домінування за величиною правої частки представлене приблизно в однаковому співвідношенні, відповідно 44% і 38%. Симетричні щитоподібні залози мають вигляд довгих поперечних тяжів однакової висоти за всією довжиною, тобто частки й перешийок не диференціюються.
Процес народження і перші дні адаптації дитини до позаутробного існування мало вплинули на органометричні показники. Але в грудних дітей (дівчаток) відзначається достовірне зменшення як абсолютної, так і відносної маси залози, а в хлопчиків –недостовірне зменшення маси щитоподібної залози й тенденція до зменшення розмірів щитоподібної залози незалежно від статі. У дітей молодшого віку, незважаючи на збільшення маси й об’єму щитоподібної залози, її відносна маса продовжує знижуватись як у хлопчиків, так і в дівчаток. Щитоподібна залоза в дівчаток у цьому періоді онтогенезу дрібніша, ніж щитоподібна залоза хлопчиків. У подальші періоди онтогенезу зростання розмірів, маси й об’єму щитоподібної залози йде нерівномірно, особливо різко щитоподібна залоза збільшується в підлітковому віці.
Максимальні значення морфометричних показників щитоподібної залози спостерігаються в зрілому віці II-го періоду, причому в жінок дані показники переважають над такими показниками в чоловіків. Зменшення розмірів, маси й об’єму залози відбувається в жінок після 55 років, у чоловіків –після 60 років.
Нами на вивченому матеріалі виділено вісім форм мінливості зовнішньої будови щитоподібної залози, що найбільш часто зустрічаються. До першої форми належать щитоподібні залози, у яких були відносно однаково розвинені частки чи права частка переважала над лівою. Частки були зв’язані між собою перешийком, крім того, у даному випадку був наявний добре виражений пірамідальний відросток, що відходить від перешийка. До другої форми належать такі щитоподібні залози, у яких ліва частка мала більші розміри, ніж права частка. Між частками був наявний перешийок, від якого відходив досить розвинений пірамідальний відросток. Третя форма зовнішньої будови щитоподібної залози характеризується тим, що права й ліва частки мають однакові розміри, перешийок досить широкий. Пірамідальний відросток відсутній. До четвертої форми належать щитоподібні залози, у яких права частка за розмірами більша чи дорівнює лівій, а також характерною рисою є те, що пірамідальний відросток відходить від правої частки. П'ята форма вивченого органа характеризується більш значним розвитком лівої частки, а також тим, що пірамідальний відросток зв'язаний з лівою часткою. Для шостої форми характерна вигнута форма щитоподібної залози у вигляді підкови. Частки можуть бути відносно однакового розміру, з'єднуються вони досить широким перешийком. Сьома форма щитоподібної залози характеризується тим, що ліва частка роз'єднана з правою, перешийок відсутній, пірамідальний відросток зв'язаний з лівою часткою. Для восьмої форми щитоподібної залози характерна відсутність перешийка, права і ліва частки роз'єднані, пірамідальний відросток зв'язаний із правою часткою. Виділені форми мінливості щитоподібної залози починають формуватися на ранніх етапах пренатального онтогенезу.
Нами були вивчені співвідношення форм мінливості будови щитоподібної залози з певним типом статури, довжиною й об’ємом шиї. Відзначено, що в індивідуумів доліхоморфної статури звичайно спостерігається довга і вузька шия, у брахіморфного типу - коротка й широка, у представників мезоморфного типу розміри шиї посідають проміжне положення. Форма шиї визначається особливостями будови шийних хребців, особливостями верхньої апертури грудної клітки і зовнішньої основи черепа, що індивідуально варіюють. Нами відзначено, що кожному типу статури відповідає певна форма мінливості зовнішньої будови щитоподібної залози. На нашому матеріалі щитоподібна залоза залежно від довжини шиї має різні вертикальні й горизонтальні параметри, подовжену чи укорочену форму. При доліхоморфному типі частіше спостерігалися більш витягнуті у вертикальному напрямку форми зовнішньої будови залози, з великим, протяжним пірамідальним відростком, із добре розвиненими частками - а саме, перший, четвертий, п'ятий і восьмий варіанти. При брахіморфному типі статури щитоподібні залози, як правило, мають менші вертикальні розміри, ніж при доліхоморфному типі, рідше відзначається пірамідальний відросток, у цілому щитоподібна залоза має частіше підковоподібний вигляд. За нашими даними, брахіморфний тип характеризувався наявністю щитоподібних залоз другої, третьої, шостої форм. В осіб мезоморфного типу на нашому матеріалі частіше спостерігаються щитоподібні залози першої, другої, сьомої форм.
Отримані нами дані відповідають оригінальним дослідженням школи В.Н. Шевкуненка і Д.Б. Бекова, якими було показано, що між формою статури, обрисами окремих ділянок, їхньою кістково-м'язовою основою і внутрішніми органами, тканинами й системами відзначається чіткий взаємозв'язок. Таким чином, виділені вісім основних форм будови щитоподібної залози, що відповідають типам статури.
У результаті проведених досліджень установлено, що основними джерелами кровопостачання щитоподібної залози є праві і ліві, верхні і нижні щитоподібні артерії, а також непарна щитоподібна артерія, що нами була виявлена в 4% випадків. Крім того, до щитоподібної залози спостерігаються гілки від артерій гортані, трахеї, стравоходу і прилеглих м'язів, які можна назвати додатковими джерелами кровопостачання. Багатство кровопостачання щитоподібної залози можна пояснити її ендокринною функцією; інтенсивність кровотоку за одиницю часу в щитоподібній залозі в кілька разів більша, ніж в інших органах, наприклад, у нирках, що також є добре васкуляризованими.
Верхня щитоподібна артерія по обидва боки відходила від зовнішньої сонної артерії в 78% випадках, у 18% випадків вона починалася від місця біфуркації загальної сонної артерії й у 4% випадків початок верхньої щитоподібної артерії відзначений від загальної сонної артерії перед її біфуркацією.
Верхня щитоподібна артерія відходить від зовнішньої сонної артерії частіше під гострим кутом 45°- 50°, у 82% випадків праворуч і в 74% випадків ліворуч і спрямовується вниз і вперед, до верхнього полюса щитоподібної залози. Нижня щитоподібна артерія також відходила під прямим чи тупим кутом (до 110°) у 18% випадків праворуч і в 26% випадків ліворуч.
На наших препаратах у плодів, новонароджених і дітей 1-5 років верхня щитоподібна артерія відходить під гострим кутом, у підлітків і в осіб зрілого віку - під гострим, прямим і тупим кутами.
Вивчаючи поділ верхньої щитоподібної артерії на гілки до щитоподібної залози - залозисті гілки, ми виділили високий і низький поділ на гілки. Високий поділ верхньої щитоподібної артерії на залозисті гілки відбувається на відстані 0,015-0,02 м від краю щитоподібної залози (у дорослих), низький поділ відзначався безпосередньо біля верхнього краю щитоподібної залози або в її товщі. Низький поділ частіше спостерігався в плодів і новонароджених. Поділ щитоподібної артерії на залозисті гілки, в основному, здійснюється за магістральним типом (78%), рідше - за розсипним (22%). Кількість гілок від верхньої щитоподібної артерії до щитоподібної залози може варіювати від 2 до 4 і більше гілок. Поділ даної артерії на 2 гілки відбувався на 36% препаратів праворуч і 44% препаратів ліворуч. На 3 гілки артерія поділялася на 52% препаратів праворуч і 48% препаратів ліворуч, на 4 і більше гілок праворуч - на 12% препаратів і ліворуч - на 8% препаратів. При поділі верхньої щитоподібної артерії на 2 основних гілки, ці залозисті гілки дають частіше 2-3 гілки, що розподіляються в передніх і задніх відділах щитоподібної залози. При формуванні 3 залозистих гілок ми їх розділили на передню, задню і бічну гілки, що розподіляються у відповідних відділах часток залози. У випадках поділу верхньої щитоподібної артерії на 4 і більше гілок велика частина гілок, прориваючи капсулу залози, розташовувалася в передніх відділах залози.
При зіставленні особливостей рівня поділу правої й лівої верхніх щитоподібних артерій на гілці, кількості гілок, їхньої топографії спостерігається значна асиметрія.
Нижня щитоподібна артерія на вивчених препаратах відходила від щитошийного стовбура в 98% випадків і в 2% випадків починалася від загальної сонної артерії і мала висхідний напрямок, розташовуючись за загальною сонною артерією, спрямовувалася присередньо, доходила до задньої поверхні щитоподібної залози. На 12% препаратів праворуч і 20% препаратів ліворуч нижня щитоподібна артерія безпосередньо вступала в нижній полюс щитоподібної залози. У даних випадках досліджувана артерія перехрещувала ліву загальну сонну артерію в місцях її виходу з грудної порожнини, а праворуч - від місця її відходження від плечоголовного стовбура. На більшості препаратів нижня щитоподібна артерія входить у щитоподібну залозу в ділянці нижньої третини її часток по зовнішньому краю - на 78% препаратів праворуч і на 72% препаратах ліворуч. Також відзначене вступання нижньої щитоподібної артерії на задній поверхні в ділянці середньої частини часток - праворуч на 10% препаратів і ліворуч на 8% препаратів. Поділ нижньої щитоподібної артерії на залозисті гілки відбувалося на відстані 0,01 м від нижнього полюса часток залози на 58% препаратів праворуч і на 64% препаратів ліворуч - низький поділ, що частіше спостерігався в осіб зрілого віку. У 4% випадків праворуч і в 6% випадках ліворуч утворення залозистих гілок спостерігалося ще нижче, безпосередньо біля місця формування нижньої щитоподібної артерії. На інших препаратах поділ даної судини на залозисті гілки відбувався біля самої поверхні щитоподібної залози або в її товщі. Дві залозисті гілки починалися від нижньої щитоподібної артерії на 86% препаратів праворуч і на 78% препаратів ліворуч, на 3 гілки дана судина поділялася на 14% препаратів праворуч і 22% препаратів ліворуч. Поділ гілок нижньої щитоподібної артерії відбувається переважно в задніх і бічних відділах часток щитоподібної залози.
На підставі наших досліджень можна зробити висновок, що гілки верхньої щитоподібної артерії поділяється переважно у верхніх і передніх відділах часток щитоподібної залози, нижньої щитоподібної артерії - у задніх і бічних частинах часток. Перешийок і пірамідальний відросток більшою мірою одержують кров від верхніх щитоподібних артерій. Непарна щитоподібна артерія в нашому випадку забезпечувала кров'ю пірамідальний відросток.
Нами відмічено, що гілки щитоподібних артерій мають добре виражені зв'язки між собою, які можна виділити як анастомози на передній поверхні - косі і горизонтальні анастомози, анастомози в товщі паренхіми залози, що нагадують форму дуг, і анастомози на задній поверхні. За нашими спостереженнями, найбільш численними є анастомози на передній поверхні й у товщі залози.
Таким чином, будова верхньої й нижньої щитоподібних артерій (джерело формування артерій, рівень поділу на залозисті гілки, кількість гілок, місце проникнення в щитоподібну залозу, поділ гілок у товщі залози) піддані вираженій віковій й індивідуальній мінливості. Виділено ділянки переважного поділу гілок верхньої й нижньої щитоподібної артерій. Установлено, що форма розгалуження артерій пов’язана із зовнішньою конструкцією щитоподібної залози. Відзначено анастомози між верхніми й нижніми щитоподібними артеріями, а також трансмедіанні зв'язки.
На підставі проведених досліджень установлено, що основними венами, по яких венозна кров відтікає від щитоподібної залози, є праві і ліві, верхні і нижні щитоподібні вени, середні щитоподібні, а також непарна щитоподібна вена.
Вени починаються з посткапілярних венул, що утворюються злиттям капілярів на одному з полюсів фолікула. Посткапілярні венули, у свою чергу, числом від 5 до 8, зливаючись, утворюють міжфолікулярні венули, їхній діаметр дорівнює в середньому 18 мкм, ці венули є припливами 3-го порядку. Венозні мікросудини широко анастомозують між собою, утворюючи на поверхні часточок сплетення. На наших препаратах на поверхні щитоподібної залози спостерігаються густі венозні сплетення, що являють собою петлясту мережу, яка утворюється з вен, розташованих у перетинках строми щитоподібної залози.
Помічено, що в плодів і новонароджених наявна добре розвинена дрібно- петляста мережа вен у товщі капсули. Найбільш рясна венозна мережа спостерігається в дітей 1-3 років і в період статевого дозрівання.
Поверхневе венозне сплетення розвинене нерівномірно; так, на частині препаратів, у 32 % випадків праворуч і в 42% випадків ліворуч, переважає густа петляста венозна мережа в ділянці верхніх полюсів часток залози. В інших випадках, на 68% препаратів праворуч і на 58% препаратів ліворуч, венозне сплетення було значніше виражене в ділянці нижньої третини передньої поверхні часток. Верхня щитоподібна вена на вивчених препаратах формувалася з поверхневого венозного сплетення в ділянці верхнього полюса щитоподібної залози і являла собою судину, яка за діаметром перевищувала верхню щитоподібну артерію.
Відносно артерії, вена, як правило, розташовувалася спереду, потім, дугоподібно згинаючись, повертала вниз і прямувала до місця свого впадіння у внутрішню яремну вену. В одних випадках відмічене формування верхньої щитоподібної вени одним стовбуром - на 46% препаратів праворуч і на 36% препаратів ліворуч, в інших випадках ця вена формувалася з двох вен - на 34% препаратів праворуч і на 44% препаратів ліворуч. Також наявні препарати, на яких ця судина починалася трьома венами (20% препаратів праворуч і 20% препаратів ліворуч).
Нижні щитоподібні вени формуються з нижнього щитоподібного сплетення шляхом злиття двох вен на 62% препаратів праворуч і 54% препаратів ліворуч, трьох і більш вен - на 34% препаратів праворуч і на 36% препаратів ліворуч. З одного стовбура дана вена починалася на 4% препаратів праворуч і на 10% препаратів ліворуч. Слід зазначити, що на більшості препаратів нижні щитоподібні вени більші за верхні. Також відзначені різні варіанти вливання нижніх щитоподібних вен. Так вищезазначені вени вливалися в плечоголовну вену праворуч на 68% препаратів і ліворуч на 64% препаратів. У внутрішню яремну вену нижні щитоподібні вени вливалися праворуч на 16% препаратів і на 22% препаратів ліворуч, a також –у кут злиття плечоголовних вен праворуч на 8% препаратів і ліворуч на 10% препаратів. Крім того, у 4% випадків праворуч і 2% випадків ліворуч нижні щитоподібні вени зливалися в одну судину, беручи участь у формуванні непарної щитоподібної вени, що далі вливалася в ліву плечоголовну вену. Крім того, нами виявлено, що на 2 препаратах нижня щитоподібна артерія була відсутня праворуч і на одному препараті вона була відсутня ліворуч.
Нами також відзначені середні щитоподібні вени, що були добре виражені на 36% препаратів праворуч і на 42% препаратів ліворуч, частіше вони спостерігалися в кількості 2-3 з кожного боку. За діаметром ці вени значно менші за верхні й нижні щитоподібні вени, дані вени вливалися у внутрішню яремну вену.
Непарна щитоподібна вена спостерігалася нами на 92% препаратів. Формувалася вона в ділянці нижнього краю щитоподібної залози одним стовбуром на 16% препаратів, шляхом злиття двох стовбурів на 52% препаратів і трьох стовбурів - на 24% препаратів. Дана вена на наших препаратах впадала в ліву плечоголовну вену чи в кут злиття плечоголовних вен. На 8 препаратах відзначено, що непарна щитоподібна вена з'єднувалася з веною від тимусу перед місцем вливання в магістральну вену. Наявність зв'язків між венами щитоподібної і тимусом спостерігалися нами тільки на препаратах дітей 1-5 років і в підлітків. Слід зазначити, що венозний відтік від щитоподібної залози не обмежується тільки вищезазначеними венами, нами спостерігалися великі зв'язки вен щитоподібної залози з венами поруч розташованих утворень, зокрема, із венами гортані, м'язів шиї, клітковини.
Нами відзначено, що вени щитоподібної залози мають більшу розмаїтість у зовнішній будові, ніж артерії, анастомози між ними розвинені рясніше.
Анастомози між венами можна розподілити на такі групи. Насамперед, це поверхневі анастомози, розташовані на зовнішній поверхні залози й утворені верхніми щитоподібними венами, анастомози між непарною щитоподібною веною і верхніми та нижніми щитоподібними венами, анастомози між нижніми й середніми венами, а також глибокі анастомози. На підставі наших препаратів відзначено, що верхні щитоподібні вени збирають кров від верхніх і задніх відділів часток, переважно від верхньої третини органа. Поверхневе венозне сплетення найбільш розвинене на передній поверхні залози в той час, як на задній поверхні розташовані лише окремі вени. На всіх вивчених препаратах відзначена виражена асиметрія зовнішньої будови вен.
Таким чином, отримані нами дані свідчать про те, що зовнішня будова вен щитоподібної залози (джерела й місце формування, кількість вен, розподіл вен на поверхні й у товщі органа) піддані вираженій віковій та індивідуальній мінливості більшою мірою, ніж артерії органа. Установлено місця переважного відтоку верхніх і нижніх щитоподібних вен. Для вен щитоподібної залози характерний зв'язок із зовнішньою конструкцією органа, наявність великої кількості анастомозів.
На підставі проведених досліджень установлено, що прищитоподібні залози варіабельні за формою, величиною, розташуванням відносно щитоподібної залози. Частіше на наших препаратах зустрічалися залози овальної чи круглястої форми, розміри в новонароджених становили в середньому 1,2-2,7 мм, в осіб зрілого віку - 3,2-7,3 мм. Верхні прищитоподібні залози частіше розташовувалися на межі верхньої і середньої третини щитоподібної залози біля заднього краю часток. Нижні прищитоподібні залози на більшості препаратів визначалися під нижнім полюсом щитоподібної залози чи на 1-1,5 см нижче полюса, відокремлюючись від бічної поверхні трахей пухкою клітковиною. На 2 препаратах прищитоподібні залози розташовувалися на передній поверхні трахеї, на 1 препараті - нижче перешийка щитоподібної залози, на 1 препараті - обидві прищитоподібні залози знаходилися поруч одна з одною в ділянці нижньої частини щитоподібної залози.
На наших препаратах джерелами кровопостачання прищитоподібних залоз були звичайно гілки нижньої щитоподібної артерії. У ряді випадків (на 2 препаратах) спостерігалися гілки від верхньої щитоподібної артерії. Частіше до залоз підходить одна гілка, рідше (на 3 препаратах) - дві гілки. Прищитоподібна артерія на наших препаратах проникала в товщу залози поблизу одного з її полюсів, рідше - у середню частину. Увійшовши в речовину прищитоподібної залози, основні стовбури артерії поділяються за магістральним типом, віддаючи первинні гілки частіше під гострим кутом, що відразу поділяються на дві артеріоли, що розпадаються далі на капіляри у вигляді кущика. Посткапілярні венули, які формуються з капілярної мережі, впадають безпосередньо в головні стовбури внутрішньоорганних вен чи в їхні первинні припливи. Гарному венозному відтоку сприяє те, що дрібні венозні стовбурці впадають переважно в найбільш широке місце венозного русла - синусоїди. Капілярна мережа прищитоподібних залоз складається з петель різної форми й розміру, діаметр капілярів нерівномірний. Більшість клітин прищитоподібних залоз позбавлена тісних взаємовідношень із капілярами. Капіляри мають характерну рису свого розташування - вони спіралеподібно звиваються. Можна припустити, що ця особливість є біологічним пристосуванням для збільшення площі зіткнення капілярів із клітинами. Інтраорганні артерії й вени анастомозують між собою.
Таким чином, кількість, форма і розташування прищитоподібних залоз піддаються значній індивідуальній і віковій мінливості. Взаєморозташування артеріальних і венозних стовбурів у товщі прищитоподібних залоз дозволяє припустити, що наявний хороший приплив крові до залози, а також забезпечується достатній венозний відтік. Особливості взаємовідношень внутрішньоорганних судин забезпечує течія крові в одному напрямку, що важливо для функції ендокринних органів.
Як джерело іннервації щитоподібної залози нами насамперед було вивчено гілки від шийного відділу симпатичного стовбура. Верхній шийний вузол симпатичного стовбура на наших препаратах мав довжину 0,7 -3,2 см, ширину 0,4-1,5 см і товщину 0,2-0,5 см. Він був частіше веретеноподібної форми чи рідше циліндричної й сплющеної форми. У плодів 6-8 місяців він розташовувався на рівні нижнього краю III -середньої частини IV шийного хребця, у новонароджених - на рівні III шийного хребця, у дітей 1-5 років - на рівні верхнього III шийного хребця, у дорослих - на рівні II шийного хребця (65% випадків) і на рівні III шийного хребця (35% випадків). Від верхнього шийного вузла відходили 1-4 гілки до задньої поверхні (на 58% препаратів) чи верхнього краю (42% препаратів) в ділянці верхнього полюса обох часток щитоподібної залози. Також від верхнього шийного вузла на всіх вивчених препаратах визначалися гілки, що прямували до місця утворення верхньої щитоподібної артерії і формували навколо неї нервове сплетення. Разом з гілками верхньої щитоподібної артерії ці гілки заходили в товщу щитоподібної залози. Крім того, на 20% препаратів відзначалися гілки, що відокремлювалися від нервового сплетення верхньої щитоподібної артерії і самостійно входили до щитоподібної залози в ділянці верхнього полюса її часток. Гілки від верхнього шийного вузла мали зв'язку з блукаючим нервом на більшості наших препаратів (85%).
Середній шийний вузол симпатичного стовбура мав веретеноподібну чи зірчасту форму, його розміри були такі: довжина - 0,4-1,5 см, ширина - 0,2-1 см, товщина –,1-0,3 см. Даний вузол розташовувався в плодів і новонароджених частіше на рівні нижнього краю чи середини VII грудного хребця, у дітей 1-5 років - на рівні верхнього краю VI грудного хребця, у дорослих - частіше на рівні середини VI грудного хребця. Від середнього шийного вузла у всіх випадках відходили гілки до сплетення нижньої щитоподібної артерії, а також на 11,% препаратів праворуч і 17% препаратів ліворуч спостерігалися гілки, що самостійно прямували до бічного краю залози. Крім того, на 14% препаратів від даного вузла наявні гілки до поворотного гортанного нерва. Частина гілок від середнього шийного вузла, на 14% препаратів, з'єднувалася з верхньою шийною серцевою гілкою і йшла до капсули на задню поверхню щитоподібної залози в середній третині на 5,7% препаратів і в ділянці нижнього полюса на 8,6% препаратів.
Нижній шийний вузол симпатичного стовбура спостерігався нами на 11% препаратів праворуч і 14% препаратів ліворуч на рівні поперечного відростка VII шийного хребця. В інших випадках він з'єднувався з I грудним вузлом, утворюючи шийно-грудний вузол. Від цих вузлів визначалися гілки, що брали участь в утворенні сплетення навколо нижньої щитоподібної артерії. Також помічено гілки, що утворювали зв'язку з поворотним гортанним нервом, верхнім і середнім серцевими нервами і шийними серцевими гілками блукаючого нерва. На 5% препаратів визначалися поодинокі тонкі гілки, що самостійно йшли до капсули щитоподібної залози в ділянці її бічного краю.
До щитоподібної залози визначалися гілки від верхнього шийного серцевого нерва, цей нерв утворював численні зв'язки з поворотним нервом. Від середнього шийного серцевого нерва спостерігалися гілки до нижньої щитоподібної артерії, а також зв'язки цього нерва з поворотним нервом і серцевими гілками блукаючого нерва. Нами відмічено гілки від шийної петлі, що йшли до щитошийного стовбура, а далі спрямовувались до нижньої щитоподібної артерії, беручи участь в утворенні періартеріального нервового сплетення і досягаючи щитоподібної залози. Також нами були відзначені гілки блукаючого нерва до щитоподібної залози. Насамперед, це гілки, що відходили від нижнього вузла блукаючого нерва і прямували до верхнього полюса праворуч на 6% препаратів і ліворуч на 2% препаратів уздовж верхньої щитоподібної артерії, розташовуючись відносно неї попереду і знизу. На одному препараті помічено зв'язок такої гілки з гілкою під'язикового нерва, після чого дана гілка підходила до щитоподібної залози.
На наших препаратах наявні гілки від верхнього гортанного нерва до щитоподібної залози. Верхній гортанний нерв є найбільшою гілкою від нижнього вузла блукаючого нерва. Спрямовуючись вниз до серединної лінії, він проходив за внутрішньою сонною артерією і поділявся на зовнішню й внутрішню гілки. Кілька тонких гілок, на 8% препаратів - по 2 гілки праворуч і ліворуч і на 10% препаратів - по 3 гілки праворуч і ліворуч, відходили від зовнішньої гілки, йшли до загальної сонної артерії у ділянку її біфуркації, далі продовжувалися на зовнішню сонну артерію і верхню щитоподібну артерію. Зазначені гілки досягали верхнього полюса щитоподібної залози в ділянці верхнього краю - на 12% препаратів праворуч і на 8% препаратів ліворуч чи входили на задній поверхні - на 8% препаратах праворуч і на 6% препаратів ліворуч. В окремих випадках (на 4% препаратів) спостерігалася досить велика гілка від зовнішньої гілки, що утворювалася відразу ж після початку зовнішньої й внутрішньої гілки верхнього гортанного нерва. До капсули залози вона входила позаду чи латерально відносно верхньої щитоподібної артерії. Гілки верхнього гортанного нерва до щитоподібної залози перед проникненням у даний орган утворювали зв'язку з іншими нервами - з гілками від верхнього шийного вузла симпатичного стовбура, верхнім шийним серцевим нервом, верхніми шийними серцевими гілками блукаючого нерва.
На наших препаратах спостерігалися гілки до щитоподібної залози від верхніх шийних серцевих гілок блукаючого нерва. Гілки до щитоподібної залози частіше, як правило, посилала найбільш верхня із зазначених гілок. Після свого формування вона розташовувалася латерально від загальної сонної артерії, між блукаючим нервом і симпатичним стовбуром з одного боку, і поворотним гортанним нервом - з іншого. Від зазначеного нерва відходила гілка, що прямує до задньо-бічної поверхні щитоподібної залози в ділянку верхньої третини (на 11% препаратів праворуч і 17% препаратів ліворуч) чи середньої третини (на 14% препаратів праворуч і 8% препаратах ліворуч). В окремих випадках (на 5% препаратах) зазначена гілка блукаючого нерва знаходилася в безпосередній близькості від задньої поверхні залози, і від неї до залози відходили 2-3 гілки, дуже короткі і тонкі. Перед вступанням до залози гілки від верхніх шийних серцевих гілок утворювали зв'язку з гілками від зовнішньої гілки верхнього гортанного нерва, верхнього шийного серцевого нерва.
Нами було вивчено взаємовідношення поворотного гортанного нерва з щитоподібною залозою й артеріями, що живлять її, і гілки даного нерва до залози. На вивчених нами препаратах правий гортанний нерв починався від блукаючого нерва на рівні підключичної артерії, лівий - на рівні дуги аорти. Правий нерв описував дугу навколо підключичної артерії, прямував угору за артерією бічною поверхнею трахеї. Розташовувався він між плечоголовним стовбуром і гілками симпатичного стовбура, з яким він утворював велике число зв'язків. Лівий поворотний гортанний нерв піднімався в борозні між стравоходом і трахеєю. Правий і лівий нерви закінчувалися нижнім гортанним нервом. Частіше поворотний гортанний нерв розташовувався позаду нижньої щитоподібної артерії, що відзначено на 74% препаратів праворуч і на 94% препаратів ліворуч. На 26% препаратів праворуч і 6% препаратів ліворуч поворотний гортанний нерв розташовувався перед нижньою щитоподібною артерією. Від поворотних гортанних нервів відзначалися тонкі гілки, по 1-2 з кожного боку, що підходили до нижнього полюса щитоподібної залози по поверхні гілок зазначеної судини. Крім того, були наявні гілки від нижнього гортанного нерва до нервового сплетення навколо нижньої щитоподібної артерії.
Також на наших препаратах ми відзначали гілки до щитоподібної залози від під'язикового нерва і його спадної гілки. Від стовбура під'язикового нерва на 6% препаратів відходила тонка гілка, з'єднувалася з гілкою від нижнього вузла блукаючого нерва і потім входила у верхній полюс щитоподібної залози. Від спадної гілки під'язикового нерва в 14% випадків ми спостерігали по 1-2 гілки, що підходили до передньої поверхні щитоподібної залози і входили в її капсулу.
Таким чином, щитоподібна залоза має багате нервове забезпечення. Зовнішня будова нервів, що беруть участь у нервовому забезпеченні органа, має виражену індивідуальну мінливість. В іннервації щитоподібної залози постійну участь беруть гілки від верхнього вузла симпатичного стовбура, що формують періартеріальне нервове сплетення верхньої щитоподібної артерії. Розподіл цих гілок залежить від зовнішньої будови зазначеної судини. Іннервація щитоподібної залози здійснюється гілками від середнього й нижнього шийного чи шийно-грудного симпатичних вузлів, що є джерелами навколосудинного сплетення нижньої щитоподібної артерії, зовнішня будова даних нервових гілок пов'язана з особливостями розподілу гілок нижніх щитоподібних артерій. Щитоподібна залоза одержує гілки блукаючого нерва - постійними джерелами іннервації органа є зовнішня гілка верхнього гортанного нерва, поворотний гортанний нерв і верхні шийні серцеві гілки, від нижнього вузла блукаючого нерва можуть відходити гілки до верхнього полюса часток. Під'язиковий нерв посилає свої гілки до капсули щитоподібної залози. Постійними джерелами іннервації щитоподібної залози можна вважати гілки блукаючого нерва й гілки симпатичного стовбура, додатковим –гілки під'язикового нерва. Між нервами, що беруть участь в іннервації щитоподібної залози, спостерігається велика кількість нервових зв'язків. Для зовнішньої будови нервів щитоподібної залози характерна виражена асиметрія. Місцями найбільш частого проникнення нервів у щитоподібну залозу є верхні, нижні полюси часток, бічний край залози.
У результаті проведених досліджень відзначено, що в мієлоархітектоніці нервів періартеріальних сплетень щитоподібних артерій відзначаються виражені вікові зміни кількісних показників мієлінових волокон поряд з перетворенням їхнього якісного складу. Нами відзначено, що в плодів 32 тижнів у нервах періартеріальних сплетень щитоподібних артерій наявні мієлінові волокна. Дані волокна належать до тонких волокон, причому вони мають більш тонку мієлінову оболонку відносно діаметра осьового циліндра в порівнянні з тонкими мієліновими волокнами в зрілому віці. У новонароджених відзначається збільшення загальної кількості мієлінових волокон у 1,4 рази (Р< 0,001) у порівнянні з плодами 32-х тижнів, а також поява в спектрі мієлінових волокон середнього діаметра (3%), що, мабуть, відбувається за рахунок формування нових мієлінових волокон, а також шляхом стовщення мієлінової оболонки. На нашому матеріалі відзначається, що мієлінізація триває довгий час після народження. Цей процес особливо інтенсивний у перші 2-3 місяці після народження дитини. Сумарна кількість волокон усіх діаметрів у дітей цього віку на нашому матеріалі збільшується в 2,2 рази (Р< 0,001) у порівнянні з плодами й у 1,6 рази (Р< 0,001) у порівнянні з новонародженими. До 3-х місяців мієлінові волокна середнього діаметра становлять 5% від загальної кількості волокон. У дітей 1 року загальне число мієлінових волокон збільшується в порівнянні з новонародженими в 2,2 рази (Р< 0,001), а в порівнянні з дітьми грудного віку - у 1,4 рази (Р< 0,001). Також у спектрі волокон з'являються волокна товстого діаметра (1%). У дітей 3-5 років у нервах щитоподібних артерій загальна кількість мієлінових волокон збільшується в 1,2 рази (Р< 0,001) в порівнянні з дітьми 1 року й у 2,7 рази (Р< 0,001) у порівнянні з новонародженими. При цьому також зростає кількість середніх (6%) і товстих мієлінових волокон (2%).
У зрілому віці в людей 35-40 років загальна кількість мієлінових волокон збільшується в 9,5 рази (Р< 0,001) у порівнянні з новонародженими. При цьому значно збільшується абсолютне число мієлінових волокон товстого і середнього діаметра, тимчасом як відносні показники вмісту волокон середнього діаметра в грудних дітей, дітей 1 року й у зрілому віці подібні. Кількість середніх мієлінових волокон у нервах в осіб зрілого віку в 8,9 рази більша (Р< 0,001), ніж у новонароджених. Непостійна наявність у нервах щитоподібних артерій мієлінових волокон товстого діаметра характеризується високим показником коефіцієнта варіації їхньої кількості (від 51% до 83%).
Кореляційний аналіз показав, що сумарна кількість мієлінових волокон знаходиться в прямому і позитивному зв'язку з величиною просвіту щитоподібних артерій. Так, у плодів 32 тижнів гестації коефіцієнт кореляції дорівнює 0,18 і в новонароджених 0,25 (низький рівень зв'язку), а в людей зрілого віку він становить 0,67 (середній ступінь залежності).
Таким чином, результати проведеного дослідження показують, що нервові зв'язки щитоподібної залози з віком зазнають кількісних та якісних змін. Початок мієлінізації відзначається в плодів 32 тижнів гестації появою мієлінових волокон тонкого діаметра, у постнатальному онтогенезі визначається продуктивний розвиток мієлінових волокон, що характеризується збільшенням загального числа волокон, диференціюванням провідників середнього й товстого діаметра. Диференціювання мієлінових волокон середнього і товстого діаметра в постнатальному онтогенезі відбувається більш інтенсивно за рахунок стовщення безпосередньо самої мієлінової оболонки, а також шляхом збільшення діаметра осьового циліндра. На поперечних зрізах нервів періартеріальних сплетень щитоподібних артерій переважають безм'якотні волокна - найдавніший тип нервових волокон. У спектрі мієлінових волокон у всіх досліджених групах основну масу складають волокна тонкого діаметра. Частина тонких волокон у процесі постнатального онтогенезу зберігається в нервах як стабільна форма провідників, інша їхня частина продовжує накопичувати мієлін і переходить у філогенетично молоду форму середніх і товстих волокон, пристосовану до передачі швидких і високовольтних імпульсів. Переважання безмієлінових волокон у дефінітивному нерві свідчить про збереження спрощених форм нервової регуляції органа і, можливо, про наявність розвинених позацентральних (автономних) механізмів. Результати кореляційного аналізу дають підставу припустити, що щитоподібна артерія має велике значення як фактор, що модулює власні нервові зв'язки. Відносно низькі показники значення коефіцієнта кореляції в плодів і новонароджених характеризують фенотипічні особливості диференціювання нервових зв'язків.
Проведене вивчення вмісту мієлінових волокон у паравазальних нервах щитоподібних артерій праворуч і ліворуч свідчить про наявну асиметрію в показниках загальної кількості даних волокон, а також провідників різних категорій. Так, сплетення правих щитоподібних артерій складаються з більшої кількості мієлінових волокон, ніж сплетення лівих щитоподібних артерій.
Темпи зміни абсолютного і відносного вмісту мієлінових волокон кожної розмірної групи в онтогенезі не однакові. В осіб зрілого віку (2-й період) у нервах щитоподібного сплетення тонких мієлінових волокон у 13,2 рази більше, ніж у плодів 32-х тижнів і в 9,3 рази більше, ніж у новонароджених. Однак відносна кількість мієлінових волокон тонкого діаметра у всіх вікових групах є переважною. У нервах людей старечого віку абсолютна кількість мієлінових волокон тонкого діаметра в 1,8 рази менша, ніж в осіб зрілого віку 2-го періоду, при цьому найбільш високими темпами зменшується кількість товстих мієлінових волокон - у 3 рази. Щодо мієлінових волокон середнього діаметра, то темпи зменшення їхньої кількості більш повільні. Абсолютна кількість мієлінових волокон середнього діаметра в старечому віці в 1,9 рази менша, ніж в осіб зрілого віку. Очевидна фазність у тенденції кількісного вмісту мієлінових волокон: перший етап характеризується інтенсивною продукцією мієлінових нервових волокон, заключний етап - не менш інтенсивним зменшенням їхньої кількості. Подібні зміни у вмісті мієлінових волокон у нервах пояснюють збільшення після народження сумарної кількості мієлінових волокон у складі нервів процесами диференціації нервових зв'язків органа, які тривають, з певними нервовими центрами і встановленням адекватної спеціалізації цих двосторонніх зв'язків. Зменшення числа мієлінових волокон пов'язане з дегенерацією трофічних центрів даних провідників і синхронізоване зі зміною функціональної активності щитоподібної залози.
Критеріями, що визначають функціональні можливості кондукторної ланки іннервації щитоподібної залози, служать показники ентропії і надмірності системи. Ентропія системи кондукторної ланки іннервації щитоподібної залози виявилася найбільшою в осіб зрілого віку 2-го періоду. Ця система характеризується як найменш організована, здатна до передачі різноманітних імпульсів. У старечому віці величина ентропії мінімальна, що свідчить про переважання в нервах тонких мієлінових волокон. У новонароджених ентропія також нижча, ніж у зрілої людини. У даному випадку система характеризується більш високим ступенем упорядкованості, порівняним обмеженням свободи вибору, більш вираженою одноманітністю наявних нервових провідників, але це ознаки великих потенційних можливостей напередодні подальшої диференціації елементів. Надмірність дає уявлення про ступінь надійності передачі інформації. Вона тим вища, чим більш одноманітний набір елементів, що формують систему. У цьому сенсі природно, що найменша надмірність притаманна кондукторній ланці іннервації щитоподібної залози в зрілих людей. Завдяки розмаїтості елементів тут більше різновидів повідомлень, велика швидкість передачі нервових імпульсів, але одночасно збільшений ризик їхнього перекручування. Таким чином, у процесі постнатального розвитку нерви щитоподібної залози проходять ряд етапів, протягом яких змінюється їхня інтегральна сутність. У старечому віці знову зростає міра упорядкованості системи - ентропія знижується, зростання надмірності вказує на однорідність, монотонність провідної системи. Природна денервація, що відбувається за рахунок зменшення, у першу чергу, високодиференційованих провідників, надає системі зв'язків щитоподібних артерій рис деградації.
При зіставленні даних мієлоархітектоніки нервів періартеріальних сплетень щитоподібних артерій на проксимальному рівні (в ділянці формування артерій) і на дистальному рівні (в ділянці проникнення в щитоподібну залозу) відзначено, що одиничні мієлінові волокна тонкого діаметра з'являються в даних нервах у плодів 32 тижнів на проксимальному рівні. На дистальному рівні в зазначеному віці мієлінові провідники нами не були виявлені. Появу мієлінових провідників середнього діаметра на проксимальному рівні відзначено нами у новонароджених (2 %), водночас у нервах відзначається збільшення загальної кількості мієлінових волокон. У період новонародженості в нервах періартеріальних сплетень гілок щитоподібних артерій, що входять до щитоподібної залози, починають формуватися мієлінові волокна тонкого діаметра. Причому їхня наявність визначається не у всіх гілках, а лише в окремих, частіше - у більш великих. Поява мієлінових волокон середнього діаметра на дистальному рівні щитоподібної артерії спостерігається в грудному віці (1,8%). Мієлінові провідники товстого діаметра у досліджених нервах у ділянці формування щитоподібної артерії починають визначатися в дітей одного року і становлять 1%. На дистальному рівні артерій мієлінові провідники даної групи в нервах нами були зареєстровані в дітей 3-х років, їхня кількість становить 1,9%. Найбільших кількісних показників мієлінових волокон товстого діаметра на дистальному рівні досягають до початку другого періоду зрілого віку. У зрілому віці другого періоду на проксимальному рівні щитоподібних артерій кількість мієлінових волокон тонкого, середнього і товстого діаметрів відповідає наступним показникам: 84,6%, 11,6%, 3,8%. На дистальному рівні ці показники розподіляються в такий спосіб, відповідно: 93,5%, 4,5%, 2%. Отримані дані свідчать про органоспецифічності становлення мієлінового компонента нервів періартеріальних нервових сплетень щитоподібних артерій в онтогенезі й асинхронності в термінах диференціювання волокон тонкого, середнього і товстого діаметрів на двох рівнях. Аналізуючи ці результати, можна припустити, що на шляху до щитоподібної залози нерви втрачають частину своїх волокон середнього і товстого діаметра, а саме разом з гілками щитоподібних артерій нервові гілки йдуть до інших органів (гортані, м'язів шиї і т.ін.). Крім того, не виключена можливість збільшення кількості тонких мієлінових провідників у дистальному напрямку за рахунок мультиплікації мієлінових волокон товстого й середнього діаметра. Водночас важливим наслідком мультиплікації є та обставина, що одне провідне волокно здатне обслуговувати великі території органа, що приводить до певної дифузності іннервації, до великих можливостей перекриття її зон. Установлені розходження в показниках мієлоархітектоніки на двох рівнях підтверджуються інформаційними критеріями, що свідчать про те, що в периферичних відділах нервів щитоподібних артерій спостерігається зменшення ентропії з 51,2% до 49% і відповідне збільшення надмірності з 0,9948 біта до 1,02 біта. Такі зміни показників інформаційного аналізу є підтвердженням збільшення надійності передачі інформації в дистальному напрямку нервів, про вузьку їхню спеціалізацію і великі функціональні можливості, що забезпечують роботу органа в генетично встановленому стабільному режимі.
Нами відзначено, що до структурно-функціональної одиниці щитоподібної залози варто віднести нервовий компонент - нерви, що супроводжують судини, і їхні нервові закінчення. На підставі власних даних, а також з огляду на результати досліджень інших авторів, можна говорити про те, що до структурно-функціональної одиниці щитоподібної залози входять кілька окремих сусідніх фолікулів, мікросудинна система, елементи строми, що оточують дані утворення, внутрішньоорганні нерви, що супроводжують судини, тобто структурно-функціональна одиниця являє собою тривимірний судинно-нервово-тканинний комплекс, який можна іменувати, як тиреостромальний комплекс, що складається з фолікулів, строми, мікросудин і нервів. Судинно-нервово-тканинний комплекс щитоподібної залози з позицій теорії функціональних систем являє собою структурно-функціональну одиницю органа. Судинно-нервово-тканинний комплекс щитоподібної залози складається з основного тканинного компонента, нервового, судинного і опорно-трофічного. Група просторово інтегрованих тиреоїдних фолікулів утворює основний тканинний компонент щитоподібної залози. Внутрішньоорганні нерви, що розподіляються в стромі щитоподібної залози і супроводять судини, і нервові закінчення складають нервовий компонент. Резистивні, обмінні і ємкісні мікросудини, що займають різне положення, утворюють судинний компонент. У центральній частині судинно-нервово-тканинного комплексу щитоподібної залози розташовується міжфолікулярна приносна артеріола, збірні і посткапілярні венули частіше знаходяться на периферії. Опорно-трофічний компонент представлений колагеновими й еластичними волокнами, а також клітинними популяціями строми.
ВИСНОВКИ
У дисертації сформульовано теоретичні узагальнення і нове вирішення проблеми морфологічної й онтогенетичної сутності судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини залежно від віку, статі й індивідуальних особливостей будови щитоподібної залози.
1. Будові щитоподібної залози характерна виражена індивідуальна анатомічна мінливість залежно від розмірів часток, наявності пірамідального відростка, виразності перешийка, а також від статі, віку й типу статури. Виділено вісім основних форм будови щитоподібної залози.
2. Кожна форма щитоподібної залози має визначені варіанти розподілу щитоподібних артерій і вен. Індивідуальна мінливість вивчених артерій і вен проявляється в кількості судин, рівні відходження артерій від магістральних судин, характері поділу на органні гілки.
3. Вени мають більш виражену мінливість у будові, ніж артерії. Мінливість вен характеризується відмінностями місць і джерел формування, топографії, кількості вен, а також особливостей розподілу на поверхні й у товщі залози. Форми розгалуження артерій і вен знаходяться у взаємозв'язку з особливостями зовнішньої будови щитоподібної залози.
4. Щитоподібна залоза має багате нервове забезпечення; будова нервів, що беруть участь у нервовому забезпеченні органа, має виражену індивідуальну мінливість. Постійними джерелами іннервації органа є гілки від верхнього вузла симпатичного стовбура, що формують періартеріальне нервове сплетення верхньої щитоподібної артерії, гілки від середнього й нижнього чи шийно-грудного симпатичних вузлів, що є джерелами періартеріального сплетення нижньої щитоподібної артерії, а також гілки блукаючого нерва –зовнішня гілка верхнього гортанного нерва, поворотний гортанний нерв і верхні шийні серцеві гілки.
. Будова нервів щитоподібної залози пов'язана з особливостями розподілу гілок верхніх і нижніх щитоподібних артерій. Між нервами наявна велика кількість зв'язків, для зовнішньої будови нервів щитоподібної залози характерна виражена асиметрія. Місцями найбільш частого проникнення нервів у залозу є верхні, нижні полюси часток, бічний край залози.
. Мієлоархітектоніка нервів щитоподібної залози характеризується віковими кількісними і якісними змінами. Початок мієлінізації нервів відзначається в плодів 32 тижнів гестації появою волокон тонкого діаметра. У постнатальному онтогенезі визначається продуктивний розвиток мієлінових волокон, що характеризується збільшенням загальної кількості волокон і диференціюванням волокон середнього й товстого діаметра. Диференціювання волокон середнього і товстого діаметра в нервах щитоподібної залози відбувається більш інтенсивно за рахунок стовщення безпосередньо самої мієлінової оболонки, а також шляхом збільшення діаметра осьового циліндра.
7. В осіб зрілого віку в нервах переважають безмієлінові волокна –найдавніший тип нервових волокон. У спектрі мієлінових волокон у всіх вивчених групах основну масу складають волокна тонкого діаметра. У зрілому віці спектр мієлінових волокон характеризується такими показниками: волокон тонкого діаметра –,1%, середнього –,2%, товстого –,7%. Частина тонких волокон у процесі постнатального онтогенезу зберігається в нервах як стабільна форма провідників, інша їхня частина продовжує накопичувати мієлін і переходить у філогенетично більш молоду форму середніх і товстих волокон, пристосовану до передачі швидких і високовольтних імпульсів.
8. Між діаметром щитоподібної артерії й кількістю мієлінових волокон в її періартеріальному сплетенні установлений тісний кореляційний зв'язок, що свідчить про те, що щитоподібна артерія має велике значення як фактор, що модулює власні нервові зв'язки. Відносно низькі значення коефіцієнта кореляції в плодів і новонароджених характеризують фенотипічні особливості диференціювання нервових зв'язків.
9. Структурно-функціональною одиницею щитоподібної залози є судинно-нервово-тканинний комплекс. Судинним компонентом є резистивні, обмінні і ємкісні мікросудини, тканинний компонент представлений групою просторово інтегрованих тиреоїдних фолікулів, а нервовий компонент складається з внутрішньоорганних нервів, що розподіляються в стромі і супроводжують судини, і нервових закінчень. Опорно-трофічний компонент представлений колагеновими й еластичними волокнами, а також клітинними популяціями строми.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. Отримані дані доповнюють та по-новому розкривають існуючі уявлення про становлення та зміну судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини на етапах онтогенезу. Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі на кафедрах анатомії людини, гістології, топографічної анатомії та оперативної хірургії, хірургії та ендокринології, під час написання монографій, підручників, навчальних посібників.
. Одержані дані слід використовувати як основу для подальшого вивчення щитоподібної залози, її судин та нервів для порівняння становлення структур даного органа в різних регіонах під впливом несприятливих екологічних факторів.
. Діапазон індивідуальної анатомічної мінливості щитоподібної залози, її артерій, вен та нервів, встановлений за результатами проведеного дослідження, слід враховувати під час оперативних утручань на цьому органі, для розробки нових методів та оптимізаціїї хірургічного лікування.
. Виявлені принципи перебудови мієлоархітектоніки нервів щитоподібної залози мають певне значення для з'ясування закономірностей розвитку нервів у різних вікових періодах і можуть бути використані для розвитку нових способів реіннервації органів.
. Отримані дані про становлення взаємовідношень між діаметром щитоподібної артерії та структурною організацією її періартеріального сплетення в онтогенезі є науковим підґрунтям для наступних анатомічних, експериментальних та клінічних досліджень; їх доцільно використовувати для поглиблення відомостей щодо морфології судинно-нервових співвідношень інших органів.
6. Отримані нами дані мають значення для подальшого вивчення внутрішньоорганної інтеграції різних органів і щитоподібної залози, зокрема, у пренатальному та постнатальному онтогенезі.
. Запропонований автором новий спосіб визначення діаметра судин слід застосовувати під час виконання наукових досліджень, у судинній хірургії, у трансплантології, судово-медичній експертизі.
8. Отримані дані про відмінність мієлоархітектоніки нервів щитоподібних артерій на двох вивчених рівнях у віковому аспекті становлять значний інтерес для подальшого розвитку морфологічної науки, зокрема, нейроморфології, ендокринології, а також мають значення для розроблення нових методів лікування й профілактики захворювань щитоподібної залози.
9. Виділені форми будови щитоподібної залози з урахуванням соматотипу варто враховувати в практичній медицині при розробленні оперативних утручань, які найбільше щадять, для вибору оптимального оперативного втручання на конкретному пацієнті з урахуванням його антропометричних даних, для прогнозування результату лікування різних патологій щитоподібної залози й профілактики захворювань даного органа.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
АНОТАЦІЯ
Калашнікова С.М. Морфологія судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.03.01 –нормальна анатомія. –Харківський державний медичний університет МОЗ України. Харків, 2004.
Дисертація присвячена вивченню морфології щитоподібної залози, її артерій, вен та нервів на етапах онтогенезу людини. В роботі були використані макромікроскопічні, морфометричні, ін’єкційні, гістологічні, гістохімічні та математичні методи дослідження.
За результатами проведенного дослідження встановлено, що для будови щитоподібної залози характерна виражена індивідуальна анатомічна мінливість залежно від розмірів часток, наявності пірамідального відростка, виразності перешийка, а також від статі, віку й типу статури. Виділено вісім основних форм будови щитоподібної залози. Для кожної форми щитоподібної залози визначені варіанти розподілу щитоподібних артерій, вен, нервів. Вени мають більш виражену мінливість у будові, ніж артерії. Будова нервів щитоподібної залози пов'язана з особливостями розподілу гілок верхніх і нижніх щитоподібних артерій, між нервами наявна велика кількість зв'язків, для нервів характерна виражена асиметрія. Місцями найбільш частого проникнення нервів у залозу є верхні, нижні полюси часток, бічний край залози. Мієлоархітектоніка нервів щитоподібної залози характеризується віковими кількісними і якісними змінами. Початок мієлінізації нервів відзначається в плодів 32 тижнів гестації. У постнатальному онтогенезі визначається продуктивний розвиток мієлінових волокон, що характеризується збільшенням загальної кількості волокон і диференціюванням волокон середнього й товстого діаметра. В осіб зрілого віку в нервах переважають безмієлінові нервові волокна, у спектрі мієлінових волокон у всіх вивчених вікових групах основну масу складають волокна тонкого діаметра. Структурно-функціональною одиницею щитоподібної залози є судинно-нервово-тканинний комплекс, який складається з судинного компонента (резистивних, обмінних і ємкісних мікросудин), тканинного (групи просторово інтегрованих тиреоїдних фолікулів) та нервового компонента (внутрішньоорганних нервів, що розподіляються в стромі і супроводжують судини, і нервових закінчень).
Результати дослідження впроваджені у навчальний процес ряду кафедр анатомії людини і топографічної анатомії та оперативної хірургії медичних ВНЗів України.
Ключові слова: морфологія, щитоподібна залоза людини, судини, нерви.
АННОТАЦИЯ
Калашникова С.Н. Морфология сосудисто-нервных взаимоотношений щитовидной железы человека. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.03.01 –нормальная анатомия. –Харьковский государственный медицинский университет МЗ Украины. Харьков, 2004.
Диссертация посвящена изучению морфологии щитовидной железы, ее артерий, вен и нервов на этапах онтогенеза человека. В работе были использованы макромикроскопические, морфометрические, инъекционные, гистологические, гистохимические и математические методы исследования.
В результате проведенного исследования установлено, что для строения щитовидной железы характерна выраженная индивидуальная анатомическая изменчивость в зависимости от размеров долей, наличия пирамидального отростка, выраженности перешейка, а также от пола, возраста и типа телосложения. Выделены восемь основных форм строения щитовидной железы. Для каждой формы щитовидной железы определены варианты распределения щитовидных артерий и вен. Индивидуальная изменчивость изученных артерий и вен проявляется в количестве сосудов, уровне отхождения артерий от магистральных сосудов, характере деления на органные ветви.
Вены обладают более выраженной изменчивостью, чем артерии. Изменчивость вен характеризуется различиями мест и источников формирования, топографии, количества, а также особенностей распределения на поверхности и в толще железы. Формы ветвления артерий и вен находятся во взаимосвязи с особенностями внешнего строения щитовидной железы.
Постоянными источниками иннервации органа являются ветви от верхнего узла симпатического ствола, которые формируют периартериальное нервное сплетение верхней щитовидной артерии, ветви от среднего и нижнего или шейно-грудного симпатических узлов, которые являются источниками околососудистого сплетения нижней щитовидной артерии, а также ветви блуждающего нерва –наружная ветвь верхнего гортанного нерва, возвратный гортанный нерв и верхние шейные сердечные ветви. Щитовидная железа имеет богатое нервное обеспечение; внешнее строение нервов, участвующих в нервном снабжении органа, имеет выраженную индивидуальную изменчивость. Строение нервов щитовидной железы связано с особенностями распределения ветвей верхних и нижних щитовидных артерий. Между нервами имеется большое количество связей, для внешнего строения нервов щитовидной железы характерна выраженная асимметрия. Местами наиболее частого внедрения
нервов в железу являются верхние, нижние полюса долей, латеральный край железы.
В результате изучения структурной организации нервов щитовидной железы в онтогенезе установлено, что миелоархитектоника нервов характеризуется возрастными количественными и качественными изменениями. Начало миелинизации нервов отмечается у плодов 32 недель гестации появлением волокон тонкого диаметра. В постнатальном онтогенезе определяется продуктивное развитие миелиновых волокон, которое характеризуется увеличением общего числа волокон и дифференцировкой волокон среднего и толстого диаметра. Дифференцировка волокон среднего и толстого диаметра в нервах щитовидной железы происходит более интенсивно за счет утолщения непосредственно самой миелиновой оболочки, а также путем увеличения диаметра осевого цилиндра.
В нервах у лиц зрелого возраста преобладают безмиелиновые волокна –древнейший тип нервных волокон. В спектре миелиновых волокон во всех изученных группах основную массу составляют волокна тонкого диаметра. В зрелом возрасте спектр миелиновых волокон характеризуется следующими показателями: волокна тонкого диаметра составляют 84,1%, среднего –,2%, толстого –,7%. Часть тонких волокон в процессе постнатального онтогенеза сохраняется в нервах как стабильная форма проводников, другая их часть продолжает накапливать миелин и переходит в филогенетически более молодую форму средних и толстых волокон, приспособленную к передаче быстрых и высоковольтных импульсов.
Между диаметром щитовидной артерии и количеством миелиновых волокон установлена тесная корреляционная связь, свидетельствующая о том, что щитовидная артерия имеет большое значение как фактор, модулирующий собственные нервные связи. Относительно низкие значения коэффициента корреляции у плодов и новорожденных характеризуют фенотипические особенности дифференцировки нервных связей.
Структурно-функциональной единицей щитовидной железы является сосудисто-нервно-тканевой комплекс. Сосудистым компонентом являются резистивные, обменные и емкостные микрососуды, тканевой компонент представлен группой пространственно интегрированных тиреоидных фолликулов, а нервный компонент состоит из внутриорганных нервов, распределяющихся в строме и сопровождающих сосуды, и нервных окончаний. Опорно-трофический компонент представлен коллагеновыми и эластическими волокнами, а также клеточными популяциями стромы.
Результаты исследования внедрены в учебный процесс ряда кафедр анатомии человека, топографической анатомии и оперативной хирургии медицинских ВУЗов Украины.
Ключевые слова: морфология, щитовидная железа человека, сосуды, нервы.
SUMMARY
Kalashnikova S.N. Morphology of vasculonervous interrelations of human thyroid gland. –Manuscript.
The thesis for obtainining the scientific degree of the Doctor of Medical Sciences to the speciality 14.03.01 –Normal Anatomy. –Kharkiv State Medical University, Ukraine MHS, Kharkiv, 2004.
The thesis is devoted to study of morphology of thyroid gland, its arteries, veins, nerves in human ontogenesis. The macromicroscopic, morphometric, injections, histological, histoсhemical and mathematical methods of research are used in the work.
As a result of the carried out research is established, that the human thyroid gland is characterized by the wide range of individual anatomic variability depending on the sizes of a lobes, presence pyramidal process, quality of an isthmus and also connecting with sex, age and such as a constitution. Eight basic forms of a thyroid gland structure are allocated. The variants of distribution thyroid arteries, veins, nerves are certain for each form thyroid gland. Veins has more expressed variability in a structure than an arteries. Structure of thyroid nerves is connected to features of distribution of branches superior and inferior thyroid arteries, many communications are present between nerves, the expressed asymmetry is characteristic for nerves. Places of the most often penetration of nerves in gland are superior and inferior poles of a lobes, lateral edge. Myloarchitecture of thyroid nerves is characterized by age quantitative and qualitative changes. The beginning of myelization of nerves is marked at fetus 32 weeks hystation. The productive development of mylin fibres is determined in postnatal ontogenesis and is characterized by increase of total quantity of fibres and differentiation of fibres of middle and thick diameter. At the persons of mature age in nerves prevail nonmyelin nervous fibres, in a spectrum myelin fibres in all investigated groups basic weight by fibres of a thin diameter. Structural-functional unit of thyroid gland is vessal-nerve-tissue complex, which consists from vessal component (resistive, metabolice and capacitor microvessels), tissue (group spatially integrated thyroid follicles) and nervous component (intraorganic nerves, which are distributed in stroma and accompany with vessels, and nervous endings).
The result of the investigation has been introduced into the teaching process of the same Departments of Human Anatomy and Topographic Anatomy and Operative Surgery of medical higher scools of Ukraine.
Key words: morphology, human thyroid gland, vessels, nerves.
Здано до набору 22.04.2004. Підписано до друку 23.04.2004.
Формат 60×84 1/16. Папір офсетний. Друк офсетний.
Умовн. друк. арк. 1,9. Тираж 100. Зам. 17. Замовне.
Віддруковано у КП “Зміївська районна друкарня”
, Харківська обл., м.Зміїв, вул. Широнінців, 14.