методичний посібник Запоріжжя 2003 Газетна журналіст

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Газетна

журналістика

Навчально-методичний посібник

Запоріжжя

2003

Газетна журналістика

Навчально-методичний посібник

для спеціальності 6.030200 – Журналістика

Уклав:  Т.В . Хітрова, О.В. Богуславський, к. філол. н., доцент

ЗМІСТ

Вступ

Зовсім небагато аспектів життя нашого суспільства залишилися незайманими у процесі бурхливих економічних та політичних перетворень 90-х років ХХ ст., більшість із них, у тому числі й преса, змінилися радикально. Ці зміни помітні не всім, адже газети, як і колись, виходять щодня чи щотижня, їх друкують тією самою фарбою, в них публікують поточні новини та публіцистичні матеріали, їх так само продають у кіосках, на газетних розкладках і читають у транспорті.

Незважаючи на пророкування про швидке зникнення, газети й надалі залишаються одним із найбільш впливових та важливих засобів масової інформації сучасності. Поступ науки та техніки, а разом з тим і розвиток електронних ЗМІ, широке використання Internet не можуть змусити газети зникнути зовсім, і цим вони завдячують своїй “матеріальності”, можливості для читача завжди повернутися до прочитаного, “потримати” час і події в руках.

Завданням навчального курсу “Газетна журналістика” є формування у студентів цілісного стійкого уявлення про практичну діяльність редакції друкованого видання, передусім газети. Курс передбачає вивчення передового вітчизняного та зарубіжного досвіду організації газетного виробництва та досвіду організації індивідуальної праці журналіста.

Метою вивчення курсу “Газетна журналістика” є формування у студентів уявлення про практичну діяльність редакції друкованого періодичного видання, його структуру, допомогти студентам ознайомитися з основними способами й формами газетного виробництва. Студенти повинні пам’ятати, що журналіст-газетяр завжди знаходиться в гущі громадсько-політичного та суспільного життя. Ефективність його повсякденної праці часто залежить від професійної підготовки, світоглядних позицій, відповідальності за свою діяльність перед читацькою аудиторією.

Студент-журналіст повинен не тільки вміти готувати якісні, яскраві публіцистичні матеріали, а й мати уявлення про художньо-технічне оформлення видання. Для нього є важливим розуміти сучасний стиль оформлення періодики, володіти добрим естетичним смаком, що дозволить у процесі підготовки матеріалу чітко уявляти, яке місце на полосі займатиме публікація, як вона має бути подана й оформлена.

Курс містить вісім розділів, кожен з яких складається з кількох тем і присвячується певному аспектові організації редакційної роботи та професійної діяльності журналіста. Вивчення матеріалу, пов’язаного з усім комплексом цих тем, дасть студентам основи знань про структуру редакційного колективу, місце і роль його підрозділів, керівництва й управління редакцією, основні напрями її функціонування, найважливіші особливості праці журналіста й організації його роботи тощо.

Основні теоретичні положення й висновки курсу “Газетна журналістика” спираються на результати аналізу практичного досвіду як центральних, так і регіональних періодичних видань.

Одним з методів самостійної роботи студентів є вивчення річників і номерів різноманітних газет, тижневиків і журналів. Це дає уявлення про структуру видання, характер його матеріалів, основні підрозділи редакційного колективу й інші відомості. Студентам-заочникам велику користь принесе вивчення структури й організації роботи редакційних колективів, досвід планування, підготовки й випуску номерів. Це допоможе їм розширити й закріпити знання, отримані у процесі вивчення рекомендованої літератури.

Тема 1. Типологічні особливості сучасної преси

Визначення понять: “преса”, “газета”, “журнал”. Типологія сучасної української преси. Студенти повинні знати, що становлення, систематизація та класифікація сучасної преси відбулися в умовах переходу від єдиного партійного суб’єкта управління засобами масової інформації до різнопланового, за суб’єктом, управління в роки побудови незалежної держави. Замість однорідної за своїм духом партійно-радянської преси, з’являється планова преса, яка містить усі ознаки демократичних ЗМІ.

За типологічними ознаками пресу поділяють на: якісну (преса думок, що призначена для інтелектуальної частини суспільства, напр. тижневики “Дзеркало тижня”, “День”, журнали “ПіК”, “Корреспондент” тощо) і масову (обслуговує решту аудиторії, напр. тижневики “Факты”, “Сегодня”, “Миг” тощо); державну (фінансово підтримувану державними структурами, напр. “Урядовий кур’єр”, “Запорізька правда”) і комерційну (економічно самостійну, напр. “Улица Заречная”, “Суббота”); офіційну (висловлює думку урядових кіл) і неофіційну (репрезентує погляди редакційного колективу, засновника тощо), сюди ж можна зарахувати й поділ на правлячу й опозиційну пресу; загальнополітичну (інформаційну, інформаційно-аналітичну та аналітичну) і галузеву (молодіжну, дитячу, жіночу, бізнесову, розважальну, політичну (видання політичних партій), релігійну, спортивну, комп’ютерну, наукову, мистецьку тощо). Газети можуть різнитися між собою залежно від географії виходу (центральні, регіональні (міськрайонні), місцеві, багатотиражні), періодичності виходу (щоденні, дво -, три -, п’ятиразові, тижневики), за форматом видання (А2, А3, А4), обсягом сторінок (2, 4, 6, 8) тощо. Типологію періодичних видань частково подає Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (додаток 5).

За останнє десятиліття змінилися функції та роль преси, яка перетворилася з партійного “пропагандиста й агітатора” на широкого інформатора суспільства з усіх сфер життя. Тому саме в останні роки з’явилася велика кількість т. зв. незалежних ЗМІ, або видань, які не ставлять за мету афішувати свою політичну приналежність.

Характерною негативною ознакою сучасної преси є її пристосуванство до смаків чи несмаків публіки з метою економічного виживання, що, у свою чергу, відчутно впливає на якість видань.

Особливого звучання набули видання української діаспори, частина яких після проголошення незалежності перенесла свої редакції до Києва (“Українське слово”, “Визвольний шлях”, “Шлях перемоги”, “Сучасність”, “Аванґард” тощо), а інші продовжують виходити в місцях компактного проживання українських громад у всьому світі. За останні роки посилилися зв’язки цих видань з українськими ЗМІ, що часто має вигляд взаємних передруків тих чи інших матеріалів.

Вивчення типологічних особливостей видань дає можливість студентам визначати найхарактерніші особливості газет, журналів, альманахів, бюлетенів.

Окремо стоїть питання про існування нового інформаційного середовища, яке є безпосереднім продовженням газети, – електронних видань. В Україні через економічну неспроможність аудиторії ця інформаційна ланка ще не набула кількісно-якісних показників, тому більшість електронних версій друкованих видань є більше рекламною кампанією редакцій, бажанням задекларуватися на цьому надалі перспективному ринку інформації. Розглядаючи ситуацію в газетному бізнесі України, варто порівняти її з ситуацією в США (додаток 6).

**********

• преса (від франц. presse – прес, друк) – друковані періодичні видання (газети, журнали, альманахи, бюлетені, збірники), в яких систематично й оперативно різноманітними мовностилістичними й зображальними засобами відтворюють найактуальніші суспільно-політичні події. В суспільстві преса відіграє роль засобу комунікації, виступає інструментом відображення життєвих процесів, формує громадську думку;

• газета (від італ. gazetta – назва дрібної монети) – періодичне видання, що оперативно висвітлює суспільно-політичні, громадсько-культурні, економіко-виробничі, науково-літературні, спортивно-масові та інші актуальні події, факти та явища, порушує важливі життєві проблеми. Від інших періодичних видань відрізняється більшою періодичністю, оперативністю публікованої інформації, масовим розповсюдженням серед читачів, різноплановим відтворенням різних аспектів суспільного життя.

• журнал (від франц. journal – щоденник, газета) – періодичне видання, один з основних видів засобів масової інформації, що формує громадську думку. Від газети відрізняється форматом, тематикою, характером подачі матеріалів, має більше можливостей для аналізу.

• періодика (від грецьк. рeriodikos – той, що регулярно чергується) – сукупність друкованих видань (газети, журнали, альманахи, вісники, бюлетені), які виходять у відповідні, точно визначені терміни під одним заголовком і в однаковому художньо-технічному оформленні.

Питання для обговорення

1.  Визначення понять: преса, газета, журнал. Ознаки газети.
2.  Комунікативні особливості періодичних видань.
3.  Класифікація газетних видань України.

4.  Сучасна преса політичних партій.

5.  Інформаційно-розважальна преса.

6.  Бізнесова преса.

7.  Галузева розмаїтість сучасної преси.

Питання для самоперевірки

1. Як змінилася роль засобів масової інформації в суспільстві за роки незалежності?

2. Які типологічні ознаки періодичних видань?

3. Які видання сучасних політичних партій ви знаєте?

4. Що таке інформаційно-розважальна преса?

5. Які характерні ознаки бізнесової преси?

6. Які галузі охоплює сучасна українська преса?

7. Яку пресу називаємо незалежною?

Практичне завдання

Студентам необхідно зробити письмовий аналіз:

а) сучасної регіональної преси (на прикладі видань запорізького регіону);

б) тижневиків (на прикладі видань запорізького регіону);

в) традиційної і мережної журналістики. У чому полягають переваги

кожної?

г) періодичних видань, які є органами різних політичних партій.

Самостійна робота студентів

Підготувати медіа-карту періодичних видань міста та регіону з урахуванням усіх типологічних особливостей.

Рекомендована література

1. Григораш Д. Журналістика в термінах і виразах. – Львів, 1974.

2. Моисеев В. Журналистика и журналисты. – К., 2002. – С. 16-17.

1.  Московцева В. Типологія друкованих засобів масової інформації. – Запоріжжя, 2002. – 43 с.

4. Бочковський О., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби. – Мюнхен,1993. – С. 27-45.

5. Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001. – С. 3-57.

6. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра: Історико-теоретичний нарис. / В. Шкляр, О. Мелещенко, О. Мукомела, І. Паримський. – К., 1996. – С. 57-62.

7. Корконосенко С. Основы журналистики. – М., 2001. – С. 86-107.

Тема 2. Характер і умови журналістської праці

Студенти повинні зрозуміти природу журналістської творчості як одного з важливих видів суспільно-політичної діяльності, дослідити її специфіку й усвідомити найважливіші особливості редакційної роботи.

Особливості журналістської роботи. У процесі підготовки студент повинен зосередити свою увагу на таких питаннях: гуманістична спрямованість журналістської творчості; виробничо-творчий та індивідуально-колективний характер журналістської діяльності; поєднання професійної універсальності журналіста з галузевою спеціалізацією в редакції. Він мусить розуміти політичну й соціальну роль своєї майбутньої професії, можливості впливу на громадські процеси. Саме ці чинники, а також особиста причетність до найважливіших подій громадського життя повинні розвивати загострене відчуття обов’язку. Студентам треба усвідомити, що саме такі настрої кожного окремого журналіста складаються в загальний стійкий настрій всього редакційного колективу.

Види журналістської діяльності. Студенти повинні усвідомити, що праця журналіста є багатофункціональною. Вона поєднує у собі такі види діяльності: літературну, редакторську, організаторську та оформлювальну роботу.

Літературна робота є дуже різноманітною. Розрізняючись за тематикою, жанрами вона дає можливість редакції об’єднувати різних фахівців – політологів, економістів, репортерів, коментаторів, оглядачів, рецензентів тощо. Кожен з них готує літературно-журналістський текст у межах своєї спеціалізації. Як і праця письменника, літературна робота журналіста містить у собі повний “набір” творчого процесу: вибір теми, опанування об’єктом і предметом майбутнього матеріалу, відбір фактів, побудова й написання журналістського твору.

Редакторська робота. Студенти повинні розуміти, що кожний журналіст, займаючись літературною діяльністю, обов’язково редагує власні матеріали. Коли ще додати роботу з авторським активом, то стає зрозуміло, що для того, щоб матеріал з’явився в газеті, журналіст його неодноразово править та доопрацьовує. Залежно від етапів проходження технологічним ланцюжком, існує кілька видів правки рукопису: правка-обробка, правка-скорочення, правка-переробка, правка-вичитування.

Організаційна робота журналіста передбачає закріплення зовнішніх редакційних зв’язків з аудиторією, яка може бути водночас і джерелом інформації, і каналом нової інформації для газети. Студенти повинні знати форми роботи з окремими аудиторними групами, активістами преси (позаштатними авторами), заохочення їх до подальшої регулярної співпраці з газетою. До форм організаційної роботи належать такі: масово-видовищні свята, що популяризують газети, різноманітні лотереї, конкурси, спортивні змагання, інтерактивні передплатні кампанії, які дають можливість залучити до видання нових читачів, передплатників, рекламодавців, спонсорів.

Оформлювальна робота стала найбільш актуальною в останні роки, коли змінилися й увійшли в широкий ужиток нові видавничі технології. Останнім часом саме зображальний ряд (ілюстрація) диктує свої умови журналістському текстові. Фотографії, малюнки, колажі нерідко мають визначальний вплив на стиль і зміст періодичного видання.

Етичні норми журналістської діяльності. Студенти повинні зрозуміти, що журналістська етика – це власне наука про професійні етичні закономірності, особливості, цінності та норми журналіста, певна система вимог до збору інформації та підготовки матеріалу.

На перехідному етапі розбудови незалежної демократичної держави в умовах переходу від тоталітарного способу мислення відбувається певна трансформація ціннісних орієнтацій, що призводить до зміни всієї духовної свідомості. Але залишаються етичні цінності, притаманні журналістиці: загальнолюдські (людина, світ, життя, справедливість тощо), національні (нація, національна культура, національна політика, національна держава), етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу), професійні (свобода слова, правдивість, справедливість, неупередженість, відповідальність тощо), індивідуальні (самовдосконалення, шляхетність, доброта, любов до ближнього, щирість, пошана, сміливість тощо).

Для повного ознайомлення з вимогами Кодексу професійної етики українського журналіста передбачено всебічний аналіз його тексту (додаток 2). Подібне питання буде неповним без подання порівняльних характеристик західних журналістських кодексів (додаток 4).

Сучасне законодавство України про пресу. Питання правової регламентації преси в Україні на сьогодні є дуже важливим. Створено правові основи діяльності друкованих ЗМІ в Україні, встановлено державні гарантії їх свободи згідно з Конституцією України і відповідно до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992) (додаток 1), Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (2001) (додаток 5). Основні положення документа полягають у регламентації організації діяльності друкованих ЗМІ; відносин між редакціями друкованих ЗМІ, громадянами та організаціями; міжнародної діяльності друкованих ЗМІ; відповідальності за порушення свободи діяльності друкованих ЗМІ.

Увагу студентів треба привернути до порядку організації та провадження видавничої діяльності в Україні, розповсюдження видавничої продукції, умов взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи. Для цього розглянуто й проаналізовано Закон України “Про видавничу справу” (1997), який регламентує сприяння законодавства у сфері видавничої справи, національно-культурного розвитку українського народу, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виробників, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції.

**********

• комплексний характер журналістської праці поєднує в собі декілька видів діяльності – літературну (створення інформаційно-публіцистичних текстів), редакторську (правка та доробка авторських текстів) й організаційну (масова робота з аудиторією, авторським активом, про що мова буде йти на наступних заняттях);

• індивідуально-колективний характер журналістської праці передбачає розуміння молодим журналістом, який тільки прийшов на роботу до редакції, своєї ролі й місця в загальному процесі виробництва газети. Треба розвивати здатність найбільш оптимально поєднувати особисті творчі прагнення з корпоративними інтересами редакції. Добровільне й свідоме самообмеження журналістом-новачком особистих планів і амбіцій, узгодження їх із завданнями колективу не тільки не обмежує права на творчість молодого журналіста, а й дає йому можливість будувати свою подальшу роботу в гармонії з інтересами колег, колективу в цілому. Саме дотримання цих нюансів надалі позначається на соціально-психологічному кліматі відділу й редакції в цілому;

• виробничо-творчий характер журналістської праці передбачає чітке підпорядкування виробничому ритмові випуску номера газети. Як і на будь-якому іншому виробництві, в редакції є виробничі плани, за допомогою яких нормують всю творчу роботу журналіста. Відповідно до цих планів журналіст повинен щоденно писати певну кількість рядків для того, щоб вчасно заповнювати газетні шпальти чергового номера;

• галузева (і журналістська) спеціалізація передбачає кілька форм: розподілення між співробітниками різних проблем галузі, сфери громадського життя, що їх висвітлює відділ; жанрова спеціалізація (хтось пише репортажі, хтось – інтерв’ю, хтось готує огляди тощо). Такий розподіл праці дозволяє виховати в редакції людей чимось зацікавлених, “схиблених”.

Питання для обговорення

1. Особливості журналістської праці.

2. Види журналістської діяльності.

1.  Етичні норми журналістської діяльності.
2.  Аналіз Кодексу професійної етики українського журналіста.
3.  Сучасне законодавство України про пресу.
4.  Аналіз сучасних тенденцій законодавства України про друковані засоби масової інформації.
5.  Західний досвід етичних засад діяльності журналістів.

Питання для самоперевірки

1.  Чим праця журналіста відрізняється від інших видів творчої діяльності?
2.  Що передбачає комплексність журналістської праці?
3.  Які чинники визначають особливості журналістської праці?
4.  Що визначає виробничо-творчий характер роботи журналіста в редакції?
5.  Що спільного між працівником редакції і працівником виробничого підприємства?
6.  Які основні чинники характеризують Кодекс професійної етики українського журналіста?
7.  Порівняти Кодекс професійної етики українського журналіста з подібними документами європейських країн. Які їх пункти збігаються?
8.  Яку відповідальність передбачено чинним законодавством за порушення свободи діяльності друкованих ЗМІ?
9.  Як регламентовано чинним законодавством України міжнародну діяльність друкованих ЗМІ?
10.  Який на сьогодні стан української видавничої справи? Які тому причини?

Практичне завдання

1. Письмово дати власне (авторське) розуміння статей Кодексу професійної етики українського журналіста.

2. Готуючись до бесіди про законодавче забезпечення журналістської праці в Україні, підготувати відповіді на запитання з теми “Доступ до інформації та правила її збору”:

- як належить оформляти офіційний запит для одержання інформації від державної установи України;

- як отримати постійну акредитацію в державній установі;

- які права на отримання інформації від недержавних структур мають журналісти.

Самостійна робота студентів

1. Законспектувати основні положення Закону України “Про інформацію”.

2. Законспектувати основні положення Закону України “Про видавничу справу”, що стосуються діяльності газетних журналістів.

3. Законспектувати Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

Рекомендована література

1.  Кузнєцова О. Журналістська етика та етикет. –Львів, 1998. – 411 с.
2.  Гуревич С. Номер газеты. – М., 2002. – С. 5-16.
3.  Вайріх Д. Етика і журналістика. – К., 2000. – 43 с.
4.  Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001. – С. 58-90.
5.  До дискусії про журналістську етику… – К., 2002. – 79 с.
6.  Місьо М., Петрова Н. Правничі засади діяльності журналістів в Україні. – К., 2002. – 42 с.
7.  Етичні засади роботи журналіста: західний досвід. – К., 2002. – 79 с.
8.  Грищенко О., Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики. – К., 2002. – С. 73-83; 141-154; 289-296.
9.  Максимова С. Правове забезпечення професійної діяльності журналістів в Україні. – К., 1999. – 65 с.
10.  Гуменюк В. Судебные иски к ЗМИ // Юридическая практика. – 1999. – Ч.15.
11.  Москаленко А. Сучасний журналіст: і професіоналізм, і освіченість // Вісник Київського університету. Сер. Журналістика. – К.,1997. – Вип. 4. – С. 3-15.
12.  Москаленко А., Губернський Л., Іванов В. Основи масово-інформаційної діяльності. – К., 1998. – С. 259-416.

13. Корконосенко С. Основы журналистики. – М., 2001. – С. 73-278.

Тема 3. Структура й функціонування редакції
періодичного видання

Керівництво редакцією. Готуючись до практичного заняття з цієї теми, студенти повинні чітко окреслити об’єкт свого вивчення.

Організація роботи сучасного періодичного видання залежить від завдань, що стоять перед ним. Виконати їх, а також “вижити” в нових економічних умовах зможе лише те видання, яке найдоцільніше розподілить свої сили, ефективно спрямує журналістську творчість.

Упровадження нових технологій також спричинило значні зміни в структурі сучасної газети.

Ведення газети за обраною специфікою – процес дуже складний, тому виконати завдання, що стоять перед виданням, можна лише забезпечивши чітке функціонування журналістського колективу.

Специфіка організаційно-творчої діяльності редакційного колективу визначається тим, що це не тільки виробничий колектив, а й колектив творчий.

Кожен із співробітників редакції, в першу чергу журналіст, - творчий працівник, виконує свою, властиву тільки йому функцію. Лише об’єднання у редакційний колектив дає можливість вирішувати спільне завдання – випускати колективний журналістський продукт – номер газети або журналу, тим самим підтверджуючи, що окремо взятий співробітник виконати це завдання самотужки не може.

Досягти раціональної організації праці можна лише при відповідній структурі редакційного апарату, правильній організації праці на різних ділянках газетного виробництва.

Структура періодичного видання залежить від завдань, що стоять перед друкованим органом, обсяг роботи, який треба виконувати, специфічні умови регіону, де виходить газета, тип видання, його періодичність тощо.

Більшість сучасних видань в Україні зберігають п’ятискладову структуру редакції: керівництво редакцією (головний редактор, заступники редактора, редакційна колегія), секретаріат, відділи, кореспондентська мережа, редакційні служби. Для більш ґрунтовного вивчення студентами особливостей побудови редакції необхідно ознайомитися, наприклад, з “Правилами внутрішнього трудового розпорядку й обов'язками посадових осіб редакції газети “Запорізька правда” (додаток 3).

Структура й основні завдання секретаріату. Вивчення матеріалів з цієї теми має показати студентам місце секретаріату в редакції періодичного видання як творчого підрозділу зі специфічними функціями, його роль як організаційно-творчого штабу. Головне завдання студентів – ознайомитися зі структурою та організацією роботи секретаріату в регіональній пресі, отримати уявлення про його обов’язки. Серед них найважливіші – керівництво процесом планування діяльності редакції, координація роботи відділів, керівництво технічними службами (техбюро, коректорами тощо), керівництво підготовкою і випуском номера газети, макетуванням і художньо-технічним оформленням видання. Саме секретаріат відповідає за підготовку і проведення редакційних летючок, різноманітних виробничих і творчих нарад тощо.

Різноманітність обов’язків секретаріату обумовлюють спеціальні вимоги, що висувають до нього співробітники, зокрема редагування матеріалів, макетування номера видання тощо.

Особливу увагу необхідно звернути на організацію роботи відповідального секретаря міської (міськрайонної) газети, який уособлює весь секретаріат.

Принципи планування редакційної діяльності. Переходячи до вивчення цієї теми – однієї з найважливіших з курсу, студенти повинні визначити цілі планування роботи редакції, форми й методи планування, сам процес планування.

Планування як журналістський процес являє собою розробку програми, визначення обсягу діяльності друкованого видання на певний період з метою забезпечення широти проблематики, доцільного розподілу обов’язків між редакційними ланками, ритмічності творчої роботи колективу редакції, своєчасної й оперативної підготовки та високої якості друкованих матеріалів.

Значення планування роботи редакції полягає в тому, що воно є важливою передумовою виконання редакцією періодичного видання своїх функцій, певною запорукою професійної, кваліфікованої діяльності журналістського колективу.

Добре складений план чітко визначає режим функціонування друкованого видання, активізує творчий процес колективу журналістів і є своєрідним засобом контролю за діяльністю кожного відділу газети й кожного журналіста зокрема.

Студенти повинні з’ясувати принципи редакційного планування: системний підхід до планування – необхідний, передусім, для послідовної й ритмічної роботи редакції; поєднання перспективності й оперативності, що передбачає поєднання варіантів висвітлення поточних та перспективних проблем; комплексність, в основі якої покладено намагання охопити редакційним планом усі найважливіші теми і проблеми; програмно-цільовий підхід, що широко використовують під час проведення масових кампаній або дискусій з якоїсь важливої теми й дозволяє координувати зусилля кількох журналістських колективів.

Перед початком проведення редакційного планування обов’язково узгоджуються всі суб’єкти (головний редактор, його заступник (-ки), редакційна колегія, редакційний секретаріат, майже всі творчі працівники редакції) та об’єкти (тематика, жанри, автори матеріалів, організаційні заходи щодо збору та розповсюдження інформації) планування.

Види редакційних планів. У кожній редакції існує своя система планів, хоча основи планування для всіх видань є спільними. У всякій редакції складають перспективні плани, різноманітні види робочих планів – місячні, квартальні тощо, й оперативні плани – тижневі, план конкретного номера й ін. Однак характеристики кожного з цих планів – елементів системи редакційного планування – різняться й визначаються завданнями газети, особливостями її аудиторії, структурою редакційного колективу та іншими чинниками.

Більшість авторів теоретичних праць і журналістська практика сьогоднішнього дня показують, що реально існують дві системи планування: перспективне й оперативне (поточне). На сучасному етапі підготовки студентам треба визначити мету і завдання всіх видів редакційного планування, мати чітке уявлення про кожен з них.

Перспективне планування, як показує практичний досвід, охоплює тривалий час (як правило – квартал або півріччя, а для журналів та районних газет - може навіть на рік). З одного боку, це короткий термін, щоб бачити реальні можливості й “не планувати заради планування”. З іншого – досить значний, бо дає можливість чітко простежувати основні лінії запланованих газетних виступів. Перспективне планування фіксує основні тематичні напрями подальшої діяльності редакції, рубрики, тому що передбачити теми журналістських виступів на квартал-півріччя наперед неможливо.

Оперативне (поточне) планування охоплює кілька видів планів:

а) місячний загальноредакційний план фіксує теми майбутніх виступів, зазначає назви, жанри, авторів і виконавців. У такому плані вже конкретно встановлено: рубрику, тему, автора, відділ, жанр, обсяг у рядках, термін подання матеріалу до секретаріату.

б) план роботи редакції на тиждень відображає зміст газетних номерів протягом тижня (для видань з відповідною періодичністю). Крім конкретного зазначення тем, обсягу, авторів, враховують географію публікацій, зважують пропорції схвальних і критичних матеріалів, проблемних і оперативних публікацій, використання тих або інших жанрів.

в) план окремого номера – кінцева мета планування всієї редакційної роботи. В ньому вже вказують усі відомості – заголовки матеріалів, точні визначення тем, рубрик, обсяг текстів у рядках, жанри, відділи редакцій, авторів, графічне розташування матеріалів на газетних шпальтах.

Готуючись до занять, студенти повинні особливу увагу звернути на значення поняття “редакційний план”. Важливим є також питання про системи планування, що використовують у сучасних періодичних виданнях.

Важливе значення в процесі редакційного планування має контроль за виконанням намічених планів. Цей контроль здійснюють керівники редакції (редактор, його заступник (-ки), редколегія і, передусім, секретаріат).

**********

• редакція – колектив працівників, творчий журналістський апарат, який керує виданням, визначає його змістову й політичну спрямованість, готує матеріали до друку. Складається з таких компонентів: керівництво редакції, секретаріат, відділи, кореспондентська мережа, редакційні служби. Діяльність редакційного апарату будується також на колективності журналістської роботи, що передбачає участь у редакційних справах усіх працівників періодичного видання, позаштатного активу;

• головний редактор – особа, яка очолює редакцію й редакційну колегію друкованого періодичного видання. Посада головного редактора передбачає поєднання адміністративно-господарської, організаційно-адміністративної та творчої діяльності. Головний редактор сучасної газети – це не тільки адміністративна особа, а й творчий лідер;

• редакційна колегія – колегіальний дорадчий орган, що складається з керівників редакційного колективу (головного редактора, заступників головного редактора, відповідального секретаря, завідувачів відділів, провідних журналістів). Завдання редколегії полягає в колективному обговоренні й прийнятті рішень щодо всіх важливих питань діяльності редакції, а також в організації летючок, на яких обговорюють номери видання, що вийшли за певний період, організації творчої діяльності журналістів, її стимулюванні та контролі.

• секретаріат редакції – провідна ланка редакції, що здійснює специфічні функції та завдання, спрямовує творчу й виробничу діяльність журналістського колективу. Структура, кількісний склад, характер роботи секретаріату залежать від типу видання, його завдань, обсягу, періодичності виходу. Основні службові завдання секретаріату - участь у плануванні роботи редакції, координації роботи відділів, керування редакційними службами, літературна підготовка матеріалів, випуск чергових номерів газети;

• редакційний план – це програма підготовки взаємопов’язаних, об’єднаних спільною метою газетних матеріалів за певний період, а також сукупність організаційних заходів, які забезпечують їх публікацію. Редакційний план вказує на терміни, послідовність публікацій і відповідальних виконавців.

Питання для обговорення

1.  Стан і статус редакції газети.

2.  Розподіл і кооперування праці в редакційному колективі.

1.  Склад і завдання редакційного колективу.
2.  Основні підрозділи ланки управління творчою частиною редакції.
3.  Функції головного редактора та його заступників.
4.  Завдання та функціональні обов’язки секретаря та секретаріату редакції.
5.  Основні принципи планування.
6.  Значення планування і його місце у творчому процесі редакційного апарату.
7.  Види редакційних планів.
8.  Джерела планування, вимоги до планів.

Питання для самоперевірки

1.  Які особливості редакційного колективу?
2.  Хто входить до редакторату редакції?
3.  Які служби входять до технічної частини редакції?
4.  Які основні підрозділи комерційної частини газетної редакції та їх обов’язки?
5.  Які основні тенденції та причини зміни структури редакцій друкованого видання на сучасному етапі?
6.  В яких формах виявляється принцип колективності в організації редакційної діяльності?
7.  Як здійснюють керівництво журналістським колективом редакції зсередини?
8.  Які роль та обов’язки редактора та його заступників?
9.  Які роль, обов’язки та структура редакційної колегії?
10.  У чому полягають особливості роботи редакційної колегії центрального і місцевого періодичних видань?
11.  Які роль та основні обов’язки секретаріату в редакції періодичного видання?
12.  Яка структура редакційного секретаріату?
13.  Що таке редакційна летючка?
14.  Якими редакційними службами керує секретаріат? Які їхні обов’язки?
15.  Чому служить редакційний план?
16.  Хто є суб’єктом планування в редакції?
17.  Які є види редакційних планів?
18.  На який термін розробляють перспективний план?
19.  Які позиції вказують у місячному плані?
20.  Яких умов слід дотримуватися, готуючи план номера?

Практична частина

1. Скласти схему структури редакції західної газети (Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы. – М., 1998. – С. 49-55).

2. Скласти схему структури однієї з редакцій Запоріжжя (на вибір). На практичному занятті студенти повинні порівняти підготовлені схеми й виявити розбіжності та їх причини.

3. До цієї теми треба виконати один з варіантів письмового завдання:

Варіант 1. Характеристика всіх планів редакції обласної (міськрайонної) газети.

Варіант 2. Тематичний план роботи редакції тижневика, складений на основі аналізу та опрацювання комплекту газети (за квартал).

Варіант 3. Ознайомитися з кількома номерами різних газет (одного типу) і визначити спільні та відмітні принципи формування номера в цілому й окремих полос зокрема.

Самостійна робота студентів

1. Законспектувати статті 21-24 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, що регламентують роботу редакції, головного редактора, редакційної колегії (додаток 1).

2. Проаналізувати посадові обов’язки колективу редакції газети “Запорізька правда” (додаток 3).

Рекомендована література

1.  Подолян М. Першооснови журналістської праці. – К., 1997. – С. 46-51.
2.  Картер М., Кей Г. Як керувати редакцією газети. – К., 2002. – 28 с.
3.  Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001. – С. 91-166.
4.  Гуревич С. Номер газеты. – М., 2002. – С. 68-72.
5.  Григораш Д. Журналістика в термінах і виразах. – Львів, 1974.
6.  Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы. – М., 1998. – С. 49-55.
7.  Гуревич С., Вычуб Г. Организация работы редакции и труда журналиста. – М., 1987. – С.28-30
8.  Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы. - М., 1998. - С.49-55.

Тема 4. Організація роботи журналістів
у редакційних підрозділах

Відділи редакції. Практика сучасних друкованих видань вживає термін “відділ” у двох значеннях: 1) відповідне місце на газетній полосі з певною добіркою матеріалів, здебільшого однієї тематики (офіційний відділ, відділ оголошень, відділ реклами тощо); 2) структурна одиниця редакції, поділ її творчих працівників для повного та всебічного висвітлення окремих питань, тем, жанрів. На занятті студенти повинні розглянути друге значення терміна, засвоїти основні принципи поділу газетної редакції на відділи, уміти характеризувати діяльність кожного.

Відділ у сучасній газеті – основна творча складова редакційного колективу. В ньому планують, пишуть, готують матеріали до друку, проводять роботу з позаштатними авторами. Очолює відділ завідувач (редактор відділу або начальник), до його складу входять також два-три кореспонденти.

Поділ редакції на відділи залежить від багатьох чинників, з яких головний – тип видання.

Усі відділи газети класифікують на кілька груп, залежно від призначення і завдань, які вони мають виконувати. Це, зокрема, такі відділи, як галузеві, регіональні (територіальні), функціональні, жанрові, тимчасові, позаштатні.

Галузеві відділи (відділ промисловості, сільського господарства, народної освіти) раніше були домінуючими у структурі виконання творчої частини редакції. Сьогодні їх практично відсунули на другий план проблемні відділи (висвітлюють економічні, політичні, соціальні проблеми тощо), які найчастіше так і називають: відділ політики, відділ економіки.

Регіональні (територіальні) відділи відображають події, що відбуваються лише в межах певного регіону (області, країни).

Функціональні відділи виконують функції, які не входять до обов’язків галузевих відділів, пов’язані із забезпеченням видання матеріалів певного характеру (відділ внутрішньої інформації, відділ ілюстрацій, відділ листів тощо).

Жанрові відділи займаються підготовкою матеріалів у якомусь певному жанрі або групі жанрів (відділ сатири, відділ інтерв’ю тощо).

Студентам слід звернути увагу на особливості структури кожного відділу редакції та організації його роботи – планування, системи рубрик, склад його активу, характеру відділів у галузевих виданнях, тижневиках, журналах. Тип видання, завдання і спеціалізація відділу обумовлюють особливості поділу праці між його співробітниками. Студенти повинні чітко усвідомити роль і обов’язки завідувача відділу – керівника невеликого колективу, й кореспондентів відділу, репортерів – у відділі інформації (інформаційній службі). Крім обов’язків, пов’язаних з підготовкою матеріалів за профілем відділу, його співробітники виконують і низку загальноредакційних обов’язків - працюють з активом, з листами читачів, беруть участь у випуску номерів видання тощо.

У редакціях більшості сучасних газет до складу низки відділів входять оглядачі й спеціальні кореспонденти. В інших виданнях вони підпорядковуються редактору або заступникові головного редактора. Для студентів важливо збагнути роль оглядача (як політичного, так і економічного, спортивного, міжнародного) в редакції, специфіку організації його роботи.

Посада спеціального кореспондента у регіональній пресі останнім часом практично скасована, але там, де вона збережена (центральні та регіональні офіційні видання), її обіймають найбільш досвідчені журналісти, яким доручають виконання найскладніших творчих редакційних завдань. Для власкора притаманне поєднання універсальності, володіння найважливішими жанрами публіцистики з універсальністю.

Вивчення студентами матеріалу дає уявлення не тільки про штатні відділи, а й позаштатні (тимчасові, громадські), особливості діяльності та організації їхньої роботи. Студенти повинні знати, що в деяких газетах, особливо багатотиражних, позаштатні відділи є основою для всебічного висвітлення життя того чи іншого підприємства. Так, в університетській газеті “Универия” створено позаштатні відділи науки, побуту, спорту.

Оцінюючи роботу відділів, студенти повинні звертати увагу на те, які саме відділи готують до друку оперативну інформацію.

Організація роботи журналіста в редакції. Вивчаючи це питання, студенти повинні з’ясувати для себе, що робота журналіста, як і будь-яка інша сфера виробничої діяльності, розпочинається з укладення трудової угоди з редакцією, в якій журналіст зобов’язується виконувати роботу на певній посаді з дотриманням правил внутрішнього розпорядку, за що редакція гарантує заробітну платню та забезпечує умови для праці. Влаштовуючись на роботу, журналіст уже в редакції обирає собі певну галузеву, функціональну або жанрову журналістську спеціалізацію (політолог, власний кореспондент, коментатор тощо).

Переходячи до ознайомлення з функціональними та посадовими обов’язками власного кореспондента, студенти насамперед повинні усвідомити, що власкор – це “очі й вуха” редакції, її представник у регіоні, на місці. Тільки з’ясувавши завдання та основні обов’язки власкора, студенти ознайомлюються з особливостями його роботи.

Основною вимогою до власного кореспондента є універсальність, яка передбачає володіння всіма жанрами публіцистики, уміння виступати в різних тематичних напрямах, а також добре організовувати і формувати власний актив.

Особливості роботи власкора полягають насамперед у тому, що він працює на відстані від центрального апарату редакції і часто змушений сам приймати рішення, безпосередньо пов’язані з його діяльністю. Це вимагає від редакції використання різних форм керівництва роботою власкора.

Формування мережі громадських власкорів має особливе значення для діяльності редакцій періодичних видань на сучасному етапі, коли вони не в змозі утримувати у штаті власних кореспондентів.

Ефективність праці журналіста в редакції залежить від організації його роботи на робочому місці. На сьогодні основним знаряддям праці журналіста став персональний комп’ютер, який дає можливість у дуже короткий термін отримувати, обробляти і зберігати інформацію. Саме за його допомогою журналіст має можливість дістатися до великої кількості баз даних, Internet, отримувати інформацію в електронному вигляді від установ, що розсилають її у мережі.

Особливу увагу студентів треба звернути на питання створення здорового психологічного клімату в колективі редакції, бо його недооцінювання може призвести до серйозних наслідків. Нездоровий соціально-психологічний клімат у колективі безпосередньо впливатиме не тільки на атмосферу всередині редакції, а й на якість журналістських матеріалів.

Сучасні видання намагаються створювати редакційний колектив на західному прикладі побудови єдиної команди (team) – за принципом об’єднання людей, що працюють заради спільної справи. Такий принцип спрацьовує там, де потрібні не просто підлеглі, а однодумці, віддані певній ідеї. Саме так можна докорінно змінити підхід до питання створення редакційного колективу, запозичений ще за часів тоталітаризму.

Організація індивідуальної роботи журналіста. Вивчаючи це питання, студент отримує уявлення про різноманітні аспекти організації праці журналіста. Передусім – про планування його індивідуальної роботи. План роботи журналіста – це дуже важлива ланка системи редакційного планування. Важливо зрозуміти особливості структури такого планування, з чого воно складається.

Процес збору інформації не можна собі уявити без спілкування журналіста з людьми – носіями інформації, свідками фактів, подій, явищ. В. Лизанчук і О. Кузнєцова у своєму посібникові “Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці” називали такі психологічні координати майстерності журналіста в його професійному спілкуванні: “Евристичність – уміння бачити неочевидні проблеми; відкритість – здатність сприймати будь-яку інформацію з гуманістичної точки зору; мобільність –уміння переходити зі своєї галузі роботи у суміжні й вирішувати завдання, що там виникають; симультанність – уміння боротися з упередженістю, в тому числі й власною; предикаторність – здатність передбачати розвиток явища або процесу”.

Студенти знайомляться з методами збору, фіксації та зберігання інформації, які використовує журналіст (у тому числі інтерв’ю як найбільш поширеного методу), застосування записника, досьє, картотеки, довідкової літератури тощо. Велике значення в організації праці журналіста має його особистий архів, у якому можуть зберігатися тематичні досьє, котрі він веде, газетні вирізки, фототека та ін.

І хоч основним чинником, що фіксує інформацію, є пам’ять журналіста та його вміння користуватися записником, у сучасних умовах технічного прогресу студенти повинні мати повне уявлення про інструментарій, який використовує журналіст у своїй роботі – диктофон, магнітофон, фотокамера, відеокамера, відеомагнітофон (в тому числі – цифровий). Роботу сучасного журналіста не можна собі уявити без персонального комп’ютера, який допомагає готувати та зберігати матеріали, є засобом комунікації та одним із важливих джерел інформації (Internet, бази даних на CD-R тощо).

**********

• відділ – найважливіша творча ланка структури редакційного апарату газети. Виконує редакторську, літературну й масову роботу, регулярно та кваліфіковано висвітлює проблеми свого профілю, здійснює планування, організовує авторський актив, провадить роботу з дописувачами, готує матеріали до друку, забезпечує їхню якість і точність.

• оглядач – автор узагальнюючих публікацій для газети, журналу або іншого видання. Його виступи, як правило, порушують актуальні проблеми, аналізують численні факти, події.

• спеціальний кореспондент – штатний або позаштатний співробітник, який виконує спеціальне завдання редакції. Йому доручають розслідування найбільш важливих листів, розробку актуальних, глибоких тем, що не увійшли до плану власних кореспондентів. Керує спеціальними кореспондентами завідувач кореспондентської мережі або відповідальний заступник головного редактора. Спеціальним кореспондентом газети може стати кожен співробітник редакції, якому доручено спеціальне завдання.

• власний кореспондент – штатний працівник редакції, який з місця свого постійного перебування надсилає до періодичного видання матеріали, здійснює його зв’язок з місцевими організаціями. Власних кореспондентів мають центральні, обласні, деякі міськрайонні газети.

Питання для обговорення

1.  Відділ у системі редакційного апарату.
2.  Організація роботи журналіста.
3.  Специфіка роботи відділу інформації в газеті.
4.  Робота журналіста в редакції.
5.  Власний і спеціальний кореспонденти.
6.  Робота оглядача в газеті.
7.  Журналістські спеціалізації в друкованих ЗМІ.
8.  Працівник редакції та соціально-психологічний клімат у колективі.
9.  Методи збору, фіксації та зберігання інформації журналістом.
10.  Технічні засоби в роботі журналіста.

Питання для самоперевірки

1.  У чому полягають роль і функції відділів редакції?
2.  Назвати основні типи відділів редакції. Чим вони різняться?
3.  Які структура відділу й обов’язки його співробітників?
4.  Які завдання стоять перед оглядачем?
5.  Які вимоги висувають власному кореспондентові?
6.  Які загальноредакційні обов'язки виконує співробітник відділу?
7.  Як планують роботу відділу?
8.  У чому полягають роль і завдання власного кореспондента?
9.  У чому полягають особливості роботи власного кореспондента?
10.  Які основні функції спеціальних кореспондентів?
11.  Як редакція керує власними кореспондентами?
12.  Які журналістські професії входять у жанрову спеціалізацію?
13.  Які основні напрями галузевої спеціалізації журналіста?
14.  Які основні напрями функціональної спеціалізації журналіста?
15.  Що передбачає створення здорового соціально-психологічного клімату в колективі редакції?
16.  Які методи збору, фіксації та зберігання інформації журналістом ви знаєте?
17.  Що входить в інструментарій журналіста?
18.  Що входить в особистий архів журналіста?
19.  Які функції виконує ПК в організації роботи журналіста?

Практичне завдання

1. Підготувати письмові плани відповідей з таких питань:

- специфічні можливості журналістської інформації;

- використання інформації в журналістській роботі;

- джерела журналістської інформації.

2. Спираючись на газети різних типів, підготувати схеми, на основі яких було б видно, які відділи мають загальнополітичні, інформаційно-розважальні, спеціалізовані (галузеві) видання.

3. Готуючись до практичного заняття, студенти повинні опрацювати комплект обласної та будь-якої центральної газети за останні 1-2 місяці, проаналізувати тематику, географію та періодичність виступів власних і спеціальних кореспондентів.

4. Підготувати запитання до запрошеного на практичне заняття власного кореспондента одного з періодичних видань регіону, які б дали можливість визначити особливості його роботи.

Самостійна робота студентів

1. Законспектувати статті 25-27 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, що регламентують професійну діяльність журналіста (додаток 1).

Рекомендована література

1.  Гуревич С. Номер газеты. – М., 2002. – С. 38-47.
   1.  Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001, - С.117-150.
   2.  Ковалев В., Синица Г. Научные основы организации внутриредакционной работы. – М., 1985. – С. 82-99.
   3.  Григораш Д. Журналістика в термінах і виразах. – Львів, 1974. – 293 с.
   4.  Картер М., Кей Г. Як керувати редакцією газети. – К., 2002. – 28 с.
   5.  Гуревич С. Организация индивидуального труда журналиста. – М., 1986. – 56 с.
   6.  Подолян М. Першооснови журналістської праці. – К., 1997. – С. 51-55.
   7.  Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” //Українське законодавство: Засоби масової інформації. – К., 2002. – С. 79-94.

Тема 5. Періодичне видання та його аудиторія

Ринок користувачів інформації. Вивчення ринку – одна з головних проблем бізнесу, в тому числі й інформаційного. Дослідження аудиторії необхідне насамперед для з’ясування її потреби в тій або іншій інформації, виявлення реальних та потенційних користувачів видань, пошук, у зв’язку з цим, власної інформаційної ніші. Саме цим займається спеціальний редакційний відділ – служба маркетингу. Серед завдань служби маркетингу - визначення потенційної аудиторії видання, тобто відомостей про можливу кількість читачів, структуру населення того регіону, де буде розповсюджуватися або вже розповсюджується видання. Саме на основі цих відомостей будується оптимальна модель видання, що бере до уваги всі групи аудиторії, всі можливі напрями публікацій. Реальна аудиторія видання дає для редакції таку життєво важливу інформацію: кількість людей, що читають газету; кількісні показники аудиторії, що передплачує та купує газету; конкретні соціальні характеристики цих читачів (професія, вік, національність, освіта тощо).

Життя змушує видання крокувати в ногу з ринком користувачів інформації, шукати нові й нові форми свого просування на ринок. Як зазначає А. Грабельников у посібнику “Работа журналиста в прессе”, найбільш ефективними видами такого просування, наприклад, для спеціалізованих видань є:

- персональні продажі (усна презентація продукту потенційним покупцям з метою продажу), коли рекламні агенти паралельно зі збором реклами займаються розповсюдженням свого видання;

- формування громадської думки про газету або журнал (не особисте стимулювання попиту на товар або послугу за допомогою розміщення комерційно або суспільно важливих новин у ЗМІ, які не оплачує конкретний спонсор) за допомогою доброзичливих відгуків про них авторитетних осіб, установ;

- безкоштовна розсилка перших номерів;

- виставка номерів видання в бібліотеках;

- розробка та випуск фірмових календарів з торговельною маркою видання.

Все це дозволяє реалізувати такі функції просування:

- створення образу престижності видання;

- формування образу інноваційності для редакції і її продукції;

- інформування про характеристики видання;

- закріплення у свідомості користувачів відмітних рис даного видання;

- створення сприятливої інформації про видання порівняно з конкурентами.

Робота з редакційною поштою. Листи до редакції – важлива форма зв’язку друкованого органу з аудиторією, засіб самоконтролю діяльності редакційного апарату, підтвердження збереження авторитету преси. Значення листів полягає в тому, що вони є носіями інформації особливого характеру – такої, яка надходить від самого об’єкта впливу.

Листи до редакції є показником демократизму преси, свідченням її зв’язку з аудиторією. Саме листи до редакції забезпечують демократичне право кожної людини на вільне висловлення власної думки, привертання уваги до нерозв’язаних проблем сучасності. Це право гарантоване Конституцією України та низкою міжнародних міждержавних актів та декларацій.

Цінним матеріалом для газети є листи, які називають проблемними. Вони порушують важливі питання політики, економіки, культури, національного та державного відродження.

У своїх листах автори через газету звертаються до органів державної влади та організацій, установ, окремих осіб, щоб вплинути на поліпшення справ на місцях. Серед цієї групи листів чималий інтерес викликають критичні матеріали про стан довкілля.

До редакції надходять також листи, автори яких просять, щоб їм надали певну інформацію. Вона може мати як пізнавальний характер, так і конкретно практичний. Ця потреба читачів задовольняється за допомогою спеціальних публікацій у газеті.

Велику частину листів становлять такі, які виконують суто інформаційну функцію. Їхні автори тільки повідомляють про той чи інший факт, подію, сподіваючись, що це зацікавить редакцію і на місце події прибуде кореспондент, котрий і підготує певний матеріал.

Важливу частину редакційної пошти становлять відгуки читачів на ті чи інші публікації. Це певне враження, реакція на прочитане, його оцінка.

Формування авторського активу. Увагу студентів треба зосередити на тому, що за останні роки багато газет відмовилося від роботи з авторським активом. Журналісти намагаються самотужки писати про все, друкуючи по кілька матеріалів у одному номері, тим самим заробляючи на гонорарах. Така практика особливо поширена в інформаційно-розважальних виданнях, які не передбачають глибокого заглиблення у складні соціальні, політичні та економічні проблеми сьогодення.

Студенти повинні пам’ятати, що найважливішою формою зв’язку редакції з аудиторією і допомоги їй у кореспондентській діяльності є індивідуальна робота з авторами. Вона розпочинається вже тоді, коли конкретного автора ще немає. Складаючи план роботи редакції чи формуючи тематику виступів газети, редакційний колектив повинен заздалегідь визначити виконавця – автора. Реальний зв’язок з підприємствами, бізнесовими, культурними й науковими установами та організаціями дає можливість постійно знаходити нових авторів, свіжі теми, цікаву інформацію.

Дієвою формою участі широкої аудиторії у пресі є обговорення на сторінках газет загальнодержавних проблем. Саме громадські кореспонденти та місцеві автори є безпосередніми провідниками й виразниками громадської думки. Без налагодженої мережі місцевих інформаторів, журналістів, консультантів, які і становлять авторський актив, власний кореспондент не зможе вчасно зібрати та передати до редакції необхідну інформацію.

Робота з позаштатним автором передбачає і певну допомогу, бо навіть кваліфікованому дописувачеві треба пояснити, що саме часопису потрібно, які його цікавлять питання, як їх бажано опрацювати та розробити.

Готуючись до заняття, студенти повинні звернути увагу на те, що масова робота редакції – це система різноманітних форм діяльності. У цю систему входить індивідуальна робота з автором, навчання авторського активу, його участь у внутрішньоредакційній роботі, масові заходи редакції видання.

Масова робота редакції органічно входить у процес ведення газети як один з найважливіших засобів поліпшення друкованого видання, розширення і збагачення його тематики. Для того щоб закріпити й розширити зв’язки з читацькою аудиторією, редакція і розгортає організаційно-масову роботу. Ще донедавна досить популярними й дієвими були “виїзні летючки”, проведення спортивно-масових заходів, “читацькі конференції”, на яких читачі висловлювали своє ставлення до тих або інших матеріалів, форми і стилю їх подання. Вони давали можливість журналістам з’ясувати інтереси аудиторії, отримати найбільш точну й достовірну інформацію про успіхи або недоліки в роботі газети.

У перші роки незалежності набули поширення такі форми організаційно-масової діяльності, як “експрес-опитування”, “свята газети” (згадати масштабні акції газети “МИГ” початку 90-х рр.), “зустрічі за круглим столом”, конкурси, лотереї тощо, які зараз використовують зовсім рідко, і то лише в період передплатних кампаній. На сьогодні більшість газет не завжди може вдатися до зворотного зв’язку зі своєю аудиторією, що викликано економічною неспроможністю видань.

Дослідження аудиторії газети. Демократизація нашого життя, підвищення інтересу до громадської думки, необхідність вивчення її для подальшого, більш ефективного функціонування друкованих ЗМІ зумовлюють все ширше використання анкетування як методу заочного опитування читачів з метою збирання інформації. У його основу покладено анкету, вміщену на газетних або журнальних шпальтах, іноді – на окремому бланкові. Мета анкети – зібрати інформацію про роботу ЗМІ (їх взаємовідносини з аудиторією, ефективність журналістських матеріалів), якийсь бік політичного, громадського, господарського та культурного життя (додаток 7).

Анкетування має переваги над іншим методом – опитуванням, бо дає можливість виявити точку зору аудиторії при відсутності коштів і часу для відряджень і достатньої кількості респондентів; кореспондент не впливає своєю присутністю на відповіді читачів; організувати анкетування в газеті чи журналі неважко.

Анкети можуть мати одноразове чи багаторазове застосування. Для вивчення певної проблеми, контролю стійкості інформації, перевірки дієвості журналістських матеріалів через деякий час можна повторити анкетування.

Існують такі види анкетування: пресове, поштове, роздавальне, експертне. Вид, який використовують у газетах і журналах, соціологи називають пресовим (анкети друкують у пресі). Анкетний спосіб збору інформації приваблює журналістів малими витратами на його проведення, простотою й легкістю організації. Недолік - низький відсоток повернення анкет. Поштове анкетування дає вищий процент повернення анкет, коли в лист з анкетою вкладають порожній конверт з маркою та адресою редакції. Завдяки роздавальному опитуванню можна отримати найвищий процент повернення анкет. Журналіст роздає і збирає анкети прямо на місці; дозволяється повернути їх через певний термін. Проте це не гарантує, що анкету заповнять самостійно та повернуть. Експертне анкетування, яке передбачає опитування спеціалістів, компетентних осіб, можна провести як круглий стіл у редакції чи в якійсь установі. Відповіді читачів дадуть змогу виявити панівну точку зору, пропозиції тощо. Такий вид анкетування може бути і поштовим, але охоплювати не більше ніж 30-50 осіб.

Існує кілька правил складання анкет, але всі вони зводяться до того, що анкета має насамперед викликати інтерес у читача, бажання відгукнутися та дати ґрунтовні й щирі відповіді. У передмові до анкети важливо зазначити мету, завдання дослідження і наголосити на необхідності отримання від усіх читачів точних і повних відповідей. У анкеті треба ставити конкретні, суттєві, недвозначні, чіткі запитання, пам’ятаючи, що читачеві нікому роз’яснювати їх. Кожне запитання має підтримувати інтерес і серйозне ставлення до відповідей. Психологи рекомендують: щоб збудити й закріпити інтерес, особливу увагу доцільно звертати на перші запитання. Вони мають бути цікавими і досить простими, звичайно, при цьому слід враховувати інтелектуальний рівень опитаних. Далі можна переходити до складніших запитань. Щоб запобігти помилкам, перед тиражуванням анкети можна провести апробацію запитань, які вона містить, і внести корективи.

Студенти мають пам’ятати, що анкета являє собою не хаотичний набір запитань, а їх певним чином організовану послідовність. У кожному конкретному випадку має бути специфічна система, що залежить від мети анкетування і загальних характеристик опитаних.

Професор В. Лизанчук у своєму посібнику “Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці” ставить такі загальні вимоги до організації запитань в анкеті:

“1. Кілька питань на одну тему дають надійнішу й точнішу інформацію, ніж одне.

2. Не можна допускати поряд кількох запитань, що потребують відповіді “так” чи “ні”.

1.  У деяких респондентів складається звичка відповідати на них однозначно: так, ні.
2.  При постановці альтернативних запитань слід міняти їх порядок, щоб респондент не фіксував уваги лише на перших чи других варіантах.
3.  Запитання в анкетах групують за темами. Спочатку слід давати загальні й відкриті, далі – більш специфічні й конкретні.
4.  Всі групи запитань повинні бути логічно вмотивовані і складати єдність.
5.  Для поступового і плавного переходу від теми до теми слід ставити кілька нейтральних або зв’язуючих запитань чи фраз типу: “А тепер перейдемо до проблеми…”.

Композиція анкет типова: передмова, основна частина, демографічна частина.

Запитання анкети розрізняють за змістом, формою, функціями. Типи запитань за змістом умовно поділяють на дві великі групи: фактографічні та оціночні. Перші дають можливість здобути правдиву інформацію про дійсні факти, події, явища, другі допомагають журналістам виявити думку опитуваних, їх враження, наміри. За формою розрізняються запитання: 1) відкриті й закриті (напівзакриті), 2) прямі й непрямі, 3) особові й безособові. За функцією запитання поділяються на фільтруючі й контролюючі.

**********

• інформатори – особи, які самі не виступають у газеті як автори, а лише повідомляють журналістам про події, що можуть бути цікавими для редакції, новини в різноманітних сферах громадського життя;

• консультанти – особи, компетентні в різних галузях знання, експерти, до яких співробітники редакції звертаються за консультаціями, порадами під час підготовки матеріалу до друку, коли виникають певні сумніви;

• позаштатні автори – особи, що постійно виступають з публікаціями в часопису за певною тематикою, в якій вони є компетентними. Працівники редакції звертаються до них з проханням підготувати повідомлення – кореспонденцію, написати статтю на актуальну тему, взяти участь у дискусії на сторінках газети, надіслати відгук на певний виступ газети;

• громадські кореспонденти – найбільш підготовлена частина авторів, які беруть активну участь у роботі редакції, її позаштатних структур – відділів, корпунктів, громадських редколегій тощо.

• анкетування – форма програмного опитування, один з основних методів вивчення громадської думки. Вдаючись до методу анкетування, періодичні видання дізнаються про ставлення громадськості до творчої роботи редакції, збирають читацькі пропозиції, які можуть бути використані в діяльності журналістського колективу.

Питання для обговорення

1.  Ринок користувачів інформації.
2.  Робота з редакційною поштою.
3.  Формування авторського активу.
4.  Організація масової роботи редакції.
5.  Визначення методу анкетування.
6.  Суть поняття “анкета”.
7.  Мета анкетування в журналістиці.

Питання для самоперевірки

1.  Які є форми використання листів у редакції?
2.  Як поставлено роботу з листами читачів у сучасних газетах?
3.  З якою метою читачі звертаються листовно в редакцію?
4.  Які основні напрями організаційно-масової роботи редакції? Чим вони відрізняються?
5.  Які зміни в роботі з позаштатними авторами відбулися в редакціях за роки демократичних змін у суспільстві?
6.  Для чого редакція створює авторський актив?
7.  У чому виявляється індивідуальна робота редакції з громадськими кореспондентами?
8.  Який час є найбільш інтенсивним у плані проведення організаційно-масової роботи редакції?
9.  Які є форми організаційно-масової роботи, запозичені у західних видань?
10.  За яких умов аудиторія може перетворитися в основний суб’єкт інформаційного процесу?
11.  У чому полягають особливості взаємин сучасних періодичних видань з аудиторією?
12.  У редакції немає досить коштів і часу для проведення анкетування. Який його вид краще застосувати?
13.  Чому обов’язково збуджувати інтерес читачів на початку анкети й підтримувати протягом опитування?
14.  Чи потрібна анкеті передмова?
15.  Якщо журналіст невпевнений у вичерпності альтернативних відповідей, які слід передбачити запитання?
16.  Щоб перевірити поінформованість, компетентність респондентів, які слід ставити запитання?
17.  Які запитання допоможуть перевірити правдивість, якість анкетування?

Практичне завдання

1. Підготувати письмову відповідь на такі питання:

- значення масової роботи редакції;

- форми і методи роботи редакції з авторським активом.

2. Вам запропонували підготувати новорічну анкету для читачів газети. Які запитання ви хотіли б у ній поставити?

3. Редакція районної газети вирішила отримати інформацію про свою роботу і провести опитування читачів. До якого методу краще вдатися?

Самостійна робота студентів

Підготувати (письмово) свій план проведення масово-організаційної роботи редакції вашого видання.

Рекомендована література

1. Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001. – С. 167-201.

1.  Гуревич С. Номер газеты. – М., 2002. – С. 93-106.
2.  Гуревич С., Вычуб Г. Организация работы редакции и труда журналиста. – М., 1987. – С.38-45.
3.  Верховская А. Журналист и методы организации массового сотрудничества с редакцией // Методы журналистского творчества / Под ред. В. Горохова. – М., 1982. – С. 133-148.
4.  Верховская А. Социологические методы изучения редакционной почты. – М., 1984. – 79 с.
5.  Григораш Д. Журналістика в термінах і виразах. – Львів, 1974.
6.  Картер М., Кей Г. Як керувати редакцією газети. – К., 2002. – 28 с.
7.  Рабочая книга редактора районной газеты / Под ред. Я. Засурского. – М., 1988. – С. 507-533.
8.  Шумилина Т. Методы сбора информации в журналистике. – М., 1983. – С. 13-31.
9.  Лизанчук В., Кузнецова О. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці. – К., 1991. – С. 72-81.
10.  Московцева В. Типологія друкованих засобів масової інформації. –Запоріжжя, 2002. – С. 24-25.

12. Корконосенко С. Основы журналистики. – М., 2001. – С. 143-160.

Тема 6. Жанри газетної журналістики

Питання функціонування жанрів у періодичній пресі – тема більше теоретична та методологічна. Вона характеризує основні вимоги редакцій періодичних видань до жанрів журналістики. Навчальним планом передбачено вивчення цих жанрів у профільному спеціалізованому курсі “Інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні жанри”, а в курсі “Газетна журналістика” – лише оглядове ознайомлення з цією темою.

Глибоке засвоєння особливостей кожного жанру зокрема і всієї системи жанрів загалом сприяє тому, що студенти на основі цього можуть дати професійно грамотну оцінку газеті як літературному явищу. Яким жанрам надає газета перевагу, яким чином вони діють як засіб реалізації різноманітних проблем – це треба мати на увазі при розгляді окремих питань.

Жанри газетних матеріалів відрізняються один від одного методом літературної подачі та стилем викладу, засобами, що використовують для відображення фактів, подій та явищ навколишньої дійсності, прийомами передачі побаченого й усвідомленого, а також багатьма іншими якостями.

Характеризуючи газетні жанри, можна виділити чотири основні ознаки, за якими їх класифікують: 1) за предметом пізнання, відображення об’єкта; 2) за конкретним призначенням, “робочими функціями, пізнавально-виховним (пропагандистським) завданням”; 3) за широтою, обсягом висвітлення дійсності, “за масштабом висновків і узагальнень”; 4) за характером літературно-стилістичних засобів, “виражально-зображальними засобами”.

Ознайомившись з основними ознаками газетних жанрів, студент повинен з’ясувати для себе загальні вимоги до всіх жанрів газетної журналістики. Жанр журналістики завжди визначається задумом, змістом, роллю, яку виконує твір на сторінках друкованого видання, масштабами і способом узагальнення в ньому дійсності.

Жанри сучасної журналістики прийнято умовно поділяти на три основні групи: 1) інформаційні, 2) аналітичні, 3) художньо-публіцистичні. Основною тенденцією сучасних журналістських жанрів є їх взаємопроникнення, взаємозбагачення. Так, часто інформаційні за своєю природою матеріали набувають аналітичного, постановочного звучання. Окремі аналітичні жанри за своїми мовностилістичними та лексико-зображальними засобами наближуються до художньо-публіцистичних жанрів.

Інформаційні жанри. Вивчаючи цю тему, студент повинен враховувати, що інформація – це не тільки інформування, повідомлення фактів, а й обмін думками. Журналістська інформація передовсім відображає політичну, соціальну сфери життя суспільства. Інформація в друкованих засобах масової інформації оперативно і всебічно висвітлює внутрішні й зовнішні події, місцеві новини.

Групу інформаційних жанрів об’єднує основне завдання – оперативно повідомити про факт, подію або явище, тобто поінформувати про зміни (новини) в нашому житті. Аналіз та коментування залишаються ніби на другому плані. Новина, новизна факту – ось що є основною ознакою всіх інформаційних жанрів.

Оперативні інформаційні жанри “користуються”, як правило, простою, первісною інформацією. Всі вони ніби йдуть по “гарячих слідах” подій, новин, відбиваючи найбільш злободенні події сучасності.

До цієї групи жанрів належать: повідомлення, замітка, звіт, інтерв’ю, репортаж.

Якщо журналіст має за мету лише повідомити про подію, факт або явище, він обирає один з інформаційних жанрів – замітку, репортаж або ін. У повідомленні чи замітці, наприклад, журналіст дуже стисло викладає сам факт у його найсуттєвіших рисах. Це, власне, є оперативний відгук на подію, яка щойно відбулася.

Для репортажу головною означальною рисою є наглядно-почуттєве відображення фактів. Автор, як очевидець, суб’єктивно сприймає факти і так само досить суб’єктивно їх передає для ознайомлення аудиторії.

Якщо для коротких жанрів (повідомлення, хроніка, замітка) характерні лаконічність, ясність та обмеженість зображальних засобів, то для репортажу, інтерв’ю – емоційність, образність, особисте зацікавлення автора, співпереживання (або т. зв. “ефект присутності”, співучасності).

Практичний досвід преси останніх років говорить, що сучасним інформаційним жанрам періодики (передусім звітові та інтерв’ю) все частіше властивими стають коментування й аналітичність.

Аналітичні жанри. Студенти повинні з’ясувати, що відрізняє аналітичні жанри від інформаційних. Глибокий аналіз фактів, за якими спостерігає журналіст, їх порівняння і зіставлення, формулювання певних висновків – ось головні вимоги до аналітичних жанрів і те, що відрізняє їх від інформації. Іншою відмітною ознакою є ширші часові межі аналітичних матеріалів. Аналітичні жанри будують на вивченні системи фактів, стилістичних даних за більш-менш тривалий термін.

Таким чином, можна констатувати, що в аналітичних жанрах вивчають і узагальнюють широке полотно фактів. Конкретний життєвий матеріал є відправним пунктом для постановки певної проблеми, рекомендацій, узагальнень, висновків.

До основних аналітичних жанрів газетної публіцистики зараховуємо кореспонденцію, статтю, коментар, рецензію, огляд, огляд преси.

У кожному конкретному аналітичному жанрі факт відіграє свою певну роль. Так, наприклад, у кореспонденції використовують та аналізують меншу кількість фактів, ніж у статті. До того ж кореспонденцію можна вважати більш локальною за своїм матеріалом, вона розглядає ті чи інші факти у порівняно вужчих межах. Стаття аналізує всю сукупність фактів у масштабах, більш глобальних, вона підіймається у розгляді проблеми до теоретично-практичних висновків, ґрунтовних рекомендацій. І в інших аналітичних жанрах – огляді, огляді преси, рецензії, коментарі та рецензії, факти теж ґрунтовно узагальнюють. Розгляд конкретного питання, певної проблеми поєднують у них з логічними висновками, науковими узагальненнями та практичними пропозиціями.

Вплив на читацьку аудиторію в аналітичних жанрах залежить не від кількості наведених журналістом фактів, а від міри їх узагальнення, наявності оригінального авторського бачення проблеми, глибини аналізу документальних фактів сучасності.

Саме аналітичні жанри допомагають формувати, творити громадську думку щодо тих чи інших подій, фактів та явищ дійсності.

Художньо-публіцистичні жанри. Студентам варто звернути увагу на основні ознаки художньо-публіцистичних жанрів, їх загальну характеристику, причини фактичної відмови від цієї групи жанрів у багатьох сучасних виданнях.

У журналістиці виділяють досить специфічну групу жанрів, що за традицією називають художньо-публіцистичними, в яких поєднують художні і публіцистичні засоби відображення життєвих ситуацій, фактів, явищ. Їй притаманні образність і типізація, широке використання всіх літературно-мистецьких зображальних засобів.

Основними художньо-публіцистичними жанрами в газетній журналістиці є нарис і близькі до нього зарисовка, есе (відображають позитивні або нейтральні явища дійсності) та фейлетон і памфлет (гостро критичні, сатиричні жанри).

У художньо-публіцистичних жанрах конкретний, документальний факт ніби відходить на інший план. Визначальним стає авторський погляд, авторська думка та враження. Факт типізують, подають його образне трактування.

Так, наприклад, у нарисі факти автор пропускає через свідомість, передає через власне світоглядне “я”, частково збагачуючи власною фантазією. Для цього жанру більш важливим є не сам факт, а як цей факт сприймає і трактує автор, які асоціативні зв’язки він викликає. У нарисі факт узагальнений, типізований та переосмислений в образ.

Нарис, як і деякі інші жанри, має свою систему підвидів (портретний нарис, подорожній нарис, проблемний нарис, портретний нарис тощо).

Для художньо-публіцистичних жанрів особливо характерна типізація, сила узагальнення. Авторові важливо уміти піднятися над явищем або фактом. Важливо не констатувати, перелічувати факти, а наочно їх зображати, заглиблюючись у пошук причин, активно висловлювати свою точку зору.

Студентам також необхідно в загальних рисах ознайомитися з сатиричними жанрами, що друкують у періодичних виданнях (байки, анекдоти, епіграми, пародії тощо).

**********

• жанр (від франц. genre – рід, вид) – усталений тип твору, який склався історично, відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу і характеризується чіткими ознаками структури. Кожен жанр відіграє конкретну роль у системі засобів інформації і характеризується певною композиційною організацією матеріалу.

• замітка - найбільш поширений інформаційний жанр, який повідомляє про факт, подію або явище внутрішнього або міжнародного життя. Основні її ознаки: стислість викладу, оперативність. Види замітки: хронікальне повідомлення, анонс, коротка інформація (факт), репліка, розширена замітка;

• звіт - інформаційний жанр, покликаний подати читачеві досить вичерпну інформацію з певної теми чи про певну подію. Звіти подаються з важливих суспільно-політичних, культурних, наукових та спортивних подій;

• інтерв’ю (від англ. interview – бесіда, розмова) – інформаційний жанр, що являє собою розмову журналіста з компетентною особою або групою осіб з метою отримання інформації, текст якої призначений для публікації в газеті або журналі. Різновиди інтерв’ю: інтерв’ю - монолог, інтерв’ю – зарисовка, інтерв’ю – діалог, інтерв’ю – анкета, прес-конференція;

• репортаж (від лат. reportare – передавати, повідомляти) – жанр, у котрому оперативно, динамічно, емоційно відображується якась подія чи явище, очевидцем або учасником якого був журналіст. Характерною ознакою репортажу є активно діюче авторське “я”, що створює в читацької аудиторії т. зв. “ефект присутності”. Види репортажу: подієвий, пізнавальний, проблемний.

• кореспонденція (від лат. сorrespondeo - відповідаю, інформую) – один з найбільш поширених аналітичних жанрів, який, використовуючи достовірні, об’єднані однією темою факти, публіцистичними засобами відображає певний бік сучасної дійсності, обмежений місцем і часом. Існують два різновиди кореспонденції – інформаційна та аналітична;

• стаття – жанр публіцистики, який відзначається ґрунтовним аналізом матеріалу, високим рівнем узагальнення, чіткою соціальною спрямованістю. Використовуючи різноманітні факти, яскраві приклади, цифри, автор статті досліджує злободенні суспільно-політичні проблеми. Залежно від мети і призначення, статті бувають теоретичними, пропагандистськими, проблемними, науковими;

• коментар – різновид статті, головним завданням якого є з’ясувати ситуацію, показати задіяних у ній осіб, розвинути й висловити думку, обґрунтувати певну ідею чи підкріпити певну позицію. Коментар відзначається високим рівнем суб’єктивізму, хоча є об’єктивним на рівні ретельності збирання фактів, їх вивчення, спостереження;

• рецензія (від лат. recensio – перегляд, оцінка) – аналітичний жанр, у якому подається публіцистична оцінка літературного, наукового або мистецького твору. Від інших жанрів відрізняється тим, що розглядає не факти дійсності, а життєві явища, вже відображені засобами мистецтва (в тому числі пластичного) чи публіцистики. Види рецензії – теоретична і художня (мистецька);

• огляд – один із поширених аналітичних жанрів, в основі якого лежить осмислення системи подій, фактів і явищ, обмежених певними часовими та географічними межами. Його завдання – ознайомити читача з певними подіями в різних сферах людської діяльності за певний час. Види оглядів: загальний, тематичний, міжнародний, огляд листів;

• огляд преси як жанр має багато спільного з рецензією. В ньому також аналізують і оцінюють твори, в яких відображено реальне життя. Від літературної рецензії огляд преси відрізняється специфікою об’єкта розгляду: аналізує періодичне видання – газету, журнал, а також матеріал, переданий по радіомовленню чи телебаченню. Види оглядів преси: загальний, тематичний, інформаційний.

• нарис – це жанр публіцистики, в якому на документальній основі узагальнюють важливі суспільно-політичні явища, розкривають події, в центрі яких є постать людини, її характер. Різновиди нарису: портретний, подорожній, проблемний;

• зарисовка – це самостійний жанр, для якого характерна нарисова сутність. В центрі зарисовки – завжди конкретна й локальна за своїм значенням, масштабами подія. Наприклад, початок навчального року, спортивні змагання, відкриття культурної установи тощо;

• есе (від франц. еssai – начерк) – жанр публіцистичної літератури довільної фактури, що поєднує в собі підкреслено індивідуальну позицію автора з розлогим, вільним викладом документального матеріалу;

• фейлетон (від франц. feuilleton – аркуш) – літературно-публіцистичний газетний чи журнальний твір сатиричного характеру на злободенну тему. Відзначається гострим суспільно-політичним змістом, актуальністю, оперативністю проблематики, сатирично-гумористичною образністю, жвавим дотепним викладом;

• памфлет (від грецьк. рan – все + phlego – спалюю) – один із сатиричних жанрів, публіцистичний газетний або журнальний твір гостросатиричного змісту на злободенну тему, спрямований проти негативного і шкідливого явища, організації, особи.

Питання для обговорення

1.  Поняття жанру.
2.  Які види і типи періодичних видань спеціалізуються на інформаційних жанрах? Чому?
3.  Інформаційні жанри: загальна характеристика.
4.  Короткі інформаційні жанри (факт, повідомлення, замітка, репліка).
5.  Репортаж та його особливості.
6.  Інтерв’ю як метод і жанр.
7.  Аналітичні жанри: загальна характеристика.
8.  Кореспонденція та методи роботи над нею.
9.  Стаття та її різновиди.
10.  Методика підготовки статті.
11.  Художньо-публіцистичні жанри: загальна характеристика.
12.  Взаємопроникнення жанрів.

Питання для самоперевірки

1.  Як журналіст використовує жанри у своїй творчій праці?
2.  В чому полягає взаємопроникнення жанрів?
3.  Що таке жанр газетних публікацій?
4.  Що покладено в основу диференціації жанрів журналістики?
5.  Що означають поняття “журналістська інформація” та “інформаційні жанри”?
6.  Які основні вимоги редакції до коротких інформаційних жанрів (факт, повідомлення, замітка)?
7.  Які жанрові особливості звіту, інтерв’ю, репортажу?
8.  Які є основні різновиди інтерв’ю і репортажу?
9.  У яких сферах діяльності, крім журналістики, використовують інтерв’ю як метод збирання інформації?
10.  Які основні відмітні риси аналітичних жанрів від інформаційних?
11.  Які основні ознаки жанрів аналітичної групи?
12.  У чому полягає аналітичний характер кореспонденції?
13.  Які особливості жанру статті?
14.  Які принципи відбору творів для рецензування?
15.  Які вимоги редакції до огляду як жанру?
16.  Що розуміємо під поняттям “огляд преси”?
17.  Які основні якості, ознаки художньо-публіцистичних жанрів?
18.  Які характерні особливості зарисовки як жанру газетної журналістики?
19.  Чому нарис є художньо-публіцистичним жанром?
20.  У яких видах періодичних видань домінують художньо-публіцистичні жанри?
21.  У чому полягають особливості сатиричних жанрів (фейлетон, памфлет)?

Практичне завдання до теми

1. Ознайомлюючись із практикою сучасної преси, студенти повинні скласти досьє на газетні жанри журналістики. Досьє повинно мати вигляд папки з файлами, в яких розміщують згруповані за жанрами і темами вирізки матеріалів різних жанрів з газет (центральних, регіональних, місцевих) і журналів.

Творчі матеріали досьє показують і аналізують під час заліку викладачеві. Їх враховують при виставленні залікової оцінки.

2. Підготувати досьє на кожну з груп жанрів (інформаційних, аналітичних, художньо-публіцистичних).

Самостійна робота студентів

Дослідити на прикладі одного із запорізьких періодичних видань, наскільки широко використовують у його творчій практиці правило наближення інтересів і правило “перевернутої піраміди”. Підготувати у вигляді письмового звіту.

Рекомендована література

1.  Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001. – С. 213- 239.
2.  Теорія і практика радянської журналістики (Основи майстерності. Проблеми жанрів) / Під ред. В. Здоровеги. – Львів, 1989. – С. 114-322.
3.  Моисеев В. Журналистика и журналисты. – К., 2002. – С. 174-200.
4.  Пельт В. Жанры советской газеты. – М., 1987. – 69 с.
5.  Нерух О. Першооснови журналістської творчості. – Харків, 2000. – С. 43-54.
6.  Буше Д.-Ж. Репортаж у друкованій пресі. – К., 2001. – 103 с.
7.  Еверетт Д. Навчальний посібник репортера. – К., 2002. – 26 с.
8.  Гуревич С. Номер газеты. – М., 2002. – С. 124-148.
9.  Кривошея Г., Козлов В., Гапон В. Понятийный аппарат по курсу теории и практики советской военной печати. – Львів, 1990. – С.19-164.
10.  Гід журналіста / Упор. А. Лазарєва. – К., 1999. – С. 20-64.
11.  Григораш Д. Журналістика в термінах і виразах. – Львів, 1974. – 293 с.
12.  Качкан В. Жанри публіцистики. – К., 1988. – 120 с.
13.  Газетные жанры. – М., 1976. – 174 с.
14.  Пельт В. Дифференциация жанров газетной публицистики. – М., 1984. – 47 с.
15.  Карпенко В. Газетні жанри як комунікативні форми журналістики. – К., 2002 – 37 с.

16. Гриценко О., Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики. – К., 2002. – С. 243-248.

Тема 7. Організація процесу випуску номера газети

Номер газети. Студенти повинні засвоїти, що найголовнішим принципом оформлення газети є поєднання змісту і форми. До проблеми змісту і форми належить питання т. зв. “обличчя” газети. Помилковою є думка, що під “обличчям” газети розуміють лише зовнішню, суто графічну форму видання. Таке бачення проблеми є однобоким, бо “обличчя” газети залежить від змісту, кола її читачів, тих можливостей, якими може оперувати газета. Разом з тим у поняття “обличчя” газети входять певні форми подачі матеріалів, характерні лише для неї рубрики, відділи, особливості її оформлення та ілюстрування тощо. Важливим завданням студентів є з’ясувати, що ж передбачає “обличчя” видання? Студенти повинні розрізняти три напрями, що визначають “обличчя” газети:

- особливості завдань, політична, соціально-економічна і культурна специфіка даного регіону, характерні особливості аудиторії;

- традиції видання, усталені прийоми роботи, вимоги до журналістів та їхніх матеріалів;

- сучасні вимоги до журналістики в цілому, а також особливості сприйняття вимог сучасності самим редакційним колективом. Залежно від цих обставин і складається імідж видання.

“Обличчя” газети найбільше впливає на процес підготовки і випуску номера видання. Для вивчення цього питання треба усвідомити, що “обличчя” видання – це також стійке уявлення про видання, яке формується в читацької аудиторії протягом більш-менш тривалого терміну під впливом постійних особливостей змісту, тематики та притаманних йому поглядів.

Принципи і завдання художньо-технічного оформлення газети. Мета оформлення газети – ясно і доступно донести до читацької аудиторії журналістські матеріали, вміщені в номері.

Графічне оформлення газети – це складова частина технології створення періодичного видання. Цей процес є важливим елементом роботи редакції і передбачає мобілізацію зусиль усього журналістського колективу.

Студенти повинні зрозуміти, що протягом кількасотлітнього досвіду вироблено закони і принципи оформлення преси. Ці загальні риси й ознаки властиві періодичним виданням різних типів, але разом з тим в кожному з них поступово вибудовується власний більш-менш сталий композиційно-графічний тип. У вирішенні проблеми індивідуалізації зовнішнього вигляду друкованих видань важливу роль відіграє комплексне і раціональне використання всіх художньо-поліграфічних засобів.

Вивчаючи принципи оформлення газети, студенти повинні засвоїти, що головним у газеті є лише зміст її матеріалів. Саме зміст газетних публікацій визначає форму в усіх її виявах: характері верстки, прийомах і засобах технічного оформлення, подачі матеріалів тощо. Зміст і форма видання постійно взаємодіють. Порушення цієї єдності, невідповідність форми змістові призводять до формалізму в оформленні. Але первинність змісту і вторинність форми (для якісної преси) не повинні призводити до сліпого наслідування формою змісту, бо форма газети – активна й динамічна категорія, яка має достатню, хоча й відносну самостійність. Ця самостійність виявляється в можливості використання різних варіантів верстки та оформлення.

Один із відомих українських журналістикознавців І. Крупський зазначає, що є певні принципи-приписи в оформленні газети, які повинні знати і вміти використовувати студенти:

- усі елементи газетної форми визначають зміст публікацій, їхня актуальність, суспільна значимість, тематична спрямованість;

- різні за змістом матеріали газети знаходять своє вираження і в різних варіантах оформлення;

- чим важливішим є зміст публікації в газеті, тим сильнішого виділення вона потребує;

- усі елементи газетної форми, які заважають виявленню змісту публікацій треба усувати з полоси.

Ілюстрування номера: газетна ілюстрація, її різновиди. Перед початком вивчення цього питання необхідно ознайомитися з роботою видавничо-поліграфічного комплексу “Запоріжжя”, що дасть можливість глибше з’ясувати деякі технічні особливості підготовки ілюстративного матеріалу в газетному виробництві.

Головне завдання газетного дизайнера – зробити, аби видання було привабливим, інформативним, легким для сприйняття, отже, могло хоча б на якомусь рівні конкурувати з іншими інформаційними потоками (ТБ, радіо, Internet).

Основними складовими частинами оформлення сторінки періодичного видання можна вважати заголовний комплекс, текст, а також ілюстрації та підписи під ними.

Усі газетні ілюстрації, залежно від характеру їх оригіналів, поділяють на дві групи. Перша з них – фотоілюстрації, оригінали для яких отримують за допомогою фотоапарата або цифрових аналогів (фоторепортаж, фотоетюд, фотомонтаж, фотонарис тощо). Друга група газетних візуальних публікацій поєднує нефотографічні ілюстрації (мальований портрет, шарж, карикатура, діаграма, схема).

Студентам необхідно пам’ятати, що роль ілюстрацій у тексті виконують якоюсь мірою і мальовані заголовки, шапки, ініціали.

Розглядаючи питання використання фотоілюстрацій у періодиці, студентам треба звернути увагу на проблему використання текстівок, яким часто не надають належного значення. Хоча не варто забувати, що як й ілюстративний матеріал, так і текстівка належать до першого рівня прочитання тексту.

Необхідно звернути увагу студентів на інфографіку – новий жанр західної журналістики, що став доволі популярним в українській пресі. Інфографіка виникла на межі інформаційних жанрів та ілюстрацій. Вона дає можливість передавати інформацію графічно – мовою малюнків, схем, діаграм, мап.

Випуск газети є найважливішим етапом газетного виробництва. Студенти повинні зрозуміти, що це – логічне завершення роботи редакційно-журналістського колективу, найбільш відповідальний момент у роботі газетярів, який до того ж має жорсткі рамки. Керує підготовкою і випуском номера газети секретаріат редакції газети. Ця робота складається з двох послідовних процесів – редакційного і друкарського.

Після того, як затверджено макет номера газети, основна робота переходить у відділ комп’ютерної верстки, де вже комп’ютерні верстальники і дизайнери за допомогою комп’ютерних видавничих програм (Page Maker, QuarkXpress та ін.) надають майбутньому номеру вигляд відповідно до композиційно-графічної моделі видання. Після підготовки електронного варіанта номера його виводять на плівки, з яких уже у видавничо-поліграфічному комплексі готують металеві форми, на котрих друкують наклад нового номера газети.

У світовій практиці виділяються п’ять основних груп газетних форматів: А2 (420x594; 365x510), А3 (297x420), західноєвропейський формат (315x470), таблоїд (300x370), А4 (210x297). З цих форматів в Україні широко використовують в основному три: А2, А3 та А4 і близькі до них.

Друкарський процес випуску номера є досить складним і відмітним від редакційного. Головну роль у цьому процесі відіграє поліграфічна техніка, завдяки якій на папір виносять текст та ілюстрації. Виведення зображення на папір здійснюють методом тиснення за допомогою металевих форм і фарби. Існує кілька способів друку і серед них: високий друк, глибокий друк, плоский друк (офсет). Ці три види друку найбільш поширені у газетному виробництві.

У поліграфічному процесі розрізняють друковані (літери, цифри, знаки, лінійки тощо) й недруковані (пробіли) елементи. Для того щоб краще орієнтуватися в процесі друкарської підготовки номера видання, треба ознайомитися зі спеціальними термінологією та системою вимірювання, що використовують в цьому процесі.

Для визначення розмірів друкованих форм, окремих елементів текстових друкованих форм у поліграфічному виробництві використовують друкарську систему мір або типометрію. ЇЇ вперше застосував паризький друкар П’єр Симон Фур’є (1712-1768). У 1764 р. в Парижі з’явилася книга “Друкарський посібник, корисний для літераторів”, в якій були викладені основи типометрії. У 1785 р. типометричну систему вдосконалив французький друкар Дідо, тому її часто називають системою Дідо. В основу системи покладено французький дюйм, що дорівнює 27, 07 мм.

Газетну площу вимірюють не в сантиметрах, а в пунктах і квадратах (по горизонталі) та рядках (по вертикалі). В типометричній системі мір основна одиниця вимірювання – пункт (дорівнює 0, 376 мм). Більш крупні одиниці виміру цієї системи – цицеро дорівнює 12 пунктам та квадрат дорівнює 48 пунктам або 4 цицеро).

Типометричну систему використовують для вимірювання кегля шрифту набірних матеріалів, формату полос, рядків, кліше.

Кегль набірних матеріалів вимірюють в пунктах, формат полос, рядків – квадратах, формат набору – квадратах або цицеро.

Розповсюдження, експедиція та доставка періодики. Шлях періодичного видання до читацької аудиторії не може закінчитися підписанням номера до друку. Існують поважні системи розповсюдження періодичних видань, які журналістові необхідно знати.

Студентові потрібно засвоїти, що надійна і вчасна доставка періодичного видання можлива лише за умови своєчасного закінчення роботи над номером як в редакції, так і в типографії.

Під час проведення передплатної кампанії редакціям необхідно проводити цілий комплекс заходів щодо привертання додаткової уваги читачів до видання. Сюди можна віднести різноманітні анкети, читацькі конференції, масові акції редакції. Останнім часом відділи маркетингу і реклами редакцій звертають свою увагу на поліпшення зв’язку з розповсюджувачами газет, на яких припадає більша частка продажу накладу видання.

Студенти мусять мати уявлення про сучасні системи розповсюдження преси – як через підприємства (Укрпошта, КП “Преса”, численні кур’єрські бюро тощо), так і за допомогою децентралізації друку накладу (для центральних видань).

**********

• високий друк – спосіб одержання відбитків, поліграфічна форма якого має підвищені друкуючі й поглиблені недрукуючі елементи. Формами є металевий набір, виготовлене у цинкографії растрове чи штрихове кліше, ліногравюра, ксилографія, стереотип. Методом високого друку випускали більшість періодичних та книжкових видань до переходу на офсет.

• інфографія – нова західна техніка подачі інформації за допомогою схем, графіків, мап, логотипів тощо.

• глибокий друк – спосіб одержання відбитків, при якому друкуючі частини знаходяться нижче поверхні форми. Цим методом випускали і частково випускають ілюстровані альбоми, журнали, поштові листівки.

• плоский друк – спосіб одержання відбитків за допомогою металевих форм, друкуючі й недрукуючі елементи яких практично лежать в одній площині. Ґрунтується на принципі зволоження жирною (чутливою до фарби) речовиною друкуючих ділянок і водою (нечутливою до фарби) недрукуючих ділянок. Відбиток одержують після кожного зволоження і закачування форми фарбою. Цим способом випускають плакати, картини, багатокольорові журнали. Цей вид друку майже повністю замінений офсетом.

• офсет (від англ. оffset – передавати з чогось) – різновид плоского друку, що застосовують для відтворення графічних і текстових оригіналів за допомогою проміжного еластичного (гумового) циліндра. Його друкарські форми виготовляють фотомеханічним способом на алюмінієвих, цинкових чи біметалевих пластинах товщиною 0,6-0,8 мм і мають не дзеркальне, а пряме зображення. Офсетний спосіб не потребує накладання товстого шару фарби, запобігає зношенню друкарської форми, дає можливість використовувати папір нижчих якостей.

• пункт (від лат. punctum – точка) – найменша типометрична одиниця, що в європейській друкарській системі дорівнює 1/48 частини квадрата, або 0,376 мм (1/72 частина фр. дюйма).

• квадрат (від лат. quаdratus – чотирикутний) – основна одиниця типометричної системи мір (48 пунктів, або 18,04 мм). Її використовують для вимірювання розміру шрифтів, ширини і висоти колонок чи сторінок, розмірів кліше тощо.

• цицеро – 1) друкарський шрифт, розміром (кеглем) 12 пунктів (4,51 мм). Ним вперше в 1467 р. Шиффер надрукував листи Цицерона; 2) одиниця вимірювання в типометрії дорівнює 12 пунктам, або ¼ квадрата.

• пробіл – проміжки між літерами, словами, рядками, колонками друкарського набору.

Питання для обговорення

1.  Принципи і завдання художньо-технічного оформлення видання.
2.  Ілюстрація в газеті.
3.  Різновиди газетної ілюстрації.
4.  Редакційний етап випуску номера газети.
5.  Друкарський етап випуску газети.
6.  Типометрична система.
7.  Розповсюдження газетної продукції.

Питання для самоперевірки

1.  Яка мета оформлення періодичного видання?
2.  Які існують загальноприйняті елементи оформлення газети?
3.  Яка роль ілюстрації в газеті?
4.  Які функції виконують газетні ілюстрації?
5.  Які існують види газетних ілюстрацій?
6.  Які правила верстки текстівок?
7.  Які завдання стоять перед інфографікою?
8.  Які видавничі комп’ютерні програми використовують у процесі верстки та дизайну газети?
9.  Які основні формати газетних видань у світі та Україні?
10.  Які способи друку вам відомі?
11.  Чим відрізняється офсетний друк від звичайного плоского?
12.  Що таке типометрична система мір? Її походження?
13.  Які існують види розповсюдження періодичної преси?
14.  Які етапи друкарського виробництва номера газети перейшли до редакційного процесу?
15.  Яка різниця між газетною сторінкою і газетною полосою?

Практичне завдання до теми

Провести самостійне соціологічне дослідження-опитування серед розповсюджувачів преси за такими питаннями:

- які міські та обласні видання користуються найбільшим попитом у читачів;

- які центральні українські видання користуються попитом у читачів і що, на їхню думку, цьому сприяє (ціна, інформаційна насиченість, поліграфія, інше).

Самостійна робота студентів

1. Самостійно підрахувати кількість друкованих аркушів, які містить аркуш А2; А3.

2. На прикладі двох обласних газет проаналізувати першу і другу сторінки:

- за тематикою представлених матеріалів, періодичності їх появи, змісту і характеру рубрик;

- за використанням у них лексико-стилістичних засобів.

Рекомендована література

1.  Іванов В. Техніка оформлення видання. – К., 1996. – С. 4-24; 42-55; 88-113; 130-150.
2.  От рукописи к оттиску / И. Горожанкин, С. Горевалов, Л. Губаева, В. Козлов. – Львов, 1991. – С. 20-21; 67-78.
3.  Гуревич С. Номер газеты. – М., 2002. – С. 149-152; 183-185.
4.  Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001. – С. 167-174; 193-211.
5.  Шаппе Ж.-М. Інфографія у пресі. – К., 2001. – 101 с.

Тема 8. Зовнішня подача газетних матеріалів

Засоби виділення матеріалів у газеті. Однією з головних умов подальшого прочитання матеріалу читачем після перегляду газети є те, наскільки вдало були підібрані заголовки, ілюстрації, шрифтове та графічне виділення тексту номера.

Відомий український дослідник газетної журналістики В. Іванов розглядає такі методи виділення текстів у газеті: шрифтовий (коли для виділення в тексті будь-якого слова, речення, абзацу чи цілого матеріалу використовують різні шрифти тих самих гарнітур, що й для набору самого тексту), за допомогою формату (суть методу полягає в наборі тексту колонками, вужчими чи ширшими за стандартні), композиційний (читач акцентує увагу за допомогою розташування того чи іншого матеріалу на тому чи іншому місці газетної шпальти), графічний (за допомогою цього методу матеріал може бути підкреслений знизу і зверху по горизонталі лініями, що відбивають або відділяють його від інших матеріалів кутом, тобто горизонтальною та вертикальною лініями, рамкою), комбінований (для підсилення виділення інколи використовують кілька його способів, зокрема поєднуючи шрифтові засоби виділення з нешрифтовими) та інші (колір, врізки, переноси тощо).

Студентам слід занотувати відповідний розділ навчального посібника “Техніка оформлення видання” для того, щоб якнайкраще засвоїти матеріал.

Види і призначення газетних заголовків. Студенти повинні розуміти, яку роль відіграє заголовок у пресі, а саме: точно передає зміст публікацій, допомогає читачеві швидше знайти цікавий йому матеріал, організувати матеріал на сторінці. Професор В.Іванов у посібнику “Техніка оформлення видання” зазначив: “Найважливіша функція газетного заголовка – керувати увагою читача”. Логічно передаючи єдність змісту і форми, заголовки мають передавати ставлення автора до факту, явища чи події, тим самим впливати на формування громадської думки читацької аудиторії.

Студентам необхідно з’ясувати способи поліграфічного виконання заголовків, уміти розрізняти набірні та клішовані, відрізняти заголовки за видами (інформаційні, образні).

Останнім часом у журналістську практику ввійшло поняття заголовного комплексу, що передбачає поєднання заголовків різного призначення (підзаголовок, внутрішній підзаголовок, надзаголовок, рубрика).

Усвідомлюючи все це, студенти повинні знати причини розмаїття представлених у журналістиці типів заголовків, які вони виконують функції, шляхи пошуку заголовка для журналістського матеріалу.

Особливу увагу студенти повинні зосередити на питаннях зовнішнього оформлення заголовків, переносу його на рядки, розбивку рядків.

Досліджуючи підходи вітчизняної і зарубіжної теорій журналістики, треба з’ясувати деякі ґрунтовні відмінності в питаннях зовнішньої подачі матеріалів у цілому і підготовки заголовків зокрема. Особливо відчувається це в поділі заголовків на типи (інформаційні, мотивуючі) та вимогах до їх добору. Так, у збірці навчальних матеріалів, складених за французькою методикою підвищення кваліфікації працівників ЗМІ “Гід журналіста” (К., 1998) зазначено, що “завданням інформаційного заголовка є повідомити основну інформацію протягом 2-3 секунд, які читач витрачає на ознайомлення з ним”. Вимоги до інформаційного заголовка: він має бути гранично ясним і зрозумілим, являти собою найпростішу синтаксичну конструкцію, бути максимально коротким.

Мотивуючий заголовок – це елемент тексту, що має своїм завданням вплинути на читача емоційно, заінтригувати, “не вказавши” при цьому ключової новини. Вимоги до підбору мотивуючого заголовка:

а) шокувати – знайти слова, співвідносні зі змістом повідомлення, здатні “струсонути” чи просто здивувати читача;

б) перекроїти відому фразу, взявши за основу назву книги чи фільму або прислів’я;

в) скористатися грою слів;

г) заримувати;

д) сполучати слова у несподіваний спосіб (“валюта пішла в прийми” – про розширення зони франка в Африці)”.

Вітчизняна журналістика має глибший погляд на сутність заголовка, тому й різновидів його розрізняє набагато більше:

1.  Звичайний заголовок.
2.  Підзаголовок. Набирають меншим шрифтом і служить для пояснення або розвитку основного заголовка.
3.  Надзаголовок. Завжди конкретний, деталізує основний заголовок, наголошує на основній думці публікації.
4.  Рубрика. Заголовок, що вказує на жанр або розділи газети, в якій уміщено даний матеріал чи матеріали певної тематики. Рубрики бувають: постійні, тимчасові, службові, тематичні, суперрубрики.
5.  Заголовок з рубрикою.
6.  “Шапка”. Заголовок, що об’єднує кілька матеріалів на певну тему, кожний з яких має свій заголовок. “Шапки” бувають:

- інформаційні – повідомляють про якусь подію або місце, де вона відбулася;

- об’єднуючі – висловлює основну ідею, головну думку добірки матеріалів;

- “шапка” тематичної полоси з підзаголовками – поряд з мальованою або набірною назвою полоси підверстують по висоті (поряд) або по ширині (знизу чи зверху) кілька цитат чи ключових фраз із матеріалів полоси або читацьких листів.

1.  Заголовок з афішкою. Заголовковий комплекс, що набув сьогодні значного поширення. Використовують під час друку великих за обсягом матеріалів. У афішку виносять п’ять-шість головних тез, які є лейтмотивом публікації.
2.  Заголовок з підзаголовком. Частіше за все використовують при підготовці тематичних полос, коли на сторінці необхідно дати великий масив тексту при мінімальному ілюструванні.
3.  “Прапор” – заголовок, розверстаний на більшу кількість колонок, ніж обсяг самого тексту; використовують для виділення особливо важливих, але невеликих за обсягом інформацій.
4.  Вертикальний заголовок – такий, що оформляють уздовж колонки тексту. Це нова форма, яка ще не набула поширення у вітчизняній пресі.
5.  Заголовок з ілюстраціями.
6.  Заголовок – географічна назва.
7.  Заголовок, намальований на фотографії.
8.  Мальований заголовок.

15. Заголовок із репродукованих літер.

Але всі означені різновиди заголовків у газеті служать одному – привертанню уваги читача до певного матеріалу, донесенню головної думки публікації, спонуканню читача до прочитання надрукованого під заголовком.

Види розміщення текстових матеріалів на газетній полосі. Під час вивчення цього питання студенти повинні зрозуміти, що кожна газетна полоса складається з кількох основних композиційних елементів. Основним таким будівельним елементом газети, безперечно, є текст – матеріал, надрукований стандартними шрифтом і розміром колонки. Проте, щоб він не був схожий на цеглину, можна використати деякі прийоми. Наприклад, продумати стиль та розмір шрифту, зробити червоний рядок або висячий відступ, звернути увагу на трекінг та інтерліньяж, використати додатковий міжрядковий пробіл між текстами тощо. Доступність тексту залежить не лише від шрифту, а й від ширини та довжини колонки. Текст стає важким для прочитання, якщо ширина колонки менше ніж 10 цицеро. Ідеальна довжина коливається від 5 - 25 см.

Іншим важливим композиційним елементом є добірка. Тому треба детально з’ясувати всі види оформлення добірки, що сприятиме легшому засвоєнню верстки великих за обсягом матеріалів, таких як газетного підвалу, горища, стояка, розпашки, газетного розвороту тощо.

Необхідно звернути увагу на такі елементи верстки газетної полоси, як вікно, вріз; особливості верстки ілюстрацій; специфіку оформлення першої та останньої сторінок; тематичні полоси, “газети в газеті” тощо.

Вивчення питань цієї теми необхідно для правильного графічного оформлення газетної полоси. Без ґрунтовного знання різновидів подачі матеріалів на газетній полосі, правильного користування ними неможливо правильно й цікаво оформлювати макети й моделі газетних номерів.

Макетування номера газети. Після того як закінчено підготовку текстових та ілюстративних матеріалів, переходять до створення макетів газетних полос. Студенти повинні усвідомити, що важливою вимогою до макету є його точність. Він повинен повністю відповідати майбутньому номерові – щодо розміщення матеріалів, їхнього розміру, оформлення всіх елементів.

За призначенням розрізняють два основних види макетів: загальний макет всього номера (дає наочне уявлення про композицію, розташування найважливіших матеріалів на полосах) і створені на його основі точні макети окремих полос (на базі яких верстають полоси в друкарні).

Студенти повинні знати, що за способом поліграфічного виконання макети бувають графічними і клеєними, а також визначати переваги останніх.

Макетуванням номера газети керують відповідальний секретар редакції та його заступники (якщо останніх передбачено штатним розписом). Коли редакція періодичного видання не має електронної бази, яка б дозволяла перейти до сучасного процесу випуску газети, то макет номера передають до типографії, де версткою номера керує випусковий – уповноважений представник редакції.

Комп’ютеризувавши всі відділи, використовуючи комп’ютерні технології, редакція сучасної газети може повністю контролювати процес підготовки кожного конкретного номера, стежити за роботою кожного відділу, кожного журналіста.

Коректура. Важливою і відповідальною частиною газетного виробництва є коректура. Студентам необхідно розрізняти два види коректури – друкарську та редакційну. Особливу увагу треба звернути на використання стандартних коректорських знаків та дотримання основних правил коректури:

- виправлення помилок, що їх припустилися в техніці набору;

- виправлення помилок орфографічного й пунктуаційного характеру;

- перевірка правильності виділення шрифтом;

- підведення слів і позначень до однієї транскрипції;

- перевірка правильності використання прописних (заголовних) літер;

- виправлення з відома редакції незрозумілих місць і спотворень у тексті.

Студенти повинні знати, що:

- знайдені помилки відмічають спеціальними коректорськими знаками і такі самі знаки виносять на поля;

- коли формат набору широкий і в ньому багато помилок, набір умовно лінією ділять на дві частини. Помилки, що їх знаходять зліва від неї, виносять на ліве поле, а ті, що знаходяться праворуч – на праве;

- проводять правку лише фломастером або маркером темного (чорного) кольору (червоний колір використовувати заборонено!);

•  зауваження, не призначені для виправлення тексту, обводять колом.

**********

• заголовок – це назва будь-якого матеріалу газетного (журнального) жанру, в якому коротко, навіть афористично висловлюють головну ідею матеріалу.

Це органічна складова частина твору, що розкриває його зміст і виконує такі функції:

- означення матеріалу на газетній полосі;

- привертання до нього уваги;

- затримання уваги;

- створення передумов до прочитання тексту;

- формування ставлення до написаного;

- інтеграція інформації, носієм якої є заголовок, з тією, яка міститься в самому тексті;

- створення певного емоційного настрою у читача;

- створення протягом певного відрізку часу ключового символу в пам’яті читача для означення матеріалу.

• підзаголовок – другий заголовок, що вказує на особливості журналістського виступу, конкретизує, доповнює або поглиблює основний заголовок.

• надзаголовок – додатковий заголовок, що деталізує основний, наголошує на головній думці публікації. Інколи стисло висловлює ставлення до повідомлюваних фактів, сповіщає адресність виступу.

• внутрішній підзаголовок – заголовок, який використовують для розчленування значного за обсягом суцільного тексту публікації на окремі частини (розділи), щоб допомогти читачеві краще орієнтуватися у великому за обсягом матеріалі.

• рубрика – особливий різновид газетного заголовка, який визначає тематичний напрям або характер матеріалу, його жанрові особливості. Рубрика не розкриває змісту публікацій, а в загальних рисах вказує на порушувані в них проблеми.

• шапка – один із складників рубрикації, загальний заголовок тематичної добірки, який чітко вказує на тему і розкриває зміст публікацій. На відміну від рубрики, не повторюється з номера в номер: новий матеріал потребує нової, властивої тільки йому назви.

• добірка – форма подачі тексту на полосі. Організація матеріалу в добірку передбачає компактне розміщення багатьох публікацій під загальною рубрикою, заголовком або “шапкою”.

• вікно – розміщення текстового матеріалу середнього обсягу рівними колонками (частіше за все у правому або лівому верхньому куті полоси). Від іншого тексту “вікно” відбивають рамками з лінійок.

• підвал – це нижня частина газетної полоси, відбита від тексту напівжирною або світлою лінійкою.

• горище – текстовий матеріал, зверстаний у верхній частині газетної полоси на кілька колонок (не менше чотирьох) і відбитий знизу лінійкою або ж узятий у рамку.

• текстівка – підпис під ілюстрацією, що вказує на її особливості, розкриває і доповнює зміст. Основною вимогою до текстівки є її відповідність зображенню.

• ініціал (від лат. initialis – початковий) – перша велика літера слова, яку в газетному виробництві часто використовують для позначення початку розділів або відокремлення складових частин великих за обсягом матеріалів.

• макет (від франц. maquette – модель) – це графічний план чергового номера видання, що дає наочне уявлення про розподіл матеріалів на його полосах і всі деталі його оформлення.

• верстка – планомірне (згідно з макетом) складання газетних полос з готових гранок набору, кліше, заголовків, рубрик та інших поліграфічних засобів. Визначає зовнішній вигляд періодичного видання, формує його індивідуальне обличчя.

• коректура (від лат. correctura – виправлення, поправка) – усунення помилок у редакційних оригіналах і зверстаних сторінках. На сьогодні практично єдиний спосіб досягнення точного відтворення тексту і графічних зображень. ЇЇ призначення – правка орфографічних, пунктуаційних або технічних помилок під час набору, допомога редакції в запобіганні смисловим, фактологічним і стилістичним помилкам у оригіналі.

• інтерліньяж – відстань між рядками.

• трекінг – пробіли між літерами.

Питання для обговорення

1.  Засоби виділення матеріалів у газеті.
2.  Підбір і оформлення заголовків.
3.  Види розміщення текстових матеріалів та їх оформлення на полосі.
4.  Газетна ілюстрація, її різновиди. Інфографіка.
5.  Макетування номера газети.
6.  Коректура. Завдання і значення коректури.

Питання для самоперевірки

1.  Що таке газетний заголовок? Яке його призначення?
2.  Які вимоги висувають до заголовків.
3.  Які різновиди газетних заголовків ви знаєте?
4.  Що таке рубрика та які особливості її оформлення?
5.  Які правила оформлення заголовного комплексу?
6.  Чим викликана необхідність поєднання матеріалів у добірці?
7.  Що таке “свічка” і “вріз”? Як їх оформлюють?
8.  Що таке “підвал”?
9.  Які особливості верстки “вікна”?
10.  Які особливості верстки “горища”?
11.  Що таке “розпашка”?
12.  Що таке “газетний розворот”?
13.  Яка роль ілюстрації в газеті?
14.  Які функції виконують газетні ілюстрації?
15.  Які вимоги до ілюстрацій?
16.  Яка оптимальна кількість ілюстрацій може бути розміщена на полосі формату А3?
17.  Які основні правила верстки текстівок?
18.  Що таке макет номера і хто в редакції керує процесом макетування?
19.  Які види макетів ви знаєте?
20.  Які вимоги до розміщення матеріалів на полосі? В номері?
21.  Які завдання коректури?
22.  Які є коректорські знаки?

Самостійна робота студентів

1.  Студенти повинні проаналізувати кілька довільно обраних комплексів і з’ясувати, яку роль відіграє кожен з їхніх елементів, як вони взаємодоповнюються.
2.  На основі опрацювання газет дати аналіз доцільності вживання того чи іншого заголовка, відповідності його основному змістові матеріалу.

Практичне завдання до теми

1.  На основі аналізу підшивки газет (на вибір) з’ясувати, які заголовки характерні для того чи іншого видання (на прикладі міських газет: “Улица Заречная”, “Запорозька Січ”; обласних: “Запорізька правда”, “Суббота”; всеукраїнських видань: “Зеркало недели”, “День”, “ПіК”).
2.  До заняття студенти повинні дібрати з газет зразки вдалого і невдалого використання форм подачі матеріалів у номері, використання заголовного комплексу.
3.  Студенти виконують коректуру запропонованого текстового матеріалу за допомогою коректурних знаків усіх груп.

Рекомендована література

1.  Іванов В. Техніка оформлення газети. – К., 1997. – 187 с.
2.  Гід журналіста. – К., 1999. – С. 65-79.
3.  Гуревич С. Номер газеты. – М., 2002. – С. 124-185.
4.  Богданов Н., Вяземский Б. Справочник журналиста. – Л., 1971. – С. 292-528.
5.  От рукописи к оттиску / И. Горожанкин, С. Горевалов, Л. Губаева, В. Козлов. – Львов, 1991. – С. 32-35; 67-78; 91-118.
6.  Кулаков А. Заголовок и его оформление в газете. – Л., 1982. – 85 с.
7.  Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001. – С. 201-212.
8.  Картер А. М. Сучасний дизайн газети. – К., 1999. – 16 с.
9.  Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы. – М., 1998. – С. 81-116.
10.  Справочная книга редактора и корректора. – М., 1985. – 575 с.

Додаток1

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про друковані засоби масової інформації
(пресу) в Україні

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 1, ст. 1)

(Вводиться в дію Постановою ВР

N 2783-XII (2783-12) від 16.11.92, ВВР, 1993, N 1, ст. 2)

(Зі змінами, внесеними згідно із Законами

N 3582-XII (3582-12) від 11.11.93, ВВР, 1993, N 46, ст.427

N 70/97-ВР від 14.02.97, ВВР, 1997, N 15, ст.115)

Цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України (888-09), Закону України “Про інформацію” (2657-12) та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні

В цьому Законі під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.

Зазначені в частинах першій та другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.

Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукуваний будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується.

Стаття 2. Свобода діяльності друкованих засобів масової інформації

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи державної виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 3. Неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації

Друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для:

поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України “Про інформацію” (2657-12);

закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України;

пропаганди війни, насильства та жорстокості;

розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;

розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення інших кримінально караних діянь.

Забороняється використання друкованих засобів масової інформації для:

втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність;

розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника.

Стаття 4. Мова друкованих засобів масової інформації

Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами.

Стиль і лексика друкованих засобів масової інформації мусять відповідати загальновизнаним етично-моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається.

Стаття 5. Законодавство про друковані засоби масової інформації

Відносини, пов'язані з діяльністю друкованих засобів масової інформації в Україні, регулюються Конституцією України (888-09), Законом України “Про інформацію”, цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Дія цього Закону поширюється на друковані засоби масової інформації, засновані в Україні, а також на друковані засоби масової інформації інших держав, які розповсюджуються в Україні.

Розділ II

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДРУКОВАНИХ

ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 6. Діяльність друкованих засобів масової інформації

Діяльність друкованих засобів масової інформації - це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

Діяльність друкованих засобів масової інформації, спрямована на отримання прибутку, є підприємницькою діяльністю у цій сфері і здійснюється на основі цього Закону, Закону України “Про підприємництво” (698-12) та інших актів чинного законодавства України.

Діяльність друкованих засобів масової інформації забезпечується самостійністю її суб'єктів у всіх видах відносин, пов'язаних із здійсненням їх прав і обов'язків. Втручання в діяльність друкованих засобів масової інформації поза межами, визначеними цим Законом, забороняється.

Діяльність друкованих засобів масової інформації у сфері виробництва та розповсюдження реклами здійснюється відповідно до Закону України “Про рекламу” (270/96-ВР). (Статтю 6 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 70/97-ВР від 14.02.97).

Стаття 7. Суб'єкти діяльності друкованих засобів масової інформації

До суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.

Засновник (співзасновники) може об'єднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача.

Редакція має право виступати засновником (співзасновником), видавцем, розповсюджувачем.

Стаття 8. Право на заснування друкованого засобу масової інформації

Право на заснування друкованого засобу масової інформації належить:

громадянам України, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності;

юридичним особам України та інших держав;

трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції).

Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, є його засновником.

Особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками.

Стаття 9. Відносини між співзасновниками друкованого засобу масової інформації

Відносини між співзасновниками друкованого засобу масової інформації, а також співзасновниками-підприємцями щодо його заснування та діяльності визначаються установчим договором, який укладається між ними відповідно до чинного законодавства України.

Установчим договором передбачається розподіл між співзасновниками обов'язків щодо виробничого, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності створюваного ними друкованого засобу масової інформації.

Якщо одним із співзасновників є фізична особа, установчий договір засвідчується в нотаріальному порядку.

Спори, що виникають між співзасновниками друкованого засобу масової інформації при укладанні, виконанні та розірванні установчого договору, вирішуються в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Стаття 10. Гарантії від монополізації друкованих засобів масової інформації

Монополізація загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих засобів масової інформації в Україні не допускається.

Фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати більше 5 відсотків таких видань.

Під контролем у цьому Законі розуміється можливість такої особи здійснювати матеріальними чи фінансовими засобами вплив на діяльність друкованого засобу масової інформації.

Контроль за додержанням вимог цієї статті покладається на органи державної виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Державна реєстрація друкованого засобу масової інформації

Друкований засіб масової інформації може видаватися після його державної реєстрації.

Державній реєстрації підлягають всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення.

Заяви про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації подаються засновником (співзасновниками) до органів державної виконавчої влади, визначених Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Заява про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації

У заяві про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації повинні бути вказані:

1) засновник (співзасновники) видання;

2) вид видання;

3) назва видання;

4) мова видання;

5) сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна) та категорії читачів;

6) програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість;

7) передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання;

8) юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити;

9) місцезнаходження редакції.

Реєструючий орган має право зажадати від засновника (співзасновників) подання документів, якими підтверджується його (їх) цивільна правоздатність та цивільна дієздатність (паспорт, статут, договір між співзасновниками, договір з правонаступником, довіреність тощо).

При проведенні державної реєстрації забороняється вимагати від засновника (співзасновників) подання інших відомостей і документів.

Стаття 13. Порядок розгляду заяви про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації

Реєструючий орган зобов'язаний в місячний строк розглянути заяву про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації і письмово повідомити засновника (співзасновників) про результат розгляду.

В межах цього строку реєструючий орган приймає рішення про:

а) державну реєстрацію видання;

б) відмову у державній реєстрації;

в) зупинення строку розгляду заяви про реєстрацію.

Зупинення цього строку здійснюється реєструючим органом, якщо:

1) засновник (співзасновники) не подав документи, якими підтверджується його (їх) цивільна правоздатність та цивільна дієздатність;

2) між співзасновниками не укладено установчий договір, передбачений статтею 9 цього Закону;

3) виникли обставини, за яких з незалежних від реєструючого органу причин своєчасне проведення державної реєстрації неможливе.

Зупинений строк розгляду заяви про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації поновлюється з дня, коли заявник письмово повідомить про усунення причин, що перешкоджали державній реєстрації видання.

Стаття 14. Розповсюдження друкованої інформації без державної реєстрації видань

Державній реєстрації не підлягають:

1) законодавчі, офіційні нормативні та інші акти, бюлетені судової та арбітражної практики, що видаються органами законодавчої, судової та виконавчої влади;

2) інформаційні матеріали та документація, що видаються підприємствами, організаціями, навчальними закладами і науковими установами з метою використання їх у своїй діяльності;

3) видана за допомогою технічних засобів друкована продукція, не призначена для публічного розповсюдження, або машинописна, розмножувана на правах рукопису.

Стаття 15. Відмова в державній реєстрації друкованого засобу масової інформації

Відмова в державній реєстрації друкованого засобу масової інформації можлива тільки з таких підстав:

1) якщо назва друкованого засобу масової інформації, його програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість суперечать статтям 3 і 4 цього Закону;

2) якщо реєструючим органом уже раніше видано свідоцтво друкованому засобу масової інформації з тією ж назвою, за винятком видань, що виходять різними мовами;

3) якщо заяву подано до закінчення року з дня набрання законної сили рішенням про припинення діяльності друкованого засобу масової інформації.

У письмовому повідомленні про відмову в державній реєстрації зазначаються підстави, передбачені цією статтею Закону.

Стаття 16. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації видається засновнику (співзасновникам) після сплати ним реєстраційного збору.

Засновник (співзасновники) зберігає право розпочати випуск друкованого засобу масової інформації протягом одного року з дня одержання свідоцтва. В разі пропуску цього строку без поважних причин свідоцтво про державну реєстрацію втрачає чинність.

Дублікат свідоцтва видається на підставі письмової заяви засновника (співзасновників) до реєструючого органу.

Зразок свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 17. Реєстраційний збір

За видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації справляється збір у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

За видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації для дітей, інвалідів розмір реєстраційного збору зменшується на 50 відсотків. Від сплати реєстраційного збору звільняються видання, які засновуються з благодійною метою для безкоштовного розповсюдження.

Засновник (співзасновники) сплачує реєстраційний збір протягом одного місяця з дня одержання письмового повідомлення реєструючого органу про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації.

За видачу дубліката свідоцтва про державну реєстрацію періодичного друкованого видання справляється збір у розмірі 20 відсотків від встановленого реєстраційного збору.

Друковані засоби масової інформації, що видаються та розповсюджуються в Україні, але зареєстровані в інших державах, підлягають державній реєстрації в Україні із сплатою реєстраційного збору в половинному розмірі.

Стаття 18. Припинення випуску друкованого засобу масової інформації

Випуск друкованого засобу масової інформації може бути припинено за рішенням засновника (співзасновників) або суду.

Засновник (співзасновники) має право припинити випуск видання у випадках і порядку, передбачених установчим договором або статутом редакції чи іншим договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією.

Суд припиняє випуск видання у разі порушення частини першої статті 3 цього Закону або ліквідації юридичної особи, яка є засновником видання. Про своє рішення суд повідомляє відповідний реєструючий орган. (Частина третю доповнено Законом N 3582-12 від 11.11.93)

На підставі письмового повідомлення засновника (співзасновників), погодженого з редакцією, або рішення суду про припинення випуску друкованого засобу масової інформації реєструючий орган визнає свідоцтво про його державну реєстрацію недійсним.

Вилучення тиражу чи окремої його частини допускається тільки за рішенням або вироком суду, які набрали чинності.

Стаття 19. Порядок оскарження відмови в державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або рішення про припинення його випуску

Відмова в державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або порушення встановленого статтею 13 цього Закону порядку державної реєстрації, а також рішення про припинення випуску видання можуть бути оскаржені засновником (співзасновниками) у судовому порядку.

Скасування рішення про припинення діяльності друкованого засобу масової інформації тягне за собою відшкодування збитків, заподіяних засновнику (співзасновникам), включаючи неодержані доходи.

Стаття 20. Перереєстрація друкованого засобу масової інформації

Друкований засіб масової інформації підлягає перереєстрації в разі зміни засновника (складу співзасновників), назви, мови, сфери розповсюдження видання.

Зміна засновника (складу співзасновників) повинна оформлятися угодою між засновником (співзасновниками) і його правонаступником, укладеною відповідно до вимог цивільного законодавства України. Ця угода є підставою для подання правонаступником заяви про перереєстрацію в порядку, передбаченому статтями 11 і 12 цього Закону.

Спори щодо зміни засновника (складу співзасновників) вирішуються судом в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

При перереєстрації друкованого засобу масової інформації реєстраційний збір сплачується у половинному розмірі.

Стаття 21. Редакція друкованого засобу масової інформації

Підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації за дорученням засновника (співзасновників) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції.

Редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками).

Редакція друкованого засобу масової інформації набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Стаття 22. Статут редакції друкованого засобу масової інформації

Статут редакції друкованого засобу масової інформації визначає виробничі, майнові, фінансові та інші умови її діяльності.

Статут редакції затверджується засновником (співзасновниками) відповідно до чинного законодавства України.

Статут редакції може передбачати будь-які види господарської діяльності, які не заборонені законом і відповідають цілям її діяльності.

У статуті редакції визначаються: засновник (співзасновники) та назва друкованого засобу масової інформації, місцезнаходження його редакції, предмет і цілі діяльності, її органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження журналістського і трудового колективів та їх виборних органів, порядок утворення майна редакції, положення щодо вирішення питань виробничого, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності видання та його редакції, умови її реорганізації, припинення діяльності, інші положення.

Стаття 23. Редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації

Редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації є керівником редакції, уповноваженим на те засновником (співзасновниками).

Редактор (головний редактор) призначається (обирається) на посаду і звільняється з посади в порядку, встановленому засновником (співзасновниками) у статуті редакції відповідно до чинного законодавства України про працю.

Редактор (головний редактор), обраний на посаду трудовим колективом редакції, не може бути звільнений з посади без згоди трудового колективу редакції.

Редактор (головний редактор) керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об'єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді, арбітражному суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

Стаття 24. Редакційна колегія друкованого засобу масової інформації

Редакційна колегія - дорадчий орган управління діяльністю редакції друкованого засобу масової інформації - створюється, діє та припиняє свою діяльність відповідно до статуту редакції і очолюється її редактором (головним редактором).

Рішення редакційної колегії набирає чинності після його затвердження редактором (головним редактором).

Стаття 25. Журналіст редакції друкованого засобу масової інформації

Журналістом редакції друкованого засобу масової інформації відповідно до цього Закону є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.

Належність журналіста до друкованого засобу масової інформації підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації.

На особу, якій видано редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує її належність до друкованого засобу масової інформації, поширюються права і обов'язки, зазначені у статті 26 цього Закону.

Стаття 26. Права та обов'язки журналіста редакції

Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки, передбачені Законом України “Про інформацію” (2657-12) та цим Законом.

Журналіст має право:

1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації;

2) відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

5) переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

6) на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

7) по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

8) звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

9) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

10) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Журналіст зобов'язаний:

1) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

2) подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

3) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

4) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

5) представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;

6) виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин;

7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

Стаття 27. Акредитація журналіста

Редакції друкованих засобів масової інформації мають право за погодженням з державними органами та органами управління об'єднань громадян безкоштовно акредитувати при них своїх журналістів на визначений або на невизначений строк.

Органи, при яких акредитовано журналіста, сприяють йому у здійсненні професійної діяльності, попереджують про проведення нарад та інших заходів, забезпечують стенограмами, протоколами та іншими матеріалами.

У разі перевищення журналістом своїх прав і невиконання обов'язків його акредитація може бути припинена тільки за рішенням органу, який його акредитував. Письмове повідомлення із зазначенням підстав припинення акредитації одночасно видається журналісту і надсилається редакції друкованого засобу масової інформації, до якого він належить.

Стаття 28. Видавець друкованого засобу масової інформації

Видавцем друкованого засобу масової інформації може виступати суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює функції матеріально-технічного забезпечення видання друкованого засобу масової інформації, на підставі пред'явлення засновником (співзасновниками) свідоцтва про його державну реєстрацію і укладеного між ними договору.

Стаття 29. Продукція друкованого засобу масової інформації

Виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ, є продукцією друкованого засобу масової інформації.

Стаття 30. Розповсюджувач продукції друкованого засобу масової інформації

Суб'єкт підприємницької діяльності, який продає, надсилає за передплатою чи іншим способом розповсюджує виданий тираж періодичного і такого, що продовжується, видання, є розповсюджувачем продукції друкованого засобу масової інформації.

Чинити перешкоди розповсюджувачу у здійсненні його діяльності на законних підставах забороняється.

Стаття 31. Виробничі, майнові та фінансові відносини між суб'єктами діяльності друкованих засобів масової інформації

Виробничі, майнові та фінансові відносини засновника (співзасновників), редакції, видавця, розповсюджувача друкованого засобу масової інформації будуються на основі чинного законодавства і договору.

Договором визначаються:

кошти на утримання редакції;

частини доходу (прибутку) від діяльності редакції, що розподіляються і надходять у розпорядження засновника (співзасновників), редакції, видавця та розповсюджувача;

зобов'язання засновника і видавця щодо забезпечення виробничих та соціально-побутових умов життя та праці співробітників редакції відповідно до вимог, передбачених чинним законодавством;

інші положення.

Стаття 32. Вихідні дані

У кожному випуску друкованого засобу масової інформації повинні міститися такі вихідні дані:

1) назва видання;

2) засновник (співзасновники);

3) прізвище та ініціали редактора (головного редактора);

4) порядковий номер випуску і дата його виходу в світ;

5) індекс видання, розповсюджуваного за передплатою;

6) тираж;

7) ціна або помітка “Безкоштовно”;

8) адреси редакції, видавця, друкарні;

9) серія, номер і дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію;

10) видавець (співвидавці).

Розповсюдження продукції друкованого засобу масової інформації без вихідних даних забороняється.

Стаття 33. Контрольні примірники

Контрольні примірники періодичних і таких, що продовжуються, видань відразу після надрукування безоплатно надсилаються редакцією засновникові (співзасновникам) і реєструючому органу.

Розділ III

ВІДНОСИНИ МІЖ РЕДАКЦІЯМИ ДРУКОВАНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ

ІНФОРМАЦІЇ І ГРОМАДЯНАМИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯМИ

Стаття 34. Право на одержання масової інформації через друковані засоби масової інформації

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи відповідно до статті 9 Закону України “Про інформацію” (2657-12) мають право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, об'єднань громадян та їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Стаття 35. Інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації для друкованих засобів масової інформації

Порядок і форма запиту щодо доступу до офіційних документів і запиту щодо надання письмової або усної інформації для друкованих засобів масової інформації, строки їх розгляду, відмова та відстрочка задоволення, порядок відшкодування витрат, пов'язаних із задоволенням запитів, а також характер документів та інформації, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитом, визначаються Законом України “Про інформацію”.

Стаття 36. Авторські твори і листи

Редакція зобов'язана при використанні авторських матеріалів і творів художньої літератури та мистецтва додержувати авторських прав та прав на інтелектуальну власність.

Ніхто не має права зобов'язати редакцію опублікувати відхилений нею твір, лист, інший матеріал або повідомлення, якщо інше не передбачено цим Законом або статутом редакції.

Лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення цього Закону.

Редакція не зобов'язана відповідати на листи чи пересилати їх до інших інстанцій.

Стаття 37. Спростування інформації

Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком “Спростування” на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту.

Спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу.

Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Редакція відмовляє в публікації спростування, якщо спростування:

1) порушує положення статті 3 цього Закону;

2) суперечить рішенню або вироку суду, які набрали чинності;

3) є анонімним.

Редакція може відмовити в публікації спростування, якщо спростування:

1) стосується відомостей, які нею вже спростовано;

2) надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації відомостей, що спростовуються.

Редакція зобов'язана в строк, що не перевищує одного місяця з дня надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації, зазначивши підстави відмови.

Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду, який приймає скаргу до розгляду протягом року з дня публікації спростовуваних відомостей.

Розділ IV

МІЖНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДРУКОВАНИХ ЗАСОБІВ

МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 38. Міжнародна діяльність друкованих засобів масової інформації та співробітництво у цій сфері

Міжнародна діяльність друкованих засобів масової інформації та співробітництво у цій сфері здійснюються на основі міжнародних договорів, укладених Україною, Закону України “Про інформацію” (2657-12), цього Закону та інших актів чинного законодавства України.

Редакції, журналісти та їх професійні об'єднання беруть участь у міжнародному співробітництві у сфері діяльності друкованих засобів масової інформації на основі угод з громадянами і організаціями інших держав, а також з міжнародними організаціями.

Стаття 39. Розповсюдження в Україні зарубіжних друкованих засобів масової інформації

Для розповсюдження зарубіжного друкованого засобу масової інформації в Україні необхідно одержати дозвіл відповідного державного органу, якщо порядок розповсюдження не встановлено міжнародним договором.

Митний збір за ввезення в Україну продукції зарубіжних засобів масової інформації сплачується в порядку і розмірах, встановлених митним законодавством України.

Міжнародними договорами регулюються порядок виготовлення продукції зарубіжних друкованих засобів масової інформації, а також їх розповсюдження в Україні.

Стаття 40. Зарубіжні кореспонденти

Представництва зарубіжних друкованих засобів масової інформації в Україні створюються за погодженням з Міністерством закордонних справ України, якщо інше не передбачено міжнародним договором.

Зарубіжні представництва українських друкованих засобів масової інформації створюються в порядку, передбаченому законодавчими актами країни перебування, якщо інше не передбачено міжнародним договором.

Акредитація зарубіжних кореспондентів в Україні проводиться Міністерством закордонних справ України відповідно до статті 27 цього Закону.

Розділ V

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ СВОБОДИ ДІЯЛЬНОСТІ

ДРУКОВАНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 41. Підстави відповідальності

Редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та об'єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації.

Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є:

1) порушення, передбачені статтею 47 Закону України “Про інформацію” (2657-12);

2) незаконне вилучення або знищення тиражу чи його частини;

3) порушення прав журналіста, встановлених цим Законом;

4) порушення положень статті 3 цього Закону;

5) зловживання правами журналіста;

6) одержання свідоцтва про державну реєстрацію шляхом обману;

7) незаконне виготовлення і розповсюдження продукції друкованого засобу масової інформації без його реєстрації або після припинення його діяльності, ухилення від перереєстрації;

8) порушення порядку вміщення даних, надсилання контрольних примірників;

9) порушення права вимоги щодо публікації спростування та порядку його публікації, передбачених статтею 37 цього Закону.

За ці порушення винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України.

До відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації нарівні з авторами інформаційних матеріалів, що порушують цей Закон, притягаються журналіст редакції, її редактор (головний редактор) або інші особи, з дозволу яких ці матеріали було поширено.

Стаття 42. Звільнення від відповідальності

Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України “Про інформацію”;

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

Стаття 43. Захист і охорона журналіста при виконанні службових обов'язків

Професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом.

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, 16 листопада 1992 р

Додаток 2

Кодекс професійної етики
українського журналіста

ІХ з’їзд Спілки журналістів України 17 квітня 1997 р. затвердив Кодекс професійної етики українського журналіста.

Виходячи з того, що свобода слова і діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії, керуючись Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, якими керується журналіст при виконанні своїх професійних обов’язків, з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню його творчих можливостей в ім’я утвердження добра і справедливості.

1. Головний обов’язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на інформацію. Це зобов’язує його у своїй діяльності завжди бути правдивим, чесним, об’єктивним, сумлінним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у достовірності якої переконаний. Він докладає усіх зусиль, щоб уникнути неповноти або неточності чи викривлення інформації, яка могла б нанести моральної шкоди честі і гідності людини, не кажучи вже про неприпустимість брехливих повідомлень журналістом.

2. При виконанні своїх професійних обов’язків журналіст не може вдаватися до незаконних і непристойних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин, сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабара) за поширення брехливої або утаювання справжньої інформації. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує джерел, за винятком судової вимоги.

3. Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції по підготовці та публікації власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечить його переконанням або пов’язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли він обнародує неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи нанесено моральної образи людині, зобов’язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою помилку шляхом вибачення і виправлення помилок.

1.  Журналіст повинен уникнути у своїх публікаціях образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіє екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов’язаний уникати вживання образливих висловів, які можуть нанести шкоди моральному та фізичному здоров’ю людини.
2.  Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, уникає характеристик людей, які не скоїли злочин і вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов’язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадянське звучання і покликані захищати інтереси суспільства й особи.
3.  Журналіст відповідає власним іменем та репутацією за достовірність будь-якого повідомлення і справедливість суджень, поширених за власним підписом, псевдонімом або анонімно, але з його відома та згоди.
4.  Журналіст у своїй професійній поведінці не повинен ставити особисті інтереси понад усе. Замовчувати чи публікувати інформацію шляхом одержання незаконних винагород або подавати її як таку, що містить наклеп, упередженість, дифамацію, необґрунтовані звинувачення, неприпустимо. Привласнення чужих думок і творів (плагіат) суперечить гідності журналіста.
5.  Журналіст поважає честь і гідність людей, які є об’єктом його професійної уваги. Він утримується від втручання у приватне життя людини, не вдається до необґрунтованих звинувачень, які могли б зашкодити репутації чи моральному авторитетові іншої особи.
6.  Журналіст у своїй діяльності незалежний від владних структур. Він утримується від участі у поширенні інформаційних матеріалів з метою наживи, вважає непристойним використовувати свою репутацію і професійні права для поширення повідомлень рекламного або комерційного характеру.
7.  Його прикрашає скромність, він гідний творчого визнання. Моральний обов’язок журналіста – постійно вдосконалювати свої фахові знання і вміння.

Додаток 3

Правила внутрішнього трудового розпорядку
й обов'язки посадових осіб
редакції газети “Запорізька правда”

ПОЛОЖЕННЯ про редакційну колегію

Редакційна колегія є дорадчим органом управління діяльністю редакції газети, який очолює головний редактор і до складу якого входять представники засновників – обласної ради та обласної державної адміністрації, заступники головного редактора, відповідальний секретар, провідні журналісти.

Склад редакційної колегії затверджується наказом головного редактора.

Редакційна колегія:

- визначає основи творчої, фінансово-економічної та господарської діяльності і кадрової політики згідно з чинним законодавством, затвердженою засновниками програмою діяльності редакції;

- вносить пропозиції щодо зміни статуту й програми діяльності редакції;

- визначає шляхи створення та використання заохочувальних фондів, порядок розподілу прибутків та відшкодування збитків;

- бере участь у плануванні творчого процесу, підготовці номерів газети.

Засідання редакційної колегії проводиться не рідше одного разу на місяць.

Рішення вважається дійсним, якщо на засіданні були присутні не менше двох третин членів редколегії, а за нього проголосувала більшість, набуває чинності після затвердження головним редактором.

ПОЛОЖЕННЯ про редакційну летючку

Редакційна летючка є оперативною нарадою і формою професійного навчання за підсумками роботи творчого колективу за місяць, квартал чи інший звітний період.

Предметом обговорення на редакційній летючці є загальний чи тематичний огляд основних публікацій у звітному періоді або окремих редакційних матеріалів. Огляд готує згідно з графіком один із творчих працівників. Він рекомендує для відзначення кращі публікації, робить мовностилістичний і фактологічний аналіз матеріалів, акцентує увагу на характерних помилках, допущених у текстах, ілюстративному оформленні та дизайні газети, пропонує шляхи поліпшення творчого обличчя видання.

Рішення про відзначення авторів кращих матеріалів з виплатою додаткового гонорару приймається відкритим голосуванням більшістю голосів, а по ньому видається наказ головного редактора.

ПОЛОЖЕННЯ про редакційну планерку

Редакційна планерка є оперативною нарадою з питань підготовки чергового номера газети. В її роботі беруть участь члени редакторату та редактори відділів.

ПОЛОЖЕННЯ про секретаріат

Секретаріат - загальноредакційний координаційний орган цільового і комплексного управління змістом газети та її поліграфічного оформлення. Штаб і технологічний центр видання, куди сходяться творчі задуми, ідеї і пропозиції, які реалізуються на сторінках газети, в її дизайні та поліграфічному виконанні.

Секретаріат діє під безпосереднім керівництвом головного редактора, а за його відсутності першого заступника головного редактора. Розпорядження і вказівки секретаріату обов'язкові для всіх співробітників редакції. Секретаріат розпоряджається редакційним “портфелем”, тобто отримує завізовані матеріали, підготовлені відділами.

Очолює секретаріат відповідальний секретар, який має заступників. До структури секретаріату входять центр комп'ютерного набору і верстки, коректура, фотокореспондент.

ПОЛОЖЕННЯ про бухгалтерію

Бухгалтерія є структурним підрозділом редакції, який веде бухгалтерський облік і фінансову звітність, тобто виявляє, вимірює, реєструє, накопичує, зберігає і передає інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідальність за організацію ведення бухгалтерського обліку і забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження опрацьованих документів, реєстрів і звітності протягом встановленого строку несуть головний редактор та головний бухгалтер.

Бухгалтерія проводить необхідні розрахунки перспектив фінансово-господарської діяльності редакції, запобігає можливим фінансовим прорахункам і втратам, небажані витрати, що можуть призвести до збитків.

ОБОВ'ЯЗКИ ПОСАДОВИХ ОСІБ

Головний редактор

Головний редактор є керівником редакції, уповноваженим на те засновниками видання - обласною радою та обласною державною адміністрацією.

Головний редактор: керує діяльністю редакції, згідно з чинним законодавством та програмою, схваленою засновниками, в межах повноважень, визначених статутом; представляє редакцію у відносинах із засновниками, видавцем, авторами, державними органами, об'єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді (арбітражному суді і третейському суді); несе повну відповідальність за діяльність друкованого органу та достовірність поданої в ньому інформації.

Головний редактор:

- керує творчою, економічно-фінансовою та господарською діяльністю редакційного колективу, визначає й контролює спрямування, зміст і літературний рівень газети;

- видає в межах своєї компетенції накази, які є обов'язковими для всіх працівників;

- забезпечує виконання перспективних та поточних редакційних планів, затверджених ним рішень редакційної колегії;

- укладає від імені редакції договори, угоди і забезпечує їх виконання;

- призначає та звільняє в установленому порядку керівників структурних ланок та інших працівників редакції;

- затверджує структуру редакції, її штатний розпис;

- разом з редколегією і профспілковим комітетом вирішує питання оплати праці, режиму роботи, соціального забезпечення та соціального страхування членів трудового колективу;

- визначає обов'язки посадових осіб редакції, умови їх найму та розмір заробітної плати;

- веде засідання редколегії та керує редакційними летючками і планерками;

- визначає розміри і веде розмітку літературного гонорару працівникам редакції та позаштатним авторам;

- ознайомлюється зі змістом редакційної пошти й визначає характер роботи з листами читачів;

- затверджує матеріали й макети газетних полос до набору, візує сигнальні полоси.

Перший заступник головного редактора

Друга після головного редактора посадова особа в редакції газети, яка здійснює оперативне управління творчим процесом, економічно-фінансовою й господарською діяльністю редакційного колективу на основі розпоряджень головного редактора.

При відсутності головного редактора виконує його обов'язки, несучи повну відповідальність за здійснення наданих повноважень.

Спрямовує, координує й контролює роботу відділів економіки, репортерського, а також висвітлення правової тематики, питань військово-патріотичного виховання, екології, фізичної культури і спорту, вичитує завізовані редакторами відділів чи особами, які виконують їхні обов'язки, матеріали, контролює хід виконання перспективних та поточних планів, готує звіти про роботу редакційного колективу з окресленої тематики, бере участь у підготовці матеріалів.

Відповідає за ведення протоколів засідань редакційної колегії.

Затверджує звіти про відрядження працівників редакції.

За дорученням головного редактора веде розмітку редакційного гонорару, ознайомлюється зі змістом редакційної пошти й визначає характер роботи з листами читачів.

Готує проекти наказів головного редактора по редакції.

Виконує обов'язки чергового редактора на випуску газети (за графіком).

Заступник головного редактора з творчих питань

За відсутності головного редактора виконує обов'язки першого заступника головного редактора щодо організації роботи редакційного колективу, а за відсутності названих вище керівників обов'язки головного редактора і несе повну відповідальність за здійснення їхніх повноважень.

Спрямовує, координує й контролює роботу відділів рад та виконавчих органів, гуманітарної політики, соціальних проблем, висвітлення питань зовнішньої і внутрішньої політики держави, діяльності громадських об'єднань, сатири і гумору, вичитує матеріали, завізовані редакторами цих відділів чи особами, які виконують їхні обов'язки, контролює хід виконання перспективних та поточних планів, готує звіти про роботу редакційного колективу з окресленої тематики, бере участь у підготовці матеріалів.

Координує й контролює роботу власних кореспондентів, затверджує завдання для них від відділів редакції.

На основі пропозицій редакторів відділів та власкорів складає перспективні та поточні плани й основні напрямки роботи редакції.

Готує проекти наказів головного редактора та графік відпусток працівників редакції.

Виконує обов'язки чергового редактора на випуску газети згідно з графіком.

Заступник головного редактора з маркетингу і комерційної діяльності

Організовує і відповідає за комерційну діяльність редакції, координує й контролює роботу відділу реклами та візує матеріали, підготовлені працівниками цього відділу, представляє редакцію в ділових колах і координує висвітлення питань середнього та малого бізнесу.

Відповідає за техніку безпеки й охорону праці в редакції газети.

Є матеріально відповідальною особою і відповідає за матеріально-технічне забезпечення редакції, роботу автотранспорту, засобів зв'язку, комп'ютерного обладнання, забезпечує постановку на облік і списання використаного чи застарілого паперу, офісного обладнання, меблів та іншого майна.

Приймає, розкредитовує вагони з папером, працює з декларантами по оформленню митних документів.

Координує проведення передплатних кампаній і підготовку та поширення рекламних матеріалів про газету та роботу з “Укрпоштою”, представляє редакцію в рекламних агентствах, у друкованих та електронних засобах масової інформації.

Організовує розповсюдження в роздріб газети та іншої друкованої продукції.

Готує проекти наказів головного редактора з питань комерційної, фінансово-економічної та господарської діяльності редакції.

Виконує обов'язки чергового редактора на випуску газети згідно з графіком.

Відповідальний секретар

- координує роботу відділів по оперативному плануванню;

- визначає тематичну архітектуру номера та його графічну модель, готує макети сторінок і подає на затвердження головному редактору;

- відповідає за вихід газети за графіком;

- складає і періодично поновлює сітьовий графік, контролює його виконання;

- формує на основі сітьового графіка і заявок відділів плани поточного та наступних номерів газети;

- здійснює контроль за своєчасним надходженням матеріалів;

- організовує весь виробничий процес, стежить, щоб не було повторів у географії матеріалів, у тематиці інформації, схожих заголовків, збігу слів у заголовках і рубриках;

- керує підготовкою ілюстративного матеріалу, приймає заявки від відділів на необхідні фотознімки та інші ілюстрації;

- організовує роботу коректорів, працівників комп'ютерного центру, фотокореспондентів;

- відповідає за оперативний зв'язок з видавництвом.

Головний бухгалтер

є посадовою особою, на яку покладено відповідальність за ведення бухгалтерського обліку в редакції. Він забезпечує дотримання встановлених єдиних методологічних основ бухгалтерського обліку, складання й подання в установлені строки фінансової звітності; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні документів, пов'язаних з недостачею та відшкодуванням втрат від недостачі, крадіжок і псування активів підприємства.

До посадових обов'язків головного бухгалтера входить:

- ведення головної книги, складання звітів, звітності і балансу, облік і нарахування зборів у фонди: інноваційний, утримання і ремонт шляхів (балансовий рахунок 65);

- облік реалізації продукції, нарахування податків (у тому числі зборів на фонд оплати праці), затрати і результати фінансово-господарської діяльності;

- ведення журналу-ордера N6 “Розрахунки з постачальниками…", ведення книги придбання (товарів, робіт, послуг), контроль за правильністю нарахування платежів з послуг, які надаються редакції;

- листування з банком, установлення лімітів залишку каси і складання касових планів;

- складання кошторису на видання газети;

- веде облік видатків майбутніх періодів (балансовий акт N31);

- облік операцій на валютному рахунку (б/р N52);

- загальне керівництво обліком і звітністю згідно з “Положенням про бухгалтерський облік і звітність в Україні”.

Редактор відділу

Здійснює безпосереднє керівництво працівниками відділу, забезпечуючи систематичне, планомірне і кваліфіковане висвітлення в газеті питань, що входять у функції відділу, системність, комплексність і послідовність у веденні рубрик.

Планує та організовує роботу у відділі, контролює виконання власними кореспондентами тем і завдань з тематики відділу, підтримує постійні зв'язки з владними структурами, господарськими, політичними та громадськими організаціями для правильної орієнтації в плануванні і поточній роботі.

Забезпечує трудову дисципліну і творчу активність працівників відділу.

Добирає авторський актив, організовує матеріали позаштатних авторів з тематики відділу.

Редагує матеріали, підготовлені власними кореспондентами за тематикою відділу, відповідає за роботу з листами, які надходять до відділу.

Складає і здає у встановлені строки тижневі заявки, пропозиції до поточних і перспективних планів, бере участь у підготовці газетних кампаній і плануванні чергових та спеціальних номерів газети.

Виконує обов'язки чергового редактора на випуску газети згідно з графіком.

Відповідає за проведення передплатної кампанії у закріпленому районі.

Начальник відділу реклами

Здійснює безпосереднє керівництво працівниками відділу та рекламними агентами, планує й координує роботу працівників редакції з підготовки рекламних матеріалів для забезпечення виконання планів прибутку від рекламної діяльності.

Вивчає кон'юнктуру ринку, співпрацює з потенційними рекламодавцями та рекламними агентами, відвідує виставки, ярмарки, презентації, наради підприємців та інші заходи комерційного характеру.

Готує й редагує рекламні матеріали, підготовлені працівниками відділу та рекламними агентами.

Приймає замовлення на розміщення реклами, готує рахунки на основі діючих розцінок та іншу документацію, контролює своєчасність надходження коштів за опубліковані рекламні матеріали.

Бере участь у редакційних летючках і планерках, складає і здає в установлені строки заявки на публікацію рекламних матеріалів з обрахуванням очікуваного прибутку.

Спеціаліст відділу реклами

Приймає замовлення на розміщення реклами, готує рахунки на основі діючих розцінок та іншу документацію, контролює своєчасність надходження коштів за опубліковані рекламні матеріали.

Співпрацюючи з рекламодавцями та рекламними агентами, організовує надходження рекламних матеріалів до редакції і готує їх до друку.

За відсутності начальника відділу реклами виконує його обов'язки.

Власний кореспондент

Власний кореспондент є представником редакції в регіоні, акредитованим або представленим у місцевих органах влади. Систематично інформує редакцію про події, які там відбуваються.

Працює у взаємодії з редакторами відділів під безпосереднім керівництвом заступника головного редактора з творчих питань, виконує доручення головного редактора. Згідно з редакційними планами готує власні й авторські матеріали аналітичних жанрів та оперативні інформаційні матеріали.

Організовує й відповідає за проведення передплатної кампанії та інших акцій редакції на закріпленій території.

Співпрацює з потенційними рекламодавцями, організовує надходження й готує до друку рекламні матеріали.

Вносить пропозиції до редакційних планів з проблем закріпленої території, своєчасно, до 25 числа, кожного поточного місяця, звітує про виконану роботу.

Виконує доручення головного редактора, його заступників, відповідального секретаря, пов'язані з діяльністю редакції.

Заступник відповідального секретаря

- бере участь у плануванні поточного номера газети, складанні його макета;

- стежить за надходженням матеріалів згідно з макетом, за необхідності їх скорочує, погоджуючи з автором (за його відсутності з редактором відділу, головним редактором чи його заступником) і передає на дільницю верстки;

- забезпечує високу якість верстки відповідно до затверджених макетів;

- забезпечує вихід газети у світ за графіком;

- відповідає за своєчасний набір матеріалів;

- контролює процес проходження коректури по кожній сторінці, внесення правок, розпоряджень відповідального секретаря;

- зверстані полоси газети підписує і разом з оператором комп'ютерної верстки записує на ZІР;

- забезпечує доставку і перевірку записаних на ZІР сторінок (на плівці) у видавництво;

- виконує інші доручення головного редактора та відповідального секретаря.

Оглядач, спеціальний кореспондент

Забезпечує висвітлення віднесених до кола його компетенції питань, готує за погодженням з редактором відділу інформації проблемні аналітичні матеріали та матеріали позаштатних авторів, працює з редакційною поштою, перевіряючи й готуючи до друку листи читачів.

Особисто відповідає за достовірність, об'єктивність та літературний рівень підготовлених матеріалів.

Організовує й готує до друку матеріали рекламного змісту.

Відповідає за проведення передплатної кампанії на закріпленій території, бере безпосередню участь у редакційних акціях.

Проводить масову роботу, залучаючи до співробітництва нових авторів.

Готує до друку матеріали власних кореспондентів, написані за тематикою відділу.

Виконує обов'язки редактора відділу за його відсутності, бере участь у розмітці матеріалів номера і листуванні з авторами.

Виконує обов'язки чергового редактора на випуску газети згідно з графіком.

Виконує доручення головного редактора, його заступників, відповідального секретаря і редактора відділу, пов'язані з діяльністю редакції.

Черговий редактор

Творчий працівник редакції, який згідно з графіком організовує і контролює підготовку і вихід у “світ” газети. Працює під безпосереднім керівництвом головного редактора, у взаємодії із заступниками головного редактора та відповідальним секретарем, погоджуючи з ними всі зміни по номеру.

Керує всією черговою бригадою. Вичитує полоси паралельно з коректорами і на планерці звітує про роботу над випуском номера газети.

Робочий день чергового триває до внесення останньої правки заступником відповідального секретаря та підписання номера у світ.

Заступник головного бухгалтера

є посадовою особою, яка за відсутності головного бухгалтера виконує його обов'язки. У звичайному режимі роботи відповідає за:

- облік реклами і роботу з рекламодавцями, виписку податкових накладних, ведення книги продажу товарів (робіт, послуг);

- нарахування заробітної плати згідно зі штатним розписом та іншими поданими документами (крім авторського гонорару позаштатних авторів); ведення журналу-ордера N1 “Каса” і контролю за касовими документами;

- облік розрахунків з підзвітними особами (журнал-ордер N7);

- складання статистичної звітності по праці;

- облік дебіторської і кредиторської заборгованості за рахунком N76.

При відсутності касира виконує його обов'язки. Виконує інші доручення головного бухгалтера.

Бухгалтер-касир

До функціональних обов'язків бухгалтера-касира входить:

- ведення всіх касових операцій (у тому числі складання касових звітів) згідно з “Порядком ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, друкування банківських документів;

- розробка і складання розшифровок за виписками oблдирекції Укрсоцбанку (журнал-ордер N2);

- ведення журналу обліку доручень, реєстрація і виписка рахунків;

- облік депонованої зарплати, нарахування літературного гонорару позаштатним авторам, контроль за правильністю нарахування гонорару в газетах, оформлення і відправка довідок у податкові інспекції про виплачені суми доходів позаштатним авторам організаторам реклами та іншим фізичним особам, які перебувають у штаті редакції, і суми утриманих з них податків;

- складання звіту за матеріальними рахунками 05,06,08,12,01 і ведення аналітичного обліку до них, нарахування амортизації на основні фонди, контроль за витрачанням газетного паперу.

Виконує інші доручення головного бухгалтера.

Завідувач канцелярії

Посадова особа, яка відповідає за ведення діловодства в редакції, організацію роботи приймальної редакції.

Формує та веде особові справи працівників редакції, книгу обліку руху трудових книжок і вкладок до них, відповідає за схоронність трудових книжок і особових справ, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 року N912 “Про затвердження Типового положення про кадрову службу органу виконавчої влади” та “Методичних рекомендацій щодо застосування Порядку ведення особових справ”, затверджених наказом начальника Головдержслужби від 5 липня 1998 року N24. Відповідає за правильність записів у трудових книжках працівників редакції та щомісяця до 28 числа інформує центр зайнятості про наявність вакансій.

Готує проекти наказів головного редактора по редакції та набирає їх на комп’ютері, веде облік наказів, видає, згідно з розпорядженнями, посвідчення про відрядження, оформляє і передає в бухгалтерію звіти про відрядження.

Готує відомості гонорарної розмітки.

Забезпечує правильне оформлення і надійне зберігання редакційних документів.

Виконує обов'язки відповідального за військовий облік: розробляє й затверджує у головного редактора відповідні інструкції, веде журнал обліку військовозобов'язаних, за необхідності контактує з даних питань з райвійськкоматом.

Веде табель виходу працівників на роботу і співробітників, які відсутні в редакції, журнал обліку вхідних і вихідних документів (контролює термін їх виконання і виконавців доручень головного редактора або його першого заступника); облік заяв працівників редакції; журнал реєстрації та обліку листів читачів (отримує їх, реєструє, передає на ознайомлення головному редакторові або його першому заступникові; відмічає відділи, до яких передаються листи, а також веде статистичний контроль за їх опрацюванням відділами).

Отримує редакційну пошту, отримує і відправляє кореспонденцію власкорам та документи в різні інстанції. Веде підшивки газети “Запорізька правда”: одну – контрольну, другу – для ознайомлення відвідувачів.

Одержує і розподіляє по відділах канцтовари, газети і журнали.

Проводить оформлення передплати для редакції та інших установ, за наказом головного редактора.

Виконує інші доручення головного редактора, пов'язані із забезпеченням організованого виробничого процесу в редакції, уважно ставлячись до кожного відвідувача приймальні та працівників редакції.

Фотокореспондент

- виконує фотозйомки згідно із заявками відділів, які надійшли до секретаріату, і за оперативним завданням відповідального секретаря;

- забезпечує знімки текстовим матеріалом, який містить достатню й точну інформацію про об'єкт фотографування, несе відповідальність за точність прізвищ, цифр і фактів у текстівці;

- забезпечує фотоархів редакції необхідними знімками, зробленими як звичайною, так і цифровою фотокамерами;

- бере участь у підготовці кожного номера, погоджує з відділами об'єкти фотографування;

- пропонує теми фоторепортажів, а також фоторепортажі, сюжетні й етюдні фотознімки за власним пошуком;

- своєчасно подає замовлення на придбання необхідних матеріалів, акумуляторів, дискет і ремонт обладнання;

- виконує доручення головного редактора, його заступників, відповідального секретаря, пов'язані з діяльністю редакції.

Провідний спеціаліст комп'ютерного центру

є матеріально відповідальною особою, яка відповідає за збереження, оновлення та правильну експлуатацію комп'ютерного обладнання, помножувальної техніки й засобів електронного зв'язку, наявних у редакції газети, а також за чітку, злагоджену роботу працівників комп'ютерного центру.

Працює під керівництвом відповідального секретаря, забезпечує взаємодію секретаріату з комп'ютерним центром та додержання технології набору, верстки і випуску газети, зокрема перенесення електронних версій газетних полос на полімерні плівки та інші носії інформації для передачі у видавництво.

Організовує інформаційне забезпечення секретаріату та бухгалтерії редакції по каналах електронного зв'язку і мережі Інтернет.

Здійснює відбір і закупівлю нового обладнання та подає в бухгалтерію документи фінансової статистичної звітності про придбання, експлуатаційні та інші дані комп'ютерного обладнання, помножувальної техніки, засобів електронного зв'язку, а також забезпечує їх своєчасне технічне обслуговування й ремонт.

Забезпечує своєчасне поповнення матеріалів, необхідних для здійснення електронного набору і електронної верстки газети.

Забезпечує інструктаж технічного персоналу комп'ютерного центру та контролює виконання ним правил експлуатації обладнання, технологічної дисципліни і техніки безпеки.

Оператор комп'ютерної верстки

- забезпечує верстку газетних полос за поданими секретаріатом макетами, добір зображувальних засобів і точність верстки;

- відповідає за точність перенесення електронних версій на полімерні плівки та інші носії інформації, які передаються у видавництво,  за правильну експлуатацію закріпленого комп'ютерного обладнання та додержання правил техніки безпеки роботи на ньому.

Оператор комп'ютерного набору

- набирає редакційні матеріали та інші необхідні документи за розпорядженням головного редактора, його заступників і відповідального секретаря;

- відповідає за відповідність набраних текстів оригіналам рукописів, за правильну експлуатацію закріпленого комп'ютерного обладнання та додержання правил техніки безпеки при роботі на ньому.

Перекладач-оператор комп'ютерного набору

- перекладає і набирає матеріали, написані російською мовою, а також передруки з російськомовних видань;

- відповідає за відповідність перекладу оригіналу, збереження лексичних і стилістичних особливостей перекладеного тексту та смислову точність набору;

- за відсутності матеріалів для перекладу здійснює набір текстів українською мовою;

- відповідає за правильну експлуатацію закріпленого комп'ютерного обладнання та додержання правил безпеки при роботі на ньому.

Коректор

- вичитує роздруківки матеріалів і зверстані сторінки, виправляє помилки в тексті, заголовках, вихідних даних номера;

- відповідає за повну відповідність тексту оригіналу, у випадку виявлення в оригіналі смислових, логічних, стилістичних помилок звіряється з довідковим матеріалом (словники, довідники, правопис, інша довідкова література) і ставить до відома чергового редактора по номеру, відповідального секретаря;

- вносить поправки редактора, чергового по номеру;

- звіряє правильність внесення всіх поправок, остаточно перевіряє полоси;

- складає в окремий пакунок всю документацію номера, окремо – фотознімки та малюнки. Пакунок зберігається 30 днів.

Водій

є матеріально відповідальною особою. Зобов'язаний утримувати закріплений автомобіль у технічно справному стані, додержувати правил дорожнього руху, техніки безпеки і правил протипожежної безпеки при ремонті та обслуговуванні автомашини, своєчасно готувати транспортний засіб до щорічних технічних оглядів.

Матеріально відповідає за цілісність закріпленого автомобіля, переданого під його нагляд та для водіння, схоронність пального і мастил, запасних частин, ремкомплекту. Безпосередньо підпорядкований заступнику головного редактора з маркетингу і комерційної діяльності. З його відома виконує доручення заступника редактора з творчих питань, відповідального секретаря, редакторів відділу, пов'язані з діяльністю редакції.

Технічна працівниця

Зобов'язана забезпечувати чистоту й порядок у закріплених за нею приміщеннях редакції, щоденно прибираючи їх (включаючи меблі, вікна й двері). За погодженням з відповідальним за кабінет (з дозволу заступника головного редактора з маркетингу і комерційної діяльності) разом миють вікна.

ПІДГОТОВКА МАТЕРІАЛІВ ДО НАБОРУ

З метою забезпечення сучасного дизайну й поліграфічного оформлення газети перевага надається невеликим розмірам газетних матеріалів (до 150 рядків).

Матеріали більшого обсягу подаються з підзаголовками й проектом тексту виносу на першу сторінку.

Для відпрацювання посадового окладу творчі працівники редакції, починаючи з редакторів відділів, зобов'язані підготувати до друку матеріали обсягом не менше 1800 рядків, із яких матеріалів позаштатних авторів та листів читачів обсягом не менше 350 рядків на місяць (відділ інформації - 1400 і 250).

Кращі матеріали відзначаються на редакційних летючках, а їхні автори заохочуються додатковим літературним гонораром.

Працівники, які не виконали доведеного мінімального обсягу підготовки матеріалів позаштатних авторів і листів читачів, втрачають право на отримання надбавки до посадового окладу за інтенсивність роботи повністю або частково.

Працівник редакції, який готує рукопис до набору, зобов'язаний не тільки вичитати і відредагувати його, а й привести версію викладу фактичного матеріалу відповідно до закону, не допускаючи перекручень авторського тексту, цитат, відповідей співбесідників, виступів керівників органів влади, підприємств, установ, політичних і громадських організацій. Ці та інші недоліки є грубим порушенням виробничої дисципліни, а також призводять до фальсифікації, упередженості й необ'єктивності, що зумовлює цивільно-майнову відповідальність автора публікації та редакції газети.

При підготовці матеріалів до друку працівник редакції зобов'язаний дотримуватися вимог правопису і культури ділового мовлення.

Оригінал матеріалу має бути уважно вичитаний після електронного набору, містити назву сторінки, рубрику, заголовок, прізвище автора матеріалу та автора ілюстрації, район або місто, на паспорті матеріалу обов'язково мають бути вказані всі необхідні відомості.

РЕЖИМ РОБОТИ

Робочий день у редакції газети триває з 8.00 до 17.00 (у творчих працівників - і довше, якщо вони перебувають у відрядженнях, на нарадах, громадських зібраннях та інших заходах, пов'язаних з підготовкою матеріалів).

У п'ятницю й передсвяткові дні - до 16.00. Перерва на обід - з 12.00 до 12.45.

Коректори працюють по змінах, за графіком, установленим відповідальним секретарем, погодженим із головним редактором. У разі відсутності одного з коректорів його обов'язки доручають виконувати творчим працівникам з числа оглядачів та спеціальних кореспондентів або позаштатним працівникам - коректорам зо договором. Робочий день чергового редактора триває до внесення останньої правки заступником відповідального секретаря та підписання номера у світ.

Залишати робоче місце дозволяється лише з відома вищестоящого керівника; відсутність на робочому місці більше трьох годин без поважних причин протягом робочого дня є прогулом.

Кожен працівник зобов'язаний додержувати вимог виробничої і трудової дисципліни, робочий час використовувати для продуктивної праці, в стосунках з іншими працівниками дотримувати правил співжиття і норм поведінки; не створювати умов, які перешкоджали б нормальному виконанню роботи ним самим чи заважали б іншим працівникам виконувати їхні трудові обов'язки; тримати своє робоче місце в порядку і чистоті, дотримуючи такий самий порядок і чистоту на території редакції; дотримувати правил охорони праці, техніки безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії, пожежної безпеки; бережливо ставитись до майна, економно й раціонально використовувати матеріали, електроенергію, інші ресурси, додержувати правил і умов зберігання матеріальних цінностей, документів.

Псування закріпленого редакційного майна чи його втрата з вини працівника редакції зумовлює матеріальну відповідність.

Додаток 4

Засадничі принципи функціонування
Ради німецької преси
Публіцистичні принципи (Кодекс преси)

(витяги)

Ухвалено Радою німецької преси

у співпраці зі Спілками преси.

12 грудня 1973 року в м. Бонн.

Версія від 14.02.96 р.

Свобода преси, яку гарантує Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини, передбачає незалежність та свободу інформації, вільне висловлювання думок та критики. Видавництва, редакції і журналісти при виконанні своєї роботи мають усвідомлювати відповідальність перед суспільством та зобов'язання, пов’язані з іміджем преси. Вони сприймають своє публіцистичне завдання цілком свідомо, без впливу з боку своїх власних інтересів та стимулів, що не стосуються справи.

Публіцистичні принципи конкретизують фахову етику преси. Ця етика охоплює обов'язок у межах Конституції і відповідних їй законів зберігати імідж преси та стояти на боці її свободи.

Фахова етика надає кожному право скаржитись через пресу. Скарги є тоді обґрунтованими, коли порушено фахову етику.

1. Повага до правди, шанобливе ставлення до людської гідності та правдиве інформування громадськості — найвищі заповіді преси.

2. Деякі новини, усна та візуальна інформація, за певних обставин мають бути ретельно перевірені щодо їхньої правдивості. Зміст цієї інформації не можна змінити або фальсифікувати через її переробку, зміну тексту або підпис до фотографій. Документи мають публікуватись згідно з їх доцільністю. Про непідтверджені повідомлення, чутки і припущення має бути вказано окремо для їхнього розпізнання. Символічні фотографії мають супроводжуватись відповідними позначками.

3. Опубліковані новини або твердження, які пізніше виявились неправильними, мають бути негайно і добровільно відповідним чином спростовані тим органом преси, який поширив цю інформацію.

4. При отриманні новин, інформаційних матеріалів, фото– та відеоінформації неприпустимі “брудні” методи.

5. Треба принципово дотримуватись домовленостей про конфіденційність.

6. Кожний, хто працює в пресі, зберігає імідж, довіру до ЗМІ, а також професійну таємницю, використовує право не називати інформаторів чи джерела інформації і не поширює інформації без одностайної згоди з їхнього боку.

7. Відповідальність преси перед громадськістю диктує те, щоб редакційні публікації не зазнавали впливу з боку приватних чи ділових інтересів третьої сторони. Видавництва та редактори відхиляють такі спроби і стежать за чітким розподілом на редакційний текст та рекламні публікації.

8. Преса має поважати приватне життя та інтимну сферу людини. Однак, якщо події в приватному житті перетинаються із громадськими інтересами, то в окремих випадках можливі висловлення у пресі. Водночас необхідно перевірити, чи не порушено через ці публікації особисті права непричетних до цього людей.

9. Публікації необґрунтованих тверджень і звинувачень, особливо тих, що порушують людську гідність, суперечать журналістській порядності.

10. Усні чи візуальні публікації, які за своєю формою або змістом можуть образити традиційні або релігійні почуття групи людей, не поєднуються з відповідальністю преси.

11. Преса відмовляється від занадто сенсаційного висвітлення насильства та жорстокості. При підготовці повідомлень необхідно приділяти увагу захисту молоді.

12. Нікого не може бути дискриміновано за статевою ознакою або через належність до расових, етнічних, релігійних, соціальних чи національних груп.

13. Повідомлення про розслідування та судові процеси мають бути вільними від пересудів. Таким чином, преса із самого початку і протягом процесу запобігає у змісті і заголовках будь-якому висновку до моменту винесення юридичного рішення. Підозрюваний не може бути виставлений злочинцем до винесення вироку судом. Не можна повідомляти про рішення суду до його оголошення, не маючи на руках переконливих правових документів.

14. У репортажах на медичні теми слід уникати занадто сенсаційного подання інформації, яке може викликати у читача безпідставні побоювання або сподівання. Результати досліджень, що перебувають на початкових стадіях, не можуть бути подані як завершені чи близькі до завершення.

15. Прийняття та надання переваги в будь-якому вигляді, що може зашкодити свободі видавництва і редакції щодо прийняття власних рішень, суперечать принципам незалежності і завданням преси. Той, хто бере хабарі за поширення чи, навпаки, приховування повідомлень, діє нечесно і суперечить своєму фахові.

16. Справедливою є публікація критичних зауважень Ради німецької преси, особливо в зацікавлених друкованих органах.

1. Повага до правди, шанобливе ставлення до людської гідності та правдиве інформування громадськості - найвищі заповіді преси.

Пункт 1 Кодексу преси

Напрям 1.1 - Ексклюзивні контракти

Інформування громадськості про події, важливі та значущі з точки зору впливу на формування думки і громадського резонансу, не може бути обмеженим або прихованим через існування ексклюзивних контрактів із носіями інформації. Ті, хто прагне монополії на інформацію, вилучають решту преси із процесу отримання важливих повідомлень, отже обмежують свободу отримання інформації.

Напрям 1.2 - Заходи, пов'язані з передвиборчою боротьбою

Повідомлення преси про передвиборчу кампанію, в яких вона публікує навіть ті думки і погляди, яких сама не поділяє, відповідає журналістській порядності, служить справі свободи на отримання інформації громадянами і вирівнює шанси демократичних партій.

Напрям 1.3 - Повідомлення у пресі

Повідомлення у пресі, які видають державні установи, партії, спілки, об'єднання або інші представники чиїхось інтересів, мають бути відповідно позначені, якщо редакція їх публікує без змін.

2. Деякі новини, усна та візуальна інформація за певних обставин мають бути ретельно перевірені щодо їхньої правдивості. Зміст цієї інформації не можна змінити або фальсифікувати через її переробку, зміну тексту або підпис до фотографій. Документи мають публікуватись з точки зору їхньої доцільності. Про непідтверджені повідомлення, чутки і припущення має бути вказано окремо для їхнього розпізнання. Символічні фотографії повинні супроводжуватись відповідними позначками.

Пункт 2 Кодексу преси

Напрям 2.1 - Результати опитувань

Рада німецької преси, публікуючи результати опитувань, здійснених інституціями з вивчення громадської думки, радить пресі повідомляти про кількість опитуваних, час проведення опитування, замовника, а також самі питання.

У разі відсутності замовника необхідно зробити позначку, що опитування проводилось із власної ініціативи інституції з вивчення громадської думки.

Напрям 2.2 - Символічні фотографії

Якщо ілюстрацію, а надто фотографію, неуважний читач сприймає як документ, незважаючи на те, що йдеться лише про символічне фото, пропонує відповідне чітке пояснення. А саме:

1) заміна або допоміжні ілюстрації (той самий мотив у іншій ситуації, інший мотив у тій самій ситуації тощо);

2) символічні ілюстрації (додані сцени, штучно візуалізована шапка тексту тощо);

3) фотомонтаж чи інші зміни мають чітко сприйматися як символічні в легенді фотографії чи письмовому поясненні до тексту.

Напрям 2.3 - Анотації до публікацій

Преса несе публіцистичну відповідальність за опубліковані анотації до матеріалів, які у скороченій формі відображують зміст оголошеної статті. Той, хто поширює анотації органів преси разом з наданням джерел інформації, може принципово довіритись правдивості змісту. Скорочення чи доповнення не мають призводити до зміни тенденцій чи хибних висновків у важливих частинах публікації, що порушувало б справедливі інтереси третьої сторони.

Напрям 2.4 - Інтерв'ю

Інтерв'ю, з журналістської точки зору, за будь-яких обставин є коректним, якщо воно авторизоване особою, в якої його беруть, або її уповноваженим. При значному бракові часу коректною є публікація висловлень у неавторизованій формі інтерв'ю, якщо співрозмовникам зрозуміло, що висловлення готувалися задля даної або подібної за змістом публікації. Журналісти мають завжди це підкреслювати.

Якщо інтерв'ю публікують повністю чи майже дослівно, обов'язково має бути вказане джерело. Якщо значну частину змісту висловленого передають своїми словами, то дані про джерело інформації мають повністю відповідати журналістській порядності.

При оголошенні інтерв'ю у скороченій формі, слід звертати увагу на те, щоб особа, в якої беруть інтерв'ю, була захищена від спотворень або шкоди, які загрожують її законним інтересам.

Напрям 2.5 - Припинення публікації до певного терміну

Припинення публікації до певного терміну, на час якого оголошення того чи іншого повідомлення відкладають, допускається тільки в тому разі, коли це служить справі професійної та коректної підготовки публікації повідомлення. Воно належить до сфери вільної домовленості між інформатором та ЗМІ. Припинення публікації до певного терміну слід дотримуватись тільки за професійно обґрунтованої причини. Наприклад, текст промови, яка ще не відбулась, передчасно виданий річний звіт підприємства або подія, яка ще не розпочалась (наради, збори, вшанування тощо). Рекламні цілі не є обґрунтованими причинами для припинення публікації до певного терміну.

Напрям 2.6 - Листи читачів

Через публікацію листів, якщо вони відповідають формі і змісту, треба надавати читачам можливість висловлювати свої думки, тобто брати участь у формуванні відгуків. Шанобливе ставлення до публіцистичних принципів при друкуванні листів читачів відповідає обов'язку журналістської ретельності.

Відгуки читачів, надіслані до видавництв та редакцій, можуть бути опубліковані як листи читачів, якщо за формою та змістом можна розпізнати таке їхнє бажання читача. Можна припустити таку згоду, якщо відгук стосується тієї чи іншої публікації або цікавої для всіх теми і автор листа не має ніяких правових претензій щодо друкування його відгуків.

Публікація імені автора листа є загальною практикою. У виняткових випадках, за побажанням автора, замість імені, використовують інші позначки. Якщо існує сумнів щодо ідентифікації особи, яка надіслала листа, слід відмовитись від публікації. Публікація фіктивних листів неприйнятна для преси.

Зміни чи скорочення відгуків, підписаних повним ім'ям, принципово неприпустимі без згоди автора. Скорочення можливі в тому разі, коли у рубриці листів читачів існує позначка про те, що редакція залишає за собою право робити скорочення зі збереженням змісту при публікації відгуків, які належать до цієї рубрики. Якщо автор наполегливо забороняє скорочувати або змінювати свій текст, редакція, незважаючи на своє право, має погодитися з цим або взагалі відмовитись від публікації.

Всі листи, що надходять до редакції, становлять редакційну таємницю і жодним чином не можуть бути передані третій стороні.

3. Опубліковані новини або твердження, які пізніше виявились неправильними, мають бути негайно і добровільно відповідним чином спростовані тим органом преси, який поширив цю інформацію.

Пункт 3 Кодексу преси

Напрям 3.1. Уточнення, виправлення

Для читача має стати зрозумілим, що попереднє повідомлення було повністю або частково неправильним. Уточнення чи виправлення при публікації коректного повідомлення повинні посилатись на попереднє помилкове повідомлення. Правдивий зміст має бути опублікований навіть у разі, якщо непорозуміння, пов'язане з попереднім повідомленням, уже виникло в суспільстві.

4. При отриманні новин, інформаційних матеріалів, фото- та відеоінформації неприпустимі “брудні” методи.

Пункт 4 Кодексу преси

Напрям 4.1 - Принципи розслідування

Розслідування є необхідним інструментом журналістської ретельності. Журналісти обов’язково мають називатися. Неправдиві дані щодо персони журналіста, який веде розслідування, або того, який орган ЗМІ він представляє, не властиве іміджу та функції преси.

Приховане розслідування у надзвичайних випадках може бути виправданим, коли немає іншого способу роздобути інформацію великої громадської ваги.

У разі нещасних випадків і катастроф преса має насамперед надавати пріоритет рятувальним заходам і порятункові постраждалих, перш ніж інформувати громадськість.

Напрям 4.2 - Розслідування щодо осіб, які потребують захисту

При розслідуваннях, пов’язаних з особами, які потребують захисту необхідна особлива стриманість. Насамперед це стосується осіб, які зовсім не володіють своїм душевним або тілесним станом чи пережили надзвичайно важку душевну травму, а також дітей і неповнолітніх. Обмежені можливості власного контролю або незвичайне становище цих людей не можуть бути цілеспрямовано використані для здобуття інформації.

5. Треба принципово дотримуватись домовленостей про конфіденційність.

Пункт 5 Кодексу преси

Напрям 5.1 - Конфіденційність

Якщо особа надає інформацію за умови нерозкриття джерела цієї інформації, то такої умови слід дотримуватись. Конфіденційність не є обов’язковою в тому разі, коли інформація стосується злочину і потрібно повідомити про це відповідні установи. Конфіденційності можна не дотримуватись, якщо, ретельно зваживши, перевіривши та проаналізувавши справу, переважатимуть важливі державно-політичні причини, особливо ті, що стосуються існуючого конституційного порядку або загрожують йому.

Про секретні події чи плани можна інформувати, якщо після виваженого та ретельного аналізу з’ясовується, що нагальність цієї інформації для громадськості переважає над причинами, з яких вона була визнана секретною.

6. Кожний, хто працює в пресі, зберігає імідж, довіру до ЗМІ, а також професійну таємницю, використовує право не називати інформаторів чи джерела інформації і не поширює інформацію без їхньої одностайної згоди.

Пункт 6 Кодексу Преси

Напрям 6.1 - Відокремлення функцій

Якщо журналіст, окрім своєї публіцистичної діяльності, виконує інші функції, наприклад працює в уряді, державній установі чи на підприємстві, всім зацікавленим необхідно стежити за суворим розмежуванням цих різновидів діяльності і навпаки. Конфлікти інтересів шкодять іміджу преси.

Напрям 6.2 - Розвідницька діяльність

Розвідницька діяльність журналістів та видавців не може поєднуватися з обов’язками, пов’язаними з професійною таємницею та іміджем преси.

7. Відповідальність преси перед громадськістю диктує те, щоб редакційні публікації не зазнавали впливу з боку приватних чи ділових інтересів третьої сторони. Видавництва та редактори відхиляють такі спроби і стежать за чітким розподілом на редакційний текст та публікації з метою реклами.

Пункт 7 Кодексу преси

Напрям 7.1 - Відокремлення редакційного тексту від оголошень

На оплачені публікації поширюються рекламні правила. Згідно з цими правилами, публікації мають бути оформлені так, щоб для читача було зрозуміло, що йдеться про рекламу.

Напрям 7.2 - Прихована реклама

Редакційні публікації, які вказують на підприємства, їхні продукти або заходи, не можуть переходити певної межі, за якою розпізнається прихована реклама. Наближеність до цієї межі особливо помітна тоді, коли публікація виходить за межі обґрунтованого громадського інтересу або інформаційної зацікавленості читача.

Довіра до преси як до джерела інформації закликає до особливої ретельності щодо використання РR-матеріалів, а також при редагуванні текстів редакцією.

Це стосується також нередагованих рекламних текстів, рекламних фотографій та рекламних логотипів.

Напрям 7.3 - Особливі публікації

До особливих публікацій застосовують таку саму редакційну відповідальність, як і до всіх редакційних публікацій.

8. Преса має поважати приватне життя та інтимну сферу людини. Однак, якщо події в приватному житті перетинаються із громадськими інтересами, то в окремих випадках можливі висловлення у пресі. Водночас необхідно перевірити, чи не порушено через ці публікації права особистості непричетних до цього людей.

Пункт 8 Кодексу преси

Напрям 8.1 - Оголошення імен та фотографій

Оголошення імен та фотографій жертв та злочинців у репортажах про нещасні випадки, злочини, кримінальні розслідування та судові процеси (див. також Кодекс преси, пункт 13), зазвичай, не є правомірними. Завжди потрібно балансувати між інформаційними інтересами громадськості та правами особистості потерпілих. Потреба сенсацій не є обґрунтуванням інформаційного інтересу громадськості.

Жертви нещасних випадків або злочинів мають право на особливий захист своїх імен. Для розуміння факту нещасного випадку та/або злочину інформація, пов'язана з ідентифікацією постраждалих, зазвичай, несуттєва. Ці відомості можуть бути виправдані лише, коли йдеться про відомих осіб або надзвичайні супроводжувальні обставини.

Щодо членів сімей та інших постраждалих, які не мають нічого спільного з нещасним випадком або злочином, то розголошення їхніх імен принципово неприпустимо.

Розголошення повного імені та/чи публікація фотографії підозрюваного, якого звинувачують у скоєнні тяжкого злочину, виправдані у тих випадках, коли це пов'язано з розкриттям злочину та за існування наказу про арешт, або якщо злочин був здійснений на очах у громадськості. Якщо існує лише припущення про можливу провину злочинця, то від розголошення імені та публікації фотографії треба утриматись.

При скоєнні злочину дітьми та неповнолітніми потрібно, пам'ятаючи про майбутнє людини, по можливості утриматись від публікації імені і повної фотографії, якщо не йдеться про тяжкий злочин.

У випадках, пов'язаних з урядовими особами або носіями мандатів, публікація імен та фотографій допускається, якщо існує зв'язок між посадою та мандатом і злочином. Те саме стосується відомих осіб, якщо звинувачення у скоєному ними злочині суперечить їхньому образові в очах громадськості.

Імена та фотографії зниклих осіб можна публікувати лише з дозволу відповідних державних органів.

Напрям 8.2 - Соціальна реабілітація

В інтересах соціальної реабілітації в репортажах про закінчення судових процесів імена і фотографії не повинні публікуватись.

Напрям 8.3 - Захворювання

Тілесні та фізичні захворювання або пошкодження принципово належать до таємної сфери хворих. З поваги до них та їхніх близьких преса має в таких випадках відмовитись від розголошення імені й фотографії та запобігати зверхньому означенню хвороби або лікарняного закладу, навіть тоді, коли так прийнято на побутовому рівні. Навіть відомі особи протягом всього життя користуються захистом перед дискримінаційними викриттями.

Напрям 8.4 - Самогубство

У репортажах про самогубство вимагається стриманість. Це особливо стосується розголошення імен та детального описування супроводжувальних обставин. Винятком може стати, наприклад, історично важлива подія, коли йдеться про великий громадський інтерес.

Напрям 8.5 - Опозиція та події, пов'язані з біженцями

У репортажах про країни, в яких перебування в урядовій опозиції може загрожувати здоров'ю і життю, необхідно завждимати на увазі, що через розголошення імен і публікацію фотографій опозиціонери можуть бути впізнані і переслідуватимуться. Те саме стосується репортажів про біженців. Потрібно пам'ятати, що публікація подробиць про біженців, підготовку та організацію втечі, а також про шляхи втечі, може наразити на небезпеку близьких та друзів утікачів, які залишились у країні, або ж наявні можливості для втечі будуть блоковані.

Напрям 8.6 - Ювілейні дати

Публікація ювілейних дат осіб, які є поза центром уваги громадськості, допускається лише за умови згоди цих осіб на публікацію.

9. Публікації необґрунтованих тверджень та звинувачень, особливо тих, що порушують людську гідність, суперечать журналістській порядності.

Пункт 9 Кодексу преси

10. Усні чи візуальні публікації, які за своєю формою або змістом можуть образити традиційні або релігійні почуття групи людей, не співвідносяться з принципом відповідальності преси.

Пункт 10 Кодексу преси

11. Преса відмовляється від занадто сенсаційного висвітлення насильства та жорстокості. При підготовці репортажів необхідно приділяти увагу захисту молоді.

Пункт 11 Кодексу преси

Напрям 11.1 - Занадто сенсаційне висвітлення

Занадто сенсаційним є таке висвітлення, в якому людину перетворюють на об'єкт, принижуючи до ролі простого засобу. Це особливо стосується випадків, коли повідомлення про тих, хто вмирає або тілесно чи душевно страждає, за формою та змістом виходять за межі громадського та інформаційного інтересу читачів.

Напрям 11.2 - Репортажі про акти насильства

Репортажі про акти насильства, а також про погрозу їх скоєння мають бути ретельно і виважено розглянуті пресою зі збереженням балансу між інформаційною зацікавленістю громадськості та інтересами жертв і потерпілих. Преса повідомляє про ці події незалежно і правдиво, не даючи при цьому зробити себе інструментом злочину. Вона не може здійснювати жодних самостійних кроків стосовно налагодження контактів між злочинцями і поліцією.

Інтерв'ю зі злочинцями під час скоєння злочину неприпустимі.

Напрям 11.3 - Нещасні випадки і катастрофи

Репортажі про нещасні випадки і катастрофи мусять поважати страждання жертв і почуття їхніх близьких. Потерпілі від нещасного випадку в жодному разі не мають через репортажі стати жертвами повторно.

Напрям 11.4 - Узгодження дій із державними установами, тимчасове припинення виходу повідомлень

Тимчасові припинення виходу повідомлень загалом неприпустимі для преси. Узгодження дій між ЗМІ та поліцією може відбутись тільки тоді, коли життя і здоров'я жертв та інших потерпілих завдяки діям журналістів можуть бути врятовані або захищені. На прохання органів слідства в інтересах розслідування злочинів репортажі можуть бути частково чи повністю відкладені на деякий час, якщо ці прохання мають переконливе обґрунтування.

Напрям 11.5 - Мемуари злочинців

Публікація так званих мемуарів злочинців суперечить публіцистичним принципам, якщо злочини в майбутньому виправдовують або перетворюють на несуттєві, якщо жертви страждають та якщо через докладне змалювання злочину задовольняється потреба сенсації.

Напрям 11.6 - Наркотики

Публікації в пресі не повинні применшувати руйнівної дії вживання наркотиків.

12. Ніхто не може бути дискримінований за статевою ознакою або через належність до расових, етнічних, релігійних, соціальних чи національних груп.

Пункт 12 Кодексу преси

Напрям 12.1 - Репортажі про кримінальні вчинки

У репортажах про кримінальні вчинки причетність підозрюваного або злочинця до релігійних, етнічних чи інших меншостей може бути названа тільки тоді, коли для розуміння події між вчинком і цією причетністю існує обґрунтований зв'язок.

Особливо потрібно звертати увагу на те, що згадки про певну належність можуть викликати упередження до груп меншостей, які потребують захисту.

13. Повідомлення про розслідування та судові процеси мають бути вільними від пересудів. Отже, преса від початку і протягом процесу уникає у змісті і заголовках будь-якого висновку до моменту ухвалення юридичного рішення. Підозрюваний не може бути виставлений злочинцем до винесення вироку судом. Не можна повідомляти про рішення суду до його оголошення, не маючи на руках переконливих правових документів.

Пункт 13 Кодексу преси

Напрям 13.1 - Передчасний вирок - репортаж після винесення вироку

Репортажі про розслідування та судові процеси служать ретельному інформуванню громадськості про кримінальні вчинки, їх інформаційне супроводження та судові оцінки. До винесення судового вироку, навіть у разі зізнання, діє презумпція невинності. Навіть коли причетність до злочину вже відома громадськості, підозрюваний не може до винесення судового рішення бути названий злочинцем з юридичної точки зору.

Передчасні вироки, звинувачення та ствердження суперечать конституційному захисту людської гідності, що його дія без обмежень поширюється також і на злочинців.

На меті репортажів у правовій державі не може бути додаткове соціальне звинувачення засудженого шляхом “покарання через ЗМІ”. Отже, репортажі мають чітко розмежовувати підозру і доведену провину.

Якщо преса передчасно повідомляє про вирок, не маючи на це правових підстав, оголошує ім'я чи пише про підозрюваного, відомого широкому колові читачів, вона мусить також опублікувати повідомлення про остаточне юридичне обґрунтоване виправдання або про значне пом'якшення судового рішення, якщо цьому не суперечать законні інтереси підозрюваного. Ця порада за сенсом діє також і для власних розслідувань.

Критика і коментарі мають чітко відокремлюватись від звіту про судовий процес.

Додаток 5

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про державну підтримку засобів масової інформації
та соціальний захист журналістів

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 50, ст. 302)

Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади

державної підтримки засобів масової інформації та соціального

захисту журналістів.

Як складова частина законодавства України про свободу слова

та інформаційну діяльність цей Закон посилює систему правового

регулювання в інформаційній сфери

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття і терміни

Основні поняття і терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:

державна підтримка засобів масової інформації – сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури;

державний засіб масової інформації:

а) державна теле- і радіомовна організація (стаття 12 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”) (3759-12);

б) державне інформаційне агентство (статті 7 і 8 Закону України “Про інформаційні агентства”) (74/95-ВР);

в) друкований засіб масової інформації, засновником (співзасновником) якого є орган державної влади, а видання здійснюється на базі або за участю державної власності та відповідного фінансування з Державного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки Крим і статутом (програмними цілями) редакції якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади;

- комунальний засіб масової інформації - аудіовізуальний чи друкований засіб масової інформації, створений органом місцевого самоврядування або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету і статутом (програмними цілями, програмною концепцією) редакції (юридичної особи) якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади;

- районна, міська газета - комунальна або інша місцева газета, яка видається та розповсюджується відповідно на території району (крім району в місті) або міста; спільна для району та міста, де розміщується районний центр, - міськрайонна;

- районне, міське, міськрайонне телерадіомовлення - теле- і радіомовлення, здійснюване комунальними районними, міськими або міськрайонними (спільними для району і міста) теле- і радіомовними організаціями;

- журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України;

- засіб масової інформації рекламного характеру - засіб масової інформації, в якому реклама перевищує: 40 відсотків обсягу одного номера друкованого видання, 15 відсотків - загального обсягу мовлення теле- і радіоорганізації;

- засіб масової інформації еротичного характеру - засіб масової інформації, в якому систематично експлуатується інтерес до сексу, а сексуальна тематика є провідною.

Інші поняття і терміни вживаються в цьому Законі в значеннях, визначених законодавством України.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Визначені цим Законом норми державної підтримки застосовуються до всіх засобів масової інформації, які діють відповідно до Конституції України, незалежно від їх ідеологічного і політичного спрямування та від форм власності, крім засобів масової інформації, зазначених у частині третій цієї статті.

Норми цього Закону поширюються також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії в тій мірі, наскільки вони забезпечують діяльність цих засобів масової інформації.

Не застосовуються норми державної підтримки до засобів масової інформації:

- рекламного характеру;

- еротичного характеру;

- заснованих за участю юридичних або фізичних осіб, до сфери діяльності яких входять виробництво та постачання паперу, поліграфічного обладнання, технічних засобів мовлення;

- заснованих в Україні міжнародними організаціями або за участю юридичних чи фізичних осіб інших держав, осіб без громадянства;

- у яких понад 50 відсотків загального обсягу випуску становлять матеріали зарубіжних засобів масової інформації.

Норми соціального захисту відповідно до цього Закону застосовуються до журналістів і в межах, визначених його окремими статтями, прирівняних до них інших творчих працівників зазначених засобів масової інформації.

Забезпечення реалізації норм цього Закону, включаючи визначення порядку регулювання та надання державної підтримки засобам масової інформації, запровадження з цією метою відповідних тарифів і створення сприятливих умов розвитку, методики і порядку регулювання заробітної плати, охорони праці і соціального захисту журналістів, здійснення інших заходів покладається на Кабінет Міністрів України.

Р о з д і л II

ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ФОРМИ ДЕРЖАВНОЇ

ПІДТРИМКИ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 3. Підстави та умови надання державної адресної підтримки засобам масової інформації

Державна адресна підтримка засобам масової інформації надається на підставі:

- конкретного економічного становища та умов діяльності засобу масової інформації;

- потреб становлення та господарсько-економічної стабілізації засобу масової інформації протягом двох років з дня першого виходу в світ його продукції;

- необхідності реконструкції, розширення, будівництва виробничої, матеріально-технічної бази суб'єкта інформаційної діяльності, якщо у цьому зацікавлена держава;

- потреби у невідкладному поданні економічної, матеріально-технічної, організаційної та іншої допомоги у разі аварій, інших надзвичайних ситуацій.

Підстави визнаються достатніми за наявності вичерпного обґрунтування, документального підтвердження та, у разі необхідності, відомостей податкових органів.

Пріоритетною державною підтримкою заохочується виробництво та поширення інформаційної продукції державною мовою.

Держава подає адресну допомогу засобам масової інформації, які цілеспрямовано сприяють розвитку мов та культур національних меншин України.

Державна підтримка засобу масової інформації припиняється у разі встановлення судом порушень засобом масової інформації вимог Конституції України щодо захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, а також фактів зловживання свободою діяльності засобів масової інформації, що завдає матеріальної і моральної шкоди юридичним і фізичним особам. Відновлення державної підтримки можливе після виконання судового рішення у повному обсязі та не раніше ніж через рік після її припинення.

Стаття 4. Організація фінансово-економічної та іншої державної підтримки засобів масової інформації

Кошти на фінансування поточної діяльності державних засобів масової інформації виділяються окремим рядком у Державному бюджеті України або бюджеті Автономної Республіки Крим, комунальних засобів масової інформації - окремим рядком у бюджетах місцевого самоврядування в порядку, встановленому законодавством.

Державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги.

Необхідні для фінансової допомоги кошти визначаються в Державному бюджеті України окремим рядком і обслуговуються Державним казначейством України.

Визначені для фінансової допомоги кошти використовуються насамперед для відшкодування різниці між розрахунковим (за собівартістю) та фіксованим (стаття 9 цього Закону) тарифом на доставку друкованих засобів масової інформації передплатникам. Кошти, що залишаються після цього, використовуються для надання:

- додаткової економічної підтримки (дотації) районним, міським та міськрайонним газетам, районному, міському та міськрайонному телерадіомовленню;

- фінансової допомоги засобам масової інформації для дітей та юнацтва;

- адресної фінансової допомоги окремим засобам масової інформації;

- економічної підтримки телерадіоцентрам та поліграфічним підприємствам відповідно до вимог статті 2 цього Закону.

Розподіл коштів, зазначених у частинах третій та четвертій цієї статті, здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 5. Податкове, митне, валютне, тарифне регулювання

Від податку на додану вартість звільняються відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” операції з продажу (передплати) і доставки (на всіх її етапах - від редакції до передплатника) періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва.

Пільгове оподаткування редакцій (юридичних осіб) засобів масової інформації застосовується відповідно до податкового законодавства України.

Редакції (юридичні особи) засобів масової інформації звільняються від:

- обов'язкового продажу валютної виручки, одержаної від експорту інформаційної продукції, у разі використання цієї виручки на придбання обладнання та матеріалів, необхідних для подальшого виробництва нової інформаційної продукції;

- сплати мита за експорт інформаційної продукції.

Не підлягають обкладанню ввізним митом обладнання та матеріали, призначені для власної інформаційної діяльності засобів масової інформації, виробництва і розповсюдження їхньої інформаційної продукції, якщо таке обладнання і матеріали не виробляються в Україні. У разі неможливості встановити призначення товару при його переміщенні через митний кордон України стягнене за нього мито відшкодовується засобам масової інформації, телерадіоцентрам та підприємствам поліграфії після документального підтвердження у спеціально визначеному порядку використання його для власної інформаційної діяльності, розповсюдження телевізійних і радіопрограм.

Розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури.

Редакції (юридичні особи) засобів масової інформації, відповідно до статей 2 і 3 цього Закону, мають право на пільгові кредити для розвитку цих засобів масової інформації та розв'язання соціальних проблем їх трудових колективів.

Стаття 6. Регулювання фінансово-господарської діяльності

Засобам масової інформації у встановленому порядку передаються у безстрокову оренду приміщення загальнодержавної і комунальної власності, якими вони користуються для здійснення виробничої діяльності.

За несплату редакцією державного або комунального друкованого засобу масової інформації орендної плати та плати за комунальні послуги відповідальність бере на себе орган державної влади або місцевого самоврядування - засновник (співзасновник) цього засобу масової інформації, який може:

- сплатити заборгованість самостійно чи спільно з іншими співзасновниками та редакцією;

- передати відповідно до визначеного законодавством порядку приватизації у власність трудового колективу редакції за його згодою займані нею приміщення, наявне обладнання і технічні засоби.

Державні та комунальні телерадіоорганізації, редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв'язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій.

Стаття 7. Додаткова державна економічна підтримка районних, міських та міськрайонних газет, районного, міського, міськрайонного телерадіомовлення

Додаткова державна економічна підтримка (дотація) районних, міських та міськрайонних газет і районного, міського та міськрайонного телерадіомовлення здійснюється відповідно до статті 4 цього Закону та за рахунок коштів і протекціоністських заходів органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій на підставі установчих договорів або конкретних угод відповідно до законодавства.

Кошти на дотацію направляються Державним казначейством України республіканському в Автономній Республіці Крим і обласним державним органам у справах преси та інформації для розподілу відповідно до кількості засобів масової інформації, яким ця дотація призначається.

Дотація щорічно поширюється на місцеві газети в кожному районі і місті та на комунальні районні, міські і міськрайонні телерадіоорганізації.

Дотація виділяється залежно від фінансових можливостей держави, органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

Використання дотації редакціями газет та телерадіоорганізаціями не за цільовим призначенням тягне за собою скорочення фінансування на відповідну суму в поточному фінансовому році або позбавлення права на додаткову економічну допомогу в наступному фінансовому році.

Стаття 8. Інші форми підтримки районних, міських та міськрайонних газет, районного, міського, міськрайонного телерадіомовлення

Органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації відповідно до законодавства забезпечують:

- повне виконання власних фінансових зобов'язань як засновників (співзасновників) засобів масової інформації перед їх редакціями (юридичними особами);

- проведення заходів, спрямованих на повне виконання фінансових зобов'язань іншими засновниками (співзасновниками) районних, міських та міськрайонних засобів масової інформації.

Невиконання фінансових зобов'язань будь-ким із засновників (співзасновників) є підставою для судового розгляду.

За будь-яких умов структурної перебудови економіки та в процесі приватизації приміщення і майно друкарень, телерадіообладнання, інша матеріально-технічна база районних, міських та міськрайонних газет і телерадіоорганізацій, діючих інформаційно-виробничих комплексів (центрів) використовуються виключно за прямим призначенням. Перепрофілювання цих об'єктів інформаційної діяльності забороняється.

Стаття 9. Розповсюдження інформаційної продукції

Розповсюдженням друкованої та аудіовізуальної інформаційної продукції займаються державні, комунальні, приватні та інших форм власності організації, які мають для цього належну матеріально-технічну базу та інші можливості і зареєстровані відповідно до законодавства.

Тариф на доставку передплатникам друкованих періодичних видань повинен становити не більше 40 відсотків собівартості одного примірника передплатного видання.

Відповідальність за неякісне та несвоєчасне доведення до споживачів аудіовізуальної інформації, неякісну і несвоєчасну доставку передплатних видань, їх пошкодження та ненадходження за передплатною адресою, інші недоліки в процесі розповсюдження інформаційної продукції несуть організації-розповсюджувачі.

Р о з д і л III

ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ

ПРИВАТИЗАЦІЇ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 10. Державна і недержавна власність у сфері інформаційної діяльності

В Україні в інформаційній сфері функціонують суб'єкти всіх форм власності.

Економічною основою та гарантом спрямування інформаційної діяльності на сприяння розвитку суспільства і держави, захисту національних інтересів України, розв'язанню соціально-економічних проблем, духовно-культурному збагаченню народу є державна і комунальна власність.

Засоби масової інформації та підприємства різних форм власності, які забезпечують інформаційну діяльність, є рівноправними.

Монополізація ринків у сфері інформаційної діяльності не допускається.

Недержавна власність у сфері інформаційної діяльності утворюється і розвивається шляхом заснування нових організацій, будівництва нової матеріально-технічної бази та придбання необхідного устаткування і обладнання за рахунок недержавного фінансування, а також шляхом приватизації окремих об'єктів.

Допускається пайова участь, фінансова підтримка недержавних організацій, фізичних осіб у створенні нових об'єктів за участю державного фінансування на підставі угод, укладених з державними органами, при збереженні цих об'єктів під державним управлінням і гарантуванні майнових та організаційно-творчих прав пайовиків.

Стаття 11. Особливості приватизації у сфері інформаційної діяльності

Не підлягають приватизації засоби масової інформації та підприємства, які забезпечують інформаційну діяльність, якщо вони визнаються Верховною Радою України провідними в сфері інформаційної діяльності.

Не можуть бути приватизовані майно редакцій друкованих періодичних видань органів державної влади, теле- і радіоорганізацій, інформаційних агентств, об'єкти матеріально-технічного забезпечення зв'язку, передачі електронної інформації та поліграфічні підприємства загальнодержавного значення.

Органам місцевого самоврядування (власникам) дозволяється в процесі приватизації з урахуванням конкретних обставин та позиції трудових колективів комунальних засобів масової інформації і поліграфічних підприємств, їх спільних інтересів і фактичного внеску в створення об'єктів, які приватизуються, застосовувати норми як Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", так і Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” з допущенням продажу трудовим колективам майна підприємств за їх балансовою вартістю, продажу акцій та створення відкритих акціонерних товариств, інших сприятливих для інформаційної сфери форм і умов приватизації.

Р о з д і л IV

ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

ЖУРНАЛІСТІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Стаття 12. Особливості соціального захисту журналістів з урахуванням специфіки журналістської діяльності

Підставами застосування окремих і особливих норм соціального захисту журналістів є такі специфічні риси та умови журналістської діяльності:

- творчий характер, інтенсивність інтелектуальної праці, її нерегульована тривалість за умов жорсткої регламентації редакційного і технологічного циклу підготовки та випуску видань і програм;

- суспільно впливове за наслідками значення роботи, висока соціальна відповідальність за свою працю та її результати;

- постійно значне морально-психологічне навантаження і напруженість, виконання службових обов'язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях;

- систематичне перебування у відрядженнях та роз'їздах, включаючи відрядження до місць надзвичайних подій, професійна творча діяльність в екстремальних умовах, виконання спеціальних завдань з ризиком для здоров'я і життя;

- необхідність здійснювати власний творчий пошук нової потрібної інформації та її джерел, наявність об'єктивних і суб'єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації;

- прояви морально-психологічного тиску, погрози та безпосередні загрозливі дії проти журналіста у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.

Професійні назви службових посад (роботи) журналістів включаються до державного класифікатора професій України, тарифно-кваліфікаційні характеристики цих посад (роботи) - до нормативного акта, який призначається для державного регулювання оплати та охорони праці.

Стаття 13. Охорона праці

Охорона праці журналістів здійснюється за визначеними законодавством України правовими, соціально-економічними, організаційно-технічними, санітарно-гігієнічними та лікувально-профілактичними нормами.

Журналістам гарантуються права на охорону праці, пільги та компенсації за роботу із важкими та шкідливими умовами праці, на медичні огляди, соціальне страхування, на всебічне розслідування нещасних випадків, смерті і шкоди, завданої здоров'ю при виконанні службових обов'язків, та права на відповідні відшкодування на підставі і за нормами Закону України “Про охорону праці” при обов'язковому врахуванні в колективних договорах особливих і специфічних рис журналістської діяльності та запровадженні відповідних заходів.

Журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за рахунок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації.

Відшкодування, заохочення і пільги журналістам, які виконують (виконували) службові обов'язки в небезпечних для життя та здоров'я умовах, забезпечуються власниками (засновниками, співзасновниками) засобу масової інформації.

Стаття 14. Заробітна плата

Заробітна плата журналістів регулюється законодавством України з урахуванням специфічних рис та умов журналістської діяльності, визначених статтею 12 цього Закону.

До заробітної плати журналіста включаються посадовий оклад, встановлені нормативними актами надбавки, доплати, авторський гонорар, премії.

Розмір заробітної плати журналіста визначається галузевими та регіональними угодами з профспілками, колективними договорами з урахуванням джерел фінансування на підставі законів, інших нормативно-правових актів України.

Журналісти державних і комунальних засобів масової інформації отримують надбавки, користуються пільгами, передбаченими для державних службовців відповідних категорій посад.

Заробітна плата головного редактора (редактора) державного або комунального друкованого засобу масової інформації не може бути нижчою від заробітної плати заступника керівника органу державної влади чи місцевого самоврядування, який є засновником (співзасновником) друкованого засобу масової інформації.

Прирівняння розміру заробітної плати журналіста державного або комунального засобу масової інформації до середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації та посадового рівня в органі державної влади чи місцевого самоврядування, який є засновником (співзасновником) засобу масової інформації, здійснюється за методикою та в порядку, які визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15. Порядок відрядження журналістів у місця надзвичайних подій та умови їх діяльності в цих відрядженнях

Редакції (юридичні особи) засобів масової інформації можуть відряджати журналістів для виконання професійних завдань у місця надзвичайних подій за умов гарантування відшкодувань, обов'язкових виплат і пільг, передбачених статтею 13 цього Закону, інших відшкодувань і виплат відповідно до законодавства про охорону праці та соціальний захист громадян.

До журналістів за умовами і нормами цієї статті, статей 12 і 13 цього Закону прирівнюються кіно - і телеоператори, режисери та інші працівники засобів масової інформації, якщо вони за необхідності входять до складу відряджених творчих груп.

У разі неможливості забезпечення визначених на такі випадки гарантій засоби масової інформації не мають права відряджати працівників у місця надзвичайних подій без їхньої згоди.

Засоби масової інформації зобов'язані забезпечувати відряджених журналістів та інших працівників належними документами, знаковими, сигнальними та іншими засобами позначення особи представника преси.

Працюючи в місцях збройних конфліктів, вчинення терористичних актів, при ліквідації небезпечних злочинних груп, журналіст (учасник творчої групи) зобов'язаний дотримувати вимог щодо нерозголошення планів спеціальних підрозділів, відомостей, що є таємницею слідства, не допускати фактичної пропаганди дій терористів та інших злочинних груп, їхніх вчинків і заяв, спеціально інспірованих для засобів масової інформації, не виступати в ролі арбітра, не втручатися в інцидент, не створювати штучної психологічної напруги в суспільстві.

За порушення цих вимог журналіст (учасник творчої групи) несе відповідальність відповідно до законодавства України.

Стаття 16. Пенсійне забезпечення

Пенсійне забезпечення працівників засобів масової інформації здійснюється відповідно до принципів та норм, встановлених пенсійним законодавством України.

При нарахуванні пенсії журналісту державного або комунального засобу масової інформації застосовуються норми, методика та порядок нарахування пенсії державному службовцю. При цьому період роботи в державних та комунальних засобах масової інформації прирівнюється до стажу державної служби.

У разі поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у місцях надзвичайних подій, на журналіста або прирівняного до нього працівника поширюється дія статті 16 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Стаття 17. Відповідальність за посягання на життя і здоров'я журналіста, інші дії проти нього та відповідальність журналіста за завдану ним моральну (немайнову) шкоду

Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.

Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується у своїй роботі.

У разі відшкодування відповідно до Цивільного кодексу України журналістом і засобом масової інформації заподіяної ними моральної (немайнової) шкоди на них покладається солідарна відповідальність з урахуванням міри вини кожного.

У разі конфлікту щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом і засобом масової інформації, з одного боку, та органом державної влади або місцевого самоврядування чи офіційною, посадовою особою (офіційними, посадовими особами) - з іншого, суд визначається щодо наявності злого умислу журналіста чи засобу масової інформації, а також враховує наслідки використання потерпілим можливостей позасудового (досудового) спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності та врегулювання конфлікту в цілому.

Стаття 18. Інші норми соціальної підтримки та захисту журналістів

З метою створення сприятливих умов для плідної творчої діяльності членам всеукраїнських професійних творчих об'єднань журналістів надається право на додаткову жилу площу у вигляді окремої кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів понад норму жилої площі в державному та комунальному житловому фонді.

Засновники (співзасновники) державних та комунальних засобів масової інформації для виконання журналістами службових обов'язків забезпечують за свій рахунок їх безплатний проїзд міським та приміським транспортом (крім таксі).

Журналісти, які живуть і працюють у сільській місцевості, селищах міського типу, безплатно користуються житлом, опаленням і освітленням відповідно до законодавства - через систему державних субсидій на утримання цього житла та оплату зазначених комунальних послуг.

Власником (засновником, співзасновниками) засобу масової інформації у разі смерті журналіста його сім'ї подається матеріальна допомога та допомога в організації похорону. Витрати на похорон журналіста, який загинув при виконанні службових обов'язків, ритуальні послуги, спорудження надгробка повністю здійснюються за рахунок власника (засновника, співзасновників) засобу масової інформації.

Р о з д і л V

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЦЬОГО ЗАКОНУ

Стаття 19. Підстави відповідальності

Підставами відповідальності за порушення цього Закону є безпосереднє невиконання та порушення його норм, створення перешкод для їх реалізації, а також невиконання і порушення норм, передбачених іншими законодавчими актами, зазначеними в цьому Законі.

Підставами відповідальності посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування є також їх втручання в професійну організаційно-творчу діяльність засобів масової інформації та в індивідуальну професійну творчу діяльність журналістів, інші посягання на свободу інформаційної діяльності, однобічні рішення щодо засобів масової інформації та їх працівників за наявності інших співзасновників.

Стаття 20. Оскарження неправомірних дій

Неправомірні дії посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, керівників недержавних організацій - засновників (співзасновників) засобів масової інформації та керівників самих засобів масової інформації, порушення ними норм цього Закону можуть бути оскаржені відповідно до Цивільного, Цивільного процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою захисту порушеного або оскаржуваного права чи охоронюваного законом інтересу, а також розв'язання спорів між організаціями і трудових спорів.

Стаття 21. Відповідальність за порушення законодавства про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів

Невиконання посадовими особами та іншими працівниками державної влади і органів місцевого самоврядування норм цього Закону, інших законодавчих актів, зазначених у ньому, тягне за собою кримінальну, адміністративну, дисциплінарну або іншу відповідальність відповідно до законодавства України.

Р о з д і л VI

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон вводиться в дію з 1 січня 1998 року.

2. До приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України в чотиримісячний термін з дня прийняття цього Закону подати до Верховної Ради України проект відповідних змін та доповнень до законів України з питань митного, валютного регулювання, підприємницької діяльності, охорони праці, пенсійного забезпечення, судочинства тощо.

4. Нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади приводяться у відповідність з цим Законом Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади у тримісячний строк після прийняття цього Закону і підлягають реєстрації в новій редакції згідно з нормами законодавства.

У такий же строк Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує нові нормативно-правові акти, які випливають з цього Закону, з метою встановлення порядку та регулювання реалізації його норм.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 23 вересня 1997 року

N 540/97-ВР

Додаток 6

УЗАГАЛЬНЕНА ІНФОРМАЦІЯ
ПРО АМЕРИКАНСЬКУ ПРЕСУ

(На основі видання “Подборка данных о средствах массовой информации”. – Вашингтон: International Center for Journalist, 1996)

Американська індустрія новин є бізнесом:

• не субсидованим

• високо прибутковим

• залежним від своїх клієнтів і підзвітним їм

Індустрія розглядає себе як вираження народної довіри:

• має захист конституції протягом більше ніж два століття

• призначає саму себе “спостерігачем” за діями уряду

• існує внутрішній поділ “церкви” і “держави”

Індустрією новин в основному ніяк не керують:

• не потрібно дозволу від уряду

Не існує єдиного визначення поняття “новини”:

• може йтися про все – від освіти до розваг

• існує широке трактування цінностей, стандартів і визначень терміна “новини”

Панівна преса в основному не є ідеологічною:

• не позв'язана чи не належить ні до однієї з партій/течій

• в основному є аполітичною

• з філософської точки зору є більш ліберальною, ніж пануюча ідеологія.

Традиційно американська преса спирається на певні групи населення:

• концепція національної преси є відносно молодою

• це є основною причиною провінціалізму

ОРГАНІЗАЦІЯ ГАЗЕТНОЇ СПРАВИ У США

Хоча часом легко порівнювати газетну справу з іншими галузями національної економіки, скажімо з виробництвом автомобілів, виробництво газет і журналів має свої важливі відмінності. Метою газетної справи, як і інших галузей господарства, є виробництво кінцевого продукту, в цьому разі – газет. Прибутки значною мірою залежать від кількості й якості надрукованих газет. Але на цьому подібності, звичайно, й закінчуються.

Виробничі терміни для друкованих видань набагато коротші, ніж в інших галузях економіки: газети треба друкувати щодня, щотижня і т. д. Закінчений продукт відрізняється від виготовленого перед ним, а те, як буде виглядати завтрішня газета, не знають навіть її творці. На відміну від інших виробництв, прибуток приносить не тільки продаж надрукованих примірників. Газети працюють на два ринки: читачів і рекламодавців. Отже, газета має задовольняти потреби як одних, так і інших – а їхні інтереси принципово різняться. Читачі газет шукають у них інформацію, чи то редакційні матеріали, реклама, чи то сполучення одного з іншим. Рекламодавці ж по своїй суті – продавці й шукають кращий спосіб інформування про свої нові продукти.

Як наслідок, у газет з'являється два головні завдання, що перекривають одне одного. По-перше, газета - це бізнес, що має приносити прибуток його власникам. По-друге, метою газет є служіння суспільним інтересам шляхом поширення новин, редакційних матеріалів і реклами.

Виконання цих двох завдань відбувається досить автономно, хоча кожне з них служить іншому і разом вони служать газеті. Основними завданнями в газетній справі є інформація, реклама, поширення, виробництво і ділові операції. Без них газета не змогла б прожити.

Інформація “новини і редакційні матеріали”. У більшості газет новини і редакційні матеріали становлять 35-50% змісту видання. Їхньою головною метою є задоволення читацького попиту на інформацію. Вони впливають також на тираж і рекламу, залучаючи певні групи читацької аудиторії.

Реклама. Реклама приносить приблизно 65-90% прибутків газети. Коли газета продає рекламодавцю місце на своїх шпальтах, вона тим самим продає і потенційних споживачів товарів і послуг. Без цього рекламодавець не мав би потреби в послугах газети. Газетне місце продається для різного роду реклами: загальнонаціональної чи загальної, місцевої чи роздрібної, оголошень. Продається також право поширювати разом з газетою вже надруковані рекламні матеріали.

Наклад. Наклад приносить приблизно 10-35% прибутків газети. Основні форми поширення накладу – доставка передплатникам і роздрібна торгівля у кіосках, автоматах і т. д. Поширення накладу означає, по суті, продаж газет, він залежить від якісного та своєчасного редагування, розміщення рекламних оголошень і друку газети. Крім того, високий загальний наклад і високий рівень поширення видань серед окремих груп населення допомагають залучати рекламодавців. У результаті, високий наклад помітно впливає на зростання прибутків від реклами.

Схема, що наводиться, показує типову систему розподілу функцій у газетній справі, хоча на практиці існують і розбіжності. У невеликому виданні одна людина може відповідати за те, чим у великій газеті займається цілий відділ. Але майже всі газети займаються зазначеними у схемі справами. Хоча через свої різні завдання всі зазначені функції і автономні одна від одної, і взаємозалежні та працюють на користь газеті.

бізнес операції

редакція

реклама

наклад

виробництво (друк)

ДЕЯКІ СТАТИСТИЧНІ ВІДОМОСТІ
ПРО ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ США

(станом на 1992-1995 рр.)

ГАЗЕТИ (кількість)

• щоденні 1.586

• щотижневі 7.476

ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ (кількість)

• журнали 11.143,

• інформаційні бюлетені (приблизно) 20.000.

РАДІО (кількість)

• комерційні станції 9.893

• суспільні радіостанції 1.650

ТЕЛЕБАЧЕННЯ

• комерційні станції 1.153

• суспільні станції 363

ПРИБУТКИ

Прибутки комерційних засобів масової інформації залежать в основному від реклами - приблизно 130 млрд доларів на рік.

ПРИБЛИЗНА СХЕМА РОЗПОДІЛУ ЗАСОБІВ, ОТРИМАНИХ ВІД РЕКЛАМИ

• газети 24%

• телебачення 22%

• радіо 7%

• журнали 5%

• інше 42%

УЗАГАЛЬНЕНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО СВІТОВУ ПРЕСУ

У світі видається приблизно 9.400 щоденних газет

• За останнє десятиліття їхня кількість і тираж зросли приблизно на 12%.

• Приблизно 20% від їхньої загальної кількості видають у Північній Америці.

• Більше ніж 25% видають англійською мовою.

• Аудиторія електронних ЗМІ у п'ять разів більша ніж аудиторія преси.

Друковані ЗМІ, зазвичай, більш незалежні, ніж електронні

• Приблизно 40% газет у світі — приватні чи економічно незалежні видання.

• Більше ніж 80% аудіовізуальних ЗМІ контролюються чи належать державі.

• “Внутрішній цензор” превалює над зовнішньою цензурою.

• Газетні журналісти частіше стають мішенню урядових репресій.

Індустрією новин регулюють тією чи іншою мірою майже всюди

• Зазвичай потрібен дозвіл влади на публікацію газет і журналів.

• Зазвичай практикують ту чи іншу форму ліцензування журналістів.

• Найбільшу свободу має преса США.

Більшість видань у світі — небезсторонні (упереджені)

• Менше ніж третина періодики є інформаційними друкованими виданнями.

• Для більшості журналістів їхня професія має другорядне значення.

Більшість газет у світі орієнтуються на внутрішньодержавну інформацію

• Крім США, місцева журналістика — відносно нове явище.

• Преса США — більш провінційна, ніж в інших країнах.

• Більшість публікованих міжнародних новин прив'язано змістом до країни видання газети чи журналу.

Додаток 7

Приблизна анкета

Газетна журналістика: Навчально-методичний посібник для спеціальності 6.030200 – Журналістика

Редактор Н.С. Ігнатова

Технічний редактор І.В. Голомб

Коректори А.О. Бессараб, О.Д. Дерев'янченко

1. Тема 5
2. Организация фестивальной деятельности в новых экономических условиях
3. по теме Конфликтные ситуации решение ситуационных задач Варианты решения задач обсуждаются в учебной г
4. специалиста Роль PR в структуре формирования бренда
5. Управление водоснабжением и водоотведением в городском коммунальном хозяйстве.html
6. Общая характеристика бактерий
7. Технология каменных работ Что называют каменной кладкой между двумя проемами А ниша.
8. Основними напрямами державної політики в галузі охорони довкілля використання природних ресурсів та забез
9. Геоинформационные технологии в картографии Понятие о ГИС
10. Нижнеудинский техникум железнодорожного транспорта Тулунский аграрный техникум Химикотехнологичес.
11. Понятие уровень жизни и его составляющие Уровень жизни является одной из важнейших социальных кате
12. Экономико-географическая характеристика Аргентины
13. Історія У ньому після описи найзначніших річок цієї країни йде досить детальний оповідання про пантеоні с
14. варианты поведения в конфликтных ситуациях роли взаимодействия.
15. тема фінансового права Податки їх сутність і роль у системі державних фінансів Види обов~язкових плат
16. ТЕМА Деньги и их функции
17. Место информатики в процессах управления
18. Лабораторна робота 5 Оцінювання параметрів регресійних рівнянь за допомогою пакету Eviews Мета роботи-
19. Особые отягчающие обстоятельства
20. Тема- Определение скорости передачи информации при заданной пропускной способности канала

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе