Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT33
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра теорії та історії світової літератури
КУРСОВА РОБОТА
з історії зарубіжної літератури
на тему « Жанрово-стильові особливості англійської літературної казки ХІХ ст. на прикладі казки Дж. Рескіна «Король Золотої Ріки»»
Студентки ІІ курсу групи Мла 23-12
напряму підготовки германська філологія
спеціальності англійська мова та література
Васільченко Софії Русланівни
Керівник
Національна шкала
Кількість балів: Оцінка: ЄКТС
Члени комісії
м. Київ – 2014 рік
Зміст
|
[1] Вступ [2] Розділ І. ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ ДОБИ РЕАЛІЗМУ [2.1] 1.1. Зародження літературної казки та її розвиток в добу Реалізму [2.2] 1.2. Риси «просвітницького героя» та їх запозичення в літературну казку доби реалізму [3] Розділ ІІ. ПOЕТИКАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРНЕЇ КАЗКИ ЯК ВИМІРУ РЕАЛІЗАЦІЇЇ ПРОСВІТНИЦЬКОГО ПРОЕКТУ ПІЗНАННЯ В ДОБУ РЕАЛІЗМУ НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ ДЖОНА РЕСКІНА «КОРОЛЬ ЗОЛОТОЇ РІКИ» [3.1] Підрозділ 2.1: Просторові та часові характеристики казки [3.2] Підрозділ 2.2: Характеристика системи казкових персонажів у сюжеті казки [4] Висновки [4.1] Summary [5] СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ |
Актуальність теми. Роль казки у вихованні людини важко переоцінити. На основі казок виховуються цілі покоління. Казка є джерелом мудрості та досвіду, моральних цінностей та норм поведінки. Жанр казки присутній у всіх народах. Казка цінна не лише тим, що вона виховує покоління, але вона відображає звичаї та традиції народу, його культуру та історичну добу. Актуальність дослідження полягає в тому, що казка несе інформацію про народ та його світоглядну специфіку.
На основі народної казки розвивається літературна. Вивченню літературної казки, яка зароджується в добу реалізму, приділяли менше уваги ніж народній та фольклорній. Постає необхідність у досліджені жанрово-стильових та поетикальних особливостях літературної казки.
Ступінь розробленості. Серед вітчизняних дослідників жанру казки варто виділити Брауде Л., Леонова Т., Липовецький М. Та провідна роль у дослідженні казки належить В.А. Бахтіну та В.Я. Проппу. Серед британських літературознавців, які досліджували поетику чарівної казки, виділяють роботи Дж.Р.Р. Толкіена. Що до досліджень англійської літературної казки, то варто згадати роботи Т.Г. Леонова, І.С. Матвеева, І.В. Цикушева, А. Хейна, П. Рузвела. Однак, досліджень літературної казки в контексті доби реалізму майже немає. Малий ступінь вивчення її жанрової специфіки та відмінностей від літературної казки інших епох.
Об’єкт дослідження. Особливості англійської літературної казки доби реалізму на основі аналізу дитячої казки Дж. Рескіна «Король Золотої Ріки»
Предмет дослідження. Жанрово-стильові та поетикальні особливості англійської літературної казки доби реалізму.
Мета дослідження. Дослідити жанрово-стильові і поетикальні особливості та вплив ідей Просвітництва і романтизму на розвиток дитячої літературної казки доби реалізму.
Завдання дослідження.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Під час дослідження англійської літературної казки доби реалізму були використані такі основні методи наукового дослідження, як : опис, компаративний аналіз, компонентний аналіз, аналіз наукової, методичної та художньої літератури. Для дослідження літературної казки ми використовували за основу роботи таких літературознавців, як: Бахтіна, М.Н. Липовецкого, Парсамова, Л.И. Скуратовскої, Н.Н Мамаєва та ін. В ході дослідження ми використовували висновки із дисертацій А. Хайна, П. Руселя, Ю.В. Проценко та О.В. Сорокотенко.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури.
У першому розділі роботи подані загальні теоретичні положення та етапи становлення літературної казки, її спільні та відмінні риси з народною, також зазначено як доба Просвітництва та романтизму вплинула на літературну казку доби реалізму.
У другому розділі, розкриваються особливості хронотопу і системи персонажів під впливом просвітницького проекту пізнання в британській літературній казці на основі казки Дж. Рескіна «Король Золотої Ріки».
В світі літературознавчих наук зацікавленість традиціями та новаторством художньої творчості, взаємовідношеннями літератури та фольклору значно зростає. Літературна казка, як жанр, який виник на основі народної казки, стоїть у центрі дослідження. Так як казка є важливою складовою розвитку не лише дитини, але, найперше, і дорослої людини, то цим питанням займалася велика кількість науковців таких українські та російські літературознавці, як: Л. Брауде, І. Лупанова, Т. Леонова, М. Липовецький, В.А. Бахтін, В.Я. Пропп.
Говорячи про казку, не можливо не згадати імен, з якими пов’язують зародження літературної казки, як жанру. До їх числа належать брати Грімм, З. Фройд, К.Г. Юнг. Та, незважаючи на це, основна увага приділяється дослідженню фольклорної казки, в той час, як проблеми становлення літературної казки залишаються до кінця не вивченими.
Однією із найважливіших проблем дослідження казки є її походження. Цікавим є той факт, що схожі мотиви представлені в фольклорі народів значно віддалених один від одного. Прийнято вважати, що казка зародилася із міфу. Казковий хронотоп включає в свою основу «трансформовані цінності семантики міфу: перетворення хаосу на космос», тобто впорядкування світу, та внесення в нього гармонії [6, с.34 (власний переклад)]. На початку, казка була носієм міфологічного мислення, та згодом, лише деякі із елементів міфу залишились у ній. Вона черпає образи персонажів та сюжет із міфології. Основна відмінність між літературною казкою та фантастичною – їх відношення до міфології, як зазначає Сокоротенко. «Фентази как жанр конституирует свой волшебный мир, имеющий мифологическое прошлое» [19, с.15]. По цій причині автори-фантасти описують міфологію, спираючись на світову.
Основними ознаками, які почали розрізняти казку від міфу, були такі, що простір та час стають невизначеними, велику увагу приділяють моральним принципам, чітко розділяючи добро від зла, та магічні сили остаточно переносяться на предмет [10, с.9]. Традиційна казка є відображенням морально-естетичних поглядів народу на світ, природу та людину. Відповідно до цього, із казок легко виводиться добра мораль, яку використовують в реальному житті.
Згодом, традиційна народна казка розвинулась у фольклорну. Фольклорна стояла між народною та літературною. Письменники, які створили фольклорну переводили народну казку на мову літератури. Хоча, як зазначає Проценко, ця послідовність могла змінюватись – «наприклад в Великобританії збирати та обробляти народні казки почали лише в другій половині ХІХ століття» [18, с.23 (власний переклад)].
В різних країнах авторська казка розвивалася по-різному. Вона зародилась не так давно, а саме на рубежі ХVI-XVIII століть. В 1697 році в Франції з’являється збірник казок Шарля Перро, казки якого представляли собою фольклорні, які згодом приходять в Великобританію. По цій причині, більшість літературознавців стверджують, що в Великобританії жанр казки досягнув повного розвитку лише в першій половині ХІХ століття [10, с.18 ].
У витоках англійської літературної казки стояли К. Синклер з його казкою «Неймовірні історії про велетнів і ельфів», Дж. Рескін з казкою-алегорією «Король золотої ріки», та ін..[18, с. 63].
Так як в епоху Просвітництва казка, яка базувалася на вигадці, а не раціоналізмі, не могла розвиватися. В кінці XVIII на зміну Просвітництву приходить Романтизм. Романтики заперечували раціоналізм і відмежовувались від нього, натомість повертались до фольклорних традицій, та до всього незвичайного. Основним завданням було зробити казковість усвідомленою.
В епоху Просвітництва спеціального літературного жанру для дітей не існувало, так як, на думку просвітителів, така література не приносить ніякої користі для «юних читачів» [18, с.25 (власний переклад)]. В добу Просвітництва на перший план виходять такі жанри, як: притча, байка, проповідь. Пізніше пуританські письменники створюють альтернативну літературу для дітей, яка звертала увагу читача на коло моральних проблем.
Цікавим є те, що перші літературні казки були призначені не для дітей, а для їх вихователів. Вчителі читали казки, а потім розказували їх дітям. Основною причиною цього є те , що виховання дуло під великим впливом церкви, тому більшість казок мали нести лише повчальний характер, зосереджений не на фантастичному, а на моральній доброчинності. Лише згодом, романтики акумулюють індивідуальні, містичні та незвичайні риси. Казки починають адресувати дитині-реципієнту.
Варто зазначити, що літературна казка виступає як самостійний жанр, але її коріння сягає народної. Система персонажів, конфлікти, хронотопи авторської казки значно відрізняються від народної, але із зникненням народної, існування літературної стане неможливим.
Жанр літературної казки унікальний, так як автор може поєднувати жанрові особливості роману, повісті, новели, байки, притчі та ін., або синтезовані форми таких жанрів, як казка-поема, казка-роман.[18, с.29]. Таке поєднання різних літературних жанрів, для створення одного нового, було спричинене ідеями індивідуальності, які приніс Романтизм.
Однак, Романтизм переплітався з реалізмом. Розглядаючи ці напрями, не можна стверджувати, що, після закінчення романтизму, почався реалізм. Як і романтизм, та і реалізм розвивалися в першій половині ХІХ століття. Вони розвивалися послідовно, паралельно, але, загалом, одночасно, тісно переплітаючись і впливаючи один на одного. На початку, «європейський романтизм» формувався як напрям в межах загально-романтичного потоку.[1, с.1]. Реалізм, офіційно з’являється в 50 роках ХІХ ст., але перші реалістичні твори були представлені раніше.
Одні теоретики схиляються до думки щодо всепроникності реалізму в художньому зображенні. Справді, у художньому відображенні присутні елементи реалістичного світобачення. завжди. Витоки реалізму, як художнього методу, закладені у добу Відродження. Про це говорить зміст мистецтва цієї епохи. Воно відображає глибоку правду життя свого часу, правду людських характерів та зумовлену ними спрямовану діяльность особи. Стихія волі суб'єктів активності, сповнених потреби самоздійснення, визначає масштабність конфліктів та амбівалентність наслідків діяльності: здатність добра переходити у зло, і навпаки.
Просвітницький реалізм відрізняється від ренесансної природної цілісності людини. Просвітники беруть образи не з художніх творів, а з реальності. Реальні персонажі та події є необхідною умовою правдивості художнього зображення. Просвітителі виходять з ідеї природної доброчинності героя, а середовище розглядають як джерело поширення невігластва та обмеженості, що прагне чинити насильство над морально доброчесною особою. Реалізм цієї доби має гуманістичне спрямування, так як людина зберігає в собі моральні норми та виступає проти негативного впливу соціуму.
Іншим етапом розвитку реалізму вважають критичний. Він формується в 20-30 роки ХІХ століття, в той же час, коли і романтизм. Реалісти багато чого запозичили у романтиків. Вони навчилися описувати час і місце у своїх творах, використовуючи історизм і відтворення місцевого колориту. Для реаліста було важливе походження героя, його рід зайнятості, освіта, умови життя. Такі дедалі мотивували поведінку героя, його вчинки. Відмінності почали посилюватись в середині ХІХ ст. Наприклад, письменники реалісти не приймали ідеалізації персонажів та наявність чарівного світу та побутового. Натомість, вони успадковують у романтиків зміну світів. Зміна була, не просто запозичена, а змістовно поглиблена.
Як для просвітників, так і для реалістів мистецтво виконувало пізнавальну та виховну функцію. До того ж , особливого розвитку набуває психологізм літературного твору. Письменник починає зображувати внутрішній стан героя, його емоції, почуття, думи, переживання.
Письменники починають зображувати героїв в суспільстві, визначаючи їхню роль в ньому. Суспільство впливає на персонажів, але і персонажі здійснюють вплив на суспільство. Герої мають можливість змінювати світ навколо.
Британська літературна казка починає активно розвиватися в Вікторіанську добу, так звану «Золоту добу британської літературної казки». До цього, як було зазначено, в добу Просвітництва, жанр казки не розвивався. Натомість, думка про те, що казка почала вдосконалюватись для розваги нерозумно. В казці почали закладати маральну основу, на базі якою виховували дітей. Прикладом цього слугує: «.Fairy tales, a part of nursery education, were viewed as instructional primers for children» (Казки, як частина початковії освіт, вважалися навчальним прикладом для дітей)[29, с.2 (власний переклад)] .
Джон Рескін вважається одним із перших авторів літературної казки в Британії. Відомий художній митець, економіст та соціолог, Джон Рескін, народився в Лондоні в 1819 році в заможній сім’ї. В 1836 році він вступає до Оксфорду, але навчається там лише 4 роки. У зв’язку із хворобою змушений був припинити навчання. 1840 році від їде до Італії. Ця подія стала переломною в його житті. Там починається його шлях як художника. Багато уваги він приділяє саме розвитку ландшафтному живопису [24, с.11]
Однак, Рескін був всебічно розвиненими. Він був одним із письменників, хто започаткував жанр літературної казки. Казка «Король Золотої Ріки» була написана 1841 році, а вийшла друком в 1851. Насправді ж, книжка була адресована Еффі Грей, яка в подальшому стала його дружиною. За основу він брав казки Грімма та переробляв їх.
Казка «Король Золотої Ріки» цікава тим, що Рескін не ставив собі за мету створити твір такого ж високого рівня, які від створював для дорослих. З його біографій це можна побачити : «But it is totally valueless, for all that. I can no more write a story than compose a picture» (Але абсолютно немає ніякої цінності . Я не можу більше писати історії, лише малювати ілюстрації) [29, с.4 (власний переклад)]. До того ж з біографії також випливає той факт, що Рескін засуджує літераторів за те, що забувається народна казка. Сам він виріс на народних казках , тому і почав розвивати цей жанр.
Рескін вважав, що діти, які виросли на народних казках, на просвітницьких ідеях повністю, акумулювали в собі норми поведінки та моралі. Літературну казку він створює, найперше, щоб розважити, «a bowl of highenergy breakfast cereal chockfull of nutrients to build strong bones and moral fiber» [29, с.6] ( Миска з високоенергетичним сніданком, повного поживних речовин, щоб збудувати міцну основу і моральні волокна( власний переклад). Однак, він погоджується, що авторський твір має бути повчальною для дитини, містити користь, однак все ж більшу роль приділяє саме розвазі. Поясненням цього може служити той факт, що Рескін, в основному, займався написанням робіт з психології та філософії. Крім того, він був літературним критиком та художником.
Помер Рескін 20 січня 1900 року1.
Вісімнадцяте століття вважається віком Просвітництва. За цієї доби розвивалися різні художні напрямки, основними з яких були класицизм, реалізм та сентименталізм. Таким чином, Просвітництво умовно було поділена на три частини.
Якщо говорити про просвітницький реалізм, то він розвивався в період зрілого Просвітництва. Автори велику увагу приділяють здоровому глузду та демократизм у виборі героя. Персонажів автори брали не з мистецьких творів, а з життя. Головним героєм стає пересічна людина, яка виділяється своєю людяністю, благородством та високою мораллю. Просвітники започаткували опис індивідуальності людини в умовах соціальної рівності. Згодом романтизм суттєво поглибив індивідуалізм персонажів.
Епоха Просвітництва залишилась єдиною добою, яка мала центр. Центром в цій добі дув розум та моральна доброчинність. Він допомагає людині у вирішені проблем. Якщо людина має його, то вона ніколи не буде вагатись.
Однак не кожну людину, та не кожного героя цього періоду можна вважати просвітницьким. Важливою умовою переходу людини на новий рівень розвитку вважається сміливість та мужність користування власним розумом. «Умій мужність користуватися власним розумом» [31, с.3.(власний переклад)]. Слідуючи теорії Канта, будь-яка людина, яка самостійно не користується власним розумом, своїми думками та ідеями, а лише бездумно слідує чужим наказам, є «неповнолітньою». Загалом, неповнолітні люди знаходяться під опікою старших. Вони не використовують свій розум, щоб не нести відповідальності за свої вчинки. По цій причині, для героя-просвітника необхідно переступити цей рубіж та знайти в собі мужність використовувати власні думками. Така людина повинна бути сміливою та рішучою, так як уся відповідальність за результати лягає на її плечі..
Шиллер вважав, що людина була «природньою» та стала шукати необхідне. Просвітницький герой поєднував у собі духовність, щирі почуття та соціальні обов’язки. В цю добу природна людина вважалася горизонтом, до якого рухалась суспільство. Важливим для героїв цього часу було пізнати себе, знайти своє місце в світі. Для цього персонажі використовували мораль.
Ідеальним героєм в Просвітництві вважалася людина, з чіткими моральними переконаннями, як рушійними силами на шляху до пізнання. Натомість, мораль виступала не тим, до чого прагнули герої, а від чого вони відштовхувались у своїх пошуках.
Велика увага приділялася вчинкам героїв. Вони мали бути обдуманими, та відштовхуватись від моралі, яка виступала рамками, які структурували та впорядковували. Однак, ці рамки не стояли на заваді до розвитку героя, а навпаки, були точкою, від якої він відштовхувався у вирішені певних ситуацій. Не даремно, в епоху Просвітництва існував вираз: «Якщо втекти з в’язниці, то рамки розширяться до масштабів всесвіту, а якщо ти зануриш себе в в’язницю, то стіни впадуть».
Крім того, герой-просвітник перебував в постійній боротьбі з собою. Слово «сперечатись» просвітницьке, так як кожний персонаж перед тим, як дійти до певних висновків, спочатку перевірить ідею через антонімічні поняття. Такими антонімічними поняттями були дієва доброчинність та чуттєва насолода. Загалом , кожний герой надавав перевагу доброчинності, але і не відмовлявся від іншого. Також, розум не використовувався як чітке протиставлення почуттям, як це було в добу Відродження. За допомогою розуму герой намагається осягнути свої почуття. За концепціями Просвітництва світ почуттів темний , хаотичний. Щоб осягнути почуття, їх потрібно структурувати та перевести в реальний моральний світ.
Та, на противагу сказаному, герой найперше є членом суспільства, тому він не може забути про свій обов’язок перед іншими людьми. Думка власна не повинна заважати розвиватися іншим, так Кант наводить приклад з монархом: «Але відмовитись від Просвітництва для себе особисто і, тим більш, для майбутніх поколінь означає порушити священні права людства. Отже, те що не може вирішити відносно самого себе народ, ще менше вправі вирішувати відносно народу монарх» [31, с.15 ( власний переклад)]. Таким чином, кожна людина несе відповідальність не лише за себе, але і за інших. В цьому і проявляється соціальний характер героя-просвітника. Превалювання над іншими почуття обов’язку (слова „треба”,„повинен”), що було рисою просвітницької концепції героя, характеризує ділові стосунки. Водночас герой залишається скромною, простою людиною. Спостерігається деяка ідеалізація героя, що дбає про покращення долі народу. Саме високі моральні потреби виводять героїв, по мірі їх внутрішнього росту, на шлях революційно-перетворювальної діяльності.
То того ж, персонажі просвітницьких текстів, спираючись на роль в суспільстві, повинні чітко розрізняти ситуації, в яких можна висловлювати свою точку зору, а в яких коритися ситуації, бо так від героя вимагає суспільне становище. Покора потрібна, щоб уникнути хаосу. Так про це пише Кант: « Для некоторых дел, затрагивающих интересы общества, необходим механизм, при помощи которого те или иные члены общества могли бы вести себя пассивно, чтобы правительство было в состоянии посредством искусственного единодушия направить их на осуществление целей или по крайней мере удерживать их от уничтожения этих целей. Здесь не дозволено рассуждать, здесь следует повиноваться» [31, с. 23].
Герой-просвітник виховував себе, беручи до уваги і фізичну працю. Автори часто звертались до народної творчості, де сильна людина уособлювала фізичні та духовні сили народу, захист людських інтересів, як риси просвітницької естетики. Герой не може сидіти склавши руки. Він повинен брати участь у процесах, які відбуваються навколо. В дієвості він знаходить розвиток як фізичний, так, найперше, і моральний, духовний.
В перерід розвитку сентименталізму просвітницьких герой змінюється. Одні літературознавці навіть відмежовують сентименталізм від Просвітництва. Сентименталізм з’являється в епоху, коли суспільство починає все більше розчаровуватись в силі розуму. На противагу розуму з’являється новий критерій – почуття [1, с.15]. З розвитком сентименталізму починають занепадати просвітницькі ідеали. З’являються різні течії, які починають відходити він концептів доби. Цей період починають називати передромантизмом, який найбільшого вираження отримав в Англії. Передромантики починають повертатися до ідей Середньовіччя. Велику увагу починають приділяти фантастичному та уявному, яке відкидалося Просвітництвом. У написаннях творів звертаються до фольклору, переосмислюється народна творчість. Після цього періоду починає розвиватися Романтизм та Реалізм.
Отже, як висновок, ми можемо сказати, що перша частина нашої дослідницької робити складається із двох підрозділів. У першому підрозділі мова йде про умови формування літературної казки в порівняні з народною, їх спільні та відмінні риси. Ми досліджували специфіку британської казки в добу реалізму, згадували про риси реалізму в добу Відродження, Просвітництва і передромантизму та визначали, яку роль у розвитку літературної казки відіграв Джон Рескін. У другому підрозділі основна увага була зосереджена на концепціях доби Просвітництва та їх відображення в середині ХІХ ст. І на завершення ми, співставляли героя просвітника з героєм казки Джона Рескіна «Король Золотої Ріки».
Важливим елементом казки є хронотоп. Під хронотопом казки Бахтін виділяє «существиноя взаимосвязь временых и пространственых отношений, художественно освоенніх в произведении» [3, с.234] Якщо говорити про хронотоп, то варто зазначити, що він залежить від того, чи є казка народною чи літературною.
Як відомо, літературна казка корінням сягає народної, отже, без народної, вона б не існувала. Звідси стає зрозуміло, що хронотоп має деякі спільні риси, але загалом літературна казка значно відрізняється від народної.
В якості універсальних категорій людської свідомості і культури виступають простір та час. На основі досліджень, здійснених Топововим, простір являє собою рамку, в середині якої реалізуються міфологічні, символічні та архетипні проблеми, як «класса универсальных модусов бытия в знаке» [20, с.4]. Простір виник раніше ніж модус, а отже, проблеми реалізуються лише в просторі, за межами якого вони не мисляться. Лише в межах простору модуси можуть реалізуватися і актуалізуватись. Казка існує в особливому концептуальному просторі та часі, де на рівні понять може відображатися особливість реальності. Час не протиставляється простору, а знаходиться з ним в тісних взаємовідносинах.
В англійській народній казці виділяють два види хронотопу: зовнішній та внутрішній. Час відіграє більшу роль ніж простір в англійській народній казці, він структурує хронотоп. Казка успадкувала міфологічні традиції в протиставлені своє-інше [17, с.45] Під своїм розуміється дім, як буденне домашнє, знайоме, а тому і не описується. По цій причині дії в традиційній казці починаються і закінчуються вдома, не підлягаючи ніякому опису та оцінці. На буденний простір та час вказують такі приставки, як : «жили-були», «в деякому царстві, в деякому государстві», « і жили вони довго та щасливо». З допомогою таких приставок описується час та простір. Проводиться границя між магічним та звичайним хронотопами. Отож, центральним хронотопопом виступає магічний, відділений від побутового [18, с.24].
Хронотоп літературної казки поділяється на чарівний та побутовий так, як це було в народній казці. Хоча відмінності все ж таки присутні. Автор вільний у виборі місця, часу та персонажів [18, с.40].
В літературній казці немає чітко вираженої різниці між двома світами, «границі між казковим світом розмиваються <…>, і тоді то принципи зовнішнього модальності проникають в чарівний світ, то, навпаки, реальна дійсність починає сприйматися через казкову призму». Як було зазначено, герой свідомо не змінює хронотоп, а чари стають частиною буденного. Відбувається синтез двох світів, які впливають один на одного. Майже повністю зникають магічні маркери чарівного простору. «Эсли номинативно это пространство волшебно, то денотативно оно задано так, что в главных чертах совпадает с реальным пространством, в котором живет ребенок» [18, с.48]. Це означає, що будь-яке місце чи предмет, який належить до буденого топосу , може набувати семантики магічного.
Що до межі між чарівним світом та буденним, межа як в народній, так і в літературній казці проходить по зав’язці, але в народній казці зав’язка є причиною, чому герой потрапляє в чарівний світ.
Наприклад, герой по певній причині вирушає в чарівну країну. Чітко простежується кордон між чарівним світом та буденним. Натомість, в літературній казці в буденний хронотоп потрапляють елементи магічного, що і спричиняє розв’язку. Це означає, що герой свідомо не хотів потрапляти в чарівний світ, так як звичайна побутова ситуація стає причиною розвитку подій. На прикладі казки Дж. Рескіна «Король золотої ріки» можна побачити, що троє братів жили у реальному світі. Маленький чоловік сам постукав в двері: «At that time a double knock at the house door» [30, с.2] («В это время кто-то два раза стукнул в дверь» [5, с.2]. Магія порушила реальність побутового хронотопу, що спричинило проникнення одного світу в інший. Герої, на яких вплинув чарівний світ, вирушають у нього. Крім того три брати подорожують пішки, що відносить переміщення героя до умовно-реального типу Таке порушення канонічних форм доводить нам, що ця казка є літературною.
Цікавим є те, що простіп ділиться по горизонталі та по вертикалі. Своє-інше в казці Дж. Рескіна розміщується по вертикалі. Будинок, тобто «своє», знаходиться в долині, з усіх сторін оточений горами, а «інше» - на вершині гори. «In a secluded and mountainous part of Stiria there was in old time a valley. It was surrounded on all sides by steep and rocky mountains rising into peaks from which a number of torrents descended in constant cataracts» [30, с.16 ] (В гористой части немецкой земли Штирии была долина. Ее окружали со всех сторон горы, с вершин которых в долину падало много потоков» [5, с.1]).
В народній казці розв’язка абсолютна. Магічні події закінчуються, коли герой потрапляє назад до буденного життя, і до чарівного світу немає назад дороги. Проблема, яка була в основі перетину світів реального та чарівного, виконана. На противагу цьому, в літературній казці з подоланням проблеми магія не закінчується, так як проблема не була причиною, по якій герой потрапляє в фантастичний світ. Найчастіше, персонаж залишається в такому світ й надалі, або він може в будь-який момент повернутися туди [18, с.48] Якщо подивитись на кінець, то можна побачити, що немає чіткості у тому, чи дива закінчуються чи ні. Коли Глюк повертається до дому, то річка «for him the river had become a river of gold» [30, с.58] («стає для нього справді золотою» [5, с.13]). Він користується її магією, допомагаючи іншим. Насправді, «золотою» річку називають тому, що вона стала причиною родючості землі. Усі скарби, які отримав Глюк, здаються цілком реальними. Однак, спосіб, яким він досяг цього і неймовірна плодовитість землі вказують на магічні засоби, які залишаються в буденному топосі. Отож, буденне стає магічним, коли воно стає підвладне фантазії. Це дозволяє магії траплятися в будь-якому місці та з будь-яким персонажем, що не є типовим для народної казки.
На думку Проппа, в залежності від кількості, здійснених персонажем чи персонажами, подорожей, так званих, «ходів», буде змінюватися тривалість подій [16, с.83]. В літературній англійській казці переважає лінійний просторовий локус, тобто герой, виконавши певне завдання, знову повертається додому. Після того, як головне завдання було виконане, Глюк знову повертається додому, та не втратив зв’язку з чарівним світом.
Розвивається галузь умовно-реального шляху – спосіб пересування героїв описується детально, він характеризує самого героя. Кожен відрізок шляху описується в казці. Так , для прикладу, умовно шлях кожного із трьох братів можна поділити на три основні частини: шлях в долині, коли вони добували воду із «Срібного ключа», перехід через льодовик та скелі. В першій частині герої рухались в іще в буденному просторі. Скелі виступають як магічний простір, так як там відбувається зустріч із трьома образами чарівника, а льодовик – це ніби умовна лінія між цими світами, але вона дуже розмита, та як чудеса відбувались і в долині, а на скелях було багато реального.
Відмітною рисою простору в літературній казці є його метафорична психологізованість. У казці чарівник живе на хмарі, що підкреслює, що магічне і реальне в казці розміщено по вертикалі. Так, для прикладу, герої залишаючи буденний світ, який знаходився в долині (внизу), намагаються піднятись вверх, щоб вирішити проблеми. З іншої сторони, зміни в внутрішньому стані героїв можна було побачити з огляду на зміни неба. Тобто, герой тілесно відносився до «низу», а його внутрішній стан до «верху». Таким чином, те що відбувалося в душі героїв, зображувалось «вверху», але герої фізично нікуди не підіймались, а залишались «внизу». Під час подорожі по скелі до братів тричі приходив дід, але в різних подобах. З залежності від того, як герої поводили себе з ним, змінювалась природа та, особливо, стан неба. Коли до джерела ішов Ганс, то після першої зустрічі з чарівником «a strange shadow had suddenly come across the blue sky» [30, с.42] («какая то тень промелькнула в это время по голубому небу» [5, с.9], після другого разу – «a dark gray cloud came over the sun, and long, snakelike shadows crept up along the mountain sides» [30, с.42] («темное облако заслонило свет солнца») і в третій раз – «plunged towards the horizon like a redhot ball» [27, с.42] («тень покрыла небо непроницаемой массой, солнце зашло, погрузившись за горные хребты, точно накаленный до красна шар»).
Коли Шварц зустрічався з чарівником, «a mist, of the color of blood, had come over the sun» [27, с.45] («свет померк перед глазами и кроваво-красный туман заволок небо»), а потім і взагалі «waves of darkness seemed to heave and float» [27, с.45] («собрались черные тучи, началась гроза»). Це говорить про те, що серця старших братів з кожним разом ставали все жорстокішими і злішими. Натомість внутрішній стан Глюка був зовсім іншим. Його розвиток проявляється в зміні природи: з’являється «three blades of grass» [30, с.47] («зеленая травка»), «bright green moss with pale pink, starry flowers» [30, с.48] («прекрасная поляна, обросшая сплошь мхом и цветами») і «and its waves were as clear as crystal and as brilliant as the sun» [30, с.50] («различные растения, по берегам реки появились цветы, мирты и виноградные лозы»).
Якщо розглядати таку зміну внутрішнього стану, то варто зазначити, що це не є типовим для народної казки. На противагу, літературній казці герої можуть розвиватись, вони не повинні стояни на одному місці. Внутрішній розвиток характерний для просвітницького героя. Так як попередня доба була добою Просвітництва, тому не дивно, що її риси та певні мотиви знайшли своє відображення в ранній літературній казці. Чітко видно боротьбу героя з моральним обов’язком та власними бажаннями. Глюк, який включає в собі елементи просвітницького героя, схиляється до моралі. Це внутрішнє протистояння яскраво видно в уривку: «he tried to pass the dog, but it whined piteously and Gluck stopped again» [27, с.48] («Он хотел было пройти мимо собаки, но жалобный стон ее заставил его опять остановиться» [5, с.12]).
Якщо говорити про час в народній казці, то її час також поділяється на магічний та реальний. Магічний час Лихачов називає «вакуумним», «закритим» [7, с.225]. Магічний час не пов'язаний з подіями, які відбуваються поза сюжетом, або історичним часом. Такий час має початок і кінець. «Начальная нехватка или недостача представляет собой ситуацію. Можно представить, что до начала действия она длилася годами» [16, с.69-70]. Час чарівного світу абсолютно закінчується, завжди щасливо, після розв’язки. Таким чином, час має відлік, по що говорять такі вставки, як: «наступного дня», «через три дні» і т.д.
Час в традиційній казці завжди знаходиться в одній площині та рухається прямолінійно. «фольклоре последовательное течение событий подобно непрерывности целых чисел, где за одним целым числом се дует другое целое число» [23, с.286] Події не можуть бути змішаними, а, отже, відповідно до термінології Лотмана [8, с. 67], простір лінійний.
Для літературної казни часові відношення вже не є настільки визначеним, як в народній. Події в часі не розміщуються за причинно-наслідковим принципом. Така побудова подій в часі дає можливість розкривати більшу кількість конфліктів, так як герой може вирішувати одну проблему і в той же час потрапляти в іншу конфліктну ситуацію. До того ж, це дає можливість героєві розвиватися, а не стояти на місці, як це було в народній казці.
На прикладі казки «Король золотої ріки» можна побачити, що ця казка була одна із перших літературних, так як загалом час розташовується лінійно, як і в народній. Час залишається невизначеним, але з'являється співвіднесеність з різними казковими подіями й сучасним авторові моментом, але таке співвідношення виявляється досить умовним і не впливає на розвиток сюжету. Про те, що час все таки рухається, реципієнт дізнається лише спираючись на такі часові маркери як «Next morning» [27, с.38] («утром»[5, с.7]), «cried all night» [27, с.44] («плакал всю ночь»[5, с.9]), «in the morning» [30, с.44] («на следующий день»[5, с.10]). Вони показують нам лише зміну дня і ночі, але в творі немає конкретної кількості днів чи тижнів, які, наприклад, Шварц провів в в’язниці. Натомість, в магічному просторі взагалі відсутні будь-які часові характеристики. Ми можемо лише припускати, що на гору драти підіймалися один день, спираючись на зміну неба та сонця.
Важливою особливістю авторського хронотопу є його ігровий характер з реципієнтом. Як уже було зазначено, в основі народної хронотопії лежать такі бінарні опозиції як свій / чужий, а у літературній казці – ігровий / неігровий.
Побутовий час циклічний. Він повторюється з дня в день і в авторській казці не є ігровим, а отже, оцінюється негативно. На думку Бахтіна, події, які відбуваються щоденно не несуть ніякої динаміки та розвитву, «нет событий , а есть только повторяющиеся «бывания». <…> Время здесь безссобытно и потому кажется почти остановившимся» [3, с.396]. Маркером «безссобытного» часу виступають такі рядки «Things went on in this manner» [30, с.18] («Так шли дела»). Скаладається враження, що все , що відбувалося в житті, повторювалось з дня в день без будь-яких змін.
Система персонажів у народній казці також є чітко визначеною. Згідно із класифікацією Пропа та Новиков, усіх казкових персонажів можна поділити на дві групи, до яких належать позитивні та негативні. Навколо головного героя розгортається сюжет. Другорядні герої описуються настільки часто, наскільки важливу вони відіграють роль по відношенню до головного героя. В поведінці позитивного героя закладено відношення народу до реальності, якою вона має бути. Поведінка головного героя буде відображати устрій та переконання суспільства. Дієвість героя напряму залежить від історичної доби, в якій була написана казка, так як соціальна дійсність породжує персонажа.
Так як казка «Король Золотої ріки» була однією із перших літературних казок, то в ній яскраво відчувається зв'язок з добою Просвітництва. Не зважаючи на те, що казку, як жанр, розвинули романтики, та повністю від особливостей попередньої доби позбутися не вдалось. Доказом цього найперше є система персонажів та їх функції
Для народної казки детальний психологічний та фізичний опис не має великого значення. До того ж, позитивний герой завжди ідеальний, навіть коли його називають «дурником», його опис не буде співпадати з реальними уявленнями про нерозумну людину. Негативний герой наділений абсолютним проявом зла. Він не має ні єдиної доброї сторони, ні єдиного позитивного помислу. Ні один із героїв не змінюється ні в хорошу, ні в погану сторону. Герої статичні, незмінні. Персонажі казок не розглядаються з психологічної сторони. Вони не вагаються, не сумніваються, для них не характерне внутрішнє переживання. Кожен персонаж має запрограмований тип поведінки, сталі переконання.
Та не лише функції персонажа мають чітке визначення, але і його опис. Герой не є детально описаним, а чітко й коротко. Метою слугує те, що читач (слухач) має сам, використовуючи свою уяву, описати героя, так як лише читач (слухач) зможе створити ідеальний опис [12, с.242-243].
В літературній казці система персонажів складна і розгалужена, з’являється ряд нових образів, а традиційні трансформуються. Персонажі авторської казки виконують інші функції ніж ті, які представлені в народній. Кожен персонаж має свою характеристику, яка значно впливає на розвиток казкового сюжету Він може змінюватись впродовж казки, розвиватися чи навпаки, деградувати. Кожен герой набуває позитивних і негативних рис. В залежності від того, пересонаж позитивний чи негативний коефіцієнт добра та зла змінюється. Зникають абсолютні риси характеру: абсолютне добро, чи абсолютне зло.
Для літературної казки характерні наступні тенденції:
Індувідуалізація казкового героя
Основним проявом того, що герой літературної казки має чітко виражену індивідуальність, найперше служить його ім’я. У традиційній казці герой може бути навіть анонімним, наприклад , «старець», «цар». Найчастіше, кожне ім’я має своє значення. Наприклад, ім’я «Шварц» («schwartz – позначає «чорний, темний») підкреслює вдачу героя, його негативні сторони. Натомість, «Глюк» перекладається як «щастя», «радість». Назва може бути напряму пов’язана з особливостями героя. Наприклад, «of so cruel and grinding a temper as to receive from all those with whom they had any dealings the nickname of the "Black Brothers."» [30, с.18] («за свои качества, так и за внешний вид они < брати> прослыли всюду под именем "Черных Братьев"»[5, с.20). Використання прикметників виконує роль підсилення фізичної та психологічної характеристики героя, його індивідуальності. У британських казках широко поширені односкладові імена, щоб твір став доступнішим для реципієнта. Крім того, односкладні імена підкреслюють, що персонажі належать до низьких соціальних прошарків, таких як селяни, ремісники та ін. Головні герої в казках представлені переважно у вигляді простих селянин, ремісників, фермерів. Більшість цих персонажів з’явились лише після розвитку класових відносин.
Функції персонажу
Головна особливість персонажів літературної казки це те, що герой може розвиватись чи переходити з розряду поганих героїв в розряд хороших. Як було зазначено вище, лише Глюк має риси просвітницького героя, так як він прогресує в своїй доброті, його мораль домінує і він досягає вершини свого розвитку.
Крім того, в казках для опису суб’єкта використовують дієслова, які «без натяжки можно назвать субъектоцентрическими глаголами» [18, с.28]. Головною функцією використання дієслів є звернення уваги на дії головного героя. Їх використання додає казці динамічності, дієвості, в той час, коли опис майже повністю упускається.
Портретні та психологічні характеристики
Найчастіше, герої авторських казок мають детальний опис. Досить часто, зовнішність характеризує і внутрішні світ персонажа. Головні атрибути персонажів цілком реалістичні., та іноді навіть з посиланням на соціальні особливості доби.
Якщо розглядати опис чарівника, Південно-Західного Вітру, то автор детально описує обличчя та голову героя: «a very large nose, slightly brass- colored; his cheeks were very round and very red his eyes twinkled merrily through long, silky eyelashes» [27, с.20] («широкий, бронзового цвета, нос, круглые, красные щеки и очень веселые глаза, блестевшие из под длинных ресниц. Усы закручивались длинными кольцами, а серые волосы падали по плечам» [5, с.2]). З описаних елементів одягу автор створює ілюзію на есквайрів2: «conical pointed cap of nearly the same altitude, decorated with a black feather» [30, с.20] («громадный колпак, украшенный длинным пером»). Ковпак має два значення: по-перше, ковпаки традиційно носили відьми; це атрибут магічного світу, по-друге, ковпак символізує «корону», тобто перевагу, владу, силу. Натомість, перо є безпосереднім символом Просвітництва. Пера використовували для письма, яке за концепціями просвітництва означає розвиток.
Одним із головних героїв виступає чарівник, яким мислиться як володар водяної стихії, а отже дух. Водяна місцевість вважається середовищем проживання водяного духа, до того ж, на один водяний об’єкт припадає один дух. Дух води не обов’язково має сталий зовнішній вигляд. Він може з’являтися в різних подобах протягом тексту. Так чарівник змінює свій облік і з’являється в подобі собаки, дитини та старця.
Вік господарів водних стихій також варіює. Дух може змінювати свій образ протягом твору, але зазвичай, дух зображується у вигляді старого діда з довгою сивою бородою, який «найбільше підходить поняттю «господар»» [13, с.35]. Автор описує його таким чином: «his mustaches curled twice round and his hair, of-salt color, descended far over hisshoulders» [30, с.20] («Усы закручивались длинными кольцами, а серыще волосы падали по плечам»).
Поява антропоморфних створінь в реальному, побутовому світі героя, змінює топос. Побутовий топос поступово набирає рис магічного, переходячи в фантастичний та призводить до розв’язання сюжету. Чарівник, володар води, з’являється в реальному сіті, змінюючи його на магічний.
Господар водної стихії володіє всіма водами навколо певної території, не тільки земними, але й небесними. Це означає, що дух може контролювати не лише процеси, які відбуваються безпосередньо в воді, але і воду небесну, тобто дощ. Водяний дух може викликати повінь, чи засуху, в залежності від того, як себе поводять луди певної місцевості. В цьому випадку господар води виступає антагоністом, який шкодить людям, і щоб цього не відбулось, люди повинні задобрювати його. Але в окремих випадках, дух виступає як добра сила, яка бореться із несправедливістю і карає винних. [13, с.45]. Дід покарав братів, «забравши» дощ і нагородив Глюка, повернувши дощі в долину.
Інший деталізований опис належить Глюку. Глюк уособлює світло, а отже, за концепціями Просвітництва, морального розуму: «He was not above twelve years old, fair, blue-eyed, and kind in temper to every living thing» [30, с.18] («красивый, голубоглазый двенадцатилетний мальчик. Душа у него была добрая, а сердце мягкое и он готов был помочь каждому» [5, с.1]). Натомість, Глюк не описується так детально, як чарівник. Його психологічний портрет реципієнт розкриває з його дій. Найчастіше головним героєм виступає дитина, так як дитина-реципієнт краще буде сприймати вчинки головного героя, порівнюючи з собою, «отождествляя себя с главным героем» [13, с.35]. Герой описується прямо, тобто через оцінки інших героїв та опосередковано – через вчинки. Такий опис дозволяє дитині порівнювати головного героя з собою, співпереживати, а отже, і розвиватися.
Літературна казка може бути поділена на розділи, так як композиція і система персонажів у ній складніші, ніж у традиційній. Розділи мають єдину систему персонажів и єдиний мікропростір. Одна або декілька подій може бути описана в одному розділі. Події в розділі не обов’язково послідовні, вони можуть буди описані з погляду різних персонажів. Отже, автор не обмежений у виборі персонажів на розміщені їх в послідовних часових відношеннях. Лише сама структура композиції інваріантна [18, с.45].
Як підсумок , можна сказати, що другий роздій складається з двох підрозділів. У першому підрозділі ми проаналізували особливості хронотопу в літературній казці. Простій та час також зазнали зміни у авторській казці, що ми показали на прикладі твору Джона Рескіна «Король Золотої Ріки». У другому підрозділі ми зазначили, що система персонажів, їх функції та характеристики також відрізняються від народної казки. Багато провідних ідей авторська казка запозичила з концепцій Просвітництва та романтизму, що ми спробували довести на основі казки Джона Рескіна, яка належала до літератури доби реалізму.
Проблемою дослідження народної казки займалося багато літературознавців. Натомість, як в літературній казці все ще залишається багато сторін для дослідження. Аналізуючи казку, велику увагу звертають на її походження. Так народну казку, яка з’явилася з міфів, почали записувати, і вона стала фольклорною. Авторська казка виникла на основі фольклорної.
Літературна казка починає розвиватися в добу Романтизму. В добу Просвітництва, жанр казки не міг розвиватися з огляду на світобачення просвітників. Основними концепціями Просвітництва були розум та раціональність, тому просвітники вважали, що дітям немає необхідності читати казки, так як там лише вигадка та мрії. Романтики ж, навпаки, починають повертатися до фольклорних мотивів та сюжетів. Цікавим є той факт, що перші казки були адресовані дорослим, а вже потім дітям. До того часу дитячої літератури майже не існувало. Діти читали лише повчальні притчі з Біблії.
Основною відмінністю між народною та літературною казкою була система персонажів, конфлікти, хронотопи. Романтизм приносить ідеї індивідуалізму. Однак, Романтизм тісно переплітається з Реалізмом. Ці два напрямки зароджуються розвиваються майже в один і той же час. Деякі літературознавці стверджують, що реалістичні погляди властиві кожній епосі, але перше чітке вираження цього напрямку дуло за доби Відродження. Крім того, реалістичні погляди присутні в добу Просвітництва та Романтизму.
В добу реалізму починає розвиватися літературна казка Великобританії. Одним із основоположників цього жанру в Англії був Джон Рескін. Казки він писав в ранній період. Головною метою таких казок було не закласти дитині чіткі норми поведінки та моралі, а розважити. Рескін не відкидає той факт, що казка повинна бути повчальною, але, на його думку, народна казка і так заклала норми поведінки в дитячій свідомості.
Так як Рескін був одним із основоположником жанру літературної казки, в його творі переплітаються концепції, характерні різним літературним напрямкам. Романтизм прийшов на зміну Просвітництва, але повного викорінення просвітницьких поглядів неможливо було досягнути. Спираючись на це стає очевидним, що в казці частково відображається просвітницький, романтичний та реалістичний світогляди.
Варто згадати характерні риси просвітницького героя. До них належать надання переваги моральній доброчинності над почуттями. Герой постійно розвивається, він не може сидіти на місці. Іншою характерною рисою героя просвітника є те, що він постійно перебуває в внутрішній боротьбі між власними почуттями та почуттями морального обов’язку, завжди обираючи друге.
Хронотоп вважається один з найважливіших структурних і жанротворчих елементів казкової поетики. Під хронотопом розрізняють взаємодію часових та просторових елементів. В залежності від того народна казка чи літературна хронотоп змінюється.
Розрізняють два види хронотопу: зовнішній (буденний) та внутрішній (чарівний). В літературній казці між цими двома світами існує чітка межа. Світи не можуть змішуватись, лише герой подорожує з одного в інший. Як правило, герой починає свою подорож в реальному світі та закінчує її також в реальному світі.
В літературній казці відношення між світами змінюється. В буденному світі з’являються елементи магічного. Відбувається стирання меж, тобто в реальному світі з’являються елементи чарівного світу, а в чарівному – реального. Герой може в будь-який момент повернутися в світ чар, навіть коли основне завдання буде виконаним. Межі стираються для того, щоб навіть магічні моменти сприймались як реальні, і навпаки, звичайні предмети набували семантики магічного.
Інколи, простір в літературній казці зображується по вертикалі. У творі «Король Золотої Ріки» вертикальне зображення має свої особливості. Верх постійно протиставляється низу, а низ верху. Зміни в природі співставлялися із розвитком чи деградацією героїв, що характерне добі Просвітництва. В цю добу природа завжди несла інформацію про душевний стан героя.
Характерною рисою для героя літературної казки так, як і для героя доби Просвітництва , є його внутрішнє протистояння між власною вигодою і моральним обов’язком
Час не відіграє такої важливої ролі як простір. Він розміщується лінійно, а часові маркери майже відсутні. Реальний час циклічний, він повторюється з дня в день. Магічний час відрізняється від побутового. Події відбуваються швидше, тому і час пливе швидше.
Система персонажів у літературній казці ширша, ній у народній, з’являються інші функції та ролі. Герої втрачають свої статичні ознаки і можуть розвиватися впродовж твору. З’являється чітка індивідуальність героя. Це яскраво видно з описів фізичного та духовного портрету героя.
Соціальна дійсність породжує персонажа, тому дієвість героя напряму залежить від історичної доби, в якій була написана казка. Так як казка «Король Золотої Ріки» вважається однією із найперших літературних казок доби реалізму, відчувається вплив попередніх епох.
Як висновок, можна сказати, що Глюк досить схожий на героя-просвітника: він схиляється до моралі, розвивається, йому присутні внутрішні вагання, обов’язок для нього стоїть вище ніж власні бажання, навіть його ім’я перекладається як «щастя», «радість», що виступає категорією Просвітництва. Натомість, він вірить в магію, чого не приймає Просвітництво. Отже, якщо він схиляється до магії, то він і схиляється до хаосу та явищам, які не піддаються раціональному аналізу.
З цього випливає, що головний герой твору не є просвітником, він є одним із перших героїв своєї доби. Неможливо одразу позбутися переконань своїх попередників, тому концепції Просвітництва залишаються, хоча і не домінують.
The history of literature knows a lot of names who was engaged in study of folk fairy tales. However there are still a great number of aspects in literary tale to study. Fairy tales, a part of nursery education, were viewed as instructional primers for children. Firstly it should be mentioned that the tale which has an author to has a lot of features in common with folk tale but still there are some differences such as concept of time, place and the system of character.
If speak about that differences it should be noted the time when the fairy tales developed. When the main ideas of Enlightenment was over the age of romanticism took place. The main aspects of the age of Enlightenment was nous and morality. But at the beginning of nineteenth century the authors became developed which were more proper and prudent for bourgeois audiences. They tried to lay in tales goodness and vitality of the childish imagination, an imagination that all should possess.
That’s why the system of character, their main roles, the aspects of time and place changed. The connotation of time and place differed. There could any place be magic and fantastic as well as the object could acquire meaning of enchanting.
The authors gave their heroes individuality. There are lot of descriptions of detailed appearance and particular nature. The main differences between the hero of traditional and original tales are that he could developed and hesitate. In contrast the hero had the permanent characteristic. It was also the sign of original tales.
Speaking about John Ruskin and his tale “The King of the Golden River” it is possible to say this tale composites the main features of such genres as Enlightenment and romanticism. The boy is similar to the enlightenment hero but it isn’t so. He just contains some conceptions of the heroes of previous genre. To be honest that features can be found in such a distinctive way because this tale belongs to the period of time being at the turn of worldviews.
To cut the long story sort it should be said that English tales of the Golden age of children’s literature has its own characteristics and differences which make it popular among children and adults as well.
1 The University of Adelaide Last Modified 16/02/2014 CRICOS Provider Number 00123M
2 Есквайр,сквайр (англ. esquire, від лат. Scutarius — щитоносець) — почесний титул в Великобританії. Початково, в ранньому середньовіччі, цим титулом нагороджувався зброєносець лицаря, а згодом надавався чиновникам, що займали посади, пов’язані з довірою уряду. Термін «есквайр» часто застосовується як рівнозначний терміну «джентльмен». Спочатку титул есквайр носили всі дворяни, що володіли власним гербом.