Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
27
Черкаський НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Бутенко Андрій Петрович
УДК 329:93(477)( 043)3
Еволюція поглядів М. Міхновського на українську державність та шляхи їх практичної реалізації
Спеціальність 07.00.01 –історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Черкаси –
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано на кафедрі історії України Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент,
Іванова Людмила Георгіївна,
Національний педагогічний університет
імені М. П. Драгоманова,
Інститут історичної освіти,
доцент кафедри історії України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,
Павко Анатолій Іванович,
Академія муніципального управління,
професор кафедри політології;
кандидат історичних наук, доцент,
Федьков Олександр Миколайович,
Кам’янець-Подільський державний університет,
завідувач кафедри історії України
Провідна установа: Харківський національний університет
ім. В.Н. Каразіна
Захист відбудеться „26” квітня 2006 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, кім. 211.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22)
Автореферат розісланий „24” березня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Демократичні перетворення останнього часу призвели до помітної політизації суспільства, зростання ролі об’єднань громадян, посилення інтересу до історії суспільно-політичного руху в Україні, відновлення державницької ідеології. Ці процеси актуалізували вивчення теоретичних засад суспільно-політичного руху за створення незалежної української держави, переосмислення його концепції, важливу роль у становленні якого відіграв Микола Міхновський. У зв’язку з цим існує потреба дослідження його багатогранної діяльності.
Еволюція політичних поглядів М. Міхновського, конкретизація та узагальнення вироблених ним положень, його практична діяльність, спрямована на реалізацію запропонованих ним основ української державності, досі є малодослідженою проблемою. Не достатньо розкритим залишається і вплив теоретичного доробку та практичної діяльності
М. Міхновського на суспільно-політичні процеси в Україні у кінці XIX –на початку XX ст.
Висвітлення еволюції політичних поглядів та суспільно-політичної діяльності
М. Міхновського має громадсько-політичне та науково-теоретичне значення, оскільки ряд сучасних громадських організацій використовує елементи ідеології, розробленої Миколою Міхновським, у власних програмах або ідентифікує себе в якості продовжувачів діяльності створених ним політичних структур.
Вивчення цієї теми сприятиме об’єктивному висвітленню історії становлення та розвитку українського суспільно-політичного руху, дозволить переосмислити значення діяльності М. Міхновського, позбутися спрощених оцінок та поверхового розуміння запропонованих ним теорій, які зустрічаються в історіографії.
Зв’язок теми дисертації із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науковою тематикою кафедри історії України Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова „Актуальні проблеми історії України”.
Об’єкт дослідження –М. Міхновський як суб’єкт громадсько-політичного простору Наддніпрянщини кінця ХІХ –першої чверті ХХ ст.
Предметом дослідження є становлення та еволюція поглядів М. Міхновського на українську державність та його діяльність по їхній практичній реалізації.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1892 –рр. Нижня хронологічна межа зумовлена початком активної громадської діяльності Миколи Міхновського, верхня –смертю політичного діяча. З метою ґрунтовнішого вивчення передумов та наслідків багатогранної суспільно-політичної діяльності М. Міхновського, в дисертації залучаються відповідні матеріали у дещо ширших хронологічних межах.
Територіальні рамки дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються Наддніпрянської України УСРР, що у 1922 р. увійшла до складу СРСР.
Мета роботи –на основі виявленого комплексу джерел, здобутків історіографії об’єктивно вивчити еволюцію поглядів М. Міхновського на українську державність, шляхи їхньої практичної реалізації та вплив на історію становлення української суспільно-політичної думки.
Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити наступні дослідницькі завдання:
Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення, висновки, введені до наукового обігу документи і матеріали суттєво доповнюють сучасні знання з теоретичної спадщини М. Міхновського, а також можуть залучатися при написанні узагальнюючих праць з історії українського суспільно-політичного руху та історії Української національно-демократичної революції, української національної ідеології.
Матеріали дослідження можуть бути використані у виховних та освітніх цілях з метою посилення національно-патріотичного виховання, підвищення національної свідомості.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри історії України Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету, апробовано у доповідях і повідомленнях на Міжнародній науковій конференції „Україна: національна ідея” (Київ, 2002); VII, VIII Всеукраїнських науково-практичних конференціях „Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 2004, 2005), щорічних звітно-науково-теоретичних конференціях Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Київ, 2002, 2003, 2004).
Публікації. Основні положення й висновки дослідження викладено у 8 публікаціях, з яких 4 –у виданнях, затверджених ВАК України. Загальний обсяг публікацій –друковані аркуші.
Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями дослідження, логікою розкриття теми. Дисертація складається зі списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури (234 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 219 сторінок.
ОСНОВНИЙ зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання, окреслено наукову новизну і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію отриманих результатів.
У першому розділі „Стан наукової розробки, джерельна база та методи дослідження” вивчено історіографічну традицію з обраної теми, проаналізовано джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.
Історіографію, залучену для вирішення поставлених у дисертації завдань, можна умовно поділити на дві великі групи: 1) дослідження, присвячені суспільно-політичному рухові України кінця XIX –початку XX ст. та наукові праці, що розкривають діяльність лідерів українського руху цього періоду; 2) праці, у яких досліджено життєвий шлях М. Міхновського. Роботи першої групи дозволили висвітлити історію громадського руху в Україні та еволюцію політичної думки другої половини XIX –початку XX ст. В цій історіографічній групі виділяються основоположні праці ідеологів українського руху, що є унікальними та дозволяють чітко і об’єктивно з’ясувати історію суспільної думки визначеного періоду2. Завдяки їхньому опрацюванню вдалося дослідити розвиток ідеї боротьби за державну незалежність України та формування української національної ідеології.
Розвиткові українського громадсько-політичного руху в цілому та діяльності головних постатей українського суспільного життя XIX –початку XX ст. було присвячено ряд наукових досліджень, в яких висвітлено основні етапи становлення української суспільної ідеології, подано фактичний матеріал про діяльність громадських об’єднань, рухів, провідних діячів. Зокрема, у 1925 р. в часописові „Україна” було опубліковано статтю І. Житецького, яка містила матеріали про суспільно-політичну діяльність М. Костомарова3. З’являються і комплексні дослідження, присвячені розвитку суспільно-політичних рухів. Серед них праці К. Левицького, О. Гермайзе. Останній, наприклад, зосередив увагу на вивченні питання заснування та діяльності РУП, її ідейно-політичної еволюції4.
Робота у цьому напрямку продовжувалося і в наступні роки, хоча, зважаючи на особливості розвитку історичної науки в умовах тоталітарної системи Радянського Союзу, наукові праці носили яскраво виражений ідеологічно-пропагандистський характер і не завжди відзначалися об’єктивним висвітленням фактів5. Однак, незважаючи на ідеологічну кон’юнктуру, деяким дослідникам вдавалося висвітлювати діяльність лідерів українського руху, виводячи історичні постаті з-під штампу „буржуазного націоналізму”. Зокрема, це праці Р. Іванової, присвячені діяльності М. Костомарова та М. Драгоманова6.
З часу існування незалежної української держави відкрилися можливості, завдяки яким вдалося позбутися ідеологічних нашарувань, що сприяло об’єктивному висвітленню суспільно-політичної історії України, діяльності провідних політичних діячів. Зокрема, це наукові розвідки А. Катренка, Б. Кухти, В. Солдатенка, О. Копиленка, М. Копиленка, М. Кугутяка, І. Оніщенко, О. Багана7. У працях Я. Грицака, Г. Касьянова проаналізовано політичний розвиток українського інтелектуального середовища8. Значним внеском у розкриття історії суспільно-політичного руху в Україні в кінці XIX –на початку XX ст. є доробок А. Павка. В його працях висвітлено становлення й діяльність політичних партій та організацій в Україні наприкінці XIX –на початку XX століть. Проаналізувавши широке коло архівних джерел, маловідомих історичних документів, періодичних видань із позицій новітньої методології, цей дослідник розкрив загальні закономірності та особливості формування партійних систем у Східній Галичині й Наддніпрянській Україні9.
У роботах Л. Іванової та Р. Іванченко ґрунтовно та скрупульозно вивчено суспільно-політичний рух в Україні у 60-х роках XIX ст., зокрема, ідеологічний розвиток громадівського руху10. Дослідники, оперуючи широкою джерельною базою, не лише висвітлюють становлення українського суспільно-політичного руху, а й адекватно відтворюють ідеологічну атмосферу тогочасного українського суспільства.
Окреслені питання ставилися і розроблялися дослідниками української діаспори: Т. Гунчаком, С. Єкельчиком, І. Лисяк-Рудницьким11.
Розкриттю в дисертації окремих аспектів діяльності М. Міхновського сприяли праці другої історіографічної групи, виокремленої нами.
Неординарність поглядів, вплив його діяльності на український суспільно-політичний рух спричинили значну увагу до персони М Міхновського. Задля уникнення уніфікації, дослідження, присвячені діяльності М. Міхновського, на наш погляд, доцільно поділити на праці вчених української діаспори та ті, що побачили світ із становленням української незалежності. Такий поділ визначає не лише географію видань, а, насамперед, суспільну систему та ідеологію, в умовах якої вони створювалися.
Саме вчені української діаспори, які були особисто знайомі із М. Міхновським, розпочали вивчення його життєвого шляху та діяльності. Першою працею, присвяченою
М. Міхновському, є спогади про нього Сергія Шемета12. Подальший аналіз діяльності лідера українських самостійників продовжився у середині 30-х рр. ХХ ст. публікаціями Р. Бориса, в яких висвітлено розвиток українського самостійницького руху в цілому та діяльність М. Міхновського зокрема13. Напрацювання цього автора посилили інтерес дослідників української діаспори до персони М. Міхновського. У різні роки з’являються дослідження, спогади, які розкривали ті чи інші аспекти у діяльність М. Міхновського. Зокрема, працю В. Євтимовича присвячено історії „Оборони України” та активній роботі М. Міхновського з організації українських військових формувань14. Цей же напрямок досліджень продовжено у працях І. Крип’якевича, Б. Гнатовича, З. Стефаніва, М. Падалки, Д. Дорошенка15,16.
Літературна діяльність М. Міхновського стала предметом вивчення Ф. Косовського, що значно доповнило тогочасні знання і уявлення про цього громадського діяча17.
Поміж інших праць істориків української діаспори вирізняється робота П. Мірчука, у якій автор проаналізував роль М. Міхновського у створенні та діяльності перших самостійницьких організацій18. Це була одна з перших спроб дослідників не лише висвітлити окремі деталі біографії цього діяча, а й дослідити його теоретичну спадщину, зокрема, „Самостійну Україну” та програму Української народної партії. Однак більшої уваги заслуговує інша розвідка П. Мірчука –„Микола Міхновський: Апостол української держави”19. Вона стала першою спробою узагальнити всі наявні матеріали про життєвий шлях та активну діяльність М. Міхновського, визначити місце лідера українських самостійників у суспільно-політичному житті тогочасної України. Проблемі суспільно-політичної діяльності М. Міхновського також було присвячено праці З. Книша, В. Андріївського, О. Стовби20.
Загалом, незважаючи на певні недоліки, зумовлені об’єктивним обмеженням цих авторів у доступі до джерел, суб’єктивізмом в оцінюванні та висновках, більшість праць дослідників української діаспори становлять значний науковий інтерес через їхню насиченість фактичним матеріалом.
Потрібно зазначити, що діяльність М. Міхновського в радянській історичній науці практично не знайшла об’єктивного відображення через політичну кон’юнктуру, що визначала розвиток вітчизняної історіографії у цей час. Як приклад, можна вказати на ряд досліджень, присвячених боротьбі з українським буржуазним націоналізмом, зміст яких зводився до жорсткого таврування усіх не комуністичних політичних теорій та ідеологій. Оскільки М. Міхновський не був відомий широкому загалу українців, то у борців із буржуазним націоналізмом не було потреби навіть згадувати про нього. Тим самим основоположник українського націоналізму початку XX ст. потрапив до абстрактного кола „ворогів усього прогресивного”, що зазнавали нищівної критики з боку радянської історіографії21. Певним винятком стали праці І. Кураса, в яких він у загальних рисах з’ясував діяльність М. Міхновського та організованих ним громадсько-політичних структур, щоправда, крізь призму комуністичної ідеології22
Із проголошенням незалежності України значний інтерес українських істориків викликали раніше заборонені, а тому й недосліджені напрямки історії, зокрема й історія українського суспільного руху. Однією з перших стала стаття І. Кураса, Ф. Турченка,
Т. Геращенка, присвячена діяльності М. Міхновського, опублікована в 1992 році23. Її автори, оперуючи досягненнями вчених діаспори, мемуарами, архівними джерелами зробили одну з перших спроб у сучасній українській історіографії дослідити постать М. Міхновського у контексті соціально-економічних та суспільно-політичних реальностей кінця ХІХ –першої чверті ХХ ст. Є підстави стверджувати, що публікація цих авторів стала своєрідним початком нового етапу наукових досліджень діяльності М. Міхновського. Великий науковий інтерес представляють праці В. Шевченка та С. Квіта. Ці автори упорядкували програмні документи політичних партій, активну роль в яких відігравав М. Міхновський, його листування із видатними діячами України того часу24.
Починаючи з другої половини 1990-х рр. інтерес дослідників до такої колоритної фігури, як М. Міхновський, посилюється. У цей час виходять праці, автори яких у загальних рисах намагаються визначити місце М. Міхновського у суспільному житті України XX ст.25 Як правило, їхні висновки співпадали з попередніми.
Науковою новизною та широтою залучених джерел позначені розробки Ф. Турченка26. Різні аспекти багатогранної діяльності М. Міхновського було викладено у змістовних розвідках Т. Геращенко, В. Пальченкової, Л. Кузьмука, які відрізняються зваженістю висновків, їхньою обґрунтованістю27.
Оригінальність ідей, масштабність постаті М. Міхновського на сучасному етапі привертає увагу не лише істориків, а й політологів. Так, наприклад, С. Кулик28 здійснив політологічні узагальнення суспільно-політичної діяльності М. Міхновського, з’ясував вплив його пропагандистської роботи на активізацію суспільно-політичних процесів у Наддніпрянській Україні. Незважаючи на змістовність цієї праці, її автор лише частково висвітлив ідейно-теоретичні погляди М. Міхновського, його ставлення до тогочасних суспільних проблем, не визначив їхню еволюцію, неповно розкрив і вплив ідей М. Міхновського та його активної діяльності на розвиток українського суспільно-політичного руху.
Отже, незважаючи на те, що окремі аспекти задекларованої нами теми знайшли своє відображення в історичній літературі, спеціального комплексного дослідження, присвяченого вивченню еволюції поглядів М. Міхновського на українську державність та шляхів їхньої практичної реалізації, поки ще не існує. Цим і зумовлене звернення автора до вивчення задекларованої теми.
Джерельну базу дисертації складають неопубліковані та опубліковані матеріали, які умовно можна поділити на кілька окремих груп: документи імперських правоохоронних органів, протоколи засідань Центральної Ради, періодична преса, мемуарна література, листування, агітаційно-програмні документи партій і громадських організацій, до діяльності яких мав відношення М. Міхновський.
Першу групу джерел складають архівні документи та матеріали. Для всебічного розкриття теми автор опрацював матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАК): Ф. 1680 „Канцелярия Харьковской инспекции по делам печати г. Харьков”; Ф. 1439 „Черниговское губернское жандармское управление” (містять довідки про започаткування, зміст та політичне спрямування друкованих органів, що видавалися М. Міхновським.); Ф. 705 „Юго-восточное охранное отделение”, Ф. 274 „Киевское губернское Жандармское управление, секретная часть”, Ф. 304 „Харьковское охранное отделение”, Ф. 336 „Харьковское губернское Жандармское управление”, Ф. 275 „Киевское охранное отделение” (містять матеріали жандармських органів, що стосувалися діяльності Миколи Міхновського чи пов’язаних з ним організацій, зокрема: звіти оперативної інформації; доповідні записки стосовно українського суспільно-політичного руху), Ф. 1235 „Грушевський історик-лінгвіст” (містить листування М. Міхновського із М. Грушевським); матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ України): Ф. 1115 „Канцелярія Української Центральної Ради”, Ф. 811 „Український Генеральний комітет при Українській Центральній Раді”, Ф. 1076 „Генеральне секретарство по справах військових м. Київ.”, в яких зберігаються протоколи засідань Української Центральної Ради, довідки про розташування військових частин, розміщених в м. Києві у 1917 р., а також рапорти, телеграми, протоколи тощо.
До другої групи джерел належать матеріали тогочасної преси, зокрема часописів „Слобожанщина”, „Хлібороб”, „Сніп”. Їхній аналіз дозволив чітко з’ясувати політичні погляди М. Міхновського, простежити їхню еволюцію, його ставлення до різних тогочасних суспільних проблем. Вивчення матеріалів газет „Киевская Мысль”, „Діло”, „Киевлянин”, „Вісті з Української Центральної Ради”, „Молода Україна”, „Нова Рада”, „Робітнича газета” сприяло визначенню ставлення тогочасного суспільства до діяльності М. Міхновського та запропонованих ним ідей.
До третьої групи джерел належать мемуарна література: спогади активних учасників українського суспільно-політичного руху, що вийшли друком в різний час (праці
Є. Чикаленка, О. Лотоцького, Ю. Коларда, К. Антонович, Д. Антоновича, Д. Донцова,
П. Скоропадського, Б. Мартоса, В. Євтимовича, Х. Алчевської, М. Грушевського,
В. Винниченка, В. Андріївського, С. Шемета). Залучення джерел цієї групи сприяло об’єктивному розкриттю поставлених завдань.
Четверту групу джерел складають програмні документи „Братства тарасівців” „Profession de foi молодих українців”; перша програма Революційної української партії „Самостійна Україна”; ряд програмних та агітаційних документів Української народної партії; статутні засади українського військового клубу ім. П. Полуботка, що були вироблені М. Міхновським; програма Української демократично-хліборобської партії та Української партії соціалістів-самостійників, із якими М. Міхновський активно співпрацював, а також інші видання зазначених партій та організацій. Критичний аналіз вищеназваних джерел дозволив повно розкрити основні аспекти обраної для дослідження теми.
Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові методи пізнання: об’єктивності та історизму, що передбачають з’ясування умов виникнення, розвитку подій, а також розуміння причинно-наслідкових зв’язків. Їхнє використання дозволило залучити широке коло опублікованих джерел та архівних матеріалів, проаналізувати надбання української та зарубіжної історіографії. Також були використані методи логічного аналізу, синтезу, класифікації та узагальнення, індукції та дедукції, а також спеціальні методи –проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, емпіричний.
Застосування загальнонаукових методів сприяло об’єктивному, плановому вивченню діяльності Миколи Міхновського та громадських об’єднань, що він очолював, у контексті суспільно-політичного життя Наддніпрянської України кінця XIX –першої чверті XX ст., а також дозволили проаналізувати та узагальнити еволюцію поглядів М. Міхновського на українську державність. У дисертації широко використовувалися проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи дослідження, які забезпечили комплексний аналіз теми та дозволили з’ясувати вплив діяльності лідера українських самостійників на українське суспільно-політичне життя.
У другому розділі „Український суспільно-політичній рух другої половини XIX –
початку XX ст. та місце Миколи Міхновського в ньому” проаналізовано основні етапи історії українського суспільно-політичного руху кінця XIX –початку XX ст. та визначено роль М. Міхновського в ньому.
Особливості суспільно-політичного розвитку Наддніпрянської України наприкінці XIX ст. зумовлюють радикалізацію політичних ідей. Так, зокрема, активно поширюються самостійницькі ідеї, хоча вони не мали вагомої підтримки суспільства. Микола Міхновський, скориставшись багаторічним досвідом своїх попередників, зміг запропонувати концептуально новий погляд на перспективи суспільно-політичного розвитку України.
Внаслідок проведеного аналізу основних етапів історії суспільно-політичного життя України та політичних ідеалів, визначених М. Міхновським, стає очевидним, що, незважаючи на певні розбіжності поглядів М. Міхновського та лідерів українського руху другої половини XIX ст., вони ґрунтувалися на основних положеннях його ідейних попередників. Аналогічно до М. Костомарова, Д. Антоновича, М. Драгоманова він прагнув до демократичних перетворень в українському суспільстві, наголошував на необхідності створення політичних, економічних умов для забезпечення національних, соціальних, громадських релігійних, прав людини.
Заслуга М. Міхновського полягає в тому, що він, залучаючи юридичні, економічні, політичні аргументи, створив із уже існуючих елементів самостійницької ідеї нову політичну ідеологію, яка ставила за мету створення незалежної Української держави. При цьому здобуття незалежності не було самоціллю запропонованої ним ідеології, а лише шляхом досягнення максимального захисту національних інтересів. Тим самим політик пропонував новий погляд на принципи та ідеологію українського суспільно-політичного руху в цілому. Виклавши у праці „Самостійна Україна” політичну концепцію створення незалежної Української держави з її подальшим вдосконаленням у наступні роки, М. Міхновський розробив нову ідеологію, в основі якої лежали національна єдність та національні інтереси. Завдяки такому підходові він стає основоположником нової політичної течії –українського націоналізму як руху за захист національних прав та інтересів.
М. Міхновський став не тільки теоретиком нової політичної течії, а й її безпосереднім лідером. Його активність зумовила появу організованого українського самостійницького руху із яскраво вираженою державно-національною ідеологією.
Діяльність створених Миколою Міхновським громадсько-політичних організацій безпосередньо впливала на розвиток українського суспільно-політичного руху, призвівши до його певної радикалізації та розмежування на дві течії: самостійницьку та федералістську. Вона стала основою для подальшого розвитку українського націоналізму як окремого політичного явища.
У третьому розділі „Еволюція політичних поглядів Миколи Міхновського” розглянуто теоретичну спадщину М. Міхновського, висвітлено еволюцію його політичних поглядів.
В результаті аналізу політичних прокламацій, програмних документів, листів, статей, виступів, що належали лідеру самостійників, видань, що редагувалися та видавалися ним або за його участю, спогадів його сучасників, запропоновано поділ теоретичного доробку
М. Міхновського на три періоди.
Перший період охоплює 1900 –рр. Змістові праць, опублікованих у цей час, властивий специфічний стиль викладу, загальний характер, що дозволяє цей період його теоретичної діяльності охарактеризувати як романтичний.
Другий період розвитку суспільно-політичних ідей М. Міхновського охоплює 1902 - 1916 рр. Політичний доробок цього проміжку часу має яскраво виражену соціалістичну спрямованість, поєднану з національною ідеологією. Тому його можна ідентифікувати як національно-соціалістичний.
Третій період активної політичної діяльності М. Міхновського припадає на добу Української національно-демократичної революції. Він особливу увагу зосередив на створенні українських військових формувань, завдяки чому його суспільно-політична діяльність набула особливих рис. Виходячи із цього факту, цей період є підстави визначити як військово-державницький.
Вивчення теоретичного доробку М. Міхновського дозволяє стверджувати, що ототожнення всіх його поглядів із ранніми працями, зокрема „Самостійною Україною”, немає під собою належних підстав і хибно відображає вироблену ним політичну концепцію. Аналіз змісту його доробку, наприклад періоду революції, дозволяє говорити про новий стиль автора: зважений, прагматичний, який виразно контрастував із попередніми романтично-декларативними закликами, перенасиченими тезами радикального характеру.
Комплексний аналіз праць М. Міхновського дозволив відобразити його бачення можливого розвитку України. На переконання лідера українських самостійників, Україна мала розвиватись як унітарна держава з президентсько-парламентською формою правління. Основою нової держави мали стати широкі громадянські права, розвиток яких забезпечувався реальною незалежністю трьох гілок влади та широким місцевим самоврядуванням, а також захистом прав, інтересів національних меншин. Увага до інтересів та прав національних меншин у доробку М. Міхновського дозволяє спростувати поширені характеристики його теорій, як таких, що носять антисемітський та фашистський характер.
Активні пошуки М. Міхновським шляхів негайного вирішення суспільних проблем призвели до захоплення ідеями соціалізму, які були популярними у період, що досліджується. Це помітно позначилося на його працях, зумовивши насичення соціалістичними ідеями видань УНП.
Ідеї соціалізму у поєднанні із закликами до національно-визвольної боротьби зумовили появу цілком нового для української політики підходу –національного визволення заради соціального добробуту. Це дозволяє відокремити соціалізм М. Міхновського від інших тогочасних соціалістичних теорій та ідентифікувати його як окремий національно-соціалістичний напрямок українського національно-визвольного руху.
Внаслідок еволюції, теоретичні ідеї М. Міхновського набули виразніших рис, відображаючи потреби суспільства у демократичних правах та свободах, соціальному розвитку, становленні національних збройних сил. Та все ж наскрізною ідеєю всієї теоретичної спадщини М. Міхновського залишалася боротьба за політичну незалежність України як єдиний шлях до її всебічного розвитку.
Таким чином, за багаторічну діяльність М. Міхновському вдалося створити нову, повноцінну ідеологію українського націоналізму як руху за національне визволення українців.
У четвертому розділі „Вплив діяльності Миколи Міхновського на суспільно-політичне життя України першої чверті XX ст.” вивчено безпосередній вплив теоретичної та практичної діяльності М. Міхновського на суспільно-політичне життя України.
Завдяки його активній діяльності в українському суспільному русі з’явилася нова політична теорія, що виразно контрастувала з існуючими політичними концепціями. Однак одним із найголовніших факторів впливу М. Міхновського є не лише формування нової політичної теорії, а й створення організованого руху задля її втілення в життя.
Ініціатива М. Міхновського по створенню на початку 1902 р. Української народної партії сприяла зародженню внутрішньополітичної конкуренції в українському суспільно-політичному русі, яка ґрунтувалася на контрасті поглядів щодо подальшої мети революційної боротьби. Із появою цієї партії можна також говорити і про початок організованої політичної боротьби за створення незалежної Української держави.
Незважаючи на незначну кількість прихильників ідеї боротьби за політичну незалежність у період, що вивчається, аргументація боротьби за власні політичні права, викладена М. Міхновським, сприяла радикалізації українського суспільно-політичного руху та його активізації, а також появі нової концепції та принципів боротьби за українську державу.
Саме із активною політичною діяльністю Міхновського пов’язана і поява в 1904 році першої української організації, що використовувала радикальні методи боротьби –„Оборона України”.
Сучасники М. Міхновського неоднозначно оцінювали його діяльність. Певна частина стверджувала, що лише завдяки його невпинній праці вони по-новому поглянули на проблеми України і змінили своє світосприйняття. Інші ж були негативно налаштовані до лідера українських самостійників, який, на їхній погляд, розбивав лави українських та російських соціалістів-революціонерів. Незалежно від оцінок, вплив діяльності М. Міхновського підтверджували як прихильники, так і опоненти.
Необхідно також відзначити роль Миколи Міхновського і в суспільно-політичних процесах періоду національно-демократичної революції. Його активна діяльність на ниві організації українських військових формувань мала значні наслідки. Завдяки зусиллям М. Міхновського було створено реальну опозицію Центральній Раді в питаннях формування українських збройних сил та перспектив розвитку України у складі Російської федеративної держави.
Військовий клуб ім. П. Полуботка, який очолював М. Міхновський, спромігся організувати першу українську збройну частину –полк імені Б. Хмельницького, котрий став основою для формування українських збройних сил. Результативною була діяльність клубу і з політичного обґрунтування необхідності існування національних військових формувань –запоруки існування суверенної Української держави. Вдало проведена агітація в цьому напрямку сприяла формуванню позитивного сприйняття цієї ідеї у суспільстві. Це, зрештою, й змусило змінити ставлення керівництва Центральної Ради до створення власного війська.
В цілому можна констатувати значний вплив теоретичної та практичної діяльності Миколи Міхновського на суспільно-політичне життя України у період, що досліджується.
У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:
Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях автора:
АнотаціЇ
Бутенко А. П. Еволюція поглядів М. Міхновського на українську державність та шляхи їх практичної реалізації. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 –історія України. –Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. –Черкаси, 2006.
Дисертацію присвячено вивченню еволюції поглядів Миколи Міхновського на українську державність та його діяльності по їхній практичній реалізації. Опрацьовані автором матеріали стосуються 1892 –рр. –від початку активної громадсько-політичної діяльності Миколи Міхновського і до його смерті. У роботі з’ясовано місце М. Міхновського у суспільно-політичному житті Наддніпрянської України, основні віхи еволюції його поглядів та діяльності. Проаналізовано його теоретичний доробок, ставлення до основних суспільно-політичних проблем. Розкрито чинники, фактори, які впивали на формування М. Міхновським нової політичної ідеології. Визначено характер та рівень впливу його багаторічної діяльності на суспільно-політичне життя Наддніпрянської України. Розкрито значення діяльності М. Міхновського, створених та очолюваних ним громадських організацій, партій, періодичних видань, в історії українського політичного руху та української суспільно-політичної думки.
Ключові слова: Українська народна партія, національно-визвольний рух, незалежна Українська держава, український націоналізм.
Бутенко А. П. Эволюция взглядов Н. Михновского на украинскую государственность и пути её практической реализации. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 –история Украины. Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. –Черкассы, 2006.
Диссертация посвящена исследованию эволюции взглядов Н. Михновского на украинскую государственность и его деятельности по их практическому воплощению. Обработанные автором материалы относятся к 1892 –1924 гг. –периоду начала активной общественной деятельности Н. Михновского и до его смерти.
Н. Михновский, будучи одним из активных деятелей украинского общественно-политического движения, стал основателем его нового политического течения, обосновав в 1900 г. в программе Революционной украинской партии ”Самостоятельная Украина” необходимость борьбы за политическую независимость Украины и предложив ее концептуальные позиции. Продолжая активную общественно-политическую деятельность, Н. Михновский активно работал над воплощением позиций, изложенных в ”Самостоятельной Украине”. Вследствие этой деятельности, в разные годы им были основаны ряд общественных организаций, политических партий, печатных изданий. Тем самым Н. Михновский стал основателем организованного движения за политическую независимость Украины.
Большое внимание Н. Михновский уделял теоретическим основам политической борьбы за независимость и основоположным элементам будущего украинского государства.
Разработанная Н. Михновским политическая теория за период его активной деятельности пережила заметную эволюцию, приобретя более четкий, выразительный характер. Вцелом, разработанная идеология во многом не совпадала с основополагающим трудом его теории “Самостоятельная Украина”, хотя и сохранила главные концептуальные идеи. Проведенный комплексный анализ теоретического наследия Н. Михновского показал, что классификация его идеологии, как сугубо националистической, есть упрощенной, поскольку лидеру украинского движения за независимость удалось в своих теориях гармонично объединить идеи национального и социального освобождения украинского народа. Таким образом, теорию, разработанную Н. Михновским, предлагается идентифицировать как национально-социалистическую.
Разработанная Н. Михновским политическая теория и его активная деятельность, направленная на ее реализацию, имела значительное влияние на разные аспекты общественно-политической жизни Украины. Это проявилось в создании организованного движения за политическую независимость Украины и формировании организационных и теоретических основ для общественного явления –украинского национализма как движения за освобождение Украины.
Ключевые слова: Украинская народная партия, национально-освободительное движение, независимое Украинское государство, украинский национализм.
Butenko A.P. Evolution of M.Mikhnovsky's viewpoints at the Ukrainian statehood and the ways of its practical realization. –Manuscript.
Thesis submitted for a Candidate of Sciences History in specialization 07.00.01 –History of Ukraine. –Cherkasy National University. –Cherkasy, 2006.
Dissertation dedicated to the research of evolution of M.Mikhnovsky's viewpoints at the Ukrainian statehood and his activity at its practical realization.
Dissertation research covers the period from the year 1892 to 1924, from the very beginning of his social activity to the year of his death. Research is also outlines Mikhnovsky's role in the social and political life of Ukraine and the main milestones of his social activity. Theoretical heritage, his attitude towards main socio-political problems, evolution of his viewpoints, which leaded to the formation of the new political ideology are all described in a research. The character and level of the influence of his multiannual activity to the social and political life in Ukraine are also clarified. The value of the activity of M. Mikhnovsky is also uncovered, value and role of the organizations leaded by him, parties, periodical papers in the Ukrainian social and political movement and Ukrainian social and political ideas.
Keywords: Ukrainian National Party, National liberation, Ukrainian Independent State, Ukrainian Nationalism.
2 Костомаров М.І. Твори у двох томах. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 1. – 538 с.; Костомаров Н. И. Автобиография. – К.: Наукова думка, 1992. – 510 с.; Костомаров Н. И. Письмо к издателю „Колокола” // Колокол, – 1860. – № 61.; Драгоманов М. Нариси Української Соціалістичної Програми. Переднє слово до Громади. – К.: Серп і молот, 1918. – 101 с.; Драгоманов М.П. Листи на Наддніпрянську Україну. – Б.м.: 1915. – 116 с. Драгоманов М.П. Чудернацькі думки про українську національну справу // Вибране. – К.: Либідь, 1991. – 686 с.; Драгоманов М.П. Листи до Івана Франка і інших 1887 – 1895. – Львів: 1908. – Ч. 2. – 439 с.
3 Житецький І. Листування Костомарова з харківськими громадами про видання народних книжок // Україна. – 1925. – №3. – С. 70–72.
4 Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. Львів, 1926. – 294 с.; Гермайзе О. Нариси історії революційного руху на Україні. – К.: Книгоспілка, 1926. – Т.1. – 388 с.
5 Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. – К.: Наукова думка, 1978. – 315 с.; Курас І.Ф. Повчальні уроки історії: ідейно-політичне банкрутство Української соціал-демократичної партії. – К.: політ-видав України, 1986. – 185 с.; Курас І. Ф. Великий Жовтень і крах націоналістичного реформізму на Україні. – К.: Тов-во Знання, 1985. – 46 с.; Євдокименко В. О. Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму. – Вид 2-е. – К.: Наукова думка, 1968. – 293 с.
6 Іванова Р. М. І. Костомаров у суспільно-політичному русі XIX ст. // Український історичний журнал. – 1967. – № 5. – С. 33-46.; Іванова Р. M. Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України. – К.: Київський державний університет, 1971. – 234 с.
7 Катренко А.М. Український національний рух ХІХ ст.: Навчальний посібник для студентів історичних факультетів. – К.: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, 1998. – Ч.1.: Перша половина XIX ст. – 88 с.; Катренко А.М. Український національний рух ХІХ ст.: навчальний посібник для студентів історичних факультетів. – К.: Київський національний університет ім.. Т.Г. Шевченка, 1999. – Ч.2.: 60-90 роки XIX ст. –
190 с.; Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ - початку ХХ. – К.: Смолоскип, 1996. – 124 с.; Кухта Б. З історії української політичної думки першої половини ХХ ст.: Навчальний посібник. – Львів: Кальварія, 1999. – 202 с.; Солдатенко В. Ф. Українська революція: концепція та історіографія (1918-1920 рр.). – К.: Просвіта, 1999. – 508 с.; Солдатенко В. Ф. Українська революція: концепція та історіографія. – К.: Книга Пам'яті України, 1997. – 411 с.; Тисяча років української суспільно-політичної думки: в дев’яти томах // Т. Гунчак, (голова ред. кол., наук ред.). – К.: Дніпро, 2001. – Т. 5. – Кн. 2.: Кінець XIX - початок XX ст. – 376 с.; Оніщенко І. Г. Діалектика становлення українського етносу та нації: Етнополітологічний аспект. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 76 с.; Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух: Історія та ідеї. – Дрогобич: Відродження, 1994. – 192 с.
8 Грицак Я. Нарис Історії України: формування модерної Української нації XIX – XX ст.: Навчальний посібник для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студентів історичних факультетів вузів, вчителів. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.; Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. – К.: Либідь, 1999. – 351 с.; Касьянов Г. В. Українська інтелігенція на рубежі XIX-XX століть: соціально-політичний портрет. – К.: Либідь, 1993. – 176 с.; Касьянов Г. Український соціалізм: люди, партії, ідеї. (Початок XX століття) // Політологічні читання. – 1992. – №2. –
С. 101-114.
9 Павко А. І. Особливості становлення партійно-політичної системи в Східній Галичині наприкінці XIX століття. – К.: Товариство "Знання" України, 2001. – 86 с.; Павко А. І. Повчальний досвід вітчизняної історії: політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби. – К.: Плеяди, 2002. – 552 с.; Павко А. І. Політичні партії та організації в Україні наприкінці ХІХ- на початку ХХ століть: методологія, історіографія проблеми, перспективні напрямки наукових досліджень. – К.: Знання, 2001. – 112 с.; Павко А. І. Політичні партії, організації в Україні: кінець ХІХ - початок ХХ століття: зародження, еволюція, діяльність, історична доля. – К., 1999. – 248 с.
10 Іванова Л. Г., Іванченко Р. П. Суспільно-політичний рух 60-х рр. ХІХ ст. в Україні: до проблеми становлення ідеології. – К.: МІЛП, 2000. – 349 с.; Іванова Л. Г. Іванченко Р.П. Громадівський рух 60-х рр. XIX ст. в Україні: проблеми, ідеологія. – К.: МІЛП, 1999. – 128 с.; Іванова Л. Г. Україна в польському національно – визвольному русі в 30-50-х рр. ХІХ ст. – К.: Інститут історії НАН України, 1998. – 22 с.
11 Гунчак Т. Україна: Перша половина XX століття. Нарис політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.; Єкельчик С. До концепції історії українського національного руху другої половини XIX ст. – Мельбурн, 1994. – 127 с.; Лисяк-Рудницький І. Історичні есе.: У двох томах. – К.: Основи, 1994. – Т. I. – 554 с.
12 Шемет С. Микола Міхновський (Посмертна згадка) // Хліборобська Україна. – Відень, 1924 – 1925. Кн. 5. –
С. 3 – 30.
13 Борис Р. Микола Міхновський в дореволюційний час. – Львів, 1936. – 32 с.; Борис Р. Тарасівці: Розвиток українського самостійницького руху // Дажбог. – 1935. – № 2,3,4.
14 Євтимович В. Військо йде. Уривок зі спогадів про березень 1917 р. в Києві. – Львів, 1937. – 123 с.
15 Крип’якевич І., Гнатович Б., Стефанів З. Історія Українського війська. Від княжих часів до 20 років XX століття. – Львів: Світ, 1992. – 712 с.; Падалка М. Виступ Полуботківців 4-6 липня 1917 р. в м. Києві: На фоні політичної ситуації того часу. – Львів: Діло, Б.р. – 16. с.
16 Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923. В 2-х т. – К.: Темпора, 2002. – Т. I: Доба Центральної Ради. – 320 с.
17 Косовський Ф. Микола Міхновський і література // Назустріч. Двотижневик. – 1937. – Ч. 12. – 5 червня.
18 Мірчук П. Відродження великої ідеї. – К.: Українська видавнича спілка, 1999. – 57 с.
19 Мірчук П. Микола Міхновський. Апостол української держави. – Філадельфія: Товариство студіюючої молоді ім. М. Міхновського, 1960. – 136 с.
20 Книш 3. Деякі думки Миколи Міхновського про націоналізм // Самостійна Україна. – 1976. – Ч. 3–4. – С. 35–39.; Книш 3. Микола Міхновський і вибори до Четвертої Думи // Зіновій Книш. Так перо пише... Вибрані статті. – Торонто, 1965. – С. 108–126.; Книш З. Відозва УНП з приводу російсько-японської війни // Самостійна Україна. – 1976. – № 9–12. – С. 73–74.; Книш З. Військова діяльність Миколи Міхновського // Самостійна Україна. – 1958. – Ч. 1–2. – № 13–14. – С. 23–28.; Книш З. Конституція України в проекті Української Народної Партії // Самостійна Україна. – 1957. – № 10. – С. 11–13.; Книш З. Конституція України в проекті Української Народної Партії // Самостійна Україна. – 1957. – № 11. – С. 13–15.; Книш З. Конституція України в проекті Української Народної Партії // Самостійна Україна. – 1957. – № 12. – С. 10–12.; Андріївський В. З минулого: Гетьман. – Берлін: Українське слово, 1923. – 308. с.; Стовба О. Матеріали до історії роду Міхновських // Український історик – 1983.– № 2.– С. 74-92.
21 Євдокименко В. О. Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму. Вид 2-е. – К.: Наукова думка, 1968. – 293 с.; Римаренко Ю. І. Буржуазний націоналізм та його "теорія" нації. – К.: Наукова думка, 1974. – 383 с.; Рубач М. А., Супроненко Н.И. Победа советской власти на Украине. – М.: Наука, 1967. – 579 с.
22 Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. – К.: Наукова думка, 1978. – 315 с.; Курас І. Ф. Великий Жовтень і крах націоналістичного реформізму на Україні. – К.: Тов-во Знання, 1985. – 46 с.
23 Курас І. Ф., Турченко Ф. Г., Геращенко Т. С. М. І. Міхновський: постать на тлі епохи // Український історичний журнал 1992. – № 9. – С. 76-91.; Курас І. Ф., Турченко Ф. Г., Геращенко Т. С. М. І. Міхновський: постать на тлі епохи // Український історичний журнал 1992. – № 10-11. – С. 63-79.
24 Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Програмові і довідкові матеріали / Упоряд.
Шевченко В.Ф. та ін. – К.: Консалтинг, Фенікс, 1993. – 336 с.; Квіт С. Невідомі документи про Миколу Міхновського // Українські проблеми. – 1994. – № 2. – С. 90-104.
25 Головацький І. Микола Міхновський та Євген Коновалець // Бюлетень Всеукраїнського наукового та професійного товариства ім. Миколи Міхновського. – 1992. – №2. – С. 4 – 19.; Горелов М. Перший український державник // Передвижники незалежної України. Історичні довідки. – К., 1996. – С. 14 – 58.; Кармазина М. Ідея Федералізму: Сподівання і реалії кінця XIX – початку XX ст. // Сучасність 1999. – № 1. – С. 79-87.; Микола Міхновський та його "Самостійна Україна" / Всеукраїнське наукове та професійне товариство ім.
М. Міхновського / Валерій Сніжко (підгот.). – К., 1998. – 29 с.; Стрельський Г., Трубайчук Т. Михайло Грушевський, його сподвижники та опоненти. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 190 с.; Довідник з історії України
(А - Я): Посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / упоряд. І. З. Підкова, – 2.вид., доопрац. і доп. – К.: Генеза, 2002. – 1135 с.
26 Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: студентські роки // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2001. – Випуск 10. – С. 72-93.; Турченко Ф. Г. Останні роки у Києві (Фрагмент із біографії Миколи Міхновського) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2002. – Випуск 14. – С. 45-67.; Турченко Ф.Г. „Харківський проект” Миколи Міхновського // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2003. – Вип. XV. – С. 7-34.; Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: Дитинство та юність. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2000. – Випуск IX. С. 36-54.
27 Геращенко Т. М. Міхновський в спогадах і оцінках його сучасників // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – 2000. – Випуск IX. – С. 54-70.; Пальченкова В. М. Український суспільно-політичний рух у Харкові в кінці ХІХ - на початку ХХ століття: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01. – Запоріжжя, 2000. – 20 с.; Пальченкова В. М. Микола Міхновський і харківський тижневик „Сніп” // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – 2000. – Випуск IX. – С.71-77.; Кузьмук Л. М. Міхновський, М. Драгоманов: діалог альтернативних конституційно-правових концепцій самостійності України // Сучасність. – 1999. – №7-8. – С. 104-113.
28 Кулик С. М. Микола Міхновський у суспільно-політичних процесах України (кінець ХІХ - перша чверть ХХ століття): Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02. – Чернівці, 2003. – 20 с.