Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 4. Планування та організація туристичних маршрутів
Тема 13. Проектування та розробка туристичного маршруту
План
Основні етапи розробки нового туристичного продукту
Технологічний процес підготовки, реалізації та проведення туру
Угода між туроператором і готелем (самостійна робота)
1 Основні етапи розробки нового туристичного продукту
Розробка туру включає такі етапи: вибір пунктів маршруту, ієрархізація цих пунктів, вибір пунктів початку та закінчення маршруту, після чого провадиться розробка схеми маршруту та його оптимізація. Розробка схеми маршруту та його програмне забезпечення є нерозривно пов'язаними паралельними процесами.
Етап 1. Вибір пунктів маршруту. Критерієм відбору є атрактивність об'єктів показу для задоволення мети подорожі, можливість забезпечити різноманітність програми перебування в даному населеному пункті, його транспортна доступність та забезпеченість послугами гостинності.
Етап 2. Ієрархізація пунктів маршруту провадиться за вказаними вище критеріями, при цьому основна увага повинна бути звернута на клас гостинності та транспортну доступність обраних пунктів маршруту. Метою даного етапу є виділення диференціація пунктів маршруту відповідно до мети подорожі з виділенням пунктів дислокації з тривалим програмним забезпеченням та екскурсійних пунктів.
Етапи 3. Вибір початкового та кінцевого пунктів маршруту здійснюється за показником транспортної доступності, тобто зв'язності з місцем постійного проживання потенційних туристів (зоною дії туроператора), взаємозамінності видів транспорту, типу транспортних засобів.
Етап 4. Розробка схеми маршруту. Схема маршруту залежить від обраної форми. Маршрут – це напрямок переміщення туриста. За схемою маршрути можуть бути лінійні, кільцеві, радіальні та комбіновані. Вибір пунктів по маршруту узгоджується з програмою відповідно до виду туризму, терміну та класу обслуговування.
Рис. Схеми маршрутів
Умовні позначення:
Пп - початковий пункт маршруту;
Пр - проміжний пункт з порядковим номером 1,2,...n;
Кп - кінцевий пункт маршруту;
Вибір схеми маршруту залежить від транспортної системи: конфігурації транспортної мережі, її густоти та технічного стану, рівня розвитку окремих видів транспорту, рівня розвитку транспортної інфраструктури, що забезпечує надійність та безпеку роботи транспорту. Найпоширенішим випадком при розробці схеми є варіант, коли за обмежений термін при мінімізації витрат часу на переміщення між основними пунктами маршруту бажано забезпечити максимально можливу інформативність подорожі, тобто охопити якнайбільше об'єктів показу задля задоволення пізнавальної мети.
Етап 5. Оптимізація маршруту полягає у встановлені ряду об'єктивних та суб'єктивних обмежень. Об'єктивні обмеження виходять з умов сегментації ринку, а суб'єктивні визначаються можливостями туроператора. Обмеження визначаються перш за все цільовим споживчим сегментом (вік, життєвий цикл сім'ї, стиль та рівень життя тощо). Часові обмеження стосуються сезонності та терміну подорожі. Економічні обмеження виходять з умов функціонування ринку (кон'юнктура ринку, стан конкурентного середовища, цінова політика тощо). Основним обмеженням на початковому етапі розробки туру є обмеження в часі та засобах по забезпеченню комфортності подорожування. Саме часові обмеження визначають вибір транспортних засобів та їх тип під час проходження маршруту. Вибір транспортного засобу слід розглядати як введення певних обмежень в організаційні параметри туру (кількість туристів в групі і відповідно вибір форми туру впливають на його організацію та вартість).
Види транспорту та типи транспортних засобів дуже різняться за своїми характеристиками. При виборі засобів пересування керуються відстанню, а при вборі типу транспортного засобу – його комфортністю (швидкість, місткість, зручності). В пасажирських перевезеннях на далекі відстані домінує повітряний транспорт. За останні 15 років частка туристів в міжнародних повітряних пасажирських перевезеннях зросла більш ніж удвічі (з 30 до 70 %). В перевезеннях на короткі відстані найбільшою популярністю користується автомобільний транспорт, що стимулюється як зростаючою автомобілізацією населення, так і технологічними змінами в автомобілебудування в бік збільшення швидкості та комфортності та зменшення енергомісткості. Так, обсяг автобусних пасажирських перевезень за останні 20 років збільшився майже вдвічі. У внутрішньоконтинентальних перевезеннях пасажирів автомобільний транспорт переважив залізничний.
Оцінка видів транспорту за основними вимогами
|
Вид транспорту |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
Сумарне значення індексу |
|
Залізничний |
3 |
4 |
3 |
2 |
3 |
15 |
|
Водний |
4 |
5 |
4 |
4 |
1 |
18 |
|
Автомобільний |
2 |
2 |
2 |
1 |
4 |
11 |
|
Повітряний |
1 |
3 |
5 |
3 |
5 |
17 |
* Значення експертної оцінки:
- швидкість або час, що витрачається на дорогу;
- інтенсивність або частота руху;
- надійність роботи даного виду транспорту;
4 - доступність або кількість пунктів, які обслуговуються та можливість дістатися в будь-яку точку;
5 - вартість.
Найбільш сприятливий показник – 1.
Етап 6. Програмне забезпечення туру є його якісною ознакою. Програма є щоденним розпорядком, призначеним для реалізації мети подорожі. Відповідно до мети програми поділяються за тематикою на програми, що забезпечують відпочинок, лікування, ознайомлення з історією, культурою, природою краю, задоволення професійно чи конфесійно орієнтованих інтересів тощо. В програмах відбивається сезон подорожування (зрозуміло, що навіть складені за одним і тим самим маршрутом, літні, зимові та міжсезонні програми в місцях цілорічного використання будуть відмінні в деталях).
Програми маршрутно-стаціонарних турів, відповідно до мети, менш насичені, містять більше вільного часу та можливостей його урізноманітнення за рахунок вибору екскурсійних та програм дозвілля. Програми маршрутно-транспортних турів більш насичені та регламентовані.
Загальний ліміт часу програмного забезпечення становить, залежно від контингенту туристів, 12 – 14 годин (молодші та старші вікові групи повинні мати більше часу на відпочинок вночі, та можливість відпочити вдень). При складання програм треба керуватися нормативними витратами часу на поселення (включаючи трансфер), харчування (сніданок – 30хв., обід – 60 хв., вечеря – 45 хв.), екскурсійне обслуговування (протяжність екскурсії коливається в залежності від характеру екскурсії, її тематики, використовуваних засобів переміщення від 1 до 3 годин на оглядові до 6 – 10-годинних виїзних). Витрати часу на транспортування між основними пунктами маршруту визначаються відповідно до умов обраної схеми. Програмою повинен забезпечуватись відпочинок: мінімум 8 годин вночі та після харчування. Програма повинна бути варіативною: включати екскурсійні програми вільного вибору та інші форми вільної організації дозвілля..
Етап 7. Організаційно-технічні заходи з забезпечення туру є наступним етапом в розробці туру після визначення схеми маршруту та програми перебування. Організаційно-технічні заходи є етапом визначення класу обслуговування. Вони включають добір засобів розміщення, умов екскурсійного обслуговування та організації дозвілля. Цей етап найбільш варіативний саме за класом обслуговування. Клас обслуговування визначається рівнем послуг, що надаються системою гостинності (послуги розміщення, харчування та додаткові послуги готелів в залежності від їх класу).
До тур пакету включається також, згідно сучасної практики, трансфер: умови зустрічі та доставки туристів та їх багажу в готель з транспортного вузла (аеропорту, вокзалу, тощо) і назад. Для цього використовуються автобуси та інший легковий автотранспорт, що замовляються приймаючою стороною заздалегідь відповідно до кількості туристів одночасного заїзду, якщо готель немає власного транспорту для здійснення трансферу. Трансфер забезпечує чіткість обслуговування туристів.
2 Технологічний процес підготовки, реалізації та проведення туру
Технологічна документація по туру включає:
технологічну картку (картку туристичного маршруту), що містить необхідні для роботи відомості з даної подорожі;
графік заїзду туристичних груп та туристів-індивідуалів, складений на певний термін (залежно від тривалості та сезонності туру);
бланк ваучера (путівки); лист бронювання; бланк угоди з клієнтами (з туристом);
угоди з партнерами-постачальниками послуг; калькуляцію туру (з зазначенням вартості окремих складових);
- картосхему маршруту, його опис та графік руху;
- пам'ятка з організації туру (строки падання заявок на бронювання місць в готелях, закладах харчування, строки замовлень на транспорт, бланки цих заявок; пункти пересадок та графік руху транспорту за маршрутом, час можливого очікування тощо).
Маршрутно-транспортний автобусний тур, крім зазначеної документації, містить маршрутний лист (паспорт автобусного тура), в якому зазначається як схема маршруту та технологія обслуговування, так і технічні характеристики автобуса, кілометраж та стан автошляхів, певні обмеження та заборони на рух автотранспорту, придорожні пункти відпочинку та харчування, санітарні стоянки тощо, а також тексти дорожньої інформації. При обслуговування конференцій, симпозіумів, ярмарок та інших масових заходів як національного, так і міжнародного значення, до зазначеної вище документації додаються списки учасників, завірені туристичними фірмами-партнерами.
До розробленого туру додаються інформаційно-довідкові матеріали: пам'ятки для туристів, в яких відображена специфіка даної подорожі, наприклад, стосовно спеціального туристичного спорядження для спортивних чи екстремальних турів або умов дотримання проти епідеміологічних та карантинних вимог тощо; довідкові та рекламні матеріали по туру (наприклад, буклет чи проспект або кольорова туристична картосхема, що містять інформацію про країну тимчасового перебування – її природно-географічні особливості, історію та культуру, відомості про основні історико-культурні пам'ятки та інше).
Організація туру є основною діяльністю туристичної фірми з реалізації створеного тур продукту. В основі цієї діяльності лежить індивідуальний підхід до кожного туриста, спрямований на повне та якісне забезпечення споживача комплексом послуг та товарів в межах придбаного туру відповідно до заздалегідь узгоджених між сторонами параметрів даного туру.
Залучення іноземних та вітчизняних туристів проводиться туристичними фірмами через вітчизняних та іноземних партнерів на підставі довгострокових або разових угод, які укладаються між учасниками туристичного обміну відповідно до чинного законодавства України і законодавства зарубіжних країн-партнерів, нормативних актів міжнародного співробітництва.
Права та обов'язки туристів і туристичних підприємств гарантовані статтями 20, 21, 22 Закону України "Про туризм" і угодами, що укладаються між туристами та туристичними фірмами. Угода, що укладається між туристичною фірмою та туристом, обов'язково повинна містити такі пункти: предмет угоди, термін подорожі, умови подорожування з переліком сплачених послуг, умови компенсації за ненадані послуги та моральні збитки, штрафні санкції за порушення споживачем умов угоди, порядок перетину кордону, перелік документів, що надаються туристу, порядок вирішення спорів та загальну вартість туру. Туристу повинен бути ознайомлений зі своїми правами та обов'язками. Туристична фірма зобов'язана надавати туристу повну об'єктивна інформація щодо туру, умов перебування на даній території. Особливо це стосується зарубіжних турів: обов'язковою є інформація про природні особливості країни тимчасового перебування (температурний, дощовий режими в даний сезон та термін перебування, інші кліматичні особливості), етнокультурні особливості населення (звичаї, побутова поведінка тощо), політичну та економічну ситуацію на даний час.
Єдиним документом, що підтверджує статус особи чи групи осіб як туристів, оплату та право на отримання туристичних послуг є ваучер. Ваучер є фінансовим документом суворої звітності, що призначений для розрахунків між туристичними підприємствами-партнерами. Зразок бланку ваучера обов'язково додається до угоди. Бланк ваучера є єдиним за формою як для туриста-індивідуала, так і для групи туристів. Ваучер виписується на підставі досягнутої домовленості між фірмою і туристом після оплати замовлених послуг та отримання підтвердження від приймаючої сторони про готовність їх надання в повному обсязі в замовлений термін. Ваучер може бути виписаний туристу або групі туристів як на весь комплекс обслуговування по туру, так і на окремі послуги (за домовленістю).
Переміщення в межах країни на внутрішніх туристичних маршрутах здійснюються при наявності паспорта громадянина України, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Відповідно до українського законодавства, паспорт громадянина України надається особам, що досягли 16-річного віку на підставі свідоцтва про народження та особистої заяви. В міжнародній туристичній діяльності основним документом, який засвідчує особу громадянина України, є закордонний паспорт, за наявності якого громадянин України має право пересікати державний кордон. Іноземні громадяни та особи без громадянства пересікають кордони України за документами, які засвідчують їх особу і визнаються як такі нашою державою, в разі, якщо інше не передбачене міжнародними угодами України. Закордонний паспорт, згідно чинному законодавству, видається громадянинові України на підставі заяви. Діти віком до 16 років можуть бути внесені до закордонного паспорту батьків або за згодою батьків отримати окремий загальногромадянський паспорт.
Для міжнародних туристичних подорожей громадяни України використовують загальногромадянський паспорт (червоного кольору), куди проставляється відповідна віза. Для здійснення службових поїздок використовуються службові, дипломатичні паспорти або паспорт моряка. Але при виїздах з туристичною метою і для цих категорій громадян потрібен загальногромадянський паспорт, оскільки консульські служби дипломатичних представництв проставляють туристичні візи тільки в зазначеному документі. Тому туристичні фірми, забезпечуючи візову підтримку за умовами туру, мають справу лише з загальногромадянськими паспортами.
Отримання віз є необхідною складовою міжнародного туристичного обміну. Туристична віза є відміткою в загальногромадянському паспорті, що проставляється дипломатичними представництвами іноземних держав, і дає право громадянину України на тимчасовий в'їзд на територію держави, яка надала візу, з метою туризму та відпочинку. Віза надається на підставі запрошення.
Слід зазначити, що отримання віз - складна процедура. Візовий режим призначений регулювати туристичний потік, тому він може бути спрощений заради сприяння розвиткові двосторонніх туристичних обмінів, або ускладнений, коли виникає необхідність в обмеженні туристичного потоку. Туристична віза надається на час, зазначений в ваучері чи в запрошенні на участь в заходах. Візи вїзду-виїзду надаються в відповідності з датами туру, тому менеджерам туристичних фірм перед поверненням туристам їх паспортів з зазначеними візами, слід уважно перевірити відповідність строків дії віз та терміну початку/закінчення туру і в разі неспівпадіння термінів одразу врегульовувати цю проблему з дипломатичним представництвом відповідної країни.
Туристичне підприємство обов'язково повинно попередити туриста про термін закінчення візи. В разі, коли турист бажає подовжити своє перебування в країні, він повинен або заздалегідь попередити про це і відповідно подовжити термін дії візи на весь період, оскільки в більшості випадків зробити це під час перебування в туристичній подорожі досить складно.
Якщо турист не подовжує термін дії візи і залишається в країні тимчасового перебування, він тим самим порушує візовий режим і законодавство даної країни і його дії підлягають відповідальності згідно законодавства країни перебування. Туристична фірма при цьому не несе перед туристом-порушником ніякої відповідальності.
Туристичне підприємство повинно попередити туриста про те, що не несе відповідальності перед ним за надання візи чи її подовження і відшкодування збитків в такому разі може компенсуватися тільки страховою компанією, якщо інше не зазначене в умовах страхування. Слід зазначити, що єдиного зразка оформлення віз не існує: кожне посольство має власні анкети та власні вимоги щодо оформлення віз. Строк видачі візи також різний і коливається від кількох днів до двох місяців залежно від практики, що склалася та стану міждержавних відносин. За оформлення візи справляється консульський збір, розмір якого в різних державах різний і до того ж постійно змінюється.
В ряді випадків для туристичних груп і групових ділових поїздок оформляється групова віза, яка проставляється на списку групи.
Згідно діючих міжнародних угод в галузі туризму, українські туристи можуть відвідувати деякі країни у безвізовому режимі (наприклад, Польщу, Угорщину), маючи загальногромадянський паспорт. Не потрібна віза для подорожування в країни СНД (Росія, Білорусь, країни Закавказзя та інші). В деяких країнах діє спрощений візовий режим (наприклад, Єгипет, Непал, Туреччина), який не потребує попередньої візової підтримки, а в'їздні-виїздні візи проставляються в пунктах прибуття. Візовий режим також спрощений для жителів прикордонних територій.
З метою розвитку економічної та гуманітарної співпраці, пожвавлення туристичних та інших обмінів між країнами Європи була укладена угода про спрощений візовий режим – Шенгенська угода. Згідно Шенгенської угоди турист, що отримав візу в одній з країн-учасниць угоди, може вільно пересуватися територією інших країн. Шенгенська віза може біти багаторазовою, що дозволяє здійснити протягом дії візи декілька поїздок в країни Шенгенського простору, або одноразовою.
Діють два типи шенгенських віз: короткострокова та річна. Короткострокова віза надається на строк від одного дня до трьох місяців (90 днів). Вона дає право в'їзду та пересування територією країн-учасниць протягом півроку, але сумарний час перебування не повинен перевищувати трьох місяців. Короткострокова єдина європейська віза найчастіше видається строком від 15 до 40 діб. Вона має голографічні елементи та декілька ступенів захисту. На відміну від звичайної візи, Шенгенська має другу зверху строку, де на мові країни, дипломатичні служби якої надають візу, зазначено: "Шенгенські країни". Якщо така позначка відсутня, то надана тільки віза країни, посольство якої оформляло документи.
Річна віза відкривається на один рік, але строк перебування в країнах Шенгенської угоди передбачає багаторазові в'їзди/виїзди без повторного звернення до посольства. При цьому сумарна кількість днів, проведених в Шенгенському просторі, не повинна перевищувати 180 (визначається за штампами, які проставляються на КІШ країни в'їзду та країни виїзду). В'їздні довгострокові візи є національними.
Шенгенською візою мають право скористатися туристи з 126 країн. Для туристів з країн, які розглядаються як кандидати до вступу в Європейське Співтовариство (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина та країни Балтії), діє спрощений режим: вони можуть в'їзжати до країн Шенгенського простору за своїми національними паспортами.
При оформленні Шенгенської візи важлива мета поїздки, відповідно до якої потрібно звертатися в певне посольство країни Шенгенського простору: це може бути або перша за маршрутом країна, або країна, термін перебування в якій найдовший.
Шенгенська віза надається на підставі запрошення. Для отримання такої візи туристом таким запрошенням може бути підтвердження туроператором прийому, обслуговування та бронювання місць в готелі. Звертатися за Шенгенською візою потрібно в посольство тієї країни, яка надає запрошення.
При роботі з потенційним споживачем в офісі туристичної фірми, йому повинна надаватися повна інформація щодо туру, а також прав та обов'язків на час перебування в подорожі.
Контрольні питання:
Назвіть основні етапи розробки нового туристичного продукту?
Види маршрутів?
Що включає технологічна документація туру?
Умови отримання Шенгенської візи?
Література:
Рудяк Ю., Кузнецов В., Клименко А., Все об учете и организации турдеятельности: Харьков - Изд.дом. «Фактор», 2005, 276 с.
Сокол Т.Г. Організація туристичної діяльності в Україні:Навч.посіб.-К.гРокор, 2001р.
Черних Н.Б. Технологія мандрівок та організація обслуговування. -М.,2002.
Тема 14. Розрахунок вартості туру
План
Формування собівартості продукту
Калькуляція собівартості туру
Якість туристичного продукту та його конкурентоспроможність (самостійна робота)
1 Формування собівартості продукту
У туристичній індустрії на ціну розроблювального туристичного продукту впливають такі фактори:
стан національної й світової економіки;
якість обслуговування туристів;
вид обраного для перевезення транспортного засобу;
платоспроможність споживача;
форма організації й продажу;
курси валют;
державне регулювання ціни.
Цілями туристичного підприємства, які впливають на ціноутворення в туристичному продажі, є:
виживання;
максимізація прибутку;
ринкової частки прибутку в області якості туристичного продукту. Одним з факторів, що впливають, на рівень цін - попит.
Попит - форма прояву запитів щодо інтересів споживача продукції, що може бути куплена на ринку. Ціна й попит перебувають у назад-пропорційній залежності. Зі збільшенням ціни падає попит і навпаки. Характер це зв'язку не характерний для різних видів продукції, тому що для деяких різновидів товару підвищення ціни на товар позначає підвищення якості продукції, а значить і підвищення попиту на товар. Ціна продукту - грошове вираження його вартості, що формується на ринку в конкурентній боротьбі під дією попиту й впливає на обсяг виробництва товарів і послуг, тобто на їхню пропозицію.
Ціна відображає інтереси, як виробника, так і споживача. Ціна відображає виробниче відшкодування витрат обумовлених прибутком, а споживачеві економічну вигоду від використання продукції.
Відповідно до методологічного положення ціна виконує наступні функції:
- облікова, забезпечує еквівалентність обсягу, тобто виторг від реалізації товарів і послуг при інших рівних умовах витрат, що забезпечують відшкодування, на виробництво й реалізацію;
стимулююча, на споживчому ринку на нові види продукції встановлюється підвищена ціна, а на аналогічні застарілі зниження ціни;
розподільна, являє собою розподіл і перерозподіл доходів між виробниками, споживачами й державою. Виробник відшкодовує витрати й дістає прибуток, а споживач має економічну вигоду за рахунок використання товарів, держава шляхом оподатковування, з виробника знімає частина доходів.
регулююча, виявляється на ринку через дисбаланс попиту та пропозиції.
Вартості товарів визначається 2 факторами:
цінність, корисність товару;
витратами на його виробництва.
Сучасне ціноутворення - процес формування ціни пропозиції на товари, послуги, що здійснюється продавцем, щоб забезпечити собі одержання великого прибутку, за рахунок впровадження зручного між цінністю, корисністю товарів і витратами на його виробництво, собівартість.
Структура ціни пропозиції на послуги й товари в загальному виді:
Цпп = С + П,
де С – собівартість;
П – прибуток за одиницю продукції.
2 Калькуляція собівартості тура
Калькуляція вартості продукту – це система обліку в якій всі витрати розподіляється на всі види послуг. Метод калькуляції собівартості дозволяє одержати надання про весь комплекс витрат, які несе підприємство при розробці, просуванні, продажі одиниці продукту. Розглянемо процес розрахунку витрат при калькуляції собівартості, які складуть вартість тур продукту. Об'єктом калькуляції буде служити вартість запропонованого туристам обслуговування при групових турах й індивідуальних. Розрахунок витрат відповідно до статей калькуляції собівартості здійснюється таким способом:
Стаття 1 – витрати на розміщення, проживання в отеленні, розраховується виходячи з вартості номера з урахуванням сезонності, кількості доби, кількості осіб, наданих знижок. Для готелю враховується кількість зірок.
R прож.гр = R вар.прож х N ночей х N тур,
де R прож.гр – вартість проживання на групу;
R вар.прож – вартість проживання на 1 туриста;
N ночей – кількість ночей;
N тур – кількість туристів.
Стаття 2 – витрати на харчування. У більшості случав готелів ціна сніданку, обіду вечері, указується окремо від вартості номера. Розраховується по формулі:
R хар.гр = R вар.хар х N дн х N тур,
де R хар.гр – вартість на групу;
R вар.хар – вартість на 1 туриста;
N дн – кількість днів;
N тур – кількість туристів.
Стаття 3 – транспортні витрати включають: проїзд туриста до місця прибування призначеного ваучером, з використанням авіа, ж/д, водного й іншого транспорту, перевезення від місця збору групи до місця посадки в транспортний засіб, перевезення від місця прибуття до готелю, перевезення під час екскурсійного обслуговування:
R пер.гр = R пер х N тур,
де R пер.гр – вартість перевезення на групу;
R пер – вартість перевезення на 1 туриста;
N тур – кількість туристів.
Стаття 4 – авто трансфер:
R тр. на тур = R тр. на гр. : N тур,
де R тр. на тур – вартість трансферу на 1 туриста;
R тр. на гр. – вартість трансферу на групу;
N тур – кількість туристів.
Стаття 5 – витрати на екскурсійне обслуговування включене у вартість
тура:
R екс. на гр. = R екс. на 1 тур х N тур,
де R екс. на гр. – вартість екскурсій на групу;
R екс. на 1 тур. – вартість екскурсій на 1 туриста;
N тур – кількість туристів.
Стаття 6 – витрати на страхування й візове обслуговування:
R стр. на гр. = R стр. тар. х (100 % – 20 % : 100) + В,
де R стр.на гр. – вартість страхування на групу;
R стр.тар. – страховий сбір;
В – вартість візового обслуговування;
20 % – скидка тур фірмам від страхової компанії.
Стаття 7 – розрахунок собівартості турові з урахуванням комісії:
С тур. =( R прож. гр. + R хар. гр. + R пер. гр. + R екс.на гр.+ R тр. на гр. +
+ R стр.) х 10 %,
де С тур. – розрахунок собівартості турові на групу;
R прож. гр – вартість проживання на групу;
R хар. гр. – вартість на групу;
R пер. гр. – вартість перевезення на групу;
R екс. на гр. – вартість екскурсій на групу;
R тр. на гр. – вартість трансферу на групу.
R стр. на гр. – вартість страхування на групу.
Стаття 8 – розрахунок повної собівартості туру:
С тур. =(( R прож. гр. + R хар. гр. + R пер. гр. + R екс. на гр.+
+ R тр. на гр. + R стр.) + (R прож. гр. + R хар. гр. + R пер. гр. +
+ R екс. на гр.+ R тр. на гр. + R стр.) х 10 %)
Розрахунок собівартості турові та статті калькуляції турові наведенні в таблиці
Таблиця – Собівартість турові на один туриста й на групу
|
Стаття |
На 1 тур. |
На 42 тур. |
|
1. Проживання |
||
|
2. Харчування |
||
|
3. Проїзд |
||
|
4. Трансфер |
||
|
5. Мед. страхування |
||
|
6. Екскурсійна програма |
||
|
7. Прибуток фірми 10 % |
||
|
8. Повна собівартість туру |
3.4 Расчет тура в Турцию
Тур рассчитывается на примере турецкого отеля "Antbel Resort*****". Отель площадью 65 ООО м2 расположен в 3 км от поселка Белек, в 35 км от аэропорта и в 45 км от центра г. Анталья, на первой береговой линии.
Размещение в отеле туристического класса (в 2-3 местных номерах).
Питание в ресторане UAL - ультра всё включено. До 02.00 - завтрак, обед, ужин и поздний ужин (шведский стол), поздний завтрак, национальные закуски на протяжении дня, барбекю в снэк-баре, чай/кофе, выпечка в баре на пляже, пицца, ужин в ресторанах А la carte по предварительной записи, ночной буфет; алкогольные и безалкогольные напитки местного и импортного производства.
Авиаперевозка Боингом - 747.
Экскурсии: знакомство с городскими достопримечательностями; рафтинг (спуск по горной реке на лодках); прогулка на яхте по Средиземному морю; дайвинг (погружение на дно моря с аквалангом).
а) туристов - 2 человека;
б) длительность тура 7/6;
в) стоимость авиаперелета 1 500 грн.;
г) стоимость проживания в 2-х местном номере - 600 грн. к/м в день
на человека;
д) стоимость питания - 100 грн. в день на чел.;
е) стоимость экскурсий 500 грн. на чел. (3 экск.);
ж) стоимость визы 100 грн. / чел.
а) стоимость проживания рассчитывается по формуле:
Rcт.np.= Rпp.c. * Nночь * Nтур, (3.1)
где Rcт.np.- стоимость проживания в день;
Nночь - количество ночей в отеле;
N тур - количество туристов;
1) в 2-х местном номере - 200 грн./чел.
R ст.пр=(600 грн.*6 ночей* 2 тур.)= 7 200 грн.;
б) стоимость питания рассчитывается по формуле:
Rпит.гр. = R пит.тур. * Г тур. * N тур, (3.2)
где R пит.гр. - стоимость питания на 1 туриста;
Г тур. - количество дней тура;
N тур - количество туристов;
R пит.гр = 100 грн. * 7 дня * 2 чел. =1 400 грн.;
в) стоимость перевозок:
R пер.тур. = 1 500 грн.;
г) стоимость экскурсий рассчитывается по формуле:
R экс.гр.= R экс.* Nтур., (3.3)
где Rэкс.гр. - стоимость экскурсий;
Nтур. - количество туристов;
Rэкс.гр.= 500 грн. * 2 чел. = 1 000 грн.;
д) стоимость визы на 2 - х = 100 грн. * 2 = 200 грн.
е) расчет страховки рассчитывается по формуле:
R стр.вз. = R стр.тар. * 100 % - C / 100 * Тдн. * Nтур., (3.4)
где R стр.тар. - величина страхового тарифа;
Тдн. - количество дней;
Nтур - количество туристов;
на 2-х туристов: 0,50 грн.*100 % - 20 % /100 * 7 дней * 2 чел. =5,6 грн.
ж) расчет себестоимости тура рассчитывается по формуле:
Gт. = R пp.тyp. + R пит.тур. + R пер.тур. + R + R экс., (3.5)
где R пp.тyp. - стоимость проживания туристов;
R пит.тур. - стоимость питания туристов;
R пер.тур. - стоимость перевозки туристов;
R экс. - стоимость экскурсий;
Gт. =7 200 грн. + 1 400 грн. + 1 500грн. + 1 000 грн =11100 грн.;
з) стоимость тура с учетом суммы услуг фирмы и агентского
вознаграждения (10 %):
R тyp .= Gт. + ( Gт.* С) + R стр.вз.тур.; (3.6)
где Gт. - себестоимость тура;
(Gт.* С) - себестоимость с учетом 10 % агентского вознаграждения;
R стр.вз.тур. - размер страховки на туристов;
Rтyp.= 11 100 + (11 100 грн. * 10%) + 5,6 грн. + 3 грн. = 12 218,6 грн.
Контрольні питання:
Фактори, які впливають на ціноутворення?
Які функції виконує ціна?
Поняття ціни продукту?
Формула ціни в загальному виді?
Дайте визначення поняттю калькуляції собівартості турові
Назвіть 8 статей калькуляції собівартості турові
Література:
Основы туристической деятельности: Учебник / Г.И. Зорин Е.Г. Ильина, Е.В. Мошняга и др.; Сост. E.H. Ильина. - М.: Советский спорт, 2000. - 224 с.
Рудяк Ю., Кузнецов В., Клименко А., Все об учете и организации ггурдеятельности: Харьков - Изд.дом. «Фактор», 2005, 276 с.
Тема 15. Система розрахунків на зовнішньоекономічному ринку.
План
1. Використання пластикових карток
2. Використання дорожніх чеків та кліринг у системі розрахунку
3. Характеристика та класифікація систем розрахунків (самостійна робота)
1 Використання пластикових карток
Пластикові картки грають ключову роль в переказі масових платежів на безготівкову основу. Самі вони не є грошима. Вони є тільки підтвердженням того, що їх власники мають на своїх рахунках певну суму грошей, яку можна привести в дію за допомогою карток і погасити свої зобов'язання. Такі картки є пластинкою з матеріалу, труднодоступного для підробки, з нанесенням на неї даних про ім'я власника, номера і шифру, зразка підпису і терміну дії. Картки випускаються банками і надаються клієнтам безкоштовно або за невелику щорічну плату. Картки пред'являються комп'ютерному пристрою, що здійснює розрахунки за придбані товари і послуги. Остаточний розрахунок проводить центральний комп'ютер, що функціонує в банці.
У світовій практиці існує вже багато видів пластикових карток, які розрізняються по характеру емітента (банки, небанківські структури), характеру власника (приватна особа, корпорація), функціональному призначенню (кредитна картка, дебетова картка), технології використання (картки з магнітною смугою, картки з мікросхемами або смарт-картки), по ступеню пільг для користувачів («стандартні», «золоті», «платинові»).
Найбільший інтерес представляє класифікація банківських пластикових карток по функціональному призначенню і за технологією використання.
Одним з функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення з їх допомогою платежів, завдяки чому всі вони можуть бути названі платіжними. Але деякі з них мають ще і інше призначення — забезпечують кредитування власника картки. Тому цю групу карток прийнято називати кредитовими, а всі інші — дебетовими.
За кредитними картками їх власники можуть здійснювати платежі за товари і послуги, одержувати готівку в банківських установах або в банкоматах, одержувати певні пільги від банків-емітентів (страхування життя, знижки при бронюванні авіаквитків, оплаті місць в готелях, оплаті за телефонні розмови і ін.).
Дебетними (дебетовими) називаються пластикові картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням засобів безпосередньо з поточного рахунку власника картки, а не за рахунок наданого кредиту. Тому по своєму призначенню вони виступають тільки в ролі платіжних карток.
За технологією використання виділяються два види карток: картки з магнітною смужкою картки з мікросхемою (смарт-картки).
Ці картки розрізняються за способом запису інформації, необхідної для здійснення платежу і об'ємом її накопичення. З магнітною смужкою і з мікросхемою можуть бути як кредитні, так і дебетні картки.
Картки з магнітною смужкою характеризуються тим, що інформація, необхідна для використання її в банкоматах і в електронних платіжних системах, — записана на магнітній смужці, розміщеній на обороті картки. Важливим елементом цієї інформації є персональний ідентифікаційний номер (PIN). Цей номер (код) повинен бути відомий власникові картки і він вводить його в банкомат або термінал за допомогою спеціальної клавіатури. Коли картка вводиться в зчитувальний пристрій банкомату або терміналу, набраний код порівнюється з PIN-кодом на магнітній смузі і, якщо вони співпадають, відкривається доступ до комунікативної мережі для передачі команд щодо виконання платежу: власник набирає суму платежу, яка передається в банк, ведучий його рахунок, з якого вона списується і передається на рахунок продавця товарів і послуг або видається готівкою (з банкомату).
Смарт-картки характеризуються тим, що замість магнітної смужки в них вмонтована мікросхема, яка, власне, є мікропроцесором, здатним самостійно відпрацьовувати і запам'ятовувати зміну інформації, зокрема визначати вільний залишок засобів на поточному рахунку або залишок ліміту кредитної лінії на кредитному рахунку платника. Появою смарт-картки відкрита можливість для створення «електронного гаманця», за допомогою якого платник може автономно здійснювати всі платежі в безготівковій формі, не звертаючись кожного разу до банку-емітента картки за підтвердженням його платоспроможності.
По характеру власника картки можуть бути приватні — для користування тільки одного власника, сімейні, корпоративні (службові) — для юридичних осіб, які можуть, склавши договір з банком на використання таких карток, уповноважити на це своїх окремих працівників.
Розглянемо види платіжних карток по ступеню пільг для їх власників. «Стандартні» картки (Mass Card і ін.) пропонуються будь-якому платоспроможному споживачеві. Business Card розрахована на ділових людей, бізнесменів. «Срібні», «золоті» і «платинові» картки (Silver, Gold, Platin Card) розраховані на людей, які у зв'язку з своїм способом життя або родом діяльності здійснюють платежі в крупних розмірах (чим більше платежі, тим вище ранг картки).
Всі перераховані види карток випускаються банками. Існують також пластикові картки небанківських структур — власні картки бібліотек (читацький квиток), клубів (картка члена клубу), готелів (картка гостя) та інші.
Для отримання пластикової платіжної картки необхідно звернутися в банк, що емітує картки вибраної вами компанії («VISA», «American Express», «Eurocard/MasterCard», «Diners Club», «JCB», «Cirrus/Maestro»), укласти з ним договір і внести на рахунок картки гроші і гарантійний депозит. Банк гарантує заощадження в таємниці інформації, пов'язаної з договором і використанням картки. Власниками картки можуть бути як юридичні, так і фізичні особи не молодше 18 років.
Всі розрахунки між власником картки і банком проводяться в доларах США або в національній валюті. Розрахунок може відбуватися шляхом: внесення наявних засобів; переліком грошей з одного рахунку на іншій, в т.ч. з іншого банку.
Разом з карткою власник одержує конверт з особистим ідентифікаційним кодом (PIN-кодом). PIN-код відомий тільки власникові. Його заборонено розголошувати третім особам, писати на картці або зберігати разом з нею. Картку має право використовувати тільки особу, чиє ім'я вказане на ній. Термін дії надрукований на картці. Вона дійсна до останнього дня вказаного місяця (включно). При видачі нової картки стару банк анулює.
Власник картки може одержати готівку двома способами: у банківській установі; через банкомати.
Банківські автомати-касири встановлюються в зручних для клієнтів місцях — в приміщеннях супермаркетів, готелів, аеропортів, вокзалів, банківських офісів і т.д. Більшість з них працює цілодобово. Вони можуть забезпечити виконання таких операцій, як прийом внесків, видача готівки з рахунків, переклади з одного рахунку на іншій, платежі в погашення позик і ін. Банкомати приводяться в дію за допомогою пластикових карток. Пристрій банкоматів задоволений просте: електронне табло для повідомлень, зчитувач інформації з картки, цифрова і функціональна клавіатура, пристрій для видачі і прийому грошей (грошеприймач), принтер.
Порядок роботи з банківським автоматом-касиром:
1. Клієнт вкладає пластикову картку у вхідний зчитувач інформації.
Набирає на цифровій клавіатурі свій персональний номер (РПЧ-код). Після того, як автомат порівняє його з тим, який відповідає магнітному коду картки, на електронному табло засвічуються види можливих операцій.
Залежно від вибраного виду операції і рахунку, з якого операція повинна бути проведена, клієнт натискає відповідні клавіші на функціональній клавіатурі. Наприклад, вид операції: «Одержати готівку» і т.д. Вид рахунку: «Чековий рахунок», «Ощадний рахунок» і т.д.
Набирає на цифровій клавіатурі суму, з якою треба провести операцію.
Потім клієнт одержує замовлену суму грошей або опускає туди гроші.
Автомат видає в друкарському вигляді повідомлення про проведену операцію з вказівкою часу, місця операції, її назви і суми грошей.
Клієнт забирає картку. Зазвичай автомат запрограмований так, що спілкування з ним з приводу однієї операції не повинне перевищувати 2,5 хвилини, і якщо це обмеження порушується, він конфіскує картку.
Банкомати сполучені із загальною електронною системою банку і кожна операція відразу ж відбивається в поточних показниках його діяльності. Крім того, вони об'єднані в крупні системи, що дозволяє використовувати автомати різних банків на великих територіях.
Втрата картки не означає втрати грошей. Якщо картка вкрадена або загублена, потрібно повідомити про те, що трапилося в банк. Для цього довідковий телефон, який вказаний на більшості пластикових картках, необхідно наперед переписати в записник. Якщо, як це часто трапляється, картка пропала разом із записником і всією сумкою, потрібно подзвонити в один з сервісних центрів тієї платіжної системи, до якої належить картка (VISA, MASTERCARD, AMERIKAN EXPRESS). Центри працюють цілодобово, а їх телефони можна дізнатися в найближчому відділенні будь-якого банку. Чим швидше ви додзвонитеся, тим швидше заблокують вашу картку. Якщо ви знаходитеся за кордоном, слід написати також заяву про втрату або розкрадання в поліцію або консульський відділ посольства України. Там заяву реєструють, оригінал посилається в банк, а копія залишається вам. Банк зобов'язаний організувати отримання клієнтом тимчасової картки протягом 72 годин з моменту звернення. Гроші видадуть в найближчому сервісному центрі платіжної системи. Після повернення на батьківщину тимчасова картка здається, а замість неї банк видає нову.
1.1. Переваги та недоліки
Картки з магнітною смужкою мають той недолік, що не несуть в собі інформації про зміну залишку засобів на рахунку платника після кожної трансакції. Тому після кожної операції потрібно звертатися в банк за цією інформацією, що затримує трансакцію і робить дорожчим весь процес платежу.
Смарт-картка має інші переваги. її функціональні можливості значно ширші, оскільки мікросхема здатна утримувати набагато більший об'єм інформації (до 8000 знаків), оперативно і обробляти, і оновлювати. Подібні «розумні» картки можуть містити зведення про стан здоров'я свого власника, групі його крові. Вона значно надійніша, ніж картка з магнітною смугою.
Використання цих карток дозволяє уникнути проблем, пов'язаних з отриманням коштів на відрядження, полегшити планування і контроль витрат на ділові поїздки, представницькі витрати і подорожі. Існують смарт-картки зарплатні, пенсійні, студентські. Останні особливо зручні для іногородніх студентів, оскільки батьки, знаходячись в іншому місті, можуть перерахувати грошові кошти на рахунок картки свого сина або дочки. Крім того, існує додаткова картка. Рахунком картки власника можуть користуватися уповноважені їм треті особи.
2. Дорожні чеки, тайм-шер та кліринг в системі розрахунків
Дорожні чеки дозволяють забезпечити гроші від крадіжки, тому що платіжний документ стає дійсним тільки після звірення підпису власника з підписом на корінці книжки. На відміну від пластикових карток, для придбання чека не обов'язково мати рахунок у банку.
Дорожній чек ще називають туристським чеком, під яким розуміється платіжний документ, грошове зобов'язання виплатити позначену в ньому суму валюти його власнику.
У Європі з 1968 року широку популярність придбав єврочек – чек у євровалюті, що виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівки в рахунок банківського кредиту терміном до місяця. Чек оплачується в будь-якій країні-учасниці угоди "Еврочек", до яких відносяться країни ЄС.
На світовому ринку порівняно недавно з'явився новий вид розміщення – тайм-шер. Це не продаж стандартної нерухомості і не розміщення в готелі, а середнє між ними – власність, обмежена по користуванню в часу. За одиницю часу приймається один тиждень.
Сьогодні тайм-шер-індустрія складається з двох частин:
- продаж клубів або апартаментів, розділених на тижні;
- обмін цих тижнів через єдиний центр по обміні, який зветься клубом для відпочинку, де власники можуть обмінятися своїми тижнями.
У світі нараховується п'ять обмінних організацій, серед яких лідирують "RCI" і "II" (Interval International).
Індустрія тайм-шер неухильно розвивається з початку сімдесятих років. З 1989 року світове число курортів, що працюють по системі тайм-шер, зросло на 600 %, річний об'єм продажів тижнів збільшився на 300 %. До 1994 року у світі було продано тайм-шерів на чотири мільярда доларів.
З ростом популярності тайм-шерів змінювалася і сама індустрія. Якщо в роки формування вона залучала в основному дрібних підприємців, то зараз нею займаються такі корпорації як "Хілтон", "Марріот", "Дісней", "Шератон", "Баррат", "Вамлі".
Сьогодні тайм-шер є однієї з найбільше галузей індустрії, що розвиваються швидко, відпочинку. Він вважається самою сучасною технологією в області між туризмом і нерухомістю.
Курорти тайм-шер є в 75 країнах. Європа займає друге місце по розвитку тайм-шера після США. Багато країн, що приймають туристів, розглядають тайм-шер як істотний елемент усієї системи організації відпочинку. У більшості регіонів він розширює сезон канікул, сприяє тривалому економічному росту, поліпшує перспективи для інвестицій, підвищує зайнятість.
Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є дуже складною системою, ступінь розвитку якої залежить від ступеня розвитку економіки країни в цілому.
2.2 Використання клірингу у туристичних розрахунках
Кліринг, у найширшому його розумінні – це процес розрахунків між сторонами, побудований на взаємозаліку зустрічних вимог і зобов'язань.
У світовій практиці розрізняють міжбанківський кліринг, кліринг валютний і кліринг товарний.
Міжбанківський кліринг має місце практично у кожній країні з розвиненою банківською інфраструктурою і представляє собою систему безготівкових розрахунків між банками, що здійснюються через єдині розрахункові центри. Взаєморозрахунки банки можуть здійснювати і без клірингової системи, відкривши кореспондентські рахунки один у одного. На практиці це може виглядати таким чином: Банк А відкриває в банці Б кореспондентський рахунок і депонує на нім деяку суму. Банк Б по дорученню банку А може проводити розрахунки в межах цієї суми. Така система розрахунків між банками придатна тільки для тих країн, потреби яких (через їх економіко – географічні умови) можуть задовольняти невелику кількість банків при невеликих об'ємах тих, що проходять через цю систему платежах. У країнах, де існує широка банківська мережа з великими об'ємами пересування капіталу між банками розглянута вище схема стає неефективною. Особливо, якщо банк А відкриває взаємні кореспондентські рахунки в десяти, ста банках, то об'єм засобів, які для цього треба іммобілізувати, зростає пропорційно числу банків-партнерів і може виявитися гальмом для всієї системи розрахунків. Практика відкриття взаємних кореспондентських рахунків існує в світі, але це, скоріше, виключення з правила, що діє у сфері банківських розрахунків.
Клірингова система базується на тому, що всі банки виконують приблизно одні і ті ж функції, мають приблизно однакову організацію бухгалтерського обліку, що виражається в однотипному потоці документів.
У країнах з розвиненою банківською інфраструктурою можна виділити три основні способи організації міжбанківських розрахунків.
Наприклад, у Франції і Великобританії взаємні розрахунки між банками здійснюються центральним банком країни або, як у Росії, його розрахунково-касовими центрами на місцях. У ряду країн діють декілька автоматизованих розрахункових систем, які організовані крупними банками з їх філіалами.
Яскравий приклад є Федеральна Республіка Німеччина, де одночасно, але функціонують розрахункові системи Комерцбанку, Дойчебанку, Берлінербанку, Дрезденбанку, Дойчебундесбанку і ін. Кожна розрахункова система враховує інтереси даної кредитно-фінансової завивання організації, її функціональні цілі. У будь-яку таку систему може включитися будь-який банк, будь-яке кредитне товариство і т.п.
Кожна організація, якщо вона не створює власну клірингову систему, вибирає відповідну для себе. У країні може бути декілька таких систем. Наприклад, в Сполучених Штатах Америки їх більше тридцяти. Всі регіональні клірингові системи об'єднуються двома загальнонаціональними: федеральною (Fedwire) - для внутрішніх платежів і міжнародною ( CHIPS ).
Найбільш поширені на Заході, особливо в невеликих країнах (Австрії, Швейцарії, Угорщині) так звані GIRO – системи. Вони створюються комерційними банками зазвичай в формі акціонерного товариства відкритого типу шляхом об'єднання технічних засобів, технологій, організаційних заходів і, головне, фінансових ресурсів. Системи забезпечують GIRO – розрахунки між учасниками і акумулюють засоби для цих розрахунків. Центральний банк країни є, як правило одним із засновників клірингової системи.
Кліринг валютний застосовується при міждержавних розрахунках на основі угоди урядів цих держав. Відносини сторін будуються на взаємному заліку зустрічних вимог і зобов'язань, що витікають з вартісної рівності товарних постачань і послуг, що надаються. Валютний кліринг включає набір обов'язкових елементів, таких як: систему клірингових рахунків, об'єм клірингу (всі платежі по товарообігу або тільки їх частина підлягає обліку), валюту клірингу, об'єм технічнкого, кредиту (гранично допустиме сальдо заборгованості однієї сторони інший, що розраховується як відсоток від обороту або в вигляді абсолютної величини), систему вирівнювання платежів, схему остаточного вирівнювання сальдо після закінчення дії міжурядової угоди.
Під товарним клірингом розуміють систему розрахунків між учасниками біржового ринку, що включає як організацію заліку їх вимог і зобов'язань один до одного в тій або інший формі, так і організацію безпосередньо самих розрахунків між ними. У даній системі присутня третя сторона по кожній укладеній операції, а саме Клірингова (розрахункова) палата, яка забезпечує її життєдіяльність.
Визначення того, що повинні одержати і що надати / виплатити в день виконання сторони операції є завданням системи клірингу. Розрахунки зобов'язань сторін, складові суть процесу клірингу, дозволяють точно і ефективно здійснювати обмін фінансових інструментів.
Кліринг на біржовому ринку має специфіку, пов'язану з типом самої біржі і операціями, що проводяться на ній. Разом з існуючими товарними і фондовими біржами, з'явилися ф'ючерсні біржі, на яких ведеться торгівля фінансовими інструментами і охоплює як фондові, так і товарні ринки. З цієї точки зору підхід до організації систем клірингу на ринках реальних товарів і цінних паперів, і ринку ф'ючерсних операцій має певні відмінності і, в той же час, однакову суть.
Контрольні питання:
1. Які існують види пластикових карток їх використання?
Як використовуються дорожні чеки у розрахунках за тур.послуги?
Що таке кліринг, його використання у розрахунках за тур.послуги ?
Література:
Кіфяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці: Зелена Буковина,2003. - 312с.
Черних Н.Б. Технологія мандрівок та організація обслуговування. -М.,2002.