Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Харківський національний педагогічний унівеситет ымены Г.С. Сковороди
Кафедра УДПМ та графіки
Курсова робота
на тему: «Малювання тварин на уроках образотворчого мистецтва в школі»
Виконала:
студентка групи 3 – А
художньо-графічного факультету
Катрич Маргарита
Перевірила:
Доцент Чєн Н.В.
Харків
2013 р.
Зміст
Вступ
Розділ 1 Виконання зображень птахів і тварин як методична проблема
1.1 Анімалістичний жанр та його характеристика
1.2 Особливості образотворчої діяльності учнів молодшого шкільного віку
Розділ 2 Формування у молодших школярів навичок виконання зображень тварин
2.1 Методика виконання зображень птахів і тварин у початкових класах
2.2 Дослідження особливостей виконання учнями початкових класів анімалістичної тематики
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність проблеми дослідження. Державна національна програма “Освіта (Україна, ХХІ ст.)” визначає головну мету – «визначення стратегії створення життєздатної системи навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації» [1, 2-3].
Анімалістична тематика займає велике місце в образотворчій діяльності школярів. Вони часто малюють диких птахів, домашніх птиць, з цікавістю виконують ілюстрації до казок, байок, оповідань, героями яких являються представники світу тварин. Тому вчителю необхідно володіти значними знаннями в області анімалістичної тематики.
Художник-анімаліст В.А. Ватагін, кажучи про створення образу в анімалістичному мистецтві, пише: «Окрім зовнішньої сторони, я завжди шукав в етюді і прагнув зобразити характер, властивий даній тварині або птаху, передати його індивідуальність, його емоційний стан, врешті-решт створити портрет тварини, саме портрет як індивідуальний образ, насичений емоційним змістом. Той, хто спостерігав за тваринами, мав з ними справу, хто з увагою ставиться до них, знає, які різноманітні й складні їх переживання, які різноманітні їх емоції, які виразні їх почуття радості або засмучення, ласки чи образи, туги чи самовідданого відчуття материнства» [25, 3].
Науково-методичні дослідження [13; 25; 47 та ін.] показують, що у початкових класах анімалістичні малюнки є надзвичайно популярними. На уроках образотворчого мистецтва і в позаурочний час виконується значна кількість малюнків анімалістичної тематики.
Аналіз наукових джерел з психології [16; 42; 46 та ін.] та педагогіки [10; 22; 49 та ін.] показав, що конкретних досліджень з даної проблем, окрім окремих аспектів, немає. У поглядах на роль педагогічних умов навіть з окремих аспектів існують розбіжності. Спільним для дослідників є те, що цілеспрямованість навчання в образотворчій діяльності вони вважають основним чинником впливу на активізацію свідомої діяльності, емоційно-образного мислення молодших школярів під час виконання зображень анімалістичної тематики.
Акцентується увага на аналізі наукових джерел, що дозволили визначити специфіку впливу системи загально педагогічних умов виконання зображень анімалістичної тематики молодшими школярами, а саме: педагогічний вплив на формування художніх здібностей дитини (А.В. Бакушинський, Н.А. Ветлугіна, Л.С. Виготський, Є.І. Ігнатьєв, Г.В. Лабунська, Е.Н. Фльоріна); провідна роль психолого-педагогічних умов (Є.І. Ігнатьєв, О.М. Леонтьєв, С.А. Рубінштейн, О.Я. Савченко, Б.М. Теплов); зв’язок навчальної та творчої діяльності (І.Я. Лернер, П.І. Підкасистий, М.Н. Скаткін, Б.М. Теплов); формування цілеспрямованого сприймання середовища (Г.В. Лабунська); формування перцептивних дій (К.В. Бардін, Л.А. Венгер, П.Я. Гальперін, А.В. Запорожець, В.П. Зінченко, Г.С.Костюк, Б.Ф.Ломов); напрямки художнього розвитку школярів (І.П. Глинська, А.А. Мелік-Пашаєв, Б.М. Нєменський); дотримання принципів доступності, системності і наочності (Л.В.Занков, Я.А.Коменський, О.М.Леонтьєв, І.Я.Лернер, А.В.Славін); художньо-естетичне сприймання та оціночна діяльність (Н.А.Ветлугіна, Л.С.Виготський, Н.Н.Волков, Б.М.Нєменський, Ф.В.Ковальов та інші); попередній досвід сприймання та творча уява (Л.С.Виготський, О.М. Леонтьєв, К.Д.Ушинський); інтерес (Л.І. Божович, О.Н. Дем’янчкук, Я.А. Коменський, О.М.Леонтьєв, Б.М. Нєменський, С.Л .Рубінштейн); мотиви (Л.В. Занков, А.К. Маркова, І.Ф. Харламов, С. Френс); ігрова діяльність (П.П. Блонський, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Г.Г. Григор’єва, А.Е. Зеленіна, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, М.Г. Марков); особистості педагога та роль педагогічної майстерності (І.Я. Зязюн, В.А. Кан-Калик та інші).
Проте послідовної систематизованої розробки проблеми виконання анімалістичних малюнків власне молодшими школярами немає. Таким чином, значимість анімалістичної тематики як однієї з найважливіших проблем образотворчого мистецтва, що має значний вплив на розвиток навичок образотворчої діяльності, відсутність дослідження специфіки навчання школярів основам колористики дають підставу вважати тему даного дослідження актуальною.
Об’єкт дослідження – виконання зображень тварин.
Предмет дослідження – особливості методики виконання зображень тварин у початкових класах.
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та вивченні педагогічних умов виконання зображень тварин у початкових класах.
У відповідності з об’єктом, предметом та метою дослідження були передбачені такі завдання:
1. Аналіз стану досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та практиці.
2. Вивчити і охарактеризувати проблему формування навичок образотворчої діяльності учнів у процесі виконання зображень птахів і тварин у початкових класах.
3. Виявити та перевірити педагогічні умови, які забезпечують ефективність вдосконалення навичок виконання зображень птахів і тварин у початкових класах.
4. Вивчити вплив реалізації системи педагогічних умов на удосконалення умінь виконання зображень птахів і тварин.
Для розв’язання поставлених завдань використовувалися методи емпіричного та теоретичного рівнів, які взаємодоповнювали один одного і забезпечували можливість комплексного пізнання предмету дослідження.
Теоретичні методи:
1. Вивчення та аналіз педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблем дослідження.
2. Аналіз та узагальнення досвіду вивчення проблеми образотворчої діяльності в початкових класах.
3. Аналіз методики виконання анімалістичного малюнка в системі естетичного виховання молодших школярів.
Емпіричні методи:
1. Спостереження навчального процесу.
2. Бесіди з вчителями та школярами.
3. Вивчення самостійних творчих робіт школярів.
Структура курсової роботи.
Курсова робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.
Розділ 1. Виконання зображень тварин як методична проблема
1.1 Анімалістичний жанр та його характеристика
Зображення тварин — одна з головних тим в мистецтві первісної людини. З часом виділився особливий жанр зображення тварин — анімалістичний. Це вид мистецтва, в якому провідним мотивом є зображення тварин. "Анімалізм є особливою, самостійною спеціальністю, вибраною художником за схильностями та інтересами, пристрастю до зображення тварин. Тварина є головною темою, «героєм» твору, його зображення є основною метою художника...".
Анімалізм – це жанр образотворчого мистецтва, що поєднує природничо-наукове і художнє начала і ґрунтується на пошані, благоговінні й любові художника до тварин [47, 3].
Проте анімалізм – не тільки напрям в мистецтві, пов'язаний з описом тваринного світу, а, напевно, все-таки щось більше. Звичайно, є переконливий контраргумент - величезна кількість творів, в основі яких – саме безвідносний опис тваринного світу. На жаль, для розробки авторської художньої концепції таких досліджень недостатньо. Сучасне мистецтво вимагає глибших підстав для свого існування, тому – точніше і практично корисно прийняти анімалізм як один з динамічних методів життєвого циклу художньої філософії.
Необхідно охарактеризувати деякі особливості аспектів анімалізму по напряму від домінування зоологічного до домінування антропологічного [57].
1. «Класичний натуралізм» - у завдання автора, по суті, не входить якось торкатися або згадувати людей. Тваринний світ тут виступає як довершена, самодостатня категорія, наділена ідеальною логікою і смислом.
2. «Емпатійний натуралізм» ґрунтується на спробі спробувати приміряти на себе сприйняття об'єкта (у «флористичній» концепції, наприклад, основним завданням є побудувати модель сприйняття рослин за допомогою емпатійного «розуміння» сукупності ознак екосистеми). У практичному аспекті це означає наступну реалізацію тези, наприклад, «уявіть себе птахом»:
1) зберіть воєдино всі найдрібніші аспекти життя птаха: де і як він живе, як пересувається, як розмножується, які емоції за яких обставин відчуває, побудувавши, таким чином, повну синтетичну модель пташиної онтології;
2) повністю дистанціювавшись від звичного людського буття, спробуйте інтерналізувати і привласнити модель, що вийшла.
Тільки в цьому випадку, можливо, вдасться достовірно побачити щось з того, що бачить птах, щось почути, щось відчути. А це досить багато для розширення меж сприйняття і створення оригінальної художньої концепції, сенс якої полягає в тому, що тварини настільки несхожі на людей, що будь-яке наше найдрібніше проникнення в світ тварини робить нас ближчими до пізнання істини.
3. «Порівняльна антропологія» - якщо перший аспект анімалізму полягає в емпатійному розумінні психіки тварини, то дана сторона застосування методу є практично повною його протилежністю, бо в цьому випадку завдання розуміння, як таке, не ставиться взагалі. При усвідомленому (але частіше все-таки підсвідомому) олюдненні якостей різних тварин, сенс творів спрямований не стільки на існування і буття тварин, скільки на людський розвиток - тобто пафос творів в даному випадку направлений на те, що, мовляв, тварини настільки схожі на людей, що людям є чому у них повчитися. І оскільки феноменологія поведінки тварин, воістину, безмежна, то і меж для застосування цього методу практично немає. Що ж до пошуків сенсу - це, як це часто буває в анімалістичній літературі - знаходиться він у сфері людської психології, а не зоопсихології і, як правило, знаходиться в прямій залежності від ідеологічної сфери людської психіки.
4. «Сентиментальна анімалістика» - така дивна назва приховує за собою, напевно, найбільш людську сторону застосування методу анімалізму - а саме безпредметний пошук елементів чогось знайомого і рідного. Наприклад, характерним прикладом даного аспекту існування анімалізму є спогади дитинства - про улюблену собаку у дворі, кличка якої, напевно, вже давно забута, але спогад про неї є частиною того минулого, яке приємно відтворити й увічнити ще раз у мистецькому творі. Даний аспект анімалістичного методу має найменше відношення до зоопсихології, бо пошук сенсу тут здійснюється за рахунок людської рефлексії.
Зрозуміло, ці аспекти анімалізму не є окремими методами, а майже завжди існують разом, у межах одного мистецького твору.
Цікавий і культурно-історичний аспект анімалізму, який також дає корисну інформацію для роздумів. Ось як характеризує історію розвитку анімалізму в живописі публіцист Марина Лозінська («Звірі в музеї»): «Першими художниками на Землі були, звичайно, анімалісти. На стінах печер стародавні художники зображали саме тварин ще в кам'яному столітті. Правда, в ті далекі часи ні про які жанри в мистецтві й мови не було. Людство створювало культуру, ще не розділену на духовну і матеріальну. Люди облаштовували світ і прагнули висловити своє відношення до нього. Про “культ тварин” в релігіях давнини свідчать численні твори мистецтва. Досить пригадати пам'ятники Давнього Єгипту або знаменитий скіфський “тваринний стиль” [58].
Ставлення до тварин у мистецтві змінювалось із загальним розвитком відношення до природи. Монотеїстські релігії скинули твариноподібних ідолів. Іслам взагалі заборонив зображення тварин божих, включаючи людину. У мистецтві християнських народів зображення тварин, звичайно зустрічаються, але як декоративна деталь фрески, або необхідний елемент монументальної скульптури. Бронзові коні, що несуть знаменитих вершників на площах європейських міст, - єдині представники тваринного світу у “великому мистецтві” ХV - ХIХ століть.
Вперше термін “анімалізм” був вжитий по відношенню до скульптури в 1831 році, коли троє молодих французьких скульпторів Антуан Луї Барі, Крістоф Фратен і Олександр Жуйонне виставили в Паризькому Художньому Салоні невеликі фігурки тварин [51, 10].
Розповідаючи про творчість художниці Шейли Ішем, журналістка Бела Гершгорін зачіпає і інші культурно-історичні аспекти анімалізму («Бики і Боги Шейли Ішем»): «Питання виникає спонтанно. Але не “що”, не “звідки” - бо немає недоліку в міфологічних тлумаченнях. Бик - земне втілення самого бога у шумерів, стародавніх єгиптян, індусів (хранитель Шиви бик Нандін). Він же - злий дух, месник за образу богині Іннін в “Гільгамеші”. У грецькій міфології це і хижий жінколюб Зевс, що умикає Європу на своїй білосніжній спині, і убите Тесеєм крітське чудовисько Мінотавр, і просто безіменна земна істота, що служить людині і відображена на сотнях ваз... Скульптурні зображення биків з елементами “натурального макету”, що перекликаються з сучасною технікою колажу, знайдені і в древньоазіатських святилищах сьомого тисячоліття до нашої ери. Наскельні малюнки, грецькі вази - і ті ж круторогі істоти, що дивляться на нас абсолютно людськими очима з полотен сучасної американської художниці. Питання дуже просте: що ж вони говорять нам? ...Тварини з зігнутими ніздрями і таємничі голі фігури людей, зливаючись з фоном, плавно перетікають одна в одну, стаючи єдиним втіленням земного і позаземного – мистецтвознавці називають це “трансцендентною анімалістикою” [13, 7]. Бик – істота, що може жити і в лабіринті, і в небесній височині, нести нелегку поклажу і злітати під хмари - у власну первинну обитель. Люди на полотнах Ішем - не погоничі, що перетворюють вільних істот у домашню худобину, а їх супутники. І ті, й інші дивляться і не дивляться на нас, наближаються і віддаляються одночасно: спрацьовує ефект прозорості форм, що накладаються один на одного. І навіть прозаїчне знання про те, що існує відповідна техніка лесування, не руйнує зачарованості.
Чоловіки й жінки, тварини, струмуюче повітря напівпрозорих сфер - це космос, якого можна боятися, бо далекий і холодний, а можна розчинятися в нім, як в природному місці існування всього живого і натхненного. Доктор мистецтвознавства Олександр Боровський, куратор відділу сучасного мистецтва Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі, написав у своїй передмові: «Звідки беруться космічно-земні бики? Відповідь проста: з ноосфери» [58].
Великий український філософ В. Вернадський і француз Тейяр де Шарден практично одночасно розвинули цю теорію. Саме у ноосфері, породженні космічних сил, реалізуються виниклі ще до палеоліту уявлення людей про єдність світу, розвинуті згодом в міфологічних системах різних народів.
З доісторичних часів люди жили в оточенні звірів і птахів і завжди їх зображали: дряпаним контуром і мінеральними фарбами на стінах печер, вирізували в камені і дереві, ліпили з глини. Поширені були зооморфні зображення, коли фігурки тварин виконували роль талісманів; ними прикрашали побутові предмети, ювелірні вироби, архітектурні споруди.
Епоха палеоліту (давній кам'яний вік) починається з початком антропогенезу, а закінчується в Х тисячолітті до н.е. Рання людина була повільнішою і слабкішою, ніж великі хижаки, не мала такої природної зброї, як ікла та кігті. Люди навчилися компенсувати ці недоліки, використовуючи камінь, кістку, дерево. Майстри раннього палеоліту створювали гострі знаряддя, сильно б'ючи каменем об камінь. Вибиралися тверді гірські породи, частіше за все кремінь. Найдавніша з відомих на Землі – це стоянка ранніх людей, яка знайдена Льюїсом Лікі в знаменитій Олдувайській ущелині в Танзанії. Вона має вигляд скупчення каменів і кісток тварин. Вік стоянки датують двома мільйонами років.
Верхній палеоліт – це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.
Більшість вчених пов'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Так, австралійські аборигени і сьогодні вірять: якщо чоловіки намалюють або “освіжать” новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах священної печери, то справжні тварини і рослини будуть добре розмножуватися. Серед малюнків палеоліту рідко, але зустрічаються зображення людей у масках. Широко відомий так званий “Чаклун” з печери Трьох братів у Франції – напіволень-напівлюдина. Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ.
Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають “макарони”) і “відбитки” рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було “натуральне” мистецтво – виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім – рельєф, гравюра, малюнок.
Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з мохом. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру – природну червону фарбу різних відтінків – від жовтуватого до пурпурного, її компонентами є глина і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк [51, 8].
Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ляско, Фон–де–Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть “находять” одне на одне.
Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки–матері. Такі статуетки образно називають “палеолітичними Венерами”. Очевидно, що основна ідея цих зображень – ідея родючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки–праматері в родовій общині, де спорідненість велася по материнській лінії [25, 10].
В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них – стоянка біля села Мізин на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки.
Середній кам'яний вік – мезоліт (X–VI тисячоліття до н.е.) є яскравим доказом сильного впливу природного середовища на життя і еволюцію людства. Закінчився льодовиковий період, потеплішав клімат, оновилися флора і фауна. До цього часу належить важливий технічний винахід – лук і стріли. Відповідно великі общинні об'єднання змінилися на невеликі колективи мисливців. Після танення льодовиків з'явилися великі водні простори, поширилося рибальство. Змінився характер збиральництва – його основою став збір диких злаків. В якості матеріалу для виготовлення знарядь широко використовувалася кістка. Більш ефективною була нова так звана мікролітична техніка обробки кременю: виготовлення пластин–вкладишів зовсім невеликого розміру – мікролітів. Наприклад, основу серпа робили з кістки, а лезо становили мікроліти. В мезоліті люди освоїли плавання на колодах і плотах. Почалося приручення тварин, першим прирученим був собака.
Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігся, проте, на відміну від палеоліту, в мезолітичних розписах провідне місце належить людині, її діям. З'являються сюжетні композиції: полювання, танок тощо. Художник уже прагне передати внутрішній зміст, динаміку того, що відбувається. Це свідчить про нові завдання, які вирішувало мистецтво.
Останній етап кам'яного віку – неоліт (новий кам'яний вік) – охоплює орієнтовно VI – IV тисячоліття до н.е. Відбулося докорінне перетворення життя людства, пов'язане з переходом від привласнюючих форм господарювання (мисливства, рибальства і збиральництва) до відтворюючих (землеробства і скотарства). Цей процес в науці отримав назву неолітична революція [13, 14].
Для неоліту характерна поява багатьох технічних і технологічних новинок: свердлування, пиляння і шліфування каменю, ткацький верстат, гончарство і гончарний круг, спорудження човнів, зародження монументальної архітектури. Новими рисами позначено суспільне життя – материнську змінила батьківська родова община, виникла парна сім'я.
На цьому етапі зникли хронологічна, культурна одноманітність, у різних географічних зонах Землі розвиток пішов різними темпами і різними шляхами. У так званому “родючому півмісяці” (Єгипет, Південно–Західна Азія, узбережжя Перської затоки) зміни відбувалися прискорено. На Півночі ж, навпаки, племена довго залишалися на тому ж самому рівні розвитку. Вже помітні дуже яскраві місцеві особливості, що дозволяють відрізнити неоліт Єгипту від неоліту Межиріччя, неоліт Європи від неоліту Сибіру. Творчість людей з розвиненим землеробством відрізнялася від творчості племен з переважним розвитком скотарства і, в свою чергу, була іншою, ніж у північних лісових областях, де основним продовжувало залишатися полювання [30, 7].
Перехід в епоху неоліту до відтворюючих форм господарювання сприяв поглибленню знань про навколишню природу, що вело до виникнення узагальнюючих понять, уявлень про світобудову. Життя людей неоліту залежало від доброго або поганого врожаю, від гарної або поганої погоди. Люди почали замислюватися про явища природи, виникла необхідність втілити в мистецтві небо, сонце, воду, вогонь, землю. З'явилися такі символи, як хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика. Фігури тварин, птахів, людей також перетворилися на символічні знаки, розгадати значення яких буває нелегко. В неоліті реалістичні зображення майже повністю змінилися на абстрактні мотиви, втілені в орнаменті.
Люди неоліту прагнули прикрасити майже все, що їх оточувало: кераміка покривалася орнаментом, дерев'яні вироби прикрашалися різьбленням, по розфарбованих глиняних статуетках можна судити, якими були тканини. Численними були особисті прикраси: намисто, браслети, каблучки, тіло розфарбовували чи татуювали. Декоративно-прикладне мистецтво становить основну прикмету мистецтва неоліту [58].
Анімалістичний жанр – зображення тварин у живописі, скульптурі й графіці - є, мабуть, найдавнішим. Саме із зображення тварини в палеоліті (цей період продовжувався з часу виникнення людини до X тисячоліття до н. е.), по суті, і починається історія образотворчого мистецтва. І вже тоді виникла якщо не головна суперечність, то принаймні головна особливість цього жанру – поєднання природничонаукового і художнього начал.
У різних культур ця межа виявляється по-різному. Досить пригадати магічне декоративне мистецтво скіфів (I тис. до н.е.), що отримало назву «Тваринного стилю» із-за великої кількості образів тварин; мистецтво Стародавнього Китаю, де кожна тварина ніби живе і рухається, немов схоплена легкими штрихами або мазками пензля. Відомий чудовий перуанський керамічний посуд, як, наприклад, посудина у вигляді ягуара, що нагадує малюнок тигра Євгенія Чарушина.
На контрасті з перуанським мистецтво ацтеків вражає зловісним, страхітливим характером: уступи величезних пірамід-храмів прикрашають страшні голови надзвичайних зміїв. Керамічний посуд із зображенням скорпіонів, павуків і крабів неначе навмисно провокують своїми підкреслено відштовхуючими формами [57].
Староєгипетське мистецтво, що створило образи людиноподібних богів з головами птахів і звірів, що зберігають і поширюють навколо себе мудрий спокій, піднімає анімалістичний жанр на нову висоту.
Словом, кожна культура по-своєму вирішувала питання про співвідношення реального (натуралістичного) і художнього в образі тварини. Але немає жодної культури в світі, де б анімалістичний жанр ніяк себе не проявив.
Анімалістичне мистецтво існувало впродовж тисячоліть, у кожного народу і в різні епохи. Воно складає цікаві сторінки творчості народних майстрів і архітекторів Стародавньої Русі. Починаючи з XIX сторіччя анімалістична тематика привертає увагу професійних художників, серед яких першим був П.К.Клодт, знавець коней, неперевершений в цій області скульптор [47, 24].
Відомий цілий ряд визначних творів образотворчого мистецтва епохи Відродження і наступних періодів, в яких знайшла своє яскраве втілення анімалістична тема. Багато фресок, ікон, живописних полотен, рисунків, ілюстрацій до літературних творів, скульптур мають в якості важливих елементів композиції зображення тих чи інших птахів.
Можна навести немало прикладів, що ілюструють важливі функції, які виконує анімалістична тематика в творах мистецтва. Так, в картині Рилова „В голубому просторі” велике смислове значення мають зображення літаючих лебедів. Вони не просто доповнюють, оживляють пейзаж, але й являються важливою частиною композиції, вносять в картину відчуття пориву, руху, організовують своєрідний динамічний стрій твору, придають йому романтичного звучання [7, 12].
Перші вітчизняні анімалісти з'явилися в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття: М. Шелауров - «Качка» (1771), Н.Чижев - «Снігур» (1776), Й. Клаубер - «Зображення сови, спійманої на кораблі поблизу Японії» (1813). У ХІХ столітті диких тварин малює А.Обер – «Вовк, що огризався», «Білий ведмідь», «Лев в пустелі», Н.Є. Свєрчков - «Вовки» (1885) [58].
Дуже близько до художників-анімалістів працюють художники, що зображують сцени полювання. Хоча, звичайно, тема полювання в образотворчому мистецтві протистоїть ідеї дикої природи своїм бажанням показати підпорядкування природи людині. Разом з тим, багато худож-ників відходили від цієї ідеї «мисливського живопису», просто прагнучи показати красу диких місць і диких тварин.
З початком XX століття починається новий етап мистецтва зображення живої природи. Тема стає популярнішою. Епізодично бронзові і керамічні звірі з'являються у П.П. Трубецького, А.С. Голубкіної, В.Н. Домогацького, Н.А. Андрєєва і інших скульпторів. Для молодих художників В.А. Ватагіна і І.С. Єфімова мешканці лісів, степів, річок, морів, чотириногі і пернаті, на все життя залишаються головними героями творчості. Ватагін разом з Єфімовим стоїть біля витоків вітчизняної анімалістики, їх називають засновниками цього жанру [7, 13].
В кінці ХІХ - на початку ХХ століть творило немало таких граверів і художників: А.П. Швабе - «Сибірський олень»; А.Е.Мако - «На Іртиші», «Тайга», «Лосі», «В степу»; М. Каразін - «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі», «В тайзі», «Вовча молитва»; Ф.А.Рубо - «Дар’ялівська ущелина»; К.С. Висотський - «Ревіння лося», «Лось», «Ведмідь-шатун»; граф В.Л. Муравйов - «Зимовий ліс», «Токуючий глухар», «На галявині»; А.С.Хрінов - «В зимовому лісі» (1903), «Лосі», «В лісовій глушині», «Рев оленів», «Олень, що реве», «Зубри, оточені вовками», «Ведмідь в зимовому лісі»; Г.К.Савицький - «Качиний переліт».
Прекрасні дикі тварини, особливо лосі і вовки, на картинах А.С.Степанова - «Лосі» (1889), «Лосі в лісі», «Смерть лося», «Глухарі», «На промисел», «Вовки», «Вовки вночі» (1910), «Вовки в лісі» [47].
Частина «мисливських» живописців відійшла від канону «мисливської школи», сміливо зважившись показати перевагу диких тварин над людьми. Це - картина М.Каразіна «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі» (середина ХІХ століття) і, звичайно, полотно угорського художника М.А.Зічі, назване «Лосі і ведмідь, що прориваються крізь ланцюг» (1863). Ця картина нині практично забута, проте дуже сучасна і може бути використана екологічними організаціями. Вигнані загоничами на ланцюг лосі і ведмідь зробили відчайдушну спробу в боротьбі за своє життя з вбивцею - людиною: вони не здригнулися під дулами рушниць і пішли прямо на стрільців. А ті здрейфили, покидали в сніг свої берданки, в паніці розбігаються. Ні, людина ніколи не зможе стати царем природи, - учить живописець своєю картиною. Ця ж тема відбита і в двох інших роботах художника - «Ведмідь, що напав на загоничів» і «Ведмідь, що напав на єгеря». Хоча, звичайно, ці картини можна було назвати й інакше - «Самооборона ведмедя» [13, 27].
Автор альбому «Полювання в російському мистецтві» В.Панкратов, вихваляючи художників за точно зображену природу, пише: «Природа написана так достовірно, що ви мимоволі «спалахуєте мисливським полум'ям» і шукаєте місце зручніше, щоб встати там з рушницею, а може, і з собакою». Проте це досить обмежений і утилітарний підхід. Хіба можна розцінювати роботи художників дикої природи з точки зору «де встати трохи краще, та вистрілити вірніше», «невже не можна просто насолоджуватися красою і божественністю вільної природи, при цьому не думаючи про те, щоб що-небудь від неї відкусити або відщипнути?».
До початку ХХ століття дикі звірі і птахи поступово перестають бути героями драматичних картин полювання і все частіше постають як предмет турботи, благоговіння і пошани людини. Приклад тому - картини М.А. Доброва - «Манчжурські журавлі», «Кондори» (1911), «Зебри»; Б.Д. Григорьєва - «Хижаки» (1912); Л.В. Туржанського - «Вовк» (1910); М.С. Сар’яна - «Гієни» (1909); А.О.Рилова - «Чайки», «Лебеді над Камою»; Н.К. Реріха - «Зловісні» (1901) [51, 42].
Деякі російські анімалісти намагалися в своїх картинах донести до глядача необхідність гуманного, дбайливого відношення до тварин. Так, художник К.Н.Редько виступив проти кориди. У своєму щоденнику він записав: «Бій биків - кошмарне видовище, безславний пережиток якихось диких часів. Я дивився на це вбивство, пригнічуючи болісний біль серця, з дурною цікавістю і холодним розумом. Коли тореодори клоуни-кати красувалися золотими костюмами, коні, обливаючись кров'ю, падали від ударів скаженого бика. В цей час сміються жінки, і з усіх боків мчить бурхливе схвалення натовпу, що вимагають нових подвигів від фахівців «лицарів» безневинної крові тварини. Яка жахлива гра життям, що не вміщається в розум». К.Н.Редько зобразив описане у своїй картині «Бій биків в Іспанії» (1928), намагаючись передати свої відчуття дещо фантастичним полотном, акцентуючи увагу на олюдненій голові убитого коня [30, 21].
20-30-ті роки ХХ століття – час розквіту діяльності російських та український анімалістів, що багато в чому пояснюється роботою спеціальних художніх педагогічних курсів з анімалістики, які на початку ХХ століття проводили А.С.Степанов і А.О.Рилов. Проте слава російської анімалістичної школи пов'язана перш за все з іменами художників В.А.Ватагіна і І.С.Єфімова, учня В.А.Сєрова, якого назвали пізніше «королем тварин». Серед найбільш відомих його робіт можна виділити створені в кінці 1930-х років «Орел», «Соболь», «Леопард» [58].
В.О.Ватагін – патріарх московської школи анімалістики, один з організаторів першої в СРСР анімалістичної виставки в 1939 р. в Москві. Його роботи присвячувалися як дикій природі в цілому - «Нова Земля», так і окремим її представникам – ведмедям, левам, слонам, мавпам. У Державному Дарвінівському музеї в Москві виставлено немало його робіт, створених в 1920-х роках: «Мамонти», «Лев і зебра», «Червоні качки», «Лебідь-шипун», «Пелікани», «Буйволи і чаплі», «Райський птах», «Крокодилова зубочистка», «Африканська савана», «Гніздо птаха-носорога», «Павіани на відпочинку». Декілька десятків полотен він присвятив таким зоогеографічним регіонам дикої природи, як «Австралійська область», «Палеоарктична область», «Східна область», «Ефіопська область», так і назвавши свої картини. Звичайно, ці роботи не можна порівняти з художніми полотнами, оскільки вони виконують в основному науково-пізнавальну мету: познайомити глядача з дикими тваринами, що населяють той чи інший дикий регіон Землі [13, 21-24 ].
У вільній манері писав в 1930-1950-х роках учень А.С.Степанова А.Н.Комаров. Так, його картину «Будні в горах Алтаю» (1947) можна спокійно віднести до хороших пейзажних робіт. На полотні зображений красень-олень, що грізно викликає свого супротивника в осінньому гірському лісі. Хороші полотна: «Вовче весілля», «Коні Пржевальського взимку в сніжному бурані», «Червоні вовки і кабарга», «Гін лосів», «Сніжний барс», «Вовки на відпочинку», «Тундра літом і її мешканці», «Полярне побережжя і його мешканці», - художник з дивовижним умінням зображає потаємні моменти з життя дикої природи. Свої зарисовки диких тварин А.Н.Комаров робив в нескінченних зоологічних експедиціях [57].
На відміну від нього, Н.Н.Кандаков присвятив себе зображенню водяного царства: «Коралові риби», «Горчаки з черепашкою». Добре відома його робота, що викликає трепет серця - «Бій кашалотів» (1959). Два величезні чудовиська - кашалоти, в несамовитій суперечці зметнулися над морем, ударившись головами. А недалеко в шлюпці, як у горіховій шкаралупці, щосили гребуть геть люди.
Інший російський анімаліст - К.К.Флеров представлений в Дарвінівському музеї своїми прекрасними картинами про доісторичну дику природу, яку ми ніколи не бачили, але можемо уявити завдяки відкриттям науки і майстерності художника - «Динозаври», «Пермський період» [25, 30].
Прекрасні зображення диких тварин залишили Є.І.Чарушин - «Барс» (1940); В.І.Курдов - «Місяць пісень і танців» (1940), «Поєдинок лосів» (1939), ілюструючи книгу В.Біанкі «Лісова газета».
Роботи російських анімалістів цього періоду оспівують диких звірів і птахів, народжених вільними і що мають дане їм природою право на життя і процвітання.
Назвемо і інших талановитих анімалістів: С.Є.Пешехонов - «Нерест лососевих» (1995); О.Ф.Хлудова - «Каракатиця, що випустила захисну хмару» (1961); а також П.К.Клодт, Н.И.Свєрчков, А.Н.Сотников, Д.В.Горлов, Г.Н.Попандопуло, А.М.Балашов, А.В.Марц, А.С.Цветков, А.С.Шендеров, В.А.Серов, А.Н.Січкар, В.Павлушин, Л.В.Хінштейн, И.П.Маковеєва [58].
Добре відомі роботи пізніших художників-анімалістів: Г.Є.Нікольського - «Тигр» (1969); І.І.Різнич - «Чернеті» (1960); В.Романова - «Граючі глухарі» (1999), «Бій лосів» (2003), «На реву»; А.Чеботарьова - «Ранок»; а також ілюстрації В.А.Горбатова до Червоних книг і малюнки М.Г.Козодьяна, А.Ю.Ісакова. Разом з тим слід зазначити, що, на жаль, невідомі роботи, що відображають спортивне полювання [57].
Чудові зразки тварин зустрічаємо в творчості Рембрандта, П.Рубенса, А. Дюрера, Е. Делакруа, П. Жеріко, І. Е. Рєпіна, В. І. Сурікова, В. М. Васнецова, В. А. Сєрова.
«З кінця 1970-х років, - як справедливо пишуть автори каталогу про російську анімалістику «Домашні і дикі» - сприйняття тварин як самоцін-ного творіння природи грає все меншу роль». Вітчизняна анімалістика переживає зараз затяжну кризу. Дикі звірі і птахи перестали бути об'єктами благоговіння і дива, любові і пошани, перетворившись на знаки і символи, а то й карикатури в творіннях модного поп-арту. Ми вже не говоримо про так зване «мисливське мистецтво», де дикі тварини продовжують утилітарно розглядатися як засіб розваги.
1.2 Особливості образотворчої діяльності учнів молодшого
шкільного віку
Одним з улюблених дітьми є зображення тварин: кішок, собак, білок, змій, птахів. І це не випадково: тварини постійно оточують людину, багато хто з них приносить велику користь. Анімалістична тематика займає велике місце в образотворчій діяльності школярів. Вони часто малюють диких птахів, домашніх птиць, з цікавістю виконують ілюстрації до казок, байок, оповідань, героями яких являються представники світу птахів. Тому вчителю необхідно володіти значними знаннями в області анімалістичної тематики, вміти впевнено малювати птахів.
Процес організації образотворчої діяльності молодших школярів у процесі сприймання та відтворення анімалістичного жанру має ряд особливостей, що характеризуються:
1) механізмом художньої творчості дітей молодшого шкільного віку;
2) спрямованістю творчої роботи учнів на уроках образотворчого мистецтва;
3) психічною регуляцією учнів на уроках образотворчого мистецтва;
4) досвідом, якого потребують молодші школярі для виконання творчих роботи на уроках образотворчого мистецтва [38, 132-133].
Розглянемо ці особливості докладніше.
1. Механізм художньої творчості дітей молодшого шкільного віку. Розгляд цього питання зумовлюється тим, що художня творчість є результатом процесів, характерних для людини на певних етапах її розвитку. У молодшому шкільному віці розвивається абстрактно-логічне і просторово-образне мислення. Роль їх у художній творчості дітей вчені оцінюють по-різному.
У працях психологів [16; 42], присвячених вивченню шляхів розвитку дитячої художньої творчості, ми знаходимо основні моменти творчого процесу: первинне переживання (слугує поштовхом для створення); явище виражальної діяльності (матеріал для творчості); явище оформлення (організації або упорядкування) матеріалу.
Певний інтерес з погляду системно-структурного підходу до визначення механізму дитячої творчості у психологічному розумінні становлять праці Я.Пономарьова [42]. Вказуючи на існування різноманітних сфер-рівнів організації творчості, він наполягає на необхідності розроблення комплексу критеріїв, що відповідають цим сферам. На його думку, успіх розроблення кожного з таких критеріїв перебуває в безпосередній залежності від ступеня осмислення питання про сутність творчості, взятої у найбільш загальному вигляді — як узагальнення всіх його виявів на рівнях різних сфер.
Учений вказує на застосування двох основних рівнів дослідження: емпіричного та фундаментального. На емпіричному рівні відбувається пізнання, на фундаментальному, який є надбудовою емпіричного, відбувається розчленування внугрішньоречових зв'язків та виявлення їхніх закономірностей.
На позитивну оцінку заслуговує наведений автором експериментально встановлений факт неоднорідності специфічних для людини дій, наявність у такому випадку прямого (усвідомленого) та побічного (неусвідомленого) продуктів.
Я.Пономарьов розробив принцип системно-структурного підходу, згідно з яким "пошук невідомого" здійснюється за допомогою механізму взаємодії інтуїтивного та логічного. Цей принцип дав можливість говорити про розуміння творчості як про механізм продуктивного розвитку, здійснити розподіл її на структурні рівні організації, виділити психологічний рівень та визначити його ставлення до суміжних факторів — соціального та органічного, окреслити внутрішню неоднорідність психічного [42, 19-20].
Свій варіант характеристики ознак творчого акту дає інший дослідник психології творчості О.Лук, який ознаками творчого акту вважає необхідність попередніх знань, підсвідоме асоціювання далеких понять та критичну оцінку отриманого результату [див. 44, 13].
Підтверджуючи думку В.Роттенберга про важливість розвитку просторово-образного мислення, О.Лук вказує на відмінності між людьми за ступенем обдарованості. Це залежить від уроджених якостей та від того, що людина отримала в ранньому дитинстві. На його думку, в сучасній початковій школі «головною метою має бути набуття узагальнюючих стратегій. Для цього центр ваги слід перенести із заучування і запам'ятовування на розвиток допитливості та самостійності» [44, 14].
Аналізуючи праці зарубіжних учених щодо визначення якостей і показників творчих особистостей, можна помітити, що кожен дослідник пропонує свій набір найбільш істотних, з його точки зору, ознак. Але серед них є ознаки, які майже всі автори вважають основними. Це:
а) відкритість досвіду, чуттєвість до нового, здатність бачити й ставити проблему, існування інтелектуальної та творчої ініціативи;
б) широке узагальнення явищ, не пов'язаних між собою наочним, понятійним зв'язком;
в) побіжність мислення, що характеризується багатством та різноманітністю ідей, асоціацій з приводу виникнення незначного стимулу;
г) гнучкість мислення, здатність до швидкого переходу з однієї категорії в іншу, від одного засобу вирішення де іншого.
д) оригінальність [34, 102-121].
Розкриваючи особливості творчості на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі, слід звернути увагу на те, що є спільним для багатьох дослідників дитячої художньої творчості. За висловом Т.Комарової, творчий характер діяльності передбачає виникнення і розвиток задуму, адже дитина не просто переносить те, що запам'ятала, — у неї виникають переживання у зв'язку з цим предметом, певне ставлення до нього. Єдине уявлення включає те, що сприймається у різний час за різних обставин. З цього створюється образ, який дитина висловлює за допомогою зображальних засобів.
На думку П.Підкасистого, реальною основою збудження творчої активності учня в усіх ланках навчального процесу є поєднання відтворення (репродукції) та творчості. Змістом творчої роботи він вважав осмислення проблеми, припущення про можливість відкриття невідомого в непізнаній сфері або принципово нового знання про певні явища. Важливу роль при цьому має відігравати мотивація. Завдання навчання на уроках образотворчого мистецтва полягає в тому, щоб разом із викладанням фактів для засвоєння їх учнями показати їм зразки теоретичного узагальнення цих понять, озброїти їх методами осягнення суті явищ і процесів довколишнього світу, засобами зображення їх у внутрішньому взаємозв'язку виховати вміння бачити специфічні, відмінні риси прояву того чи іншого поняття або явища в різних умовах [41, 52-53].
Автор наголошує на тому, що у цьому разі елементи творчості будуть виявлятися навіть на стадіях засвоєння й репродукції раніше здобутих шаблонних знань. П.Підкасистий підкреслює, що творча діяльність учня, психологічна природа якої пов'язана з індивідуальним мисленням, неминуче містить у собі відтворення знань і окремих способів розв'язання проблем, які раніше вважалися в суспільно-історичній практиці творчими і які продовжують бути творчими для індивіда, незнайомого з принциповими основами їхнього розв'язання.
П.Підкасистий стверджує, що в пізнавальній діяльності учня репродуктивні процеси, що відбуваються як наслідування, виступають у поєднанні з елементами творчих процесів, які виявляються у накопиченні особистого практичного й пізнавального досвіду, в індивідуальному переосмисленні суспільного досвіду в особисті знання [41, 54]. Те саме визнає і Б.Щербаков, який зазначає, що зображальна діяльність дитини — явище, в якому розкривається сутність, вирішуються різні завдання.
2. Спрямованість творчої роботи учнів на уроках образотворчого мистецтва визначається рядом проблем. Це:
молодших школярів, яка підпорядкована емоційному змісту й об'єднаному
вираженню просторо-часових відносин і яка зумовлює грамотне композиційне розміщення;
Означені проблеми дають можливість враховувати вікові та фізіологічні особливості розвитку дитини молодшого шкільного віку.
У такому аспекті до особливостей творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва також слід віднести неможливість відображення художньої діяльності у понятійній формі, у вигляді певних формул, графіків тощо; обмеженість можливостей словесного пояснення; багатоваріантність знайдених засобів і вирішення навчальних завдань, що не мають єдиної правильної відповіді.
3. Психічна регуляція творчої роботи молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва. Важливою складовою творчої роботи є психічні процеси, що регулюють творчу діяльність. Відображуючи предмети й явища в сукупності їхніх якостей і частин за безпосереднього впливу на органи чуття, сприйняття слугує регулятором взаємодії дитини з навколишнім світом. Оскільки сприйняття — процес суто індивідуальний, то образи, які виникають в уяві дітей, можуть істотно відрізнятися один від одного. Тому завдання учителя — забезпечити кожному учневі умови для правдивого, такого, що відповідає дійсності, повного і всебічного сприйняття довколишнього світу [12, 42].
На відміну від уявлення основною функцією уяви, на думку Л.Виготського, є «організація таких форм поведінки, які ще ніколи не зустрічалися в досвіді людини» [16, 29]. Механізм творчої уяви як процесу пов'язується із поняттями дисоціації (розщеплення й відбір цілісних вражень) та асоціації (поєднання розрізнених і змінених на основі дисоціації елементів).
Значну роль у системі психічної регуляції творчої роботи відіграє уявлення, що є відтворенням предметів чи явищ навколишньої дійсності у формі узагальнених наочних образів. Залежно від особливостей предмета, що його уявляють, виділяють два основні види уявлень: візуальне, за яким стоїть реальний образ, і абстрактно-логічне, за яким стоять абстрактні поняття. Розуміння уявлення як процесу оперування образами-уявленнями включає окремі розумові операції, які поділяють на три групи: зміна в процесі уявлення положення об'єкта (або його частин); зміна в процесі уявлення структури об'єкта; одночасна зміна положення й структури.
Важливе місце у структурі психічних процесів, що впливають на творчу роботу, посідають емоції та почуття. Емоції є таким внутрішнім організатором реакцій організму, який напружує, збуджує, стимулює або затримує інші реакції. За ними залишається роль внутрішнього регулятора поведінки. Саме тому в психологічних дослідженнях підкреслюється, що «жодна форма поведінки не є такою міцною, як пов'язана з нею емоція. Жодна моральна проповідь не виховує так, як живий біль, справжнє почуття. В цьому розумінні апарат емоцій є нібито спеціальним знаряддям, завдяки якому найпростіше впливати на поведінку» [34, 71].
Значну роль в організації творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва відіграють процеси пам'яті та мислення. Пам'ять зберігає попередні обставини життя, діяльності особистості, її минулий досвід. Разом з іншими її видами великого значення набувають, передусім, емоційна (афективна пам'ять на почуття) та образна, що включає зорові, слухові та смакові процеси. Саме тому емоційно насичений навчальний матеріал запам'ятовується краще, аніж емоційно нейтральний.
Важливим елементом психіки у творчій діяльності молодших школярів є готовність пам'яті до використання необхідної інформації як обов'язкової умови продуктивного мислення. В цьому разі зростає роль зближення таких понять: легкість асоціювання, віддаленість асоціації, смислова відстань, гнучкість мислення як здатність швидко та легко переходити від одного класу явищ до іншого, далекого від змісту, та гнучкість мислення як здатність своєчасно відмовитися від невдалого варіанта вирішення [38, 132].
Учитель образотворчого мистецтва має пам'ятати, що учні початкових класів, які належать практично до однієї вікової групи, виявляють різні можливості щодо прояву творчих нахилів.
У творчому процесі необхідно враховувати здатність мозку до «згортання». Це означає заміну декількох понять одним, віднесеним до більш високого рівня абстракції, здатність до використання об'ємних в інформаційному відношенні символів. Специфічність такого художнього відображення виявляється як динаміка безперервних переходів від зовнішнього уявлення до внутрішнього змісту, коли реальні засоби формують образ, який у подальшому підлягає інтерпретації на більш високому рівні ідеального.
Іншою важливою особливістю мислення дітей у процесі творчої роботи є здатність до «зчеплення». Цим психологічним терміном О.Лук називає процес поєднання сприйнятих подразників і зв'язку нових відомостей із попереднім знанням особистості, без чого інформація, яка сприймається, не перетворюється в знання і не стає частиною інтелекту.
До істотних рис психіки можна віднести також «здатність до перенесення» навички, набутої при вирішенні одного завдання до моменту вирішення іншого. Інакше кажучи, це процес пошуку аналогій і вироблення узагальненої стратегії, яка у творчій роботі стосується, насамперед, технічної сторони: вибору матеріалу (відповідно до теми техніки), засобів художнього вирішення і меншою мірою змалювання заданих образів, коли перенесення одного образу в інше завдання, хоча й можливе, але втрачає певну новизну й самобутність [41, 68].
Діти молодшого шкільного віку щедро наділені образним мисленням. Н. Завалова зазначає, що суб'єктивність образу включає момент упередженості, залежності образу від потреб, мотивів, мети, настанов, емоцій людини та ін. Характерною ознакою мислення дітей є здатність до оперування цілісними художніми образами. Тому саме у молодшому шкільному віці вони мають зрозуміти, що все у світі пов'язано та взаємозумовлено. Оскільки психологічні дослідження довели, що художньо-образне мислення є багатофункціональним, то успішна організація творчої роботи з використанням образно-асоціативної його частини відбувається ефективніше за взаємодії різних видів мистецтв.
Образ, який забезпечив би дитині можливість повної та ефективної його побудови, оперування в умовах різних творчих завдань, не можна сформувати тільки за допомогою чуттєвих даних Учитель має розкрити значення цих даних і виявити істотні загальні закономірності. З точки зору вимог творчого процесу як діяльності образ набуває значущості лише у тому разі, коли його «чуттєва тканина» (О.Леонтьєв) органічно поєднується зі значенням, утворюючи єдиний сплав чуттєвого та раціонального [34, 142].
4. Досвід молодших школярів, що впливає на творчу роботу на уроках образотворчого мистецтва. У дітей молодшого шкільного віку відбуваються певні зміни у ставленні до образотворчої діяльності, виявленні творчих силі можливостей, тому вони найчастіше звертаються до власного досвіду, що зумовлює потребу у подальшому розвитку [12, 43].
Зважаючи на існуючі відмінності у підготовці молодших школярів до малювання, початкова школа покликана створити необхідні умови для засвоєння набутого ними досвіду, оволодіння знаннями й уміннями творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва. У молодшому шкільному віці творча робота набуває якісних відмінностей, зокрема: відбувається істотна перебудова засобів зображення у малюнку; важливе значення має організація площини паперу; ускладнюється розв'язання композиційних проблем; спостерігаються відмінності у фізіологічних характеристиках між хлопчаками та дівчатками при графічному й кольоровому зображенні, виконанні декоративного малюнка та оволодінні прийомами використання кольору; має місце перехід на новий рівень осмислення зображальних завдань.
Визначають почуттєвий, інтелектуальний та практичний види досвіду. Звернення до почуттєвого досвіду пов'язано з викликаним у дитини почуттям стосовно того чи іншого образу або предмета. На формування попереднього досвіду впливають різні види сприйняття, які класифікуються за формами існування матерії (сприйняття часу, руху, простору) та за тривалістю перцептивного процесу. Викладаючи новий навчальний матеріал на уроках образотворчого мистецтва, вчитель має апелювати до життєвого і, зокрема, почуттєвого досвіду учнів молодшого шкільного віку, до того, що їм доводиться спостерігати в навколишньому середовищі [46, 75].
Досвід молодших школярів охоплює евристичні, інтелектуальні, моральні, естетичні почуття. Спираючись на них, учні молодших класів виявляють творчу активність, прагнуть передати в процесі образотворчої діяльності своє ставлення до світу прекрасного, піднесеного, доброго тощо [10, 37].
Захоплення творчою роботою, урегульоване часовим регламентом, сприяє розвитку позитивної мотивації, що відзначається підключенням рефлексу самовираження. Як правило, у такому разі діти не обмежуються роботою на уроці, а продовжують у вільний час обмірковувати поставлене перед собою завдання чи здійснювати його.
Творча робота молодших школярів в умовах початкової школи перестає бути ігровою і стає, переважно, навчальною дисципліною. Це означає, що істотно підвищується роль інтелектуального досвіду учнів у процесі виконання творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва.
Безперечно, у початковій школі неможливо зовсім відмовитися від гри як однієї з найважливіших форм навчання. Проте не слід загравати з учнем, а за допомогою гри потрібно знайти шляхи для розповіді про серйозні речі в образотворчому мистецтві, від чого значною мірою залежатиме успішність оволодіння необхідними знаннями [18, 87].
Учні початкових класів ще не знають найважливіших законо-мірностей відображення дійсності на матеріалі образотворчого мистецтва, їм незнайомі ще «таємниці» художньої творчості, адже до школи вони не набули досвіду пізнання образотворчої грамоти. Натомість, вони із задоволенням малюють запропоновані вчителем предмети. При цьому учні оперують наявними у них знаннями та уявленнями, їх цікавить у творчій роботі не «що», а «як» зображено на малюнку. Це свідчить про збагачення інтелектуального досвіду, який веде до розуміння й глибокого усвідомлення сутності того, що є красивим, виразним, витонченим у предметах і явищах навколишньої дійсності й мистецтва.
Особливість організації творчої роботи молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва пов'язана із функціонуванням практичного досвіду. Відомо, що цей досвід в учнів молодшого шкільного віку є обмеженим, вони ще не володіють достатніми уміннями практичного характеру. Зміна провідного типу діяльності ставить перед педагогом завдання: молодші школярі мають оволодіти найпростішими рухами є процесі малювання і правильної організації дій з приладами.
Методика викладання основ образотворчої грамоти вчителем передбачає таке:
а) обмежити демонстрацію готових малюнків тому, що через вікові особливості діти копіюють їх, не «вмикаючи» уяву для потужної роботи;
б) відмовитися від тренування за зразками як від методу, що не відповідає меті навчання образотворчого мистецтва та гальмує розвиток творчої уяви та інших психічних особливостей;
в) обережно ставитися до особистого показу вчителем досягнення кінцевих результатів творчої роботи, щоб не актуалізувати в деяких дітей негативне ставлення до своїх здібностей і, як наслідок, не зменшити мотивацію та інтерес до творчої роботи [38, 134].
Таким чином, образотворча робота на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі має ряд особливостей, які потрібно враховувати в процесі навчання. Конкретизація їх дасть змогу визначити ефективність поєднання методів, що сприятиме формуванню творчої особистості засобами образотворчого мистецтва. Від цього залежатиме, яким чином у подальшому слід будувати процес навчання в початкових класах загальноосвітньої школи.
Розділ 2. Формування у молодших школярів навичок виконання зображень птахів і тварин
2.1 Методика виконання зображень птахів і тварин
у початкових класах
Тваринний світ дуже цікавий і різноманітний за формою і кольором. У початкових класах ці форми малюють найчастіше в профіль, що дає змогу зменшити вплив перспективних змін на зображення. Наочністю для малювання форм тваринного світу можуть бути спочатку іграшки, чучела, а потім і жива натура. Учні прагнуть зобразити рухи птахів, тварин такими, якими вони їх бачать. Навіть персонажів літературних творів вони часто зображують у русі і в досить складних перспективних положеннях.
Майбутній вчитель повинен уміти виховувати любов до малювання складних форм тваринного світу: показувати методи зображення їх, послідовність виконання малюнків тощо. Щоб виконати це завдання, необхідно знати теорію і методику малювання форм тваринного світу.
У будь-якому випадку, чи ведеться малюнок з живої тварини або з його опудала, треба знати хоча б основну його анатомо-конструктивну будову, тобто будова скелета і розташування мускулатури. Анатомічна будова людини і чотириногих має багато загального: череп, хребетний стовп, грудна клітка, лопатки, таз, кістки кінцівок. Мускулатура тварин теж аналогічна людській по своїй системі, розташуванню загальних м'язових масивів, а також по рухах, значно більш обмеженим у тварин. Кінцівки з'єднуються з тілом, як у людини. Ззаду вони з'єднуються через таз, спереду — за допомогою плечового поясу, лопатки з'єднуються з грудною кліткою і хребтом за допомогою м'язів, що нагадують м'язи плечового поясу людини [14, 65-66].
При порівнянні голови людини з головами різних тварин також виявляється багато загального в будові: двобічна симетрія, мозковий і лицьовий череп, верхня і нижня щелепи, очні западини. Тому побудова зображення тварин робиться так само, як і людини — ті ж серединна, лицьова лінії і т.п. Багато загального й аналогічного і в будові кінцівок. Проте треба пам'ятати, що тварина ступає на передню кінцівку, що знаходиться в положенні пронації. Рухами супінації і пронації володіють: лев, ведмідь, кішка, заєць, кролик, кенгуру, у меншій мірі собака, копитні зовсім ними не володіють [32, 51].
Рухи кінцівок тварин порівняно з рухами людини в основному схожі — це рухи згинання і розгинання при ходьбі, бігу і стрибках. У хижаків в передніх лапах є хапальні рухи. Але при цьому рухи відведення в плечових суглобах різко обмежені; у копитних їх зовсім немає.
Скелети і мускулатуру тварини треба уважно розглянути, вивчити і запам'ятати — це необхідно для майбутнього малювання тварин з натури і по пам'яті. Якщо не уявляти собі анатомічну будову тварини, а малювати тільки на основі контурів, зовні видимих опуклостей і западин, грамотного і виразного малюнка не вийде. От чому рекомендується по можливості виконати нариси і зарисовки з скелетів різних тварин. Це дасть можливість вивчити загальний рух тварини, рух його ніг, шиї, вивчити пропорції різних частин тулуба, принцип з'єднання частин тіла, розподіл основних мас тулуба [25, 79].
Між скелетом людини і птаха також багато схожого: у птахів хребет особливо подовжений в шийній частині, грудна клітка з грудною кісткою, виступаючою вперед на зразок кіля корабля, - тут прикріпляються могутні грудні м'язи, що приводять в рух крила, які піднімають птаха в повітря. Плечовий пояс має своєрідну будову кісток (аналогічних людським ключицям і лопаткам), які сприяють розмаху крил. Таз легкий, тонкий; ззаду виступає хвостова частина хребта, управляюча хвостовим оперенням. З'єднання ноги і тазу приховане під оперенням, але по малюнку скелета можна зрозуміти, де знаходиться тазостегновий суглоб, де коліно, як від нього йде гомілка і під яким кутом виходить з оперення, де знаходиться гомілковостопний суглоб і як побудована ступня. У багатьох птахів (гусака, півня, голуба і ін.) ступня тільки опорна, у хижих птахів вона і хапальна, тому така могутня і сильна.
Після ознайомлення у загальних рисах з анатомічною будовою тварин, птахів (або в натурі — скелети, чучела, або по репродукціях, ілюстраціях в книзі) можна приступити до малювання тварин з натури.
Спочатку доцільно зробити ряд начерків і зарисовок олівцем, вугіллям, сангіною, кистю, пір'ям (однотонною аквареллю, тушшю) з опудал тварин — зайця, лисиці, білки, півня, курки, качки, сороки, ворони, фазана і ін., а по можливості і з живих моделей.
Залежно від поставлених завдань, характеру форми тварини, її шерстного покриву і оперення вибирається не тільки певна образотворча техніка, але і спосіб виконання швидкого малюнка. У образотворчому мистецтві широко використовуються наступні способи швидкого малювання:
— одними лініями;
— лініями з одночасним опрацьовуванням начерку штрихами;
— виконання начерку із застосуванням елементів схеми побудови;
— виконання начерку схемою;
— виконання начерку тоном, «плямою» [51, 87-88].
Залежно від вибраних способів виконання начерку він може починатися з осьових, серединних ліній, що вказують на загальний рух і просторове розташування тварини, птаха, з подальшою вказівкою короткими лініями, штрихами розташування шиї, голови, ніг, хвоста, або починатися лінією, мазком, що обкреслює силует, обрис, характерний для зображуваної тварини. Дуже поширений спосіб виконання начерків тварин з використанням елементів схеми, коли начерк виконується геометричними формами, в які вписуються об'ємні форми тварин, а потім уточнюються і промальовуються індивідуальні особливості будови, шерстного покриву й оперення тварин і птахів.
Причому для уважного і ґрунтовного вивчення кожної тварини доцільно виконати декілька начерків і зарисовок окремих частин (голови, ніг і т. п.) однієї тварини з різних точок зору, з різних сторін. Якщо малювання ведеться з живої, рухомої моделі, краще стояти на одному місці і «ловити» різні рухи натури. Не проблема, якщо той або інший рух, поза швидко міняються, - треба почати інший начерк, а коли перший рух, поза повторяться, продовжити перший начерк і т.д. Слід мати на увазі, що в клітці, в умовах обмежених просторів багато рухів, пози тварин безперервно повторюються.
У практиці учнів можуть зустрітися випадки, коли прийдеться зображувати птахів у повітрі, коли вони летять. Потрібно при цьому враховувати, що політ буває двох видів: гребний, коли птах махає крильми, роблячи гребні рухи і відштовхуючись від повітря; і ширяючий, коли птах підтримує своє тіло на розгорнутих крилах, користуючись інерцією чи течією повітря [13, 42].
Рисуючи голови різних птахів, необхідно прослідкувати різницю форм, їх пропорції, місце знаходження основних частин. Рисуючи птахів, учень повинен також вміти зображувати ці об’єкти засобами живопису.
Щоб добре вивчити анатомічну будову тварин і птахів, отримати достатнє уявлення про методичну послідовність виконання їх зображення, необхідно зробити з натури ряд тривалих рисунків.
При роботі з живої натури рисунок хоч і може бути достатньо тривалим, але все ж він, як правило, обмежений у часі виконання. Рисунок з опудал птахів можна проводити протягом багатьох разів. Це дозволить зобразити натуру у всіх дрібницях з нерухливої моделі при постійному освітленні [14, 92].
Потрібно відмітити, під яким кутом нагнута вісь тулуба до поверхні землі чи до гілки, на якій сидить пташка, який напрям осі шиї по відношенню до тулуба, як розміщені осі ніг по відношенню до осі тулуба. Коли загальні форми птаха знайдені, то переходять до подальшого їх уточнення. Визначають конкретні особливості форм тулуба, голови, крил та хвоста, ніг. Форма тулуба більшості птахів яйцеподібна, що звужується по напряму до хвоста. Характер цього залежить від виду птаха, якого рисують. У різних видів птахів форми голови і шиї дуже різноманітні.
Учню потрібно враховувати, яка форма тулуба, яке місце на рисунку повинні займати крила та хвіст, які форми голови, шиї. Побудувавши загальну форму тіла птаха, необхідно провести уточнення окремих частин і деталей рисунку [14, 103]. Аналізуючи натуру, з'ясовують, що кожна форма тваринного світу пристосована до того середовища, в якому вона живе. Так, основна форма тіла риби пристосована до легкого плавання у воді і нагадує овал, який інколи буває видовжений і загострений з обох кінців.
Вивчивши форму тулуба, голови, плавників, відношення розмірів окремих частин натури — риби, приступають до її зображення. Спочатку проводять осьову для визначення напряму тіла і виявлення руху риби. Потім намічають довжину і найбільшу ширину її, визначають місце і величину голови, тулуба, хвоста і плавників. Перевіривши й уточнивши пропорції і перспективне положення тіла, приступають до виявлення форми і малюють деталі риби.
Перспективне зображення риби малюють вже в 1 класі на уроках тематичного малювання («Рибка в акваріумі серед водоростей»), коли учні прагнуть намалювати рибок такими, якими вони бачили їх — у русі і в різних перспективних положеннях. Тому майбутній учитель повинен вміти малювати риб у різних просторових положеннях.
Розглядаючи форми різних птахів, помічаємо, що основна форма їхнього тулуба нагадує яйце — форму, в якій формувався на початку свого життя кожний птах. Форми голови, шиї, тулубів птахів надзвичайно різноманітні і цікаві [25, 63].
Намалювати птаха з живої моделі, у русі без досвіду дуже важко. Найкращими моделями для вивчення цих форм у натурі спочатку є іграшки, а потім — опудала птахів і жива натура. Щоб полегшити зображення складної форми птахів або тварин, слід користуватися конструктивними схемами, від яких легко перейти до реального зображення натури.
Малювання тварин, як і птахів, потрібно починати з іграшок та опудал у профіль. Малюнок починають з розміщення зображення на аркуші паперу, визначення загальної величини і пропорцій тіла тварин. Осьовими лініями визначають положення в просторі тулуба, голови, ніг тварин, узагальнено зображують їхню форму.
Перевіривши і уточнивши за натурою визначені пропорції тіла, їхній взаємний зв'язок, промальовують необхідні деталі і виявляють об'ємність форми світлотінню. Набагато важчим завданням є зображення моделі тварини, розміщеної в повороті та в русі відносно до того, хто малює. Особливу увагу звертають на перспективну побудову малюнка, передачу індивідуальних особливостей тварини, виявлення її форми світлотінню і на передачу фактури [14, 101].
Якщо дозволяє час і вчитель упевнений, що діти зацікавилися малюванням тварин, дуже корисно виділити ще одну годину для виконання швидких начерків з натури живого кролика чи іншої тварини (морської свинки, білки тощо). Для цього насамперед потрібно заздалегідь домовитись із учителем біології (якщо при школі є живий куточок) або кимсь із учнів, хто займається кролівництвом, щоб принести в школу живу натуру для виконання начерків.
Щоб тварина спокійно почувала себе перед класом, на підвищенні обладнують демонстраційне місце: застеляється низ, а з трьох боків столу влаштовується з картону чи цупкого паперу загорожа. Тварині дають улюблені харчі, щоб вона якомога менше рухалася [32, 96].
Процес виконання начерків з живих тварин дуже складний, але водночас і цікавий. Адже лише в русі найбільш повно виявляється характер тварини, пластичність будови її тіла. З другого боку, в учнів з особливою активністю виробляється спостережливість, окомір, техніка виконання. Малювання живих тварин з натури має багато складнощів. По-перше, в наш час у місті тварини в основному знаходяться в зоопарку, що дуже незручно з погляду учбового малювання. По-друге, тварини дуже рухливі, тому їх важко, часом неможливо, зображати з однієї, фіксованої точки. Тому звичайно обмежуються виконанням швидких начерків і зарисовок з натури живих звірів, птахів, риб, домашніх тварин. Виконання ж тривалих робіт (малюнків в олівці, вугіллі, акварелі) звичайно ведеться з чучел тварин.
Більшість птахів і тварин дуже рухливі, і тому важко розраховувати на те, що модель буде достатньо довго знаходитися в тій позі, яка потрібна для виконання задуманого рисунку. Приходиться терпляче чекати моменту, коли повториться вибрана для зображення фаза руху і можна буде продовжувати роботу. Потрібна немала спритність, досвід та активність, щоб успішно рисувати птахів у русі. В таких випадках доречно використовувати швидкі начерки. За допомогою лаконічних засобів в них передається саме головне, характерне для того чи іншого об’єкта.
Начерки – це найбільш стиснута, економна за засобами розповідь про побачене. У тривалому начерку можна детальніше показати натуру, приділити більше уваги істотним деталям. Але і такий начерк повинен залишатися дуже коротким [32, 104].
Поетапність начерку така: спочатку потрібно заздалегідь вдивитися в натуру, оцінити побачене, подумки уявити собі завдання і кінцевий результат роботи. І все це потрібно зробити в надзвичайно стислий відрізок часу, інколи майже миттєво. Таким чином, зміст начерку, виділення істотних елементів, досягнення цільності зображення повинні швидко і впевнено здійснюватися учнями. У результаті систематичної роботи з’являється необхідний досвід та впевненість, які дозволяють в подальшому виконувати начерки на високому рівні.
Щоб засвоїти принципи роботи над анімалістичною тематикою, учням потрібно наполегливо оволодівати правильними методами виконання начерків, застосовувати різні матеріали і техніки рисунку, добиватися правдивої та виразної передачі натури. Потрібно привчити себе дотримуватися послідовності роботи: спочатку швидко та цікаво закомпоновують зображення, відмітивши легкими насічками його межі, потім встановлюють основні пропорції об’єкту, характеризують рухи птахів і проводять необхідні уточнення форми, добиваючись правдивості, виразності та цільності начерку. В більшості випадків всі ці дії здійснюються дуже швидко (див. рис. 1).
Давати загальні методичні вказівки з роботи над начерками важко завдяки різноманітності завдань, що виникають при рисуванні різних представників світу птахів. Однак можна відзначити деякі закономірності такої роботи, дати окремі рекомендації з її проведення. Перш за все, слід враховувати, що послідовність виконання начерку, рисунок від загального до конкретного, від великих, головних частин до більш дрібних, другорядних, необхідність досягнення цільності зображення – це загальні обов’язкові принципи, які дотримуються при будь-якій тематиці як в тривалому рисунку, так і в начерку. В останньому випадку всі ці завдання вирішуються швидко, вичерпно.
Рис. 1.
Велике значення має розвиток умінь визначати найбільш цікаве, характерне в кожній моделі. Можна не встигнути передати які-небудь деталі, але не можна не помітити головного і в натурі, що складає її індивідуальні особливості і є важливим для загальної характеристики.
Корисно врахувати таку можливість виконання начерків: рисуючи птаха в будь-якому русі, потрібно по мірі змінення його положення відповідно змінювати місце, рухаючись вслід за ним і продовжуючи рисунок фактично з однієї і тієї ж точки зору. Можна також робити зарисовки птахів в різних положеннях на одному листку паперу, роблячи паралельно декілька начерків, час від часу продовжуючи роботу над кожним положенням, по мірі повертання птахів в те чи інше положення. Виконувати такі зарисовки краще стоячи, тоді учень рухливіший, у нього більше можливостей вибирати потрібні точки зору [39, 72].
В начерку важливо передати загальні обриси тіла, його головні пропорції та рухи. Дуже виразним положенням тіла, коли особливо чітко видно характерні обриси тварини, часто являється профіль. В цьому випадку добре співвідносяться особливості його силуету та основні пропорції. Однак, не слід обмежувати зображення тільки профільних положень деталей. Необхідно спостерігати і рисувати їх з різних точок зору.
При виконанні подібних начерків необхідна швидкість і легкість натиску олівця. Схема конструктивної основи тіла, допоміжні лінії, як правило, не виконуються, головна увага звертається на характер контурних ліній, які і визначають особливості будови, пропорції тварин, характер рухів тощо. Швидкий штрих кладеться лише в найбільш тіньових місцях.
Особливу увагу потрібно звергнути на психологічну підготовку учнів до виконання цього завдання, тому що перші начерки, як правило, часто бувають невдалими, і діти можуть швидко розчаруватись у наслідках своєї праці. Щоб зацікавити учнів, це завдання можна оголосити конкурсним, влаштувавши в кабінеті виставку кращих начерків.
Рис. 2.
Тональне опрацьовування малюнка починається з нанесення штрихами тону в ділянках, розташованих в тіні (власна тінь, півтінь, падаюча тінь). Далі тон посилюється, насичується, і тим самим одночасно уточнюються, конкретизуються форма, об'єм окремих ділянок фігури тварини, вигини, повороти шиї, спини, лопаток і т.д. [25, 45].
Важлива увага надається передачі фактури шерстного покриву тварини, оперення птаха, їх напрямку і розподілу. З цією метою необхідно не поспішаючи розглянути «рух», напрямок шерсті, оперення на окремих ділянках тварин, птахів, розібратися в його закономірностях і за допомогою штрихування і тушування передати м'якість, пластичність, гладкість шкіри одних тварин і пухнастість інших.
Після виконання ряду начерків і зарисовок можна переходити до тривалих малюнків з натури (олівцем і аквареллю), чучел тварин і птахів: вовка, зайця, лисиці, їжака, собаки, кішки, кози, качки, сороки, шуліки, голуба і ін. Тварини зображаються як окремо, так і в групі [51, 65].
Якщо малюнок виконується аквареллю, можна застосувати будь-який спосіб роботи акварельними фарбами. Але з самого початку, при виконанні перших завдань, все ж таки краще використовувати прийом поступового насичення кольору, прийом лесування, роботи «по сухому». Необхідно також виконати якомога більше швидких етюдів аквареллю з опудал тварин і їх деталей.
Основне завдання, яке стоїть перед учнем при роботі над живописними начерками та швидкими етюдами така: по можливості коротко за допомогою жодних зображуючих засобів дати загальне уявлення про форму та колір птаха та його головних деталей [28, 89].
У живописі зображуючими засобами являються красиві плями, відношення теплих та холодних відтінків кольорів. Живописний начерк можна виконувати, зробивши на листку попередню розмітку олівцем.
Кольорові начерки і швидкі етюди повинні відрізнятися сміливими, обдуманими рішеннями, передачею головних, істотних особливостей натури, узагальненим тлумаченням зображуваного. Дуже зручним матеріалом для проведення такої роботи являється акварель. Вона володіє великими зображуваними можливостями, оперативна в руках учня, порівняно проста в користуванні, що немало важливо при здійсненні швидких етюдів і начерків. Акварель забезпечує різноманітність технічних прийомів виконання живописних творів.
Розглядаючи завдання живописного зображення птахів, потрібно зупинитися на деяких моментах. Одним із таких моментів являється велике яскраве різноманіття, кольорове багатство зображуваної натури, різниця в характерному забарвленні зовнішнього покриву, тобто пір’ї [25, 15].
На початковому етапі роботи виконується підготовчий рисунок, на якому встановлюється обриси тіла тварини, намічаються головні деталі. На останньому, заключному етапі роботи завершується уточнення кольору та форми. Додатковим перекриттям тонких шарів акварельних фарб досягається складність кольорових нюансів та активна кольорова і тональна співзвучність.
У практиці вчителя образотворчого мистецтва й досі використо-вується такий традиційний для школи вид графічної діяльності, як малюнок крейдою на класній дошці. Це пояснюється передусім доступністю і економністю даного матеріалу. Класна дошка і крейда є в будь-якій школі, з їх допомогою вчитель може швидко проілюструвати своє пояснення. Крейдяне зображення легко стерти, змінити яку-небудь його частину, доповнити іншими елементами. Це необхідно в тих випадках, коли треба розкрити перед учнями процес роботи в динаміці, показати можливість збагачення малюнка деталями або принципи виправлення помилок. Використовують крейду головним чином для створення лаконічних лінійно-контурних нарисів на класній дошці.
За необхідності можна виконати і відносно деталізований малюнок крейдою з узагальненою характеристикою тональних відносин і об'ємної форми предметів. У таких випадках доцільно в тіньових місцях малюнка залишати чисту темну поверхню дошки, а світла трактувати за допомогою крейдяних штрихів різної товщини і з різною силою натиску на крейду, домагаючись потрібного співвідношення світла і тіні [37, 25].
Не потрібно затрачати час на складні малюнки, що виконуються крейдою або в комбінації його з іншими матеріалами, якщо вони вимагають значної витрати часу для свого здійснення. Ефект, що досягається такими малюнками, може бути забезпечений за коротший відрізок часу швидкими, лаконічними начерками, зробленими вугіллям, сангіною, пастеллю, аквареллю, гуашшю, кольоровою крейдою на великих листах білого або сірого паперу.
Слід відзначити, що малюнки крейдою мають менші образотворчі можливості, аніж начерки, зроблені за допомогою інших матеріалів, широко вживаних в творчій практиці художників. Наприклад, навіть спрощена передача світлотіньових відношень в крейдяному малюнку досить важка внаслідок негативності зображення. Крім того, такий малюнок досить умовний (білі контури предметів на темному фоні) і лише віддалено нагадує звичні зорові сприйняття. Проте добре підготовлені, умілі художники-педагоги спроможні виконати переконливі, виразні малюнки крейдою на класній дошці. Впровадження в практику роботи вчителів образотворчого мистецтва матеріалів, зручних для виконання педагогічних малюнків, звужує область застосування крейди, але не виключає її повністю з арсеналу художника-педагога [40, 58].
Необхідно підкреслити важливість дотримання методичної послідовності виконання педагогічних малюнків. За діями вчителя пильно спостерігають школярі. Не можна працювати безсистемно, не зважаючи на прийняті в методиці принципи послідовного виконання малюнків: від загального — до часткового, від головного — до другорядного. Пояснювальне, показове малювання, що проводиться вчителем, активно впливає на школярів, і виконувати таке малювання слід відповідально, враховуючи, що весь процес роботи над малюнком, кожний його етап є педагогічною дією [19, 116]. Можна відзначити своєрідну динамічність педагогічних малюнків, яка полягає в тому, що протягом дуже нетривалого часу вчитель поступово створює малюнок у присутності учнів, які бачать весь процес малювання в динаміці: від перших штрихів до останніх.
При виконанні педагогічних малюнків необхідно враховувати вік дітей, рівень їх розвитку, інтереси, можливості. І справа тут не тільки в змісті завдань, передбачених програмою для того або іншого року навчання. Важливо ще й те, щоб малюнки вчителя по кількості і складності закладеної в них учбової інформації, за своїми образотворчими якостями, по своїй цільовій орієнтації були різними для кожної вікової групи учнів. Наприклад, в малюнках, призначених для школярів молодших класів, міра спрощення зображення може бути дещо більшою, ніж в малюнках, розрахованих для демонстрації старшим учням. Відповідно у кожній віковій групі може змінюватися співвідношення захоплюючого початку і раціонально-логічного матеріалу в малюнках вчителів [28, 57].
Не завжди зміст педагогічних малюнків, що залежить передусім від теми уроку й навчального матеріалу, що ілюструється, може мати яскраво виражену образну характеристику або супутнє гумористичне трактування зображення. У тих випадках, коли змістом пояснювальних малюнків є матеріал методичного характеру (наприклад, демонстрація послідовності створення зображення або методів побудови об'ємної форми якого-небудь предмета), принцип подачі учбового матеріалу буде відбуватися з переважанням логічних елементів над емоційними.
Вчитель-художник повинен володіти підвищеним педагогічним тактом, гострим чуттям художника, щоб не перевантажити своє пояснення, образотворчий показ навчального матеріалу зайвою геометризацією, щоб не перетворити процес навчання, цікаві заняття малюванням в нагромадження методичних схем.
Малюнок вчителя — авторитетне свідчення правильності тих методичних положень, які висловлює вчитель під час усних пояснень. Такий малюнок переконує школярів в користі і доцільності навчання, в необхідності оволодіти образотворчою діяльністю. Педагогічне малювання, уміло і цікаво виконане вчителем, підіймає його авторитет [44, 112].
Важливу роль в оволодінні майстерністю швидкого малювання відіграє розвиток зорової пам'яті і уяви, уміння здійснювати начерки на основі швидкоплинних вражень, отриманих внаслідок короткочасного спостереження натури. У зв'язку з цим представляють інтерес вправи в швидкому малюванні. Одна з таких вправ проводиться так [47, 69-70]:
протягом 1-2 хвилин слід уважно розглянути об'єкт майбутньої зарисовки, визначити його основні характерні особливості, принцип побудови, а потім, прибравши предмет або відвернувшись від нього, зробити лаконічний нарис по пам'яті. Наприкінці роботи можна знову подивитися на модель, щоб оцінити міру об’єктивності зображення. Згодом виконання зарисовок за спостереженнями стає звичною справою, і їх створення не представляє значних труднощів.
Однією із складових майстерності швидкого малювання є уміння створювати гранично лаконічні начерки, спрощувати зображення до узагальненого образу. У цьому відношенні виявиться корисним такий тип вправ: після виконання якого-небудь тривалого малюнка або ґрунтовно проробленого ескізу з натури треба зробити швидкий начерк на цю ж тему по пам'яті. Іноді потрібно повторно поглянути на натуру, щоб зробити відбір найголовнішого, добитися бажаної міри спрощення і лаконізму зображення. У ході такої роботи відкидаються подробиці, не проводиться ретельне моделювання, виявляються істотні особливості об'єктів, проводиться скорочення малоінформативних ознак, виявляється узагальнений образ предмета [25].
Швидка уявна оцінка натури, забезпечення пропорційного і тонального взаємозв'язку частин зображення, виявлення образної сутності моделі, застосування відповідних графічних засобів для втілення задуму художника, лаконізм і виразність вирішення начерку — все це має важливе значення в швидкому малюванні, яким досконало повинен володіти художник-педагог [36, 20].
Розвиток зорової пам'яті і уяви має важливе значення для художника-педагога. Уміння вільно і упевнено малювати, опираючись на зорові уявлення і пам'ять, є обов'язковою умовою успішної роботи вчителя. Йому доводиться постійно керувати образотворчою діяльністю школярів, підказувати і показувати їм, як малювати різні сюжети й об'єкти. Робити це слід цікаво, переконливо і професійно.
Тематика дитячих малюнків багата і різноманітна, у них нерідко переплітаються реальність і фантастика. Допитливий розум дітей, їх активність часто виражаються в образотворчому мистецтві. Проводячи заняття зі школярами, вчитель часто імпровізує, дає відповіді на незаплановані заздалегідь питання, малює різні об'єкти в різних поєднаннях і положеннях. Для цього необхідно володіти тренованою зоровою пам'яттю, багатою уявою, мати значний запас зорових уявлень. Ці якості корисні і в особистій творчій роботі вчителя [39, 126].
Різноманітний тваринний світ — це істотна частина навколишньої нас природи, з якою тісно пов'язане життя людини. Анімалістична тематика є важливим компонентом творчої діяльності художників. Педагоги повинні знати особливості зображення анімалістичних сюжетів, знати принципи анатомічної будови тварин і птахів, мати досвід їх малювання. Головним джерелом отримання навичок є зарисовки з натури, що проводяться в зоопарку, в сільській місцевості, в лісі і т. д. Крім того, необхідно виконати ряд нарисів з опудал.
Пластична краса тварин найбільш повно розкривається в динаміці, яка в кожному випадку має свої особливості. Так, процес ходьби або бігу складається з елементів, що послідовно чергуються (почергове висунення ніг, моменти опори, вільний крок і т.д.). Кожній фазі руху властиві свої закономірності. Знаючи ці особливості, художник зможе виразно передати своє враження від натури, свої творчі задуми [25, 81].
2.2 Дослідження особливостей виконання учнями початкових класів анімалістичної тематики
Працюючи над курсовою роботою, я вивчала особливості виконання учнями початкових класів анімалістичної тематики. Метою був аналіз педагогічної, психологічної та мистецтвознавчої літератур з проблеми анімалістичного малюнка та методики його виконання, укладання бібліографії, вивчення вимог навчальної програми з образотворчого мистецтва, розробка конспектів уроків, написання тексту курсової роботи, її літературне оформлення.
У процесі роботи я прослідкувала таку послідовність малювання опудал тварин:
— пошуки і визначення композиції малюнка у форматі аркуша паперу (заздалегідь визначається його композиційне розташування);
— уточнення і остаточне визначення основного просторового руху тулуба тварини;
— уточнення і промальовування основних пропорцій опудала;
— промальовування окремих частин тварини;
— уточнення силуету;
— уточнення індивідуальності в образі, об'ємній формі, розподілі шерстного покриву тварини або оперення птаха;
— нанесення меж розподілу градацій світлотіні.
|
Працюючи над курсовою роботою, я враховувала вимоги навчальної програми до організації сприймання й виконання зображень тварин з дидактичною метою (див. табл. 1). Анімалістична тематика у програмі з образотворчого мистецтва Сприймання: передавання основних особливостей будови і характеру руху тварин. Пластична виразність силуетної форми, її декоративна насиченість, художньо-образна характеристика |
Світ тварин у мистецтві Вірні друзі
Кіт-воркіт (або: “Віє вітер з-під воріт, у воротях сірий кіт”) Карнавал картин
|
Ліплення (пластилін, глина) Гуаш, кольоровий папір Гуаш, акварель (круглий пензель, тампон, палець); графіка Графіка. Вар.: естамп (друк по аплікації); робота пензлем; рвана та різана аплікація |
Бажані спостереження за тваринами (в зоопарку, в цирку, на фермі тощо; на уроці – перегляд слайдів). Малювання “від плями”. Робота одразу пензлем, пальцем На тему музичного твору “Карнавал тварин” К. Сен-Санса Розтяжка одного (темного) кольору |
Таблиця 1
У процесі організації і проведення дослідження пересвідчилась, що програми з образотворчого мистецтва побудовані на основі тісного внутрішнього взаємозв'язку з іншими предметами, зокрема природознавством. Заняття образотворчим мистецтвом пробуджують естетичні почуття до навколишньої дійсності і творів мистецтва, активізують їхні допитливість, вміння реально зображувати оточуючу дійсність. Учні вчаться виявляти особливості зображуваного (наприклад, тварин), виявляти притаманні їм форми, будову, співвіднесеність частин, характерні деталі, спосіб життя. Спостерігаючи керамічні іграшки, фотографії, слайди, діти вчаться олівцем зображати найпростіших тварин.
При цьому в початкових класах проводяться уроки на теми: “Казкові тварини“, ”Хто в лісі живе“, “Лісові звірятка готуються до зими”, виконуються ілюстрації до різних казок про тварин ("Заєць та їжак" І.Франка, "Лисичка-сестричка"- українська народна казка).
Також значна робота проводиться у процесі навчання ліплення. Діти вчаться виготовляти рельєф "Півник", "Зайчик", "Їжачок", виконувати фігурні композиції "Слон і слоненятко", "Ведмідь і ведмежатко" й ін.
Наприклад, при ліпленні лисички в ролі натури слід взяти іграшку, яка зображає лисичку, яка біжить і перш за все з'ясувати з яких частин складається лисичка і якої вони форми. (У лисиці маленька округла голівка, загострена до носика, гострі вушка, подовжений тулуб і приблизно такої ж довжини хвіст, лапи короткі й тонкі). Тут слід використати методичну розробку ліплення лисички.
На уроках малювання використовується ще такий вид роботи, як аплікація, головними героями якої є звірятка. Дуже цікавою є аплікація різних звірят, яку виконати можна з геометричних фігур. Дуже красивими виходять в аплікації декоративні форми звірів. Виконання таких поробок дозволяє дітям фантазувати, створювати дивовижний окрас героїв, придумувати різні сюжети. Складання мозаїки дозволяє розвивати увагу, спостережливість. Тут з різних геометричних фігур дітлахи складають фігури різних тварин і доцільно перед школярами поставити ігрову ситуацію: хто самостійно збере більше силуетів?
Програмою передбачене також виготовлення м'яких іграшок "Зайчик", "Каченя" й новорічних масок із зображенням звіряток. Анімалістичну тематику можна пов'язати й з уроками музики, де діти вчиться визначати по звучанню, про кого йде мова в музичному творі на основі істотних ознак того чи іншого звіра. Так, через створення ігрової ситуації через уявну прогулянку до гаю вчителю вдасться підвести дітей до образів пташки загадками "Білка", "Дятел", "Їжачок", персонажів пісень, слухають музичний твір Д.Кабалевського "Їжачок", навчтия аналізувати прослухане (чи співпадає музика з реальним образом). У хорі " Семеро козенят" з опери М.Коваля, "Вовк і семеро козенят" музика виражає веселий настрій козенят і разом з тим зображує їх веселі стрибки, тупотіння. Потім порівнюється все з темою “Вовка”, на основі цього твору діти визначають оперу. Знайомляться з веселим твором М.Лисенка "Пісня Лисички", " Пісня Кози" з опери " Коза-дереза", де діти визначають характер самої лисиці - хитра, небезпечна тварина. У п'єсі Д.Кабалевського “Зайчик дратує ведмежатко” відбувається співставлення високих і низьких звуків, повільного і швидкого темпу допоможе учням пізнати у музиці зайчика і ведмежатко (назва твору до слухання не оголошується): зайчик удвічі швидше і у високому регістрі повторює музику ведмежатка, наче дратує його.
У процесі дослідження я звернула увагу на те, що на уроках звертається велика увага дослідно-практичній роботі учнів. Саме в цих умовах є можливість виховувати у дітей дослідницький підхід по здобування знань, збуджувати в них інтерес по природи. Учні вчаться самі одержувати знання, обґрунтовувати свої відповіді, набувати умінь і навичок користуватися нескладними лабораторними обладнаннями, а головне спостерігати явища, розкривати причини, що зумовлюють їхню зміну. Мислення учнів спрямовується на аналіз і синтез. Під керівництвом вчителя вони вчаться виділяти в предметах істотні ознаки, встановлювати між ними подібність, узагальнювати, робити висновки. Дослідно-практична робота сприяє вихованню в учнів довільної уваги, спостережливості, розвитку діалектичного мислення.
Також зрозуміла, що чуттєве сприймання відіграє велику роль у пізнавальній діяльності учнів молодших класів. Саме з цим тісно пов'язана робота з роздатковим матеріалом. Це можуть бути вологі препарати, малюнки і таблиці з анімалістичної тематики, роздавальні картки тощо. Щоб дітям легше було визначити істотні ознаки предметів, які вивчаються, бажано під час роботи дотримуватись певної послідовності у її виконанні, яка буде для учнів планом їхніх дій. Роздавальні картки можна використовувати під час фронтальної роботи з класом, для самостійних занять учнів тощо.
Широко можуть використовуватися технічні засоби навчання. За допомогою них можна вивчати тварин, за якими в даний момент важко спостерігати в природі. Кольорові зображення викликають у дітей позитивні емоції, інтерес, що полегшує усвідомлення нового матеріалу. Демонстрування кінофільмів дає можливість показати явища в динаміці й розвитку. Особливо зручно користуватись слайдами. На екрані учням можна показати збільшене кольорове зображення предмета, явища.
Для активізації пізнавальної діяльності учнів перед переглядом діафільмів чи кінофільмів доцільно давати їм такі завдання: коротко описати предмети, явища за змістом кадрів, виділити істотні ознаки, з’ясувати, як пристосувалися тварини до життя в певному середовищі, розкрити причини явищ, взаємозв'язків у природі тощо. Після перегляну екранних засобів можна провести бесіду. На уроках також використовуються грамзаписи. Увага та інтерес дітей значно зростають, коли учні прослуховують музику, співи птахів, короткі оповідання й вірші.
На уроках образотворчого мистецтва вчитель у поєднанні з іншими методичними прийомами може використовувати різноманітні загадки, цікаві завдання, кросворди, вірші, казки, оповідання про звірів, проводити ігри, ігри-подорожі, вікторини, хвилинки цікавого тощо, залежно від мети уроку, змісту навчального матеріалу, знань учнів та ін. Все це дуже зацікавлює дітей, дає їм більш поширені знання, вони краще і швидше запам’ятовують матеріал. В іграх діти виконують різноманітні пізнавальні завдання.
Дуже цікавими є ігри-подорожі, можна провести цікаві "подорожі" до весняного лісу, використати стінні таблиці і картини, діапозитиви, фрагменти діафільмів, натуральні об’єкти, які допомагають конкретизувати уявлення. Подача матеріалу у вигляді подорожі може збуджувати емоції дітей, розширювати кругозір.
Для розвитку кмітливості дітей широко використовуються загадки. Вони дають не повний, але досить точний опис предметів або явиш природи. Навколишній світ дає великі можливості для створення різних загадок про рослин, тварин, явища природи. Загадки використовуються на різних етапах уроку. Для цього вчитель може заздалегідь підібрати їх відповідно до теми і мети вивченого матеріалу і визначити, на якому етапі доцільніше їх використати.
На почуття, мислення дитини також впливає краса опису процесів, явищ природи і предметів навколишнього світу. Тому доцільно включати в розповідь учителя або під час бесіди уривки з художніх творів, віршів, пісень і навіть казок. Уривки з прози або вірші також використовуються на початку уроку, що підвищує інтерес учнів до виучуваного матеріалу або для закріплення знань. За допомогою різноманітних форм роботи, які здійснюються на основі додаткового матеріалу (загадки, оповідання, цікаві завдання, вірші, скоромовки, приказки тощо) учні ознайомлюються зі звичками, поведінкою, способом життя звірів, їхню взаємодією з природою, навколишнім світом, показували, яку користь приносять звірі, як люди ставляться до них, а також за допомогою цих форм роботи узагальнюються знання учнів про звірів, розвивається мислення, увага, спостережливість, любов до природи, до наших чотириногих друзів. На уроках малювання можна вдало використовувати між предметні зв’язки, знання, одержані на уроках літератури, музики, природознавства тощо.
Фрагмент уроку на ознайомлення учнів з будовою тварин.
Мета: познайомити дітей із зовнішньою будовою тварин; формувати поняття "птахи", "звірі"; збагачувати знання учнів про тварин лісу; виховувати дбайливе ставлення до тварин; розвивати довільну увагу, мислення.
1. Актуалізація знань про тварин.
- Діти, дідусь Лісовичок (казковий герой уроку) хотів би почути від вас назви відомих вам тварин.
- А де ви їх бачили? Що ви знаєте про їх повадки? (Названі учнями тварини вчитель демонструє перед класом – це малюнкові зображення і пропонує назвати суттєву (головну ознаку), за якою вони розрізняють тварину.)
2. Вивчення нового матеріалу.
Розповідь учителя з використанням наочності.
- Далі Лісовичок пропонує розглянути таблицю із зображенням цих тварин. Назвіть їх. (Лисиця, дятел, бджола).
- Все це тварини (повторили). Ви знаєте, що світ тварин, що населяє нашу планету різноманітний. Вони живуть на суші, в землі, деякі пристосувалися до життя у воді. Ось погляньте уважно на лисицю. Опишіть її, яка вона, з яких частин складається? (Голова, хвіст, кінцівки, тулуб).
- Вірно, та слід пам'ятати, що частини тіла всіх тварин відрізняються розмірами, формою,забарвленням. Погляньте на малюнок і порівняйте їжачка та ведмедя.
3. Формування понять "птахи", "звірі".
Завдання: розгляньте на таблиці лисицю, назвіть її суттєві ознаки; розгляньте дятла. Порівняйте цих тварин. Чим вони відрізняються між собою? Розгляньте і порівняйте за зовнішнім виглядом лисицю і білку. Що між ними спільного і що їх відрізняє.
4. Закріплення прийомів класифікації тварин, птахів, звірів.
На дошці вчитель прикріплює зображення різних тварин, а учні класифікують їх. До звірів слід віднести: лося, їжака, тому що їх тіло вкрите шерстю (голками), вони народжують малят і вигодовують їх молоком. До птахів - зозуля, її тіло вкрите пір'ям, має дзьоб, крила.
На підсумок можна використати гру (Хто тут зайвий?) - дітям пропонується знайти "зайву" тварину і пояснити свій вибір.
Щоб такі уроки не були нудними, використовується додатковий матеріал.
1. Хвилинки-цікавинки, де діти самі знаходять цікавий матеріал і повідомляють всьому класу. Наприклад, один учень розповідає про відмінність між зайцем-русаком та зайцем-біляком.
2. Конкурс (склади казку) за опорними словами: кігтики, пухнастий хвіст, у дуплах, парашут, дітоньки, додому, свято, злий змій, хлопчик-чарівник.
3. Кращий декламатор вірша про звірів.
4. Розгадування малюнкових кросвордів.
Дані види роботи не дають учням змоги бездумно слухати лише вчителя, а включають їх у навчальний процес, розвивають допитливість, спостережливість, прагнення бути кращим знавцем рідної природи.
Цікаві легенди створив наш народ про тварин, які здавна живуть поряд з людиною. Так наприклад, коня, за велінням Бога, створив янгол з диявола за те, що він витягнув із ясел, де ховався маленький Ісус, сіно, і таким чином відкрив переслідувачам Спасителя. За це кінь і понині не може наїстися.
А ось про створення вовка ходить інша легенда.
"Якось чорт з'явився до Бога й каже: "Люди зовсім не доглядають за своєю худобою, і вона робить шкоду. Треба зробити так, щоб людина на майбутнє боялася пускати її саму". Бог велів чортові зліпити з глини вовка. Чорт хутенько побіг, зліпив вовка і привів його до Бога. Бог знайшов вовка завеликим (той був завбільшки з доброго коня) і визнав, що його слід обстругати. Чорт узявся обстругувати вовка, і з великих стружок наробив шершнів, і маленьких мух, а з найменших – комарів. Він обстругав вовка до таких розмірів, яким ми його бачимо нині, й пустив. Вовк страшенно розлютився від нестерпного болю і сказав Богові, що їстиме не лише худобу, а й людей.
Додатковий матеріал для проведення уроків:
«Хто в лісі живе», «Здрастуйте звірі, великі й малі»
(на основі ілюстративного матеріалу)
Багатими були знання українців про оточуючий світ, повадки хижих звірів. Ось погляньте на малюнок ведмедя. Який він? Опишіть його.
- Що він робив взимку? Чому ?
- Так, про ведмедя у людей склалося уявлення, як про звіра шкідливого, але розумного й такого, що порівняно рідко нападає на людей. До речі, у квітні ведмеді виходять з барлогу та не самі, а з малятами, які народилися взимку.
- У кінці березня у кублі, вистеленому сухою травою, мохом, народжуються сліпі мишенята. Через два тижні вони прозріють, швидко ростуть, і вже в кінці квітня виповзають з нори, гріються на сонечку.
Дивлячись на цей малюнок опишіть лисичку словами-прикметниками: руда, довгохвоста, хитра, насторожена, красива.
- Погляньте на верхівку сосни, ви побачите повітряного акробата. Хто це? (Білочка).
- А от про зміни, які відбуваються у білочок весною розповість Мишко, він дуже гарно підготувався.
- У квітні народжуються малята у білки. Вони зовсім безпомічні, сліпі й голі. Перші дні мати не залишає гнізда, годує і гріє білченят. Прозрівають вони через п'ять тижнів. Покидають гніздо у двомісячному віці.
Віршик про білочку.
Білочка восени
На гіллячках, на тоненьких,
поки день ще не погас,
сироїжки та опеньки
білка сушить про запас.
Так нашпилює охайно,
так їх тулить на сосні,
і міркує: а нехай-но,
ще побудуть тут мені!
Поки пні іще хороші,
поки є іще тепло,
а як випадуть пороші,
заберу їх у дупло.
Буде холодно надворі,
сніг посиплеться з дубів,
буде в мене у коморі
ціла в'язочка грибів.
Але білочці не спиться.
Дятел тукає тук-тук,
Щоб не вкрала їх лисиця
Або хитрий бурундук. (Ліна Костенко).
- Ану, відгадайте:
Звірок маленький,
Взимку біленький,
Влітку сіренький,
По полю стриб-стриб,
По снігу тик-тик. (Заєць).
- У полі ще сніг лежить, а в зайчихи вже народилися зайченята, схожі на маленькі сірі грудочки. Зайченята народжуються зрячими. Тіло їх вкрите густою теплою шерстю. З перших годин життя вони можуть бігати. Відразу після народження зайчиха, нагодувавши досита малят, покидає їх. Малята кілька днів можуть бути без їжі. Зайчиха-мати годує і своїх, і чужих дітей.
Бесіда для осмислення і узагальнення нового матеріалу.
- Про яких звірів ми говорили сьогодні ?
- Як змінюються зовнішній вигляд звірів навесні?
- У яких звірів навесні народжуються малята?
- Які звірі вигодовують своїх малят? А зайчиха?
- Коли і чому звірі пробуджуються від зимової сплячки?( пробуджуються навесні? )
На етапі актуалізації опорних знань учнів було доцільно провести пізнавальну гру з використанням загадок і наочних посібників з зображенням звірів. Назва гри - "Вгадай і знайди", "Вгадай звіра", "Таємниця звірів” тощо.
Загадки. Учні повинні уважно прослухати загадку. Той, хто відгадає загадку повинен знайти відгаданого звіра на малюнку серед наочних посібників і сказати, які істотні ознаки його названо в загадці.
1. Не кравець, а все життя з голкою ходить. (Їжак).
2. Зубасте, сірувате, по полю гасає телят і овець шукає.
(Вовк).
3. Хвіст трубою, спритні ніжки,
Плиг із гілки не сучок!
Носить все вона горішки,
В золотий свій сундучок.
В неї очі, мов горішки,
Кожушина хутряна,
Гострі вушка наче ріжки.
У дуплі живе вона.
(Білка).
4. Пара довгих вушок,
Сіренький кожушок,
Скорий побігайчик,
А зоветься…
(Зайчик).
4. Я руда, низького зросту,
Хитра я і довгохвоста,
На курей я вельми ласа,
В них таке смачненьке м'ясо,
Вовку - брату я сестриця,
А зовуть мене… (Лисиця).
Цю гру вчитель проводив на уроці з метою поглибити в учнів поняття "звірі", навчити розрізняти за зовнішніми ознаками звірів, розвивати у дітей увагу, мислення, кмітливість.
Подорож можна здійснити за допомогою малюнків звірів, лісу, за допомогою картин, діапозитивів, фрагментів діафільму, які допомагають конкретизувати уявленню. Для подорожі використовується "Календар природи" (набірне полотно, на якому виставляються дерева, кущі, звірі залежно від пори року). При розповіді під час подорожі вчитель використовував оповідання з художньої літератури, в яких розповідається про життя звірів восени, їхні звички і пристосування до життя в певному середовищі, про особливості життя звірів восени.
Кожній команді дається завдання намалювати звірятко (ведмідь, зайчик, лисиця). Учні кожної команди виходять по черзі і малюють якусь частину тіла звіра. Перемагає та з команд, яка намалює швидше і краще.
Ґрунтовне професійне оволодіння майстерністю виконання зображень анімалістичної тематики можливе за умови наполегливого, цілеспрямованого тренування у цьому виді образотворчої діяльності. Така робота проводилася у двох основних напрямках: в процесі виконання начерків з натури і по пам'яті, а також при виконанні спеціальних вправ. Постійна спрямованість на оволодіння майстерністю швидкого, лаконічного, виразного малювання чітко виявлялася в самостійній роботі молодших школярів.
Щоб засвоїти принципи роботи над анімалістичною тематикою, учням потрібно наполегливо оволодівати правильними методами виконання начерків, застосовувати різні матеріали і технікималюнка, досягати правдивої та виразної передачі натури. Потрібно було також привчити себе дотримуватися послідовності роботи.
Визначені критерії оцінки впливу досвіду образотворчої діяльності на формування навичок виконання анімалістичних малюнків, емоційно-образного вираження об’єктів анімалістичної тематики.
Існує три рівні підготовки учнів:
високий - відповідають на запитання, даючи загальну характеристику колориту твору, пояснюють логічний зв’язок частинами малюнка; пояснюють призначення тих чи інших ліній та інших елементів начерку тварини, при аналізі використовуючи поняття та термінологію образотворчого мистецтва; вміють користуватися образною мовою при поясненні;
середній - відповідають на запитання правильно, але не завжди можуть пояснити, чому вони так думають; дають загальну характеристику анімалістичних малюнків; розуміють деякою мірою виражальну сутність анімалістичних малюнків, але не можуть дати точне пояснення суті елементів у композиційній структурі; володіють термінологією, поняттями образотворчого мистецтва, але не завжди адекватно їх використовують; слабко використовують образні порівняння.
низький - важко відповідають на поставлені питання, вимагають додаткових навідних опорних орієнтирів, аналізують несуттєві зв’язки між кольором і змістом анімалістичних малюнків, слабко володіють поняттями та термінологією, не використовують образних порівнянь.
Під час сприймання дійсності учні повинні набути певних навичок цілеспрямованого спостереження естетичних проявів дійсності в анімалістиці. При цьому:
· відчувати гармонійні співвідношення кольорів у забарвленні предметів, об’єктів, представників флори, вміти помічати виразність (вишуканість та витонченість або кряжистість та масивність тощо) їхніх форм, абрисів;
· відкривати асоціативно-образний характер предметів та об’єктів, красу або естетично-незвичайне у природі та оточенні;
· вміти бачити та відчувати красу живої природи рідного краю; мати уявлення про своєрідність тваринного світу інших країн;
· посильно виражати естетичні почуття та переживання від сприймання творів анімалістичного жанру в різних видах образотворчої діяльності та в усній образній формі.
Під час сприймання творів мистецтва учні повинні знати:
· види образотворчого мистецтва, а також зміст та назви деяких жанрів, зокрема анімалістичний жанр;
· прізвища та твори (1-3) найбільш відомих майстрів образотворчого мистецтва України та світу – представників анімалістичного жанру;
· основні художні засоби розкриття змісту та емоційного впливу анімалістичного малюнка на глядача (рисунок, лінія, площина та об’ємна форма, композиція, колір, колорит, освітлення, контраст світла й тіні, статика і динаміка та ін.);
· набути певної здатності розповідати про анімалістичний твір, провести його простий аналіз, демонструючи знання основ образотворчої грамоти (передачі особливостей форми, колірного та композиційного вирішення, просторових явищ), використовуючи при цьому елементи порівняльного аналізу, свої враження та спостереження дійсності, художні терміни і образне слово.
Висновки
1. Різноманітний тваринний світ — це істотна частина навколишньої природи, з якою тісно пов'язане життя людини. Анімалістична тематика є важливим компонентом творчої діяльності художників. Педагоги й учні повинні знати особливості зображення анімалістичних сюжетів, знати принципи анатомічної будови тварин і птахів, мати досвід їх малювання. Головним джерелом отримання навичок є зарисовки з натури. Пластична краса тварин найбільш повно розкривається в динаміці, яка в кожному випадку має свої особливості. Тваринний світ дуже цікавий і різноманітний за формою і кольором. У початкових класах ці форми малюють найчастіше в профіль, що дає змогу зменшити вплив перспективних змін на зображення. Наочністю для малювання форм тваринного світу можуть бути спочатку іграшки, чучела, а потім і жива натура. Учні прагнуть зобразити рухи птахів, тварин такими, якими вони їх бачать. Навіть персонажів літературних творів вони часто зображують у русі і в досить складних перспективних положеннях.
2. Малювання тварин, як і птахів, потрібно починати з іграшок і опудал у профіль. Малюнок починають з розміщення зображення на аркуші паперу, визначення загальної величини і пропорцій тіла тварин. Осьовими лініями визначають положення в просторі тулуба, голови, ніг тварин, узагальнено зображують їхню форму. Перевіривши і уточнивши за натурою визначені пропорції тіла, їхній взаємний зв'язок, промальовують необхідні деталі і виявляють об'ємність форми світлотінню. Набагато важчим завданням є зображення моделі тварини, розміщеної в повороті та в русі. Особливу увагу звертають на перспективну побудову малюнка, передачу індивідуальних особливостей тварини, виявлення її форми світлотінню і на передачу фактури.
3. Щоб добре вивчити анатомічну будову тварин і птахів, отримати достатнє уявлення про методичну послідовність виконання їх зображення, необхідно зробити з натури ряд тривалих рисунків. Короткочасні начерки – це найбільш стиснута, економна за засобами розповідь про побачене. В тривалому начерку можна детальніше показати натуру, приділити більше уваги істотним деталям. Поетапність начерку така: спочатку потрібно заздалегідь вдивитися в натуру, оцінити побачене, подумки уявити собі завдання і кінцевий результат. В результаті з’являється необхідний досвід та впевненість, які дозволяють виконувати начерки на високому рівні.
4. Щоб засвоїти принципи роботи над анімалістичною тематикою, учням потрібно наполегливо оволодівати правильними методами виконання начерків, застосовувати різні матеріали і техніки рисунку, добиватися правдивої та виразної передачі натури. Потрібно привчити себе дотримуватися послідовності роботи. Давати загальні методичні вказівки з роботи над начерками важко завдяки різноманітності завдань, що виникають при рисуванні різних представників світу птахів. Однак слід враховувати, що послідовність виконання начерку, рисунок від загального до конкретного, від головних частин до другорядних, необхідність досягнення цільності зображення – це обов’язкові принципи, які дотримуються в тривалому рисунку і в начерку. Велике значення має розвиток умінь визначати найбільш цікаве, характерне в кожній моделі. Можна не встигнути передати які-небудь деталі, але не можна не помітити головного і в натурі, що складає її індивідуальні особливості і є важливим для загальної характеристики.
5. Вчитель повинен уміти виховувати любов до малювання складних форм тваринного світу: показувати методи зображення їх, послідовність виконання малюнків тощо. Щоб виконати це завдання, необхідно знати теорію і методику малювання форм тваринного світу. Тому професійне оволодіння майстерністю педагогічного малювання можливе за умови наполегливого, цілеспрямованого тренування у цьому виді образотворчої діяльності. Постійна спрямованість на оволодіння майстерністю швидкого, лаконічного, виразного малювання повинна чітко виявлятися в самостійній роботі художників-педагогів.
6. Щоб засвоїти принципи роботи над анімалістичною тематикою, учням потрібно наполегливо оволодівати правильними методами виконання начерків, застосовувати різні матеріали і техніки рисунку, добиватися правдивої та виразної передачі натури. Потрібно також привчити себе дотримуватися послідовності роботи. Критеріями оцінки впливу досвіду образотворчої діяльності на формування навичок виконання анімалістичних малюнків, емоційно-образного вираження об’єктів анімалістичної тематики є три рівні підготовки учнів – високий, середній і низький. Таке відношення до викладання предмету позитивно впливає на підвищення рівня сформованості умінь виконувати зображення анімалістичної тематики.
Список використаної літератури
1. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). - К.: Райдуга, 1994. – 112 с.
2. Национальная доктрина развития образования // Освіта. - 2002. - №26 (4984). – 96 с.
3. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педагогічна газета. - 2002. - Січень. - №1. - С. 4-7.
4. Концепція національного художнього виховання дітей, учнівської та студентської молоді в умовах відродження української національної культури // Освіта. - 1995.- 6 верес.
5. Концепція художньо-естетичного розвитку школярів в системі освітньої галузі “Мистецтво” // Мистецтво і освіта. - 1999.- №8.- С.62-63.
6. Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254 с.
7. Амбруш В. Как изображать животных. – СПб.: Альянс, 1998. – 120 с.
8. Антонович Є. А., Проців В. І., Сенд С П. Художні техніки в школі. — К.: ІЗМН, 1997. – 312 с.
9. Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Наука, 1979. – 168 с.
10. Бєлкіна Е. Виховання мистецтвом // Мистецтво та освіта.- 2001.- №2.- С.36-38.
11. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.
12. Васильєва О., Поклад І. Розвиток творчої особистості дитини в образотворчій діяльності // Мистецтво та освіта. - 2002.- №2.- С.42-43.
13. Ватагин В.А. Изображение животного. – М.: Просвещение, 1957. – 96 с.
14. Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.
15. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. – 128 с.
16. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573 с.
17. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.
18. Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. – К.: Наука, 1978. – 168 с.
19. Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.
20. Дейнека А.А. Учитесь рисовать. - М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1961. - 224 с.
21. Дейнеко М.Г. Уроки образотворчого мистецтва. – К.: Освіта, 1980. – 144 с.
22. Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образо-творчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. – №6. – С. 62-64.
23. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1-3 класи. - К.: Рад. шк., 1972. - 151 с.
24. Кальнинг А.К. Акварельная живопись. - М.: Искусство, 1968. - 76 с.
25. Карлов Г.Н. Изображение птиц и зверей. – М.: Искусство, 1976. – 124 с.
26. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво. - К.: Освіта, 1996. - 128 с.
27. Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.
28. Кузин B.C. Основы обучения изобразительному искусству в школе. – М.: Просвещение, 1977. - 207 с.
29. Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с.
30. Лаптев А.М. Как рисовать лошадь. - М.: Искусство, 1953. – 104 с.
31. Лепикаш В.А. Живопись акварелью. - М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1961. - 114 с.
32. Лунячек Й. Основы изображения с натуры. - К.: Изд-во АН УССР, 1961. - 127 с.
33. Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №9. – С. 50-55.
34. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974.- 354с.
35. Масленникова З.Д. Работа красками в школе.-Л.: Учпедгиз, 1959.–80 с.
36. Милюков А.А. Организация натурных постановок на уроках изо-бразительного искусства в школе. – М.: Просвещение, 1978. – 112 с.
37. Никанорова Н.П. Наглядное пособие и оборудование для занятий изобразительным искусством. – М.: Педагогика, 1975. – 136 с.
38. Олійник В. Формування у молодших школярів навичок образо-творчого мистецтва // Актуальні проблеми розбудови національної освіти: Зб. наук.-метод. праць. – Київ – Херсон, 1997.- Ч.І. - С.132-134.
39. Павлинов П.Я. Каждый может научиться рисовать. – М.: Педагогика, 1966. – 216 с.
40. Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусство в школе. – 2001. – №3. – С. 57-60.
41. Пидкасистый П.И. Самостоятельная деятельность учащихся. Дидактический анализ процесса и структуры воспроизведения и творчества. — М.: Педагогика, 1972.-184 с.
42. Пономарев Я.Л. Психология творчества и педагогика. — М.: Педагогика, 1976.-280 с.
43. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: Початкова школа, 2006. – 432 с.
44. Процив В.И., Кириченко Н.А. Уроки изобразительного искусства. – К.: Рад. школа, 1984. – 368 с.
45. Проців В.I., Кириченко М.А. Уроки образотворчого мистецтва в 1-3 класах. - К.: Рад. шк., 1984. - 188 с.
46. Психология процессов художественного творчества / Под ред. Б.С.Мейлаха. - Л.: Наука, 1980. - 286 с.
47. Рабинович М. Ц. Пластическая анатомия человека, четвероногих животных и птиц и ее применение в рисунке. 2-е изд., – М.: Искусство, 1978. – 224 с.
48. Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе. - М.: Агар, 1998. – 251 с.
49. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 2002.-368с.
50. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К.: Рад. шк., 1973. - Т 3. – 464 с.
51. Терентьев А.Е. Изображение животных и птиц средствами рисунка и живописи. – М.: Искусство, 1980. – 96 с.
52. Терентьев А.Е. Рисунок в педагогической практике учителя изобразительного искусства. – М.: Педагогика, 1981. – 214 с.
53. Трач С.К. Уроки образотворчого мистецтва. 1 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 112 с.
54. Трач С.К. Уроки образотворчого мистецтва. 2 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 96 с.
55. Трач С.К. Уроки образотворчого мистецтва. 3 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 104 с.
56. Трач С.К. Уроки образотворчого мистецтва. 4 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 120 с.
57. Чєн Н. В. Орієнтовне календарно-тематичне планування. Образотворче мистецтво, м. Харків (1–7 класи).
Додаток А
Зразки педагогічних малюнків
Рис. 1. Ведмежа з бочкою. Класна дошка, крейда
Рис. 2. Голова лані. Туш
Рис. 3. Мишеня. Кл. дошка, крейда
Рис. 4. Вовк і ягня. Кл. дошка, крейда
Додаток Б
Зразки анімалістичних творів
Додаток В
Конспекти уроків образотворчого мистецтва
Тема. Диво птах. Малювання композиції "Де літав ти, Чорногузе?"
Мета: продовжувати вчити дітей передавати на малюнку форму, пропорції і положення птахів, підкреслюючи їхні характерні особливості;
розвивати творчість, фантазію та вміння передавати колорит осені, виділяти в малюнку головне (сюжетно-композиційний центр) розміром, кольором, детальною прорисовкою образів, малювати птахів у русі і в польоті;
виховувати любов до природи рідного краю.
Обладнання.
Літературний ряд:поезія В. Успенської «Осінь», народна творчість(загадка).
Зоровий ряд: анаграма "Перелітні птахи, ілюстрації з зображенням перелітних птахів,таблиця з послідовністю зображення лелеки, малюнки (зразки дитячих робіт), ілюстрації із зображенням лелек.
Хід уроку
I. Організаційна частина.
II.Повідомлення теми і завдань уроку.
III.Актуалізація знань учнів
1. Вступна бесіда.
— Яка пора року надворі? (Осінь.)
· Чому осінь називають "золотою", "багатою"?
· Чи можна назвати золотою всю осінь?
· З приходом осені повіває холодний вітер, небо вкривається сірими хмарками, часто йдуть дощі, в'януть квіти, опадає жовте листя з дерев, відлітають у теплі краї птахи, а лісові мешканці готуються до зими.
2. Декламування вірша В. Успенської "Осінь".
Осінь
Вересень зеленим
Осінь залишила,
Бо в траві високій
Пензлик загубила.
А у жовтні осінь
Пензлика знайшла
Й малювати фарбами
Скрізь розпочала.
Золотим й червоним
Змалювала гай,
Річку — темно-синім
Й синім небокрай.
Ще милує око
Листячко зелене,
Та пожовкли липи,
В позолоті клени.
Вже птахів гуртує
В небі чиста просінь.
І врожай в комори
Вносить шедра осінь.
3. Відгадування загадки.
Завжди осінньої пори
По небу низка плине.
Журливо крикнувши згори,
Нас до весни покине. (Журавлиний ключ.)
4. Розгадування анаграми "Перелітні птахи". Переставте букви і про
читаєте назви птахів.
Раліжув (журавлі), злзоуя (зозуля), паишк (шпаки), лкибзя (зяблик).
5. Перегляд ілюстрацій із зображенням перелітних птахів (з коментарем учителя).
6. Продовження бесіди.
· Сьогодні ми будемо вести мову про живий символ України — лелек (або чорногузів).
· Чи доводилось кому-небудь із вас бачити живого лелеку? Подивіться, який він великий і красивий, зі сніжно-білим і чорним пір'ям. Від цих великих птахів з довгими червонястими ногами й гострими червоними дзьобами справді не можна відвести погляду. Очі у них круглі, чорні, немов смородинки. Дзьоб міцний, червоний, гострий. Хоча голосу птахи не мають, але далеко чути стукіт їхніх великих дзьобів, що його звуть клекотом.
За лелекою, що злітає, дуже цікаво спостерігати. Спочатку він широко розправляє свої розкішні білі крила, розмах яких сягає аж двох метрів. А щоб відірватись від землі і злетіти в повітря, лелека розганяється. Він кілька разів підстрибує, щораз вище, і нарешті піднімається вгору. Уже в серпні, коли на півночі Європи холоднішає, лелеки починають свій шлях на південь Африки. Там теплий клімат, а на берегах великих заболочених озер вони знайдуть багато поживи: жабок, черв'яків, рибок і водяних комах.
Усім зрозуміло, що пролетіти таку далеку відстань дуже виснажливо. На щастя, для лелек цей довгий шлях не настільки важкий, як здається на перший погляд. Річ у тім, що вони навчилися використовувати теплі повітряні потоки. Коли лелека розганяється й злітає над землею, висхідні потоки повітря допомагають йому набрати висоту. А там він розгортає крила і летить, наче на подушці. Отак і линуть лелеки високо в небі, ніби вітрила, що тихо й спокійно пливуть у повітрі.
7. Декламування вірша Ф. Пантова "Летять журавлі".
Летять журавлі
Летять у ранішній імлі,
Летять у вирій журавлі,
І сум політ той огорта –
Земля довіку в них одна.
Одна чатує на приліт,
Дарує їм калини цвіт,
Щоб повертались журавлі
Завжди до рідної землі,
Землі, що крила їм дала
І в синє небо підняла,
Щоб милувалися птахи
Чарівним краєм з висоти.
8. Продовження бесіди.
— Люди люблять лелек, бо вони дуже довірливі, радо зустрічають їх навесні, коли ті повертаються до своїх гнізд. Роблять спеціальні прилаштування на дахах, деревах з коліс, збитих дощок, а лелеки з дрібних гілок майструють собі на них гнізда, і вже як оселяться десь, то живуть там багато років. Лише на зиму летять у теплі краї, а навесні обов'язково повертаються назад.
З давніх-давен існує повір'я, що лелеки гніздяться біля осель добрих людей. Послухайте віршик про те, як хлопчик обіцяє дбати про лелеку.
Як виросту — збудую хату,
На хаті колесо приб'ю,
А там я поселю крилату
Лелечу клекітну сім'ю.
Нехай розводиться, гніздиться
По всіх деревах і хатах.
Нехай мені щоночі сниться,
Що я літаю, наче птах.
9. Перегляд демонстраційного матеріалу (відеоролик із коментарем учителя).
10. Поетапне виконання композиції вчителем.
11. Практична діяльність учнів.
III. Підсумок уроку.
1. Бесіда.
— Які повір'я про лелек ви знаєте?
(Гніздо на хаті віщує щастя і достаток. Не можна руйнувати гніздо лелеки, бо згорить хата.)
— А які замовляння про цих птахів вам відомі?
{Коли вперше побачиш лелек, простягни їм кусочок хліба і скажи: "Лелеко, лелеко, на тобі хліба шматочок, а мені дай жита сім копочок".)
2. Перегляд малюнків.
3. Демонстрування дитячих робіт.
Тема: Малювання ілюстрації до казки "Заєць та Іжак” І. Франка.
Мета: формувати в учнів уміння аналізувати і передавати засобами образотворчого мистецтва найтиповіші риси тварин – форму, пропорції, фактуру; розвивати образне мислення, творчу уяву, фантазію, вміння створювати ілюстрацію на основі власної уяви.
Обладнання: малюнки, зразки дитячих робіт, альбом, фарби, олівець.
Хід уроку
I. Організація учнів до уроку.
ІІ. Вступна бесіда.
- Ви добре знаєте, що кожен художник, створюючи картину, роблячи замальовки, завжди передає свої враження, почуття, думки та ставлення до того, що чи кого малює, тобто характеризує образ з погляду добра чи зла, радості чи смутку, відчаю чи натхнення . Відгадайте загадку:
Хто влітку гуляє,
а взимку спочиває?
Голок він багато має
та ними не вишиває?
(Їжак)
Зимою в білому як сніг
а влітку в сірому гуляє.
Зловить його ніхто не зміг,
тому, що ноги довгі має,
великі вуха, косий зір.
Як називається цей звір?
(Заєць)
- Ми тільки що відгадали загадки про тварин. А зараз дамо їм характеристики.
Заєць: довгі ноги і вуха, короткий хвіст, довгастий тулуб, хутро сіре, велиеі очі.
Їжак: маленькі ноги, трохи видовжений тулуб, під час небезпеки згортається в клубочок, вух не видно, носик видовжений, тіло покрите сірими колючками.
ІІІ. Оголошення теми і завдань уроку.
- Сьогодні на уроці ми будемо малювати ілюстрацію до казки
І. Франка "Заєць та їжак”. Навчимося передавати риси тварин – форму, пропорції, фактуру та забарвлення.
ІV. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.
1. Аналіз зразка.
- Подивіться на малюнок, який епізод із казки зображено?
- Що зображено на малюнку?
- Що роблять головні герої на малюнку?
- Де зображено головного героя?
- Якого розміру?
- Що ще зображено на малюнку?
- Які підібрані кольори?
2. Послідовність виконання роботи олівцем.
- Для того щоб виконувати малюнок, альбомний аркуш повернемо вертикально. У верхній частині аркуша намітимо лінію неба, а в нижній – лінію землі.
- Знизу розмістимо головних героїв.
- Давайте розглянемо зайчика.
- З яких частин складається тіло зайчика?
- Яка частина найбільшого розміру?
- Яка найменшого?
- Яку геометричну фігуру нагадує голова, тулуб, вушка та інші деталі?
- Якого кольору зайчик?
- А зараз розглянемо їжачка.
- З яких частин складається тіло їжачка?
- Що в його вигляді є особливим?
- Яку форму нагадує тіло їжака?
- Яка форма голови і лапок?
- Якого кольору їжак?
Малюнок розпочинаємо з зображення зайчика. Спочатку намалюємо округлу голову до якої домалюємо тулуб у вигляді овалу, що нагадує капельку. Слідкуємо щоб тулуб був більшого розміру ніж голова. позначаємо розташування вух, передніх та задніх лап. На голові промальовуємо очі у вигляді маленьких кружечків. Кружечками намітимо носик і мордочку. Промальовуємо вуха у вигляді зігнутих прямокутників, зображаємо передні лапки і півовали – задні. Малюємо куций хвостик. Напроти зайчика зображаємо їжачка.
Спочатку, вертикальною лінією зображаємо висоту їжачка. Слідкуємо щоб він був у два рази менший за зайчика. Потім півовалом до лінії домальовуємо тулуб. Зверху тулуба у вигляді трикутника домальвуємо мордочку і маленькими оваликами домальовуємо лапки. Зверху на спинці промальвуємо голочки.
- Чим можна доповнити малюнок?
- Можна зобразити хатинку, садочок, бурячки, стежку.
- Кожен з вас може доповнити малюнок за власним бажанням.
3. Послідовність виконання роботи кольором.
- Уточнений малюнок продовжимо виконувати фарбами.
- Діти, не забувайте, що у малюванні головних героїв ми виділяємо кольором, тому ми підбираємо найбільш яскраві, насичені кольори.
- Якими кольорами зобразимо зайчика і їжачка?
- Які кольори підберемо для зображення поля? Хатинки?
- Роботу фарбами розпочнемо з того, що на малюнку намітимо небо, а потім головних героїв. На завершення роботи зобразимо фарбою поле, хату та інші предмети, які ми включили в наш малюнок.
V. Узагальнення і систематизація набутих знань.
- Який виберемо формат?
- Де розмістимо головних героїв?
- За допомогою яких геометричних фігур зобразимо зайчика і їжачка?
- Які кольори підберемо для них?
- Якими елементами доповнимо малюнок?
VІ. Самостійна робота учнів.
VІІ. Підсумок уроку.
1. Аналіз учнівських робіт.
- Чи правильно розгортається зміст казки на малюнку?
- Чи правильно розміщені головні герої?
2. Загальний підсумок.
- Отже, ми виконали малюнок який називається ілюстрація – розкриває зміст казки. Сьогодні головні герої це Заєць і Їжак, які бігали навипередки, отже, нагадуємо яка мораль казки, що ми ілюстрували.
- Ви всі гарно працювали, виконали чудові малюнки і всі зрозуміли як потрібно поводитися з друзями, близькими.
VІІІ. Прибирання робочих місць.