Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 2
Обласний комунальний вищий навчальний заклад
Інститут підприємництва “Стратегія”
кафедра гуманітарних дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
з української мови за професійним спрямуванням
(назва дисципліни)
на тему: “ Вживання складних слів і абревіатур у текстах з бухгалтерського обліку”
Студента (ки) ІІ курсу гр. У-12-51
напряму підготовки «Облік та аудит»
спеціальності «Економіка підприємства»
Бурли М.М..
(прізвище та ініціали)
Керівник:к.філос.н., доцент КГД Астахова Т.Г.
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Національна шкала_______________________
Кількість балів:____Оцінка: ECTS__________
Члени комісії: ___________ ______________
(підпис) (прізвище та ініціали)
Члени комісії: ___________ ______________
(підпис) (прізвище та ініціали)
Члени комісії: ___________ ______________
(підпис) (прізвище та ініціали)
м. Жовті Води – 2013 рік
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………….……………………..3
1. АБРЕВІАЦІЯ ТА ОСНОВОСКЛАДАННЯ – СПОСОБИ ТВОРЕННЯ СЛІВ
1.1 Теоретичні відомості про абревіацію………………………………….………....6
1.2 Проблема класифікації абревіатур…...………………………………………….10
1.3 Проблема класифікації складних слів……………………………….…………..16
2. ВИКОРИСТАННЯ АБРЕВІАТУР ТА СКЛАДНИХ СЛІВ В ЕКОНОМІЧНІЙ ГАЛУЗІ
2.1 Аналіз абревіатур в економічній лексиці………………………………………23
2.2 Особливості творення складних слів……………………………………..…….29
2.3 Значення абревіатур та складних слів…………………………………………..35
ВИСНОВОК……………………………………………………………..……………37
Список використаних джерел і літератури………………………..………………39
Додаток 1…………………………………………………………………………….43
ВСТУП
Фахова мова сфери економіки, яка обслуговує цілу низку відповідних наук, привертала й продовжує привертати увагу вчених в аспекті виявлення основних структурних і семантичних характеристик своєї лексики.
Особливості мови в економічній галузі вивчають дослідники-мовознавці. Аналізуючи економічну лексику вони висвітлюють окремі питання словотворення, зокрема, походження слів, а також способи їх утворення На сучасному етапі розвитку мови видається важливим системне вивчення особливостей семантики, словотвірної структури, функціонування складних слів та абревіатур в економічній галузі та користування ними. Це і зумовило вибір теми курсової роботи.
У мові текстів бухгалтерського обліку зустрічається велика кількість різного роду скорочень, складних слів. Зростання їх числа є наслідком розвитку науки і техніки, міжнародних інтеграційних процесів в галузі економіки і народного господарства, як внутрішніх, так і зовнішніх відносин. Тому мета курсової роботи полягає в дослідженні специфіки словотвірної структури складних слів та абревіатур, використаних в бухгалтерських текстах та виявити особливості їх функціонування у економічній галузі.
У мовній системі творення слів, складні слова та абревіатури, збагачують словниковий склад. Вони позначені специфічними семантичними ознаками, своєрідними умовами й особливостями функціонування. Інтерес науковців до складних морфем простежувався постійно. Абревіація як мовне явище неодноразово ставала об’єктом дослідницької уваги науковців на матеріалі різних мов і галузей, водночас на сьогодні комплексних лінгвістичних досліджень недостатньо, зокрема в економічній галузі, що вказує на актуальність обраної для дослідження наукової проблеми.
Дослідженням у цій галузі, зокрема абревіації, присвятили свою роботу науковці з Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні (відділ структурно-математичної лінгвістики): Н.Ф.Клименко, Є. А. Карпіловська , Л. П.Кислюк, які мають низку праць із проблем деривації та словотвору. Окреме дисертаційне дослідження І. М. Думчак «Абревіатури в українській мові» присвячене перетворенню стійких словосполук в однослівні похідні на матеріалі сучасної української мови, автор дослідив семантичні та стилістичні особливості абревіації (Думчак І. М. Абревіація в українській мові: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд. філол. наук / І. М. Думчак.– Івано-Франківськ, 1998. – 16 с.). Абревіацію розглядає Нелюба А. На її думку, абревіатури «виникають як у писемному, так і в усному мовленні, відбиваючи розвиток суспільства, культури, науки, техніки, відображаючи сутність нашого повсякденного життя, тісно пов’язані з лексичним оточенням, де іноді досить натяку для того, щоб вказати на значення такої лексеми» (Нелюба А. Номінативно-словотвірні можливості абревіатур / А. Нелюба // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – Харків, 2004. – Т. 10. – С. 233 – 241).
Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність - абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Це явище поширилося на початку XX ст. і відповідало суспільній потребі мови, зокрема мові економічної галузі, що саме по собі передбачало: тенденцію до уникнення надлишкової інформації, економію мовної енергії, уникнення повторів, упорядкованості та регламентації. Активізація процесу творення абревіатур зумовлена передусім економічними чинниками - появою чи оновленням назв державних, світових утворень.
Науковці досліджували абревіацію в різних аспектах. Пов'язані з фонетичними рисами абревіатур (Д. Алексєєв, Н. Клименко, А. Мазон, К. Тронь). Причини виникнення абревіації, (І.Зборовський, Р.Могилевський). Проблеми, пов'язані з функціонуванням скорочень у мові (Л. Бойченко, М. Панов, М. Сердюк, Л. Шеляховська). Чимало дослідників у своїх працях аналізують складноскорочені слова як складники науково-технічної термінології та визначають принципи їх будови (Г. Арзуманов, Л. Буянова, Д. Лотте, В. Нагіна).
Щодо дослідження складних слів, а саме в джерелі їх виникнення, то тут в науковців різні точки зору. Адже одна група дослідників стверджує, що джерелом складних слів є словоскладання (В.П. Григорєв, І.В.Каллістова), інші дослідники-мовознавці – словоскладання (Н.С.Родзевич, К.Г.Городенська, В.О.Горпинич); немало дослідників ототожнюють ці поняття (В.О.Виноградов, В.М. Немченко та інші), які не розмежовуючи словоскладання і основоскладання, підкреслюють, що складні слова утворюються в обох способах творення.
Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
- проаналізувати й узагальнити різні погляди на класифікацію абревіатур;
- окреслити місце абревіатури серед інших способів словотвору;
- розглянути творення складних слів і абревіатур;
- розглянути відмінні ознаки складних слів та абревіатур;
- типологізувати абревіатури за спільними ознаками.
Об'єктом дослідження курсової роботи є економічна лексика, де розглядаються окремі способи творення слів.
Предметом дослідження стали абревіатури всіх структурних типів та складні слова, які використовуються в текстах бухгалтерського обліку.
Під час проведення дослідження були застосовані такі методи:
Словоскладання та абревіація – це одні з найпродуктивніших способів творення слів у мові економічної галузі, так і в сучасній українській мові загалом. У будові економічної лексики простежуються словотвірні тенденції, що характерні взагалі для всієї літературної мови. Зокрема, тут продуктивними є морфологічний, або зовнішній словотвір, який становлять: основоскладання та абревіація.
Абревіація (чи складноскорочений спосіб словотворення) являє собою утворення іменника на базі сполучення слів, основи яких входять до складу похідної основи в скороченому вигляді. Деривати, утворені зазначеним шляхом, називаються абревіатурами. “Всі абревіатури мають у мові деякий “прототип” – складну одиницю, яка підлягає редукції”, як вважає Сердюк М. Г. (Абревіатури і співвідносні з ними слова та словосполучення / М.Г.Сердюк // Українське мовознавство. – 1981. – Вип. 8. – С.69 – 76).
“Прототипом” абревіатур у мові є словосполучення. Абревіація має високий ступінь продуктивності в сучасних мовах, зокрема в офіційно-діловому та науково-технічному стилях, оскільки вона спрямована на все більшу регламентацію та упорядкованість. Цьому також сприяють загальні тенденції розвитку термінологічного словотворення. Абревіатури мають переваги перед термінами, які служать джерелом їх утворення. Вони зручні для користування, оскільки є стислими ти короткими за формою, що є важливим для заощадження місця.
Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність - абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів - значна кількість саме абревіатур. Це явище поширилося на початку XX ст. і відповідало суспільній потребі мови, а саме - тенденції до уникнення надлишкової інформації, економії мовної енергії, уникнення повторів, упорядкованості та регламентації. Активізація процесу творення абревіатур зумовлена передусім суспільно-політичними чинниками, - а відтак соціолінгвістичною ситуацією, появою чи оновленням назв державних, громадських, адміністративно-управлінських, політико-економічних, міждержавних і світових утворень.
Як правило, абревіатури заміняють великі та незручні у використанні назви різних установ, підприємств тощо. Їх використання веде до зменшення обсягу написаного, але без нівелювання його змісту. Економність обсягу, здійснена абревіаціями, дає можливість ширше використовувати стилістичні засоби.
Абревіатура – це скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою ознакою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та як результат - лексикалізація графічних скорочень, якої з часом набувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури, як вказує Ландер М. (Абревіатури зі значенням інструменталя в сучасних галузевих терміносистемах / М. Ландер // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика», Випуск 7. – Х., 2008. – С. 188 – 189): Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООН тощо. Основні умови їхнього функціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність. їх ще деколи називають "лексичними скороченнями" .
Отже, інтенсивне входження в ужиток абревіатур зумовлене передусім позамовними чинниками, зокрема активізацією міжнародних зв’язків України в галузі економіки, політики. Поява значної кількості складних синтаксичних структур на позначення певних понять дещо перевантажує мову, робить її менш гнучкою, незручною для спілкування. До того ж, деякі номінації настільки громіздкі, що не кожному пересічному відоме значення. тому абревіатури використовуються в певній галузі, де це необхідно.
Внаслідок конденсації переважно складних синтаксичних конструкцій творяться ініціальні абревіатури, абревіатури складового типу (усічення двох і більше основ), змішані абревіатури (утворені з початкової частини слів або частини слів і певного слова).
Суть абревіаційного способу полягає в тому, що внаслідок скорочення (абревіації) слів утворюється слово-абревіатура, яке набуває граматичних ознак іменника.
Особливістю абревіатур є їхнє паралельне існування зі словосполуками, а також те, що вони виникають услід за повним найменуванням.
Слід зауважити, що певні абревіатури, активно вживані в галузі економічних відносин, зумовлені традиціями. Йдеться про абревіатури, які запозичені в готовому вигляді з мов міжнародного спілкування (англійської і французької) без перекладу, напр.: ЮДЕАК – Митний та економічний союз країн Центральної Африки (фр. L’Union douaniere et economique de FAfrique Centrale (UDEAC)); ТРІПС – Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (англ. Agreement on TradeRelated Aspects of Intellectual Property Rights (TRIPS)); ГАТТ – Генеральна угода з тарифів і торгівлі.
Частину абревіатур складають абревіатури-кальки, зміст яких в українській мові перекладається, а сама абревіатура залишається мовою оригіналу: міжнародних організацій, напр.: TACIS (англ.: Technical Assistance for the Commonwealth of Independent States) – Технічна допомога співдружності незалежних держав, або назви, що входять до міжнародних митних стандартів, однакових для всіх країн, напр.: ATA – абревіатура, яка є комбінацією перших літер французького й англійського словосполучень, що визначають єдине поняття.
До цього типу абревіатур належать скорочені назви термінів-інтернаціоналізмів, які допомагають уникнути невизначеності в практиці ведення торгівлі в різних країнах.
Отже, для професійної лексики, враховуючи її переобтяженість складними і складеними найменуваннями, абревіація потрібна як засіб мовної економії. Суть економного використання мови полягає в забезпеченні передачі максимальної кількості інформації в одиницю часу, інакше кажучи, у підвищенні ефективності комунікативної функції мови.
1.2 Проблема класифікації абревіатур
На сьогодні в лінгвістиці існує декілька класифікацій скорочених лексичних одиниць, в основі яких лежать різні принципи, що частково зумовлюється великою кількістю різновидів скорочень. Проблема абревіатур залишається на рівні визначення їх статусу, структури і семантики. Існує необхідність детального дослідження скорочень фахових мов Так, М.Г.Сердюк виокремлює контекстуальні, стійкі і лексичні абревіатури (Абревіатури і співвідносні з ними слова та словосполучення / М.Г.Сердюк // Українське мовознавство. – 1981. – Вип. 8. – С.69 – 76).
Згідно з класифікацією Р.Ф.Возни, їх підрозділяються на графічні і лексичні (Возна Р.Ф. Абревіатури в діловому мовленні / Р. Ф. Возна // Культура слова. – К., 1981. – Вип. 23. – С. 48 – 50).
Англійські дослідники відзначають три типи абревіатур: скорочені форми, слова-злитки, акроніми
Залежно від того, як згортаються словосполучення в окремі слова та як при цьому скорочуються їхні компоненти, дослідники розрізняють структурні типи абревіатур. Відомою в сучасній морфології є класифікація абревіатур В. О. Горпинича, який виділяє такі їх типи:
1) ініціальні – поєднання в абревіатуру початкових звуків або літер;
2) уламкові – поєднання в абревіатуру асемантичних частин слова (педфак, медфак);
3) змішані – поєднання частин слова з ініціальними звуками (райвно);
4) усічено-словесні – поєднання частин слова з повноцінними словами (заготконтора);
5) словоформні – поєднання частин слова з відмінковою словоформою(завскладом);
6) комбіновані – поєднання початкової частини першого слова з кінцем другого (мало еластичний капрон);
7) ініціально-цифрові (Горпинич В.О. Будова слова і словотвір./ Горпинич В.О. - К., 1977.- с. 87-89).
Н. Ф. Клименко виділяє:
О. А. Стишов поділяє абревіатури на три основні групи, а саме: часткові (частково скорочені, контрактури), ініціальні, комбіновані (Стишов О. А. Нові абревіатури в мові мас-медіа кінця ХХ століття // О. А. Стишов // Мовознавство. – 2001. – № 1. – С. 33 – 40).
Схожого погляду дотримується О. О. Селіванова, доповнюючи класифікацію О. А. Стишова ще одним типом абревіатур: графічні (умовні) (Селіванова О. О.Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. — Полтава: Довкілля. — К, 2006. — 716 с.
Але на сьогодні прийнята така загальна класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:
1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:
а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД- Співдружність Незалежних Держав; МЗС-Міністерство закордонних справ; СБУ- Служба безпеки України; МВФ - Міжнародний валютний фонд; ЛНУ- Львівський національний університет; ТзОВ - Товариство з обмеженою відповідальністю; СП- спільне підприємство; ТСН- Телевізійна служба новин;
б) звукові - їх вимовляють як звуки: СІЛКО - Європейська школа кореспондентської освіти; НАН - Національна академія наук; ЧАЕС - Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ-Відкрите акціонерне товариство; ДАІ - Державна автомобільна інспекція; ЗМЇ -засоби масової інформації; ЦУМ- центральний універсальний магазин; СН/Д - синдром набутого імунного дефіциту.
2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єдну-вальна назва трьох європейських держав-Бельгії, Нідерландів і Люксембургу), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговельний представник), міськком (міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний депутат).
3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур 'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Донеугілля, Нацбанк, Галсервіс.
4. Комбіновані абревіатури -утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.
Абревіатури широко використовують у засобах масової інформації, політичній, економічній, діловій сферах. Серед ініціальних абревіатур найбільшу групу становлять назви установ та організацій. З відновленням незалежності в Україні виникло багато нових партій, громадсько-політичних організацій, що мають два найменування: одне - повне, яке є словосполученням, інше скорочене - абревіатура. Ознакою євроінтеграційної стратегії України є поява в українському політико-економічному дискурсі великої кількості абревіатур із компонентом евро, напр.: еврокредит, єврооблігація, європарламент, євроринок, єврочек, чи основою Європа, напр.: ЄВС- Європейська валютна ситема, ЄВБ- Європейський валютний банк, ЄБРР - Європейський банк реконструкції і розвитку, ЄС - Європейський Союз.
За змістом абревіатури можна поділити на:
- назви держав (ПАР, ФРИ, США);
-назви міжнародних організацій (МАУ - Міжнародна асоціація україністів; ЮНЕСКО, ООН);
- назви партій (УРП, УНА, СДПУ(о), УХДП);
- назви військових угруповань (ВМФ, ВПС, УПА, УГА);
-назви наукових, громадських, спортивних організацій (НТШ- Наукове товариство імені Шевченка; ДНД-добровільна народна дружина; ФФУ-Федерація футболу України; НБА -Національна баскетбольна асоціація; МОК'-Міжнародний олімпійський комітет);
-назви телевізійних агентств і програм ( УТ, УТН, УНІАН- Українське національне інформаційне агентство новин);
-назви підприємств, установ, організацій, банків (Укрсоцбанк, Промінвестбанк, ЛОРТА, РЕМА, Карпатбуд, НаУКМА - Національний університет "Києво-Могилянська академія');
- назви літературних об'єднань (ВАПЛІТЕ - Вільна академія пролетарської літератури, Бу-Ба-Бу-Бурлеск - Балаган - Буфонада);
- назви видавництв, видань, газет і журналів (УРЕ, БУЛ-Бібліотека української літератури, СУМ - Словник української мови; "ПіК"- "Політика і культура"; "СіЧ""Слово і час", "ГУ"- "Голос України ");
- назви відділів, відділень, факультетів (райвспоживспілка, обл-но, фінвідділ, біофак, журфак, юрфак);
- назви посад (завкафедри, генсек, санінструктор);
- назви документів (спецзамовлення, спецпроект, техплан);
-назви матеріалів, виробів, машин, пристроїв (лавсан, тикональ -титан+кобальт+нікель+алюміній, комол - кобальт+молібден, колінвал, апарат УЗД, ГАЗ-51, Ту-154, Ан-24) та ін.
Творення складноскорочених слів (абревіатур) мусить відповідати таким вимогам:
а) слово має легко "розгортатися" в повне найменування;
б) не має збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові;
в) відповідати нормам українського правопису.
Невдалими можна вважати немилозвучні абревіатури (СЄХЛ- Східноєвропейська хокейна ліга; СФУ-ЖО - Світова федерація українських жіночих організацій; ЄФВС -Європейський фонд валютної співпраці; ТКЛТБ- Телекомпанія Львівського телебачення; ЗЗБВ - завод залізобетонних виробів), співзвучні з якимось звичайним словом (КІНО - Київський інститут народної освіти; УХО-Українська християнська організація; ЛАК-Ліга арабських країн), незрозумілі (молзавод, індпошив, промпродукти).
Наслідком тривалої взаємодії української та російської мов є ненормативні сьогодні абревіатури, напр.: вуз, а треба - внз або виш, зво, ОМОН, а треба - ЗМОП, ін 'яз, а треба - інфак. Як релікти сприймаємо запозичені з російської мови абревіатури самбо (самооборона без оружия), бомж (без определенного места жительства), спецназ (отряд специального назначения) та інші.
В діловому мовленні абревіатури виконують важливі функції - інформативної компресії та економії місця у ділових паперах. Вживати їх потрібно так, щоб вони були зрозумілими для всіх, хто читає документ. Тому при першому вживанні складноскороченої назви в тексті її потрібно розкривати в дужках, а потім уже вживати у скороченому вигляді, напр.: УЦЕПД (Український центр економічних та політичних досліджень).
Абревіатури є однослівним еквівалентом скорочення. Це самостійні слова-іменники, що мають граматичний рід, можуть бути незмінними або відмінюватися за відмінками. У невідмінюваних абревіатурах буквеного типу рід визначають за головним словом мотивуючого словосполучення, напр.:НТР (ж. р.) - науково-технічна революція. В інших абревіатурах рід визначається граматично, за фінальною частиною скорочення, напр.: Донбас, загс - чоловічого роду, бо закінчуються на приголосний.
Таким чином, існує безліч точок зору на класифікацію абревіатури, але всі вони мають спільні характеристики. Узагальнюючи думку вчених-мовознавців, бачимо, що абревіатури бувають ініціальні, складового, змішаного, комбінованого типів.
Використовуючи абревіатури слід дотримуватися таких вимог: скорочення повинно бути зрозумілим, загальноприйнятим; воно не повинно збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові; скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному тексті; не можна перевантажувати текст графічними скороченнями.
1.3 Проблема класифікації складних слів
Традиційно в українському мовознавстві осново- і словоскладання вирізняють як окремі самостійні і рівноправні способи словотворення, в ході використання яких утворюються складні слова.
На підставі твірних елементів відповідно вирізняють два типи посталих одиниць:
У теорії складних слів до сьогодні дискутується питання про термін для позначення процесу творення дериваційно складних лексем: “словоскладання” чи “основоскладання”. Немало дослідників їх ототожнюють. Так, російські мовознавці - В.М.Немченко та В.О.Виноградов, не розмежовуючи словоскладання і основоскладання, підкреслюють, що вони утворюються в обох випадках.
Основоскладання – це найпродуктивніший спосіб творення складних слів у сучасній українській мові, зокрема і в фахових мовах (технічні, економічні тексти), що полягає у поєднанні основ за допомогою iнтерфiксiв -о-, -є-
(доброзичливий, праце- здатний), -и-, -ох- (триповерховий, двохатомний), унаслідок якого постають композити. Композити як мовне явище здавна були в полі уваги науковців, однак змушені зауважити, що й до цього часу існують суперечності щодо визначення таких, з’ясування їхнього статус, особливостей.
Поняття “композит” в українському мовознавстві сприймається у широкому і вузькому розумінні. Широке трактування композитів полягає в розумінні їх як складних слів, утворених з двох або кількох слів, основ чи коренів, об’єднаних в одну лексичну одиницю, яка набула формально-граматичних і семантичних ознак окремого слова, як наголошувала Н.Ф.Клименко у свої статті (Композитні утворення в українському мово знавстві // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки. –2000.– № 6. – С.122 – 125).
У вузькому розумінні композити (лат. compositus – складник, складений з частин) – це складні слова, утворені основоскладанням. Саме в цьому значенні тепер вживається термін “композит” на позначення слів, утворених складанням основ.
Сердюк М.Г. (вважає, що першопочатковим джерелом складних слів – спосіб словоскладання) встановлює найбільш активні принципи (способи) словоскладення: морфологічний – з’єднання слів (основ або коренів) у складних словах за допомогою сполучного голосного; синтаксико-морфологічний – сполучення слів у складному слові, в основу будови якого покладено морфологічний принцип, а в основу змісту – синтаксичне словосполучення; синтаксичний – сполучення компонентів складного слова у формі зв’язку дієслова з додатком (імперативний зворот); нейтральний – сполучення слів у складному слові шляхом їх співположення з відсутністю звичайного граматичного оформлення (Сердюк М. Г. Абревіатури і співвідносні з ними слова та словосполучення / М.Г.Сердюк // Українське мовознавство. – 1981. – Вип. 8. – С.69 – 76).
Іншої точки зору дотримувався О.І.Моїсеєв: “Річ не в тому, що словоскладання, яке діє на рівні словотворення, діалектично переходить в основоскладання на морфемному рівні. Сутність питання полягає в тому, що й на рівні словотворення діє не тільки словоскладання, при якому базисні, або твірні, слова повністю переходять у похідне складне слово, але й основоскладання, при якому базисні слова переходять у нове слово лише своїми основами (міряти землю – землемір, падає сніг - снігопад і т. п.)” (Моисеев А. И. К определению термина / А. И. Моисеев // Семиотические проблемы языков науки, терминологии и информатики. – М. : Изд-во Моск. Ун-та, 1971. – Ч. 2. – С. 336–338). Вчений наголошує на необхідності розмежування понять основоскладання й словоскладання, оскільки відводить кожному з них окреме місце у системі словотворення. Він зазначає, що творення складних слів не обмежується цими двома способами, тому що дериватологи виділяють такі, як: основоскладання (землемір), основоскладання з суфіксацією (молотобоєць), словоскладання (хала-лабораторія).
Деякі вчені трактують основоскладання як складання в широкому розумінні, тобто спосіб творення складних слів називають чистим складанням, при якому слово утворюється з двох або більше мотивувальних основ. Основним виступає останній компонент, який часто рівноцінний цілому слову і слугує для морфологічного оформлення складного слова (вказує на частиномовну приналежність слова, на його рід, число, відмінок).
Складні слова поєднують у собі дві або більше основ самостійних слів; таке з’єднання реалізується з допомогою сполучних голосних о або е, може супроводжуватися одночасною суфіксацією опорної основи. Вчені розглядають випадки поєднання основ в одну лексичну одиницю без сполучних голосних, зазначаючи, що вони простежуються:
а) у складаннях, першим компонентом яких виступає числівник у р.в.: п’ятирічка;
б) в утвореннях типу “наказовий спосіб + іменник”: горицвіт;
в) у словах типу Новгород,
Н.Ф. Клименко, яка вважає, що 10% словникового складу мови становлять складні слова і що більшість з них утворилась основоскладанням, стверджує у своїй статті “Спершу виникло словоскладання, далі на його ґрунті сформувалось основоскладання, якому властивий більший ступінь зв’язку між компонентами”. Цей спосіб творення складних слів Н.Ф.Клименко називає “центром, навколо якого відбувається перехід слів чотирьох різновидів: простих, композитів, юкстапозитів, абревіатур”. Композити в сучасній мові зазнають декомпозиції, бо за певними ознаками наближаються до простих афіксальних лексем: злодій, злодіяка, злодіячити, злодюга, злодюжка. (Клименко Н. Ф. Морфемно-словотвірний фонд української мови як дослідницька та інформаційно-довідкова система / Н. Ф. Клименко, Є. А.Карпіловська, Л. І. Комарова, Т. І. Недозим, Т. В. Іванова // Мовознавство. – 1990. – № 6. – С. 41 – 50).
Н.Ф.Клименко наголошує на тому, що композити утворюються не від будь-яких словосполучень, а лише від тих, “де є тісний зв’язок між його членами” (Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучасної української мови / Н. Ф.Клименко. – К.: ІЗМН, 1998. – 182 с).
Авторка виділяє вісім видів словосполучень, співвідносних з іменниками-композитами:
Усі наведені різновиди композитів утворюються на основі елементарного порівняння або вказівки на поєднання двох різних явищ за схемою: “одно, як інше”, “і те, і інше”. Н.Ф.Клименко зробила спробу пояснити морфемну будову композитів, яка зумовлена синтаксичною природою його мотивації. Композити мотивуються переважно двочленними словосполученнями, тому більшість із них має двокореневу структуру. На основі порівняння ступенів афіксального перетворення композитів і простих слів Н.Ф.Клименко робить висновок, що слова, утворені основоскладанням, стримують афіксальне розростання слова.
Вона вказує на необхідність розмежування явищ основоскладання й словоскладання в синхронії для того, щоб виявити характерні тенденції словотвору певної мови, з’ясувати синтаксичну і семантичну основу формування різнотипних складних слів. “В історичному плані словоскладання розглядається як перший ступінь творення складних слів, другим є основоскладання” (Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучасної української мови / Н. Ф.Клименко. – К.: ІЗМН, 1998. – 182 с).
Розрізнення основоскладання й словоскладання як різних типів складання основ спостерігається у працях таких вчених, як: Н.С.Родзевич, К.Г.Городенська, М.Я.Плющ, О.С.Шевчук, В.О.Горпинич та ін. Упродовж тривалого часу не раз зазначалося, що способом складання основ повнозначних слів утворюються складні слова за допомогою сполучних голосних, наприклад: бурякорізка, сінокіс, землеустрій. Поєднання складників у основоскладених-іменниках може відбуватися і без сполучного голосного, наприклад: стопкран, Миргород, трикутник, золототисячник. Голосні [а] та [и], одним з яких завершується перша основа таких іменників (авіамодель, екстравагантність, п’ятирічка), хоч і не становлять за сучасними граматичними нормами сполучні голосні, усе ж виконують з’єднувальну функцію між приголосними у звуковій оболонці композита.
Шевчук визначає характерні ознаки основоскладання:
В.О.Горпинич виділяє три різновиди основоскладання:
а) утворення похідних слів на основі сурядного поєднання окремих слів: лісостеп;
б) утворення похідних слів із словосполучень: сільське господарство – сільськогосподарський;
в) утворення похідних слів зі слів, які безпосередньо не поєднуються в словосполучення: пароплав, фотоательє, паровоз.
Дехто з учених, зокрема М.Я.Брицин, І.Г.Матвіяс, називає спосіб творення складних слів шляхом поєднання основ за допомогою інтерфіксів словоскладанням (Лінгвістичне визначення композитів // Наукові запис ки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. М. Коцюбинського. Серія “Філологія”. – 1999. – № 1.– С.54 – 57).
І.Г.Матвіяс виділяє два типи складних слів, які утворені:
а) зрощенням окремих частин словосполучення в одне слово: позаторік, трикутник;
б) зближенням елементів словосполучення: хліб-сіль, часто-густо (Матвіяс І.Г. Курс сучасної літературної мови. Морфологія./ Матвіяс І.Г. - К., 1962.- с. 11-24).
О.А.Земська вважає, що творення складних іменників реалізується кількома способами. Складні слова звичайно складаються з двох основ, хоча можуть вміщувати й більшу кількість компонентів. За способом поєднання компонентів дослідниця розрізняє дві групи складних іменників: складні іменники, компоненти яких з’єднуються за допомогою інтерфікса, і складні іменники, компоненти яких поєднуються без допомоги інтерфікса.
Дослідниця виділяє кілька типів поєднання складних слів:
А) складання спільно з суфіксацією (матеріально вираженою і нульовою); такі словоформи використовуються для творення іменників (другим компонентом у них виступає основа дієслова або іменника: орденоносець;
Б) складання в сполученні з нульовою суфіксацією, у межах якого розрізняють складання з другим дієслівним чи іменним компонентом – залежно від того, словом якої частини мови виражено останню частину складного слова;
В) складання з опорним іменним компонентом, які мають значення “носій відношення до предмета, названого опорним компонентом складання та конкретизованого першим компонентом складання” (носоріг).
Таким чином сформувалися різні підходи до вивчення складних слів, до окреслення обсягу поняття, яке вони позначають, а також до розмежування основоскладання та словоскладання як двох різновидів способу складання. Визначення складних лексем знаходимо в багатьох працях. Автори виділяють чотири основні різновиди характеристики складних слів:
а) за основу береться морфемна структура слова: наявність двох чи більше кореневих морфем;
б) на перший план висувається семантична єдність компонентів складання;
в) в основу трактування покладено співвіднесеність складного слова зі словосполученням;
г) складні слова утворюються за принципом аналогії.
Абревіатури та складні слова на сьогодні є широковживаними словами як у мові, так і в мовленні. Але найбільшого поширення вони зазнали у мові економічної галузі, адже у зв’язку з економічними відносинами з країнами збільшується і словниковий склад мови. Використання абревіатур та складних слів у мові, фахових текстах вказує на те, що мова здатна сприймати будь-які нововведення, неологізми у своєму складі та поглинати їх, що пояснюється лексичними, фонетичними, граматичними та іншими видами особливостей. Адже для абревіатур та складних слів притаманні специфічні ознаки, що відрізняють джерело їх виникнення; вони є способами творення слів, які, зокрема, використовуються окремих галузях, зокрема наукових, технічних та економічних. Таким чином пояснюється їх конкретне місце та значення у мові, бо вони є невід’ємною її частиною (за допомогою абревіатури та складних слів утворюються нові слова).
2.1 Аналіз абревіатур в економічній лексиці
Кодифікація абревіатур — складний процес, на який постійно впливає мовна політика і свідоме втручання суспільства. Вживання абревіатур в українській мові підлягає певним нормам як в загальнолітературній мові так і в окремих термінологічних системах. Словотвір складноскорочених слів, буквених, буквено-звукових і звукових абревіатур також має свої закономірності.
Серед способів словотвору абревіація посідає особливе, специфічне місце, оскільки у мові вона виконує компресивну функцію, тобто слугує для утворення більш коротких, порівняно з відповідним словосполученням, номінацій. Це стосується і термінологічних одиниць, які формують галузеві терміносистеми. В. П. Даниленко свого часу вказувала, що можна виокремити кілька способів словотвору, які використовують як прийом скорочування термінів-словосполучень, це – афіксація, словоскладання (або основоскладання), субстантивація та абревіація.
Для економічної лексики, враховуючи її переобтяженість складними і складеними найменуваннями, абревіація потрібна як засіб мовної економії. Суть економного використання мови полягає в забезпеченні передачі максимальної кількості інформації в одиницю часу, інакше кажучи, у підвищенні ефективності комунікативної функції мови.
У сучасному мовознавстві по-різному визначаються причини активізації процесів скорочення найменувань, проте наголошується, що цей спосіб термінотворення стрімко набирає інтенсивності, що відповідає загальному напрямку розвитку спеціальної лексики.
Варто зауважити, що абревіація відрізняється від інших способів словотвору характером з’єднуваних компонентів. Якщо при словоскладанні з’єднувані компоненти є повноцінними семантичними одиницями – словами або їхніми лексичними основами, то при абревіації з’єднувані компоненти є найчастіше асемантичними частинами слова або окремими звуками, як зазначає Горпинич у своєму дослідженні (Горпинич В.О. Будова слова і словотвір./ Горпинич В.О. - К., 1977.- с. 87-89).
Наші спостереження над словотвором обліку й аудиту в українській мові дозволяють виділити окремо найчисельнішу групу термінів, які утворені способом абревіації. Це – ініціальні абревіатури, кількість яких у досліджуваній терміносистемі становить близько 130 одиниць.
Відомо, що ініціальна абревіація має два підтипи: утворення з початкових звуків слів і утворення з назв початкових літер. Звукові ініціальні абревіатури в українській терміносистемі обліку й аудиту утворюються за допомогою букв, які позначають відповідні звуки, що сприяє легкій вимові абревіатури як звичайного слова.
Наприклад:
СВК (система внутрішнього контролю)
АПУ (Аудиторська палата України)
САУ (Спілка аудиторів України)
Якщо абревіатура не містить голосних звуків і є важкою для вимови, при творенні нових галузевих слів використовують літерну ініціальну абревіацію.
Наприклад:
ДКРС (Державна контрольно-ревізійна служба)
МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності)
ТМЦ (товарно-матеріальні цінності).
Ініціальні абревіатури в терміносистемі обліку й аудиту позначають такі об’єкти, поняття, явища:
1) абревіатури – назви інститутів, корпорацій, асоціацій:
ФДСК (Федеральна депозитна страхова корпорація)
ІФВ (Інститут фінансових виконавців)
ІВА (Інститут внутрішніх аудиторів)
НАДПБО (Національна асоціація державних правлінь бухгалтерського обліку).
2) абревіатури – назви стандартів, принципів:
СППВА (стандарти професійної практики внутрішнього аудиту)
ЗПБО (загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку)
МСА (Міжнародні стандарти аудиту)
МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності).
3) абревіатури – назви установ:
АПУ (Аудиторська палата України)
САУ (Спілка аудиторів України)
НБУ (Національний банк України)
КРУ (Контрольно-ревізійне управління)
ЦУНГО (Центральне управління народногосподарського обліку)
ІВА (Інститут внутрішніх аудиторів).
4) абревіатури – назви ризику аудиторської та облікової діяльності:
РК (ризик контролю)
РН (ризик невиявлення)
АР (аудиторський ризик)
РСО (ризик системи організації обліку)
РАО (ризик аналітичних оглядів)
РТО (ризик тестування оборотів)
РСК (ризик системи контролю).
За структурою ініціальні абревіатури в українській термінології обліку й аудиту ділять на дво-, три-, чотири- та п’ятикомпонентні.
1. прикметник + іменник:
ПО (первинний облік)
СК (статутний капітал)
ПЗ (поточні зобов’язання)
ВК (власний капітал)
НА (нематеріальні активи)
2. іменник + іменник:
ДР (дебет рахунку)
РЛ (ризик ліквідності)
АВ (апромікзація витрат)
УО (уніфікація обігу)
1. прикметник+прикметник+іменник із значенням видового поняття щодо терміна-іменника та зі вказівкою його функціональної ознаки. Наприклад:
МВО (матеріально-відповідальна особа)
КРУ (Контрольно-ревізійне управління)
ЄСП (єдиний соціальний податок)
ОБР (операційні бухгалтерські рахунки)
ІПР (індивідуальний пенсійний рахунок)
2. іменник+прикметник+іменник зі значенням функціонального відношення поняття, вираженого стрижневим суб’єктно-об’єктним іменником, та зі значенням видового поняття стосовно залежного іменника. Наприклад:
ОВП (обсяг виробленої продукції)
ФРЧ (фонд робочого часу)
СВК (система внутрішнього контролю)
ІСЦ (індекс споживчих цін)
ІФВ (Інститут фінансових виконавців)
3. прикметник+іменник+іменник зі значенням видового поняття стосовно терміна, вираженого стрижневим суб’єктно-об’єктним іменником та з указівкою його функціональної особливості:
ЗПА (загальна помилка аудиту)
ЗРК (загальний результат контролю)
1. прикметник+прикметник+прикметник+іменник із значенням видового поняття щодо терміна-іменника зі вказівкою його функціональної ознаки:
ПФТС (Позабіржова фондова торгова система)
ФДСК (Федеральна депозитна страхова корпорація)
2. прикметник+іменник+прикметник+іменник:
МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності)
ЗПБО (загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку)
3. іменник + прикметник+ іменник+іменник:
ФДМУ (Фонд Державного майна України),
ПМПА (Положення з міжнародної практики аудиту)
ОЕСР (Організація економічної співпраці і розвитку)
ЦУНГО (Центральне управління народногосподарського обліку)
АІСГБ (Американський інститут сертифікованих громадських бухгалтерів)
СППВА (стандарти професійної практики внутрішнього аудиту).
Отже, слово як мовний знак може розвиватись і видозмінювати свою структуру. Цей процес можливо простежити на прикладі скорочень, що утворюють особливу групу лексичних одиниць, під якими ми розуміємо скорочені варіанти написання або вимови слова / словосполучення різної структури та характеру. Однією з основних причин виникнення абревіатур є потреба в точності, мовленнєвій і графічній економії. Загальновідомо, що абревіація не породжує нових понять, оскільки вона співіснує у мові зі складними назвами для позначення того чи іншого багаточленного найменування.
Таким чином, ініціальні абревіатури в терміносистемі обліку й аудиту є важливим елементом досліджуваної терміносистеми, що дозволяє говорити про її можливості встановлення структурної специфіки термінів обліку й аудиту на термінологічному полі галузевих систем сучасної української літературної мови, зокрема економічної лексики. Адже абревіатури широко використовуються в галузевих мовах (економічних, технічних та інших), де необхідно не лише скоротити зміст, але й зробити його змістовнішим і не переобтяжувати надмірно великою кількістю складних наукових термінів, понять.
2.2 Особливості творення складних слів
Економічна лексика, на відміну від інших видів лексик, специфічна тим, що значну чатсину її слів становлять складні слова.
Складне слово – це таке слово, яке утворене з основ із реальним значенням лексичного цілого, значення якого є простою сумою значень його компонентів, але в той же час не змінює лексичних значень останніх, а, навпаки, виростає з них, перетворюючи їх у складні частини якісно нової лексичної одиниці.
Перші дослідження складних слів у мовознавстві з’являються на основі зіставлення слів з одним коренем - як простих за будовою, так і слів, творча основа яких має більше одного кореня. Давні первісні слова, будучи кореневими, сприймались як прості за будовою. При афіксальному словотворі ускладнюються зміст і будова кореневих слів. З’являється потреба в уточненні змісту терміна складні слова. Композитами вважаються слова, які мають не афіксальний, а композитній спосіб творення основи; їхній твірний матеріал поєднує в собі два чи більше простих слів, або їх основи, чи тільки кореневі морфеми.
На відміну від простих слів та словосполучень специфіка складних слів полягає у структурно-семантичних та функціональних особливостях складних найменувань у мові. Як зазначав у своїх дослідженнях Завгороднєв Ю.А., Дуда О.І. Способи утворення фінансово-економічних термінів у сучасній англійській мові // Іноземна філологія. - 1999. - випуск 111. - С. 201-212) складні слова потрібні тому, що дуже часто існує потреба втілити дві ідеї в одному слові”
Лексичне значення складного слова є не просто сумою значень його ономасіологічних ознак, а визначається складними взаємовідносинами між ними, їх гносеологічними функціями, природою об’єкта, що відображається. Порівняно з простими словами, складна назва має більші можливості номінативного представлення своєї семантики.
Складні слова є наслідком способу словотвору – основоскладання.
Основною ознакою складного слова є наявність у ньому інтерфікса.
Інтерфікс – це морф, що служить для сполучення двох основ в одне ціле при утворенні складних слів (землекоп, лісостеп, життєпис, криголам). Основна функція інтерфіксів словотворча.
Морфи о, е виступають у ролі варіантів, поява яких залежить від характеру кінцевого приголосного першої основи складання: після твердого кінцевого приголосного першої основи.
За походженням інтерфікси о, е — це колишні суфікси першої основи словосполучення. З часом утворилося багато складних слів, словотворчим засобом яких були інтерфікси о, е.
В економічній лексиці складні слова з інтерфіксом зустрічаються доволі часто, зокрема в термінології.
- Іменники
1. Руки + О + Стискати = рукостискання (золоте рукостискання).
2. Оренда + О + Давати = орендодавець (тут слово «орендодавець» утворилося не не лише за допомогою інтерфіксу, але й завдяки суфіксу –ець, який вказує на особу.
3. Поведінка + О + Описувати = Поведінкоописовий (поведінкоописова теорія)
4. Ціна + О + Утворити = Ціноутворення.
5. Вексель + Е + Тримати = Векселетримач.
6. Вексель + Е + Давати = Векселедавець.
7. Лізинг + О + Одержати = Лізингоодержувач.
8. Матеріал + О + Містити = Матеріаломісткість.
9. Робота + О + Давати = Роботодавець
Один + О + Особа = одноособовий (одноособове володіння).
Довгий + О + Строк = Довгостроковий (довгостроковий платіж).
Короткий + О + Строк = Короткостроковий (короткострокове зобов’язання)
Добрий + О + Якісний = Доброякісний
Документ + О + Потік = Документопотік
Товар + О + Обіг = Товарообіг
Особливістю складних слів є наявність внутрішнього й зовнішнього синтаксису.
Внутрішній синтаксис – це специфічний порядок розташування елементів, їх зв’язок, який ґрунтується на тому, що пояснювальний член словосполучення в композиті обов’язково виступає в препозиції, тобто ставиться перед тією основою, яку він пояснює.
Зовнішній синтаксис визначається зв’язком лексем у реченні. Якщо композит виражений іменником, то в реченні він виступає підметом, може мати означення-прикметник і може виражати суб’єктні відношення у словосполученні.
Анти- антидемпінгове мито, антикризове управління.
Біо-: біметалізм, біполярна шкала.
Євро-: євроринок, єврочеки, євродолари, єврокредити, єврооблігації.
Де-: демаркетинг, демонетизація, демонополізація
Інтер-: інтервалюта, інтервенційна валюта.
Контр(а)-: контрабанда, контрагент.
Макро-: макроекономіка, макроструктура.
Між-: міжбанківський ринок, міжнародна валютна ліквідація.
Ре-: реверсія, ре валентність, реекспорт, реімпорт, реінжиніринг, ремаркетинг.
Не-: невідкладні потреби.
В економічній сфері діяльності використовуються складні слова, які у більшості випадків представлені термінами.
Термін – це слово чи словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т.п.) мови, яке створене (отримане, запозичене і т.п.) для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів.
Використання термінів в економічній лексиці не є випадковим адже економічна лексика – це система назв економічних явищ і понять, що функціонують в економічних сферах законодавства, ділової документації і економічних наук, становить великий і надзвичайно важливий пласт словника мови.
Види термінів-складних слів:
1. вузькоспеціальні (витрати-ефективність, баланс оборотно-сальдовий, баланс статикодинамічний);
2. загальнонаукові, вживані в усіх галузях (кредитоздатність, собівартість, макроекономіка, облік внутрішньогосподарський, предмет судово-бухгалтерської експертизи, собівартість поточна).
Вузькоспеціальні складні слова поділяються на:
а) однослівні (прості та складні) (кредитоспроможний, єврочек, лоро-конто, тайм-чартер, бізнес-план, інтервалюта);
б) терміни-словосполучення (витрати загальновиробничі, відомість розрахунково-платіжна, договір зовнішньоекономічний, зовнішньоекономічні зв’язки, предмет судово-бухгалтерської експертизи).
Таким чином, можна зробити висновок, що складні слова є невід’ємною частиною економічної лексики, бо завдяки їм поповнюється словниковий склад.
На структуру складного слова в межах економічної лексики впливають:
- особливості лексичної сполучуваності слів;
- характер номінативного значення основ, з яких утворюються складні слова;
- наявність інтерфіксу, який є словотворчим голосним і поєднує ці основи;
- специфіка синтаксичної сполучуваності частини мови кожної з основ.
Крім цього складні слова в економічній лексиці представляють собою терміни та поняття; вони бувають як вузькогалузевими, що притаманні для певної сфери економіки, так і загальнонауковими. Слова, що притаманні вузькогалузевій сфері, в свою чергу поділяються на однослівні та терміни-словосполучення.
2.3 Значення абревіатур та складних слів
Мова – це система, яка перебуває в постійному русі, тому на всіх її рівнях відбуваються зміни, однак якщо імпульси розвитку окремих рівнів, наприклад фонетичного, закладені у внутрішній будові самої мови, то збагачення її лексичного складу зумовлене також і дією позамовних чинників.
Лексичний склад, внутрішня будова, межі економічної лексики рухливі, відкриті, перебувають у постійному розвитку і взаємодії з термінами, поняттями, а також ринковими відносинами.
Економіці притаманні точність і чіткість (наявність розрахунків, графіків, рівнянь), з одного боку, проте основним об’єктом економіки є відносини між людьми, а це зумовлює значний вплив людського чинника на понятійний апарат різних галузей економічної науки, зокрема в бухгалтерському обліку.
Щодо морфемного складу економічної лексики, то тут головне завдання відводиться словотвору, завдяки якому утворюються нові слова.
Словотвірні засоби тут поширюються на абревіатури. Такий спосіб словотворення економніший щодо інших, але утворені за його допомогою термінологічні одиниці в українській банківській терміносистемі фіксуються рідко. Це в основному складноскорочені слова, що за морфемним складом тотожні відповідному синонімічному словосполученню: зарплата (заробітна плата), ощадкаса (ощадна каса), бухоблік (бухгалтерський облік), госпрозрахунок (господарський розрахунок), держбанк (державний банк), фінвідділ (фінансовий відділ). Ширше представлено випадки поєднання основоскладання і суфіксації: позикоодержувач, чекодержатель, віродавець, векселеодержувач та інші.
Кожна людина використовує абревіатури по різному хтось частіше хтось навпаки. Частіше абревіатурами користуються люди які причетні до економічної сфери.
Інтенсивне входження абревіатур як коротких варіантів багаточленних номінацій різних суспільно значимих інституцій або багатокомпонентних термінів в економічну лексику пояснюється позамовними чинниками, зокрема активізацією торговельно-економічних міжнародних зв’язків України, її співпрацею з різними міжнародними організаціями, а також внутрішньомовними тенденціями, спрямованими на регламентацію та впорядкованість мовних засобів, зумовлених прагненням до реалізації економних способів найменування складних понять, що характерне, офіційно-діловому стилю, до якого належать тексти бухгалтерського обліку.
Абревіатури, називаючи об'єкти реальної дійсності є вторинними номенами, оскільки вони постали на базі словосполучень, які вже виконували номінативну функцію. Багатокомпонентні словосполучення, що номінують актуальні економічні поняття, а отже, й володіють високим ступенем уживаності, незручні в користуванні. Тому в галузі спостерігаємо тенденцію до заміни подібних громіздких утворень на компактні однослівні структури. Але для читання текст, який не перенасичений абревіатурами, може з легкістю читатися і розумітися. Але не завжди кількість абревіатур впливає на розуміння тексту, якщо людина не знає, як повністю звучить абревіатура то вона не зрозуміє смислу тексту.
Таким чином, такі способи словотвору як абревіація та основоскладання характерні і для економічної лексики. На відміну від інших способів, слова вищевказаних способів тут зустрічається частіше, що пояснюється їх продуктивністю
Складні слова, на відміну від абревіатур, в економічній лексиці зустрічаються частіше, що зумовлено різноманітними ознаками для їх творення: наявність інтерфіксу, іншомовні префікси, а також характерна морфемна будова самих основ при їх сполучуваності між собою.
Є така характерна ознака, яка поєднує абревіацію та складні слова: абревіація не породжує нових понять, оскільки вона співіснує у мові зі складними словами для позначення того чи іншого багаточленного найменування.
ВИСНОВОК
Економічний стан завжди був, є і буде невіддільною частиною стану кожної конкретної держави, а тому зумовлює позицію не лише даної країни у світі, але й ставлення інших держав до неї. Україна у ХХІ столітті проживає дуже бурхливий період. Економічний рівень у цих змінах відіграє надзвичайно важливу роль.
Зважаючи на те, що на українському ринку все більшого поширення набувають економічні відносини, партнерство із закордонними підприємствами, в мову для різних галузей економіки, в обіг входять нові слова спеціалізованої лексики з вузьким її використанням.
Скрізь, де опрацьовуються, розповсюджуються чи застосовуються фахові знання, неможливо уникнути використання вузькоспеціалізованої лексики: чи це економічна галузь, наука і техніка, політика та управління, чи інформаційно-документальні напрямки.
У контексті технологічного і соціоструктурного розвитку саме в галузі економічних знань виникає необхідність називати нові предмети та процеси, змінювати старі поняття, які є недостатніми для специфічної комунікації. При цьому з’являється група складних слів.
В цілому економічна лексика являє собою поняття спеціальної професійної галузі науки та становлять важливу складову текстів економічного напряму.
Використання термінологічних абревіатур у фахових текстах мотивується їхньою компактністю, лаконічністю та сприяє реалізації закону мовної економії.
У час, коли з величезною швидкістю зростає кількість текстів, публікацій та друкованих повідомлень, важливим аспектом є правильне розуміння реципієнтами цих засобів мовної економії та їх значень. Проте зі збагаченням та ускладненням словникового запасу стає все важче досягнути однозначного розуміння термінів. Ця проблема ускладнюється ще й тим, що багато скорочень доволі часто у різних текстах мають різне значення, і тому поряд з уже відомими абревіатурами необхідно обов’язково подавати їх роз’яснення. Враховуючи вищевказане, одним з найважливіших аспектів лінгвістики є саме аналіз та обробка абревіатур і складних слів у конкретних фахових мовах (текстах).
Особливість абревіації як способу словотворення полягає в тому, що вона спрямована на створення більш коротких порівняно з вихідними структурами (словосполуками або реченнями) номінацій-синонімів, що дає змогу економити місце в обмежених за обсягом комп’ютерних масивах без порушення мовної інформативності.
Зростаюче значення абревіатур, яке сьогодні фіксується вченими, можна наочно побачити у наявності великої кількості словників та списків скорочень для різних галузей науки і техніки.
На відміну від абревіатур, складні слова за мають не лише номінативну ознаку, але й предикативну, атрибутивну, що пояснюється їх функціональністю у текстах.
Список використаних джерел і літератури
1. Монографії:
Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. Вид. друге, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа, 1986.-199 с.
Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови в 2 ч. Ч.1./ Жовтобрюх М.А. Кулик Б.М.- К., 1965.- с.55-60.
Клименко Н. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові / Н. Ф. Клименко. - К. : Наук. думка, 1984. - 251 с.
Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучасної української мови / Н. Ф.Клименко. – К.: ІЗМН, 1998. – 182 с.
Клименко Н. Ф. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі : Монографія / Н. Ф. Клименко, Є. А . Карпіловська, Л. П. Кислюк. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. – 336 с.
Матвіяс І.Г. Курс сучасної літературної мови. Морфологія./ Матвіяс І.Г. - К., 1962.- с. 11-24.
Словотвір сучасної української літературної мови / [відп. ред. М. А. Жовтобрюх]. - К. : Наук. думка, 1979. -406 с.
Сучасна українська літературна мова: підруч. / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.]; за ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк., 2000. - 430 с.
2. Статті:
Возна Р.Ф. Абревіатури в діловому мовленні / Р. Ф. Возна // Культура слова. – К., 1981. – Вип. 23. – С. 48 – 50.
Горпинич В.О. Будова слова і словотвір./ Горпинич В.О. - К., 1977.- с. 87-89.
Завгороднєв Ю.А., Дуда О.І. Способи утворення фінансово-економічних термінів у сучасній англійській мові // Іноземна філологія. - 1999. - випуск 111. - С. 201-212.
Клименко Н.Ф. Як народжується слово./ Клименко Н.Ф. - К., 1991. -с.67-81
Композитні утворення в українському мово знавстві // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки. –2000.– № 6. – С.122 – 125.
Ландер М. Абревіатури зі значенням інструменталя в сучасних галузевих терміносистемах / М. Ландер // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика», Випуск 7. – Х., 2008. – С. 188 – 189.
Лінгвістичне визначення композитів // Наукові запис ки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. М. Коцюбинського. Серія “Філологія”. – 1999. – № 1.– С.54 – 57.
Нелюба А. Від графічної економії до нових словотворчих засобів і основ (складання скорочених основ і його наслідки в словотвірній номінації) / А. Нелюба // Вісник Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Філологія. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. – Вип. ХV – XVIII. – С. 222 – 226.
Природа утворень моделі “іменник+іменник без з’єднувального голосного”// Науковий вісник Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія “Філологічні науки”. – 1999.– № 13. – С.15 – 19.
Семантико-граматична структура складних номінацій // Тези Всеукр. наук. конф. “ Граматичні категорії української мови”. –Вінниця, 2000. – С.5 – 7.
Сердюк М. Г. Абревіатури і співвідносні з ними слова та словосполучення / М.Г.Сердюк // Українське мовознавство. – 1981. – Вип. 8. – С.69 – 76.
3. Збірки статей:
Аброморфемні елементи іншомовного походження: критерії визначення їх статусу // Михайло Андрійович Жовтобрюх і сучасна українська лінгвістика: зб. матер. всеукр. наук. конф.; Черкаси, 10-11 листопада, 2005 / відп. ред. Г.І. Мартинова. - Черкаси: Брама-Україна, 2006.- С.140-146.
Взаємозв’язок закономірностей побудови складних слів з людським мисленням // Нові технології навчання: науково-методичний збірник.– К.: ІСДО, 1993.– Вип. 9. – С.145 – 152.
Іменники-композити в східнослов’янських мовах. Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. пр. – К.: НПУ, 2001. – С.112 – 118.
Клименко Н. Ф. Морфемно-словотвірний фонд української мови як дослідницька та інформаційно-довідкова система / Н. Ф. Клименко, Є. А.Карпіловська, Л. І. Комарова, Т. І. Недозим, Т. В. Іванова // Мовознавство. – 1990. – № 6. – С. 41 – 50.
Методологічні аспекти дослідження складової струк ту ри композитів і юкстапозитів // Материалы по русско-славянскому языкознанию: Межвузов. сб. научн. тр. – Воронеж, 2000. – Вып. 25.– С. 83 – 91.
Нелюба А. Номінативно-словотвірні можливості абревіатур / А. Нелюба // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – Харків, 2004. – Т. 10. – С. 233 – 241.
Психолінгвістичний аспект у побудові двокомпонентних складних і складених слів // Нові технології навчання: науково-методичний збірник. – К.: ІСДО, 1994. – Вип.12.– С.87 – 93.
Халіновська Л. Особливості абревіації в українській авіаційній термінології / Л. Халіновська // Проблеми української термінології: [збірник наукових праць] / відповідальний редактор Л. Полюга. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2010. - 202, [2] с. - (Вісник / Національний університет «Львівська політехніка»; № 675). - C. 50- 77.
4. Словники:
Великий тлумачний словник української мови / [уклад. і гол. ред. Бусел В. Т.]. - К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. - 1440 с.
Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. – К. : Вища шк., 1985. – 360 с
Завадський Й.С., Осовська Т.В., Юшкевич О.О. Економічний словник.-К., Кондор.-2006.
Клименко Н. Ф. Абревіація. Українська мова. Енциклопедія // Редкол.: Русанівський В. М., Тираненко О. О. та ін. – К.: Українська енциклопедія, 2004. – 824 с.
Селіванова О. О.Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. — Полтава: Довкілля. — К, 2006. — 716 с.
Словник бухгалтерських термінів / Ф.Ф.Бутинець.-Ж., 2001
Думчак І. М. Абревіація в українській мові: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд. філол. наук / І. М. Думчак.– Івано-Франківськ, 1998. – 16 с.
Климович С. М. Структурно-семантичні типи аброутворень в українській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. «Українська мова» / С. М. Кочан. – Запоріжжя, 2008. – 20 с.
Додаток 1. Список аналізованих абревіатур, використаних
у курсовій роботі
АПУ (Аудиторська палата України)
САУ (Спілка аудиторів України)
НБУ (Національний банк України)
КРУ (Контрольно-ревізійне управління)
ЦУНГО (Центральне управління народногосподарського обліку)
ІВА (Інститут внутрішніх аудиторів)
СППВА (стандарти професійної практики внутрішнього аудиту)
ЗПБО (загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку)
МСА (Міжнародні стандарти аудиту)
МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності).
ФДСК (Федеральна депозитна страхова корпорація)
ІФВ (Інститут фінансових виконавців)
ІВА (Інститут внутрішніх аудиторів)
НАДПБО (Національна асоціація державних правлінь бухгалтерського обліку).
ДКРС (Державна контрольно-ревізійна служба)
МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності)
ТМЦ (товарно-матеріальні цінності).
РК (ризик контролю)
РН (ризик невиявлення)
АР (аудиторський ризик)
РСО (ризик системи організації обліку)
РАО (ризик аналітичних оглядів)
РТО (ризик тестування оборотів)
РСК (ризик системи контролю).
ПО (первинний облік)
СК (статутний капітал)
ПЗ (поточні зобов’язання)
ВК (власний капітал)
НА (нематеріальні активи)
ДР (дебет рахунку)
РЛ (ризик ліквідності)
АВ (апромікзація витрат)
УО (уніфікація обігу)
МВО (матеріально-відповідальна особа)
КРУ (Контрольно-ревізійне управління)
ЄСП (єдиний соціальний податок)
ОБР (операційні бухгалтерські рахунки)
ІПР (індивідуальний пенсійний рахунок)
ОВП (обсяг виробленої продукції)
ФРЧ (фонд робочого часу)
СВК (система внутрішнього контролю)
ІСЦ (індекс споживчих цін)
ІФВ (Інститут фінансових виконавців)
ФДМУ (Фонд Державного майна України),
ПМПА (Положення з міжнародної практики аудиту)
ОЕСР (Організація економічної співпраці і розвитку)
МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності)
ЗПБО (загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку)