Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Особливості міжнародного права
Міжнародне право відрізняється від всіх інших правових систем предметом і методами правового регулювання, об'єктом і суб'єктами права, а також засобом нормотворення і забезпеченням виконання розпоряджень міжнародно-правових норм.
Предметом регулювання міжнародного права є політичні, економічні й інші відносини між державами, що різні за своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням і між іншими суб'єктами міжнародного права.
Таким чином, міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції кожної конкретної держави, так і її територіальних меж.
Має відмінності і метод правового регулювання, використовуваний у міжнародному публічному праві. В основному тут використовується імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, обумовлений насамперед їхнім суб'єктним складом, і такий, що полягає в обов'язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах міжнародного права.
Особливість суб'єктів міжнародного права виявляється насамперед у передвстановленості їх персоніфікованого (названого, пойменованого) переліку, що є остаточним і не підлягає розширенню.
Якщо у внутрішньодержавному праві суб'єкт — це носій прав і обов'язків, то суб'єкт міжнародного права — це носій міжнародних прав і обов'язків.
Суб'єктами міжнародного права є:
а) держави;
б) нації і народи, що борються за своє національне визволення (більш детально — ті, що борються за свободу, незалежність і створення власної державності);
в) міжнародні організації;
г) державоподібні суб'єкти.
Серед самих суб'єктів міжнародного публічного права головне і визначальне місце належить суверенним державам, що виступають у якості основних суб'єктів міжнародного права. Саме від їхньої діяльності на міжнародній арені залежать стабільне існування і функціонування всієї міжнародної системи в цілому, збереження сформованої системи міжнародних відносин і ефективність самого міжнародного права. Адже тільки держави, діючи в рамках міжнародно-правових норм, володіють реальною силою і можливостями із забезпечення миру і міжнародної безпеки, у тому числі і з примусового забезпечення дотримання і виконання всіма суб'єктами міжнародного права своїх зобов'язань.
Більш докладно характеристики й особливості суб'єктів міжнародного права будуть розглянуті нижче.
Особливість об'єктів міжнародного права полягає в тому, що до них належить усе те, із приводу чого держави й інші суб'єкти міжнародного права вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.
Таким чином, у коло об'єктів міжнародного права входять конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать винятково до внутрішньої компетенції держави і можуть виходити за межі державної території. Причому слід мати на увазі, що тільки держави вправі вступати в будь-які правовідносини (визначати будь-який об'єкт взаємовідносин), котрі вони вважають необхідними і вигідними для себе. Єдиним обмеженням для держав у цьому смислі може бути пряма заборона якогось об'єкта міжнародним правом (наприклад, не можуть бути об'єктом продажу жінки і діти, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.).
У якості об'єктів міжнародно-правових відносин можуть виступати:
1) територія і міжнародний простір;
2) дії;
3) стримування від дій.
Територія виступає в якості об'єкта міжнародно-правових відносин дуже часто, особливо після закінчення війн, наприклад у мирних договорах. Дії можуть бути об'єктом у найрізноманітніших правовідносинах, наприклад у пактах про взаємодопомогу і союзні договори. Стримування від дій також є об'єктом міжнародно-правових відносин, наприклад у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони і звичаї війни.
Слід, проте, мати на увазі, що об'єкт міжнародно-прл-вових відносин, коли він виражається в дії або стримуванні від дії, повинний бути правомірний, тобто він не повинний суперечити принципам і нормам міжнародного права. Наприклад, втручання у внутрішні справи держав не може бути об'єктом міжнародно-правових відносин, тому що воно заборонено самим міжнародним правом, зокрема Статутом ООН.
Засоби створення і забезпечення виконання чинних норм міжнародного права також мають свої особливості.
Засоби створення норм міжнародного права носять координаційний характер, тобто норми міжнародного права створюються самими суб'єктами міжнародного права в результаті взаємних компромісів і поступок, що призводять до угоди з тих або інших питань міжнародних відносин.
Тому норми міжнародного права — є результат узгодження воль держав.
Слід мати на увазі, що процес узгодження воль держав або інших суб'єктів міжнародного права — це специфічний процес, що необхідно відрізняти, але не відривати від інших процесів, що відбуваються у світовій системі і навколишньому середовищі (основні аспекти узгодження воль держав будуть розглянуті нижче).
Особливість порядку примуса до дотримання норм міжнародного права полягає в передбаченні в таких нормах можливості застосування примусових заходів для забезпечення їхнього беззаперечного дотримання. Такий примус здійснюється самими суб'єктами міжнародного права, як правило, державами, на основі чинних міжнародно-правових норм і в рамках відповідних міжнародних договорів.
Примус для дотримання норм міжнародного права здійснюється у формі індивідуальних або колективних (групових):
репресалій — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на відновлення своїх прав, порушених державою-порушницею, за допомогою інших, ніж застосування сили або погроза її застосування;
pemopciu — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на зустрічне обмеження прав держави-порушниці (наприклад, відповідні дискримінаційні заходи у відношенні фізичних і юридичних осіб держави-порушниці, зустрічні митні обмеження і т.д.).
Якщо в основі правомірності репресалій лежить обов'язок держави, що наміряється звернутися до них, використовувати для цього мирну процедуру відшкодування збитку, заподіяного їй правопорушенням, то реторсії мають на меті відновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав. Слід мати на увазі, що міжнародне право забороняє збройні, тобто пов'язані з застосуванням сили репресалії. Лише відмова держави-порушниці від мирної процедури відшкодування збитку або від виконання рішення, прийнятого внаслідок застосування такої процедури, дає правомірну можливість для звернення до таких репресалій. Причому заходи, використовувані в їхній якості, повинні бути пропорційні (розмірні) правопорушенню, що викликало їх, і підлягають припиненню з моменту відновлення положення, що йому передувало. Вимоги домірності й адекватності пред'являються і до реторсій. Причому дотримання принципу домірності, а також категорична вимога незастосування військової сили була висловлена Комісією з прогресивного розвитку і кодификації міжнародного права ООН, при розробці проекту міжнародної Конвенції про відповідальність держав.
Поняття джерел міжнародного права переплітається з проблемою створення міжнародно-правових норм. У зв'язку з цим у багатьох загальновизнаних курсах міжнародного права розгляд поняття "джерела", як правило, пов'язано з питанням про створення міжнародно-правових норм.
Наприклад у праці Ф. Мартенса "Сучасне міжнародне право цивілізованих народів" зазначається, що "незалежні держави, які утворюють міжнародний союз, не підкоряються верховній владі, що визначала б своїми законами взаємні їхні відносини... Підставою юридичних норм, які визначають міжнародні відносини, е тільки усвідомлення цивілізованими державами необхідності міжнародного правового порядку і їх добровільна згода, що випливає звідси, на визнання його обов'язковості". Тому Ф. Мартенс робить висновок, що усвідомлення і згода набувають свого зовнішнього вираження (формулювання) у міжнародних звичаях і трактатах, у дипломатичних переговорах, у законодавстві, урядових розпорядженнях, нарешті, у рішеннях судів. Наскільки названі акти і звичаєві засади правильно відображають правосвідомість держав, настільки вони можуть вважатися джерелами сучасного позитивного міжнародного права.
Професор Віденського університету А. Фердросс у своєму курсі "Міжнародне право" пов'язує поняття "джерела міжнародного права" з дією міжнародно-правових норм у часі: "Процес виникнення, зміни і припинення дії цих норм регулюється самим міжнародним правом, тому що воно, подібно до інших правопорядків, містить не тільки норми матеріального права, які регулюють певні життєві відносини, а й правотворчі норми, що встановлюють, яким способом можуть виникнути, змінитися і припинитися позитивні норми права. Отже, обставини, що регулюються правотворчими нормами і за допомогою яких встановлюються норми міжнародного права, називають джерелами міжнародного права".
Іншими словами, тут ідеться про так звані формальні (правотворчі) і матеріальні (позитивні) норми міжнародного права. Тому ті джерела міжнародного права, що регулюються формальними нормами, А. Фердросс відносить до формальних джерел міжнародного права. Відповідно джерела міжнародного права, за допомогою яких діють соціальні феномени, що впливають на сам процес створення міжнародно-правових норм, належать до матеріальних джерел міжнародного права.
Американський професор міжнародного права Ч. Хайд визначає їх як "момент, коли принципи і правила, що регулюють поведінку держав, уперше з'являються як такі".
У найширшому розумінні джерелом міжнародного права можна було б назвати матеріальні умови життя суспільства. Проте це визначення є надто загальним, адже матеріальні умови життя суспільства однаковою мірою є джерелом і інших надбудовних соціальних явищ, ідей, правосвідомості, внутрішньодержавного права тощо.
У радянській науці міжнародного права джерела міжнародного права визначалися як форми, в яких існують норми міжнародного права, тобто як результат процесу творення цих норм. При цьому спосіб творення норм міжнародного права ґрунтувався на так званій теорії узгодження волі держав.
Більш чіткий механізм міжнародно-правового нормотворення міститься у концепції узгодження позицій суб'єктів міжнародного права. Доцільно міжнародне нормотворення розглядати як підсумок узгодження не волі, а позицій держав.
Аналізуючи сучасні теоретичні концепції міжнародного права, можна визначити джерелами міжнародного права (у юридичному значенні) - форми, в яких існують норми міжнародного права, створені суб'єктами міжнародного права в результаті узгодження своїх позицій. При цьому мається на увазі, що створення норм міжнародного права — це процес, а джерела міжнародного права це кінцевий результат цього процесу.
Незважаючи на розбіжності теоретичних концепцій щодо поняття "джерело міжнародного права", у сучасному міжнародному праві з цього питання варто виходити з міжнародної угоди, учасниками якої стали практично всі держави світу. Мається на увазі Статут Міжнародного суду. У його статті 38 дано перелік джерел міжнародного права, що застосовується цим судом при розв'язанні переданих йому спорів:
• міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безумовно визнані державами, які сперечаються;
• міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної правовою нормою;
• загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
• судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм (із застереженням).
До цього переліку варто додати обов'язкові нормативні резолюції міжнародних організацій як суб'єктів сучасного міжнародного права, що також є джерелами міжнародного права, хоч вони і мають обмежене застосування.
Слід розрізняти звичай і звичаєве право, тому що лише такий звичай є основою звичаєвого права, який відповідає правовому почуттю і правосвідомості. Утворення міжнародного звичаєвого права може відбуватися так, що у практиці держав застосовується правовий принцип, який не дістав відображення у позитивному праві, або так, що й до існуючого звичаю додається ще й правова переконаність. При цьому утворення загальної звичаєвої норми не означає, що вона застосовувалася усіма державами. Водночас загальне звичаєве право не може виникнути як противага або суперечність правовим переконанням якогось цивілізованого народу в сучасній міжнародній системі.
Усвідомлення наявності юридичного зобов'язання, на відміну від мотивів ввічливості, справедливості й моралі, англійський юрист Я. Броунлі розглядає як досить реальний чинник, що дає змогу в практиці держав визнати відмінність між зобов'язанням і звичаєвою практикою.
У процесі творення звичаєвих норм дуже істотним є й те, що вони завжди виникають у практиці вузького кола держав. Звичаєва практика, що може бути локальною або дуже поширеною, визнана двома або більше державами як правова норма, стає такою. Згодом така звичаєва норма трансформується в норму загального міжнародного права через її визнання іншими або багатьма членами міжнародного співтовариства.
На відміну від концепцій класичного міжнародного права, за доктриною якого загальне міжнародне право ототожнювалося виключно зі звичаєвим правом, вважається, що в розвитку сучасного міжнародного права важливу роль відіграє міжнародний договір. У другій половині XX ст. саме договірному способові творення норм міжнародного права віддають перевагу практично всі суб'єкти міжнародного права.
Я. Броунлі розглядає цю проблему дещо ширше і вважає, що "правотворчі міжнародні договори, заключні акти міжнародних конференцій, резолюції Генеральної Асамблеї ООН і проекти, прийняті Комісією міжнародного права, прямо впливають на зміст міжнародного права".
У ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. підкреслюється, що "імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустиме". Саме категорія "загальне міжнародне право" підкреслює єдність міжнародного права, що складається як із звичаєвих, так і з договірних міжнародно-правових норм.
Прикладами міжнародних угод (договорів) є декларації, протоколи, конвенції, пакти, трактати і т.д. Хоч, як відомо, у ст. 38 Статуту Міжнародного суду згадуються лише міжнародні конвенції - як загальні, так і спеціальні.
"Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями" - це такі принципи права, що визнані цивілізованими народами, тобто містилися у правопорядках цивілізованих націй або є основою цих правопорядків. Серед них:
• lex specialis derogat general (спеціальним законом скасовується загальний);
• lex posterior derogat priori (наступним законом скасовується попередній);
• res iudicata (принцип юридичної чинності договору);
• abus de droit (принцип заборони зловживання правом) та інші. Це юридичні поняття, постулати, правила юридичної логіки і
юридичної техніки, що застосовуються як у національних правових системах, так і в міжнародному праві у процесі тлумачення і застосування правових норм. Водночас позитивний розвиток міжнародного права в другій половині XX ст. свідчить про те, що дедалі більшого значення у міжнародному праві набувають принципи, закріплені в універсальних міжнародних договорах. Схвалені міжнародним співтовариством такі принципи стають звичаєвими міжнародно-правовими нормами.
Функції міжнародного права - це основні напрями його впливу на відносини, які виступають предметом міжнародно-правового регулювання.
Головною соціальною функцією є посилення існуючої системи міжнародних відносин шляхом підтримки в ній належного характеру. У свою чергу, головна юридична функція - це правове регулювання міждержавних відносин. Обидві функції стабілізуючі, адже за допомогою норм міжнародного права держави встановлюють загальноприйнятні стандарти поведінки в найрізноманітніших галузях відносин (координуюча функція). Регулююча функція міжнародного права виявляється в прийнятті державами встановлених норм поведінки, за відсутності яких стає неможливим спільне існування та функціонування, міжнародні відносини.
Міжнародне право містить норми, які спонукають держави слідувати певним правилам поведінки, в яких концентрується забезпечуюча функція міжнародного права. Тут утворилися механізми, важелі, які захищають законні інтереси держав та здійснюють охоронну функцію міжнародного права.
Також можна виділити функції протидії існуванню та появі нових інститутів та відносин, які протирічать цілям та принципам міжнародного права; розширення та поглиблення зв'язків між державами; інформаційно-виховну, тобто передачі досвіду мирного регулювання та інші.
Система міжнародного права - внутрішньо єдина, цілісна сукупність взаємопов'язаних галузей міжнародного права, що мають свої принципи і поділяються на підгалузі, інститути і норми.
Система сучасного міжнародного права має об'єктивний характер і включає в себе основні принципи міжнародного права і його галузі: право міжнародних договорів; міжнародне морське право; міжнародне повітряне право; міжнародне космічне право; право зовнішніх зносин; право міжнародних організацій; мирні засоби вирішення міжнародних спорів;, міжнародне гуманітарне право; міжнародне екологічне право, міжнародне економічне право; право міжнародної безпеки; міжнародний захист прав людини; принципи і норми, що встановлюють режим державної та інших територій, та інші.
Однак на початку XX ст. Гольтцендорф виділив у міжнародному праві 3 основні галузі: міжнародне кримінальне право і процес, міжнародне приватне право і процес, міжнародне державне право.
Як зазначалося, міжнародне право діє у системі історично можливих світових правопорядків. Характерною особливістю світового правопорядку, в якому діє сучасне міжнародне право, є визнання державами однакових правових принципів, обов'язкових для виконання кожним членом світового співтовариства.
Зустрічається також поділ міжнародного права на загальну та особливу частини. Так, до загальної частини відносять питання теорії та історії міжнародного права, основні принципи міжнародного права, а до особливої частини - галузі міжнародного права.
Сучасні міжнародні відносини склалися на основі схожої правосвідомості народів, без якої не може бути ні міжнародного договору, ні міжнародного звичаю. На цій основі в результаті міжнародного спілкування державами (та іншими суб'єктами міжнародного права) створюються шляхом погодження їхніх міжнародно-правових позицій з урахуванням балансу інтересів при підписанні договорів між собою юридичні норми, які у сукупності із звичаєвими нормами регулюють певні відносини і разом становлять сучасне міжнародне право як особливу систему права.
Розглянемо характерні риси міжнародного права як особливої системи права.
По-перше, додержання норм міжнародного права після їх створення забезпечується за потреби державним примусом, здійснюваним безпосередньо або опосередковано. Це правомірно, оскільки договірний процес між суб'єктами міжнародного права закріплює взаємні права та обов'язки.
По-друге, міжнародне право слугує своєрідним масштабом можливої і належної поведінки держав у міжнародних відносинах. У свою чергу в національному праві кожної держави, у тому числі й України, є норми, які регулюють діяльність державних органів у міжнародних відносинах. Наприклад Закон України "Про міжнародні договори України" 2004 р. регламентує повноваження і порядок підготовки, підписання Україною міжнародних договорів, порядок їх ратифікації й виконання і т. ін.
По-третє, для міжнародного права як особливої системи права характерним є те, що воно має свій специфічний предмет регулювання. Як зазначалося, таким предметом регулювання для міжнародного права є відносини між суб'єктами міжнародного права.
По-четверте, суб'єктами міжнародного права, на відміну від внутрішньодержавного права, є головним чином суверенні держави, міжнародні організації, державоподібні утворення тощо.
По-п'яте, для міжнародного права характерний свій, лише йому притаманний, спосіб творення норм. Його основою є узгодження між собою позицій суб'єктів міжнародного права, що дає змогу досягати угод і створювати норми міжнародного права. Процес узгодження позицій держав є основою демократичної спрямованості міжнародно-правових норм, які іноді можуть відрізнятися від соціальної сутності цих держав.
Зазначеними характерними рисами міжнародне право докорінно відрізняється від національних систем права тих чи інших держав. Це підтверджується при здійсненні порівняльного аналізу національного і міжнародного права. Основні відмінності їх стосуються способу утворення норм, суб'єктів права, предмету регулювання, соціальної сутності і способів функціонування права тощо.