Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
АПАРАТ УПРАВЛІННЯ – це сукупність управлінців, що в межах певної організаційної структури управління здійснюють управлінські функції, розробляють методи менеджменту, приймають управлінські рішення, та на засадах влади і лідерства впливають на підлеглих працівників. Апарат управління є складовою керуючої системи організації.
БЮДЖЕТ – це розпис надходжень та видатків на певний період, пов’язаний з функціонуванням певного об’єкта, реалізацією проекту, виробництвом продукції (товарів, робіт, послуг), що формується на засадах багатоваріантного аналізу з метою пошуку найоптимальнішого шляху досягнення встановлених цілей організації.
БЮДЖЕТУВАННЯ (БЮДЖЕТНЕ ПЛАНУВАННЯ)– це процес формування бюджетів для конкретних об’єктів на рік з метою визначення на засадах багатоваріантного аналізу у натуральній чи грошовій формах обсягу видатків і надходжень, оптимізації їх структури та кореспонденції з метою досягнення установлених цілей організації із врахуванням наявності певних обмежень та впливу чинників середовища функціонування.
винагорода – це те, що людина вважає цінним для себе та прагне отримати за затрачені зусилля, виконану роботу, певну поведінку та інше.
відповідальність – це покладений на посадову особу обов'язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне розв'язання.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ІНФОРМАЦІЙНА – це надання правдивої і чесної інформації засобам масової інформації при здійсненні рекламної діяльності, при переговорах з партнерами.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КОРПОРАТИВНА - це відповідальність перед працівниками і засновниками підприємства щодо використання ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, енергетичних, інформаційних тощо), розподілу прибутків, висунення на керівні посади тощо.
відповідальність Соціальна – це добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА - це використання “чистих” джерел фінансування, своєчасні виконання договірних зобов’язань та виплата заробітної плати, проведення обґрунтованого обліку, економічного аналізу тощо.
відповідальність Юридична – це виконання конкретних держав них законодавчих актів, інструкцій, норм та т.п., які визначають засади правового функціонування організації.
Влада – це можливість впливати на поведінку інших людей.
ВЛАДА ВИНАГОРОДИ – це різновид форм влади, який полягає у тому, що вплив на підлеглих здійснюється через застосування винагород, тобто використовується бажання підлеглих отримати цінну для них винагороду в обмін на виконані дії чи певну поведінку.
ВЛАДА ДИСЦИПЛІНАРНА – це різновид форми влади, який полягає у тому, що виконавець перебуває під впливом визначеного режиму робочого дня, графіка виконання робіт, положень та інструкцій щодо виконання своїх обов’язків, використання техніки, оснащення, меблів, а також зауважень, розпоряджень та наказів керівника.
ВЛАДА ЕКСПЕРТНА – це різновид форм влади, який полягає у тому, що керівник володіє спеціальними знаннями, які можуть задовольнити певні потреби підлеглих.
ВЛАДА ЕТАЛОННА – це різновид форм влади, який полягає у тому, що вплив на підлеглих здійснюється на засадах харизми, тобто на силі особистих якостей та здібностей керівника.
* У словнику відображено власну позицію авторів щодо тлумачення основних термінів та понять менеджменту, а також використано деякі формулювання з літературних джерел [3, 15, 16, 32-34, 41, 44, 51, 52, 54, 55, 61, 62, 66, 75, 87, 167, 108, 110, 118, 159, 162].
ВЛАДА ЗАКОННА (ТРАДИЦІЙНА) – це різновид форм влади, який полягає у тому, що вплив на підлеглих здійснюється на засадах традицій, які здатні задовольнити потребу виконавця в захищеності і приналежності. При цьому виконавець вірить в те, що керівник має право віддавати накази, а його обов’язок – їх виконувати.
ВЛАДА ІНФОРМАЦІЙНА – це різновид форми влади, який полягає у тому, що виконавець перебуває під впливом інформації, якою володіє керівник і впевнений, що вона забезпечує прийняття необхідних управлінських рішень.
ВЛАДА ПРИМУСУ – це різновид форм влади, який полягає у тому, що вплив на підлеглих здійснюється через страх втратити роботу, повагу, захищеність тощо.
Вплив – це будь-яка поведінка одного працівника (наприклад, керівника), яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуття і т. п. іншого працівника (наприклад, підлеглого).
Графік – це спосіб наочного відображення стану і ходу виробничо-господарської діяльності з допомогою умовних позначень (крапок, ліній, фігур тощо).
група (колектив) – це дві і більше особи, які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа здійснює вплив на конкретних людей (працівників) і одночасно знаходиться під впливом конкретних людей.
ГРУПА КОМАНДНА – це формальна група, яка об’єднує керівників одного чи декількох рівнів управління.
ГРУПА НЕФОРМАЛЬНА – це група працівників, яка створюється спонтанно на засадах соціальної взаємодії, об’єднуючи людей за спільними інтересами, для задоволення потреб у причетності, взаємодопомозі, взаємозахисті, тісному спілкуванні тощо.
ГРУПА ФОРМАЛЬНА – це група працівників, яка створена з певною метою керівництвом організації і утворюється у результаті вертикального чи горизонтального поділів праці, діяльність якої свідомо планується, організовується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певних цілей.
ГРУПА ЦІЛЬОВА – це формальна група, яка об’єднує фахівців відповідної спеціалізації, що працюють для досягнення конкретних організаційних цілей.
Делегування – це передача завдань і повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання.
ДЕПАРТАМЕНТАЛІЗАЦІЯ – це процес структурного поділу організації за певними ознаками на підрозділи, служби, штаби тощо.
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ – це делегування вищими рівнями управління нижчим рівням своїх повноважень та відповідальності.
ДИСТРЕС - це явище, пов’язане з хворобами, невдачами, конфліктами, неприємними життєвими ситуаціями та обставинами, розлученням, втратою коханої людини тощо. Такий стрес викликає переживання, страхи, неспокій, зумовлює виникнення депресії, хвороб, руйнує здоров’я.
ДІАГРАМА – це графік, який відображає кількісні співвідношення, структуру явиш, показників.
ДІЛОВОДСТВО – це процес, пов'язаний зі складанням документів, їх обробкою, проходженням, зберіганням.
Документація – це письмове надання інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності й розумової діяльності людини.
Доплати – це кошти, що виплачуються понад встановлені тарифні ставки, нормативи, ліміти у зв’язку з виникненням особливих умов чи обставин. Доплати установлюються за: роботу у понаднормовий час; суміщення професій (посад); розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; виконання обов’язків тимчасово-відсутнього працівника; роботу у важких та шкідливих умовах праці; роботу в нічний час; перевезення небезпечних вантажів; роботу у вихідні дні; багатозмінний режим роботи; роз’їзний характер праці тощо.
ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ – це складові, що формують комунікаційний процес. До них відносяться: відправник (джерело) – це той, хто генерує ідеї, збирає інформацію і передає її; повідомлення – інформаційна ідея, яка закодована з допомо гою символів; канал – засіб передачі інформації; отримувач (споживач) – особа, для якої призначена інформація.
ЕТАПИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ – це послідовність історичних періодів, що відображають процес зародження та формування науки про менеджмент. До етапів історичного розвитку менеджменту відносяться: 1 етап - розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва; 2 етап - формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків; 3 етап - побудова систем управління, орієнтованих на ринок; 4 етап - активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення; 5 етап - формування системних та ситуаційних підходів; 6 етап - комп’ютеризація управлінських процесів.
ЕТИКА – це сукупність загальноприйнятих юридичних та моральних правил, норм, вимог, які людина ставить перед собою, або які вимагає суспільство у певному середовищі, соціальній групі тощо.
Єдина тарифна сітка (ЄТС) – це єдиний уніфікований підхід до оцінки складності робіт і диференціації умов оплати праці усіх категорій персоналу. ЄТС базується на таких принципах: 1) охоплення усіх категорій персоналу; 2) групування професій робітників та посад службовців за ознакою спільності виконуваних функцій без урахування галузевих відмінностей; 3) віднесення робітників та службовців до розрядів єдиної уніфікованої сітки за ознакою складності робіт чи функцій, що виконуються (при цьому робітникам присвоюються розряди, а службовцям – кваліфікаційні категорії); 4) установлення тарифних ставок, виходячи із вартісної величини межі малозабезпеченості та рівномірного зростання порозрядних тарифних коефіцієнтів.
ЗАВДАННЯ – це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Передбачають роботу з предметами праці, знаряддями праці, інформацією, людьми тощо.
ЗАКОНИ МЕНЕДЖМЕНТУ – це сталі та незаперечні норми управління організаціями. Менеджмент базується на таких законах: спеціалізації управління, інтеграції управління, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, демократизації управління, економії часу в управлінні, пропорційного розвитку систем управління тощо.
ІННОВАЦІЇ – нові досягнення, призначені для впровадження та використання у діяльності підприємства.
Інформація – це сукупність повідомлень, які відображають кон кретний бік явища, події, виробничо-господарської діяльності.
ІНФРАСТРУКТУРА – сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують різні сфери економіки (фінансові інституції, транспортні сполучення, зв’язок, консалтингові служби, комунальне господарство, охорона здоров’я тощо).
КАТЕГОРІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ – це основні, найбільш широкі і найзагальніші поняття науки про менеджмент, які формують її категорійний апарат. До основних категорій менеджменту відносяться такі поняття: організація, керуюча та керована системи організації, функції менеджменту, методи менеджменту, управлінські рішення, комунікації, керівництво та ін.
КЕРІВНИЦТВО – це вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій.
КЕРОВАНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ – це підсистема управління організацією, яка під впливом управлінських рішень забезпечує досягнення цілей організації. Для спрощення термінології у практиці слово “підсистема” замінюють на слово “система”. До неї входять виконавці (робітники, операційники, оператори та ін.), а також необхідні їм для здійснення виробничо-господарської діяльності технічні, організаційні та комунікаційні засоби, приміщення тощо.
КЕРУЮЧА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ – це підсистема управління організацією, основним завданням якої є вироблення управлінських рішень, з допомогою яких здійснюється вплив на керовану систему організації. Для спрощення термінології у практиці слово “підсистема” замінюють на слово “система”. Вона складається з апарату управління, засобів і технології управління, адміністративних приміщень, засобів комунікацій тощо. Ключовим структурним елементом керуючої системи є апарат управління, який включає усіх управлінців (менеджерів) даної організації.
КОМІТЕТ – це формальна група, яка створюється на тимчасових чи постійних засадах з метою виконання конкретних завдань. Комітети поділяють на тимчасові (спеціальні): комітет з усунення браку на виробництві, комітет зі скорочення працівників, ліквідаційна комісія тощо; постійні: ревізійна комісія, науково-технічна рада, методична рада, рада директорів тощо.
КОМУНІКАЦІЇ – це обмін інформацією, її змістом між двома і більше людьми (працівниками).
КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС – це процес обміну інформацією між двома і більше людьми, працівниками з метою розв'язання певної проблеми.
КОНКУРЕНТИ – юридичні чи фізичні особи, що змагаються за досягнення ідентичної мети: володіння ресурсами, ринками тощо.
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ – це сукупність якісних і вартісних характеристик продукції, що забезпечують її відповідність вимогам ринку у певний період часу. Це поняття характеризує ступінь привабливості товарів для споживачів у певних часових та просторових умовах.
Конструкторські документи – включають ескізи виробів (деталей, вузлів та ін.), креслення, конструкторські карти, влаштування машин (приладів, комп’ютерів, верстатів, автоматів, транспортних засобів) та оснащення (пристроїв, інструментів) тощо. Є різновидом технологічних методів менеджменту.
КОНТРОЛЮВАННЯ – це вид управлінської діяльності щодо забезпечення процесу, з допомогою якого керівництво організації визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також напрями здійснення необхідних коректив.
КОНТРОЛЬ ВИБІРКОВИЙ – це різновид контролю, який полягає у здійсненні лише відносно окремих об’єктів з усієї однорідної сукупності (наприклад, перевірка роботи лише гальванічного цеху).
контроль Децентралізований – це різновид контролю, який полягає у базуванні на соціальних нормах, цінностях, традиціях та корпоративній культурі; акцентуванні уваги на самоконтролі та внутрішньогруповому контролі, що здійснюється на засадах соціальної взаємодії; прозорості інформації про цілі, засоби, терміни проведення контролю; забезпеченні двостороннього впливу тощо.
контроль заключний – це різновид контролю, який полягає у здійсненні на виході із системи організації та визначенні кількісних та якісних аспектів результатів виробничо-господарської діяльності.
контроль Попередній – це різновид контролю, який полягає у здійсненні на вході в систему організації та реалізації через правила, процедури, поведінку щодо різних видів ресурсів (трудових, фінансових, матеріальних, технологічних, інформаційних тощо).
контроль Поточний – це різновид контролю, який полягає у здійсненні у самій системі-організації у процесі виробничо-господарської діяльності. Він характеризується таким: носить характер управлінської необхідності; має ціль та охоплює конкретні робочі місця; використовує зовнішні ресурси, які перетворює в ресурси для внутрішнього споживання організації; націлюється на усі види діяльності організації тощо.
КОНТРОЛЬ РАЗОВИЙ – це різновид контролю, який проводиться під впливом чинників, що випадково або несподівано виникають у процесі виробничо-господарської діяльності (наприклад, проведення інвентаризації у коморах після виявлення крадіжок).
КОНТРОЛЬ СУЦІЛЬНИЙ – це різновид контролю, який полягає у здійсненні послідовної перевірки усієї сукупності підконтрольних об’єктів (ресурсів, продукціії, операцій, робіт тощо).
контроль Централізований – це різновид контролю, який полягає у наявності спеціалізованих контрольних служб; використанні суворих правил, інструкцій, жорстких нормативів; впливі “зверху до низу”; закритості інформації про контроль тощо.
КОНФЛІКТ – це відсутність згоди між двома чи більше суб’єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи. Конфлікти класифікують за ознакою результатів (функціональні, дисфункціональні, безрезультатні) та за змістом (внутрішньоособисті, міжособисті, конфлікти між особою і групою, міжгрупові, конфлікти між керуючою та керованою системами організації, міжорганізаційні).
КУЛЬТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ – це сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, які властиві членам організації. Організаційна культура складається з об’єктивних та суб’єктивних параметрів. До суб’єктивних параметрів культури організації належать: організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла тощо. Об’єктивні параметри культури організації формуються за рахунок місцерозташування організації, дизайну і обладнання робочих місць, престижу та іміджу організації тощо
Лідерство – це здатність за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації.
МАРКЕТИНГ – це діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів.
матеріальне стимулювання праці – це процес формування і використання систем матеріальних стимулів праці і заробітної плати у відповідності з дією закону розподілу за кількістю і якістю праці. Є однією із процесійних теорій мотивації.
Менеджер – це управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.
МЕНЕДЖМЕНТ – це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.
МЕТОДИ БЮДЖЕТУВАННЯ – це способи та прийоми розробки бюджетів в організації. Методи бюджетування класифікують за ознаками: порядком розроблення бюджету, рівнем централізації бюджетування, способом розрахунку планових бюджетних показників, рівнем пристосування бюджетування до змін внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування підприємств тощо.
Методи менеджменту - це способи і прийоми впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо). Методи менеджменту класифікуються за такими ознаками: напрямком впливу, способом врахування інтересів працівників, формою впливу, характером впливу. Найбільш прикладне значення має остання класифікація, відповідно до якої методи менеджменту поділяються на економічні, адміністративні, технологічні та соціально-психологічні.
МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ АДМІНІСТРАТИВНІ – це способи та прийоми впливу керуючої системи організації на керовану систему, завданням яких є формування організаційно-розпорядчих засад функціонування організації. До них відносяться сукупність організаційних, розпорядчих та дисциплінарних способів впливу.
МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ ЕКОНОМІЧНІ – це способи та прийоми впливу керуючої системи організації на керовану систему, що обумовлюються різноманітними економічними важелями, за допомогою яких досягається взаємне та індивідуальне задоволення потреб на усіх рівнях. До економічних методів менеджменту належать економічні плани та матеріальні стимули.
МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ – це способи та прийоми впливу керуючої системи організації на керовану систему, які використовують індивідуальну і групову свідомість, психологію, базуються на суспільно–значимих морально–етичних категоріях, цінностях, вихованні та покликані підвищувати трудову активність працівників і створювати відповідні соціально-психологічні умови для їх трудової діяльності. До них відносяться соціальні плани, моральні стимули, методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в колективі.
МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ ТЕХНОЛОГІЧНІ – це способи та прийоми впливу керуючої системи організації на керовану систему через документи, які визначають технологію здійснення виробничо-господарських процесів. До технологічних методів менеджменту належать технологічні та конструкторські документи.
МІСІЯ – це чітко виражена причина існування організації, яка може охоплювати такі напрями, як: турбота про працівників; турбота про виробництво; політика зростання та фінансування фірми; технології, які використовуватимуться у виробництві; методи виходу і функціонування на ринку, пошуку потенційних ринків; задоволення потреб споживачів; публічне проголошення переконань та цінностей тощо.
Модель – це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об'єкту, який досліджується. Виділяють фізичні, математичні та аналогові моделі.
МОРАЛЬНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІ – це процес морального спонукання до діяльності, який ґрунтується на різноманітних формах суспільного визнання і оцінки трудової активності працівників. Моральне стимулювання передбачає нагородження грамотами, медалями, орденами, почесними званнями, винесення подяки та похвали, занесення на дошки пошани, пропаганда високих досягнень працівників у газетах, журналах, теле- та радіо- передачах тощо.
МОТИВ – це внутрішньо усвідомлене спонукання до дій.
МОТИВУВАННЯ – це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на діяльність, що спрямована на досягнення особистих цілей та цілей організації.
Надбавки – це додаткові виплати працівникам за високу професійну майстерність; високі досягнення в праці; вислугу років (зазвичай стосується військових та працівників правоохоронних органів); виконання особливо важливої чи особливо термінової роботи; знання й використання в роботі іноземних мов; класність водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів; роботу в умовах режимних обмежень тощо.
Науково-технічний прогрес (НТП) – це процес розвитку науки й техніки, що зумовлює глибокі перетворення в усіх прошарках суспільства. Особливістю НТП є високі темпи розвитку науки, скорочення часу впровадження фундаментальних наукових винаходів, створенням прогресивних технічних засобів, технологій тощо.
ОБ‘ЄКТ ВИВЧЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ – це процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій.
ОРГАНІГРАМА – це схематичне відображення структури уп равління, зв'язків, які існують між підрозділами, службами та органами управління.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ – це впоряд кована сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв’язки та дозволяють управляти організацією.
Організаційна структура управління комбінована – це структура управління організацією, яка формується за рахунок різноманітного поєднання лінійної та функціональної організаційних структур управління.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ КОНГЛОМЕРАТНА - це комбінація різноманітних видів організаційних структур управління.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ КООРДИНАЦІЙНА – це структура управління, яка використовується при одночасному виконанні великої кількості програм, при цьому функції керівника делегуються менеджерам-кураторам служб або функціональним блокам, які складаються з кількох служб. Є різновидом адаптивних організаційних структур управління.
організаційна структура управління Лінійна – це сукупність взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбинки, де кожен управлінець підпорядковується тільки одному менеджеру і всі зв'язки з вищими рівнями управління йдуть через нього.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ МАТРИЧНА – це структура управління організації, яка передбачає наявність проектних груп, члени яких підпорядковані як керівнику проекту, так і керівнику тих функціональних відділів, де вони працюють постійно. Застосування такої структури управління дає можливість зменшити витрати на проектні роботи, оскільки використовується чинна робоча сила, існуюча техніка, приміщення, транспортні засоби тощо. Є різновидом адаптивних організаційних структур управління.
Організаційна структура управління НА ЗАСАДАХ раціональної бюрократії – це структура управління, яка характеризується чітким поділом праці і, як результат, появою висококваліфікованих спеціалістів; ієрархічністю рівнів управління, при якій нижчий рівень контролюється вищим; наявністю взаємопов'язаної системи формальних правил і стандартів; формальною знеособленістю, з якою офіційні особи виконують свої обов'язки; здійсненням найму на роботу з урахуванням кваліфікаційних вимог тощо. Є різновидом бюрократичних організаційних структур управління.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВА – це структура управління організацією, у якій постійно змінюються роль і місце керівника програми, тобто керівник змушений пристосовуватись до нових умов, цілей, завдань. Є різновидом адаптивних організаційних структур управління.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ ПРОДУКТОВА – це структура управління організацією, за якою керівнику делегують повноваження з управління певним типом продукції, при цьому керівники вторинних служб (виробничої, технічної, збуту тощо) знаходяться у підпорядкуванні цього керівника. Є різновидом дивізійних організаційних структур управління.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТНА – це тимчасова структура, яка створюється для розв'язання конкретного завдання, реалізації певного тимчасового проекту. Є різновидом адаптивних організаційних структур управління.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ СПОЖИВЧА – це структура управління організацією, що має підрозділи, виробничо-господарська діяльність яких спрямована на забезпечення виробничих потреб певних груп споживачів (покупців). Є різновидом дивізійних організаційних структур управління.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНА – це структура управління організацією, яка формується за гео графічним розташуванням підприємства. Є різновидом дивізійних організаційних структур управління.
організаційна структура управління Функціональна – це ієрархія органів, які забезпечують виконання кожної функції управління на всіх рівнях, при цьому керівники спеціалізуються на окремих управлінських функціях, які виконуються відповідними спеціалістами.
Організаційне проектування – це процес розробки організаційної структури управління організацією, який здійснюється зверху до низу і включає такі етапи: 1) установлення вертикальних рівнів управління; 2) здійснення горизонтального поділу організації, тобто закріплення видів діяльності за лінійними та штабними (функціональними) підрозділами; 3) установлення зв'язків між різними підрозділами; 4) установлення повноважень і відповідальності різних посад; 5) визначення посадових обов'язків, закріплення їх за конкрет ними посадовими особами (за допомогою формування посадових інструкцій).
ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК – це довгострокова робота з удосконалення процесів розв’язання проблем та оновлення в організації за допомогою агента перемін шляхом більш ефективного спільного регулювання, використовуючи культурні постулати, теорію і технологію прикладної науки про поведінку, дослідження дією.
організаційні зміни – це сукупність змін в організації, що зумовлюють здійснення нововведень та можуть відбуватись у таких напрямках: оцінка і зміна цілей організації; зміна структури, тобто розподілу повноважень, відповідальності, поділу на відділи, служби, підрозділи, комітети тощо; зміна техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів; модифікація (зміна) можливостей або поведінки працівників (підготовка до спілкування, переміщення посадових осіб, підвищення кваліфікації, формування груп, оцінка роботи і т.д.); зміна в управлінні виробничо-господарської діяльності.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ АДАПТИВНІ – це структури управління організаціями, які здатні швидко пристосовуватись до змін у навколишньому середовищі. Виділяють чотири основних типи адаптивних (органічних) організаційних структур управління: проектні, матричні, програмно-цільові та координаційні.
Організаційні структури управління дивізійні – це структури управління організаціями із широкою номенклатурою продукції (послуг), в яких швидко змінюється контингент споживачів, а також міжнародними організаціями. До них відносяться: продуктові, споживчі та територіальні.
ОРГАНІЗАЦІЯ – це група людей, діяльність яких свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети
ОРГАНІЗАЦІЯ МЕХАНІСТИЧНА – це організація, яка характеризується консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом в контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо.
організація Неформальна – це група працівників, яка формується спонтанно на засадах соціальної взаємодії (за спільністю інтересів, потреб чи уподобань), як правило, входить у склад формальної організації. Прикладами неформальних організацій можуть бути групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, музики, економічних підходів тощо.
ОРГАНІЗАЦІЯ ОРГАНІСТИЧНА – це організація, яка характеризується динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвитком самоконтролю, демократизацією комунікацій тощо.
організація проста – це організація, яка має лише одну ціль.
організація складна – це організація, яка ставить перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей.
організація Формальна – це група працівників, діяльність яких свідомо планується, організується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Прикладами формальних організацій є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо.
ОРГАНІЗУВАННЯ – це вид управлінської діяльності, який відображає процес створення структури управління організацією.
ПІДПРИЄМЕЦЬ – це людина такого типу, яка готова йти на ризик, новаторство, примноження багатства; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення досягненнями.
ПІДПРИЄМНИЦТВО – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку.
ПІДПРИЄМСТВО – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює певні види діяльності (виробничу, науково-дослідну, комерційну тощо) з метою одержання відповідного рівня результативності та прибутковості. Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.
ПІДПРИЄМСТВО ІНДИВІДУАЛЬНЕ – це підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці.
ПІДПРИЄМСТВО ДЕРЖАВНЕ – це підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності та власності адміністративно-територіальних одиниць.
ПІДПРИЄМСТВО КОЛЕКТИВНЕ – це підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації тощо.
ПІДПРИЄМСТВО ПРИВАТНЕ – це підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили.
ПІДПРИЄМСТВО СІМЕЙНЕ – це підприємство, засноване на власності та праці громадян України – членів однієї сім’ї, які проживають разом.
ПІДПРИЄМСТВО СПІЛЬНЕ – це підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників, якими можуть бути юридичні особи та громадяни України, інших держав тощо.
ПЛАНУВАННЯ – це вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації.
ПЛАНУВАННЯ ОПЕРАТИВНЕ – це різновид управлінської діяльності, яка спрямована на формування вузьких, деталізованих, короткотермінових планів, що присвячені конкретним питанням діяльності підприємства, формуються у розвиток поточних планів. Існує велике безліч різновидів оперативного планування. У сфері фінансового планування найбільш поширеними оперативними планами є платіжний календар, касовий план тощо; у плануванні робочого часу – фонд робочого часу, графік робочого календаря, табель робочого часу тощо; у виробництві – оперативно-виробничий графік виконання робіт, диспетчерські графіки, операційні технологічні графіки, сіткові графіки.
ПЛАНУВАННЯ ПОТОЧНЕ - це різновид управлінської діяльності, який спрямований на розробку параметрів, заходів, бюджетів та адміністративних важелів з метою формування поточних планів щодо функціонування конкретних сфер діяльності організації чи її діяльності загалом на річний період у напрямку досягнення обраної стратегії діяльності. Поточне планування реалізується через певні етапи: 1) інформаційне забезпечення поточного планування; 2) оцінка та аналіз сильних та слабких позицій організації; 3) вибір та формування планових параметрів (системи економічних, технологічних, соціальних та ін. показників) на засадах стратегії; 4) підбір на альтернативних засадах заходів щодо досягнення планових параметрів; 5) бюджетне планування; 6) вибір адміністративних важелів (політики, процедур, правил) досягнення планових параметрів; 7) формування поточного плану; 8) деталізація поточного плану за центрами виконання (відповідальності).
планування Стратегічне – це різновид планування, який полягає у розробці стратегії діяльності організації. Включає такі етапи: 1) інформаційне забезпечення стратегічного планування; 2) установлення місії і цілей організації; 3) вибір методів аналізу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища; 4) оцінка та аналіз факторів зовнішнього середовища; 5) оцінка та аналіз факторів внутрішнього середовища; 6) прогнозування умов функціонування та результатів виробничо-господарської діяльності підприємства; 7) виконання розрахунків, обґрунтувань, проектних рішень; 8) формування варіантів стратегій (стратегічних альтернатив); 9) вибір стратегії; 10) оцінка стратегії на предмет відповідності установленим критеріям.
ПЛАНУВАННЯ ТАКТИЧНЕ – це різновид планування, яки полягає у розробці механізмів реалізації обраної стратегії. Включає поточне та оперативне планування.
Повноваження – це обмежене право використовувати ресурси підприємства (матеріальні, фінансові, трудові та ін.) і направляти зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань. Повноваження делегують посаді, а не особі.
ПОВНОВАЖЕННЯ ЛІНІЙНІ – передаються за суворою ієрархією від керівника до підлеглого.
ПОВНОВАЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНІ – делегуються менеджером більш високого рівня управління, який керує певною функцією менеджменту, менеджеру нижчого рівня управління, який керує аналогічною функцією.
поділ управлінської праці вертикальний – це формування рівнів управління (інституційного, управлінського та технічного), що забезпечує координацію управлінської роботи.
ПОДІЛ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ – це призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами в межах відповідного рівня управління.
ПОЛІТИКА – це загальне керівництво для дій і прийняття рішень, які сприяють досягненню цілей організації.
ПОСТАЧАЛЬНИК – фізична чи юридична особа, яка забезпечує замовників, споживачів, покупців продукцією (товарами, роботами, послугами).
Потреба – це відчуття фізіологічного, психологічного чи соціального дискомфорту, нестача чого-небудь та необхідність у чомусь.
ПРАВИЛО – це порядок дій, які повинні бути виконані в специфічній одноразовій ситуації. Правило розраховане на конкретне і обмежене питання.
ПРАЦІВНИКИ – це найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації. Його роль визначається здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, знаннями (фаховістю), поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням (склад групи, до якої входять), наявністю якостей лідера тощо.
ПРЕДМЕТ ВИВЧЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ – це теоретичні засади управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо), практика управління організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо) та проектування систем менеджменту, тобто формування взаємопов’язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив.
ПРЕМІЇ – це грошові винагороди за успіхи або заслуги в певній галузі діяльності, виконання та перевиконання планових показників, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо.
ПРИБУТОК – це сума, на яку сукупні доходи перевищують сукупні витрати в організації за певний період.
ПРИБУТОК БАЛАНСОВИЙ – це різниця між валовими доходами та валовими витратами.
ПРИБУТОК ЧИСТИЙ – це балансовий прибуток за вирахуванням обов’язкових податкових платежів.
ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУ – основні положення, що формують засади менеджменту. Найвідомішими є принципи цілеспрямованості, врахування потреб та інтересів, ієрархічності, взаємозалежності, динамічної рівноваги, економічності, активізації, системності, єдиновладдя тощо.
ПРОГНОЗУВАННЯ – це один із етапів стратегічного планування, який полягає у використанні сукупності способів і прийомів, що дозволяють на засадах аналізу ретроспективних екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) даних, а також їх змін у аналізованому періоді часу сформувати судження певної вірогідності відносно майбутнього розвитку об’єкта.
ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ – це відносний показник, який характеризує ефективність трудової діяльності і розраховується як співвідношення обсягу виробленої продукції за певний період до затраченого на виготовлення цієї продукції часу.
ПРОЦЕДУРИ – це дії, які слід здійснювати в конкретній ситуації.
ПРОЦЕС МЕНЕДЖМЕНТУ – це послідовність певних завершених етапів, виконання яких сприяє забезпеченню управлінського впливу керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації. До етапів процесу менеджменту відносять: 1 етап - виконання функцій менеджменту (реалізація конкретних функцій менеджменту шляхом застосування загальних); 2 етап - формування та використання методів менеджменту; 3 етап - трансформація методів менеджменту в управлінські рішення; 4 етап - забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва.
РЕГУЛЮВАННЯ – це вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі шляхом розробки і впровадження керуючою системою відповідних заходів.
РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ – це відносний показник прибутковості, який характеризує ефективність діяльності підприємства загалом чи його окремих сфер.
РЕСУРСИ (від фр. ressources – допоміжний засіб, від лат. resurgo – підіймаюсь, виникаю, поновлююсь знову) – це природні, сировинні, матеріальні, фінансові та інші цінності, які можуть бути використані організаціями для створення товарів, надання послуг, одержання певних результатів.
рівні управління – це ієрархія управлінських посад: найвищий рівень управління - інституційний: директор та його заступники; президент та віце-президенти та ін.; середній рівень управління – управлінський: начальник відділу, декан та ін.; найнижчий рівень управління – технічний: начальник дільниці, старший майстер тощо.
РОЗЦІНКА – це величина заробітної плати за одиницю виготовленої продукції.
СИНЕРГІЯ – це зростання сукупної ефективності діяльності в результаті поєднання зусиль окремих частин цілого, їх злиття, інтеграції.
СИСТЕМА – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, яка переслідує досягнення певних цілей та ґрунтується на принципах самоорганізації, синергії і розвитку.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ ВІДРЯДНА АКОРДНА – це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що за конкретний обсяг робіт встановлюється фонд оплати праці, а також терміни виконання робіт, розмір додаткової премії, показники якості тощо.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ ВІДРЯДНА БРИГАДНА – це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що усі члени бригади спільно заробляють колективний фонд оплати праці, який підлягає розподілу з урахуванням певних умов.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ ВІДРЯДНА НЕПРЯМА – це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата допоміжних робітників (ремонтників, налагоджувальників тощо) ставиться у залежність від виробітку основних робітників, яких вони обслуговують.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ ВІДРЯДНА ПРОГРЕСИВНА – це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що при досягненні певного рівня виконання завдання праця оплачується за підвищеними розцінками.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ ВІДРЯДНА ПРОСТА – це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата працівника формується як добуток розцінки та кількості виготовлених виробів.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ ВІДРЯДНО-ПРЕМІАЛЬНА – це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата працівника формується як добуток розцінки, кількості виготовлених виробів та коефіцієнта, що враховує величину премії, яку встановлюють за досягнення певних показників.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ КОМІСІЙНА ЛІНІЙНА – це різновид комісійної форми оплати праці, який полягає у тому, що працівникам установлюється “твердий” норматив у відсотках до величини результуючого показника.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ КОМІСІЙНА ПРОГРЕСИВНА – це різновид комісійної форми оплати праці, який полягає у тому, що установлюється система нормативних ставок винагород, які збільшуються у процесі поліпшення результуючого показника.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ КОМІСІЙНА РЕГРЕСИВНА – це різновид комісійної форми оплати праці, який полягає у тому, що установлюється система нормативних ставок винагород, які зменшуються у процесі поліпшення результуючого показника.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ ПОЧАСОВА БРИГАДНА – це різновид почасової форми оплати праці, який полягає у тому, що усі члени бригади спільно заробляють колективний фонд оплати праці, залежно від кількості відпрацьованого часу, який потім за допомогою конкретного методу розподіляється між членами колективу.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ ПОЧАСОВА ПРОСТА – це різновид почасової форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата працівника формується як добуток почасової тарифної ставки та кількості відпрацьованих годин.
СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ ПОЧАСОВО-ПРЕМІАЛЬНА – це різновид почасової форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата працівника формується як добуток почасової тарифної ставки, кількості відпрацьованих годин та коефіцієнта, що враховує величину премії, яку установлюють за досягнення певних показників.
Системи оплати праці – це різновиди певних форм оплати праці.
СОБІВАРТІСТЬ – це грошове вираження загальної суми витрат, пов’язаних із виробництвом та реалізацією продукції (робіт, послуг).
СПОЖИВАЧ – це фізична чи юридична особа, яка використовує, споживає продукцію (товари, роботи, послуги) виробничої діяльності як інших виробників, так і власні.
СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА – це сукупність способів, прийомів та механізмів владного впливу на підлеглих з метою забезпечення виконання ними завдань та досягнення цілей організації.
СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА АВТОКРАТИЧНИЙ – передбачає, що керівник централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, відмовляє їм в свободі прийняття рішень, здійснює психологічний тиск, погрози для забезпечення цілей організації.
СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА ДЕМОКРАТИЧНИЙ – характеризується високим рівнем децент ралізації повноважень, вільного прийняття рішень і виконання завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановленням відповідності цілей організації і цілей груп працівників
СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА КОМБІНОВАНИЙ (КОНТИНІУМ) – передбачає різні варіанти поєднання демократичного та автократичного стилів керівництва.
СТИМУЛ - зовнішнє спонукання до формування певної поведінки, досягнення конкретних результатів тощо.
СТРАТЕГІЯ – це напрям розвитку організації, який відображений у комплексному плані, що призначений для здійснення її місії та досягнення цілей. Стратегії класифікують за такими ознаками: ієрархією, функціональним спрямуванням, термінами реалізації, стадіями економічного розвитку, напрямами можливого розвитку, місцем організації у конкурентній боротьбі, ступенем глобалізації, “наступальними діями”, характеристиками виробничо-господарської діяльності, галузевою орієнтацією, експортно-імпортною політикою тощо.
СТРЕС – це явище, яке викликається фізичними, психологічними, організаційними, особистими та іншими причинами. Виділяють організаційні та особисті стреси.
СТРЕС ЕЙФОРИЧНИЙ – це явище, пов’язане з закоханістю, одруженням, народженням дитини, вдалим проведенням відпустки, приємним знайомством, несподіваною винагородою тощо, що приносить, задоволення, радість, щастя, приємні емоції і підвищує захисні сили організму.
СТРУКТУРА – це взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних областей), які виконують служби або підрозділи.
СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ – це схема розміщення організації (підприємства) на площині з урахуванням можливостей використання багатоповерхових приміщень (будівель).
СУБ’ЄКТ ВИВЧЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ – це працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.
ТАРИФНА СТАВКА ПОГОДИННА – це величина заробітної плати за відпрацьовану одиницю часу. Вказується та диференціюється у Єдиній тарифній сітці для робітників різних розрядів та управлінців різних кваліфікаційних категорій.
ТЕОРІЇ МОТИВУВАННЯ – це сукупність положень, принципів, законів, закономірностей, що відображають зміст та аналіз потреб людини, процес стимулювання, умови забезпечення ефективного мотивування та встановлення обґрунтованих винагород з метою досягнення очікуваних результатів.
ТЕОРІЇ МОТИВУВАННЯ ЗМІСТОВНІ – це сукупність положень, законів, закономірностей, принципів, які відображають зміст потреб та концентрують свою увагу на аналізі потреб людини, що забезпечує обґрунтоване установлення винагород.
ТЕОРІЇ МОТИВУВАННЯ ПРОЦЕСІЙНІ – це сукупність положень, законів, закономірностей, принципів, що відображають процес винагородження. Вони акцентують увагу не лише на потребах, але й на самому процесі стимулювання, визначенні умов, за яких процес мотивування буде ефективним
Технологічні документи – це сукупність носіїв інформації, що відображають перелік технологічних операцій, вказівки з використання конкретного обладнання та оснащення, обґрунтовану послідовністю виконання трудових процесів тощо. Є різновидом технологічних методів менеджменту.
ТЕХНОЛОГІЯ – це спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини та ін. ресурсів) у вихідні (продукт, виріб, послуга) шляхом виконання певних операцій, дій тощо.
ТЕХНОЛОГІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ – це послідовне протікання загальних функцій менеджменту (планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання), в результаті якого реалізуються конкретні функції менеджменту (управління виробництвом, фінансами, збутом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо).
ТОВАРИСТВА ГОСПОДАРСЬКІ – це підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Є юридичними особами.. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмежено відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
ТОВАРИСТВО АКЦІОНЕРНЕ – це господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – це господарське товариство, статутний фонд якого формується за рахунок внесків учасників, розмір яких визначається установчими документами, при цьому учасники несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства лише в межах своїх внесків.
ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – це господарське товариство, статутний фонд якого формується за рахунок внесків учасників, розмір яких визначається установчими документами, при цьому учасники несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах своїх внесків, а при нестачі цих сум – додатково належним їм майном у кратному розмірі щодо внеску кожного учасника.
ТОВАРИСТВО З ПОВНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – це господарське товариство, статутний фонд якого формується за рахунок внесків учасників, розмір яких визначається установчими документами, при цьому учасники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
ТОВАРИСТВО КОМАНДИТНЕ - це господарське товариство, статутний фонд якого формується за рахунок внесків учасників, при цьому поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність усім своїм майном, існує один або більше учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства лише в межах своїх внесків.
ТОПОГРАМА – це графік, який відображає явища у просторі.
УПРАВЛІННЯ – це цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин.
УПРАВЛІННЯ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ – це підхід, відповідно до якого кожен член організації працює на досягнення конкретних результатів, які формують зведену результативність організації.
УПРАВЛІННЯ ЗА ЦІЛЯМИ – це підхід, згідно з яким кожен керівник організації повинен мати чіткі цілі, що забезпечить досягнення цілей керівників вищого рівня організації та загальні цілі організації.
УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ – це формалізований на альтернативних засадах метод менеджменту, за допомогою якого керуюча система організації отримує можливість безпосередньо впливати на керовану.
ФАКТОРИ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ – це основні внутрішні змінні організації (цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси), які впливають на її діяльність із середини.
Фактори ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗАЦІЮ – це рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації і забезпечують певний рівень отриманих результатів. Фактори визначають будь-які процеси, що здійснюються в організації та поділяються за такими ознаками: рівнем впливу (макроекономічні, мікроекономічні) та за середовищем впливу (фактори внутрішнього та зовнішнього середовища організації).
ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ – це рушійні сили, що визначають функціонування організації у зовнішньому середовищі. Фактори зовнішнього середовища організації поділяють на дві групи: прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності); непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини).
ФАКТОРИ МАКРОЕКОНОМІЧНІ – це чинники, які здійснюють вплив на організацію на галузевому та державному рівнях. До них відносяться: законодавчі акти, державні органи влади, система економічних відносин у державі, стан економіки, міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні обставини, соціально-культурні обставини, особливості міжнародних економічних відносин тощо.
ФАКТОРИ МІКРОЕКОНОМІЧНІ – це чинники, які здійснюють вплив на організацію на рівні підприємств. До них відносяться: цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси, профспілки, партії, постачальники, споживачі, конкуренти тощо.
ФОРМА ВЛАДИ – це спосіб впливу на поведінку працівників, що реалізується через певні механізми (примус, винагороду, традиції, харизму, спеціальні знання, інформацію, дисципліну тощо). Відповідно до цього виділяють такі форми влади: примусу, винагороди, еталонну, законну та експертну.
Форма оплати праці – це спосіб оплати праці працівників, в основі якого закладається ідея стимулювання процесу та певних результатів трудової діяльності (продуктивності праці, використання робочого часу, зменшення собівартості, збільшення прибутку тощо). Розрізняють відрядну, почасову, комбіновану (почасово-відрядну), комісійну.
Форма оплати праці відрядна – це спосіб оплати праці, відповідно до якого величина заробітної плати визначається кількістю виготовленої продукції.
Форма оплати праці комбінована – це спосіб оплати праці, відповідно до якого, заробітна плата працівника складається з трьох частин: почасової (включає тарифну оплату, доплати, надбавки); відрядної (формується як доплата за виконання нормованих завдань); преміальної (складається з премій за виконання певних показників).
Форма оплати праці комісійна – це спосіб оплати праці, відповідно до якого заробітна плата визначається на основі нормативу у відсотках до показника, покращенню якого сприяє трудова діяльність працівника.
Форма оплати праці почасова – це спосіб оплати праці, відповідно до якого величина заробітної плати працівника залежить від кількості відпрацьованого часу.
ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ – це відокремлені види управлінської діяльності (трудові процеси у сфері уп равління), які забезпечують формування способів управлінського впливу.
ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ ЗАГАЛЬНІ (ОСНОВНІ) – це види управлінської діяльності, які беруть участь в усіх управлінських процесах. До загальних функцій менеджменту відносяться: планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання.
ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ КОНКРЕТНІ (ЧАСТКОВІ) – це види управлінської діяльності, з допомогою яких здійснюються певні управлінські процеси (управління об’єктами, процесами, елементами виробничо-господарської діяльності), та які реалізуються за допомогою загальних функцій менеджменту.
ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ОБ’ЄДНУВАЛЬНА – це вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій. Об’єднувальною функцією менеджменту є керівництво.
ХРОНОГРАМА – це графік, який характеризує зміну явищ у часі.
ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ – це зосередження виконання управлінських функцій та прийняття важливих управлінських рішень у єдиному центрі.
ЦІЛІ – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи).
ЮРИДИЧНА ОСОБА – це офіційно зареєстрована у встановленому порядку організація, яка володіє майном, може від свого імені набувати майнових і немайнових прав та виконувати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі, третейському суді, має закінчений бухгалтерський баланс, розрахунковий рахунок у банку, власну печатку, пройшла державну реєстрацію і має свій код у державному реєстрі.
PAGE 312