Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Інфекційні хвороби шлунково-кишкового тракту у дітей.
План
Під поняттям кишкові інфекції, або, точніше, кишкові інфекційні хвороби, об’єднується обширна група захворювань, що викликаються різними патогенними або умовно патогенними для людини мікроорганізмами, що характеризуються спільністю механізму зараження через рот з ураженням шлунково-кишкового тракту, проявами загальної інтоксикації організму. Крім ураження травного тракту при кишкових інфекціях, унаслідок бактеріємії, а також інтоксикації вражаються різні органи і системи, відбуваються порушення обміну речовин. У більшості хворих кишкові інфекції протікають як гострі захворювання, проте при деяких з них можливий розвиток рецидивів хвороби або розвиток хронічних форм течії (дизентерія).
Зараження людини збудниками кишкових інфекційних хвороб наступає при вживанні заражених харчових продуктів, питті води, що містить ці мікроби, а також при занесенні їх в рот з інфікованої поверхні рук, посуду, предметів домашнього ужитку.
Спільність механізму зараження відповідними збудниками через травний тракт, наявність ряду загальних проявів патогенезу стало причиною об’єднання цих хвороб в одну групу. Проте кожній з цих нозологічних одиниць властиві і свої особливі клінічні прояви.
1. Дизентерія - одне з найпоширеніших захворювань в групі гострих кишкових інфекцій.
Збудники дизентерії – шигели (бактерії, які ззовні нагадують палички). Розрізняють декілька основних видів шигел, які викликають бактерійну дизентерію: шигели Григор’єва-Шига, Флекснера, Зонне, Ларджа-Сакса і Штуцера-Шмітца.
Шигели дизентерії тривало зберігаються на предметах побуту в осередку інфекції - кухонному посуді, білизні, іграшках. У воді, харчових продуктах збудники дизентерії також живуть довго. В багатьох харчових продуктах вони не тільки тривало зберігаються, але і розмножуються. Особливо небезпечне в цьому відношенні молоко. По ступеню стійкості і тривалості збереження в різних об'єктах перше місце займає шигела Зонне.
Основним резервуаром дизентерійної інфекції в природі є людина, хвора дизентерією. Дизентерія є інфекційною хворобою з типовим фекально-оральним механізмом передачі інфекції, що виникає внаслідок занесення збудників в рот руками, з продуктами харчування або водою.
Основними чинниками і механізмами розповсюдження збудників дизентерії є контактно-побутовий, харчовий і водний.
Інкубаційний період триває 1-7 днів. Клінічні прояви дизентерії характеризується великою різноманітністю. Разом з типовою зустрічається атипова, легка форми або бактеріоносійство.
При легких формах дизентерії випорожнення рідкі, 3-4 рази на добу, з домішкою невеликої кількості слизу і рідко крові. Загальний стан хворого задовільний. Температура нормальна або підвищена до 37-37,5°С. Тривалість хвороби 3-5 днів, в окремих випадках 7-8 днів.
При захворюванні середньої тяжкості на самому початку спостерігається підвищення температури до 38-39°С, нездужання, розбитість, випорожнення рідкі, часті, до 15-20 разів на добу, супроводжується болісними потугами (тенезми), з домішками крові, слизу, а іноді і гною.
Третя, найважча форма перебігу дизентерії супроводжується високою температурою, різкими, болями і животі, тенезмами, частими випорожненнями (до 20-40 разів на добу), загальною слабкістю. У випорожненнях багато крові і слизу; вони мають схожість з м'ясними помиями. Загальний стан багатьох хворих різко погіршується, язик сухий, пульс падає, хворі впадають в забуття, у дітей нерідко спостерігаються судоми.
Догляд. Для успішної терапії важливе значення мають раннє звернення до лікаря і госпіталізація. Призначення того або іншого курсу лікування залежить від стану хворого і клінічної форми дизентерії.
При догляді за хворими треба стежити за своєчасним прийомом ліків, харчуванням, особистою гігієною, особливо за чистотою рук. Крім того, необхідний нагляд за випорожненнями, їх частотою і зовнішнім виглядом, що важливо для діагностики і успішності лікування. У разі залишення хворих вдома все сказане набуває ще більшого значення зважаючи на небезпеку зараження осіб, що проживають сумісно з хворим.
Хронічна дизентерія. Гостра дизентерія, викликана шигелами Зонне і Флекснера, в 2-7% випадків може приймати хронічну течію, що пов'язано з рядом причин (попередні захворювання, зниження имунореактивних властивостей макроорганізму та ін.)
Хронічна дизентерія протікає у вигляді двох форм - рецидивуючої і хронічної. Перша зустрічається частіше, рецидиви при ній виникають після перенесеної гострої дизентерії через 2-5 міс. і протікають по типу легкої або середньої тяжкості форми. Хворі повинні знаходитися під диспансерним наглядом лікаря-інфекціоніста до повного одужання, а потім дільничного терапевта. Звичайно хронічна дизентерія триває не більше 1,5-2 років. З епідеміологічної точки зору хворі на хронічну дизентерію представляють велику небезпеку як джерело інфекції. Необхідний постійний нагляд за ними.
З лікувальною метою широко використовуються сульфаніламідні препарати і антибіотики: фталазол, левоміцетин, синтоміцин, біоміцин та ін. При важкому перебігу дизентерії можливе одночасне призначення антибіотиків: тетрацикліну, левоміцетину і фталазолу. Разом з лікарською терапією значна роль приділяється дієті і повноцінному харчуванню, що включає вітаміни.
Заходи профілактики. Разом з своєчасним виявленням хворих на гостру і хронічну дизентерію, ізоляцією їх (в стаціонарі або вдома), поточною або завершальною дезинфекцією у вогнищі величезне значення для попередження розповсюдження мають санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи.
З урахуванням епідеміологічних особливостей сучасної дизентерії особливе значення надається попередженню інфікування їжі, особливо молока і молочних продуктів, в пунктах збору і переробки його на підприємствах молочної промисловості. В літній час, коли спостерігається сезонний підйом захворюваності, важливе значення в розповсюдженні інфекції мають огірки, фрукти, а також недоброякісна вода, у зв'язку з чим заходи, направлені на попередження їх інфікування і дотримання санітарних правил при їх споживанні, мають також першорядне значення. Чистота в побутових умовах, дотримання протиепідемічного режиму в дитячих установах також мають важливе значення для попередження дизентерії при контактно-побутовому шляху передачі інфекції.
Імунізація при дизентерії не проводиться, оскільки ефективних вакцин поки немає. В дитячих установах застосовують з профілактичною метою дизентерійний бактеріофаг. Проте думки відносно ефективності його суперечливі.
2. Сальмонельоз — гостра інфекційна хвороба, що спричиняється численними бактеріями роду сальмонел і характеризується, переважним ураженням травного каналу.
Основним резервуаром та джерелом інфекції є тварини (велика рогата худоба, свині, водоплавна птиця, а також гризуни). Джерелом зараження, особливо у дітей раннього віку, є люди, які мають клінічно виражену або безсимптомну форму сальмонельозу.
Шлях передачі. Аліментарне зараження здійснюється у разі використання заражених продуктів харчування та за умови недостатньої термічної обробки цих продуктів. Контактне зараження від хворих на сальмонельоз відбувається в основному у дітей раннього віку. Новонароджені та немовлята, особливо недоношені, можуть заразитися сальмонельозом аерогенно-пиловим шляхом. Контактне інфікування та аерогенно-пиловий шлях передачі сальмонельозу домінують під час спалахів інфекції в дитячих закладах і в лікарнях.
Інфікуюча доза неоднакова у людей різних вікових груп. Вона є мінімальною у дітей раннього віку, особливо у новонароджених, а також у дітей, ослаблених після перенесених або на тлі супровідних захворювань. У дітей до 1-го року життя захворюваність сальмонельозом у 20-30 разів вища, ніж у дітей шкільного віку та дорослих.
Сальмонельозу властива різноманітність проявів хвороби. Якщо зараження харчове, розвивається, як правило, сальмонельоз типу харчової токсикоінфекції. Інкубаційний період — від кількох годин до 1-2 днів. Гостро та швидко розвиваються явища гастроентериту та гастроентероколіту (біль у животі, блювання, пронос). Підвищується температура тіла, випорожнення прискорюються, вони рідкі, пінисті, дуже неприємного запаху. Можливі домішки слизу, прожилки крові. Сальмонельозна харчова токсикоінфекція розвивається переважно у дітей старшого віку, але можлива й у дітей раннього віку.
У разі контактного або аерогенно-пилового інфікування хвороба розвивається поступово, іноді — гостро. В основному хворіють діти раннього віку. У них з'являються млявість, втрата апетиту, температура тіла підвищується до 38-39°С і вище. Прискорюються випорожнення, вони стають рідкими, пінистими, з неприємним запахом, з домішками слизу, темної зелені («болотяне баговиння»), іноді крові. У деяких хворих спостерігається блювання. Такі прояви тривають 2-3 тиж. і більше. Сальмонельоз у дітей раннього віку часто поєднується з іншими кишковими інфекціями (колі-інфекція, дизентерія тощо), стафілококовою хворобою. Перебіг змішаних форм сальмонельозу важчий і триваліший.
Ускладнення сальмонельозу у вигляді локальних запальних вогнищ (пневмонія, отит тощо) спричиняються сальмонелами або вторинною бактеріальною флорою.
Профілактика. Основою профілактики харчового сальмонельозу є ветеринарно-санітарний нагляд за забоєм худоби та птиці, контроль за збереженням і обробкою м'яса та інших харчових продуктів, санітарним станом харчоблоків, винищування гризунів, виявлення бактеріоносіїв серед працівників харчової промисловості та дитячих закладів.
Профілактика контактного сальмонельозу серед дітей раннього віку включає суворе дотримання харчового режиму та бактеріологічне дослідження випорожнень у людей, які їх оточують. Бактеріологічні обстеження проводять у матерів новонароджених дітей у пологовому будинку та у матерів, які доглядають за хворими дітьми в дитячих відділеннях лікарні; у всіх дітей, які поступають до лікарні для стаціонарного лікування; у дітей під час оформлення їх у дитячі заклади та перед поверненням до них після тривалої перерви. Якщо серед дітей виявлені бактеріоносії, їх ізолюють та лікують.
3. Харчові токсикоінфекції — група гострих інфекційних хвороб, спричинених; вживанням інфікованих різними мікроорганізмами продуктів харчування, характеризується загальною інтоксикацією, картиною гастроентериту, порушенням водно-мінерального обміну.
До харчових токсикоінфекцій належать етіологічно різні, але подібні за симптомами хвороби. Збудниками харчових токсикоінфекцій можуть бути: а)сальмонели; б)патогенні різновиди кишкової палички; в)шигели; г)ентеропатогенні стафілококи; д)бацили ботулізму; є)інші збудники (протей, стрептококи, ентерококи, деякі вібріони та ін.)
Джерелом інфекції при харчових токсикоінфекціях є хворі люди і тварини, а також бактеріоносії. При стафілококовій токсикоінфекції найчастіше джерелом інфекції є особи, що страждають на гнійно-запальні процеси (панарицій, ангіна, піодермія, фурункульоз), хворі на стафілококову пневмонію, а також тварини, хворі на мастит (корови, кози).
Механізм зараження — фекально-оральний. Факторами передачі при харчовій токсикоінфекції стафілококової природи найчастіше є молоко, молочні продукти, креми та інші кондитерські вироби.
Сприйнятливість до харчових токсикоінфекцій досить висока і становить 80-100%. Характерна літньо-осіння сезонність, що пов'язано насамперед з погіршенням умов зберігання продуктів харчування.
Інкубаційний період при харчових токсикоінфекціях порівняно нетривалий (в середньому 1-12 год.), хоча у разі харчової токсикоінфекції стафілококової природи він може скорочуватися до 30 хв.
Симптоми харчових токсикоінфекцій, спричинених різними збудниками, мають багато спільних ознак. Звичайно хвороба починається гостро, з нудоти, різкого приступоподібного болю в надчеревній ділянці, іноді по всьому животу. Швидко приєднується блювання, яке може бути одноразовим, або частіше повторним і нерідко має виснажливий характер. Після блювання з'являється пронос. Фекалії дуже часто втрачають каловий характер, стають водянистими, як правило, без патологічних домішок. Частота випорожнень досягає 5-10 разів за добу. Язик дещо сухуватий, з біло-сірим нальотом, живіт помірно здутий, м'який, болючий.
Температура тіла з самого початку хвороби підвищується до 38-9°С (нерідко з ознобом), хоча іноді може залишатися нормальною.
Ускладнення. В окремих тяжких випадках харчових токсикоінфекцій можуть спостерігатися інфекційно-токсичний або гіповолемічний шок, тромбоз магістральних судин. Поширені в минулому часті септичні ускладнення (ендокардит, піелоцистит, тощо) тепер трапляються рідко.
Лікування. Хворі на легкі форми харчових токсикоінфекцій швидко видужують без спеціальних лікувальних заходів, тому госпіталізація їх не є обов'язковою. Хворих на середньотяжкі та тяжкі форми в обов'язковому порядку треба госпіталізувати в інфекційний стаціонар.
Першочерговим обов'язковим лікувальним заходом є промивання шлунка, яке проводять якомога раніше, незалежно від форми хвороби. Якщо з якихось причин промивання не було зроблено своєчасно, його слід зробити на будь-який день хвороби. Промивання проводять 2% розчином натрію гідрокарбонату або 0,1% розчином калію перманганату до чистої (незміненого кольору) промивної, рідини. Промивання без зонда, методом штучного викликання блювотного рефлексу, є небезпечним з огляду на можливість перевантаження органів кровообігу. Після промивання шлунка, у разі відсутності випорожнення, треба застосувати проносні засоби, очистити товсту кишку за допомогою сифонної клізми.
Профілактика у загальнодержавному масштабі проводиться шляхом поліпшення санітарно-гігієнічного та санітарно-технічного стану підприємств харчової промисловості, об'єктів громадського харчування, дитячих установ, впровадження прогресивних технологій виготовлення та зберігання продуктів харчування. Важливу роль відіграє також контроль (у тому числі бактеріологічний) за станом здоров'я працівників цих об’єктів. Велике значення має ветеринарний нагляд за станом дитячих закладів, молочно-тваринницьких ферм, м'ясокомбінатів, ринків. Запобіганню харчових токсикоінфекцій сприяє поширення санітарних знань серед населення, прищеплення гігієнічних навичок та створення умов для їх реалізації. Специфічна профілактика харчових токсикоінфекцій не розроблена.
4. Вірусний гепатит — це група поліетіологічних, гострих інфекційних хвороб, що супроводжуються переважним ураженням печінки.
Згідно з сучасною номенклатурою термін «вірусний гепатит» об’єднує 5 самостійних нозологічних форм: вірусний гепатит А, вірусний гепатит В, вірусний гепатит ні А, ні В з парентеральним механізмом передачі інфекції, або вірусний гепатит С, вірусний гепатит дельта з фекально-бральним механізмом передачі інфекції, або вірусний гепатит Е.
Гепатит А - це гостра циклічна хвороба з фекально-оральним механізмом передачі інфекції; спричинюється вірусом А, характеризується початковими загальнотоксичними та диспепсичними симптомами, переважним ураженням печінки, що у значної частини хворих супроводжується порушенням пігментного обміну (жовтяниця).
Джерело інфекції - хворий на гепатит. Вірус гепатиту А виділяється з фекаліями в кінці інкубаційного періоду, в початковий період, а у деяких хворих — і в перші 1-2 дні жовтяничного періоду хвороби.
Гепатит А - типова кишкова інфекція з фекально-оральним механізмом передачі інфекції контактно-побутовим, водним або харчовим шляхом.
Сприйнятливість до гепатиту А надзвичайно висока. Хворіють переважно діти та особи молодого віку. Діти 1-го року життя на гепатит А не хворіють завдяки наявності у них трансплацентарного імунітету. Імунітет після перенесеного гепатиту А стійкий. Максимальна кількість випадків захворювання на гепатит А реєструється восени (вересень-жовтень).
Перебіг типового гепатиту А характеризується циклічністю, послідовною зміною періодів: інкубаційного, початкового, розпалу, спаду клінічних проявів та періоду видужання.
Інкубаційний період гепатиту А коливається від 15 до 45 днів, найчастіше – 15-20 днів.
Початковий (переджовтяничний) період починається здебільшого з підвищення температури тіла, проявів інтоксикації (нездужання, слабкість, втрата апетиту), диспепсичних симптомів (нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці та у правому підребер'ї, інколи - пронос). Через 1-2, рідше – 3-4 дні температура тіла нормалізується. Прояви загальної інтоксикації утримуються, диспепсичні симптоми можуть посилитися. Найхарактернішим об'єктивним симптомом початкового періоду гепатиту А є збільшення розмірів печінки. Сеча стає насичено жовтою («колір пива»), випорожнення знебарвлюються.
Тривалість початкового періоду гепатиту А – 3-5, днів.
У період розпалу (жовтяничний період) з появою жовтяниці у більшості хворих на гепатит А загальний стан поліпшується, зменшується інтенсивність проявів інтоксикації, нормалізується температура тіла («жовтяниця проганяє прояви хвороби»). Об'єктивно спочатку визначається жовтяничність склер та слизової оболонки м'якого піднебіння, пізніше - шкіри. Період наростання жовтяниці короткий (2-3 дні). Тривалість жовтяниці 7-10 днів.
У період спаду клінічних-проявів (після жовтяничний період) у переважної більшості хворих печінка і селезінка залишаються збільшеними. Самопочуття задовільне.
У період видужання (реконвалесценції) у переважної більшості хворих поступово нормалізуються розміри печінки і селезінки, зникає жовтяничне забарвлення шкіри та склер. Тривалість періоду реконвалесценції - близько 2-3 міс.
Гепатит А характеризується гострим циклічним перебігом та повним відновленням функціонального стану печінки. Тільки інколи, за наявності супутніх захворювань, порушень режиму та внаслідок впливу інших шкідливих чинників спостерігається затяжний перебіг хвороби.
Гепатит А найчастіше завершується повним клінічним видужанням та нормалізацією біохімічних печінкових проб протягом 3-6 міс.
Профілактика гепатиту А у дітей передбачає систему заходів, спрямованих на 3 ланки епідемічного ланцюга: джерело інфекції (ізоляція хворого), шляхи передачі (виключення можливості фекально-орального механізму передачі інфекції) та сприйнятливість дитячого населення. Уже розроблено зразки живої, вбитої та рекомбінантної вакцин проти гепатиту А, проводиться вивчення їх профілактичної ефективності.
Карантин накладається на 35 днів від дня ізоляції хворого. У цей час забороняється переводити дітей із групи в групу або в інші дитячі заклади. Прийом нових дітей дозволяється тільки після введення їм імуноглобуліну.
Після ізоляції хворого проводиться обов'язкова заключна дезінфекція. За контактними в осередку встановлюється медичне спостереження протягом усього карантинного терміну.
Гепатит Е — гостра інфекційна хвороба з фекально-оральним механізмом передачі інфекції; спричинюється вірусом Е, характеризується початковими симптомами загальної інтоксикації, диспепсичним синдромом та переважним ураженням печінки, значним ризиком розвитку гострої печінкової недостатності, особливо у вагітних.
Джерело інфекції — хворий на гепатит Е. Гепатит Е — типова кишкова інфекція з фекально-оральним механізмом передачі інфекції, здебільшого через інфіковану воду та продукти харчування, рідше — контактно-побутовим шляхом.
Сприйнятливість до гепатиту Е - висока. Відомо, що найвразливіші до захворювання на гепатит Е вагітні жінки.
Для гепатиту Е характерна осінньо-зимова сезонність. Здебільшого спостерігаються групові захворювання. Можливі великі епідемічні спалахи гепатиту Е.
Інкубаційний період коливається від 10 до 50 днів. Хвороба починається з проявів інтоксикаційного (слабкість, млявість, погіршення апетиту) та диспепсичного (нудота, блювання, абдомінальний біль) синдромів. Тривалість початкового (переджовтяничного) періоду коливається в межах 1-10 днів. З появою жовтяниці, на відміну від гепатиту А, прояви інтоксикації не зменшуються. Хворі скаржаться на слабкість, поганий апетит, біль в животі та правому підребер'ї. Тривалість жовтяничного періоду становить 2-3 тиж.
Перебіг гепатиту Е здебільшого гострий. Інколи спостерігається затяжне одужання з наступним повним відновленням морфологічної структури та функціонального стану печінки.
Профілактика. Активна профілактика не розроблена. Профілактичні заходи у разі гепатиту Е спрямовані на переривання механізмів фекально-орального шляху передачі інфекції (водного, харчового, контактно-побутового).
Термін ізоляції хворого - 30 днів від початку хвороби. У дитячих дошкільних установах, де виявлений хворий, встановлюють карантин на 45 днів. Після ізоляції хворого проводять заключну дезінфекцію. Контактним з профілактичною метою вводять імуноглобулін.
Література
PAGE 1