опис древньої Землі

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1.  Палеогеографія: предмет, обєкт, методологічні засади й основні принципи дослідження

Палеогеографія - «опис древньої Землі». Предметом вивчення палеогеографії є ​​історія розвитку сучасної природи земної поверхні, середовища існування людського суспільства та історія взаємодії природи і суспільства. Обєкт – геологічні відклади. Методи палеогеографічних досліджень (географічні, біологічні, геологічні, історичні), окремо формується палеогеографічні методи дослідження в географії: палеогеографія літосфери, атмосфери, гідросфери, біосфери, антропосфери. З перерахованих методів формуються окремі палеогеографічні напрямки - палеогеоморфология, палеокліматологія, палеогідрологія (палеопотамологія, палеолімнологія), палеоботаніка, палеозоологія, археологія, історична географія. Основний принцип палеогеографії - це принцип діалектичного та історичного матеріалізму єдності простору і часу, який добре представляється матричної формою. Для палеогеографії існує і грає велике значення фактор часу. Чим давніше події, тим менше відомостей зберігається про них, тим висновки більш загальні. Фахівець оперує там десятками і сотнями років мільйонів. Чим ближче до сучасності, тим періоди скорочуються, дослідники можуть виявити деталі й оперують сот-нями і десятками тисяч років, а в голоцені і в новітній час можливо виводити в кілька десятків, сотень років. Другий принцип палеогеографії - синхронність і метахронностьність розвитку процесів. Знаючи і виявляючи загальну тенденцію в розвитку, географ постійно повинен пам'ятати, що прояв процесів носить місцевий характер. Третій принцип - принцип комплексності. Прямих свідчень про ту чи іншу подію в минулому мало. Основна інформація - це непрямі матеріали, які пов'язані між собою. Четвертий принцип - принцип актуалізму. Палеогеографія спирається на сучасні знання про взаємодію географічних пропроцесів і переносить їх на минуле. Але це не завжди так, тому принцип вимагає коректного застосування.

1.  Структура палеогеографії як науки

Тематичну класифікацію палеогеографії запропонував М. Веклич і слідом за ним В. Славін і Н. Ясаманов. Залежно від завдань палеогеографію можна класифікувати по різному. За цільовим призначенням палеогеографія підрозділяється на загальну, галузеву і прикладну.

Загальна палеогеографія. Галузева палеогеографія (Палегеоморфологія, палеогеологія, палеопотамологія, палеолімнологія, палеоокеанологія, палеогляціологія, палеокліматологія, палеопедологія, палеоботаніка, палеозоологія., Палеоландшафтознавство, палеоекологія та геоархеологія). Регіональна палеогеографія. Прикладна палеогеографія.

1.  Галузі палеогеографії

Основні частини і галузі палеогеографії: палеогеологія, палеогеоморфологія, палеопедологія, палеогідрологія, палеокліматологія, палеобіогеографія, палеоландшафтознавство, еволюційна екогеографія; загальна, регіональна і прикладна палеогеографія тощо. Регіональна палеогеографія – вивчає закономірності зміни природних умов на регіональному рівні. Палеогеологія – вивчає геологічні умови певних періодів. Палеокліматологія – вивчає всі індик-атори. Палеоботаніка – вивчення роз-поділу давніх рослин у просторі. Палео-карпологія – наука про давні насіння і плоди. Палеоантракологія – наука про деревне вугілля. Палінологія – наука про спори і пилок. Палеомалахологія – наука про давні молюски. Палеоентомологія – наука про древні комахи. Палеогер-петологія – наука про давніх плазунів. Палеоантропологія – наука про розвиток людини. Палеоландшафтознавство – ре-конструкція давніх природніх комплексів різного рангу. Палеоекологія – наука, спрямована на відтворення природніх ландшафтів часу проживання давньої людини. В цілому ж напрямів палеогеографії, звичайно, набагато більше, але більшість з них поки не мають чіткої наукової основи.

1.  Історії розвитку палеогеографії та сучасні концепції і парадигми

Чарльз Лаєль (англ. вч.) – батько сучасної геології та палеогеографії, запропонував принцип “актуалізму” – ключ до вивчення давньої природи є у вивченні сучасного. Жорж Кюв’є – школа “катастрофізму”. Поняття про генетичний тип було впроваджене Павловим, допрацював Шансер. Греслі – ввів поняття “фація”. Найбільша була дискусія – походження морен. На поч. XX ст. в Зх. Європі виділяли лише 4 зледеніння і між зледенінь (Пенк, Брюкнер). Поч. XX ст. – теорія дрейфу континентів (Хоумс). де Гейєр – варвохронологічний метод. Мілутин Міланкович – астрономічна теорія змін клімату. Революційний крок – методи абсолютного датування (радіовуглецев-ий, палеомагнітний); дані глибоковод-ного буріння, буріння льодовикових щитів. Джордж Кукла – зміни, зареєстровані в океанічних відкладах.

1.  Історія розвитку четвертинної палеогеографії на Україні

Найбільша дискусія у четв. геології – походження морен (спочатку вважали, що ці території були затоплені водами океану).  Льодовикову теорію під-тримував Феофілактов, Ромашевський, Тутковський (створив гіпотезу льодо-викових пустель, походження лесів). Велике значення мало впровадження схеми періодизації голоцену М.О.Хотинського (1977), на основі якої простежено зміни рослинності голоцену у ландшафтних зонах України. Крокос В. І. був учасником створення сучасної стратиграфічної схеми України, виділив і назвав 16 горизонтів лесів і похованих ґрунтів. За його ініціативою у 1932 р. в Україні була проведена Конференція дослідників четвертинного періоду. Заморій П. К. (зав. каф. геоморф. і землезн.) “Четвертинні відклади Украї-ни”. Веклич Максим Федорович. На Україні школа палеогеографії існує в інституті географії НАН України

6. Наукове значення палеогеографії

Значення палеогеографії для географії. 1. Поза палеогеографії географія сама не є наукою, бо пояснити закономірні риси сучасних геосистем абсолютно неможливо, не встановивши історію їх розвитку. 2. Палеогеографія дозволяє застосовувати та розробляти в географії історичний метод дослідження.3. Вивчення минулого розвитку геосистем допомагає розробляти прогнозні варіанти майбутнього геосистем. 4. Палеогеографія вимагає від географа вивчати досягнення суміжних наук, що дозволяє географові знайомитися з багатьма ідеями сучасного природознавства.

1.  Практичне значення палеогеографії

Взагалі всі сторони палеогеографічних реконструкцій можуть бути використані в геологічній практиці. Пошуки корисних копалин  день від дня в більшій мірі доводиться вести на значних глибинах. Різні осадові корисні копалини утворюються в особливих фізико-географічних умовах. Тому знання фізико-географічних обстановок в кожному конкретному районі необхідно для наукового прогнозу і пошуків родовищ. Карти прогнозів немислимі без палеогеографічних досліджень. Пізнання ж закономірностей і причин зміни фізико-географічних умов в минулому може дати можливість наукового передбачення майбутнього (Прогнозування й прогноз природи, окремих природних явищ і процесів, екологічних та екогеографічних змін на підставі даних палеогеографії).  Інженерно-геологічні роботи,  інженерне і сільськогосподарське освоєння та картографування, екологічні дослідження, будівництво.

Проте для вирішення цих та багатьох інших питань необхідні подальший розвиток методів палеогеографії, підвищення детальності та достовірності палеогеографічних реконструкцій, залучення великих колективів, що включають фахівців, що працюють в різних областях геології.

1.  Періодизація геологічної історії як основа палеогеографії. Періоди фанерозою

Геохронологі́чна шкала́  — послідов-ний ряд геохронологічних еквівалентів загальних стратиграфічних підрозділів та їх таксономічної підлеглості. Першу геохронологічну шкалу для фанерозою запропонував англійський вчений А. Холмс в 1938 році. В Україні ініціатором радіометричних досліджень був В. І. Вернадський. Геохронологічна шкала неодноразово уточнювалася і перероб-лялася.

•  Фанерозой (542 - …)
  •  Кайнозой (65,5 - …) –  Антропоген (2,588 - …) - Голоцен (0,01143 - …), Плейстоцен (2,588 – 0,01143)

                                  - Неоген (23,03 – 2,588) - Пліоцен (5,332 – 2,588), Міоцен (23,03 – 5,332)

                                                          - Палеоген (65,5 – 23,03) - Олігоцен (33,9 – 23,03), Еоцен (55,8 – 33,9), Палеоцен (65,5 – 55,8)

•  Мезозой (251 – 65,5) - Крейда (145,5 – 65,5), Юра (199,6 – 145,5), Тріас (251 – 199,6)
  •  Палеозой (542 - 251) - Перм (299 - 251), Карбон (359,2 - 299), Девон (416 – 359,2), Силур (443,7 - 416), Ордовик (488,3 – 443,7), Кембрій (542 – 488,3)

1.  Основні підрозділи та етапи четвертинного періоду

•  Фанерозой (542 - …)
  •  Кайнозой (65,5 - …)
    •  Антропоген (2,588 - …)
    •  Голоцен (0,01143 - …)
    •  Плейстоцен (2,588 – 0,01143)

Початок антропогену в Україні – 1,8 млн. р. тому.

Березанський (br) (1,8 – 1,5 млн. р.) -  лесовидний суглинок, перший холодний етап; Крижанівський (kr) (1,5 – 1,3 млн. р.) – теплий, умови близькі до субтропічних, найяскравіші червоні відтінки, на півдні – ґрунти карбонатні; Іллічівський (il) (1,3 – 1,2 млн. р.) – малопотужний, дуже насичений карбо-натами; Широкінський (sh) (1,2 – 0, 85 млн. р.) – складається з 2-х підгоризонтів: нижній – світлоколірний, верхній – тем-ноколірний; Приазовський (pr) (850 – 780 тис. р.) – встановлення сучасного стану магніт-ного поля, значні товщі лесів, пилуваті; Мартоноський (mr) (780 – 650 тис. р.) – вишневі тони забарвлення; Сульський (sl) (650 – 600 тис. р.) – один з найпотужніших лесів (на сході), рештки тундрової рослинності; Лубенський (lb) (600 – 500 тис. р.) – тепло-помірний клімат, з’являються чор-ноземи – формуються під преріями; Тилігульський (tl) (500 – 410 тис. р.) – водно-льодовикові відклади на півночі України; Середній плейстоцен: Завадівський (zv) (410 – 250 тис. р.) – складна будова: чорноземи, лісові, червоноколірні ґрунти; Орільський (or) (250 - 230) – малопотужний, дуже карбонатний лес; Потягайлівський (pt) (230 – 180 тис. р.) – малопотужний, неоднорідний, тектонічні підняття; Дніпровський (dn) (180 – 130 тис. р.) – по долині Дніпра спускався льодовико-вий язик, на півдні – дуже потужні леси; Пізній плейстоцен: Кайдацький (kd) (130 – 110 тис. р.) – потепління, наближений до сучасних умов, останнє міжзледеніння, на півночі – дерново-підзолисті, сірі лісові, на півд.-ні – чорноземи (складені легкими суг-линками); Тясминський (ts) (110 – 100 тис. р.) – малопотужний лес, починається останнє зледеніння, складається з стадіалів і міжстадіалів; Прилуцький (pl) (100 – 74 тис. р.) – ранній гляціал, на півночі – сірі лісові, на півдні – чорнозем; Пленігляціал (повний гляціал): Удайський (ud) (74 – 55 тис. р.) – лес, холодний, невелика потужність, дуже сильна карбонатність, поява значної кількості перигляціальних рослин; Витачівський (vt) (55 – 28 тис. р.) – складався з кількох міжстадіалей та стадіалей, ґрунт бурого забарвлення, мало гумусний, Homo sapiens; Бузький (bg) (28 – 18 тис. р.) – холодний, інтенсивне лесонагромаджен-ня, клімат – дуже континентальний, пилові бурі; Дофінівський (df) (18 – 15 тис. р.) – найслабше виражений ґрунт, карбонати – борошниста форма, танення льодовика; Причорноморський (pč) (15 – 10 тис. р.) – мала потужність, за піщаний.

10. Поняття про палеогеографічні пам’ятки та палеогеографічні індикатори. Памятники та індикатори компонентів давніх ландшафтів.

Палеогеографічні пам'ятники: Рельєф і його морфологічні показники (Вальтер Пенк створив уявлення про генетичні типи рельєфу. Академік К. К. Марков ввів в науку метод геоморфологічних рівнів, а академік І. П. Герасимов виділив три генетичні категорії форм рельєфу - геотектури, морфоструктури і морфоскульптури. Рельєф дає можливість оцінити палеоклімат). Осадові гірські породи (З їх вивчення почалася палеогеографія). Сучасні ландшафти  (Подання про ландшафт як складної просторово-часової системі дозволяє за особливостями структури сучасних ландшафтів судити про їх генезис і вік, своєрідності зміни за геологічний час і виконувати на цій базі палеогеографічні реконструкції). Інші джерела. (специфічні одиничні об'єкти - викопні грунти, древні торфовища, різні деформації літослоев, поховання решток тварин і рослин, археологічні об'єкти, відбитки тварин і рослин або їх морфологічних частин, строматоліти).

Палеогеографічні індикатори (за М. Ф. Веклич) - непрямий показник природніх умов минулого. Існують індикатори параметрів водних об'єктів, палеокліматов, життєдіяльності організмів, складу атмосфери та ін. Останнім часом швидко розвивається органічна геохімія. Сліди палеогеографічних процесів вивчають за складом ізотопів. Магнітні властивості Землі в минулі епохи фіксуються за різницею намагніченості залізистих мінералів.

11. Предмет і об’єкт палеогеології. Генетичні типи відкладів та їх палеогеографічне значення

Палеогеологія – вивчає геологічні умови певних періодів. Вся історія розвитку Землі поділяється на певні етапи, а відклади, сформовані у однорідних природніх умовах, називаються стратиграфічними горизонтами. Поняття про генетичний тип було впроваджене Павловим, допрацював Шансер.

Літологічно-генетичний метод являється одним з основних при розчленуванні четвертинних відкладів за віком. Він заснований на зміні в розрізах відкладів льодовикових (холодних) і міжльодовикових (теплих) епох. До перших відносяться морени, флювіо- та лімно-гляціальні відклади, леси. Міжльодовикові відклади включають болотні, озерні осадки, ґрунти. Алювіальні і морські відклади формуються як в холодні, так і в теплі епохи, але при цьому мають деякі літологічні відмінності. Інші генетичні типи відкладів також свідчать про палеокліматичні умови. Так, соліфлюкційні відклади вказують на наявність багаторічної мерзлоти, що розвивається в холодні льодовикові епохи. Еолові піски свідчать про арідний клімат. Пористість і висока карбонатність лесів говорять про посушливі умови осадконакопичення. Широке розповсюдження і велика потужність делювія характерні для семиарідних умов. Червоноколірні кори вивітрювання свідчать про вологий тропічний чи субтропічний клімат. Для умов сухого жаркого клімату типовим є уламковий, дресвяно-щебнистий елювій.

Таким чином зміна генетичних типів відкладів у розрізах, а також їх літологічні особливості дозволяють виділити горизонти, що відповідають холодним і теплим епохам.

12. Предмет і об’єкт палеогеоморфології. Памятники та індикатори давнього рельєфу.

Палеогеоморфологія – наука про давній рельєф. Предмет – зовнішній вигляд рельєфу в давні епохи, його динаміка, розвиток. Об’єкт – давній рельєф. Індикаторами давнього рельєфу є літолого-фаціальний склад відкладів, грунти, рештки рослин. Похований рельєф – перекритий новими породами, ще не змінений.

Геоморфологічний метод заснований на тісному зв'язку генетичних типів четвертинних відкладів з відповідними формами рельєфу. Він дозволяє за формами рельєфу, їх морфологією і співвідношенням (накладання, дотичність) говорити про відносний вік відкладів, що складає ці форми. Чим більш зруйновані форми рельєфу, тим древніший вік відповідних ім. відкладів. Палеогеоморфологічні індикатори - фації, формаційї, потужності осадочних товщ, викопних грунтів та кір звітрювання.

13. Предмет, об’єкт, методи дослідження палеопедології

Палеопедологія - галузь палеогеографії, що вивчає давні грунти. Об'єктом палеопедологічних досліджень є грунти минулих геол. епох та продукти їх перевідкладення, що зберігають ознаки давнього ґрунтоутворення. Осн. завдання П. полягає в реконструкції давніх грунтів, факторів і процесів ґрунтоутворення, встановленні закономірностей їх розвитку в давній геогр. оболонці Землі (до поч. голоцену). П. користується методами суч. грунтознавства, а також комплексним палеопедологічним методом. Вона тісно пов'язана з фіз. географією, геологією, зокрема стратиграфією, а також з палеонтологією, геохімією та ін. науками. Як наук. напрям П. виникла у 1-й чверті 20 ст., завдяки дослідженням вітчизн. вчених О. Г. Набоких і В. І. Крокоса. Результати палеопедологічних досліджень використовують при гідромеліоративному будівництві, пошуках і розвідці родовищ корисних копалин, стратиграфічному розчленуванні гірських порід.

14. Реконструкція палеокліматичних змін за аналітичними палеопедологічними даними

Палеопедологічний метод. Цінні результати для кліматостратиграфії дає вивчення захоронених ґрунтів. Захороненні ґрунти дають інформацію про кліматичні обставини часу їх утворення. Добре розвинений ґрунтовий покрив утворюється лише при достатньо теплому і вологому кліматі. Крім того, ґрунти мають важливе значення для стратиграфії ще й тому, що часто простежуються на великі відстані. Це дає змогу проводити кореляцію віддалених розрізів монотонних товщ. До таких товщ належать леси, стратиграфічне розділення в яких в основному і проводиться за захороненими ґрунтами.

Знаючи умови формування різних типів сучасних ґрунтів, можна достатньо точно визначити фізико-географічні умови формування древніх захоронених ґрунтів. Так, червоноколірні ґрунти вказують на жаркий вологий клімат, чорноземи – на теплий вологий, підзолисті – на більш помірний клімат. Захороненні ґрунти у випадку залягання серед відкладів холодних епох відображають корінні зміни фізико-географічної обстановки і найчастіше являються свідченням теплих міжльодовикових епох.

15. Макроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії

Органографічний метод - описує органи рослин. Карпологічний - плоди і фрукти, насіння, листя, гілочки. Найкраще для вивчення болотне, озерне та середовище елювіальних відкладів. Антракологічний - вивчення деревного вугілля (кісточки фініків, дерев у вугіллі). Дендрохронологічний - вивчає кільця на деревах (найкраще дуб та секвойя). Філогенетичний - вивчення ДНК рослин. Найкраще зберігаються рештки, якщо вони просякнуті мінеральною речовиною у високій концентрації.

1.  Мікроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії

Спорово-пилковий аналіз: непилкові паліноморфи, вивчення спор нижчих рослин, найпоширеніші водорості -дінофлегілети, вони є дуже вузько екологічно пристосованими індикаторами солоності. Кожна родина, рід і вид характеризуються особливою індивідуальною формою пилкових зерен, яке є їх діагностичною ознакою. Мікрофітолітний (20 мкр - лише під мікроскопом) - це силіфіковані частини клітинок рослин, які зберігаються у викопному стані. Недоліки полягають у неможливості визначити рід і родину рослини. Переваги - рослинність саме у тій точці, яку ми аналізуємо. Спори і пилок легко видаляють з відкладів оброблених у лузі. Мікрофітоліти видаляються із породи центрифугуванням. Діатомовий аналіз-використовуються головним чином для озерних відкладів, морських або океанічних. Діатомея - це опалові мікроорганізми. Кожен вид має свою пристосованість і може бути показником сольності, температури та проточної води. Фораменіферовий - фораменіфери будують свій скелет з карбонату кальцію, який осідає на дно і зберігаються десятки млн років. За цим методом встановлюють зв’язок проживання з параметрами оточуючого середовища: t, солоність; Інбрі розробив визначення t за формаменіфорами -факторний та регресивний аналізи, точність визначення велика.

1.  Реконструкції змін рослинності та клімату за спорово-пилкомиви діаграмами

Спорово-пилкова діаграма – результати спорово-пилкового аналізу у табличній формі. Спорово-пилковий спектр – сукупність спор та пилку, які випадають з атмосфери, а також ті, які виявлені у викопному стані, виражена у відсотках. Чинники, які впливають на формування спорово-пилкового спектру: продуктивність, перенесення, часткове руйнування, перевідкладення. Зерна модрини і тополі піддаються руйнуванню. Типові спорово-пилкові комплекси: Спектри степового типу, Спектри лісового типу, Спектри тундрового типу.

Сосна (Pinus) – високопродуктивна, ≤20% - не росла; ялина (Picea) – вологий, прохолодний клімат; ялиця (Abies) – вологий клімат; модрина (Larix) – континентальний клімат; хвойні – холодно, широколистяні – тепло, граб, ялина – волого, полин, лободові – сухо, різнотрав’я – волого, верба – розчленованість рельєфу, вільха – перезволоження ґрунту.

18. Комплекс палеофауністичних методів

Палеофауністичні методи є провідними в стратиграфії древніх відкладів, при розчленуванні четвертинної системи. Моря і гірські утворення перешкоджали широкому розселенню багатьох родів та видів фауни. Разом з неоднаковими кліматичними умовами це призводило до появи своєрідних спільнот видів тварин, чи фауністичних комплексів, характерних для окремих територій і визначених відрізків часу. Зі змінами клімату на протязі четвертинного періоду фауністичні комплекси змінювали свій склад: одні тварини вимирали, інші широко розповсюджувались.

Палеозоологічний метод: теріологічний, мікротеріологічний (ссавці). Палеомалахологія – молюски, чутливі до солоності, температури, динаміки середовища. Палеоентомологія – комахи, палеогерпетологія – плазуни. Форамініферовий аналіз – вони вилучають кисень із води, співвідношення льоду і води. Діатомові водорості – високі широти, форамініфери – низькі.

1.  Значення археології для четвертинної стратиграфії та палеогеографії

Археологічні артефакти широко використовуються для визначення геологічного віку і природніх умов. Геоархеологія – наука на рубежі археології і природніх наук, працює географічними методами лише на археологічних пам’ятках. Для використання археологічних елементів у палеогеографії  важливим є інтервал перекриття чи, іншими словами, етап еволюції Землі, для палеогеографічних досліджень якого можна використовувати археологічні методи. Враховуючи викладене вище, цей інтервал – від 2,6 млн. до 11,55 тис. р. тому.

20. Палеомагнітний метод у четвертинній палеогеографії – принципи застосування, основні палеомагнітні рубежі

Палеомагнітний метод є найбільш перспективним інструментом для вивчення еволюції процесів з періодами 102 – 104 років, дозволяє обчислити положення древніх широт з використанням залишкової намагніченості деяких вулканічних і осадових порід, що містять феромагнітні мінерали (магнетит, гематит, тітаномагнетіт), придбаною під впливом магнітного поля Землі що існував під час формування цих порід. Епохи із прямою намагніченістю позначаються чорним, а із непрямою – білим.

1.  Дендро-, варво-, спелео- та гляціохронологія.

Метод дендрохронології – метод визначення природніх умов за кільцями дерев (секвоя, сосни, дуби). Розроблений на поч. XX ст. Ендрю Дугласом. Одна з найдавніших шкал розроблена для Європи  - до 5500 тис. р. до н. е. (ірландський дуб). Де Гейєр (шв. вч.) – варвохронологічний метод вивчає тривалості існування льодовиків за підрахунками річних пар шарів стрічкових глин. Спелеохронологія - вивчає вік печер, а також хронологію печерних утворень, приурочених до них мінеральних покладів. Палеогляціологія - галузь гляціології, яка вивчає природні льоди минулого, а в широкому сенсі - природні нівально-гляціальні системи минулого, в яких головну роль грали льодовики.

1.  Палекокліматологія: чинники змін клімату та палеокліматичні індикатори

Палеокліматологія — наука, що вивчає кліматичні умови Землі в минулі геологічні епохи. Палеокліматологічні дослідження проводяться на основі аналізу індикаторів та факторів. Використання індикаторів, у свою чергу, базується на принципі актуалізму, на знанні сучасного впливу клімату, що ототожнюється з його впливом під час минулих геологічних епох.

Реконструкція палеокліматів використовує перш за все геологолітогенетичні (льодовикові відклади, рифи, солі, червоноколірні товщі, поклади вугілля та ін.) та геохімічні індикатори, що містяться в осадочних породах. Використання індикаторів дає можливість визначати лише найзагальніші якісні характеристики клімату (жаркий чи холодний, вологий чи сухий) відповідних епох минулого. При цьому треба опиратися не на окремі показники, а на їх взаємно узгоджені сукупності в тому чи іншому стратиграфічному підрозділі. Важливими індикаторами давніх кліматів є рештки та відбитки давньої рослинності, що містяться в шарах гірських порід.  Крім розглянутих якісних індикаторів палеокліматів, тепер широко застосовується також кількісний метод - оцінка палеотемператур вод у давніх басейнах на основі співвідношення ізотопів кисню в карбонатах черепашок організмів.

1.  Фізико-хімічні властивості грунтів і лесів як індикатори давнього клімату

Літологічні показники поширені майже повсюдно; вони відображають кліматичні умови минулого через характер і інтенсивність процесу вивітрювання, міру осадової диференціації і масштаби аутогенного мінералоутворення. У жаркому і вологому кліматі вивітрювання вихідних порід протікало інтенсивно, цілорічно і виражалося переважно в хімічних змінах їх мінеральної речовини. У помірному кліматі, де процеси вивітрювання були ослаблені і протікали сезонно, формувалися осідання, складені в основному кварцево-польовошпатовими піщаниками при малій участі гідрослюдистих і монтморіллонітових глин. Для території з аридним кліматом, що у минулому цілком розташовувалася в тропічному поясі, характерні формації: карбонатних красноцветов, карбонатно-сульфатна (зони морського мілководдя і лагун) і екстракарбонатна (в умовах відкритого моря). Показниками аридного клімату є рясна карбонатнісність і соленосність опадів і широке поширення в них безводих з'єднань (гематит, ангідрит, беміт). Лесові горизонти подібні за своїми властивостями, а ґрунтові є високо індивідуалізованими, специфічними.

24. Фауністичні комплекси як індикатори давнього клімату

Палеозоологічні показники — викопні залишки древні організмів, які відображають клімат часу свого існування у складі співтовариств і в ареалах їх проживання. Об'єктами їх досліджень є скам'янілі раковини, пластини, панцирі, скелети, кістки тварин, залишки комах, пір'я птахів, голки та інші різноманітні їх відбитки (ходи черв'яків), сліди життєдіяльності. Різноманітність фауни дозволяє представити її у вигляді ряду самостійно-тільних галузей наук за систематичним группам: конодонти, форамініфери, радіолярії, губки, корали, черви, трилобіти, ракоподібні, павукоподібні, моховатки, брахіоподи, голошкірі, граптоліти, амфібії, остракоди, комахи, черевоногі молюски, головоногі молюски, риби, рептилії, птахи, ссавці.

Морська фауна починаючи з кам'яновугільного періоду була диференційована на біогеографічні пояси: тропічний і бореальний з широкою перехідною зоною між ними; у цих поясах знайшов віддзеркалення слабо диференційований температурний режим минулого. Періодичні зміни структури і положення кордонів біогеографічних поясів свідчать про історичні зміни клімату. Наземні хребетні з'явилися в девоні; оновлення родового складу екологічних типів, що прослідували потім, за часом збігалися із змінами аридних і гумідних клімату Землі. В хребетного палеозою і мезозою рівень пристосувань до довкілля був нижчий, а звідси і їх менша екологічна різноманітність. Ссавці кайнозою володіли широким діапазоном кліматичної витривалості і відповідно великою різноманітністю умов проживання; серед них встановлюються фауністичні комплекси тропічних лісів і саван, листопадних лісів і степів помірного клімату. Форамініферовий аналіз – вапнякові організми, що вилучають кисень із води, співвідношення О16/О18 зберігається в ракушках (співвідношення лід/вода в океані).

1.  Типи рослинності і показові види як індикатори давнього клімату

Палеоботанічні показники — викопні залишки рослин, що відображають вплив клімату, часу і місця свого зростання в родовому і видовому складі, екологічних особливостях, в життєвих формах і їх морфології, а також в диференціації древньої рослинності на зональних і провінційні типи. Наприклад, жарко-вологий клімат реконструюється по формації тропічних лісів, жарко-сухий клімат — по поширенню формації саван і ксерофільного рідколісся, індикатором помірного клімату служить формація листопадних лісів. Палеоботанічними індикаторами є також відбитки річних кілець деревних рослин, вивченням яких займається дендрокліматологія.

Залишки вимерлих рослин мають універсальне значення для стратиграфії відкладів різного віку (пилок і спори, плоди і насіння, мікроскопічні водорості, бактерії). У систематичному плані важливе стратиграфічне значення мають також наступні рослинні групи: псилофіти, мохоподібні, плауноподібні, хвощі, попоротеподібні, голонасінні, покритонасінні з'явилися наприкінці юрського-початку крейдяного періоди і в середині крейди займали панівне становище.

Типові спорово-пилкові комплекси: Спектри степового типу, Спектри лісового типу, Спектри тундрового типу

Ялина (Picea) – вологий, прохолодний клімат; ялиця (Abies) – вологий; модрина (Larix) – континентальний; туя (Thuya) – тепло-помірний; дугласія – холодний, вологий; секвоя – відносно-посушливий; тис (Taxics) – дуже вологий; дуб – посухостійке; граб (Carpinus) – океанічний; бук (Farus) – вологий; липа серцелиста (Tilia cordata) –  континентальний; клен польовий – степовий; татарський клен (Acer tataricum) степовий; (Celtis) – субтропічний; цераіс – субтропічний, посушливий.

Хвойні – холодно, широколистяні – тепло, ялина, граб – волого, полин, лободові – сухо, різнотрав’я – волого, верба – розчленованість рельєфу, вільха, осокові – перезволоження ґрунту.

1.  Палеоландшафтознавство та палеоекологія – предмет, об’єкт, методи

Палеоландшафтознавство – вивчають зміни ландшафтів у минулому, закономірності їх формування в масштабах еволюційного та історичного часу.  В основі методології палеоландшафтознавства лежать принципи розвитку, історизму, взаємодії та відбиття (Веклич, 1990). Базовим поняттям методології палеоландшафто- знавчих досліджень є реконструкція давніх ландшафтних комплексів. Палеоландшафтознавство існує на загальному, регіональному і внутрішньо регіональному рівнях. Загальне спрямоване на реконструкцію ландшафтних зон, регіональні реконструкції – територія України. Внутрішньорегіональні виконуються найчастіше для місць проживання людини. Палеоекологія – наука, спрямована на відтворення природніх ландшафтів часу проживання давньої людини, має антропоцентричну спрямованість. Вона вивчає зворотній зв'язок впливу людського суспільства на природу.

27. Особливості розвитку географічної оболонки у археї

Архей (4500 – 2500 млн років тому). Найдревніші кратони (Канадський щит та Пілбара) можливо сформувались у цей період.  Формування атмосфери і гідросфери, припинення бомбардування Землі метеоритами. Кінець архею – підвищення вмісту кисню в атмосфері. Найдавніший континент, який існував у археї – Ур (північний), а Арктика – південний. Формуються амінокислоти, життя – у геотермальних джерелах, у глибинах океану. Породи: граніти, граніто-гнейси, мегматиди. У рифтових зонах – земно-камяні пояси(кварцити,сланці,базальт,мармур). Клімат: Активна вулканічна діяльність. Анаеробні (безкисневі) умови життя в стародавньому морі. Розвиток кисневмісної атмосфери. Органіка: У архейської ери виникли перші живі організми. (гетеротрофи). Першими жителями нашої планети були анаеробні бактерії (3,5 млрд р).  Найважливіший етап еволюції життя - виникнення фотосинтезу, що зумовлює поділ органічного світу на рослинний і тваринний (прокаріоти: ціанобактерії і синьо-зелені водорості). З'явилися потім еукаріотичні зелені водорості, що виділяли в атмосферу з океану вільний кисень, що сприяло виникненню бактерій, здатних жити в кисневій середовищі. СТРОМАТОЛІТИ- скупчення синьо-зелених водоростей,мали вапняковий скелет, просякнення гідрооксидами заліза – червоний колір. В цей же час - на кордоні архейської протерозойський ери з'явився статевий процес (різко підвищує можливість пристосування до умов середовища). Поділ функцій клітин у перших колоніальних багатоклітинних організмів призвело до утворення первинних тканин.

1.  Особливості розвитку географічної оболонки у ранньому протерозої

Ранній протерозой (2500 - 1400) – протоплатформенний етап. Існував південний континент Нена, утворився Балтійський щит. Складчатості – БІЛОМОРСЬКА, КАРЕЛЬСЬКА (кареліди) найпотужніша в історії Землі – створ  суперконтинент Пангея 1, який омивався Панталасом. Породи: накопичення осадових та магматичних, актино протікала метаморфізація порід. Клімат: поверхня планети являла собою голу пустелю: клімат холодний, часті заледеніння, особливо великі в середині протерозою. Наприкінці ери вміст вільного кисню в атмосфері досяг 1% (киснева катастрофа). Органіка: Найважливіші ароморфозів протерозойський ери - це виникнення тканин і органів. Протягом протерозою панування пред'ядерних (прокаріот) змінилося пануванням ядерних (еукаріот). На зміну одноклітинним і колоніальним формам прийшли багатоклітинні. Життя стало геологічним фактором. Живі організми змінювали форму і склад земної кори, формували її верхній шар - біосферу. У результаті фотосинтезу змінився склад атмосфери. Накопичення кисню в атмосфері сприяло розвитку вищих гетеротрофних організмів-тварин.

1.  Особливості розвитку географічної оболонки у пізньому протерозої

Пізній протерозой (1400 - 570) – авлакогеновий (велика кількість континентальних і океанічних рифтів). Рифейська і Каледонська (найпотужніша!!!) складчастості, Байкальська (байкаліти – Пд. Америка, Африка). Утворився Прототетіс, і Пангея була розколота на Лавразию і Гондвану. Породи: розширення материкового чохлу осадових гірських порід. Клімат: ВЕНДСЬКЕ ЗЛЕДЕН. 650 млн НАЙБІЛЬШЕ. Органіка: Виникли перші росл.організми, на суші – червоні водорості на місті талих озер(1,5). 3-2,5 млрд – виникнення зелених водоростей. Виникнення багатоклітинних організмів – вендська фауна (дікенсонія, чарнія, спрігіна), губки, черви (теплий клімат).

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості кембрію

Кембрій (570 – 500) Гондвана, океан – протоТетіс Лавразія, Ангарида, Балтика. Океан – Япетус, Палеоазійський. Час розширення океанів. ). Щодо тектонічних рухів то це був відносно спокійний період.Породи: сірі глини. Клімат: t0 води – 400, Вміст кисню в атмосфері поступово підвищувався. Ближче до кінця періоду почалося заледеніння, що призвело до зниження рівня моря. Органіка: в ході грандіозного еволюційного вибуху виникло більшість сучасних типів тварин, включаючи мікроскопічних форамініфер, губок, морських зірок, морських їжаків, морських лілій і різних черв'яків. У тропіках археоціати зводили величезні рифові споруди. З'явилися перші твердопокровні тварини; в морях панували трилобіти і брахіопод. Виникли перші хордові. Пізніше з'явилися головоногі молюски і примітивні риби. До нашого часу дожив Брахіопод Лінгуля. Примітивні морські водорості.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості ордо віку

Ордовік (500-450) Продовжуються таласократичні умови. Океани вступили в острово-дужну стадію (активний вулканізм). Гондвана просувається на південь. Породи: сіро-зелені глини. Клімат: спочатку теплий (+420), в кінці холоднішає (+200), розвивається кліматична зональність, а потім зледеніння. Зниження вмісту кисню і збіл СО2, ІІ пол – зменш вмісту СО2 через зледеніння. Органіка: розквіт флори і фауни, завдяки продуктам вулканічних вивержень. Вибух життя. На півночі Пд. Америки і Африки – тиліти. Активна ерозія і виніс часток на шельф. Почалось формування рифтів. Мшанки, креноїди, наутилоідеї, граптоліти (їх еволюція – стратифікація ордовику і силуру, є одиничні, V-подібні та спіралевидні). Наприкінці трилобіти – 10% фауни. Ракоскорпіони, поява панцерних риб. У пізньому ордовіке з'явилися перші справжні наземні рослини.

32. Палеогеографічні та палеоекологічні особливості силуру

Силур (450-400) Гондвана насунулася на Південний полюс. Океан Япетус зменшувався в розмірах, а масиви суші, що утворюють Північну Америку і Гренландію, зближувалися. В кінцевому підсумку вони зіткнулися, утворивши гігантський сверхматерик Лавразию. Це був період бурхливої ​​вулканічної активності і інтенсивного гороутворення. У Палеоазійському океані формуються острівні дуги. Прототетіс ділиться на Рея і Палеотетіс. Каледоніти – Гренландія, Ньюфаундленд, Апалачі, Шпіцберген, Британські о-ви, Саяни, Тува, Алтай, Таримська і Китайсько-Корейська, Австралійські Кордильєри. Породи: сиро-зелені глини. Клімат: Вміст CO2 низький, перший максимум кисню. Продовжувалось ОРДОВИЦЬКЕ зледеніння. Органіка: розвинулись корали, морська лілія, гастроподи, з’явились амоноідеї, морські зірки, морські їжаки. Риби мали череп, вкритий кістками, розвиваються щелепи, скелет – хрящовий, з’явились шипи, зуби. Розквіт граптолітів, вихід рослин на сушу – псилофіти. В кінці – велике вимирання видів (граптоліти, наутилоідеї, брахіоподи, панцирні риби), з’являються сухопутні членистоногі.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості девону

Девон (400-350). Девонський період був часом найбільших катаклізмів на нашій планеті. Повна консолідація Євроамерики, Гондвана – на південь, розкриття Панталасу. Початок – теократичний етап. Друга половина етапу – таласократичний етап. Породи: червоноколірні саванові глини. Клімат: теплий, вологий, тропічний, трансгресія на платформи, закладання Дніпровсько-Донецької западини. Підняття рівня кисню і СО2. Органіка: ПРОДОВЖУЄТЬСЯ РОЗКВІТ КОРАЛІВ,АКТИНІЇ, МОРСЬКІ ЛІЛЕЇ ,нові форми ЧЛЕНИСТОНОГИХ, інші види БРАХІОПОД, що мали вигляд віял. 3 ТИПИ РИБ: ПРОМЕНЕПЕРІ,ДВОДИШНІ, КИСТЕПЕРІ – ПРЕДКИ АМФІБІЙ. Мали розвинені щелепи і зуби. У 1938 р знайшли ЛАТИМЕРІЮ (кистепері). ПЕРШІ АМФІБІЇ СТЕГОЦЕФАЛИ – хижаки,мілководдя. АКАНТОСТЕГИ – водні,ІХТІОСТЕГИ – суша. Акумуляція солеродних відкладів. Вимирають псилофіти, поширюються плауни. З’явились деревоподібні плауни, хвощі, папороті, археоптеріс - ліси. Сороканіжки, скорпіони і амфібії (акантостега і іхтіостега). Прототаксіти – гриби.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості раннього карбону

Карбон (350-300).  РОЗДІЛЕНИЙ БЕРЦИНСЬКИМ ОРОГЕНЕЗОМ НА МІССІСІПСЬКУ та ПЕНСИЛЬВАНСЬКУ СИСТЕМИ. На початку карбону велика частина земної суші була зібрана в два величезних сверхматерика: Лавразию на півночі і Гондвану на півдні. ТАЛАСОКРИТИЧНИЙ ЕТАП, ВЕЛИКІ ПЛОЩІ ШЕЛЬФУ , ВОДА ПРОГРІТА. Активні процеси СУБДУКЦІЇ. Породи: БОЛОТЯНІ ГРУНТИ. Єдиний час.коли вугілля накпоич в прибережних болтах,затоплених морською водою – ПАРАЛІЧНИЙ ТИП. Клімат: Високий вміст СО2. з ІІ пол – збільш вміст О2 ПІК!! Парниковий ефект. В середині місісіпського – велике ГОНДВАНСЬКЕ ЗЛЕДЕНІННЯ (льодовик піднімався до 45 пд ш вкриті АМЕРИКИ,АФРИКА, ІНДОСТАН,АВСТРАЛІЯ частково). Органіка: Характерний ГІГАНТИЗМ. Вік комах і амфібій. МЕГАНЕБРА-велет бабка. Міссісіпський час спорових дерев : ЕПІДОДЕНДРОНИ, СИГІЛЯРІЇ, ХВОЩІ-КАЛАМІТИ, ДЕРЕВОВИДНІ ПАПОРОТІ, ЗВИЧ ПАПОРОТІ.  Великі примітивні дерева (плауноподібні), перші наземні хребетні, ракоскорпіони (евриптериди) у прибережних солонуватих болотах.  Головними прісноводними хижаками були різодонти. У океанах поширюються і диверсифікуються хрящові риби (акули); широко поширені голкошкірі (особливо морські лілії і бластоїдеї). Дуже поширені корали, мохуватки, гоніатіти і брахіоподи (продуктіди, спіріферіди і ін..), проте знижується кількість трилобітів і наутилоідей.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пізнього карбону

Протягом пізнього карбону Лавразія і Гондвана неухильно зближалися один з одним. ПОДІЛ ПАНГЕЇ 2. Утворення гір: Добруджа, Пн Крим, Передкавказзя, Уральські. ПОЄДНАННЯ АНГАРИДИ І ЄВРОАМЕРИКИ.   Геократичні умови. Клімат: ПОХОЛОДАННЯ , КЛІМАТ.ЗОНАЛЬНІСТЬ. Органіка: ЕКВАТОР – ВЕСТФАЛЬСЬКА ФЛОРА(тропічна). Зявились НАСІННІ ПАПОРОТІ. виникає ПИЛОК – ЕНТАМОФІЛЬНІ (потребували комах). Виникли КОРДАЇТИ - голонасінні мали листя,перші дерева що мають річні кільця . ФОРМУЮТЬ ТУНГУСЬКУ ФЛОРУ. + поява перших хвойних.В лісах багато ліан, епіфітів-паразитів.  Для Гондвани харак ГЛОСОПТЕРІСОВА флора – язикова папороть.

36. Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пермі

Перм (300-250) Рівень моря загалом низький, єдиний континент – Пангея. Процеси складчатості до кінця Пермі. . Океан – Панталасса, закладався Палео-Тетіс. Кіммерія відділилась від Гондвани і рухалась на північ до Лавразії, спричиняючи зменшення Палео-Тетісу. На її південному узбережжі розвивався Тетіс. Породи: – ЕФУЗИВНИЙ МАГМАТИЗМ- базальтові покриви і трапи на Сибірській платформі. ЧЕРВОНОКОЛІРНІ КОНГЛОМЕРАТИ+ еолові дюни. Клімат: ЗНИЖЕННЯ О2 , сірчисті гази. Типовий ГЕОКРИТИЧНИЙ етап, з найб. ПЛОЩЕЮ ПУСТЕЛЬ. АРИДНИЙ клімат. Органіка: З’явились перші суч. Дерева (хвойні, гінкгові, саговникові). У морях – молюски, голошкірі, брахіоподи. Вимерли трилобіти і група морських організмів в кінці періоду. Аридизація клімату призвела до зникнення вологолюбних рослин (Сиґілярії, Лепідодендрони, Плевромеї). Наземна фауна хребетних була представлена двома домінуючими групами: Синапсидами та Ахозаврами. Синапсиди — предки ссавців виникли у карбоні і були представлені Пелікозаврами, від яких у сердині перму розвинулись Диноцефали. Архозаври — предки плазунів, птерозаврів, динозаврів та птахів. РЕПТИЛІЇ ПОВЕРТАЮТЬСЯ У ВОДУ!! (МЕЗОЗАВР,мав легені). НАЙБІЛЬШЕ ВИМИРАННЯ ВИДІВ!! ПРИЧИНИ: виверження вулк масивів в Індостані і Сибіру,кисневе голодання,збільш СО2,токсичні умови. 90% морських організмів зникло, 75% - наземних, 50% рослин, рівень океану впав на 280м.

1.  Основні риси тектонічного розвитку та географії материків і океанів протягом палеозою

У Північній Америці палеозой почався утворенням басейнів корисних копалин вздовж сх., пд.-сх. і зх. Узбережжі континенту. Протягом тривання епохи окраїнні моря наступали на сушу, залишаючи відклади. На початку ери – активна ерозія докембрійських порід. З Ордовицького періоду тривало горотворення в Аппалачах. Осад з Аккадських гір утворив відомі карбонові болота у США. У ранньому палеозої центральна Африка – на полюсі, формувався континент Гондвана. Сер. Палеозой – зіткнення Пн. Америки і Європи, утворення Аккадсько-Каледонського підняття. До кінця палеозою сформувався суперконтинент Пангея, гірські масиви Аппалачів, Уралу і Тасманії. У геологічному плані палеозой почався розпадом суперконтиненту Паннотія, завершенням зледеніння і землі-сніжка. Відбувся розкол на багато маленьких материків, які згодом знову утворили суперконтинент Пангея. З П.е. пов’язані найбільші і великі родов. кам. вугілля, нафти, мінеральних солей, фосфоритів, міді, золота.

1.  Основні тренди кліматичних змін протягом палеозою

Ордовик і силур – теплий клімат, парниковий ефект, найвищий рівень моря (200 м), ранньопалеозійське зледеніння, яке завершилось Гірнантським зледенінням і ордово-силурійським вимиранням. Ранній кембрій – помірний клімат, зростання температури, постійне зростання рівня моря. Західна Гондвана за полярним колом, шельфові ділянки (де були тварини) опинились у холоднішому клімати, через зональність. Балтика і Лаврентія були у тропічній зоні. Ранній палеозой завершився кортким але потужним зледенінням, яке спричинило значне вимирання видів. Зниження рівня св.. океану, спричинене зледенінням, у силурі і девоні змінилось поступовим зростанням рівнів. Утворення значних шельфових ділянок між Балтикою, Лаврентією і Гондваною. Вихід рослин на сушу – стрибок рівня кисню, менш стрімке падіння СO2. Клімат ставав помірнішим, життя поширось до полюсів. Девон завершився вимиранням, яке не зменшило сильно видовий склад. Кінець палеозою – різке зростання кисню, падіння СO2. Це призвело до зледеніння карбону. Консолідація Пангеї спричинила утворення пустель, падіння рівня моря, збільшення кількості СO2 що вилилось у масове пермське вимирання.

1.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом палеозою (залежність від абіотичних факторів)

  У зв'язку із появою на початку палеозою захисного озонового шару у кембрії  "вибух" життя в морях.   Становлення вже до кінця кембрію всіх відомих типів тварин (крім хордових). Життя у ранньому палеозої повністю концентрувалося у водоймах, суша залишалась пустинною, якщо не рахувати перших колоній псилофітів по берегах, бактерій та деяких форм грибів.    Рослинний світ  водойм  був  представлений  водоростями (синьо-зеленими, зеленими, багряними, бурими). У кінці силуру нащадки водоростей - псилофіти - вперше в історії Землі починають заселяти прибережні заболочені ділянки материків. Псилофіти - перехідна форма між водоростями та наземними рослинами.

На рубежі раннього і пізнього палеозою відбулись значні зміни у складі органічного світу землі, спричинені процесами, які протікали на поверхні планети, як наслідок каледонського орогенезу (утворення численних гірських систем, скорочення площі океанічних акваторій і пов'язана з цим арідизація, континенталізація клімату). Рослини поступово завойовують сушу. До кінця девону псилофіти повністю вимирають, що було пов'язано з гумідизацією клімату, але ще раніше вони встигли дати початок папороте- подібним і плаунам. До кінця девону рослини переходять до деревоподібних.  У кам'яновугільному періоді склались надзвичайно сприятливі умови для еволюції рослин - у атмосфері зросла кількість кисню, теплий вологий (гігантські плауноподібні, предки сучасних хвощів - каламіти, а також різноманітні папороті, перші голонасінні). В пізньому карбоні поясна зональність вже досить чітка. Відомий палеоботанік А.М.Криштофович виділяє: тунгуську, або  північну  помірну,  гондванську , або південну помірну, і вестфальську , або вологу тропічну.  У пермському періоді, в зв'язку з арідизацією клімату, в тропічній зоні вологолюбиві плауни, хвощі і папороті поступово витісняються голонасінними росли нами - хвойними, гінкговими, цикадовими. У кінці пермі і в тріасі голонасінні завойовують усі кліматичні зони.

1.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом палеозою (залежність від палеоекологічних факторів)

Найбільш вагомі події в еволюції біосфери раннього палеозою:  1) вибух життя в морях на початку палеозою, що призвело до заселення організмами морського мілководдя;  2)появу і широке розповсюдження організмів із карбонатними, фосфатними та хітиновими скелетами;  3) початок заселення суші рослинними і тваринними організмами.

Пізній палеозой:  - рослинний світ, який ще у девоні носив амфібійний характер, в кам'яновугільному періоді освоює вододільні ділянки материків, що призводить до утворення грунтової оболонки планети;  - починаючи з середини карбону проявляється географічна зональність на материках;  - заселення суші рослинністю спричинило зростання біогенного кисню в атмосфері і зменшення двоокису вуглецю, що, в свою чергу, призвело до "вибуху" у розвитку тваринного світу материків у карбоні й пермі;   - біосфера починає відігравати роль важливої геологічної сили (фактора) в еволюції планети.

1.  Велике вимирання видів на межі палеозою та мезозою (палеоекологічні причини та наслідки)

Масове пермське вимирання (251,4 млн. р).  Є однією з найбільших катастроф біосфери в історії Землі, яка призвела до вимирання 96% усіх морських видів і 70% наземних видів хребетних. Катастрофа стала єдиним відомим масовим вимиранням комах. Можливі причини: поступові зміни навколишнього середовища (аноксія — зміни хімічного складу морської води і атмосфери, зокрема дефіцит кисню; підвищення сухості клімату; зміна океанічних течій і / або рівня моря під впливом змін клімату), катастрофічні події: (падіння одного або багатьох метеоритів, або зіткнення Землі з астероїдом, посилення вулканічної діяльності; раптовий викид метану з дна моря). Наслідки вимирання: зникло безліч видів, пішли в минуле цілі ряди і навіть класи; велика частина ряду парарептілій (за винятком предків сучасних черепах), багато видів риб і членистоногих (у тому числі знамениті трилобіти). Катаклізм також сильно ударив по світу мікроорганізмів. Вимирання старих форм відкрило дорогу багатьом тваринам, які довгий час залишалися в тіні: початок і середина наступного за перм'ю, тріасового періоду ознаменувалися становленням архозаврів, від яких пішли динозаври і крокодили, а згодом птахи. Крім того, саме в тріасі з'являються перші ссавці.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості тріасу

Тріас (250-200). На початку Т. на земній кулі переважала суша. З настанням Тріаса Пангея знову почала розколюватися на Гондвану і Лавразию, почав утворюватися Атлантичний океан. Породи: ЧЕРВОНОКОЛІРНІ ГРУНТИ чергуються з ОЗЕРНИМИ відкладами. Клімат: ГЕОКРИТИЧНИЙ, ТЕПЛИЙ ПЕРІОД, ЗОНАЛЬНІСТЬ ЧІТКА, ПОСУШЛИВІ ПОЯСИ. Пустелі – Америки,Пн Африка, частково Європа.  І частина – прохолодна, ІІ- t повітря і океану зростає. Озера і річки почали швидко пересихати, і у внутрішніх областях материків утворилися великі пустелі. Органіка: характерні справжні папороті, гінкгові, беннетити та ін. Серед безхребетних широкого розповсюдження набули аммоніти та двостулкові молюски. У Т. з'явилися мезозойські корали — склерактинії, правильні морські їжаки, белемніти, з плечоногих — ринхонеліди та теребратуліди. Хребетні були представлені головним чином плазунами — динозаврами. У морських басейнах водились іхтіозаври та плезіозаври, на берегах — птерозаври. З'явилися перші ссавці — яйцекладні, або однопрохідні, та сумчасті. ПОЯВА ССАВЦІВ – ДРОМАТЕРІУМ, 15 см , «щур».

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості юри

Юра (200-150). Таласократичний етап. Початок і середина юрського періоду ха-рактерізовалісь відносно стійким режимом тектонічних рухів. Руйнування Пангеї. На південь від екватора все ще існував єдиний великий материк, який знову назвали Гондваною. Надалі він також розколовся на частини, які утворили сьогоднішні Австралію, Індію, Африку та Південну Америку. Море затопило значну частину суші. Відбувалося інтенсивне горотворення. Субдукція поряд з кіммерійськими острівними дугами. Нарощування Пангеї на зах. і сх. – Індо-Китайська стадія, Невадійська стадія. Закладаються Індійський і Атлантичний океани. Породи: темні глини. ВІДКЛАДИ: вапняки,фліші,еолові відклади,конгломерати.  Клімат: тропічний і субтропічний (сер. t0 океану - 300). Кінець юри – аридизація клімату. Високий вміст СО2. Органіка: 3 РОСЛИННІ ПОЯСИ : СИБІРСЬКИЙ (голонасінні, хвойні, ераукарії, гінкго, секвої) ПЕРЕХІДНИЙ(цикадофіти, бенетіти) ЕКВАТОРІАЛЬНИЙ (деревовидні папороті). У кінці юри – покритонасінні (запилення вітром, комахами, судинна система). З морських хребетних відомі іхтіозаври та плезіозаври. Серед наземних хребетних були поширені рептилії — стегозаври, брахіозаври та ін. З'явилися перші птахи. Значного розповсюдження зазнали ссавці — пантотерії.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості крейди

Крейда (150-65). Пізня крейда – найбільша трансгресія. Протягом крейдяного періоду продовжувався "великий розкол" материків. Величезні масиви суші, які утворювали Лавразию і Гондвану, поступово розпадалися на частини. Південна Америка та Африка віддалялися один від одного, і Атлантичний океан ставав все ширше і ширше. Африка, Індія та Австралія також почали розходитися в різні боки, і на південь від екватора в результаті утворилися гігантські острова. Велика частина території сучасної Європи перебувала тоді під водою. Триває Кімерійська складчастість. Хребет Гаккеля (Пн. Л. ок.). ГОРИ: Аляска, Кордильєри, Анди. Породи: крейда – узб. Франції, Англії, Волинь, Донбас, Придністров’я, Крим.  Клімат: Три періоди за кліматом, Зміни біоти через нестабільність клімату. Рання і пізня крейда – холодно. Зростає рівень кисню, бо зявились покритонасінні-80% р-ті. Органіка: рослинність із мезофітної стала кайнофітна. Для флори ранньої К. характерні папоротеподібні та голонасінні: гінкгові, хвойні, беннеттити, саговники та ін.; у другій її половині з'явилися перші покритонасінні (магнолії, лаври, евкаліпти, дуби, буки). У пізній К. виникли сучасні форми (дуб, бук, береза, верба, виноград та ін.). В кінці крейди з’являються комахоїдні рослини (росинка, археоморфа). Серед морських безхребетних значне місце посідали форамініфери, головоногі (аммоніти, белемніти) та двостулкові (іноцерамові, вустриці та ін.) молюски. Великого розвитку набули черевоногі молюски, губки, моховатки, морські їжаки та ін. Морські хребетні представлені деякими видами костистих риб. У пізньому К. з'явилися морські ящери — мозозаври (до 12 м). У фауні наземних хребетних переважали плазуни, хижі, травоїдні та ін., з'явилися змії, а також перші представники плацентарних. Наприкінці К. вимерли аммоніти, белемніти, іноцерамові, іхтіозаври, динозаври тощо. Збільшується к-ть ссавців (яйцекладних). Чукзулук (Юкатан), збільшилась к-ть іридіуму у відкладах. Крейда/палеоген межа – зникнення форамініфер. Болтиський метеорит – Україна. Вулканізм на плато Декан. Падіння рівня світового океану, вимирання видів. Морські вимерли раніше.

1.  Основні риси тектонічного розвитку та географії материків і океанів протягом мезозою

   На початку тріасу на землі існував гігантський материк Пангея, який омивався водами Тихого океану. Геосинклінальний режим зберігався в обох Тихоокеанських поясах, які розміщувались по периферії Пангеї (перехідні зони між материком та океаном) та в Середземноморському поясі, який відповідав океану Тетіс. Останній відділяв Євразію від Африкано-Аравійської частини материка і розширювався на схід. Території всіх інших геосинклінальних поясів у мезозої розвивались як молоді платформи: епібайкальські, епікаледонські та епігерцинські.

     Важливою подією мезозойського етапу розвитку Землі був розпад суперконтиненту Пангея та його складових частин - Лавразії і Гондвани. Розкол починався із утворення піднять на місці майбутнього розриву, потім в умовах загального розтягу утворювались континентальні рифти, які розширювались аж до розриву континентальної кори і формування осей спредінгу. Процеси супроводжувались базальтовим вулканізмом. Розкол єдиного материка на окремі континентальні брили відбувався не одночасно, процеси описані вище відбувались в різних місцях континенту у різний час.

  Так, у тріасі починається розкол Лавразії - закладається западина Північної Атлантики, яка розширюється протягом усього мезозою. В середині ранньої юри починає розкриватись Центральна Атлантика і в цей же час розкривається океан Тетіс.

  Розпад Гондвани, спричинений закладанням у ній континентальних рифтів ще в пермі, продовжувався в тріасі. В цей час тут формувалися трапи  у  Південній Америці (басейн р.Парани), і в Південній Африці, в індостані. В юрі відбулося розділення Гондвани на два блоки: Африку, Індостан і Південну Америку з одного боку і Австралію та Антарктиду - з другого. Між ними виник вузький грабеноподібний басейн (типу сучасного Червоного моря), який поступово розширюючись, формував западину індійського океану. В крейдовому періоді  рифтоутворення  призводить  до розділення Південної Америки і Африки - починає формуватись Південна Атлантика, яка в кінці крейди з'єднується з Північною, утворюючи єдиний Атлантичний океан. Об'єднані поки що Австралія і Антарктида пересуваються на південний схід від Африки. Роз'єднання їх відбулося аж в середині палеогену. Індостан рухається на північ, а Африка, дещо повернувшись, насувається на Тетіс, що в подальшому спричинить складкоутворення в існуючих там геосинклінальних системах. В пізній юрі почалося розкриття Північного Льодовитого океану.

 Таким чином, з мезозою починається історія трьох нових океанів: індійського, Атлантичного і Північного Льодовитого. Продовжують розвиватися Тихий океан і Тетіс.

1.  Основні тренди кліматичних змін протягом мезозою

  В ранньому та середньому тріасі зберігався встановлений у пермі засушливий  континентальний клімат (геократичний режим), спричинений процесами герцинського орогенезу. В пізньому тріасі почалась гумідизація клімату, що було пов'язане з розвитком морських трансгресій. Гумідизація продовжувалась і в ранній та середній юрі. Встановлюється таласократичний режим. В пізній юрі спостерігається загальна арідизація клімату, викликана, очевидно, тектонічними рухами невадійської фази мезозойського орогенезу.

  У крейдовому періоді при збереженні таласократичного режиму і порівняно теплих умов спостерігались незначні сезонні коливання температур. Загальне пом'якшення клімату ще в юрському періоді призвело до того, що справжніх пустинь ні в юрі, ні в крейді не існувало. Арідні зони того часу швидше  нагадували  сучасні тропічні савани. У зв'язку із похолоданнями в середній і пізній крейді розширились пояси субтропічного і помірного кліматів. Причиною похолодань могло служити зменшення загальної кількості СО2 в атмосфері і поступове наближення полюсів до материкової суші. Однак льодових покривів на той час не зафіксовано. В пізній крейді спостерігалась нова арідизація клімату і подальша його термічна диференціація.

  В цілому ж клімати мезозою були слабо диференційованими. В.М.Синіцин (1980) взагалі виділяє для мезозою лише два термічних типи клімату: тропічний і бореальний. Тропічний був близьким до відповідного сучасного, а бореальний був ослабленим тропічним. Середньорічні температури тропічного клімату не виходили за межі 28-25 ºС, тоді як в бореальному коливались у межах 12-24 ºС.

  Атмосфера мезозою містила більше пари води та вуглекислого газу, ніж кайнозойська, а відношення СО2:О2 періодично змінювалось, зростаючи в арідні епохи і падаючи в гумідні. Загальна ж тенденція еволюції клімату виявилась у певному похолоданні й посиленні сонячності.

1.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом мезозою (залежність від абіотичних факторів)

  Сприятливі кліматичні умови, які встановилися у мезозойській ері, особливо в юрському і крейдовому періодах, спричинили бурхливий розвиток органічного світу морів і континентів.

  На суші серед рослин панівне становище займали голонасінні (мезофітна ера розвитку рослин). Особливого поширення набули гінкгові - великі дерева висотою до 30м, з гіллястою кроною і великим віялоподібним листям. Переживши у мезозої свій розквіт, гінкгові, як реліктові форми, відомі і нині. Розвивались хвойні, серед яких у кінці крейди були відомі форми, близькі до сучасних - секвойя, сосна, ялина. Бенетитові вимерли в кінці крейди, вважають, що у них із покритонасінними могли бути спільні предки у юрському періоді.    Для ранньої та середньої юри В.А.Вахрамеєв і В.М.Синіцин виділяють у Євразії три флористичні області (чи зони):  1) Сибірська, або зона хвойно-гінкгових лісів.  2) Перехідна, або зона змішаних цикадофіто-хвойно-гінкгових лісів  3) Південна, або зона максимального розвитку цикадових, теплолюбивих папоротей, бенетитових.  В кінці юрського періоду появляються, а в кінці крейди уже починають відігравати провідну роль серед наземної рослинності покритонасінні, або квіткові рослини (починається кайнофітна ера розвитку рослин). В крейді поширені такі їх представники як магнолії, лаври, платани, троходендрони, евкаліпти, дуби. Покритонасінні були більш пристосованими до умов континентального клімату: меншої вологості, сезонних коливань температури і осадків, що у кінцевому наслідку дозволило їм витіснити голонасінних рослин.

1.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом мезозою (залежність від палеоекологічних факторів)

  Найбільш суттєві події у біосфері мезозойської ери зводяться до наступного. 1. В тваринному світі морів та континентів домінуючу роль відіграють рептилії, які в тріасовому періоді дають початок ссавцям, а в юрському - першим птахам. 2. Важливою подією в крейдовому періоді був масовий розвиток в морях форамініфер, що призвело до нагромадження потужних карбонатних товщ, зокрема крейди, крейдоподібних вапняків. Можливо зв'язування цими організмами вуглекислого газу  спричинило і зменшення його вмісту в атмосфері, що у свою чергу, привело до зміни кліматичних умов і заміни голонасінних рослин покритонасінними. 3. Вимирання у пізній крейді дуже поширених мезозойських груп тварин: динозаврів, птерозаврів (крилатих ящерів), морських рептилій, амонітів, белемнітів, деяких двостулок (іноцерамів), а також значної кількості сумчастих, акул, брахіопод і ін., що в цілому, незважаючи на конкретні можливі причини таких вимирань, свідчить про суттєву дестабілізацію умов існування.

1.  Вимирання видів на межі мезозою та кайнозою (палеоекологічні причини та наслідки)

В кінці крейдяного періоду колись багата дінозавровая фауна прийшла в занепад, і жоден з її представників не перейшов кордон між мезозойської і кайнозойської ерами. Протягом порівняно короткого проміжку часу вимерли не тільки великі сухопутні і морські рептилії, але і цілий ряд морських безхребетних, зокрема амоніти, белемніти і деякі сімейства планктонних форамініфер. Найбільш поширеним поясненням вимирання динозаврів прийнято вважати зміну кліматичних умов на земній поверхні. Однією з причин вимирання динозаврів могло бути велика інтенсивність сонячної радіації і жорсткі космічних променів. Існує ще одна гіпотеза, за допомогою якої намагаються пояснити загибель динозаврів у результаті зміни вмісту хімічних сполук і мікроелементів у навколишньому середовищі. Поява нових мікроелементів і сполук могло сильно вплинути на долю динозаврів. Багато елементів і з'єднання звільнялися при розкладанні гірських порід під впливом на них природних вод, збагачених органічними кислотами і вуглекислим газом. У процесі глибоководного буріння в океанах на кордоні між крейдяними і палеогеновими відкладеннями був виявлений тонкий шар глини, збагачений іридію. У зв'язку з цим вчені висловили припущення, що динозаври могли в результаті отруєння иридием та іншими важкими металами. Підвищення змісту іридію в породах пояснюється зіткненням нашої планети з великим космічним тілом. Нещодавно шар, що містить підвищену кількість іридію на кордоні крейди і палеогену, виявлений в Італії, Югославії та СРСР. Ймовірно, в кінці мезозою загибель гігантів сталася в силу взаємного накладення багатьох причин.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості еоцену

Еоцен (55-35). Остання велика трансгресія  моря. Падіння у Пн.Сибіру – метеориту ПОПІГАЙ. Роз’єднання Австралії, Пд. Америки з Антарктидою. В еоцені основні масиви суші почали потроху приймати положення, близьке до того, що вони займають у наші дні. Клімат: палеоцен-еоценовий термічний максимум. Органіка: нумоліти (форамініфери). Формація зелених сланців. Платан, клен, в’яз, тополя, глінтостробус, болотний кипарис. Прісноводний скат, кажани. t0 на 100 вища теперішньої. Криптомерія японська. Полтавська флора – пальми, лаврові, миртові, евкаліпт, пальма Ніппа, олеандр, калістемон. Формування дощових лісів. Зявляються злаки, осокові, фікуси, казуарії, банксія. Диверсифікація співучих птахів. Гастроорніс, кролі, кроти, їжаки, мурахоїд, панголін, трубкозуб. Поява непарнокопитних – амінодонти, коранородони, діноцерати, бронтотерії, тапір, мерітерій, хіратотерії, еогіпуси, адрозаркус, тритемподон. Повернення ссавців у море – кити, базілозаврус, ламантин, дюгон, плезіаганіс. Азолла – водорость.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості палеоцену

Палеоцен (65-55). Північна частина Тетісу – Паратетіс. Спокійний тектонічний період. Географія і клімат: Палеоцен ознаменував собою початок кайнозойської ери. У той час материки все ще знаходилися в русі, оскільки "великий південний материк" Гондвана продовжував розколюватися на частини. Південна Америка виявилася тепер повністю відрізаною від решти світу і перетворилася на свого роду плавучий "ковчег" з унікальною фауною ранніх ссавців.  Африка, Індія та Австралія ще далі відсунулися одне від одного. Протягом усього палеоцену Австралія розташовувалася поблизу Антарктиди. Рівень моря знизився, і в багатьох районах земної кулі виникли нові ділянки суш. Породи: в Україні відклади П. (головним чином піски, глини, вапняки, мергелі, алевроліти) розповсюджені в Дніпровсько-Донецькій та Причорноморській западинах, у Криму та Карпатах.

Клімат: падіння СО2,клімат тепліший. Органіка: моря – наутилуси, черевоногі, двохстулкові молюски, краби. Рослини: таксодіум, араукарії, лотоси, тюльпанове дерево, вельвічія, ефедра, вічнозелений дуб, береза. Вимирання видів пережили КАМПОЗАВРИ,АЛІГАТОРИ. БУРХЛИВИЙ ВИБУХ ВИДІВ ССАВЦІВ!Поділ на групи: йцекладні, плацентарні, сумчасті, гризуни. Копитні і хижі розв. поступово. ФЕНОДУКУСИ-сліпа гілка еволюції.

1.  Причини та наслідки палеоекологічних змін на рубежі еоцену та олігоцену

Відбулося Еоцен-олігоценове вимирання - значні зміни в складі морської і наземної флори і фауни. Почалося в кінці епохи еоцену - початку епохи олігоцену, приблизно близько 33,9 ± 0,1 млн років тому. Значно поступалося в масштабності п'яти найсильнішим масове вимирання в історії Землі. На думку ряду вчених різка зміна клімату, що спричинило вимирання видів, було викликано послідовним ударом двох метеоритів діаметром близько 35-40 кілометрів, що впали в Північній Америці - Чесапік-Бей і Сибіру - Попігай. Удари метеоритів викликали різке зниження температури, що спричинило зниження в атмосфері концентрації вуглекислого газу. Ряд метеорологів пов'язують саме з олігоценом процес формування Антарктичного крижаного щита. Деякі вчені стверджують, що з 47 відомих вивержень супервулканом 23 відбулися в цей період вимирання.

53. Палеогеографічні та палеоекологічні особливості олігоцену

Олігоцен (35-25). Характеризується інтенсивними тектонічними рухами, які зумовили формування Карпат, Альп, Гималаїв, Піренеїв та ін., скорочення та опрісніння морських басейнів. Тетіс розпався на окремі басейни. АФРИКА рух.на пн. Переважає субдукція, Повністю відєднується Антарктида, виникає течія ЦИРКУМ. Породи: перед Кордильєрами – червоні грунти; поширений бурштин. Клімат: клімат на Землі став прохолодніше, над Південним полюсом сформувався величезний льодовиковий покрив. Органіка: зменшилася кіл-сть видів тропічної флори; переважали листопадні рослини, зокрема береза, в'яз, тополя, клен, дуб тощо. Серед фауни морських безхребетних найбільш розповсюдженими були двостулкові та черевоногі молюски, форамініфери. Подальшого розвитку зазнали хоботні, копитні, гризуни та ін. З'явилися перші людиноподібні мавпи.

1.  Основні риси тектонічного розвитку та географії материків та океанів протягом палеогену

Протягом палеогенового періоду тектонічна життя нашої планети була досить активною: тривали орогеніческіе руху мезозойської складчастості, що охопила головним чином райони Тихоокеанського пояса (Анди, райони Антарктиди і Аляски); відбувалися підняття, регресії і складкообразовательние руху в Альпійсько-Гімалайському поясі.

Процес розколу Гондвани і Лавразии, що почався в мезозойської ери, подальший розвиток отримав в палеогені. На початку палеогенового періоду все ще продовжували існувати досить великі континенти. Так, єдиний материк становили Індостан, Австралія та Антарктида. Південна Америка ще повністю не відійшла від Африки, а між Північною Америкою і Європою знаходилася досить вузька смуга океану - прообраз майбутньої Північної Атлантики. Протягом палеогенового періоду здійснювався поступовий розкол і відбувалося віддалення континентів з формуванням нових і розширенням або, навпаки, звуженням більш давніх океанічних западин. Індостан, Австралія та Антарктида розділилися. Индостанская брила за 40 млн. років перемістилася в північному напрямку на відстань понад 8 тис. км і зрештою прийшла в зіткнення з Азією. Австралія переміщалася в північно-східному напрямку, але при цьому оберталася навколо своєї осі проти годинникової стрілки. Практично нерухомими залишалися Антарктида та Африка. Північна Америка віддалялася від Євразії, а Південна Америка від Африки зі швидкістю 2-6 см в рік і до початку неогену ширина Північної та Південної Атлантики склала 1000 - 2500 км. Максимум трансгресії припав на середину епохи і після цього почався регресивний етап.

1.  Основні тренди кліматичних змін протягом палеогену

Клімат в палеогені відрізнявся м'якістю і відсутністю різко вираженою зональності. У Центральній і Південно-східній Європі поширена флора тропічного і субтропічного вигляду; зона помірно теплого клімату, судячи з широколистяні і хвойним лісам, займала більшу частину Азії, Північну Америку і Арктику. Максимальне потепління збігається з максимумом трансгресії. В олігоцені з початком регресії настає похолодання, межі кліматичних зон зміщуються до екватора. У другій половині палеогену клімат стає більш континентальним, з'являються крижані шапки на полюсах. Практично вся Європа була покрита вічнозеленими тропічними лісами, і лише в північних областях виростали листопадні рослини.

1.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом палеогену (залежність від абіотичних факторів)

Особливість органічного світу палеогену полягала абсолютному пануванні на суші і морі представників вищої флори і фауни. Серед рослинності переважали покритонасінні деревні, які в систематичному та екологічному відношенні були близькі до сучасних форм. У рослинному покриві також брали участь голонасінні і, головним чином, хвойні, виростали у високих широтах. В областях рясного зволоження існувала болотна рослинність, а в посушливих районах - ксерофільні рідколісся і саванні асоціації.

У межах екваторіального поясу росли вологі (дощові і мусонні) ліси. У аридному поясі панували ландшафти саванного типу з сильно розрідженим рослинним покривом, що складається головним чином з ксерофітів. У середніх широтах в тропічному поясі вологому панувала лісова рослинність, в якій поряд з тропічними, вічнозеленими, вологолюбними формами брали участь щодо помірні. Ця флора в Євразії носить назву полтавської. У Східній Азії аналогом полтавської флори були вічнозелені ліси, в яких збереглися позднемеловое релікти у вигляді домішки, а іноді і самостійних заростей гінкгових і цікадофітових. Північна Євразія та північні райони Північно-Американського материка в палеоцене і еоцені характеризувалися розвитком субтропічного клімату. Відповідно до кліматичними умовами тут формувався своєрідний тип рослинності Тургайській флори. На цій великій території росли хвойно-широколистяні листопадні ліси.

1.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом палеогену (залежність від палеоекологічних факторів)

Великі зміни відбулися в складі наземної фауни. Життєві простору, звільнені динозаврами, швидко були зайняті нової прогресивно розвивається фауною ссавців. Ссавці палеогену були представлені переважно дрібними формами, екологічно тісно пов'язаними з лісовими та озерно-болотними лісовими ландшафтами. Незважаючи на те що в палеогені відбулася диференціація ссавців на різні систематичні групи (хоботні, хижі, примати, комахоїдні, копитні, гризуни), в цілому вони залишалися примітивними формами, і багато з них вимерли в кінці неогену.

Велику роль в розселенні тварин в умовах розвитку великої трансгресії зіграли «континентальні мости» між поступово розходяться материками. Ізоляція материка приводила до розвитку своєрідною ендемічної фауни. Так, наприклад, ізоляція Австралії від інших материків, починаючи з палеогену, призвела до того, що тільки в її межах довгий час продовжували існувати такі нижчі ссавці, як сумчасті.

У Євразії наземна фауна палеогену була досить різноманітна. Протягом більшої частини палеогену тут існувала так звана бронтотеріевая фауна, а в кінці палеогену її змінила індрікотеріевая фауна. Назва бронтотеріевая фауна отримала від типового для екологічної угруповання великих непарнокопитних травоїдних ссавців - бронтотеріев, що мали широке поширення. Індрікотеріевая фауна (назву вона отримала від присутності гігантського безрогого носорога - індрікотерія) була більш різноманітною. У палеогені виник і ряд нових форм, зокрема гігантські носороги, хижаки - креодонти, а також предки коней. Гігантські носороги мали широко поставленими, рухливими пальцями ніг, що забезпечувало їм велику площу опори. У лісових районах з'явилися предки коней - невеликі тварини з пальцеходящие копитами. Досить своєрідною була морська фауна палеогену. Серед безхребетних панівне становище придбали великі теплолюбні (тропічні) форамініфери - нуммуліти і орбітоіди. Широким поширенням користувалися шестипроменеві корали, морські їжаки, брахіопод, черевоногі та двостулкові молюски - великі устриці, пектініди, мідії.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості раннього та середнього міоцену

Міоцен (25-5). Протягом міоцену материки все ще знаходилися "на марші", і при їх зіткненнях відбувся ряд грандіозних катаклізмів. Африка "врізалася" в Європу та Азію, в результаті чого виникли Альпи. При зіткненні Індії та Азії вгору зметнулися Гімалайські гори. В цей же час сформувалися Скелясті гори й Анди, оскільки й інші гігантські плити продовжували зміщуватися і наповзає один на одного.  Однак Австрія і Південна Америка, як і раніше залишалися ізольованими від решти світу, і на кожному з цих материків продовжувала розвиватися власна унікальна фауна і флора. Льодовиковий покрив в південній півкулі поширився на всю Антарктиду, що призвело до подальшого охолодження клімату. Припинення вулканізму в Карпатах. Виникла Антарктична циркумполярна течія-основний етап Альпійського орогенезу. Поява Нової Гвінеї і Тихоокеанського кільця. Підводні гейзери внаслдіок вивільнення метану. 14 млн.р. – льодовик Антарктиди вийшов на узбережжя. Існував Тетіс і Палеотетіс. Геологічні памятки -12 апостолів(Туреччина). Породи: перешарування гіпсів і ангідридів:чергування лесів і черв.грунтів, ракушняк(внаслідок кризи солоності). Клімат: етап теплий. Континенти розєднані , т градієнти. МЕССИНСЬКА КРИЗА СОЛОНОСТІ! Яскрава кліматична ритмічність. Органіка: ссавці мігрували з материка на материк по новоутвореними сухопутним мостам, що різко прискорило еволюційні процеси. Ранній міоцен-залишки Полтавської флори (ТАКСОДІУМ, НІСА. ПОДОКАРПУС. ГІПТОСТРОМУС. Після 15 млн-ТУРГАЙСЬКА флора (рос-ть помірна,широколистяна,хвойна). На ПД – зона саван: ЛИВАНСЬКІ КЕДРИ,СПРАВЖ.АКАЦІЇ,КАЗУАРІ НОВІ. Птахи: КОНДОР, АРГЕНТАЛІС. Ссавці: КАПІБАРИ, ПАЛЕОКАСТЕР, ЦЕРАТОГАУЛЮС,  ДІНОГАЛЕРІКС, КІРОКАТЕРІЇ. 1 пол – АНХІЛОТЕРІЄВА фауна. Велика диверсифікація парнокопитних,хоботних і приматів. Поширені: АНХІЛОТЕРІЇ, МОРОКУС, ЛАМИ,  ВЕРБЛЮДИ, ДОРКАТЕРІЙ, АЦЕРАТЕРІЇ, ТОКСОДОН, АМОДІЙОН, ДІНОФЕРІС, Шаблезубі ТИГРИ, предки СЛОНІВ (МЕРІТЕРІЇ-перші).Поява: кенгуру, коали, вомбати.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пізнього міоцену

В кінці міоцену - відкриття ГІБРАЛТАРСЬКОЇ протоки. Органіка: після 15 млн-ТУРГАЙСЬКА флора (рос-ть помірна,широколистяна,хвойна). На ПД – зона саван: ЛИВАНСЬКІ КЕДРИ,СПРАВЖ.АКАЦІЇ,КАЗУАРІ НОВІ.

Птахи:КОНДОР,АРГЕНТАЛІС. Ссавці: КАПІБАРИ, ПАЛЕОКАСТЕР, ЦЕРАТОГАУЛЮС, ДІНОГАЛЕРІКС, КІРОКАТЕРІЇ. 2 пол міоцену  – ГІПЕРІОНОВА ФАУНА-ДАРВІНІУС, ЕГІПТОПІТЕК. Виідділення гібонів від людиноподібних мавп;дві гілки розвитку-до орангутангів і до горил. 1 ПРЕДОК людинопод. мавп – ПРОКОНСУЛ(жив до Мессинської кризи).15 млн р –виникли РАМАПІТЕКИ,КЕНОПІТЕКИ,СІВАПІТЕКИ(спільні предки орнгутангів,горил,шимпанзе.людини). 7 млн.р.- ГОМІНІДИ: АРДОПІТЕКИ(схожі на людей),ОРФІНИ.

1.  Причини та наслідки мессинської кризи

Мессинський пік солоності - геологічна подія в Історії Середземного моря, в ході якого відбулося кілька (за сучасними уявленнями, вісім) циклів його часткового або практично повного висихання в кінці міоцену, 5,96-5,33 млн років тому.

Одна з найбільших ізоляцій Середземного моря від Світового океану, що сталася близько 5 млн. років тому, мало не призвела до найбільшої катастрофи. Під час так званого Мессинську кризи в результаті відсутності припливу води і посиленого випаровування відбулося значне зростання солоності і поступове всихання Середземного моря. Щорічно за рахунок випаровування Середземне море втрачало більше 3 тис. км3 води. При відсутності зв'язку з відкритим океаном це викликало сильне зниження рівня моря. На місці Середземного моря з'явилася величезна ванна, рівень води в якій був на кілька сот метрів нижче рівня Світового океану. Осушена поверхню величезної пустелі була покрита товстим шаром кам'яної солі, ангідриту і гіпсу

Клімат на голому дні моря не відомий, на Землі немає порівнянних місць. Немає навіть згоди в тому, висихало чи море повністю; найбільш імовірно, що як мінімум 3-4 високосолоних озера залишалися на його дні. Вода Середземного моря перерозподілялася в Світовому Океані, що повинно було привести до підвищення його рівня на величину до 10 м. Також відкладення солей під рівнем висохлого моря мало помітно знизити солоність океану.

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пліоцену

Пліоцен (5-2). Активізація старих гір.систем- Сибіру, Аппалачі,гори Європи,утоврення рифтів і розломів.Період активних геологічних подій(виверження Олдунаю,поява Байкалу). Формуються сучасні вулкани Середземноморя –Стромболі, Етна,Казбек,Ельбрус. Початок етапу: затоплення Середземного моря,зєдналися Чорне і Каспій. Породи: Існує Акчагильський мор.басейн - вапняки, мергелі. ЛЕСОПОДІБНІ ВІДКЛАДИ.1 пол – червоні саванові,2 пол-коричневі субтропічні+затьоки марганцю. Клімат: у низьких широтах-темпер. такі ж як сучасні, у високих-вищі. Активна дія Гольфстріму, відсутня Перізанська течія. Спірна частина переходу-ТЕЛАДСЬКИЙ ЯРУС. Антарктида ще не вся вкрита льодом. ЯВИЩА ЕЛЬНІНЙО і ЛЯНІНА. Для Пліоцену харак. режим Ельнінйо-циркуляція вод океану таким чином,що сх тепліший. 3 млн р. – ПАНАМСЬКИЙ перешийок(міграція тварин), невелика Сахара, Австралія-степи.ПН-у 2 пол. тайга. Органіка: Формувались коралові рифи, поширені кремн.губки, молюски: ГАСТРОПОДИ,ПЕОЕЦИПОДИ, мало Брахіоподів. В Середз.морі жили Алігатори,морські корови. В Чорному і Азові жили КИТИ, КОСТИСТІ риби.  РОСЛИНИ:зникли ватикармія,ніса, зяв. ЛІКВІД АМВАР,види ТУЛИ,СОСНИ,ІУДИНЕ ДЕРЕВО. У саванах – ТЕРМІТНИКИ. Хар.типова фауна+ ГЛІПТОДОНІЇ, МЕГАТЕРІЙ. Міграція тварин: Скунс, Коаті (короткомордий ведмідь,токсодон,смілодон), Гіперіон. ГІПЕРІОНОВА ФАУНА!: ПЛІОТІКУС, ЕКУС, ГІПЕРОІН, АНТИЛОПИ, ЖИРАФИ, ВЕРБЛЮДИ-ЕПІКАМЛЮСИ, ЦЕРГУСИ, ХІЛОТЕРІЇ, МАСТОДОНТИ. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ГРИЗУНІВ І ХИЖИХ. Великі кішки - МАХАЙРОБУСИ. Поява ГІЄН,СТРАУСІВ,БАБАКІВ, ТЕРМІТІВ,КРОТІВ, ПІНГВІНІВ. Тургайська флора-ПН-СХ.; УЩЕЛИНА ОЛДУВАЙ -колиска Австралопітека. Африканс. трикутник-місце виникнення людини в Африці.

62.  Основні риси тектонічного розвитку та географії материків та океанів протягом неогену

Незважаючи на невелику тривалість, всього близько 20-24 млн. років, неогенових період є одним з найважливіших періодів геологічної історії Землі. За цей відносно невеликий проміжок часу земна поверхня набула сучасних рис, виникли раніше невідомі ландшафтно-кліматичні обстановки і з'явилися прямі предки людини.

Протягом міоцену материки все ще знаходилися в русі, і при їх зіткненнях відбувся ряд грандіозних катаклізмів. Африка "врізалася" в Європу та Азію, в результаті чого виникли Альпи. При зіткненні Індії та Азії вгору зметнулися Гімалаї. В цей же час сформувалися Скелясті гори й Анди, оскільки й інші гігантські плити продовжували змішатися і наповзає один на одного. Однак Австралія та Південна Америка, як і раніше залишалися ізольованими від решти світу, і на кожному з цих материків продовжувала розвиватися власна унікальна фауна і флора.

В неогені активні рухи в геосинклінальних областях підняли Альпи, Карпати, Апенніни, Балкани, Атласи, Кавказ, Кримські гори, Гімалаї, Памір, гори Коряксько- Камчатської області, Анди, західні окраїни Кордільєрів та ін. В Тихому океані появилися Курильські, Алеутські, Японські, Філіппінські, Ново-Гвінейські та інші острови. Останнє гороутворення назвали альпійським тому, що в неогені утворилися Альпи, у яких складчасті структури вважаються неповторними.

1.  Основні тренди кліматичних змін протягом неогену

В цілому для клімату неогену були характерні такі особливості: прогресивне похолодання, що поширився від високих широт, і поява ледовитости в полярних областях; істотне загострення температурних контрастів між високими і низькими широтами; відокремлення і різке переважання континентального клімату. Простягання кліматичних поясів наближалося до сучасного широтному. По обидві сторони від екватора розташовувалися екваторіальний і два тропічних пояси.

Похолодання, прогресивно розвивалося з початку неогену, найбільш сильно відбилося на кліматі полярних і помірних широт і виразилося у значному розростанні покривного заледеніння Антарктиди. Перші льоди виникли в гірських областях Антарктиди близько 20 - 22 млн. років тому. Надалі льодовики перемістилися на рівнини, і їхня площа особливо сильно зросла в середині неогену. Після короткочасного потепління, що сталося близько 5 млн. років тому, знову настало похолодання. Воно привело до звуження екваторіального, тропічного і субтропічного поясів і розширення площі аридного клімату. Значне пониження температур сприяло появі тундрового і тайгового типів ландшафту, збільшення потужності антарктичного льодовикового панцира і виникнення спочатку гірських льодовиків, а потім і суцільного панцира в полярних областях північної півкулі. Близько 2 млн. років тому льодовиковими покривами були зайняті значна частина Антарктиди, Патагонії, Ісландія і багато острова Північного Льодовитого океану.

1.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом неогену (залежність від абіотичних факторів)

Під впливом багатьох чинників у неогені бурхливу еволюцію відчував органічний світ. Тварина і рослинне царство набуло сучасних рис. У цей час вперше виникли ландшафти тайги, лісостепу, гірських та рівнинних степів. В екваторіальних і тропічних областях були поширені вологі ліси або савани. У помірних і високих широтах диференціація рослинного покриву була значніше. Лісова рослинність на початку неогену характеризувалася різноманітністю і багатством видів. Досить великим розвитком користувалися широколистяні ліси, в яких провідна роль належала вічнозеленим формам. У зв'язку з посиленням посушливості тут з'явилися ксерофільні елементи, що дали початок середземноморського типу рослинності. Для цієї рослинності було характерно поява в складі вічнозелених лісів лавровідних маслин, волоського горіха, платанів, самшиту, кипарисів, південних видів сосен і кедрів. При переміщенні в сторону полярних областей в складі лісів зникали вічнозелені і широколистяні форми. Хвойно-широколистяні ліси були представлені досить великим спектром голонасінних і покритонасінних форм від ялини, сосни та секвої до верби, вільхи, берези, бука, клена, горіха, каштана. У аридной області помірних широт розташовувалися бореальні аналоги саван - степи. Лісова рослинність перебувала по долинах річок і на узбережжях озер. У зв'язку з похолоданням, усиливавшимся в кінці неогену, виникли і набули широкого поширення нові зональні типи ландшафту - тайга, лісостеп і тундра. У неогені розпочався процес «великого остеповані рівнин».

1.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом неогену (залежність від палеоекологічних факторів)

Значні зміни відбулися у складі фауни. У шельфових зонах мешкали досягли великої різноманітності двостулкові і черевоногі молюски, корали, форамініфери, а в більш віддалених ділянках - планктонні форамініфери і кокколітофоріди. Великої різноманітності досягла фауна наземних хребетних. У міоцені, коли багато ландшафти зберігали риси палеогену, розвивалася так звана анхітеріевая фауна, що отримала назву по характерному представнику – анхітерію. Анхітеріевая фауна включала багато форм предків коней, а також носорогів, ведмедів, оленів, свиней, антилоп, черепах, гризунів і мавп. У більш посушливих районах саванних мали поширення мастодонти, газелі, мавпи, антилопи і т. д. У середині неогену в Євразії, Північній Америці та Африці з'явилася швидко прогресуюча гіппаріоновая фауна. У неї входили древні (гіппаріони) і справжні коні, носороги, хоботні, антилопи, верблюди, олені, жирафи, бегемоти, гризуни, черепахи, людиноподібні мавпи, гієни, шаблезубі тигри та інші хижаки.

Протягом кайнозою зв'язок між окремими континентами періодично переривався. Це перешкоджало міграціям наземної фауни і одночасно зумовило великі провінційні відмінності. Так, наприклад, в неогені дуже своєрідною була фауна Південної Америки. Вона складалася з сумчастих, копитних, гризунів, Плосконос мавп. Починаючи з палеогену, ендемічна фауна розвивалася і в Австралії.

66. Проблема нижньої межі четвертинного періоду

Антропогеновий період є найкоротшим із геологічних періодів. Існує розбіжність щодо критеріїв проведення нижньої його межі: перше значне похолодання, перше зледеніння, поява найдавнішої (2,5-3,5 млн років), перших справжніх архантропів — пітекантропа, синантропа (0,6-0,8 млн років). За рекомендаціями Міжнародного геологічного конгресу (1972) нижню межу антропогенового періоду проводили під морськими калабрійськими відкладами Італії та їхніми континентальними аналогами. На території України її проводили по покрівлі морських Куяльницьких відкладів.

ГРАНИЦЯ ПЛІОЦЕН-ПЛЕЙСТОЦЕН 2,6 млн.  Чергування лесів і грунтів в Китаї,чітка кліматична диференціація. В період 1,8млн-вперше знайшли двухсторкових молюсків(свідчить про похолодання).

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості еоплейстоцену

Еоплейстоцен (1,8 млн років – 780 тис). Стратотип нижньї границі-розріз Вріка.Знаходиться  в межах зони Матеяма. Клімат: ссновним етапом зміни клімату є МОРСЬКА КИСНЕВО-ІЗОТОПНА ШКАЛА(зледеніння, теплі ізотопні стадії).Повторення зледеніння кожні 180тис.Причина льод.ритму-цикли Міланковича.Морів на Україні не було.

Еоплейстоцен (1,8 млн. - 780 тис. р.) складається з березанського і іллічівського етапів лесо-породоутворення, і крижанівського, широкинського і приазовського етапів ґрунтоутворення. Опорні розрізи еоплейстоцену – біля Одеси. Березан. етап (1,8-1,5 млн. р)-холодний, леси із сизув.-зел. відтінком, від поч. до кін. змін із вологого на аридний, лістостеп→степ. Крижанів. (1,5-1,3 млн. р.) червоноколір. І бурі грунти. (Ран. Крижан.) Степ→лісостеп→ліс (пізн. Крижан.). Березан. і Крижан. етапи – одеський фауністичний комплекс.  Іллічів. (1,3-1,2 млн.р.) – потужне лесонакопичення, холодні і сухі умови, переважав степ, в Укр. – перший справж. лес. Широкин. (1,2-0,9 млн. р.) формув. 2 червон. грунти. Ліс(вологий) →остеповіння→лісостеп(посушл.). Приазов. (0,9-780 тис. р.) перше потуж. лесонакопич. в Укр.; присутні елементи тундрової рослинності. Іллічів., Широкин. І Приазов. етапи – Таманський фаун. комплекс (полівка, лемінг, лісовий слон, етруський носоріг).

Органіка: Для ПН України – ТУРГАЙСЬКА флора (цуга, целтіс, дзельква), решта терит.-чагарникові степи. Вимирання термофільних рослин. ТАМАНСЬКИЙ Фауністичний ком-кс! ПОЯВА ПРОТОЕЛЕФАСА-справж. слона; поділ на індійського,африканського, МАМОНТУС.(побічна-лісовий пд.слон).Поширені: КІНЬ,МАСТОДОНТ, Етрузький НОСОРІГ, ЛЕПТОБУС, МАХАЙРАДУСИ, ТРОГОНТЕРИ (бобри), СІВАТЕРІЙ (олень); кінець етапу-справжній БІЗОН. Хижаки: Шабл.ТИГР, ГОМОТЕРІЙ, СМІЛОДОН, ГІЄНОДОН. Гризуни-Лемінги. ЛЮДИНА: АРХАНТРОПИ – Сх.Африка (АМЕЛЕСЬКА кул-ра: знаряддя, вогонь,обробка кремню).

68. Палеогеографічні та палеоекологічні особливості раннього неоплейстоцену

Ранній неоплейстоцен (780-410 тис. р.).  Зміна НАМАГНІЧЕНОСТІ по границі Брюнес-Матеяма(співпадає з 19 киснево-ізотопною стадією). Стратотип границі-Італія. Породи: мартон. етап (780-700 тис. р.) формув. темно і вишнево-корич.  легкоглин. грунти, рослин. – розрідж. ліси + теплолюбові екзоти. Сульський (700-600 тис. р.) потужне лесонакопичення, особл. на сході Укр. Росл. – тундро степ і перигляціальний степ. Потужний кріогенез→деформ. грунтів. Лубен. етап (600-500 тис. р.) грунти, з високим вмістом гумусу(чорноземи типові і буроземовидні). Тилігульський (500-410 тис. р.) перигляціальні злакові степи із малопотужним лесонакопиченням. Органіка: РОСЛИНИ:схожі з сучасними, Грец.ГОРІХ, Айстрові, Злакові, Шовковиця. ТЕРАСПОЛЬСЬКА ФАУНА: ТРОГАНТЕРІЙОВИЙ МАМОНТ(степовий), МАСТОДОНТ, Еструзький НОСОРІГ (н.ф.-НОСОРІГ МЕРКА), КОНІ, БІЗОНИ, ВЕЛИКОРОГІ ОЛЕНІ. Хижаки: МЕГАНТЕРУМ, КРОМЕРСЬКИЙ ЛЕВ (справжній). НАЙБІЛЬШИЙ РОЗВИТОК –БОБРИ! ЕВОЛЮЦІЯ ЛЮДИНИ! Європа- ГЕЙДЕЛЬБЕРСЬКА людина, Азія- ХОМОЕРЕКТУС або пітекантропи. В Китаї знайдено СИНАНТРОПА(виник пізніше).

1.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості середнього неоплейстоцену

Середній плейстоцен (410-130 тис. р.). Завадів. етап характер. помірно теплим кліматом. Формув. переважно бурі і коричневі ґрунти. У завадів. етапі виділ. два оптимуми широколист. флори, розділених часом похолодання. Орільський етап перигляц. лесоутворення відзнач. Розвитком морозобійних явищ і значною аридністю клімату. Відбувалося поширення холодних степів із злаковими формаціями. У потягайлівський час  формув. малопотужні ґрунти (переважно чорноземи). Потягайлівський етап відзначався поширенням помірних суббореальних ландшафтів. Природні умови дніпровського етапу характер. max зледенінням. Відбувалося накопичення лесів з ембріональними ґрунтами. Існували ландшафти материкового зледеніння. Органіка:  Хазарський фауністичний комплекс (мамонт хазарський, печер. ведмідь, пн. олень, поні).

70. Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пізнього неоплейстоцену

Пізн. неоплейстоцен (130-10 тис. р.) Кайдацький ет. характер. помірним кліматом, більш вологим ніж сучасний. У 2-й пол. клімат. оптимуму настає різка континенталізація клімату. Протягом етапу – перехід від широколист. флори до різнотравно-злакових степів. Тясмин. ет. властиві аридний клімат, малопотужне лесонакопичення, інтенсивний кріогенез. Характерні ландшафти холодного степу з полино-злаковими формаціями. Клімат прилуцького ет. був теплий і вологий. У 2-у пол.  відбув. значна аридизація клімату, формув. чорноземовидні ґрунти під злаково-різнотрав’яними степами. В удайський ет. формув. малопотужний лесовий горизонт на межиріччях. Характерна висока інтенсивність перигляц. процесів. Клімат був холодний і відносно вологий, з злаково-різнотрав’яними степами. Витачівський ет. характер. помірним змінно-вологим кліматом. Домінували соснові ліси із домішкою широколистяних дерев. Витачівські ґрунти відносяться до слаборозвинених бурих лісових ґрунтів на півночі, і до буроземовидних на півдні. Бузький ет. – час інтенсив. осадконакопич. в перигляц. умовах. 1-ша пол. етапу характер. дещо більш м’якими і вологими умовами. 2-га пол. характер. аридизацією клімату. Характерні були полиново-злакові степи. Дофінів. ет. характер. прохолодним кліматом і значною аридністю. Властиве чергування слабких процесів педогенезу із акумуляцією малопотужного лесу. Переважала бореальна степова рослинність. Причорномор. ет. досить холодний і посушливий. Формувався шар лесу потужністю до 2 м. Рослинність – перигляціальний сухий степ і тундростеп. 8 тис- СУЧАС. РІВЕНЬ.Відклади збагач. іридіумом-ознака падіння метеориту. ДРІОДОВА ФЛОРА:лободові,полярна береза.

71. Основні тренди кліматичних змін протягом четвертинного періоду

Протягом неогенового періоду фізико-географічні умови на поверхні Землі поступово наближалися до сучасних. Тому можна було чекати, що четвертинний період буде часом завершення цього процесу і також поступово приведе до сучасних умов. Проте цього не сталося. Причиною цього були значні похолодання, внаслідок чого дуже розрослися континентальні льодовики, які вкрили величезні площі на рівнинах північної півкулі, а також значно поширились альпійські льодовики в багатьох гірських районах. Плейстоцен тривав близько 889 тис. років. Склад четвертинних відкладів і послідовність їх верств свідчить про те, що було чергування більш холодних та більш теплих епох.

Фізико-географічні умови в північній півкулі в плейстоценову епоху, очевидно, складалися так. Внаслідок загальних піднять континентів знижувались середньорічні температури. Льодовики, що зароджувались або існували раніше у високогірних районах і високих широтах, поступово поширювалися. Рухаючись, вони утворювали характерні форми рельєфу: баранячі лоби, кучеряві скелі, трогові долини тощо.  В період потеплінь в міру танення льодовика весь уламковий матеріал залишався на місці у вигляді морени. В міжльодовикові епохи, коли діяльність фенів припинялась, на поверхні лесової товщі утворювались ґрунти, які називають "похованими”. Із скороченням льодовика межа області накопичення лесів переміщувалась далі на північ.

1.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом четвертинного періоду (залежність від абіотичних факторів)

У складі ранньоплейстоценової флори був весь комплекс сучасних рослин: клен, берест, береза, бук, дуб, ялина сосна та інші. Фауна ссавців міндельської епохи на Європейській рівнині представлена двома асоціаціціями: більш ранньою, Таманською, та пізнішою, тираспольською. У їх складі: слони, коні, еласмотерії, олені, лосі, верблюди, зубри, антилопи, пантери та інші. Мендель-риська епоха характерна значним потеплінням і великою вологістю. В озерних і алювіальних відкладах, на південь від області розвитку голштинських верств, разом з рослинами помірних широт знайдено теплолюбні – рододендрон, самшит, крушину, а в південній Франції – майже сучасну рослинність і навіть такі рослини, як магнолія, виноград, інжир. Риська епоха характерна найбільшим у четвертинному періоді зледенінням. На Україні і в Західній Європі в риських відкладах знайдено рештки типової тріасової флори арктичних високогірних зон: полярної берези, полярної верби та інших рослин. Серед ссавців, які водились за південною межею льодовика панували холодолюбні форми: мускусний вівцебик, північний олень, мамонт, шерстистий носоріг, лемінг, печерна гієна, печерний ведмідь тощо. У рис-вюрмську міжльодовикову епоху льодовики зникають. Якісний склад флори в рис-вюрмі мало змінився. Основними породами дерев були сосна, ялина, вільха, береза, модри на, граб, липа, в’яз, клен. На півдні переважали степи. Останнє, вюрмське, зледеніння було порівняно невеликим. Знахідка викопної флори свідчать про певну зональність у розміщенні рослинності за межами льодовика.

1.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом четвертинного періоду (залежність від палеоекологічних факторів)

При настанні льодів багато тварин гинули. Інші мігрували на південь, у більш теплі області, щоб знову повернутися в рідні місця після відступу льодовиків. Деякі ссавці пристосовувалися до сильних холодів, виробляючи більш густу шерсть, яка служила їм кращою теплоізоляцією під час жорстоких морозів. Серед них були шерстисті носороги і мамонти, північні олені з дуже густою шерстю і волохаті мускусні бики. Плейстоцен став справжнім "століттям слонів". Протягом 37 млн ​​років слони поступово збільшувалися в розмірах. У них розвинувся довгий хобот, виросли величезні бивні і міцні корінні зуби. Тепер, у плейстоцені, з'явилося безліч найрізноманітніших слонів. В степах плейстоцену були широко поширені мамонти, буйволи, коні, верблюди. З'явилося безліч сучасних тварин. Серед хижаків були вовки, печерні леви і ведмеді, все ще зустрічалися смілодон, на території США з'явився найбільший хижак свого часу-Арктодус (гігантський Короткомордий ведмідь). Люди поширилися по всіх континентах, окрім Антарктиди та Австралії.

1.  Палеоекологічні умови виникнення людини

Щодо розвитку життя в антропогеновому періоді, то найважливішою подією була поява людини. Відділившись від спільного стовбура приматів в кінці палеогену, людиноподібні мавпи повільно еволюціонували і на початку антропогену появилася стародавня людина Homo erektus - людина випростана, а після неї Homo sapіens, яка вже мала здатність мислити і працювати. Зараз все частіше можна зустріти в науковій літературі думки вчених, що початок антропогенового періоду доцільно пов’язувати ще раніше - з появою Homo habіlіs (людини уміючої). Про це свідчать дані нових археологічних відкриттів у Східній Африці (особливо на березі оз. Рудольфа в Ефіопії), де спочатку (в 1960 р.) первісна людина, яка жила близько 2-х млн. років тому, а потім (в 1972 р.) була знайдена людиноподібна істота з об’ємом мозку майже 800 кубічних см., вік якої близько 2,8 млн. років. але не всі спеціалісти відносять її до людини.

75. Палеоекологічні умови людини культури олдувай

Олдувайская культура (2,6 млн - 900 тис. років тому) Основні пам'ятники розташовані на території Східної Африки. Виявлено навмисно розчищені майданчики, очевидно, для будівництва жител. Найдавніша із стоянок олдувайской епохи, де знайдені останки Homo habilis - Вест-Гона в Ефіопії (2,8 - 2,4 млн років тому), а також стоянка Кооби-Фора в Кенії (2 млн років тому). Недосконалість знарядь того періоду пояснюється недосконалістю техніки обробки і недосконалістю фізичної будови людей. Для Олдувая характерні 3 види знарядь:  Многогранники (сфероїда), Чопери, Аббевіль, Ашель (1,6 млн - 150 тис. років тому). Зна-хідкі в Олдувайскогоущеліні дозволяти скластись уявлення про олдувайской техніку и культуру. Людина уміла живий на березі озера або Якого - то водного потоку. Про Це свідчать знайдені при розкопках кісткі крокоділів, риб, птахів водоплавніх, а кож Залишки деяки водяних рослин. У еоплейстоцену и в плейстоцені рослинні и тварини світ ціх місць БУВ багатий и різноманітній. Панівнім ландшафтом булі саван и відкрітітрав'яністі степу з групами дерев и чагарніковіх заростей. Цей ландшафт спріяв переходу наших предків до прямої ходи и віділення їх серед тварин. Жителі Олдувайского ущелині використовували для виготовлення своїх знарядь шматки лави, кварцу.

1.  Палеоекологічні умови людини ашельської культури

Аше́льська культу́ра — культура ранньої стадії палеоліту. Назва походить від Сент-Ашель, передмістя Ам'єна на р. Соммі у північній Франції, де були виявлені кам'яні рубила овальної, круглої та витягнутої форм, а також дрібні знаряддя з крем'яних відщепів. Носіями Ашельської культури були різні археоантропи (синантроп, гейдельберзька людина та ін.). Вони жили первісним стадом у печерах та захищених місцях річкових долин, займались збиральництвом, полюванням, користувались вогнем. В Україні найбільш відома печерна стоянка Кіїк-Коба..Ашель (600-150 тис. років тому).  Відбувається зміна техніки обробки каміння.  Поява кам'яних ножів, скребків. Основними знаряддями праці були скребла, відщепи, рубила, кам'яні сокири.  На відміну від чопперів знаряддя ашельской культури мали двосторонню обробку.  Для виготовлення підшукували підходящий за формою шматок кремнію і потім оброблявся шляхом нанесення сколів до отримання необхідної форми.  Масовим знаряддям ашельской культури і взагалі нижнього палеоліту було рубило. За часом існування ашельской культура відповідає розквіту людині прямоходячої, в той час як олдувайская культура - людині вмілому. Крім використання каменю можна стверджувати що люди періоду ашельской культури могли підтримувати і використовувати вогонь, хоча навряд чи могли його добувати.

77. Палеоекологічні умови людини мустьєрської доби

МУСТЬЄРСЬКА КУЛЬТУРА — археологічна культура часів палеоліту. Поширена в Європі, Азії та Африці. Назва походить від печерної стоянки Ле-Мустьє в Пд.-Зх. Франції. Розглядається тепер як заключна пора (епоха) раннього палеоліту. Для М. к. характерні кам. знаряддя (гостроконечники і скребла). Носії М. к. жили в умовах первіснообщинного ладу, полювали на мамонтів, носорогів, печерних ведмедів, зубрів та ін. тварин і займалися збиральництвом. Жили в природних печерах, споруджували заслони і примітивні житла в річкових долинах. За часів М. к. було винайдено спосіб добування вогню. Носіями М. к. вважають т. з. палеоантропів. Дослідження останніх років, проте, свідчать, що тоді вже існували й люди сучас. фізичного типу. На Україні відомі пам'ятки М. к.: Молодовські стоянки (див. Молодове), Антонівські стоянки на Донеччині та Кіїк-Коба, Чокурча, Старосіллівська стоянка, Шай-тан-Коба і Заскальнинські стоянки в Криму та ін. М. к. датується часом бл. 100 (150)—40 (35) тис. років тому.

78. Палеоекологічні умови пізнього палеоліту

Друга половина вюрма і особливо період останнього материкового заледеніння виділялися незвичайно швидким прогресом культур пізнього палеоліту. В цей час почалося виготовлення кам'яних знарядь із застосуванням вдосконаленої техніки скола. Кам'яні знаряддя придбали високий рівень спеціалізації (шкрябання, різці, знаряддя із затупленим краєм, ножі і ін.). З'явилися знаряддя з рогів і кісток тварин. Завдяки досконалішим| знаряддям виникли і ефективніші форми полювання, що поліпшило раціон населення. Змінилася і соціальна структура: на зміну первісному стаду прийшла материнська родова община.

На початковому етапі пізнього палеоліту, 40 — 25 тис. років назад, в середній смузі Європи розвивалися спеціалізовані мисливські культури: в основному ориньякская на заході і сунгирьская на сході. Найважливішими об'єктами промислу були мамонт, волохатий носоріг, північний олень, кінь і інші крупні тварини, що входили до складу верхнепалеолитического комплексу. У той час виявилися схильності людей до мистецтва, про що свідчать настінні зображення тварин і скульптури людей і звірів.

Період найбільшого розвитку заледеніння співпав із розповсюдженням солютрейской культури на заході, авдеевской і елисеевичской — на сході Європи. У цю сувору пору продовжувалося облавне полювання на крупних тваринах, включаючи раніше всього мамонта, що забезпечувало м'ясною їжею досить значну частину населення. Стоянки існували в умовах перигляціального лісостепу з| локальними проявами багаторічної мерзлоти.

Остання стадія пізнього палеоліту — мадленская культура на заході Європи і синхронні нею культури в східних районах (костенковская, мезинская і ін.). У той час значно удосконалилася техніка виготовлення знарядь і досягло небувалого розквіту мистецтво. У зв'язку із змінами навколишнього середовища (деградація покривного заледеніння і багаторічної мерзлоти, поліпшення клімату, розповсюдження лісів) почала змінюватися господарська основа життя первісних людей. Розширювалася спеціалізація мисливського промислу. Люди все частіше покидали печери і влаштовували відкриті стоянки. Почалася міграція населення на території, що звільнялися від льоду.

1.  Основні етапи розвитку фізичного типу та матеріальної культури людини та їх зв'язок із палеоекологічними умовами

З появою людини і початком її активної господарської діяльності розпочався новий період розвитку біосфери, що отримав назву антропоген (від грецького: людина і народження). Перша людина на Землі — австралопітек (південна мавпа) з'явилася у ІІівденній Африці 2,5 млп. років тому. Черепи австралопітеків нагадують черепи шимпанзе: обличчя в них коротке. Тазові кістки нагадують тазові кістки людини. Ходили австралопітеки прямо, їхні зуби за своєю будовою майже не відрізняються від зубів людини. Одночасно з ранніми людьми 20 000 років тому на о. Ява жили пітекантропи (мавполюди), які були дуже схожі на ранніх людей. Пітекантропи почали розмовляти. На території сучасного Китаю жили синантропи (китайські люди). На території сучасної Єввропи жили протантропи (первісні люди). Клімат тоді був відносно теплим і вологим. У рідких лісах жили давні слони, носороги, коні, кабани, лосі. Ними живилися шаблезубі тигри, леви, гієни. Від ранніх людей, а можливо і від синантропів та протантропів, що дуже схожі між собою, пішли неандертальці. Неандертальці жили 150 000—35 000 років тому. Вони мали похилі лоби, низькі черепні коробки, великі зуби, що своєю будовою не відрізняються від зубів сучасної людини. Різка зміна фізико-географічних умов, зміна зледенінь міжльодовиковими періодами, рослинності, тваринного світу прискорили еволюційний процес людства. Від нетипових неандертальців пішли люди розумні, кроманьйонці. Сучасна людина за своєю анатомічною будовою майже нічим не відрізняється від кроманьйонця. Кроманьйонці досить довго жили поряд з неандертальцями, але згодом витіснили їх,. перехоплюючи здобич, печери. У межиріччі Тигру та Євфрату вже 30 000 років тому люди перейшли до осілого способу життя, вирощували чимало видів злаків. Таким чином перші сучасні люди з'явилися близько 40 тис років тому і відносилися вже до виду Homo sapiens — людина розумна.

Становлення людини – результат не лише біологічної еволюції, а й розвитку соціального середовища. Людина як біологічний вид належить до типу Хордових, підтипу Хребетних, класу Ссавців, ряду Приматів, підряду Людиноподібних, секції Вузьконосих, надродини Вищих вузьконосих, родини Гомінід, роду Людини, виду Homo sapiens.

1.  Основні закономірності розвитку природи у фанерозої

  Після сильних похолодань у венді на початку кембрію почалося значне потепління. Кліматична зональність слабовиражена. В ордовику чітка зональність. Сильне похолодання у пізньому ордовику привело до наземного зледеніння. На початку силурійського періоду на континентах зберігаються прохолодні умови, в другій половині силуру починається потепління та арідизація кліматичних обстановок, що пов'язується із процесами каледонського тектоно-магматичного циклу.

  В цілому ж таласократичний режим континентів кембрію та ордовику у другій половині силуру змінюється на геократичний, який продовжувався до середини девону. В ранньому карбоні встановлюється таласократичний режим. У другій половині карбону спостерігається сильне похолодання і диференціація кліматичних обстановок, спричинене, очевидно зниженням вмісту СО2 в атмосфері (майже вдвічі). На материках Гондвани розвивається велике гондванське зледеніння, а морський басейн в Арктиці покривається льодом.  В пермі наступила нова геократична епоха. В цілому період виділяється як один із найбільш жарких і сухих у палеозойській ері.    В ранньому та середньому тріасі на материках зберігався засушливий континентальний клімат (геократична епоха), встановлений ще у пермі і викликаний процесами герцинського орогенезу.  Гумідизація продовжувалась у ранній та середній юрі, коли встановився чітко виражений таласократичний режим. У пізній юрі спостерігається певна арідизація кліматичних обстановок, пов'язана, очевидно, із теконічними процесами невадійської фази мезозойського орогенезу.   Певне похолодання відбулося вже в кінці ранньої крейди і продовжувалось в середній та пізній крейді. Справжніх пустинь ні в юрі, ні в крейді не існувало - пустині того часу були близькими до сучасних тропічних саван. Не існувало також льодових покривів біля полюсів. В цілому ж клімати мезозою були слабо диференційовані.  У палеогені у зв'язку із розвитком широких морських трансгресій клімат був рівномірно теплим. Однак уже в кінці палеогену наступає значне похолодання, що привело до початку формування льодового покриву Антарктиди. Процеси альпійського орогенезу були однією із істотних причин дальшого похолодання, яке продовжувалось на протязі неогену. Антропогеновий період - це час розвитку великих наземних зледенінь у північній півкулі. Чітко проявляється ритмічність у кліматичних процесах. Історія кліматів фанерозою вказує на їх періодичні коливання, різні за масштабами та природою. При цьому, якщо причиною кліматичних змін високого порядку (значної тривалості) виступали астрономічні фактори, то менш тривалі зміни в кліматі Землі спричинялись уже тектонічними процесами та процесами в атмосфері (зокрема зміною концентрації СО2).

81. Основні закономірності розвитку природи у четвертинному періоді

Всього за 1 - 2 млн. років в четвертинному періоді відбулося багато подій, що призвели до істотних змін природного обстановки: по-перше, поява і розвиток людини і, по-друге, періодично повторювані заледеніння великих територій. Під впливом тектонічних факторів, а також зміни об'єму води в Світовому океані в процесі танення льоду або формування наземного зледеніння відбувалися морські регресії і трансгресії. Однак вони були менш грандіозними, ніж в минулі геологічні. Протягом четвертинного періоду найбільш яскраво виразилася ритмічність змін клімату, які носили глобальний характер. Кінець пліоцену і початок плейстоцену - один з найбільших рубежів в історії органічного світу. Близько 3-4 млн. років тому з'явилися перші предки людини. Протягом четвертинного періоду остаточно оформився сучасний вигляд рослинного і тваринного світу. Багато представників теплолюбної флори і фауни вимерли. Незвичайно широке поширення в рослинному царстві отримали трави.

Значну еволюцію в четвертинному періоді зазнала фауна, особливо наземні хребетні. Під впливом заледенінь відбувалися далекі міграції тварин і здійснювався активний обмін між окремими континентами, які часом з'єднувалися перемичками. Зокрема, слідством похолодання клімату стало значне збільшення розмірів ссавців, поява у них потужного волосяного покриву, жирового прошарку і т. д. Ті форми, які не змогли пристосуватися до холодного клімату, вимерли. Протягом четвертинного періоду відбувалася інтенсивна еволюція вищих представників мавп і людини. Аж до пізнього плейстоцену залишки древніх людей (гоминид) були представлені нечисленними знахідками, зробленими в Африці, Азії і Європі.

1.Палеогеографія: предмет, обєкт, методологічні засади й основні принципи дослідження

1.  Структура палеогеографії як науки
2.  Галузі палеогеографії
3.  Історії розвитку палеогеографії та сучасні концепції і парадигми
4.  Історія розвитку четвертинної палеогеографії на Україні
5.  Наукове значення палеогеографії
6.  Практичне значення палеогеографії
7.  Періодизація геологічної історії як основа палеогеографії. Періоди фанерозою
8.  Основні підрозділи та етапи четвертинного періоду
9.  Поняття про палеогеографічні пам’ятки та палеогеографічні індикатори. Памятники та індикатори компонентів давніх ландшафтів.
10.  Предмет і об’єкт палеогеології. Генетичні типи відкладів та їх палеогеографічне значення
11.  Предмет і об’єкт палеогеоморфології. Памятники та індикатори давнього рельєфу.
12.  Предмет, об’єкт, методи дослідження палеопедології
13.  Реконструкція палеокліматичних змін за аналітичними палеопедологічними даними
14.  Макроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії
15.  Мікроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії
16.  Реконструкції змін рослинності та клімату за спорово-пилкомиви діаграмами
17.  Комплекс палеофауністичних методів
18.  Значення археології для четвертинної стратиграфії та палеогеографії
19.  Палеомагнітний метод у четвертинній палеогеографії – принципи застосування, основні палеомагнітні рубежі
20.  Дендро-, варво-, спелео- та гляціохронологія.
21.  Палекокліматологія: чинники змін клімату та палеокліматичні індикатори
22.  Фізико-хімічні властивості грунтів і лесів як індикатори давнього клімату
23.  Фауністичні комплекси як індикатори давнього клімату
24.  Типи рослинності і показові види як індикатори давнього клімату
25.  Палеоландшафтознавство та палеоекологія – предмет, об’єкт, методи
26.  Особливості розвитку географічної оболонки у археї
27.  Особливості розвитку географічної оболонки у ранньому протерозої
28.  Особливості розвитку географічної оболонки у пізньому протерозої
29.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості кембрію
30.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості ордовіку
31.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості силуру
32.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості девону
33.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості раннього карбону
34.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пізнього карбону
35.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пермі
36.  Основні риси тектонічного розвитку та географії материків і океанів протягом палеозою
37.  Основні тренди кліматичних змін протягом палеозою
38.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом палеозою (залежність від абіотичних факторів)
39.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом палеозою (залежність від палеоекологічних факторів)
40.  Велике вимирання видів на межі палеозою та мезозою (палеоекологічні причини та наслідки)
41.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості тріасу
42.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості юри
43.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості крейди
44.  Основні риси тектонічного розвитку та географії материків і океанів протягом мезозою
45.  Основні тренди кліматичних змін протягом мезозою
46.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом мезозою (залежність від абіотичних факторів)
47.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом мезозою (залежність від палеоекологічних факторів)
48.  Вимирання видів на межі мезозою та кайнозою (палеоекологічні причини та наслідки)
49.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості палеоцену
50.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості еоцену
51.  Причини та наслідки палеоекологічних змін на рубежі еоцену та олігоцену
52.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості олігоцену
53.  Основні риси тектонічного розвитку та географії материків та океанів протягом палеогену
54.  Основні тренди кліматичних змін протягом палеогену
55.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом палеогену (залежність від абіотичних факторів)
56.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом палеогену (залежність від палеоекологічних факторів)
57.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості раннього та середнього міоцену
58.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пізнього міоцену
59.  Причини та наслідки мессинської кризи
60.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пліоцену
61.  Основні риси тектонічного розвитку та географії материків та океанів протягом неогену
62.  Основні тренди кліматичних змін протягом неогену
63.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом неогену (залежність від абіотичних факторів)
64.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом неогену (залежність від палеоекологічних факторів)
65.  Проблема нижньої межі четвертинного періоду
66.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості еоплейстоцену
67.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості раннього неоплейстоцену
68.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості середнього неоплейстоцену
69.  Палеогеографічні та палеоекологічні особливості пізнього неоплейстоцену
70.  Основні тренди кліматичних змін протягом четвертинного періоду
71.  Основні етапи розвитку рослинного світу протягом четвертинного періоду (залежність від абіотичних факторів)
72.  Основні етапи розвитку тваринного світу протягом четвертинного періоду (залежність від палеоекологічних факторів)
73.  Палеоекологічні умови виникнення людини
74.  Палеоекологічні умови людини культури олдувай
75.  Палеоекологічні умови людини ашельської культури
76.  Палеоекологічні умови людини мустьєрської доби
77.  Палеоекологічні умови пізнього палеоліту
78.  Основні етапи розвитку фізичного типу та матеріальної культури людини та їх зв'язок із палеоекологічними умовами
79.  Основні закономірності розвитку природи у фанерозої
80.  Основні закономірності розвитку природи у четвертинному періоді

1. а параноидное шизоидное шизотипическое Кластер В театральные эмоциональные или колебл
2. Логистика При прохождении практики на производственном предприятии фирме студентупрактиканту необхо
3. Николай Иванович Костомаров
4. Ла Саль, Рене Робер Кавелье
5. Роль геохимической миграции радионуклидов в реабилитации загрязненных территорий Брянской област
6. Электрический заряд и его дискретность.html
7. Годовая амплитуда температуры воздуха и кантынентальнасць климата Степень кантынентальнасці климата ха
8. Государственный Исторический Музей
9. Сигнализаторы в автоматическом анализе воздушной среды производственных помещени
10. Для чего нужна процедура Function
11. Теория моноцентризма
12. Покупатель с одной стороны и мы гр
13. Определения суда первой инстанции
14. Тема- Створення мультимедійних презентацій в MS Power Point
15. Задание 1 Расчет аппаратов для обеспечения экологической безопасности
16. Технико-экономические характеристики энергетических предприятий
17. Понятие мирового хозяйства
18. Домовой 2.1 Общая характеристика торговой организации и материальнотехнической базы
19. Проявление эффекта самоорганизации в коллективах людей Использование его в повышении уровня организацией
20. . первое основано на разделении субъекта человека и объекта исследования природы при этом преимуществ.

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе