Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
В 1802 р. після миру із Францією царський уряд підсилив свою увагу до країн Сходу й в 1804 р. направив у Китай посольство на чолі із графом Ю.А.Головкіним
Головкін, під приводом повідомлення про вступ на престол, повинен був прибути в Пекін і домогтися:
В 1805 р. Головкін прибув в Ургу, але не міг проїхати далі, тому що заздалегідь відмовився ставати на коліна перед богдиханом, а ургинские начальники відхилили вимоги Головкіна щодо проведення його прийому як представника російського государя. Після довгих суперечок щодо етикету й чисельності своєї збройної охорони Головкін змушений був повернутися назад. Китайські купці заважали відкриттю торгівлі на інших ділянках кордону. Сенат послав у Пекін протест проти дій цинского уряду відносно місії Головкіна.
Від'їзд Головкіна стурбував цинский двір. В 1810 р. китайські посли прибули на зустріч з іркутським губернатором Трескіним у Маймачині, біля Кяхти, щоб загладити те, що сталося і обговорити бажання Китаю підтримувати з Росією дружні відносини та прийняти нове російське посольство.
Розвитку відносин з Китаєм сприяла російська духовна місія в Пекіні. З 1818 р. вона підсилила свою діяльність з донесення в Петербург відомостей про Китай. В 1833 р. місії було запропоновано не захоплюватися зверненням до православ'я китайців, щоб не ускладнювати відносини Росії з Китаєм.
До кінця 50-х років XIX в. Росія зовсім не вела морської торгівлі з Китаєм. Обороти ж російсько-китайської торгівлі через Кяхту з кінця 40-х років стали зменшуватися під впливом розвитку морської торгівлі західних держав з Китаєм після першої опіумної війни.
На відміну від Англії й США, що заохочували контрабандний ввіз опіуму у Китай, з Росії опіум у Китай майже не надходив, і торгівля ним з Китаєм була заборонена ще в 1841 р.
Величезні відстані, малонаселеність і складність пересування через Сибір у першій половині XIX в. як і раніше робили царську Росію на Далекому Сході незрівнянно слабшою, ніж у Європі, де вона до Кримської війни вважалася найсильнішою військовою державою. Східна Сибір залишалася малозаселеною й віддаленою колонією. На Тихому океані військовий флот царської Росії був набагато слабшим за англійський, французький і американський. Сухопутні війська на далекосхідних окраїнах Росії залишалися нечисленними. Царський уряд, зайнятий придушенням революційного руху в Європі й своєю політикою на Близькому Сході, було зацікавлений у тому, щоб як можна довше зберегти на сході Азії той стан, що існував там до опіумних воєн. Незалежний Китай за умови, що він залишиться слабкою країною, був для Росії більш зручним сусідом, ніж Китай, що став знаряддям Англії.
На противагу державам, відділеним від Китаю величезними водними просторами, Росія була поряд і мала спільний з ним кордон, довжиною в кілька тисяч верст, що оборонявся. Тому Росія найбільше була зацікавлена в тому, щоб у Китаї, і особливо в найближчих до Росії володіннях, а також у нерозмежованих областях Приамур'я й Примор'я не встановився вплив яких-небудь ворожих Росії держав.
Відкриття китайських портів і розвиток морської зовнішньої торгівлі Китаю загрожувало підірвати російсько-китайську сухопутну торгівлю, підсилюючи в той же час вплив у Китаї супротивників Росії - Англії й Франції. Царська Росія, внаслідок віддаленості, слабості свого торговельного флоту й відсталості своєї промисловості не могла вивозити в морські порти Китаю свої товари з таким же успіхом, як Англія й Франція, не могла скористатися для цього нерівноправними договорами з Китаєм так, як буржуазія Західної Європи та США. Російські товари не могли конкурувати із західноєвропейськими в портах Китаю. У силу всіх цих причин царський уряд, незважаючи на загарбницький характер політики царату, не проявляв ініціативи в нав'язуванні Китаю нерівноправних договорів про відкриття портів для іноземної морської торгівлі й навіть іноді не квапився забезпечити собі у відкритих портах Китаю права найбільшого сприяння.
Кульджинский торговельний договір 1851 р. між Китаєм і Росією.
Натоміть до середини XIX ст. підсилився інтерес російської буржуазії до вивозу російських товарів у північно-західні околиці Китаю, особливо в Джунгарію, де, в силу географічних умов, західна конкуренція не була настільки сильною та небезпечною. У Росію із цих районів привозився плитковий чай і грубі тканини.
Міністерство закордонних справ і міністерство фінансів розробляли заходи щодо розвитку цієї торгівлі.
У Кульджу й Чугучак під іменем купця Хорошева в 1845 р. їздив російський чиновник Любімов.
В 1851 р. у Кульджу для переговорів про умови торгівлі прибув полковник Е. Ковалевский.
Улітку 1851 р. Ковалевский і генерал-губернатор Ілійского краю І.Шань зі своїм помічником Буянтаєм підписали Кульджинский торговельний договір. За цим договором Росія одержала право на будівництво і Кульджі й Чугучаці торговельних факторій і призначати туди консулів. Договір підтверджував колишній принцип взаємної видачі підданих обох сторін владі своєї держави для суду й покарання, але тільки у випадку здійснення ними тяжких карних злочинів. У випадку ж дрібних конфліктів між китайськими й російськими підданими, дозволялося судити їх на місці російському консулу й китайським чиновникам. Ця умова вносила в Кульджинский договір елемент нерівноправності.