і. Поширення феодального землеволодіння супроводжувалося зміцненням економічного становища феодалів.
Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-03-13
Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Білет№19
- Розвиток продуктивних сил — передусім землеробства — дуже важливий фактор для Київської Русі. Поширення феодального землеволодіння супроводжувалося зміцненням економічного становища феодалів. Одночасно розвивалися міста, які перетворювалися на економічні й політичні центри. Збагачуючись за рахунок експлуатації сільського і міського населення, місцева знать — князі й бояри — засновувала нові фортеці, набирала дружини, поступово набувала великого політичного впливу. Колись слухняні васали великого князя київського, князі й бояри, перетворившись на місцевих володарів, почали проводити самостійну політику, яка спрямовувалась іноді навіть проти самого великого князя. Невпинні міжусобні війни з другої половини XI ст., під час яких Київ не раз переходив від однієї феодальної коаліції до іншої, послаблювали державу, її столицю і владу великого князя. На занепад Києва, на зменшення матеріальних ресурсів і політичного авторитету великого князя вплинула також зміна напрямку світових торговельних шляхів. Відтепер (з кінця XI ст.) вони ішли зі Сходу в Центральну Європу безпосередньо через Середземне море. Отже, Київ перестав відігравати роль міжнародного торговельного центру, суперника Константинополя. Однією з причин феодальної роздробленості в Київській Русі стала перемога принципу вотчини, формально визнаного у 1097 р. на з'їзді князів у Любечі. Щоб припинити чвари, вони визнали право успадковувати землі тому власникові, який володів ними в даний момент. Кожному удільному князівству загрожували різні вороги. Щоб оборонити свої землі, князі запрошували озброєні загони чужинців, а їм, зрозуміло, було однаково, з ким воювати, кого вбивати, що руйнувати. Близько середини XII ст. великий київський князь фактично втрачає значення глави давньоруської держави. Київська Русь розпадається на самостійні князівства і перестає існувати як єдина держава.Важливо підкреслити, що феодальна роздробленість Київської Русі у XII ст. поглиблювалася і внаслідок панування натурального господарства. Через те, що тоді не було спеціалізації виробництва сільськогосподарської продукції, відпадала потреба в економічних зв'язках між князівствами. Всі вони вирощували одні йті ж злаки, овочі, розводили однакових тварин, стаючи цілком самозабезпеченими державами. Таким чином, утворюються цілком самостійні князівства і землі: Великий Новгород, Володимиро-Суздальське, Київське, Галицьке, Чернігівське, Волинське та інші. Спочатку їх було 12, а згодом — сотні. В них розвивалися і зміцнювалися місцевий державний апарат та збройні сили. Влада й управління в деяких землях будувалися за принципом васалітету. На чолі землі стояв князь, нерідко титулований великим князем. Він спирався на постійну військову дружину, з якої виходили військові слуги — "милостники", що разом з міською верхівкою підтримували своїх князів у їхній боротьбі проти опозиції великого боярства. Князівство-земля, в свою чергу, поділялося на менші князівства або "волості". Сюди великий князь призначав адміністраторів: посадників, тисяцьких, вірників, тіунів. В окремих землях —"уділах" — князівства сиділи менші князі — васали великого князя. Для вирішення важливих питань князь збирав боярську раду; відбувалися також князівські з'їзди своєї землі — "снеми". Роль віча у головних містах земель дедалі більше занепадала, хоча в окремих містах (наприклад, у Новгороді, Києві) воно діяло й надалі. Військові слуги й управителі повинні були забезпечити володарювання великого князя, придушуючи виступи смердів і городян. Водночас на Русі зберігалася монархія з номінальним центром у Києві, а також єдина руська православна церква із цент-ром-митрополією в тому ж Києві. Кожне руське князівство мало свої особливості політичного устрою. Так, у результаті тривалої боротьби місцевого боярства проти князів у Новгороді та Пскові утворилися боярські республіки, в інших землях (зокрема у Володимиро-Суздальській) перемогла міцна князівська влада, в Галицько-Волинській великий вплив на політичне й соціально-економічне життя мало боярство, хоча в окремі періоди тут зміцнювалася влада князя. Отже, роздробленість була природним наслідком розвитку феодального ладу. Вона мала й певне прогресивне значення, оскільки супроводжувалася піднесенням економіки в окремих землях. Проте втрата державної єдності й князівські міжусобиці підірвали могутність Київської Русі. З цього скористалися зовнішні вороги — половці, лицарі-хрестоносці, феодали Польської й Угорської держав та ін. їхні напади на Русь значно почастішали. Однак послаблення зовнішньополітичних позицій не завадило розвиткові внутрішніх соціально-економічних процесів: у період феодальної роздробленості на базі зростання продуктивних сил на Русі складалися й зміцнювалися передумови для нового, міцнішого об'єднання в майбутньому руських земель в єдиній державі. Отже, за період свого існування Київська Русь як єдина централізована держава пройшла великий шлях, багатий на різноманітні події та позначений жвавими політичними, соціально-економічними, культурними процесами. За своїм державним устроєм це була ранньофеодальна монархія з центром у Києві. В ході формування Русі східнослов'янські племена об'єдналися в єдину давньоруську народність. Русь відкрила новий — феодальний — період в історії народів Східної Європи. Протягом усього свого існування Київська Русь воювала з агресивними сусідами, насамперед зі степовими кочовиками, і разом з тим встановлювала й розвивала плідні зв'язки з країнами Заходу і Сходу. Передові для свого часу суспільно-політичний устрій, виробничі взаємини, високопродуктивне сільське господарство, добре налагоджене ремісництво, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підтримувана силою зброї в боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації, виразний потяг до творчого, духовно збагаченого буття — все це сприяло тому, що Київська Русь вийшла на провідні позиції в Європі, і її шанували тогочасні найрозвинутіші країни. Рух Київської Русі шляхом політичного, суспільного, економічного, культурного прогресу в середині XIII ст. перервала й на десятиріччя загальмувала монголо-татарська навала. Тривале моноголо-татарське панування в Київській Русі поряд з внутрішньою феодальною роздробленістю, що почалася, сприяли економічному і політичному відособленню окремих частин колись єдиної Давньоруської держави, а потім призвели і до її остаточного розпаду.
- У другій половині XVIII ст. на українських землях почало поширюватися безпосередньо із Західної Європи, а також через Польщу і Росію масонство. При цьому Правобережжя було польською «сферою впливів», а Лівобережжя і Південь – російською. Масонство (від англ. mason – каменяр) виникло в Англії на початку XVIII ст. Це був наднаціональний релігійно-етичний рух, прихильники якого закликали до морального вдосконалення людей та об’єднання їх (незважаючи на різницю в релігійній та національній належності) на принципах братерства, рівності, взаємодопомоги, вірності. Хоча в теорії масони проголошували своє невтручання у політичне життя, в дійсності від кінця XVIII ст. вони відігравали помітну роль у революційних подіях і національно-визвольних рухах. Оскільки в масонському русі брали участь переважно представники суспільної еліти, центрами їхньої діяльності були міста, містечка та поміщицькі маєтки. Наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. масонські ложі (так масони називали свої організаційні об’єднання) діяли в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчузі, Полтаві, Немирові, Кам’янці-Подільському, Львові, Самборі тощо.Польське і російське масонство суттєво різнилося за своїм характером. Діяльність польських масонських лож була просякнута політичними мотивами, оскільки вони об’єднували тих, хто шукав засоби для боротьби проти поневолювачів своєї батьківщини. Російське масонство спершу не втручалось у політичне життя імперії. Лише після завершення франко-російської війни 1812 р. воно поступово стало набувати рис опозиційного ставлення до влади. Своєю метою російські масони вважали вдосконалення імперських порядків на принципах масонської ідеології. Для українського дворянства участь у діяльності масонських лож стала формою прояву власних опозиційних настроїв в умовах імперського панування.З 1817 р. відомими масонськими ложами у Наддніпрянській Україні були «Понт Евксинський» і «Три царства природи» в Одесі, «Мінерва» у Буцьківцях на Поділлі, «З’єднані слов’яни» у Києві, «Любов до істини» в Полтаві, «Озирис до пломеніючої зорі» у Кам’янці-Подільському. Саме тоді у діяльності окремих лож почали з’являтись ознаки спроб поєднання ідеалів масонства з проблемами українського національного руху. До київської ложі «З’єднані слов’яни» належали поляки, росіяни та українці. Більшість складали поляки, та все ж ложа висловлювала загальнослов’янські прагнення визволення всіх слов’янських народів з-під влади імперій та об’єднання їх у єдиний союз. Найбільша кількість українців була у складі полтавської ложі «Любов до істини». Її членами були І.Котляревський, В.Капніст, В.Тарновський, В.Лукашевич. Світогляд полтавських масонів відображав уподобання дворян-автономістів Лівобережжя. Їхні інтереси насамперед поширювалися на дослідження минулого України, про їхні плани на майбутнє майже невідомо. Втім, коли чутки навіть про цю досить обмежену діяльність досягли імперської столиці, Олександр І спеціальним розпорядженням 1819 р. заборонив її діяльність. Наступним кроком, який засвідчив поглиблення української спрямованості масонства, стало заснування у першій половині 20-х рр. ХІХ ст. на Лівобережжі «Малоросійського таємного товариства». Його організатором став керівник дворянства Переяславського повіту Василь Лукашевич (бл. 1783–1866). Осередки товариства існували в Києві, Полтаві, Чернігові, Чигирині та інших містах. Докладних відомостей про діяльність товариства не залишилося, бо коли розпочалися арешти членів таємних організацій, масони встигли знищити більшість паперів. За свідченнями заарештованих відомо, що товариство мало на меті унезалежнення України від Російської імперії та відновлення української автономії в союзі з Польщею. Ці ідеї було викладено у програмному документі «Катехізис автономіста», написаному В.Лукашевичем. У своїй діяльності «Малоросійське таємне товариство» відійшло від масонських ідеалів, набувши рис, які на думку деяких істориків, дозволяють уважати його першою українською таємною політичною організацією в Наддніпрянщині. Діяльність масонських лож і таємних організацій на території Російської імперії була заборонена Олександром І у 1822 р. Однією з основних причин цього рішення було те, що масонство дедалі більше стало політизуватися, набувати характеру опозиції до імперської політики.
СРСР Договір про взаємодопомогу, згідно з яким литовський уряд дав згоду на дислокацію на своїй території частин Червоної Армії та отримав від Радянського Союзу частину колишніх польських земель — Віленську область. Червона Армія окупувала східну частину Польщі (землі Західної України та Західної Білорусії). Пізніше Західна Україна (1 листопада 1939 року) і Західна Білорусь (2 листопада 1939 року) увійшли до складу СРСР (формально до УРСР та БРСР відповідно).
Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР. Докладніше: Бессарабсько-буковинський похід 1940. 28 червня — 3 липня 1940 року Червона армія здійснила військову операцію для примусової передачі Румунією Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР. Радянська сторона планувала повномасштабне військове вторгнення до Румунії, але, за кілька годин до початку операції, король Румунії Кароль II прийняв ультимативну ноту радянської сторони й погодився передати Бессарабію (анексовану нею в УНР 1918 року) та Північну Буковину до СРСР. Військова операція із зайняття території радянськими військами тривала 6 днів[25], в результаті захоплено[26][27][28] територію Бессарабії (44 000 км² з населенням 3,2 млн чол.), Північної Буковини (6 000 км 2 з населенням 500 000 чол.) та регіон Герца (304 км² з населенням 25 000 чол.).2 серпня 1940 з частини захоплених земель, а також території Молдавської АРСР створена Молдавська Радянська Соціалістична Республіка, попередник сучасної Республіка Молдова. Північна Буковина і Південна Бессарабія увійшли до складу Української РСР.
Напад на СРСР. Докладніше: Німецько-радянська війна, Операція Барбаросса, Оборона Севастополя (1941—1942), Прикордонні битви (1941), Битва під Дубном, Битва за Київ (1941), Білоруська операція (1941), Смоленська битва (1941), Битва за Москву та Блокада Ленінграда.