Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема. Вчитель, його соціальні функції
Література:
Професію вчителя називають вічною. З моменту свого існування людина завжди відчувала потребу вчити – передавати досвід молодшому поколінню, і вчитися – оволодівати свідомо, цілеспрямовано досвідом життя.
Тисячі професій народжуються і вмирають. Але живуть і до цього часу найдавніші з них – хлібороба, будівельника, лікаря, вчителя. Та й серед цих вічних професій вчительська посідає особливе місце: ВОНА ПОЧАТОК УСІХ ПРОФЕСІЙ. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути Людиною.
Наставниками молоді, як правило, ставали найбільш знаючі і поважні люди. Важливість справи, яку вони виконували, та авторитет кращих учителів визначили відповідальний соціальний статус учительської професії.
Інститут учительства почав формуватися в той час, коли навчання і виховання виділились у суспільстві в окрему соціальну функцію. На перших порах наставники повинні були передавати знання і навички воло діння знаряддями праці, зброєю тощо. У Древньому Вавилоні, Єгипті, Сирії, на Древньому Сході вчителями виступали в основному жерці. Таким чином, інститут учительства злився із соціальним інститутом релігії і був йому повністю підпорядкований. Оскільки жерці складали привілейовану касту, то соціальний статус учительства був надзвичайно високим. У державах Древньої Греції вчителями були вільнонаймані, найбільш розумні громадяни, їх називали граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами. Нерідко вони самі утримували приватні школи. Серед них було багато філософів, поетів. Ще Аристотель говорив: "Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише жит тя, а перші-достойне життя". У Древньому Римі вчитель вперше стає державним службовцем, що призначається самим імператором. Поряд з цим праця вчителя часто була найманою і навіть рабською.
В епоху середньовіччя вчитель повинен був обов'язково бути духовною особою. Освіта поступово перетворювалася на безсловесну служницю релігії; поведінка, статус, методи роботи, обов'язки вчителя диктувалися релігійними канонами. У пізньому середньовіччі починає формуватися інститут найманого світського вчительства. При цьому при дворах аристократів соціальний статус учителя прирівнюється до положення обслуговуючого персоналу.
У період феодалізму професія вчителя вперше набуває масовості, зростає кількість приватних учителів. Коли почали формуватися європейські держави, з'явився перший досвід спеціальної державної педагогічної освіти. У зв'язку з цим держава чітко формулювала свої вимоги до вчителя у законодавчих актах і поставила професію учителя у залежність від ідеології, національності, політики, права, релігії та інших соціальних інститутів. Наостанок у період розвитку капіталізму вперше з'являється інститут жіночого вчительства (гувернантки, наставниці, домашні виховательки, народні вчительки та ін.).
У Київській Русі учителів називали майстрами, підкреслю ючи цим самим глибину поваги до тих, хто творить духовне багатство суспільства. Історія нашого народу, кожного члена на шої спільноти тісно пов'язана з батьками та вчителями, їх пра цею створювалась і створюється найбільша цінність на землі — Людина.
В умовах становлення української державності, відроджен ня національної духовності, формування національної гідності громадян роль учителя у суспільстві зростає. Учитель як упов новажений суспільства нарівні з батьками несе відповідальність за соціальну зрілість кожного вихованця. Від учителя-вихователя у суспільстві залежить розв'язання ще одного важливого завдання: забезпечення сприятливих умов для створення най більшого багатства суспільства — інтелектуальних цінностей кожної людини зокрема і людської спільноти взагалі.
Таким чином, учитель-вихователь — творець духовної сут ності людини.
За багатовікову історію людство накопичило колосальний досвід. Суспільство відбирає з нього найбільш цінне і необхідне для засвоєння молодим поколінням і транслює його молоді через особу вчителя. Основоположник наукової педагогіки, великий слов’янський педагог Ян Амос Коменський писав, що вчителям вручена прекрасна посада, вище якої нічого не може бути під сонцем. К.Д.Ушинський указував, що справа вчителя, скромна з виду,- одна з найбільш значних справ в історії.
Педагогічна енциклопедія засвідчує: "Учитель – спеціаліст, що веде навчальну і виховну роботу з учнями у загальноосвітніх закладах різного типу" (вузьке значення).
Учитель у широкому значенні – авторитетна, мудра людина, яка передає свій досвід, має великий вплив на людей (батьки, Христос, мислителі, філософи…), тобто чий авторитет є загальновизнаним, хто має своїх послідовників – учнів.
Професія вчителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки тоді, коли з радістю віддавати себе дітям, можна залучити їх до науки, заохотити до праці, передати їм глибоку віру в торжество загальнолюдських цінностей, закласти непорушні основи моральності. У Державній програмі «Вчитель» зазначається, що саме вчителю належить ключова роль в освіті. Адже через його діяльність відбувається становлення громадянина як особистості і фахівця, зміцнюється інтелектуальний та духовний потенціал нації. В умовах модернізації середньої освіти, переходу загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання, проблема вчителя набула ще більшого значення, вона є першорядною на цьому етапі реформування освіти. Проблема вчителя сьогодні охоплює питання добору молоді на педагогічні спеціальності, підготовки педагогічних працівників різних ланок освіти: вихователів дошкільних закладів, вчителів, соціальних педагогів, практичних психологів, дефектологів, майстрів виробничого навчання, інженерів-педагогів, їхньої професійної діяльності та післядипломної освіти.
Функції вчителя:
зумовлюються потребами суспільно-економічного розвитку нашого суспільства, а також особливостями розвитку загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей.
Загалом варто акцентувати увагу на таких функціях учителя-вихователя.
1. Виховна функція: передбачає необхідність здійснювати цілеспрямований вплив на особистість з метою створення оптимальних умов для її всебічного гармонійного розвитку; акумулювання в особі учителя загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей і передавання їм нащадкам. Ця функція пов’язана з вихованням людини в широкому значенні. Вона займає провідне місце в складному процесі формування особистості.
2. Навчальна: виявляється в організації учнів з метою оволодіння знаннями, вміннями і навичками з основ наук, забезпеченні умов для інтелектуального розви-
тку учнів, озброєння їх методами самостійної пізнавальної діяльності. Учитель має виступати не інформатором, а організатором навчально-виховного процесу.
3. Організаторська: полягає в необхідності організації дитячих колективів, цілеспрямованого керівництва різними видами дитячої діяльності безпосередньо в навчально-виховних закладах і поза їх межами.
4. Оберігаюча: учитель має бути хранителем загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, оберігати їх від руйнівних впливів деструктивних сил, розумно будувати гуманістичну систему виховання.
5. Інформуюча: передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер. Питаннями виховання мають займатися по суті усі дорослі громадяни. Та всі вони відчувають певні труднощі у такій неспецифічній для них діяльності через брак спеціальних знань з психології та педагогіки. Тому вчителі, маючи професійну підготовку з педагогіки та психології, і повинні займатися педагогізацією непрофесійних вихователів.
Усі функції учителя-вихователя тісно взаємопов’язані між собою і взаємообумовлені
Сучасні вимоги до педагога на межі тисячоліть ви світлені в законі «Про загальну середню освіту»: «Педа гогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійс нює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здо ров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах середньої освіти». Він повинен бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін, лю диною великої душі й доброго серця. Любов до дитини - це, за словами В.Сухомлинського, «плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини — це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живопи сець без відчуття кольору». Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити.
При цьому педагогічні працівники зобов’язані :
• настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;
• виховувати повагу до батьків, жінки, національної культури, духовних, історичних цінностей України;
• стимулювати інтерес до історії, походження, державного та соціального устрою як своєї країни, так і інших держав;
• культивувати дбайливе ставлення до навколишнього середовища;
• готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
• дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;
• захищати молодь, дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам;
• постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну та політичну культуру.
У чому полягають особливості праці вчителя? Може в тому, що вчитель має справу з людиною? Але у спілкуванні з людиною входить багато людей: юристи, лікарі, актори... Специфіка педагогічної професії визначається призначенням вчителя в суспільстві.
1. Вчитель – посередник між суспільством і людиною, що росте. Він повинен передати дітям усе найкраще від попередніх поколінь і застерегти від суспільних недоліків і хвороб. Учитель формує у молодого покоління не тільки знання, але й певний світогляд, ідеали, громадянську позицію, виховує духовно-моральні начала.
2. Професія вчителя – одна із самих масових у країні. Масовість професії сама по собі говорить про її значущість, але разом з тим вимагає особливості турботи кожного вчителя про підвищення суспільного престижу педагогічної професії.
3 Вчитель – це людина, діяльність якої спрямована в майбутнє. Вона орієнтована на формування людини, чия активність розгорнеться завтра, в інших умовах, які передбачити і спрогнозувати треба вже сьогодні.
4. Учитель управляє найбільш складним процесом – процесом формування людини. Складність цього процесу визначається постійними змінами в особистості вихованця. З цього приводу не можна підходити з однаковою міркою до одного учня в різний час. У руках педагога немає вимірювальних приладів, як у багатьох інших спеціалістів. Головне в його роботі керування виникаючими в процесі навчання і виховання відношеннями. Учитель повинен знаходити правильні педагогічні рішення у мінімально короткий час з урахуванням багатьох конкретних умов даної ситуації, що завжди складно.
5. Суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність. Учителю довіряється дитина в той час, коли вона найбільш податлива до впливу. Учитель формує знання, вміння, звички, ідеали та життєві установки дитини, тобто в його руках доля всього життя людини. Платон писав, що якщо чоботар погано виконуватиме свої обов’язки, то держава від цього не дуже постраждає, - в країні громадяни будуть тільки трохи гірше одягнені; але якщо вихователь дітей погано виконуватиме свої обов’язки, то в країні з’являться цілі покоління невігласів і нерозумних людей.
У педагогіці є аксіома: інтелект відгострюється інтелектом, характер виховується характером, особистість формується особистістю.
Учитель повинен знати все і ще трохи – у цьому жарті є чимала частка істини. Відмінне знання науки, основи якої викладає вчитель, - елементарна і необхідна вимога. Досвідчені вчителі стверджують, що улюблений предмет засвоюється в десять разів продуктивніше, аніж нелюбимий.
Я.А. Коменський (1592-1670)
Надавав велике значення посаді вчителя, вважав, що посада вчителя дуже почесна “настільки прекрасна, як ніяка інша під Сонцем”. Коменський вимагав, щоб, з однієї сторони, щоб населення ставилось з повагою до учителя, а з другої сторони, і сам учитель зрозумів, яку важливу функцію він виконує в суспільстві, був з почуттям власної гідності.
Учитель повинен бути чесним, діяльним, наполегливим, бути людиною освіченою і працьовитою;
М.І.Пирогов (1810 – 1881)
У статті “ Завдання учителя в школі “ вказує, що багато вчителів неправильно розуміють свої морально-педагогічні обов’язки. І тому необхідно надавати можливість кожному учителю на педагогічних радах відверто висловлювати свої думки, знаходити спільні позиції. І, якщо більшістю голосів прийняті рішення, то дії тих, хто має іншу думку, не повинні суперечити більшості.
- Правильно організовувати стосунки: учитель – учень. Це не повинні бути стосунки брата чи батька, а наставника.
- Не можна дозволяти учням читати на уроках романи і давати волю – слухати вчителя чи ні. ( Дозвольте сьогодні одному учню, який відповів урок, читати в класі художні книги, і завтра весь клас буде займатись в класі іншими справами ).
І.Я.Франко(1856-1916) “Емерік Турчинський. Посмертні спогади”.
Ідеал народного вчителя. Вчитель повинен:
Т.Г.Лубенець (1855 – 1936)
Відомий педагог, методист, громадський діяч, послідовник К.Д.Ушинського.
Боровся за створення справжньої народної школи, за розвиток педагогічної науки.
Видав 30 підручників, методичних посібників і книг з різних питань навчання і виховання. “Педагогічні бесіди” – найголовніша праця. В ній він пише: “Які б засоби не були затрачені на народно-шкільну справу, якими не були б самі по собі керівники цих шкіл, істинна освіта, навчання і виховання не може йти вперед у своєму розвитку, якщо безпосередні творці народної грамотності – сільські учителі – не будуть стояти на висоті свого покликання. Покликання вчителя є високе і благородне”.
“То ще не вчитель, який здає екзамен на звання учителя, а той, у кого є впевненість в тому, що він є, повинен бути і не може бути іншим. Ні методи, ні прийоми учителів створюють освічених і вихованих людей, а їх щирість у справі освіти і виховання”.
“ Учитель-вихователь – педагог за покликанням, за метою, за знаннями і мистецтвом”.
“Ми не знаємо більш скромної, маловідомої і разом з тим, такої необхідної професії як учитель. Він працює так просто, як росте дуб і так безперервно, як світить сонце. Важка праця вчителя”.
К.Д. Ушинський (1824-1870).
Високо оцінював роль вчителя. Він справедливо вважав, що вплив педагога на учнів складає ту виховну силу, яку не можна замінити ніякими статутами і програмами, ніякою організацією навчальних закладів, що “особистість вихователя значить все у справі виховання”.
Ушинський вказував, що діяльність педагога потребує постійного вдосконалення: вона зовні одноманітна, її результати видно не скоро в ній велика небезпека, викладаючи з року в рік одне і те ж, “втягнутись і вести викладання майже механічно”. Він попереджував вчителів від цієї небезпеки, закликав їх до постійного руху вперед.
Вчитель повинен бути не тільки викладачем тих чи інших предметів, але і вихователем, любити свою професію, бути освіченою людиною, знати педагогіку і психологію, володіти педагогічною майстерністю і педагогічним тактом.
5. Гуманістична спрямованість особистості вчителя
Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставлення до дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої творчі можливості задля себе і оточен ня людина може лише за наявності віри у саму себе.
Водночас гуманізм не є абсолютизованим усепрощенням і покірністю стосовно недосконалості людини. Педагог повинен ставити перед вихованцем посильні і розумно сформульовані вимоги з метою його подальшого розвитку.
Гуманістичний смисл педагогічної діяльності властивий ба гатьом видатним учителям усіх часів і народів.
Ще у XVII столітті чеський педагог-гуманіст Ян Амос Коменський порівнював учителя із садівником, який з любов'ю вирощує рослини в саду, з архітектором, який дбайливо забу довує знаннями всі куточки людської істоти, зі скульптором, який старанно обтесує і шліфує уми й душі людей, з полковод цем, який енергійно веде наступ проти варварства і неуцтва.
Видатний вітчизняний педагог К. Д. Ушинський заклав тео ретичні основи національної гуманної педагогіки. Ідеальний учитель, на його думку, тонко відчуває душевний стан своїх учнів, убачає в них особистості, які гідні такої самої поваги та визнання своїх прав, як і дорослі люди.
Ш.Амонашвілі говорив: «Вчитель повинен бути людиною доброї душі і любити дітей такими, якими вони є насправді. Потрібно однаково любити і пустуна, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного. А ще потрібно доброту ділити порівну між усіма своїми вихованцями.
У новому тисячолітті гуманізм стає узагальненою системою поглядів, переконань, ідеалів учителя XXI століття. Зміст його практичної діяльності, її засоби, методи і способи реалізують:
ідею особистісно орієнтованого підходу в навчанні і ви хованні;
надання допомоги учневі у використанні засвоєних знань, умінь, навичок та способів діяльності у повсяк денному житті для розв'язання реальних проблем;
забезпечення гармонійного і творчого розвитку кожного
учня ;
якомога ширше використання педагогічних вимог в опо
середкованій формі (порада, прохання, довір'я, схвален
ня тощо, педагогічної підтримки);
поступовий перехід від групових форм взаємодії до ін дивідуальної;
емоційне забарвлення ділових відносин з учнями;
подолання різних проявів авторитаризму, домінування,
садизму, відриву навчання і виховання від життя.
Ствердження гуманістичного мислення передбачає чутливість до зрушень в особистості вихованців, їх позицій, цінностей, потреб, мотивів, удосконалення педагогічного процесу.
6. Професійно значимі якості
Специфіка педагогічної діяльності ставить перед учителем ряд вимог до особистості педагога, які в педагогічній науці визначаються як професійно значимі особистісні якості. Останні характеризують інтелектуальну й емо ційно-вольову сторони особистості, визначають інди відуальний стиль педагога.
Розрізняють такі групи особистіних якостей:
домінантні
периферійні
негативні
професійно недопустимі
Домінантними вважають якості, відсутність кожної з яких унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності; периферійними – якості, які не здійснюють вирішального впливу на ефективність педагогічної праці, проте сприяють її успішності; негативними – якості, що призводять до зниження ефективності педагогічної діяльності, а професійно недопусти мими - ті, що ведуть до професійної непридатності вчителя. Розглянемо склад цих груп особистісних якостей детальніше.
Домінантні якості:
1. Гуманність – любов до дітей, вміння поважати їхню
людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану
педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку.
Учитель, який поєднує в собі любов до справи і учнів, є досконалим учителем.
Л.М.Толстой
2. Громадянська відповідальність, соціальна активність
...Якщо медикам ми ввіряємо наше здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє нашої вітчизни.
К.Д. Ушинський
... Ця посада набагато ваговитіша за найвищі посади в державі.
Платон
3.Справжня інтелігентність (від лат. іпіеіідепз – знаючий,
розуміючий, розумний) – високий рівень розвитку інтелекту,
освіченість у галузі предмета викладання, ерудиція, висока ку
льтура поведінки.
Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. Лише особис тість може впливати на розвиток і визначення особистості, лише харак тером можна створити характер.
К.Д. Ушинський ....
Високі вимоги до моральних і педагогічних якостей учителя висувались ще у статутах братських шкіл.
Учителями повинні бути люди... "чесні, діяльні і працьовиті; не для годиться, а насправді вони мають бути живими взірцями чеснот, що їх вони повинні прищепити іншим (Ніщо удаване не може бути тривалим)".
5. Інноваційний стиль науково-педагогічного мислен ня, готовність до створення нових цінностей і прийняття творчих рішень.
Справжній учитель не енциклопедичний словник, а Сократ.
П.П.Блонський
Учитель ... може виховувати і навчати доти, допоки сам працює над своїм вихованням і освітою. К.Д. Уишнський
7. Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів; наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки учителя, спричиняє упевненість учнів у доброзич ливості вчителя, його чуйності, доброті, толерантності.
Периферійні якості:
Привітність.
Почуття гумору.
Артистизм.
Мудрість (наявність життєвого досвіду).
Зовнішня привабливість.
Сукупність якостей учителя створює його авторитет. Ав торитет педагога, як і авторитет представника будь-якої іншої професії, здобувається наполегливою працею. Якщо в межах інших професій звично звучить вислів "визнаний у своїй галузі авторитет", то у педагога може бути лише авторитет особис тості.
Негативні якості:
Байдужість до вихованців.
Упередженість – виділення із середовища учнів "люби мчиків" і "осоружних", прилюдне вираження симпатій і антипатій стосовно вихованців.
Зарозумілість – педагогічно недоцільне підкреслення власної вищості над учнем.
Мстивість – властивість особистості, яка проявляється у намаганні зводити особисті рахунки з учнем.
Неврівноваженість – невміння контролювати свої тим часові психічні стани, настрій.
Байдужість до предмета, який викладається.
7. Розсіяність - забутливість, незібраність.
Професійні протипоказання:
Наявність шкідливих звичок, соціально небезпечних для суспільства (алкоголізм, наркоманія тощо).
Моральна неохайність.
Рукоприкладство.
Грубість.
Некомпетентність у питаннях викладання і виховання.
Обмеженість світогляду.
Безпринципність.
Безвідповідальність,
Різноманітні поєднання важливих якостей визначають інди відуальний стиль діяльності вчителя.
7. Професійна компетентність
Понггтя "компетентність" (лат. сотреіепз - відповідний, здібний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефек тивно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього по трібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в прак тичній діяльності. Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійс нення педагогічної діяльності.
Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчаль ними програмами. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних основ і категорій педаго гіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою гуманістично орієнтованого мислен ня педагога.
Психолого-педагогІчні і спеціальні (з предмета) знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетен тності. Практичне розв'язання педагогічних завдань забезпе чують уміння і навички, передумовою яких є теоретико-практичні і методичні знання.
Педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнутих дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички). Н-д: уміння "переводити" зміст процесу виховання в конкрет ні педагогічні завдання: вивчення особистості і колективу для визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на цій основі розвитку колек тиву й окремих учнів.
Зміст теоретичної готовності вчителя виявляється в уза гальненому умінні педагогічно мислити, що передбачає наяв ність у педагога аналітичних, прогностичних, проективних, а також рефлексивних умінь.
Аналітичні уміння складаються з таких умінь:
аналізувати педагогічні явища, тобто розчленовувати їх на складові елементи (умови, причини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву і под.);
правильно діагностувати педагогічне явище;
формулювати педагогічне завдання (проблему);
знаходити способи оптимального вирішення його.
Прогностичні уміння пов'язані з управлінням педагогічним процесом і передбачають чітку уяву в свідомості вчителя, який є суб'єктом управління, мету його діяльності, спрямовану на очікуваний результат. Педагогічне прогнозування ґрунтується на достовірних знаннях суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового і індивідуального розвитку учнів. До складу прогностичних умінь учителя входять такі уміння:
постановка педагогічних цілей і завдань;
відбір способів досягнення цілей, завдань;
передбачення результату;
передбачення можливих відхилень і небажаних явищ;
планування змісту взаємодії учасників педагогічного проце су.
Педагогічне прогнозування вимагає від учителя оволодіння такими прогностичними методами, як моделювання, висування гіпотез, мисленнєвий експеримент тощо.
Проективні вміння забезпечують конкретизацію цілей на вчання та виховання і поетапну їх реалізацію. Проективні уміння включають:
переведення цілі і змісту освіти та виховання у конкретні педагогічні завдання;
планування змісту і видів діяльності учасників педагогічно го процесу з урахуванням їх потреб та інтересів, розвитку їх здібностей, можливостей матеріальної бази, власного досвіду і особистісно-ділових яко стей.
Рефлексивні уміння мають місце при здійсненні педагогом контрольно-оцінної діяльності, спрямованої на себе, на осмис лення і аналіз власних дій. Для педагога важливо встановити рівень результативності (позитивної чи негативної) власної ді яльності. У процесі такого аналізу визначається:
ефективність застосовуваних методів, прийомів і засобів педагогічної діяльності;
відповідність застосовуваних організаційних форм віковим особливостям учнів, рівневі їх розвитку, змісту матеріалу і под.;
причини успіхів і невдач, помилок і труднощів у процесі ре алізації поставлених завдань навчання і виховання.
Комунікативні уміння вчителя - це взаємопов'язані групи перцептивних умінь, власне умінь спілкування (вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки.
Перцептивні уміння допомагають розуміти інших (учнів, учителів, батьків). Для цього необхідно вміти проникати в ін дивідуальну суть іншої людини.
Уміння педагогічного спілкування - це уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до класу й окремих учнів найдоцільніші способи поведінки і звертань; аналізувати вчинки вихованців, визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях; створювати до свід емоційних переживань учнів.
Педагогічна техніка є сукупністю умінь і навичок, необ хідних для стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому. До неї входять уміння обирати правильний стиль і тон у спілкуванні, керувати їх увагою, темпом діяльно сті, навичками демонстрації свого ставлення до вчинків учнів.
Серед умінь і навичок педагогічної техніки особливе місце посідає розвиток мови педагога: правильна дикція, "постав лений голос", ритмічне дихання і розумне приєднання до мови міміки і жестів, вміння регулювати власні пси хічні стани; викликати "на замовлення" почуття подиву, радос ті, гніву і под.; володіти технікою інтонування для вираження різних почуттів (прохання, вимоги, питання, наказу, поради, побажання тощо) та інші.
Професійна компетентність учителя обумовлює його педа гогічну майстерність. На думку А. С. Макаренка, педагогічна майстерність - це знання особливостей педагогічного проце су, уміння його побудувати і привести у рух.
За глибоким переконанням А. С. Макаренка, оволодіти пе дагогічною майстерністю може кожен педагог за умови ціле спрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду.
Аналіз світових тенденцій у галузі професійно-педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіо налізму і особистих якостей вчителя.
PAGE 1