Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 4. Організаційні форми господарської діяльності та організаційно-правові форми суб’єктів господарювання.
§ 1. Організаційні форми господарської діяльності в Україні.
§ 2. Підприємства як основний суб’єкт господарювання: поняття, ознаки та види.
§ 3. Організаційні форми підприємств за законодавством України.
§ 4. Особливості створення та діяльності державних і комунальних унітарних підприємств.
§ 5. Особливості створення та діяльності господарських товариств.
§ 6. Особливості створення та діяльності підприємств колективної власності.
§ 7. Особливості створення та діяльності приватних та інших підприємств.
§ 8 Особливості правового статусу структурних підрозділів підприємств. Дочірні підприємства.
§ 9. Господарчі об’єднання: поняття, види та особливості створення і діяльності.
§ 10. Фізичні особи-підприємці: особливості правового статусу.
§ 1. Організаційні форми господарської діяльності в Україні.
Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання в Україні є:
Кількості суб’єктів господарювання відповідає кількість організаційних форм господарської діяльності. Під організаційною формою господарської діяльності слід розуміти спосіб її організації та здійснення.
Таким чином, господарська діяльність в Україні може здійснюватися у двох організаційних формах:
- господарська діяльність зі створенням юридичної особи – суб’єкта господарювання;
- господарська діяльність без створення юридичної особи, тобто фізичної особи – підприємця (громадянина-підприємця без створення юридичної особи).
В свою чергу юридичні особи – суб’єкти господарювання можуть діяти в різних організаційно-правових формах.
Організаційно-правовою формою юридичної особи-суб’єкта господарювання є спосіб її внутрішньої побудови або організаційна структура, якої не має фізична особа – підприємець.
Організаційно-правова форма юридичної особи-суб’єкта господарювання складається із певних елементів. За загальним правилом до цих елементів належать:
1) мета та предмет діяльності юридичної особи-суб’єкта господарювання;
2) розмір і порядок утворення статутного та інших фондів;
3) наявність або відсутність часток (акцій, паїв) у статутному фонді;
4) правовий режим майна, на якому діє юридична особа-суб’єкт господарювання;
5) порядок розподілу прибутків і збитків;
6) органи управління і контролю, їх компетенція;
7) порядок вибуття та входження нових засновників (учасників, членів);
8) порядок реорганізації та ліквідації юридичної особи-суб’єкта господарювання;
9) інші умови, пов’язані з особливостями організаційно-правової форми юридичної особи- суб’єкта господарювання.
Організаційно-правових форм юридичних осіб – суб’єктів господарювання є значно більше ніж організаційних форм господарської діяльності. Відповідно до чинного Господарського кодексу України виділяються такі організаційно-правові форми юридичних осіб- суб’єктів господарювання:
Кожна із перелічених організаційно-правових форм юридичних осіб- суб’єктів господарювання характеризується властивими їй особливостями створення та діяльності.
§ 2. Підприємства як основний суб’єкт господарювання: поняття, ознаки та види.
Відповідно до Глави 7 Господарського кодексу України основним учасником відносин у сфері господарювання є підприємство як юридична особа – суб’єкт підприємництва.
Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, встановленому Господарським кодексом та іншими актами законодавства (ч. 1ст 62 Господарського кодексу України).
З аналізу ст. 62 Господарського кодексу України слід виділити такі ознаки підприємства:
1) підприємство є юридичною особою;
2) підприємство є самостійним суб’єктом господарювання і діє в господарському обороті від власного імені;
3) підприємство має відокремлене майно та самостійний баланс;
4) підприємство має рахунки в установах банків;
5) підприємство має печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом;
6) підприємство діє, як правило, на основі статуту (окремі організаційно-правові форми підприємств не мають статуту, а діють на підставі інших установчих документів, наприклад, повне та командитне господарські товариства);
7) підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Види підприємств. Підприємства в Україні поділяються на види за різними критеріями.
І За метою створення вони можуть бути:
- комерційними (такими, що створюються для одержання та наступного розподілу прибутку, тобто для заняття підприємницькою діяльністю);
- некомерційними (такими, що не мають на меті одержання та наступний розподіл прибутку, тобто для зайняття некомерційним господарюванням).
ІІ Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України залежно від суб’єкта права власності, який виступив засновником підприємства, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності фізичних осіб чи суб'єкта підприємництва − юридичної особи;
- підприємство колективної власності, що діє на основі власності кількох власників одного виду права власності, або одного власника, який утворений ними;
- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
- державне підприємство, що діє на основі державної власності;
- змішане підприємство, засноване на змішаній власності (на базі об'єднання майна різних власників).
В навчальній літературі з господарського права робляться спроби поєднати види підприємств за критерієм суб’єкта права власності, який є засновником підприємства, з конкретними організаційно-правовими формами юридичних осіб. Однак, такі спроби не можна визнати вдалими, оскільки певна організаційно-правова форма юридичної особи-суб’єкта господарювання, залежно від складу засновників, може належати до різних видів підприємств. Наприклад, господарське товариство, утворене однією фізичною особою, або юридичною особою-суб’єктом підприємницької діяльності належить до приватного підприємства. Якщо засновником господарського товариства виступила держава, або територіальна громада, то воно буде вважати відповідно державним, або комунальним підприємством. У разі заснування господарського товариства різними власниками спільно, наприклад, фізичною особою і територіальною громадою, воно виступатиме змішаним підприємством і т.д.
Іншими словами, тому чи іншому виду підприємства за критерієм власності, не завжди відповідає якась конкретна організаційно-правова форма юридичної особи-суб’єкта господарювання, і навпаки.
ІІІ За розміром частки іноземного інвестора у статутному фонді (майні) підприємств, вони поділяються на:
- іноземні підприємства – підприємства, в статутному фонді (майні) яких іноземна інвестиція становить сто відсотків (причому, треба розрізняти такі поняття як: іноземне підприємство та іноземна юридична особа; іноземне підприємство створюється і діє за законодавством України, тобто є суб’єктом господарювання України, іноземна юридична особа − це організація, що створюється і діє за законодавством іноземної держави, тобто є її суб’єктом господарювання).
- підприємства з іноземними інвестиціями – підприємства, у статутному фонді (майні) яких іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (слід мати на увазі, що підприємства, в статутному фонді яких, частка іноземного інвестора складає менше десяти відсотків, теж фактично є підприємствами з іноземною інвестицією, однак, на них не поширюються державно-правові гарантії захисту прав іноземних інвесторів, встановлені законодавством України про режим іноземного інвестування);
- національні підприємства – підприємства, у статутному фонді (майні) яких немає іноземної інвестиції.
IV Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, підприємства можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
- малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;
- великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;
- усі інші підприємства визнаються середніми.
Поділ підприємств на малі, великі і середні в сучасних умовах не набув практичного значення, оскільки відмінностей у правовому статусі цих видів підприємств законом не встановлено.
Разом з тим, відповідно до ч.2 ст. 48 Господарського кодексу України держава сприяє розвитку малого підприємництва. Правові засади державної підтримки розвитку малого підприємництва визначаються Законом України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19 жовтня 2000 року.
Критерії, за якими визначаються малі підприємства у Господарському кодексі, та суб’єкти малого підприємництва-юридичні особи – у Законі України „Про державну підтримку малого підприємництва” співпадають. Це означає, що малі підприємства за кількістю працюючих та обсягом валового доходу законодавчо прирівняні до суб’єктів малого підприємництва-юридичних осіб.
Для суб’єктів малого підприємництва встановлено особливості правового статусу, які полягають у спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Ці особливості визначаються Указом Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року.
Відповідно до цього указу юридична особа-суб’єкт малого підприємництва має право обрати систему оподаткування за єдиним податком, який включає одну із таких ставок:
- 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України „Про податок на додану вартість”;
- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Суб’єкт малого підприємництва-юридична особа самостійно обирає одну із встановлених ставок єдиного податку.
Оскільки малі підприємства, згідно із законодавчими критеріями, відповідають ознакам суб’єктів малого підприємництва, вказані особливості правового статусу поширюються і на них.
§ 3. Організаційні форми підприємств за законодавством України.
Залежно від визначення частки засновника (засновників) у статутному фонді (майні) господарської організації в Україні діють підприємства двох організаційних форм: унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Унітарними є такі підприємства:
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Корпоративними є такі підприємства:
§ 4. Особливості створення та діяльності державних і комунальних унітарних підприємств.
Відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство − це підприємство, яке утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Державні унітарні підприємства за метою створення поділяються на два види: 1) державні комерційні підприємства, які створюються для зайняття підприємницькою діяльністю;
2) казенні підприємства, які створюються для заняття некомерційним господарюванням.
Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.
Особливості створення та діяльності державних комерційних підприємств:
1) єдиним засновником цього підприємства є держава в особі уповноваженого нею органу, до сфери управління якого входить підприємство;
2) це підприємство створюється і діє виключно як унітарне;
3) при створенні цього підприємства, органом, до сфери управління якого воно входить, формується статутний фонд, мінімальний розмір якого встановлюється законом;
4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника;
5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання;
6) це підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення;
7) це підприємство зобов’язане складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік;
8) це підприємство для закупівель товарів, робіт і послуг застосовує процедури закупівель, визначені Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000 року;
9) це підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом;
10) це підприємство може відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише, на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом;
11) це підприємство може відчужувати нерухоме майно, а також повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання та рухомий склад залізничного транспорту за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України;
12) це підприємство може списувати з балансу не повністю амортизовані основні фонди, а також застосовувати прискорену амортизацію основних фондів лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство;
13) це підприємство зобов’язане направляти грошові кошти (частину прибутку) державі як власнику, які зараховуються до Державного бюджету України, і розмір яких затверджується у фінансовому плані;
14) органом управління цього підприємства є керівник (директор), який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові;
15) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність закріпленим за ним на праві господарського відання майном, а його засновник не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом.
Особливості створення та діяльності казенних підприємств:
1) ці підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:
− законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
− основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
− за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
− переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;
− приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом;
2) єдиним засновником цього підприємства є держава в особі Кабінету Міністрів України, який у рішенні про створення підприємства визначає орган, до сфери управління якого воно входить;
3) при створенні цього підприємства, органом, до сфери управління якого воно входить, формується статутний фонд, мінімальний розмір якого встановлюється законом;
4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника;
5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві оперативного управління, в обсязі зазначеному в статуті підприємства;
6) майно цього підприємства не підлягає приватизації;
7) це підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить (орган, до сфери управління якого входить підприємство, дає дозвіл на здійснення підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється цей дозвіл);
8) це підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом;
9) це підприємство зобов’язане складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік;
10) це підприємство для закупівель товарів, робіт і послуг застосовує процедури закупівель, визначені Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000 року;
11) це підприємство не має права відчужувати, або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить;
12) це підприємство може відчужувати нерухоме майно, а також повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання та рухомий склад залізничного транспорту за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України;
13) це підприємство зобов’язане направляти грошові кошти (частину прибутку) державі як власнику, які зараховуються до Державного бюджету України, і розмір яких затверджується у фінансовому плані;
14) орган, до сфери якого входить це підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучати у казенного підприємства майно, яке не використовується, або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у своїх повноважень;
15) органом управління цього підприємства є керівник (директор), який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові;
16) це підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні, а у разі їх недостатності, держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за його зобов’язаннями.
17) це підприємство не може бути визнано банкрутом.
Комунальне унітарне підприємство − це підприємство, яке утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Комунальні унітарні підприємства за метою створення поділяються на два види:
1) комунальні комерційні підприємства, які створюються для зайняття підприємницькою діяльністю;
2) комунальні некомерційні підприємства, які створюються для заняття некомерційним господарюванням.
Особливості створення та діяльності комунальних унітарних підприємств:
1) єдиним засновником цього підприємства є територіальна громада в особі відповідної місцевої ради, яка є органом, до сфери управління якого входить підприємство;
2) це підприємство створюється і діє виключно як унітарне;
3) при створенні цього підприємства, відповідною місцевою радою формується статутний фонд, мінімальний розмір якого встановлюється місцевою радою;
4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника;
5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство), або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство);
6) відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами комунальної власності будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності цим органам;
7) це підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому порядку місцеві замовлення;
8) це підприємство для закупівель товарів, робіт і послуг застосовує процедури закупівель, визначені Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000 року;
9) це підприємство розпоряджається закріпленим за ним комунальним майном у межах, визначених відповідною місцевою радою;
10) це підприємство зобов’язане направляти грошові кошти (частину прибутку) територіальній громаді як власнику, які зараховуються до відповідного місцевого бюджету, і розмір яких затверджується місцевою радою;
11) органом управління цього підприємства є керівник (директор), який призначається відповідним місцевим головою, і є підзвітним йому та виконавчому органові місцевого самоврядування;
12) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність закріпленим за ним майном, а його засновник не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом.
§ 5. Особливості створення та діяльності господарських товариств.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року господарським товариством є юридична особа, статутний фонд якої поділений на частки між учасниками.
Згідно із ст. 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства, створені на засадах угоди юридичними і фізичними особами, а також іншими учасниками цивільних відносин, шляхом об’єднання їх майна та/або підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
За законодавством України господарські товариства можуть створюватися і діяти в п’яти організаційно-правових формах:
Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери такого товариства за його боргами несуть ризик втрати своїх акцій.
Акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності) називається холдинговою компанією.
Відповідно до Закону України „Про холдингові компанії в Україні” від 15 березня 2006 року холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) вважається пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства.
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники такого товариства за його боргами несуть ризик втрати своїх вкладів до статутного фонду.
Назва цього товариства має умовний характер, оскільки ні саме товариство, як юридична особа, ні його учасники, не несуть обмеженої відповідальності. Товариство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність усім належним йому майном, а його учасники – несуть ризик втрати своїх вкладів у статутний фонд.
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства за його боргами несуть ризик втрати своїх вкладів до статутного фонду, а при їх недостатності – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до вкладу кожного учасника.
Назва цього товариства, як і попереднього, характеризується певною умовністю, оскільки товариство з додатковою відповідальністю, як юридична особа, не несе додаткової відповідальності. Додаткову відповідальність за зобов’язаннями товариства несуть його учасники.
Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
Командитним визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства.
У командитному товаристві є два види учасників: повні учасники та вкладники. Між ними встановлені відмінності:
- на відміну від повних учасників, вкладники не можуть бути засновниками командитних товариств;
- на відміну від повних учасників, вкладники командитних товариств, можуть не мати статусу суб’єкта підприємницької діяльності;
- на відміну від повних учасників, вкладники не можуть діяти від імені командитного товариства без довіреності;
- на відміну від повних учасників, вкладники за зобов’язаннями командитного товариства не несуть відповідальності.
Залежно від об’єкта об’єднання при створенні господарських товариств, вони поділяються на дві групи:
До першої групи господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю.
До другої групи господарських товариств відносяться повні та командитні товариства.
Кожна із цих груп господарських товариств має свої особливості створення та діяльності.
Особливості створення та діяльності господарських товариств – об’єднань майна (капіталів):
1) засновниками цих товариств можуть бути будь-які учасники цивільних відносин (фізичні та юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади); ці товариства можуть бути утворені одним засновником, який стає їх єдиним учасником;
2) ці товариства створюються і діють виключно як корпоративні підприємства;
3) при створенні цих товариств формується статутний фонд (статутний капітал), мінімальний розмір якого встановлюється законом:
- для акціонерного товариства він складає 1250 мінімальних розмірів заробітних плат,
- для товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю – 100 мінімальних розмірів заробітних плат;
4) у статутному фонді цих товариств визначаються частки їх засновників (учасників);
5) ці товариства є власниками належного їм майна (засновники або учасники, які внесли свої вклади у статутний фонд цих товариств, перестають бути власниками зроблених ними вкладів, а набувають корпоративні права у товариствах);
6) для управління діяльністю цими товариствами утворюються органи управління (вищий орган управління, виконавчий та контрольно-наглядові органи);
7) взаємовідносини між цими товариствами та їх учасниками базуються на засадах участі, це означає, що їх учасники не зобов’язані брати особистої трудової участі, або участі в управлінні цими товариствами (брати трудову участь, або участь в управлінні цими товариствами, є правом їх учасників, а не обов’язком);
8) участь в управлінні діяльністю цих товариств залежить від розміру часток їх учасників у статутному фонді (статутному капіталі),- кількість голосів у вищому органі управління цих товариств є пропорційною до розміру частки у статутному фонді;
9) розмір доходу (дивідендів) учасників цих товариств залежить виключно від величини їх часток у статутному фонді (статутному капіталі);
10) ці товариства за своїми зобов’язаннями несуть повну відповідальність усім належним їм майном, а їх учасники, за загальним правилом (окрім товариств з додатковою відповідальністю), відповідальності за їх зобов’язаннями не несуть.
Особливості створення та діяльності господарських товариств – об’єднань підприємницької діяльності (осіб):
1) засновниками цих товариств можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності (ця вимога поширюється також на учасників цих товариств, за винятком вкладників командитних товариств);
2) ці товариства створюються і діють виключно як корпоративні підприємства;
3) при створені цих товариств формується статутний фонд (статутний капітал), мінімальний розмір якого законом не встановлено, він визначається самими засновниками;
4) у статутному фонді цих товариств визначаються частки їх засновників (учасників);
5) ці товариства є власниками належного їм майна (засновники або учасники, які внесли свої вклади у статутний фонд цих товариств, перестають бути власниками зроблених ними вкладів, а набувають корпоративні права у товариствах);
6) для управління діяльністю цих товариств органи управління не утворюються, оскільки ведення їх справ покладається на учасників;
7) взаємовідносини між цими товариствами та їх учасниками передбачають особисту участь учасників в управлінні (веденні справ) діяльністю товариств (за винятком вкладників командитних товариств), однак не вимагають особистої трудової участі в їх діяльності;
8) участь в управлінні діяльністю цих товариств не залежить від розміру часток їх учасників у статутному фонді (статутному капіталі),- вони мають рівні права у веденні справ товариств (за винятком вкладників командитних товариств);
9) розмір доходу (дивідендів) учасників цих товариств залежить виключно від величини їх часток у статутному фонді (статутному капіталі);
10) ці товариства за своїми зобов’язаннями несуть повну відповідальність усім належним їм майном, а їх учасники за зобов’язаннями товариств несуть додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення (за винятком вкладників командитних товариств).
§ 6. Особливості створення та діяльності підприємств колективної власності.
Відповідно до ч.1 ст. 93 Господарського кодексу України підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).
Підприємства колективної власності можуть діяти в таких організаційно-правових формах:
Окрім Господарського кодексу України, правові засади створення та діяльності підприємств колективної власності визначаються спеціальними законами: Законом України „Про кооперацію” від 10 липня 2003 року, Законом України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року, Законом України „Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 року та Законом України „Про споживчу кооперацію” від 10 квітня 1992 року.
Перелічені організаційно-правові форми підприємств колективної власності наділені властивими для них особливостями створення та діяльності.
Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання фізичних осіб на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових (пайових) внесків, у часті в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.
Особливості створення та діяльності виробничих кооперативів:
1) засновниками цих підприємств можуть бути лише фізичні особи, при чому, їх кількість повинна складати не менше трьох осіб;
2) ці підприємства створюються і діють виключно як корпоративні підприємства;
3) при створені цих підприємств формується статутний фонд (пайовий фонд), мінімальний розмір якого законом не встановлено, він визначається самими засновниками;
4) у статутному (пайовому) фонді цих підприємств визначаються частки (паї) їх засновників (членів);
5) ці підприємства є власниками належного їм майна (засновники або члени, які внесли свої вклади у статутний (пайовий) фонд цих підприємств, перестають бути власниками зроблених ними вкладів, а набувають корпоративні права у виробничих кооперативах);
6) для управління діяльністю цими підприємствами утворюються органи управління (вищий орган управління, виконавчий та контрольно-наглядові органи);
7) участь в управлінні діяльністю цих підприємств не залежить від розміру часток (паїв) їх членів у статутному (пайовому) фонді, а базується на засаді рівності, що означає: кожен член виробничого кооперативу має у його вищому органі управління один голос;
8) взаємовідносини між цими підприємствами та їх членами базуються на засадах членства, це означає, що їх члени зобов’язані брати особисту трудову участь у діяльності виробничого кооперативу (брати участь в управлінні діяльністю виробничого кооперативу є правом їх членів, а не обов’язком);
9) розмір доходу (кооперативних виплат та виплат на паї) членів цих підприємств залежить не лише від величини їх часток (паїв) у статутному (пайовому) фонді, але й від їх трудової участі у діяльності кооперативу;
10) ці підприємства за своїми зобов’язаннями несуть повну відповідальність усім належним їм майном, а їх члени за зобов’язаннями виробничого кооперативу несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність своїм майном у розмірі, не меншому їх пайового внеску, якщо більший розмір відповідальності не передбачено законом або статутом виробничого кооперативу.
Підприємством об’єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об’єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.
Підприємства об’єднань громадян та релігійних організацій мають спільні особливості створення та діяльності.
Особливості створення та діяльності підприємства об’єднання громадян та релігійної організації:
1) єдиним засновником цього підприємства є зареєстроване в якості юридичної особи об’єднання громадян (громадська організація, політична партія), або релігійна організація;
2) це підприємство створюється і діє виключно як унітарне;
3) при створенні цього підприємства, його засновником формується статутний фонд, мінімальний розмір якого законом не встановлено;
4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника;
5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання;
6) це підприємство розпоряджається закріпленим за ним майном у межах, визначених відповідним об’єднанням громадян чи релігійною організацією;
7) для управління діяльністю цим підприємством утворюються органи управління (вищий орган управління, виконавчий орган, тощо);
8) це підприємство має спеціальну правоздатність, оскільки види господарської діяльності, якими воно може займатися, повинні відповідати статутним завданням відповідного об’єднання громадян чи релігійної організації;
9) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність закріпленим за ним майном, а його засновник не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом або установчими документами.
Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об’єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог Господарського кодексу України та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об’єднань).
Особливості створення та діяльності підприємства споживчої кооперації:
1) засновниками цього підприємства можуть бути одне або більше споживчих товариств, а також спілка (об’єднання) споживчих товариств;
2) це підприємство створюється і діє як унітарне (у разі його утворення одним засновником), або як корпоративне (у разі його утворення двома або більше засновниками);
3) при створенні цього підприємства, його засновником формується статутний фонд, мінімальний розмір якого законом не встановлено;
4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника (якщо воно є унітарним), або ж визначаються частки засновників (якщо воно є корпоративним);
5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання (якщо воно є унітарним), або ж стає власником переданого йому майна (якщо воно є корпоративним);
6) для управління діяльністю цим підприємством утворюються органи управління (вищий орган управління, виконавчий орган, тощо);
7) це підприємство має спеціальну правоздатність, оскільки види господарської діяльності, якими воно може займатися, повинні відповідати статутним завданням відповідних споживчих товариств чи їх спілок (об’єднань);
8) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність переданим йому майном, а його засновник (засновники) не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом або установчими документами.
§ 7. Особливості створення та діяльності приватних та інших підприємств.
Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання- юридичної особи.
Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається Господарським кодексом України та іншими законами.
Особливості створення та діяльності приватного підприємства:
1) засновниками цього підприємства можуть бути такі категорії осіб:
- одна фізична особа;
- дві або більше фізичних осіб;
- одна юридична особа- суб’єкт господарювання;
2) це підприємство створюється і діє як унітарне (якщо у його статутному фонді не визначається частка засновника), або як корпоративне (якщо у його статутному фонді визначається частка (частки) засновника (засновників));
3) при створенні цього підприємства, його засновником (засновниками) формується статутний фонд, мінімальний розмір якого законом не встановлено;
4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника (якщо воно є унітарним), або ж визначається частка (частки) засновника (засновників) (якщо воно є корпоративним);
5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання (якщо воно є унітарним), або ж стає власником переданого йому майна (якщо воно є корпоративним);
6) управління діяльністю цим підприємством може здійснюватися безпосередньо засновником (засновниками), або утвореними ним (ними) органами управління (директор, тощо);
7) це підприємство може діяти на основі особистої праці засновника (засновників), чи з використанням найманої праці;
8) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність переданим йому майном, а його засновник (засновники) не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом або установчими документами.
До інших видів підприємств, окрім приватного, у Главі 11 Господарського кодексу України віднесені:
Разом з тим, орендне підприємство, підприємство з іноземними інвестиціями та іноземне підприємство не є самостійними організаційно-правовими формами підприємств, а можуть створюватися і діяти в різних організаційно-правових формах, передбачених законом.
Натомість, фермерське господарство вважається самостійною організаційно-правовою формою підприємств. Його діяльність регламентується Господарським кодексом України та Законом України „Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року.
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону.
Особливості створення та діяльності фермерського господарства:
1) засновниками цього підприємства можуть бути такі категорії осіб:
- один громадянин України;
- двоє або більше громадян України, які є родичами або членами однієї сім’ї, відповідно до закону;
2) до моменту державної реєстрації цього підприємства його засновник (засновники) повинні набути у власність або в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства;
3) це підприємство створюється і діє виключно як корпоративне;
4) при створенні цього підприємства, його засновником (засновниками) формується статутний фонд (статутний капітал), мінімальний розмір якого законом не встановлено;
5) у статутному фонді цього підприємства визначається частка (частки) його засновника (засновників);
6) це підприємство є власником належного йому майна;
7) управління діяльністю цим підприємством може здійснюватися безпосередньо засновником (засновниками), або утвореними ним (ними) органами управління (Голова фермерського господарства, тощо);
8) взаємовідносини між цим підприємством та його членами базуються на засадах членства, це означає, що його члени зобов’язані брати особисту трудову участь у діяльності фермерського господарства (брати участь в управлінні діяльністю фермерського господарства є правом його членів, а не обов’язком);
9) членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту господарства; не можуть бути членами фермерського господарства особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом);
10) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність переданим йому майном, а його засновник (засновники) не несе відповідальності за зобов’язаннями господарства, крім випадків, передбачених законом або установчими документами.
§ 8 Особливості правового статусу структурних підрозділів підприємств. Дочірні підприємства.
Актами господарського законодавства України встановлено можливість для суб’єктів господарювання- юридичних осіб утворювати свої структурні підрозділи, які складають організаційну структуру підприємств.
Структурні підрозділи підприємств не вважаються самостійними суб’єктами господарської діяльності, і в господарському обороті діють від імені юридичної особи, яка їх створила.
Відповідно до ст. 64 Господарського кодексу України структурні підрозділи суб’єктів господарювання бувають різних видів.
Так, за предметом діяльності усі структурні підрозділи суб’єктів господарювання поділяються на:
1) виробничі (виробництва, цехи, відділення, дільниці, бригади, бюро, лабораторії тощо), які здійснюють частину або весь обсяг господарської діяльності підприємства;
2) функціональні (управління, відділи, бюро, служби), які входять до апарату управління підприємством і обслуговують діяльність виробничих структурних підрозділів.
За місцем розташування структурних підрозділів підприємств вони можуть бути поділені на:
1) внутрішні, які розташовані за місцем знаходження підприємства, що їх створило;
2) відокремлені, які розташовані поза межами місця знаходження підприємства, що їх створило.
Найбільш поширеними відокремленими підрозділами підприємств є філії та представництва.
Філія – це відокремлений структурний підрозділ суб’єкта господарювання, який здійснює частину або весь обсяг господарської діяльності підприємства, що його створило. На відміну від філії, представництво господарської діяльності підприємства не здійснює, а створене виключно з метою виконання представницьких функцій (укладає договори, представляє інтереси підприємства в суді, вступає у відносини від імені підприємства з іншими державними та недержавними органами, організаціями, особами, тощо).
Філія та представництво як відокремлені структурні підрозділи підприємства характеризуються певними особливостями їх створення та діяльності:
1) вони не мають статусу юридичної особи;
2) вони не підлягають державній реєстрації (відомості про них залучаються до реєстраційної справи підприємства і вносяться до Єдиного державного реєстру);
3) вони створюються і діють на підставі Положення, яке затверджується вищими органом управління підприємства, що їх створило;
4) вони не є самостійними суб’єктами господарювання, і в господарському обороті діють від імені підприємства (керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, виданої керівником підприємства, що їх створило);
5) вони не мають власного відокремленого майна, а майно яке їм передається підприємством, закріплюється за ними на праві користування;
6) вони можуть мати самостійний баланс та рахунок у банківській установі;
7) вони несуть повну відповідальність усім закріпленим за ними майном за зобов’язаннями підприємства, що їх створило.
Поза межами місця знаходження головного підприємства знаходяться також його дочірні підприємства. Однак, на відміну від філій і представництв, дочірні підприємства не вважаються структурними підрозділами підприємств, а є самостійними суб’єктами господарювання.
Дочірні підприємства не належать до самостійних організаційно-правових форм суб’єктів господарювання- юридичних осіб, а можуть діяти в різних організаційно-правових формах.
Відповідно до ч.8 ст. 63 та ч. 3 ст. 126 Господарського кодексу України дочірнім є підприємство, яке перебуває у відносинах вирішальної залежності від головного підприємства. Вирішальна залежність виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема, володіння контрольним пакетом акцій. Контрольним пакетом акцій вважається, як правило, 50 відсотків плюс одна акція, або менша кількість акцій, яка дає можливість її володільцеві фактично управляти діяльністю дочірнього підприємства.
Дочірньому підприємству властиві такі особливості створення та діяльності:
1) воно є юридичною особою;
2) воно підлягає державній реєстрації;
3) воно створюється і діє на підставі Статуту, який затверджується у встановленому законом порядку;
4) воно є самостійним суб’єктом господарювання і діє в господарському обороті від власного імені;
5) воно має відокремлене майно, яке може належати йому на праві власності, або господарського відання;
6) воно має самостійний баланс та рахунок у банківській установі;
7) воно не несе відповідальності за зобов’язаннями головного підприємства, якщо інше не встановлено в законі або в установчих документах.
§ 9. Господарчі об’єднання: поняття, види та особливості створення і діяльності.
Юридичні особи- суб’єкти господарювання України та інших держав мають право об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та іншу господарську діяльність для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Однією із форм спільного здійснення такої діяльності є заснування господарчих об’єднань.
Під господарчим об’єднанням розуміється утворений добровільно, або за рішенням компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування, господарський суб’єкт, у складі двох або більше юридичних осіб, з метою координації їх діяльності та представництва їх інтересів перед іншими особами для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.
Господарчі об’єднання поділяються на види за різними критеріями.
І За правовим статусом вони поділяються на:
1) господарчі об’єднання, які мають статус юридичної особи (у ст. 118 Господарського кодексу України вони названі об’єднаннями підприємств);
2) господарчі об’єднання, які не мають статусу юридичної особи.
ІІ В залежності від часу діяльності вони можуть бути:
1) постійними (створені на невизначений період часу);
2) тимчасовими (створені на встановлений строк).
ІІІ Залежно від правової основи діяльності їх можна поділити на:
1) договірні (які діють на підставі засновницького договору, а у випадках передбачених законом, також статуту);
2) статутні (які діють на підставі статуту).
У свою чергу об’днання підприємств, як різновид господарчих об’єднань, поділяються на види за порядком заснування.
Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.
Господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність.
Державне (комунальне) господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
Господарські об'єднання утворюються в таких організаційно-правових формах: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання
учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.
У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).
Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.
Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
Об’єднання підприємств має такі особливості створення і діяльності:
1) це об’єднання є юридичною особою;
2) засновниками цього об’єднання можуть бути два або більше підприємств, чи компетентний орган державної влади або місцевого самоврядування (у такому випадку до складу учасників об’єднання теж повинно входити не менше двох підприємств);
3) учасниками цього об’єднання можуть бути лише підприємства;
4) рішення про утворення цього об’єднання та його статут погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством;
5) це об’єднання створюється і діє виключно як корпоративне підприємство;
6) при створенні цього об’єднання, його засновниками формується статутний фонд, мінімальний розмір якого законом не встановлено;
7) у статутному фонді цього об’єднання визначаються частки його засновників (учасників);
8) це об’єднання не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання або оперативного управління;
9) це об’єднання розпоряджається закріпленим за ними майном у межах, визначених установчими документами;
10) для управління діяльністю цим об’єднанням утворюються органи управління (вищий орган управління, виконавчий орган, тощо);
11) це об’єднання за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність закріпленим за ним майном, а його засновники (учасники) не несуть відповідальності за зобов’язаннями об’єднання, крім випадків, передбачених його установчими документами.
До господарчих об’єднань, які не мають статусу юридичної особи, законодавством України віднесені:
Діяльність цих об’єднань регулюється положеннями Господарського кодексу України, а також спеціальними законами: „Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21 листопада 1995 року та „Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 року.
Промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх видів власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний
строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
За складом учасників промислово-фінансової групи бувають:
1) національними (якщо до складу групи входять лише українські юридичні особи);
2) транснаціональними (якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).
Об’єднанням, яке діє на засадах угоди про розподіл продукції вважається об’єднання юридичних осіб, яке утворене в Україні чи за межами України і має відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно із законами (процедурами) країни інвестора.
Особливості утворення та діяльності господарчих об’єднань без статусу юридичної особи:
1) це об’єднання не є юридичною особою;
2) це об’єднання у своїй діяльності організаційно, або на договірній основі, пов’язане із Кабінетом Міністрів України (приймає рішення про утворення ПФГ та є стороною в угоді про розподіл продукції), або органом влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування (є стороною в угоді про розподіл продукції);
3) учасниками цього об’єднання можуть бути лише юридичні особи, які мають відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості для користування надрами;
4) це об’єднання утворюється та діє на підставі договору про спільну діяльність, у якому визначається правовий режим його майна (наприклад, генеральна угода про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ);
5) для управління діяльністю цим об’єднанням та представництва його інтересів у відносинах з іншими особами не створюються органи управління, а з поміж його учасників виділяється одна юридична особа, на яку покладаються ці функції (у промислово-фінансовій групі – головне підприємство, в об’єднанні, яке діє на засадах угоди про розподіл продукції – оператор угоди);
6) організація діяльності цього об’єднання та ведення обліку і звітності покладається на одну юридичну особу, яка виконує функції головного підприємства (оператора угоди);
7) це об’єднання за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність усім переданим йому майном, а його учасники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями об’єднання.
§ 10. Фізичні особи-підприємці: особливості правового статусу.
Особливості правового статусу фізичних осіб-підприємців визначаються Главою 5 Цивільного кодексу України, статтею 128 Господарського кодексу України та іншими актами господарського законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Під поняттям „кожен” розуміється фізична особа, яка у встановленому законом порядку набула повної цивільної дієздатності.
Фізичною особою є громадянин України, іноземець та особа без громадянства.
Відповідно до ч.1 ст. 34 Цивільного кодексу України за загальним правилом повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). З цього загального правила Цивільний кодекс України передбачає кілька винятків – випадків набуття або надання повної цивільної дієздатності до досягнення 18-річного віку. Зокрема, відповідно до ч.3 ст. 35 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець.
Конституцією України та законом визначається перелік фізичних осіб, які не можуть бути зареєстровані як підприємці.
Відповідно до ч.2 ст. 42 Конституції України законом обмежується підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Так, згідно з ст. 3 Закону України „Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 р. народний депутат не має права займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою. Відповідно до ст. 6 Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11.07.2002 р. депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може займатися підприємницькою діяльністю.
Не мають права займатися підприємницькою діяльністю державні службовці або інші особи, уповноважені на виконання функцій держави (ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією” від 05.10.1995 р.). До осіб, уповноважених на виконання функцій держави, зокрема, належать керівник місцевої міліції, начальники структурних підрозділів і дільничні інспектори місцевої міліції (Закон Ураїни „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції” від 4.03.2004 р.).
Заборона на заняття підприємницькою діяльністю встановлена також для деяких інших категорій фізичних осіб, зокрема для: військовослужбовців (ст. 8 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р.), працівників міліції (ст. 18 Закону України „Про міліцію” від 20.12.1990 р.), працівників прокуратури (ст. 46 Закону України „Про прокуратуру” від 05.11.1991 р.), суддів (ст. 5 Закону України „Про статус суддів” від 15.12.1992 р.), нотаріусів (ст. 3 Закону України „Про нотаріат” від 02.09.1993 р.), посадових осіб органів державної податкової служби (ст. 15 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р.) тощо.
Відповідно до ч.4 ст. 43 Господарського кодексу України підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України, тобто в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Єдиною умовою реалізації фізичною особою свого права на підприємницьку діяльність є її державна реєстрація.
Поряд із умовою реалізації права на підприємництво, законом встановлюються також умови здійснення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців. Ці умови водночас є межами свободи підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців.
Зокрема, відповідно до ч.6 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець зобов’язаний:
1) у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
2) повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
3) додержувати прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов’язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;
4) не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
5) вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
6) своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов’язкових платежів; сплачувати податки та інші обов’язкові платежі в порядку і розмірах, встановлених законом;
7) забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижче від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне і медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;
8) не завдавати шкоди довкіллю;
9) не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.
До фізичної особи, яка розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації і уклала договори не пов’язані з сімейним, домашнім чи особистим використанням, а з метою отримання прибутку, застосовуються правила, встановлені для підприємця. Така особа не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
Фізичні особи-підприємці прирівнені у правовому статусі до юридичних осіб– суб’єктів підприємницької діяльності. Вони наділені таким же обсягом цивільних прав та обов’язків, що їх мають юридичні особи при здійсненні своєї підприємницької діяльності. На фізичних осіб, які займаються підприємництвом, поширюються вимоги, встановлені актами цивільного законодавства для юридичних осіб- підприємців.
Слід зазначити, що не все майно, яке належить фізичній особі на праві приватної власності, залучається нею у підприємницькій діяльності. Разом з тим, за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, фізична особа несе відповідальність усім належним їй майном, незалежно від того чи використовується воно нею у підприємництві чи ні.
Крім майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізична особа-підприємець відповідає і своєю часткою у праві спільної сумісної власності подружжя.
Одним із способів припинення підприємницької діяльності фізичної особи є її банкрутство. Підставою визнання фізичної особи-підприємця банкрутом відповідно до ст. 53 Цивільного кодексу України є її неспроможність задовольнити лише ті вимоги кредиторів, які пов’язані із здійсненням підприємницької діяльності. Неспроможність задовольнити вимоги кредиторів, які не пов’язані з підприємницькою діяльністю фізичної особи, не може бути підставою для визнання її банкрутом. Ці вимоги не включаються до переліку вимог, що є підставою банкрутства фізичної особи-підприємця.
Цільове призначення майна − використання його у підприємницькій діяльності переважає над правовим статусом особи, яка ним володіє. У разі визнання фізичної особи-підприємця безвісно відсутньою, недієздатною, обмеження її в дієздатності або якщо власником майна, що використовується у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня (віком від 14 до 18 років) чи малолітня (до досягнення 14 років) особа, цільове призначення майна, що використовувалося в підприємницькій діяльності, не припиняється. Воно і надалі може використовуватися у підприємництві через інститут управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності. Для управління таким майном органом опіки та піклування призначається управитель. Управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, здійснюється на підставі договору про управління цим майном, який укладається органом опіки та піклування з управителем.
Відповідно Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року для фізичних осіб- підприємців встановлюється спрощена система їх оподаткування, обліку та звітності, якщо вони відповідають таким умовам:
1) у трудових відносинах з ними, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб;
2) їх обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривен.
Суб'єкти малого підприємництва- фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва- фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли фізична особа- суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, їй достатньо придбати одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
Суб'єкти підприємницької діяльності- фізичні особи- платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.
3 У Цивільному кодексі України вони мають назву „фізичні особи – підприємці”