Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
27.1. Визначити головні причини формування системи державного регулювання економіки та охарактеризувати його основні методи.
Особливості державного регулювання економіки в умовах переходу до ринкових відносин
Формування і реалізація стратегічного курсу реформування економіки постсоціалістичних країн у ринкову, розв'язання поточних проблем її розвитку не можуть здійснюватись без держави, участі її законодавчих і щ виконавчих органів у цих складних процесах. Тому особливої ваги набуває регуляторна діяльність держави в умовах перехідної економіки, яка спрямована на утвердження нової економічної системи, коли відбувається 1 перехід від адміністративно-командного устрою суспільного життя до демократичного. При цьому поряд із причинами, які зумовлюють необхідність державного регулювання ринку в країнах з усталеною ринковою економікою, існують специфічні причини необхідності такого регулювання в постсоціалістичних країнах. До таких причин належать:
– потреба у зруйнуванні основних елементів економічних відносин попередньої системи, яке не може здійснюватись на засадах
– саморегуляції, без регулювального впливу держави;
– утвердження і розширення сфери дії, функціонування і розвитку ринкових відносин з притаманною їм дією економічних законів;
– якісні зміни у змісті, структурі, формах та юридичному вираженні відносин власності;
– руйнація монополізму виробництва, притаманного адміністративно-командній системі, та Його попередження в умовах формування ринкової економіки шляхом встановлення правових засад для обмеження нового монополізму, здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
– формування нових та трансформація існуючих каналів і механізмів фізичного обміну товарами і наданням послуг, руху грошових потоків;
– трансформація загальнонаціональної виробничої та соціальної інфраструктури відповідно до критеріїв ринкової економіки та сучасних науково-технічних досягнень.
Окрім зазначеного, необхідність державного регулювання перехідної економіки визначається її специфічними рисами. Однією з особливостей перехідної економіки є альтернативний характер її розвитку, хоча він має певні межі. Водночас, такий характер перехідної економіки визначає те, що наслідки її розвитку можуть бути варіативними. Безпосередньо вони породжуються невизначеністю перехідного процесу, яка зумовлена зростанням рівня свободи окремих елементів економічної системи. Це притаманне перехідній економіці, в котрій змішані елементи старого і нового її стану, а також існує та різноспрямованість факторів, які впливають на трансформаційні процеси. Через це кількість можливих станів такої економіки зростає, а невизначеність спричиняє значну варіативність результату. В такій ситуації держава за допомогою наявних у неї можливостей має зменшувати невизначеність розвитку та обрати найбільш оптимальний.шлях здійснення реформ з їх орієнтацією на позитивні для всього суспільства соціально-економічні результати.
Для перехідної економіки притаманні поява та функціонування особливих перехідних економічних форм. Перехідний стан останніх, несучи в собі "змішаний" зміст, є проявом їх суперечності з системними формами попередньої економіки і служить сигналом про процес її відмирання. Роль державного регулювання щодо таких форм полягає в тому, щоб, використовуючи їх, забезпечити незворотність здійснюваних ринкових перетворень.
Для перехідної економіки притаманний цілий ряд суперечностей економічного, соціального, політичного характеру. Для зменшення їх гостроти, успішності реформування економічної системи необхідна цілеспрямована регуляторна діяльність держави та використання наявних матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів суспільства.
Зазначені проблеми формування ринкової економіки можуть розв'язатись стихійно, а її складові виникнути і спонтанно. Проте такий шлях їх утворення здійснюється у надзвичайно нераціональних формах, у чому переконує досвід багатьох постсоціалістичних країн. Тому держава не може усуватись від процесу творення необхідних елементів ринкової економічної системи. Водночас, надмірне регулювання державою економічних процесів теж призводить до негативних наслідків. З огляду на це абсолютизація одного з названих підходів формування ринкової економіки неприйнятна.
Важливим моментом здійснення економічних перетворень у постсоціалістичних країнах є вибір моделі економічних реформ та усвідомлення ролі держави у їх реалізації. При виборі тієї або іншої моделі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову слід враховувати реальний стан її структури і місце в колишньому Радянському Союзі, соціальний клімат у суспільстві, уявлення людей про роль і місце нинішньої самостійної держави в економіці, стан соціального захисту громадян, особливості національної психології, що виявляються в неприйнятті багатьох цінностей, які насаджуються населенню цих країн.
Отже, роль держави на етапі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову якісно відрізняється від її ролі в умовах функціонування уже сформованої, добре відрегульованої ринкової економіки. Самоорганізація, класичним взірцем якої є ринок, властива початковим етапам розвитку товарного виробництва, і тому вона малоефективна в період переходу від однієї системи економічних відносин до іншої. Окрім того, відсутність будь-яких регулюючих начал у період трансформації адміністративно-командної економічної системи у ринкову веде до консервації старих структур і неминучого наростання хаотичних процесів. Це свідчить про те, що механічне перенесення ролі держави з розвинутими ринковими відносинами та сформованим ринковим середовищем на умови країни з перехідною економікою, де таке середовище відсутнє, а ринкові механізми саморегулювання перебувають у зародковому стані, є неприйнятним для усієї політики трансформації економічної системи. Тому необхідна корекція здійснюваних органами державного регулювання економіки реформ з урахуванням набутого досвіду та специфіки умов нинішнього розвитку постсоціал і стичного суспільства. У зв'язку з тим, що ринкове середовище трансформованої економіки перебуває у зародковому стані, пріоритетне значення необхідно надати саме його формуванню.
Державне регулювання процесів формування ринкового середовища в перехідних умовах являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, які здійснюються уповноваженими на 1 це державними установами і громадськими організаціями з метою забезпечення умов для ефективного функціонування економіки на ринкових засадах, пристосування деяких елементів попередньої системи до нових умов господарювання. Його метою є створення об'єктивно необхідних елементів ринкової економіки. З огляду на з цілі й завдання розвитку та функціонування ринкової економіки, держава здійснює регулювання нормативно-правової бази діяльності підприємств, товарних, валютних та фондових бірж, брокерських, маркетингових фірм, посередницьких структур та Іншого, намагаючись узгодити економічні інтереси виробників, посередників та споживачів, запобігти "тінізації" економіки, антиконкурентно практиці та дискримінації партнерів.
Особливого значення в умовах трансформування економічної системи набуває проблема збалансованості інтересів і формування відповідних правових норм їх регулювання у напрямі досягнення оптимального поєднання економічних інтересів представників різних форм власності, у тому числі, державної та приватної. У суспільстві, де недавно піраміда економічних інтересів будувалась за схемою "суслільство-підприсмство-особа", ігнорування цього напрямку ринкових перетворень викликає політичні збурення, соціальну напруженність та конфлікти. У процесі розробки методів і механізмів оптимального розмежування, врахування і взаємного узгодження приватних і публічних інтересів, необхідно зважати на те, що сучасне суспільство можна побудувати не на підпорядкуванні, а на узгодженні вказаних інтересів, яке можливе для їхньої реалізації. Отже, йдеться про формування такої економічної системи, у якій використовуються ринкові механізми саморегулювання економіки і одночасно зберігається певний ступінь державного впливу на економічні процеси.
Своєрідність ситуації полягає в тому, що держава в перехідній економіці, з одного боку, руйнує попередню економічну систему, а з іншого, виступає основною творчою силою для формування нової. Ця обставина зумовлює те, що до тих функцій, які держава виконує в усталеній ринковій системі, в умовах перехідної економіки долучаються такі, що є тимчасовими, притаманними цьому етапу розвитку суспільства. До них належать ті функції, які пов'язані з формуванням ринкових відносин та механізму ринкового саморегулювання:
– роздержавлення і приватизація державної власності та розвиток приватного сектора;
– демонополізація економіки і створення конкурентного середовища;
– створення економічних інститутів, притаманних ринковій економіці;
– розробка господарського законодавства, адекватного до умов ринкової економіки;
– формування основних інститутів інфраструктури ринку;
– вихід з економічної кризи.
У процесі регулювання державою перехідних процесів доцільно надавати перевагу реалізації цих функцій шляхом запровадження дійових економічних форм такого регулювання у стратегічно важливих секторах економіки. У перехідний період слід забезпечити пріоритет державного регулювання над стихійним ринковим саморегулюванням з його непередбачуваністю і нерідко руйнівними наслідками. При цьому слід запобігати невиправданому втручанню державних структур у ринкові відносини суб'єктів господарювання, які формуються.
Загалом регулювальна роль держави має оцінюватися не за рівнем втручання в ринковий механізм, а за станом забезпечення державою внутрішніх та зовнішніх умов сталого функціонування національної економіки. Для цього вона як своєрідний гарант функціонування і розвитку ринкової системи має підтримувати ті галузі національної економіки, які відіграють виняткову роль у гарантуванні її національної безпеки, незалежності і суверенітету.
Отже, регулювання функціонування й розвитку економіки в умовах її трансформації у ринкову має свої особливості. Вони полягають у тому, що держава мас зламати основи попередньої системи і створити основні складові ринкової економіки. При цьому держава, виконуючи ряд тимчасових функцій у перехідній економіці, здійснює регуляторно-створювальну функцію, яка мас забезпечити формування і розвиток системи ринкових відносин у постсоціалістичних країнах.
Проблема комплексного з'ясування сутності регулювання економіки, форм і методів державного регулювання, його основних моделей у процесі еволюції економічної системи є однією з основних при з'ясуванні оптимальних шляхів її розвитку. Ядром господарського механізму на сучасному етапі є державне регулювання економіки. Оскільки економічна система формується з кількох підсистем, багатьох елементів та ще більшої кількості компонентів, і кожна з таких підсистем та їх структурних елементів є різними за своєю сутністю, то й методи державного регулювання істотно різняться між собою.
Економічне регулювання.
Зміст цієї категорії визначається через сутність і структуру понять "економічний спосіб виробництва" і "економічна система". Поняття "економічний спосіб виробництва" (введене в науковий обіг С. Мочерним) є діалектичною єдністю економічних відносин і продуктивних сил, а з точки зору методології — єдністю економічної форми і матеріально-речового змісту. За структурою воно збігається із структурою економічної системи, до якої належать, крім відносин економічної власності, продуктивні сили, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини і базові елементи господарського механізму. Тому об'єктами економічного регулювання є ці підсистеми зокрема і економічний спосіб виробництва загалом. Якщо синтезувати об'єкти державного економічного регулювання в єдине ціле, то воно спрямоване на розвиток всієї економічної системи, окремих її ланок, досягнення рівноваги цієї системи.
У сучасній економічній літературі об'єкти державного регулювання економіки системно не виокремлено, що перешкоджає розумінню сутності та структури економічної системи.
Значні розбіжності існують також при з'ясуванні сутності державного регулювання економіки. Так, у "Сучасному економічному словнику" регулювання економіки охарактеризовано як "вплив на економіку з боку органів управління з метою підтримки процесів, які в ній протікають на певному рівні, або попередження, пригнічення несприятливих явищ". У "Великому економічному словнику" ця категорія розглядається як "цілеспрямовані процеси, що забезпечують підтримку або зміну економічних явищ та їх зв'язків". В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна економічне регулювання господарства потрактовано як "розподіл ресурсів і формування пропорцій, які відповідають суспільним потребам на даному етапі розвитку національної економіки, за допомогою певних механізмів — сукупності інститутів, форм та інструментів".
Українські вчені А. Задоя та Ю. Петруня, виокремлюючи підзаголовок "Регулювання національної економіки", Г. Климко у редагованому ним підручнику не дають визначення цієї категорії4.
Наведеним визначенням властиві:
— звужене тлумачення і нечітке формулювання мети державного регулювання. Найповніше така мета окреслена в "Економічній енциклопедії";
— наведені визначення не пов'язані із сутністю господарського механізму, найважливішим елементом якого є державне регулювання економіки;
— державне регулювання не пов'язане із структурою економічної системи;
— не вказано, що суб'єктом такого регулювання є наддержавні органи — як найрозвинутіший вид державного регулювання.
Обґрунтованішим є визначення цієї економічної категорії, сформульоване на основі вимог діалектичного методу дослідження.
Державне регулювання економіки — цілеспрямований та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічної системи (а отже, на її розширене відтворення) шляхом використання економічних законів і вирішення економічних суперечностей за допомогою певної сукупності форм та методів.
Сутність державного регулювання економіки комплексно розкривають його основні функції, які є, з одного боку, логічним продовженням функцій держави, їх конкретизацією, а з іншого — зумовлені неспроможністю ринкового механізму саморегулювання та монополістичної планомірності забезпечити стабільний розвиток економічної системи. До таких функцій належать:
1) управління розвитком усіх підсистем цілісної економічної системи в процесі їх діалектичної взаємодії (за винятком провідної ланки господарського механізму — державного регулювання економіки). Ця функція здійснюється завдяки впровадженню і вдосконаленню всіх форм економічної політики та форм та методів державного регулювання економіки;
2) забезпечення планомірного розвитку економічної системи передусім на основі використання законів планомірного розвитку, одержавлення сучасної економіки у розвинутих країнах. Ця функція може бути реалізована шляхом запровадження довготривалих планів економічного розвитку у формі директивного планування державного сектору економіки, прогнозування та програмування економіки, використання важелів анти циклічного регулювання економіки, здійснення структурної політики тощо;
3) забезпечення цілісного еколого-економічного відтворення національної економічної системи через послаблення і поступове подолання економічної кризи, використання різноманітних правових, економічних та адміністративних важелів щодо охорони довкілля;
4) забезпечення відносно рівномірного розвитку регіонів країни внаслідок мобілізації і оптимального використання наявних в регіонах матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів шляхом здійснення раціональної економічної політики;
б) перерозподіл національного доходу з метою справедливого розподілу доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення та їх соціального захисту. Функція реалізується шляхом проведення збалансованої соціальної політики;
6) подолання найбільших проявів монополізму та монополістичних тенденцій в економіці через проведення антимонопольної, в тому числі антитрестівської політики;
7) створення єдиної нормативної бази для здійснення різних форм економічної політики, передусім фінансово-кредитної, податкової, амортизаційної та ін.
У межах національної економічної системи економічне регулювання здійснюють держава і її ланки (центральний уряд, уряди штатів чи земель, регіонів, муніципалітетів); у межах окремих регіонів світового господарства — наднаціональні органи інтеграційних угруповань; у межах світового господарства — міжнародні організації (в тому числі фінансово-кредитні) — ООН, МВФ, наймогутніші країни (так звана "сімка" або "вісімка"). Найвагомішу роль у досягненні рівноваги сучасної економічної системи, її розширеному відтворенні відіграє держава, державне економічне регулювання. Держава і наддержавні органи здійснюють також правове і адміністративне регулювання народного господарства.
Оскільки до складу сучасних продуктивних сил належать людина, засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи, форми і методи організації виробництва, наука та інформація, то регулювання цієї системи означає регулювання процесу взаємодії всіх елементів і кожного з них зокрема, використання законів цієї підсистеми і подолання її суперечностей. Змістом продуктивних сил є взаємодія людини з природою в процесі праці, тому економічне регулювання цієї системи передбачає забезпечення рівноваги у взаємодії суспільства і природи, недопущення глобальної екологічної кризи (її загострення), формування спроможної забезпечити виживання цивілізації, еколого-економічної системи.
Економічне регулювання людини передбачає регулювання діяльності людини-працівника і людини-власника, вплив на розвиток людини як біологічної і соціальної істоти. Таке регулювання у деяких розвинутих країнах здійснюється всіма суб'єктами господарської діяльності й спрямоване на сприяння розвитку усіх сутнісних сил і здібностей людини. Найповніше воно реалізується в одержавленні робочої сили. У слаборозвинутих країнах воно здійснюється лише частково, що засвідчують погані соціальні умови, висока смертність, коротка тривалість життя. Передові країни намагаються подолати важливі проблеми в процесі економічного регулювання: неузгодженість дій між різними суб'єктами регулювання, недостатню участь держави в регулюванні процесу відтворення робочої сили на дрібних і частково — середніх підприємствах, відсутність прав найманих працівників на таких підприємствах у регулюванні процесу праці та ін., наявність мільйонів людей, що живуть поза межею бідності. Подібна ситуація ще більшою мірою характерна і для народного господарства України наприкінці XX — на початку XXI ст.
Економічне регулювання техніко-економічних відносин передбачає цілеспрямований вплив держави та наднаціональних органів на розвиток одиничної, особливої й загальної форм суспільного поділу праці в межах окремих країн і світового господарства, використання відповідних законів і розв'язання суперечностей. У межах світового господарства йдеться про вплив наднаціональних органів на розвиток міжнародної спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, його концентрації. Для цього використовують державні замовлення, укладання договорів між державами щодо виготовлення складної техніки та ін.
Економічне регулювання продуктивних сил та техніко-економічних відносин у єдності вимагає регулювання технологічного способу виробництва. Основною метою цього регулювання є перехід від технологічного способу виробництва, основаного на ручній праці до технологічного способу виробництва, основаного на машинній і частково автоматизованій праці, а надалі — до такого, яке ґрунтується здебільшого на автоматизованій. Основними важелями економічного регулювання технологічного способу виробництва є вплив податкової, бюджетної, кредитної, амортизаційної, інвестиційної політики тощо на впровадження досягнень НТР у виробництво, на вдосконалення робочої сили та ін.
Економічне регулювання відносин економічної власності означає вплив різних суб'єктів регулювання на економічні зв'язки і відносини між класами, соціальними верствами, групами і окремими індивідами з приводу привласнення об'єктів власності (засобів виробництва, робочої сили, інтелектуальної власності, цінних паперів тощо) у всіх сферах суспільного відтворення} Цей процес здійснюється через регулювання таких елементів економічної власності, як тривалість робочого дня, ціни, заробітна плата, прибуток та ін. Важливою ланкою регулювання є вплив за допомогою податкової політики, політики доходів тощо на співвідношення різних типів і форм економічної власності, різноманітних об'єктів у межах окремих типів і форм (наприклад, між прибутком і заробітною платою).
Економічне регулювання господарського механізму як один з його елементів частково збігається із самим поняттям "господарський механізм", але економічне регулювання не передбачає адміністративних і правових важелів регулювання економіки (які належать до господарського механізму); його об'єктом є регулювання співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки, монополістичною планомірністю і державним (а також наддержавним) економічним регулюванням.
Основними причинами впровадження економічного регулювання є ускладнення всіх елементів економічної системи, процесу взаємодії людини з природою, розвиток притаманних цим елементам суперечностей.
Державне економічне регулювання виникло з появою держави. Проте у докапіталістичних формаціях воно не було планомірним, хоча деякі елементи планомірності були притаманні організації праці рабів в ергастеріях і латифундіях, у феодальних маєтках.
Уперше планомірність як особливість економічного регулювання виникає в межах окремих підприємств (на капіталістичній мануфактурі, фабриці), згодом поширюється на монополістичні акціонерні компанії (у тому числі олігополістичні), пізніше охоплює країни, наднаціональні економічні організації (наприклад, у межах ЄС) і стає невід'ємною ознакою державного регулювання. У середині 50-х років XX ст. тенденція до планомірності розвитку капіталістичної економіки переростає у закон планомірного розвитку. В інших регіонах планети економічному регулюванню не притаманний такий ступінь планомірності та пропорційності, у слаборозвинутих країнах воно здійснюється переважно через механізм ринкового саморегулювання в процесі функціонування натурального господарства і лише частково через державне регулювання макроекономічних процесів.
У процесі державного економічного регулювання формується економічна роль держави, яка полягає у виконанні нею економічних функцій і залежить від характеру дії економічних законів (насамперед основного економічного закову), від обраної країною основної соціально-економічної мети, типу відтворення, економічного потенціалу та інших факторів.
Економічна роль держави — виконувані державою основні економічні функції в їх взаємодії з метою забезпечення процесу функціонування і розвитку економічної системи, забезпечення її розширеного відтворення і передусім відтворення сукупного капіталу.
Такі функції держава почала частково виконувати з моменту свого виникнення. З появою класового суспільства після розпаду первіснообщинного ладу у пануючого класу власників виникла потреба у спеціальному органі управління — державі, уособленням якої були армія, чиновницький апарат, суди, тюрми тощо. Найважливішими функціями держави в цей період були збереження та зміцнення існуючого ладу, пануючих форм економічної власності й експлуатація більшості населення, яка здійснювалась переважно через механізм оподаткування. Водночас у країнах Стародавнього світу держава виконувала такі загальні економічні функції, як будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, введення єдиного грошового обігу тощо.
За феодального способу виробництва держава сприяла закріпленню селян за великими землевласниками, експлуатувала їх через механізм оподаткування, передавала приватним особам право на землю та експлуатацію залежних селян, призначала керівників корпорацій (в які об'єднувались ремісники і купці), регламентувала діяльність іноземних купців, регулювала ціни на найважливіші продукти (хліб, риба, м'ясо). У Київській Русі держава регламентувала торгівлю, вводила систему мита, організовувала будівництво нових міст.
Зі становленням та розвитком капіталізму коло державних економічних функцій розширювалося. Після кризи 1929—1933 рр. держава бере на себе таку глобальну економічну функцію, як розширене відтворення сукупного капіталу (відносин капіталістичної власності), розвиток усієї економічної системи. Державна діяльність охоплює всі сфери суспільного відтворення і виявляється у формі зростаючого одержавлення засобів виробництва (будівництво державних підприємств, спільних з приватним капіталом компаній, фінансування передових наукових галузей тощо), робочої сили (зростання кількості працівників у державному секторі, організація суспільних робіт, зростання соціальних витрат, встановлення мінімуму заробітної плати, розвиток освіти, охорони здоров'я тощо), науки (фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, підготовка наукових кадрів, будівництво й утримання науково-дослідних центрів тощо) та інших елементів системи продуктивних сил, Важливими економічними функціями держави є послаблення глибини і гостроти економічних криз та циклічного характеру розвитку народного господарства, раціональний перерозподіл національного доходу.
Для виконання цих функцій необхідне одержавлення багатьох об'єктів" і значної частки національного доходу. Щоб сучасна економічна система була стабільною, частка держави у ВВП повинна становити від 40 % до 50 % (за Гелбрейтом). Надмірне зниження економічної ролі держави, яке відбувається в Україні з другої половини 90-х років XX ст., порушує цю закономірність і закон одержавлення капіталістичної економіки, що негативно впливає на розвиток народного господарства.
Виконання функцій держави забезпечує великий і розгалужений державний апарат економічного регулювання, як правило, це очолені прем'єр-міністром міністерства, які здійснюють загальноекономічне регулювання. У Великобританії прем'єр-міністр керує пов'язаною з участю країни у міжнародних організаціях діяльністю уряду, формує та контролює виконання кредитно-грошової політики, керує роботою із довгострокового планування державних витрат. До складу кабінету міністрів постійно входять міністри фінансів, торгівлі, промисловості, міністр з питань зайнятості та охорони довкілля. В англійському парламенті ініціатором майже всіх законів є уряд, а в парламентській діяльності приблизно третина законів стосується економіки.
Найповніше державне регулювання економіки здійснюється у Великобританії у сфері промисловості. Міністерство промисловості здійснює загальний контроль над основними галузями і підтримує відносини з усіма іншими, незалежно від типів і форм власності. Воно надає технічну допомогу промисловості, стимулює профілюючі дослідження, які не беруть на себе недержавні компанії, та їх впровадження у виробництво, здійснює значну частку капіталовкладень у профілюючі галузі промисловості, надає допомогу дрібним та середнім компаніям та ін.
Найповніше економічна роль сучасної держави виявляється у проведенні структурної політики, що вимагає модифікації економічних функцій держави, форм і методів державного регулювання. Першочерговими в її економічній діяльності стають проблеми структурної перебудови економіки, вирішення стратегічних науково-технічних завдань, які виникають внаслідок структурних змін між окремими регіонами та галузями народного господарства, а також всередині їх. Регіональні структурні перетворення вимагають використання засобів та важелів регіональної економічної політики, зростання обсягів державних інвестицій, зокрема капіталовкладень, а також стимулювання капіталовкладень з боку приватних підприємств і акціонерних компаній, посилення державного регулювання цін, фінансової допомоги депресивним регіонам та ін.
На галузевому рівні держава надає субвенції, дотації, здійснює регулювання цін на окремі товари, посилює митний захист та ін. Розпочалася переорієнтація державних витрат і субсидій галузям і підприємствам на розвиток НДДКР, впровадження передових наукомістких технологій у галузі, що визначають нинішній етап розгортання НТР — електроніку, біотехніку, інформаційні технології та ін.
Відповідно до національних пріоритетів засобом такої переорієнтації стали програмно-цільові методи фінансування НДДКР, створення технологічних парків навколо великих наукових центрів — університетів, науково-дослідних інститутів та ін. Структурна перебудова та активна діяльність держави у цій сфері передбачають створення умов для економічного зростання за рахунок інвестицій у фундаментальні та прикладні наукові дослідження, в систему освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, економічну та соціальну інфраструктуру, охорону довкілля, активний і цілеспрямований вплив на інвестиційний процес, а також міжгалузевий перерозподіл капіталів. Паралельно ставиться завдання стимулювати конкуренцію, істотно послабити адміністративне регулювання підприємницької діяльності компаній, їх часткове роздержавлення, в тому числі приватизація, послаблення державного контролю за цінами, розширення контрактної форми взаємодії держави з недержавними підприємствами тощо. Важливу роль у здійсненні структурної політики відводиться модифікації антитрестівського законодавства. Воно також повинно сприяти зростанню могутності великих компаній за рахунок злиття і поглинань з метою посилення конкурентоздатної національної економіки.
Державне регулювання структурної перебудови здійснювалося шляхом:
1) зниження максимальної ставки оподаткування (у США з 46 до 34 %, у Великобританії — з 50 до 35 %);
2) надання інвестиційних податкових знижок на виконання компаніями та науковими інститутами НДДКР та податкових пільг, пов'язаних з прискореним списанням устаткування для цих розробок;
3) збільшення державних кредитів при проведенні промислової політики.
У багатьох країнах держава розробляла середньо-термінові програми модернізації чорної металургії, вугільної, суднобудівної та ін., паралельно — програми регіонального розвитку, у неперспективних регіонах (де зменшувалась роль старих галузей) стимулювала середньо- та довготермінове кредитування, створюючи фонди капіталовкладень, випускаючи спеціальні державні облігації. Крім того, посилювалось регулювання ринку робочої сили і трудових відносин, стимулювалась підготовка працівників нових професій. Законодавство із надання інформації, організаційної та консультативної допомоги підприємствам удосконалювалося, інноваційна діяльність держави розширювалася тощо. Активізувалась роль держави у вирішенні цих проблем і на наднаціональному рівні.
Активну політику структурних реформ здійснює Японія. Так, в 50— 60-ті роки XX ст. були реконструйовані на технічно новій основі старі базові галузі економіки (металургійна, хімічна, транспорт та ін.) й водночас створені такі сучасні галузі, як електронна, нафтохімічна тощо. Держава при цьому безпосередньо регулювала інвестиційні проекти та ціни в державному секторі економіки, стимулювала впровадження нових виробничих потужностей, контролювала асортимент випуску найважливіших товарів, використовувала інші важелі такого регулювання. Це супроводжувалося активною протекціоністською торговою та валютною політикою. Тому темпи економічного зростання впродовж двох десятиліть сягали 10 %. У 80-ті роки держава відмовилася від методів активного державного регулювання економіки, сприяла активізації ринкових важелів. Це стало однією з найважливіших причин істотного зниження темпів економічного зростання (у 80-ті роки вони становили менше 4 %, в 90-ті роки — 2 %). Тоді послабшав контроль держави за зовнішньоекономічною діяльністю держави, зросло безробіття, державний борг перевищив 100 % ВВП та ін. Розвитку негативних процесів сприяла спровокована в умовах активної глобалізації МВФ фінансова криза. Натепер уряд Японії намагається активізувати соціальну та економічну політику, розвивати інформатику, зв'язок, кредитно-фінансову сферу тощо.