Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Національна академія наук України
Рада по вивченню продуктивних сил України
ОНИЩУК ГЕОРГІЙ ІЛЛІЧ
УДК: 332.14: 711.424
Міський комплекс України:
теорія та практика розвитку
Спеціальність: 08.10.01 –розміщення продуктивних сил і регіональна економіка
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.
Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України Дорогунцов Сергій Іванович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, голова.
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор, академік НАН України Чумаченко Микола Григорович, Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри обліку та економічного аналізу;
доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Герасимчук Микола Семенович, Інститут економіки НАН України, заступник директора;
доктор економічних наук, професор Чернюк Людмила Григорівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу дослідження проблем комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення.
Провідна установа:
Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем регіональної економіки, м. Київ.
Захист відбудеться 11 листопада 2002 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.
Автореферат розісланий “”жовтня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук, професор Бандур С.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Активне формування нової якості розвитку економіки регіонів та населених пунктів, особливо великих міст України, стає найважливішою умовою виходу з кризової ситуації господарства країни, забезпечення сталого та ефективного їх розвитку в середньо- та довгостроковій перспективі.
Відсутність науково обґрунтованої загальнодержавної стратегії ефективного використання територіальних ресурсів привела до значних диспропорцій у розвитку міст та регіонів. В регіонах та містах система управління соціально-економічним розвитком деформована, підірвана матеріальна та фінансова база соціальної сфери, залишається великою доля тіньового сектора економіки, зріс вплив олігархів, в тому числі на ситуацію в містах та регіонах.
До цих пір немає достатньо обґрунтованої концепції реформування управління розвитком міського комплексу. Потрібно провести чітке розмежування функцій, прав та обов'язків між підрозділами міської влади як по вертикалі, так і по горизонталі, підвищити рівень інформаційної взаємодії окремих суб'єктів управління.
Регіони та міста постійно відчувають гострий дефіцит матеріальних та фінансових ресурсів, висококваліфікованих кадрів місцевого самоуправління. Виникає потреба в критичному аналізі та осмисленні ситуації, що склалася в регіонах та містах, теоретичному узагальненні результатів діяльності нових структур представницької та виконавчої влади на місцях.
Міське господарство, як основа соціальної сфери життєдіяльності людини є найбільш відсталою галуззю економіки. Кризовий стан її обумовлений недосконалістю системи управління, дотаційністю, незадовільним фінансовим забезпеченням, високими втратами та витратами, нерозвиненістю ринкової інфраструктури і як наслідок високим рівнем зносу основних фондів, багато з яких знаходиться в аварійному стані. Відсутній науковий підхід до вирішення названих проблем.
Перехід до ринкових відносин в міському комплексі потребує радикального перегляду принципів і методів розробки та впровадження нової цінової та тарифної політики у сфері послуг.
Сталий соціально-економічний розвиток країни в постіндустріальному суспільстві ХХІ сторіччя з його новітніми науковими технологіями, інформаційними системами, безпосереднім поєднанням науки з виробництвом, пов'язаний з різким зростанням значення людського фактору та якості життя населення. Це в свою чергу підвищує роль великих міст, як мегаполісів, центрів інтелектуального і культурного потенціалу із стабільною системою відтворення висококваліфікованих кадрів і розвитку соціальної інфраструктури. В міському комплексі України зосереджено 68% населення, що представляє собою величезний потенціал з могутніми трудовими, фінансовими, виробничо-економічними ресурсами та специфічними умовами життя.
Розвиток інформації та інформаційних технологій змінили людство, привели до глобалізації не тільки економіки, але й у сфері свідомості людей. Цей фактор необхідно враховувати, розробляючи нову модель управління соціально-економічним розвитком міст. Для міського комплексу, який об'єднує великий соціо-еколого-економічний простір, вирішення проблеми комплексного гармонічного розвитку набуває значної відповідальності та виводить його на рівень державної проблеми національного значення.
Дослідженню цих проблем присвячені праці В.І.Абрамова, Ю.М.Бажала, В.П.Березіна, П.П.Борщевського, В.М.Геєця, М.С.Герасимчука, Б.М.Данилишина, С.І.Дорогунцова, М.М.Ермошенка, П.С.Коваленка, Л.М.Корецького, І.І.Лукінова, В.К.Мамутова, В.І.Нудельмана, А.В.Степаненка, М.Ф.Тимчука, В.В.Фінагіна, І.О.Фоміна, Л.Г.Чернюк, М.Г.Чумаченка та ін.
Питання нової територіальної організації економіки та соціальної сфери розглянуті в працях та дослідженнях М.В.Глазиріна, С.В.Зеленського, В.І.Кравченка, В.І.Куценко, С.В.Мочерного, Б.Д.Михайлова, В.Г.Саєнка, В.К.Симоненка, Р.І.Шніпера та ін.
Досвід становлення соціально-ринкової економіки зарубіжних країн знаходить своє відображення, зокрема, в теоретичних роботах Л.І.Абалкіна, М.Алле, В.Бернарда, В.Гизевиуса, А.Демб, Л.Ерхарда Х.Ламперта, А.Льоша, В.Крісталлера та ін.
В той же час проблеми розвитку ринкових форм управління, участі місцевого самоврядування та соціального реформування недостатньо досліджені і не відповідають вимогам сьогодення.
Все це підкреслює зростаючу актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичну та народногосподарську значимість, необхідність наукового обґрунтування нових підходів та технологій управління, механізмів, спрямованих на використання інтелектуального, інформаційного, організаційного ресурсів, переваг місцевих факторів розвитку економіки міст та регіонів України.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В основу дослідження покладені теорія, методологія та практика регіонального розвитку, нові підходи до розробки державних, галузевих та місцевих програм, підвищення ефективності їх реалізації. Тема дослідження органічно пов'язана із завданнями соціально-економічного розвитку країни на довгострокову перспективу, науковими програмами та фундаментальними дослідженнями з найважливіших проблем природничих, суспільних та гуманітарних наук відповідно до Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, Закону України “Про Генеральну схему розвитку території України”, науково-дослідними роботами, що проводяться у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України: “Схеми (Прогнозу) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу”(номер державної реєстрації 0100V000657); “Регіональні особливості розвитку соціальної сфери: теоретико-методологічні та практичні аспекти. Основні тенденції розвитку”(номер державної реєстрації 0101V007874), та Проекту нової редакції житлового кодексу України (номер державної реєстрації 0102V000580).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці теоретико-методологічних засад та обґрунтуванні практичних рекомендацій щодо подальшого розвитку міського комплексу України, формування ефективного управління міським господарством та регіональною економікою в умовах ускладнення їх функціонування на початку ХХІ сторіччя.
Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити наступні наукові задачі:
Об'єктом дослідження є процес формування основних напрямів та шляхів підвищення ефективності розвитку і розміщення продуктивних сил міського комплексу України.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні, методичні та практичні проблеми ефективного розвитку міського комплексу як інтегрованої соціально-економічної системи, спрямованої на задоволення потреб та підвищення рівня життя населення в умовах ринкових перетворень.
Методи дослідження. Методологічною та інформаційною базою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних вчених з економіки, регіоналістики, соціології, права і науки управління, результати соціологічних досліджень, законодавчі та нормативні акти України, статистичні дані, офіційні матеріали щодо соціально-економічного розвитку міст та регіонів, фінансово-бюджетних відносин територій.
В роботі широко застосовувались такі сучасні методи дослідження, як методи системного аналізу, абстрактно-логічний, конкретно-історичний, програмно-цільовий, економіко-статистичний, економічного моделювання і прогнозування, матеріалістично-диалектичний, монографічний та інші.
Системний підхід використано для аналізу і оцінки стану міського господарства та міського комплексу країни, програмно-цільовий метод став основою розробки програм галузевого та регіонального розвитку, міської економіки. В конкретно-історичному аспекті розглянуто розвиток теорій розміщення продуктивних сил, становлення вітчизняної системи функціонування міського господарства, кредитно-фінансових механізмів та управління.
Абстрактно-логічний метод використано, зокрема, при дослідженні економічної категорії “міський комплекс України”, що дозволило сформулювати як спільні характерні риси цього складного конгломерату, так і особливості та відмінності елементів, які в своїй сукупності його утворюють, виділити як провідну ланку –великі міста та з'ясувати місце і роль малих міст в українській державі. Методи економічного моделювання і прогнозування були задіяні при розробці моделей управління соціально-економічним розвитком, фінансування житлового будівництва, при визначенні перспективних напрямів розвитку міського господарства.
Наукова новизна одержаних результатів. Науковою новизною відзначаються такі теоретико-методологічні і прикладні результати дисертаційного дослідження:
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації щодо удосконалення шляхів соціально-економічного розвитку міського комплексу знайшли свою практичну реалізацію в створенні ефективної системи управління великими містами України, зокрема, Донецька, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Львова, Києва та інших населених пунктів, а також при розробці державних, галузевих та регіональних програм соціально-економічного розвитку на перспективу (довідка Асоціації міст України № 5-63 від 18.06.2002 р.).
Запропоновані принципи і підходи формування механізму соціально-економічного розвитку міського комплексу покладені в основу розроблення ряду законодавчих та нормативних актів. До таких слід віднести проект нової редакції Житлового кодексу, зміни та доповнення до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, Програму розвитку водопровідно-каналізаційного господарства України до 2005 р., затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 року № 721, та Основні напрями забезпечення житлом населення на період 2000-2005 років, схвалені Указом Президента України від 15 липня 1999 року № 856 (довідка Держбуду України № 12/23-68 від 03.06.2002 р.).
Частину одержаних в дисертації наукових результатів вже використано Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України при розробці нової житлової політики, Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на довгостроковий період (довідка № 58-48/403 від 19.06.2002 р.).
Запропоновані в дисертації принципи формування вітчизняної моделі фінансово-кредитного механізму житлового будівництва враховані при підготовці Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд”(довідка акціонерного товариства Холдингова компанія “Київміськбуд”№ 25-310/11 від 17.10.2001 р.).
Результати дисертаційного дослідження також впроваджені в навчальний процес Державною академією житлово-комунального господарства Держбуду України (довідка № 245/01-12 від 21.11.2001 р.), використані в науково-дослідних роботах Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка № 25/310-4-12 від 20.06.2002 р.).
Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці та розробленні регіональних програм соціально-економічного розвитку, програм реформування міського господарства, створення нових систем управління економікою міста, інвестиційних програм та методів формування нетрадиційних джерел фінансування житлового будівництва та розвитку інфраструктури міст.
Особистий внесок здобувача. Визначені та обґрунтовані в дисертації наукові положення, висновки та пропозиції, одержані практичні результати є особистим внеском здобувача в економічну науку.
З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто, що означено в списку опублікованих праць.
Апробація результатів дисертації. Основні науково-теоретичні та практичні положення дисертаційного дослідження доповідались на наукових та науково-практичних конференціях, нарадах і семінарах з проблем соціального та економічного розвитку регіонів, міст України, були враховані при розробленні проектів законодавчих та нормативних актів.
Матеріали дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались, зокрема, на міжнародному конгресі “Екологія, технологія, економіка водопостачання та каналізації”(м. Ялта, 1997 р.), Міжнародних семінарах з питань житлової політики (м. Москва, 1995 р. та 1999 р.), засіданні Центру по населеним пунктам ООН (Habitat) (м. Відень, 1999 р.), міжнародних конференціях з питань економки житлової сфери (м. Берлін, 2000 р. та 2001 р.), ХІV-му засіданні міжурядової ради по співробітництву в будівництві країн СНД (м. Астана, 2001 р.), міжнародних науково-практичних конференціях з питань реконструкції житла (м. Київ, 2000 р., 2001 р., 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Сталий розвиток міст”(м. Харків, 2002 р.) та ін.
Публікації. Результати досліджень опубліковано в одноосібній монографії обсягом 28,54 обл. вид. арк., 4 брошурах і навчальних посібниках, 22 статтях у наукових фахових виданнях, 4 публікацій в інших виданнях, матеріалах 9 міжнародних конгресів та науково-практичних конференцій.
Всього за темою дисертації опубліковано 40 наукових праць загальним обсягом 61,4 др. арк., в т.ч. авторських –др. арк.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
Повний обсяг дисертації становить 437 сторінок комп'ютерного тексту, який включає 28 таблиць і 34 рисунки, що займають 27 сторінок, список використаних джерел з 253 найменувань викладено на 18 сторінках, 20 додатків на 20 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи розвитку міського комплексу України в умовах ринкової трансформації” розглянуто сутність, значення та теорії розвитку міст та міського комплексу, визначені методологічні засади і принципи соціально-економічного розвитку регіону та міських поселень, визначені соціальні перспективи економічних реформ, як необхідні умови стабілізації економіки, поняття та принципова модель управління соціально-економічним розвитком міста-мегаполіса.
Ретельний аналіз соціально-економічної та політичної ситуації в країні свідчить про те, що зберігається негативна тенденція продовження та поглиблення кризового стану. В той же час за роки реформ сформовані ключові складові ринкового господарства та інфраструктури, зроблені перші вагомі кроки для зміцнення справжніх ринкових засад та європейських стандартів в економічній сфері. Одночасно з цим відбулась структурна зміна в бік сировинних та паливних галузей за рахунок скорочення наукомістких, деформована соціальна сфера. Перехід до ринку здійснюється за рахунок тяжких втрат для населення та держави.
Багато відомих економістів розглядають людину як частину суспільного багатства, як самостійний чинник економічного росту. Виникає поняття “людського капіталу”, який не може бути відділений від його носія –людини. Багато країн з розвиненим ринковим механізмом повною мірою реалізують ідею соціальної орієнтації економіки, розвитку особистості людини. На жаль ця ідея поки що недостатньо усвідомлена управлінськими структурами нашої держави, конституційно визначеної як “соціальної”. Такий підхід вимагає створення нової моделі розвитку міста та міського комплексу в цілому –моделі соціо-еколого-економічної регіонально орієнтованої.
Розвиток сфери інформації та інформаційних технологій змінили людство, привели до глобалізації не тільки економіки, але й відносин у сфері свідомості людей. Для прискореного, випереджаючого розвитку нашої країни запропоновано виділити в якості визначальних, основних такі ресурси –інтелектуальний, інформаційний, управлінський, культурно-патріотичний, що дає можливість використати генетичний та науковий потенціал країни.
Таким чином великі міста, де зосереджені наукові та виробничі центри, стають центрами інтелектуального виробництва найновіших ідей, технологій для подальшого впровадження в країні. Міста стають поступово соціополюсами. Ця теза стає головною в представленій науковій роботі, в якій місто визначене як самостійна, юридично-оформлена, складна динамічна територіальна і соціальна система, де відтворюються економічні, соціальні, політичні, демографічні, етнічні, екологічні, містобудівні та інші відносини. Система з особливостями свого формування, розвитку і функціонування, різноманітними зв'язками з зовнішнім середовищем, з регіональною економікою в першу чергу. Важливо враховувати те, що радикально змінилася політична структура суспільства, суть економічних відносин. Науковий підхід до системного управління полягає в тому, що всі процеси протікають під впливом одночасно і різнонаправлено діючих різноманітних об'єктивних та суб'єктивних, внутрішніх і зовнішніх факторів соціально-економічної сфери міст. До об'єктивних чинників слід віднести людський фактор, міську інфраструктуру, економічні та суспільно-політичні чинники. Суб'єктивні чинники соціально-економічного розвитку включають суб'єкти управління з їх структурою, кадровими колективами та громадськими організаціями.
Таким чином, враховуючи названі головні методологічні положення сутність управління соціально-економічним розвитком міста ми визначаємо як особливий вид цілеспрямованої владної діяльності, що сприяє розвитку міста шляхом впливу суб'єкта управління на сукупність суперечливих матеріальних, соціальних, політичних, економічних та інших чинників. На зазначених принципах базується модель управління розвитком соціально-економічної сфери міста.
Цілісність, замкнутість, визначеність початкового та кінцевого результату системи змін перетворює розвиток у самостійну форму змінності, у потенційно самостійну рушійну силу. Розвиток виступає як перетворення форм цілісності. Елементарний цикл розвитку –це прямування від вихідної форми цілісності через її відносну або повну розчленованість до нової форми цілісності. Конструктивна політика оперує в основному трьома сферами діяльності –соціальною, економічною та екологічною. В управлінні великим містом завжди слід пам'ятати та враховувати єдність загальнонаціональних (регіональних) та муніципальних (міських) цілей розвитку. Метафізичний, екософський погляд дає нам можливість представити систему цільових орієнтирів та завдань в матричній формі (табл. 1).
Таблиця 1
Система цільових орієнтирів для регіональної моделі розвитку міста
Тип діяльності Рівнь Соціальний Економічний Екологічний
Регіональний Культуро-консервація Завершений відтворювальний процес Біосфера
Міський Культуро-генерація Відкрита інноваційна інфраструктура Навколишнє середовище
Ефективний підхід до різних форм господарської діяльності орієнтує нас на комплексне вивчення та ідентифікацію факторів, які відображають специфічні риси господарювання різних просторових та територіальних утворень.
Соціально-економічний розвиток міст та міського комплексу в цілому пов'язаний з якісними та структурними змінами в ньому, потребує формування нового середовища функціонування, постійної адаптації до змін, необхідності забезпечення динамічної рівноваги. Соціально-економічний розвиток представляє собою процес постійного збереження його динамічної рівноваги шляхом використання міського потенціалу та умов зовнішнього середовища. Для цього органи місцевої влади визначають цілі, завдання та напрями розвитку, методи досягнення та переходу економіки міста з одного рівня та стану до наступного, який забезпечить більш високий рівень задоволення потреб населення. Фундаментом подальшого розвитку стають традиції та досягнутий рівень місцевої економіки, свій вітчизняний досвід розбудови міст та населених пунктів країни. Великою помилкою є відмова або ігнорування вітчизняного досвіду соціально-економічного розвитку.
Таким чином поняття “розвиток”міста можна визначити, як стратегію міста, яка охоплює всю системну сукупність її основних складових –організаційні зміни владних структур, повноважень та відповідальності, зміни власності, параметрів бюджету, обсягів виробництва, торгівлі та послуг населенню, взаємодію з зовнішнім середовищем. Ефективна реалізація стратегії розвитку міського комплексу здійснюється шляхом розробки відповідної Концепції соціально-економічного розвитку території, прогнозних планів та конкретних економічних програм.
Історія розвитку міст показує певні закономірності. До головних з них слід віднести неухильне зростання ролі міст у суспільстві, концентрацію населення у великих містах, розширення функцій міських поселень, поява та становлення світових міст –центрів інноваційної діяльності, інформаційних та телекомунікаційних мереж тощо. Виробнича кооперація, єдність ринку праці, наявність відтворювального процесу трудових ресурсів, спільної економічної та соціальної інфраструктури, процес постійного поглинання нових територій приводять до того, що міста переростають в системи міського розселення –агломерації, конурбації, мегаполіси, світові міста, урбанізовані райони. До цієї системи можна віднести і міський комплекс України.
Міста утворюють комплекси, які відповідають економічним і соціальним потребам розвитку продуктивних сил. Вони виконують важливі виробничі функції та головну економічну –створення передумов для розвитку і розміщення продуктивних сил. Реалізація економічної функції здійснюється містом на основі використання в господарських інтересах природного і соціально-економічного потенціалу території.
Формуючи просторово-територіальну схему регіонального господарювання слід зазначити, що регіоналізація економіки є процес самоврядування та самозбереження своєї загальнонаціональної господарської системи по відношенню до зовнішньої агресії з боку міждержавного поділу праці та глобалізації економіки.
Регіональний простір формується з міст та сільських населених пунктів, інших типів розселення –групових або автономних. Різні типи ринкового господарювання визначають і характер просторово-територіального утворення, яке одночасно представляє собою частину міського комплексу країни.
Концептуальна схема просторово-територіального господарювання показана на рис. 1.
Рис. 1. Концептуальна схема просторово-територіального господарювання
Для того, щоб визначитись з розумінням міського комплексу як економічної категорії, суб'єкта господарювання, важливо враховувати умови, які склалися в містах, на їх територіях. До таких умов слід віднести: економічну цілістність та відносну самостійність території як основу господарського комплексу; багатогалузеве господарство, яке вирішує завдання не тільки міського розвитку, але й держави; однорідність природних умов та ресурсів, що визначає спеціалізацію міської економіки; характер і рівень розвитку внутрішніх та зовнішніх економічних зв'язків на основі ринкових засад; можливість ефективного управління розвитком міст та територіальних утворень; єдину фінансово-економічну та соціальну політику, єдину ринкову інфраструктуру; наявність потужного кадрового потенціалу, трудових ресурсів, як головного елемента розвитку.
Розглядаючи міський комплекс України, як соціально-економічну систему міських поселень та розміщення продуктивних сил, слід зазначити, що у її формуванні знайшли відображення ознаки різні теорії економічного розвитку.
Обґрунтування оптимального розміщення окремого промислового підприємства відносно джерел сировини та ринків збуту продукції вперше запропонував німецький вчений В.Лаунгардт в 1882 році. Першу спробу аналізу розміщення продуктивних сил по економічних центрах зробив німецький географ В.Крісталлер, який започаткував теорію центральних місць –економічних центрів різного порядку, включаючи сільську місцевість та міста. Ця теорія допомагає осмислити механізм розподілу населення в різних формах населених пунктів, розвитку міст, перетворення їх у центри політичного та економічного впливу на розвиток країни. Важливе значення мають розробки німецького економіста А.Льоша щодо принципових основ теорії просторової економіки –просторової економічної рівноваги між виробниками і споживачами, попитом та пропозицією.
Потужна школа вчених-фахівців економістів і географів склалася в цій галузі знань в колишньому Радянському союзі та на Україні.
Розробка просторових моделей функціонування економіки виявила цікаву закономірність –якість та рівень економічного розвитку, науковий технічний та культурний потенціал змінюється у напрямі від центру до периферії. Постійне домінування центру над периферією забезпечується тут активною інноваційною діяльністю, більш інтенсивними контактами та інформаційними ресурсами.
Міста та міські поселення пов'язані між собою єдиною системою розселення, інформаційного та транспортно-комунікаційною інфраструктурою. Вони створюють регіональний та загальнодержавний каркас системи економічного розвитку, структурно і організаційно формують територію країни.
Початок нового сторіччя характеризується зміною парадигми міського економічного розвитку. Національна економічна політика вже не вважається єдиним інструментом розвитку економіки територіальних утворень. Вони створюють на своїй території практично незалежну економічну систему, використовуючи свої наявні природні, трудові, соціальні, фінансові, організаційні та всі інші можливі ресурси для виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг. Таким чином реалізується головна мета економічного розвитку –забезпечується добробут для кожного мешканця територіального утворення.
Підсумовуючи викладене, міський комплекс України можна визначити як відкриту, динамічну соціально-економічну систему, сукупність міст та міських поселень різних форм та масштабів, взаємозалежних суб'єктів господарювання, з територіальним розміщенням трудових та природних ресурсів, ринку праці, науково-технічним потенціалом, фінансово-управлінських, інформаційних та телекомунікаційних мереж, основною метою яких є забезпечення зростаючих потреб населення. В міському комплексі України зосереджений основний промисловий, інтелектуальний, науково-технічний, соціально-економічний, демографічний, трудовий, освітньо-культурний потенціал країни. В комплексі зосереджені майже всі виробничі потужності переробки сільськогосподарської продукції, машинобудівний комплекс, виробництво техніки та обладнання для видобутку та переробки сировини, зв'язку, транспорту та інших галузей народного господарства, створюється майже 80% валового внутрішнього продукту. Міський комплекс представляє собою територіально-виробничу систему з постійними якісними та структурними зрушеннями, змінами внутрішніх та зовнішніх економічних зв'язків, динамічною інноваційною діяльністю.
Науково-методологічні напрацювання в теорії соціально-економічного розвитку дозволяють розробити практичні підходи щодо удосконалення структури управління міським господарством. В основу цих розробок покладені принципи розподілу функцій між владними структурами, самостійності та самоврядування територіальних утворень, бездотаційності та самофінансування міського господарства.
У другому розділі “Управління стабілізацією і розвитком міської та регіональної економіки” визначені поняття стабілізації та розвитку як взаємозалежні економічні категорії, принципи формування цілісної системи прогнозних та програмних планів розвитку економіки міст і регіонів, шляхи розвитку інвестиційної діяльності, фактори, які впливають на стабілізацію та стійкий розвиток населених пунктів країни.
Проблеми стабілізації економіки країни та регіонів залишаються невизначеними в економічній науці, в тому числі не визначене також її місце в загальному циклі розвитку економіки. В дослідженні зазначається, що стабілізація економіки по своїй суті розуміється як початкова стадія циклу економічного розвитку, що передує стійкому економічному росту.
Перехід до ринкових відносин в регіонах країни вимагає зміну парадигми соціально-економічного розвитку. В пошуках та становленні сучасної економічної парадигми (сучасної економічної моделі) проходить болючий процес позбавлення від модних течій, безперечного визнання, а потім такого ж безперечного засудження напрацьованих вченими схем та напрямів розвитку економіки. Стабілізація і розвиток економіки регіону охоплюють розв'язання широкого кола проблем, включаючи екологічні, економічні, соціальні, політичні та інституціональні механізми розвитку суспільства, представляють собою взаємозалежні економічні категорії.
Соціально-економічні процеси на території завжди здійснюються у формі функціонування різних просторових сполучень елементів продуктивних сил. В дослідженнях вчених, присвячених проблемам оптимізації функціонування територіальних систем, звертається увага на об'єктивний внутрішній критерій оптимальності регіональної економіки. Обґрунтованість вибору орієнтирів регіонального розвитку визначається вимогами регіональної економічної політики.
Стан територіальних соціально-економічних систем характеризується своїми конкретними, регіональними, основними та додатковими макроекономічними показниками. До них слід віднести рівень валового внутрішнього продукту, зміни рівня цін та інфляції, динаміку зайнятості, рівень інвестиційної активності та інші.
В дисертації детально вивчені та визначені всі можливі форми участі держави в регулюванні регіонального розвитку через розміщення державних замовлень-контрактів на виробництво продукції, реалізацію державних програм, що фінансуються з державного бюджету, виділення капіталовкладень, державних дотацій та субсидій, цінову та тарифну політику на регіональні товари. Особливо важливими регуляторами стають бюджетна та кредитна політика, використання податкового механізму для впливу на інвестиційну діяльність, міграцію трудових ресурсів тощо. Однак усі складові системи державного регулювання для кожного регіону повинні розглядатися в рамках комплексного ринкового механізму. Будь-яка прийнята на рівні регіону концепція, що визначає орієнтири розвитку останнього буде недосконалою, і, в кращому випадку, результати її реалізації будуть носити приватний і епізодичний характер, якщо в її основі не лежить ясна, загальновизнана формула регіональної політики.
Головним критерієм у стабілізації економіки виступає якість життя населення, людина, її саморозвиток і самореалізація. Не можна не погодитися з тим фактом, що в умовах науково-технічної революції особистість дійсно починає виступати в якості самоцілі загальнолюдського розвитку, при цьому вона ж служить головним знаряддям прогресу. В даний час спостерігається досить високий ступень диференціації в соціально-економічному розвитку регіонів. Подібна диференціація скоріше визначається відмінностями в стартових умовах входження регіонів у ринок, що сформувались переважно під впливом минулої практики регулювання територіального розвитку, ніж особливостями проведених економічних перетворень.
Процес стабілізації економіки регіону з погляду методології його дослідження органічно й об'єктивно зв'язаний, з одного боку, із загальним результатом проведених у країні економічних реформ, а з іншого боку, з об'єктивною економічною реальністю регіону. Це означає, що процес стабілізації економіки регіону повинен бути адекватний, у більшій або меншій мірі, основному процесу проведених реформ. Реалізація цього процесу має базуватися на регіональній економічній реальності. При розробці концепції регіонального розвитку найважливішим елементом є обґрунтування можливих шляхів стабілізації регіональної ситуації і наступного стійкого розвитку шляхом визначення потенційно перспективних напрямів галузевої спеціалізації регіонального господарства.
Прийняті сьогодні в якості пріоритетів галузеві орієнтири регіонального розвитку не одержують необхідного обґрунтування як із позиції задоволення регіонального інтересу, так і з погляду стратегічного державного інтересу. Найбільше це відноситься до регіонів відсталих, що характеризуються слабкою реакцією на нововведення в законодавчому й інституціональному забезпеченні проведених ринкових перетворень. Економічно благополучні регіони ввійшли в ринок відносно безболісно, з меншими втратами і були, таким чином, об'єктивно більш підготовлені до цього. Водночас, і тут спостерігається необґрунтоване розмивання ресурсноскладового регіонального розвитку по всьому господарському спектру, що посилює структурну незбалансованість господарства і низьку результативність стабілізаційних зусиль регіональних органів.
У стабілізації розвитку економки надзвичайно важливу роль, відіграє фінансова стабілізація. Головна проблема тут –це проблема інфляції. Інфляція відноситься до числа основних дестабілізуючих чинників ринкової економіки, і чим вище її рівень, тим більше вона небезпечна. В умовах реформування бюджетної системи єдиний державний бюджет країни повинен бути доповнений системою самостійних бюджетів регіональних утворень. Це означає, що регіони беруть на себе основну частину витрат по забезпеченню визначеного рівня і якості життя населення, виконання регіональних програм розвитку тощо.
Універсальним регулюючим інструментом ринкової економіки є податковий механізм, що застосовується, насамперед, для впливу на інвестиційну діяльність, виробництво, торгівлю, міграцію робочої сили. При регулюванні регіонального розвитку податки можуть використовуватися в якості стимулів або антистимулів розміщення виробництва. Так, наприклад, досвід Франції свідчить про те, що знижки з податку на придбання устаткування в нових регіонах, які розвиваються, стимулюють залучення засобів, а податок із нових підприємств у більшому розмірі, ніж з існуючих, у великих містах (Японія) обмежує концентрацію виробництва. Крім різних видів прямих і непрямих податків, стягнутих на державному рівні, велике значення мають і різні податкові пільги. Це може бути відстрочка від сплати податку з прибутку, диференційовані пільги по регіонах або повне скасування податку.
Розвиток економіки міст та регіонів країни потребує формування цілісної системи прогнозних та програмних документів на науковій основі, що вкрай необхідно для вибору стратегії розвитку країни. В багатьох регіонах та містах організовується комплексне управління та планування економічного розвитку, розроблені моделі довгострокових програм на 10-20 років (мм. Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Одеса та ін.). Аналіз виконання Програми соціально-економічного розвитку м. Києва показав високу ефективність пріоритетних заходів, які визначені громадськістю міста –створення конкурентного середовища, фінансової бази розвитку інфраструктури, нових механізмів інвестування, реформування структури управління, соціальний захист населення.
В даний час принципове значення має ув'язування процесів розробки і прийняття програм із формуванням і проведенням бюджетної політики. Показники прогнозних та програмних документів соціально-економічного розвитку міста стають основою, орієнтиром для розроблення суб'єктами підприємницької діяльності власних прогнозів, планів та бізнес-планів.
В умовах реформування економічної системи, побудови відкритого суспільства з соціальноорієнтованою економікою важливо було знайти рішення, які спроможні принципово вплинути на стабілізацію та розвиток регіональної економіки. Одним із них стало рішення щодо створення спеціальних економічних зон та запровадження спеціального пільгового режиму інвестиційної діяльності на територіях. В процесі їх створення та впровадження реалізуються такі важливі напрями реформування економіки: залучення інвестицій, прогресивних технологій, сучасного менеджменту, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, створення додаткових робочих місць. В зв'язку із впровадженням спеціального режиму інвестиційної діяльності значно розширюються функції управління на регіональному рівні. В управлінні суб'єктами вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку слід зазначити ряд таких основних функцій. По-перше, це робота по залученню як іноземних, так і місцевих інвестицій; по-друге, впровадження інвестиційних проектів, контроль за їх реалізацією, забезпечення інформаційного супроводження проектів. Для того, щоб концепція вільних економічних зон стала не тільки прийнятною, але й працювала, необхідно зробити їх привабливими для іноземних та вітчизняних інвесторів. Тому привабливість регіону для інвестування стає головним чинником. Аналіз діючих в світовій практиці чинників економічного розвитку показав, що формування ринкової економіки буде значно ефективніше при її інтеграції в міжнародну економічну систему через різні форми співробітництва із зарубіжними партнерами. Особливо важливим для нас є досвід інвестиційної політики Китаю, Польщі, США. Накопичений достатній досвід створення спеціальних інвестиційних зон і в багатьох регіонах нашої країни.
За підсумками діяльності вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку України в 2001 році до бюджетів всіх рівнів надійшло 293 млн. грн., залучено інвестицій на суму 269,6 млн. дол. США, створено нових та збережено майже 61 тис. робочих місць.
Запроваджена система управління спеціальними економічними зонами та інвестиційною діяльністю, передбачений державою спеціальний пільговий режим оподаткування створюють додаткові умови економічного розвитку міст та регіонів.
Одним з найважливіших факторів, який впливає та забезпечує стійкий розвиток міст, є житлова проблема, розробка та реалізація ефективних фінансових механізмів її вирішення. Суттєво змінює стосунки в житловій сфері зміна форм власності на житло. На сьогодні структура житлового фонду країни за формами власності характеризується даними, наведеними на рис. 2.
Рис. 2. Структура житлового фонду за формами власності (міський та сільський житловий фонд)
Житлова проблема, що загострилась, потребує розробки та проведення нової державної житлової політики. Для вирішення зазначених проблем розроблені Основні напрями забезпечення житлом населення на період до 2005 року, визначені обсяги житлового будівництва (див. рис. 3).
Рис. 3. Діаграма зростання обсягів житлового будівництва в Україні на період 2000-2004 рр. (враховуючи незвершене будівництво)
Вартість зазначеної програми житлового будівництва дорівнює річному бюджету країни, але її реалізація має велике соціально-політичне та економічне значення.
Такі параметри покладено в основу формування і реалізації нової фінансово-економічної політики з урахуванням сучасної суспільно-економічної ситуації в країні. Як свідчить досвід багатьох країн світу, розгортання житлового будівництва є потужним локомотивом, здатним привести до нарощування обсягів виробництва в багатьох інших галузях народного господарства за рахунок збільшення попиту на товари, які необхідні для облаштування і експлуатації житла. Крім того, житлове фінансування відіграє головну роль на фінансових ринках і є важливою складовою економіки в цілому.
Тому впровадження в Україні нових перспективних фінансово-кредитних систем інвестування житлового будівництва є невідкладним завданням внутрішньої політики ближчого періоду. Це системи, що засновані на принципах іпотечного кредитування, будівельних заощаджень, створення та використання спеціалізованих недержавних пенсійних фондів, основним джерелом надходжень до яких мають стати кошти населення, а також кредитування житлового будівництва за рахунок позабюджетних позик.
В третьому розділі “Проблеми розвитку міського комплексу в ринкових умовах” досліджені соціально-економічні основи формування міського середовища, територіальні аспекти розвитку інфраструктури міст, принципи формування вітчизняної моделі фінансування житлового будівництва, вплив податкової та бюджетної політики на рівень розвитку міст.
Дослідження показали, що для вирішення проблем у сфері містобудування потрібен комплексний підхід, який міг би врахувати державні і місцеві інтереси у процесі забудови населених пунктів, забезпечити раціональне використання природних, матеріальних та технічних ресурсів, здійснити необхідні заходи щодо резервування територій для житлового будівництва, державних та громадських потреб, здійснити ефективний контроль за їх використанням. На регіональному та місцевому рівні головним інструментом щодо прийняття рішень по формуванню міського середовища мають бути регіональні та місцеві правила забудови, чітке зонування території з визначенням регламенту забудови окремих зон.
Таким чином головними напрямами державної політики в сфері містобудування, а також органів місцевої влади стають:
Масштаби і темпи розвитку міст, вирішення містобудівних проблем в значній мірі визначаються станом будівельного комплексу. У 2001 році, за даними Держкомстату України, введено в дію основних фондів вартістю понад 22,9 млрд. грн., в т.ч. житлових будинків загальною площею 5822,3 тис. кв. м. Структура капітальних вкладень у будівництво в минулому році свідчить про подальше зменшення долі державного бюджету, збільшення вкладень підприємств та організацій, фізичних осіб (рис. 4).
Рис. 4. Структура капітальних вкладень за джерелами фінансування за 2001 рік (у відсотках)
Разом з тим матеріально-технічна база будівельної галузі та промисловості будівельних матеріалів, яка протягом останнього десятиріччя не мала підтримки з боку держави, задіяна менше, ніж наполовину. Скорочення чисельності працівників в будівельній галузі та промисловості будівельних матеріалів, розукрупнення будівельно-монтажних трестів, згортання обсягів інвестицій у промисловому секторі привели до відтоку з України висококваліфікованих кадрів, на підготовку яких були витрачені десятиріччя. Основні фонди будівельного комплексу не тільки мають високу ступінь зносу, але й занедбані через відсутність інвестиційного попиту. Все це ставить під загрозу здатність у майбутньому забезпечувати містобудівні потреби силами вітчизняних будівельних компаній.
Вихід з кризи будівельного комплексу можливий лише шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, реальних фінансово-кредитних механізмів для відновлення промислового виробництва та будівництва житла для широких верств населення: соціально незахищених, молоді, військовослужбовців, жителів села тощо. Ринкові умови господарювання вимагають формування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу у капітальному будівництві –взаємної відповідальності, встановлення граничного розміру долі участі замовника у формуванні соціальної інфраструктури міст, створення пільгового механізму приватизації об'єктів незавершеного будівництва.
Соціально-економічний розвиток міста, ефективність капіталовкладень в містобудування прямо пов'язані з раціональним використанням міських ресурсів. Одним з найважливіших факторів є раціональне використання міських територій, їх стабільний економічний розвиток з урахуванням інтересів та функціональних потреб населення.
Міські території представляють собою головний ресурс міського комплексу України. На них сконцентровані понад 75% промислово-виробничих фондів, 95% фінансово-кредитних і науково-дослідних установ, зосереджені значний інтелектуальний потенціал та майже дві третини населення країни. Землі населених пунктів займають всього 6818,7 тис. га, у тому числі землі міст та селищ-25,5%, землі сіл-74,5%. Забудовані землі складають 2336,9 тис. га, або 3,9% території країни. В той же час органи місцевого самоврядування, володіючи такими цінними ресурсами не можуть успішно вирішувати проблеми функціонування територіальних утворень. Економіка багатьох міст перебуває в кризовому стані і потребує розробки і реалізації спеціальних економічних ринкових заходів і програм для переходу на самофінансування розвитку території.
Формування ринкових відносин у містобудуванні вимагає ефективного використання територіальних ресурсів міста. Особливо недостатньо обґрунтовані економічні аспекти містобудування та оцінки земельних ресурсів старовинних історичних міст України. В першу чергу це стосується столиці України м. Києва, міст Львова, Чернігова, Одеси, Полтави, Харкова та інших. Аналіз досвіду ефективного використання територіальних ресурсів міст розвинутих країн, таких як США, Канада, Японія, Німеччина, свідчить, що економічні і соціальні проблеми міст неможливо вирішити без розвитку ринкових механізмів землекористування та освоєння інших ресурсів, що створення цільових фінансових фондів для розвитку територій є головною складовою планів соціально-економічного розвитку та формування доходної частини місцевих бюджетів в розвинутих країнах. Територіальні ресурси міст, в першу чергу земельні, можуть швидко дати до бюджету міста значні кошти, використання яких на пріоритетних напрямах розвитку територій створюють умови зміцнення економічною потенціалу. Плата за землю може складати 15-40% всіх надходжень до міських бюджетів.
Таким чином, основою містобудівних програм розвитку міст України повинен стати аналіз територій, визначення їх ресурсів і пріоритетів, застосування нових методологічних підходів до оцінки землі.
Одним з важливих факторів, що визначають умови проживання населення, є забруднення навколишнього (природного) середовища. Воно виявляється в надмірній концентрації тих чи інших компонентів енергії порівняно із фоновими або припустимими нормами забруднення. Виникнення джерел забруднення пов'язане з діяльністю суспільства, спрямованою на виробництво матеріальних благ. Внаслідок цього виникають зміни характеристик усіх природних компонентів і їхніх складових, що негативно впливає на життєдіяльність суспільства, особливо здоров'я людей.
Загальними напрямами ефективного використання міських земель, вирішення містобудівних проблем для всіх поселень, розміщених в екологічно несприятливих умовах, є: вибір варіантів оптимального розміщення селитебних, промислових, рекреаційних зон, транспортних об'єктів, створення зон санітарної охорони водних, курортно-рекреаційних об'єктів, санітарно-захисних зон промислових та інших виробничих, транспортних об'єктів, раціональне використання підземного простору. Для забезпечення сталого розвитку міст першочерговими в області урбоекології заходами визначені розробка та впровадження системи комплексного екологічного моніторингу міського середовища по всім підсистемам –повітряної, водної, земельної та інших.
На основі викладеного вводяться екологічні індикатори сталого розвитку, які включають відсоток фінансування екологічних та природоохоронних заходів, показник задоволення населення станом довкілля, якість атмосферного повітря, поверхневих вод, питної води, обсяг споживання природних ресурсів, площу природно-рекреаційної зони та показник здоров'я населення. Місцева влада за допомогою індикаторів сталого розвитку здійснює контроль та щорічну оцінку ефективності вжитих заходів, вносить необхідні корективи до щорічних планів сталого розвитку міста.
Вирішення житлової проблеми залишається найбільш гострою соціально-економічною та політичною проблемою, вимагає проведення нової житлової політики. Потрібні науково обґрунтовані принципи та підходи в формуванні перспективних фінансово-кредитних систем, в основі яких іпотечне кредитування та будівельні заощадження. На основі детального аналізу світового та вітчизняного досвіду кредитування житлового будівництва, запропонована вітчизняна схема формування такої системи.
Зарубіжний досвід іпотечного кредитування житлового будівництва, або придбання житла на ринку свідчить, що завдяки впровадженню і розвитку механізму довгострокового кредитування громадян під заставу власного або отримуваного ним житла та формування на базі цього інституту іпотеки в ряді країн вдалося подолати кризові явища в економіці, стати розвинутими країнами. Тому не випадково в різних містах України –Києві, Харкові, Донецьку, Черкасах, Житомирі, Вінниці впроваджуються свої місцеві системи кредитування житлового будівництва шляхом залучення коштів населення. Цей процес потребує розвитку, забезпечення його законодавчою та нормативною базою з боку держави.
Функціонування класичних систем іпотечного кредитування житлового будівництва показано на рис. 5.
З точки зору макроекономічного розвитку в ринковій системі механізми іпотечного кредитування виконують економічні функції, що можна використати як стимулятор розвитку територій. Розвиток регіонів, та і країни в цілому, забезпечується за рахунок мультиплікаційного ефекту іпотеки житлового будівництва (синергетичного ефекту), який виникає в результаті взаємодії галузей та секторів економіки, в першу чергу будівельної галузі, суміжних з нею галузей та суб'єктів фінансового ринку. Соціальна роль іпотечного кредитування є наслідком реалізації економічних функцій іпотеки. Основна функція держави полягає в створенні належної законодавчої та нормативної бази з метою забезпечення прав та соціальних гарантій всім учасникам іпотечної системи кредитування житлового будівництва.
В основі податкової та бюджетної реформи лежить глибока трансформація нашого суспільства, перетворення відносин власності і соціально-економічної структури в напрямі ринкового господарства. Перехідний характер сучасного періоду складає його головну специфіку. З позицій існуючих економічних проблем і здійснюваних нині перетворень цілями фіскальної політики повинні бути: подолання спаду виробництва, стабілізація економіки, стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності і структурних перетворень. В основу формування податкової політики покладено дві взаємопов'язані методологічні передумови: використання податків як методу формування доходної частини бюджетів всіх рівнів та регулювання і стимулювання економічної діяльності.
Рис.5. Класичні системи іпотечного кредитування
Важливим елементом управління розвитком територій стає процес формування бюджетів та їх використання при плануванні фінансової діяльності територіальних утворень. Бюджет в даному випадку виступає в ролі різних факторів управління: як економічний прогноз та програма, як основа для контролю координації всіх дій на території, як засіб делегування повноважень різним гілкам влади. Система міжбюджетних відносин та формування місцевих бюджетів, що діє, є за своєю суттю системою, заснованою на жорсткій централізації функцій і відповідальності та можливості широкого перерозподілу ресурсів. Проте чинне законодавство про місцеве самоврядування та про бюджетну систему є чи не найліберальнішим у Європі з точки зору самостійності органів місцевого самоврядування. Таким чином, основи та практика діючої системи входять у фактичне протиріччя з юридичними основами взаємовідносин між центральним і місцевими бюджетами. Подолання цього протиріччя –умова гармонійного розвитку міського комплексу.
Розділ четвертий “Удосконалення системи управління міським господарством” включає дослідження з питань соціально-економічних особливостей міського господарства, його реформування, формування ринкових механізмів функціонування та розвитку, нові підходи і принципи формування цінової та тарифної політики і теоретичні засади управління міським господарством. Міське господарство –це важлива соціальна сфера, яка забезпечує населення, підприємства та організації всіх галузей економіки необхідними житлово-комунальними та побутовими послугами, суттєво впливає на розвиток економіки країни. З цього витікає поняття господарського комплексу.
Міський господарський комплекс –це сукупність взаємозалежних суб'єктів господарювання, включаючи органи державної влади і місцевого самоврядування, діяльність яких та взаємовідносини між ними спрямовані на вирішення загальної мети –забезпечення потреб населення відповідно духовних, культурних та історичних традицій з використанням необхідних ресурсів, джерел та інфраструктури. При цьому мешканці міст виступають одночасно джерелом влади та суб'єктом господарювання, оскільки вони обирають органи влади місцевого самоврядування, беруть участь в процесах виробництва та життєдіяльності міста.
На жаль, недосконалість системи управління, нерозвиненість ринкової інфраструктури, незадовільний фінансовий стан, високий рівень витрат та втрат, аварійність основних фондів свідчать про системну кризу міського господарства, вимагають його радикального реформування. Аналіз стану та причин кризи, вивчення світового досвіду, наукових розробок дають можливість теоретично та методологічно обґрунтувати основні напрями та практичні шляхи удосконалення управління, створення ефективного економічного механізму міського господарства. Структурні зміни форм власності, формування реального власника в системі житлово-комунального господарства є основою становлення ринкових відносин, залучення громадян до управління та збереження житла та основних фондів комунальної власності. Розуміння того, що послуга –це товар, за який потрібно платити, стає ідеологією економіки міського господарства.
Серед головних напрямів реформування господарства, необхідно виділити наступні:
Міське господарство має свої специфічні особливості, найважливішими серед яких є такі:
Всі ці особливості характеризують житлово-комунальне господарство як складну, багатоелементну, динамічну організаційно-економічну систему. Від діяльності комунальних служб залежить не тільки настрій людей, але й продуктивність їх праці, ефективне функціонування усього народногосподарського комплексу.
Формування нової економічної моделі діяльності міського комплексу направлене на оздоровлення фінансового стану, створення реальної системи мотивації скорочення витрат ресурсів, підвищення ефективності діяльності підприємств, залучення приватних інвестицій в міське господарство. Для цього необхідно не тільки реалізувати технічні заходи, але й створити організаційно-управлінські і фінансові механізми для стабільної роботи галузі. В першу чергу потрібно провести реструктуризацію та ліквідацію заборгованості, подолати збитковість, забезпечити достатнє поточне фінансування виробництва послуг.
Головними учасниками економічних відносин стають безпосередньо підприємства-виробники та споживачі послуг, насамперед громадяни. Основною ідеєю економічної реформи стає передача права розпорядження бюджетними коштами, які держава та місцеві органи влади виділяють на субсидії та компенсацію пільг, безпосередньо громадянам-суб'єктам, найбільш зацікавленим в їх економному використанні, іншими словами –персоніфікація соціальної допомоги.
Використання системи адресної допомоги громадянам сприятиме самоорганізації населення, появі стимулів для розвитку нових форм утримання та обслуговування житла, посилить контроль з боку громадян за обсягом та якістю житлово-комунальних послуг. Реалізація такої моделі економічних відносин в галузі забезпечить бездотаційну роботу галузі.
Слід зробити висновок, що основними заходами, які створюють достатній рівень фінансування міського господарства є:
Утримання всього комплексу в його нинішньому стані непосильне як для бюджетної сфери, так і для споживачів послуг. Тому першим кроком в реформуванні фінансово-економічного механізму господарства стає поетапна реформа тарифної політики, перехід до бездотаційного самодостатнього функціонування та розвитку, 100% оплати вартості послуг споживачами. На початку 2002 року дебіторська заборгованість споживачів підприємствам, що надають послуги досягла 8,8 млрд. грн., в т.ч. борг населення складає 7,1 млрд. грн. за даними Держкомстату України. Заборгованість підприємств за спожиту електроенергію та газ досягла 4,0 млрд. грн. Ця проблема є однією з найскладніших проблем в країні.
Динаміка росту кредиторської та дебіторської заборгованості в житлово-комунальному господарстві за останні 6 років показана на рис. 6.
Рис. 6. Динаміка кредиторської та дебіторської заборгованості, млн. грн.
Вирішення проблеми забезпечення фінансової стабілізації житлово-комунального комплексу можлива лише шляхом реструктуризації та ліквідації заборгованості, подолання збитковості житлово-комунального господарства, забезпечення стабільного і достатнього поточного фінансування виробництва житлово-комунальних послуг.
Наводимо можливий варіант реструктуризації боргів у житлово-комунальній сфері. Термін погашення боргів за послуги населення пропонується визначити у п'ять, інших –три роки (табл. 2).
Таблиця 2
Порядок реструктуризації заборгованості в житлово-комунальному господарстві, млн. грн. (станом на 01.01.2002)
Дебіторська заборгованість 002
Загальна у тому числі: ,0 ,1 ,1 ,1
субсидії ,8 ,3 ,3 ,3 - -
пільги ,8 ,6 ,6 ,6 - -
бюджетні організації ,5 ,2 ,2 ,2 - -
зокрема державні ,0 ,0 ,0 ,0 - -
інші організації (у т.ч. госпрозрахункові) ,0 - -
населення ,0
Кредиторська заборгованість
Загальна у тому числі: ,0 ,1 ,1 ,1
за спожитий газ ,0 - -
за електроенергію 1400,0 - -
інше (покупне тепло, мазут, взаємні борги) ,0 ,1 ,1 ,1
Перехід до ринкових форм господарювання потребує радикального перегляду цін і тарифів на послуги. Історія нового етапу цінової та тарифної політики починається з 1992 року. В 1992-1994 році уряд п'ять разів підвищував рівень тарифів на послуги в країні. В 1994 році введена система адресних субсидій для окремих верств населення на оплату житлово-комунальних послуг. З цього часу почала накопичуватись заборгованість споживачів за надані послуги. Починаючи з 1995 року право встановлювати розмір оплати за комунальні послуги передано місцевим органам влади, а з 1988 року таке право передано також на встановлення плати за користування житлом (квартирну плату). Це дуже важливий крок до лібералізації тарифної політики, підвищення ролі місцевих органів влади та громадськості.
Недосконалість чинної системи ціноутворення призвела до того, що ціну та тарифи на послуги не відповідають своєму призначенню. Встановлення тарифів залежно від якості послуги, від споживчої якості житла змінює економічні відносини на користь споживача, стає актом соціальної справедливості. Важливим кроком подальшого удосконалення тарифів є формування економічно обґрунтованих тарифів та впровадження багатоставкових тарифів, в першу чергу двоставкового тарифу на тепло-, водопостачання. Це дає можливість забезпечити соціальний захист споживачів при переході на бездотаційний режим роботи галузі та стабільне фінансування підприємств. Структура двоставкового тарифу на послуги тепло-, водопостачання складається з умовно-постійної та умовно-змінної частини витрат на виробництво, транспортування та розподілення послуги. Такий підхід повністю відповідає ринковим вимогам. Потребує удосконалення система фінансування існуючих пільг, щорічний обсяг яких оцінюється майже 15 млрд. грн. Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, право на пільги відповідно до законодавства за соціальним статусом мають 31% населення та майже 14% економічно активного населення за професійною ознакою. Механізм надання пільг є недосконалим, оскільки реально пільгами користуються не всі, хто має на них право, а лише ті, хто користується послугами. Не існує досконалої системи обліку наданих послуг, а також реального доходу сімей, що ускладнює надання пільг тим, хто потребує їх у першу чергу. Тому впровадження державних соціальних стандартів і нормативів дає можливість визначити механізм реалізації соціальних прав та гарантій громадян у державі, пріоритети державної соціальної політики.
Слід зазначити, що одним з перших і дуже важливих напрямів реформування житлової політики стала приватизація державного житлового фонду. У 1992 році в Україні прийнятий Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду". За період із 1992 по 01.01.2002 року всього приватизовано близько 4,96 млн. квартир і одноквартирних будинків, що складає майже 75 відсотків усього житла, що підлягає приватизації. Із них 96 відсотків житла приватизовано безоплатно, незалежно від розміру загальної площі. Всього у власності громадян з урахуванням приватизованих квартир, знаходиться близько 70,9 відсотків існуючого житлового фонду –це більше як 728 млн. кв. м.
Головним наслідком приватизації є радикальні зміни відносин в житловій сфері, поява в житловому фонді справжнього господаря, створення ринку житла, можливість громадян вирішувати житлові проблеми залежно від потреби і своїх фінансових можливостей. Зміна структури власності в житловому фонді вимагає нових організаційних форм його експлуатації та утримання. Створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, насамперед, змінює психологію квартиронаймача на психологію власника, що сприяє переосмисленню його ставлення до власного житла, життя мікрорайону, в системі місцевого самоврядування. Сьогодні в Україні створено 1494 об'єднання, що обслуговують більше як 300 тисяч квартир. Найбільша кількість об'єднань співвласників багатоквартирних будинків створено у великих промислових і адміністративних центрах: Києві - 141, Луганську –6, Миколаєві –, Львові –, Харкові –.
Процес створення та організації діяльності об'єднань співвласників житла, передачі їм у власність прибудинкової території та у спільну власність житлового будинку разом з приміщеннями загального користування, визначення майнових прав та обов'язків об'єднань стає головним чинником нової житлової політики.
Забезпечення стабільної та надійної роботи міського господарства вимагає державної підтримки модернізації комплексу. Така підтримка реалізується двома шляхами. По-перше, необхідні кошти передбачаються в державному бюджеті на фінансування науково-дослідної діяльності, формування нормативно-правової бази для роботи міського комплексу в ринкових умовах, удосконалення вітчизняних технологій і обладнання, реалізації найбільш пріоритетних та ефективних інвестиційних проектів. Для цього також залучаються ресурси міжнародних кредитних організацій і вітчизняних підприємств-інвесторів.
Другий напрям –формування механізму залучення кредитних ресурсів та прямих інвестицій під гарантії місцевих органів влади, створення системи рефінансування за рахунок вторинного інвестиційного ринку, залучення коштів населення –надійного інвестора розвитку міського господарства. Прикладом такої підтримки і залучення кредитів іноземних банків можна назвати проект реформування та модернізації системи водопостачання і водовідведення у Запоріжжі та Львові, системи теплопостачання у Києві та Севастополі. Вартість таких проектів складає 50-900 млн. ум. од., з терміном довгострокового кредитування на 15-20 років.
Інвестиційна привабливість житлово-комунальної сфери значною мірою визначається величезним потенціалом ресурсозбереження, який вже у поточному році оцінюється сумою понад 600 млн. ум. од. у рік. Тобто в якості джерела погашення кредитів можна використати зекономлені енергетичні ресурси.
Робота підприємств в умовах повного самофінансування та регульованого ринку створює об'єктивні умови для децентралізації та послаблення вертикальних зв'язків галузевого характеру, змінює повністю функції державних органів влади та органів місцевого самоврядування, надання останнім повної відповідальності та прав на своїх територіях. Реалізація економічної реформи в країні привела до формування нових типів структур ринкового характеру –концернів, асоціацій, акціонерних компаній, приватних підприємств інших форм господарювання, які забезпечують сьогодні вертикальну та горизонтальну інтеграцію виробництва і управління економічними методами.
Досвід міст щодо збільшення надходжень коштів за спожиті комунальні послуги відображає реальні соціально-економічні процеси в нашій країні. Органи місцевої влади та самоврядування намагаються навіть в існуючих несприятливих умовах досягти зміцнення фінансово-економічного стану міського господарства. Вирішенню цих проблем сприяє створення загальноміських автоматизованих систем збору та обробки платежів за послуги.
Велике значення має залучення громадськості до вирішення проблем життєзабезпечення міст. Громада починає самостійно визначати обсяги та якість необхідних послуг, потребу та обсяги інвестицій, а також обсяги необхідних платежів для розвитку міського господарства. Зі свого боку місцеві органи влади та комунальні підприємства починають усвідомлювати важливість участі територіальної громади у плануванні розвитку інфраструктури.
Аналізуючи та розраховуючи всі можливі витрати, пов'язані з проведенням заходів щодо реформування економіки та структури міського господарства в країні, прогнозно визначені такі витрати по роках на період до 2006 року, за даними Держбуду України (табл. 3).
Таблиця 3
Витрати, пов'язані з реформуванням і розвитком житлово-комунального господарства, млн. грн.
Витрати
Обсяги послуг та витрати, пов'язані з діяльністю житлово-комунального господарства 10800
у тому числі оплата населення
Збитковість (втрати) пов'язана з діяльністю житлово-комунального господарства
Витрати, пов'язані з нарахуванням:
субсидій - - -
пільг 401 - - -
Витрати та ефективність енергозбереження в галузі:
на реалізацію заходів -
на лічильники -
інноваційний фонд -
Вартість зекономлених ресурсів -
Витрати, пов'язані з модернізацією підприємств житлово-комунального господарства -
Державна підтримка формування нормативно-правової бази, програм оновлення основних фондів, науково-дослідних робіт (включаючи місцеві бюджети) - 450
Інвестиційні кошти, включаючи іноземні, пов'язані з реалізацією конкретних проектів -
Представлені науково-методичні напрацювання в теорії управління соціально-економічним розвитком міського господарства дали можливість розробити практичні рекомендації щодо удосконалення структури управління, поєднуючи принципи ринкової економіки, галузевого та територіального характеру стосунків у містах. Територіальні утворення, місцеве самоврядування стають основними суб'єктами в системі місцевого управління.
В п'ятому розділі “Формування корпоративного управління містами” викладені концептуальні засади корпоративного управління, особливості формування та критерії ефективності управління територіальними утвореннями, стратегія та принципи формування системи корпоративного управління містами, його економічна природа.
Запропонована концепція розглядає територіальне утворення як своєрідну корпорацію населення, де кожна людина володіє однаковими частками загального капіталу. Основу механізму корпоративного управління становлять договірні відносини органів місцевого самоврядування з населенням, керівниками підприємств, організацій та установ різних форм власності на базі балансу інтересів сторін-учасників. На цій базі розроблена організаційна основа механізму корпоративного управління –соціально-фінансова група, яка по суті є відкритим акціонерним товариством.
Структура економіки територіального утворення дає уявлення про взаємозв'язки її елементів, кругообіг фінансів, товарів і послуг, які забезпечують життєдіяльність населення і представлена на рис. 7.
Корпоративний метод господарювання –це захист населенням своїх соціально-економічних інтересів. Корпоративно-організовані економічні простори об'єднуються виходячи з об'єктивних економічних закономірностей та доцільності розвитку.
можливість кошти + прибуток
кошти кошти
Т П У
кошти фінанси
товари, продукти кошти
Рис. 7. Структура економіки територіального утворення.
Корпоративна економіка об'єднує суб'єктів з протилежними інтересами в економічному житті. Корпоративний економічний порядок набуває своєї повної дієвості завдяки створенню нової структури всього соціального життя людей.
Концепція містить критерії та показники оцінки цього розвитку, побудована з врахуванням сучасного стану українського суспільства.
До основних засад формування корпоративного типу управління територіальними утвореннями належать:
Звідси випливає послідовність робіт з розроблення та впровадження програми соціально-економічної підтримки інтересів населення, створення міжрегіонального фонду програми, інших інститутів корпоратизму.
Ця програма, яка є абсолютно новою моделлю господарювання і корпоративного управління на сучасному етапі суспільного розвитку, здатна використати величезний історичний досвід і залучити творчі сили та резерви у процес облаштування та відродження економіки України.
Важливу роль відіграє обґрунтована система критеріїв оцінки якості життя людини, що включає характеристики рівнів здоров'я кожної людини і доходів бюджетів сімей; запропонована система показників-індикаторів розвитку територіальних утворень, яка складається з чотирьох груп: екологія, здоров'я та харчування населення; доходи та матеріальна забезпеченість населення; результати діяльності підприємств; соціально-економічні відносини. Виведений інтегральний індекс соціально-економічного стану товариства, який виражає стійкий зв'язок людини, соціуму та економіки. Показники для розрахунку цього індексу для міста, району, територіального утворення підбираються відповідно до їх здатності виразити не тільки і не стільки виробничу активність, скільки реальний рівень якості життя. Територіальні утворення стають основною ланкою в системі управління, основними його суб'єктами.
Людина свою економічну діяльність здійснює не ізольовано, а в суспільстві. Ця взаємодія людей вимагає певного методу господарювання та управління для того, щоб спільними зусиллями вирішити проблеми та підвищити якість життя. На цьому ґрунтуються теоретичні основи корпоративної організації та управління соціально-економічним розвитком території, міста чи регіону.
Аналіз стану та корпоративних методів управління розвитком територіальних утворень, задіяних соціально-фінансових механізмів показав велике значення місцевих органів влади та місцевого самоврядування, особливо на початковому, організаційному етапі розробки та впровадження корпоративності в господарюванні. До цієї роботи залучаються також і органи самоорганізації населення –будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів тощо. Сучасним елементом корпоратизації міського господарства є об'єднання співвласників квартир (будинків), які засновуються на демократичних і договірних стосунках з метою вирішення проблеми утримання житлового фонду.
Формування таких об'єднань, кооперативних структур у будівництві, сфері побуту є основою для створення соціально-фінансових інституцій та програм розвитку територій.
ВИСНОВКИ
На захист виносяться результати комплексних досліджень теоретичних і практичних проблем розвитку міського комплексу країни в умовах ринкової трансформації економіки за напрямами, що випливають з мети та поставлених завдань.
Результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновки концептуального, теоретичного і науково-практичного спрямування, основними з яких є:
1. Історичний процес підвищення ролі міст, міського способу життя і міської культури у розвитку суспільства, пов'язаний з його просторово-територіальною діяльністю. Названа просторово-територіальна концентрація діяльності людей характерна для міського комплексу країни. Міський комплекс представляє собою відкриту динамічну соціально-економічну систему, яка об'єднує міста та міські поселення з постійними якісними та структурними зрушеннями, змінами внутрішніх та зовнішніх економічних зв'язків, динамічною інноваційною діяльністю.
Єдність ринку праці, наявність відтворювального процесу трудових ресурсів, спільна економічна та соціальна інфраструктури, процес постійного поглинання нових територій приводять до переростання міст в агломерації, конурбації, мегаполіси, світові міста, урбанізовані райони. Забезпечується виробнича кооперація, інтеграція міських економік в єдину економічну систему. Наявність спільних інформаційних, транспортних та комунікаційних мереж об'єднують міста в міський комплекс, який стає домінуючим в стратегії економічного розвитку країни.
2. Формування нової системи розвитку економіки регіонів, особливо міського комплексу стає найважливішою умовою виходу з кризи, забезпечення сталого розвитку територій та країни в цілому. Основний теоретичний підхід пов'язаний з тим, що регіональне господарство функціонує та розвивається ефективно лише в системі взаємодії міста та села. Місто несе в собі інноваційний початок, село навпаки, консервативний. В цій системі виникає генеруюче джерело відтворювальних процесів, тобто економічна пара регіональної економіки –“виробництво-споживання”.
. Концептуальні основи ефективного розвитку та розміщення продуктивних сил включають нові підходи та шляхи розвитку економіки за рахунок інтегрального використання переваг міського комплексу. Міський комплекс України можна визначити як сукупність міст та міських поселень різних форм та масштабів, взаємозалежних суб'єктів господарювання з територіальним розміщенням трудових та природних ресурсів, інтелектуальним, інформаційним, управлінським та культурно-патріотичним потенціалом, прогресивними формами кооперації та інтеграції з регіонами.
. Розвиток сфери інформації та інформаційних технологій привели до глобалізації не тільки економіки, але й відносин у сфері свідомості людей. Великі міста стають центрами інноваційної діяльності, інтелектуального виробництва найновіших ідей та технологій. Методологія економічного розвитку включає в першу чергу розуміння закономірностей, які об'єднують людей в суспільство спільного проживання на окремій, окресленій території та в окремому просторі. Такий підхід вимагає створення нової моделі розвитку –соціо-еколого-економічної, регіонально орієнтованої. Міста стають соціополюсами. Концепція соціополісу поєднує в собі принципи регіональної економіки, концентрує необхідні для швидкого розвитку фінансові, матеріальні, інтелектуальні ресурси, поєднує інтереси виробництва та людей, які живуть на цій території. Названим рисам відповідають великі міста та міський комплекс нашої країни в цілому.
. Стратегія соціально-економічного розвитку міст та міського комплексу в цілому пов'язана з якісними та структурними змінами, потребує формування нового середовища функціонування, постійної адаптації до змін, необхідності забезпечення динамічної рівноваги. Генеральна схема планування території України, її аналітичні, прогнозні та концептуальні підходи стають головним документом стратегії розвитку держави, основою для детальної розробки планів розвитку регіонів та міст України. Міський комплекс, виступаючи рушійною силою суспільства, одночасно створює багато екологічних проблем і ризиків. Урбанізація посилила тиск на міста, привела до поглинання містами нових територій та приміських земель, а з ними сільських населених пунктів. Потрібен екософський підхід до різних форм господарювання, який орієнтує нас на комплексне вивчення та ідентифікацію факторів, що відображають специфічні риси господарської діяльності різних просторових та територіальних утворень.
. Розвиток економіки міст та регіонів країни вимагає формування цілісної системи прогнозних і програмних планів розвитку на науковій основі з урахуванням демографічної ситуації, стану використання природного, науково-виробничого та трудового потенціалу, кон'юнктури регіонального ринку, досягнутого рівня економіки та соціальної сфери. Показники прогнозних та програмних документів стають основою для розробки суб'єктами підприємницької діяльності власних прогнозів та планів.
. Ринкова трансформація економіки, побудова відкритого суспільства потребують нових підходів до стабілізації та розвитку регіональної економіки. Одним із таких сучасних підходів є створення спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку з пільговими режимами інвестиційної діяльності. Це дає можливість залучити до місцевих ресурсів інвестиції, нові технології, сучасний менеджмент, розширити зовнішньоекономічні зв'язки, створити додаткові робочі місця, покращити системи розселення в країні.
. Важливим фактором розвитку в умовах переходу міського господарства до ринкової економіки стає раціональне використання міських територій. Міські території представляють собою головний ресурс міського комплексу, в якому сконцентровано 75% населення, 95% фінансових та наукових ресурсів, майже весь промислово-виробничий потенціал. Плата за землю може складати 15-40% всіх надходжень до міського бюджету.
В той же час органи місцевого самоврядування, володіючи такими цінними ресурсами не можуть успішно вирішувати проблеми функціонування територіальних утворень. Економіка багатьох міст перебуває в кризовому стані і потребує розробки і реалізації спеціальних економічних ринкових заходів і програм переходу на самофінансування розвитку території.
9. Вирішення житлової проблеми залишається найбільш гострою соціально-економічною та політичною проблемою. Запропоновані науково обґрунтовані підходи та принципи формування фінансово-кредитних систем, в основі яких іпотечне кредитування та будівельні заощадження громадян. Залучення громадян до вирішення головної соціальної проблеми –основа нової житлової політики. Детальний аналіз світового та вітчизняного досвіду дав можливість розробити свою вітчизняну систему житлового кредитування.
10. Системна криза міського господарства не може бути подолана без його радикального реформування. Основними напрямами є: удосконалення системи управління підприємствами всіх форм власності, розмежування функцій влади різних рівней, забезпечення бездотаційності та самодостатнього фінансування, ефективна енергозберігаюча політика. В першу чергу потрібно провести реструктуризацію боргів, подолати збитковість, забезпечити достатнє поточне фінансування. Науково-методичні напрацювання дозволили розробити конкретні заходи щодо вирішення цих проблем.
. Перехід до ринкових форм господарювання потребує інших економічних методів управління міським комплексом, радикальної зміни податкової, бюджетної, цінової та тарифної політики. Названі фактори виконують функції регулювання та стимулювання діяльності підприємств та організацій, управління та координації всіх дій на території, розмежування повноважень всіх рівней влади.
Удосконалення тарифної політики передбачає формування економічно обґрунтованих тарифів, перехід на двоставкові тарифи на послуги водо-, теплопостачання та водовідведення, встановлення диференційованої квартирної плати залежно від якісних характеристик житла. Методики та системи розрахунків тарифів повинні повністю відповідати ринковим умовам.
12. Територіальні утворення стають основною ланкою, основними суб'єктами в системі управління містами. Людина свою економічну діяльність, творчий потенціал реалізує в суспільстві. Ця взаємодія людей на спільній території вимагає нового методу господарювання для підвищення рівня та якості життя. На цьому ґрунтуються теоретичні основи корпоративної організації розвитку території, міста та регіону. Ринкова трансформація системи самоврядування включає всі ланки кооперативного управління –кооперативи, об'єднання громадян, асоціації, громадські організації, органи самоорганізації населення тощо.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографія:
1. Онищук Г.І. Проблеми розвитку міського комплексу України: теорія і практика. –К.: Науковий світ, 2002. –с.
Брошури:
2. Кукса В.П., Онищук Г.І., Руль М.В., Семчук Г.М., Чернявський В.П. Створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків –основа реформування житлового сектора. –Київ.: УкрЛітопис, 1996. –с. (здобувачем обґрунтовано питання реформування житлового сектору, приватизації державного житлового фонду).
. Кукса В.П., Онищук Г.І., Охтень О.І. Приватизація державного житла: запитання і відповіді. –К.: Янус, 1996. –с. (здобувачем розроблено положення про порядок передачі житла у власність громадян).
. Короткий Г.І., Онищук Г.І., Третяк В.І. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності менеджера. –К.: ДІЖКГ, 1999. –с. (здобувачеві належать питання щодо оцінки працездатності керівника, визначення конфліктних ситуацій).
. Онищук Г.І., Руль М.В. Тарифна політика і ціноутворення в водопровідно-каналізаційному господарстві. –К.: ДІЖКГ, 2000. –с. (здобувачем розроблено та викладено перший та п'ятий розділ стосовно питань сучасного стану водопровідно-каналізаційного господарства та регулюючих функцій місцевих органів влади щодо тарифної та цінової політики).
Статті у наукових фахових виданнях:
6. Онищук Г.И. Проблемы хозрасчета города // Экономика Советской Украины. – 1990.- № 5. –С. 14-17.
7. Онищук Г., Крат В. Рыночная экономика и городской пассажирский транспорт // Экономика Советской Украины. –. – № 6. –С. 7-10.
8. Онищук Г.И. Практика экологически ориентированного проектирования и строительства жилья в Украине // Сб. науч. тр. ИЭП НАН Украины. –Донецк, 1999. – С. 471-499.
9. Онищук Г.И. Жилищная реформа и ее влияние на социально-экономическое развитие городов // Наукові праці Донецького державного технічного університету. Серія: економіка. Донецьк: Дон ДТУ. –. –Вип. 22. –С. 125-134.
10. Онищук Г.І. Планування та організація економічного розвитку міст // Схід. Серія: економіка. –. –№ 5. –С. 40-42.
11. Онищук Г.І. Удосконалення системи платежів та бюджет міста // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвуз. зб. наук. пр. –Дніпропетровськ: Наука і освіта. –. –Вип. 29. –С. 53-56.
. Онищук Г.І. Житлова політика та її вплив на соціально-економічний розвиток міст // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвуз. зб. наук. пр. –Дніпропетровськ: Наука і освіта. –. –Вип. 30. –С. 78-93.
13. Онищук Г.І. Основні шляхи забезпечення населення житлом та поліпшення якісного складу житлового фонду України // Схід. Серія: економіка –. –№ 1. –С. 28-32.
14. Онищук Г.І. Житлово-комунальна реформа –основа соціально-економічного розвитку населених пунктів // Схід. Серія: економіка. –. –№ 5. –С. 28-32.
15. Онищук Г.І. Удосконалення системи управління міським господарством // Схід. Серія: економіка. –. – № 6. –С. 15-22.
16. Онищук Г.І. Економіка житлово-комунального господарства і нові підходи у формуванні цінової і тарифної політики // Економіка України. –. –№ 7. –С. 22-29.
17. Онищук Г.І. Удосконалення корпоративного управління територіальними утвореннями // Cтратегія економічного розвитку України. Наук. зб. К.: КНЕУ. –2001. –Вип. 7. –С. 592-601.
18. Онищук Г.І. Стійкий розвиток населених пунктів і житлова проблема // Комунальне господарство міст: Наук.-техн. зб. Серія: економічні науки –К.: Техника. –. – Вип. 34. –С. 24-29.
19. Онищук Г.І. Розвиток інвестиційної діяльності та створення спеціальних економічних зон України (вітчизняний досвід та проблеми) // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр. –К.: РВПС України НАН України: В 2 ч. –. –Ч. 2. –С. 34-47.
20. Онищук Г.І. Критерії ефективності управління територіальними утвореннями // Зб. наук. пр. К.: Київський національний університет будівництва і архітектури. –. –Вип. 9. –С. 3-8.
. Онищук Г.І. Управління стабілізацією і розвитком регіональної економіки // Регіональна економіка. –. –№ 4. –С. 46-54.
. Онищук Г.І. Світовий досвід реформування промислових підприємств та підприємств сфери послуг // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. –К.: РВПС України НАН України. –. –С. 89-98.
23. Онищук Г.І. Концепція корпоративного управління соціально-економічним розвитком міст // Економіка України. –.–№ 1. –С. 4-10.
24. Онищук Г.І. Соціально-економічні особливості житлово-комунальної сфери міського господарства // Комунальне господарство міст: Наук.-техн. зб. Серія: економічні науки. –К.: Техника. –. –Вип. 37. –С. 65-71.
25. Онищук Г.І. Ринок житла –елемент системи управління містом. Принципи його формування та функціонування // Схід. Серія: економіка –. –№ 1. –С. 31-33.
. Онищук Г.І. Управління розвитком фінансових механізмів житлового кредитування, їх вплив на регіональну економіку: теорія та практика // Cтратегія економічного розвитку України: Наук. зб. К.: КНЕУ. – 2002. –Вип. 9. –С. 331-342.
27. Онищук Г.І. Міський комплекс країни як просторова територіально-виробнича система господарювання // Комунальне господарство міст: Наук.-техн. зб. –Вип. 41. –Серія: Економічні науки. –К.: Техніка. –. –С. 151-160.
Статті в інших виданнях:
28. Онищук Г.І. Централізація та автоматизація системи платежів за комунальні послуги, шляхи подальшого вдосконалення // Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури: Зб. наук. пр.- Дніпропетровськ: ПДАБА. –. –№ 11. –С. 32-48.
. Онищук Г.І. Автоматизація та диспетчеризація системи управління –основні системні елементи житлово-комунальної реформи в містах // Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури: Зб. наук. пр. –Дніпропетровськ: ПДАБА. –. –№ 8. –С. 28-31.
30. Онищук Г.И. Современное состояние и проблемы обновления жилищного фонда в странах СНГ // Бюллетень строительной техники. – М., 2001.- № 10.- С. 12-16.
. Онищук Г.И. Состояние дел по реконструкции домов первых массовых серий // Будівельні конструкції: Зб. наук. пр. –К.: НДІБК. –. –Вип. 54. –С. 31-34.
Тези:
32. Онищук Г.И. Ценообразование в жилищном строительстве // Материалы междунар. семинара "Новый этап реализации государственной целевой программы "Жилище" –М.: Минстрой РФ. ЦБНТИ. –. –С. 73-77.
. Онищук Г.И. Проблемы водоснабжения и обработки стоков в жилищно-коммунальном хозяйстве Украины // Материалы междунар. конгресса "Экология, технология, экономика водоснабжения и канализации", г. Ялта. Харьков: "Глобус". –. –С. 3-4.
34. Онищук Г.И. Опыт создания и деятельности объединений собственников жилья в Украине // Материалы междунар. семинара "Создание кондоминиумов и жилищных товариществ в рамках осуществления жилищно-коммунальной реформи". –Москва: МЖК "Центр". –. –С. 76-82.
35. Онищук Г.І. Тенденція розвитку населених пунктів та житлова проблема // Матеріали другої міжнарод. наук.-практ. конф. “Реконструкція житла”. –К.: “Нора-прінт”. –. –С. 21-25.
36. Онищук Г.І., Муляр Л.Х. Практика екологічно-орієнтованого будівництва в Україні // Матеріали міжнард. конф. ООН (Habitat) “Житло та навколишнє середовище”. –Відень: Центр ООН. –. –С. 243-249. Особистий внесок: проаналізовано екологічний вплив будівництва на стан населених пунктів та втрати, пов'язані з цим фактором.
37. Онищук Г.І., Дамаскін Б.С. Про нагальну необхідність реконструкції 5-ти поверхових житлових будинків перших масових серій // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Реконструкція житла”. –К.: “Нора-прінт”. –. –С. 10-12. Особистий внесок: обґрунтовано економічну ефективність реконструкції житлового фонду.
38. Онищук Г.И. Современное состояние и проблемы обновления жилищного фонда в странах СНГ // Материалы ХІV заседания межправительственного совета по сотрудничеству в строительной деятельности стран СНГ: Сб. докладов. –Астана: Госстрой Казахстана. –. –С. 14-43.
. Онищук Г.И. Факторы устойчивого развития городов Украины. Теория и практика. // Материалы междунар. науч.-практ. конф. "Устойчивое развитие городов". –Харьков: Харьковская государственная академия городского хозяйства. –.
40. Онищук Г.І. Реконструкція –як складова частина державної житлової політики // Материали міжнар. наук.-практ. конф. “Реконструкція житла”. –К.: “Нора-Друк”. –. –С. 9-13.
АНОТАЦІЯ
Онищук Г.І. Міський комплекс України: теорія та практика розвитку. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.10.01 –Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2002.
В дисертації висвітлені теоретико-методологічні та практичні аспекти розвитку міського комплексу України, розкриті соціально-економічна сутність міського комплексу, проблеми розвитку та шляхи їх вирішення.
Визначені основні принципи реформування, до яких віднесені соціальна направленість, розмежування функцій всіх рівней влади, самодостатність та самофінансування регіонів та міст країни.
Значна увага приділена проблемам, пов'язаним з удосконаленням системи управління соціально-економічним розвитком міст на основі використання значного інтелектуального, фінансово-економічного, культурного та трудового потенціалу міст. Науково обґрунтована інноваційна діяльність міст, система залучення інвестицій для розвитку територій.
Розкрито наукові засади розвитку міського господарства, використання територіальних ресурсів на базі ринкових стосунків. Висвітлені питання розвитку механізмів фінансової стабілізації міської економіки, створення сучасної вітчизняної моделі іпотечної системи кредитування житлового будівництва. Досліджені та запропоновані нові підходи та принципи формування цінової та тарифної політики в міському господарстві.
Важливим є дослідження щодо формування корпоративного управління містами та територіальними утвореннями, залучення до цього населення, громадських об'єднань, органів самоврядування.
Ключові слова: міський комплекс, соціально-економічний розвиток, місто, міське господарство, цінова і тарифна політика, корпоративне управління, іпотечне кредитування, територіальні аспекти, самоврядування, житлово-комунальне господарство, територіальне утворення, міська економіка.
Аннотация
Онищук Г.И. Городской комплекс Украины: теория и практика развития. –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора экономических наук по специальности 08.10.01 –Размещение производительных сил и региональная экономика. –Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины, Киев, 2002.
В диссертационной работе разработаны и представлены концептуальные основы эффективного развития городского хозяйства, повышения уровня жизни в городах. Особенность концепции в том, что она определяет новые подходы и пути развития городской экономики за счет интегрального использования преимуществ городского комплекса, его индустриального, информационного, управленческого и культурно-патриотического ресурса, прогрессивных форм кооперации и интеграции с регионами.
В работе раскрыто содержание понятия городского комплекса страны как открытой территориально-производственной, социально-экономической системы, совокупности городов и городских поселений с постоянными качественными и структурными изменениями, трансформацией внутренних и внешних экономических связей, динамичной инновационной, научно-технической деятельностью, развитой инфраструктурой.
Теоретически обоснована новая концепция управления стабилизацией и развитием городской экономики на принципах постиндустриального общества, экономической интеграции и кооперации, использования интеллектуального и информационного ресурсов. Главной целью определена стратегия развития социально-ориентированного экономического потенциала, обеспечения саморазвития и самодостаточности экономики городов.
В диссертации определена система приоритетов, реализация которых обеспечивает стабильное социально-экономическое развитие населенных пунктов: формирование современной градостроительной политики, региональные направления развития инфраструктуры городов, активизация научно-технического, финансового, интеллектуального потенциалов городских образований, повышение роли органов местного самоуправления в решении проблем самофинансирования и развития экономики городских районов, сохранение и улучшение экологического состояния населенных пунктов, инвестирование в развитие “человеческого капитала”, использование творческого личного потенциала каждого жителя, как мощного источника развития и улучшения качества жизни населения.
В работе усовершенствованы на основе анализа инвестиционной деятельности отдельных городов концептуальные подходы создания благоприятных условий для инвестирования, критерии оценки инвестиционной привлекательности регионов и городов, определены конкретные функции разных уровней власти в вопросах развития свободных экономических зон и территорий приоритетного развития.
В диссертационной работе определены главные направления реформирования и формирования рыночных механизмов функционирования и развития городского хозяйства и системы управления ним. Обоснованы новые подходы к формированию ценовой и тарифной политики в жилищно-коммунальном хозяйстве; определен системный подход к развитию механизмов жилищного кредитования и оценки их влияния на городскую экономику.
Предложены рекомендации по формированию корпоративного управления городами и территориальными образованьями, привлечение к этому процессу населения, общественных объединений, органов самоуправления.
Ключевые слова: городской комплекс, социально-экономическое развитие, город, городское хозяйство, ценовая и тарифная политика, корпоративное управление, ипотечное кредитование, территориальные аспекты, самоуправление, жилищно-коммунальное хозяйство, территориальное образование, городская экономика.
ANNOTATION
Onyshchuk G. City complex of Ukraine: theory and practice of development. –Typescript.
Thesis for a scientific degree of Doctor of Economics. Speciality 08.10.01. –Productive Forces arrangement and regional economy. Council for Study of Productive Forces of Ukraine, NAS of Ukraine, Kyiv, 2002.
The thesis deals with theoretical –methodological and practical aspects of Ukrainian city complex development, social-economic nature of city complex, problems and ways for their solution. The main reformation principles are determined; they are: social purposefulness, demarcation of functions of all power levels, self-sufficiency and self-financing of regions and cities of the country.
Much attention is paid to problems connected with improving the system of management of social-economic development of cities on the basis use of essential intellectual, financial-economic, cultural and labour potential of cities. Problems of development of city economy financial stabilization mechanisms, problems of creating modern model of domestic hypothecary system for housing construction crediting are analysed.
New approaches and principles of price and tariff policy formation in city economy are investigated and suggested. Researches of cities and territories corporative management formation, encouraging population, public organizations and self-government institutions for participation are of great importance.
Key words: city complex, social-economic development, city, price and tariff policy, corporative management, hypothecary crediting, territorial aspects, self-government, housing and communal services, territorial formation, city economy.