У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

27р30 Затверджено Вченою радою Київського міжнародного університету Протокол 3 від 31 жовтня 2011 р

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-03-13

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 3.2.2025

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра теорії та практики перекладу

О.О. Лавриненко

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ПЕРЕКЛАДУ

(на матеріалі англійської мови)

Навчальний посібник

Київ – 2011

УДК

ББК 81.2-7р30

Затверджено Вченою радою Київського міжнародного університету

Протокол № 3 від 31 жовтня 2011 р.

Рецензенти:

С.П. Денисова, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри зіставного мовознавства і теорії та практики перекладу Київського національного лінгвістичного університету;

О.М. Кінщак, кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та практики перекладу Інституту лінгвістики Київського міжнародного університету

Л-13 Лавриненко О.О. Методика викладання перекладу : навчальний посібник / Лавриненко Олександр Олександрович. – К. : Вид-во КиМУ, 2011. – 154 с.

ISBN 978-617-651-014-7

У навчальному посібнику визначено базові компоненти, на які слід орієнтуватися під час викладання дисциплін перекладацького циклу, узагальнено теоретичні й методологічні засади навчання перекладу, розглянуто системи вправ для навчання різних видів усного й письмового перекладу, визначено роль інформаційних технологій у процесі підготовки перекладачів, а також з’ясовано особливості навчання галузевого перекладу.

Для перекладачів, викладачів перекладу, аспірантів і студентів.

ISBN 978-617-651-014-7

ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………….	6
Розділ І	БАЗОВІ КОМПОНЕНТИ НАВЧАННЯ ПЕРЕКЛАДУ ………………………………………..	11
	1.1.	Професійна компетенція перекладача ……….	11
		1.1.1.	Мовна компетенція …………………...	13
		1.1.2.	Комунікативна компетенція …………	15
		1.1.3.	Текстотворча компетенція …………...	17
		1.1.4.	Технічна компетенція ………………...	18
	1.2.	Ерудиція перекладача …………………………	19
	1.3.	Кодекс професійної етики перекладача ……...	21
Розділ ІІ	ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА УСНОГО ПЕРЕКЛАДАЧА …………………………………….	27
	2.1.	Теоретичні засади навчання усного перекладу	27
	2.2.	Вправи для навчання усного перекладу	34
		2.2.1.	Вправи на мнемотехніку ……………	35
		2.2.2.	Вправи з організації усного мовлення	39
		2.2.3.	Вправи на подолання труднощів усного перекладу ……………………	43
		2.2.4.	Вправи на застосування комплексних трансформацій під час усного перекладу ……………………………...	50
	2.3.	Особливості підготовки синхронних перекладачів …………………………………...	59
	2.4.	Використання інформаційних технологій у процесі підготовки усних перекладачів ……...	67
Розділ ІІІ	ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ПИСЬМОВОГО ПЕРЕКЛАДАЧА …………………………………….	72
	3.1.	Підходи до навчання письмового перекладу ..	72
	3.2.	Основні принципи навчання письмового перекладу ………………………………………	75
	3.3.	Система вправ для навчання письмового перекладу ………………………………………	84
	3.4.	Типологія перекладацьких помилок ................	99
Розділ IV	НАВЧАННЯ ГАЛУЗЕВОГО ПЕРЕКЛАДУ …….
	4.1.	Навчання художнього перекладу …………….
	4.2.	Навчання науково-технічного перекладу ……
	4.3.	Навчання офіційно-ділового перекладу ……..
	4.4.	Навчання перекладу газетно-інформаційних матеріалів ………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………...

ВСТУП

У сучасному світі, як ніколи раніше, відчувається гостра потреба у великій кількості кваліфікованих перекладачів. Зумовлено це низкою як економічних, культурних, так і соціальних чинників. Без послуг професійних перекладачів неможливо уявити міждержавну співпрацю в різних сферах, роботу міжнародних конференцій, діяльність міжнародних корпорацій, розвиток туризму тощо. Такому стану справ неабияк сприяє також принципова позиція міжнародних організацій, де вважають, що задля збереження національної самобутності міжнародне спілкування повинно вестися всіма офіційними робочими мовами.

Потреба в професійній підготовці перекладачів, спрямованій на розвиток міжкультурної й міжкомунікативної співпраці, з одного боку, випливає з усвідомлення того, що знання іноземних мов недостатньо для здійснення якісного перекладу. Так званий “природний” переклад, коли рішення приймаються інтуїтивно, є однозначно можливим за певних обставин. Проте з огляду на ступінь відповідальності професійний переклад як складний і багатогранний вид розумової діяльності людини повинен відповідати чітко визначеним вимогам, що досягається завдяки наполегливим тренуванням.

З другого боку, не менш важливо пам’ятати, що вміння перекладати не є прерогативою лише талановитих людей. Нині вважається, що навчити перекладати можна будь-кого, а кінцевий результат залежить від часу, зусиль і цілеспрямованості як студента, так і вчителя. Відповідно зростають вимоги до рівня професійної підготовки та особистих якостей перекладачів.

Становлення методики навчання перекладу як науки почалася порівняно нещодавно. Теоретичні й практичні розробки, що нині визначають процес навчання перекладу у вищій школі, належать багатьом відомим ученим, як вітчизняним (В.І. Карабан, І.В. Корунець, С.Є. Максімов, О.В. Максименко, Л.М. Черноватий, С.О. Швачко), так й іноземним (І.С. Алексєєва, Л.С. Бархударов, Н.Н. Гавриленко, В.Г. Гак, В.Н. Комісаров, Л.К. Латишев, Р. К. Міньяр-Бєлоручев, О.Ф. Ширяєв). Завдяки зусиллям цих та інших учених з’ясовано основні принципи навчання перекладу, визначено сукупність умінь і навичок, необхідних для здійснення майже всіх видів перекладацької діяльності, а також розроблено системи вправ, спрямованих на їхнє опанування.

Віддаючи належне всім досягненням у царині навчання професійних перекладачів, слід зазначити, що нині між теоретичною підготовкою фахівців із перекладу у вищих навчальних закладах України та практичною діяльністю у відповідній сфері досі спостерігаються значні суперечності. Уміння й навички перекладу, зокрема, усного у випускників спеціалізованих перекладацьких відділень і факультетів характеризуються фрагментарністю, причому часто ігноруються як методичні, психолінгвістичні й психолого-педагогічні особливості підготовки фахівців у цій сфері, так і реальні потреби ринку перекладацьких послуг, який диктує свої умови.

На відміну від навчання іноземних мов, у межах якого накопичено чималий досвід, у сфері підготовки професійних перекладачів ще не розроблено комплексної системи методів і прийомів. Як зауважив Л.М. Черноватий, досі нез’ясованими залишаються такі питання, як зміст навчання, відбір навчального матеріалу, критерії оцінювання кінцевого продукту й шляхи формування перекладацької компетенції, а надто її однозначного тлумачення [64, с. 28]. Недостатньо уваги звертається на психологічну підготовку майбутніх перекладачів, через що вони часто виявляються неготовими до виконання професійних обов’язків.

Зважаючи на занизьку результативність традиційних методик навчання перекладу, актуальним видається питання оптимізації самого процесу навчання. Нагальною є потреба розробки комплексу вправ і завдань, спрямованих на формування перекладацької компетенції, які б ураховували всі аспекти реальної роботи перекладача, надто її діяльнісний характер.

Слід пам’ятати, що методика навчання перекладу відрізняється від навчання мови. Ця методика має зовсім інші цілі – навчити не системи мови, а відтворення однієї системи засобами іншої. Викладачі перекладу повинні не просто навчати перекладу, а й самим бути професійними перекладачами. Практика, коли перекладу навчають відомі перекладачі, цілком виправдовує себе. Це вважається престижним і етичним як для самого перекладача, так і для навчальних закладів, із якими він співпрацює. Не применшуючи важливість самостійної роботи в процесі підготовки професіональних перекладачів, очевидним є те, що без допомоги досвідченого викладача звичайно не обійтися. Адже підготовка перекладачів має на меті не стільки повідомлення певного обсягу інформації, скільки формування й розвиток професійних умінь і навичок. Ідеться про опанування принципів, методів і прийомів різних видів перекладу, а також особливостей їх використання в конкретних умовах.

Навчальний посібник “Методика викладання перекладу” розрахований на студентів магістратури перекладацьких відділень вищих навчальних закладів України. Складається посібник із чотирьох розділів.

У першому розділі розглядаються базові компоненти професійної діяльності перекладача, спільні для усного і письмового перекладу, зокрема, складники професійної компетенції перекладача, ерудиція перекладача, перекладацька етика.

У другому розділі висвітлено роль усного перекладу в сучасному світі, запропоновано систему вправ для навчання усного послідовного й усного синхронного перекладу: вправи на мнемотехніку, вправи з організації усного мовлення, вправи на подолання труднощів усного перекладу, вправи з використання комплексних трансформацій під час усного перекладу.

У третьому розділі розглядаються теоретичні й методологічні засади письмового перекладу, визначено підходи й систему вправ для навчання різних видів письмового перекладу.

Четвертий розділ присвячений особливостям навчання галузевого перекладу, зокрема, навчанню художнього, науково-технічного, офіційно-ділового перекладу, а також перекладу газетно-інформаційних матеріалів.

РОЗДІЛ І

БАЗОВІ КОМПОНЕНТИ НАВЧАННЯ ПЕРЕКЛАДУ

1.1. Професійна компетенція перекладача

Фах перекладача передбачає складну розумову діяльність, що потребує специфічних знань, умінь і навичок. Через це підготовка професійних перекладачів повинна передбачати низку педагогічних, психологічних і методично-організаційних заходів, які й визначатимуть рівень сформованості перекладацької компетенції.

Питання, пов’язані з формуванням професійної компетенції перекладача, яка в широкому розумінні вважається здатністю фахово перекладати (усно або писемно), розглядали І.С. Алексєєва, В.С. Виноградов, Т.В. Ганічева, В.Н. Комісаров, І.В. Корунець, Л.К. Латишев, Р.К. Міньяр-Бєлоручев, В.І. Проворотов, Я.Й. Рецкер, Л.М. Черноватий, С.О. Швачко, І.І. Халєєва та інші.

Серед складників перекладацької компетенції Л.К. Латишев і В.І. Проворотов розрізняють базові, спеціальні та специфічні [34, с. 8]. До базових складників дослідники зараховують знання, уміння й навички, актуальні в усіх видах перекладу. Специфічними складниками перекладацької компетенції є знання, уміння й навички, необхідні в одному або кількох споріднених видах перекладу (письмовому, усному послідовному, усному синхронному). Спеціальні складники залучаються здебільшого при перекладі текстів певного жанру й стилю (офіційно-ділових, художніх, науково-технічних).

Отже, для створення обґрунтованої системи вправ важливим видається визначення конкретних знань, навичок і вмінь як складників цієї компетенції. Найчастіше з-поміж таких складників перекладацької компетенції у вузькому розумінні згадують лінгвістичні, когнітивні, соціокультурні, комунікативні, текстотворчі.

Т.В. Ганічева, наприклад, до змісту професійно-орієнтованої перекладацької компетенції зараховує низку компонентів, а саме: комунікативний, професійно-технічний, текстотворчий, прагматичний, стратегічний і морально-етичний [14, с. 40]. З.Ф. Підручна наголошує на психологічній, комунікативній, професійно-комунікативній, загально-педагогічній, лінгвокраїнознавчій, наочній, філологічній, дослідницькій і професійно-значущій компетенції професійних перекладачів [50, с. 103]. В. Шляхова, у свою чергу, виокремлює мовну, мовленнєву, комунікативну, культурознавчу й фахову компетенції перекладача [68, с. 149].

На думку І.Ю. Голуб, психологічна готовність до здійснення перекладу виявляється в певних соціально-психологічних якостях особистості, наприклад: здатність усвідомити власну ідентичність; здатність до рольової дистанції або вміння абстрагуватися від власної позиції; здатність зрозуміти ситуацію представника іншої культури; відсутність страху перед незнайомою інформацією; лінгвокраїнознавча, соціолінгвістична, культурознавча спостережливість і чутливість, соціокультурна сприйнятливість до виявлення тенденцій взаємодії загальнокультурного та національного; соціокультурна й расова неупередженість [16, с. 62].

Як можна переконатися, згадані вище дослідники звертають увагу на одні й ті ж знання, уміння й навички, проте розподіляють їх по-різному. Через це в посібнику перевагу надано традиційному підходу В.Н. Комісарова, який свого часу виокремив мовну, комунікативну, текстотворчу й технічну компетенції професійного перекладача [25, с. 326]. Адже мовленнєвий, лінгвокраїнознавчий, професійно-технічний, професійно-комунікативний, морально-етичний, психологічний та інші компоненти випливають із названих загальних видів перекладацької компетенції.

1.1.1. Мовна компетенція перекладача. Мовна компетенція перекладача передбачає використання мовних засобів відповідно до цілей і ситуації спілкування. Ідеться про знання граматичних форм тієї чи іншої мови, значення її окремих складників, а також їх фонетичних, морфологічних, семантичних і стилістичних особливостей.

У широкому розумінні мовна компетенція, яка передбачає знання лексики, орфографічних, фонетичних і граматичних правил, включає мовленнєву компетенцію, яка, у свою чергу, передбачає сформованість у студентів мовленнєвих умінь – продуктивних (уміння говорити/писати) та рецептивних (уміння аудіювати/читати). Адже уміння говорити і писати базується на фонетичних, лексичних, граматичних знаннях і навичках. Як зазначив В.Н. Комісаров, мовна компетенція передбачає знання зв’язків між формами і значеннями різних знаків як у самій системі (парадигматичні зв’язки), так і в процесі їхнього використання в процесі спілкування (синтагматичні зв’язки), що регулюється за допомогою певних правил, які можуть бути обов’язковими або необов’язковими (мовленнєва норма/узус) [25, с. 327]. Порушення перших робить мовлення неправильним, порушення других – незвичним.

Не підлягає сумніву, що недостатній рівень мовної підготовки з іноземної мови може стати серйозною перепоною для майбутніх перекладачів у формуванні їх професійної компетентності. Як зазначила Н.Н. Гавриленко, передумовою адекватного перекладу будь-якого тексту рідною мовою є його повне, глибоке й точне розуміння перекладачем [8, с. 9]. Проте не слід забувати, що вільне володіння іноземною мовою не гарантує того, що переклад буде здійснено якісно, оскільки мовленнєва діяльність перекладача передбачає вільне володіння не однією, а принаймні двома мовами.

Викладачі перекладу мають змогу пересвідчитися, що проблему часто становить не розуміння вихідного повідомлення, а здатність правильно відтворювати його рідною мовою [40, с. 8]. У студентів з’являються сумніви у сполучуваності слів, їх стилістичній відповідності тощо. Упевненість, що в тому чи іншому дискурсі “у нас говорять саме так” є не менш важливою, ніж здатність розуміти іноземний текст. Саме тому на початку навчання майбутні перекладачі повинні бути зорієнтовані також на опанування рідної мови порівняно з іноземною, її фонетичних, морфологічних, граматичних, лексичних і стилістичних особливостей, у чому можуть допомогти вправи на подолання мовної інтерференції.

1.1.2. Комунікативна компетенція перекладача. Компетентним вважається той перекладач, який не лише володіє мовою, але й спроможний приймати правильні рішення, пов’язані з його функцією посередника в міжкультурній комунікації [70, с. 342]. Інакше кажучи, ідеться про так звану комунікативну компетенцію, тобто вміння співвідносити мовні засоби з метою й умовами спілкування; уміння організовувати мовленнєве спілкування відповідно до соціальних норм поведінки носіїв рідної чи іноземної мов, а також національно обумовлених особливостей використання тих чи інших мовних засобів.

На думку В.Н. Комісарова, комунікативну компетенцію перекладача утворює його здатність до інференції – формування правильних розумових висновків на основі мовленнєвих висловлювань [25, с. 329].

Дещо ширше комунікативну компетенцію перекладача нині розглядають Л.М. Пелепейченко і В.В. Місеньова, які зараховують до неї закони подачі і сприйняття інформації, логіку побудови висловлювання, вибір стратегії і тактики, мовленнєвої поведінки, релевантної комунікативній ситуації, урахування макро- і мікрокультур у комунікації, особливості спілкування в конфліктній та екстремальній ситуації, основи мовної поведінки в ситуації ділового спілкування, закони публічного спілкування тощо [46, с. 108].

На думку дослідників, успішність комунікації майбутнього перекладача забезпечують когнітивні чинники (інформативність, логічність, організація інформації, точність, повнота висвітлення і т. ін.), психологічні чинники (адекватність ситуації, урахування умов дискурсу, відповідність етичним нормам і т. ін.), мовні чинники (техніка мови, грамотність, стилістична правильність, відповідність нормам мовного етикету і т. ін.); взаємодія психологічних і мовних чинників, яка відтворюється в типі мовної особистості, який необхідно враховувати в побудові стратегії і тактик мовленнєвої поведінки [46, с. 114].

У будь-якому випадку від комунікативної компетенції перекладача залежить правильний вибір перекладацької стратегії, тобто відбір чинників, що забезпечують успішність міжмовної комунікації, а саме: визначення мети комунікації, осмислення соціокультурних умов комунікації, створення соціокультурного портрету партнера з комунікації, визначення принципів відбору вербальних і невербальних засобів комунікації. Усе це зумовлює навчання студентів основам лінгвоетнокультури, лінгвопрагматики. Вони повинні знати норми мовленнєвої і невербальної поведінки носіїв мови та вміти використовувати ці знання в процесі спілкування.

1.1.3. Текстотворча компетенція перекладача. Текстотворча компетенція передбачає вміння створювати тексти різних жанрів і функціональної спрямованості. Ідеться про здатність визначати тип вихідного тексту, обирати правильну перекладацьку стратегію й тактики для його відтворення мовою перекладу, враховуючи намір автора й ситуацію спілкування. Адже труднощі перекладу зумовлені як особливостями граматичної будови, лексики, семантики та прагматики двох мов, так і жанровими особливостями відповідних текстів, а також різною частотністю вживання мовних елементів і системних відповідників у них.

Текстотворча компетенція перекладача включає вміння створювати різножанрові тексти як іноземною мовою, так і рідною. Таке вміння необхідне з огляду не лише на можливі жанрово-стилістичні відмінності подібних текстів в двох мовах, а й часто пасивне сприйняття їх особливостей рідною мовою.

Останнім часом можна простежити відмову від текстотворчого підходу в процесі навчання перекладу на користь дискурсотворчого, відповідно до якого переклад професійно-орієнтованих текстів потребує дискурсивного аналізу. На основі такого аналізу у свідомості перекладача формується так званий концепт тексту, який являє собою його об’єктивний аналіз [8, с. 12]. Принцип дискурсивного аналізу видається важливим з огляду на необхідність формування дискурсивної компетенції майбутніх перекладачів у сфері професійної комунікації.

1.1.4. Технічна компетенція перекладача. У сучасному світі діяльність професійного перекладача безпосередньо пов’язана з використанням низки технічних засобів. На зміну традиційним словникам прийшли електронні (AABBYY Lingvo, Golden Dictionary), якими користуватися швидше і зручніше. При перекладі, наприклад, науково-технічних чи інших термінологічних текстів у пригоді можуть стати такі електронні перекладачі, як Software Translator, IM Translator, Prompt Professional та інші. Пошукові системи в мережі Інтернет дають змогу швидко перевірити сполучуваність лексичних одиниць, частотність їх вживання в тому чи іншому дискурсі, дослідити їх регіонально-стилістичні особливості. Відповідне програмне забезпечення може неабияк допомогти скомпонувати і належним чином відредагувати текст перекладу.

Для усного перекладача актуальними є навички використання спеціального обладнання для синхронного перекладу, стаціонарних мікрофонів, засобів радіозв’язку, а також мультимедійного обладнання.

Належне використання згаданих технічних засобів для письмового чи усного перекладу в професійній діяльності можливе лише за умови ознайомлення з принципами їх роботи вже під час навчання. Тому викладач будь-якої дисципліни перекладацького циклу повинен одразу розповісти студентам про наявні технічні можливості забезпечення якісних перекладацьких послуг.

1.2. Ерудиція перекладача

Один із найважливіших складників підготовки майбутніх перекладачів полягає в розширенні їхніх фонових знань. У своїй діяльності професійним перекладачам доводиться зіштовхуватись із текстами з різних галузей знань, що вимагає відповідного рівня поінформованості. Найбільшим попитом на ринку перекладацьких послуг нині користуються офіційно-ділові, юридичні, економічні та науково-технічні переклади.

Якщо фахівцю з письмового перекладу стають у нагоді словники, довідники і, зрештою, фахівці в певній галузі, то перекладачеві, який має справу з усним перекладом, доводиться бути сам на сам із джерелом інформації. Часу на використання довідників чи отримання консультації експертів він не має. Отже, людина, яка працює у сфері усного перекладу, повинна не лише мати належний рівень мовної підготовки і спеціальні навички, а й бути обізнаною з відповідним матеріалом.

Чільне місце в загальній ерудиції перекладача посідає лінгвокультурологічна обізнаність. Як зауважив Р.К. Міньяр-Бєлоручев, компетенція перекладача не обмежується мовною та мовленнєвою компетенціями. Переклад буде повноцінним, якщо перекладачеві вдалося пізнати глибину культури того народу, на знання мови якого він претендує. Мова відображає концептуально-національне бачення навколишнього світу, своєрідність опису певних предметних ситуацій, пов’язану з географічним положенням країни, її історією, релігією, побутом, традиціями та звичаями [40, c. 14].

У перекладача, який прагне бути конкуренто-спроможним на ринку праці, повинна бути установка на збільшення ерудованості, що дає йому змогу постійно розширяти тематичний діапазон. Це ще раз доводить слушність “навчання впродовж усього життя” – відомого принципу роботу професійного перекладача.

1.3. Кодекс професійної етики перекладача

У будь-якій професії є власні моральні норми і закони професійної поведінки, які не можна порушувати. Перекладацька діяльність, як і решта видів професійної діяльності людини, повинна підпорядковуватися певним етичним нормам і правилам аби виконувати своє суспільне призначення. Перекладацька етика – це правила поведінки перекладача під час виконання ним професійних обов’язків, насамперед у взаєминах із замовником, іншими учасниками перекладацького процесу, а також колегами-перекладачами.

Студентам слід постійно нагадувати Кодекс професійної етики перекладача, принципи якого розроблять усі професійні об’єднання перекладачів, як міжнародні, так і українські. Основними положеннями Кодексу професійної етики перекладача, якими у своїй діяльності керується Міжнародна федерація перекладачів, є такі:

1) перекладач не має права за своїм бажанням змінювати текст при перекладі, скорочувати його або розширювати, якщо тільки це не погоджено із замовником;

2) при перекладі перекладач за допомогою відомих йому професійних дій завжди прагне відтворити інваріант вихідного тексту;

3) у деяких випадках усного послідовного чи синхронного перекладу перекладач виявляється особою, наділеною також і дипломатичними повноваженнями. Якщо ці дипломатичні повноваження за перекладачем визнані, він має право погрішити проти точності вихідного тексту, виконуючи функцію допоміжної особи в підтримці дипломатичних відносин, перешкоджаючи їх ускладненню, але не зобов’язаний при цьому захищати інтереси якоїсь однієї сторони;

4) в інших випадках перекладач не має права втручатись у відносини сторін, так само, як і виявляти власну позицію з приводу тексту перекладу;

5) перекладач зобов’язаний зберігати конфіденційність матеріалів, переданих йому для перекладу, і без потреби не розголошувати їх зміст;

6) перекладач зобов’язаний усіма відомими йому способами забезпечувати високий рівень компетентності в усіх сферах мови оригіналу, мови перекладу, техніки перекладу і тематики тексту;

7) перекладач має право вимагати всіх необхідних умов для забезпечення високого рівня перекладацької компетентності, серед іншого й відповідних умов своєї праці (при усному перекладі – надійності транслювання апаратурою, при потребі – зниження темпу мови оратора; при синхронному – надання промов ораторів напередодні, пауз у роботі для відпочинку тощо; при письмовому – надання довідкової літератури за темою);

8) перекладач несе відповідальність за якість перекладу, маючи на нього авторське право, захищене законом, причому його ім’я обов’язково повинно бути вказане при публікації перекладу;

9) перекладач зобов’язаний турбуватися про власне здоров’я, оскільки від його фізичного стану залежить якість перекладу;

10) під час усного перекладу перекладач повинен дотримуватись етики спілкування, поважаючи свободу особистості і не принижуючи гідності співрозмовника;

11) перекладач не має права реагувати емоційно на індивідуальні дефекти в мовленні оратора і не повинен їх відтворювати; він орієнтується під час усного перекладу на усний варіант літературної норми мови перекладу;

12) перекладач не має права брати участь у скандалах чи перекладати лайку, якою обмінюються співрозмовники;

13) у письмовому перекладі перекладач зобов’язаний дотримуватися правил його оформлення, які забезпечують коректне ставлення до замовника;

13) перекладач зобов’язаний одразу повідомляти про свою недостатню компетентність, виявлені помилки виправляти, а не приховувати.

Подібними є морально-етичні норми Асоціації перекладачів України, яка рекомендує перекладачам дотримуватися таких принципів професійної діяльності:

1) забезпечувати професійний рівень виконання перекладів;

2) дотримуватися точних строків виконання письмового перекладу, забезпечувати перевірку (вичитування) перекладу перед наданням його замовнику (клієнту);

3) докладати постійні зусилля для підвищення професійного рівня;

4) дотримуватися конфіденційності матеріалів, наданих для перекладу, і не використовувати отримані відомості в корисливих цілях;

5) дотримуватися колегіальності, тобто не критикувати перед замовником (клієнтом) переклади, виконані іншими перекладачами;

6) не вводити в оману замовника (клієнта) недобросовісною рекламою і не давати хибної інформації про можливості своєї перекладацької діяльності.

7) не допускати зриву прийнятого замовлення на переклад через відмову від нього на користь іншого замовлення;

8) не допускати відмови від продовження надання послуг з усного перекладу з необ'єктивних причин;

9) не допускати переманювання замовника (клієнта) у перекладацьких агенцій-працедавців, колег-перекладачів;

10) з розумінням сприймати обґрунтовані претензії замовника (клієнта) щодо якості перекладу та вживати необхідних заходів для їхнього усунення;

11) не перекладати за демпінговими цінами;

12) не брати участі у заходах, що можуть зашкодити репутації АПУ.

Під час навчання майбутнім перекладачам необхідно прищеплювати чемність, стриманість, відповідальність, об’єктивність, толерантність, уміння концентрувати увагу, зберігати конфіденційність інформації. Тому критичні зауваження, висловлені викладачем, повинні бути тактовними і чітко аргументованими. Студенту потрібно продемонструвати помилковість виконаного ним перекладу, водночас підштовхуючи його до прийняття правильних перекладацьких рішень. У такому випадку адекватний переклад буде результатом розумової праці самого студента, а не варіантом, нав’язаним викладачем.

Належне місце в системі підготовки професійних перекладачів повинні посідати спеціальні курси “Основи професійної діяльності перекладача” й “Дипломатичний протокол і етикет”, які передбачають ознайомлення студентів із особливостями поведінки перекладача в різних ситуаціях.

Слід пам’ятати і про те, що жоден кодекс професійної поведінки, жодні рекомендації не можуть охопити всі ситуації, у які ледь не щодня потрапляє практикуючий перекладач. Одначе розглянуті вище правила повинні слугувати орієнтиром, точкою відліку для зваженого вибору способу поведінки в тому чи іншому випадку.

Запитання і завдання для самоконтролю

Назвіть базові компоненти професійної компетенції перекладача.
Які класифікації перекладацьких компетенцій ви знаєте?
Що передбачає мовна компетенція перекладача?
Чи передбачає мовна компетенція перекладача вільне володіння лише іноземною мовою?
У чому суть комунікативної компетенції перекладача?
Яка перекладацька компетенція передбачає правильний вибір стратегій і тактик перекладу?
Чим текстотворчий підхід до навчання перекладу відрізняється від дискурсотворчого?
Що являє собою технічна компетенція перекладача?
Які технічні засоби забезпечення усного перекладу на сучасному етапі ви знаєте?
Які технічні засоби забезпечення письмового перекладу на сучасному етапі ви знаєте?
Яка роль ерудиції в професійній діяльності перекладача?
Назвіть основні положення Кодексу професійної етики перекладача.
Чи повинен перекладача повідомляти про свою недостатню компетентність у певній галузі?
Коли перекладач має право змінювати текст при перекладі?

РОЗДІЛ ІІ

НАВЧАННЯ УСНОГО ПЕРЕКЛАДУ

2.1. Теоретичні засади навчання усного перекладу

Основними видами усного перекладу звичайно називають усний послідовний і усний синхронний переклад. Окрім цього, до різновидів усного перекладу також зараховують усний двосторонній переклад, переклад-нашіптування й усно-зоровий переклад.

Усний послідовний переклад частіше використовується на заходах із невеликою кількістю учасників, що не вимагає додаткового технічного оснащення. Оратор робить спеціальні логічні паузи, під час яких перекладач може передати висловлену фразу рідною для слухача мовою. Послідовний переклад може використовуватися під час телефонних переговорів, нотаріальних дій, судових засідань за участю іноземців.

Різновидом усного послідовного перекладу є усний двосторонній переклад, який О.В. Максименко називає також контактним [37, с. 10]. Такий вид перекладу застосовується в умовах безпосереднього контактування співрозмовників – під час ділових переговорів, конференцій, круглих столів, виставок, презентацій.

Двосторонній переклад передбачає переклад невеликих за обсягом фрагментів – реплік, питань, відповідей, пояснень тощо. Навантаження на пам’ять перекладача є менше, ніж при усному послідовному перекладі. У нього майже завжди є можливість зорієнтуватись у ситуації спілкування, зробити належну прагматичну адаптацію перекладу, при потребі перепитати, уточнити. Вимоги до мовного оформлення контактного перекладу не є надто суворими, але за умови, що це не вплине на інтереси замовника перекладу.

Усно-зоровий переклад (переклад з аркуша), коли зорове сприйняття синхронізується з мовленням, є досить поширеним видом усного перекладу. У такий спосіб перекладають електронні та роздруковані на паперовому носії листи, факси, тексти на моніторі комп’ютера, різні інструкції, програми, рекламні буклети, різні документи тощо.

Особливістю синхронного перекладу є одночасність сприйняття усного повідомлення і перекладу. Інакше кажучи, доповідачеві не потрібно робити паузи для того, щоб перекладач встигав виконувати переклад.

Виник синхронний переклад у першій половині ХХ століття, коли з’явилися необхідні для нього технічні засоби. Система синхронного перекладу являє собою стаціонарну або розбірну кабіну, де розміщена установка синхронного перекладу, що включає дві пари навушників (головних телефонів) і мікрофон для перекладачів, а також набір навушників чи переносних приймачів за кількістю учасників, які потребують перекладу. Із використанням синхронного перекладу організовуються заходи за участю великої кількості людей, які проводяться у великих конференц-залах чи аудиторіях, – конференції, симпозіуми, семінари, презентації.

Переклад-нашіптування є синхронним перекладом без спеціального обладнання. До нього вдаються у випадку, коли один або кілька учасників заходу потребують усного перекладу. Перекладач сидить поруч (або трохи позаду) учасника зустрічі й пошепки перекладає.

Незважаючи на істотні відмінності між окремими видами усного перекладу, усі вони мають щось спільне. Тому спочатку видається доцільним розглянути загальні якості усного перекладача незалежно від того, який вид перекладу він виконує. З-поміж таких якостей можна виокремити аналітичне мислення, миттєву реакцію, уміння узагальнювати, інтуїцію, уміння швидко пристосовуватися, здатність концентрувати увагу, фізичну й психологічну витривалість, гарну пам'ять, ораторські здібності, приємний голос, допитливість, тактовність, дипломатичність [37, с. 8].

Під час послідовного перекладу, насамперед на конференціях, перекладач повинен уміти тримати увагу аудиторії. Слід враховувати не лише жестикуляцію ораторів, а також ситуацію, за якої виконується переклад. Адже на якість перекладу впливає не лише рівень підготовки перекладача, але й зовнішні чинники: сторонні розмови, шум у приміщенні, налаштування звукової апаратури, розміри приміщення та навіть настрій оточуючих. Перекладач повинен уміти не лише запам’ятати й точно перекласти все сказане, але й розбудити інтерес до дискусії, надто коли промова триває довше, ніж заплановано.

В усного перекладача не має часу на використання словників довідкової літератури чи консультування. Це означає, що людина, яка працює у сфері усного перекладу, повинна бути неабияк ерудованою, а також обізнаною з матеріалом. Фахівці, які забезпечують усний послідовний чи синхронний переклад на важливих зустрічах, конференціях, семінарах, конгресах, засіданнях, мають право заздалегідь ознайомитися з порядком денним, аби підготуватися до заходу належним чином, принаймні актуалізувавши в пам’яті відповідну термінологію. Проте жоден професійний перекладач, незалежно від ступеня підготовки, не застрахований від часткового нерозуміння вихідного повідомлення, причому зумовлено це може бути як лінгвістичними, так і екстралінгвістичними чинниками. Через це підготовка усних перекладачів повинна передбачати вправи, спрямовані на оволодіння прийомами генералізації, конкретизації, диференціації, компресії, компенсації і т. д., які допомагають правильно реагувати в різних проблемних ситуаціях.

Загальновідомо, що в основі усного перекладу, який ґрунтується на автоматизованому володінні низкою прийомів, лежить здатність швидко приймати перекладацькі рішення. Ітися може навіть про кілька секунд, щоб знайти прийнятний варіант. Одним зі способів розвинути здатність швидкого прийняття правильних перекладацьких рішень є введення обмежень у часі для виконання відповідних вправ. Використовувати елементи конкуренції на початковому етапі (у випадку виникнення паузи переклад продовжує інший студент) та обмеження часу здійснення перекладу на основному етапі навчання пропонує І.С. Алексєєва [2, с. 47].

Такий підхід видається слушним, однак, на наш погляд, зловживати часовими обмеженнями, передусім на початковому етапі, не варто, оскільки студенти, які не встигають вчасно сформулювати власну думку, можуть зневіритись у своїх силах.

О.В. Максименко також радить не переривати студентів, а зауваження й виправлення висловлювати вже під час аналізу виконаного перекладу [37, с. 6]. Такий підхід дає студентам можливість самовиправлятися, завершувати фрази, покладаючись лише на власні сили, звикати до ролі усного перекладача. Атмосфера, у свою чергу, повинна бути доброзичливою, аби студенти повірили у власні здібності, а відтак застосували весь свій потенціал для здійснення перекладу.

Ще одна якість, необхідна в усіх видах усного перекладу, – володіння технікою усного мовлення. Перекладач повинен мати правильну дикцію, уміти інтонаційно правильно оформляти висловлювання і говорити досить голосно. Мають рацію ті, хто стверджує, що усний перекладач повинен бути професійним оратором. Хоча йому часто доводиться працювати в досить складних, часом екстремальних умовах, його мовлення повинно справляти на слухачів достатньо позитивне враження.

Викладач зобов’язаний звертати увагу на оформлення усної мови студентів. За недбалу дикцію, тиху невиразну мову, неправильну інтонацію він повинен навіть знижувати оцінку.

Не менш важливим є елемент тренування психологічної стійкості, адже елемент невпевненості і страху перед аудиторією може нівелювати здобуті знання, уміння й навички. З огляду на це доцільним є введення вправ, що сприяють підвищенню впевненості в собі, зокрема, рольових ігор, а також використання мультимедійних технологій, які дають змогу імітувати реальні умови роботи перекладача.

Активний тренінг усного перекладу слід розпочинати ближче до середини навчання. Такий тренінг повинен бути орієнтованим на специфічні особливості цього виду перекладацької діяльності, а саме: 1) часовий цейтнот, через який рішення потрібно приймати миттєво; 2) брак доступу до довідкових матеріалів і словників; 3) психологічний вплив із боку цільової аудиторії.

Так, О.В. Максименко наголошує на важливості дотримання загальноприйнятних у світовій практиці підготовки усних перекладачів засад, з-поміж яких виокремлює такі: 1) створення ситуацій, наближених до реальних умов роботи професійного перекладача; 2) автоматизація когнітивних операцій усного перекладу; 3) робота з поширеними на ринку перекладацьких послуг текстами; 4) домінування перекладу з іноземної мови на рідну (саме так працюють перекладачі в міжнародних організаціях); 5) тренування синхронного перекладу на старших курсах [37, с. 5-6].

Навчання усного перекладу звичайно відбувається на таких етапах: 1) підготовчому; 2) тренувальному; 3) аналітичному.

Підготовчий етап передбачає ознайомлення з видом перекладу, що розглядається, й особливостями його здійснення. На цьому етапі увага також може звертатися на загальний аналіз комунікативної ситуації і розвиток певних базових навичок, наприклад, прогностичних чи аналітичних.

Тренувальний етап передбачає формування якостей, необхідних для ефективного здійснення відповідного виду перекладу, у процесі виконання спеціальних тренувальних вправ. Важливими тут є як інваріантні перекладацькі дії, що виявляються незалежно від ситуації роботи, так і дії, зумовлені специфікою перекладу.

Завершальний аналітичний етап покликаний сформувати вміння аналізувати власну перекладацьку діяльність і сприяти розвитку механізмів самокорекції й удосконалення раніше сформованих професійних умінь і навичок.

2.2. Система вправ для навчання усного перекладу

Видові ознаки вправ для навчання усного перекладу були запропоновані в роботах багатьох дослідників, зокрема, І.С. Алексєєвої, Л.М. Алексєєвої, Т.В. Ганічевої, Р.К. Міньяр-Бєлоручева, В.В. Соколової, Г.В. Чернова, Л.М. Черноватого, С.О. Швачко, О.Ф. Ширяєва. Найчастіше з-поміж таких вправ науковці виокремлюють підготовчі й тренувальні.

Підготовчими є вправи на розвиток пам’яті, як механічної, так і смислової, вправи на сприйняття іншомовного мовлення, вправи з організації усного мовлення. У ролі усного перекладача складно уявити людину з поганою дикцією чи людину, яка нездатна запам’ятовувати інформацію, а це означає, що усний переклад неможливо опанувати без інтенсивного розвитку перцептивних, мнемічних та розумових здібностей.

Ефективність запам’ятовування й використання мовних одиниць і моделей перекладу, у свою чергу, досягається завдяки їх неодноразовому повторюванню в тренувальних перекладацьких вправах, що спрямовані на відпрацювання певних умінь і навичок.

Проте, з другого боку, такий поділ видається умовним. Річ у тoму, що питання тренування пам’яті, розв’язання перекладацьких проблем, принципів трансформування вихідного тексту та зовнішній бік мовлення тією чи іншою мірою залишаються актуальними на всіх етапах підготовки усних перекладачів. Основним у процесі оволодіння навичками усного перекладу, найважливішими з яких видаються навички мнемотехніки, техніки мовлення, використання трансформацій і подолання труднощів усного перекладу, є принцип поступового нарощення труднощів.

Отже, залежно від аспектів підготовки вправи для навчання усного перекладу поділено на такі групи: 1) вправи на мнемотехніку; 2) вправи з організації усного мовлення; 3) вправи на подолання труднощів усного перекладу; 4) вправи на застосування комплексних трансформацій під час усного перекладу.

2.2.1. Вправи на мнемотехніку. Мнемотехніка дає змогу розвивати якісну й позиційну пам'ять, тобто навички запам’ятовування як значних обсягів інформації, так і порядку слідування інформативних одиниць. Для цього в пригоді стають вправи з повнозначними словами, цифрами, а також власними іменами і назвами, які, у свою чергу, видається доцільним умовно поділити на безасоціативні, асоціативні, операційні.

Найпопулярнішими серед безасоціативних вправ, орієнтованих на механічне запам’ятовування інформації, є позаконтекстні вправи з тематичними й числовими рядами. Гарна оперативна пам'ять – уміння утримувати в пам'яті початковий текст (або його сенс) доти, доки він не буде перекладений, є якістю, необхідною усному перекладачеві.

Вправи з числами передбачають повторення чи навіть запис, групи чисел, що не викликають жодних асоціацій, бажано в напрямку збільшення кількості цифр, із яких вони складаються. Спочатку навичку числового запам’ятовування тренують рідною мовою, згодом – іноземною.

285

9 358

48 732

716 239

1 325 906

36 851 592

495 617 254

7 548 354 573

187

2 593

17 513

465 917

5 614 752

62 965 278

421 628 452

9 438 149 653

743

2 194

57 382

694 617

9 627 185

81 525 413

658 151 539

4 253 338 571

Тематичні ряди можуть бути засновані на повнозначних словах, власних іменах і назвах, словах-реаліях, що безпосередньо не пов’язані з певною загальновідомою інформацією. Так, вправи з повнозначними словами передбачають повторення групи слів на позначення видових чи родових понять, не змінюючи їх послідовності, наприклад, кедр, каштан, дуб, береза.

Часом тематичний ряд бажано розбивати неочікуваним словом, що дає змогу перекладачу завжди бути готовим до появи нової, несподіваної інформації, наприклад, вольсфаген, мерседес, ланос, БМВ, опель. Такий прийом дає змогу звикнути до нової інформації, запам’ятати її не виділяючи. Кількість слів можна збільшувати від заняття до заняття.

Подібною є вправа з топонімами, але про ефект несподіваності не слід забувати й тут. Наприклад: Іспанія, Іран, Париж, Норвегія. І.С. Алексєєва пропонує чітко розмежовувати топоніми відомі, невідомі, а також екзотичні (ті, що походять з невідомих перекладачу мов) [2, с. 39]. Найскладнішим для виконання є різновид цієї вправи, заснований на екзотичній (африканській, китайській, японській) топоніміці, що має на меті розвиток винятково механічної пам’яті.

Корисними для тренування пам’яті є вправи зі словами-реаліями, зокрема, грошовими одиницями й вимірами. Знання таких реалій, як національні виміри довжини, площі, ширини, ваги і т.д. необхідні будь-якому професійному перекладачеві.

Асоціативні вправи на мнемотехніку засновані звичайно на загальних асоціаціях чи достатньо конкретних мнеобразах. Так, матеріалом для вправи “Числові ряди” можуть бути дати відомих подій чи інша загальновідома інформація. Наприклад, 1812 (Вітчизняна війна з французькими загарбниками), 1917 (Жовтнева революція), 1986 (аварія на Чорнобильській АЕС) тощо.

Щодо вправи “Тематичні ряди”, то починати дослідники радять із країнознавчо-орієнтованих топонімів, оскільки вони однозначно співвідносяться з країнами, мова яких вивчається: Manchester (футбольний клуб “Манчестер Юнайтед”), Liverpool (музичний гурт “Бітлз”), the Hague (Гаазький трибунал), Hollywood (центр американської кіноіндустрії).

Операційні вправи на мнемотехніку передбачають залучення логічних завдань. Таке тренування пам’яті й логічні операції можна поєднувати вже на початковому етапі навчання перекладу. Наприклад, студенти повинні перекласти дієслова із заміною категорій числа, часу чи особи. Варіантом таких вправ може бути додавання/віднімання, множення/ділення запропонованих чисел. Важливою для майбутніх перекладачів є вправа на перетворення екзотичних часових і просторових вимірів на національні чи навпаки. Такі вправи спрямовані не на розширення обсягу пам’яті, а її підтримку в мобілізованому стані.

2.2.2. Вправи з організації усного мовлення. Техніка усного мовлення – ще одна якість, необхідна в усіх видах усного перекладу, адже майбутні перекладачі повинні звертати увагу не лише на внутрішній, а й на зовнішній бік мовлення. Для фахового усного перекладу обов’язковою є наявність таких ознак мовлення, як чітка дикція, правильне інтонаційне оформлення висловлювання, високий темп мовлення, відсутність невмотивованих пауз, слів-паразитів, заповнювачів пауз, а також повторів слів і словосполучень [65, с. 23]. Це означає, що перекладач повинен уміти інтонаційно правильно оформити вислів, говорити голосно, мати правильну дикцію, тобто бути професійним оратором. Незважаючи на складані, часом екстремальні умови роботи, усний переклад повинен справляти на слухачів враження добре оформленого мовлення.

Загальновідомо, що усне мовлення, на відмінну від писемного, є не таким упорядкованим. Однак широка лексико-синтаксична варіабельність усного мовлення в поєднанні з багатими ритміко-інтонаційними засобами дає змогу компенсувати цей “недолік”. Уміння правильно оформлювати переклад інтонаційно допомагає перекладачеві виходити зі скрутних становищ, у які він нерідко потрапляє. Так, коли вже в процесі перекладу перекладач помітив, що обрав невдалу синтаксичну схему, він може компенсувати допущені синтаксичні “вільності” за допомогою інтонаційних засобів.

Навички інтонаційного оформлення мовлення відпрацьовуються вже під час занять із практичного курсу іноземної мови за допомогою виразного читання, декламування віршів, скоромовок і т.д. Проте не зайвими в підготовці усних перекладачів є спеціальні вправи на тренування згаданої вище якості (“риторичні” за Р.К. Міньяр-Бєлоручевим).

Тренувати темп мовлення можна за допомогою таких завдань: 1) виконати переклад якомога швидше, уникаючи необґрунтованих пауз; 2) відтворити зміст прослуханого тексту по черзі речення за реченням, орієнтуючись на попереднього “перекладача”; 3) виконати переклад у визначений термін.

Чільне місце в системі вправ з організації мовлення, зокрема, темпу мовлення посідає тіньовий повтор або повторення луною (англ. shadowing, рос. эхо-повтор). Мета вправи – наслідувати темп мовця, не відстаючи й не наздоганяючи його. Студенти повинні повторювати запропонований у запису текст із запізненням у два-три слова. Зауважимо, що з часом темп мовлення можна варіювати, імітуючи таким чином реальні умови діяльності перекладача.

Темп мовлення можна тренувати також за допомогою перекладу із зоровою опорою. Відмінність цієї вправи в тому, що вихідна інформація сприймається на візуальному рівні. Але суть залишається незмінною – досягати безперервного, одначе трохи уповільненого темпу мовлення, що дає змогу виграти час для прийняття правильного перекладацького рішення.

У професії усного перекладача важливе значення має голос, який повинен звучати виразно, упевнено, досягати найвіддаленіших кутків (якщо переклад відбувається в аудиторії). Голос можна і потрібно тренувати за допомогою виразного читання вголос, декламування тощо. Бажано взяти навіть декілька уроків “сценічної мови”. Правильна постанова голосу важлива не тільки для тих, хто слухає усного перекладача, але й для самого перекладача – якщо голос “поставлений” неправильно, він швидко “сідає”, і перекладач не зможе говорити і працювати довго.

Корисною для майбутніх усних перекладачів є вправа для тренування ситуаційних висловлювань (з нагоди урочистих подій, офіційних промов, приїзду офіційних делегацій, виконання церемоній і традицій тощо), причому практикувати такі висловлювання можна як на занятті, так і вдома. Важливу роль у цьому аспекті відіграють стандартні речення, що використовуються як звернення, вітання, побажання, співчуття, подяка, пошана, підтримка, визнання заслуг і т. п. Список таких стандартних речень, які доцільно заучувати, складається за принципом гнізд, наприклад, гнізда: “побажання”, “звернення”, “ораторські речення” і так далі. Ця вправа є важливою з огляду на те, що дає змогу перекладачеві здобути впевненість перед виконанням важливого перекладу, відмежувавшись від впливу зовнішніх чинників і повністю зосередившись на виконанні поставленого завдання.

Для вдосконалення техніки усного мовлення рекомендується використовувати вправи на перефразування (що виконуються звичайно усно із зоровою опорою): студентам пропонуються українські, а згодом – іншомовні пропозиції, які вони повинні переформулювати. При цьому може бути вказано, з якого слова починається перефразування (у початковій пропозиції це слово підкреслюється). При перефразуванні допускаються лексичні заміни, додавання, розбиття фрази. При цьому сенс початкової пропозиції має бути збережений.

Не менш важливим в аспекті зовнішньої організації мовлення є вміння заповнювати пустоти, що можуть виникати внаслідок різних чинників усного перекладу. У пригоді тут стають так звані “нейтральні висловлювання”, які ні до чого не зобов’язують, але створюють враження закінченого повідомлення. Відпрацьовується згадане вміння під час перекладу зв’язних текстів, у яких пропущені слова або речення.

Відпрацювання вміння швидкої побудови мовленнєвої схеми в різних умовах має на меті вправа на перетворення синтаксичної структури речення. Студентам пропонується фрагмент рідною, а згодом іноземною мовою, який вони повинні переформулювати, починаючи почергово з різних слів.

Дотичними до організації усного мовлення є вправи на тренування техніки мовлення, до яких В.Н. Комісаров зараховує риторичні вправи на варіювання висловлювання, вправи з уникнення дослівних формулювань тощо [25, с. 397].

2.2.3. Вправи на застосування комплексних трансформацій. У пошуках оптимальних варіантів перекладу перекладач шукає описові звороти, підбирає синоніми, уникає повторення інформації. Такі навички трансформування тренуються за допомогою цілої низки вправ, а саме: вправи на компресію вихідного повідомлення, абзацо-фразовий переклад, мікрореферування, диктант-переклад тощо.

Компресія. Універсальною властивістю майже всіх усних повідомлень є семантична надлишковість, яка забезпечує надійність передачі важливої інформації. Інколи вона може перевищувати навіть 50%. Саме тому в усних повідомленнях багато різних повторів, витлумачень, висловлювань однієї і тієї ж думки різними словами. Надлишковість усного тексту не лише дає змогу перекладачеві впевнитися, що він правильно сприйняв смисл, але й зробити, як це й необхідно, текст перекладу коротшим за текст оригіналу.

Компресія, яка була визначена O.Ф. Ширяєвим як спосіб зменшення обсягу повідомлення без завдання шкоди комунікативному наміру мовця, здійснюється завдяки синонімічній заміні частин висловлювання, а також вилученню відрізків мовлення, які або дублюють зміст попередніх відрізків, або є надлишковими з точки зору комунікативного наміру, або містять інформацію, що вже відома із ситуації спілкування [69, с. 172]. В основі механізму компресії лежить смисловий аналіз, основними методами якого вважаються метод вибору слів із найбільшим семантичним навантаженням і метод трансформації. Перший метод базується на положенні про те, що основне смислове навантаження у висловлюванні мають суб’єкт і предикат. Отже, формою існування думки є переважно предикатема, тобто тема, рема і зв’язок між ними. Метод трансформації, у свою чергу, передбачає широке використання лексичних, морфологічних і синтаксичних замін, зміну порядку слів відповідно до граматичних вимог мови перекладу.

Найпоширенішими завданнями для формування навички компресії є такі: 1) перекласти одне складне речення за допомогою двох простих; 2) замінити підрядний зв'язок сурядним; 3) перекласти лише необхідний склад структури речення без доповнень і пояснень; 4) замінити синонімами чи описовими зворотами слова і висловлювання; 5) компресувати висловлювання рідною мовою й перекласти його скорочений варіант. На початковому етапі для тренінгу компресії найзручніше використовувати знайомі інформаційні повідомлення (новини політики, економіки, культури).

Мікрореферування. Вправа з мікрореферування має на меті розвиток уміння розуміти й запам’ятовування основного змісту усного повідомлення. Суть цієї вправи полягає в такому: викладач зачитує уривок, що містить одну основну думку, а студенти повинні відтворити її кількома словами. Найефективнішим матеріалом для мікрореферування є інформаційні повідомлення обсягом 20–40 слів [56, c. 155].

Вправа з мікрореферування може залучати різні методи смислового аналізу для виділення основи повідомлення. Найбільшу увагу слід звертати на групу підмет-присудок і прецензійну лексику.

Студенти отримують текст і коротко реферують його спочатку рідною, а потім – іноземною мовою. Це допомагає студентам коротко передати основні елементи щойно прочитаного чи прослуханого тексту. Такі вправи формують навички виокремлення в тексті найважливішого, а також розвивають пам’ять, адже згодом тексти збільшуються за обсягом.

Thousands of creditors of Lehman Brothers, the American investment bank that collapsed almost a year ago, face years of delays in recovering their assets after the High Court yesterday refused to sign off administrators’ plans for a quick payout.

The High Court refused to sign off plans to quickly pay out assets of the Lehman Brothers creditors.

Абзацно-фразовий переклад. Основною метою абзацно-фразового перекладу є розвиток слухової й смислової пам’яті, уміння застосовувати комплексні трансформації в усному перекладі й долати як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні перекладацькі проблеми. Суть вправи полягає в тому, що викладач читає, а студент перекладає невеликі абзаци тексту, які згодом можна ускладнювати, висуваючи жорсткіші вимоги до якості перекладу або збільшуючи обсяг тексту для перекладу.

Тренувати абзацно-фразовий переклад можна як із записом, так і без запису. У першому випадку тексти повинні бути більші за обсягом, у другому – менші за обсягом і розгортати одну основну думку.

На відмінну від мікрореферування матеріалом для цієї вправи можуть бути розгорнутіші тексти побутових розмов, інтерв’ю, переговорів і т.д., які, відтворюючи реальні ситуації спілкування, дають змогу відшліфувати переклад спеціальної лексики, еліптичних конструкцій, стилістично-маркованих одиниць тощо. Найбільшу увагу слід звернути на швидкість переходу з однієї мови на іншу й стилістичне оформлення перекладу.

Абзацно-фразовий переклад стає в нагоді для розвитку професійного вміння використовувати такі перекладацькі прийоми, як функціональна заміна, описовий переклад, компенсація втрат.

Диктант-переклад. Диктант-переклад допомагає створити умови, наближені до робочого аудіювання під час послідовного перекладу, позбувшись залежності від писемного тексту. Прослуховування відбувається майже одночасно з письмовим оформленням перекладу, що, у свою чергу, сприяє синхронізації застосування рецептивної навички слухання і продуктивної навички письма.

Диктант-переклад дає змогу з’ясувати обізнаність студентів із способами перекладу лексичних і фразеологічних одиниць, термінів і граматичних структур. Найбільше користі від такої вправи, коли викладач і студенти відразу порівнюють переклади і виправляють можливі інтерференційні помилки.

В.Н. Комісаров радить в процесі такої роботи змінювати темп диктанту [27, с. 98]. Тоді ця вправа тренуватиме також смислову пам'ять, адже втримати в голові кілька десятків слів у певному порядку не завжди видається можливим. Саме смислове, а не механічне запам’ятовування дає змогу студентам успішно боротися з граматичною інтерференцією: вплив синтаксичної структури оригіналу зведено до мінімуму через одноразовість і короткочасність слухового сприйняття.

Переклад-переказ. Вправа “переклад-переказ”, яка передбачає відпрацювання важливих для усного оформлення повідомлення вмінь і навичок, готує до усіх видів усного перекладу. Проте цю вправу можна використовувати в умовах як зорового сприйняття, так і сприйняття на слух. Р.К. Міньяр-Бєлоручев, наприклад, рекомендує починати із зорового сприйняття [39, с. 161]. Студентам пропонуються тексти спочатку рідною, а згодом й іноземною мовою, які вони повинні переказати, уникаючи повторів наявних лексичних засобів. Останнє, звісно, не стосується прецизійної лексики.

Вправа на послідовний переклад з аркуша. Переклад з аркуша дає змогу студентам вправлятись у низці факультативних процедур, зокрема, моніторингу (повторенню слів), перефразуванні, додатковому пошуку рішень, ментальному впорядкуванні сегментів текстів оригіналу й перекладу та їх коментуванні, усвідомленні негативного рішення.

При послідовному перекладі процеси сприйняття тексту і його оформлення чергуються. Спочатку перекладач читає речення або його частину подумки, а потім перекладає прочитане. Після цього він читає подумки наступне речення і так до кінця тексту. Як зазначає Л.М. Черноватий, у процесі такого навчання відбувається поступова інтеріоризація розгорнутих на початкових етапах дій у згорнуті операції. Відпадає необхідність повторів і перефразувань, скорочується кількість невмотивованих пауз і вживання заповнювачів, мовлення стає правильнішим і впевненішим [58, с. 347].

І.С. Алексєєва наголошує на перевагах і недоліках перекладу з аркуша [2, с. 97]. З одного боку, будь-який переклад із зоровою опорою неабияк полегшує роботу перекладача, даючи змогу зосередитися на вивіреному формулюванню тексту мовою перекладу. З другого боку, переклад із аркуша сприяє виробленню вміння сприймати і відтворювати текст на слух із залученням усіх видів пам’яті.

Вправа на тренування перекладацького скоропису. Вправа на тренування перекладацького скоропису передбачає прослуховування невеликих фрагментів іноземною мовою, фіксація основної інформації рідною мовою за допомогою перекладацьких нотаток і відтворення більш-менш повного змісту повідомлення на їх основі.

В основі універсального перекладацького скоропису (УПС), володіння яким є обов’язковим складником усної перекладацької компетенції, лежить смисловий аналіз. Маючи на меті відтворення основного змісту тексту й використання найекономніших формулювань, смисловий аналіз допомагає встановлювати смислові зв’язки між частинами й утворювати складніші смислові єдності завдяки виділенню “смислових опорних пунктів” або “смислових віх тексту” [54, с. 160]. Ці смислові опори, у свою чергу, є результатом смислового групування (членування, аналізу, об’єднання) мовленнєвого матеріалу, тобто компресії вихідного повідомлення.

Для оволодіння навичками смислового аналізу В.В. Соколова виокремлює такі види вправ: 1) вправи на перевірку розуміння загального контексту, у яких студентам пропонується визначити структурні частини тексту; 2) вправи на визначення предикатем, що передбачають визначення предикатем, які містять основну думку тексту; 3) вправи на визначення зв’язків між предикатемами (причино-наслідковий зв'язок, зв'язок допустовості, протиставлення тощо), а також вправи на застосування перекладацьких трансформацій і прийомів, за допомогою яких здійснюється компресія тексту оригіналу [55, с. 162]. Запропоновані вправи, на думку дослідниці, сприяють формуванню навичок смислового аналізу, який, будучи основою універсального перекладацького скоропису, відіграє ключову роль у процесі усного послідовного перекладу.

2.3. Вправи на подолання труднощів усного перекладу

Природа усного перекладу є такою, що незалежно від ступеня підготовленості, досвіду, лексичного запасу й обсягу фонових знань, тлумач неминуче зіштовхується з випадками часткового нерозуміння тексту оригіналу [59, с. 24]. Труднощі усного перекладу можуть мати як лінгвістичний, так і екстралінгвістичний характер. Якщо перші пов’язані з недостатнім обсягом фонових знань чи незнанням лексики, то другі – з особливостями вимови оратора (англійською мовою часто говорять неносії мови), умовами сприйняття виступу (сторонні шуми, відволікання) тощо.

Розвиток умінь долати екстралінгвістичні труднощі передбачає виконання вправ на зворотне корегування, контекстуальну здогадку, використання лексичних і граматичних трансформацій тощо. Л.М. Черноватий, наприклад, пропонує погіршувати якість текстів, які використовуються в навчанні майбутніх перекладачів, для вдосконалення фахової компетенції останніх [59, с. 24].

Щодо лінгвістичних труднощів під час усного перекладу, то формувати навички їх подолання допомагають вправи на автоматизацію вживання перекладацьких відповідників, вправи на знаходження периферійних значень, сполучуваність лексичних одиниць тощо.

Запам'ятовування мовних одиниць і моделей перекладу забезпечується завдяки неодноразовому їх повторенню. Природно, що на заняттях із перекладу найефективнішим є неодноразове вживання частотних мовних одиниць і конструкцій у перекладацьких вправах, що дає змогу одночасно тренувати весь комплекс перекладацьких умінь і навичок.

Нерідко перекладацькі відповідники завчаються за принципом “початкове слово – перекладене слово”. Студенти повинні повторювати найуживаніші еквіваленти, аж поки не досягнуть високого ступеня автоматизму. Знання перекладацьких відповідників без автоматизму їх вживання не є достатнім для усного перекладача, оскільки в нього немає часу на “пригадування” еквівалентів.

Автоматизм також допомагає уникати вагань і тривалих пауз при перекладі, які заважають адекватному сприйняттю тексту, що перекладається, порушують комунікацію між партнерами. Зрідка, передусім у складних ситуаціях, перекладач може дозволити собі невелику паузу для обдумування. Але для того, щоб така пауза не з'являлася на кожному кроці, усний перекладач повинен з високим ступенем автоматизму використовувати найуживаніші перекладацькі відповідники. Тоді невелика пауза при обдумуванні буде сприйматися подібно до паузи в мовленні людини, яка підшуковує слова для звучання думки рідною мовою.

Такий спосіб за певних обставин можна використовувати, проте слід пам’ятати, що йому властиві недоліки всіх двомовних словників. Мовні еквіваленти абсолютизуються, сприймаються студентами як універсальні міжмовні відповідники. Як наслідок, може мати місце некоректне перенесення перекладацьких відповідників з одного контексту в іншій. Крім того, цей спосіб не дає студентам відомостей про вживання мовної одиниці, а незнання правил слововживання значно знецінює знання слова, насамперед при перекладі з рідної мови на іноземну.

Значно ефективніше “заучування” перекладацьких еквівалентів у контексті. Окрім усього іншого, такий спосіб введення перекладацьких відповідностей сприяє кращому запам'ятовуванню.

Загалом суть перекладацьких вправ, під час яких вводяться і закріплюються перекладацькі відповідники, зводиться до того, що на матеріалі одних текстів, що містять найуживанішу лексику, здійснюються різні види перекладу стільки разів, скільки потрібно для достатньо твердого засвоєння міжмовних відповідників. Монотонність долається завдяки постановці щоразу іншого завдання.

Вправа на закріплення перекладацьких відповідників із повторенням. Вправа на закріплення перекладацьких відповідників із повторенням являє собою почерговий переклад невеликого тексту. Один із студентів, прочитавши вголос перше речення, перекладає його усно. Інші мають право вносити виправлення і пропонувати власні варіанти, з-поміж яких викладач визначає найоптимальніший. Студент, якого викликали першим, повторює відібраний викладачем варіант. Наступний студент, перш ніж читати друге речення, повторює переклад першого Третій студент повторює кращі варіанти перекладу перших двох речень і так далі. Відповідно студент, якого викликали для перекладу останнього речення, починає повторення від самого початку вправи. Насамкінець один зі студентів знов робить переклад усієї вправи. Переклад з повтореннями використовується переважно на першому етапі навчання, оскільки така вправа не сприяє самостійному прийняттю перекладацьких рішень студентами.

Вправа на сполучуваність лексичних одиниць. Значну роль у процесі засвоєння перекладацьких відповідників відіграє вправа на сполучуваність лексичних одиниць. Студентам пропонується низка слів, які вони повинні пов’язати з іншими словами у контексті. Супутня мета такої вправи – розвиток асоціативної пам’яті. Так, прикметник миротворчий може сполучатися з іменниками “миротворчий контингент”, “миротворча операція”, “миротворча місія” тощо.

Вправа на знаходження периферійних значень полісемантичних слів. Дотичною до попередньої є вправа на переклад на основі лінгво-когнітивних моделей, коли студенти вчаться знаходити перекладацькі відповідники периферійних значень полісемантичних мовних одиниць [6, с. 7]. Під час цього процесу відбувається виокремлення глибинних змістових категорій одиниць мови оригіналу з трансформацією в глибинні змістові категорії одиниць мови перекладу. Так, виокремлення лінгво-когнітивної моделі слова чорний дає змогу передбачити й пояснити вживання цієї одиниці у відповідних ситуаціях: чорний ринок, чорна невдячність, чорний археолог і т.д.

Чотиритактна вправа. Для належного закріплення перекладацьких відповідників пропонуються також чотиритактні вправи. Їхня суть полягає в тому, що один зі студентів повинен прослухати і перекласти речення, а згодом, прослухавши правильний варіант перекладу, – повторити його [33, с. 156].

Вправа на розвиток контекстуальної здогадки. Усі вправи на розвиток контекстуальної здогадки являють собою заповнення відсутніх компонентів структури речення чи тексту. І.С. Алексєєва виокремлює два типи таких вправ [2, с. 119].

Першою з таких вправ є заповнення купюр, коли студенти повинні заповнити навмисно зроблені в тексті пропуски. Починати рекомендується з найпростішого – тексту рідною мовою. Окрім цього, на підготовчому етапі з текстом можна ознайомитися заздалегідь, що також сприятиме розвитку мнемічних навичок.

The Palestinian leadership has confirmed it will not return to direct peace … with the Israelis without an extension to the freeze on settlement construction.

Several people have been arrested in … following a bombing on the Minsk metro that killed 12 people and injured 126, prosecutors say.

Друга вправа передбачає розвинути вміння завершити висловлювання. Прогнозування в такому випадку спрямоване в один бік, оскільки спиратися можна лише на попередній контекст. Хоча варіантів завершення може бути кілька, це спонукає зберігати логіку висловлювання, одночасно активізуючи фонові знання з певного питання [2, с. 120].

Britain is coming under increasing pressure to provide Ukraine with an extra €50m to construct a new contamination shield over the top of the stricken Chernobyl nuclear plant before the old one…

The World Bank is calling for a new focus in global development efforts towards providing justice, law and order to the estimated 1.5 billion people in…

Процес прогнозування може починатися з перекладу назви тексту. Підзаголовок повідомляє перекладачеві, про що йтиметься в тексті. Чим краще перекладач зможе передбачити те, що можна очікувати в тексті, то швидше й ефективніше він перекладатиме.

Вправа на зворотне корегування. Вправа на зворотне корегування в усному перекладі має на меті розвиток уміння вдаватися до узагальненого, менш інформативного перекладу висловлювань, зміст яких недостатньо зрозумілий у контексті. Почувши наступне висловлювання і з’ясувавши зміст попереднього, перекладач повинен здійснити зворотне корегування й компенсувати попередньо втрачену інформацію.

Вправа на навчально-двосторонній переклад. Двосторонній переклад – це особливий вид усного перекладу (розмова, інтерв’ю, діалог і т.д.), під час якого перекладач послідовно перекладає як з іноземної на рідну, так і з рідної на іноземну. Основними параметрами цього виду перекладацької діяльності є: одноразове сприйняття повідомлення на слух, усне одноразове оформлення перекладу, прямий зв'язок з учасниками міжмовного спілкування, порівняно невеликий обсяг тексту на переклад, обмежений у часі перехід з однієї мови на іншу, послідовний порядок операцій у перекладі.

Розвинути якості двостороннього перекладу можуть допомогти рольові ігри – продуктивні комунікативні вправи на переклад усних і письмових текстів у типових і реальних ситуаціях спілкування.

Структура професійно-орієнтованої гри визначається з огляду на моделювання суб’єктів, об’єктів і потреб спілкування. Цілі такої гри співвідносяться з потребами спілкування; сукупність соціальних ролей – із суб’єктами спілкування; комунікативні та дидактичні умови реалізації – з об’єктами спілкування, а саме з предметним змістом: ситуаціями спілкування, тематичною домінантою текстів [24, с. 279].

Ділова гра (гра-співробітництво, гра-конфлікт, гра-змагання і т.д.), в основу якої покладено професійний предмет, є одним із найефективніших способів організації діяльності на занятті. Імітуючи ділове спілкування, метою якого є встановлення бізнес-контактів між людьми, вона дає змогу залучати до процесу навчання іноземної мови модель майбутньої перекладацької діяльності студентів. До найтиповіших ситуацій, які дають змогу тренувати перекладацькі вміння та навички під час ділового спілкування, належать обміни поглядами, переговори, бесіди, дискусії офіційного та неофіційного характеру.

Усний переклад у всіх своїх різновидах здійснюється за гострого дефіциту часу, тому, крім професійної майстерності, від перекладача вимагається витримка і психічна рівновага. Такі комунікативні вправи, як рольові ігри, коли студенти перекладають перед аудиторією, підвищують їх упевненість у собі. На обов’язковому введенні до змісту навчання усних перекладачів вправ на формування психологічної стійкості наполягають Л.М. Черноватий та Т.В. Ганічева [61, с. 224]. Використовувати ігрові й жанрові вправи, що виправдали себе на практиці, радять також М.П. Петровська й Л.Й. Семенюк, адже перекладацький тренінг досить виснажливий [47, с. 351].

На початковому етапі усний двосторонній переклад варто тренувати на матеріалі заздалегідь підготовлених питань і відповідей на знайомі теми. Важливо, щоб учасники уявної прес-конференції чи інтерв’ю через деякий час мінялися ролями.

Викладач повинен звертати увагу на темп, інтонацію, граматичне оформлення висловлювань. Ускладнювати такі вправи видається можливим завдяки несподіваній зміні тематики, вживанню стилістично-маркованих лексичних одиниць, фразеологізмів тощо. Як і в будь-якій тренувальній вправі з усного перекладу слід намагатись уникати слів-паразитів і мимовільних звуків.

2.3. Особливості підготовки синхронних перекладачів

Синхронний переклад – це переклад, який здійснюється одночасно з мовленням оратора. Використовується цей вид перекладу здебільшого на зборах, конференціях, презентаціях із великою кількістю учасників.

Прийняття перекладацьких рішень в умовах синхронного перекладу ґрунтується переважно на “домашніх заготовках” [22, с. 71]. Насправді творчий пошук зводиться нанівець через брак часу. На відміну від послідовного перекладу, де перекладач може виправляти власні помилки й обмовки, перекладач-синхроніст не має часу для виправлень своїх висловлювань. У виконанні досвідчених перекладачів синхронний переклад зводиться до виконання стереотипних завдань із використанням лексичних, фразеологічних і синтаксичних еквівалентів, відпрацьованих до рівня умовно-рефлекторної реакції.

У синхронному перекладі процеси сприйняття вихідного повідомлення, прийняття перекладацьких рішень і їх реалізації протікають паралельно завдяки механізму, який О.Ф. Ширяєв назвав “механізмом синхронізації” [69, с. 108]. Механізм синхронізації регулює розподіл рівнів усвідомлення, причому провідний рівень усвідомлення націлено на творчі компоненти діяльності, якими звичайно є обробка, зіставлення й аналіз інформації, необхідної для прийняття рішення щодо вибору одного варіанта з кількох можливих.

Формування механізму синхронізації є можливим лише внаслідок тривалого тренування перекладацьких умінь. Усі розглянуті вище вправи для формування навичок послідовного перекладу, без сумніву, сприяють здобуттю навичок синхронного перекладу, проте підготовка синхронного перекладача передбачає власну методику й систему вправ, у яких враховано всі особливості цього виду усного перекладу.

Вправи для навчання синхронного перекладу повинні сприяти формуванню специфічних умінь, необхідних для здійснення цього виду перекладацької діяльності. Якість синхронного перекладу, як відомо, залежить від низки чинників, з-поміж яких насамперед потрібно виокремити такі: 1) своєчасне розуміння вихідного повідомлення, незважаючи на його можливе спотворення чи технічні проблеми; 2) уміння своєчасного переходу з однієї мови на іншу; 3) автоматизація процесу перекладу; 4) точне й правильне оформлення повідомлення мовою перекладу.

До вправ, які спрямовані на розвиток умінь і навичок винятково усних перекладачів, звичайно зараховують вправу на синхронне читання тексту перекладу, вправу на прослуховування й повторення тексту іноземною мовою, вправу на письмовий переклад звукозапису, вправу на зорово-усний переклад з аркуша, вправи на читання та аудіювання з лічбою, вправу на синхронно-зоровий переклад.

Синхронне читання тексту перекладу. Підготовчою вправою для тренування навичок синхронного перекладу є синхронне читання готового перекладу (“синхронізація готового тексту” – за І.С. Алексєєвою). Отримавши перекладений письмово аудіотекст, студенти зачитують його в мікрофон, імітуючи синхронний переклад, причому темп мовлення бажано варіювати. З аудіоматеріалами можна ознайомитися заздалегідь, проте якість виконання повинна контролюватись [2, с. 121].

Починати рекомендується з перекладу аудіотексту, виконаного й проаналізованого власноруч. Згодом видається доцільним виконувати переклад аудіотексту, письмовий переклад якого виконаний іншим перекладачем [41, с. 79].

Прослуховування тексту іноземною мовою і його повторення. Прослуховування тексту іноземною мовою і його повторення передбачає розвиток навички синхронізації сприйняття і відтворення. Студент повинен одночасно стежити як за оригіналом, так і за процесом його повторення, імітуючи особливості мовлення, темпу й інтонації. Насамкінець варто перевірити повноту розуміння й запам’ятовування інформації.

Письмовий переклад звукозапису. Письмовий переклад звукозапису рекомендується практикувати для розвитку вміння сприймати на слух іншомовне мовлення. Перевага цієї вправи в тому, що її можна виконувати в позааудиторний час відповідно до індивідуального темпу засвоєння, причому студенти мають змогу навчитися слухати людей із різною вимовою.

Зорово-усний переклад з аркуша (переклад із зоровою опорою). Від послідовного перекладу з аркуша слід відрізняти зорово-усний переклад з аркуша. Кваліфікований зорово-усний переклад з аркуша, який тренує перехід з однієї мови на іншу, – це вид синхронного перекладу, а тому є значно складнішим психологічним процесом.

Переклад із зоровою опорою допомагає відпрацювати навички швидкого зорово-усного перекладу, синхронізації зорового сприйняття і мовлення, переключення з однієї мови на іншу, а також розвинути пам’ять. Така вправа також має на меті сформувати вміння швидкого підбору еквівалентів і відпрацювання перекладу різноманітних морфологічних і синтаксичних конструкцій.

Основні переваги вправи на переклад із зоровою опорою – це гнучкість і швидкість прийняття відповідних перекладацьких рішень. Крім того, переклад із зоровою опорою сприяє організації уваги, оскільки передбачає синхронізацію зорового сприйняття з мовленням.

Під час зорово-усного синхронного перекладу одночасно відбувається оформлення перекладу одного речення і сприймання наступної частини іншомовного тексту, тобто те саме, що відбувається в процесі усного синхронного перекладу на слух. Основна відмінність цих двох видів синхронного перекладу полягає в сприйманні. У процесі зорово-усного перекладу сприймання зорове, а у другому випадку – слухове. Крім того, під час усного перекладу на слух перекладач не може регулювати швидкість подання тексту, а у процесі зорово-усного перекладу з аркуша швидкість подання матеріалу залежить винятково від перекладача.

Тексти перекладу можуть записуватися на звуконосії, а потім аналізуватися з огляду на такі стратегії перекладу, запропоновані Вольфгангом Льоршером, як усвідомлення проблеми, формулювання проблеми, пошук рішення, розв’язання чи нерозв’язання проблеми, відкладення рішення [58, с. 343].

Синхронно-зоровий переклад. Вправа із синхронно-зорового перекладу також має на меті тренувати вміння переходити з однієї мови на іншу, проте сам процес полегшено завдяки наявності в перекладача тексту оригіналу, за яким він не лише перевіряє своє слухове сприйняття, а й має змогу продивитися його заздалегідь, аби з’ясувати думку автора. На перших заняттях бажано вдаватися до дещо вповільненого темпу, проте згодом прискорювати його, вимагаючи від студентів усе точнішого відтворення змісту оригіналу.

Читання з лічбою. Вправа на читання з лічбою побудована так. Студентам пропонується читати текст рідною мовою подумки і водночас лічити вголос рідною мовою. Згодом вправа виконується на матеріалі однієї іноземної мови. На початковому етапі текст рекомендується читати щонайбільше три хвилини. Після цього підраховується кількість слів, прочитаних за хвилину. Навички швидкого читання бажано відпрацьовувати під час самостійної роботи вдома протягом 10–15 хвилин щоденно.

У процесі сприймання слова беруть участь зорові, слухові й артикуляційні органи. Зорове сприймання та слухова репродукція здійснюються значно швидше, ніж артикуляційна репродукція, оскільки м’язи скорочуються значно повільніше, ніж фізіологічні процеси в зорових і слухових органах. Тому для прискорення читання необхідно максимально зменшити питому вагу артикуляційних органів у сприйманні слова. Лічба вголос одночасно з читанням навантажує артикуляційні органи сторонньою діяльністю, так зменшивши їх участь у сприйманні слова. Спочатку це викликає певні труднощі, але згодом мозок пристосовується до нових умов і швидкість читання помітно зростає, а ступінь розуміння тексту не знижується.

Аудіювання з лічбою (складне аудіювання). Вправа на аудіювання з лічбою тренує навичку одночасного сприйняття й відтворення аудіотексту. Студенти рахують і водночас слухають текст рідною мовою в навушники, після чого кожен із них відтворює загальний зміст прослуханого тексту. Вправу можна ускладнювати лічбою, а згодом і прослуховуванням тексту іноземною мовою. Ритмічно рахувати вголос може один студент, а відтворювати загальний зміст тексту мовою перекладу – другий. Згодом вправу можна ускладнювати: загальний зміст тексту відтворює вже той студент, який рахував уголос.

Вправи на навчально-синхронний переклад знайомого аудіотексту. Реальному синхронному перекладу передують вправи, що передбачають синхронний переклад аудіотексту, з яким студенти могли ознайомитися на слух заздалегідь. Ускладнювати такі вправи можна за допомогою незначних відхилень від прослуханого тексту. Такі відхилення неабияк допомагають виробити психологічну стійкість до імпровізації мовця, готовність до “сюрпризів”, увагу і зосередженість.

Найбільшу увагу слід звернути на темп, інтонацію, правильне розбиття потоку мовлення на синтагми (не відокремлювати прислівник від дієслова, прикметник від дієслова, не зупинятися на службових частинах мови тощо). Інколи радять не розбивати тест перекладу не абзаци, що змушує студентів відтворювати текст перекладу, прислуховуючись до інтонаційного оформлення уривків оригіналу [56, с. 206].

Навчання синхронного перекладу через його складність здійснюється на старших курсах. Студенти, які розпочинають вивчати курс синхронного перекладу, уже повинні опанувати основи інших видів перекладу. У студентів немає потреби заново вивчати прийоми досягнення адекватності в перекладі, заново оволодівати всіма операціями й діями, які становлять діяльність синхронного перекладача.

Їм насамперед необхідно розвити в собі низку психічних професійних якостей, навчитися виконувати перебудовані перекладацькі операції та дії, оволодіти виконанням цих операцій і дій у високому темпі й специфічному поєднанні, а також підвищити рівень володіння іноземними мовами. Тому зміст навчання синхронного перекладу доцільно викладати як певну перебудову, удосконалення й накопичення знань, навичок і вмінь студентів [69, с.121].

До специфічних особливостей діяльності синхронного перекладача Ю.В. Кіщенко зараховує також менший, ніж в інших видах перекладу, масштаб перекладацьких дій [22, с. 71]. Якщо в інших видах перекладу об’єктами окремих перекладацьких дій звичайно є окремі фрази та понадфразові єдності, то в синхронному перекладі перекладацькі дії здійснюються над інтонаційно-смисловими одиницями типу синтагм і ритмічних груп, синтаксичними блоками та іншими частинами висловлювань.

Провідним методом синхронного перекладу є трансформаційний: у зв’язку з часовими обмеженнями перекладач відтворює короткі фрагменти, трансформуючи їх з огляду на граматику мови перекладу [42, с. 138].

На початковому етапі навчання синхронного перекладу для тренування варто підбирати знайомі тексти, аби допомогти майбутнім перекладачам здобути впевненість у власних силах. Не надто корисним також буде перевантажувати студентів одноманітною роботою, яка потребує чимало розумових зусиль.

На останньому етапі можна пропонувати громадсько-політичні, економічні, юридичні, науково-технічні тексти з певними технічними чи мовленнєвими дефектами, а також тексти, що передбачають фонетичні (екзотичні власні імена і назви), лексичні (неологізми, фразеологізми, безеквівалентна лексика, “зрадливі друзі” перекладача) чи стилістичні (метафора, метонімія, іронія, алюзія, підтекст) труднощі в перекладі.

2.4. Використання інформаційних технології в процесі підготовки усних перекладачів

Використання сучасних інформаційних технологій під час навчального процесу, серед іншого і в процесі підготовки професійних перекладачів, – закономірний процес розвитку суспільства в цілому й України, зокрема. Такі технології є ефективним засобом навчання перекладу, що робить його інтерактивним, комунікативно-спрямованим, цікавим, наочним, індивідуальним [http: 23, с. 1].

Якщо раніше навчання студентів усного перекладу відбувалось у спеціально обладнаних лінгафонних кабінетах, де засобами навчання слугували фонограми, підручники та інші дидактичні матеріали, нині формування відповідних умінь і навичок здійснюється інтерактивно, за допомогою комп’ютера, мобільного телефону, MP 3 програвача, гарнітури та спеціально розроблених електронних програм. Відтепер студент може тренуватися не тільки в навчальному закладі, а й у будь-якому зручному для себе місці. Таким чином засоби інформаційно-комунікаційних технологій дають змогу створити кероване навчальне комунікативне середовище, яке сприяє оптимізації процесу самостійної роботи майбутніх перекладачів.

У цьому аспекті варте особливої уваги дисертаційне дослідження Я.В. Янковець “Підготовка майбутніх перекладачів засобами інформаційно-комунікаційних технологій у вищих військових навчальних закладах” [71], у якій автор розглянув методичні, техніко-дидактичні та психогігієнічні вимоги до навчальних комп'ютерних програм, детально проаналізувавши наявні комп'ютерні програми в аспекті їх застосування під час самостійної підготовки майбутніх перекладачів у вищих навчальних закладах України.

Використання комп’ютерних програм допомагає щонайповніше реалізувати принцип особистісно-орієнтованого навчання [http: 2, с. 8]. У результаті стає можливим вибір індивідуального темпу роботи, застосування різних за ступенем складності завдань, доступ до засобів підтримки навчання (ключів, електронних словників, довідників), урахування не лише вікових особливостей та рівня мовної підготовки, але й індивідуальних психологічних характеристик кожного студента.

Дедалі частіше в навчальний процес підготовки усних перекладачів упроваджується мультимедійний формат. Щодо таких можливостей на сучасному етапі, то, по-перше, навички різних видів усного перекладу можливо тренувати за допомогою спеціальних програм для самостійного вивчення іноземної мови, а також електронних тренажерів усного перекладу, наприклад, Business English on VOA, Great Speakers and Great Speeches, Living English, Real American та ін.

По-друге, популярними серед студентів і викладачів перекладу в Україні є підручники і посібники з усного перекладу в мультимедійному форматі. Так, неабияким попитом користувалась і користується розроблена в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка програма ADL-Client, що видавалася як електронний додаток до двох підручників з усного перекладу, підготовлених викладачами кафедри іноземних мов [17]. Програма дає змогу повторювати послідовний і синхронний переклад одного й того ж тексту, зменшуючи з кожним разом ведення елементів адаптованого транскодування та компресії тексту, зводячи нанівець калькування, нехтування деталями та низький рівень еквівалентності перекладу [17, с. 12].

Подібним є посібник С.Є. Максимова “Усний двосторонній переклад (англійська та українська мови)”, що забезпечує майбутніх перекладачів необхідними теоретичними і практичними знаннями у сфері перекладу з англійської мови на українську і навпаки [36].

Мультимедійні технології дають змогу використовувати якнайширший спектр вправ для навчання усного перекладу: зворотний переклад, заповнення купюр, мікрореферування, повторення луною, спрямованих на формування в майбутніх перекладачів навичок імовірнісного прогнозування, паралельного прослуховування та говоріння, уміння виділяти у вихідному тексті слова-маркери, автоматично застосовувати семантичні й прагматичні еквіваленти, штампи, сталі вислови та прецизійну лексику.

Незважаючи на всі можливості сучасних інформаційних технологій, слід пам’ятати, що комп’ютер не може повністю замінити викладача перекладу, приносячи користь лише як засіб підтримки професійної діяльності останнього.

Запитання і завдання для самоконтролю

Які види усного перекладу ви знаєте?
Які види вправ для навчання усного перекладу ви знаєте?
Які класифікації вправ для навчання усного перекладу ви знаєте?
Як інформаційні технології можуть стати в пригоді для навчання усного перекладу?
Чим синхронно-зоровий переклад відрізняється від синхронного?
Що має на меті вправа на переклад із лічбою?
Що являє собою механізм синхронізації?
Які мультимедійні засоби підготовки усних перекладачів ви знаєте?
Розвиток якої навички передбачає вправа на прослуховування і повторення тексту іноземною мовою?

а) навички сприйняття іншомовного мовлення на слух

б) навички синхронізації сприйняття і відтворення

в) навички паралельного прослуховування та говоріння

Яка із зазначених вправ є вправою на розвиток контекстуальної здогадки?

а) вправа на заповнення купюр

б) вправа на зворотне корегування

в) вправа на повторення луною

За допомогою яких вправ можна тренувати темп мовлення?

а) повторення луною

б) переклад із зоровою опорою

с) повторення луню і переклад із зоровою опорою

Формування яких навичок усного перекладу передбачають рольові ігри?
Чим підготовка синхронних перекладачів відрізняється від підготовки фахівців із усного послідовного перекладу?
Прокоментуйте особливості вправ із підготовки синхронних перекладачів.

РОЗДІЛ ІІІ

НАВЧАННЯ ПИСЬМОВОГО ПЕРЕКЛАДУ

3.1. Підходи до навчання письмового перекладу

Методика викладання письмового перекладу передбачає різні підходи, найвідомішими серед яких є літературний (С.Я. Маршак, К.І. Чуковський), неогерменевтичний (J. House), текстологічний (С.А. Королькова), лінгво-когнітивний (Є.О. Буданова), психолінгвістичний (Ю. Найда), діяльнісний (І.Є. Бочарова), компетентнісний (Т.І. Кавицька).

Однією з панівних у XX столітті була літературна теорія перекладу, згідно з якою переклад, зокрема, художній вважався мистецтвом для обраних. Через це впродовж тривалого часу питання навчання перекладу як такого взагалі не ставилося. Серед прихильників цієї теорії можна згадати таких майстрів перекладу, як В.В. Коптілов, С.Я. Маршак, К.І. Чуковський та ін.

Подібним є й так званий неогерменевтичний підхід, який ґрунтується на розумінні перекладу як індивідуального творчого акту, що не підлягає систематизації чи узагальненню [73, с. 197], а також психолінгвістичний підхід, у межах якого важливою насамперед є загальна ефективність процесу комунікації, розуміння наміру автора тексту-оригіналу й еквівалентність реакції рецепторів тексту перекладу і реакції адресатів тексту-оригіналу [43, с. 114–115].

Спробам висвітлити мовну природу перекладу слід завдячувати таким дослідникам, як Л.С. Бархударов, В.Н. Комісаров, О. Каде, які призначенням перекладу вважали відтворення інформації, а не лише емоційний та естетичний вплив на його реципієнтів. Згодом такий власне лінгвістичний підхід дав поштовх до популярного нині розуміння перекладу як засобу міжмовної чи міжкультурної комунікації.

Текстологічна модель навчання перекладу реалізується в комплексі вправ і завдань, спрямованих на формування текстотипологічної, розвиток операційної й удосконалення соціокультурної компетенції майбутніх перекладачів [29, с. 8]. Компетенція перекладача випливає з розуміння процесу перекладу як вторинної текстової діяльності, що передбачає збереження семантико-структурної еквівалентності й комунікативної функції. Цей уже традиційний підхід передбачає знайомство із функціонально-стилістичними і структурно-композиційними особливостями тексту для перекладу. Ігнорування семіотичної природи оригіналу й впливу особистості перекладача сприяло розробці вправ, спрямованих на пошук внутрішньорівневих відповідників.

Звернення до лінгво-когнітивних моделей зумовлене необхідністю формування уміння знаходити відповідники периферійних значень полісемантичних мовних одиниць, а також слів із звуженою чи розгорнутою семантикою тоді, коли інші прийоми використати не видається можливим [6, с. 5].

Згідно з діяльнісним підходом до розуміння перекладацької діяльності, що випливає з деструктивістських теорій перекладу другої половини XX століття (М. Гайдеггер, Ж. Дерріда, М. Фуко), процес перекладу є двостороннім, зазнаючи впливу рефлексії, тобто конструювання смислу вихідного тексту перекладачем. Це означає, що текст перекладу завжди виявляється процесом створення нового тексту, а не відтворення вихідного. На думку Л.М. Алексєєвої, процес перекладу не передбачає інваріантну заміну текстів, оскільки під час цього процесу мають місце не стільки симетричні, скільки асиметричні міжмовні перетворення [3, с. 79]. Спираючись на Ю.М. Лотмана, дослідниця вважає, що вторгнення однієї семіосфери до іншої породжує нові смисли. Варіативність мови, її поліморфізм, зумовлений креативною функцією, створюють можливості для порушення суворих норм мислення, одноманітності, що допомагає подолати мовну тавтологію.

Усі згадані підходи (окрім літературного) зорієнтовані на один чи кілька аспектів підготовки письмових перекладачів і, якщо розглядати їх у комплексі, мають право на існування. Звідси слушною видається позиція Т.І. Кавицької, яка пропонує покласти в основу методичної бази навчання перекладу так званий компетентнісний підхід, що дає змогу виявити і синтезувати найефективніші вміння й розробити оптимальні форми, методи і засоби навчання [19, с. 80].

Компетентнісний підхід до навчання письмового перекладу, спрямований на прийняття правильних перекладацьких рішень у різних ситуаціях, залежить від розуміння суті перекладацької діяльності загалом. У традиційних дослідженнях текст оригіналу сприймається як об’єктивна реальність, на яку перекладач не має права впливати. У такому випадку процес перекладу видається алгоритмізованим одностороннім впливом певного обсягу змістової інформації на перекладача, а основним завданням останнього є розпізнавання змістового інваріанта, що зводить нанівець особистісне активне розуміння тексту. Важливим у цьому аспекті видається спрямувати процес підготовки перекладачів на здобуття певних компетенцій, найважливішими з яких, спираючись на В.Н. Комісарова, традиційно вважають мовну, комунікативну, текстотворчу й технічну.

3.2. Принципи навчання письмового перекладу

Навчання письмового перекладу здійснюється за певними принципами. З одного боку, викладання перекладу базується на загальнодидактичних і загальнометодичних принципах, з другого – на специфічних методичних принципах. Так, до загальнодидактичних належать принципи активності, унаочнення, усвідомлення, рефлексії, відповідності навчального процесу цілям освіти, моделювання змісту, форм і умов професійної діяльності. Загальнометодичними принципами є принцип інтегрованого навчання, принцип диференційованого навчання, принцип компаративності. До специфічних методичних принципів письмового перекладу можна зарахувати тематичний принцип, принцип філологічного аналізу, авторитарно-творчий принцип, принцип поступової градації труднощів.

Найпоширенішим є тематичний принцип перекладу текстів у межах вузької спеціалізації. Навчання так званого галузевого перекладу передбачає ознайомлення з відповідною лексикою, граматичними структурами і стилістичними особливостями текстів певної професійної спрямованості.

Саме через це дослідники виявляють усе більшу зацікавленість питанням професійно-орієнтованого перекладу (Н.Н. Гавриленко, Л.В. Кушніна, Т.В. Попова, В.І. Карабан, Л.М. Черноватий). Методика навчання майбутніх перекладачів повинна бути спрямована на розвиток гнучкості мислення, уміння самостійно розширяти тематичний світогляд і вдосконалювати професійні навички.

До процесу формування вмінь галузевого перекладу слід включати навчання пошуку невідомої інформації. Адже, на відміну від усного, умови виконання письмового перекладу дають змогу компенсувати недостатній обсяг словникового запасу та фонових знань, консультуючись у фахівців або використовуючи довідкові матеріали, включаючи електронні.

На особливу увагу в цьому аспекті заслуговує серія DICTUM FACTUM, що видається в межах спільного проекту кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і кафедри перекладу та англійської мови Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Цей проект має на меті розробку, апробацію, публікацію та розповсюдження матеріалів для навчання практики перекладу в різних галузях людської діяльності. Науковці обох університетів підготували популярні нині посібники з перекладу англомовної економічної, технічної, громадсько-політичної, юридичної літератури.

Однак недоліком навчання галузевого перекладу часто є нехтування аналітичним пошуком типологічних ознак тексту й виявленням широкого лексичного діапазону. Крім того, такий підхід сприяє формуванню хибної навички відтворення будь-якого слова чи словосполучення однозначним еквівалентом.

Поширеним способом навчання письмового перекладу різножанрових текстів є їх попередній філологічний аналіз. На відміну від усного перекладу, де на передній план виходить інтенсивність тренування, пріоритетним для навчання письмового перекладу є глибина аналітичного аналізу тексту. Порада не починати перекладати речення чи уривок тексту, якщо не розумієш його смисл, завжди є слушною, адже спочатку завжди потрібно з’ясувати зміст оригіналу. Перевага цієї методики полягає у виокремленні як специфічних, так і загальних закономірностей таких текстів, недолік – у неможливості визначити інваріант перекладу.

Важливим складником процесу навчання перекладу на основі філологічного аналізу є робота із зв’язним текстом, оскільки саме текст являє собою єдине ціле в смисловому й структурному планах [27, с. 73]. Особливості конкретного тексту можуть змусити перекладача відмовитися від одних перекладацьких прийомів на користь інших.

Не менш популярним способом навчання письмового перекладу є пошук діапазону варіативності. Студентам пропонують знайти максимально можливу кількість відповідників кожному слову чи висловлюванню з тексту, який усі перекладають разом.

Доцільним також видається наголосити на ефективності так званого авторитарно-творчого методу, коли перекладачів-початківців навчає досвідчений майстер, не лише прищеплюючи їм любов до професії, а й формуючи в них відповідні вміння та навички письмового перекладу. Відбувається це завдяки авторитетному аналізу перекладацьких рішень, який згодом перетворюється на досвід.

Своїх прихильників має і принцип градації труднощів під час викладання перекладу. Погоджуючись, що на практиці розглядати лексико-фразеологічні, граматичні, стилістичні проблеми окремо можна лише в академічних цілях, Я.І. Рецкер наголошує на користі концентричного методу навчання. Суть цього підходу полягає в тому, що всі явища розглядаються кілька разів, причому щоразу – на дещо вищому рівні [53, с. 63].

Градуюючи труднощі навчання перекладу, Я.І. Рецкер спирається на чинник контексту, функціонально-стилістичні й експресивно-оцінні чинники, а також необхідність використання складних перекладацьких прийомів [53, с. 65]. З огляду на зазначене вище курс перекладу умовно розділено на три періоди, що складаються з шести етапів.

На перших двох етапах першого періоду студентів слід навчати підбирати еквіваленти і варіативні відповідники, диференціювати й конкретизувати значення, вдаватися до заміни частин мови, членів речення й порядку слів у реченні, проте в межах вузького контексту. Як зазначає вчений, у межах вузького контексту можна вивчити майже всі теоретичні питання й прийоми перекладу [53, с. 67].

Основна мета другого періоду полягає в пошуку контекстуальних значень поза межами словникових відповідників. Від розкриття контекстуальних значень у межах вузького контексту Я.І. Рецкер радить поступово переходити до розкриття значень у межах широкого контексту. Актуальними питанням на етапах другого періоду є відтворення модальності, особливості експресивного синтаксису, прийоми цілісного переосмислення, смислового розвитку й антонімічного перекладу.

Під час третього періоду навчання увагу слід звертати на перекладацькі прийоми, які не можна застосувати без широкого контексту, наприклад, компенсацію втрат, цілісне переосмислення. Тренувати відповідні навички можна на матеріалі фразеологізмів, цитат, алюзій, які підбираються з урахуванням усіх можливих конотацій. Разом із тим, на останніх етапах розглядаються відомі граматичні й лексико-фразеологічні явища, проте цього разу вже ускладнені функціонально-стилістичними й експресивно-емоційними чинниками.

Важливе значення на всіх етапах навчання перекладу мають тематичні вправи, розраховані на опанування певних прийомів перекладу, а також подолання лексичних, граматичних і стилістичних труднощів перекладу. Бажано, щоб матеріал таких вправ мав пізнавальну цінність і сприяв збагаченню словникового запасу студентів.

Зазначене дає змогу дійти висновку, що жоден із розглянутих вище підходів не є самодостатнім. Саме тому І.С. Алексєєва пропонує комплексний підхід, який включає компоненти всіх традиційних методик [2, с. 143-144]. Згідно з таким підходом навчання письмового перекладу складається з трьох етапів: підготовчого, основного і тренінгового.

Підготовчий етап передбачає опрацювання різних типів текстів як мовою перекладу, так і мовою оригіналу. Інакше кажучи, ідеться про вміння аналізувати готові тексти й самостійно продукувати власні.

Так зване моделювання тексту рідною й іноземною мовами, що передбачає створення власних різножанрових текстів зі стійкими стилістичними характеристиками (афоризмів, казок, контрактів, фінансових звітів, проектів резолюцій, міжнародних угод, інструкцій, реклами, інформаційних повідомлень, і т.д.), а також визначення їх типових ознак, стає в пригоді для розвитку текстотворчої компетенції майбутнього письмового перекладача. Ця вправа дає змогу перекладачу-початківцю впевнитись у власних силах, отримавши неабияку психологічну підтримку на подальших етапах навчання.

На основному етапі проводиться тренінг письмового перекладу на матеріалі текстів одного типу (юридичних, технічних, філософських, біологічних, економічних і т.п.). На цьому етапі повинен здійснюватися доперекладацький аналіз, аналітичний варіативний пошук, а також аналіз результатів перекладу.

Починати завжди потрібно з визначення загальної стратегії перекладу. Перекладач повинен чітко усвідомлювати цілі перекладу й умови його виконання, співвідношення когнітивної, емоційної й емотивної інформації в тексті, очікування цільової аудиторії тощо.

Під час аналітичного варіативного пошуку увагу слід уже звертати на прикладні, а не науково-філологічні чи дослідницькі аспекти. Тут ідеться передусім про конкретні перекладацькі рішення, пов’язані з вибором відповідників, використанням перекладацьких прийомів і розв’язанням перекладацьких проблем (аспектний переклад). Однак з огляду на необхідність формування відповідної професійної компетенції майбутніх перекладачів, важливим видається постійно нагадувати про системну організацію й функціонування мов оригіналу та перекладу, спільне та відмінне в способах мислення їх носіїв, надто коли це може спричинити інтерференцію на лексичному, граматичному чи стилістичному рівнях.

Етап варіативного пошуку є найважливішим, оскільки на ньому аналіз поступово перетворюється на досвід, що є запорукою успіху в процесі підготовки професійних перекладачів. Тому визначальним чинником тут є не кількість перекладених матеріалів, а глибина аналізу. Кожне перекладацьке рішення повинно бути обґрунтованим і чітко аргументованим.

Важливою є установка щодо письмового виконання перекладу. Текст перекладу слід обов’язково “пропустити через руку”, оскільки дрібна моторика, будучи безпосередньо пов’язаною з розумовою діяльністю, неабияк сприяє запам’ятовуванню й глибшому аналізу. Самостійне прийняття перекладацьких рішень, часто хибних, неабияк розвиває перекладацьку інтуїцію й відповідальність.

Слушною також є порада розділити сторінку на екрані комп’ютера чи в зошиті на три колонки: у першій студенти записують власний варіант, у другій – робочий варіант, узгоджений в аудиторії, у третій – короткий коментар, де зазначають здійснені перекладацькі перетворення, використані прийоми та способи розв’язання перекладацьких проблеми. Перевага такого підходу до організації навчального процесу полягає в тому, що він дає змогу в будь-який час порівняти неправильні перекладацькі кроки з правильними, нічого не викреслюючи, не видаляючи і не переправляючи.

Від самого початку роботи зі студентами потрібно наголошувати на необхідності аналізу вже виконаного перекладу. Це важливо з огляду на цілісність тексту, його відповідність лексичним, граматичним, синтаксичним і жанрово-стилістичним нормам. Учитися редагувати можна як свій, так і чужий переклад. Не зайвим буде порівняти його з готовим перекладом професіонального перекладача.

Завершальним є тренінговий етап, що передбачає розвиток навичок галузевого перекладу. Проте слід пам’ятати про те, що професійна доля перекладача, зокрема, в Україні часто непередбачувана й обмежуватися перекладом у межах вузької спеціалізації не завжди видається можливим. Тому визначальним є правильний підхід до перекладу, причому будь-якого тексту, а все інше звичайно надолужується в практичній роботі.

Під час заняття потрібно нагадувати, що складних способів розв’язання перекладацьких проблем шукати не слід. Часом трапляється, що студенти, вивчивши такі перекладацькі трансформації і прийоми, як генералізація, конкретизація, диференціація, додавання, вилучення, синтаксична перестановка, конверсія, антонімічний переклад, модуляція і т.д., починають застосовувати їх необґрунтовано, щоб тільки продемонструвати власне професійне вміння це робити. З другого боку, цього не відбувається, якщо їм вчасно пояснити конкретні випадки використання відповідних прийомів і трансформацій.

3.3. Система вправ для навчання письмового перекладу

Одним із теоретичних питань методики навчання перекладу як науки, що продовжує чекати на дослідження й експериментальну перевірку, є проблема, пов’язана зі змістом навчання, а саме – з вправами для розвитку навичок і вмінь перекладу [59, с. 22]. Питання розробки системи вправ для письмового перекладу розглядалося такими дослідниками, як С.С. Коломієць, В.Н. Комісаров, С.А. Королькова, Л.К. Латишев та ін. Однак, незважаючи на всі зусилля в цьому напрямку, нині існує певний різнобій у запропонованих принципах укладання вправ. Розходження спостерігаються також у межах їх реалізації в навчальному процесі. Т.І. Кавицька, наприклад, пояснює однобокість систем вправ більшості посібників із перекладу відмінністю в поглядах на суть перекладу як діяльності, її природи та специфіки [19, с. 80]. Відсутність єдиного підходу до визначення одиниці перекладу також позначилося на підходах до вироблення системи вправ, унаслідок чого спостерігаємо тренування перекладу і слів, і словосполучень, і речень, і текстів.

Найповніше класифікація вправ для навчання письмового перекладу розглядається в працях В.Н. Комісарова і Л.К. Латишева, які за характером мовленнєвих дій поділяють їх на доперекладацькі та перекладацькі [15, с. 365, 33, с. 147-156].

Доперекладацькі вправи розвивають важливі для письмового перекладу вміння, але не передбачають виконання самого перекладу. Вони мають на меті лише створення умов для здійснення успішного перекладу.

Основними вправами цього типу є зіставлення паралельних текстів мовою оригіналу та мовою перекладу з метою виявлення розходжень, відповіді на запитання до тексту, що перевіряють глибину розуміння та наявність необхідних фонових знань [25, с. 365].

Доперекладацькими Л.К. Латишев також вважає вправи на ідентифікацію перекладацьких трансформацій і прийомів, використаних у запропонованому висловлюванні чи тексті [33, с. 147]. Виконуючи такі вправи, студенти порівнюють оригінали з перекладами, коментуючи здійснені трансформації. Зручною формою для таких завдань на початковому етапі є тести множинного вибору, причому їх можна ускладнювати обґрунтуванням доцільності застосування певного перетворення чи прийому.

Наприклад:

1. What grammatical transformation has been used to translate the sentence The huge blast shattered windows in buildings around – Унаслідок потужного вибуху в будинках неподалік повилітали шибки.

а) changing parts of speech

b) changing word order

c) changing sentence members

2. What way of translating the sentence He said that the cargo would arrive soon makes use of concretization?

a) він підкреслив, що вантаж прибуде незабаром

b) він вигукнув, що вантаж прибуде незабаром

c) both variants

3. What translational technique has been used to translate the following: He is a good singer. – У нього гарний голос?

a) functional replacement

b) compensation of losses

c) logical development of meaning

4. What grammatical transformation has been used to translate the sentence A bomb blast killed 40 people. – Унаслідок вибуху загинуло 40 людей?

a) changing parts of speech

b) changing word order

c) changing sentence parts

5. What technique was used to translate the sentence Inflation was supposed to be dead. – Вважали, що інфляцію подолано?

a) metaphorization

b) remetaphorization

c) demetaphorization

6. What is the correct way to render the magazine name in The study conducted by a Foreign Policy magazine?

a) журнал “Зовнішня політика”

b) журнал із питань зовнішньої політики “Форін полісі”

c) журнал “Форін полісі”

7. In what way is the phraseologism The devil is not so black as he is painted. – Не такий страшний чорт як його малюють translated?

а) by absolute equivalent

b) by partial equivalent

c) by literal translation

8. What way of translating It was not until 2004 that Kyiv saw the Orange revolution into Ukrainian is antonymic?

a) Лише в 2004 році в Києві відбулась Помаранчева революція

b) Помаранчева революція в Києві відбулася лише в 2004 році

c) both variants

9. What transformations have been used to translate It would adopt clearer principles on when military force is justified – Комісія узгодить чіткіші принципи виправданого застосування військової сили.

а) changing sentence type & conversion

b) changing sentence type & generalization

c) conversion & generalization

10. What grammatical transformation has been used to translate – These advantages pushed Ireland to the top of the list. – Завдяки цим перевагам Ірландія перемістилась на перше місце в списку.

a) syntactic transposition

b) conversion

c) changing sentence members

Виняткове значення Л.К. Латишев надає доперекладацьким вправам, спрямованим на виключення “негативного матеріалу”, тобто запобігання перекладацьких помилок. Доцільним, на думку дослідника, видається починати з вправ, які містять помилки двох-трьох типів, і завершувати вправами, що включають увесь набір таких помилок [33, с. 143]. Не зайвим може бути завдання пояснити вплив помилок на якість перекладу (нормативно-мовні, узуальні помилки тощо).

Спочатку помилки можна виділяти, але згодом студенти самі повинні відокремлювати коректні переклади від помилкових, причому матеріалом для таких вправ можуть бути переклади, раніше виконані самими студентами. У будь-якому разі слід намагатися знайти вдалі варіанти перекладу серед запропонованих і саме на них спиратися під час аналізу.

Дотичною є вправа на вибір найоптимальнішого варіанта перекладу з кількох можливих, яка допомагає відокремлювати занадто вільні чи буквальні рішення. Корисним у цьому аспекті є порівняльний аналіз уже опублікованих перекладів, коли студенти вчаться самостійно визначати їх переваги й недоліки. Такий аналіз дає змогу якнайкраще виявити способи подолання перекладацьких проблем видатними майстрами перекладу.

Питому вагу вправ з аналізу готових перекладів, зокрема, обговорення помилок, критичний аналіз перекладацьких прийомів, визначення якості перекладу збільшує можливість редагування тексту перекладу.

Перекладацькі вправи передбачають розвиток переважно операційних навичок письмового перекладу, тобто виконання перекладу у визначений спосіб за допомогою певних перекладацьких засобів і прийомів. З-поміж таких вправ В.Н. Комісаров виокремлює: 1) мовні, що розвивають уміння виконувати перекладацькі завдання, пов’язані з особливостями семантики одиниць і структур мови оригіналу та мови перекладу; 2) операційні, що допомагають відпрацьовувати вміння використовувати різні способи й прийоми перекладу; 3) комунікативні, що спрямовані на тренування необхідних комунікативних дій на різних етапах навчання перекладу.

Перевага мовних вправ полягає в тому, що вони дають змогу зосередити увагу на способах розв’язання перекладацької проблеми, адже на матеріалі тексту це не завжди можливо. За характером перекладацької проблеми такі вправи, у свою чергу, можна поділити на лексичні, граматичні й стилістичні.

Матеріалом вправ, орієнтованих на подолання лексичних проблем у перекладі, є слова та вислови, що становлять певні труднощі в перекладі, зокрема, власні імена й назви, терміни, фразеологізми, неологізми, несправжні друзі перекладача, лексеми на позначення національних реалій і т.д. Тому матеріал для вправ на подолання лексичних перекладацьких проблем слід підбирати таким чином, щоб він передбачав з’ясування несловникових значень окремих слів, а також відсутніх у свідомості майбутніх перекладачів фонових знань.

Наприклад:

1. Figure out pseudo-international meanings of the word conductor.

2. Translate the Ukrainian nationally specific unit компот into English by means of analogy.

3. Translate descriptively the phraseological expression out of the blue sky into Ukrainian.

4. Translate the company name Дніпропетровська меблева фабрика “Прогрес” in English.

5. Render the name Богдан Хмельницький into English.

6. Translate massive into Ukrainian keeping in mind its compatibility with the word проблема.

7. Suggest English equivalents for the following Ukrainian subject field words and phrases притягнути до відповідальності, запобігти проявам піратства, загострювати ситуацію…

8. Domesticate the American Department of Commerce into Ukrainian.

Відповідні завдання також зручно формулювати у вигляді тестів множинного вигляду.

Наприклад:

1. How should the word conference in The prime-minister promised at Labour’s annual conference to make the peace process his own priority be translated into Ukrainian?

a) конференція

b) з’їзд

c) засідання

2. In what way is the nationally specific unit доцент translated into English?

a) analogy

b) descriptive translation

c) borrowing

3. In what way is the phraseologism There is not use crying over split milk most likely to be translated into Ukrainian?

a) by means of analogy

b) by means of partial equivalent

c) by means of descriptive translation

4. What is the correct way to render Микола Хвильовий?

a) Mykola Hvylovyi

b) Mikola Hvylovy

c) Mykola Khvylovyi

5. What does Downing Street metonymically stand for in Ukrainian?

a) уряд Великобританії

b) парламент

c) Міністерство закордонних справ

Граматичні вправи мають на меті розвиток уміння долати граматичні труднощі. Вони спрямовані на відтворення в перекладі аломорфних граматичних явищ вихідної мови (граматичних категорій, конструкцій тощо), а також уникнення граматичної інтерференції, яка, на думку М.К. Гарбовського, може бути зумовлена як впливом оригіналу на мислення перекладача, так і домінуванням системи однієї мови над системою іншої в його свідомості [15, с. 515].

Наприклад:

1. In what way can the secondary predication construction in the following sentence Competition for labour could see UK companies and the NHS suffer a serious loss of manpower to former communist states be translated into Ukrainian?

2. What is the appropriate way to translate the English asyndetic noun cluster delegates meeting decision results into Ukrainian?

3. Translate the gerund in the sentence Two basic methods exist for achieving a positive result with the help of a preposition plus noun phrase in Ukrainian.

4. Translate the lexicalized article in the following fragment Americans bombed a wrong house in Baghdad. The owner of the house said five people were killed with the help of an adjectivized participle.

5. Shift negation from the main clause to the subordinate while translating I don’t believe he is capable enough to cope with the task.

Поширеними завданнями вправ із подолання стилістичних проблем перекладу є підбір відповідників за стилістичними ознаками, відтворення експресивного ефекту за допомогою стилістичних засобів і прийомів тощо.

Найпростішими операційними вправами, які передбачають розвиток уміння використовувати перекладацькі методи і прийоми, є вправи на переклад у визначений спосіб. У таких вправах матеріал підбирається таким чином, щоб переклад передбачав застосування відповідного перекладацького перетворення чи прийому.

Наприклад:

Translate the following sentence antonymically.

The disaster triggered the relocation of tens of thousands of local people, some of whom have never been allowed back to the contaminated towns.

Після аварії довелося пересилити десятки тисяч місцевих мешканців, причому деяким із них заборонили повернутися до забруднених міст.

Make use of functional replacement while translating the microtext.

“We have to be clear”, he went on. “We are not talking about an invasion, we are talking about taking action to protect civilian life.”

“Нам потрібно визначитися, – продовжив він. – Ідеться не про вторгнення, а про заходи із захисту цивільного населення”.

Resort to logical development when conveying the segment.

On Monday there was confusion when the chief of defence, General David Richards ruled out targeting Gaddafi.

У понеділок мало місце непорозуміння, коли начальник штабу генерал Девід Річардз виключив можливість фізичного усунення Каддафі.

Compensate possible losses in translating the sentence.

Romania to launch a campaign to lure tens of thousands of its workers and students back from Britain by telling them their long-term economic and professional prospects could be brighter in their homeland.

Румунія має намір розпочати кампанію повернення десятків тисяч робітників і студентів з Великобританії, запевняючи, що на Батьківщині довгострокові економічні й професійна перспективи можуть бути привабливішими.

Чільне місце в системі операційних вправ посідають вправи на розвиток уміння правильно будувати темо-рематичні послідовності. Такі вправи допомагають уникнути неправильного порядку слів у реченні чи дублювання структури іншомовного речення в перекладі, здобути вміння членувати громіздкі складні речення на прості, заміняти їх простішими за структурою конструкціями, враховувати багатозначність слів і робити вибір на користь правильного варіантного відповідника.

Комунікативні вправи, у свою чергу, передбачають формування вміння виконувати відповідні комунікативні дії [25, с. 372]. В.Н. Комісаров виокремлює кілька типів комунікативних вправ, основними з яких є вправи на переклад одного тексту різним способом залежно від мети перекладу й цільової аудиторії, основного змісту повідомлення, перекладацької стратегії, відповідного лексичного наповнення і стилістичного забарвлення тощо.

За методичним критерієм комунікативності пропонує типологізувати вправи для навчання письмового перекладу також С.С. Коломієць, яка ділить їх на некомунікативні, умовно-комунікативні й комунікативні [24, с. 279].

Проміжне місце між доперекладацькими і перекладацькими вправами, на думку Л.К. Латишева, посідають вправи змішаного типу, наприклад перефразування з подальшим перекладом або переклад із подальшим перефразуванням [33, с. 147]. Такі доперекладацько-перекладацькі вправи є корисними для досягнення “перекладацької гнучкості”, коли якась частина вихідного тексту не підлягає дослівному перекладу. Не менш корисною для розвитку вмінь і навичок письмового перекладу може бути вправа на просте перефразування рідною мовою, оскільки вона допомагає навчитися варіювати засобами мовного вираження.

Суттєвий внесок у розробку системи вправ для навчання спеціальних видів перекладу зробили кафедри перекладу Київського та Харківського університетів. У межах спільного проекту науковці не лише описали принципи складання вправ, але й втілили їх у численних підручниках для галузевого перекладу. Автори проекту пропонують систему вправ, побудовану як навчання будь-якої діяльності, а саме, навчання операцій, дій і сукупності дій (діяльності як такій). Створена типологія базується на прийнятій у методиці опозиції “рецептивні-продуктивні”, а система вправ побудована за циклічним принципом і містить такі види вправ, як операційні (цілісні), рецептивні (рецептивно-продуктивні) на рівні термінологічних відповідників (тексту).

До рецептивних вправ можна зарахувати перегляд тексту, зважаючи на наявний переклад термінології до чи після тексту, перевірку правильності перекладу, використовуючи наявні відповідники. Виконують такі вправи здебільшого на рівні тексту.

Рецептивно-продуктивними є вправи на переклад виділених слів з огляду на контекст, переклад термінів, переклад частини тексту, заповнення пропусків і переклад тексту, переклад з аркуша в парах. Виконуються такі вправи як на рівні тексту, так і на рівні термінологічних відповідників, словосполучень і синтагм.

3.4. Типологія перекладацьких помилок

Згідно зі стандартами письмового перекладу Асоціації перекладачів України, переклад вважається якісним, якщо він відповідає вимогам замовника та відповідає початковому тексту за змістом, смислом, оформленням; не містить граматичних, орфографічних і пунктуаційних помилок; термінологія перекладу відповідає галузевій належності початкового тексту; у перекладі дотримується одноманітність термінів, найменувань, умовних позначень, скорочень, символів. Ставити під сумнів необхідність дотримуватися щойно згаданих вимог недоречно, одначе в запропонованому визначенні якісного письмового перекладу висвітлено далеко не всі можливі перекладацькі помилки.

Л.К. Латишев, наприклад, перекладацькі помилки пояснює двома основними причинами: недоліками в трансляції змісту вихідного повідомлення й недоліками в адаптації змісту й форми вихідного повідомлення до комунікативної компетенції адресатів перекладу [33, с. 134]. Неправильна трансляція змісту вихідного повідомлення в процесі перекладу призводить до спотворень, неточностей і двозначностей. Неправильна адаптація змісту й форми вихідного повідомлення до комунікативної компетенції адресатів перекладу передбачає зсув або в напрямку буквалізму, що призводить до узуальних і нормативно-мовних помилок, або в напрямку занадто вільного відтворення змісту оригіналу, що, у свою чергу, трактується як порушення однієї з умови перекладацької еквівалентності – відтворити семантико-синтаксичні особливості оригіналу в максимально можливій мірі.

Дещо інакше типологію перекладацьких помилок вибудовує М.К. Гарбовський, який аналізує помилки на рівнях “знак – поняття”, “знак – складне поняття”, “знак – судження”, а також помилки, пов’язані з розумінням предметної ситуації, перевираженням системи смислів і відтворенням авторського стилю [15, с. 516-536]. Основними причинами, які зумовлюють перекладацькі помилки, на думку дослідника, є недостатні знання мови оригіналу, недостатній когнітивний досвід, неуважне ставлення до системи смислів вихідного тексту й невміння розрізнити особливості індивідуального стилю автора.

Відповідно до традиційного методу оцінювання навчальних письмових перекладів у вищих навчальних закладах України зазвичай виокремлюють три типи помилок: 1) помилки, що суттєво змінюють зміст оригіналу (наприклад, правильне виведення значення слова з контексту внаслідок його незнання; 2) помилки, що за певних умов можуть суттєво змінювати зміст оригіналу (наприклад, звуження значення слова оригіналу); 3) помилки, що несуттєво змінюють зміст оригіналу [64, с. 232–233].

Проте, на думку Л. М. Черноватого й О. М. Гінзбург, такий підхід видається занадто загальним, оскільки може негативно вплинути на об’єктивність оцінки, змінивши співвідношення між оцінками різних студентів. Так, дослідники спробували “розтягнути” шкалу оцінки, виділивши шість (замість трьох) типів помилок [64, с. 232–233]:

тип 1 – втрата суттєвої інформації або її викривлення, зміст цього типу збігається із змістом помилок першого типу в класифікації, викладеній вище;

тип 2 – невиправдане вилучення понять, що містяться в тексті-оригіналі, або пропуск слів у тексті-перекладу, що за певних умов можуть суттєво змінювати зміст оригіналу;

тип 3 – усі типи неузгодження (наприклад, неузгодження іменника з означенням, а також додавання або пропуск прийменника чи прислівника, їх неправильне вживання, помилки в управлінні дієсловами;

тип 4 – невиправдані заміни (лексичних значень, граматичного часу, форм і виду дієслова, частин мови, числа);

тип 5 – невиправдане звуження або розширення значення слова оригіналу; дослівний переклад без урахування контексту, неточне вживання слова, неправильний вибір стилістичного регістру;

тип 6 – неприродність тексту внаслідок зловживання дослівним перекладом; невдалий або невиправданий описовий переклад; тавтологія; орфографічні та пунктуаційні помилки; невдалий порядок слів; невиправдане додавання тощо.

Ознайомлення студентів із класифікацією перекладацьких помилок має подвійний методичний ефект [33, с. 143]. По-перше, з’являється конструктивна основа для досягнення взаєморозуміння між викладачем і студентами в процесі аналізу й обговорення навчальних перекладів. По-друге, створюються належні передумови для виконання відповідних вправ, що виключають “негативний матеріал”.

Запитання й завдання для самоконтролю

У чому суть текстологічного підходу до навчання письмового перекладу?
У чому суть діяльнісного підходу до навчання письмового перекладу?
У чому суть компетентнісного підходу до навчання письмового перекладу?
У чому суть професійно-орієнтованого підходу до навчання письмового перекладу?
Назвіть етапи навчання письмового перекладу.
Які традиційні методики навчання письмового перекладу ви знаєте?
Які класифікації вправ для навчання письмового перекладу ви знаєте?
Запропонуйте вправи на подолання лексичної, граматичної та стилістичної інтерференції в перекладі таких мікротекстів:

а)

The Treasury select committee is on a collision course with the Bank of England over its refusal to disclose information detailing how it handled the financial crisis. Andrew Tyrie, the Conservative MP who chairs the committee, has sent a warning shot to the Bank's court – akin to the board of a company – that MPs intend to call for changes in the way the central bank accounts for its actions. The committee also publishes a previously unseen document prepared by the Bank of England for Alistair Darling, the then chancellor, in December 2007 after the run on Northern Rock that began in September of that year. Parts of the report are redacted, but appear to show that the Bank of England had worked with the Financial Services Authority over another unidentified lender that had been designated as "vulnerable" and helped to "manage their funding position". Tyrie and his committee have been asking the court's chairman, Sir David Lees, to provide the minutes of court meetings that took place during the financial crisis, only to be told by Lees that the freedom of information act does not require such disclosure from the Bank. "The court's response is a reflection of the problem which the committee's inquiry into the accountability of the Bank of England has been seeking to address. Our forthcoming report on accountability of the Bank will make proposals on how future cases can be more appropriately handled." Tyrie's committee has launched an inquiry into the accountability of the Bank of England before it is handed more powers for financial stability by the coalition next year. Lord Myners, who sat on the court until he was catapulted into government during the 2008 banking crisis, said: "It is essential before we transfer additional powers to the Bank of England that the Bank becomes more transparent by publishing the minutes of the court before and after the crisis and that henceforth all minutes are published". The former City minister also believes that an independent review should be commissioned into the Bank of England's handling of the crisis. Tyrie said it was "unsatisfactory to say the least" that the court should be citing the freedom of information act as a reason not to provide parliament with information. "I hope that the Court will feel able to reconsider our request," Tyrie said. "I have been disappointed at the responses we received from the court to our requests for information. This was the most serious financial crisis for decades and the Bank's decision making affected the economic future of the country. The committee on behalf of the parliament is not able properly to carry out its function of holding the court of the Bank to account without access to the relevant information." In a letter to Tyrie, Lees expresses concern about the MPs' intention to publish the minutes of the court meetings during the crisis. "The freedom of information act explicitly recognises that inhibiting the free and frank exchange of views can be against the public interest and provides an exemption from the duty to disclose information under the act in these circumstances". Lees, who was not appointed as chairman of the court until June 2009, discloses he has read the 250 page of minutes relating to financial stability covering the period June 2007 to May 2009. "It is evident from the minutes that the court was both conscious of and frustrated by the limitations imposed by the bank's formal responsibilities and powers," said Lees. Lees provides outlines of meetings over the period, showing that six meetings took place in September 2007 during the run on Northern Rock. The December 2007 report that was sent to Darling also shows that the Bank was not calling for the tripartite system – of the Bank, the Treasury and the Financial Services Authority – to be broken up although the coalition is now in the process of doing so. The report told the then Chancellor: "The fundamental weakness has not been the way the authorities organised themselves; it has been the lack of effective instruments available to us to handle a distressed bank. At all stages this seriously limited our ability to deal with Northern Rock. And it continues to do so." The governor of the Bank of England, Sir Mervyn King, is expected to be asked about the accountability of the institution when he appears on 3 November before the pre legislative committee looking at new proposed powers for the bank.

б)

Сторожке, крутолобе зайшло, стало перед учителями, прикрившись недоброю скривленою осмішкою. «Ану, що ви мені зробите?» В щілинах очей виклик, з губів не сходить посмішка, напружена й мовби далека. В усій постаті зухвальство, удавана веселість, бравада самозахисту. А під цим вдаваним вловлюється прихований біль, насторога, нервове жування чогось найгіршого. Звідки, з яких блукань, з яких горювань принесло воно сюди свою упередженість і цей упертий затаєний спротив?

– Так оце ти і є Порфир Кульбака?

– Там написано.

Директор уважно вдивлявся в папери.

– Школу кинув... Вдома не ночував... Де ж ти ночував?

– А де ніч застане.

– У нас треба говорити точніше: де саме?

– Уже ж весна: можна переночувати і в березі під човном... Або в клубі на

горищі...

– А вдень?

По зблідлому від хвилювання обличчю сонячним зайчиком перемайнуло щось світле:

– Вдень рибку ловив.

– На які ж гачки?

– По-вашому, на гаки-самодери гачив?

– А то ні?

Зухвальська посмішка вбік, і відповідь ухильна, приправлена рибальським жартом:

– Гачив, гачив – по тижню й Дніпра не бачив...

Директор уважно розглядав новачка: ще одне дитя цього розшаленілого віку. Бездоглядне дитя плавнів та шелюгів дніпровських... Зблідле стоїть, знервоване, а оченята бистрі, смішковиті — в них так і світиться інтелект, Хай нешліфований, незагнузданий, але явно ж проблискує десь у глибині очей, — такого не зарахуєш до розумово відсталих. Буйної, видно, вдачі козак... Руки в саднах, черевики розтовчені, новенька синтетична курточка на боці вже розпанахала — клапоть висить, неначе собака зубами видер... І десь уже перейняло цю вульгарну манеру говорити: розтягує слова, кривить рота... Стоїть недбало, поглядом нишпорить по кабінету, покрадьки перебігає по вчителях , у передчутті психологічної дуелі. «Не боюся вас. Остригли – хай... А бити не маєте права!» Ось такого вам передають. Порушник чи, можливо, навіть досвідчений маленький браконьєр перед вами, — бувають із таких дуже запеклі... І вгадай: як воно поведеться в новім для нього

осідлиську? Змириться з новим становищем чи буде викручувати вам мізки своїми вибриками! Мабуть, уже вміє бути винахідливо злим і жорстоким, — наплакалась, видно, мати від нього.

(Олесь Гончар «Бригантина»)

Розділ ІІІ

НАВЧАННЯ ГАЛУЗЕВОГО ПЕРЕКЛАДУ

4.1. Навчання науково-технічного перекладу

Нині науково-технічний переклад набув найбільшої популярності серед професійних перекладів. Сталося це завдяки постійній розробці нових технологій, розвитку співпраці між компаніями на міжнародному рівні тощо.

До матеріалів науково-технічного стилю належать вузькопрофесійні тексти, пов’язані з різними галузями науки й техніки, наприклад, будівництвом, машинобудуванням, інформаційними технологіями, автомобілебудуванням, електронікою, телекомунікаційними технологіями, сільським господарством, харчовою промисловістю, механікою, біотехнологіями, енергетикою. Перекладу підлягають наукові статті, технічні описи, стандарти, сертифікати, інструкції, посібники користувача, коментарі до креслень і схем і т.п.

На відміну від художньої літератури, мета якої – створення образів, науково-технічна література тяжіє до точного опису й пояснення певних фактів [51, с. 12]. Науково-технічні тексти характеризуються інформативністю (змістовністю), логічністю (послідовністю, чітким зв’язком між основною ідеєю та деталями), точністю, об’єктивністю аргументів і постулатів, наявністю термінів, скорочень, речень-штампів, формулювань, цитат. Абсолютно неприйнятною в таких текстах є будь-якого роду експресивність чи емоційне забарвлення. Студентів від самого початку слід навчати логічного, майже математичного аналізу мовних закономірностей, звертаючи увагу на специфічні для науково-технічних текстів явища, що спричиняють стандартні помилки в перекладі [5, с. 14].

Під час навчання науково-технічного перекладу також зручно орієнтуватися на традиційний розподіл труднощів перекладу науково-технічних текстів на лексичні, граматичні й жанрово-стилістичні, запропонований В.І. Карабаном у “Посібнику-довіднику з перекладу англійської наукової і технічної літератури українською мовою” (1997, 2001, 2004) – найґрунтовнішій праці, що висвітлює всі нагальні питання науково-технічного перекладу.

До лексичних труднощів науково-технічного перекладу автор зараховує спеціальну термінологію, неологізми, іншомовні слова, абревіатури і скорочення, власні імена і назви.

Основними чинниками, які ускладнюють переклад науково-технічної термінології, В.І. Карабан називає її полісемантичність і омонімічність [20, с. 12]. Річ у тому, що в різних галузях науки і техніки терміни залежно від контексту можуть мати абсолютно різні значення, наприклад, в авіації pocket означає “повітряна яма”, у геології – “заглибина”, у гірничій справі – “виробіток”.

Дотичною є проблема міжмовної омонімії серед термінів, яка виявляє себе в значній кількості несправжніх друзів перекладача, зокрема, псевдоінтернаціоналізмів, не ідентифікувавши які перекладач може втратити можливість забезпечити адекватний переклад. Це означає, що під час засвоєння лексики зусилля слід спрямувати на опрацювання слів, які через багатозначність, неправильні аналогії чи помилкове графічне сприйняття часто перекладаються неправильно.

Мобільність термінів в англійській мові зумовлює низку проблем у перекладі, більшість з яких пов’язані з їх ідентифікацією, дешифруванням й адекватним відтворенням, зокрема, в умовах недостатнього словникового забезпечення [18, с. 6]. Сформувати відповідні навички можуть допомогти мовні вправи на дешифрування та реконструкцію як простих однослівних термінів, так і складних термінологічних груп.

Комплекс вправ для навчання перекладу термінів і термінологічних словосполучень може бути заснований на таких завданнях:

1) випишіть із тексту терміни, що стосуються його основної тематики;

2) дайте визначення термінів рідною та іноземною мовами;

3) визначте предметну сферу, у якій вживаються терміни;

4) утворіть усі можливі похідні від термінів;

5) перекладіть терміни в контексті й обґрунтуйте спосіб перекладу;

6) заповніть пропуски в тексті термінами;

7) підберіть еквіваленти термінів і термінологічних словосполучень;

8) розмежуйте термінологічні й нетермінологічні значення слів.

Найбільшу складність для перекладу являють терміни-неологізми, оскільки вони не зафіксовані в словниках. Полегшити роботу над перекладом таких термінів під час навчання може поділ на етапи: аналітичний і синтетичний. Перший передбачає або переклад окремих компонентів термінів (якщо це складний термін чи термінологічне словосполучення), або контекстуальний аналіз; другий – вибудовування термінологічних компонентів залежно від семантичних відносин між ними і прийняття остаточного рішення щодо способу перекладу.

Не слід намагатися використовувати в навчальному процесі вузькоспеціальну наукову і технічну термінологію. Увагу краще зосереджувати на загальнонаукових і загальнотехнічних мовних явищах, оскільки важливішими є навички роботи з термінологією взагалі, які можуть стати в пригоді під час роботи з будь-яким науково-технічним текстом.

Обмежуватися мовними вправами на переклад термінів в аспекті навчання науково-технічного перекладу недоцільно. У пригоді можуть стати також операційні й комунікативні вправи, які допомагають долати інші лексичні труднощі перекладу науково-технічних текстів, а саме: правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексичних одиниць (калькування, транскодування, описовий переклад, пошук відповідників), визначення межі припустимості лексичних трансформацій, переклад абревіатур і скорочень, етноспецифічність і етнонаціональну варіантність, іншомовні слова, різного роду власні імена і назви (компаній, наукових установ і організацій) тощо [20, с.12-13].

Не менш важливим у процесі навчання є розгляд граматичних відмінностей, до яких належать особливості граматичної будови, форми і традиції письмового наукового мовлення в англійській та українській мовах. Так, в англійських фахових текстах значно частіше, ніж в українських, вживаються форми пасивного стану та неособові форми дієслова, дієприкметникові звороти й специфічні синтаксичні конструкції, особові займенники першої особи однини та одночленні інфінітивні й номінативні речення тощо [20, с. 14; 51, с. 12]. Характерним для англомовних науково-технічних текстів також є наявність довгих речень, до складу яких входить велика кількість другорядних і однорядних членів, використання багатокомпонентних атрибутивних словосполучень, пропуски деяких службових слів (артиклів, допоміжних дієслів) насамперед у таблицях, графіках, специфікаціях.

Граматичний матеріал у більшості посібників із перекладу науково-технічних текстів викладається з позицій перекладу окремих частин мови. Однак, на переконання В.І. Карабана, така побудова навчально-довідкової літератури досить віддалена від суті процесу перекладу, адже важливий у ньому не тільки й не стільки морфологічний рівень, скільки функціонально-синтаксичний рівень речення, що певним чином включає перший [20, с. 11-12]. Дослідник радить аналізувати способи перекладу граматичних форм і конструкцій у контексті речення, оскільки, з одного боку, саме речення є тим мовним об'єктом, який піддається систематичному розгляду, а з другого боку, саме в ньому можна натрапити на абсолютну більшість граматичних явищ. Такий виклад водночас дає змогу навчити правильного морфосинтаксичного аналізу речень під час перекладу.

Жанрово-стилістичні труднощі перекладу науково-технічних текстів, у свою чергу, стосуються особливостей перекладу метафоричних термінів, образної і необразної фразеології, кліше і розмовних лексичних елементів.

Увагу студентів потрібно зосередити на тому, що механічне заучування термінів і граматичних конструкцій без знання самих явищ, процесів і механізмів, про які йдеться в оригіналі, може призвести до серйозних помилок у перекладі. Інакше кажучи, перекладач повинен ретельно вивчити ту галузь науки і техніки, у якій він працює. З огляду на це важливим елементом занять із науково-технічного перекладу від самого початку повинен бути загальний огляд процесів і явищ, які являють собою предмет текстів і вправ для перекладу. Згодом майбутніх перекладачів потрібно привчати самостійно користуватися допоміжними джерелами інформації, як загальними (словники загального призначення і загальні енциклопедії), так і спеціальними (спеціальні словники, спеціальні енциклопедії, довідники з різних галузей науки і техніки, спеціальну літературу).

Т.В. Попова радить навчати письмовому перекладу науково-технічних текстів поступово, починаючи з науково-популярних (текстів із найменшою кількістю термінів і визначень, доступних для читачів із будь-якою освітою) і закінчуючи текстами, орієнтованими на фахівців [49, с. 7]. Такий підхід, на думку дослідниці, сприяє формуванню відповідних умінь і навичок у повному обсязі.

4.2. Навчання офіційно-ділового перекладу

До офіційно-ділових перекладів належить переклад громадсько-політичних (конвенцій, конституцій, постанов), міжнародно-правових (міждержавних угод, вербальних нот, резолюцій, директив), юридичних (контрактів, позовів, кодексів, законів) текстів, а також переклад ділової документації (ділових листів, заяв, фінансових звітів).

Навчання офіційно-ділового перекладу повинно базуватися на основних ознаках офіційно-ділового стилю мовлення, а саме: 1) логічності; 2) точності й 3) стереотипності.

По-перше, офіційно-ділові тексти відзначаються логічністю викладу матеріалу. Їм характерна послідовність, документальність, об’єктивність оцінок, емоційно-експресивна нейтральність і формальність. Вживання діалектизмів, жаргонізмів, просторічних висловів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки є недопустимим. Натомість у таких текстах як англійською, так і українською мовою трапляється велика кількість складнопідрядних речень із двома і більше підрядними допустовості, причини й наслідку.

По-друге, офіційно-діловий переклад є одним із відповідальніших. Перекладач, який має справу з матеріалами офіційно-ділового стилю, відповідає за точність перекладу, тому що на основі його перекладу часто приймаються важливі політичні рішення, уточнюються умови торговельних угод тощо [47, с. 349]. Тексти законів, постанов, договорів містять спеціальні терміни, вбудовані у складні речення, у яких кожне слово має важливий зміст. Виконуючи, наприклад, юридичний переклад, необхідно враховувати численні тонкощі законодавств інших країн, правопис і правила оформлення документів, смислове навантаження фраз та окремих слів у контексті. Дрібниць тут бути не може, офіційно-діловий переклад повинен донести до читача максимально точний зміст.

По-третє, з точністю офіційно-ділових текстів безпосередньо пов'язана стереотипність, яка передбачає “штампований” характер документів, і шаблонність, необхідні для оформлення документа та створення його текстової архітектоніки. Насамперед це стосується резолюцій, конвенцій, статутів і контрактів, у яких важливу роль відіграє композиційний малюнок, закріплений за певним типом документів. Значення текстового шаблону полягає в тому, що він допомагає донести до читача конкретну інформацію, налаштувати на сприйняття саме цього документа, а не іншого.

Такі ознаки офіційно-ділового стилю мовлення накладають певний відбиток на вибір перекладацьких стратегії і тактик. Мета документів офіційного стилю полягає в точному вираженні думки, у викладенні певних положень і досягається завдяки оптимальному відбору слів, форм і конструкцій, запобіганню неоднозначних тлумачень. Незважаючи на те, що характерна для мови ділових документів традиційність засобів вираження прискорює процес формування фразеологічних одиниць, типових для цього стилю, у більшості випадків перекладач відмовляється від пошуків контекстуальних замін, надаючи перевагу дослівному перекладу тексту для того, щоб у перекладі документів виключити можливі різночитання або неправильну інтерпретацію.

Увагу майбутніх перекладачів громадсько-політичних, юридичних, міжнародно-правових і ділових текстів слід звертати на необхідність збереження запозичень із французької і латинської мов, вживання загальної лексики у вузькоспеціальних значеннях, переклад одного слова словосполученням і навпаки. Незважаючи на переважно буквальний переклад офіційно-ділових документів, студентів також потрібно навчити знаходити функціональні аналоги і використовувати описовий переклад для передачі значень безеквівалентної лексики. Не менш важливим є опрацювання функціональних слів і словосполучень, що забезпечують логічний зв'язок між окремим реченнями і абзацами.

Співвідносити між собою різні структурні особливості офіційно-ділових текстів у різних мовах може неабияк допомогти вправа на моделювання одножанрових текстів рідною та іноземною мовами.

4.3. Навчання перекладу газетно-інформаційних матеріалів

Газетно-інформаційні тексти, будучи основою для введення елементів галузевого перекладу, є найоптимальнішим матеріалом для навчання студентів письмового перекладу на початковому та середньому етапах. Насамперед це зумовлено тим, що на матеріалі газетно-журнальної публіцистики в тій чи іншій мірі видається можливим тренувати використання майже всіх перекладацьких прийомів і трансформацій. Найефективнішими в аспекті перекладацьких перетворень тут є операційні вправи на заміну порядку слів (синтаксичну перестановку), заміну частин мови і членів речення, використання антонімічного перекладу, компенсації втрат і логічного розвитку значення.

Газетно-журнальні тексти також містять достатній матеріал для розвитку навичок аспектного перекладу, адже під час їхнього перекладу можна натрапити на майже всі відомі труднощі письмового перекладу. На лексичному рівні такі труднощі представлені переважно власними іменами та назвами (іменами людей, географічними назвами, назвами політичних партій, установ, організацій, міністерств, відомств, корпорацій, фірм), скороченнями (абревіатурами й акронімами), термінами (політичними, економічними, мистецькими, спортивними), національно-маркованою лексикою (побутовими, політичними, історичними, адміністративними, географічними реаліями), фразеологічними одиницями (ідіомами, прислів'ями, приказками, стійкими словосполученнями) і т.д.

На граматичному рівні є можливість тренувати навички відтворення в перекладі окремих граматичних категорій (категорій числа, часу, стану), безсполучникових іменникових словосполучень, конструкцій вторинного предикативного зв'язку (Subjective Infinitive Construction, Objective Infinitive Construction, For-to-Infinitive Construction, Gerundial Complex, Subjective Participlial Construction, Objective Participial Construction, Absolute Participial Construction) тощо.

Стилістичний рівень, хоча і не в такій мірі, як у художньому тексті, передбачає роботу над стилістично-маркованою лексикою, лексичними (іронія, метафора, метонімія, епітет, гіпербола, гра слів), синтаксичними (інверсія, повтор, паралельна конструкція, риторичне питання) і лексико-синтаксичними (порівняння, антитеза, літота, перифраз) стилістичними засобами. Не слід забувати і про засоби вираження інтертекстуальності (алюзії, ремінісценції, непряме цитування), яких у сучасних публіцистичних текстах достатньо.

Окрім операційних і мовних вправ, уміння й навички перекладу газетно-журнальної публіцистики можливо тренувати за допомогою вправ комунікативних, до яких, зокрема, належать вправи на визначення перекладацьких стратегії і тактик. Виконання таких вправ передбачає попереднє ознайомлення з функціональними і типологічними особливостями текстів.

Функціональними особливостями газетно-інформаційних текстів є їхня інформативна насиченість і спрямування на формування відповідної суспільної думки. Часом перекладачеві необхідно врахувати і мінімізувати розходження в сприйнятті культурно-історичної передінформації носіями мови тексту-оригіналу та носіями мови тексту-перекладу [38, с. 422]. Зробити це можна, прагматично адаптувавши текст перекладу за допомогою експлікації безеквівалентних лексичних одиниць, функціональної заміни, описового перекладу тощо.

Не менш важливими є врахування типологічних особливостей. Так, українській пресі притаманний переважно нейтральний оповідальний тон, що звичайно виключає вживання пейоративної лексики і просторічних лексичних одиниць. Основу українського газетно-публіцистичного стилю становить книжково-повсякденна лексика, причому її стилістичне забарвлення може зберігатися частково або взагалі втрачатися. Це зумовлено тим, що під час перекладу з англійської потрібно певною мірою нейтралізувати експресивність, а з української – підвищити.

Як зазначив В.Н. Комісаров, в англійських газетах і журналах суворіше дотримуються вимоги щодо стислості викладення інформації, уникаючи зайвих слів [26, с. 133-134]. Звичне для англомовної преси фамільярне використання пестливих імен і прізвиськ, а також інших елементів розмовного мовлення поступається в перекладі офіційним найменуванням [27, с. 108].

З іншого боку, хоча елементи розмовного стилю в англомовних газетах використовуються вільніше і мають інколи фамільярний характер, надмірного згладжування наявних образних висловів, розмовно-побутових зворотів, емоційно-забарвлених фрагментів, на думку дослідника, допускати не слід, оскільки все це робить газетний текст живішим.

Англійські тексти відрізняються стилістичною різноплановістю лексики, великою кількістю кліше і неологізмів, використанням абревіатур, термінів, імен і назв. Газетно-інформаційний стиль в українській мові також відзначається широким використанням готових формул, кліше, стійких словосполучення зі стертою образністю, однак має чимало інших мовних особливостей, не властивих аналогічним англійським матеріалам, зокрема, вживання урочисто-піднесених слів, негативно-оцінних слів, військових термінів у переносному значенні тощо.

Характерною ознакою українських газет і журналів є використання прислівникових префіксально-суфіксальних утворень (по-українськи), складних слів (літературно-творчий, культурно-масовий) і слів з абстрактно-узагальненим значенням, утворених за допомогою суфіксів -ість (ідейність), -ізм (екстремізм), -щина (воєнщина) та ін.

Газетно-інформаційний стиль в англійській і в українській мовах має і синтаксичні особливості. Лаконічному викладенню інформації в англійській публіцистиці сприяють багатокомпонентні іменникові словосполучення, які не мають аналогів в українській мові. Розгорнуті складнопідрядні речення та громіздкі конструкції, які ускладнюють розуміння, є малоприйнятними в публіцистиці обох мов. Коли довге речення таки трапляється, то прийнятним для перекладача рішенням може бути розбити його на кілька частин [26, с. 133-134].

4.4. Навчання художнього перекладу

Переклад художньої літератури – один із найскладніших видів письмового перекладу, причому як для виконання, так і для навчання. Зумовлено це тим, що робота з художнім текстом є мистецтвом, яке не всі здатні швидко опанувати. Естетична функція художнього тексту, його смислова ємність, безпосередній зв'язок між художніми образами і мовними категоріями, індивідуальний стиль автора, гра слів, яскраве національне забарвлення – усе це наштовхує на думку, що художній переклад дійсно є мистецтвом для обраних. Адже перекладач покликаний перенести образи й ідеї, втілені в оригіналі, на ґрунт іншої етнокультури, передаючи не тільки зміст, а й художню форму першотвору.

Однак нині вважається, що навчити і навчитися художнього перекладу можна, навіть коли природні здібності не є яскраво вираженими. Як у будь-якому іншому мистецтві, уміння й навички художнього перекладу здобуваються завдяки наполегливим тренуванням, які можуть розвинути відчуття художнього слова, серед іншого й на міжмовному рівні. У цьому неабияк допомагають вправи, як доперекладацькі, так і власне перекладацькі.

Доперекладацькими вправами в навчанні художнього перекладу є вправи на прагматичний аналіз художніх текстів, визначення історичної епохи, культурного середовища, цільової аудиторії, особливостей індивідуальної манери письменника, соціально-детермінованої варіативності мовлення героїв, а також вправи на ідентифікацію перекладацьких труднощів на лексичному, граматичному і стилістичному рівнях.

Перекладацькими вправами для навчання художнього перекладу можна вважати переважно операційні й мовні вправи, спрямовані на використання перекладацьких прийомів і подолання перекладацьких проблем. До перших можна зарахувати вправи на використання таких типових для художнього перекладу перетворень і прийомів, як компенсація вправ, функціональна заміна, описовий переклад, диференціація, логічний розвиток значення тощо, до других – вправи на збереження національного колориту, визначення образного значення слів і словосполучень, відтворення стилістичних засобів і фігур мовлення.

Важливе значення в художньому перекладі мають культурні артефакти з особливим символічним значенням (укр. калина, Дніпро, каштан). Приймати правильні рішення щодо збереження, заміни чи втрати культурних асоціацій можуть допомогти комунікативні вправи на прагматичну адаптацію вихідного тексту з огляду на категорію рецепторів перекладу.

Незважаючи на необхідність розгляду конкретних проблем перекладу, студентів слід одразу орієнтувати на можливість відтворення окремих елементів у системі цілого, що в художньому перекладі є надзвичайно важливим [57, с. 334]. Це зумовлено тим, що жоден переклад у цій сфері не може бути абсолютно точним, оскільки мовна система літератури-реципієнта не може вичерпно передати зміст оригіналу. Іншими словами, уникнути втрати певного обсягу інформації в художньому перекладі майже ніколи не видається можливим. Слушним у цьому аспекті є твердження В.В. Коптілова, який радив передавати художній текст іншою мовою “не від звука до звука, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу” [2, с. 260].

Аналогічною є позиція І.С. Алексєєвої, на думку якої конфлікт форми і змісту із таким розмаїттям мовних засобів є неминучим, що змушує зосереджувати увагу на так званих домінантах художнього перекладу [2, с. 252]. До таких домінант дослідниця зараховує всі засоби оформлення естетичної інформації, зокрема, епітети, повтори, порівняння, метафори, гру слів, іронію, значимі імена та назви, діалектизми, оказіоналізми і т.п.

Звідси випливає, що в художньому перекладі можна й потрібно домагатися насамперед адекватного передавання змісту, втіленого в художніх образах, а також належного збереження жанрово-стильових і структурно-композиційних особливостей оригіналу [31, с. 63]. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними зв’язками, впливає на образне мислення носія цієї мови й витворює в його уяві конкретно-чуттєвий образ. Незважаючи на те, що під час перекладу ці асоціативні зв’язки значною мірою руйнуються, художній твір може продовжувати жити як мистецький витвір у новому мовному середовищі, але для цього перекладач повинен перейняти на себе функції автора й у чомусь навіть повторити творчий процес його створення, наповнити твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, близькі й зрозумілі для носіїв мови перекладу.

Важливою тут є національно-культурна специфіка, символічність, а також інтертекстуальність художнього твору, що актуалізується в алюзіях на будь-які прецедентні феномени минулого і сьогодення (прецедентні імена та назви, факти, висловлювання і тексти), ремінісценціях і непрямих цитатах.

Перекладацька концепція відтворення окремих елементів у системі цілого найчіткіше віддзеркалюється в поетичному перекладі. Поетичний твір – єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Зміна одного компонента обов’язково призводить до зміни всієї системи. Спроба відтворити в поетичному творі всі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору. Отже, необхідно визначити які елементи в тому чи іншому творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші.

Ступінь збереження інформативності першотвору залежить переважно від особистості перекладача, який, чітко усвідомлюючи можливу семантичну неповноту перекодування тексту, налаштовується на те, щоб максимально продемонструвати чи не продемонструвати всі особливості оригіналу [28, с. 85]. Пам'ятаючи про те, що перекладений твір народжується наново в іншій мовній стихії завдяки здібностям перекладача, викладач перекладу повинен зробити все можливе, щоб відшукати наявні таланти серед студентів і розвинути їх.

Запитання і завдання для самоконтролю

У чому виявляється формально-логічний стиль науково-технічної літератури?
Назвіть основні чинники, які ускладнюють переклад науково-технічної термінології.
Які граматичні труднощі виникають в процесі перекладу наукових і технічних текстів?
Що мається на увазі під жанрово-стилістичними труднощами перекладу науково-технічних текстів?
Чи варто в навчальному процесі використовувати вузькоспеціальну наукову і технічну термінологію?
Назвіть основні ознаки офіційно-ділового стилю мовлення.
Які тексти належать до офіційно-ділового стилю мовлення?
Яка вправа може допомогти навчитися співвідносити між собою структурні особливості офіційно-ділових текстів у різних мовах?

а) вправа на переклад із зоровою опорою

б) вправа на моделювання одножанрових текстів рідною й іноземною мовами

в) операційна вправа на використання перекладацьких трансформацій і прийомів

Які тексти, будучи основою для введення елементів галузевого перекладу, є найоптимальнішим матеріалом для навчання студентів письмового перекладу на початковому та середньому етапах?

а) газетно-інформаційні

б) науково-технічні

в) офіційно-ділові

Що зараховують до домінант художнього перекладу?
Які доперекладацькі вправи в навчанні художнього перекладу ви знаєте?
Які вправи можуть стати в пригоді в навчанні відтворення національно-культурної інформації художньої літератури?
Прокоментуйте лексичні, граматичні й жанрово-стилістичні перекладу запропонованих текстів і визначте способи їх подолання:

Текст 1

Degremont Technologies designs and manufacturers a wide-range of ozone generators from the smallest to the largest in the world including ozone plants with capacities of several hundred kilos per hour.

As a world leader in ozone disinfection treatment, Ozonia designs and manufactures ozone generators incorporating the most sophisticated electronics technology available. Ozonia systems are designed for various water and wastewater treatment application in the municipal and industrial markets. Each system has a variety of technical features developed to simplify installation and allow minimal operator attention and maintenance.

Degremont Technology - Ozonia offers unique professional expertise and decades of experience in ozone generation technology resulting in numerous developments such as IGBT medium frequency power supply unit and IGS™ dielectric technology.

MEMBREL® electrolytic cells for pure water systems extend the range of Degremont Technology-Ozonia products and services. With thousands installations around the world, Degremont Technologies-Ozonia offers unparalleled international experience.

Ozone was first used by municipalities to improve the organic qualities of water with control of taste, odor and color as well as for its germicidal action. Application of ozone in waste water treatment includes the destruction or removal of: complex organic molecules, cyanides and phenols from chemical waste, etc.. In addition, subjecting municipal waste waters or combined municipal waste waters or combined municipal industrial waste waters to a final ozone process enables reuse for applications such as wash-water, irrigation, or fire fighting systems. Ozone is also used extensively in industry in oxidation processes and for disinfection purposes. Typical industrial examples are in the P&P industry for pulp bleaching, chemical industry where ozonolysis is necessary for the production of certain substances, and in cooling-tower systems where ozone replaces the less desirable chemical biocides.

The high oxidation potential of ozone, which is 50% higher than chlorine, has prompted many chemical and pharmaceutical companies to use Degremont Technologies-Ozonia ozone equipment in their manufacturing facilities. In partnership with clients, Degremont Technologies-Ozonia applies its knowledge in the field of ozone generation to achieve the best overall conditions (price, delivery, safety aspects) for all types of pilot or industrial plants. Either in its extensive laboratory resources or on the client’s premises, Degremont Technologies-Ozonia is in a position to demonstrate the advantages of a clean oxidation technology.

It is an accepted fact that drinking water is disinfected when a residual of 0.4 mg/l of ozone has been maintained for 4 minutes (Typical CT). However, ozone has many additional benefits in the drinking water process:

In preozonation, ozone improves clarification and avoids the transformation of organic material to haloforms. It also promotes the destruction of micro-organisms such as algae.

Main ozonation treatment specifically breaks down trace contaminants and enhances the biodegradability of organic substances which are then removed in a biological treatment step.

Finally, combined treatments involving ozone and activated carbon or ozone and peroxide are currently the most powerful means available to water process engineers for the removal of contaminants and constitute a vital safeguard against accidental contamination.

Текст 2

Учасники Першого Українського Форуму з Управління Інтернетом (IGF-UA),

підбиваючи підсумки проведених дискусій та обговорення проблемних питань під час засідань Першого Українського Форуму з Управління Інтернетом,

беручи до уваги завдання щодо розвитку системи управління Інтернетом, сформульовані Всесвітнім самітом із питань інформаційного суспільства, результати роботи Робочої групи з управління Інтернетом, підсумкові документи Форумів з управління Інтернетом (IGF) та Європейського Діалогу з управління Інтернетом (EuroDIG),

зазначаючи, що інформаційне суспільство є одним із магістральних шляхів розвитку сучасної цивілізації, і Україна повинна відповідати його принципам,

підкреслюючи, що широке використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у всіх сферах суспільного життя України є необхідною умовою модернізації країни та сприяє скороченню економічного і соціального відставання України від розвинутих країн світу,

відмічаючи невідповідність вимогам партнерського підходу та недостатній рівень взаємодії органів державної влади, бізнесу, інтернет-спільноти, професійної та академічної еліти, засобів масової інформації в процесі розвитку в Україні системи управління Інтернетом,

констатуючи значну потребу у терміновому вдосконаленні стану вітчизняної нормативної бази у сфері ІКТ та авторського права і суміжних прав, підвищенні рівня державного та місцевого управління, ступеню приватно-державного партнерства та розвитку державних програм у питаннях розбудови інформаційного суспільства,

визнаючи, що питання інформаційного суспільства переважно залишаються за межами порядку денного суспільної дискусії, не є об'єктом першочергової уваги представників держави, політичних партій, суспільно-політичних ЗМІ,

оцінюючи перспективи розвитку інформаційного суспільства в Україні та необхідні для цього ресурси,

вважають, що розбудова інформаційного суспільства в Україні має стати одним з найголовніших пріоритетів розвитку країни, а питання розвитку інститутів інформаційного суспільства мають бути негайно включені до порядку денного політичної дискусії на всіх рівнях;
підтримують пропозицію Президента України Віктора Януковича про оголошення на державному рівні наступного 2011 року – роком освіти та інформаційного суспільства та відзначають необхідність доповнення цієї пропозиції конкретними планами дій з боку всіх без винятку органів державної влади України;
вбачають необхідність у запровадженні партнерського підходу у прийнятті рішень на всіх рівнях державного управління та суспільного життя як бази системи управління Інтернетом;
звертають увагу органів законодавчої та виконавчої влади України на необхідність активізації роботи з наближення українського законодавства до європейських норм та ширшого застосування практики врегулювання суспільних відносин в Інтернеті, запроваджену Радою Європи та Європейським Союзом, з огляду на стратегічний курс української держави на інтеграцію з Європейським союзом та зобов’язання, взяті Україною під час вступу до Ради Європи;
закликають органи законодавчої та виконавчої влади України ширше використовувати досвід професійних асоціацій, громадських організацій та об‘єднань у сфері розбудови інформаційного суспільства, зокрема сприяти впровадженню пропозицій, напрацьованих членами Громадської ради з питань інформаційно-комунікаційних технологій та відображених у Настановах кандидатам у Президенти України «Про невідкладні заходи щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні» (жовтень 2009 р., див. http://ict-forum.org.ua);
пропонують розпочати у суспільстві широку дискусію щодо шляхів реформування адміністративної структури державного управління у сфері електронних комунікацій, складовими якої мають стати кроки з забезпечення фінансової незалежності регулятора, впровадження санкцій за порушення з метою захисту прав споживача, формування системних заходів інформаційної безпеки, забезпечення принципу технологічної нейтральності;
вітають зусилля виконавчої влади України щодо впровадження в Україні електронного документообігу та звертають увагу на необхідність його розвитку на принципах прозорості, конкурентності та інтероперабельності, не допускаючи зростання монополізму, з урахуванням міжнародного досвіду та міжнародних підходів щодо стандартів, технічних специфікацій, регламентів електронного документообігу, електронного цифрового підпису та електронних цифрових ключів;
закликають відповідні органи виконавчої влади України активізувати зусилля щодо впровадження електронних форм адміністративної взаємодії між органами державної влади і органами місцевого самоврядування та фізичними і юридичними особами, а також щодо створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров’я, освіти, науки, культури, охорони довкілля тощо;
звертають увагу державних органів, представників бізнесу та громадськості України на необхідність спільного пошуку адекватних ефективних відповідей на зростання рівня кіберзлочинності, зважаючи при цьому на першочергову необхідність захисту інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів, використовуючи європейський досвід в регулюванні відносин правоохоронних органів та постачальників послуг Інтернету на засадах Міжнародної конвенції «Про кіберзлочинність», забезпечуючи концентрацію зусиль держави і громадськості на пріоритетних напрямах боротьби з кіберзлочинністю та не допускаючи при цьому перетворення українського сегменту Інтернету в зону тотального контролю;
відзначають необхідність реформування системи доменних реєстрацій в Україні згідно сучасним потребам галузі телекомунікацій, сучасній міжнародній практиці та проекту Концепції розвитку домену .UA (з урахуванням пропозицій круглого столу «Питання подальшого розвитку доменної зони.UA», проведеного 10.09.2009 р. Українським союзом промисловців та підприємців, Інтернет Асоціацією України та Громадською радою при Державному комітеті інформатизації України, і пропонують сприяти впровадженню в життя таких змін;
визнають необхідним при управлінні критичними ресурсами мережі Інтернет, зокрема доменними та адресними ресурсами, врахування позицій всіх учасників вітчизняного інтернет-ринку, в тому числі власників інформаційних ресурсів та споживачів їх послуг в України, та пропонують для використання міжнародного досвіду розширювати співпрацю з організаціями та консультативними комітетами ICANN, ISOC та Міжнародним інститутом електрозв‘язку (ITU);
рекомендують представникам держави, бізнесу та громадськості, з метою подолання «цифрового розриву», забезпечення інтернет-грамотності громадян України, формування культури інформаційної безпеки акцентувати увагу на співробітництві з освітніми закладами та ЗМІ, сприяти залученню до цієї роботи недержавних організацій, перш за все молодіжного спрямування, вбачаючи метою створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;

доручають Оргкомітету Першого Українського Форуму з Управління Інтернетом направити цю Резолюцію учасникам 5-го Глобального Форуму з управління Інтернетом у м. Вільнюс.

Текст 3

Угода про створення поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі з Євросоюзом є шляхом для економічного розвитку України, позитивним чинником для проведення реформ та утвердження спільних цінностей. На цьому наголосив єврокомісар з питань торгівлі Карел де Гухт на семінарі "Угода про асоціацію Україна – ЄС: торговельні аспекти та економічні питання", який відбувся у четвер в Європарламенті, повідомляє власний кореспондент Укрінформу в Брюсселі.

"Це – історична подія і для України, і для Європи. Йдеться про нові виміри співпраці у сфері торгівлі, інвестицій, що розширять рівень економічної свободи для України та допоможуть модернізувати економіку держави, інтегрувати її до ЄС, створити нові можливості для європейських партнерів у багатьох секторах економіки. Ця угода визначає шлях до економічного добробуту та підтримки з боку Євросоюзу східних партнерів. Це є підтвердженням наближення асоціації та поглиблення інтеграції для України, що є частиною політики ЄС", – заявив профільний єврокомісар.

Як він зазначив, йдеться про взаємне відкриття ринків для товарів і послуг у межах ЗВТ, скасування мит. "Цей пакет є широким. До нього також входять процедури державних закупівель, забезпечення конкурентного середовища, які будуть однаковими в Україні і ЄС. Йдеться про поглиблену інтеграцію ринків. І це може бути найбільш амбітна угода. Саме тому ми говоримо про поглиблену і всеосяжну ЗВТ", – сказав К.Гухт.

Він також висловив переконання, що угода матиме позитивні результати для бізнес-клімату в Україні. "Ми хочемо творити сприятливі умови для споживачів, інвесторів і бізнесменів, що також сприятиме проведенню економічних реформ та утвердженню на цьому шляху стабільності і прозорості. Це знизить ризики та сприятиме надходженню інвестицій в Україну", – констатував політик, зауваживши, що на шляху функціонування ЗВТ необхідно гармонізувати законодавство, стандарти та норми, щоб продукція українських виробників відповідала європейським вимогам.

К. Гухт наголосив, що в умовах глобальної економічної кризи укладання угоди про ЗВТ набуло особливої актуальності. "Це буде випадок, коли всі виграють. Поглиблена і всеосяжна зона вільної торгівлі буде вигідною та корисною і для України, і для ЄС. Це стане чинником, який дозволить розділити спільні цінності й стандарти з Євросоюзом. Я сподіваюся, що найближчим часом будуть створені належні політичні умови для цього", – резюмував єврокомісар.

Як повідомляло агентство, у середу, 19 жовтня, перший віце-прем'єр-міністр – міністр економічного розвитку і торгівлі України Андрій Клюєв і єврокомісар з питань торгівлі Карел де Гухт погодили основні параметри щодо створення поглибленої і всеосяжної ЗВТ між Україною і ЄС. Після доопрацювання технічних питань експертами, сторони заявили про можливість та необхідність парафування Угоди про ЗВТ до кінця 2011 року.

(Газета “День” за 20 жовтня 2011 року)

Текст 4

March unleashed a torrent of rainfall after an abnormally dry winter. A cold front out of Canada then descended and was held in place by a swirling wind that roared down the Gorge from eastern Oregon. Although spring was surely just around the corner, the god of winter was not about to relinquish its hard-won dominion without a tussle. There was a blanket of new snow in the Cascades, and rain was now freezing on impact with the frigid ground outside the house; enough reason for Mack to snuggle up with a book and a hot cider and wrap up in the warmth of a crackling fire.

But instead, he spent the better part of the morning telecommuting into his downtown desktop. Sitting comfortably in his home office wearing pajama pants and a T-shirt, he made his sales calls, mostly to the East Coast. He paused frequently, listening to the sound of crystalline rain tingling off his window and watching the slow but steady accumulation of frozen ice thickening on everything outside. He was becoming inexorably trapped as an ice-prisoner in his own home – much to his delight.

There is something joyful about storms that interrupt routine. Snow or freezing rain suddenly releases you from expectations, performance demands, and the tyranny of appointments and schedules. And unlike illness, it is largely a corporate rather than individual experience. One can almost hear a unified sigh rise from the nearby city and surrounding countryside where Nature has intervened to give respite to the weary humans slogging it out within her purview. All those affected this way are united by a mutual excuse, and the heart is suddenly and unexpectedly a little giddy. There will be no apologies needed for not showing up to some commitment or other. Everyone understands and shares in this singular justification, and the sudden alleviation of the pressure to produce makes the heart merry.

Of course, it is also true that storms interrupt business and, while a few companies make a bit extra, some companies lose money—meaning there are those who find no joy when everything shuts down temporarily. But they can’t blame anyone for their loss of production, or for not being able to make it to the office. Even if it’s hardly more than a day or two, somehow each person feels like the master of his or her own world, simply because those little droplets of water freeze as they hit the ground.

Even commonplace activities become extraordinary. Routine choices become adventures and are often experienced with a sense of heightened clarity. Late in the afternoon, Mack bundled up and headed outdoors to struggle the hundred or so yards down the long driveway to the mailbox. The ice had magically turned this simple everyday task into a foray against the elements: the raising of his first in opposition to the brute power of nature and, in an act of defiance, laughing in its face. The icy rain pellets stung his cheeks and hands as he carefully worked his way up and down the slight undulations of the driveway; he looked, he supposed, like a drunken sailor gingerly heading toward the next watering hole. When you face the force of an ice storm, you don’t exactly walk boldly forward in a show of unbridled confidence. Bluster will get you battered. Mack had to get up off his knees twice before he was finally hugging the mailbox like some long-lost friend.

(From Shack by William Paul Young)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Ажнюк Б. М. Теоретичні й прикладні аспекти перекладу англійських власних імен / Богдан Миколайович Ажнюк // Лінгвістика ХХІ століття : нові дослідження і перспективи / А. Д. Бєлова (голов. ред.). – К. : Логос, 2007. – С. 7–27.
Алексеева И. С. Профессиональное обучение переводчика : учебное пособие по устному и письменному переводу для переводчиков и преподавателей / Ирина Сергеевна Алексеева. – СПб. : Издательство “Союз”, 2001. – 288 с.
Алексеева Л. М. Методика обучения письменному переводу специального текста / Л. М. Алексеева // Вестник Пермского университета. Серия : Российская и зарубежная филология. – 2010. – Вып. 2(8). – С. 77–84.
Баранова С. В. Актуальні питання методики викладання перекладу / Баранова Світлана Володимирівна // Вісник Сумського державного ун-ту. Серія : Філологічні науки. – 2002. – № 4 (37). – С. 12–15.
Баранова С. В. Інтегроване навчання перекладу та іноземної мови / С. В. Баранова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2005. – № 23. – С. 7–9.
Буданова Е. А. Методика обучения переводу на основе лингво-когнитивных моделей : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 / Буданова Екатерина Александровна. – М., 2001. – 211 с.
Вербицкая М. В. Устный перевод. Английский язык. 1 курс : учебное пособие / М. В. Вербицкая, Т. Н. Беляева, Е. С. Быстрицкая. – М. : Глосса-Пресс, 2009. – 384 с.
Гавриленко Н. Н. Понять, чтобы перевести : перевод в сфере профессиональной коммуникации / Наталия Николаевна Гавриленко. – М. : Научно-техническое общество имени академика С. И. Вавилова, 2010. – 206 с.
Ганічева Т. В. Експериментальне дослідження ефективності методики навчання майбутніх філологів усного англомовного двостороннього перекладу у галузі прав людини / Т. В. Ганічева // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов. – 2007. – № 782. – С. 188–191.
Ганічева Т. В. Методика навчання майбутніх філологів англомовного двостороннього перекладу в галузі прав людини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 13.00.02 “Теорія та методика навчання : германські мови” / Т. В. Ганічева. – Київ, 2008. – 20 с.
Ганічева Т. В. Обґрунтування системи вправ для формування у майбутніх філологів компетенції в усному двосторонньому перекладі / Т. В. Ганічева // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія : Педагогіка та психологія. – 2007. – Вип. 13. – С. 90–96.
Ганічева Т. В. Система вправ для формування компетенції в усному двосторонньому перекладі у майбутніх філологів / Т. В. Ганічева // Іноземні мови. – 2008. – №1. – С. 31–35.
Ганічева Т. В. Усний двосторонній переклад : Міжнародні документи у галузі прав людини : [посіб. для студ. вищ. навч. закл. за спец. “Переклад” (англійська мова)] / Тетяна Вікторівна Ганічева. – Харків : ХНУРЕ, 2007. – 276 c.
Ганічева Т. В. Фонові знання у структурі професійно-орієнтованої перекладацької компетенції майбутніх філологів / Т. В. Ганічева // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки. Досвід. Пошуки. – 2009. – № 15. – C. 40–48.
Гарбовский Н. К. Теория перевода : учебник / Николай Константинович Гарбовский. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2004. – 544 с.
Голуб І. Ю. Професійно-спрямована соціокультурна компетенція як важлива складова підготовки майбутніх перекладачів на практичних заняттях із другої іноземної мови / І. Ю. Голуб // Вісник Національного університету “Львівська політехніка” : Проблеми лінгвістики науково-технічного і художнього тексту та питання лінгвометодики : [зб. наук. пр.] / відп. ред. Ф. С. Бацевич. – Львів : Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2007. – № 586. – С. 60–64.
Гон О. Практикум із усного перекладу : мультимедійний формат : англо-американський політичний дискурс : посібник з англійської мови для ВНЗ (+ компакт-диск) / О. Гон, Г. Мірам, В. Морозов, Л. Голованчук. – К. : Факт, 2007. – 136 с.
Григоров В. Б. Как работать с научной статьей : учебное пособие для технических вузов / Владимир Борисович Григоров. – М. : Высш. шк., 1991. – 202 с.
Кавицька Т. І. Лінгводидактичні засади навчання письмового перекладу з рідної мови на іноземну / Т. І. Кавицька // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Серія : Педагогічні науки. – Вип. 70. – 2009. – С. 78–81.
Карабан В. І. Переклад англійської наукової і технічної літератури. Граматичні труднощі, лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми / В’ячеслав Іванович Карабан. – Вінниця : Нова Книга, 2004. – 576с.
Квасова О. Г. Проблеми навчання перекладу з рідної мови на іноземну / О. Г. Квасова, Т. І. Кавицька // Вісник ХНУ. – Х. : Вид-во Харківського національного університету, 2009. – № 848. – С. 273–276.
Кіщенко Ю. В. Головні особливості синхронного перекладу / Юлія Кіщенко // Наукові записки. Серія : Філологічні науки. – Вип. 89(1). – 2009. – С. 70–73.
Кириченко Т. Г. Методичні передумови формування усної перекладацької компетенції з використанням інформаційних технологій / Т. Г. Кириченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vknlu/Ptp/201017. – Заголовок із екрану.
Коломієць С. С. Реалізація принципу комунікативності в навчанні галузевого перекладу / С. С. Коломієць // Вісник ХНУ. – Х. : Вид-во Харківського національного університету, 2009. – № 848. – С. 277–280.
Комиссаров В. Н. Современное переводоведение : учебное пособие / Вилен Наумович Комиссаров. – М. : ЭТС. – 2002. – 424 с.
Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты) : учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. / Вилен Наумович Комиссаров. – М. : Высш. шк., 1990. – 253 с.
Комиссаров В. Н. Теоретические основы методики обучения переводу / Вилен Наумович Комиссаров. – М. : Рема, 1997. – 111 с.
Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу [Текст] : навч. посіб. / Коптілов В. В. – К. : Юніверс, 2003. – 280 с.
Королькова С.А. Текстологическая модель обучения письменному переводу студентов языковых вузов : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 / Королькова Светлана Азадовна. – Волгоград, 2006. – 198 с.
Корунець І. В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад) : Підручник / Ілько Вакулович Корунець. – Вінниця : Нова Книга, 2000. – 448 с.
Кравчук І. В. Художній переклад як важливий чинник міжкультурної комунікації / І. В. Кравчук // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2010. – № 2. – С. 60–63.
Куликова В. Г. Актуальні проблеми методики викладання перекладу : лінгвоетнокультурний та комунікативно-прагматичний аспекти / В. Г. Куликова [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/20083/06. – Заголовок із екрану.
Латышев Л. К. Перевод : проблемы теории, практики и методики преподавания / Лев Константинович Латышев. – М. : Просвещение, 1988. – 160 с.
Латышев Л. К. Структура и содержание подготовки переводчиков в языковом вузе / Л. К. Латышев, В. И. Провоторов. – М. : НВИ-Тезаурус, 2001. – 135 с.
Максімов С. Є. Навчання усного двостороннього перекладу як діяльності в умовах утрудненої багатомовної комунікації / С. Є. Максімов // Вісник Харк. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. – 2007. – № 772. – С. 20–23.
Максімов С. Є. Усний двосторонній переклад (англійська та українська мови). Теорія та практика усного двостороннього перекладу для студентів факультету перекладачів та факультету заочного та вечірнього навчання (+ 2 компакт-диски) : навчальний посібник / Сергій Євгенович Максимов. – К. : Ленвіт, 2007. – 416 с.
Максименко О. В. Усний переклад : теорія, вправи, тексти (французька мова) / Олена Всеволодівна Максименко. – Вінниця : Нова книга, 2008. – 168 с.
Мацько Д. С. Особливості перекладу публіцистичних текстів / Д. С. Мацько // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2009. – № 6. – С. 420–423.
Миньяр-Белоручев Р. К. Последовательный перевод / Рюрик Константинович Миньяр-Белоручев. – М. : Воениздат, 1969. – 288 с.
Миньяр-Белоручев Р. К. Как стать переводчиком? / Рюрик Константинович Миньяр-Белоручев. – М. : Готика, 1999. – 176 с.
Мирам Г. Профессиональный перевод : учебное пособие / Г. Мирам, А. Гон. – К. : Эльга, Ника-Центр, 2003. – 136 с.
Мірам Г. Е. Основи перекладу : курс лекцій з теорії та практики перекладу для факультетів та інститутів міжнародних відносин / Г. Е. Мірам, В. В. Дайнеко, Л. А. Тарануха, М. В. Грищенко, О. М. Гон. – К. : Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 240 с.
Найда Ю. К. К науке переводить / Юджин Найда // Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. – М. : Международные отношения, 1978. – С. 114–137.
Наугольных А. Ю. Навыки и умения осмысления и понимания в полном письменном переводе как дидактический объект профессиональной подготовки переводчика : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. пед. наук : спец. 13.00.08 “Теория и методика профессионального образования” / А. Ю. Наугольных. – Пермь, 2006. – 22 с.
Нелюбин Л. Л. Лингвопереводческая дидактика : учебно-методическое пособие / Л. Л. Нелюбин, Е. Г. Князева. – М. : Флинта, 2009. – 320 с.
Пелепейченко Л. М. Чинники успішної комунікації майбутніх перекладачів / Л. М. Пелепейченко, В. В. Місеньова // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки. Досвід. Пошуки. – 2009. – № 15. – C. 108–114.
Петровська Н. П. Лінгвістичні та методичні проблеми перекладу під час підготовки фахівців із міжнародних відносин / Н. П. Петровська, Л. Й. Семенюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : www.nbuv.gov.ua/portal/natural/nvvnu. – Заголовок із екрану.
Перевёрткина М. С. Методика обучения переводу английских фразовых глаголов студентов переводческого отделения (3–5 курсы) : автореф. дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.02 “Теория и методика обучения и воспитания” (иностранный язык, уровень общего и профессионального образования) / М. С. Перевёрткина. – СПб., 2010. – 26 с.
Попова Т. В. Методика обучения студентов неязыковых вузов письменному переводу научных текстов : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. пед. наук : спец. 13.00.02 “Теория и методика обучения и воспитания” / Т. В. Попова. – Санкт-Петербург, 2008. – 25 с.
Підручна З. Ф. Теоретичні основи формування професійної компетенції майбутнього перекладача / З. Ф. Підручна // Вісник Черкаського національного університету. Серія : Педагогіка. – 2008. – Вип. 108. – С. 99–104.
Пумпянский А. Л. Чтение и перевод английской научной и технической литературы / Алексей Леонидович Пумпянский. – Минск. : Изд-во “Попурри”, 1997. – 608 с.
Ребрій О. Основи перекладацького скоропису / Олександр Ребрій. – Вінниця : Нова Книга, 2006. – 152 с.
Рецкер Я. И. Основные этапы подготовки переводчика / Яков Иосифович Рецкер [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://e-repa.ru/files/tetradi-1967-retsker-aznaurova.pdf. – Заголовок із екрану.
Соколова В. В. Система вправ для формування усної англомовної перекладацької компетенції майбутніх філологів / Соколова Валерія Валеріївна // Актуальні проблеми перекладознавства та методики навчання перекладу. – Харків : НТМТ, 2007. – С. 125–126.
Соколова В. В. Роль та місце вправ у смисловому аналізі в курсі усного послідовного перекладу / Соколова Валерія Валеріївна // Вісник СумДУ. Серія : Філологія. – 2007. – № 1. – Т.2. – С. 160–164.
Туровер Г. Я. Пособие по устному переводу с испанского языка для институтов и факультетов иностранных языков / Г. Я. Туровер, И. А. Триста, А. Б. Долгопольский. – М. : Высшая школа, 1967. – 262 с.
Федоров А. В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы) : учебное пособие. – 5 изд. – Спб. : Филологический факультет СпбГУ; М. : ООО “Издательский дом “ФИЛОЛОГИЯ ТРИ”, 2002. – 416 c. – (Студенческая библиотека).
Черноватий Л. М. Механізми прийняття рішень в усному перекладі / Л. М. Черноватий // Українське мовознавство. – Київ : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2010. – Випуск 40/1. – С. 343–347.
Черноватий Л. М. Особливості різних видів перекладу та зміст формування фахової компетенції майбутніх перекладачів / Л. М. Черноватий // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство) : У 5 ч. – Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. – Випуск 75(5). – С. 22–26.
Черноватий Л. М. Переклад англомовної юридичної літератури : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти / Л. М. Черноватий, В. І. Карабан, І. Ю. Іванко. – Вінниця : Поділля – 2000, 2002. – 448 с.
Черноватий Л. М. Психологічні аспекти підготовки майбутніх перекладачів / Л. М. Черноватий, Т. В. Ганічева // Вісник Харк. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. – 2003. – № 611. – С. 224–227.
Черноватий Л. М. Принципи складання вправ для навчання галузевого перекладу / Л. М. Черноватий // Вісник СумДу. – 2002. – №3(36). – С. 101–105.
Черноватий Л. М. Типологія вправ для формування навичок усного перекладу / Л. М. Черноватий, Т. В. Ганічева // Актуальні проблеми художнього і галузевого перекладу. – Горлівка : ГДПІІМ, 2007. – Вип. 6. – С. 150–158.
Черноватий Л. М. Проблеми оцінювання письмових перекладів майбутніх перекладачів з англійської мови на українську / Л. М. Черноватий, О. М. Гінзбург // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Серія : Педагогічні науки. – Вип. 70. – 2009. – С. 231–235.
Черноватий Л. М. Моделі поведінки майбутніх перекладачів в умовах ентропії і шляхи підвищення ефективності навчання / Л. М. Черноватий // Іноземні мови. – 2007. – № 1. – С. 28–32.
Чернов Г.В. Основы синхронного перевода : учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. / Гелий Васильевич Чернов. – М. : Высш. шк., 1987. – 256 с.
Швачко С. О. Проблеми синхронного перекладу : навчальний посібник / Світлана Олексіївна Швачко. – Вінниця : Видавництво “Фоліант”, 2004. – 112 с.
Шляхова В. Компетентнісний підхід до навчання перекладу / В. Шляхова // Українознавство. – 2007. – № 1(22). – С. 149–151.
Ширяев А. Ф. Синхронный перевод : деятельность синхронного переводчика и методика преподавания синхронного перевода / Александр Федорович Ширяев. – М. : Воениздат, 1979. – 183 с.
Шиба А. Особливості формування комунікативної компетенції студентів-перекладачів / Альона Шиба // Наукові записки. Серія : Філологічні науки. – 2010. – Вип. 89 (2). – С. 342–344.
Янковець А. В. Підготовка майбутніх перекладачів засобами інформаційно-комунікаційних технологій у вищих військових навчальних закладах : автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 13.00.04 “Теорія та методика професійної освіти” / А. В. Янковець. – Хмельницький, 2005. – 20 с.
Woodsworth J. Teaching literary translation : integrating theory and practice in the classroom / Judith Woodsworth // Teaching Translation and Interpreting : Building Bridges / Ed. by Eva Hung. – Amsterdam : John Benjamins Publishing Co., 2002. – P. 129–139.
House, J. Quality of Translation // Routledge Encyclopedia of Translation Studies. – London : Routledge, 2001. – Р. 197–200.
Neubert A. Competence in translation : a complex skill, how to study and how to teach it // Translation studies : An interdiscipline. John Benjamins publishing company, 1992. – p. 411–420.

Навчальне видання

Лавриненко Олександр Олександрович

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ПЕРЕКЛАДУ

Навчальний посібник

Редактор Р.В. Піскова

Комп’ютерна верстка О.О. Лавриненко

Підписано до друку 10.11.2011. Формат 60х88/8.

Гарнітура Times New Roman. Друк офс.

Умов. друк. арк. 4,8. Обл.-вид. арк. 3,5.

Наклад 100 прим. Зам. № 1481.

Видавництво «Київський міжнародний університет»

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК № 978 від 09.07.2002 р.

03179, Україна, м. Київ, вул. Львівська, 49.

т. (044) 424-64-88

Видрукувано у типографії Київського міжнародного університету

03179, Україна, м. Київ, вул. Львівська, 49.

1. Тема- ОРГАНИЗАЦИЯ РАБОТЫ НА ПК
2. Розкpиття загальнолюдських і моpальних цінностей у новелах Гpигоpія Косинки
3. 1 Виды травм..
4. статьям Основ законодательства Российской Федерации об охране здоровья граждан Уголовного кодекса Росси
5. Учебно-деловая игра Этапы логопедического воздействия на ребенка
6. Понятие и виды юридической ответственности за нарушение норм конкурсного права 2
7. Информационные потребности студента
8. Культурологічне виховання воїнів
9. Функция распределения электронов
10. Курсовая работа- Учётная политика

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе