Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Готика (іт. gotico – готський, від назви германського племені готів). Це художній стиль Західної і Центральної Європи часів пізнього середньовіччя між серединою XII ст. і XV-XVII ст. Готичне мистецтво, яке прийшло на зміну романському стилю, було переважно культовим і розвивалось у межах церковної ідеології.
Готичний стиль був завершальним етапом в розвитку середньовічного мистецтва. Сам термін «готика» був запроваджений в епоху Відродження для зневажливого позначення усього середньовічного мистецтва, яке вважалось «варварським». На початку XIX ст. був запроваджений термін «романський стиль», були обмежені хронологічні межі готики (стали виділяти її ранню, зрілу (високу) і пізню стадії).
Готика пов’язана з життям середньовічного міста. Як і романське мистецтво, готичне поширювалось по всій Європі. У цей час міське життя породжує нові типи будівель, насамперед світського призначення: біржа, таможня, лікарні, склади, ринки тощо. Визначається зовнішність міського муніципалітету – ратуші. Це двох- чи трьохповерхова будівля з галереєю у нижньому поверсі, з парадними залами, де засідали міська рада і суд – на другому поверсі, з допоміжними приміщеннями – на третьому. Особливої уваги надавалось сторожовій вежі ратуші (беффрук), яка була символом незалежності республіки, подібно до того, як міський храм був символом достатку громадян комуни. На площі перед храмом відбувалися диспути, розігрувалися містерії.
Готика розвивалась в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковні основи зберігались в ідеології та культурі. Готичне мистецтво залишалось переважно культовим за призначенням і релігійною тематикою: воно було співвіднесене з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами. Для готики характерний символіко-алегоричний тип мислення та умовність художньої мови. Від романського стилю готика запозичила головну роль архітектури у системі мистецтв і традиційні типи культових будівель.
Особливе місце у мистецтві готики займав собор – вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Не співвіднесений з людиною простір собору, вертикалізм його веж і склепінь, підпорядкування скульптури динамічним архітектурним ритмам, багатокольорове сяяння вітражів сприяло сильному емоційному впливу на віруючих.
Собор був задуманий як своєрідний осередок знань (головним чином богословських), символ Всесвіту, а його художнє оздоблення, що поєднувало урочисту велич із пристрасною динамікою, величезну кількість пластичних мотивів з суворою ієрархічною системою їх підпорядкування, відображувало ідеї середньовічної соціальної ієрархії, влади божих сил над людиною.
Смілива і складна каркасна конструкція готичного собору, що втілювала торжество несамовитої інженерної думки людини, дала можливість подолати масивність романських будівель, полегшити стіни і склепіння, створити динамічну єдність внутрішнього простору. Готика досягла свого найвищого розквіту у першій половині XIII ст. У цей час кам'яні готичні собори набули своєї класичної форми. Для будівництва готичних храмів була розроблена нова конструктивна система, в основу якої була покладена каркасна структура, стрілчаті арки і ребристі (нерв’юрні) склепіння, що передавали своє навантаження на напіварочні форми (аркбутани) стін і стовпів – форсів. В проміжках між стовпами були розташовані великі вікна, прикрашені вітражами. На фасадах будувались вежі, висотою до 150 метрів. І зовні, і всередині храми оздоблювались багато чисельними скульптурами і кам’яним різьбленням. Будівлі стали легкими, а за композицією спрямованим вгору. Структура будівлі складається із прямокутних приміщень (травей), обмежених чотирма стовпами і чотирма арками, які разом з арками-нервюрами утворюють основу хрестового склепіння, заповненого полегшеними невеликими склепіннями – розпалубками. Боковий розпір склепіння головного нефу передається за допомогою опертя арок (аркбутанів) на зовнішні стовпи – контрфорси. Звільнені від навантаження стіни в проміжках між стовпами прорізаються арочними вікнами. Західні фасади французьких соборів з двома зрізаними вежами та з трьома «перспективними» порталами і узорчатим круглим вікном («розою») у центрі передають враження руху у височінь з ясною зрівноваженістю елементів будівлі. На фасадах чергуються стрілчаті арки і багаті архітектурно-пластичні декоративні деталі.
В готиці відбувається збагачення та ускладнення синтезу мистецтв, розширення системи сюжетів, в яких відобразились середньовічні уявлення про світ. Головним видом образотворчого мистецтва була скульптура, що отримала багатий ідейно-художній зміст та розвиток художньо-пластичної форми. Тематикою скульптурних творів, що оздоблюють фасади соборів є: статуї святих і алегоричні постаті; кращі із них відмічені одухотвореною красою, урочистістю поз і жестів; в інших частинах будівлі – чисельні світські зображення – сцени праці, сатиричні образи, фантастичні фігури звірів (химери). Такі собори, як Паризький, Ам'єнський і Шартрський (на протязі усього фасаду) нараховують кожен до 2000 скульптур. Скульптура заповнює соборні портали, поширюється по всьому фасаду, використовуючи кожен виступ, трохи не кожну архітектурну деталь. Не створюючи ідеально-прекрасне, як в античній Греції, готичні скульптори показали своїх сучасників, якими вони були у дійсності, без поправок, без узагальнень, намагаючись відобразити пристрасність власних роздумів і сподівань з такою силою і з таким натхненням, що деякі їх образи стали художньою прикрасою епохи.
Холодна замкнутість романських статуй змінилась рухомістю постатей, їх змістовного зв’язку між собою і з глядачем. В скульптурних композиціях появляються реальні форми, зображення фізичної краси і почуттів людини, нове трактування отримали теми материнства, морального страждання, мучеництва і жертовної непохитності людини. В готиці органічно переплелись ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і соціальна сатира, фантастичний гротеск і фольклорність, гострі життєві спостереження.
В епоху готика отримала розквіт книжкова мініатюра і виник вівтарний живопис, досягло високого рівня декоративне мистецтво. Батьківщиною класичної готики була Франція. Понад три століття протрималась готика у Франції. У своєму розвитку вона пройшла три періоди:
- рання готика – остання третина XII і перша четверть XIII ст.;
- зріла або висока готика – с 20-х років до кінця XIII ст.;
- пізня готика – XIV-XV ст.
Найбільшими соборами французької готики були: Собор Паризької Богоматері, який вміщував до 9000 людей. (будівництво його було розпочато в 1163 році і завершено в 1208 році); собор Нотр-Дам в Реймсі, що будувався з 1211 по 1311 рр., і вважається вершиною французької високої готики; Ам'єнський собор – самий величний і високий готичний собор у Франції, який часто називають “готичним Парфеноном”.
З середини XIII ст. величні собори будувались у багатьох європейських країнах – Німеччині (Кьольні), Нідерландах (в Утрехті), Іспанії (в Бургосі, 1221-1599 рр.), Великобританії (Вестмінстерське абатство в Лондоні), Швеції (в Упсалі), Чехії (хор і трансепт собору святого Віта у Празі), у яких готичні стрілчаті прийоми отримали своєрідну місцеву інтерпретацію.
Зрозуміло, що сприйняття інтер'єру готичного храму сучасною людиною значно відрізняється від того містичного екстазу, з яким були пов'язані естетичні переживання людей середньовіччя. Нам ясно відчувається художня сила, краса і багатство просторових форм і ритмів, що розгортаються подібно багатоголосій пісні, іноді суворо урочистій, а іноді ліричній, мрійливій і радісній. Ми знаємо, що, подібно пірамідам Єгипту, подібно Парфенону в Афінах чи константинопольській Софії, паризькому собору Нотр-Дам належить не тільки в віках, але і у тисячоліттях свідчити про ідеали і унікальну художню культуру народу, який створив його.
PAGE 132