Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
21
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
МАРЧИШАК Арсен Романович
УДК 271.2 – 63[(470+571)+(477)] „199/200”
ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРАВОСЛАВ’Я
В ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ:
ПОСТРАДЯНСЬКИЙ КОНТЕКСТ
09.00.11– Релігієзнавство
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Відділенні релігієзнавства
Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.
Науковий керівник: доктор філософських наук, професор
Колодний Анатолій Миколайович,
заступник директора-керівник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Дулуман Євграф Каленикович,
професор кафедри філософії Національного технічного університету України “КПІ”;
кандидат філософських наук, доцент
Здіорук Сергій Іванович,
завідувач відділу гуманітарної політики
Національного Інституту стратегічних
досліджень.
Провідна установа: Національний університет
“Києво-Могилянська академія”,
кафедра філософії та релігієзнавства,
м.Київ.
Захист відбудеться 26 червня 2007 р. о 1400 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03. в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою:
01001, м.Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий 25 травня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат філософських наук, доцент Бучма О.В.
загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. Останні кілька десятиліть світова спільнота перебуває в стані системних зсувів та істотних перетворень, які торкаються соціальної, політичної, економічної, культурної та інших сфер суспільного життя. Причиною та наслідком цих змін є глобалізація, під якою розуміють розширення та поглиблення соціальних зв’язків і процесів таким чином, що вони набувають всесвітнього характеру. Вся планета перетворюється на глобальну систему. Не обходить стороною глобалізація і релігію. Вона сприяє появі нових світських і релігійних світоглядів, а це загалом актуалізує проблему буття релігії, зокрема і православ’я як історико-культурного і релігійного явища, з яким пов’язана національна ідентичність ряду народів, зокрема й українського.
Стрімкий розвиток засобів комунікації зумовлює географічне поширення різноманітних релігійних течій, що, в свою чергу, призводить до їх видозміни в тих чи інших регіонах світу. Крім того, релігійна плюралізація суспільства сприяє неухильному зростанню кількості релігій, а це красномовно свідчить про те, що усталені і звичні відповіді традиційних церков на виклики реального життя дедалі менше влаштовують сучасну людину.
В епоху глобалізації різко зростає кількість людей, які задовольняють свої духовні потреби вже за межами релігійних спільнот. Людина створює свою власну, „приватну” релігію, модернізуючи традиційне християнство, синкретично поєднуючи його з іншими релігійними традиціями, відкрите сприйняття яких забезпечують новітні інформаційні технології. Християнство для більшості, що номінально до нього належать, перестає бути єдиним джерелом непорушних норм і правил життя. Сучасна людина ставить нині на порядок денний не віру в Бога та поклоніння йому, а насамперед моральні принципи, які пропонує релігія. Іншими словами – містичне богоспілкування поступається місцем соціальному служінню, переносячи розв’язання екзистенційних проблем людини в невизначальну для релігії сферу, де її особливості вже не мають істотної ваги.
Іншою невід’ємною ознакою глобалізованого світу є нівелювання поняття національного: національної мови, національної культури, національної Церкви. Належність до тієї чи іншої релігійної традиції перестає бути невід’ємною частиною окремого етносу, що створює особливі труднощі власне православ’ю. Бо ж воно постає перед необхідністю вийти за етнічні межі свого духовного буття та утверджувати себе універсальною релігійною традицією, діяти вже не тільки в рамках так званої „канонічної території”, а й на світовому, наднаціональному рівні.
Після 90-х років ХХ століття православна Церква на пострадянському просторі зустрілася з двома сильними, добре адаптованими до нових реалій формами християнства – римо-католицизмом і протестантизмом. Розширення сфер їх впливу, а також поява нових релігійних течій актуалізують питання поєднання зусиль православних церков із метою протистояння цим процесам, які загрожують їх конфесійному існуванню. Власне, саме тому останніми роками все частіше відбуваються різні всеправославні зустрічі, на яких обговорюються гострі питання внутрішньоконфесійного розвитку православ‘я та його відносин з іншими конфесіями. В умовах глобалізації перед православною Церквою постала проблема її безперервного осучаснення, вибору між ортодоксією і модернізмом, як у ділянці внутрішньо-церковній, так і в сфері її суспільного буття. Втім, усвідомлення самими православними богословами того, що консерватизм православ‘я як конфесії за умов постмодерністських змін ставить під питання його майбутнє, відбувається доволі складно, переважно поверхово-апологетично, зі сподіваннями тимчасовості новітньої для них ситуації.
Зацікавлення якісними змінами, що постали наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. у православ’ї як науковою проблемою, є досить значним. Особливо актуальним постає дослідження трансформаційних процесів у православних Церквах пострадянського простору, зокрема в Україні, позаяк тут зміни обумовленні не тільки загальносвітовими тенденціями, а й суто внутрішніми локальними особливостями. За умов глобалізації сфера релігії піддається таким перетворенням, що, відповідно, постає проблема збереження національної і культурної ідентичності, специфіки народів, духовна традиція яких певною мірою ґрунтується на православній культурі. Отже, з одного боку, православна конфесія стоїть перед проблемою самозбереження своєї традиції, а відтак і як чинника національної ідентичності, а з іншого – перед необхідністю осучаснення та адаптації до реалій сьогодення, що виключає певну конфесійність як ознаку етнічності. Все це актуалізує дослідження тих трансформацій, які відбуваються в сучасному православ’ї.
Різнобічне вивчення та аналіз новітніх процесів і тенденцій у сучасному православ’ї є нагальною потребою релігієзнавчих розвідок. Неповнота таких досліджень актуалізувала наше наукове зацікавлення та стала визначальним чинником для обрання зазначеної теми.
Зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України є безпосереднім, оскільки автор був аспірантом відділення релігієзнавства і дисертація виконувалась в руслі планової теми „Релігія в контексті глобалізаційних процесів сучасності” (2003 – 2005 рр., № 003U000219).
Об’єктом дослідження є трансформаційні процеси у православ’ї, що зумовлені загальносвітовими релігійними тенденціями та характерними для посттоталітарних суспільств змінами.
Предметом дослідження є основні тенденції та особливості адаптації православ’я до умов глобалізованого світу.
Мета й завдання праці. Метою дисертації є дослідження особливостей трансформацій у православному середовищі пострадянського простору в контексті загальносвітових релігійних тенденцій.
Для поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
– на основі аналізу загальносвітових глобалізаційних закономірностей розвитку релігій та специфічних, характерних для посттоталітарних суспільств трансформацій з’ясувати, які сутнісні зміни спостерігаються у сучасному православ’ї;
– аналізуючи вплив глобалізаційних і секулярних процесів на православну конфесію, окреслити основне коло проблем, що актуалізуються у православ’ї;
– розкрити, як впливає на функціонування православ’я його існування за умов поліконфесійності;
– дослідити окреслені представниками Церкви шляхи виходу із кризи православ’я, враховуючи особливості пострадянської релігійної ситуації, і з’ясувати їх перспективність;
– розкрити природу і витоки православного оновлення і відстежити доцільність їх впровадження за умов глобалізованого світу;
– актуалізувати значення звернення Церкви до засад універсальності в реаліях сучасного світу та показати полярну багатоманітність богословської думки в розумінні кафолічності православ’я;
– з’ясувати особливості та ефективність посилення етичної складової у православ’ї в контексті трансформацій православної Церкви.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проводилося на зламі різних галузей релігієзнавчої науки, зокрема філософії релігії, історії релігії та соціології релігії. Тому в роботі використовувалися переважно загальні методи гуманітарних досліджень: порівняння, аналіз і синтез, абстрагування, узагальнення та ін.
У розв’язанні завдань дисертаційного дослідження використовувалися загальні методологічні принципи наукового аналізу, зокрема об’єктивності, історизму, системності, світоглядного плюралізму, діалектики, а також специфічно релігієзнавчі принципи: гуманізму, толерантності, позаконфесійності, світськості.
У дослідженні застосовувалися ідеї, які містять у собі теорії секуляризації та глобалізації релігії. У дисертації також здійснено своєрідний синтез релігієзнавчих та богословських підходів до вивчення особливостей розвитку православ’я.
Хронологічні та тематичні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період зі середини ХХ ст., коли з’являються такі феномени, як глобалізація та секуляризація, і до сьогоднішніх днів. Оскільки тематика питань дисертаційного дослідження є багатовекторною, при висвітленні окремих аспектів проблеми неминучим було звернення до інших епох, зокрема епохи Вселенських соборів та новітнього періоду історії. Тематично дисертаційне дослідження обмежується аналізом трансформацій, що відбуваються у православних юрисдикціях, поширених в межах слов’янського ареалу та визнаних Вселенським православ’ям, крім Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви.
Наукова новизна дослідження. На основі цілісного релігієзнавчого аналізу сучасного православ’я доведено, що трансформаційні процеси в зазначеній конфесії, будучи зумовленими як загальносвітовими глобалізаційними тенденціями розвитку релігій взагалі, так і специфічними, характерними для посттоталітарних суспільств тенденціями змін в духовній сфері, перебувають у ситуації антиномічного вибору між необхідністю збереження своєї багатовікової традиції, що може бути досягнуто шляхом ізоляції, і потребою осучаснення та адаптації свого віровчення і способу життя до реалій глобалізованого світу, що вимагає виходу за межі власної ортодоксальності.
Цей висновок нами обґрунтовано і розвинуто низкою теоретичних твержень, які відзначаються науковою новизною, а саме:
– у результаті вивчення ситуації, що склалася, та літературних джерел з’ясовано, що внаслідок глобалізаційних і секулярних процесів вплив релігії на людину постійно послаблюється. Поширення засобів комунікації та нівелювання державних кордонів значною мірою спричиняє послаблення традиційних релігій. Але при цьому спостерігається не ліквідація самої релігії, а зміна її структури і ролі, що, у свою чергу, сприяє перетворенню її на приватне явище. Формується феномен так званої „своєї віри”, яка уникає конфесійної обрядовості та догматичності. Це веде до послаблення обрядової складової релігії та її трансформації у бік спрощення. Крім того, особливості розвитку пострадянських країн загострюють проблеми буття православної конфесії, яка вимушена реагувати на загальносвітові та локальні тенденції, що ставить її перед вибором збереження своєї багатовікової традиції і потребою осучаснення та адаптації свого віровчення і способу життя вірних до реалій глобалізованого світу;
– утрата православною Церквою духовної монополії у посттоталітарних країнах і активне поширення католицизму та протестантизму формує антиномічні настрої в середовищі цієї конфесії. З одного боку, Церкві слід пристосовуватися до життя у мультиконфесійному середовищі та будувати свої відносини з іншими на засадах толерантності, як це вимагають реалії глобалізованого світу, а з іншого – подібна відкритість православної Церкви актуалізує ті проблеми, які існують у цій конфесії, що робить її вразливою для критики та сприяє посиленню ізоляціоністських настроїв. Сьогодні є підстави говорити про виокремлення у православ’ї таких векторів, як лібералізм, консерватизм та навіть фундаменталізм, представники цих орієнтацій бачають різні моделі розвитку православної Церкви в умовах сучасності;
– на основі аналізу функціонування православ’я встановлено, що сьогодні відбувається процес жвавого обговорення механізмів адаптації Церкви до запитів часу. Це дає підстави стверджувати про наявність трансформаційних процесів у лоні цієї конфесії, які у подальшому мають усі шанси формалізуватися у „православне аджорнаменто”. Вже сьогодні в обрядово-культову практику впроваджуються нові елементи, необхідність яких аргументується євангелізаційною та місіонерською доцільністю;
– з’ясовано, що богослови на пострадянському просторі починають активно послуговуватись доробком теологів зарубіжжя, чий досвід та пошуки моделей існування православної конфесії в умовах західного суспільства видається вельми значущим для православ’я. Курс на „повернення до Отців” та „зустріч із Заходом” бачиться вітчизняними богословами найоптимальнішим в умовах глобалізованого світу;
– доведено, що в реаліях глобалізованого світу православ’я знову реанімує проект оновлення, започаткований ще у 70-х роках ХХ століття. Це стосується переважно актуалізації „горизонтального богослов’я” та поступового втілення модерних елементів у обрядово-культову практику православ’я. Церква сьогодні особливу увагу приділяє розвитку і посиленню місіонерської, освітньої та етичної складової, що знаходить вираження у роботі із молоддю та соціально незахищеними прошарками суспільства, а також в активному впровадженні місіонерських та катехитичних програм. Це зумовлено розумінням своєї неконкурентноспроможності із протестантами та католиками у цій царині. Прийняття православними Церквами соціальних концепцій посилює соціальну складову православ’я, яке визначає її однією із пріоритетних у православному віровченні;
– встановлено, що в сучасному православ’ї відсутня спільна оцінка ролі національного чинника в релігійних процесах, простежуються діаметрально протилежні думки щодо перспектив подальшого розвитку православних Церков. Незважаючи на визнання тісного зв’язку національного чинника з православною традицією, богослови покладають на православ’я великі надії, виводячи його існування поза межі певного етносу. Саме завдяки втіленню засад кафолічності православ’я зможе позбавитися етнофілітизму та убезпечитись від загроз секуляризованого світу, а відтак й збільшити свою присутність і впливи на людину не лише на локальному рівні, а й у глобальному вимірі.
Теоретичне та практичне значення дисертації зумовлене насамперед її новизною. Ґрунтовне висвітлення трансформацій православ’я в глобалізованому світі на прикладі пострадянського простору є безперечним внеском у розвиток дослідження головних тенденцій сучасної православної богословської думки у вітчизняній релігієзнавчій науці. Отримані результати мають виразне практичне значення та можуть бути використані при підготовці спеціальних праць, навчальних програм курсів і спецкурсів вищої школи з історії Церкви, релігієзнавства, філософії релігії та у лекційних студіях і просвітницькій діяльності.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дослідження обговорювалися на методичних семінарах та засіданнях Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України. Крім того, окремі положення дисертації були оприлюдненні на Міжнародній конференції „Дні науки філософського факультету – 2002” (17-18 квітня 2002 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Свобода релігій в контексті духовного відродження України” (1-2 червня 2003 р., м. Херсон); П’ятому конгресі міжнародної асоціації україністів (2004 р., м. Чернівці); Міжнародній науково-практичній конференції „Державно-церковні відносини в Україні у контексті сучасного європейського досвіду” (4 жовтня 2004 р. м. Київ); ІІ Філософсько-богословських читаннях „Православ’я у світовій культурі” (18-19 листопада 2004 р., м. Дніпропетровськ); Науковій щорічній конференції „Історія релігії в Україні” (Львів, 2006), ІV Філософсько-богословських читаннях „Православ’я у світовій культурі” (15-16 листопада 2006 р., м. Дніпропетровськ).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображенні у восьми статтях, надрукованих у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою проблеми, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків і списку використаної літератури.
Повний обсяг дисертації становить 194 сторінки. Список використаних джерел і літератури складає 311 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дисертації, методологія дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводено дані про характер апробації роботи і вмотивовано її структуру.
У першому розділі – „Трансформації православ’я як об’єкт наукового дослідження” дисертант аналізує дослідницьку літературу, присвячену розгляду трансформації сучасного православ’я та доводить необхідність її подальшого вивчення.
Відзначається, що проблема трансформації православ’я знайшла своє багатоаспектне відображення у радянській, іноземній та сучасній вітчизняній науці.
Радянські дослідники приділяли православ’ю особливу увагу. Задекларована „атеїстичність” у суспільстві, безперечно, частково впливала і на „об’єктивність” наукових розвідок. Однак слід виділити ряд праць, які носили неупереджений характер і не втратили своєї актуальності і сьогодні. Серед досліджень можна назвати таких авторів: В.Бондаренко, М.Гордієнко, Є.Дулуман, Ю.Калінін, А.Колодний, М.Копаниця, М.Красніков, В.Кувакін, П.Курочкін, Г.Натдока, М.Новіков, М.Філоненко та ін. Згадані вчені вивчали глибинні причини появи трансформаційних тенденцій в обрядово – культовій практиці православної Церкви. Ґрунтовні дослідження православ’я та його трансформації в умовах сучасності належать М.Гордієнку. Аналізуючи структуру, особливості віровчення та культу російського православ’я, він зумів проаналізувати еволюцію церковного вчення та виділити основні її особливості. Значна частина теоретичних тверджень дослідників радянського часу долає рамки атеїстичної ідеології, а тому не втратила актуальності і у наш час.
За доби незалежності України проблема трансформації православ’я у глобалізованому світі продовжує перебувати в центрі уваги науковців. Процеси національного відродження, розбудови незалежної держави внесли кардинальні зміни в розуміння як історії, так і особливостей розвитку православ’я. В поле зору дослідників, крім РПЦ, потрапили й інші православні Церкви, як то Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ МП), Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ КП), Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ).
У монографіях, окремих статтях та дисертаційних дослідженнях В.Бондаренка, В.Бодак, С.Здіорука, В.Єленського, В.Пащенка, С.Головащенка, А.Колодного, О.Сагана, П.Кралюка, С.Свистунова, Л.Филипович, П.Яроцького та інших науковців аналізуються глибинні зміни специфіки культури та обрядово – культової сфери релігійного комплексу православ’я. Проте дослідженням трансформацій православної Церкви на пострадянському просторі у всій сумі його складових і взаємозалежностей українські ( так само. як і російські) релігієзнавці практично не займалися. Серед науковців і релігієзнавців особливо варто виділити О.Сагана, який у праці „Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан”, здійснив аналіз цілісного інституційного розвитку православ’я як конфесії.
Віддаючи належне теоретичній і практичній значущості попереднього наукового доробку, слід зазначити, що рівень розкриття нашої теми не можна визначити як цілком задовільний.
Все це дає підстави зробити висновок про неповне, часткове дослідження нашої проблеми в релігієзнавчій науці, а тому вимагає подальшого її вивчення на шляху комплексного, ідеологічно незаангажованого, об’єктивно-наукового та своєчасно-актуального аналізу.
У другому розділі – „Православ’я на тлі загальних релігійних процесів глобалізованого світу” – розглядаються основні тенденції релігійних змін під впливом глобалізації.
Доведено, що релігійна плюралізація суспільства сприяє неухильному зростанню кількості релігій у світі, що зумовлене кризою традиційних церков, які не так динамічно реагують на запити сучасного віруючого.
Однією із найважливіших проблем для православ’я є питання, як зберегти свою ідентичність і, водночас, не віддаляючись від світу, не перетворитись у гетто.
У дослідженні обґрунтовується твердження, що кожна епоха формує свій образ світового християнства. Для першого тисячоліття, характерним було становлення християнського віровчення та перетворення під впливом Отців Церкви християнства на єдину світову релігію. З початком другого тисячоліття, а саме з 1054 року, розпочинається процес конфесійної інституалізації, тобто, виокремлення православ’я і католицизму як самостійних напрямків християнства. В XVI столітті процес інституалізації виразився у появі ще однієї великої християнської течії – протестантизму.
Здійснюючи аналіз релігійної ситуації у світі необхідно виділити наступні тенденції у християнстві:
1. Зростання кількості християн, які належать до певної конфесії лише номінально. У більшості цих людей наявне критичне ставлення до церковних догм та канонів. Як наслідок, це позначається на досить низькому відвідуванні храмового богослужіння.
2. Збільшення внаслідок глобалізаційних процесів міжнаціональних шлюбів призводить, з одного боку до толеранції відносин між релігійними традиціями, а з іншого боку, спричинює індиферентне ставлення до релігійних розбіжностей, особливо у середовищі молоді. Відмирання православ’я як „домашньої церкви”.
3. Належність до тієї чи іншої традиції перестає бути невід’ємною частиною того чи іншого етносу. Термін „національна Церква” все частіше сприймається хіба що у історико-культурному контексті. Як наслідок, це призводить до збільшення кількості держав, що декларують свою світськість.
Отже, традиційні Церкви, а відтак і православ’я, для збереження своєї пастви вимушені шукати відповіді на виклик глобалізованого суспільства. Наука має теоретичні розробки моделей адаптації релігійної традиції до умов сучасності. Англійський соціолог Д. Коглі поділяє ці моделі на модернізовану, ізоляціоністську та „аджорнаменто”. Суть першої полягає в тому, що вона відкидає догматичну частину релігії як таку, що застаріла, але концентрується на етичній частині. Друга модель – свідома ізоляція від сучасного світу, яка включає три різновиди самоізоляції: повну (спроба існувати поза суспільством), культову (концентрація на екзотичних елементах традиційних релігій) та ізоляцію у гетто (замкненість і корпоративність із налаштуванням на зміну навколишнього світу у свій спосіб). Третя модель – „аджорнаменто”, тобто осучаснення, її реалізацією є програма, накреслена Другим Ватиканським собором.
Найбільш дієвим шляхом виходу релігії загалом, і православ’я зокрема із кризи є осучаснення. Це, так би мовити, постійне „підвищення кваліфікації” православної апологетики, її корегування з урахуванням реалій сьогодення.
У третьому розділі „Православ’я й богословське його осмислення” – аналізуються запропоновані православ’ям шляхи впровадження найбільш оптимальних механізмів ефективного свідчення у сучасному світі. Найчастіше православні богослови вказують на необхідність оновити православ’я.
Ще у 70-их роках минулого століття у доповіді однієї з комісій Першої Предсоборної Всеправославної наради відзначалося, що всі православні Церкви суворо дотримуються „традиційно-апостольської віри в християнську істину в усій повноті і непорочності і одночасно обновляють комплекс богословських уявлень, богослужбову діяльність і церковну практику”. Отже, оновлювати дозволялося ті аспекти віровчення і культу, що перестали усвідомлюватися віруючими як щось священне. Звісно, трансформація православ’я на догматичному рівні є неможливою, але оскільки релігія – це не тільки догматика, а це й соціокультурна оболонка Церкви, то вона зазнає певних змін. Проходить це то швидше, то повільніше – залежно від глибини змін, що відбуваються у суспільстві. Якщо оновлення не здійснюється у Церкві постійно, то релігійне життя постає як щось відсторонене від життя та перетворюється на сліпе наслідування древності.
Майбутнє православної Церкви значною мірою залежить від її здатності бути водночас і традиційною, і спрямованою в майбутнє; вона повинна не лише цінувати і поважати свою спадщину, але й бути здатною розвивати її. Саме у цьому руслі обгрунтовується концепція повернення до Отців Церкви, тобто переосмислення і адаптація їхньої спадщини до реалій сьогодення та „зустріч із Заходом”, а саме: релігійний діалог із західним християнством. Тому-то відомий російський богослов о. Веніамін (Новік) і стверджує, що православна Церква перебуває у передсоборному стані, після якого вона дозріє і влаштує свій „реформаційний” Собор.
Іншим складником трансформації у православ’ї є обрядово – культова практика. Серед богословів з’являються пропозиції щодо необхідності ввести в богослужіння певні нововведення. Зокрема, сучасними реформаторами РПЦ пропонується запровадити літургійні співи всіх присутніх у храмі; поряд з уставним богослужінням організувати молитовні збори з читанням Біблії й імпровізованих та харизматичних молитов кожного, хто молиться; практикувати самостійне тлумачення Євангелія; причастя без сповіді; відмовитися від читання у Церкві часів. Деякі церковні діячі пропонують поставити в храмах лави для сидіння, відмовитися від іконостасів. Окремі священики прямо на своїх парафіях без санкцій церковної влади вводять нові елементи у богослужіння, що дає підстави вважати, що трансформаційні процеси у православних Церквах відбуваються без санкціонування священноначалія.
Четвертий розділ дисертації „Православ’я та проблеми міжконфесійного діалогу” розкриває, що в сучасному світі окреслюються два шляхи генези православної Церкви щодо інших релігійних течій: релігійний консерватизм – з одного боку, й екуменічна співпраця як відповідь на все помітніші процеси глобалізації – з іншого. Православна спільнота на пострадянському просторі розділилась на прихильників екуменізму і його противників, причому, останніх у православ’ї значно більше, аніж перших.
Здійснене дослідження свідчить, про те, що у сучасному глобалізованому суспільстві керівництво православної Церкви (РПЦ) обережніше ставиться до екуменічних перспектив. Саме відсутність досвіду існування в умовах плюралізму, а відтак і страх православ’я втратити власну ідентичність та розчинитись у могутньому океані західного християнства пояснює поміркованість у підходах до екуменізму.
Певний прорив відбувся у РПЦ завдяки прийняттю „Основ соціальної концепції Російської Православної церкви”, де констатується її готовність брати участь в міжхристиянському діалозі. Готовність РПЦ до діалогу з іншими християнськими конфесіями може розцінюватися як перемога ліберальної частини ієрархії РПЦ.
Представники Церкви розуміють, що екуменізм не зводиться до Всесвітньої Ради Церков. Він існує і на рівні окремих Церков, і на рівні окремих громад, і навіть на рівні окремих сімей. Змішаний шлюб, зокрема, призводить до того, що сім’я живе ніби одночасно в двох церковних традиціях. Саме такий екуменізм на побутовому рівні вимагає богословського обґрунтування.
У результаті дослідження виявлено, що після падіння тоталітарного режиму в колишньому СРСР у православ’ї поширилися й фундаменталістські настрої. Багатьом новонаверненим православ’я замінило ідеологію. Поява після 90-х років великої кількості книг та брошур, де пропагувалися націоналістичні, шовіністичні та монархічні ідеї, лише поглибили цю проблему.
Так, православний богослов С.Чаплін пояснює причину появи фундаменталізму як реакцію на пасивний стан віруючого у православній громаді, який не бере активну участь у житті парафії.
Аналізуючи проблему, автор робить висновок, що різка соціально-економічна модернізація завжди супроводжується вибухом протестних та есхатологічних настроїв. З іншого боку, саме офіційна церковна влада через свою недалекоглядність спровокувала поширення фундаменталістських настроїв.
У п’ятому розділі „Пошуки шляхів здолання кризи православ’я як конфесії” автором дисертації аналізуються шляхи здолання кризових явищ, які спостерігаються у цій конфесії. Встановлено, що сучасні інтеграційні процеси у світі вимагають від релігії універсальності. Сьогодні богослови покладають на православ’я великі надії, виводячи його існування поза межі певного етносу. Втілення засад кафолічності, розглядається як відповідь на виклики глобалізації. Певні богослови кардинально змінюють погляди щодо „симфонії” з державою. Найбільш корисним для православ’я в Україні і загалом на пострадянському просторі може стати досвід православних Церков у діаспорі, які зуміли перебудуватись і вийти в розумінні Церкви на рівень справжньої „кафолічності”.
Автором робиться висновок, що саме етноцентричність, ототожнення нації і Церкви сформувало думку про абсолютну байдужість до місіонерства православної Церкви. Якщо на Заході звернення православної богословської думки до місіонерства та проблем світу відбулося в 60-х роках ХХ століття, то православ’я на пострадянському просторі переживає цей процес нині.
У розділі наголошується, що тільки у 90-х роках до нього долучилась найчисельніша у православному світі Російська православна Церква. Нині для православ’я з особливою увагою постало питання про те, якою буде місія Церкви перед такими викликами сучасності, як глобалізація суспільства, тісна взаємодія між релігіями, цивілізаціями і культурами. Церковні ієрархи відзначають, що нове розуміння місіонерства полягає не в тому, щоб вводити щось нове у практику церковного життя, а в тому, щоб засвоїти місіонерську практику і вміти її використовувати за нових умов. Православні богослови наголошують на потребі створення так званих місіонерських парафій, місіонерських Інтернет-сторінок і ін. Отже, як видно, Церква у питанні місії не тільки відновлює втрачені навички, а й еволюціонує. Нею активно переймається досвід протестантів: вже зараз можна побачити християнські теле,- та радіопрограми за участю православних проповідників.
Сучасне православ’я також починає частіше акцентувати увагу на соціальній складовій релігії. Православні теологи сьогодні знову звернулись до ідей „вертикального” та „горизонтального” богослов’я, але тепер це звернення пояснюється вже глобалізаційними процесами, які впливають на буття релігії. Найбільш виразним підтвердженням активного звернення у бік „горизонтального богослов’я” є прийняття РПЦ документу „Основи соціальної концепції Російської православної Церкви”. У ньому зроблено спробу дати відповідь на найбільш актуальні проблеми глобалізованого соціуму, а саме: проблеми біоетики, алкоголізму, наркоманії, абортів та навіть клонування.
Українська Православна Церква Київського патріархату і Українська Автокефальна Церква, на відміну від РПЦ, не можуть похвалитись своїми документами подібного рівня. Однак, після виходу „Основ соціальної концепції РПЦ” патріарх УПЦ КП Філарет, заявив що загалом підтримує позиції, викладені в документі.
У доповіді, проголошеній на Помісному Соборі 9-10 січня 2001року, український патріарх торкнувся таких питань, як секуляризація суспільства, Церква і світ, проблеми екології, проблеми біоетики, проблема клонування, проблема евтаназії, проблема трансплантації органів, проблема сім’ї, християнство і науково-технічний прогрес, проблеми глобалізації та ін.
Обґрунтовується висновок, про те, що своє майбутнє в епоху глобалізації, Церква вбачає у збереженні віроповчальних постулатів, проте у розширені „горизонтального” напряму своєї функції. Це свідчить про те, що для православ’я ознакою релігії майбутнього є, з одного боку, осучаснення, а з іншого – збереження традиції. Саме таку стратегію для втілення у життя обирає православне богослов’я.
Доведено, що соціальне служіння православних Церков буде посилюватись й урізноманітнюватись та водночас воно отримуватиме дедалі глибше обґрунтування. Цей процес, природно, буде синхронізовано із відновленням Церкви у належному її соціальному статусі.
У Висновках наведені підсумки дослідження трансформаційних процесів у православ’ї. Зрештою, дисертант виводить такі висновки.
Внаслідок глобалізаційних і секулярних процесів спостерігається криза традиційних релігій. Особливості розвитку пострадянських країн загострюють проблеми православної конфесії, яка вимушена реагувати на загальносвітові та локальні тенденції. За умов, що склались сьогодні, перед православною традицією стоїть завдання заново сформулювати свої ідеали, які були б адекватні запитам сучасної людини. Православна конфесія сьогодні перебуває в ситуації антиномічного вибору між необхідністю збереження своєї багатовікової традиції, що може бути досягнуто шляхом ізоляції, і потребою осучаснення та адаптації свого віровчення і способу життя до реалій глобалізованого світу, що вимагає виходу за межі власної ортодоксальності. На підставі аналізу функціонування православ’я, встановлено, що сьогодні відбувається процес жвавого обговорення механізмів адаптації Церкви до запитів часу. Тема апеляції до авторитету святих отців та діалог із Заходом є сьогодні найпоширенішою у православ’ї на пострадянському просторі.
Православ’я знову реанімує проекти, які були започатковані ще у 70-х роках ХХ століття. Основним чином це стосується актуалізації „горизонтального богослов’я” та поступової реалізації модерних елементів в обрядово-культову практику православ’я. Прийняття РПЦ соціальної концепції посилює соціальну складову цієї Церкви та визначає її однією із пріоритетних.
З іншого боку, подібна відкритість православної Церкви актуалізує ті проблеми, які існують в цій конфесії, що робить її уразливою для критики та сприяє посиленню ізоляціоністських настроїв. Сьогодні є підстави стверджувати про виокремлення у православ’ї лібералізму, консерватизму та навіть фундаменталізму. Зміцнення позицій останніх може спровокувати не тільки світоглядний розкол у православ’ї, а й інституційний.
Основні положення дисертації висвітлені автором у таких публікаціях:
1. Марчишак А. Консерватизм та обновленство в сучасному православ’ї //Релігійна свобода: Релігія і Церква в Україні: урок минулого і проблеми сьогодення. Науковий щорічник. – Київ, 2003. – С. 138-143.
2. Марчишак А. Місіонерство у православ’ї: сучасні підходи та інтерпретація в умовах свободи релігії //Релігійна свобода: функціонування релігії в умовах свободи її буття. Науковий щорічник. – Київ, 2004. – С. 85-95.
3. Марчишак А. Трансформація поглядів православ’я на місце Церкви у суспільному житті //Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Випуск 203-204. Філософія. – Чернівці, 2004. – С. 75-80.
4. Марчишак А. Православна кафолічність: проблеми і перспективи в умовах глобалізації //Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Спеціальний випуск. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2005. – С. 200-207.
5. Марчишак А. Православний фундаменталізм як відповідь на глобалізацію //Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. Наукових праць. – К., НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – №14. – С. 153-158.
6. Марчишак А. Трансформація релігії з умов глобалізації //Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Випуск 264-265. Філософія. Чернівці, 2005. – С. 177-181.
7. Марчишак А. Проблема православної кафолічності в контексті світових глобалізацій них процесів //Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Випуск 240-241. Філософія. – С. 3-9.
8. Марчишак А. Ієрархічне і неієрархічне православ’я. Проблема православного фундаменталізму як реакції на глобалізацію //Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Випуск 291-292. Філософія. – Чернівці, 2006. – С. 122-126.
АНОТАЦІЯ
Марчишак А.Р. Трансформація православ’я в глобалізованому світі: пострадянський контекст. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11. – релігієзнавство. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (Відділення релігієзнавства). – Київ, 2007.
Дисертація є цілісним дослідженням, що присвячене з’ясуванню сутнісних змін, які спостерігаються в сучасному православ’ї. У ньому розкрито вплив глобалізаційних і секулярних процесів на православну конфесію. На основі комплексного релігієзнавчого аналізу сучасного вітчизняного православ’я, у дисертації доведено, що трансформаційні процеси в означеній конфесії, обумовлені не тільки загальносвітовими глобалізаційними тенденціями розвитку релігій взагалі, а й специфічними, характерними для посттоталітарних суспільств тенденціями змін у духовній сфері. Православна. Церква перебуває у ситуації антиномічного вибору між необхідністю збереження своєї багатовікової традиції, що може бути досягнуто шляхом ізоляції, і потребою осучаснення та адаптації свого віровчення і способу життя до реалій глобалізованого світу, що вимагає виходу за рамки власної ортодоксальності. Окрема увага у роботі приділена аналізу природи і витоків православного оновлення, а також механізмів втілення модерних елементів в обрядово-культову практику православ’я. Вагоме місце в дослідженні займає питання розвитку й посилення місіонерської, освітньої та етичної складової, що виражається у роботі із молоддю та соціально незахищеними прошарками суспільства. Здійснюється спроба прогнозування перспектив розвитку православної конфесії за умов глобалізованого світу.
Ключові слова: глобалізація, секуляризація, трансформація, православне оновлення, етизація, кафолічність.
АННОТАЦИЯ
Марчишак А.Р. Трансформация православия в глобализированом мире: постсоветский контекст. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 – религиоведение. Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины (Отделение религиоведения). – Киев, 2007.
Диссертация является целостным исследованием, посвященным выяснению толкования факторов существенних изменений, которые наблюдаются в современном православии. Раскрыто влияние глобализационных и секулярных процессов на православное сообщество.
В диссертации, на базе комплексного религиоведческого анализа современного православия доказано, что трансформационные процессы в этой конфессии обусловлены как всемирными глобализационными закономерностями развития религии вообще, так и специфическими, характерными для посттоталитарных обществ тенденциями изменений в духовной среде. Обосновано, что православная Церковь пребывает в ситуации антиномического выбора между необходимостью сохранения своей многовековой традиции, что может быть достигнуто путем изоляции, и необходимостью адаптации своего вероучения и церковно-религиозной жизни к реалиям глобализированого мира. Это, в свою очередь, требует выхода за рамки собственной ортодоксальности.
В диссертации показаны парадигмальные тенденции исключительно богословского и екклизиально-идеологического характера, имеющие место в современном православии.
Акцентируется внимание на социальной составляющей религии. Православные теологи снова обращаются к идеи „вертикального” и „горизонтального” богословия. Выразительным подтверждением активного обращения в сторону „горизонтального” богословия есть принятие РПЦ документа „Основы социальной концепции Русской православной Церкви ”. Существенное место занимает иследование развития и усиления миссионерской, образовательной и этической составляющей, что находит свое отображение в работе с молодежью и социально незащищенными слоями общества. Предпринята попытка прогнозирования перспектив развития православного сообщества в условиях глобализированого мира.
Отдельное внимание в работе уделено анализу сущности и истоков православного обновления, а также внедрению модерных элементов в культовую практику этого религиозного сообщества. Делаются виводы, что если обновление постоянное не происходит в Церкви, то религиозная жизнь превращается в что-то отвлеченное от жизни. Перспектива розвития Церкви и ее влияния на жизнь общества и человека в часности в значитильной мере зависит от возможности православия быть одновременно и традиционным и направленним в будущее. Православная Церковь должна беречь не только свое наследие, но и быть в состоянии розвивать его. Именно в этом ключе обосновываются православные концепция возвращения к Отцам Церкви, как адаптация их учения к современности и “встреча с Западом”, а именно диалог с западным христианством.
Одновременно показаны и некоторые сложности этого процесса, ибо такая открытость православной Церкви актуализирует проблемы которые существуют в данной конфесии, что делает ее уязвимой в теоретических дискуссиях и способствует изоляцинистским настроениям. Сегодня есть все основания говорить о выделении в православии либерализма, консерватизма и даже фундаментализма. Усиление позиции последних может спровоцировать не только мировоззренческий розкол в конфессиональном сообществе, но и институционный.
Ключевые слова: глобализация, секуляризация, трансформация, православное обновление, этизация, кафоличность.
SUMMARY
Marchyshak A.R. Transformation of Orthodoxy in Global World: Postsoviet Period Context. – Manuscript.
The dissertation to obtain a scientific candidate’s degree in philosophy, speciality 09.00.11 – Religious Studies. The G.S. Skovoroda Philosophy Institute of NSA of Ukraine (Religious studies department). – Kyiv, 2007.
The thesis is an integrative research that studies essential changes in contemporary native-country Orthodoxy. It shows the influence of global and secular process on Orthodox Church.
Based on integrative religion studying analysis of contemporary native-country Orthodoxy, it is proved that transformative processes in present denomination, being the result of world spread global laws of development of religions on one hand and characterizing posttotaliterian society tendencies leading to change in the spiritual realm on the other hand, face antinomian choice between necessity of preserving its aged traditions, achieved as the result of isolation and the necessity of modernization, and adaptation of its creeds and lifestyle to the reality of global world which requires to cross the limits of its orthodoxy.
The thesis draws attention to analysis of nature and sources of orthodox renewal and embodiment of update elements of ritually-cultic practice of Orthodox Church. The scientific research deals with the development and enhancement of missionary, educational, and ethical components that are expressed in youth leading and social care.
The attempt to prognose the perspective of development of Orthodox Church in the context of globalizing world is being made.
Key words: globalization, secularization, transformation, orthodox renewal, ethicizing, and catholicity.