Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ГЛАВА З
ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ ПРИ ФЕОДАЛІЗМІ
ОСОБЛИВОСТІ ТОРГІВЛІ Феодалізм прийшов на зміну рабо- ЗА ФЕОДАЛІЗМУ власницькому ладові як новий, ви
щий ступінь суспільства, коли продуктивні сили рабовласницького суспільства ввійшли в суперечність з його виробничими відносинами. Класичним прикладом цього переходу від рабовласницького ладу до феодального були події у пізній Римськії імперії, де процес розкладу рабовласницьких відносин та зародження елементів феодального способу виробництва відбувався під натиском племен варварів, які теж підійшли у своєму розвиткові до феодальних суспільних відносин.
Середньовічне феодальне суспільство пройшло у своєму розвитку три основні стадії, або періоди,— раннього, розвинутого та пізнього феодалізму, кожний з яких мав свої суспільно-економічні, політичні, ідеологічні та культурні особливості. Перехід до феодалізму в різних країнах Азії та Європи не був одночасним. Продуктивні сили розвивалися нерівномірно, нерівномірно визрівали й відповідні їм виробничі відносини.
Раніше, ніж в інших країнах, феодальні відносини виникли і почали розвиватися в Китаї — одному з найдавніших осередків людської цивілізації. В Індії, в країнах Передньої Азії, у Північній Африці та Європі зміна рабовласницького способу виробництва відбз'лася між III та VH ст. н. е., отже, саме цей період можна вважати початком феодальної доби у всесвітньо-історичному масштабі.
Період раннього феодалізму відзначався досить низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Повсюдно панувало натуральне господарство, за якого виробництво було спрямоване головним чином на задоволення потреб самого виробника, його родини та потреб феодала. До процесу обміну якщо й залучалася, то лише незначна частка продуктів виробництва. Умови економічної діяльності майже цілком відтворювались у самому господарстві, що складалося на
самперед з ремісництва та рільництва, причому основним було останнє.
І все ж продуктивні сили феодального суспільства поволі зростали. У сільському господарстві виникли та поширювалися досконаліші системи землеробства. Подальшого розвитку набули різні галузі скотарства. Розвивалися та вдосконалювалися такі сільськогосподарські промисли, як шовківництво, виноробство, маслоробство та бджільництво. У розвитку ремесел також відбулися зміни у засобах виробництва й особливо у способах ремісничої діяльності. Техніка за феодальної доби базувалася на вживанні ручної праці й розвивалася порівняно повільно.
Із зростанням продуктивних сил посилився суспільний поділ праці. Це привело до відокремлення ремесла від сільського господарства, що у свою чергу сприяло виникненню міст як центрів ремесел та торгівлі. Міста, що були спершу лише адміністративними та релігійними центрами, поступово стали головними центрами товарного виробництва та товарного обігу. Одночасно, хоч і значно повільніше, розвивалося товарне виробництво і на селі. Треба зауважити, що в той час товарне виробництво було підлеглим натуральному господарству та являло собою лише окремий уклад феодальної економіки. Воно обслуговувало феодальне виробництво та відігравало, особливо за ранньофеодального періоду, допоміжну роль.
Внаслідок розширення торгівлі між селянами та феодалами, з одного боку, та міськими ремісниками — з іншого, складаються внутрішні ринки. За допомогою торгівлі встановлюється та зміцнюється економічнцй зв'язок між сільськогосподарським і ремісничим виробництвом. За цього періоду відбувається утворення купецтва — суспільного прошарку, сферою діяльності якого є торгівля з метою одержання прибутку.
з розвитком товарно-грошових відносин значення торгівлі зростало. Феодальні суспільні відносини позначилися на організації середньовічної торгівлі, надали їй корпора^ тивного характеру. З метою монополізації міського ринку купці об'єднувалися у гільдії, що мали свої статути. Як правило, гільдії спеціалізувалися на торгівлі одним або декількома товарами. Так, у Константинополі виникають привілейовані цехи багатих торговців шовковими тканинами, в Англії «купувалося» право мати привілейовану корпора- •, цію мешканців міста, так звану торговельну гільдію, до якої часом входили не лише купці, але й деякі ремісники.
Завдяки купцям торгівля вийшла за межі найближчого міського оточення; виникає взаємодія виробництва та сфери
товарного обороту. Між містами започатковуються ринкові взаємини, з одного міста до іншого надходять нові засоби праці, що незабаром приводить до перерозподілу виробництва між окремими містами.
СГиповою формою феодальної торгівлі був ярмарок, куди звозилися товари з різних міст та^країн. На ярмарках купці з інших міст почувалися вільно, оскільки для них торгівля не регламентувалася, "^анавІїаїшГ створювався певний пільговий режим. Щоправда, торговці мусили платити феодалам, на землі яких влаштовувалися ярмарки. Однак ярмаркове право надавало купцям істотних пільг. На ярмарках заборонялося забирати товари у боржників, переслідувати купців за дії, скоєні в інших містах. Купець на ярмарку не був зобов'язаний відповідати за свої борги та злочини своїх компаньйонів. На ярмарках була вироблена особлива система судочинства.
Вже у XI—XII ст. ярмарки набули значного поширення у Франції, Італії, Англії та інших країнах. ;На них прово- ^дилася оптова торгівля товарами, що користувалися великим попитом: вовною, шкірою, сукном, лляними тканинами, металами та виробами з них, зерной^ Великі ярмарки відігравали значну роль у розвитку зовнішньої торгівлі. Наприклад, у Північно-Східній Франції вони діяли фактично цілорічно. У Шампані (Труа, Провен, Ланьє-на-Марні) зустрічалися купці з багатьох країн^талійські купці, переважно венеціанські та генуезькі, привозили на шампанські ярмарки дорогі східні товари — шовки, бавовняні тканини, ювелірні вироби та інші предмети розкоші, а також прянощі^ Німецькі купці торгували там лляними тканинами, фламандські та флорентійські — сукном, купці з Чехії — сукном, шкірами, металевими виробами, з Англії — вовною, циною, залізом.
В Англії вже в XI й особливо у XII ст. набули значного поширення ярмарки, що відвідувалися купцями з Фландрії, Італії та інших країн. Особливе місце на цих ярмарках посідала торгівля вовною. Вовну продавали і світські феодали, і монастирі, і селяни.
За феодалізму велику роль починає відігравати торговельний капітал, який був посередником при обміні привласненого феодалами додаткового продукту на предмети розкоші, що їх привозили з інших країн. Торговий прибуток складався внаслідок нееквівалентного обміну. Джерелом торговельного прибутку є зрештою додатковий продукт, створений безпосередньо виробниками, а в ряді випадків і частина їх необхідного продукту. , Процес розвитку товарного виробництва та оборогу по
силюється розширенням зовнішньої торгівлі. Міжнародна торгівля була відносно розвиненою вже за рабовласницької доби.^^З_переходом від рабовласництва до феодалізму спостерігається послаблення, а часом і ліквідація зовнішньоторговельних зв'язкійЗВедення міжрегіональної торгівлі за феодалізму натрапляло на цілий ряд обмежень.^ТТо^перше, розвиткові торгівлі перешкоджав поганий стан доріг. По- лдруге, кожне земельне володіння було обгороджене числен- нІГми митними заставами, де з купців правили значні торговельні мита. Мита та всілякого роду збори стягувалися з купців також під час переїзду мостів, переправи річок бродом, переїзду річкою через володіння феодала^Вздовж однієї лише річки Луари у XIX ст. мита стягувалися 74 ра- зиІШо-третє, торгівля була вельми небезпечною спра- вою^хоча й приносила великі прибутки. Рятуючись від грабіжників, купці досить часто об'єднувалися у каравани, уникали певних районівГ^
У міру зростання виробництва, поглиблення поділу праці та поширення товарно-грошових відносин зовнішня торгівля знову пожвавлюється. Основним напрямом міжнародної торгівлі цього періоду можна вважати торгівлю між європейськими країнами та Сходом. Активну посередницьку роль у ній відіграли до XI ст. арабські та візантійські куЛці. Великими торговельними центрами стають Венеція, Генуя та деякі інші міста.
Зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі привело до розвитку грошового обігу, вдосконалення справи карбування монет. Однак середньовічна торгівля, незважаючи на її значний розвиток, мала все ж таки обмежений характер. Вона існувала за умов панування натурального виробництва, феодальної роздробленості, бездоріжжя, відсутності єдиних мір ваги та довжини, єдиної грошової системи, частих розбійницьких нападів феодалів на купців.
Із зростанням товарно-грошових відносин у феодальному суспільстві розвивається лихварський капітал. Грошові позики надавалися лихварями феодалам, а також ремісникам та селянам. Джерелом лихварського процента, як і торговельного прибутку, був додатковий продукт, створюваний селянами та ремісниками, а також частина їх необхідного продукту. В міру поширення товарно-грошових відносин феодальний маєток дедалі більше залучався до ринкового обігу. Купуючи предмети розкоші та міські ремісничі вироби, феодали відчували зростаючу потребу у грошах, їм стає вигідно переводити селян з панщини та натурального оброку на грошовий оброк. У зв'язку з цим і селянське господарство втягувалося в ринкові відносини.
зростання товарно-грошових відносин та обміну створювало можливість накопичення грошових капіталів у окремих осіб, насамперед у купців та лихварів. Накопиченню грошей сприяли також операції обміну грошей, що були необхідними за середніх віків унаслідок нескінченної розмаїтості монетних систем та монетних одиниць, оскільки гроші карбували не лише імператори та королі, але й скільки-небудь значні сеньйори та єпископи, а також великі міста. Для обміну грошей та встановлення цінності тієї чи іншої монети існувала особлива професія міняйла. Міняйли займалися не лише різноманітними операціями, але й переказом грошей, з якого виникли кредитні операції. Купці були змушені вдаватися до послуг міняйлів, тому що ті орієнтувалися у грошових системах та відрізняли повноцінну монету від неповноцінної, обмінювали одні гроші на інші, здійснювали посередницькі операції. Перевозити великі суми грошей було небезпечно, тому купці намагалися одержати їх у будь-якому місті в агента міняйла за умов подання векселя (розписки міняйла). Із зростанням товарно-грошових відносин було пов'язане посилення лихварства, особливо на селі, де лихварі прагнули захопити у свої руки насамперед владу над громадськими коморами.
Розвиток товарно-грошових відносин у Європі в XI— XV ст. привів до виникнення банків та поширення кредитних операцій, що в свою чергу сприяло розвиткові зовнішньоторговельних відносин. Перші банки виникли у містах Північної Італії (у Ломбардії). Тому слово «ломбардець» у середні віки було синонімом понять «банкір» та «лихвар». Пізніше установи, що надавали позики під заставу речей, почали називати ломбардами. Створюються спеціальні банківсько-лихварські компанії, що одержували великі прибутки. Рівень позичкового процента був високим ( 1 5 - 25%). Шляхетні боржники часто не повертали боргів, а іноді вдавалися до фізичного знищення своїх кредиторів, звинувачуючи їх у єресі, державній зраді тощо.
Найважливішими були банки, пов'язані з католицькою церквою — курією. Так, головна контора банку Медічі у Флоренції мала 16 філій у таких містах, як Париж, Лондон, Брюгге, Ліон, Венеція, Генуя, Рим, Неаполь. Вона видавала грошові перекази, що сплачувалися всіма філіями.
Середньовічна торгівля та лихварство обслуговували феодальну систему в цілому. Однак у XIV—XV ст. вони почали виступати як фактори розкладу феодалізму.
ГОЛОВНІ ТОРГОВЕЛЬНІ Відмітною особливістю міжнародних шляхи СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ екоиомічиих ВІДНОСИН періоду феодалізму слід вважати регрес усієї системи зовнішніх зв'язків у порівнянні з рабовласницькою добою. Міжнародні еко-^: помічні відносини зберігаються більше за енерцією історичного руху, ніж як наслідок розвитку феодальної суспільно- політичної формації.
Втім можна виділити певні напрями зовнішньоторговельних зв'язків періоду феодалізму. Так, з VII ст. почала поступово зростати зовнішня торгівля Індії з країнами Азії. Індійські купці проникали до Китаю, бували вони й у Японії. Як посередники у торгівлі Індії велику роль відіграли арабські купці.
Одним з найважливіших торгових шляхів був морський шлях між Сходом та Заходом у районі Південних морів (охоплює Філіппінські острови та весь острівний світ Пів- денно-Китайського моря і далі на південь).
Для країн Сходу шляхи, що проходили Південними морями, мали не менше значення, ніж суходільні — через «Західний край» (Сірію), тобто сучасний Західний Сіньцзяи, та східну частину Середньої Азії. Один з цих морських шляхів прямував з Китаю (від узбережжя сучасної провінції Фуцзянь) Тайванською протокою до Філіппін, звідти — до Борнео, Целебесу та Молуккських островів.
Інший шлях (західний) ішов від південно-східних портів Китаю до гаваней східного узбережжя Індокитаю та Сіамської затоки, звідти — до Малайського півострова і далі Малаккською протокою до Суматри. Тут цей шлях розгалужувався: з одного боку він простягався на південний схід до Яви, Балі та інших островів сучасної Індонезії, з іншого— на захід — до Цейлону, Індії, звідти кораблі пливли далі — до Перської затоки.
Торговельні шляхи склалися також між Середньою Азією і Східною Європою та Руссю, до Волги та Ками, де середньоазіатські купці скуповували у булгар, хозар та руських хутра, шкіри, руські та варязькі мечі, а збували їм бавовняні та шовкові тканини, килими, срібні вироби, сухі фрукти та ін. Шовкові тканини з Бухари та Мерва вивозили у Сірію та Візантію. Через Семиріччя із Середньої Азії караванний шлях простягався також у Китай. У торгівлі з Руссю головну роль відігравало місто Ургенч у Хорезм!. Хорезмські купці їздили не лише в Ітіль та Булгар, але й у Київ.
Через Русь торговельні шляхи зв'язували Польщу з Арабським халіфатом, куди вивозилися з півночі головним чином хутра, раби, а також з Візантією, країнами Близь-
кого Сходу та ін. Розвиток торговельних зв'язків сприяв розквіту поморських міст.
Країнами Закавказзя проходило багато вал<ливпх караванних шляхів, що з'єднували Константинополь та чорноморські порти з Іраном, Середньою Азією, Багдадом та хозарською столицею Ітіль у гирлі Волги, з Волзькою Булга- рією та Руссю.
Особливого значення набуває транзитна торгівля, що здійснювалася, зокрема, між Сходом та Північною Францією. Одним з головних пунктів транзиту сукна на Схід був Марсель. Південною Францією на Схід вивозилися метали, іноді оброблені шкіри та продукти харчування. До Південної Франції доставлялися східні прянощі, барвники, ;укор, бавовна та предмети розкоші, ч Добре відомий інший напрям транзитної торгівлі між Європою та Сходом через Візантію, якій з VIII ст. й особливо у IX—X ст. вдалося частково відновити свої торговельні зв'язки зі Сходом та значно розширити економічні відносини з країнами Європи. Вона вела інтенсивну торгівлю з арабськими країнами через великі міста Сірії — Алеппо, Антіохію, Дамаск. Значну роль в економічному житті Візантійської держави відігравала торгівля з Руссю та Закавказзям, головним чином з Вірменією. На заході Візантія підтримувала торгові взаємини з приморськими містами Італії — Венецією, Амальфі, Пізою та ін. Мандрівник Ве- ніамін Тудельський, що відвідав Константинополь 1171 p., писав про це місто: «До нього стікаються задля торгівлі купці з усіх країн морем та сухопуттям, це гомінке місто, нема подібного до нього в жодній країні, за винятком Багдада...»
Багдад, дійсно, був найзначнішим центром караванної морської торгівлі країн Середземномор'я з Індією до початку монгольських завоювань. Після зруйнування Багдада монголами транзит почав проходити через Єгипет, Червоне море, Індійський океан. Завдяки цьому у XIII—XV ст. торговий оборот Єгипту з Індією вельми зріс. За мамлюків у транзитній торгівлі Єгипту з Індією основну роль відігравали купецька корпорація карелітів, що мала головні контори у Каїрі та Кусі, і банк, який укладав угоди на значні позики з італійськими та іншими купецькими компаніями.
Купці з Венеції, Генуї, Пізи та інших міст Італії мали в Олександрії, Дамієтті, Каїрі і т. д. свої квартали, церкви, шпиталі, торговельні склади. Мамлюкські султани встановили монополію на ввіз товарів, яких в Єгипті не виробляли,.особливо на дерево, живицю, залізо, а також на ривіз
з Єгипту копалин (галуну, селітри, смарагду). Як і раніше, з Єгипту вивозили шовкові та напівшовкові тканини, зерно, тростинний цукор, золотий пісок, рабів і т. ін. Серед предметів індійського транзиту переважали прянощі, дорогі тканини, предмети розкоші.
На початку ХПІ ст. під час транзиту товарів через Єгипет загальні розміри мита доходили до 15 % вартості товарів. Пізніше, у XV ст., вони зросли (до 35 % і навіть вище). Тариф у 10 % вважався пільговим, його сплачували, наприклад, купці Пізи, що привозили до Єгипту дерево, залізо та інші товари. Вони були зобов'язані у першу чергу пропонувати ці товари державі, яка платила їм грошима лише '/з, а 7з — галуном та іншими єгипетськими товарами. На єгипетські товари, що були монополією уряду, для місцевих купців встановлювалися ціни вищі, ніж для іноземців. Така політика феодальної держави кінець кінцем призвела до зубожіння єгипетських купців.
Надмірно високі мита та випуск неповноцінної монети підривали у другій половині XV ст. також транзитну торгівлю з Індією, що процвітала у XIII—XIV ст. Відкриття морського шляху навколо Африки та загарбання португальцями найважливіших портів на шляху до Індії на початку XVI ст. завдали остаточного удару транзитній торгівлі.
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ Історія західноєвропейського феода- зв'язки КРАЇН лізму ділиться на три великих періо-
ФЕОДАЛЬНОІ ЄВРОПИ ди. Ранній феодалізм (раннє середньовіччя) — з V до кінця X ст.—період формування феодального ладу, коли в Європі створюється велике феодальне землеволодіння і відбувається поступове закріпачення феодалами вільних селян-общинннків. Цей період характеризується повним пануванням натурального господарства.
Період розвинутого феодалізму (розквіт середньовіччя) охоплює XI—XV ст. Це — час не лише повного розвитку феодального способу виробництва на селі, але й успіхів середньовічних міст з їх цеховим ремеслом та торгівлею. На зміну політичній роздробленості приходять централізовані великі феодальні держави.
Період пізнього феодалізму (пізнє середньовіччя) — кінець XV— середина XVII ст.— час розкладу феодалізму та визрівання у його надрах нового, капіталістичного способу виробництва. Ці процеси поступово створюють передумови для пожвавлення зовнішньоекономічних зв'язків, формування світового ринку, елементи якого поволі нагромаджувалися S розвитком товарного виробництва та обороту.
. з XI—XV ст., в ході розвитку продуктивних сил в Європі почала розширюватися торгівля, як зовнішня (головним чином зі Сходом), так і внутрішня.
З XIII ст. європейська торгівля зосереджується переважно в двох районах. Один з них — Середземномор'я, що було сполучною ланкою у торгівлі західноєвропейських держав з країнами Сходу. Спочатку головну роль у цій торгівлі відігравали арабські та візантійські купці, а з XII—XIII ст., особливо у зв'язку з хрестовими походами, першість перейшла до купців Генуї та Венеції, а також Барселони та Марселя.
У XII—XV ст. особливо великої ваги набула левантій- ська торгівля, що її вели італійські міста Венеція, Генуя,. Піза та ін., а також південнофранцузські та каталонські.
Левантійська торгівля мала транзитний, посередницький характер. Прянощі, предмети розкоші та інші товари, що надходили з Індії, Китаю, Індонезії, спочатку потрапляли до рук арабських купців, які перепродавали ці товари ге- нуезцям та венеціанцям у Константинополі, містах Єгипту, Сірії. Італійські купці продавали ці товари у Західній Європі за досить високими цінами. Перець, імбир, кориця, інші прянощі, порцеляна, скло, парча, бавовняні тканини споживалися головним чином феодалами й почасти заможними городянами.
Розвивається торгівля і в Англії. У XV ст. тут почали виробляти високоякісне сукно, що збувалося у багатьох країнах Європи. Частково сукно скуповувалося у самій Англії іноземними купцями: фламандськими, італійськими, ганзейськими. Проте у заморській торгівлі брали діяльну участь і англійські купці. У другій половині XIV ст. було видано перші навігаційні акти, що наказували англійським купцям фрахтувати для перевезення товарів англійські, а не іноземні судна.
Інший район європейської торгівлі охоплював Балтійське та Північне моря. Тут брали участь у торгівлі міста всіх розташованих біля морів країн: північно-західних областей Русі (і перш за все Новгород, Псков, Полоцьк), Північної Німеччини, Скандінавії, Данії, Франції, Англії.
У XIV—XV ст. першорядного значення набула торгівля міст Північної Європи. її активізація стала наслідком зростання європейських міст та розвитку цехової промисловості, що потребувала сировини. Традиційними предметами торгівлі Північної Європи були льон, прядиво, сало, віск, хліб, масло. Обслуговуючи перш за все потреби цехових ремесел, ця торгівля набувала більшого значення для розвитку. промислового виробництва у Європі, ніж левантій-
ська. У середині XIV ст. купці, що торгували у басейні Північного та Балтійського морів, для захисту від грабіжників та сваволі великих феодалів об'єднувалися в союзи, серед яких найбільш відомим був Ганзейський союз (Ганза), що розкинув мережу своїх філій та контор по всій Північній Європі — від Новгорода до Лонд,она. В Ганзу входило в різний час від 70 до 100 міст, головним чином німецьких.
Утворення Ганзейського союзу спричинилося потребами зовнішньої торгівлі, а не внутрішніми економічними зв'язками його членів. Кожне місто — член Ганзейського союзу— мало свої інтереси і часто вступало до боротьби з іншими членами союзу. Завданнями останнього були: організація торговельних факторій, отримання різних привілеїв у інших державах, охорона торговельних експедицій.
Центр Ганзи знаходився у німецькому місті Любеку. Найважливішими містами Ганзейського союзу були Бремен, Гамбург, Амстердам, Рига та іи. Основні його факторії містилися у Великому Новгороді, Бергені (Норвегія), Брюгге (Фландрія), Лондоні.
Німецькі міста, що проводили зовнішню торгівлю, були зв'язані з різними країнами: придунайські та верхньорейн- ські міста — з Італією, інші прирейнські — з Францією. Міста, розташовані між Рейном та Ельбою, торгували з Фландрією, Брабантом, слов'янами на сході.
Стимулом для розвитку зовнішньої торгівлі східних земель Німеччини був вивіз хліба з деяких країн Північно- Східної Європи за кордон, головним чином у Фландрію та Північні Нідерланди.
Південнонімецькі та рейнські міста зуміли використати своє центральне положення на світових торговельних шляхах, беручи участь у торгівлі між Західною Європою та країнами Сходу. Німецькі купці були єдиними іноземними купцями, що мали у Венеції своє торговельне подвір'я і за якими північноіталійські міста визнавали право вільного плавання по Середземному морю.
Обидва потоки середньовічної міжрегіональної торгівлі зв'зувалися між собою річковими шляхами (по Дунаю, Ельбі, Рейну, Роні, Соні та інших річках). Найважливішими торговельними дорогами були перевали через Альпи.
На півночі Європи велася жвава торгівля між країнами, розташованими по берегах Балтійського та Північного морів, головними учасниками якої були Новгород на сході, скандінавські міста на заході. Не менш значною була торгівля між Західною Європою та країнами Сходу, що велася Середземним морем.
На всіх названих торговельних шляхах німецькі міста займали досить вигідне положення. Використовуючи це, Штральзунд, Росток, Вісмар, Любек, Гамбург та інші пів- нічнонімецькі міста, що знаходилися в центрі північних торговельних шляхів, прагнули зосередити у своїх руках всю посередницьку діяльність поміж Московською державою, скандінавськими країнами, Англією та Нідерландами.
У IX—X ст. розвиваються торговельні зв'язки Польщі з країнами Європи. Важливого значення для Польщі мала торгівля з Руссю. З Русі до Польщі завозили озброєння, особливо шоломи, різні прикраси, прясельця з рожевого шиферу та інші вироби ремесел. У скандінавські країни з Польщі вивозили керамічні та ювелірні вироби. Жваві торговельні зв'язки Польща підтримувала з Чехією, Словакі- Є Ю , Німеччиною та Угорщиною.
Розвивалася в середні віки традиційна торгівля Болгарії з Візантією. Ще в 716 р. між цими країнами був укладений перший торговельний договір. Одним з центрів торгівлі був Преславець (на Дунаї), куди надходили від греків золото, вино, овочі. Торгові зносини підтримувалися з Угорщиною, Чехією, Руссю. З Руссю в 907 р. був укладений торговельний договір.
У наступні віки, особливо в XIII—XIV ст., Болгарія брала активну участь у міжнародній торгівлі. Районами найбільш інтенсивних стосунків були придунайські та причорноморські області. Болгарія і в цей період продовжувала вивозити продовольчі товари; болгарське зерно було добре відоме в Італії та Константинополі. Торгові шляхи зв'язували Болгарію з Візантією та італійськими торговими республіками — Генуєю та Венецією. Крім продовольчих товарів, Болгарія продавала шкіри, хутро, віск та іншу сировину. Іноземні торговці мали в Болгарії привілеї у вигляді низького торговельного мита, права екстериторіальності; формувалося, хоч досить повільно, і місцеве купецтво.
Подібні процеси розвивалися в інших слов'янських та неслов'янських землях південно-східного регіону Європи.
Контрольні запитання
1. Назвіть основні риси та специфічні форми феодальної торгівлі.
2. Які причини завалоли розвитку торгових відносин за феодалізму?
3. Назвіть основні торговельні шляхи середньовіччя.
4. Проаналізуйте структуру феодальної зовнішньої торгівлі.
5. Охарактеризуйте головні райони європейської торгівлі в період феодалізму. –