Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 7
КПЗК
Тема 6. ВИБОРЧЕ ПРАВО І ВИБОРЧІ
СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН.
РЕФЕРЕНДУМИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Лекційні питання:
1. Поняття, сутність і принципи виборчого права
2. Поняття і види виборів. Порядок організації і проведення виборів у зарубіжних країнах
3. Виборчі системи
4. Референдуми в зарубіжних країнах
1. Поняття, сутність і принципи виборчого права
Поняття виборчого права вживається в 2 значеннях: об'єк тивному і суб'єктивному.
➧ Об'єктивне виборче право — це система правових норм, які регулюють порядок формування представницьких органів дер жавної влади і місцевого самоврядування.
Ці норми поділяються на матеріальні і процесуальні.
Матеріальні норми закріплюють основні принципи виборчого процесу, їх керівні начала, що містяться, як правило, в консти туції держави.
Процесуальні норми регулюють порядок і організацію про ведення виборів і вміщені в законі про вибори.
➧ Суб'єктивне виборче право — це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
Суб'єктивне виборче право поділяється на активне і пасивне.
Активне виборче право — це право громадянина обирати осіб в органи державної влади і місцевого самоврядування; а пасивне — це право бути обраним у ці органи.
Виборець — особа, за якою конституцією І/або законом визна но право голосу.
Виборчий корпус (електорат) — сукупність виборців країни або територіальної одиниці.
Юридичний виборчий корпус — сукупність виборців, внесених до списків (зареєстрованих).
Фактичний виборчий корпус — сукупність голосуючих ви борців.
Потенційний виборчий корпус — сукупність всіх виборців, як зареєстрованих, так і за певних причин не внесених до списків.
Цензи — встановлені законом обмеження виборчого права громадян.
З XVIII ст. найбільш поширеним в державах Європи і Аме рики був майновий ценз. З середини XIX ст. обмеження май нового характеру починають поступово скасовуватися. Однимз найбільш поширених є віковий ценз. У більшості європейських держав віковий ценз для набуття активного виборчого права спочатку становив 21—25 років. Поступово його прирівняли до віку повноліття. В переважній більшості країн це відбулося після Другої світової війни. Право брати участь у виборах з 18 років громадяни Великобританії отримали в 1969 р., в США і більшості європейських держав — в 70-і роки XX ст. У Туреч чині, Швейцарії, Японії встановлений 20-річний віковий ценз.
Щодо пасивного виборчого права, то вікові цензи, тут як правило, вищі, ніж в рамках активного, особливо у разі виборів до парламенту. Наприклад, на виборах в нижні палати пар ламентів Бельгії, Великобританії і Росії громадяни отримують відповідні права у віці 21 р. і 18 р.; у Франції і Румунії, відповідно з 23 і 18 р.; у Італії, США, Канаді — 25 р. і 18 р. тощо. У Данії, Нідерландах, Фінляндії, Угорщині, Швейцарії, Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права збігаються.
Еволюція виборчого права призвела до скасування обмежень за статевою ознакою і надання виборчого права жінкам.
Однією з характерних рис виборчого права є наявність цензу осілості. В активному виборчому праві він складає у ФРН і Японії — 3, у Франції — 6, у Великобританії — 12 місяців. У пасивному виборчому праві він значно вищий, наприклад — для Президента США — 14 років.
Законами можуть встановлюватися і інші обмеження вибор чого права. Переважно такі обмеження стосуються тих, хто відбуває покарання за вчинення злочину. У ряді держав у вибор чих правах обмежуються банкроти, ті особи, які утримуються за рахунок соціальних фондів та деякі інші. Іноді встановлю ються більш загальні обмеження щодо соціальної поведінки виборців. Наприклад, в Конституції Італії допускається обмежен ня виборчих прав для осіб, що зробили "негідні вчинки, визна чені в законі". У Великобританії не голосують пери, оскільки вони мають свою палату; у деяких країнах — племінні вожді; у державах, де закон передбачає обов'язкове голосування — особи, позбавлені судом виборчих прав за систематичне ухилення від участі у виборах.
У зв'язку з обмеженнями в пасивному виборчому праві у ряді держав існують поняття необираності і несумісності.
Необираність означає, що певні посадові особи не можуть висувати свої кандидатури на виборах до тих пір, поки не підуть у відставку із займаного поста.
Несумісність означає заборону одночасно займати виборну і іншу державну посаду.
➧ У конституціях зарубіжних держав найчастіше встановлю ються наступні принципи виборчого права: загальні, вільні, рівні, прямі вибори при таємному голосуванні.
Принцип загальності означає право брати участь у виборах для всіх виборців країни.
Принцип свободи виборів означає заборону чинити незаконний тиск на волю виборців.
Принцип рівності виборчого права покликаний забезпечу вати рівні можливості для виборця впливати на результати виборів і бути обраним відповідно до закону. Він досягається тим, що кожен виборець має рівне число голосів, а також наяв ністю в країні єдиного виборчого корпусу, приблизно однаковою кількістю виборців у виборчих округах, однаковими вимогами до порядку висунення кандидатів.
Пряме виборче право означає право виборця обирати і бути обраним безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду.
Непряме (багатоступеневе) виборче право означає', що вибо рець обирає лише членів колегії, яка потім вже обирає виборний орган.
Принцип таємного голосування забороняє проводити контроль за волевиявленням виборців. Досягається він за допомогою відповідної процедури голосування (заповнення бюлетенів в кабінах, використання виборчої машини, електронної картки виборця тощо). За порушення таємниці голосування передбачено покарання. Відкрите голосування використовується дуже рідко, як правило, при обранні низової ланки представницького ор гану. Наприклад, при обранні низової ланки Зборів народних представників в Китаї.
2. Поняття і види виборів.
Порядок організації і проведення виборів у зарубіжних країнах
Вибори — це участь громадян в здійсненні державної влади шляхом висунення зі свого середовища кандидатів і обрання їх в органи державної влади і органи місцевого самоврядування.
Юридична природа виборів полягає в тому, що народ, обира ючи своїх представників, виражає їм повну довіру у здійсненні належної йому державної влади. При цьому слід враховувати, що народ делегує своїм представникам тільки право на здій снення державної влади, тоді як сама влада належить народу, як джерелу і носієві цієї суверенної влади.
➧ Вибори можна класифікувати за наступними підставами:
1. Прямі і непрямі.
Прямі вибори характеризуються тим, що питання про об рання вирішують безпосередньо громадяни, які мають виборчі права.
Непрямі вибори здійснюються не громадянами, а обраними ними особами — вибірниками, депутатами та іншими. Існують 2 різновиди непрямих виборів: побічні і багатоступеневі (багатоступінчаті).
Непрямі вибори можуть проводитися в 2 способи. При пер шому способі вибори проводяться спеціально створюваною для цього виборчою колегією. Наприклад, обрання Президента США. При другому способі вибори проводяться постійно діючим орга ном. Наприклад, обрання президентів парламентами Греції, Туреччини і деяких інших країн.
При багатоступеневих виборах низові представницькі органи обираються безпосередньо громадянами, а потім вже ці органи обирають депутатів у вищестоящі представницькі органи, ос танні ж обирають вищестоящу ланку, і так аж до парламенту. Сьогодні така система діє в Китаї.
2. Загальні і часткові (додаткові).
У загальних виборах повинні брати участь всі виборці країни. Як правило, це вибори президента, парламенту або його нижньої палати.
Часткові проводяться, як правило, з метою поповнення складу представницьких органів. Наприклад, вибори депутата замість вибулого.
3. Національні і місцеві.
Національні вибори проводяться в усій країні.
На місцевих виборах обираються органи місцевого самовря дування.
4. Чергові і позачергові.
Чергові проводяться в строки, встановлені в конституції або законі у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу. Періодичність виборів визначається строком повно важень виборних органів.
Позачергові проводяться у разі дострокового припинення повноважень виборного органу.
Якщо результати голосування встановлюються після одно разового голосування виборців, то вважається, що вибори проводяться в один тур. Якщо проводяться 2 або більше голо сування, то вибори проводяться в 2 або більше тури. Другий і подальші тури іноді називають повторними виборами або повтор ним голосуванням.
Якщо вибори не відбулися або визнані недійсними, то про водяться нові вибори.
➧ Правове регулювання підготовки і проведення виборів без посередньо пов'язане з поняттям виборчого процесу.
Виборчий процес — це врегульована законом і іншими спе ціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій, а також груп виборців з підготовки і проведення виборів в органи державної влади і місцевого самоврядування.
➢ Виборчий процес поділяється на наступні стадії:
1. Призначення виборів — встановлення дати голосування. Дати чергових або строки призначення позачергових виборів часто встановлюються в конституціях.
2. Утворення виборчих округів.
Виборчі округи — територіальні одиниці, які об'єднують громадян для обрання в представницькі органи держави і місцевого самоврядування одного або кількох депутатів. Від того, яким чином буде встановлено територію округів, значною мірою залежать результати виборів. У деяких країнах, наприклад в Китаї, виборчі округи можуть створюватися не за територіаль ним, а за виробничим принципом. Проте вони завжди поєдну ються в масштабі країни або адміністративно-територіальної одиниці з територіальними округами. У окремих країнах (Сін гапур, Фіджі) округи створюються за етнічною ознакою.
3. Утворення виборчих дільниць.
Виборчі дільниці — територіальні одиниці, які об'єднують громадян спеціальним місцем голосування.
4. Створення виборчих органів. Вони займаються організа цією і проведенням виборів, забезпечують контроль за дотри мання виборчого законодавства, визначають результати виборів. Розрізняють загальнодержавні, територіальні, окружні і діль ничні виборчі органи (комісії).
Загальнодержавні (центральні, національні) виборчі комісії наділені компетенцією, що поширюється на всю країну, у феде ративних державах окремі комісії створюються в суб'єктах федерації.
Територіальні виборчі комісії утворюються в адміні стративно-територіальних одиницях, окружні виборчі комісії — у виборчих округах,
дільничні виборчі комісії — на пунктах голосування.
5. Реєстрація виборців — включення особи до списку вибор ців. Вона може бути публічною (обов'язковою) або особистою (добровільною).
Публічна реєстрація здійснюється 2 способами:
а) списки складаються на основі відомостей про тих, хто проживає на визначеній території;
б) списки складаються шляхом обходу виборців.
Особиста — виборець сам приходить до відповідної установи і заявляє про бажання брати участь в голосуванні. Виборцеві видається виборча картка.
6. Висунення і реєстрація кандидатів.
Висунення кандидатів може здійснюватися в наступних ос новних формах: самовисування, висунення групами виборців, висунення політичними партіями або іншими громадськими об'єднаннями.
Порядок реєстрації кандидатів встановлюється виборчим за конодавством. Як правило, для реєстрації кандидат повинен внести виборчу заставу.
7. Агітаційна кампанія.
Агітаційна кампанія починається після офіційної реєстрації кандидатів. Встановлюються певні умови здійснення агітації. Кандидатам надається доступ до засобів масової інформації. Особлива увага приділяється рівності прав кандидатів. Законо давство більшості демократичних держав досить жорстко регу лює питання, пов'язані з фінансуванням виборчої кампанії.
8. Голосування.
Це головна стадія, оскільки саме на цій стадії здійснюється народне волевиявлення. Голосування може бути очним, коли сам виборець приходить у виборчу комісію і отримує бюлетень. При заочному голосуванні, волю виборців реалізують інші особи. Таке голосування може здійснюватися за дорученням. У деяких країнах (Великобританія, Німеччина та інші) можливе голосу вання поштою.
По відношенню до виборців, що знаходяться у від'їзді, застосовуються самі різні підходи.
Поширеним явищем є абсентеїзм — масове ухилення вибор ців від участі в голосуванні. У ряді держав (Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Італія та інші) закон встановлює обов'язковість голосування. За ухилення від голосування пе редбачаються різні види відповідальності.
9. Підрахунок голосів і встановлення результатів виборів.
10. Можливий другий тур голосування і/або нові вибори.
11. Остаточне визначення і публікація результатів виборів.
3. Виборчі системи
➧ Існує 2 основні виборчі системи — мажоритарна і пропорційна.
У свою чергу мажоритарна система ділиться на наступні основні види:
1. Мажоритарна система відносної більшості. При цій системі обраним вважається той кандидат, який отримав більше голосів, чим будь-хто з його опонентів.
При такій системі вибори, як правило, проводяться в одно мандатних округах, тобто від округу обирається один депутат. Набагато рідше зустрічаються округи багатомандатні, коли від округу обирається декілька депутатів. Як приклад можна навести вибори колегії президентських вибірників в США в штаті або федеральному окрузі, в яких змагаються списки вибірників.
Як правило, за такої системи не встановлюється обов'язко вий мінімум участі виборців в голосуванні.
Перевагою цієї системи є те, що вибори проходять в один тур.
❢ Головний недолік цієї системи полягає в тому, що депутат обирається відносною більшістю голосів. Абсолютна більшість може проголосувати проти, але при цьому їх голоси пропа дають. Крім того, депутати, висунуті від нечисленних партій, як правило, програють вибори і ці партії втрачають представ ництво. Проте при цьому партія-переможець часто забезпечує абсолютну більшість в парламенті і може сформувати стійкий уряд.
2. Мажоритарна система абсолютної більшості. При цій сис темі для обрання потрібно набрати більше половини голосів виборців.
Абсолютна більшість може бути потрійною:
а) від числа зареєстрованих виборців;
б) від числа поданих голосів;
в) від числа дійсних поданих голосів.
При такій системі зазвичай встановлюється нижня межа участі виборців в голосуванні. Якщо її не досягнуто — вибори визнаються недійсними або такими, що не відбулися.
Вибори, як правило, проводяться по одномандатних округах.
❢ Недоліки цієї системи:
а) партія, що отримала в країні більшість голосів, може не отримати найбільшу кількість місць в парламенті;
б) пропадають голоси, подані проти;
в) нерезультативність виборів, особливо при великій кіль кості кандидатів. Якщо жоден з кандидатів не набере в першому турі необхідне число голосів, проводиться другий тур (повторне голосування), в якому, як правило, беруть участь 2 кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів в першому турі (пере балотовування).
Основними способами подолання нерезультативності є наступні:
а) для обрання в другому турі досить отримати відносну більшість голосів;
б) альтернативне голосування. Цю систему голосування мож на розглянути на прикладі Австралії. При голосуванні виборці розставляють номери за перевагою (1, 2, 3, 4 і так далі). Якщо ніхто з кандидатів не набрав абсолютної більшості, то прово диться перерозподіл голосів між кандидатами починаючи з того, хто набрав найменшу кількість за вказаними в його бюлетенях двома першими перевагами, доки хто-небудь з кандидатів не набере потрібне число голосів.
3. Мажоритарна система кваліфікованої більшості. Для обрання за цією системою необхідно набрати 2/3 голосів виборців. Іноді закон може визначати і інший відсоток голосів.
Своєрідним різновидом мажоритарної системи є кумуля тивний вотум і система єдиного непередаваного голосу.
Кумулятивний вотум — кожен виборець в багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки слід вибрати кандидатів, або інше число, встановлене законом, але у всіх виборців воно рівне. Виборець може віддати по одному голосу декільком кандидатам або всі голоси віддати одному кандида тові. Така система застосовується на виборах в органи місце вого самоврядування в деяких землях Німеччини.
➧ Система єдиного непередаваного голосу (напівпропорційна) — в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує тільки за одного кандидата з того або іншого партійного списку. Об раними вважаються кандидати, що набрали більше голосів, чим інші, тобто при визначенні результатів голосування діє принцип мажоритарної системи відносної більшості.
➧ Система пропорційного представництва політичних партій. Сут ність цієї системи полягає в тому, що число депутатських манда тів, що одержують партії, пропорційно числу поданих за неї голосів виборців. Партії висувають списки кандидатів і виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за список кандидатів від партії.
Списки кандидатів можуть бути зв'язаними (жорсткими) і вільними.
За зв'язаного списку виборець не має права внести зміни до списків, представлених партіями.
За вільних списків виборці мають таке право.
Основна перевага системи полягає в гарантованому представ ництві навіть дрібних партій, які все ж мають свій електорат.
❢ До недоліків системи пропорційного представництва нале жать наступні:
а) нестійкість парламенту, де жодна партія або їх коаліція не можуть отримати стійку більшість;
б) виборець може не знати всіх кандидатів від підтримува ної партії, тобто фактично він голосує за певну партію, а не за конкретних кандидатів;
в) система може застосовуватися тільки в багатомандатних округах. Чим більше округів, тим більший ступінь пропорцій ності може бути досягнутий.
Головними засобами подолання цих недоліків є виборча квота і метод дільників.
➢ Виборча квота (виборчий метр) — це мінімальне число голо сів, необхідне для обрання одного кандидата.
➢ Метод дільників полягає в послідовному діленні числа голо сів, що отримуються кожним списком кандидатів, на певну серію дільників. Залежно від того, які встановлюються діль ники, переваги отримують великі або дрібні партії. Найменший дільник є виборчою квотою. У разі висунення незалежного кандидата він повинен отримати встановлену квоту голосів.
➢ Загороджувальний пункт може обмежувати участь партій в розподілі депутатських мандатів за 2 підставами:
а) не допускаються до участі в другому розподілі мандатів ті партії, які не отримали жодного мандата в першому розподілі, хоча у них можуть бути значні залишки голосів;
б) найчастіше з розподілу мандатів виключаються партії, що не набрали певного визначеного відсотка голосів.
Цей недолік долається наступними способами:
➢ З'єднання списків кандидатів (блокування) — партії блоку виступають на виборах із загальними списками кандидатів, а після того, як загальний список отримав певну кількість манда тів, розподіляють ці мандати між собою.
➢ Преференційне голосування — голосуючи за список, ви борець може усередині списку висловити перевагу певним кан дидатам.
➢ Панаширування — право виборця голосувати за кандидатів з різних списків або вписувати до цих списків нових кандидатів. Панаширування може застосовуватися при мажоритарній системі з багатомандатними округами або при пропорційній системі. При пропорційній системі панаширування може поєднуватися з преференційним голосуванням.
➧ Змішані (мажоритарно-пропорційні системи). При змішаній системі частіше всього половина депутатів обирається за мажо ритарною системою відносної більшості, а інша половина — за пропорційною.
4. Референдуми в зарубіжних країнах
Референдум (лат.) — "повинно бути повідомленим".
➢ Референдум — це голосування виборців, за допомогою якого приймаються рішення державного або самоврядного характеру, що має загальнодержавне або місцеве значення. Це рішення має силу закону, а іноді і більшу силу, чим звичайний закон парламенту, або силу важливого рішення місцевого самовряду вання.
Разом з референдумами в зарубіжних країнах проводяться плебісцити.
➢ Плебісцит — це голосування виборців з найважливіших для країни питань, пов'язаних, як правило, з територіальними між народними проблемами, або з питань щодо статусу особи.
Окрім референдуму і плебісциту може проводитися всена родне опитування, яке допускає виявлення думки населення, причому не обов'язково шляхом голосування. Воно може бути проведене громадською організацією або пресою.
➢ Якщо таке опитування не припускає ухвалення рішення виборцями і проводиться шляхом голосування, воно може бути консультатив ним референдумом. Консультативний референдум проводиться уповноваженими державними органами з дотриманням необхід них процедур.
Референдум — одна з найважливіших форм прямої демок ратії, оскільки він дає можливість народу висловити свою волю. Але іноді референдум проводиться під тиском на виборців з боку держави.
В деяких випадках виборці не можуть усвідомити всіх наслід ків ухвалюваного рішення через те, що формулювання питання має певний прихований підтекст.
На референдумах, що проводилися без попереднього обго ворення питання, іноді приймалися недемократичні конституції.
Частота проведення референдумів, залежить від традицій, що склалися в державі. Наприклад, в США на федеральному рівні референдум не проводився жодного разу, а в Швейцарії — близько 400 разів.
➢ Ініціатива референдуму може виходити:
— від деяких вищих органів держави;
— від певного числа депутатів парламенту;
— від встановленого законом числа громадян. Остаточне рішення про проведення референдуму приймає, як правило, парламент або президент.
Найчастіше на референдум виноситься одне питання, що вимагає відповіді "так чи ні". Можливий варіант, коли на вибір пропонується декілька рішень.
➢ Питання, що виноситься на референдум, називається фор мулою референдуму.
➢ На референдум не можуть виноситися питання, відповідь на які заздалегідь відома, такі як зниження податків, підвищення зарплати, питання бюджету, амністії, кадрові питання тощо.
Референдум не може проводитися в умовах надзвичайного, військового або подібного стану.
Референдум з одного і того ж питання може проводитися тільки через певний проміжок часу.
Організація референдумів аналогічна організації виборів: складаються списки осіб, що мають право брати участь в голо суванні, створюються виборчі комісії, проводиться агітаційна робота тощо.
Голосування проводиться тільки за допомогою офіційних бюлетенів, підготовлених уповноваженими на те державними органами.
Як правило, референдум визнається таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь більшість виборців, внесених до списків для голосування, а рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість з виборців, що взяли участь у голосуванні. Можуть застосовуватися і інші варіанти визначення результатів референдуму. Наприклад, враховується не відсоток явки виборців, а відсоток позитивних відповідей.
➢ Референдуми класифікуються за різними підставами:
1. Загальнодержавний або місцевий.
Загальнодержавний проводиться на території всієї країни.
Місцеві референдуми проводяться на території суб'єкта феде рації, автономного утворення, однієї або декількох адміністра тивно-територіальних одиниць.
2. Обов'язковий і факультативний.
Обов'язковий референдум проводиться, як правило, в тих випадках, коли рішення з певного питання може бути прийнято тільки на референдумі.
Факультативний референдум проводиться тоді, коли рішення може бути прийнято або шляхом референдуму або іншим шляхом.
3. Конституційний і звичайний.
На конституційний виносяться доповнення або поправки до конституцій; на звичайний — інші питання.
4. Допарламентський, післяпарламентський, позапарла ментський.
Допарламентський проводиться до прийняття закону пар ламентом, який хоче знати думку населення з цього питання.
Післяпарламентський проводиться після того, як закон прий нятий парламентом і винесений ним на затвердження.
Позапарламентський проводиться в тих випадках, коли закон приймається за відсутності парламенту або в обхід парламенту, якщо президент допускає, що парламент не прийме потрібний йому закон.
5. Що затверджує або скасовує (як правило, рішення пар ламенту).
6. Вирішальний (коли думка враховується обов'язково) і консультативний (коли думка може бути неврахована).
Результати референдуму оформляються шляхом підрахунку голосів. Іноді парламент проводить їх як власний закон. У Бі лорусії результати референдуму затверджує своїм підписом президент.