Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Поняття "архівна система", її основні види
СЛОВО ГРЕЦЬКОГО походження "система" означає цілісність, яка базується на певних складових частинах і елементах, пов'язаних між собою відповідними взаємозв'язка ми і спільними ознаками. Архівна система - це сукупність основоположних принципів організації архівної справи, способів тех нологій п ведення, що забезпечують цілісність та координованість функціонування архівних установ. Архівна система має кон кретно-історичний зміст, є похідною від суспільно-державного ладу, політичного устрою, національно-культурних традицій держави, регулюється відповідними законодавчими актами і фун кціонує в правовому полі. Таке трактування архівної системи відрізняється від підходів радянського архівознавства, за яким архівні системи поділялися на соціалістичні та буржуазні, оці нювалися з класово-партійних позицій.
Осмислення суті архівної системи дає можливість засвоїти її особливості, зіставити сильні й слабкі сторони, глибше вник нути в тенденції і перспективи розвитку архівної справи ~ галузі життєдіяльності суспільства, що охоплює наукові, політико -правові, культурологічні та техніко-економічні аспекти органі зації зберігання архівних документів та використання їх інформації. Тобто, ця суспільна сфера безпосередньо пов'язана зі збе реженням історичної пам'яті народу, збиранням, зберіганням ви користанням документально-інформаційних ресурсів країни, її функціонування, як і інших сфер суспільного життя, регулю ється законодавством і має правовий характер.
За принципами побудови і характером управління архівні системи з певною мірою умовності поділяють на дві основні гру пи: централізовані, де управління архівною справою здійсню ється єдиним державним органом на спільних засадах, і децент ралізовані, що включають автономні підсистеми управління ар хівною справою. Однак у чистому вигляді такі системи майже не зустрічаються. Найпоширенішими є мішані системи з елемен тами централізму і децентралізму, міру співвідношення між якими визначають у кожному конкретному випадку.
Як показує досвід історії, централізовані архівні системи властиві країнам з абсолютистськими або тоталітарними режи мами, що встановлюють тотальний контроль за всіма сферами суспільного життя, у тому числі архівною справою. Прикладом централізації архівної справи є архівна система колишнього СРСР, Однак ця система не мала цілісного характеру, оскільки архіви РКП(б) - ВКП(б) -КПРС було виділено в окрему лан ку - централізовану й цілком підлеглу ЦК КПРС структуру, що перебувала під постійним наглядом партійних органів. Контро люючи всі архівні установи, КПРС встановлювала особливо пильний нагляд за діяльністю архівів НКВС-МВС, ВНК-ДПУ-КДБ, Міністерства закордонних справ та ін. Бюрократичний централізм позначився на архівних системах країн так званої соціалістичної співдружності.
Цілком централізована архівна система в Китаї, де з 1993 р. центральна архівна установа і державне архівне управління було об'єднано в єдине управління, що функціонує під безпосереднім керівництвом ЦК КПК і Державної Ради КНР. У його віданні перебувають сім спеціалізованих архівних установ, Науково-технічний архівний інститут та журнал "Китайський архів".
У більшості цивілізованих країн світу архівні системи скла лися як державні, а управління ними має різний рівень центра лізації при забезпеченні досить широких самоврядних прав архівних установ. Пріоритет елементів централізації архівної системи зберігається у Франції, Бельгії, Італії, Португалії, скан динавських країнах.
Наприклад, у Франції організація архівної системи зумов лена адміністративно-територіальним устроєм та управлінням. Структура архівів Франції склалася ще наприкінці XIX ст. Ор ганізаційне керівництво державною архівною службою здійсню-зали міністерства внутрішніх справ, пізніше - освіти, а з 1958 р. -Міністерство освіти і культури, якому безпосередньо підпоряд кована дирекція Національного архіву Франції з його головною Інстанцією - відділом адміністративної служби і технічного на гляду, У Національному архіві Франції працює близько 400 спів робітників і зберігається понад 800 000 од. зб. Це одне з найбагатших архівосховищ Західної Європи. Генеральна дирекція архівів, керує регіональними та департаментськими архівами, здійснює професійний контроль і надає методичну допомогу ко мунальним, госпітальним, поточним архівам установ, проміжним і автономним архівосховищам. Поза компетенцією Генераль ної дирекції перебувають архіви Міністерства оборони, Мор ського флоту, Військово-повітряних сил, Державної ради, Уп равління монет і медалей тощо. Генеральну дирекцію очолює генеральний директор, призначений Радою Міністрів. Вища ар хівна рада при Генеральній дирекції є консультативним органом, що збирається раз на рік. У перервах між засіданнями його функції виконує комісія, але її рекомендації не мають обов'яз кового характеру. Впродовж 1980-х років французька архівна система зазнала помітних змін. 1982 року архівні служби всіх департаментів одержали статус територіальних і здобули право самостійно формувати фонди державних закладів, розташова них у межах відповідного департаменту.
Політика децентралізації архівної справи притаманна Вели кобританії, США, Канаді, Німеччині, Японії та деяким іншим країнам. Суттєві реформи відбулися в архівній системі Вели кобританії. Національний архів Сполученого Королівства та Пів нічної Ірландії, створений 1838 р., зберігає державні документи, що належать здебільшого Англії та Уельсу. Архіви Шотландії та Ірландії мають статус самостійних агентств, на які, крім суто
технічних функцій, покладено організаційні та фінансові. Агент ства організаційно підпорядковані міністрові та уряду. Агентство Національного архіву замикається на Лорд-канцлері, який очо лює правові департаменти і судові органи. Директор Національ ного архіву Сполученого Королівства і Північної Ірландії є Го ловним архівістом держави. Діяльність державних архівів фі нансується Міністерством фінансів, а координаційним органом є спеціальна рада керівників департаментів Національного архіву. Правове регулювання архівної системи здійснюється на підставі закону про архіви 1958р. з деякими поправками 1967р. В Італії управління архівною справою покладено на Держав ну архівну адміністрацію. Для нагляду за недержавними архі вами створено відповідні архівні інспекції. Згідно з законом 1963 р., італійські архіви є самоврядними інституціями, а Дер жавна архівна адміністрація надає методичну допомогу, керує науковими дослідженнями в сфері архівознавства, інформа ційними службами, підготовкою кадрів, організовує видавничу діяльність архівів.
Архівну систему СШ А, відповідно до закону 1984 р., склада ють автономні архіви усіх штатів. На Адміністрацію з управ ління архівами та документацією як незалежний виконавчий орган покладено управління архівами та документацією лише в системі федерального уряду США.
Децентралізована архівна система Канади включає загально державну, провінційні та територіальні ради архівів, відповідні асоціації архівістів. Визначальною є децентралізація архівної системи, при якій кожен архів перебуває на автономному ста новищі. Центрального архівного управління в Канаді не існує. Відповідно до закону про архіви 1987р., консультативні функції покладено на Національний архів Канади, який збирає, зберігає і надає для користування історично цінні документи, створені урядовими структурами чи приватними особами, допомагає в уп равлінні документацією в межах федерального уряду, сприяє ді яльності архівних товариств у країні, співробітництву їх з зару біжними об'єднаннями архівістів.
Архівна системи Німеччини відбиває специфіку федераль ного устрою країни, деякі успадковані традиції широкої авто номії земель, що дістали законодавче закріплення в зв'язку з ут воренням германського союзу (1854) як союзу територіальних держав. У рамках архівної системи функціонують архіви колишніх міст-держав Бремена і Гамбурга, у великих землях - Баден-Вюртемберг, Баварія, Саксонія та ін. - діють земельні архівні дирекції, яким підпорядковані державні архіви, У Нижній Сак сонії, Північній Рейн-Вестфалії та Гессені діють архівні управ ління та підпорядковані їм по одному головному і 2-7 держав них архівів. Переважна більшість архівів Німеччини має галу зеве підпорядкування міністерствам культури своїх земель, а в Са ксонії та Саксонії-Ангальт - міністерству внутрішніх справ. У пе ріод націонал-соціалізму (1933-1945) головним був Райхсархів, де зберігалися документи імперського уряду, його міністерств, відомств, судів. 1952 року було створено Федеральний архів, який не має адміністративне-управлінських функцій, але надає методичну допомогу федеральним установам у роботі з докумен тами як потенційним фондоутворювачам. Маючи статус націо нального Федеральний архів співпрацює з архівами земель на принципах партнерського співробітництва, обміну досвідом. Ко ординаційним центром архівістів Німеччини є Конференція ар хівних референтів, до якої входить представник Федерального архіву і представники 16 державних архівів земель. Вона не має ні статуту, ні постійної штаб-квартири, а її засідання відбува ються почергово на запрошення адміністрації того чи іншого архіву. На них розглядають найактуальніші проблеми архівної справи. В країні діє Спілка німецьких архівістів, практикується періодичне проведення "Дня німецького архіву", наукових кон ференцій та "круглих столів".
Отже, провідною тенденцією розвитку архівних систем в дру гій половині XX ст. була їх децентралізація, демократизація ар хівної справи, що відповідає процесам світової інтеграції, роз виткові комунікацій та інформаційних систем.
Архівна система України, як і будь-якої іншої країни, скла далася історично. Вона має давню традицію і своїми витоками пов'язана з княжою добою Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Тривалий час за радянської доби (1920-1980) їй були притаманні риси централізованої архівної системи, Характерні для всього СРСР. Із відновленням держав ної незалежності України (1991) в її архівній системі сталися істотні зміни, пов'язані з відродженням національних традицій архівної справи. Передусім реформувалося, набуваючи якісно нових рис, управління архівною справою, основним змістом якого стало створення оптимальних умов для нормального функціо нування усіх ланок системи архівних установ.
Суттєві зміни сталися в архівних системах інших країн - колишніх республік СРСР. Кардинальні реформи проведено в Литві, Латвії, Естонії, де було прийнято перші закони про ар хівну справу. Значних змін зазнала система архівних установ Російської Федерації, де створено Федеральну архівну службу, прийнято закон про Державний архівний фонд РФ (1992), підго товлено Закон "Про архівну справу в Російській Федерації" (2002), реформовано архівні установи. В окремих суб'єктах федерації прийнято свої правові документи з архівної справи. Так, Дер жавна рада Чуваської республіки прийняла закон "Про Архів ний фонд Чуваської республіки і архіви" (1995) і створила Комі тет у справах архівів.
Магістральним напрямом пострадянського архівного будів ництва стала демократизація національних архівних систем у рамках державотворчих процесів та інтеграції їх у світове ар хівне поле. Реформування архівної системи України за період після проголошення державної незалежності відповідало загаль ним тенденціям. Протягом 1991-2001 рр. було здійснено орга нізаційні заходи щодо уточнення профілю архівів та їх перейме нування. Колишній Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади і управління УРСР було перейменовано на Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, Державний архів Кримської області дістав назву Державний архів в Автономній Республіці Крим. Якщо ці заходи мали здебільшого механічний характер зміни вивісок і уточнення назв структурних підрозділів, то знач но складнішим було реформування колишніх партійних архівів. Партійний архів Інституту історії партії при ЦК компартії Ук раїни було реформовано в Центральний державний архів гро мадських об'єднань України, що розширило його профілю та збільшило кількість джерел комплектування. Партійні архіви обкомів партії було організаційно ліквідовано, а їхні фонди пе редано до державних архівів відповідних областей.
Важливим рубежем реформування архівної системи України стало прийняття Верховною Радою України в грудні 1993 р. Закону "Про Національний архівний фонд і архівні установи". 2001 р. до нього внесено ряд змін і затверджено його нову ре дакцію. Закон визначив поняття Національного архівного фонду як однієї із загальнонаціональних цінностей, зафіксував його як об'єкт права, заклав єдині основи системи архівних установ.
Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання архівної справи.
2. Система архівних установ України, її структура, мережа.
З ПОНЯТТЯМ "Архівна система" тісно пов'я зані поняття система архівних установ, під яким розуміють ієрархічно побудовану сукупність архівних установ, та мережа архівних установ - сукупність архівних установ, розташованих на певній території. Систему архівних установ України складає сукупність архівів та архівних підрозділів, що забезпечують фор мування Національного архівного фонду, його зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах, здійснюють управлінські, науково-дослідні та довідково-інфор маційні функції в архівній справі. Архівні установи можуть за сновуватися органами влади, органами місцевого самоврядуван ня, юридичними та фізичними особами на будь-якій формі власності. Належність державного архіву до певного рівня си стеми архівних установ (районного, міського, обласного, респу бліканського, загальнодержавного) визначає його ранг, що від повідає рівню державного органу чи органу місцевого самовря дування, який утворив цей архів, і складу документів, що у ньому зберігаються й підлягають зберіганню. Діяльність архівних ус танов регулюється Законом України "Про Національний архів ний фонд і архівні установи", правилами, положеннями, інструкціями, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства, державними стандартами та іншими нормативно-правовими актами.
Систему архівних установ України складають такі групи:
• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства;
• науково-дослідні установи;
• центральні державні архіви України;
• галузеві державні архіви;
• державний архів в Автономній Республіці Крим;
• місцеві державні архівні установи;
• інші місцеві архівні установи;
• архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв, бібліотек;
• архівні підрозділи органів державної влади, органів міс цевого самоврядування, державних і комунальних підпри ємств, установ і організацій;
• архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних органі зацій, а також підприємств, установ та організацій, засно ваних на приватній власності; архівні установи, засновані фізичними особами;
• підприємства та організації у сфері архівної справи та ді ловодства.
Спеціально уповноваженим центральним органом виконав чої влади у сфері архівної справи та діловодства є Державний комітет архівів України, на який покладено функції управління архівною справою, контролю і нормативно-методичного забез печення ведення діловодства. У межах визначених законом пов новажень Держкомархів бере участь у формуванні та забезпе ченні реалізації державної політики у сфері архівної справи та діловодства, здійснює нормативно-правове регулювання відно син, визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку, здій снює міжгалузеву координацію, функціональне регулювання та міжнародне співробітництво. У своїй діяльності він керується Конституцією України, чинним законодавством, Положенням про Держкомархів. Його структура відповідає найголовнішим напрямам діяльності установ галузі: від формування НАФ, створення оптимальних умов зберігання і користування архів ними документами, організації інформаційних систем, розвитку матеріально-технічної бази до розгортання міжнародного спів робітництва. Спираючись на науково-дослідний потенціал га лузі, співпрацюючи з установами НАН України, провідними університетами, Держкомархів виробляє стратегію архівного бу дівництва, конкретні програми її реалізації, впливає на мате ріально-фінансове забезпечення архівів, кадрову політику Він також контролює діяльність архівних установ і служб діловод ства, організовує нормативно-правове та науково-методичне та інформаційне забезпечення їх діяльності. Держкомархів розпо ряджається Національним архівним фондом, організовує його формування, державну реєстрацію, державний облік та збері гання його документів, використання архівної інформації.
Безпосередньо підпорядковані Держкомархіву архівні уста нови складають систему Держкомархіву України, до якої входять центральні державні архіви України, інші центральні державні архівні установи та місцеві державні архівні установи
За складом документів, що підлягають зберіганню в них, (профілем) державні архіви поділяються на загальні й спеціа лізовані; такі, що комплектуються, та історичні.
Загальні державні архіви зберігають документи незалежно від часу їх створення, виду матеріальної основи документів, спо собу і техніки закріплення інформації.
Спеціалізовані державні архіви зберігають документи, що об межуються конкретним часом, тематикою, галузевою належніс тю, видами матеріальної основи документів, способом і технікою закріплення інформації. До спеціалізованих архівів належать Центральний державний архів громадських об'єднань України, Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. Пше ничного, Центральний державний науково-технічний архів України, Центральний державний архів-музей літератури і мис тецтва України, галузеві державні архіви.
Архівами, що комплектуються, є державні архіви, які здій снюють систематичне поповнення своїх архівних фондів доку ментами, що утворилися в їхніх джерелах комплектування. Дер жавні архіви, що зберігають закриті архівні фонди установ попе редніх історичних епох є історичні.
Розглянемо докладніше місце і значення основних ланок си стеми архівних установ України у функціонуванні галузі. Про відна роль у формуванні НАФ та забезпеченні його збереженості належить центральним державним архівам. Вони створюються за рішенням Кабінету Міністрів України для постійного збері гання документів Національного архівного фонду загальнодер жавного значення відповідно до свого профілю, виконання зав дань та функцій держави з управління архівною справою і ді ловодством.
Найважливіші документи Національного архівного фонду, присвячені новітній історії України (після 1917 р.), зосереджені : Центральному державному архіві вищих органів влади і правління (ЦДАВО) України. Він організований в Харкові наприкінці 1945 р. на базі документів Центрального архіву рево люції УРСР, Центрального архіву праці УРСР і Центрального Історичного архіву. В 1970 р. архів було передислоковано до Києва в новозбудований комплекс споруд центральних державних архівів України по вул. Солом'янській, 24. До 1991 р. установа мала офіційну назву Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного управління УРСР, що позначилося на профілі й характері ком плектування архіву, формуванні його фондів. Переважна біль шість документів архіву відклалася як спадщина органів дер жавної влади і управління радянської доби: всеукраїнських з'їздів Рад, Верховної Ради УРСР, Всеукраїнського Централь ного Виконавчого Комітету, Президії Верховної Ради, Раднаркому УРСР і Ради Міністрів республіки, інших органів управління.
Багато документів, особливо органів юстиції, суду, прокура тури, Держплану, статистики, Міністерства фінансів України тривалий час були недоступними для дослідників. Демократи зація суспільства і архівної справи створила сприятливі умови для залучення усіх джерел до наукових досліджень. У сховищах ЦДАВО України зберігаються документи державних органів освіти, культури, мистецтва, особові фонди державних і гро мадських діячів, учених. Архів має понад 3 тис. фондів, близько 2 млн. справ, відповідний довідковий апарат.
Винятково цінні та унікальні документи й колекції зосеред жені в сховищах Центральних державних історичних архівів у Києві та Львові. ЦДІАК України бере свій початок з 1852 р. Фор мування його основних фондів, чисельність яких перевищує 1,6 тис., а одиниць зберігання понад 1,5 млн., завершилося після Другої світової війни. Тут зібрано колекції документів, що збе рігалися у колишньому архіві при Університеті Св. Володимира в Києві, Всеукраїнському центральному архіві давніх актів, час тини фондів Центрального архіву революції в Харкові та Київ ського обласного історичного архіву. ЦДІАК України зосередив у своїх фондах документи з 1369 до 1917 рр. Вони стосуються перебування українських земель у складі Литовське-Руської держави, під владою Литви і Польщі, містять цінну інформацію про зародження українського козацтва, його боротьбу за націо нальне визволення і державність. Важливими документальними збірками є архів Коша Запорозької Січі, документи Генеральної військової канцелярії, Малоросійських колегій та ін., значний масив документів діяльності російських владних структур в Ук раїні XIX - початку XX ст., релігійних установ, зокрема Канце лярії київського митрополита, Києво-Печерської лаври, а також матеріали науково-технічного, історичного та культурних това риств. У фондах цензурних установ зберігаються документи, пов'язані з виданням та розповсюдженням творів Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка, М. Коцюбинського та ін. Гордістю архіву є фамільні фонди Ханенків, Максимовичів, Терещенків, Грушевських та ін. Цінну інформацію містять особові фонди істо риків Д. Багалія, В. Базилевича. М. Владиміірського-Буданова.
У ЦДІАК України зберігається понад 40 колекцій мікрофіль мів документів з української Історії ХУІ-початку XX ст., вияв лені лід час підготовки до видання збірників документів, оригі нали яких зберігаються в архівах Москви, Санкт-Петербурга, у рукописних колекціях зарубіжних бібліотек. Архів має доско налий довідковий апарат; інвентарні книги, систематичний, гео графічний та іменний каталоги, огляди фондів за тематикою, різні покажчики, бази даних.
Певну специфіку має Центральний державний Історичний архів України у Львові, заснований як Центральний державний архів давніх актів у і 939 р. на базі Львівського архіву давніх ак тів. Тут зберігається 800 фондів. Найдавніші документи архіву датуються 1233 р. Тут представлено найстарішу гродську книгу Львова 1382-Ї389 рр.,, фінансово-адміністративні книги 1401-1414 і 1414- 1426рр., рукописні хроніки В. Зиморовича, Я. Юзефовича та ін. Колекції документів зафіксували інформацію про становище західноукраїнських земель у складі Речі Посполи тої, під час Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького І 648- 1 657 рр., в них представлено 13 оригі нальних листів гетьмана, документи польських королів і вельмож.
Унікальну цінність мають колекції карт і планів Львова XVI -XVII ст., інших міст, України в цілому. У фондах Львівського братства представлено документи про розвиток культури, освіти та мистецтва ХУІ-ХУШ ст. Окремий розділ становлять доку менти з історії західноукраїнських земель періоду перебування їх у складі Австро- Угорської імперії. Вони стосуються господар ського, культурного, релігійного і політичного життя населення краю. Неоціниме значення мають колекції документів про ді яльність Наукового товариства імені Т Шевченка, товариства "Просвіта", Народного дому, театрального товариства "Україн ська бесіда", Українського педагогічного товариства ''Рідна шко ла" та ін. Реліквіями є і документи, пов'язані з іменами Т, Шев ченка, І. Франка, М. Грушевського, М, Драгоманова, М. Павлика, В. Гнатюка, М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького та ін.
Заслуговують уваги колекції документів 1920- 1930-х років про український рух опору політиці Польщі в Західній Україні, діяльність Організації українських націоналістів, Українського народно-демократичного об'єднання, ліворадикальних і кому ністичних угруповань. Окремий розділ становлять особові фон ди істориків К. Бадецького,
Ф. Ковалишина, І. Крип'якевича, А. Петрушевича, письменників М. Федюшка, А. Крушельницького, О. Маковея, Г. Хоткевича та ін. В архіві є величезні масиви друкованих пам'яток, серед яких десятки тисяч книг, брошур, часописів та газет, у тому числі, понад 5 тис, стародруків. Істо ричну цінність мають колекції листівок, афіш, відозв, плакатів тощо. Гордістю архіву є науково-методичний кабінет спеціаль них історичних дисциплін, а також довідковий апарат та археографічний доробок колективу архівістів.
Скарбницею документів та пам'яток новітньої політичної історії України є Центральний державний архів громадських об'єднань (ЦДАГО) України, створений 1991 р. на базі Пар тійного архіву Інституту історії партії при ЦК КПУ і розміщений в Києві по вул. Кутузова, 8. Основний масив колекції архіву ста новлять документи комуністичної партії України, обласних парторганізацій. Тут представлено документи інших політичних партій, зокрема української комуністичної партії, партії "бороть бистів", українських соціалістів-революціонерів та ін. Окремий фонд складають документи комсомолу України. Враховуючи те, що компартія України за доби тоталітаризму впливала на всі сфери суспільного розвитку, вивчення її документальної спад щини є важливим чинником пізнання вітчизняної історії 1920-1980-х років. В окремий архівний фонд сформовано документи з відомостями про діяльність підпільних партійних і комсо мольських організацій, партизанський рух в Україні підчас Дру гої світової війни. 1993 р. в ЦДАГО України із судово-слідчих документів, переданих з архіву Служби безпеки України, ство рено 263-й фонд, що є важливим джерелом для дослідження тра гічних наслідків карально-репресивних акцій 1920- 1930-х років проти українського народу. Архів має автоматизовану інформа ційну систему і банк даних про учасників партизанського руху в Україні, тематичні покажчики, тісно взаємодіє з джерелами комплектування - громадськими об'єднаннями, політичними партіями, товариствами як майбутніми фондоутворювачам, надає їм допомогу в організації діловодства.
Центральний державний кінофотофоноархів (ЦДКФФА) України імені Г, С. Пшеничного було засновано в Києві 1932 р., а 1943 р. реорганізовано в Центральний державний архів кінофотофонодокументів УРСР. Цю назву було змінено лише після проголошення державної незалежності України, Унікальність архіву полягає в збиранні, обліку і зберіганні аудіовізуальних документів. Вони дозволяють простежити і прогрес у галузі аудіо та відеотехніки. У фондах архіву збереглися контратипи портретів Т. Шевченка, портретні й групові фотографії І. Фран ка, Л. Українки, М. Грушевського, М. Лисенка, М. Заньковецької, багатьох політичних діячів, сподвижників українського відрод ження, зокрема В. Винниченка, С. Петлюри, П. Скоропадського та ін. Збереглися й унікальні кінохроніки, що зафіксували істо ричні події української революції 1917-1920 рр.
Зібрані у фондах архіву документи віддзеркалюють історію розвитку продуктивних сил України, будівництво промислових підприємств, електростанцій, модернізації сільського госпо дарства, здобутки у сфері науки, освіти, культури та мистецтва. Кінофотодокументи зафіксували багатьох діячів української культури: А. Бучму, О. Вишню, О. Довженка, Л. Курбаса, П. Ти чину, А. Малишка, В. Сосюру, М. Рильського, Ю. Яновського; видатних учених: А. Кримського, В. Вернадського, С. Корольова, В. Глушкова, Б. Патона та ін. Загалом у фондах архіву зберіга ється понад 50 тис. кінодокументів, ЗО тис. фотодокументів і стіль ки ж фонодокументів, систематичні та іменні покажчики і ката логи. Архів розташований у комплексі споруд центральних дер жавних архівів України по вул. Солом'янській, 24.
Виразну специфіку має і Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України, заснований 1968 р. для збирання й зберігання документів і використання архівної інформації з історії української культури, літератури і мистецтва. Архів комплектується документами установ куль тури і творчих спілок та документами особового походження діячів літератури і мистецтва. Тут сформовано колекції доку ментів Київського товариства старожитностей та мистецтв Ки ївського художньо-промислового і наукового музеїв, Київського відділення імператорського російського музичного товариства.
Особливість ЦДАМЛМ України зумовлена й тим, що пере важну більшість його фондів становлять особові фонди відомих діячів літератури та мистецтва: П Тичини, А. Головка, О. Гончара, П. Панча, М. Рильського, В. Сосюри, Ю. Яновського, 1. Сенченка, В. Еллана-Блакитного, Ю. Смолича, А. Малишка та ін. Архів має понад тисячу фондів, майже 200 тис. одиниць зберігання та понад 3 тис. музейних експонатів. Його фонди впорядковано, описи уніфіковано, є систематичний та іменний каталоги. Архів розташовано в Києві по вул. Володимирській, 22 а.
1989 р. у Харкові створено Центральний державний науково-технічний архів України для зберігання науково-технічної до кументації, що об'єктивно відображає історію розвитку науки і техніки: проектів спорудження найважливіших об'єктів палив но-енергетичного комплексу, підприємств важкої промисловості (Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, Харківського заводу тепловозного обладнання, Новокраматорського машино будівного заводу). В архіві зосереджено проектну документацію повоєнної відбудови Хрещатика в Києві, спорудження метро політену, житлових комплексів тощо. Документальна база архіву використовується у наукових дослідженнях з історії науки і тех ніки і під час розроблення проектів реконструкції, перепрофілювання підприємств, при повторному проектуванні тощо.
Важливою ланкою системи установ Держкомархіву є ство рений 1994 р. Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, на який покладено науково-ме тодичне забезпечення розвитку архівної справи, розроблення теоретичних та методичних проблем архівознавства, документознавства, археографії, дослідження історії архівістики, но вітніх архівних технологій. До пріоритетних напрямів діяльності інституту належать створення концепцій та прогнозування розвитку архівної справи і діловодства в умовах інформатизації суспільства; розроблення нормативних і методичних документів із основних напрямів діяльності державних архівів, удоскона лення систем документаційного забезпечення управління і ар хівних технологій; дослідження правових аспектів роботи з до кументами Національного архівного фонду України; надання науково-методичної і практичної допомоги з питань архівної справи, діловодства архівним установам; організація і проведен ня робіт з науково-технічної інформації в архівній справі; випуск архівознавчих видань.
До системи Держкомархіву належать також місцеві держав ні архівні установи: Державний архів в Автономній республіці Крим, державні архіви областей, міст Києва і Севастополя, під звітні й підконтрольні відповідному органу виконавчої влади і Державному комітету архівів України. Вони здійснюють управління архівною справою і діловодством у регіонах та постійне зберігання документів Національного архівного фонду, що ма ють місцеве значення.
Ще одну групу установ системи Держкомархіву складають архівні відділи районних державних адміністрацій, підзвітні й під контрольні головам районних державних адміністрацій і Дер жавному архіву в Автономній Республіці Крим, державному ар хіву області, міста Києва і Севастополя, а також Держкомархіву України. Вони здійснюють у правління архівною справою і діло водством на території району та тимчасове або постійне збері гання документів Національного архівного фонду, що мають ра йонне значення, фіксуючи інформацію про державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і ор ганізації, що діяли раніше на цій території, та інші архівні доку менти з її історії.
Місцеві архівні установи можуть створюватися й органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб на території міста, району та інших документів, що не належать до Націо нального архівного фонду. Архівні установи міських рад класи фікуються в Законі України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" як "інші місцеві архівні установи"
До місцевих архівних установ належать також спеціалізовані архівні установи - трудові архіви, які в порядку, передбаченому законодавством, створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для централізо ваного тимчасового зберігання архівних документів, не внесених до Національного архівного фонду.
Державне зберігання документів Національного архівного фонду здійснюють також державні архівні установи, що не входять до системи Держкомархіву України: галузеві державні архіви, архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв та бібліотек.
Галузеві державні архіви створюються за рішенням Кабінету Міністрів "України для постійного централізованого зберігання геологічних, гідрометео рологічних, картографічних та інших специфічнім. видів архів них документів, які потребують особливих умов їх зберігання і використання відомостей, що містяться в них. Такі архіви нале жать до спеціалізованих державних архівів. Положення про них затверджуються Держкомархівом і відповідними центральними органами виконавчої влади.
В другій половині 1990-х років статус галузевих державних архівів дістали архіви Міністерства оборони України, Міні стерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного комітету України з питань гідрометеорології, Фонду державного майна, Департаменту з питань виконання покарань України, Державний картографо-геодезичний фонд України, Державний інформаційний геологічний фонд України, докумен ти яких мають певну специфіку. Найважливіша новація цих ар хівів полягає в удоступненні їхніх фондів для дослідників. З цією метою уніфіковано за загальними нормативами описи фондів, створено довідковий апарат.
Архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв та бібліотек (відділи рукописів та інші структурні підрозділи) ство рюються в порядку, встановленому законодавством, для постій ного зберігання документів Національного архівного фонду, що нагромадилися у сховищах цих установ, та інших профільних документів. Положення про такі архівні підрозділи затверджу ються відповідними науковими установами, музеями і бібліо теками за погодженням з Держкомархівом України.
Найбагатші фонди серед архівних установ цієї групи мають Інститути рукопису та архівознавства Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, відділи рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника, Інституту мистецтво знавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського Н АН України, Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України, наукові архіви Ін ститут історії України та Інституту археології НАН України, Від діл колекцій рідкісних видань та рукописів ЦНБ Харківського національного університету ім. В. Каразіна, Національний музей історії України, Музей мистецтв ім. Б. і В. Ханенків та ін.
До системи архівних установ належать також архіви та ар хівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, під приємств, установ і організацій, заснованих на колективній та приватній формах власності або фізичними особами. Такі архівні установи створюються для постійного або тимчасового збері гання документів, що не належать державі та територіальним
громадам. Положення про архівні установи з приватною фор мою власності, затверджуються їх засновниками з урахуванням рекомендацій Держкомархіву. Чисельність цих установ має тен денцію до зростання в міру здійснення економічних реформ, роз витку приватного підприємництва, утворення нових громад ських об'єднань, політичних партій.
Документи, що не належать державі та територіальним гро мадам можуть зберігатися також в установах, заснованих фізич ними особами. Строки зберігання документів у таких архівних установах визначаються договором, укладеним засновником з власником документів або уповноваженою власником особою, з урахуванням мінімальних строків зберігання документів, визна чених відповідно до законодавства, В договорі обумовлюється й місце подальшого зберігання документів у разі ліквідації установ й.
Отже, розглянувши суть і значення поняття "архівна систе ма", можна зробити висновок про те, що воно включає сукуп ність основоположних принципів організації архівної справи у тій чи іншій державі, способів і технологій її ведення. Разом з тим архівна система не є чимось незмінним, її характер значною мірою визначається державним устроєм, організацією суспіль ного життя. Сучасним архівним системам притаманні ознаки централізації та децентралізації, причому провідною тенденцією є децентралізація, що зумовлено процесами демократизації усіх сфер суспільного життя, у тому числі й архівної справи.
З відновленням державної незалежності України почався глибинний процес реформування архівної системи, визначаль ною рисою якого є її демократизація, децентралізація, відкри тість, перехід усіх ланок системи архівних установ на правові засади.
Визначальними критеріями класифікації архівних установ є їх видова приналежність і форма власності, на якій вони засно вані. Систему архівних установ України складають уповнова жений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства, державні архіви, науково-дослідні уста нови, архівні підрозділи в галузі архівознавства, державних наукових установ, музеїв та бібліотек, архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій та архівні під розділи об'єднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ та організацій, заснованих на приватній формі власності, приватні архіви. Основною ланкою системи архівних установ України є державні архіви.