Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА №2. ВЕЛИКОБРИТАНІЯ
План
1. Адміністративно-територіальний устрій Великобританії.
2. Структура державної влади. Інститут монархії. Парламентаризм.
3. Культура та соціальний розвиток.
4. Проаналізуйте на основі цитат Українських та Англійських ЗМІ образи Великобританії та України.
Письмові контрольні запитання:
З’ясуйте вплив громадських організації на англійське суспільство. Охарактеризуйте конфесійно-національні протистояння у Північній Ірландії. Дайте характеристику політичної діяльності У. Черчеля, М. Тетчер та Тоні Блера. Британці у полоні традицій.
лекція
Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (англ. United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland* — острівна держава у Західній Європі, відома також як Сполучене Королівство, Велика Британія, Великобританія або просто Британія.
Сполучене Королівство було сформоване серією т. зв. «Об'єднувальних Актів», які об'єднали раніше самоврядні нації Англії, Шотландії та Уельсу з провінцією Північної Ірландії, що є частиною острова Ірландія (решта Ірландії вийшла зі Сполученого Королівства 1922 року*. Складається з 4-х історико-географічних областей: Англії, Шотландії, Уельсу й Північної Ірландії (Ольстер*. Найбільші міста Бірмінгем, Ліверпуль, Манчестер в Англії; Белфаст та Лондондеррі в Північній Ірландії; Единбург і Глазго в Шотландії; Суонсі і Кардіфф в Уельсі.
Столиця — Лондон.
площа 244100 кв. км;
рельєф: острів відокремився від Європейського континенту близько 6 тис. років до н. е.;
ландшафт перемінний, на півночі гористий, з Грампіанськими горами в Шотландії, Пеннинами на півночі Англії, Кембрійськими горами в Уельсі;
ріки: Темза, Северн і Спей;
заморські території: Ангілья, Бермуди, Британська антарктична територія, Британська територія в Індійському океані, Британські Віргінські острови, Кайманові острови, Фолклендські острови, Гібралтар, Гонконг (до 1997*, Монтсеррат, острів Піткерн, острів Святої Єлени (включає острів Вознесіння та Трістан-да-Кунья*, острови Теркс і Кайкос;
глава держави Єлизавета ІІ (з 1952*;
глава уряду Девід Камерон (з 2010*;
політична система — ліберальна демократія;
Грошова одиниця — фунт стерлінгів.
експорт: злакові, цукровий буряк, рапс, картопля, м'ясо й м'ясні продукти, птахи, молочні продукти, електронне й телекомунікаційне устаткування, наукові прилади, нафта й газ, нафтохімікати, фармацевтичні препарати, добрива, кіно й телевізійні програми, літаки;
населення 57121 тис. (1990*, 59,055 млн чол. (2001*. (81,5% англійці, 9,6% шотландці, 1,9% валлійці, 2,4% ірландці, 1,8% ольстерці*;
мови: англійська, валлійська, гельська;
ТЕМА №3. НІМЕЦЬКОМОВНІ КРАЇНИ: ІСТОРІЯ ПОВСЯКДЕННІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ
План
1. Історичні етапи розвитку Німеччини та Австрії.
2. Зміст німецького федералізму та його особливості.
3. Роль та місце в Німеччини в сучасних міжнародних відносинах.
4. Австрійська політика нейтралітету та її еволюція.
5. Австрійсько-Німецька культурна спадщина.
Письмові контрольні запитання:
Які туристичні об’єкти Німеччини вам відомі? Опишіть суть „Пангерманізму”. Хто такі Ото фон Бісмарк, Конрад Аденауер, Гельмут Коль. Складіть на основі цитат Українських та Німецьких ЗМІ образ ФРН та України.
Рекомендована література:
Барри Томейлин Германия. Путеводитель по обычаям и етикету – АСТ, Астрель, 2006. – 160 с.
Дахно І.І Країни світу: Енцикл. дов. – К.: Мапа, 2004. – 606 с.
Диманис М. Политические партии ФРГ и государство // МЭМО. – 1997., – №12. – С.121-129.
Драчева Е. Л., Яворская А. О., Христов Т. Т. Страноведение. Германия, Италия, Финляндия – Книгодел, МАТГР, 2007. – 310 с.
Дубович І.А. Країнознавчий словник-довідник. – Л.: Ліга-прес. – 2005. – 819 с.
Еріх Цьольнер. Історія Австрії / пер. з нім. – Львів: Літопис, 2001. – 712с.
Касперович П.М. Історія сучасної Німеччини (ХХ ст.*: Навчальний посібник. – Донецьк, 1998.
Кудряченко А.И. Германский вопрос 1945-1990 гг.. – Киев, 1991.
Масляк П.О. Країнознавство: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 292с.
Полтавский М.. История Австрии. Пути государственного и национального развития: в 2 х частях. – М., 1992.
Энциклопедичный справочник: Все страны мира. – М.: Вече, 2001. – 625 с.
Юрківський В.М. Країни світу. – К.: Либідь, 2001. – 366 с.
Сайти урядових установ, МЗС, посольств, інформаційних агенцій, ЗМІ, довідково-інформаційних порталів.
Німе́ччина (Федерати́вна Респу́бліка Німе́ччина (ФРН* — демократична, федеративна республіка у центрі Європи. Німеччина в адміністративному відношенні поділяється на 16 федеральних земель, а столиця і найбільше місто країни — Берлін. Німеччина займає площу 357 021 км2 і має головним чином помірний сезонний клімат. Маючи 81.8 мільйонів жителів, це країна з найбільшим населенням і найбільша економіка в Європейському союзі. Це одна з головних політичних сил на Європейському континенті і технологічний лідер в багатьох галузях.
Місце стародавньої Германії було населено різними германськими племенами за свідченням документів ще до 100 р.н. е. Протягом великого переселення народів германці поширились на південь встановивши успішні королівства в значній частині Європи. Починаючи з 10-го століття, германські території утворили центральну частину Священної Римської імперії. Протягом 16-го століття північно-германські регіони стали центром протестантської реформації тоді як південні та західні залишались в католицькій вірі, ці дві фракції зіткнулись між собою під час тридцятилітньої війни. Окупація протягом наполеонівських воєн та зростання популярності пангерманізму всередині Німецької союзу призвело в 1871 році до об'єднання німецьких держав навколо Пруссії в Німецьку імперію. Після німецької революції в 1918—1919 роках і згодом капітуляції в Першій світовій війні Імперія стала Веймарською республікою в 1918 році, та була поділена за Версальським договором. Під час Великої депресії був оголошений Третій рейх в 1933 році. Далі був період націонал-соціалізму та Друга світова війна. Після закінчення Другої світової війни США, СРСР, Велика Британія та Франція взяли верховну владу на території Німеччини у свої руки та поділили її на зони окупації. Через те, що держави-переможці в цілому не змогли дійти згоди про спільний спосіб дій щодо Німеччини, у межах окупаціних зон західних держав була утворена Федеративна Республіка Німеччини, а в межах радянської зони окупації , — Німецька Демократична Республіка. Обидві держави були контитуйовані в 1949 р. У 1990 році Німеччина відновила єдність.
Держави, які мають спільний кордон з Німеччиною — на півночі Данія (68 км*, на заході — Нідерланди (577 км*, Бельгія (167 км*, Люксембург (138 км* та Франція (451 км*, на півдні — Швейцарія (334 км*, Австрія (784 км* і Чехія (646 км*, а на сході — Польща (456 км*. На півночі омивається Балтійським та Північним морями.
Німеччина є членом Європейського Союзу, НАТО і «Великої вісімки», претендує на постійне членство в Раді Безпеки ООН.
Країна має четверту найбільшу в світі економіку за ВВП і п'яту найбільшу за паритетом купівельної спроможності. Це другий найбільший в світі експортер та третій найбільший в світі імпортер товарів. Країна досягла дуже високих стандартів життя і має всесторонню систему соціального забезпечення. Німеччина батьківщина багатьох знаменитих науковців та винахідників і відома своєю культурною та політичною історією.
Перші згадки про германців і кельтів з'явилися в працях стародавніх греків і римлян. Одна з перших згадок про германців відноситься до 98 р. Вона була зроблена римським літописцем Тацитом (Tacitus*. Вся територія сучасної Німеччини на схід від Ельби (слов'янської Лаби* до X ст н. е. була заселена слов'янськими племенами [4]. (Див. детальніше: полабські слов'яни*. До XII-XIV століття ці землі поступово увійшли до складу тих чи інших німецьких державних утворень, які становили так звану Священну Римську імперію. При перебуванні цих територій у складі німецьких держав, за кілька століть, місцеві слов'яни поступово, практично повністю знімечились. Цей процес розтягнувся до пізнього Середньовіччя і початку нового часу, а місцями, з останнім, ще не до кінця знімеченим слов'янським народом Німеччини — лужичани, триває досі.
Після розпаду Римської імперії у Західній Європі утворилося Франкська держава, яке через три століття, при Карлі Великому, перетворилося на імперію (800 р.*. Імперія Карла охоплювала території ряду сучасних держав, зокрема Німеччини. Проте імперія Карла Великого проіснувала недовго — онуки цього імператора поділили її між собою, в результаті чого утворилися три королівства — Західнофранкське (згодом Франція*, Східнофранкське (згодом Німеччина* і Серединне королівство (незабаром розпалося на Італію, Прованс і Лотарингію*.
Традиційно датою заснування Німецької держави прийнято вважати 2 лютого 962 р.: цього дня східнофранкський король Оттон I був коронований в Римі і став імператором Священної Римської імперії.
Незважаючи на спроби імператорів об'єднати «Священну Римську імперію», вона розпалася на численні незалежні держави й міста. Після Реформації і Тридцятилітньої війни влада імператора все ще залишалася номінальною.
Таке положення зберігалося до 1806 р., коли німецький кайзер Франц II, який якраз перед цим в 1804 р. став також кайзером австрійської багатонаціональної держави, покинув престол під тиском французького імператора Наполеона. При Наполеоні Бонапарті кількість німецьких князівств і вільних міст значно скоротилася. Віденський конгрес сприяв подальшому об'єднанню Німеччини, в результаті чого з 38 німецьких держав утворився вільний Німецький союз під верховенством Австрії. Після революції 1848 року став назрівати конфлікт між Пруссією і Австрією. Це призвело до війні 1866 року, в якій Пруссія здобула перемогу і приєднала ряд німецьких князівств. Німецький союз розпався.
У 1868 році був створений Північнонімецький союз на чолі з президентом — королем Пруссії. 1871 року Рейхстаг проголосив президента Північно-Німецького Союзу прусського короля Вільгельма I Гогенцоллерна імператором Німеччини, канцлером якої був призначений Бісмарк.
1914 року Німеччина вступила в Першу світову війну, програш в якій привів до краху імперії і створення так званої Веймарської республіки.
1933 року канцлером Німеччини призначений вождь Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії Адольф Гітлер, при якому Німеччина проводила агресивну експансіоністську і реваншистську політику, яка в 1939 році призвела до Другої світової війни.
Після того, як Німеччина зазнала поразки у Другій світовій війні, її державність була припинена, від території Німеччини відокремлені великі території, а решта була розділена на 4 зони окупації: радянську, американську, британську та французьку. 1949 року на територіях американської, британської та французької зон окупації створена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН*, на території радянської зони окупації — Німецька Демократична республіка (НДР*.
1959 року у НДР почалася колективізація сільського господарства та роздержавлення численних дрібних підприємств. До 1960 року приватне володіння землею довели від 52% у 1958 до 8%. На підтримку Східної Німеччини Микита Хрущов вимагав від західних держав фактичного її визнання, погрожуючи закрити доступ до Західного Берліна. Однак до 1970-х років «захід» відмовлявся визнати НДР, наполягаючи на об'єднанні Німеччини у відповідності до повоєнних домовленостей. Водночас все більше мешканців Східної Німеччини іммігрувало у Західну, 1961 року — близько 207 тисяч громадян. У серпні того самого року уряд НДР, аби блокувати потік біженців, наказав спорудити бетонну стіну і загородження з колючого дроту між Східним і Західним Берліном.
Об'єднання Німеччини
1985 року близько 400 тисяч громадян НДР подали заяву про видачу постійної виїзної візи. Представники інтелігенції та церковні діячі вже відкрито критикували режим за відсутність політичних і культурних свобод. Невдоволення більшості східнонімецьких громадян урядом досягло кульмінації 1989 року. У той час, коли сусідні держави намагались лібералізувати свої режими, Соціалістична єдина партія Німеччини вітала жорстоке придушення демонстрації китайських студентів у червні 1989 на площі Тяньаньмень. Наприкінці того самого року громадянське невдоволення вилилося в колосальні демонстрації протесту в самій НДР.
У березні 1990 року громадяни НДР взяли участь у перших виборах за останні 58 років. Перемогу здобув блок партій, близький до західнонімецького Християнсько-демократичного союзу, який виступав за об'єднання Німеччини. Першим обраним прем'єр-міністром НДР став Лотар де Мезьєр, під його керівництвом здійснені важливі зміни, зокрема відновлені 5 федеральних земель (ліквідовані 1952 року*, а 3 жовтня 1990 року НДР припинила самостійне існування і була включена до складу ФРН.
На підставі Бонн-Берлінського акту, прийнятого парламентом 10 березня 1994 року, Берлін знову став столицею об'єднаної Німеччини, в той час як Бонн отримав унікальний статус Bundesstadt — місто федерального значення зі збереженням низки федеральних міністерств[6][7]. Перенесення уряду завершилося 1999 року.
Після возз'єднання Німеччина прийняла більш активну роль у діяльності Європейського Союзу і НАТО. Німеччина направила свої війська для забезпечення стабільності на Балканах і надіслала свій миротворчий контингент в Афганістан[8]. Ці дії були сприйняті неоднозначно, оскільки віповідно до післявоєнних домовленостей, Німеччина мала право на розгортання військ тільки для оборонних цілей. Розгортання ж військ на чужих територіях не підпадало під оборонні положення, однак парламентське голосування з цього питання легалізувало участь Німеччини саме у миротворчому контексті.
2005 року Ангела Меркель обрана першою жінкою-канцлером Німеччини. В період з 2005 по 2009 рік вона стояла на чолі, так званої, «Великої коаліції», яку підтримувала її власна парламентська група (у складі ХДС і ХСС* та соціал-демократична партія (СДПН*. Після загальних виборів 27 вересня 2009 року Меркель сформувала нинішній коаліційний уряд, у якому Соціал-демократичну партію замінила Вільна демократична партія (ВДП*.
Тема №4. КРАЇНОЗНАВЧИЙ ОГЛЯД ІТАЛІЇ ТА ВАТИКАНУ
План
1. Загальні відомості. Географічні особливості.
2. Основні етапи історичного розвитку Італійської державності.
3. Італійська культурна спадщина.
4. Країнознавчий огляд Ватикану.
Письмові контрольні запитання:
Коли і за яких умов відбулося об’єднання Італії. Хто такі Дж. Гарібальді, Б. Муссоліні, С. Берлусконі. Які туристичні об’єкти Італії вам відомі?
Рекомендована література:
Балух В. О., Коцур В. П. Історія стародавнього Риму. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – 680 с.
Баткин Л.М. Итальянское Возрождение: проблемы и люди. – М., 1995. – 448 с.
Дорлинг Киндерсли Рим. Иллюстрированный путеводитель - АСТ, 2006. – 448 с.
Дорлинг Киндерсли. Италия. Иллюстрированный путеводитель. - АСТ, 2007. – 720 с.
Драчева Е. Л., Яворская А. О., Христов Т. Т. Страноведение. Германия, Италия, Финляндия – Книгодел, 2007. – 310 с.
Дубович І.А. Країнознавчий словник-довідник. – Л.: Ліга-прес. – 2005. – 819 с.
История Италии: В 3 х т. – М., 1970. – Т. 1. – 579 с.; Т. 2. – 607 с.; Т. 3. – 543 с.
Ковалев С. И. История Рима. – 2006. – 864 с.
Кузнецова Е. Италия. – АСТ, Сова, 2007. – 128 с.
Масляк П.О. Країнознавство: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 292с.
Муратов П.П. Образы Италии: В 3 х т. – М., 1994. – Т. 1. 327 с.; Т. 2 3. – 461с.
Сказкин С.Д. История Италии. В 3 х т. – М., 1970.
Ушаков Д. С. Страноведение - ИКЦ МарТ, 2007. – 256 с.
Чарлз Аббот Италия. Путеводитель по обычаям и етикету – АСТ, Астрель, 2006. – 160 с.
Сайти урядових установ, МЗС, посольств, інформаційних агенцій, ЗМІ, довідково-інформаційних порталів.
Ватика́н або Святі́йший Престі́л, ще також Апо́стольська Столиця (лат. Status Civitatis Vaticanae, італ. Stato della Città del Vaticano* — резиденція Папи Римського, територія Святійшого Престолу (Престолу Святого Петра*, центрального органу Католицької Церкви. Найменша в світі незалежна держава, анклав посеред Риму в Італії.
Для християн Ватикан набув значення ще на зорі християнства у зв'язку з тим, що, згідно з переказами, саме там у 67 р. н. е. був розп'ятий св. Петро.
Розташований на Ватиканському пагорбі (Mons Vaticanus*, що отримав свою назву ще у дохристиянські часи, і на Ватиканських полях (північніше від пагорба, на якому побудовано базиліку Святого Петра, Сікстинську капелу і Ватиканські музеї*.
Ватикан — це також адміністративна організація, яка допомагає йому управляти Церквою (вона також має назву Римська Курія*.
Ватикан відомий своїм малярством і архітектурою, його найзнаменитіша споруда — базиліка Святого Петра, побудована на гробі першого Папи. Базиліка Святого Петра, проте, не є головним храмом. Головний храм Риму — базиліка Святого Івана на пагорбі Латеранум (Латеранському пагорбі*. Саме звідси Папа керував Церквою в добу Середньовіччя.
Найвизначнішим твором мистецтва є фрески Сикстинської каплиці роботи Мікеланджело. Упродовж століть було зібрано величезну мистецьку колекцію, яка тепер експонується у Ватиканському музеї.
В античності територія Ватикану (лат. ager vaticanus* не була заселена, оскільки в Стародавньому Римі це місце вважалося святим. У 326 році, після приходу християнства, над гіпотетичною гробницею святого Петра була споруджена базиліка Костянтина і з тих пір це місце стало заселятися.
Папська держава, утворена у VIII столітті при підтримці Карла Великого на підставі легенди про Константинів дар, проіснувала у досить великих розмірах до 1870, коли утворилася сучасна держава Італія, а Рим став її столицею. На момент найвищого розквіту на початку 16-го століття папська держава включала в себе герцогства Падую, П'яченцу, Модену, Романью, Урбіно, Сполето і Кастро, Анконську Марку та провінції Болонью, Перуджу і Орвіетано.
У 1929 відновлена після Латеранської угоди Муссоліні з папою Пієм ХІ в нинішніх розмірах. 7 червня 1929 була ратифікована угода між Італією і Святим престолом, відповідно до якої утворилася держава Ватикан і опублікована конституція цієї країни.
Зараз Ватикан — самостійна держава-місто і центр Римо-католицької церкви, резиденція її голови Папи Римського, розташована в західній частині Риму. Територія — 0,44 кв. км. Число постійних жителів Ватикану складає приблизно 900 чоловік, 450 з яких носять духовний сан.
Офіційна мова — латинська, використовується виключно в офіційних друкованих документах Ватикану і в ході богослужінь. У дипломатичному листуванні використовується французька. Повсякденними і розмовними за частотою вживання є італійська, іспанська, англійська, німецька і французька мови. Грошова одиниця — євро. За угодою з урядом Італії від 29 грудня 2000 у обмежених масштабах Папська держава чеканить також власну монету — ватиканський євро, призначений в основному для нумізматів. Обсяг випуску ватиканських євро не повинен перевищувати одного мільйона на рік.
Форма управління — теократична монархія. Глава держави — Папа Римський. Всі жителі Ватикану після виповнення восьми років приносять присягу папі. Папі належить верховна законодавча, виконавча і судова влада.
Ватикан підтримує дипломатичні відносини з 178 державами і є постійним спостерігачем при ООН з правом голосування.
Практично все населення Ватикану - піддані Святого Престолу (підданства Ватикану не існує*, що мають паспорт (даний паспорт володіє дипломатичним статусом Святого Престолу, вказує на приналежність до мешканців Апостольської Столиці (Ватикану* і видається Державним Секретаріатом* і є служителями Католицької Церкви.
Станом на 31 грудня 2005 року з 557 підданих Святого Престолу 58 - кардинали, 293 людини мають статус духовенства і є членами Папських представництв, 62 людини - інші представники духовенства, 101 - член швейцарської гвардії, а решта 43 - миряни. У 1983 році у Ватикані не зареєстровано жодного новонародженого. Трохи менше половини, 246 громадян, зберегли своє перше громадянство. Громадянство у Ватикані не успадковується і не може бути надбане в силу народження в державі. Воно може бути отримано тільки на основі служіння Святому Престолу та анулюється у разі припинення трудової діяльності у Ватикані.
Стаття 9 Латеранського договору 1929 року між Ватиканом та Італією свідчить, що якщо особа перестає бути громадянином Ватикану і не має громадянства якої-небудь іншої держави, їй надається італійське громадянство.
Етнічно більшість з громадян Ватикану італійці, за винятком членів швейцарської гвардії. До «денного» населення Ватикану відносяться також близько 3000 працюючих там італійців, але вони живуть за межами держави.
ТЕМА №5. РЕСПУБЛІКА ФРАНЦІЯ
План
1. Загальні відомості. Географічні та природні особливості країни
2. Етапи розвитку республіканського ладу в Франції.
3. Характеристика провідних галузей економіки.
4. Французький внесок у світову культурну спадщину
Письмові контрольні запитання:
Охарактеризуйте велику Французьку революцію. Охарактеризуйте політичну діяльність Наполеона Бонапарта, Генерала де Голль та Жака Ширака. Яку роль у об’єднаній Європі відіграє Франція?
Рекомендована література:
Арзаканян М. Ц. Политическая история Франции XX века. – Высшая школа, 2003. – 158 с.
Блэкмор Р., Макконахи ДПариж. Самый подробный и популярный путеводитель в мире. – АСТ, 2007. – 552 с.
Деев А.С. Современная Франция: Механизм формирования внешней политики. – М., 1985. – 207 с.
Дубович І.А. Країнознавчий словник-довідник. – Л.: Ліга-прес. – 2005. – 819 с.
Зелдин Т. Все о французах. М., 1989. – 439 с.
Масляк П.О. Країнознавство: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 292с.
Моруа А. Франція. – Б.С.Г.-Пресс, 2007. – 272с.
Сироткин В.Г. История Франции: Пятая республика: Учебное пособие. – М., 1989. – 199 с.
Смирнова В. В., Жирнова Е. История Франции. – 2003. – 224 с.
Тарле Е.В. Наполеон: Исторический портрет. – К., 1992. – 415с.
Федорова Е.В. Париж: Века и люди от основания города до Эйфелевой башни – 2000. – 288 с.
Франция. Иллюстрированный путеводитель. – АСТ, 2005. – 672 с.
Хобсбаум 3. Эхо „Марсельезы”: Взгляд на Великую французскую революцию через двести лет. – М., 1991. – 272 с.
Черняк Е.Б. Тайны Франции: Заговоры, интриги, мистификации. – М., 1996. – 512 с.
Полторацкая Н. И. Франція. – Лениздат – 2001. – 320 с.
Сайти урядових установ, МЗС, посольств, інформаційних агенцій, ЗМІ, довідково-інформаційньх порталів.
ТЕМА № 6. ІСПАНІЯ
План
Загальні відомості.
Періоди та етапи історичного розвитку.
Державний устрій і форма правління.
Іспанський внесок у світову культурну спадщину.
ТЕМА №6. ПОЛЬЩА
План
1. Загальні відомості. Географічні особливості. Природне середовище.
2. Основні етапи історичного розвитку Речі Посполитої.
3. Сучасний політико-економічний розвиток країни.
4. Польський внесок у світову культурну спадщину.
Письмові контрольні запитання:
Охарактеризуйте роль Католицької церкви в житті Поляків. Чому Польща раніше, від України, увійшла до НАТО та ЄС? Як змінилося життя поляків після вступу в ЄС.
Рекомендована література:
Акція „Вісла”: Документи. Львів Нью-Йорк, – 1997. – 563 с.
Алексієвець Л.М. Новітня історія Польщі (1918-1939*. – Київ: Астон 2002. – 320 с.
Алексієвець Л.М. Польща: утвердження незалежної держави 1918-1926. – Тернопіль: 2006. – 448 с.
Дубович І.А. Країнознавчий словник-довідник. – Л.: Ліга-прес. – 2005. – 819 с.
Історія Польщі: Навчально методичний посібник. Івано-Франківськ, – 1995. – 72с.
Липняцкая Е. Эти странные поляки – Эгмонт Россия Лтд. 2004 – 78 с.
Масляк П.О. Країнознавство: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 292с.
Тымовский М., Кеневич Я., Хольцер Е., История Польши – Весь Мир, 2004. – 544 с.
Энциклопедичный справочник: Все страны мира. – М.: Вече, 2001. – 625 с.
Липняцкая Е. Эти странные поляки. - Эгмонт Россия Лтд. 2000 – 78 с.
// Політика і час. // Людина і політика. // Мировая экономика и международные отношения.
Сайти урядових установ, МЗС, посольств, інформаційних агенцій, ЗМІ, довідково-інформаційних порталів.
ТЕМА № 8. РУМУНІЯ
План
Загальні відомості.
Географічні особливості та природне середовище Румунії.
Періоди та етапи історичного розвитку країни.
Особливості економічного розвитку Румунії.
ТЕМА № 7. КРАЇНОЗНАВЧИЙ ОГЛЯД КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ
План
1. Країнознавчий огляд прибалтійських країн.
2. Білорусь: останній бастіон авторитаризму в Європі.
3. Молдова: глухий кут Європи.
4. Країнознавчий огляд Болгарії.
Письмові контрольні запитання:
Проаналізуйте на основі цитат Українських та Молдовських ЗМІ образи Молдови та України. Охарактеризуйте Молдовсько-Придністровського конфлікт. Чи змінилося життя громадян прибалтійських країн після вступу в ЄС ?.
Рекомендована література:
Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. Політична культура країн Європи у контексті інтеграційних процесів. – Чернівці: Рута, 2004. – 328 с.
Бурдяк В.І. Республіка Болгарія на зламі епох: політична трансформація суспільства. Монографія. – Чернівці: Рута, 2004. – 520 с.
Дахно І.І Країни світу: Енцикл. дов. – К.: Мапа, 2004. – 606 с.
Дубович І.А. Країнознавчий словник-довідник. – Л.: Ліга-прес. – 2005. – 819 с.
Економічна і соціальна географія світу / За ред. С.Кузика. Львів. 2005. - 670с.
Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник /За ред. С. П. Кузика Львів: Світ, 2002. 672 с.
Масляк П.О. Країнознавство: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 292 с.
Машбиц Я.Г. Комплексное страноведение. – Москва-Смоленск, 1998.
Энциклопедичный справочник: Все страны мира. – М.: Вече, 2001. – 625 с.
Юрківський В.М. Країни світу. – К.: Либідь, 2001. – 366 с.
Яценко Б.П. Політична географія. – К.: Либідь, 2001. – 366 с.
Сайти урядових установ, МЗС, посольств, інформаційних агенцій, ЗМІ, довідково-інформаційних порталів.
ТЕМА №8. РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ
План
1. Основні етапи історії розвитку Росії.
2. Державний політико-економічний устрій країни.
3. Етнонаціональна структура російського суспільства.
4. Культурний та соціальний розвиток Росії.
5. Складіть на основі цитат Українських та Російських ЗМІ образи Росіян та Українців.
Письмові контрольні запитання:
Економічні реформи Б.М.Єльцина та його епоха. Підсумки президентства В.Путіна. Охарактеризуйте Російсько-Західні відносини. Охарактеризуйте природно-ресурсний потенціал Росії.
Рекомендована література:
Агафонов В., Рокитнянский В. Россия в поисках будущего. – М. 1993. – 304 с.
Андреев А. Л. Политический спектр России: структура, идеология, основные субъекты. – М. 1997. – 156 с.
Бурганов А.Х., Откуда й куда идешь, Россия? Опыт осмысления послеоктябрьской истории й будущего россиян. – М., 1996. – З42 с.
Гайдар Е. Гибель империи. Уроки для современной России. – Российская политическая энциклопедия, 2007. – 448 с.
Кодин М. И. Теоретико-методологические проблемы социально-экономических и социально-политических преобразований в России в конце XX века. – Наука, 2002. – 216 с.
Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник /За ред. С. П. Кузика Львів: Світ, 2002. – 672 с.
Проект Россия. в 2 книгах – Олма-Пресс, 2007 – 384 с., – Эксмо, 2007. – 448 с.
Панюшкин В., Зыгарь М. Газпром. Новое русское оружие – М. 2008 – 256 с.
Хуторской В.Я. История России. Советская эпоха (1917-1993* – 1995. – 196 с.
Чумак В. На стратегічних імперативах (Проблеми російсько-українських відносин в умовах нових цивілізаційних змін* // Політика і час. – 2002. –№ 9. – С. 66-72.
Сайти урядових установ, МЗС, посольств, інформаційних агенцій, ЗМІ, довідково-інформаційних порталів