Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
10,16,
1. Поняття Західної традиції права та його трактування у юридичній літературі
Західна традиція права – це правова традиція, яка
- тримається на 4 опорах;
-складається під впливом канонічного права;
-має високий рівень правової культури, яка базується на принципах легалізму;
-базується на установках правової держави сформованої під впливом філософії природного права.
Західна традиція права полягає в трьох основних процесах:
1. Побудова нової системи правових норм, законів, вторинних правових норм, принципів права, тощо.
2. Формування нового розуміння справедливості.
3. Становлення процедур та інститутів середньовічної юриспруденції, як канонічного так і світського права.
2. Західноєвропейська цивілізація – основа формування Західної традиції права
Відмінною особливістю і найважливішим досягненням становлення західної традиції права є те, що вона у своєму становленні і розвитку ввібрала в себе і переплавила в якісно новий історичний феномен три цивілізаційних етапи: спочатку античну спадщину, цивілізацію варварського світу і християнство. Концепція ЗТП заклечається в дуалізмі світської та духовної юрисдикції, великої кількості світських юрисдикцій і в самому уявленні про автономність світської сфери.
Другая часть западной традиции права происходит из представления о праве как самостоятельном предмете. Впервые на Западе право рассматривалось отдельно от теологии и экономики и политики; впервые появилось нечто определенное, заслуживающее название "право".
Не было законодательного- процесса в нынешнем смысле, хотя короли время от времени издавали законы. Первое систематическое законодательство появилось в церкви - постройка которого началась еще в XI—XII столетиях.
3. Історичні витоки формування ЗТП
1. Римское право
Оно оказало огромное влияние на феодальное право и современное право, поскольку выработало универсальную систему норм, регулирующих гражданские имущественные отношения, основанные на частной собственности.
2. Обычаи
Исторически первым регулятором поведения людей были обычаи, применение которых не требовало государственного принуждения.
3. Феодальное право
Для феодального права было характерно открытое закрепление юридического неравенства, различия прав сословий, оно выступало обычно как право - привилегия.
4. Городское право
С развитием товарно-денежных отношений в Западной Европе возникло особое городское право, отражавшее специфическое положение города в средневековом обществе.С 11 в. происходит рецепция римского права с его детальной регламентацией отношений товарного оборота.
5. Каноническое право
Параллельно с рецепцией римского права складывается система канонического права, регулировавшего внутрицерковные дела, брачно-семейные отношения и ряд иных отношений.
6. Собственные системы права
С ликвидацией феодальной раздробленности и образованием сословных, а затем абсолютных монархий происходит усиление роли централизованной власти в формировании права, постепенно ослабляется его партикуляризм. В процессе развития права в каждом государстве складывалась собственная система права, отразившая его исторические и национальные особенности и традиции.
7. Основные правовые системы
По типу правовые системы, сложившиеся в 17-19 вв. и сохранившиеся в целом в современных государствах, делят на следующие:
- романо-германскую, основой для которой служило римское право;
- англо-саксонскую, т. н. систему прецедентного права.
4. Співвідношення понять «європейське право», «право Європейського Союзу», «романо-германське право»
Європейське право
1) у загальному сенсі - система регіонального європейського міжнародного права, зміст якої становлять дво- та багатосторонні міжнародно-правові акти, укладені державами Європи чи іншими суб'єктами міжнародного права, що мають належність до європейських держав, а також міжнародно-правові акти, укладені у межах європейських регіональних міжнародних організацій;
2) у вузькому сенсі - право Європейського Союзу. У цьому розумінні європейське право відокремлюється від традиційного міжнародного права і становить автономну наддержавну правову систему як абсолютно нове некласичне правове явище.
Право Европейского союза - система правовых норм, регулирующая процесс европейской интеграции, порядок создания и функционирования европейских властных институтов и связанные с этим общественные отношения.
Романо-германська правова сім'я — сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі давньоримського цивільного права і його пристосування (у поєднанні з канонічним правом, доктринальним правом університетів і місцевих норм-звичаїв) до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права.
5. Поняття Західної традиції права
Західна традиція права – це правова традиція, яка
- тримається на 4 опорах;
-складається під впливом канонічного права;
-має високий рівень правової культури, яка базується на принципах легалізму;
-базується на установках правової держави сформованої під впливом філософії природного права.
6. Основні властивості Західної традиції права
Для західноєвропейської традиції права властивим є те, що:
1) існує відносно чітка межа між правовими та іншими інституціями. Це означає, зокрема, що хоч політика і мораль можуть визначати закон, але вони не тлумачаться як сам закон, як це має місце в деяких інших культурах;
2) управління правовими інституціями доручається спеціальному корпусу людей, які займаються правовою діяльністю на професійній основі і для цього спеціально дістають юридичну освіту,
3) сума юридичних знань, отримана фахівцями, знаходиться в діалектичній єдності з правовими інституціями;
4) закон сприймається як цілісна система, "організм", який розвивається у часі, через століття і покоління;
5) життєздатність системи права грунтується на впевненості суспільства в довговічному характері права;
6) розвиток права є не тільки пристосуванням старого до нового. Право не просто продовжується, а має історію;
7) історичність права пов'язана з усвідомленням його переваги над політичною владою;
8) співіснування і змагання всередині одного суспільства різних юрисдикцій. Саме цей плюралізм робить переваги закону необхідними і можливими (Г. Дж. Берман).
+ рівність, парламентаризм, наявність і поширеність правових принципів, нормативна упорядкованість і структуризованість джерел, розвинута юридична техніка, можливість широкого реципіювання та застосування джерел (джерела права континентальної Європи легко переймаються новоствореними державами Латинської Америки та Африки).
7. Поняття традиції та їх ознаки, походження
З латинського trader – передавати якусь річ.
Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що склалися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ритуалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забезпечуваної державою.
Норми-традиції - історично сформовані правила поведінки людей, що успадковуються кожним наступним поколінням, перевіряються їх досвідом і стають прийнятними правовими нормами у суспільстві. Традиції - більш широке за змістом утворення, ніж звичаї, і на відміну від останніх (стихійних) установлюються свідомо.
Традиції виявляються подвійно:
1) передають протягом сторіч правові цінності (категорії, норми, принципи) від одного покоління до іншого у певній цивілізації (культурі);
2) перешкоджають становленню нових правових інститутів і відносин або вимагають від державної влади проводити політику компромісів. Чим більше розвинені соціально-економічна структура і правова культура суспільства, тим швидше наповнюються традиції культурно-правовими цінностями.
Ознаки: стійкість, нормативність, авторитетність, успадкування, перевірка досвідом, свідоме застосування, ширші за звичай, універсальність, зовнішність (йде від зовнішнього світу людини, а не внутрішнього).
8. Традиції та новації у правовій сфері Західної Європи
Західноєвропейська традиція права - це ті правові ідеї, поняття, категорії та інститути, котрі ґрунтуються на світогляді, культурі і ментальності західноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються як її правові цінності від покоління до покоління.
Для західноєвропейської традиції права властивим є те, що:
1) існує відносно чітка межа між правовими та іншими інституціями.
2) управління правовими інституціями доручається спеціальному корпусу людей, які займаються правовою діяльністю на професійній основі і для цього спеціально дістають юридичну освіту,
3) сума юридичних знань, отримана фахівцями, знаходиться в діалектичній єдності з правовими інституціями;
4) закон сприймається як цілісна система, "організм", який розвивається у часі, через століття і покоління;
5) життєздатність системи права грунтується на впевненості суспільства в довговічному характері права;
6) розвиток права є не тільки пристосуванням старого до нового. Право не просто продовжується, а має історію;
7) історичність права пов'язана з усвідомленням його переваги над політичною владою;
8) співіснування і змагання всередині одного суспільства різних юрисдикцій. Саме цей плюралізм робить переваги закону необхідними і можливими (Г. Дж. Берман).
Для Західного типу цивілізації властиві:
1) розвинений інститут приватної та корпоратив ної власності, що відіграє вирішальну роль в еконо мічному житті суспільства;
2) соціально-політичний плюралізм, що знаходить вираження у поділу функцій різних гілок влади, наданню ваги самоуправлінню тощо;
3) релігія, яка має характер абсолютної самоцінності або у всякому разі тяжіє до такого її розуміння.
Отже, для Західної традиції права властивими є:
1) відносно чітка межа між правовими та іншимиінституціями.
2) управління правовими інституціями доручається спеціальному корпусу людей, які для цього спеціально дістають юридичну освіту;
3) юридична думка впливає на правові інститути:
4) право сприймається у суспільстві як узгоджене ціле, єдина сформована система;
5) закон сприймається як цілісна система, ¦організм», який розвивається через покоління;
6) життєздатність правової системи ґрунтується на впевненості суспільства в довговічному характері права;
7) розвиток права свідчить, що воно не просто продовжується, а має історію;
8) історичність права пов'язана з усвідомленням його переваги над політичною владою;
9) впевненість у історичності права пов'язана з вірою у його верховенство над політичною владою.
10) всередині одного суспільства існують і змага ються різні юрисдикції, що робить переваги закону необхідними і можливими (Г. Берман).
9. Поняття традиції у юриспруденції
Слід зазначити, що термін "традиція" і поняття, які він позначає, незважаючи на їхню достатньо широку вживаність, належать до числа дискусійних.
Зокрема, у юридичній літературі нерідко йдеться про "правові традиції" як один з видів форм права. При цьому фактично ставиться знак рівності між правовими традиціями і правовими звичаями (Ю. Оборотов).
Не менш часто вживається вираз "традиція права" для позначення якоїсь із гілок розвитку тієї чи іншої системи права (Г. Дж. Берман, Є. Харитонов).
Крім того, термін "традиція" широко вживається в різних галузях знань, де також мають місце розбіжності щодо його розуміння.
На ці властивості терміна "традиція" звертав увагу Е. Шил з, котрий зазначав, що терміни "традиція" і "традиційний" належать до найбільш уживаних в словнику культурології і соціології, де вони використовуються для опису та пояснення повторення у майже ідентичній формі структур поведінки та характеру вірувань протягом кількох поколінь або ж протягом тривалого часу в рамках одного суспільства або регіонів, які мають певною мірою спільну культуру. Пояснення причин, чому вчиняється та чи інша дія або ж зберігається той чи інший підхід (розуміння), зводиться до того, що "такою є традиція", котра створює мотивацію і намір діяти певним чином, вірити у щось або дотримуватись чогось.
Враховуючи це розмаїття вживання терміна "традиція" і вважаючи разом з тим найбільш доцільним наголошування на його сумісних, визначальних рисах, надалі будемо тлумачити його стосовно поняття "традиція права" як правові цінності, категорії, інститути, норми, котрі протягом століть свідомо передаються від покоління до покоління (Г. Берман).
Маємо враховувати, що так само, як можна говорити про загальну традицію права, тобто про традицію права як суспільного феномену, можна вести мову і про традицію тієї чи іншої галузі права. При цьому поняття "традиція права" і "традиція права у певній галузі" співвідносяться як загальне і окреме (спеціальне).
10. Правові та структурні аспекти функціонування ЗТП
11. Рецепція римського права: поняття, види, характеристика
Рецепция (усвоение, заимствование) римского права — использование положений римского права другими государствами более позднего периода.
Рецепция бывает двух видов:
• Прямая (первичная) — нормы римского права выступали как непосредственный регулятор общественных отношений или как основание для законодательной деятельности.
• Производная (вторичная) — нормы римского права рецитированы одной правовой системой, заимствовались в таком модифицированном виде другой правовой системой.
Формы рецепции:
• Изучение, исследование, комментирование и усвоение принципов и норм Римского права.
• Непосредственное введение в действие и применение норм Римского права.
• Использование норм, идей и категорий римского права, римской методики создания нормативно-правовых актов в правотворческой деятельности.
Предметом рецепции являлось римское частное право. Римское публичное право перестало существовать вместе с падением Рима.
Этапы рецепции:
1) изучение римского права в отдельных городских центрах Италии. Происходило по Своду законов императора Юстиниана в Болонской школе искусств и связано с именем Ирнерия. Образовались школы:
– глоссаторов: изучение римского права первоначально выражалось в кратких замечаниях и разъяснениях (глоссах), делаемых между строками и на полях рукописей римских законов;
– постглоссаторов, для деятельности которых типично приспособление римского права к использованию в судах. Аккурсий в середине XIII в. соединил существовавшие при нем комментарии римского права и создал сводную глоссу (Glossa Ordinaria);
2) распространение рецепции на территории ряда государств и практическое применение римского права в деятельности судей-практиков;
3) переработка и усвоение достижений римского права.
12. Звичаєве право західноєвропейських спільнот та його види
Правовий звичай — це історично обумовлене, неписане, стихійно сформоване, стійке правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу, яке санкціонується і забезпечується державою.
Особливістю даних норм є те, що вони не встановлюються рішенням органів держави, а виникають у результаті багаторазового застосування протягом століть, закріплюють людський досвід у свідомості людей і входять у звичку. Крім того, в результаті санкціонування державою, звичай набуває загальнообов'язкового характеру, гарантується його виконання та забезпечується реалізація заходами державного примусу.
Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві, а лише ті, що мають найбільше суспільне значення, відповідають його інтересам та історичному етапу його розвитку.
Основне: переконання народу у необхідності певного звичаю.
Джерела звичаєвого права Європи(середньовічної): Lex Burgundionum, Lex Visigothorum, Lex Salica, Lex Ribuaria, Lex Alomannorum, Lex Baiuwairum, Lex Frisionum і ін., які в історії права названі Leges Barbarorum(Варварські правди - збірники народного права).
Звичаї можна поділити на інститути.
Норми, що регулюють відносини: влади, сімейні, майнові, процесуальні, встановлення конкретного діяння як правопорушення. Тому, можна виділити цивільне звичаєве право і кримінальне звичаєве право.
13. Міське право середньовічної Європи та його вплив на ЗТП
У Середньовіччі зростає роль міст. Міста такі як Венеція, Палермо, Париж мали населення більше 100
тис. чоловік. А Мілан, Генуя, Барселона, Лондон, Кьольн - більше 50 тис. чоловік.
Широкого поширення набуло Магдебурзьке право(Право міст на самоврядування), що сформувалося в Маґдебурзі близько 1235 року. В різних землях Німеччини — Франконії, Швабії, Фризії, Баварії, Тюринґії, Саксонії — діяли власні системи міського самоврядування, які сформувалися на підставі норм традиційного судочинства й німецького звичаєвого права; існували нюрнберзьке право, віденське, любецьке, маґдебурзьке, ін… Маґдебурзьке право містило в собі норми «Speculum Saxonum» («Саксонського дзеркала»), судових ухвал Маґдебурга, збірку «Саксонський Вейхбільд» і поширилося на групу східносаксонських (остфальська група) міст, міста Бранденбургу, Сілезії, Пруссії, Польщі, Нормандії, Англії, Пн Італії, частково Чехії та Угорщини.
Як правило існувало поняття громадянства міста. Громадяни міста звільнялися від феодальної повинності та податків, включаючи військову службу у королівському чи феодальному війську. Замшсть цього у разі війни вони повинні були утворювати міське ополчення. Деякі міста вимагали мати зброю і ходити з нею.
Для набуття громадянства необхідно було проживати у місти 1 рік і 1 день.
Міста мали право на здійснення "низького" та "середнього" правосуддя, в той час як "високе" правосуддя(що передбачало смертну кару) залишалося прерогативою королівських суддів. У ряді міст королівські судді обиралися мешканцями міста, а потім затверджувалися королем.
Міське право мало світський характер і у більшості випадків було засноване писмових джерелах(Хартії королів).
Органи влади міст:
Найвіщий орган управління: народні збори. Але з часом вони були витіснені радою міста, яка обиралась на строк у кілька років. Також був голова міста, якому належала вища юридична влада. Судді обиралися громадянами міста, в деяких містах суддями могли бути лише професійні юристи, а в інших - лише з представників ради міста.
14. Вплив християнства та канонічного права на формування Західної традиції права
В конце XI, в XII и начале XIII в. возникла система канонического права. Разбив ее на корпоративное право, уголовное, брачно-семейное, наследственное, право собственности, договорное и процессуальное право, канонисты придали ему даже большую стройность, чем сами того ожидали. Канонисты писали трактаты по процедуре, но в целом не анализировали отдельные подсистемы материального права, такой стиль анализа вошел в моду лишь спустя много столетий. Однако подсистемы канонического права уже существовали и только ждали своих исследователей.
Предполагалось, что светское право должно подражать каноническому. Все различные светские правовые системы: феодальная, манориальная, торговая, городская, королевская — приспосабливали для себя многие основные идеи и приемы канонического права. Это было неизбежно, потому что в XII—XIII вв. большинство юристов, судей, советников и чиновников светских правовых учреждений были клириками. В то же самое время светские власти сопротивлялись поползновениям церковных властей на светскую юрисдикцию и по этой причине старались придать светскому праву такую же связность и разработанность, как у канонического права.
Развиваясь отчасти в подражании, отчасти в соперничестве с каноническим правом, каждый из различных видов светского права постепенно стал восприниматься как правовая система. Однако в сравнении с каноническим правом новые светские правовые системы в значительно меньшей степени были прямо связаны с крупными политическими и интеллектуальными событиями и движениями эпохи, зато они были гораздо более непосредственно связаны с широкими социальными и экономическими переменами.
15. Розвиток праворозуміння в європейській традиції права
Возникновение западных правовых систем нового времени в конце XI и в XII в. было тесно связано с возникновением первых европейских университетов.
• Глосатори - школа юристів 11—13 ст., що виникла в університеті Болонськом (Італія). Її представники основну увагу приділяли глосам.
• Постглосатори - італійська правова школа, що прийшла з середини 13 ст на зміну глосаторам. Займалися тлумаченням правових понять і окремих уривків з кодифікування Юстініана, що містилися в роботах глосаторів, з метою виведення т.з. загальної думки учених
Згодом світська і церковна традиція права все більше віддалялися. Епоха Просвітництва утвердила в свідомості людей поняття “природного права”. На думку просвітителів, щоб зробити людей щасливими, найперше слід усіх їх забезпечити природними правами, відкритими за допомогою розуму. Прикладом утілення в життя ідей просвітителів стали реформи “освічених монархів” — короля Пруссії Фрідріха ІІ, австрійських імператорів Марії-Терезії та її сина Йосипа ІІ, російської імператриці Катерини ІІ (у перший період її правління) та ін.
Пізніше виникають і інші підходи до розуміння права. Історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла в кінці XVIII ст. в Німеччині. Засновником історичної школи права є Густав Гуго (1764–1844) — професор Ґетінгенського університету. Послідовником і продовжувачем його був Фрідріх-Карл фон Савін'ї (1779–1861), Георг Фрідріх Пухта (1798–1846). Представники цього напряму вважали, що для правильного розуміння і розвитку державно-правових явищ визначальне значення має вивчення та осмислення їхнього історичного розвитку. В центрі уваги історичної школи права, яка виникла і розвивалася, як своєрідна реакція на Велику французьку революцію, були проблеми історії, традицій і, головне, саме поняття народу. Базовим було поняття народу та народного духу, або духу історії. У розумінні представників історичної школи права, народ — це єдність окремих осіб, яка базується на органічних зв'язках між станами та групами суспільства. Дух народу виростає з традиції і виробляється упродовж віків.
16. Особливості функціонування правових інститутів Західної традиції права
17. Еволюція публічного права Західної Європи
В самом римском праве деления права на частное и публичное не производилась. Кроме того, ни нормы, ни институты не были объединены по признаку публичности или частных интересов.
Поэтому проблема соотношения публичного и частного права возникла в Европе в период формирования национальных государств. В связи с этим к тому времени возрастает интерес к разделению права на частное и публичное.
Школа естественного права положила конец этому табу . Вопросы публичного права стали занимать юристов со значительным успехом в области уголовного права ,тсо средним - в области административного права и с весьма посредственным - в области конституционного права . Тем не менее после XVIII века сложилось здание публичного права , которое по всем параметрам близко к традиционному частному праву .
Публичное право во всех странах романо-германской системы распадается на одни и те же основные отрасли: конституционное право, административное право, международное публичное право, уголовное право, процессуальное право, гражданское право и торговое право, трудовое право и т. д.
Так, на развитие публичного права на всем Европейском континенте довольно значительное влияние оказали Монтескье и Руссо. В области уголовного права Беккариа заложил основы современного уголовного права, теории, направленные на индивидуализацию наказания или отводящие определенную роль перевоспитанию преступника, завоевали весь западный мир .
Формирование и эволюция избирательного права в Западной Европе:
Для раннесредневекового общества характерно слабое развитие избирательных принципов. Выборные элементы прослеживаются наиболее отчетливо в повседневной жизни. Процедура избрания нередко означала лишь согласие и одобрение предложенной кандидатуры.
В X – XIII вв. выборы и избирательные процедуры в Западной Европе получают значительный им пульс к развитию. Это было связано с возникновением средневековых городов и новой организацией власти. Развитый характер носили выборы и избирательные процедуры во Флорентийской и Венецианской республиках.
В XIII – ХVI вв. в Западной Европе возникают сословно-представительные учреждения и соответственно совершенствуются избирательные процедуры.
Сословно-представительные органы впервые возникают в Испании (кортесы), во второй половине XIII в. возникает английский парламент. В начале ХIV в. появились Генеральные Штаты Франции. В ХIV – ХV вв. образуются ландтаги и рейхстаг в Германии, польский сейм, другие сословно-представительные. Появление сословных органов способствовало изменению выборной практики. Она теряет свою локальность и постепенно становится неотъемлемым элементом государственной и общественной жизни.
В ХIV – ХV вв. складывается представление и о статусе депутата, которое включало ряд юридических привилегий, прежде всего депутатскую неприкосновенность (охрана жизни и имущества, свобода от ареста).
Генеральные Штаты во Франции, как высший орган сословного представительства возникли в начале XIV в. Франция, как и вся средневековая Европа, еще не знала избирательного права и значение слова "выборы" существенно отличалось от современного.
Реформа ізбірательного права:
1. Отменялись избирательные цензы, в том числе и имущественный, т.е. выборы становятся всеобщими.
2. Выборы становятся прямыми.
18. Еволюія приватного права в Західній Європі
Основні етапи в історії приватного права:
1) формування приватного (цивільного) права як цілісного системного нормативного утворення (І-II ст. н. е.);
2) відпрацювання положень приватного права, їх поєднання в "праві університетів" як результат праці глосаторів та постглосаторів у Середньовіччі;
3) формування приватного права в період становлення громадянського суспільства, що знайшло втілення у вигляді нормативних узагальнень безпосередньо в таких законах послідовно ліберального змісту, як наполеонівський Цивільний кодекс, Німецьке цивільне уложення;
4) розробка у другій половині XX - на початку XXI ст. та входження у життя цивільних законів нового покоління, які відображають глибоку єдність приватного права і сучасного природного права, невід'ємних прав людини, таких як Цивільні кодекси Нідерландів та канадської провінції Квебек, новий Цивільний кодекс Росії (С. С. Алексеев).
Важливим фактором, що сприяв динамічному розвитку європейського приватного права, був тісний зв’язок з джерелами, що містилися в Corpusjuris civilis.
Після падіння Західної Римської імперії для римського права настає темна епоха. Проте з V по XI століття римське право все ж таки не припиняло своєї дії в Західній Європі. Деякі германські королі навіть видали для своїх римських підданих офіційні збірники римського права. так зване римське вульгарне право.
Збереженню римського права сприяло й те, що церква до спорів між церковними установами та її окремими служителями застосовувала саме римське право.
Проте відокремленість римського і германського права не могла існувати завжди. Поступово економічне життя в Європі розвивається й ускладнюється, відроджується міжнародна торгівля, набувають розквіту торговельні міста. На цьому грунті виникає потреба в універсальному позанаціо-нальному праві, що було б здатне об'єднати різні європейські народи, забезпечити свободу господарської ініціативи, регулювати ті тонкі відносини, які звичайно виникають у торгівлі і які зовсім чужі звичаям, що існують серед землеробів. Усім цим вимогам відповідає римське право.
Франція: После вторжения франков и образования ими собственного государства римское право стало вытесняться, так как у франков было собственное довольно развитое обычное право.
Щодо договірного права - застосовувалося римське право(у франків такого не було). У XVI столітті було проведено систематизацію звичаєвого права(кутюми Бовезі, кутюми Орлеана), що призвело до появи загальнофранцузького звичаєвого права. Щодо уніфікації права Франції стали рішення Паризького парламенту (суду). Єдність французького права досягалась і за допомогою королівських указів, які спочатку стосувались судоустрою та процесуального права, а пізніше і матеріального цивільного права.
Революція, що почалася у Франції у 1789 році, поставила на порядок денний необхідність прийняття законів, які б знищили феодальні пута та наділили усіх громадян рівними правами. Установчі збори у 1791 році скасували усі феодальні повинності та особливі закони про спадщину. Сам брак рассматривался как «гражданский договор» (contrat civil). Соответственно каждый из супругов мог заявить о расторжении договора. Внебрачные дети, признаваемые своими родителями, наделялись равными правами с законнорожденными
Установчі збори заявили про необхідність створення уніфікованого цивільного права. Протягом 1803 – 1804 років було прийнято 36 окремих законів, які потім були об’єднані і набули чинності під назвою “Цивільний кодекс французів”.
Німеччина: Вплив римського права в Німеччині у середньовіччя був найвідчутнішим в усій Західній Європі. Період “освіченого” абсолютизму в Німеччині у XVIIІ столітті сприяв переосмисленню цінностей в праві. Завдяки космополітизму торгівельного права та права цінних паперів у середині ХІХ століття у Німеччині з’являється тенденція до систематизації приватного права. У 1848 році були уніфіковані судова система та процесуальне право. З 1873 року почалися роботи по уніфікації німецького приватного права, які завершилися прийняттям у 1896 році Німецького цивільного уложення.
Англія: Досить специфічно розвивалося англійське приватне право, у якому відсутні цивільний, цивільно-процесуальний та торгівельний кодекси, а також єдина система понять. Для англійських юристів характерним було прагнення систематизувати судові прецеденти, аргументувати свої висновки не на абстрактних поняттях, а на конкретних фактах. Провідником римського права в Англії тривалий час була церква. Церковні суди розглядали не лише шлюбно-сімейні відносини, але й порушення умов договору. Англійське торгівельне право зазнало впливу з боку римського цивільного права. Встановилася державна (королівська) власність на землю - після завоювання норманами. В Англії донині не проведено кодифікацію. Разом з тим в галузі житлового права, трудового права, соціального страхування тощо, протягом ХХ століття з’явилася велика кількість законів.
19. Розвиток права власності у ЗТП
У період франків існує цілком розвинена приватна, вільно відчужувана власність на рухоме майно. Але такої власності на землю, за винятком присадибних ділянок, «Салічна правда» ще не знає. Зберігалася громадська власність на землю та основні засоби виробництва. Продовжувала існувати сільська сусідська громада (марка). Земля не могла бути продана або передана за борги іншій особі, яка не була членом сільської громади. До кінця VI - початку VII ст. франки отримали право розпоряджатися як присадибною, так і орною землею. Салічна Правда і Ріпуарська Правда визначають приватну власність на землю. Приватна власність на землю виникає в результаті дарувань, купівлі у римлян, захоплення ніким не зайнятої землі. Ці землі отримують назву аллода. Поряд з аллодом існували прекарії - землі, передані їх власниками в користування і володіння за послуги або плату.
Після реформи Карла Мартела з'явився новий вид земельної власності - бенефіцій - умовне тримання землі, пов'язане зі службою і певними повинностями. Таким чином розвиток феодальної власності на землю можна визначити за наступною схемою: феодальна власність на землю - королівські землі - церковні землі - громадські землі - аллод (повна власність) - прекарій - бенефіцій (умовне довічне тримання) - феод (умовне спадкове тримання). Феодальне право власності характеризувалося: а) ієрархічною структурою; б) умовністю; в) обмеженим характером.
Що ж до уявлення про право власності у середньовічній Англії (до епохи Відродження), то воно є наступним. В англійському праві розрізнялося рухоме і нерухоме майно, але традиційним був поділ речей на реальну (real property) і персональну власність (personal property).
Земля спочатку займала особливе місце в англійському середньовічному праві в силу особливої, не стільки економічної, скільки військово - політичної зацікавленості короля в роздачі феодальних ленів за військову та іншу службу. Королівські пожалування землі (бокленд) були поширені ще в Англії до завоювання норманами поряд з фольклендом ("народною землею") або землеволодінням типу аллоду. У пізнішому англійському праві (після норманського завоювання) не існувало поняття необмеженої, безумовної власності на землю. Земельні права визначалися двома головними поняттями tenancy - володіння, тримання і estate - обсяг прав власника, правових інтересів (їх тривалість, можливість відчуження та ін.). Володіння (tenancy) у свою чергу було вільним (за лицарську службу) або невільним (оренда селянами землі лорда).
Особливе уявлення про право власності, яке часто відрізнялося від усталеного, ми знаходимо в канонічному праві та творах діячів церкви. У трактатах "Отців Церкви" Тертуліана, Климента, Кіпріана Ниського та інших засуджувалась бездіяльність та звеличувалась людська праця, на основі якої допускались володіння майном та обов'язкова доброчинність.
Прагнення до збагачення і здобування дедалі більшої кількості власності свідчило про перехід до нової епохи — Відродження, яка дозволила по новому поглянути на те, що є власність — добром чи злом, а також впорядкувала відносини, пов'язані з правом власності. В господарському житті починає стверджуватися меркантилізм. Епоха меркантилізму разом із ренесансними і реформаційними ідеями вносить у розуміння власності раціональний момент: право на задоволення природних потреб.
Розкол католицької церкви у XVI ст. та Реформація започаткували нову ідеологію — протестантизм, господарська етика якого відкидала непродуктивні витрати і показне споживання, сприяла реабілітації "торговельної діяльності та прибутку", "розкріпаченню" підприємництва та становленню капіталізму в Західній Європі. Ключем до оновлення права на Заході, починаючи з XVI ст., стала лютеранська концепція здатності індивіда з Божої ласки змінювати природу і зусиллям своєї волі створювати нові суспільні відносини. Лютеранська концепція індивідуальної волі стала центральною для розвитку права власності та договірного права в новий час.
У Новий час західна наука цивільного права стала трактувати власність як відношення людей до речей, яке за своїм змістом характеризується низкою правомочностей власника. З розвитком акціонерних та інших господарських товариств, які об'єднують свої капітали, в західній теорії стала панувати концепція так званої трансформації (перетворення) власності, суть якої полягає в тому, що власність корінним чином, "якісно" змінилася.
У новітній час, до основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасниками яких є практично всі європейські держави, зокрема й Україну. Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є міжнародним договіром, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб’єктивних прав.
20. Вплив права ЄС на розвиток Західної традиції права
Таким чином, ЗТП та право Євросоюзу тісно взаємодіють між собою. З розширенням участі європейських інтеграційних організацій у міжнародних відносинах зростає вплив права Євросоюзу на ЗТП. Основні принципи міжнародного права, норми багатьох універсальних, багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод Співтовариства стали складовою частиною права Євросоюзу, такм чином право ЄС має достатній вплив на західну традицію права. З поглибленням європейської інтеграції більш складним та динамічним стає рівень взаємодії між нормами права Євросоюзу та ЗТП.