і Соціальноекономічний і політичний розвиток Німеччини в ЗО 40х роках XIX ст
Работа добавлена на сайт samzan.net:
43.- 44 Революція в Німеччині. Соціально-економічний і політичний розвиток Німеччини в ЗО—40-х роках XIX ст. показав, що без усунення залишків феодалізму та ліквідації політичної роздробленості країни подальший прогрес неможливий. Ліберальна буржуазія вимагала скликання загальнонімецького парламенту і знищення юнкерських привілеїв. Ліве, радикальне крило опозиції закликало до знищення станових відмінностей, проголошення республіки і поліпшення матеріального становища незаможних верств населення. Звістка про те, що у Франції проголошена республіка, тільки прискорила неминучий революційний вибух.
У сусідньому з Францією Бадені демонстрації розпочалися вже 27 лютого. Герцог Леопольд був змушений вдатися до поміркованих реформ і ввести до уряду ліберальних міністрів. Досить схоже розвивалися події у березні 18-18 р. і в інших невеликих державах Західної і Південно-Західної Німеччини. Усюди налякані монархи змушені були йти на поступки і надавати владу діячам опозиції. Незабаром народні хвилювання охопили й Пруссію. У столиці держави - Берліні не припинялися демонстрації, що перетворилися 13 березня в криваві зіткнення з військами й поліцією. Прусський король Фрідріх Вільгельм IV дав обіцянку прийняти конституцію, оголосив про скасування цензури і скликання парламенту. Але зіткнення демонстрантів з військами продовжувалися і невдовзі переросли в барикадні бої по всьому Берліну.Фрідріх-Вільгельм IV (1795-1861) - з 1840 р. прусський король з династії Гогенцоллернів. З 1857 р. у зв'язку з психічним розладом залишив державні справи.Король був змушений вивести війська із столиці і сформувати уряд на чолі з відомими діячами ліберальної опозиції Кампгаузеном і Ганземаном. Берлінські бюргери створили цивільну гвардію і перебрали на себе охорону порядку в місті. 22 травня в Берліні скликали Установчі збори Пруссії, що повинні були прийняти конституцію держави.У травні 1848 р. у Франкфурті-на-Майні розпочав роботу загальнонімецький парламент, обраний на підставі загального виборчого права без дозволу німецьких монархів. Більшість його депутатів становила ліберальна буржуазія та інтелігенція. На багатьох засіданнях парламенту обговорювався проект єдиної для всіх німецьких держав конституції, дискутувалося питання про майбутнє Німеччини. Але Франкфуртський парламент не став загальнонімецькоюцентральною владою. Обраний ним уряд не мав ні засобів, ні повноважень проводити якусь політику. Реальна влада залишалася в руках окремих німецьких монархів, що аж ніяк не збиралися відмовлятися від своїх суверенних прав.
Стихійні й розрізнені виступи могли налякати правлячі верстви, але не забезпечити перемогу. Крім того, загроза зростаючого робітничого руху дедалі більше схиляла буржуазію до компромісу з дворянством. У Пруссії після придушення спроби повстання берлінських робітників у червні 1848 р. король відправив у відставку лібералів, а в грудні розпустив Установчі збори. Проте, щоб заспокоїти невдоволену опозицію, король «дарував» підданим вигідну для монархії Конституцію (1848). Вона зберігала обіцяні в березні свободи, але надавала королю право скасовувати будь-який закон, прийнятий ландтагом (парламентом).
У 1849 р. у Пруссії було прийнято новий виборчий закон, що поділив виборців на три класи за розмірами сплачуваних ними податків. Кожний клас обирав рівне число виборщиків, які, у свою чергу, обирали депутатів до нижньої палати парламенту. Через рік, 31 січня 1850 р., цей закон увійшов до нової «дарованої» королем Конституції (замінила Конституцію 1848 р.).
Конституція Пруссії. 31 січня 1850 р.
Про права пруссаків:
Усі пруссаки рівні перед законом. Станові переваги знищуються. Громадські посади доступні всім здатним посісти їх, за умов, зазначених у законі. Гарантується особиста свобода. Закон встановлює умови і форми, за яких допускається обмеження її, затримання особи.
Власність недоторканна.
Кожен пруссак має право вільно висловлюватись, писати, друкувати і зображувати. Цензура не може бути введена: кожне інше обмеження свободи преси можливе тільки в законодавчому порядку.
Про короля:
Особа короля є недоторканною. Виконавча влада належить тільки королю, він призначає і відкликає міністрів, оприлюднює закони і видає розпорядження, необхідні для їх виконання. Король має право оголошувати війну, укладати мир і підписувати договори з іноземними урядами.
Про палати:
Законодавча влада здійснюється спільно королем і обома палатами. Згода короля і обох палат необхідна для кожного закону. Право законодавчої ініціативи належить королю і кожній з двох палат.
Які статті були внесені до конституції під впливом революційних подій 1848- 1849 рр., а які були вигідні королю?
Тим часом у березні 1849 р. діючий на громадських засадах Франкфуртський парламент ухвалив імперську Конституцію. Вона передбачала встановлення в Німеччині спадкової імператорської влади і створення двопалатного парламенту. Особливе місце в документі посідали «Основні права німецького народу», які встановлювали рівність усіх перед законом, дворянство позбавлялося привілеїв і титулів. Скасовувалися також усі «відносини кріпосництва», хоча від поземельних повинностей селяни мали відкуповуватися самостійно.
Франкфуртський парламент запропонував імператорську корону прус- ському королю. Але той рішуче відмовився прийняти її з рук власних підданих. У свою чергу, монархи німецьких держав заявили, що відмовляються визнати владу створюваних на основі конституції центральних органів.
Республіканці і демократи зробили спробу захистити конституцію. Проте повстання, підняті на її захист в Саксонії, Рейнській області. Бадені і Пфальці, були придушені за допомогою прусської армії.
Революція в Німеччині зазнала поразки і не виконала свого основного завдання - національного об'єднання країни. Проте багато пережитків феодалізму знищили, а в Пруссії та інших німецьких державах діяли конституції, що забезпечували населенню основні громадянські права і свободи.
48. Революція в Австрійській імперії. Боротьба за незалежність угорського народу. Австрійська імперія, монархія Габсбургів була багатонаціональною державою. Тому основним завданням революції, що назрівала в країні, поряд із знищенням залишків феодалізму, було повалення монархії й утворення на руїнах імперії незалежних національних держав.
Поштовхом до революції в Австрії стали звістки про повалення Липневої монархії у Франції. На початку березня 1848 р. ліберальна буржуазія відкрито зажадала скликання загальноавстрійського парламенту, відставки ненависного канцлера Меттерніха, скасування цензури і проведення реформ. Революція в Австрії розпочалася з демонстрацій і стихійних мітингів віденської бідноти, студентів і бюргерів. Тисячі городян вимагали негайної відставки уряду і запровадження конституції. На вулицях столиці почалися зіткнення демонстрантів з військами, до вечора в місті побудували барикади. Наляканий імператор був змушений відправити у відставку Меттерніха та пообіцяти дарувати підданим конституцію і скликати парламент. До складу реорганізованого уряду ввійшли австрійські ліберали.Ліберальна буржуазія, вважаючи, що мету революції вже досягнуто, стала закликати до припинення боротьби і збереження «законності й порядку». Але міські низи продовжували виступи, вимагаючи забезпечення права на працю, збільшення заробітної плати і встановлення 10-годинного робочого дня. У країні ширився селянський рух за скасування викупних платежів поміщикам.До травня 1848 р. уряд підготував проект конституції, за яким передбачалося створення в Австрії двопалатного парламенту. Однак виборче право обмежувалося високим майновим цензом, а імператор міг накладати вето на всі ухвали рейхстагу (парламенту). Обмеженість конституції викликала різкий протест віденських демократів, і 26 травня після збройної сутички з урядовими військами влада в столиці перейшла до Комітету безпеки.У липні 1848 р. розпочав роботу австрійський рейхстаг. Хоча в його складі було досить багато слов'янських депутатів, у тому числі таких, що представляли інтереси селянства, засіданнями керували австрійські ліберали. Ця обставина позначилася на прийнятих парламентом рішеннях. Рейхстаг прийняв закон про скасування кріпосницьких відносин, але безоплатно скасовувалася лише незначна частина повинностей. Оброк і ианщина підлягали викупу.Революція в Австрії супроводжувалася потужним піднесенням національно-визвольної боротьби народів імперії. Так, у Чехії ще в березні 1848 р. розгорнувся масовий рух проти австрійського гніту. У Празі було створено Національний комітет, що фактично став чеським урядом. Важливою подією в громадському житті країни став скликаний у Празі З'їзд представників слов'янських народів імперії, у роботі якого взяли участь 340 делегатів. У травні 1848 р. Прагу заполонили австрійські війська. Напад солдатів на мирну демонстрацію городян став причиною повстання, жорстоко придушеного австрійцями 17 червня.У жовтні 1848 р. така ж доля спіткала і спробу революції у Відні. Повсталу столицю оточили урядові війська, і 1 листопада після запеклого штурму місто було захоплено.Після розправи над повсталими імператор Фердінанд І зрікся престолу на користь 18-річного небожа Франца-Йосифа. Новий імператор не був зв'язаний обіцянками свого попередника і розпочав правління з розпуску парламенту і придушення революції в Угорщині. У березні 1849 р. Франц- Йосиф «дарував» Австрії нову конституцію, але через два роки її також було скасовано.
49 Особливо яскраво прагнення до національної незалежності і свободи виявилося в Угорщині. Ще в березні 1849 р. на заклик групи радикальної молоді на чолі з талановитим поетом Шандором Петефі в Пешті почалися демонстрації робітників, ремісників і студентів. 17 березня було сформовано перший відповідальний перед парламентом уряд Угорщини. Його очолив один з лідерів ліберальної опозиції граф Батіані, а пост міністра фінансів зайняв визначний діяч угорського визвольного руху Лайош Кошут.Навесні 1848 р. угорський сейм прийняв ряд законів, спрямованих на буржуазне перетворення країни: про фінансову і військову самостійність королівства, про скасування податкових привілеїв дворянства, про знищення кріпосництва і панщини за викуп. Однак запроваджений за новим виборчим законом високий майновий ценз позбавляв права голосу робітників, більшість селян і дрібних ремісників. Не дістали рівних прав також слов'яни і румуни, які проживали на території Угорщини. Відстоюючи свою незалежність, угорські революціонери відмовляли в ній іншим народам. Цим згодом скористалася австрійська влада, намагаючись придушити революцію в Угорщині руками хорватів, словаків і румунів.Контрреволюційний виступ проти Угорщини розпочався у вересні 1848 р. з вторгнення на її територію військ хорватського бана (губернатора) Єлачича. Організацію опору взяв на себе Комітет оборони на чолі з Кошутом. Створена за короткий термін угорська армія зупинила просування хорватів, а потім відкинула їх до кордонів Австрії. Навесні 1849 р. угорці завдали кілька нищівних ударів імператорським військам, а 14 квітня відбулося проголошення незалежної Угорської республіки.
Становище австрійської імперії ставало катастрофічним. Франц-Йосиф був змушений звернутися по допомогу до Миколи І. З Росії в Угорщину через Галичину рушила велика армія під командуванням фельдмаршала І. Паскевича.Оточені з усіх боків, угорці продовжували мужньо боротися, але сили були нерівні. У серпні 1849 р. угорська армія капітулювала поблизу містечка Вілагош. Командувачі повстанців були страчені австрійською владою, багато учасників революції зазнали репресій. По містах і селах Угорщини довгий час лютували каральні загони.
Революція в Австрійській імперії закінчилася поразкою. Проте вона сприяла ліквідації кріпосництва, формуванню парламентських структур, обмеженню всевладдя абсолютизму. Одним з наслідків революції було перетворення Австрійської імперії в 1867 р. на двоєдину державу - Австро- Угорську монархію, в якій угорці здобули рівні з австрійцями права.- висновок за 48-49
46 Об'єднання Німеччини 1. Економічне піднесення країни. Після придушення революції політична реакція поширилася по всій Німеччині. У Пруссії запанував режим поліцейської сваволі. Демократичні і ліберальні газети були заборонені, політичні клуби і товариства закриті. Але цілковите повернення до минулого було вже неможливе. У більшості німецьких держав збереглися конституції і діяли парламенти.
Контрреволюція, яка поклала край політичним домаганням німецької буржуазії, аж ніяк не перешкоджала їхній підприємницькій діяльності. У 50-60-х роках XIX ст. у Німеччині завершився промисловий переворот, країна посіла третє місце серед провідних індустріальних держав світу. Головною причиною швидкої індустріалізації Німеччини було усунення феодальних порядків у сільському господарстві. На початку 50-х років XIX ст. у більшості німецьких держав були проведені аграрні реформи, які завершили тривалий процес звільнення селян від феодальної залежності на основі викупу. Важливу роль у промисловому розвитку відіграло також подолання економічної роздробленості країни. Створений у 1834 р. Пруссією Митний союз через 20 років охоплював майже всі землі Німеччини, за винятком Австрії та її союзників.Основу промислового зростання становив швидкий розвиток машинобудування. Завдяки застосуванню машинної техніки мануфактури поступилися місцем фабрикам, великі підприємства витісняли дрібні. Зростало число акціонерних товариств. Лише в прусській гірничозаводській промисловості в 50-ті роки XIX ст. їх було створено понад шістдесят. Стрімко розширювалася мережа залізниць, зміцнювався єдиний німецький ринок. Рейнсько-Вестфальська область, Берлін і Саксонія стали великими промисловими центрами. Істотно змінилися склад і становище німецької буржуазії. Серед великих підприємців виділилися родини, які володіли величезними статками - Круппи, Стіннеси, Штумми та ін.
Серйозні зміни відбувалися також у сільському господарстві Німеччини. На початок 60-х років XIX ст. у цій галузі запанували капіталістичні відносини. Високі ціни на хліб і отримані від селян викупні платежі полегшили прусським поміщикам-юнкерам перехід до ринкового господарства із застосуванням найманої праці і машин. Поступово вони перетворювалися на аграрних підприємців. Серед німецьких селян відбувався процес розшарування. Дрібні і середні господарства дедалі більше занепадали, і селяни, що розорилися, ставали або кабальними орендарями юнкерів, або ж наймитами у своїх заможних односельчан - гросбауерів.
Політична роздробленість країни, заважали буржуазії, яка набирала силу. До того ж її діяльність на світовому ринку ускладнювалася відсутністю єдиної держави. Створення національної держави, здатної захистити країну від іноземних зазіхань, ставало нагальною потребою всього німецького суспільства. Питання полягало в тому, яким чином буде здійснене це завдання, під егідою якої держави відбудеться об'єднання Німеччини. На цю роль претендували Пруссія, наймогутніша з німецьких держав, і Австрія.
3. Завершення об'єднання Німеччини. Війна 1866 р. стала вирішальним кроком на шляху досягнення національної єдності. Замість розпущеного Німецького союзу під керівництвом Пруссії було створено новий Нівнічно- німецький союз, до якого увійшли 22 держави, розташовані на північ від р. Майн. Вони зберігали політичну автономію, але повинні були визнати прусську гегемонію і чорно-білий прапор Гогенцоллернів з доданою знизу червоною смугою на честь давньої Ганзи. Католицькі держави Південної Німеччини тимчасово зберегли свою незалежність. Проте і вони були змушені укласти з Пруссією союзні військові договори.
З утворенням Гіівнічнонімецького союзу національне об'єднання Німеччини в основному завершилося. Останні перешкоди на шляху створення єдиної німецької держави були усунуті внаслідок переможної війни Пруссії та її союзників проти Франції в 1870-1871 рр. 18 січня 1871 р. у Дзеркальній залі Версальського палацу прусський король Вільгельм І, який очолював Північ- нонімецький союз, був урочисто проголошений німецьким імператором. До складу імперії увійшли всі німецькі держави, за винятком Австрії.Утворення єдиної національної держави відкрило новий простір для економічної ініціативи німецької буржуазії. Політична роздробленість більше не стримувала розвиток господарства і культури Німеччини. Перешкоди для розвитку німецької нації було знищено. Однак об'єднання країни було здійснене зовсім не так, як це уявлялося лібералам. Завдання об'єднання розв'язалося «залізом і кров'ю», а хрещеним батьком нової держави був Бісмарк. Тому з утворенням Німецької імперії в центрі Європи виникла військово-бюрократична агресивно настроєна монархія, якій в майбутньому не раз судилося бути джерелом політичних криз і кровопролитних воєн на континенті.
45. З кінця 50-х років XIX ст. промисловці і фінансисти Німеччини дедалі частіше порушували питання про державну єдність. Восени 1859 р. впливова буржуазія окремих північнонімецьких держав утворила власну політичну організацію - Національний союз. Програма організації передбачала «малонімецький» шлях об'єднання країни на чолі з Пруссією і без Австрії. Але на південному заході Німеччини - у католицьких Бадені, Вюртемберзі і Баварії - до цих планів поставилися без ентузіазму. Населенню цих держав не подобалися чванливі прусські чиновники й офіцери, а буржуазія побоювалася сильніших північних конкурентів. Південнонімецькі держави хотіли зберегти свою незалежність і сподівалися на підтримку Австрії.
■ Бісмарк Отто Едуард Леопольд фон Шенхаузен (1815-1898) -князь, німецький державний діяч, дипломат. У 1862-1871 рр. - міністр- президент і міністр закордонних справ Пруссії, в 1871-1890 рр. - канцлер ції Німецької імперії. Здійснив об'єднання Німеччини на пруссько-мілітарист- ІЦ] ській основі. Проводив помірковані соціальні реформи. Один з головних організаторів Троїстого союзу (1882).
Попри всі економічні та соціальні зміни, Пруссія до середини XIX ст. залишалася державою, що спиралася на армію і дворянство. Готуючись до збройної боротьби за об'єднання Німеччини, прусський уряд розпочав військову реформу з метою реорганізації і збільшення чисельності регулярної армії. Проте ліберальна більшість прусського ландтагу відмовилася виділити необхідні кошти. Багато військових наполягали на впровадженні проти непокірного парламенту рішучих заходів, але відновлення самодержавних методів правління було надто небезпечним. Найдалекоглядніші кола прусського дворянства прагнули залучити на свій бік опозиційну буржуазію. Відхиляючи вимоги ліберальних реформ, юнкери були готові здійснити давні мрії буржуазії про національне об'єднання країни. Представником цього нового курсу став видатний політичний діяч і дипломат Отто фон Бісмарк. Саме йому у вересні 1862 р. король Вільгельм І передав пост міністра-президента Пруссії.Бісмарк був типовим представником юнкерської військово-чиновни- цької касти, до якої належав за походженням і за переконанням. Усе життя він віддано служив прусській короні і зажив слави жорсткого противника демократії. Але як людина зі значним розумом та дипломатичним досвідом, Бісмарк виявився одним з небагатьох політиків, які спромоглися вірно оцінити ситуацію в країні. Він чітко розумів, що мета Пруссії в цей момент збігалася зі сподіваннями всього народу і що, узявши у свої руки справу об'єднання Німеччини, уряд зможе подолати опозиційну буржуазію.Прийшовши до влади, Бісмарк продовжив реорганізацію армії. Він відверто заявляв, що питання об'єднання країни вирішуються «залізом і кров'ю». З роздробленої Німеччини він силою зброї хотів створити нову імперію на чолі з прусським королем і цим скріпити союз дворянства і буржуазії.ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬЗ промови О. Бісмарка в бюджетній комісії ландтагу. ЗО вересня 1862 р.Не промовами й постановами більшості вирішуються важливі питання сучасності - саме це стало великою помилкою 1848- 1849 рр., - а залізом і кров'ю.На шляху об'єднання Німеччини під верховенством Пруссії стояли серйозні перешкоди. Насамперед доводилося рахуватися з Австрією, що зі зброєю в руках була готова протистояти прусським домаганням. Австрію підтримували правителі ряду малих німецьких держав, які побоювалися втрати суверенітету. Бісмарк почав діяти, використовуючи засоби дипломатії і військову силу.Бісмарк почав втілювати в життя політику «заліза і крові», тобто агресивних війн. Розпочалася війна з Данією за два німецькі герцогства - Шлезвіг і Гольштейн. Хоча відносини між Пруссією і Австрією були напруженими, проти данців вони виступали спільно. Коротка, але кровопролитна війна закінчилася поразкою Данії. За умовами миру, укладеного 1864 р., Шлезвіг і Гольштейн перейшли під спільне управління Пруссії і Австрії.Наступним завданням Бісмарка було розгромити Австрію і покласти край її впливу в Німеччині. За складного порядку керування захопленими герцогствами конфлікт між Австрією і Пруссією був неминучим. Бісмарк свідомо провокував зіткнення, розраховуючи на силу прусської армії. Йому вдалося забезпечити нейтралітет Росії і Франції, а в 1866 р. укласти таємний союз з Італією, пообіцявши їй Венеціанську область за її допомогу в конфлікті проти Австрії.Навесні 1866 р. Бісмарк зажадав від Австрії згоди на реформування Німецького союзу. Не отримавши бажаної відповіді, Пруссія винесла на розгляд союзного сейму проект нової конституції Німецького союзу, який передбачав виключення з нього Австрії. Але сейм підтримав останню. 14 червня 1866 р. Пруссія вийшла з Німецького союзу, а наступного дня почалася австро-прусська війна. На боці Австрії виступили держави Південної і Середньої Німеччини.
З перших же днів війни перевага виявилася на боці Пруссії. З липня 1866 р. австрійці зазнали нищівної поразки в битві під Садовою (Чехія), а тим часом інші прусські війська розгромили загони малих німецьких держав - союзників Австрії і зайняли столицю Німецького союзу Франкфурт-на-Майні. Австрійська імперія, проти якої з півдня діяли італійці, змушена була укласти з Пруссією мирний договір, підписаний у Празі в серпні 1866 р. За його умовами Німецький союз розпускався, а Австрія відмовлялася від претензій на гегемонію в Німеччині. Пруссія приєднала ІПлезвіг, Гольштейн, Ганновер, Кургессен, Нассау і Франкфурт- на-Майні. Італія одержала обіцяну Венеціанську область.
50 Згідно з австрійською конституцією (1867 p.), вищою владою і Австро-У горській монархії залишався імператор. Виконавчу владу здійснював Кабінет міністрів. Три міністерства - закордонних справ, військове і фінансів - були спільними для Австрії та Угорщини і підпорядковувалися безпосередньо імператорові. Решта обмежувалися діяльністю в одній з двох частин дуалістичної монархи У питаннях законодавства імператорові допомагав орган представницької влади - рейхсрат, компетенція якого обіймала фінанси бюджет, міжнародні договори, військові справи, грошову систем), транспорт, митниці, промисловість, медицину, віросповідні відносини, права громадян, освіту тощо.Рейхсрат складався з двох палат. До верхньої палати - палат панів - входили повнолітні принци імператорської родини, виш чиновники, представники знатних аристократичних родів, архієпископи, єпископи з князівськими титулами, окремі особи, призначені імператором за видатні заслуги у різних галузях державної та громадської діяльності, науки й мистецтва. Верхня палата відігравав скромну роль у питаннях законотворчості. Самостійно вносити поправки до законопроектів вона не мала права. Якщо виникали о-перечки, то палата панів могла відкинути весь законопроект, не окремі поправки. Чисельність верхньої палати не була стабільною і варіювалася в межах від 250 до 300 осіб. Нижня палата палата депутатів - спершу складалася з 353 представників усіх країв імперії. Галичина та Буковина у рейхсраті мали своє численне представництво.Законопроекти спочатку розглядалися нижньою палатою, потім затверджувалися верхньою палатою рейхсрату. Після цього вони санкціонувалися імператором. Без його згоди прийняті рейхсратом закони вважалися недійсними. Водночас конституція дозволяла імператорові (ст. 14) у разі крайньої необхідності, а також у період, коли парламент був розпущеним, видавати закони простим імператорським указом. Цією можливістю імператор користався, коли потрібно було обійти заперечення рейхсрату. За цим же положенням цісар міг затвердити (відхилити) законопроект, якщо він не дістав більшості голосів у третьому, останньому читанні. Депутати здійснювали контроль за виконавчими органами через подання запитів (інтерпеляцій). Нижня палата мала також право призначати комісії для розслідування правильності дій адміністративних органів. Виборча системаСпершу до нижньої палати своїх представників обирали місцеві сейми (до 1873 р.). Згодом запроваджувалися вибори депутатів за куріальною системою, в основу якої було покладено станово-майновий принцип. До першої курії належали великі землевласники, які платили від своїх володінь не менше 100-200 золотих ринських (корон) державного податку. Вони голосували безпосередньо за свого кандидата. З другої курії обиралися депутати від найбільших міст. Вона складалася з буржуазних верств із певним мінімумом податку - духовенства, службовців, учителів, адвокатів, лікарів, цехових майстрів, власників майстерень та ін. Проте до виборів допускалися лише дві третини міського населення (платили більші податки), а бідніша третина мешканців міст виборчих прав позбавлялась. Третя курія - торгово-промислових палат - об'єднувала купців і фабрикантів, які голосували через своїх представників у палатах. Вони також голосували прямо в міській курії та в курії великих землевласників. Четверта курія об'єднувала сільські громади. Так само, як і в містах, до виборів допускалися дві третини сільських жителів із тих, які платили по 8 та більше корон річного податку, а інші права голосу позбавлялися. Окрім того, голосування в курії сільських громад було двоступеневим. У селянській курії, на відміну від інших, спершу у громадах обиралися виборщики (вальмани), які вже потім обирали безпосередньо депутатів. Один виборщик обирався на 500 виборців. Громади, які мали менше 500 виборців, обирали одного виборщика. Власники маєтків (двірських обшарів), які платили не менш як 50 ринських податку, ставали виборщиками без обрання. До виборів не допускалися малолітні й жінки, ті, хто отримував допомогу з публічних фондів, банкроти, засуджені. Виборче право можна було реалізовувати лише в одній громаді. Виборщика обирали усно (з голосу) абсолютною більшістю голосів.
2. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора геологічних наук Київ ~ Дис
3. Иоганн Вольфганг Гёте Фауст
4. і 3 К~п ма~ыналы с~зді табы~ыз
5. Тема лекции 7- НЕРАЗЬЕМНЫЕ СОЕДИНЕНИЯ ДЕТАЛЕЙ МАШИН [1] ОБЩИЕ СВЕДЕНИЯ О СОЕДИНЕНИЯ
6. .Охрана собственного здоровья
7. Вариант 1- формование изделий после тепловой обработки из расплава
8. Рак правой молочной железы ІІІ Б стадия
9. Долгосрочные инвестиции в строительстве
10. ТЕМА 9. ВО СЛАВУ БОГА И ЕГО СВЯТЫХ ПЛАН Введение 1
11. ЛЕКЦІЯ 14 Спортивний рух української діаспори Викладач Гречанюк О
12. Спуск и посадка космических аппаратов
13. Развитие навыков самообслуживания у детей с глубокой умственной отсталостью в условиях лекотеки
14. на тему- Россияне и социальная помощь в старости
15. Хроники Безвременья (Заметки бывшего начальника разведки).html
16. Базы данных в INTERNET
17. Контрольна робота Виконала студентка групи МТУз 1 Перевірила
18. Вариант 1 Понятие об инфекции
19. Методические рекомендации для практических занятий Тема- Некроз
20. Начало в своих снах практически неотличимых от реальности видит погибшую жену