Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
76.Карпатська Україна
Карпа́тська Украї́на — автономна республіка у складі Чехо-Словаччини в 1938–1939, Українська незалежна держава на Закарпатті в березні 1939. Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах у Хусті, було проголошено злуку Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація не дозволили здійснити возз'єднання в єдиній Українській державі. На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 р. і Тріанонського мирного договору 1920 р. Карпатська Україна увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії. Запровадження автономії
Після Мюнхенського договору (30 вересня 1938 року) чехословацький уряд погодитися надати Карпатській Україні статус автономної республіки. 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з А.Бродієм 1938 р. 26 жовтня 1938 року А.Бродія, який проводив проугорську політику, було усунуто і прем'єр-міністром Карпатської України обрано Августина Волошина. Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України з містами Ужгород, Мукачево і Берегово були приєднані до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хусту.
Діяльність
Для захисту незалежності було створено збройні сили Карпатської України — Організацію Оборони «Карпатська Січ»,. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація.
Проголошення незалежності
12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, на яких більшість здобули кандидати Українського Національного Об'єднання. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив державну самостійність Карпатської України. Прийнята конституція Карпатської України , визначила назву держави, державний устрій , державну мову . Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Ю. Ревая. Заступником голови сейму у 1939 року, був С. Росоха. Волошин після проголошення Незалежності звернувся з телеграмою до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною. Німецький консул у Хусті порадив українцям «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд не може, прийняти Карпатську Україну під протекторат».
Окупація Карпатської України
6 березня 1939 року Гітлер вирішив ліквідувати Чехословаччину, окупувавши Богемію і Моравію та давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України. В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. Угорщина, за підтримкою Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. Після зіткнень із чеськими військами під командуванням генерала Прхали, Карпатська Січ бере під контроль територію країни, хоча в цей час угорські війська вже захопили перші українські села: Підгіряни, Кольчине і Коропець. З перших годин вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачево-Берегово-Севлюш. 16 березня 1939 р. зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня, більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами.У гірських районах Карпатської України загони «Карпатської Січі» продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р. У кінці березня 1939 р. президент республіки Августин Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Румунію в еміграцію.
Для України початком Другої світової війни можна вважати 15 березня 1939 року, коли після проголошення 14 березня незалежності Карпатської України угорські війська перейшли кордон з метою повалення нової української держави. На той час держава мала 552 тисячі жителів, з них 70 відсотків - українці. «Карпатська Січ», налічувала 10-12 тисяч вояків, не змогла вчинити опір добре оснащеній 100-тисячній угорській армії . Заклики до Німеччини та Франції нічого не дали, європейські держави вже віддали Східну Європу Гітлеру.Після запеклих боїв Угорщина окупувала територію Карпато-украінської держави Слід зазначити, що збройний спротив невеличкої Карпатської України тривав довше, як спротив Голландії. Ця війна коштувала угорцям 5 тисяч загиблих солдат.
Розвиток подій показав усю складність і суперечливість процесів вересня 1939 року 3 одного боку, з'єднання українських земель відповідало одвічному прагненню народу до соборності. Тому факт об'єднання Наддніпрянської і Наддністрянської України в одній, навіть квазщержавній структурі був із задоволенням сприйнятий більшістю українців
З іншого - такі перетворення відбувалися практично без участі українського населення. Такий хід подій був обумовлений тієї обставиною, що доля України в той час вирішувалася наймогутнішими державами континенту - Німеччиною та Радянським Союзом, виходячи лише з їхніх інтересів, знайдений між ними компроміс - ліквідація Польської держави - і визначив долю Західної України, яка, будучи окупованою в 1919 р Польщею, в 1939 р була анексована СРСР
Ведучи торг із Гітлером за території у Східній Європі, Сталін мав на меті свої політичні плани. Західна Україна цікавила передусім як нове володіння імперії і «зона безпеки». Водночас сталінський режим прагнув покласти край національно-визвольному рухові Галичини та Волині. Гасла возз'єднання українських земель були використані як прикриття таких злочинних намірів. Включивши західноукраїнські землі до складу СРСР, було розгорнуло політику їх радянізації. Була ліквідована стара система управління й впроваджувалася нова - радянська. Поляки-чиновники були звільнені, а на їх місце прибували нові службовці, нерідко малоосвічені виконавці, які не мали відповідної освіти, досвіду, часто не знали української мови, місцевих звичаїв. Красномовними, наприклад, є такі дані: в 1939 р. серед секретарів партійних комітетів 71,4% не мали навіть середньої освіти .
Усе це зумовило суперечливу радянську політику в Західній Україні. З одного боку, створювалися нові українські школи, вузи, лікарні, заклади культури, а паралельно насаджувалася система тотального контролю за населенням, розпочалися масові депортації населення на Північ і в райони Сибіру, арешти і розстріли.
Необхідно наголосити, що включення західноукраїнських земель до складу Української РСР, було подією великої історичної ваги, актом історичної справедливості. Вперше за кілька століть своєї історії українці опинилися в межах однієї держави. Разом з тим, суто механічне з'єднання земель, яке слугувало ширмою для експансіоністських планів Радянського Союзу, без існування власної держави не могло розв'язати української проблеми.
22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на СРСР. Гітлерівські війська швидко просувалися на Схід. Прагнучи утримати країну під контролем, радянське керівництво запровадило в ряді районів воєнний стан, згідно з яким військові власті одержали надзвичайні повноваження. Всі справи, передавалися до воєнних трибуналів. Порядок і організацію в тилу влада забезпечувала за допомогою сили і жорсткого терору.
30 червня 1941 р. був створений Державний комітет оборони (ДКО), який зосередив усю повноту влади в СРСР. Відповідно до його директив протягом перших трьох місяців війни з України до лав Червоної Армії було мобілізовано 2,5 млн чоловік, понад 2 млн працювало на будівництві оборонних споруд.
Розуміючи, що окупація України стане неминучою, Комітет розпочав масову евакуацію важливих заводів, кваліфікованої робочої сили та вчених-спеціалістів у східні райони РРФСР та республіки Середньої Азії. Те, що не можна було вивезти, підлягало знищенню.
30 червня 1941 р. усупереч волі окупантів, у плани яких не входило відновлення самостійних держав на Сході, у Львові ОУН під керівництвом Степана Бандери проголосила Акт відновлення Української Держави і тимчасове державне управління на чолі з головою уряду Ярославом Стецьком. Після відмови відкликання Акта нацистська влада ув'язнила в концентраційні табори верхівку ОУН, заборонивши самочинну організацію українського державного правління і власної адміністрації на місцях. Уже 5 липня фашисти заарештували Бандеру і кинули до концтабору Заксенгаузен, де він перебував до кінця 1944 року. Уже в серпні були роззброєні і припинили своє існування батальйони «Нахтігаль» і «Роланд». У такий спосіб німці намагались задушити прояви національного свідомого життя. Після цього український націоналістичний рух перейшов до підпільних дій. Налякані підпільною діяльністю ОУН, уже у вересні 1941 р. гітлерівці почали масові репресії проти членів цієї організації .
Україна була поділена на декілька частин. Найбільша територія під назвою Райхскомісаріат Україна, що обіймала Правобережжя і більшу частину Лівобережжя з центром у місті Рівне, була передана до рук жорстокого адміністратора Еріка Коха. Райхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів - Дніпропетровськ, Крим, Миколаїв, Київ, Житомир, Волинь-Поділля. Вони, у свою чергу, були поділені на 114 територій. На чолі кожного генерального округу стояв генеральний комісар, якого призначав Гітлер.
Галичина була від'єднана від решти України та включена на правах окремого дистрикту до складу генерал-губернаторства, яке охоплювало польські землі з центром у Кракові. Буковина й частина Південно-Західної України, включаючи Одесу, були передані союзникові Німеччини Румунії під назвою Трансністрія. Наближені до лінії фронту східні області були передані під юрисдикцію безпосередньо німецького військового командування. Що ж до Закарпатської України, то вона ще з 1939 р. залишилась у складі Угорщини сателіта Німеччини.
Політика фашистів в Україні була безжалісною й необачною. Крім жорсткої економічної експлуатації, в результаті якої українська земля стала головним постачальником продуктів , нацисти вирішили використати українське населення як джерело примусової праці. За короткий час такої політики, українці стали вороже ставитися до фашистських загарбників
У таких умовах на Волині та Поліссі, що стали на захист українського населення від загарбників. У ході подальших подій на їхній основі виникла Українська Повстанська Армія , основним завданням якої була оборона місцевого населення. Для цього майже кожний відділ УПА був зв'язаний з певною територією - основу її організаційної побудови становив принцип територіальності .
Остаточно національний рух Опору оформився у військові формування у жовтні 1942 p., коли постала УПА, у лавах якої за весь період перебувало не менш як 400 тис. чоловік . Сила УПА була в тому, що вона мала широку підтримку місцевого населення. Таке поєднання народу і армії давало можливість контролювати величезні території на яких УПА була повноправним господарем.
Кінець грудня 1942 р. став початком вигнання німців з території України, який тривав до осені 1944 року. Українське населення з радістю зустрічало радянські війська, вбачаючи в них визволителів від кривавого фашистського гніту. Але досить швидко сподівання на краще стали розвіюватися. Відчуваючи слабкість своєї позиції в Україні, Сталін особливу увагу на завершальному етапі війни зосередив на відновленні всіх структур тоталітарної системи. Партійно-державне керівництво УРСР очолював Микита Хрущов, який обіймав одночасно посади першого секретаря ЦК КП(б)У і голови Уряду України.
Відновлюючи контроль над усіма сферами життя України, керівництво СРСР використовувало випробувані раніше пропагандистські засоби. Було створено українські комісаріати закордонних справ та оборони. Разом з іншими радянськими республіками УРСР отримала право на дипломатичні зносини з іноземними державами. Як і очікувалося, ці заходи були суто декларативними, адже власної армії Українська РСР не мала, незабаром припинив своє символічне та фіктивне існування наркомат оборони, а дипломатичних стосунків так і не було встановлено з жодною країною.
22 червня 1941 р. з початком війни Німеччини проти СРСР РП ОУН відряджає в Україну спеціальну групу на чолі з Я. Стецьком у складі 100 осіб-фахівців з адміністрації та права.
Вранці 30 червня 1941 р. до Львова ввійшов перший відділ Дружин Українських Націоналістів під командуванням сотника Р. Шухевича. Водночас до Львова надійшли відомості про скоре прибуття до міста також і відділів націоналістичних постанців на чолі з крайовим провідником ОУН І.Климівим-Легендою.
О 20:00 30 червня 1941 р. у приміщенні Товариства «Просвіти» відбулися Національні збори, на яких Я. Стецько зачитав Акт відновлення Української Держави.
Після проголошення Акту Я. Стецько був обраний Національними зборами головою виконавчого органу відновленої Української Держави.
Три десятиліття після смерті Сталіна в історії України можна умовно поділити на два періоди. Перший - це часи «відлиги», коли була зроблена спроба частково реформувати тоталітарну радянську систему. Другий період став часом політичної та ідеологічної реакції, прогресуючого занепаду й розкладу тоталітарної системи. Україна, яка в ці часи, здавалося б, назавжди посіла місце найпотужнішої провінції великої імперії, стала ареною всіх цих подій, що запрограмували ії розвиток у наступні часи.
25 лютого 1956 р. на закритому засіданні XXз'їзду КПРС у Москві перший секретар ЦК партії М. Хрущов виголосив таємну доповідь, присвячену культові особи Й. Сталіна. Вона викликала шокову реакцію в залі. Перед делегатами постав новий образ Сталіна - жорстокого, малокомпетентного тирана, котрий послідовно створював свій культ, безжалісно знищуючи опонентів і вчорашніх соратників. Цей момент можна вважати точкою відліку ланцюгової реакції звільнення радянського суспільства від деяких найбільш одіозних, реакційних рис, що гальмували його розвиток, процесу часткової лібералізації деяких сфер життя суспільства, передусім духовної. Ці часи дістали назву «відлиги».
«Відлига» була викликана не лише особистим бажанням Хрущова чи збігом обставин. Змін вимагало життя. Західний світ вступав в еру тотальної модернізації, пов'язаної з розвитком науково-технічної революції. «Змагання двох систем» вимагало нових темпів у розвитку радянського суспільства, прискорення економічного поступу, підвищення життєвого стандарту. В інтересах самозбереження тоталітарної системи було проведено реформування, звільнення від тягаря надцентралізму, майже повної самоізоляції та духовної скутості. До цього додавалися суб'єктивні прагнення частини партійно-державної бюрократії, зацікавленої у змінах, які б розширили сферу її компетенції за рахунок усунення від влади висуванців сталінської епохи, та міркування боротьби за владу між прибічниками Хрущова й ортодоксальними сталіністами у «верхах».
Тепер, у зв'язку з гострою критикою всього, що було пов'язано з культом Сталіна, комуністичне керівництво потребувало виправдання своєї влади. Сталінські репресії, не випливали з характеру справжнього соціалізму, навпаки - вони були його «викривленням». Звільнений від цих викривлень, соціалістичний лад мав довести свою історичну перевагу над капіталізмом. Ця ідея була покладена в основу нової Програми партії . За двадцять років, запевняв Хрущов, Радянський Союз дожене і пережене США за всіма показниками суспільного виробництва.
Однак, оскільки достатніх фінансових і матеріальних ресурсів для одночасного вирішення всіх завдань, не було, командна система розв'язала цю проблему в традиційному стилі: визначила ключову ланку в ланцюгу завдань і визначила відповідну систему пріоритетів. Такою ланкою на початку 50-х pp. стала продовольча проблема, що вимагала радикальних реформ усього сільськогосподарського виробництва. У результаті в середині 50-х pp. сільське господарство саме завдяки пріоритетності його розвитку вперше за довгі роки стало рентабельним. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954-1958 pp. порівняно з попередньою п'ятирічкою зросла на 35,3%.
Але, починаючи з 1958 p., yсільськогосподарському виробництві почався спад. Реформи здійснювалися непослідовно, суперечливо, хвилеподібно, у режимі «вперед - стоп - назад», несучи на собі солідну печать суб'єктивізму радянського лідера.
Хрущов виявляв надзвичайну нетерплячість у здійсненні свого проекту. Його найбільшою помилкою було, фатальне нерозуміння того, що насправді сталося на Заході у післявоєнні десятиліття. Він старанно вираховував, скільки тонн заліза має виробити Радянський Союз на душу населення, щоб перегнати США. Іронія полягала в тому, що США, як й інші промислово розвинуті країни, у той самий час розвивали нові технології, що не потребували такої кількості металу. На Заході повним темпом йшла науково-технічна революція, що базувалася на використанні нових матеріалів - напівпровідників, пластмаси. Хрущов хотів догнати і перегнати західний капіталізм, але не розумів, що біжить у цілком протилежний бік.
He в усьому його зусилля були марними. Саме за часів Хрущова запущено у космос перший супутник та виведено на орбіту першого космонавта . Це був серйозний виклик Заходу. Україна з її великими ресурсами та потужною паливно-енергетичною базою відігравала велику роль у розвитку економічної інтеграції країн соціалістичного табору. Метою московського керівництва було досягнути такого стану, коли країни «Східного блоку» на чолі з Радянським Союзом становили б єдиний господарський організм. Найвиразнішим проявом цих планів була будова нафто - і газопроводів, що поєднували СРСР з країнами «народної демократії» Центральної Європи.
Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести чистки в рядах правлячої ВКП (б) , розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу».
Розгром троцькістської опозиції
Відразу після смерті Леніна у 1924 утворилося декілька угруповань всередині керівництва партії,кожна з якої претендувала на владу. Троцькому протистояла більшість керівництва країни на чолі з Зінов'євим, Каменєвим і Сталіном, так звана «трійка». Привід до конфлікту з Троцьким був в тому, що, на його думку, необхідно було всіляко сприяти всесвітній революції. При цьому Сталін відстоював концепцію побудови соціалізму в одній країні. Але насправді коренем конфлікту була боротьба за концентрацію всієї повноти влади в руках Сталіна. Троцький був усунутий з займаних посад, його прихильники були витіснені від керівництва Партії і держави. Погляди Троцького («троцькізм») були оголошені ворожою ленінізму дрібнобуржуазною течією. В середині 1920-х років до нього приєдналися Зінов'єв і Камєнєв, які після розгрому Сталіном т.зв. «Нової опозиції» стрімко втрачали владу. В липні-жовтні 1926 року Троцький, Зінов'єв, Камєнєв були виключені з політбюро. Проти «троцькістів» і «зінов'євців» почалися справжні гоніння і репресії. В лютому 1929 р. Троцький був видворений за межі СРСР, а 1940 — вбитий агентом НКВС.
Протягом 1934—1936 років з лав партії було виключено 18,3 % із 1916,5 тисячі її членів, більшість яких було заарештовано і страчено. Зокрема з 1966 делегатів «З'їзду переможців», 1108 було арештовано й більшість із них розстріляні. Пізніше чистки торкнулися також і органів НКВС — з 1 жовтня 1936 р. по 15 серпня 1938 р. було арештовано 2273 чоловік, з них за «контрреволюційні злочини» — 1862. Після приходу Берії за 1939 рік до них додалося ще 937 чоловік.