Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство аграрної політики ТА ПРОДОВОЛЬСТВА України
Таврійський державний агротехнологічний УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра загального землеробства
Методичні вказівки
ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ
спеціальності 6.130102
“Агрономія”
з курсу дисципліни
“Кормовиробництво і луківництво”
Методичні вказівки до лабораторно-практичних занять розглянуто на засіданні Вченої ради факультету переробки та зберігання продукції сільського господарства і рекомендовано до друку.
Протокол № від “ ” 20_____ року
Склав:
Відповідальний за випуск:
Рецензент:
ЗМІСТ
1. Оцінка якості кормів
Мета: Ознайомитися з методами і методиками комплексної оцінки поживності кормів.
Завдання: 1. Законспектувати методику визначення вмісту сухих речовин в зеленій масі кормових культур та рослинних зразках. Розв’язати задачу.
2. Опанувати методику розрахунків енергетичної поживності корму за даними вмісту сухої речовини і клітковини.
Оцінка якості кормів проводиться різними методами: органолептично, за хімічним складом, поживностю, перетравністю, споживанням тваринами. Заключення про якість кормів дають спеціалізовані біологічні лабораторії.
Попередню оцінку кормів визначають органолептично (за кольором, запахом , смаком, консистенцією і однорідністю, а також за відомостями про ботанічний склад, об’єм, фазу вегетації в період заготівлі, термін зберігання. При визначенні якості корма і повної його оцінки відбирають разові проби (виїмки) вручну або пробовідбірниками. Наприклад, з скирти соломи проби відбирають в 9 – 10 місцях із верхньої, середньої і нижньої частини (за виключенням самого верхнього і самого нижнього 30–сантиметрових шарів) . З проб формують вихідний зразок (загальну пробу). З вихідного зразка формують середню пробу (зразок). Якщо партія корму не велика, то загальна проба одночасно може бути 1 середньою. Середню пробу відправляють в агрохімлабораторію на хімічний аналіз, який виконують за відповідною схемою (рис. 2.1 ) .
|
Корм |
|||||
|
Вода |
Суха речовина |
||||
|
Органічні речовини |
Сира зола |
||||
|
сирий протеїн |
білки |
макроелементи |
|||
|
аміни і аміди |
мікроелементи |
||||
|
безазотні |
вуглеводи |
домішки |
|||
|
БАР |
ліпіди |
||||
|
сира клі-тковина |
Рис.2.1. Схема проведення хімічного аналізу кормів рослинного походження
Різницю між масою корму і його загальної вологи називають сухою речовиною. Суха речовина містить всі органічні та неорганічні компоненти кормових засобів. Тому цей показник є важливою характеристикою різноманітних продуктів, що використовуються в раціонах тварин, оскільки тварина певного виду, живої маси та напряму продуктивності спроможна за одиницю часу спожити і використати лише обмежену кількість сухої речовини.
Органічними речовинами кормових засобів називають сполуки, що містять у своєму складі вуглець та є джерелом доступної енергії, яку тварини спроможні використовувати для забезпечення енергетичних потреб: на підтримання життя, ріст та накопичення в тілі тканин, вітворення, виконання рухів і здійснення роботи, виробництва продукції і т.ін.
Органічні речовини за складом елементів розподіляється на сполуки, що мають азот (сирий протеїн), і ті, що не містять азоту (сирий жир, сира клітковина сирі БЕР). В окрему групу відокремлюються біологічно активні речовини (БАР), які містять як азотисті, так і без азотисті сполуки.
Сирий протеїн кормових засобів, крім справжнього білка (складається в основному з амінокислот), містить у своєму складі інші азотисті речовини: аміди, вільні амінокислоти, солі амонію і азотні кислоти, сечовину та ін.
За ліпіди (сирий жир) звичайно приймається маса ефірної витяжки з проби кормового засобу і складається з простих ліпідів і восків, складних ліпідів (гліколіпіди, фосфоліпіди), стеринів (зоостерини, мікостерини, фітостерини), пігментів (каротини, хролофіл, ксантин), смол. Серед всіх органічних речовин ліпіди мають найбільшу концентрацію енергії в одиниці сухої маси. Тому на практиці, коли концентрація енергії в раціоні недостатня, у його склад включають легко перетравні кормові або харчові жири як додаткове джерело доступної енергії.
Дати чітке визначення сирої клітковини аналітичним способом неможливо. За традиційною класифікацією до сирої клітковини відносять нерозчинний у кислотах і лугах залишок корму, який не має у своєму складі протеїну, жиру і золи. Найчастіше це целюлоза, геміцелюлози, лігнін та інші речовини, які утворюють структуру стінки рослинних клітин. У сирій клітковині звичайних кормів міститься 50 – 80 % целюлози, 20 – геміцелюлоз, 10 – 50 % – лігніну.
Безазотисті екстрактивні речовини (БЕР) – це органічні речовини, які не належать до сирої клітковини, сирого жиру і сирого протеїну. До їх складу входять цукри, крохмаль, легкорозчинні компоненти целюлози і геміцелюлоз, органічні кислоти та ін., тобто всі вуглеводи (крім клітковини) і органічні кислоти. Урахування даної групи органічних речовин в основному потрібно для визначення енергетичної поживності кормів.
Частка біологічно активних речовин (БАР) за масою в більшості кормів дуже мала і не відіграє істотної ролі як джерело енергії, проте вони виконують важливу роль регуляторів обміну речовин, які можуть здійснювати позитивний та негативний вплив на реакції обміну речовин в організмі тварин. До БАР належать вітаміни, ферменти, гормони, різні анти поживні та отруйні речовини.
2. зернофуражні культури
1. Злакові зернофуражні.
2. Бобові зернофуражні.
Мета: Ознайомитись з основними морфологічними, біологічними та господарськими особливостями зернофуражних культур.
Завдання: Зробити схематичні малюнки вегетативних органів, описати насіння різних зернофуражних культур, описати вимоги до тепла, вологи, реакцію на довжину дня тощо; визначити урожайність, господарське значення основних зернофуражних культур. Результати записати у вигляді таблиці (табл..4.2)
Основні зернофуражні культури злакові — ячмінь, овес, кукурудза, просо, сорго та ін. Корми з них містять багато вуглеводів, крохмалю і відносяться більше до енергетичних поживних речовин. Перетравного протеїну в них 80—90, рідше — 100—105 г на одну кормову одиницю. Навіть при наявності достатньої кількості зелених кормів в літній період необхідно включати в раціон тварин борошнисті корми, виготовлені із зерна злакових культур. Вони діють як борошняна закваска, покращуючи роботу передшлунків жуйних тварин; злакові зернокормові становлять основу раціону свинопоголів'я і птиці., при цьому не слід розглядати зернофураж із злакових як протеїновий корм, тому що в зеленій масі жита, викожита і особливо бобово-злакових сумішок багаторічних та однорічних трав протеїну цілком достатньо. Для вивчення ботанічно-біологічних особливостей та кормової цінності зернових дайте порівняльну морфобіологічну та господарську характеристику основних злакових зернових культур. Такий аналіз дозволить більш раціонально використовувати їх в практиці кормовиробництва та годівлі сільськогосподарських тварин.
Зерно злакових — ячменю (ярого й озимого), кукурудзи, вівса, сорго як основних культур цієї групи — це вуглеводистий енергетичний корм, який уводять у раціон тварин для поповнення його перетравною енергією. Крім того, зерно злакових має велике дієтичне значення, поліпшує і стабілізує роботу передшлунків жуйних.
Злакові фуражні культури
Морфологічні особливості зернофуражних культур
Коренева система – мичкувата, складається із первинного і вторинного кореня (рис.4.1), а також розрізняють вузлові й опірні корені (у кукурудзи). Первинне коріння проникає в ґрунт, як правило, вертикально, а вторинне – розміщується в ґрунті радіально. Основна маса коріння рослин розміщується в орному шарі ґрунту на глибині до 40 см. У кукурудзи, сорго окремі корені проникають у ґрунт на глибину до 2,5 м, озимої пшениці, жита – до 2,0 м. На малородючих ґрунтах коріння проникає на меншу глибину, ніж на родючих. Коренева система найкраще росте і розвивається за умов, коли температура ґрунту нижча температури повітря, об’ємна маса – 1,1–1,3 г/см3, вологість ґрунту –65–75 %.
Рис.4.1. Коренева система зернових культур:
1 – зародкові або первинні корені; 2 – стеблові або вторинні корені
Залежно від роду зернових змінюється фізіологічна здатність кореневої системи. Так, якщо жито і овес легко засвоюють елементи живлення з важкорозчинних добрив і сполук ґрунту, то пшениця – недостатньо і вимагає наявності в ґрунті легкорозчинних сполук поживних речовин.
Стебло – соломина, циліндричної форми. На стеблах порожнистих або заповнених паренхімою, яка містить цукри (кукурудза й сорго), утворюються міжвузля, вузли. Стебло росте в висоту нижньою частиною кожного міжвузля. Такий ріст називається вставним, або інтеркалярним. Кожне наступне міжвузля росте швидше за попереднє і буде довше за розміром.
Листок лінійної форми, складається з листкової піхви і листкової пластинки. Листки на стеблі можуть бути зігнутими і рівними, які відходять вгору під гострим кутом до стебла. Це так звані еректоїдні листки. Вони більше освітлюються сонцем, сприяють фотосинтезу, збільшують використання ФАР. Завдяки такій будові листків стеблостої кукурудзи, ячменю і вівса можуть бути щільнішими. Качани і колосся при цьому менші, але загальний урожай зерна більший. Піхва листків міцно охоплює міжвузля, надаючи стеблу міцності.
Суцвіття злаків — колос (у ячменю, пшениці, жита) (рис.4.2) , волоть (у вівса, сорго), колосоподібна волоть (у могару, чумизи), качан і волоть (у кукурудзи) (рис.4.3). У хлібів першої групи квітки двостатеві (гермафродитні), у суцвіттях хлібів другої групи є чоловічі й жіночі квітки. У кукурудзи два види суцвіть: чоловіче — волоть, якою закінчується стебло, і жіноче — качан — видозмінена волоть, вкрита обгорткою, що складається з кількох шарів видозмінених листків. Качани закладаються в пазухах листків середнього ярусу, які добре освітлюються сонцем. Висота прикріплення качанів має велике технологічне значення. Чим вище вони прикріплюються (90— 130 см), тим щільніше стеблостій, вищий урожай, кращі умови його збирання, менші втрати. Певне значення має також напрямок рядів у широкорядних посівах; коли він південний, рослини краще освітлюються.
Рис.4.2. Суцвіття колосових злаків:
а, б – м’якої остистої і безостої пшениці; в – твердої пшениці; г – жита;
д, е – багаторядного та дворядного ячменю.
Плід зернових злаків – зернівка, яка складається із зародку, ендосперма, насіннєвої і плодової оболонок (рис.4.3).
|
1, 2 – плодові оболонки; 3, 4 – насінні оболонки; 5 – алейроновий шар; 6 – щиток; 7 – брунька; 8 – зародок; 9 – зародковий корінець; 10 – ендосперм; 11 - чубок |
Рис.4.3. Будова зернівки пшениці
У зародку зосереджені зачатки майбутньої рослини. В нижній частині зародку знаходяться зародкові корінці, вище розташовується первинне стебло з зачаточними листочками. Зародок складає: у пшениці, жита, ячменю – 2 – 2,5%, вівса – 3 – 3,5%, кукурудзи – 10% маси зернівки.
Біля зародку розташований щиток — єдина насіннєва доля зерна. Своєю сисною стороною він прилягає до ендосперма, який містить запас поживних речовин.
В ендоспермі розрізняють зовнішній алейроновий шар, що безпосередньо прилягає до оболонки зерна, і внутрішню борошнисту частину.
Алейроновий шар, як правило, представляє один ряд клітин кубічної форми, що містять темно–жовті алейронові зерна (тверді відкладення запасних білків). У зернівок ячменю цей шар налічує 3 – 5 рядів клітин. В середньому алейроновий шар складає 6-8% маси зернівки.
Борошниста частина ендосперма складається з клітин, заповнених крохмальними зернами, у проміжках між якими знаходяться білкові речовини. Борошниста частина складає 80-85% маси зернівки.
Плодова і насіннєва оболонки захищають зерно від дії зовнішніх умов і від різних збудників грибних хвороб. Чим товстіша оболонка, тим більше відходів борошна. Оболонки складають 5-7% маси зернівки.
Поділ зернофуражних культур на хліби першої та другої групи
Зернокормові злакові належать до хлібів першої (ячмінь, овес, кормова пшениця, тритикале) і другої (кукурудза, сорго, могар, просо) груп. У всіх злаків зерно — однонасінний плід зернівка з тонким оплоднем, який зрісся з насінням. Зернівки ячменю, вівса, проса, сорго, могару, чумизи вкриті лусочками або плівками. Голі зерна в кукурудзи, інколи в ячменю і вівса, у сорго бувають голі і плівчасті.
У хлібів першої групи на опуклій (спинній) частині зернівки є добре помітний зародок, на протилежній (черевній) частині — поздовжня борозенка, більш чи менш глибока. У кукурудзи, сорго та інших злаків другої групи такої борозенки немає.
Основні відзнаки хлібів першої та другої групи наведені у табл.4.1.
Таблиця 4.1
Морфологічні ознаки хлібів першої та другої групи
|
Ознаки |
Хліба першої групи |
Хліба другої групи |
|
1. Наявність повздовжньої борозни |
є |
відсутня |
|
2. Проростає зародковими корінцями |
декількома |
одним |
|
3. В колосі розвинуті краще квітки |
нижні |
верхні |
|
4. Вимоги до тепла |
невисокі |
високі |
|
5. Вимоги до вологи |
високі |
менші (окрім рису) |
|
6. Форми |
озимі і ярі |
ярі |
|
7. Рослини за тривалістю дня |
довгого |
короткого |
|
8. Розвиток у початкових фазах |
швидкий |
повільний |
Фази розвитку зернових злакових культур
Під ростом розуміють видимі морфологічні зміни рослин протягом вегетації, які полягають у збільшенні лінійних розмірів окремих органів та їхньої маси, що помітно змінює габітус рослини, а під розвитком – візуально невидимі фізіолого-біохімічні якісні зміни, які відбуваються в рослині у процесі обміну речовин і приводять до появи нових органів, утворення та формування насіння.
Розрізняють такі фази вегетації злаків: проростання, сходи, кущіння, вихід у трубку, колосіння (викидання волоті у волотистих злаків), цвітіння, наливання і стиглість зерна (молочна, молочно-воскова, воскова і повна). У кукурудзи кущіння виражене слабко або не спостерігається зовсім. У неї розрізняють такі фази розвитку: сходи, 2—3, 3—4, 5—6 та інша кількість листків, викидання волоті, утворення качанів, цвітіння, стиглість зерна (молочна, молочно-воскова, воскова і повна).
Початком фази вважається період, коли її досягли на посівній площі 5 – 10% рослин, повною – коли її досягли 50- 75% рослин.
При проростанні зернівки першими починають ріст зародкові корінці. Слідом за ними розростається стебельце з листочками, які під прикриття колеоптиля пробиваються крізь посівний шар ґрунту. Після появи на поверхні колеоптиль припиняє свій ріст і на поверхні ґрунту з'являється перший зелений листок, що є свідченням переходу рослин у фазу сходів.
Для зернових культур характерним біологічним процесом є утворення бічних пагонів і вторинних коренів на підземному стебловому вузлі, який називається вузлом кущення. Це надзвичайно важливий і складний орган з великим запасом пластичних речовин. При загибелі листків і стебел вузли кущення здатні відтворити нові пагони з листками і нову кореневу систему. У більшості хлібів кущення починається при наявності у рослин трьох листків: у цей час надземний ріст рослин тимчасово припиняється, і пластичний матеріал активніше спрямовується у вузол кущення на галуження головного стебла з формуванням бічних пагонів. Коли з пазухи першого листка головного пагона з'являється листок першого побічного пагона, настає фаза кущення (рис.4.4.).
|
1 – зернівка; 2 – первинні корені; 3 – бічні пагони із зародкового вузла; 4 – підземне стебло; 5 – бічний пагін із вузла кущення; 6 – головний пагін; 7 – вузол кущення; 8 – вузлові вторинні корені |
Рис.4.4. Кущення пшениці
У злакових культур ще у фазі кущення (при розрізі рослини вздовж) можна виявити стебельце з дуже короткими міжвузлями. Ріст міжвузлів починається з нижнього, яке безпосередньо розміщене над вузлом кущення. Після нього розростається друге, потім – третє, за ним – наступні. Фаза трубкування відзначається тоді, коли над поверхнею ґрунту (на висоті біля 5 см) піднімається верхній вузол головного стеблового пагона.
Колосіння у колосових (викидання волотей – у волотевих) відзначається, коли з піхви верхнього листка з'являється половина суцвіття.
Цвітіння у перехреснозапильних (жито, кукурудза) злакових відбувається у відкритих квітках, пиляки яких з'являються на поверхні, розтріскується і пилок розноситься вітром; а в самозапильних (пшениця, ячмінь, овес, просо, рис) пиляки достигають і розтріскуються до розкриття квіток і власний пилок потрапляє на приймочку в закритій квітці. Цвітіння супроводжується заплідненням, при якому пилок, який попав на рильце приймочки, проникає у зав'язь і запліднює насіннєву бруньку. В зародку, що утворився, починають розвиватися різні його частини, зерно досягає максимальної довжини, а клітини ендосперма заповнюються поживними речовинами – проходить налив зерна, що продовжується до настання зрілості.
Розрізняють три стадії достигання зерна: молочну, воскову та повну стиглість. Молочна стиглість – колір зернівки зелений, консистенція ендосперму переходить із водянистого у молочний стан (при надавлюванні виділяється “молочко”), вологість – біля 60 – 40%. При восковій стиглості оболонка зерна жовта, ендосперм - восковидний, щільний, вологість - біля 30%. До кінця цієї фази рух поживних речовин у ендоспермі закінчується. При повній стиглості ендосперм твердий, при зломі – борошнистий або скловидний, оболонка щільна, шкіряста, забарвлення зерна типове, вологість 22 – 15%.
Бобові фуражні культури
Листя бобових, які використовують у польовому кормовиробництві, буває перистим — у бобів, гороху, чини, трійчастим — у сої, квасолі і пальчастим — у люпину. Рослини з перистим листям не виносять сім'ядоль на поверхню, виносять їх рослини з трійчастими і пальчастими листками. На посівах рослин, які виносять сім'ядолі на поверхню, слід обережно здійснювати догляд: до і після появи сходів боронувати треба легкими боронами мілко, зокрема після появи сходів, коли утворюються перші справжні (примордіальні) листочки.
Коренева система зернобобових проникає у ґрунт на глибину 1,5 — 2 м. Стебло сої, бобів, люпину не полягає і до збирання зберігає вертикальне положення; у гороху і чини стебла виткі.
Квітки бобових мають характерну будову, яка нагадує човен, парус і крила. У квітці 10 тичинок і маточка. Зав'язь одногнізда з кількома насінними зачатками. Квітки окремі або суцвіття у пазухах листків. Плід — біб, містить 3-9 насінин. У люпину (крім шорсткого) і пелюшки боби, як правило, не розтріскуються, у сої, гороху — розтріскуються слабко. Насіння буває різне за формою, розмірами, забарвленням, розрізняється будовою і розміщенням насінного рубчика. Зародок складається із сім'ядоль, зародкового корінця, бруньки, що міститься між сім'ядолями. Сім'ядолі містять запасні поживні речовини, які рослини використовують при проростанні.
У період вегетації бобових розрізняють фази: сходів, утворення пагонів, галуження, бутонізації, цвітіння, утворення бобів, росту бобів, наливання насіння, дозрівання насіння.
Кожний вид зернобобових має скоростиглі, пізньостиглі й середньостиглі сорти. Пізньостиглі рослини найчастіше розвивають більшу вегетативну масу. Поєднання сортів різних строків дозрівання дає змогу організувати планомірне їх збирання без втрат.
Вимоги до температури у бобових неоднакові. Так, горох проростає при температурі від 4 — 5 до 6—12 °С, люпин і кормові боби — від 5 - 6 до 9 – 12 °С, соя — від 10 - 11 до 18 - 20 °С. Розрізняють види, стійкі проти низьких температур (горох, пелюшка), менш стійкі і такі, для яких початкова температура проростання має бути не нижчою за 9 - 10 °С (чина, соя, квасоля).
Для гарантованого дозрівання насіння більшість зернобобових слід висівати якомога раніше. Потреба у волозі в період проростання у них становить не менш як 110—140% маси насіння. Коефіцієнт водоспоживання коливається від 340 до 800.
Розрізняють рослини довгого (горох, боби, люпин, пелюшка), короткого дня (соя) і нейтральні (чина, нут, квасоля). Є сорти в кожної культури, які реагують нейтрально на коливання тривалості дня.
Найбільш придатні для зернобобових нейтральні суглинкові і супіщані ґрунти. Бобові добре реагують на вапнування. Непридатні для них (крім люпину) кислі і піщані, а також надмірно зволожені ґрунти.
Насіння бобових відрізняється від насіння злакових міцною шкірястою оболонкою, овальною формою, наявністю сім'ядоль і насінного рубчика, мікропіле й халази. Міцна, малопроникна для води або зовсім водонепроникна оболонка характеризується стовпчастою будовою клітин (палісадні клітини). Для поліпшення проростання, наприклад дрібнонасінного люпину, інколи потрібно скарифікувати його насіння.
3. Однорічні кормові трави
Мета: Ознайомитися з морфологічними, біологічними, екологічними та господарськими особливостями однорічних кормових трав родин злакові, бобові та капустяні.
Завдання: Записати морфологічні, екологічні та господарські особливості основних однорічних трав у вигляді таблиці (табл..5.1).
Однорічні кормові трави поряд з багаторічними займають значне місце в системі кормовиробництва як джерела зелених кормів, сіна, сінажу, силосу, кормів штучного сушіння. Основні види та сорти їх належать до родин злакових (Роасеае) та бобових (Fabaceae). Крім планових посівів, їх часто використовують для пересівів (насівів) багаторічних трав, коли вони зріджуються або випадають внаслідок несприятливої зимівлі.
Залежно від грунтово-кліматичних умов однорічні кормові культури займають різну питому вагу в структурі посівних площ. При недостатньому зволоженні та відсутності зрошення площі посіву їх збільшують, тому що ряд видів може вегетувати і тоді, коли відростання та ріст багаторічних трав погіршується або припиняється.
При раціональному використанні однорічних кормових трав можна одержати 2—3 врожаї (укоси) за рік, тому за кормовим та агротехнічним значенням їх можна прирівняти до багаторічних трав при використанні останніх на 2—4 укоси. За інтенсивністю наростання зеленої маси деякі однорічні трави та травосумішки не тільки не поступаються, але й переважають багаторічні трави (викоовес, суданська трава, буркун, горох кормовий та ін.).
Однорічні злакові кормові трави
Однорічні злакові кормові культури практично незамінні в кормових сівозмінах та зайнятих парах польових та кормо-польових сівозмін. Наприклад, райграс однорічний, суданська трава, соргосуданкові гібриди, пайза здатні швидко відростати після скошування і давати декілька укосів з одного поля.
Вирощують однорічні злакові для одержання різних видів кормів: свіжої зеленої маси, сіна, сінажу та силосу, трав'яних гранул та брикетів.
Кормові якості більшості однорічних кормових культур високі: 100 кг зеленої маси містить 18—24 кормові одиниці та 90—110 г перетравного протеїну.
Більшість районованих родів, видів та сортів мають високий коефіцієнт розмноження (від 15—20 до 60—80 і більше), що дозволяє налагодити ефективне насінництво.
Найбільш поширені серед однорічних кормових трав суданська трава та райграс багатоукісний. До кормових однорічних культур можна віднести також кормові сорти жита, пшениці, тритикале та вівса. Для південних районів перспективні африканське просо і теф, що відрізняються високою посухостійкістю та доброю оплатою одиниці вологи. Всі однорічні злакові трави добре реагують на удобрення та зрошення. Більшість з них на одиницю сухої речовини врожаю споживають на 15—20% менше вологи, ніж багаторічні трави. Тому їхнє значення особливо зростає в районах нестійкої культури багаторічних трав (з нестачею вологи, сухим жарким кліматом або з холодними малосніжними зимами та ін.).
Морфологічні особливості. Коренева система однорічних злакових трав мичкувата, стебло — переважно соломина з вузлами та міжвузлями, лист лінійний з паралельним жилкуванням, піхвою, язичком, волосками; суцвіття — колос, несправжній колос (султан), волоть; квітка захищена двома квітковими лусками, може бути дво-, або однодомна. Рослини переважно однодомні. Плід — зернівка (гола, плівчаста, мала або велика).
Біологічні і екологічні особливості характеризуються особливостями кущення, облистненістю, висотою рослин, довжиною вегетаційного періоду, строками цвітіння та дозрівання зерна, отавністю (добра чи задовільна), урожайністю, вимогами до умов середовища.
До господарських особливостей однорічних трав можна віднести їхню кормову цінність, поживність, поїдання, перетравність, придатність використання на зелений корм, випас, сіно, сінаж, силос, для виробництва трав'яного та сінного борошна, брикетів, гранул та ін.
Суданська трава цінна кормова культура для зони Степу. Використовується насамперед на зелений корм і сіно. За хімічним складом суданська трава характеризується такими показниками: в ній міститься 16% протеїну, 28% клітковини, 2,9% жиру, 43% безазотистих екстрактивних речовин. На корм використовується і насіння суданської трави. Використовується також як пасовищна культура. Урожайність з 2-3 укосів досягає 400-600 ц/га, при зрошенні - 700-800 ц/га. Урожайність сіна складає 50-100 ц/га, насіння - 6-18 ц/га.
Суданська трава (Sorghum sudanensis Piper.) має дуже розгалужену мичкувату кореневу систему, яка проникає в грунт на 3 м і більше. Стебла зелені, не опушені, 1,5-3,0 м заввишки, зібрані в прямий або напіврозгалужений кущ. Серцевина стебел суха, губчаста. Листя широке, 30-70 см завдовжки. Суцвіття - волоть завдовжки до 40 см. Зернівка плівчаста, овально-еліптична, темно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 10-12 г (рис. 5.1).
Рис.5.1. Суданська трава Рис.5.2. Могар
Суданська трава - теплолюбна рослина. Мінімальна температура проростання насіння 8-10°С. Оптимальна - 20-30°С. Сходи при заморозках мінус 3-4 С гинуть. Сума ефективних температур у залежності від скоростиглості сорту від 2200 до 3000°С. До вологи набухання і проростання насіння поглинається до 40-50% води від його маси. При достатній вологості ґрунту і кількості тепла суданська трава вегетує до пізньої осені. На утворення 1 т сухої речовини використовує із ґрунту 25-30 кг азоту, 6-7 кг фосфору і 15-17 кг калію. Суданська трава — рослина короткого дня. Вегетаційний період триває 100-120 днів.
Могар - цінна кормова культура. Його вирощують на зелений корм, сіно, силос. У 100 кг зеленої маси міститься 17 корм, од. і 1,8 кг перетравного протеїну. Сіно за поживністю не гірше сіна лучних трав. У 100 кг його міститься 57 корм. од. і 6,5 кг перетравного протеїну. Використовують могар і як пасовищну культуру, особливо в посушливих районах. Його можна вирощувати в змішаних посівах з однорічними бобовими культурами. Вирощують могар в Лісостепу і Степу. Урожайність зеленої маси 200-300 ц/га.
Могар (Setaria italica mocharium Abf.) має мичкувату кореневу систему, яка заглиблюється в ґрунт на 1,5-2 м. Стебло опушене, розділене на 12-16 міжвузль. Кущ складається з 2-7 стебел. Листки світло або темно-зелені, довжиною 45-50 см. Маса листків складає 45-55%. Суцвіття - колосоподібна волоть вкрита щетинками. Зернівка яйцеподібна, жовта, плівчаста. Маса 1000 насінин 1,5-3 г (рис. 5.2).
Могар — теплолюбна рослина. Оптимальна температура для проростання насіння 10-12 С. Заморозки не витримує. Посухостійкість могару висока. Транспіраційний коефіцієнт 302. Оптимальна вологість для росту рослин 60% НВ. До ґрунтів могар невимогливий. З 1 т сіна він виносить з ґрунту 17-20 кг азоту, 4-5 кг фосфору та 15-17 кг калію. Тривалість вегетаційного періоду в залежності від сорту і умов вирощування 90-130 днів.
Райграс однорічний - цінна кормова культура. Сіно і зелену масу добре поїдають всі види тварин. У 100 кг зеленої маси міститься 20 корм. од. і 2,1 кг перетравного протеїну. Вирощується в Лісостепу, на Поліссі, в західних районах України. Врожайність 200-500 ц/га.
Райграс однорічний (Lolium multiflorum Lam.) мас мичкувату кореневу систему. Висота рослини 70-80 см. Кущ нещільний, стебла неопушені з 5-6 міжвузлями. Листя широке. Облистненість до 50%.
Суцвіття - циліндричний рихлий колос. Насіння сірого кольору. Маса 1000 насінин 2,5-3,0 г.
Насіння починає проростати при температурі 1-4°С. Оптимальна температура проростання 20-25°С. Сходи добре витримують заморозки мінус 2-3°С. Вологолюбна рослина, добре відростає, дає 4-5 укосів. Погано переносить посуху. Кращими для вирощування райграсу є родючі глинисті, супіщані і чорноземні грунти. Райграс швидко формує надземну масу. Після з'явлення сходів до першого скошування минає 40-45 днів.
Однорічні бобові кормові трави
Однорічні бобові трави є цінним джерелом кормового протеїну. Вони широко використовуються в польовому кормовиробництві як в одновидових, а ще більше в змішаних посівах із злаковими, капустяними (ріпаком, суріпицею, олійною редькою, гірчицею білою, соняшником та ін. Для ефективного вирощування їх важливо мати добре налагоджене насінництво.
Морфологічні особливості однорічних бобових трав — коренева система стрижнева, форма стебла (прямостояче, витке, сланке, повзуче, припідняте), тип листків (трійчаті, пірчаті, пальчаті), суцвіть (головка, китиця, поодинокі квітки), квітів (метеликові), плодів (одногніздні, дво- та багатонасінні боби).
Біологічні і екологічні особливості — наявність сім'ядоль (виносяться, не виносяться на поверхню ґрунту), довжина періодів сівба—сходи, сходи—цвітіння, цвітіння—достигання, отавність, вимоги до освітлення та довжини дня (рослини короткого та довгого дня), тепла (теплолюбні, холодостійкі), форми рослин (озимі, ярі та зимуючі), відношення до родючості грунту та реакції ґрунтового розчину.
До господарських особливостей відносяться: кормова цінність, поживність, використання (на сіно, сінаж, силос, зелений корм, випас, для виробництва трав'яного борошна та ін.).
Розрізняють власне кормові однорічні трави (вика яра, озима — волохата та паннонська, буркун однорічний, однорічні види конюшини: шабдар, олександрійська, підземна, серадела) і кормові сорти зернофуражних культур (горох, боби, соя, люпин, чина та зернофуражні (продовольчі сорти гороху, сої, чини).
Вика яра важлива однорічна бобова трава для лісостепових і поліських районів України. Зелена маса, сіно і насіння містять багато перетравного протеїну, мінеральних солей і вітамінів. За кормовою цінністю не поступається багаторічним бобовим травам. У 100 кг повітряносухої маси міститься 46 корм. од. і 123 г перетравного протеїну на 1 корм. од. Вику яру вирощують як парозаймаючу культуру і в проміжних посівах. За високого рівня агротехніки врожайність зеленої маси вико-вівсяної суміші досягає 250-300 ц/га.
Вика яра (Vicia sativa L.) має стрижневий корінь, який проникає на глибину до 1 м. Стебло тонке, заввишки 60-70 см. Листя парно-пірчасте. Плід - багатонасінний біб, який легко розтріскується при достиганні. Насіння темне, сіро-зелене. Маса 1000 насінин 50-75 г (рис. 5.3).
|
Рис.5.3. Вика яра |
Рис.5.4. Вика озима |
Вика яра - холодостійка, вологолюбна рослина. Насіння її починає проростати при температурі 2-3 С, а сходи витримують заморозки до мінус 6-7 С. Оптимальна температура для формування вегетативних органів 12-16 С, а для достигання насіння - 16-20°С. До вмісту вологи в ґрунті особливо чутлива в період цвітіння і утворення плодів. Транспіраційний коефіцієнт 400-500. Вика яра - рослина довгого дня. Період вегетації триває 75-90 днів.
Вика озима. За кормовими якостями зеленої маси і сіна вика озима переважає вику яру. В сухій масі вики озимої міститься 22-24% протеїну. Вика озима цінний бобовий компонент для сівби її в суміші з житом і озимою пшеницею на зелений корм, сіно й силос. Вирощують вику озиму переважно в Лісостепу.
Вика озима (Vicia villosa Roth.) має стрижневий корінь, який проникає на глибину 1,7-2,0 м. Стебло тонке, вилягаюче, заввишки 100-120 см. Листя парнопірчасте з 6-8 парами листків. Суцвіття - багатоквіткова китиця. Плід багатонасінний біб. Насіння чорного або темно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 25-30 г (рис. 5.4). Вика озима — перехреснозапильна рослина. Цвіте переважно при осінній сівбі. У суміші з житом і пшеницею скошується через 60-65 днів від початку весняного відростання. Може давати 1-2 отави.
Вика озима невибаглива до тепла. Насіння починає проростати при температурі 2-3 С. Сходи витримують заморозки мінус до 5-6°С. Зимостійкість і морозостійкість її невисока. Вика озима вологолюбна рослина, тіньовитривала, до грунтів не вибаглива. Добре росте на суглинистих, супіщаних і удобрених піщаних ґрунтах.
Кормовий горох (пелюшка) використовують на зелений корм, силос, сінаж, сіно. Зелена маса містить 20-22% сухої речовини, а в ній 18-22% протеїну, 3-4% жиру, 20-22% клітковими. Насіння кормового гороху - цінний концентрований корм. У насінні міститься 21,9% протеїну. В Україні його вирощують у лісостепових і степових районах. На сортодільницях Лісостепу середній урожай зеленої маси кормового гороху 250-350 ц/га, насіння 20-25 ц/га.
Кормовий горох (Pisum arvense L.) - однорічна бобова рослина. Коренева система стрижнева. Стебло заввишки до 1 м. Листя парно-пірчасте. Квітки червоно-фіолетового кольору. Плід - багатонасінний біб. Насіння округло-кутасте з невеликими вм'ятинами, сіре, буре, чорне. Маса 1000 насінин 150-170 г.
Насіння проростає при температурі 1-2 С. Сходи витримують заморозки до мінус 4-6°С. Пелюшка - вологолюбна рослина. Най більше потребує вологи в період від бутонізації до масового цвітіння. Це рослина довгого дня. До ґрунтів невибагливий. Проте краще росте на родючих нейтральних або слабокислих ґрунтах. Добре реагує на внесення фосфорно-калійних добрив. Вегетаційний період 85-110 днів.
Однорічні види конюшини
Конюшина багряна (Trifolium incarnatum L.) - однорічна рослина. Корінь стрижневий, стебла товсті, заввишки 50-60 см. Листки зворотно-серцеподібні, великі. Суцвіття -головка. Насіння вдвічі більше, ніж у конюшини лучної.
Конюшина персидська (шабдар) (Trifolium resupinatum L.) - однорічна яра або озима рослина. Коренева система стрижнева, заглиблюється в ґрунт на 2-2,5 м. Стебла залежно від екотипу заввишки від 40-50 до 150-200 см. Листя трійчасте. Суцвіття - напівкулясті головки. Квітки лілово-рожеві, пахучі. Конюшина персидська перехреснозапильна, медоносна культура. Плід - однонасінний біб. Маса 1000 насінин 1,6-1,7 г. Вегетаційний період 80-135 днів. Формує 2-3 укоси, добре відростає. Урожайність 300-400 ц/га за 2-3 укоси і 500-600 ц/га - за умови зрошення. Вирощують на зелений корм і сіно. За поживністю прирівнюється до конюшини лучної.
Серадела. Сераделу використовують на зелений корм, сіно, силос і зелене добриво. Утворює ніжну вегетативну масу, яка за сухою речовиною містить до 16% протеїну. Сіно серадели за якістю близьке до сіна конюшини. В 1 кг сіна міститься 32,2 мг каротину. Зелена маса і сіно високопоживні, добре поїдається тваринами. Серадела також використовується як цінна пасовищна культура. Вона стійка до витоптування, не викликає тимпанії у тварин. Після скошування швидко відростає і формує отаву, яку можна використовувати на корм або зелене добриво. Поширена в поліських і західних районах. При високій агротехніці дає 250-350 ц/га зеленої маси, або до 50-60 ц/га сіна.
Серадела (Ornithopus sativus L.) - однорічна трав'яниста рослина. Коренева система стрижнева, проникає на глибину 125 см. Кожна рослина утворює від 5 до 16 стебел заввишки 50-70 см. Листки непарнопірчасті. Суцвіття - китиця. Квітки блідо-рожеві. Плід - біб у вигляді пташиної лапки. Насіння дрібне, коричневе або зеленувате. Маса 1000 насінин 3-4 г.
Насіння починає проростати при температурі 1-3 С. Сходи витримують заморозки до мінус 5-7 оС. Серадела досить морозостійка рослина. Вибаглива до вологи. Період цвітіння розтягнутий, внаслідок чого достигання недружнє, наступає через 105-110 днів.
Однорічні капустяні кормові трави
Найпоширеніші капустяні культури: озимі — ріпак, суріпиця, перко, ярі — олійна редька, ріпак, гірчиця біла, кормова капуста. Як культури проміжної сівби, вони використовуються для одержання зеленої маси в ранньовесняний та пізньоосінній періоди. Капустяні — цінне джерело повноцінного протеїну, вуглеводів, макро- та мікроелементів, вітамінів. Ранній свіжий зелений корм з капустяних сприяє відновленню резервної лужності організму тварин. На фоні капустяних краще використовуються солом'яна різка, полова та інші корми.
В осінній період олійна редька, гірчиця біла, ріпак, кормова капуста дозволяють набагато продовжити період дії зеленого конвеєра.
В капустяних культурах міститься близько 12—16% сухої речовини. Кілограм зеленої маси має 0,10—0,14 кормової одиниці, містить 12—20 г перетравного протеїну, 1,6—2,0 г кальцію, 0,5—1,0 г фосфору, 40—60 мг каротину. Хімічний склад капустяних змінюється в залежності від сорту, агрофону, часу збирання врожаю, фази вегетації, грунтово-кліматичних умов. Через вміст великої кількості води згодовувати їх необхідно разом з менш обводненими кормами. Для заготівлі силосу їх використовують разом з стеблами кукурудзи, сорго або з соломою. Зелена маса капустяних — добрий соковитий корм для свиней, овець, птиці.
Технологія вирощування капустяних культур нескладна. Вони добре відзиваються на добрива і вирощувати їх можна практично скрізь. Але важливою умовою успішного росту їх є достатнє зволоження.
Коротка характеристика основних капустяних культур
Ріпак озимий (Brassica napus V. oleifera, biennis) на Україні у XVIII—XIX ст. називали свиріпою, пізніше — ріпаком. В культурі представлений озимою та ярою формами, більше поширена перша. Восени частіше виростає у вигляді розетки з дев'ятьма листками, але іноді утворює і укісну масу. Стебла утворюються переважно навесні (інколи з осені), висота їх 80—130 см. Сизо-зелені листки з восковим нальотом, нижні — на черешках, верхні — сидячі, наполовину обгортають стебло. Квіти яскраво-світло-жовті, плоди — стручки з носиком, насіння — кулясте, сірувато-чорне, темно-коричневе діаметром 1,5—2,5 мм. Маса 1000 насінин 4—8 г.
Ріпак ярий (Brassica napus V. oleifera–annua) може використовуватися для сівби як в чистому виді, так і в сумішках з однорічними травами та кукурудзою. Висота стебел 150— 180 см, облистненість близько 43%, листки пірчасті, суцвіття — нещільна китиця. Морфологічна будова аналогічна будові озимого ріпака, а продуктивність нижча. Уражується, як і озимий ріпак, головним чином хрестоцвітими блішками. Вологолюбна рослина. В зеленій масі міститься до 14% сухої речовини. Добре поїдається всіма видами тварин.
Суріпиця озима (Brassica rapa V. oleifera) подібна до ріпака, але з більш розсіченим листям. Висота рослин 100— 140 см, листки ланцетні, неопушені, нижні розсічені, дещо кучеряві, верхні — цільнокраї, розміщені в основному спірально по стеблу. Облистненість 45—47%, суцвіття — жовто-лимонна китиця. Стручки неопушені, притиснуті до стебла, поверхня їх бугриста. Насіння червоно-коричневе, кулясто-еліптичне, в стручку 15—25 шт. Маса 1000 насінин — 2,8—3 г.
Суріпиця містить перетравного протеїну 15—16% від сухої речовини. Зимостійка, але в малосніжні зими, як і ріпак, може підмерзати. Дає зелену масу на 5—10 днів раніше, ніж ріпак. Має широкий спектр використання. Зимостійкість вища, а вимоги до попередників та строків сівби менші, ніж у ріпака.
Редька олійна (Raphanus sativus) до останнього часу відносилась до малопоширених рослин. Проте з середини сімдесятих років використовується у весняних, післяукісних та післяжнивних посівах в системі зеленого конвеєра. Це трав'яниста однорічна рослина. Стебла її досягають 160 см висоти, листя ліроподібнопірчате, квіти блідо-фіолетові або білі. Стручки довжиною 5—6 см з носиком, насіння світло-коричневі, округлі, маса 1000 насінин — 8—12 г.
Це вологолюбна рослина з коротким вегетаційним періодом (40—50 днів від сходів до цвітіння). Навіть в післяукісних та післяжнивних посівах вона дає в Київській області до 300 ц/га високобілкової зеленої маси. Мало пошкоджується шкідниками і хворобами. Холодостійка. Поїдають її всі види худоби і птиці. Містить 12—14% сухої речовини, протеїн, сірку, фосфор, кальцій, каротин.
Перко — гібрид тетраплоїдної озимої суріпиці і тетраплоїдної китайської капусти, Використовують як післяжнивну і озиму проміжну культуру переважно для одержання зеленого корму. На силос можна використовувати тільки в суміші з культурами, які містять багато сухих речовин. Має дуже розгалужену стрижневу кореневу систему. За зовнішніми ознаками мало відрізняється від ріпака та суріпиці, має соковиту зелену масу, облистненість — до 50%. Проте відрізняється більшою вологолюбністю та дещо меншою зимостійкістю. На зволожених та поливних землях може використовуватися для ранньовесняного посіву Має добру або задовільну отавність, урожай зеленої маси за декілька укосів досягає 600 ц/га. Відрізняється швидким наростанням вегетативної маси (за 25—30 днів формує урожай 150— 200 ц/га зеленої маси).
Кормова капуста (Brassica subspontanea Lirg.) — цінна кормова культура в системі зеленого конвеєра, добрий корм для птиці та овець.
Можна сіяти рано навесні, в післяукісних та післяжнивних посівах. Це дворічна рослина, перехреснозапильник. В перший рік утворює стеблеплід. Особливо цінні сорти з тонкими гілкуватими стеблеплодами, висота рослин до 1,5 м, в післяукісних та післяжнивних посівах — 60— 80 см. На другий рік із бруньок, розташованих у пазухах стеблеплода виростають квітоносні пагони. Квіти яскраво-жовті, мають 6 тичинок та приймочку. Плід — стручок, розвивається із приймочки. Насіння округле, сірувато-чорне. Маса 1000 насінин — 3—5 г.
Культура дуже холодостійка, дякуючи чому на Україні може збиратися до грудня місяця. Використовується на зелений корм та на силос.
Кормова капуста — кращий молокогінний корм, підвищує жирність молока, багата на вітаміни А, В, С, Є та К (особливо А і Є), які добре зберігаються в силосі.
Урожайність за весняної сівби 400—700 ц/га, в післяукісних посівах 300—400, післяжнивних — до 300 ц/га.
Вологолюбна, порівняно посухостійка рослина при недостатньому зволоженні. Продуктивно використовує осінні опади та інтенсивно нарощує масу в цей період, добре реагує на органічні та мінеральні добрива. До грунтів менш вимоглива за білокачанну капусту. Непридатні для неї легкі піщані, запливаючі, заболочені та солонцюваті грунти. Кислі грунти необхідно вапнувати. Добре силосується, бо має високий вміст цукрів у зеленій масі.
Певною вадою капустяних як кормових культур є вміст у них глюкозидів, особливо у ріпаку, який містить ерукову кислоту і глікозинолати. Тому слід старанно добирати сорти з мінімальною їх кількістю, наприклад, Дублянський, Тисьменицький, Квінта Гарант.
4. Кормові багаторічні трави
Мета: Ознайомитись з загальною ботанічною, еколого-біологічною та господарською характеристикою кормових багаторічних трав.
Завдання: Записати морфологічні, екологічні та господарські особливості основних багаторічних трав у вигляді таблиці (див. попередні лабораторні роботи).
Бобові кормові багаторічні трави
Конюшина лучна. Конюшину використовують на зелену масу і сіно. Із зеленої маси виготовляють високобілкове трав'яне борошно, сінаж, гранули і брикети. У 100 кг сінажу міститься 38-42 кормові одиниці, 4,5-5,5 кг перетравного протеїну, 500-520 г кальцію, 4,1 г каротину. Високою поживністю характеризується трав'яне борошно. У 100 кг трав'яного борошна вміст перетравного протеїну в два рази вищий, ніж у сіні. Сіно за поживністю поступається тільки сіну люцерни.
Конюшина лучна (Trifolium pretense L.) належить до родини бобові (рис. 6.1). Коренева система стрижнева, добре розвинена, її маса складає 70% надземної частини. Стрижневий корінь проникає на глибину 2,0-2,5 м. Стебло в конюшини 50-70, зрідка 100-120 см заввишки.
Листки складні трійчасті, квітки червоно-фіолетові, зібрані в суцвіття - головку. Плід - однонасінний біб. Маса 1000 насінин 1,5-2,0 г.
За кількістю міжвузль на добре сформованих стеблах розрізняють два підвиди конюшини лучної: одноукісна пізньостигла північна і двохукісна скоростигла південна.
Одноукісна конюшина відрізняється від двохукісної вищим стеблом і більшою кількістю міжвузлів, на ньому (7-9, у двохукісної 5-7). Її використовують протягом 3-4 років. У перший рік життя вона утворює лише розетку прикореневих листків, а на другому році дає один укіс. Характеризується підвищеною зимостійкістю.
Двохукісна конюшина - трирічна рослина. Вона більш скоростигла і на другому році життя формує два укоси на сіно або перший на сіно, а другий - на насіння. Ця конюшина менш зимостійка, ніж одноукісна, менш вибаглива до вологи, краще витримує високі температури.
Конюшина лучна - вологолюбна відносно тіньовитривала рослина. Оптимальна вологість ґрунту для її розвитку 70-80%НВ. Транспіраційний коефіцієнт од-ноукісної конюшини 500-600, двохукісної 400-500. Високі і сталі врожаї одержують у тих районах, де річна сума опадів складає не менше 400-450 мм. Конюшина найбільш вимоглива до вологи з кінця фази стеблування до початку цвітіння.
Люцерна. З люцерни готують сіно, білково-вітамінне борошно, сінаж, силос, кормові брикети, використовують її на зелений корм. Таке різнобічне використання визначається тим, що люцерна містить багато білків з високим вмістом незамінних амінокислот. У зеленій масі люцерни, зібраній у фазі бутонізації - початок цвітіння, вміст протеїну складає 18%, жиру - 3, безазотистих екстрактивних речовин - 43,3, клітковини - 24,9, кальцію - 2,12, фосфору - 0,27%. У ній містяться також вітаміни та аскорбінова кислота.
За загальною поживністю і особливо за вмістом протеїну люцерна переважає зернові культури в 3,0-3,5 рази. У 100 кг люцернового сіна міститься 50-60 корм. од. і 12-15 кг перетравного протеїну, а в 100 кг силосу - 15 корм. од. і 2,6 кг перетравного протеїну.
З багатьох видів люцерни (близько 50 видів) виробниче значення мають тільки чотири: люцерна синя посівна (Medicago sativa L.), люцерна жовта, серпоподібна (Medicago falcate L.), люцерна голуба (Medicago соerulea L.) й гібридна (середня) – Medicago media Pers. Найбільше значення має люцерна синя, посівна (рис. 6.2).
Рис. 6.1. Конюшина лучна (червона) Рис. 6.2. Люцерна синя
Люцерна посівна - багаторічна рослина з добре розвиненою кореневою стрижневою системою. Головний корінь у перший рік життя проникає на 2-3, а в наступні роки - до 10 м і більше. На корінні утворюються бульбочки, в яких знаходяться бактерії, що фіксують атмосферний азот. Стебло висотою 80-100 см, розділене на 20-30 міжвузлів. На одній рослині утворюється більше 20 стебел. Листки трійчасті, квітки сині або фіолетові. Суцвіття - китиця, плід - багатонасінний спіральний біб. Насіння ниркоподібне. Маса 1000 насінин 1,5-2,0 г.
Насіння люцерни починає проростати при температурі 1-2°С, проте життєздатні сходи з'являються при 5-6 С. При оптимальній вологості краще проростає насіння і дружні сходи з'являються при температурі 18-20 С. Сходи витримують заморозки до мінус 6°С. Взимку при достатньому сніговому покриві люцерна витримує морози до мінус 40 С. Весняне відростання починається при температурі 5-9 С. Оптимальна температура для росту і розвитку люцерни 20-25 С. Від весняного відростання до початку цвітіння (укісна стиглість) люцерні необхідно 800-850°С ефективних температур.
Люцерна - посухостійка рослина. Посухостійкість її визначається здатністю споживати вологу не тільки з ґрунтових, але й з глибоких підґрунтових шарів. Для проростання насіння поглинає до 125% води від своєї маси. Транспіраційний коефіцієнт залежно від зони вирощування коливається від 280-300 до 700-900 і вище. Високий урожай зеленої маси можна одержати, якщо підтримувати вологість ґрунту на рівні 80% НВ. Незважаючи на високу посухостійкість, люцерна дуже добре реагує на поливи.
Люцерна більш світлолюбна, ніж конюшина, тому під підсіві її під покрив добре розвинутих зернових культур значно більше зріджується.
Еспарцет використовується на зелений корм, сіно, сінаж, силос, трав'яне борошно. У зеленій масі еспарцету міститься 24% протеїну, 20% клітковини, 8% жиру. За кормовою цінністю еспарцет не поступається люцерні: 100 кг його сіна відповідають 50-53 корм. од. На одну кормову одиницю припадає 180-200 г перетравного протеїну. При згодовуванні його зеленої маси тварини не хворіють на тимпанію (здуття). У лісостепових і степових районах України еспарцет за врожайністю нерідко переважає інші бобові трави. Середня врожайність зеленої маси еспарцету становить 350-400 ц/га.
Із 60 видів в Україні поширені тільки три види еспарцету: посівний (Onobrychis viciaefolia), піщаний (О. аrепаrіа) і закавказький (О. antasiatica). Коренева система добре розвинена, проникає на глибину 3-4 м (рис. 6.3). Має здатність використовувати важкорозчинні фосфорні сполуки. Стебло ребристе 60-120 см заввишки. Листки складні, непарнопірчасті. Квітки рожеві, суцвіття китиця. Запилення перехресне. Плід - однонасінний біб. Насіння ниркоподібне, блискуче, зелено-жовте. Маса 1000 бобів еспарцету посівного 17-22, піщаного 12-15, закавказького 18-20 г.
Еспарцет посівний відзначається зимо- і посухостійкістю. Досить поширений в Україні. Одноукісна рослина озимого типу. Період використання - до 5 років. За один укіс дає 150-300 ц/га зеленої маси, 30-60 ц/га сіна.
Еспарцет піщаний - рослина дво-, трирічна ярого типу. Більш поширений у культурі за інші види. Відрізняється від еспарцету посівного більшою довговічністю, вищою врожайністю, зимо- і посухостійкістю. За рік дає два укоси. Еспарцет закавказький в Україні мало поширений. Рослина ярого типу, двохукісна.
Еспарцет - холодостійка рослина. Насіння починає проростати при температурі 1-2 oС. При оптимальній температурі (18-25 oС) сходи з'являються на 7-10 день. Еспарцет, особливо піщаний, дуже зимостійка культура. Він може витримувати морози до мінус 40-42 oС.
Еспарцет відноситься до ксерофітів. Може рости навіть в умовах напівпустель, де випадає 200 мм опадів за рік. Транспіраційний коефіцієнт 300-400. На формування врожаю використовує воду більш економно, ніж конюшина і люцерна. Еспарцет - світлолюбна рослина довгого дня.
Буркун вирощують на зелений корм, сіно, сінаж, силос та ін. Це цінна кормова рослина з високим вмістом перетравного протеїну і мінеральних речовин. У 100 кг сіна буркуна міститься 51 кормова одиниця, 13,8 кг перетравного протеїну, 1,7 кг кальцію і 0,28 кг фосфору. У період збирання (фаза бутонізація - початок цвітіння) зелена маса має своєрідний запах, який зумовлюється вмістом кумарину. Буркун має і велике агротехнічне значення. Його використовують як сидеральну культуру, застосовують як меліорант для освоєння засолених ґрунтів. Вирощування буркуну сприяє нагромадженню в ґрунті азоту, фосфору і кальцію.
Вирощують буркун на солонцюватих орних ґрунтах, еродованих схилах, непродуктивних кормових угіддях у південних районах Лісостепу і в Степу. За один укіс одержують 360-400 ц/га зеленої маси або стільки, як люцерни і конюшини за 2-3 укоси.
З усіх видів найпоширеніші буркун білий (Меlilotus albus L.) і буркун жовтий (М. officinalis L.). Це дворічні рослини. Коренева система стрижнева. Головний корінь проникає на глибину до 3-4 м. Стебла заввишки від 0,7 до 3 м. Листки трійчасті, зазублені. Суцвіття - багатоквіткова пазушна китиця, квітки білі або жовті. Плід одно-, двонасінний біб. Маса 1000 насінин 1,5 г (рис. 6.4).
Рис. 6.3. Еспарцет піщаний Рис. 6.4. Буркун білий
Насіння буркуну проростає при температурі 2-4 С. Сходи витримують заморозки мінус 5-6°С. Серед бобових багаторічних трав буркун найбільш морозостійкий. Буркун - посухостійка рослина. Критичний період по відношенню до вологи - фаза цвітіння. При нестачі вологи в цей період рослини скидають листя, а якість корму різко погіршується. Буркун - світлолюбна рослина. Відноситься до солевитривалих рослин. Добре росте на ґрунтах, багатих вапном.
Злакові кормові багаторічні трави
Тимофіївка лучна. Корми із тимофіївки лучної характеризуються високими якостями. У сіні міститься до 10% перетравного протеїну, в якому багато таких амінокислот, як аргінін і лізин. У 100 кг сіна міститься 48 кормових одиниць і 3,1 кг перетравного протеїну. В суміші з бобовими травами тимофіївку використовують для приготування трав'яного борошна, сінажу і силосу.
Тимофіївка лучна (Phleum pratensе L.) - це верхова, нещільно-кущова злакова трава. Має високу енергію кущення, добре облистнена. Листки становлять 35-40% врожаю сіна. Суцвіття - щільна колосоподібна волоть, плід - зернівка. Маса 1000 насінин 0,3-0,5 г. У кущі тимофіївки є два типи стебел: високі тонкі (генеративні) й низькі добре облистнені (вегетативні). Стебла заввишки до 1 м (рис. 6.5).
Насіння проростає і дає життєздатні сходи при температурі 5°С. При такій же температурі навесні відростає. Оптимальна температура для росту і розвитку 18-19 С. Тимофіївка досить морозостійка і зимостійка рослина. Дуже вибаглива до вологи. Коефіцієнт транспірації 489. Краще росте і розвивається при вологості ґрунту 70-75% НВ.
Стоколос безостий за врожайністю, кормовими якостями, посухостійкістю займає одне з перших місць серед злакових багаторічних трав. Стоколос основний компонент травосумішей при залуженні осушених боліт і засолених земель. Зелена маса і сіно високопоживні. У 100 кг сіна міститься 57 кормових одиниць і 6 кг перетравного протеїну. Використовують стоколос переважно для створення багаторічних сіножатей і пасовищ із сумішей з нещільнокущових трав.
Стоколос безостий (Bromus inermis) - поширена багаторічна кореневищна верхова злакова рослина. Коренева система проникає на глибину до 2 м. Стебла за сприятливих умов вирощування досягають висоти 120-150 см. Суцвіття - нещільна волоть. Маса 1000 насінин 3,5 г (рис. 6.6).
Стоколос невимогливий до тепла. Життєздатні сходи одержують при температурі 4-5°С. Характеризується високою морозо- і посухостійкістю. Для проростання насіння поглинає 120% води від своєї маси. Краще росте на суглинистих чорноземах, у заплавах річок і на наносних ґрунтах, схилах балок. Повного розвитку досягає на другому році життя. За сприятливих умов формує високі врожаї протягом 10-12 років. Відростає рано навесні, дає два укоси. На родючих ґрунтах при достатній вологості врожай сіна становить 60-70 ц/га, насіння 7-10 ц/га.
Рис. 6.5. Тимофіївка лучна Рис. 6.6. Стоколос безостий
Грястиця збірна. Зелена маса і сіно грястиці збірної досить поживні корми. У 100 кг сіна міститься 40 корм. од. Високоврожайна культурна трава. При сприятливих умовах дає 50-70 ц/га сіна, 350-400 ц/га зеленої маси. Поширена в Лісостепу, на Поліссі і в гірських районах.
Грястиця збірна (Dactylis glomerata L.) - верхова нещільнокущова злакова трава озимого типу. Має велику кількість вегетативних пагонів і прикореневих листків. Добре розвинена коренева система проникає в ґрунт на глибину 1-1,5 м. Облистненість дуже висока, листя велике. Маса листя в першому укосі перевищує масу стебел. У другому укосі травостій складається з видовжених вегетативних стебел. Суцвіття - волоть. Насіння злегка зігнуте, плівчасте. Маса 1000 насінин 1,2-1,4 г.
Грястиця збірна - вологолюбна рослина. Зимостійкість досить висока. Погано витримує затоплення талими водами.
Костриця лучна - цінна кормова культура. Після тимофіївки лучної найбільш поширена злакова трава лісостепових, поліських та західних районів України. Трава і сіно добре поїдається тваринами. У 100 кг сіна міститься 60 кормових одиниць і 4,2 кг перетравного протеїну. Її використовують для виготовлення трав'яного борошна і сінажу. Середній урожай сіна 50-60 ц/га.
Костриця лучна (Festuca pretense L.) - багаторічна верхова не-щільнокущова злакова рослина (рис. 6.7). Від інших трав відрізняється вузькими, блискучими, зверху світло-зеленими листками. Кущ складається з багатьох сильно облистнених пагонів заввишки до 120 см. Коренева система добре розвинена і проникає в ґрунт на глибину 160-180 см. Суцвіття - волоть. Насіння світло-зелене, легко обсипається при достиганні. Маса 1000 насінин 1,8-2,0 г. У перший рік утворює лише вегетативні пагони, повного розвитку костриця набуває на 2-3 рік життя. Швидко відростає при скошуванні. Може рости на одному місці 7-8 років, а при внесенні добрив – до 15 років.
Насіння проростає при температурі 2-3 С. Костриця - зимостійка рослина, але негативно реагує на різкі коливання температури навесні і восени. Вологолюбна рослина, добре витримує затоплення весняними талими водами. Посухостійкість вища, ніж у тимофіївки. Добре росте на багатих органічною речовиною суглинистих і глинистих ґрунтах.
Житняк гребінчастий. Зелена маса і сіно житняку за перетравністю не поступаються іншим злаковим багаторічним травам. У 100 кг сіна міститься 50 кормових одиниць і 5,3 кг перетравного протеїну. Трава і сіно добре поїдаються тваринами. Житняк вирощують чистим посівом і в суміші з люцерною, еспарцетом і буркуном, а також у травосумішках на сінокосах і пасовищах. Тривалість використання 7-9 років.
Житняк гребінчастий (Agropyrum pectiniforme) - ярий напівверховий нещільнокущовий злак. Коренева система проникає в грунт на глибину 2,0-2,5 м. Стебло добре облистнене заввишки 50-70 см. Кущ складається з багатьох пагонів. Суцвіття - колос. Маса 1000 насінин 1,8-2,1 г (рис. 6.8).
Рис. 6.7. Костриця лучна Рис. 6.8. Житняк гребінчастий
Житняк - дуже посухостійка рослина, здатна витримувати тривалу посуху, а після випадання дощів швидко відростає. У зв'язку з цим житняк цінна трава для степових районів. Він добре витримує коливання температури та безсніжні зими, льодяну кірку. Морозо- і зимостійкість дуже високі. До ґрунтів житняк невибагливий. На формування 1 ц сухої маси споживає із ґрунту 2,2 кг азоту, 0,54 кг фосфору і 2,1 кг калію. Може рости на одному місці 15-20 років.
5. Силосні культури
Мета: Вивчити за колекційними зразками і літературними даними морфобіологічні особливості, продуктивність, поживність основних силосних культур, включаючи нові та малопоширені.
Завдання: Ознайомитись з особливостями силосних культур, законспектувати групи рослин за їх придатністю до силосування. Характерні ознаки нових кормових рослин (будова листків, суцвіть тощо) замалювати у робочому зошиті, та подати у вигляді таблиці 7.1.
У структурі польової кормової площі силосні культури можуть займати від 18-20 до 30-35%, що визначається їх продуктивністю, конкретними ґрунтово-кліматичними умовами, видом поголів’я.
Вирощувати на силос можна будь-які рослини. Проте силосними називають тільки ті рослини, які потенційно спроможні формувати високі й стійкі врожаї зеленої маси з достатнім вмістом поживних речовин. До основних силосних культур відносяться кукурудза, соняшник, сорго, земляна груша, кормова капуста, мальва, ріпак озимий і ярий, редька олійна, амарант. До силосних можна віднести також такі високоврожайні багаторічні рослини як борщівник Сосновського, гірчак Вейріха та ін.
Цінними для використання сумісно з іншими культурами є гарбузи, кормові кавуни та ін. Добрий силос отримують з зеленої маси озимих проміжних (жито, вікожитня суміш), ярих бобово-злакових сумішок, кормового гороху у фазі молочно-восковій стиглості; 1 ц зеленої маси силосних культур відповідає 15-24 кормовим одиницям і містить від 60-80 до 120-150 г протеїну.
Важливіша ознака, за якою визначають придатність кормової рослини до її силосування – це вміст в ньому необхідної кількості цукрів. В залежності від вмісту цукру і буферності соку рослини поділяють на групи:
що легко силосуються – кукурудза, гичка цукрових буряків, тимофіївка лучна, райграс, трави пасовищ і лук, підв’ялені до вологості 60-70%;
що важко силосуються – зелена маса жита, пшениці, вівса, бобово-злакові сумішки однорічних і багаторічних трав, конюшина, люпин, кормові боби, віка;
що не силосуються при природній вологості – люцерна, конюшина ранніх укосів, рапс, свиріпиця, гірчиця.
Необхідно звернути увагу на нові силосні культури, які мають високу кормову цінність і поживність.
Кукурудза як силосна культура має велике кормове значення. Силос із качанів у фазі молочно-воскової стиглості зерна найбільш поживний. У 100 кг такого силосу міститься близько 40 корм. од. і його можна використовувати як концентрований корм для різних видів сільськогосподарських тварин.
Цінний силос для великої рогатої худоби виготовляють силосуванням усієї маси рослин - стебел, листя та качанів кукурудзи, зібраної у фазі молочно-воскової стиглості. У 100 кг такого силосу міститься 25-32 корм. од. і 1,4-1,8 кг перетравного протеїну. У 100 кг силосу із стебел з листками міститься 16-20 корм. од. і 1,3 кг перетравного протеїну.
Проте кукурудза містить недостатню кількість перетравного протеїну - до 60-65 г у силосі при нормі 110-120 г. Тому при згодовуванні тваринам тільки одного силосу із кукурудзи вони погано засвоюють вуглеводи і жири. Крім того, в складі білків кукурудзи мало незамінних амінокислот (лізину, метіоніну, триптофану та ін.), тому годівля тварин лише кукурудзою спричиняє порушення в організмі тварин обміну речовин і різке зниження їх продуктивності. Щоб збалансувати раціон за протеїном, тваринам згодовують силос кукурудзи в суміші з бобовими кормовими культурами, в яких на 1 корм. од. припадає 130-150 г перетравного протеїну з достатньою кількістю незамінних амінокислот.
Для збільшення в силосній масі вмісту білка кукурудзу вирощують з соєю, буркуном, кормовими бобами, ріпаком та ін.
Соняшник як силосна культура. Соняшник - цінна силосна культура. При збиранні соняшника на силос у фазі цвітіння в зеленій масі міститься 3% білка, 1% жиру, 17% вуглеводів, до 55 мг % каротину. У 100 кг силосу міститься 16 корм. од. і 1,5 кг перетравного протеїну. За поживністю, вмістом каротину, кальцію і фосфору він переважає силос кукурудзи, приготовлений із листя і стебел. При високому рівні агротехніки соняшник формує 500-600 ц/га зеленої маси, яка добре силосується як в чистому вигляді, так і в суміші з іншими рослинами.
Ріпак озимий і ярий як силосні культури. Ріпак - одна із найбільш перспективних кормових культур, яка характеризується високою врожайністю, скоростиглістю, холодостійкістю і високими кормовими якостями. Зелена маса ріпаку використовується безпосередньо на корм і для силосування. У ній міститься 2,6-3,9% перетравного протеїну, 0,5-0,8% жиру, 1,3-3,7% клітковини, 4,8-6,7% вуглеводів, 5,1 мг % каротину. В 1 кг зеленої маси міститься 2,58 г кальцію, 0,75 г фосфору, 0,28 г магнію, 0,96 г сірки та ін.
Зелена маса високопоживна: у 100 кг міститься 15,7 корм. од. і З кг перетравного протеїну. Силос із ріпаку ціниться за соковитість, добру перетравність, високу калорійність.
Ріпак озимий придатна культура для багатоукісного використання, він добре відростає після укосів, мало зріджується і в сприятливі роки за три укоси може дати до 800-900 ц/га зеленої маси. Маючи достатню кількість цукрів, зелена маса ріпаку добре силосується. Ріпак на силос збирають силосними комбайнами або косарками.
Кормова капуста (рис.7.1) вирощується для використання на зелений корм і силос. Це високоврожайна культура. Урожайність зеленої маси за весняної сівби 400-700 ц/га, післяукісної 300-400, післяжнивної – до 300 ц/га. Цінність кормової капусти в тому, що вона дає соковитий, поживний корм багатий білками і вітамінами. В 1 кг зеленої маси міститься 0,16 кормової одиниці збалансованої за перетравним протеїном. У зеленій масі міститься 12-14% сухих речовин, 60-100 мг % вітаміну С, каротин, вітаміни групи В, мінеральні речовини. Кормова капуста є добрим молокогінним кормом, збільшує жирність молока.
Кормову капусту на силос збирають пізно восени після закінчення польових робіт. Перед силосуванням капусту подрібнюють силосорізками і силосують у суміші з грубими кормами.
Редька олійна досить цінна кормова культура. Зелена маса її містить протеїн, вуглеводи, мінеральні речовини і вітаміни. Кількість протеїну в абсолютно сухій речовині редьки досягає 30%. Редьку олійну можна вирощувати в змішаних, післяукісних і післяжнивних посівах. її підсівають до кукурудзи на зелений корм і силос, вирощують в суміші з вівсом, суданською травою та іншими культурами. Маючи достатню кількість вуглеводів, зелена маса редьки олійної добре силосується.
Кормова стиглість редьки олійної наступає через 35-40 днів після з'явлення сходів (в фазі масового цвітіння). Саме в цей період зелена маса містить багато протеїну, вуглеводів, вітамінів і мінеральних речовин. Збирають редьку олійну силосозбиральними комбайнами.
Мальва. Мальву, як кормову культуру, вирощують порівняно недавно. Проте за хімічним складом і поживною цінністю вона переважає багато інших кормових культур. Вміст сухої речовини в зеленій масі від 16 до 26%, а протеїну в сухій масі - 16-18%, жиру 2-3%. У ній багато мінеральних речовин, особливо солей фосфору і кальцію. В 1 кг зеленої маси міститься 80-100 мг % каротину, від 300 до 600 мг % аскорбінової кислоти. Білок мальви за складом амінокислот близький до білка бобових культур. У 100 кг- зеленої маси на початку цвітіння міститься 23 кормових одиниці і 2 кг перетравного протеїну. Зелена маса мальви містить майже стільки перетравного протеїну, як зелена маса люцерни і конюшини.
Високоякісний силос із мальви можна одержати тільки тоді, якщо її силосувати з іншими кормами, багатими вуглеводами -кукурудзою, сорго, житом, вівсом та ін.
Поширена мальва на всій території України. Урожайність мальви, в разі весняної сівби, за два укоси становить 350-450 ц/га і більше.
Мальва (Malva L.) - трав'яниста рослина родини мальвових (рис. 7.2–7.3). Найбільш перспективні в кормовому відношенні три однорічні види: мелюка (середньостигла), кучерява (пізньостигла), кільцева (ранньостигла). На силос краще використовувати мальву мелюку. У неї стрижнева коренева система, яка проникає на глибину до 2 м. Стебло прямостояче, висотою 2,5-3 м.
Мальва - холодостійка, невимоглива до тепла культура. Насіння проростає при температурі 5 С, сходи витримують заморозки мінус 4 С, а дорослі рослини - до мінус 8°С. Мальва - вологолюбна культура. Транспіраційний коефіцієнт 400. Насіння мальви проростає при поглинанні 160-200% води від своєї маси. Найбільш вимоглива мальва до вологи починаючи від бутонізації до цвітіння.
Мальву на силос збирають у період масового цвітіння середнього ярусу рослин силосозбиральними комбайнами. Після збирання мальва відростає з утворенням другого повноцінного укосу.
Щириця. (Amarantus) - порівняно нова однорічна кормова культура. Належить до родини лободових (рис. 7.4). За хімічним складом зеленої маси
|
Рис. 7.1. Кормова капуста |
Рис. 7.2. Мальва багаторічна (лаватера) |
Рис. 7.3. Мальва мелюка |
щирицю слід вважати цінною кормовою культурою. У зеленій масі багато білка, вуглеводів, мінеральних речовин і вітамінів. Добра облистяність, соковите стебло сприяють використанню щириці на зелений корм і силос. Згодовують щирицю великій рогатій худобі і свиням. Проте великій рогатій худобі краще згодовувати її в сумішках з іншими культурами.
Збирають щирицю на силос у фазу воскової стиглості. Силосувати її слід з іншими рослинами, багатими на цукор, - кукурудзою або сорго.
Борщівник Сосновського — високоврожайна рослина, зелена маса якої використовується в основному для силосування. За вмістом протеїну борщівник переважає кукурудзу, містить багато вуглеводів, зольних речовин, вітамінів і мало клітковини. У сухій масі міститься 10-14% протеїну, 13-14% клітковини, більше 50% БЕР, 20-30% цукрів, 8-14% золи.
Зелена маса добре силосується. При силосуванні в зелену масу борщівника можна добавляти різану солому, полову, сухі стебла кукурудзи та ін. У 100 кг силосу міститься 14-17 корм, од., 1,3-1,7 кг перетравного протеїну. Силос має жовто-зелений колір, фруктовий запах і добре поїдається тваринами. Сік борщівника містить фурокумарини, що спричиняють опіки шкіри. Тому під час збирання його на силос треба дотримуватись правил техніки безпеки.
Борщівник - високоврожайна культура. За два укоси забезпечує 500-1000 ц/га зеленої маси. Може вирощуватись на всій території України.
Борщівник Сосновського (Heracleum Sosnowsky Mand.) - багаторічна трав'яниста монокарпічна рослина (рис. 7.5). Коренева система стрижнева. Основна маса коріння зосереджена на глибині 70-80 см. Стебло округло-борозенчасте, соковите, висотою до 4 м. Листки великі, трійчасті, розсічені.
Це рослина озимого типу. У перший рік життя утворює тільки прикореневу розетку з 5-6 листків. У розріджених посівах зацвітає на 2-4-й, а в загущених - на 5-6 рік життя. Тому загущення посівів борщівника сприяє подовженню тривалості його використання.
Борщівник - холодостійка рослина, насіння його проростає при температурі 1-2°С, сходи витримують заморозки до мінус 5-6°С, а взимку під сніговим покривом - морози до 35-40°С. До вологи рослини вимогливі, але погано ростуть в умовах надмірного зволоження, при високому рівні ґрунтових вод і при тривалому весняному затопленні. При посусі борщівник росте повільно і формує тільки один укіс. Вимогливість до поживних речовин висока. При врожайності 600-800 ц/га зеленої маси виносить з ґрунту 160-220 кг азоту, 50 кг фосфору, 210-240 кг калію.
Сильфій пронизанолистий в основному використовується як силосна культура. У 100 кг зеленої маси міститься 12-15 корм. од. На одну кормову одиницю припадає 140-160 г перетравного протеїну. Зелена маса сильфію добре силосується окремо або в суміші з іншими рослинами. Це пояснюється тим, що в зеленій масі сильфію, зібраного в фазу цвітіння, міститься багато цукрів.
Сильфій пронизанолистий (Silphium perfoliatum L..) належить до родини айстрові (рис. 7.6). Це багаторічна трав'яниста полікарпічна високоросла рослина, яка може рости на одному місці до 13-15 років. Більш пізньостигла порівняно з іншими багаторічними силосними культурами. Коренева система стрижнева, стебло пряме, висотою 2,5-3 м, листя велике.
|
Рис. 7.4. Щириця |
Рис. 7.5. Борщівник Сосновського |
Рис. 7.6. Сильфій пронизанолистий |
Сильфій - рослина озимого типу. У рік сівби утворює розетку листя, а квіткові пагони формуються на другий рік. Найвищу продуктивність посівів забезпечує на 3-4 рік життя.
Рослини сильфію холодостійкі, взимку витримують морози до мінус 30-35°С. Вимогливий до світла, погано росте при затіненні. Для формування високого врожаю використовує багато вологи і негативно реагує на повітряну і ґрунтову посуху. До ґрунтів сильфій не вимогливий, але краще росте на родючих ґрунтах.
Зелену масу сильфію починають збирати з другого року життя. На силос зелену масу збирають у фазі бутонізація–цвітіння силосозбиральними комбайнами. Силосувати краще в сумішах з іншими культурами. За достатнього зволоження урожайність зеленої маси досягає 600-900 ц/га.
Гірчак Вейріха. Зелену масу гірчака Вейріха використовують переважно для силосування. У ній міститься: 15-20% сухої речовини, 15-20% протеїну, 4-5% жиру, 40-44% БЕР, 20-26% клітковини, 7-10% золи. До складу зеленої маси входить багато вітамінів і органічних кислот. Силосується окремо або в суміші з кукурудзою, борщівником Сосновського, кормовою капустою та іншими культурами. Силос добре поїдають тварини. У 100 кг силосу міститься 15-16 корм. од. і до 2,4 кг перетравного протеїну. Силос збагачений на каротин і аскорбінову кислоту. В 1 кг до 50-60 мг каротину і 100-150 мг аскорбінової кислоти. Урожайність зеленої маси за період вегетації 600-700 ц/га.
Гірчак Вейріха (Polygonum Weyrichii) - багаторічна трав'яниста рослина родини гречкових. Рослина гірчака має вигляд добре облистненого куща, який складається із 6-10 стебел висотою більше двох метрів. Тривалість життя 10-15 років.
Гірчак Вейріха - холодостійка і зимостійка рослина, здатна витримувати морози до мінус 35°С. Проте при весняних і осінніх заморозках (5-6 °С) пошкоджуються сходи, а на дорослих рослинах - листя. До вологи гірчак вимогливий, проте не переносить перезволожених ґрунтів. Це рослина довгого дня, до світла невимоглива, проте при надмірному затіненні погано росте і розвивається.
Збирають гірчак Вейріха на силос, починаючи з другого року життя. Збирання проводять у кінці бутонізації - на початку цвітіння силосозбиральними комбайнами.
6. монокорми
Технологія заготівлі монокормів
Деякі господарства уже застосовують безобмолотне збирання зернофуражних культур і приготування монокормів із цілих рослин, зібраних в оптимальні строки, коли вони мають найбільшу кількість поживних речовин і більш високий вміст білкових речовин. Для кукурудзи, вівса, ячменю - це фаза молочно-воскової і воскової стиглості зерна.
Як відомо, при комбайнуванні зернофуражних культур, за традиційною технологією втрати полови становлять 2-3 ц/га. Одночасно з половою втрачаються найбільш цінні листкові частини стебел, легке зерно, насіння бур'янів, а для збирання соломи додатково потрібний цілий комплекс машин і витрачається багато ручної праці.
Для годівлі тварин використовують не лише зерно, а й незернову частину врожаю - солому і полову. Збирають зернофуражні культури в повній стиглості, відділяють зерно від соломи і полови, щоб у зимовий період змішати їх разом і згодовувати тваринам. При цьому втрачається значна кількість кормів.
Досвід передових господарств показав, що вихід кормових одиниць і протеїну при збиранні цілої рослини зернофуражних культур (овес, ячмінь, кукурудза) у фазі молочної і воскової стиглості зерна буває в 1,5-2 рази більшим, ніж при їх збиранні на зерно у фазі технічної стиглості, витрата праці на збирання і скиртування соломи звичайно в 2-2,5 рази перевищує витрати на збирання зерна, при цьому майже повністю втрачається полова.
За новою технологією зернофуражні культури збирають незалежно від погодних умов, в оптимальні агротехнічні строки і з меншою напругою. Рілля звільняється під повторні посіви або для обробітку на зяб.
При безобмолотному способі збирання стебла, листя, обгортки качанів, стрижні і полову збирають разом із зерном і висушують на пневмобарабанних сушарках, подрібнюють і перетворюють у повнораціонні гранули або брикети так само, як і при виробництві трав’яного борошна або січки.
Рис. 9.1. Технологічна схема збирання зернофуражних культур безобмолотним способом
Подрібнення зернофуражних культур повинно бути на часточки не більше 20-30 мм. Для збирання застосовують ті ж збиральні машини, транспортні засоби і технологію заготівлі сировини, що і при збиранні трав на трав'яне борошно.
Для скошування з подрібненням і навантаженням зернофуражних культур у транспортні засоби застосовують косарки-подрібнювачі КУФ-1,8; КІК-1,4, або комбайни КС-1,8; Е-0,67. Якщо в господарстві є комбайн Е- 280, то враховуючи його високу пропускну здатність на підбиранні валків, для скошування раціонально застосувати зернозбиральний комбайн з валковою жаткою ЖВН-6.
Грубостебельні культури (кукурудза, сорго, соняшник) збирають силосозбиральними комбайнами, подрібнюючий апарат яких регулюють мінімальну довжину різки. Перед подачею до сушильного агрегату маса піддається додатковій обробці на подрібнювані "Волгар-5". Якщо додатково не подрібнювати крупностебельні культури, то можливе самозаймання маси в барабані. Крім того, вона висушується нерівномірно, із-за чого знижується пропускна здатність дробарки, багато стебел виходять із циклона без подрібнення. Січка зернофуражних культур має низьку вологість і малу об'ємну масу. Тому транспортні засоби для її перевезення повинні обов'язково мати збільшений об'єм кузова - не менше 4-5 м3/т вантажопідйомності.
Із-за низької вологості зернофуражних культур у фазі молочно-воскової стиглості штучне високотемпературне висушування при переробці на монокорми проводять при більш "м'якому" режимі: подача палива знижується, денце форсунки повинно мати отвір 0,8-1,0 мм, полум'я топки для попередження займання маси повинно бути коротким швидкість обертання сушильного барабану при висушуванні культур, зібраних у молочно-восковій стиглості, вибирають ближче до верхньої межі (5-9об/хв.). Продуктивність сушильних агрегатів на заготівлі монокормів на 30-50% вища, ніж при переробці зеленої маси трав. Поживна цінність і вихід монокормів із різних культур, зібраних у фазу молочно-воскової стиглості приведені в таблиці (табл.9.1).
Таблиця 9.1
Поживна цінність і вихід монокормів із різних культур, зібраних у фазу молочно-воскової стиглості (за даними Донського СП)
|
Культура |
Вміст 1 кг корму (в перерахунку на суху речовину) |
||||
|
Кормових одиниць |
Перетравного протеїну, г |
Каротину, мг |
Вихід монокорму із сировини, % |
Потреба в сировині для отримання 1 т монокорму, т |
|
|
Ячмінь |
0,86 |
96 |
77 |
18,3 |
5,4 |
|
Овес з горохом |
0,70 |
81 |
94 |
23,5 |
4,2 |
|
Кукурудза |
0,76 |
39 |
63 |
25,2 |
4,0 |
|
Кукурудза з горохом |
0,84 |
89 |
45 |
27,9 |
3,6 |
|
Люцерна під час цвітіння |
0,74 |
109 |
187 |
26,7 |
3,7 |
|
Еспарцет під час цвітіння |
0,83 |
96 |
180 |
23,3 |
4,3 |
Дані таблиці свідчать, що монокорм із зернофуражних культур має високі кормові якості, але за вмістом протеїну і каротину дещо поступається трав'яному борошну, виготовленому із люцерни, конюшини, еспарцету та інших бобових культур. Виходячи з цього, виробництво його можна вважати раціональним лише в тому разі, коли відсутня високоякісна зелена маса для виробництва борошна.
Висушування коренеплодів та гички
На високотемпературних сушарках типу АВМ або СБ-1,5 можна готувати не тільки борошно із різних видів трав, але й борошно із картоплі, буряків, моркви та їх гички. Технологія сушіння коренебульбоплодів має свої особливості.
Встановлено, що оптимальна температура відпрацьованого сушильного агента повинна знаходитися в межах 130-135°С. При температурному режимі відпрацьованого теплоносія в інтервалі від 110- 120°С картопля не висихає і її шматочки чорніють.
Швидкість обертання барабану сушарки теж повинна бути суворо витримана. В агрегаті АВМ наприклад, шматочки картоплі не прилипають до внутрішніх стінок барабану при швидкості обертання 5-5,5 об./хв. При швидкості обертання сушильного барабану 6-7 об/хв. шматочки картоплі злипаються між собою, утворюючи грудки. При швидкості обертання 3-4 об/хв. шматочки картоплі прилипають до стінок і барабану, висихають і навіть займаються.
Для сушіння картоплі розроблена технологічна лінія. Вона складається із картопле-сортувального пункту КСП-1,5Б, машини для миття бульб МРК-5, каміння відділювача К-5, бункера - накопичувача - дозатора, подрібнювана і агрегату АВМ. Для одночасного подрібнені миття та видалення каміння застосовують агрегат ІКМ-5.
Технологія сушіння моркви і цукрових буряків аналогічна сушінню картоплі і відрізняється лише температурним режимом. Моркву і цукрові буряки перед висушуванням звичайно подрібнюють на стовпчики з поперечним перетином 15x20 мм2 будь-якої довжини, для чого плескаті ножі подрібнювача замінюють на ножі трикутного перетину.
При сушінні моркви швидкість (частота) обертання сушильного (барабану 5-5,5об./хв., а температура відпрацьованого газу (сушильного агенту) - 120-125°С. Середня продуктивність агрегату 180 кг/год ( борошна, або 1,3 т/год моркви. Середня витрата палива - 360 кг/т.
Цукрові буряки, нарізані на стовпчики, потрібно висушувати при швидкості обертання барабану 4 об/хв. і температурі відпрацьованого носія 110°С. Продуктивність агрегату - 270-350 гк/год борошна, витрата палива - 270-350 кг/т.
Розвиток сушильної індустрії дозволяє ефективно утилізувати і деякі відходи рослинництва - гичку цукрових буряків, гудиння картоплі, відходи овочівництва. Виготовлене із гички борошно - досить ціни кормовий продукт. В одному кілограмі гички цукрових буряків вміщується 0,7 к.о. і 120 г перетравного протеїну, 100-120 мг каротину і велика кількість мікроелементів; в 1 кг сухого гудиння картоплі - 0,4 к.о.230 г протеїну, а в 1 кг борошна 106,8 мг каротину, 110,2 г перетравного протеїну, 12 г кальцію і 2,05 г фосфору.
Дослідження свідчать, що гудиння картоплі без шкоди для бульбоутворення можливо скошувати завчасно. Для різних зон країни і різних умов вирощування ці строки різні:
- на півдні - за 10-12 днів до збирання;
- на півночі і в зонах достатнього зволоженні - за 20-25 днів;
- на поливі може бути подвійне скошування.
Нерідко виникає небезпека наявності в картопляному гудинні соланіну. Але, як свідчать дослідження багатьох авторів, введення в комбікорм борошна із сухого гудиння в кількості 10% не виявляє негативної дії на тварин.
Збирання і висушування гички коренеплодів звичайно проводиться в період, коли повністю використані трави і сезон збирання завершується. Це дозволяє розширити строки виготовлення вітамінних кормів і більш раціонально використати гичку.
Зелену масу збирають косаркою-подрібнювачем КІК-1,4, число обертів сушильного барабану - 5 об/хв., температура теплоносія на вході в барабан - 630-650°С, на виході із барабану - 105-110°С.
Вітамінне борошно із деревної зелені
Наукою і практикою встановлено, що не тільки трави, а й деревна зелень є цінним кормовим продуктом. Свіжозібрана хвоя (шпилька), листя деревних порід у вигляді вітамінного борошна можуть бути з успіхом використані у вигляді цінної добавки до кормів тварин та птиці. В 1 кг хвойного борошна вміщується 1225 мг кальцію, 320 мг заліза, 103 мг фосфору, 102 мг марганцю, біля 5,0 мг цинку, 2,5 мг міді і 0,6 мг кобальту, 0,4 к.о. і 37 г перетравного протеїну.
Вітамінне борошно з деревної зелені використовується при виробництві комбінованих кормів, а також для безпосереднього введення у вигляді вітамінної добавки в раціони сільськогосподарських тварин і птиці. Норма введення хвойного борошна в корми для всіх видів і вікових груп тварин і птиці до 3%, за винятком молочних корів, великої рогатої худоби на відгодівлі.
В 1 кг борошна із листя деревних порід міститься 0,35 к.о. і 37 г перетравного протеїну. Вітамінне борошно із деревної зелені залежно від деревної породи, виготовляють декілька видів: борошно хвойно-вітамінне (деревної зелені ялини, сосни, кедра, піхти сибірської); борошно листяно-вітамінне (із деревної зелені берези, осики, сірої вільхи, верби).
Для виготовлення вітамінного борошна використовують свіжу деревну зелень, не забруднену сторонніми домішками, а також деревну зелень сосни і піхти, оброблену водяною парою, відходи ефірно олійного виробництва.
Заготовлена деревна зелень залежно від її стану повинна бути пе- рероблена у вітамінне борошно в певні строки (табл. 9.2).
Таблиця 9.2
Строки зберігання деревної зелені, діб не більше
|
Хвойні породи |
Листяні породи |
||
|
При температурі в місці зберігання |
|||
|
плюсовій |
мінусовій |
плюсовій |
|
|
Зелень на гілках складених у кучі |
7 |
30 |
3 |
|
Зелень відділена від гілок |
3 |
15 |
1 |
|
Зелень сосни і піхти, оброблена водяною парою |
1 |
2 |
– |
Вітамінне борошно із деревної зелені хвойних порід крім сосни можна виробляти потягом року, із деревної зелені листяних порід -влітку, від моменту повного розпускання листя до початку їх по жовтіння і опадання.
Технологія виробництва борошна із деревної зелені була розроблена в 1955 році. В даний час є механізми як для відділення і сепарації так і для транспортування деревної зелені. Серійно випускається відділювач зелені ОДЗ-12, призначений для зняття дрібних пагонів хвойної лапки і листя. Відділювач ОДЗ-12 складається з елеватора, барабана-відділювача, подаючого і вихідного вальців. На основній рамі встановлені направляючі елеватори, привідні і натяжні пристрої.
Тяговим органом є два втулочно-роликових ланцюги з металевими траверсами. Боковини і днище під траверсами створюють закриту з трьох боків камеру, через яку проходять сучки. Подаючий і вихідний вальці забезпечують рівномірне проходження сучків через відділював. Барабан, встановлений над елеватором, обертаючись протилежно напрямку подачі, за допомогою гнучких штифтів збиває деревну зелень, яка під дією відцентрової сили викидається лопастями вентилятора через вивідну трубу. При необхідності деревна зелень сортується в пнемосепараторі, потім надходить у дробарку сушарки.
Існує декілька проектів установок для виробництва вітамінного борошна із деревної зелені. Найкращі показники за якістю і собівартістю досягаються в цехах, де встановлені 5 агрегатів: відділювач деревної зелені, прес для нарізання та ущільнення очищених від деревної зелені сучків, подрібнювач деревної зелені і сушильний агрегат.
Вихідною сировиною для виробництва вітамінного борошна із деревної зелені є гілля дерев, що у великій кількості накопичується при їх валці (зрізанні). В більшості випадків обов'язковою умовою їх промислового використання є відділення деревної зелені. Оголені гілки подрібнюють і пресують, а деревну зелень використовують для виробництва вітамінного борошна, пасти та інших продуктів.
У деяких господарствах для виготовлення вітамінного борошна використовують зелену масу із вегетуючих дерев. Для обрізки гілля з дерев застосовують раму від стогокладу СШ-0,56 або СНУ-0,5 , на яку встановлюють дискову поперечну пилку, що має ремінний привід від редуктора і вала відбору потужності трактора "Бєларусь".
Для подрібнення хвойної шпильки можна використовувати косарки-подрібнювачі КІК-1,4, Є-280. Більш мілке подрібнення маси досягають на дробарці ДКУ-2М з решетами, що мають діаметр вічок 8 - 10 мм, або на універсальному подрібнювачі кормів "Волгар-5".
Вітамінне борошно із деревної зелені пакують в паперові не просочені мішки або тканинні мішки не нижче 3 категорії. Мішки повинні бути чистими, сухими без сторонніх запахів і не заражені шкідниками хлібних запасів. Якість борошна, запакованого в тканинні мішки, гарантується протягом одного місяця, запакованого в паперові мішки – протягом 4 місяців з часу відвантаження.
Зберігати вітамінне борошно із деревної зелені потрібно в тих же умовах, що і трав'яне вітамінне борошно.
7. сіно та сінаж
Мета: освоїти способи заготівлі сіна, визначити сінокісні культури для даної грунтово-кліматичної зони і оптимальні строки їх збирання. Навчитись проводити облік заготовлених грубих кормів (сіна і соломи) в полі — скиртах і стіжках, використовуючи прості вимірювальні засоби.
Завдання: законспектувати основні положення теми. Рішити задачі свого варіанту.
Технологія заготівлі сіна
В раціонах дійних корів сіно складає в середньому 10—12%. Для забезпечення такої потреби в ньому необхідно заготовляти його в середньому по 0,8—1,0 т на 1 голову. В період сушки сіна можливі великі втрати поживних речовин (в першу чергу вуглеводів, жиру, вітамінів), а внаслідок втрат найбільш цінних частин рослин — листків — також протеїну. Менші втрати листків у злакових і більше у бобових рослин, тому та технологія ліпша, при якій менше втрачається листя. Особливо великі втрати при заготівлі розсипного сіна природної сушки трав на повітрі. Втрати різко скорочують при заготівлі з досушуванням підігрітим повітрям (рис. 10.1).
Можна заготовляти і подрібнене сіно з вологістю більше 20% з послідуючим зберіганням його в сітчастих баштах. В степових районах заготовляти сіно (люцерни) можна пошарово, складаючи в скирти прив'ялену масу і солому.
При збиранні трав у вологу погоду, якість сіна погіршується через вимивання поживних речовин, а в суху внаслідок швидкої втрати листя. Для збереження листя, масу трав плющать. Плющені стебла сохнуть в 1,5—2 рази швидше. Але цей прийом малоефективний в дощову погоду.
На малопродуктивних степових луках траву ліпше скошувати у валки, в Поліссі — залишають в покосах і, якщо необхідно, ворушать.
Ефективно досушувати сіно в приміщеннях, під навісами або скиртах підігрітим повітрям. Це дозволяє складати сіно з вологістю близько 40%. Вентилятори краще встановлювати з двох сторін скирти, а скирту роблять довжиною до 50 м з тим, щоб забезпечувати безперервність скиртування. Для цього можна закладати одночасно по декілька скирт.
Для вентилювання скирти роблять горизонтальні та вертикальні канали з душниками. Таким способом можна сушити майже свіжоскошену траву люцерни, але в невеликих об'ємах. Сінне борошно, приготовлене з цього сіна, по якості подібне до трав'яного борошна, але значно дешевше.
Рис. 10.1. Схема заготівлі сіна з досушуванням активним вентилюванням.
Технологія заготівлі сіна в рулонах більше підходить до злаково-бобових травостоїв, ніж до бобових. Вона передбачає підбирання сіна з валків та наступне змотування валка у рулони діаметром до 1,5 м з такою ж висотою та автоматичним перев'язуванням рулону шпагатом. Маса такого рулона до 5 ц. Їх зберігають під навісом або в поліетиленових чохлах. При згодовуванні такого сіна його подрібнюють на спеціальних установках.
Оптимальні строки скошування багаторічних бобових трав — період бутонізації — початок цвітіння; злакових — початок викидання волоті — колосіння; однорічних бобово-злакових сумішок — у фазу цвітіння бобових, а злакових — не пізніше виколошування. Збирання трав продовжується не більше 10 днів.
Висота скошування багаторічних трав 7—8 см, що забезпечує відростання пазушних бруньок. Однорічні трави (не отавні) скошують на мінімальній висоті (4—5 см). Для скошування трав використовують жатки різних марок (КС-2,1; КСП-2,1А та ін.), з плющенням — КЕМ-2,1 з плющилкою ПТП-2А або жатку-плющилку Е-301 та ін.
Ворушіння або згрібання трав проводять гребкою ГВК-6,0; ГБУ-6,0; гребками-ворошилками виробництва Німеччини Е-247/249 та ін. Заготівля пресованого сіна проводиться прес-підбирачами ППВ-1,6; ПСБ-1,6; КАС-442 та ін.
Для підбирання тюків використовують спеціальні візки-підбирачі (ГУТ-2,5А або різні пристрої, які дозволяють підбирати і навантажувати тюки в причепи).
Розсипне сіно заготовляють за схемою згрібання — підбирання — копнування. Копи можна транспортувати різними способами: волокушами з універсальним причепом ВУ-400, копновозом КУР-10 і навіть тросовими волокушами. Навантаження на транспортні засоби або укладання в скирти проводиться навантажувачем ПФ-0,5, стогокопнувачем.
При приготуванні сіна методом активного вентилювання використовують установки активного вентилювання типу УВС-10; УДС-300 та ін.
Сіно в рулонах і тюках транспортується в укриття — сараї, горище, де для них може бути влаштоване вентилювання (примусове або природне).
При скиртуванні розсипного сіна бажано накривати його поліетиленовою плівкою для запобігання від намокання під час дощів в процесі закладання. При тривалих дощах траву охолоджують за допомогою вентиляторів, щоб сіно (яке призначене для просушування) не зігрівалося. В приміщеннях і під навісами рекомендується застосовувати вентилятори МЦ-10; МЦ-12; У-2 та ін., які є економічними і мають високий коефіцієнт корисної дії.
Вимоги до сировини та фізіологічні основи виготовлення сінажу
Сінаж – це прісний консервований корм, в якому поживні речовини зберігаються завдяки фізіологічній сухості вихідної сировини (вологість 45-55%) без доступу кисню. За поживність сінаж наближається до вихідної зеленої маси: в 1 кг його міститься 0,3-0,4 к. од. і 50-70 г перетравного протеїну, 40 мг каротину.
Високоякісний сінаж отримують з конюшини, люцерни, тимофіївки, вівсяниці лучної, грястиці збірної, костреця безостого, бобово-злакових сумішей, вики, гороху, гороховівсяних сумішей. Для сінажування придатні всі види як злакових, так і бобових трав незалежно від їх цукрового мінімуму, але найбільш доцільно сінаж виготовляти з бобових трав, оскільки вони погано силосуються, а при заготівлі сіна втрачають велику кількість листя і суцвіть.
Консервуючим фактором під час виготовлення сінажу є не актуальна кислотність, а фізіологічна сухість середовища. При цьому діяльність бактерій значно знижується внаслідок того, що вода пров’ялених рослин недоступна їм. Сисна сила бактерій становить 50-52 атм. і вони мають всі умови для життя на свіжоскошеній траві. У пров’яленої трави з вологістю 40-60% клітини витримують клітинний сік з силою, рівною 55-60 атм. Межею є водоутримуюча сила клітин, і трави (в більшості випадків) висушують не більше ніж до 45-55%. Подальше висушування підвищує небезпечність самозігрівання корму, зростають втрати сухої речовини і каротину, знижується перетравність білків.
Другою важливою умовою недопущення втрат є надійна герметизація корму. При доступі повітря пров’ялена трава легко пліснявіє і може стати непридатною для використання. Безповітряне середовище не дає можливості розвиватися плісеням. Втрати за рахунок бродіння та гниття в сінажі незначні і набагато менші, ніж під час силосування або приготування сіна з сушінням та скиртуванням у полі. Консервований корм з пров’ялених трав значно прісні ший від силосу, показник рН у нього становить 4,4-5,2.
При закладанні сінажуємої маси в башти довжина січки повинна бути не більше 2-3 см, в траншеї – до 7 см. Тривалість закладання в траншеї – не більше 4 днів, в башти – не більше 3-4 днів. Температура сінажної маси не повинна перевищувати 37оС. При її підвищенні слід прискорити закладання, посилити трамбування.
Об’ємна маса сінажу при вологості 50 %, в траншеї – 450-550 кг/м3, в баштах – 350-400 кг/м3 .
Сховища для зберігання та підготовчі роботи до закладання сінажу
Найпридатнішими для сінажу є спеціальні герметичні сховища баштового типу з верхнім розвантаженням. Башти з верхнім розвантажуванням надійніші. Під час розвантаження вуглекислий газ, що утворюється внаслідок біохімічних процесів у період консервування, не витікає з них. Коли ж нижнє розвантаження – можлива втрата вуглекислоти. Із сховища і надходження повітря, яке створює сприятливі умови для життєдіяльності аеробної мікрофлори, що може призвести до псування корму. Для закладання сінажу використовуються башти самих різних конструкцій, які будують з залізобетону і металу, передбачається використання для їх будівництва пластику та інших полімерів.
За способом розвантаження сінажу башти поділяють на три основні групи: з нижнім, верхнім і комбінованим розвантаженням.
Найбільш поширеною для використання при зберіганні сінажу є башта вітчизняного виробництва БС-9,15. Пройшли виробниче випробування башти чеського (,,Вітковіце,,) і німецького виробництва (НС-09, НС-25 та ін..). Як показали наслідки багаторічних випробувань, одним з головних недоліків башт „Вітковіце” з нижнім розвантаженням є низька потужність їх при розвантаженні (до 0,9 т/ч) і втрати корму по вище наведеній причині, тому в господарствах вони використовуються для зберігання гранульованих кормів і зерна на корм. Оскільки башти з нижнім розвантаженням відрізняються підвищеними вимогами до ступеня подрібнення корму то вони можуть бути використані на невеликих фермах.
Слід зазначити, що до експлуатації сінажних башт допускаються робітники, які пройшли медичну комісію і мають посвідчення на право виконання робіт, оскільки можливе отруєння обслуговуючого персоналу двоокисом вуглецю і двоокисом азоту – газами, що не мають запаху і забарвлення. При наявності у повітрі 3-5% вуглекислого газу у людини спочатку з’являється слабкість, головокружіння, а потім настає втрата свідомості. При вдиханні повітря з вмістом 25-30% вуглекислого газу людина майже миттєво втрачає свідомість і гине. При завантаженні і розвантаженні кормів баштові сховища необхідно ретельно провітрювати.
Для зберігання сінажу ще досить широко використовуються звичайні силосні траншеї, хоча в траншеях важче герметизувати корм ніж у баштах, а втрати його значно більші. Для закладання сінажу використовують переважно наземні траншеї з місткістю, яка б дозволяла заповнити її сінажною масою за 3-4 дні.
До підготовчих робіт для закладання сінажу належать: підготовка полів до збирання трав на сінаж, підготовка сховищ та їх обладнання.
Попадання металевих предметів і каміння в обладнання сінажних башт, особливо в розвантажувач, а також при скошуванні трав в косарки–плющилки, а при підбиранні валків і подрібненні трави в підбирач-подрібнювач викликають поламки, які часто повністю порушують технологію закладання сінажу. Тому весною до відростання трави, проводять ретельне очищення полів від сторонніх предметів.
Підготовка сховищ полягає в їх провітрюванні, очищенні стін від залишків сінажу і при необхідності в ремонті штукатурки, піднятті і ревізії розвантажувача під дах (купол) і герметизації люків поліетиленовою плівкою.
Основні технологічні операції з виготовлення сінажу
З врахуванням зональних умов технологія приготування сінажу складається з таких операцій: скошування у валки або прокоси (з плющенням маси або без плющення), ворошіння, згрібання у валки, підбирання з подрібненням і завантаження в транспортні засоби, транспортування і розвантаження у сховища, розрівнювання, трамбування і герметизація.
Враховуючи, що технологія сінажування у баштах порівняно з траншейною в більшій мірі залежить від організації робіт, то є необхідність у розробці операційних технологічних карт (за формою табл.11.2). Схематично технологію заготівлі сінажу зображено на рис.11.1, а склад агрегатів, які можливо використовувати, наведено у табл.11.1 (при впровадженні нових машин їх перелік може доповнюватись або змінюватись).
Таблиця 11.1
Комплекс машин для виготовлення сінажу (за Г.І.Орманджи, О.Ю.Барабашом, 1981)
|
Операція |
Склад агрегату |
|
Скошування трав |
КТП-6+Т-40 (МТЗ:ДТ-75, Т-74); КДП-4+Г-40 (МТЗ); КДП-4Т+Т-40АН (МТЗ-82Н) |
|
Скошування з плющенням |
Е-301(ГДР); КПВ-3+МТЗ (ЮМЗ-6) |
|
Згрібання, ворошіння |
ГВК-6+Т-25(Т-40; МТЗ;ЮМЗ-6); Е-247+Т-40(МТЗ) |
|
Підбір з подрібненням |
КУФ-1,8+МТЗ (ЮМЗ;ДТ-75;Т-74); Е-280 (ГДР); КСК-100; КС-1,8+МТЗ (Т-74, ДТ-75) |
|
Транспортування зеленої маси |
ПСЕ-12,5+МТЗ (Т-74, ДТ-75); 2-ПТС-4-8875+Т-40 (МТЗ, ЮМЗ-6); ГАЗ-САЗ-53Б; САЗ-3502; ЗИЛ-ММЗ-554; ЗИЛ-ММ3555 (з нарощеними бортами) |
|
Ущільнення маси в траншеях |
Т-130, Т-4-А, Т-74, ДТ-75, Т-150 |
|
Завантаження сінажної башти: змішення маси подача маси на транспортер завантаження маси в башту розподіл маси у башті |
ВС-9,15 ПЕ-О,8+МТЗ (ЮМЗ), Д-607, Д-535 ПЕК-30 ТЕБ-30 РМБ-9,15 |
Трави слід скошувати своєчасно, оскільки затримання збирання призводить до значного зниження кормової цінності сінажу, хоча сухої речовини збільшується. Особливо швидко втрачають поживні речовини злакові трави. Своєчасність збирання трав створює також передумову для збільшення укосів з однієї площі. Окрім наведених у табл.11.1 косарок, скошують і плющать масу також косарками КПС-5Г, КПРН-3.
Перед початком роботи тракторист обкошує поле по периметру для створення розворот них смуг. Скошувати можна човниковим способом, а також у кругову.
При відсутності валкових косарок - плющилок скошування трави можна виконувати іншими косарками з наступним згрібанням маси з прокосів у валки.
Рис.11.1. Схематичне відображення заготівлі сінажу:
1- скошування трав з плющенням (КПС-5Г); 2- ворошіння і згрібання маси у валки (ГВК-6); 3- підбирання з подрібненням і завантаження маси у транспортні засоби (КСК-100); 4 – сінажна башта (БС-9,15);
5 – завантаження маси у башту або траншею; 6 – розрівнював РВС-9,15; 7-центральний розвантажувальний канал; 8– розвантажувальний транспортер; 9 – троси підвіски; 10 – трамбування маси трактором в траншеї .
Залежно від виду трав, їх урожайності, погоди і наявності необхідних машин сінажну масу заготовляють двома способами.
Перший полягає у тому, що скошування, плющення і вкладання у валок здійснює одна машина за один прохід після висихання роси. Потім траву підбирають, подрібнюють і завантажують у транспортні засоби. Цей спосіб більш простий, вимагає менше витрат і забезпечує краще зберігання у масі поживних речовин, знижує витрати корму. Його використовують у основному в південних районах країни за сухої, сонячної і вітряної погоди, невеликій урожайності бобових трав або при збиранні злакових трав (злакові трави також можна збирати без плющення). Окрім того, в степових районах для скошування у валки доцільно використовувати зернові – ЖВН-6, ЖРС-4,9, зернобобові – ЖРБ-4,2 і ЖБА -3,5, рисову – ЖНУ-4 жатки.
Другий спосіб хоча і більш працеємкий, однак є приємним для північної частини країни. При другому способі трави скошують рано вранці у покоси. При підв’ялені листя у бобових трав до вологості 65-70% починають згрібати масу в валки. У валках масу витримують до вологості 60% і починають підбирання, подрібнення та відправку до місця завантаження у башти або траншеї.
Для підбирання маси з валків, подрібнення і завантаження у транспортні засоби, окрім вказаної в табл..11.1 техніки, використовують також косарки - подрібнювачи КПКУ-75, КПІ-2,4, КУФ-1,8. Головною вимогою при виконанні цієї операції є забезпечення необхідної довжини різки маси, що сінажується (особливо для закладання в башти).
Розробка операційної технології і виконання необхідних розрахунків, пов’язаних з виготовленням сінажу
Технологічні процеси закладання сінажу з різних культур відрізняються мало. Різниця в строках збирання, урожайності, площах посівів. Вихід сінажу з 1 га за врожайністю зеленої маси можна визначити за формулою:
К=
де К – вихід сінажу з 1 га, т; Взм – вологість зеленої маси, %;
Всм – вологість сінажної маси, %; У – урожайність зеленої маси, ц/га.
Необхідну для заготівлі об’ємну сінажу площу розраховують за формулою:
П=
де П – необхідна площа, га; Озаг – об’єм заготівлі корму, ц; Вп – вологість продукції, %; Взм – вологість зеленої маси, %; У – урожайність зеленої маси, ц/га.
Важливо також розрахувати правильне співвідношення між збиральними машинами і транспортними засобами, щоб забезпечити постійний потік сировини, уникнути зупинок агрегатів або транспортних засобів.
Продуктивність косарки - плющилки за зміну (у тонах) розраховують за формулою:
Рк = 0,1 · Ш · С · У · Т · Ч
де Рк – продуктивність косарки, т; Ш – ширина агрегату, м; С – швидкість, км/год; У – урожайність зеленої маси, ц/га; Т – коефіцієнт використання робочого часу; Ч – час роботи, годин.
Продуктивність агрегату на транспортуванні зеленої маси можна розрахувати за формулою:
Па=
де Па – продуктивність транспортного агрегату, т; М – вантажопідємність транспорту, т; Рк – продуктивність збирального агрегату, ц/га; Л- відстань перевезень, км; С – швидкість, км/год; Тз – тривалість зміни, годин.
Потребу у транспортних засобах можна визначити за формулою:
Ка =
де Ка – необхідна кількість транспортних засобів; Тд – час транспортної одиниці у дорозі, під завантаженням і розвантаженням, хв.; Тв – час перебування транспортної одиниці під завантаженням, хв..
Завдання: Користуючись схемою (рис.11.1) і даними табл.11.1, розробіть операційну технологію приготування сінажу і подайте її у вигляді табл. 11.2.
Таблиця 11.2
План закладання сінажу в ____________________________(господарство)
__________________________ району ______________________області
|
Технологічна операція |
Культура |
Тривалість виконання |
Склад агрегату |
Денний виробіток, га |
Нормо-змін |
Вихідні данні: Необхідно приготувати X т сінажу з злакових трав, врожайність зеленої маси яких планується Y ц/га; вологість зеленої маси становить W %; планується використання вітчизняного кормозбирального комбайна КСК-100 з робочою швидкістю руху 10 км/г; тривалість робочого дня становитиме 10 годин; коефіцієнт використання робочого часу комбайном становить 0,8; для транспортування зеленої маси планується використання самоскидів ГАЗ-САЗ-53 з вантажопідємністю 4 т і швидкістю руху 30 км/г; відстань перевезень становить Z км; витрати часу на розвантаження 3 хвилини.
|
Варіант |
Кількість сінажу, X, т |
Врожайність зеленої маси, Y, ц |
Вологість зеленої маси, W, % |
Відстань перевезень, Z, км |
|
1 |
110 |
90 |
61 |
1,0 |
|
2 |
120 |
100 |
62 |
1,5 |
|
3 |
130 |
110 |
63 |
2,0 |
|
4 |
140 |
120 |
64 |
2,5 |
|
5 |
150 |
130 |
65 |
3,0 |
|
6 |
160 |
140 |
66 |
3,5 |
|
7 |
170 |
150 |
67 |
4,0 |
|
8 |
180 |
140 |
68 |
4,5 |
|
9 |
190 |
130 |
69 |
5,0 |
|
10 |
200 |
120 |
70 |
5,5 |
|
11 |
210 |
110 |
69 |
6,0 |
|
12 |
220 |
100 |
68 |
6,5 |
|
13 |
230 |
90 |
67 |
7,0 |
|
14 |
240 |
80 |
66 |
6,5 |
|
15 |
250 |
70 |
65 |
6,0 |
|
16 |
260 |
60 |
64 |
5,5 |
|
17 |
270 |
70 |
63 |
5,0 |
|
18 |
280 |
80 |
62 |
4,5 |
8. Виробництво і зберігання штучно зневоднених кормів
(ТРАВ’ЯНЕ борошно і січка)
Характеристика обладнання і технологічний процес виробництва трав'яного борошна
Спосіб сушіння трав і приготування трав'яного борошна визначається типом і конструкцією сушарки. Залежно від температури агента сушіння агрегати бувають низькотемпературні та високотемпературні. Перші мають початкову температуру сушіння 90-180°С, другі - 500-1000°С.
За конструктивним вирішенням низькотемпературні сушарки бувають лоткові і конвеєрні. Високотемпературні сушарки можуть бути барабанні, пневматичні і змішані.
Конструкція низькотемпературних сушарок досить проста. Вони відрізняються універсальністю, їх можна використовувати для висушування не тільки зеленої маси, а також зерна, овочів і картоплі. До низькотемпературних належать лоткова сушарка 2ЛСТ-400, сушарка конвеєрного типу СКР-2,0 та ін. Ці сушарки витрачають багато палива на випаровування вологи із зеленої маси, при їх експлуатації застосовується ручна праця.
Високотемпературні сушарки більш економно витрачають паливо, забезпечують потоковість виробництва і однорідність сировини за вологістю. При цьому втрати поживних речовин трав мінімальні. До високотемпературних агрегатів барабанного типу, що розповсюджені в сільськогосподарських підприємствах, господарських і міжгосподарських комбікормових заводах, належать АВМ-1,5; ЛКБ-ФЕ-1,5; СБ-1,5 та деякі ін. Не зважаючи на деяку різноманітність конструктивних рішень барабанних сушильних агрегатів, усі вони мають однакову технологічну схему (рис. 13.1), тобто вони висушують попередньо подрібнену до часток розміром 20-30 мм зелену масу, розмелюють її в борошно і пакують у мішки, або направляють на безтарне зберігання чи на гранулятори ОГМ-0,8 та ОГМ -1,5 для отримання гранул.
Зелена маса з транспортних засобів вивантажується на лоток транспортера-живильника, або на пристосований елеватор кормороздавача КТУ-10А. Рівномірна подача зеленої маси в агрегат відбувається за рахунок бітера, який вирівнює товщину шару зеленої маси, що рухається на стрічці елеватора.
Агент сушіння
Трава
Повітря
Рис.13.1. Технологічний процес приготування травяного борошна на агрегаті АВМ-15:
1 - лоток; 2 - конвеєр; 3 - бітер; 4 - живлячий елеватор; 5 - форсунка; 6 –топка;
7 - барабан; 8 - головний вентилятор; 9 - головний циклон з дозатором;
10- циклон пневмотранспорту; 11 - мішконаповнювач з дозатором; 12-мішки; 13 - дробавка.
Зелена маса продувається теплоносієм, нагрітим до 600-900°С, і послідовно проходить внутрішній, середній і зовнішній циліндри, де одночасно перемішується спеціальними лопатями, що приварені по всій довжині внутрішньої поверхні циліндрів. За час руху і перемішування в потоці теплоносія зелена маса висихає. Листя висихає скоріше ніж стебла, підхоплюється струмом теплоносія і більшу частину шляху проходить у зваженому (леткому) стані. Внаслідок цього воно перегрівається і зберігає максимум поживних речовин та вітамінів.
У циклоні відпрацьовані гази вентилятором виводяться на зовні, а висушена маса осідає донизу і через дозатор рівномірно вивантажується з циклона. Падаючи вниз, вона потрапляє в повітряний потік, що створюється ротором дробарки і циклоном борошна та всмоктується до дробарки, а крупні й вологі, частинки стебел, різні важкі домішки ( каміння, земля, шматки дроту і т.п.) проходять через всмоктуючий повітряний потік і випадають на землю або спеціальний елеватор для видалення відходів.
У дробарці маса подрібнюється на борошно, яке через решето відсмоктується вентилятором у циклон, де відбувається видалення його з повітряного потоку.
Основними параметрами технологічного режиму сушіння трав на пневмобарабанних сушарках є :
При вологості зеленої маси в 70-75 % температура теплоносія на вході в барабан для найбільш розповсюджених трав і культур наступна (0С):
люцерна - 400-600
конюшина - 650-700
різнотрав'я - 500-750
суміш зернобобових - 500-700
При відхиленні вологості сировини на ± 10 % температура теплоносія на вході в барабан повинна бути змінена відповідно на ± 100°С.
Для грубостеблової зеленої маси з підвищеною вологістю температура теплоносія на вході в барабан повинна бути вище вказаних значень на 150-200°С, але не більше 950°С, з метою попередження температурних пошкоджень топки, лотка, барабана і значних втрат каротину.
Температура теплоносія при вході в барабан регулюється зміною подачі палива і тиску впорскування.
Температура відпрацьованого теплоносія на виході із циклона сухої маси при оптимальних режимах сушіння, наведених вище, повинна бути 90-120°С. Її регулюють так, щоб температура висушеної маси не перевищувала 65°С, а вологість була в межах 10-12 %. Збільшення зверх норми температури теплоносія на виході із циклона сухої маси призводить до пересушування трав'яної січки, збільшенню втрат каротину і інших поживних речовин.
Температуру теплоносія вимірюють на вході в барабан і виході із циклона сухої маси дистанційними термометрами. Температура відпрацьованого теплоносія автоматично підтримується електроконтактним термометром, на шкалі якого встановлюють необхідну межу.
Температура теплоносія на виході із циклона сухої маси peгулюється зміною кількості зеленої маси, що подається в барабан агрегату. Якщо температура падає, потрібно зменшити подачу зеленої маси, якщо температура збільшується, - збільшити.
Подача сировини в барабан зменшується за рахунок поступового зниження (зменшення) шару зеленої маси на елеваторній стрічці. Досягається це опусканням бітера. Не можна підвищувати температуру відпрацьованого теплоносія періодичними зупинками елеватора. Зупинки призводять до пересушування сировини, підвищення втрат каротину, загоряння маси в агрегаті і взагалі - до малопродуктивного нераціонального використання обладнання.
Час перебування зеленої маси в барабані залежить від швидкості його обертання: при великих обертах зелена маса активніше подається в потік теплоносія і швидше виноситься з барабана, а при невисокій швидкості обертання - лише легкі часточки швидко виносяться із барабана, а вологі і важкі довше затримуються в ньому і краще висихають.
Наприклад, для люцерни, конюшини та інших бобових трав і кормових культур швидкість обертання барабана повинна бути 3-5 об./хв., а для жита й інших злаків - 5-9 об./хв. Регулюється швидкість обертання барабана варіатором.
Час, необхідний для повного розігрівання агрегату, – 40-80 хвилин. Протягом цього часу продуктивність його досягає 50 % номінальної величини, а витрати палива збільшуються вдвічі.
Перед зупинкою агрегату, після припинення подачі зеленої маси і вимкнення подачі палива, не можна зразу зупиняти барабан, оскільки може відбутися його деформація.
Гранулювання трав'яного борошна
Трав'яне борошно, призначене для довгострокового зберігання або транспортування на далекі відстані, доцільно гранулювати. При довгостроковому зберіганні трав'яного борошна в гранулах схоронність каротину на 10-15 % більше, ніж у розсипному, хоча процес гранулювання звичайно супроводжується деяким (до 15 %) руйнуванням каротину. Гранулювання попереджає утворення пилу, злежування і самозаймання продукту. Внаслідок збільшення об'ємної маси гранульованого борошна (в 1,2-3 рази) зменшуються витрати, пов'язані з його транспортуванням і зберіганням.
Затрати на гранулювання не перевищують 5 % собівартості виробництва трав'яного борошна. Ці витрати покриваються за рахунок зниження втрат каротину і зменшення витрат при зберіганні, транспортуванні та використанні гранульованого борошна.
Обладнання для гранулювання трав'яного борошна ОГМ - 1,5 (рис.13.2), продуктивністю 1,5 т гранул за годину, призначене для господарств, де застосовують високопродуктивні агрегати АВМ - 1,5; ЛКБ- ФЕ 1,5; СБ - 1,5. Вони складаються із наступних основних вузлів: преса, бункера з циклоном, сортувалки-охолоджувача, системи введення рідких компонентів, пульта управління.
Рис.13.2. Грануляторна установка ОГМ-1,5:
1, 2, 3 - циклони; 4 - бачок для рідини; 5 - шлюзовий засув; 6 - бункер;
7-збуджувач; 8 - ротор збуджувача; 9 - кран; 10 - електромагнітний вентиль;
11 – дозатор; 12 - форсунка; 13 - змішувач; 14 - прес; 15 - живитель вихідного продукту; 16 - насос; 17 - резервуар; 18 - ніж; 19 - норія; 20 – охолоджувальна колонка; 21 - сортувальна машина.
Технологічний процес гранулювання трав'яного борошна на обладнані ОГМ -1,5 проходить таким чином: трав'яне борошно через забірник подається вентилятором і за допомогою циклона в бункер, де розпушується коловоротом, що забезпечує його подачу із бункера в дозатор. Порціями борошно надходить у змішувач, де зволожується паром або водою до вологості 14-17%, необхідної для гранулювання, і перемішується. Процес введення рідини полягає в тому, що вода із водогону потрапляє на розпилювач, який встановлено в корпус змішувача. Струмінь води безперервно надходить на борошно, що рівномірно подається дозатором, і змочує його. Ротор змішувача забезпечує вологість усієї партії борошна. Кількість води, що подається, регулюється краном. Магнітний вентиль автоматично вимикає подачу води, якщо зупиняється двигун дозатора.
При наявності в господарстві паросилової установки замість води можна застосувати пару. Зволоження трав'яного борошна за допомогою пару збільшує продуктивність преса приблизно на 25 %, а строк служби матриць - на 15-20 %. Це пояснюється тим, що пара підігріває трав’яне борошно краще, ніж гаряча вода, а температура гранул однакова як при гранулюванні водою, так і при гранулюванні парою. Однак застосування пари ефективне лише в тому разі, коли вона суха і подається під тиском 2-3 атмосфери. Якщо тиск менший, пара погано перемішується з борошном і частково конденсується до надходження в камеру пресування.
Гранулювання відбувається в пресі. Борошно попадає між матрицею і ролерами (валками), що обертаються, і під великим тиском продавлюється через радіальні отвори матриці. Після цього воно набуває форми циліндриків з діаметром, що дорівнює діаметрові отворів матриці, і довжиною приблизно в 2-2,5 діаметра. Довжина гранул регулюється установкою двох нерухомих ножів над поверхнею матриці так, щоб зазор між ними відповідав заданій довжині гранул. Із преса гранули самопливом надходять у норію і далі подаються в охолоджувальну колонку.
Після пресування гранули мають високу температуру (80-90°С), порівняно високу вологість (14-17 %), недостатню міцність. В охолоджувальній колонці вони продуваються повітряним потоком, який створюється циклоном охолоджувача. При цьому температура і вологість гранул знижуються, а міцність підвищується. Разом з течією повітря із охолоджуючої колонки до циклона транспортується борошно і крихти гранул, що не згранулювалися. Охолоджені гранули рівномірно випускаються спеціальним пристроєм на сортування, де на вібраційній решітній очистці, від них відділяються крупні крихти, які затарюють окремо від повноцінних гранул. Борошняний пил, що утворюється при сортуванні гранул, відсмоктується циклоном на повторне гранулювання. Готові гранули повинні відповідати вимогам: діаметр - 10-14 мм, довжина - 15-25 мм, міцність від 80 до 95 % залежно від сорту трав'яного борошна, крихкість не повинна перевищувати 5 %, вологість- 9-14%.
На продуктивність і якість роботи гранулятора впливає вологість трав'яного борошна. Оптимальну вологість можна визначити по зовнішньому виду гранул. Якщо гранули досить міцні, з гладенькою блискучою поверхнею і кількість незгранульованого борошна мінімальна, значить вологість трав'яного борошна знаходиться у відповідних межах. Якщо, отримані гранули мають рвану шершаву поверхню, то борошно, що надходить до гранулятора, перезволожене.
Приготування трав'яної січки
Штучно висушені трав'яні корми з низьким вмістом каротину та відносно високим вмістом клітковини здебільшого використовуються в раціонах жуйних тварин, але в них при цьому зменшується перетравність поживних речовин, особливо клітковини, і знижується жирність молока. Щоб запобігти цьому, замість трав'яного борошні рекомендується виготовляти трав'яну січку.
Трав'яна січка займає приблизно в півтора рази менше місця, ніж подрібнене сіно. Її об'ємна маса в чотириметровому шарі в середньому становить 15 кг/м3 (в перерахунку на абсолютно суху речовину).
При виготовленні трав'яної січки сировину готують так само, як і для трав'яного борошна, тобто косять, подрібнюють і вантажать у транспортні засоби косарками-подрібнювачами КІК-1,4; КУФ-1,8 або комбайном Е-280.
Рекомендується дві технології сушіння трав на січку: однофазна - коли зелена маса висушується до середньої вологості 10-15% в сушильному агрегаті, та двохфазна - коли зелена маса в сушарці висушується до середньої вологості - 25% і досушується до кондиційної - 15% вологості в сараї за допомогою активного вентилювання. Січку в сарай завантажують за допомогою пневматичного транспортера (елеватора) ТПЕ-10 або ТП-30.
Для досушування активним вентилюванням у шарі висотою до 4 м трав'яну січку закладають у три заходи. Перший шар висотою 1,5-2 м залежно від погодних умов сушать до вологості 17-19%. Потім звантажують другий шар загальною висотою до 3 м і третій до 4 м. Вентилювання продовжується до того часу, поки січка у верхньому шарі не досягне вологості 17-19%.
Сінне борошно
Деякі господарства за сухої жаркої погоди щорічно заготовляють вітамінне сіно для одержання сінного борошна. Воно мало відрізняється за поживністю від трав’яного борошна штучного сушіння (яке дуже дороге через значні витрати енергоносіїв). Як правило, сировину для одержання сінного борошна отримують з отави або молодої трави (ще до стадії бутонізації) багаторічних трав (найчастіше трави люцерни) з використанням досушування активним вентилюванням нещільних тюків у сінних сараях. Сінне борошно заготовлюють для використання в раціонах свиней (ремонтного молодняку і свиноматок, особливо поросних). Для цього подрібнюють вітамінне сіно на дробарках при вологості не більше 15 %. Якісне сінне борошно характеризується високим вмістом каротину і вітаміну D. Перетравність органічних речовин свинями знаходиться у межах 55 – 65 %.
PAGE 3
Підбір валків з пресуванням у тюки
Заготівля у пресованому вигляді з досушуванням у приміщенні або
в скиртах–штабелях
Вентилювання атмосферним або підігрітим повітрям
Складання сіна в приміщення або в скирту
Перевезення
Навантаження копиць на транспортні засоби
Копнування
Збирання сіна з валків прямо в транспортні засоби
Заготівля в не подрібненому стані з досушуванням в приміщеннях або скиртах
Згрібання прив’яленої трави у валки
Ворушіння в покосах
(при необхідності)
Скошування з плющенням або без нього
Подрібнення в борошно і гранулювання
Брикетування
(без подрібнення)
Лінії соломи немає
Годівниці тварин
Сховище кормів
Високотемпературне сушіння
Транспортування маси на пункт переробки
Втрат соломи немає
Зернові на фураж в молочно-восковій стиглості, зернофуражна маса скошується з одночасним подрібненням і вантажеться в транспортні засоби (без обмолоту)
Перевезення тюків
Складання тюків в сараї, сіносховища або
в штабелі–скирти
Заготівля в подрібненому розсипному вигляді з досушуванням
в сітчастих баштах
Підбір валків з подрібненням і навантаженням у транспортні засоби
еревезення
Завантаження
в сітчасту башту