Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
11 школи китаю
Становлення філософської думки в Стародавньому Китаї спостерігається вже у VІІ ст.. до н.е. Сама зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності створили умови для розвитку філософії.Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI—V ст. до н. е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551—479 рр. до н. є.), яке дістало назву конфуціанства. Першим етапом у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім’ї та управління державою. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» — гуманність.«Жень» визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція «сяо» — синівської поваги до батьків. З точки зору Конфуція, життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від неба. «Небо» — це прабатько світу і найвища духовна сила, що визначає суть природи та людини.Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Засновником даосизму вважається Яао-цзи (VI—V ст. до н. є.). Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, воно – основа всього сущого.Життя природи і людини підпорядковане всезагальному закону „дао”. Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність. Даоси вчили беззастережної підпорядкованості всієї життєдіяльності людини закону „дао”, неможливості діяти всупереч „дао”. Виходячи з космоцентричної концепції взаємозв’язку людини з природою, китайська філософія сповідувала захист природи, висувала принцип невтручання у її розвиток, наслідування її законів.Отже, у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов’язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія була мало системна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем.
12 суть Конфуціанства
Конфуціанство – один із провідних ідейних плинів у древньому Китаї. У ряді публікацій дається “компромісне” визначення конфуціанства одночасно як релігії і як етико-політичного навчання. Конфуцій – творець морально- релігійного навчання – залишив найглибший слід у розвитку духовної культури Китаю, у всіх сферах його громадського життя – політичної, економічної, соціальної, моральної, у мистецтві й релігії. По визначенню Л. С. Васильєва: “Не будучи релігією в повному змісті цього слова, конфуціанство стала більшим ніж, чим просто релігія. Конфуціанство – це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів, – словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації” . По своєму світорозумінню, способу пояснення миру й місця людини (“цивілізованого” , а не “варвара” ) у цьому світі конфуціанство виступає скоріше в етико-політичному, чим у релігійному планіКонфуцій заснував свою школу в 50 років. У нього було багато учнів. Вони записали думки як свого вчителя, так і свої. Так виникло головне конфуцианское твір “Лунь юй” (“Бесіди й висловлення” ) – добуток зовсім несистематичне й часто суперечливе, збірник в основному моральних повчань, у якому, на думку деяких авторів, дуже важко побачити філософський твір. Цю книгу всякий утворений китаєць учив напам’ять ще в дитинстві, нею він керувався все життя. Основне завдання Конфуція – гармонізувати життя держави, суспільства, сім’ї, людини. У центрі уваги конфуціанства взаємини між людьми, проблеми виховання. Конфуцій не задоволений існуючої, однак його ідеали не в майбутньому, а в минулому. Людина звернена особою до минулого, до майбутнього ж повернуть спиною. Стародавність постійно присутня в сьогоденні. Майбутнє не залучає занадто великої уваги – адже час рухається по колу; і все вертається до свого джерела. Кульмінація конфуцианского культу минулого – “виправлення імен” (“чжен хв” ) . Конфуцій визнавав, що “все тече” і що “час біжить, не зупиняючись” . Тому конфуцианское “виправлення імен” означало не приведення суспільної свідомості у відповідність із суспільним буттям, що змінюється, а спробу привести речі у відповідність із їхнім колишнім значенням. Тому Конфуцій учив. Що государ повинен бути государем, сановник – сановником, батько – батьком і син – сином не по ім’ю, а реально, насправді. Ідеалізуючи стародавність, Конфуцій раціоналізує вчення про моральність – конфуцианскую етику. Вона опирається на такі поняття, як “взаємність” , “золота середина” , “людинолюбство” , складові в цілому “правильний шлях” – дао.У своєму навчанні Конфуцій ґрунтувався на традиційних китайських поглядах на пристрій миру. По поданнях древніх китайців, людина виникає після того, як споконвічний ефір (або пневма, “ци” ) ділиться на 2 початки: Инь і Ян, Світло й Тьму. Своєю появою він як би покликаний перебороти цю расколотость миру, тому що поєднує в собі темна й світла, чоловіча й жіноча, активна й пасивне, твердість і м’якість, спокій і рух