Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ
ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ
ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
200 – річчю геніального земляка
Т.Г. Шевченка та 60 – річчю
утворення Черкаської області
присвячуємо
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
(Матеріали до першого уроку)
Черкаси
2013
Укладачі:
Месевря О.І., завідувач лабораторії гуманітарних дисциплін Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради;
Січкар С.І., методист української мови і літератури Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради.
Рецензенти:
Коновальчук В.І. – завідувач кафедри психології Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради;
Скринник О.М. – учитель української мови і літератури, учитель-методист Черкаської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 19 Черкаської міської ради.
У посібнику розміщено рекомендації щодо проведення першого уроку «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття» для учнів основної школи, які універсальними бути не можуть. Кількість і доступність навчального матеріалу для повноцінного сприйняття і засвоєння дітьми різного віку різна. Та й кожен педагог має з цього приводу власне бачення. Тому пропонуємо:
1. Своє бачення триєдиної мети уроку.
2. Питання, які можуть розглядатися на уроці або навіть служити темою уроку.
3. Список літератури для використання при підготовці до уроку.
4. Уроки вчителів, які по-особливому пройнялися творчістю Великого Кобзаря.
Рекомендовано до друку вченою радою ЧОІПОПП
Протокол № 2 від 30.05.2013 року
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.
В. Симоненко
Мета: показати багатогранність творчої особистості Великого українського поета, велич і неповторність творчої спадщини, викликати інтерес до пісень на слова поета, відобразити актуальність творчості Кобзаря сьогодні;
розвивати естетичні смаки учнів, спостережливість, вміння застосовувати знання та проявляти акторські здібності;
виховувати любов до рідної мови та культури, історії свого народу, літератури і видатних українських митців, зокрема – Т.Г. Шевченка.
Оформлення: святково прикрашений стіл накритий скатертиною, на столі — вишитий «Заповіт», ваза з квітами, ікони, накриті вишитим рушником, воскові свічки; виставка творів Кобзаря; репродукції картин художника.
Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка, бандура, мультимедійне обладнання, фільм про Тараса Шевченка (озвучує Богдан Ступка), пісня «Ми йдемо до Тараса» В. Зінкевич, пісня «Реве та стогне Дніпр широкий», «По долині вітер віє». Слова та музика Т.Г. Шевченка, етюдник, пензлі.
На уроці, залежно від віку дітей і класу, можуть розглядатися такі питання:
1. Актуальність Кобзаревого слова для кожного з наступних поколінь.
2. Широта діапазону генія Т.Г. Шевченка.
3. Шевченкознавство як наука.
4. Указ Президента України № 784 від 16 травня 2005 року «Про заходи до відзначення 200-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка».
5. Один із найбільш народних поетів, яких знає всесвітня історія літератури.
6. Діяльність Т.Г. Шевченка як учителя, педагога.
7. Основоположник не лише української літератури, а й мови нашого народу.
8. Духовний батько української нації.
9. Концент Шевченкового світомислення.
10. Нові підходи до викладання Шевченкознавства у загальноосвітніх навчальних закладах.
11. Образ України в творчості Кобзаря.
12. Т. Шевченко і Черкащина.
13. Епохальна подія – вихід «Кобзаря».
14. Читання творів Шевченка учителем та учнями.
15. Віртуальна подорож Шевченківськими місцями, музеями.
16. Історія життя Т.Г. Шевченка – частина історії нашої Батьківщини.
Література для опрацювання:
1. Безручко Н. Кобзар у Вашому домі: цільова прогр. б-ки по популяризації творчості Т.Г.Шевченка / Н. Безручко // Світ дит. б-к. — 2004. — № 2. — С. 13–16.
2. Гречин Л., Панасюк В. Літературно-мистецька композиція «Шевченко — художник»: позакл. робота / Л. Гречин, В. Панасюк // Дивослово. — 1998. — № 5. — С. 56–59.
3. Дунайська С. Є в Шевченка народження дата — дати смерті в Шевченка немає: літ. вечір / С. Дунайська // Позакл. час. — 2010. — № 2. — С. 152–153.
4. Дунайська С. Тарасові слова — то правда жива: вихов. захід / С. Дунайська // Розкажіть онуку. — 2009. — № 3–4. — С. 21–24.
5. Життя вічне, слово невмируще: інформ. список л-ри до 185-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка // Держ. б-ка України для дітей; уклад. Н. Гажаман — К., 1999. — С. 1–16.
6. Іваськевич Т. Наша любов і святиня: літ.-муз. вечір, присвяч. ювілею Великого Кобзаря / Т. Іваськевич // Відродження. — 1998. — № 1. — С. 43–46.
7. Калешко Н.А. Т.Г. Шевченко і Чернігівщина: літ. подорож-дослідж. для учнів 5–6 кл. : сцен. бібл. заходу / Н.А. Калешко // Шк. б-ка. — 2010. — № 2. — С. 93–101.
8. Національна бібліотека України для дітей. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://chl.kiev.ua/default.aspx?id=5573
9. Одарченко П. Тарас Шевченко і українська література. – К., 1994.
10. Роянова А. Послання у вічність: літ. вечір, присвяч. 195-літтю від дня народження Тараса Шевченка / А. Роянова // Дивослово. — 2009. — № 3. — С. 46–49.
11. Рудакова Л. Іду з дитинства до Тараса / Л. Рудакова // Світ дит. б-к. — 2009. — № 3. — С. 11.
12. Синиця С.В. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття… Виховний позакласний захід [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/20727
13. Тарас Шевченко: бібліогр. покаж. 1989–2003 / Нац. парлам. б-ка України; уклад. Г. Гамалій. — К., 2004. — 238 с.
14. Тарахан-Береза З. Святиня. Науково історичний літопис Тарасової Гори. – К.: Родовід, 1998.
15. Сверстюк Є. Шевченко і час. – К., 1996.
5 – 8 класи
Ольга Василівна Шокур, учитель української мови і літератури
Канівської гімназії імені
Івана Франка Канівської
міської ради
Тема. Міфи і легенди українців. Шевченко в переказах та легендах Канівщини.
Мета: ознайомити учнів з легендами і переказами рідного краю, розкрити велич постаті Шевченка; розвивати навички виразного читання; виховувати любов і повагу до минулого нашого народу.
Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка, кросворд, збірка «Шевченко в переказах та легендах», словники, презентація «Останнім шляхом Кобзаря».
Ми чуємо тебе, Тарасе, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля!
В. Симоненко
Хід уроку
І. Перевірка домашнього завдання.
– Легенда – це переказ. Який? Про що і як розповідається в легендах? (Казковий, фантастичний. У прозовій формі розповідається про походження народу, різних міст і сіл, про важливі події та улюблених героїв.)
– Які мають бути події в легенді? (Реальні, достовірні.)
– Хто зазвичай є дійовими особами легенд? Якими рисами наділені ці персонажі? (Історичні особи. Наділені великою силою, мужністю, хоробрістю тощо.)
– Чим цінні легенди як вид усної народної творчості?
Легенда – (від латин. – те, що слід читати) – фольклорний або літературний твір, що містить розповідь на фантастичну тему. В основі легенди лежить розповідь про реальні історичні події та про реальних історичних осіб, однак вони щедро прикрашені вигадкою.
ІІ. Оголошення теми й мети.
І тепер в Україні, мабуть, не знайти такого міста чи села, де б у людській пам'яті не зберігалися чудові фантастичні або реалістичні художні історії про конкретних героїчних осіб, які там діяли. Із покоління в покоління передаються міфологічні розповіді про певні місцини, ріки, озера, ліси, гори, долини та історичні згадки про визначні події, що тут відбувалися. Усі ці оповіді є правдивими, але містять елементи фантастики, тому їх можна назвати легендами та переказами. На сьогоднішньому уроці ми з вами продовжимо знайомство з міфами і легендами українців, зокрема Канівщини.
ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.
Слово вчителя. (Портрет Т.Г. Шевченка вивішується на дошці заздалегідь). У 40-х роках ХІХ ст. на літературному видноколі зійшла яскрава зірка – Тарас Григорович Шевченко – слава і гордість українського народу, один із найвидатніших письменників світу. Засвітилася вона виходом у світ невеличкої книжчини з восьми віршів – «Кобзаря».
Його ще називають Великим Кобзарем, генієм українського народу. А що ви знаєте про Тараса Шевченка? Які поезії вивчали? Прочитайте. (Учні в 4-му класі вивчали напам’ять «Садок вишневий коло хати...», читали «Встала весна...», «Зацвіла в долині червона калина...», «Тече вода з-під явора...», «Сонце заходить...».)
Подивімося на дошку. Ось портрет благородного, мужнього Т.Г. Шевченка, захисника прав знедоленого народу. Подивімось уваж но. Погляд спрямований твердо вперед, хоч десь там, у глибині очей, і причаївся ледь помітний смуток. У погляді — віра у справедливість справи, якій він віддав усе життя, віра у звільнення трудящих, уярм лених багатіями. У смуткові — уболівання за долю народу, приховані фізичні муки. Усе його життя — великий подвиг, приклад самовідда ного служіння народові.
Шевченко – живий у народній творчості, в якій образ великого генія, правдолюбця і борця виріс нині на весь неосяжний свій зріст. Приглядаючись до прекрасних фольклорних скарбів, пов’язаних з іменем Кобзаря та з його неув’ядною поезією, ми переконуємося у справедливості слів одного з поетів пошевченківської доби: «Поет живе в серцях свого народу» – живе і вічно житиме.
Цілком зрозуміло, що фольклор про Шевченка надзвичайно багатий, глибокий, інтимний. Народні легенди про Шевченка дуже щирі і теплі. Почувається, що їх творили люди, для яких він був своєю, рідною і близькою людиною.
Народні перекази і легенди часто дуже далекі від точної передачі історичних фактів, але вони є прекрасним показником ставлення народних мас до тієї чи іншої історичної особи або видатної історичної події.
На сьогоднішньому уроці ми спробуємо трошки більше дізнатися про Шевченка за допомогою переказів та легенд, зібраних у нас на Канівщині. У цьому нам допоможуть юні історики, біографи а також читці, які підготували для нас цікаву подорож літературними стежками Канівщини.
Біограф. 9 березня 1814 року
В похилій хаті край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
У Моринцях та в сусідньому селі Кирилівці (тепер Шевченкове) пройшло його гірке дитинство. (Учитель демонструє фотографії Шевченкової хати, села Кирилівки.)
Тарасові було дев’ять років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса, його братів та сестер ще погіршало. Тарас потрапив до сільської школи, де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Наймитував він у дяка і одночасно вчився. Гірке було те навчання.
Читець. Розказував земляк Тараса Шевченка Федір Голуб, що Шевченко ходив до школи і стояв під вікном, бо він сиротою зостався й нікому було його учить.
Тарас, каже Голуб, стояв під вікном школи, а більше понімав від тих, що у школі сиділи.
Від Ф. А. Іщенка,
с. Межиріч.
Читець. Покойний зять Данило розказував, що Тарас Шевченко служив у дяка. Тарас хотів у школу ходити, а дяк не пускав. Заставляв Тараса воду носити та хазяїнувати.
– Отака, сину, штука, — я й умру, не забуду, як Тарас хотів учитися, а його не пускали. Отаке тоді право було. А тепер хорошо. Дитина ще ложки не вміє держати, а її вже грамоти вчать.
Від М. К. Туренка,
с. Межиріч.
Читець. «шов він шов, до того дішовся, що дойшов до маляра і взяв його за учителя; та й став лучше малювать як маляр. Прийшов до того маляра більший начальник, то начальник пристав до маляра: отдай мені Шевченка; то маляр і продав його йому; а поміщик став одбирать; а він потім дойшов до такого розуму, що нікого не було його розумнійше».
Ник. Беляшевский.
Рассказы крестьян
с. Пекарей
о Т.Г. Шевченке.
Бесіда. Коли і де народився поет?
Як склалася доля Тарасика після смерті матері та батька?
Чому Тарас у дитинстві не міг учитися?
Який талант виявився у хлопчика?
Історик. Восени 1829 р. Тарас разом з іншими слугами-кріпаками вирушив у далеку дорогу аж до Вільна (тепер Вільнюс – столиця Литви).
Наприкінці зими 1831 р. Шевченко разом з паном Енгельгардом опиняється у столиці імперії Петербурзі.
22 квітня 1838 р. Шевченка було викуплено із кріпацтва. Йому йшов 25-й рік.
Відпускна відчинила Тарасові двері в омріяну Академію, куди кріпакам шлях було заказано.
У 1840 році поет видає збірку своїх творів «Кобзар», а згодом закінчує Петербурзьку Академію мистецтв, здобуває звання вільного художника.
Подорожує Україною (1843, 1845рр.), продовжує писати літературні твори.
Читець. ОСЛЯЧИЙ ПОРТРЕТ
Коли Тарас Григорович Шевченко жив у Києві, до нього прийшов один пан і попросив намалювати його портрет. Шевченко накидав олівцем контури. Потім пан питає, скільки це буде коштувати. Шевченко сказав за портрет 150 карбованців. Скупому панові це здалося дуже дорого. Тоді Шевченко загадав за портрет 300 карбованців. Пан розсердився і пішов.
До цього портрета Шевченко домалював ослячі вуха, поніс його в магазин і сказав, щоб портрет повісили у вітрині, і хто схоче купити, то щоб заплатив 500 карбованців.
Одного разу цей самий пан іде вулицею мимо магазина. Бачить, висить його портрет, тільки з ослячими вухами. Пана аж затіпало від несподіванки і такого посміховища. Він кинувся до продавця:
– Скільки отой портрет коштує?
Продавець відповів:
– 500 карбованців.
Пан миттю заплатив гроші і забрав портрет.
А продавець йому:
– Гарного ви, пане, осла придбали. І не дорого.
Від А.І.Каптура(1880р.н.)
м. Канів.
Записала О.Г.Фрунт 1960.
Біограф. У 1846 році поет входить до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства, за участь у якій та за революційну поезію був заарештований весною 1847 року і відправлений на заслання із забороною писати й малювати (солдатом в Орську фортецю, а потім в Оренбург у Новопетровську фортецю, на березі Аральського моря).
(Словникова робота. КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО — таємна політична антикріпосницька й антицаристська організація, що утворилася в грудні 1845 — січні 1846 в Києві. Виникла в сере довищі інтелігенції. У квітні 1846 до товариства вступив і Шевченко. Основним своїм завданням революційна частина товариства вважала повалення самодержавства, скасування станів, ліквідацію кріпацтва, об’єднання слов’янських народів.)
Читець. ШЕВЧЕНКО НА ЗАСЛАННІ
Я служив в Оренбурзькому краї, обучався в м. Орському. На действітільній службі був аж в городі Карбітах, Турганської області.
То оренбурзькі мужики було питають по-руському:
— Скудова ви? якої губернії?
— Київської, — кажу.
Вони мені й кажуть:
— Тут ваш Шевченко сидів у тюрмі. Сам він з Київської губернії тоже.
В Орському люди казали, що у них був на зсильці Шевченко з Ки ївщини.
Від колгоспника
П.П. Колішова, 86р.,
с. Межиріч,
Канівського р-ну
Історик. У 1857 році Т. Г. Шевченко повертається із заслання. У 1859 році він здійснює третю подорож в Україну.
Читець. Орли і ворони.
У село він прийшов надвечір. Мужики якраз сиділи на колодах, попихкували самокрутками, про тяжку долю гомоніли між собою.
— А чого, браття, пожурилися? — питає.
Мовчать мужики. Дуже вже їх в ту пору панство обсіло.
— Не годиться так, братове! Чого голови похилили? Ось по слухайте одну бувальщину...
У якійсь країні, за морями за синіми, та управляли орлами ворони. Обпоїли їх, задурили, крила широкі пообрізали, на себе примусили працювати. А орлят, що народжувались, укидали з гір, у воді топили. Затужили орли, стали на вас схожими.
Та народилося орля, якраз на світанні, коли сонце вставало. Крила у нього — як небо безкрає, погляд — гордий.
— А вставайте, побратими! - гукнуло орля. Ворони з похмілля ще спали. — Час уже пригадати, як ми вільно до сонця літали.
Мужики ближче підсунулись до Тараса.
— Ну, а далі що? — горять у кожного очі.
— Далі? Почули той заклик орли. Заклювали вони ворон, тіла їхні поскидали у прірву. І зажили вільно, в дружбі. Знову почали ширяти високо, високо...
Задумались мужики:
— А чим ми гірші від орлів? — закричали. — Вставаймо на воронів-панів!
Запалали-задиміли панські палаци. Полетіли ворожі голови з пліч. Гострі були у мужиків коси. А Тарас попереду всіх, як той орел сизий, літає.
Та наступило царське військо, почало оточувати селян. От-от схоплять Тараса.
— Тікай, батьку! — кричать люди. — Тікай, рідний!
— Не можу вас кинуть, — відповідає.
— Тікай, — просять в один голос матері.
І розступилась перед ним річка Рось, пройшов наш Тарас по самісінькому дну її. Далі соколом полинув. І де не з'являвся — кругом палаци панські палали.
Любили його орли і не любили ворони... лилася ворожа кров.
Орли і ворони.
Записав на Канівщині
І. Лисенко.
Біограф. 1860 рік. Шевченкові присвоюється звання академіка-гравера. У цьому році виходить друге видання «Кобзаря».
Мріяв Тарас Шевченко оселитися десь над Дніпром, жити серед рідного народу. Та не пощастило йому цю мрію здійснити. Постійні переслідування, в’язниці, заслання підірвали здоров’я поета. Ще 9 березня 1861 року друзі й знайомі поздоровляли Тараса Григоро вича Шевченка із 47-річчям з дня народження, а 10 березня вранці перестало битися палке серце великого поета.
Поховали Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Пе тербурзі. Через два місяці домовину з його тілом було перевезено в Україну і за поетовим заповітом поховано на високій горі над Дніпром поблизу Канева.
Учитель. Кожного року учні, вчителі Канівської гімназії імені Івана Франка, працівники Шевченківського національного заповідника 22травня спозаранку вирушають в експедицію, маршрут якої пролягає від Успенського собору в м. Каневі до місця усипальниці поета – гори Чернечої, нині Тарасової. Останній шлях проходить старою частиною міста, через потік Дунаєць, давні Канівські слобідки Костюківку та Гедзи, а далі лісом теперішнього Канівського природничого держзаповідника.(Презентація «Останнім шляхом Кобзаря»)
(Словникова робота. Гравірування (із фр. graver – вирізати, висікати) – нанесення малюнків або написів на поверхню твердих матеріалів за допомогою граверних інструментів або хімічних речовин. Застосовується при ви готовленні гравюр.
Гравюра – вид графіки, у якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного гравіруванням на дошці.
Надання високого звання академіка – гравера засвідчувало велику роль Т. Шевченка в розвитку малярства в Росії та Україні.)
Читець. КВІТИ НА ЧЕРНЕЧІЙ ГОРІ
Під час похорону Тараса Григоровича Шевченка в Каневі всю дорогу перед труною вистиляли квітами, любистком та рідною землею. Люди збирали ті квіти і зелень. Кожному хотілося принести в свою оселю квітку чи любисток, як часточку святої пам´яті про дорогу і близьку всім людину.
Трудящі вірили в пророчі слова Шевченка про прийдешнію волю. Мабуть, це й спонукало людей до думки, що квіти і зелень, якими була вистелена дорога від Канева до Чернечої гори, і квітки, посаджені кріпаками на могилі, мають цілющу силу. Слава про цілюще зілля Тараса пішла далеко за межі Канівського повіту. Люди з різних кінців України приїжджали і пішки приходили, щоб добути те зілля. Пройшла чутка, що вся Чернеча гора засіяна зіллям Тараса. Люди вірили в це, збирали його і несли в далеку дорогу, як дорогоцінний скарб – пам’ять про рідного Кобзаря.
Від У.П. Шарафан (1887р.н.),
м. Канів.
Читець. ЗЕМНИЙ УКЛІН ТОБІ, ТАРАСЕ !
Мій прадід Іван Білокінь із с. Селище розповідав, як ховали Тараса Григоровича Шевченка в Каневі на Чернечій горі. На гору зійшлося людей видимо – невидимо: ніби вся Україна піднялась і прийшла сюди вклонитись, провести в останню путь свого славного сина.
Коли опускали в яму труну з криком, тоді виступив якийсь чоловік, схожий на Шевченка ( так згадує дід ) і сказав:
– Плачте, канівці, черкащани, чигиринці, за батьком Тарасом.
Хотів ще щось сказати, та тут же були присутні стражники і поліція, то й заборонили йому виступати.
У тяжкому мовчанні з великою тугою на серці брали люди по жмені землі, висипали на могилу Тараса. І насипали вони оту високу гору, де стоїть зараз пам’ятник.
Від А.І.Кізченка(1913р.н.),
с. Селище,
Канівського р-ну.
Біограф. Народ свято шанує пам'ять свого великого поета. Щорічно в Україні відзначаються Шевченківські дні, літературна й образотворча спадщина поета глибоко вивчається вченими, видається великими тиражами. «Кобзар», перекладений багатьма мовами, відомий у всьому світі. За кращі твори в галузі літератури, журналістики, мистецтва й архітектури присуджується Державна премія імені Т.Г. Шевченка.
Безсмертна слава народного поета-патріота.
ІV. Закріплення.
1. Гра «Хто? Що? Як?»
У грі беруть участь усі учні. По черзі називають сектор «Хто?», «Що?» або «Як?». Оцінювання відбувається за набраними балами
(за правильну відповідь – 1 бал).
Сектор «Хто?»
1. Хто створив легенди й міфи? (народ)
2. Хто назвав Шевченка Великим Кобзарем?
3. Хто після дяка „став за учителя” Тарасику? (маляр)
4. Хто пам’ятав Шевченка у далекому Оренбурзькому краї? (Оренбурзькі мужики)
5. Хто хотів урятувати Тараса від царського війська в легенді «Орли і ворони?» (люди, матері)
6. Хто оплакував Шевченка?
Сектор «Що?»
1. Що таке легенда?
2. Що хотів сказати про Шевченка народ в легендах?
3. Що хотів пан від Шевченка в легенді «Ослячий портрет»?
4. Що сталося в 1840 р.?
5. Що розповів Шевченко мужикам у легенді «Орли і ворони»?
6. Що відбувалося під час похорону Т.Г.Шевченка?
Сектор «Як?»
1. Як відрізнити міф від легенди?
2. Як описується в легенді навчання маленького Тарасика?
3. Як покарав пана за жадібність Шевченко в легенді «Ослячий портрет»?
4. Як було покарано Т.Г. Шевченка за участь в Кирило-Мефодієвському товаристві?
5. Як намагалися люди врятувати Тараса в легенді «Орли і ворони»?
6. Як народ шанує пам’ять свого великого поета?
2. Розгадати кросворд.
1) Твори, які писав Шевченко.
2) Назва таємного антикріпосницького братства, у якому Шевченко брав активну участь.
3) Місто, у яке було перевезено прах Шевченка.
4) Система експлуатації в царській Росії.
5) Місто, куди було заслано Тараса Григоровича після розгрому Кирило-Мефодіївського братства.
6) Село, у якому народився поет.
7) Назва першої збірки поезій Шевченка.
8) Прізвище художника, який, дбаючи про Шевченкове визво лення з кріпацтва, намалював портрет Жуковського.
|
1В |
І |
Р |
Ш |
І |
|
||||||||||||
|
2 К |
и |
р |
и |
л |
о |
м |
е |
ф |
о |
д |
і |
ї |
в |
с |
ь |
к |
е |
|
|
3 К |
А |
Н |
І |
В |
|
|
||||||||||
|
4 К |
Р |
І |
П |
А |
Ч |
Ч |
И |
Н |
А |
||||||||
|
5 О |
Р |
Е |
Н |
Б |
У |
Р |
Г |
||||||||||
|
6 М |
О |
Р |
И |
Н |
Ц |
І |
|
||||||||||
|
7 К |
О |
Б |
З |
А |
Р |
||||||||||||
|
8 Б |
Р |
Ю |
Л |
Л |
О |
В |
|
V. Підсумки уроку, оцінювання результатів роботи учнів.
– Яка легенда, епізод запам’яталися найбільше? Чому?
– Що нового ви дізналися про Т.Г.Шевченка?
– Що з почутого ви розповісте батькам, знайомим?
– Яким постав перед вами Шевченко з легенд і переказів?
VІ. Домашнє завдання. Виразно читати легенду про Шевченка (на вибір). Намалювати ілюстрацію до легенди, яка найбільше сподобалась чи запам’яталась.
Використана література
1. Беляшевський Н. Рассказы крестьян с. Пекарей о Т.Г. Шевченке // Киевская старина. – 1894. – Февраль.
2. Береза З.Образ Т.Г.Шевченка в українській народній творчості (Архів Нехорошева С.С. Ленінград, Пушкінський дім )//Вивчаємо Шевченка. Зб. Наукових праць студентів філологічного факультету.- К.: Вид. Київського університету, 1964.
3. Вінок Кобзареві: Поезія, нариси та оповідання 1861-1961. – Черкаське обласне книжково-газетне видавництво,1961. – 112с.
4. Дорошевич О. Шевченко в селянських переказах // Життя і революція.- 1929. – Кн.. ІІІ.
5. Збірник праць двадцять четвертої наукової шевченківської конференції - К.: Наукова думка,1982. – 324с.
6. Кушнаренко Д. Тарас Шевченко і наш край. Історико-краєзнавчий нарис. – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1998.
7. Назаренко М.Й. Поховання на могилі ( Шевченко, якого знали).- К.: ВД «Сварог», 2006. – 688с.
8. Народ і Шевченко. Легенди, перекази, пісні та інші твори про великого Кобзаря / Упор. П. Гонтаренко, Д. Кухаренко, М. Родіна. – К.: Вид. АН УРСР, 1940 (Посилання на це видання як на Збірник – 1940 і Збірник – 1963).
9. Народ про Шевченка /Упорядник Ф.Лавров. – К.: Видавництво АН УРСР,1961. – 86с.
10. Орли і ворони ./ Записав на Канівщині І. Лисенко // Зміна. – 1961. – N 3.
11. Пахаренко В.І. Українська література: Підручник для 9-го кл. За-гальноосвітн.навч.закл.К.: Генеза, 2004. – 392с.
12. Пушкін, Шевченко, Горький в народних переказах. Записав Дм.Косарик. – Х.: Мистецтво, 1937.
13. Тарахан-Береза З. Святиня. Науково історичний літопис Тарасової Гори. – К.: Родовід, 1998.
14. Український фольклор. – Кн..1. – К.: Мистецтво,1939.
15. Шевченко в народній творчості. / Упор. Д. Кушнаренко, П. Гонтаренко, М. Родіна. – Видавництво АН УРСР, 1940. – 192с.
9 – 11 класи
Тетяна Іванівна Грекало, учитель української мови і літератури
Золотоніської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №6
Золотоніської міської ради
Тема. Світова велич Т.Г. Шевченка.
Мета: поглибити знання про творчість та світову велич поета; розвивати вміння розкривати питання уроку-семінару, виступаючи з повідомленнями, слухати, робити записи, висновки, узагальнення; виховувати любов і шану до творчості Т.Шевченка.
Тип уроку: урок-семінар.
Обладнання: портрет Т.Шевченка, ілюстрації, виставка творів.
Хід уроку
І. Оголошення теми і мети уроку.
ІІ. Слово вчителя (2 хв).
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
На оновленій нашій українській землі живе і вічно житиме в народі пам’ять про великого Кобзаря, геніального сина України.
«Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим» (І.Франко). На уроці-семінарі присутні батьки. Тож покажіть своє знання, вміння з цієї теми.
ІІІ. Читання напам’ять уривка з поеми «І мертвим і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» (2 хв.).
ІV. План.
1. Т. Шевченко – геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні.
2. Поема «Гайдамаки» – вершина раннього періоду творчості.
3. Поема «Сон» – зображення справжньої суті російського тоталітарного імперського режиму.
4. Поема «Кавказ» – показ національно-визвольної боротьби.
5. Проза Т. Шевченка.
6. Тарас Шевченко – художник.
7. Т. Шевченко і Золотоноша.
8. Значення творчості, світова слава.
V. Учнівські повідомлення.
1. Т.Шевченко – геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні (7 хв.)
Т.Г. Шевченко – велика і невмируща слава українського народу. В особі Шевченка український народ ніби злив усі свої найкращі духовні сили, всю свою велич, обравши його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень.
Шевченко був і кріпаком, і солдатом, і в’язнем, та, в першу чергу, він був сином народу. Народ називав поета своїм батьком. Про нього складали легенди, пісні, вірші, та, мабуть, найвеличнішою з легенд є правдива історія життя Шевченкового, того життя, яке дало поетові горде право сказати: «Історія мого життя є часткою історії моєї Батьківщини».
Т.Г. Шевченко – великий український поет, художник, мислитель. Народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях на Черкащині. Залишившись сиротою (1825р.), малий Тарас був наймитом, школярем-козачком. У Петербурзі знайомиться з І. Сошенком,
Є. Гребінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським,
К. Брюлловим. Ці видатні митці здійснили викуп Шевченка з кріпацтва. Це сталося 22 квітня 1838 року. Після викупу з кріпацтва Тараса зарахували до Академії мистецтв. Незабаром він став одним із найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. А 1840 р. виходить перший «Кобзар».
У 1843р. Шевченко нарешті приїхав в Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини, Катеринославщини.
Відвідавши Черкаси, Шевченко змальовує береги Дніпра, від старих людей записує пісні й перекази про старовину.
Закінчивши Академію мистецтв (1845р.), він вирушив в Україну з наміром там оселитися. Знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Друге півріччя 1845р. – це час творчих сил поета. Він написав твори «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим», «Заповіт».
У Києві, познайомившись із М.Костомаровим, вступає до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського товариства. За що 5 квітня 1847 р. Шевченка заарештовано.
Про жорстокість російського царя в ставленні до Шевченка свідчать аж чотири накладені на нього кари: заслання без терміну, заслання рядовим солдатом, заборона писати і малювати. Так синові України було обтято творчі крила. Оренбург, Кос-Арал, Мангшлак – місця ув’язнення поета.
Нарешті в серпні 1857р. Шевченка відпустили, і він три дні й три ночі плив на рибальському човні через Каспій, із Астрахані до Нижнього Новгорода на пароплаві. Цілий місяць поет милувався приволзькими пейзажами, багато читав, вів щоденник. Радісне почуття волі переповнює все єство вчорашнього солдата-каторжанина.
Повернення Кобзаря до Петербурга вітали всі прогресивні сили країни.
Автор хронічки Шевченкового життя Олександр Кониський з останньої його подорожі в Україну (1859р.) робить такий висновок: «Подорож та… не підбадьорила йому духа. Навпаки, вона ще більш охмарила його: отрута тяжкого життя ще глибше розлилася по всьому організму…на кожному ступню. На Україні він бачив лихо… народ в ярмі, своїх рідних братів і сестер бачив на панщині, бачив, що «кругом неправда і неволя». Заспокоїтися йому нічим було! Спочити нема де!..»
Останні дні життя поета були сповнені нестерпних мук: він тяжко дихав, не міг говорити. Вночі з 9 на 10 березня прибули телеграми з Харкова і Полтави, що вітали Шевченка з днем народження. Зрадівши, хворий подякував і сказав: «От якби додому, там би я, може, одужав». Та 10 березня 1861 року Т.Шевченка не стало.
В одній легенді розповідається, що Т.Шевченко взагалі не вмер, що він живий і досі, а тільки до слушного часу переховується від посіпак, щоб у час всенародної кари з’виться перед усіма й очолити священну боротьбу. М.Рильський про це писав: «Коли цю легенду брати алегорично, то в ній криється велика правда. Шевченко справді живий, справді між нами, він разом з українським народом».
Т. Шевченко був лише творцем геніального «Кобзаря», а й драматургом, прозаїком, мислителем, істориком, етнографом, фольклористом і художником. Геній Великого Кобзаря надзвичайно широкий, багатогранний.
Літературна спадщина – це «Кобзар», 9 повістей, п’єса “Назар Стодоля», щоденник та листи. Його «Кобзар» - це книга, творена горем і сльозами, гнівом і надією. Основна естетична платформа Т.Шевченка – правдиве зображення дійсності та висока художність, сміливе викриття антинародного ладу, активний гуманізм, впевненість у кращому майбутньому, заклик до визволення і побудови демократичної держави.
Не поет – бо це до болю мало.
Не трибун – бо це лиш рупор має.
І вже менш за все – «Кобзар Тарас».
Він, ким зайнялось і запалало,
Скорше – бунт буйних майбутніх рас,
Полум’я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.
Лютий зір прозрілого раба.
Гонта, що синів свяченим ріже, -
У досвітніх загравах – степах
З дужим хрустом випростали крижі.
А ось поруч – усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.
Є. Маланюк «Шевченко»
2. Поема «Гайдамаки» – вершина раннього періоду творчості (5 хв.).
«Гайдамаки» – найбільша за обсягом поема Т. Шевченка. Назвав він твір іменем учасників Коліївщини – народного повстання 1768р. на Правобережній Україні. Народ повстав, тому що життя стало нестерпним.
Коліївщина – вершина національно-визвольної боротьби українського народу. Безпосереднім поштовхом до повстання було нечуване знущання з українців. Яке чинили конфедерати – озброєні загони польських шляхтичів.
Головне джерело поеми – народні перекази й пісні: «Розказую так, як чув од старших людей», - свідчив Шевченко в передмові до поеми і, звичайно, найперше має на увазі свого діда Івана:
Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало,
Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.
Багато важило й те, що Тарас виростав на Звенигородщині, котра якраз була одним із центрів Коліївщини. Ще малим він не один раз був у Мотронинському монастирі, де, за переказами, учасники Коліївщини «освятили ножі», а поряд, на цвинтарі, він читав написи на Могилах гайдамаків, оглядав зруйновані Льохи в урочищі Гупалівщина. Використано в поемі думи, героїчні, побутові, ліричні та жартівливі пісні. А прислів’я – ті перлини народної мудрості – скільки їх розкидано щедрою рукою автора.
Провідна ідея поеми – звеличення національно-визвольного руху України та його героїв-лицарів Коліївщини. Гнів народу, його прагнення до вільного життя Шевченко вважає священним, а шляхетське свавілля різко засуджує.
Отже, «Гайдамаки» – передусім не антипольський, а антишляхетський, антипоміщицький твір.
Із-посеред дійових осіб запам’ятовуються Ярема, його кохана Оксана, керівники повстання Гонта й Залізняк, титар, гайдамаки.
Центральний образ поеми – повсталий народ, власне образ повсталої України, образ волі й духовної могутності народу. Учасників гайдамацького руху Шевченко змальовує як героїв. Симпатизуючи народним месникам, поет часто називав їх орлами «на ґвалт України орли налетіли». Провідні риси повстання: відданість народній справі, сила й хоробрість, віра в світле майбутнє, люта ненависть до поневолювачів і людяність, мужність.
Виразником народу в поемі є Ярема. Ярема – наймит дивував нас рабською покірністю, Ярема-коханий – спалахом ніжних емоцій, та найбільше вразив Ярема-месник: своєю грізною силою, незвичайною хоробрістю, навіть жорстокістю:
А Ярема – страшно глянув –
По три, по чотири
Так і кладе…
Ярема – реалістичний образ, поданий у романтичному дусі. Колишній наймит постійно з народом, ділить із ним ярмо неволі і радість перемоги над гнобителем.
Максим Залізняк та Іван Гонта – це історичні особи, що очолили гайдамацький рух. Люблять «батька Максима» не тільки за патріотичне горіння в боротьбі за правду й волю, а й за тонке почуття гумору. Залізняк – богатир, щира і чуйна людина, ідеал народного ватажка. Побратимом Максима є другий ватажок повстання, «мученик праведний» Іван Гонта, якого гайдамаки за хоробрість і розум теж називають «батьком». Головна риса Гонти – вірність клятві, вірність рідному народові. Якщо ти взяв до рук «свяченого ножа», то не зупиняйся ні перед чим, інакше ти зрадник. Страта дітей не є історичним фактом, сцену цю Шевченко вводить у дусі народних уявлень про вірність присязі.
Як і всі гайдамаки, Залізняк і Гонта – непоборні месники за кривди народу, в цих «сизокрилих орлах» відбито волелюбний характер українського народу.
3. Поема «Сон» – зображення справжньої суті російського тоталітарного імперського режиму (3 хв.).
Співець покріпаченого селянства Т.Шевченко написав поему «Сон», повернувшись із України, вражений муками земляків на розореній, розіп’ятій землі. Поема – перший в українській літературі твір політичної сатири. Вона викривала аморальність паразитизму та вірно підданства, кликала до людської гідності, пробуджувала національну свідомість трудящих усіх народів Російської імперії.
Тематика поеми – зображення неймовірних страждань трудящих і «райського життя» панів, наказ свавілля та морального вираження панівних класів, хабарництва чиновників.
Поет вільно оперує сюжетом, своєю думкою ширяє в «часі і просторі». Після вступу, який має характер філософських роздумів, подано три картини: авторові сниться, що він летить над Україною, звідти переноситься в Сибір, а потім – у Петербург. Завдяки такій композиції поеми Шевченко показав широку соціальну панораму всієї Росії.
Образ панства поданий автором узагальнено, жоден із панів не індивідуалізований. Уся їхня зовнішність викликає огиду. Плазування перед царем і царенятами – провідна риса панів, яких так багато, що це стало загрозою суспільству. Про це свідчить картина, яку І.Франко назвав «генеральним мордобитієм».
Шевченківська портретна характеристика царів – сатирична, знищувальна. Описуючи царів, поет глумився над вінценосцями. Цар, «неначе з барлоги ведмідь виліз». Цариця – «мов опеньок засушений, тонка, довгонога…. Хита головою», «мов та чапля між птахами».
Є істотна різниця у ставленні Шевченка до росіян – царів і росіян – трудящих. Перших він називає катами, а других – справжніми людьми, які «тяжко той насущний заробляють».
4. Поема «Кавказ» – показ національно-визвольної боротьби
(4 хв.).
Кожного читача поеми «Кавказ» вражає насамперед дивовижна стислість і водночас насиченість тексту думками й образами. У невеличкій за обсягом поемі автор зумів показати гігантську панораму Росії як тюрми народів. Цього він домагається завдяки локанізмові висловів, глибині думок і досконалості форми твору. Деякі з цих думок звучать, як дзвінкі афоризми: «Борітеся – поборете!»; «Не вмирає душа наша, не вмирає воля»; «Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить»; «Ви любите на братові шкуру, а не душу»; «Од молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!»
«Кавказ» – це гімн непокірному духові і волелюбству, непохитній волі і мужності борців за національну честь і свободу.
Приводом для написання поеми була смерть близького знайомого Т.Шевченка, офіцера Якова де Бальмона, який загинув у 1845 р. в одному з походів царського війська на Кавказ.
Шевченко викриває загарбницьку політику російського самодержавства, показує страждання поневолених народів Кавказу. Автор співчуває поневоленим, возвеличує патріотичну і мужню боротьбу горців, утверджує безсмертя народу, гнівно засуджує самодержавство, кріпосництво.
І. Франко назвав «Кавказ» огненною поемою. «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу…»
Царизм здійснював свою політику на Кавказі ціною багатьох тисяч людських жертв, ціною глибокого народного горя.
Викриваючи хижацьку діяльність самодержавства, Т.Шевченко закликав боротися про нього, оспівав славу тих, хто не корився силі гнобителів.
5. Проза Т.Шевченка (3 хв.).
Російську мову Шевченко дуже добре знав. Цією мовою він спілкувався, часто листувався, вів щоденник і написав близько 20 повістей. До нас дійшли «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Всі повісті написані на засланні (1850-1857) в Новопетровському укріпленні.
Повісті різноманітні за своєю тематикою; вони зображують злидні закріпаченого селянства, тяжке життя солдатів царської армії, трагічну долю талановитих кріпаків і звиродніння дворян та офіцерів. Центральна тема – кріпацтво.
Повісті цінні для нас своєю автобіографічністю. Так, із повісті «Княгиня» дізнаємося про дитинство поета, з повісті «Музыкант» і «Наймичка» - про його подорожі по Україні в 40 роках, з «Путешествия…» та «Близнецов» - про період заслання. Найдокладніше про себе розповідає Шевченко в повісті «Художник». Основна тема цієї повісті – доля самого поета, трагічна доля талановитих кріпаків. «Художник» викриває злочини тогочасного ладу, звеличує простих людей, їхні сили, здібності. Автор характеризує свого героя в процесі морального й творчого зростання. Затурканий і полохливий спочатку, скований рабським становищем, з одержанням волі художник зростає, відчуває себе повноцінною людиною і творцем. Бурхливо розвиваються здібності юнака. Цьому сприяє читання книг, слухання лекцій, відвідування театру. Тільки за умови вільного життя людина може бути щасливою. Це дало можливість авторові зробити узагальнення: «Багато, незлічено багато прекрасного в божественній, безсмертній природі, але тріумф і вінець безсмертної краси – це збудження від щастя лице людини. Вищого, прекраснішого в природі я нічого не знаю».
За художньою довершеністю й естетичною цілісністю повість – один із кращих прозових творів письменника. Автор наголошував на виховній і суспільній ролі мистецтва, виступав за мистецтво, що служить інтересам трудового народу, його боротьбі за світлі ідеали майбутнього.
6. Тарас Шевченко – художник (5 хв.)(презентація).
Т. Шевченко – кріпацький син, наділений поетичним генієм, талантом художника.
Художній хист прокинувся у Тараса Григоровича дуже рано – ще в дитинстві. Цей талант привів Шевченка до Академії художеств, рятував у найтяжчі хвилини життя від відчаю.
Поетична спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна – близько 1200 робіт. Сама вже кількість творів свідчить, що малярству Тарас Григорович приділяв велику увагу.
За півроку до смерті Шевченка, 2 вересня 1860 р., Рада Академій художеств присвоїла йому звання академіка гравюри.
Весною 1839 р. за успіхи з рисунка Тарас був нагороджений Радою Академії срібною медаллю другого ступеня. 1840 р. за першу живописну спробу – картину «Хлопець-жебрак, що дає хліб собаці» (не збереглася) Шевченко був удруге нагороджений срібною медаллю, а за картину «Циганка-ворожка» – втретє.
Олійний автопортрет Т.Шевченко 1840-1841р., зроблений в брюлловській манері. У центрі – надзвичайно тонке, одухотворене обличчя юнака. Високий розумний лоб, проникливий погляд глибоких очей спрямований на глядача, але заглиблений у себе.
Безперечно, найвідоміша нам Шевченкова картина – «Катерина», створена за мотивами одноособленної поеми. Усі сучасні дослідники вважають, що «Катерина» є одним із перших творів реалізму в живописі Шевченка.
Шевченко вніс значний вклад і в розвиток художньої ілюстрації. Він створив чудові малюнки до повісті М.Гоголя «Тарас Бульба», оповідання Г.Квітки-Основ’яненка «Знахар».
Поява серії «Живописная Украина» знаменувало становлення в українському образотворчому мистецтві.
У березні 1845р. Шевченко закінчив Академію. Йому було надано офіційне звання вільного художника.
Першим відомим малюнком, зробленим на засланні, є автопортрет у солдатському одязі.
Понад сотню малюнків виконав Тарас Григорович під час експедиції по Аральському морю.
Виконані в 1858р. портрети М.Щепкіна та А. Олдріджа є найвищим досягненням Шевченка-портретиста останніх років його життя.
Творчість Шевченка-художника займає особливе місце в розвитку українського образотворчого мистецтва.
7. Т.Шевченко і Золотоноша (3 хв.).
Про своє перебування в Золотоноші Шевченко згадував у автобіографічній повісті «Близнята»: «Я з обов’язків служби, повинен був прожити два місяці в Золотоноші і у Переяславі». Отже, в Золотоноші поет не лише був, а й жив. Під «обов’язками служби» треба, очевидно, розуміти його участь у роботі Археологічної комісії (1845-1847р.), тобто під час другої подорожі Україною.
На жаль, ця згадка єдина в історичних документах. З огляду на життя її в художньому творі деякі дослідники висловлюють сумніви щодо вірогідності цього факту, вважають, що сказане Шевченком – художній домисел.
Про Золотоношу поет отримував детальну інформацію від М. Максимовича у Прохорівці 1859р.
Крім художніх творів, Золотоношу Шевченко згадує і в «Археологічних нотатках» (1845р.): «По Золотоніській дорозі в семи верстах від міста Переяслова високий курган, який звуть Богдановою могилою» (М.Пономаренко, краєзнавець).
Золотонісці свято шанували і шанують пам’ять про Т.Шевченка. У 1927 р. у місті було встановлено бронзовий бюст Т.Шевченка, створений скульптором Федором Петровичем Балавенським.
Але прийшли в наш край чорні роки воєнної окупації. Фашисти перейменували вулицю Шевченка на Гітлер-штрассе, знищили пам’ятник Кобзареві, а в парку його імені влаштували своє кладовище. Заліковуючи завдані війною рани, золотонісці не забули й про відновлення пам’ятника Шевченка. Нарешті у 1956р. зібрались на урочистий мітинг з нагоди встановлення в парку погруддя поета. Виготовив його талановитий скульптор М.Г.Лисенко.
Минув час, змінились естетичні вимоги манументального мистецтва. Постало питання про заміну пам’ятника і реконструкцію парку. Центр міста прикрасив монумент Заслуженого скульптора України, лауреата Державної премії України Петра Федосійовича Мовчуна. Ніби повертаючись на Батьківщину з далеких мандрів, присів перепочити Кобзар, щоб продивитись, як живе нинішнє покоління. Збулись мрії Кобзаря про сім’ю вольну, нову.
8. Значення творчості, світова слава (8 хв.).
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо (В.Симоненко)
Життя і творчість великого Кобзаря є для нас своєрідним моральним кодексом, твори Шевченка роблять людей кращими, ласкавішими, доброзичливішими, бо вони вічно будитимуть у серцях людей великі, благородні почуття.
Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля й співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. На тексти й мотиви «Кобзаря» сотні композиторів світу створили близько 500 творів. З появою «Кобзаря» наша література поповнилася ліричними та епічними віршами, громадянськими та інтимними творами, романтичними баладами і різними видами поем, поетичними памфлетами-інвективами, пейзажними зарисовками, посланнями та переспівами. У «Кобзарі» зображені минуле й сучасне українського народу, його історія та географія, побут і мораль. «Кобзар» - це енциклопедія народного життя, а його автор – народний поет. У невеликих за обсягом творах Т.Шевченко зумів охопити питання, що хвилювали всі народи.
Шевченко – «це голос душі українського народу, його крик, сльоза, стогін і разом з тим поклик гніву» (Б. Нушич). Увібравши в себе душу народу, його духовну велич і красу, продовжуючи справу, розпочату Котляревським, великий Кобзар підніс цю красу народну на найбільшу височінь.
Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов’янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбекською, німецькою, англійською, французькою, японською, в’єтнамською та багатьма іншими мовами.
Народ оцінив поета своїми прислів’ями, а саме: «Шевченко для людей – це безсмертний Прометей»; «Шевченкові думки переживуть віки»; «Хто з Шевченком знається, той розуму набирається»; «Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став».
Мрії Кобзаря звершилися на його рідній землі, на нашій з вами Батьківщині. І ми можемо з повним правом сказати:
Провіснику волі, великий титане,
Справдилися думи пророчі твої.
Приймай же данину любові і шани
Од вольних народів нової сім’ї.
Із-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне.
До таких належить «Кобзар» Т.Шевченка, книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих у минулому національних духовних скарбів.
Дивовижна доля цієї книги. 1840р. – перше видання «Кобзаря» (8 творів).
Поезії, що входять до неї, складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить з них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушах паперу та в захалявних книжках поетова рука прихапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі і вічні слова.
Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саме поетове життя, і все найістотніше із цього життя, з великого життя українського кріпака Т.Шевченка – від його юності й до останнього подиху, – ввібрав у себе цей класичний розмірів томик, збірник поезій, що його в хвилину творчого осяяння було найменовано «Кобзарем». Відтоді книга ця буде настільною книгою кожного українця.
У «Кобзарі» поет висловив насамперед самого себе, свою особистість, від першого й до останнього рядка книга виповнена індивідуальним поетовим почуттям.
«Кобзар» належить до най волелюбніших книг, він наскрізь напоєний прагненням волі, передчуттям її неминучості, поезії «Кобзаря» пронизані вірою в незнищеність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправством, рабство ніколи не стане для неї за норму існування, бо:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля. («Кавказ»)
Із 1918р. вшанування пам’яті великого Кобзаря стало в нашій країні щорічним і всенародним.
Починаючи з 1962 року, щорічно присуджується Державна премія України ім..Т.Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П.Тичина, Олесь Гончар, Г.Тютюнник, Ліна Костенко та ін..
2000 рік – Гнатюк Іван Федорович за книгу «Стежки-дороги»
Нечерда Борис Андрійович (посмертно) за збірку віршів «Остання
книга»
2001 рік – Пашковський Євген Володимирович за роман «Щоденний жезл»
Попович Мирослав Володимирович за книгу «Нарис історії культури України»
2002 рік – Римарук Ігор Миколайович за книгу віршів «Діва Обида»
2003 рік – Медвідь В’ячеслав Григорович за роман «Кров по соломі»
2004 рік – Барабаш Юрій Якович за монографію «Коли забуду тебе, Єрусалиме (Гоголь і Шевченко)»
2005 рік – Воробйов Микола Панасович за книгу віршів «Слуга півонії» Коцюбинська Михайлина Хомівна за книгу «Мої обрії» в 2 томах
Кримський Сергій Борисович за книги «Філософія як шлях людяності і сподівань» і «Запити філософських смислів»
Матіос Марія Василівна за роман «Солодка Даруся»
Слабошницький Михайло Федотович за роман «Поет із пекла»
2006 рік – Гусейнов Григорій Джамалович за художньо-документальний життєпис в 9-ти книгах «Господні зерна»
Кугаровський Ігор Васильович за книгу «Променисті сильвети»
Погрібний Анатолій Григорович за публіцистичну трилогію «По
зачарованому колу століть», «Раз ми є, то де?», «Поклик дужого чину»
2007 рік – Стус Дмитро Васильович за книгу «Василь Стус: життя як творчість»
2008 рік – Перебийніс Петро Мусійович за збірку віршів «Пшеничний годинник»
2009 рік – Гірник Павло Миколайович за книгу віршів «Посвітається»
Мельниченко Володимир Юхимович за книги «Тарас Шевченко. Моє перебування в Москві» та «На Славу нашої преславної України (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)».
2010 рік – Пахльовська Оксана Єжи-Яновна за книгу «Ave, Europe!»
2011 рік – Горак Роман Дмитрович, Гнатів Микола-Ярослав Миколайович за 10-томне видання «Іван Франко»
2012 рік – Петро Мідянка за збірку віршів «Луйтра в небо» Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури»
2013 рік – Леонід Гарлач (Коваленко) за книгу поезій «Знак розбитого ярма»
Читаймо ці книги!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь… (Т.Шевченко)
Літературний диктант (3 хв.)
1. Роки життя Т.Шевченка (1814-1861)
2. Викуп із кріпацтва (1838)
3. Рік і місто видання «Кобзаря» (1840р. Петербург)
4. Рік третьої подорожі на Україну (1859)
5. Гонта, Залізняк – герої твору («Гайдамаки»)
6. У всякого своя доля
І свій шлях широкий… – рядки з твору («Сон»)
7. Поему «Кавказ» присвячено (Якову де Бальмену)
8. Імовірно у якій повісті згадується м.Золотоноша («Близнецы»)
9. Живописна творчість налічує (1200 робіт)
10. У якому році у Золотоноші було встановлено бронзовий бюст Т.Шевченка (1927р.)
11. Назвіть прислів’я про поета (Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став)
12. Хто автор слів:
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо» (В. Симоненко)
VІ. Підсумок уроку
VІІ. Домашнє завдання
Твір за творчістю Т. Шевченка.
Список використаних джерел
1. Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К., 2008.
2. Одарченко П. Тарас Шевченко і українська література. – К., 1994.
3. Пахаренко В. Шкільне шевченкознавство. – Ч., 2007.
4. Сверстюк Є. Шевченко і час. – К., 1996.
5. Шевченко Т. Кобзар. – К., 1981.
6. Шевченківський словник. У двох томах. К., - 1977.
9 – 11 класи
Ольга Василівна Шокур, учитель української мови і літератури
Канівської гімназії імені Івана Франка Канівської міської ради
Тема. Урок літератури рідного краю. Шевченко у фольклорі Канівщини.
Мета: знайомство з літературним краєзнавством Канівщини, показати велич і неповторність Т. Шевченка; вироблення вмінь і навичок виразного читання, акторської гри, самостійної роботи; виховання почуття патріотизму, гордості за свій народ, любові до рідного краю.
Обладнання: портрет Шевченка, виставка творів про Шевченка, стенд-експозиція «Літературними стежками», презентація
Спом’янімо ж, пани – браття,
Святого ми нині!
Не вмерлого, а живого –
Бо слово не гине.
Форма в форму міняється
Від віку до віку, –
Та без краю і без міри
Жив дух чоловіка.
Юрій Федькович
Тарасові Ш.
Хід уроку
І. Повідомлення теми, мети, завдань уроку
ІІ. Актуалізація опорних знань
1. Вступне слово вчителя. Декламування епіграфа.
Постать Тараса Григоровича Шевченка в українській літературі – одна з найпомітніших. Вона належить до тих, що з плином часу дедалі більше ваблять уми поколінь.
(читає вірш П. Гірника)
Запитують мене у класі діти:
– Скажіть, письменник скільки заробля? –
... Відкіль оця хвороба – все на світі
Ще змалечку підбити до рубля?!
... Урок. Шевченко. Не згаса вовіки
Освячене кріпацтвом визнання.
Цікавитесь, який мав заробіток?
Отримав десять років заслання.
Його вінець - над золоті корони,
Задосить було муки і покар.
Писати й малювати заборона –
Оце його був другий гонорар.
Не каявся. Писав у казематах.
Відрікся від щедрот і нагород.
І не зважав на цензорів пихатих –
Яка цензура викреслить народ?!
А допити, а вічні протоколи?
Священна будь, невтолена жаго!
Невже і ви не чуєте ніколи,
Як плаче слово голосом його?
А він згорів. І так бува не часто.
За гроші промовчав би - і живи.
Шевченко і сьогодні наш сучасник,
Бо з його болю починались ви.
Політика, освячена царями, -
Понівеч, зрадь, купи чи задуши!
...Його життя написане сльозами,
Що запеклися кров’ю на душі.
У кожний звук, у кожний тон у слові
Крізь чорноту минущних лихоліть
Услухайтесь! Почуйте в його мові
Те, що лікує, плаче й попелить.
Почуйте серцем голос несхололий.
Вдивітеся у змучене лице.
Ви рідну мову чуєте у школі.
А чим йому заплатите за це?
2. Перевірка домашнього завдання. Оцінювання спадщини Шевченка видатними діячами мистецтва.
Учень. Іван Франко, «Присвята»: «Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога — у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».
Учень. Тодось Осьмачка (1895-1962 - відомий український поет і прозаїк, політичний емігрант): «Я певний, що якби Шевченко з'явив ся перед Шекспіром і Ґете, то вони б мали його перед своїми духовни ми очима як божество, щось подібне до Богочоловіка. Бо Шевченко збільшив славу Спасителя як людинолюба».
Учень. Леонід Білецький (1882-1955 – видатний український літературознавець, політичний емігрант): «Ні одна книжка у світовій літературі не мала такого значення, як «Кобзар» для України. Наче сонце, освітила вона рідну землю, огріла теп лом рідного слова, любов'ю, омочила Україну сльозами, огорнула покривджену, знівечену народну душу ласкою, співчуттям, відкрила народові його минуле в таких картинах, які не забуваються ніколи... Одне слово - показала всі рани, всі болі, всю трагедію українського народу в його родиннім, національнім і соціальнім житті... Ось як заговорив недавній кріпак, панський попихач, наймит, він виявив таку силу своєї творчості, що вся провідна еліта української інтелігенції визнала його за свого найбільшого поета, від якого можна розпочинати свій власний розвиток поезії, не за чужими зразками, а із свого власного джерела поруч усіх найбільших літератур світу. Тому й успіх «Кобзаря» був небувалий».
Учень. П. Куліш. «Високо над нами підняв Шевченко поетичне світло своє – і стало видно по всій Україні, куди з нас кожен мусить простувати».
Учень. Василь Барка, справжнє прізвище – Очерет (1908 – 2003 – визначний сучасний український письменник і мислитель, політичний емігрант): «Шевченко зобразив саме серце людини, всю сферу життя її душі – як один всесвіт, найсправжніший і найважливіший, з безпере рвною протиставою в ньому між двома сторонами: «незлобних, правед них», як діти – і, як звірі, «скажених», деспотичних. В зображенні все людського серця і сама поезія Шевченка стала, можна сказати, без по милки, найсердечнішою в історії світової лірики. Ніхто так відразу і так повно не змушував звучати найщиріші й найніжніші струни: десь на останніх глибинах серця, куди ніхто з людей не проникав поетичними словами».
Учень. Іван Дзюба: «Великий подвиг Тараса Шевченка полягав передусім у тому, що він, вивищивши поняття про свій народ - повернувши цьому поняттю його споконвічну гідність, - водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу. Власне, це був колективний подвиг, колективна праця цілої когорти інтелігенції, яка національно пробуджувалася (чимала частина її згрупувалася в Кирило-Мефодіївське братство – розгром його знову на багато років знекровив українську літературу і науку), – але саме геній Тараса Шевченка осяяв цей подвиг і цей труд незичайно яскравим і чарівним світлом».
Учень. Нафі Джусойти (сучасний осетинський письменник): «Слово Шевченка возвеличує, облагороджує, формує наші душі... Безпереч но, пророча місія Шевченка триває й нині, і він обходить «моря і землі», своїм божественним словом кличе людей до добра та справедливості...»
Учень. Ліндон Б. Джонсон (президент США 1963 – 1969 pp.): «Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, як українець, – він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, як поет, — він був хоробрим войовником за права і волю людей. Він писав вірші, щоб вести рішучий бій за волю. Його по езія – з народу й для народу. Вона подавала надію тим, що впадали у розпач, і спонукала до дії тих, хто без неї погодився б на рабство.
Коло Шевченкових слухачів було таке широке, а вплив був такий великий, що його слова знаходили читача і любов далеко поза кордо нами рідної країни. Видання його поезій були такі вартісні, що кож на родина старалася мати дві книжки – Біблію і Шевченка...»
Учитель. Дякую, друзі, за цікаві повідомлення. Наше дослідження спадщини Т.Г.Шевченка продовжується. Кожна група має виконати своє завдання і представити його всім.
ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.
1. Заочна екскурсія «Шевченківськими стежками. Вшанування пам’яті митця».
Слово вчителя. Т.Г.Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя.
Група учнів класу готувала для нас заочну екскурсію «Шевченківськими стежками», використовуючи легенди і перекази Канівщини.
Перш , ніж розпочати екскурсію, ми прослухаємо повідомлення «Народні легенди про Шевченка».
Учень. Останніми роками фольклористи багато працюють над збиранням і систематизацією фольклору про видатних людей недавнього і давнішого часу. Народні перекази і легенди часто дуже далекі від точної передачі історичних фактів, але вони є прекрасним показником ставлення народних мас до тієї чи іншої історичної особи або видатної історичної події.
Цілком зрозуміло, що фольклор про Шевченка надзвичайно багатий, глибокий, інтимний. Колишній кріпосний селянин-батрак, дворовий, що зазнав на собі самому всього гніту і знущань поміщицької влади, поет, співець, художник, який так дуже постраждав за народні інтереси, який такою простою, зрозумілою для кожного селянина мовою розповідав про народні страждання, який жив тими ж завітними думами і мріями, як і народ, – Тарас Шевченко скоро після смерті був перетворений у народного героя і овіяний народною легендою. Народні легенди про Шевченка дуже щирі і теплі. Почувається, що їх творили люди, для яких він був своєю, рідною і близькою людиною.
Поки ще важко точно встановити історію тієї чи іншої народної легенди про Шевченка. Як і про більшість переказів і легенд, записуваних у наші часи, важко буває вирішити, яке походження має те чи інше народне оповідання – чи воно суто місцеве, так би мовити, самобутнє, чи на ньому відбився вплив популярної книги, журналу, газети, школи, телебачення. Але важливі не окремі подробиці, а загальний характер і основна ідейна спрямованість усього кола легендарних оповідань.
Фольклор про Шевченка вражає великою стійкістю своєї тематики, а також витриманістю загального образу, наданого народом своєму поетові. Народ підкреслив у поетові і в усьому його житті те, що і в народному уявленні, і в реальності було найістотнішим у діяльності Шевченка. Народні легенди зводяться до характеристики його як борця за визволення народу від кріпацтва, як полум’яного агітатора і пропагандиста за волю народу, як сміливого, дотепного насмішника над панами.
Тематику народних легенд та переказів про Шевченка умовно можна поділити на кілька груп. З огляду на поставлене завдання ми розглянемо тільки такі групи творів про Шевченка:
1. Шевченко – борець за права і свободу народу.
2. Згадки про життя Кобзаря.
3. Вшанування безсмертного Тараса.
Шевченко – живий у народній творчості, в якій образ великого генія, правдолюбця і борця виріс нині на весь неосяжний свій зріст. Приглядаючись до прекрасних фольклорних скарбів, пов’язаних з іменем Кобзаря та з його неув’ядною поезією, ми переконуємося у справедливості слів одного з поетів пошевченківської доби: «Поет живе в серцях свого народу» – живе і вічно житиме.
Екскурсовод. Ми проведемо для вас заочну екскурсію «Шевченківськими стежками».
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня (за старим стилем – 25 лютого) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкащина).
Родина Шевченків була не з бідних: батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відбути, і себе прогодувати.
Тарас народився четвертою дитиною в сім’ї. Пустотливим, допитливим і мрійливим хлопченям виростав Тарасик. Перші найчарівніші враження залишила в його дитячому серці рідна природа. Захоплювали хлопця народні пісні, «знав їх без ліку і переймав їх з одного разу».
Учень. Виразне читання легенди.
ШЕВЧЕНКО СЕРЕД МОЛОДІ
Моя мати вмерла, — на сьогодні їй буде до 90 років. Багато, було, розказує про Шевченка. Батько був за матір старіший, пас телята і гуси у барині Райковички, робив панщину. А мати служила в старшини Панька. От вона було розказує, що туди ходив Тарас Шевченко. Він був схожий, каже вона, на Василя Івановича Роздобудька, садовника нашого колгоспу. У Панька збирались дівчата, хлопці, то Шевченко, — було розказує, — з ними співає, учить їх. А дівчата як обсядуть його, то він усе їх учить співать. У його голос, кажуть, був гарний, як заспіва, то, кажуть, і хата розлягається. Найлюбиміша його пісня була, він все її співав з дівчатами:
Ой ти, Грицю, Грицю,
Ти славний козаче,
За тобою, Грицю,
Вся країна плаче.
Ой не так країна,
Як тая дівчина,
Которая Гриця
Вірненько любила.
Любила, любила,
Та й причарувала,
Дала йому чари,
Які сама знала.
Дала йому чари,
Які сама знала,
Вивела коника
Та й осідлала.
Далі не знаю.
Це цю пісню все він було співає з дівчатами. А вони все було його питають, коли він до них ще прийде співати...
Діло відбувалось у Прохоровці, бо мати моя звідтіля родом.
Від колгоспника О. М. Xарлая,
49 років, с. Келеберда.
Записав Д. Кушнаренко,1938 p.
Екскурсовод. Дитяче раювання закінчилося для Тараса 20 серпня 1823 р. Тоді померла, маючи лише сорок літ, найдорожча, найрідніша у світі людина – мати.
Із матір’ю пішли з оселі Шевченків і затишок, і злагода. Залишилися сиротами шестеро дітей.
Нещасний батько у безвиході незабаром одружується вдруге. Проте жінка виявилася лихою і сварливою, дбала лише про своїх дітей, а пасинків тільки ганила. Найбільше діставалося гордовитому правдолюбові Тарасові.
Тепер Тарас залишився сам у цілому світі, як билина в полі, без майна, без підтримки. І перше, про що подумав – то була школа й наука. Два роки служив він у дяка Петра Богорського, терпів голод, приниження, побої, аби тільки була змога вчитися.
Читець. Покойний зять Данило розказував, що Тарас Шевченко служив у дяка. Тарас хотів у школу ходити, а дяк не пускав. Заставляв Тараса воду носити та хазяїнувати.
– Отака, сину, штука, — я й умру, не забуду, як Тарас хотів учитися, а його не пускали. Отаке тоді право було. А тепер хорошо. Дитина ще ложки не вміє держати, а її вже грамоти вчать.
Від М. К. Туренка,
с. Межиріч, серпень 1938 p.
Екскурсовод. Восени 1829 р. Тарас разом з іншими слугами-кріпаками вирушив у далеку дорогу аж до Вільна ( тепер Вільнюс – столиця Литви ). Тільки через 14 літ по цьому він побачить Україну, а заповітна мрія знову оселитися у ріднім краї так і залишиться для нього нездійсненною.
Наприкінці зими 1831 р. Шевченко разом з паном Енгельгардом опиняється у столиці імперії Петербурзі.
Тут здібний юнак продовжив своє малярське навчання, знайомиться з студентом останнього курсу Академії мистецтв земляком Іваном Сошенком, який, побачивши талановиті ранні малюнки Шевченка, розпочав справу викупу юнака з кріпацтва. Найдієвішу участь у справі визволення Шевченка з кріпацтва взяв великий російський художник німецького походження Карл Брюллов.
Екскурсовод. 22 квітня 1838 р. Шевченкові була підписана відпускна. День, коли Тарас довідався про свободу, став найщасливішим у його житті.
Відпускна відчинила Тарасові двері в омріяну Академію, куди кріпакам шлях було заказано, і досяг значних успіхів, про що свідчать три срібні медалі, одержані за різні малярські роботи.
Проте в Шевченковій душі прокидається і все владніше нею запановує ще один талант – поетичний.
У 1840 р. виходить збірка з восьми творів під назвою «Кобзар Т.Шевченка», вплив якої на подальшу українську історію і літературу важко переоцінити.
Поезії Шевченка швидко поширювалися по всій Україні, їх переписували, вивчали напам’ять навіть неписьменні селяни, деякі із цих творів одразу ставали народними піснями.
Шевченкове перебування в Петербурзі було бурхливим і цікавим. І все ж імперська чужина гнітила душу.
І ось поетова мрія здійснюється – у травні 1843 р. він приїздить на Батьківщину. Понад 14 років тому покидав її кріпаком, а повернувся вільною людиною, художником і знаменитим поетом. Його найпершою метою було побачити, пізнати справжню Україну – таку, якою вона є тепер: уярмлена, сплюндрована.
Сценка.
Шевченко колись, як був у Києві, одяг свитку полтавського крою у три вусики і пішов у театр. Зайшов у ложу і сидить. А рядом сидів офіцер-поручик з жінкою. Жінка офіцера й каже:
— Что это за безобразие? Такому небрежному мужику ложу дают!
Офіцер відповідає їй, що це, мабуть, состоятельний мужик.
– Да шут с ним, что он состоятельный, он небрежно одетый.
А Шевченко все це чує та на вус мотає. Вийшли на перерву. Офіцер ходить під руку з жінкою і курить папіросу. А Шевчен ко проти їх іде, закурив люльку з міцним тютюном та все прицмакує, пальцем прибиває люльку. Так він пройшов повз них кілька раз. Офіцер тоді його і питає:
– Откуда ты, земляк?
– Аж із Полтавської, — відказує Шевченко...
– Да, по всему видно, что из полтавской. А скажи-ка, голубчик, почем там свиньи продаются?
– Та, — каже Шевченко, — як такий кабан, як ти, пан, то можна добрі гроші взяти, а як така свиня, як жінка твоя, то ніякий чорт і дурно не візьме.
Офіцер тоді як закричить:
– Протес-ту-у-у-юсь!!!
І зібрав усю адміністрацію театру. А Шевченко скинув свитку і остався у мундирі гражданському. Офіцер тоді назад, назад і почав ізвінятись...
Від О. П. Пустовойта, 67 років,
с. Межиріч, 1938 p.
Варіант закінчення оповідки:
Генерал побагровів, хотів гукнути жандарма, але відкрилася завіса і почалося лицедійство.
Після закінчення вистави генерал з сімейством сіли у фаетон, запряжений добрими кіньми, і покотили додому, а Тарас Григорович пішов собі пішки. Але, виходячи з театру, придивився, якими кіньми поїхав туз, і запам’ятав масть.
Другого дня після світанку вийшов поет прогулятися по місту. На Фундукліївській вулиці він побачив біля магазину фаетон, запряжений тими кіньми. Тарас Григорович вирішив і собі зайти до крамниці, щоб довідатись, чи справді генерал там і що він купує.
Увійшовши, побачив об’яву, в якій було написано: одна половина магазину — «Для всех господ», а друга — «Для аристократов».
Генерал з генеральшею, звісно, були на аристократичному крилі. Вони не помітили Кобзаря, бо стояли спинами до дверей і були заклопотані, вибираючи матерію. Правда, помітив його продавець і сказав: «Ви, добродію, ідіть на ту половину (тобто «Для всех господ»). Але Тарас Григорович махнув рукою і ска зав тихо, що він хоче купити краму саме тут. Продавець замовк, бо йому було цікаво продати будь-кому, аби мати зиск.
Стоячи за спинами поважних покупців, Шевченко почув, що генеральша говорила: мовляв, незабаром відбудеться парад і моєму чоловікові треба пошити парадний мундир. Прошу вибрати найкращий матеріал.
Продавець накидав на прилавок величезні сувої мануфактури, але генеральша вередувала: то те не таке, то те...
Нарешті, подружжя вибрало найдорожчу матерію і генерал звелів продавцеві відрізати п'ять з половиною аршинів.
Продавець відрізав, узяв гроші, загорнув крам у папір, а решту дорогого сукна хотів покласти назад на полицю. А тут Тарас Григорович голосно і каже:
– Відпустіть, будь ласка, і мені цього матеріалу!
– А скільки вам треба? — питає продавець.
– Та мені відріжте всього один аршин, аби на онучі вистачило, — недбало кинув гроші поет.
Продавець виконав прохання і відрізав йому аршин того самого краму, що генерал придбав собі на парадний мундир.
Як почули генерал з генеральшею та побачили, що це той самий «мужик», мадама знов напала на свого огрядного:
– Ганьба, береш те саме на парадний мундир, що мужик бере на онучі...
Генерал почервонів та загримав:
– Я цього не візьму!
– Даруйте, пане генерале, але у нас, що вже відрізано – куплено. Назад не беремо-с... І гроші не вертаємо-с...
– То нехай вам гроші і товар, — випалив розлючений генерал.
А Тарас Григорович взяв покупку під руку і пішов своєю дорогою.
Отак помстився великий Кобзар товстому генералові за образу в театрі.
Дмитро Кушнаренко.
Тарас Шевченко і наш край.
Екскурсовод. Які думки і почуття переповнювали поетову душу, найкраще розкажуть його тогочасні твори, переповнені болісними спостереженнями й узагальненнями.
На початку 1844 р. Шевченко повертається до Петербурга закінчувати навчання в Академії, яку закінчив 22 березня 1845 р., і одержав диплом «вільного художника», а 24 березня уже вирушив на Батьківщину, де влаштувався художником у Тимчасову Археологічну комісію. Подорожуючи Україною, малював пам’ятки архітектури – палаци, церкви, руїни укріплень, а також чарівні куточки природи. У вересні поет побував у рідних місцях. До вашої уваги презентація «Шевченко і Черкащина»(Перша подорож).
У грудні 1845 – січні 1846 р. утворилася таємна політична організація – Кирило-Мефодієвське братство. Натхненником, безсумнівно, став саме Шевченко. Адже головна ідея всіх його творів періоду «Трьох літ» – заклик до формування української еліти, спроможної взяти на себе відповідальність за долю нації.
Метою братства проголошувалося визволення всіх слов'ян ських народів, серед них і українського, від національного гноблення, об'єднання їх у вільну федеративну республіку з парламентарним устроєм та надання кожному народові рівних прав й широкої автономії на засадах демократичної свободи і вільного національного розвитку, скасування станових приві леїв, ліквідація кріпацтва, знищення самодержавства.
Читець. ШЕВЧЕНКО БОРОВСЯ ЗА ВОЛЮ
Тарас Шевченко хоть і їздив до панів, а всігда з ними сварився. Трошки з ними побуде, а тоді щось їм прокаже таке, що пани за го лови ухопляться. Він з панами не уживався.
Моя мати була годами така, як і Тарас Шевченко. Казала мені, що він росту був середнього, взгляд строгий. Не робів ні проти яких панів. Збереться було сходка, дивляться — і Тарас появляється. Виступить ото – отаманів зразу і присадить. За громаду руку держав. Отамани кричать:
— Заперти його в холодну!
А він їм і одвічає:
— Не дуже, хлопці, — руки попечете!
Він людям розказував, що скоро вийде свобода, воля. Тоді ми краще заживем. Пани нами не управлятимуть. Ми станем вольні гро мадяни.
Сам він, кажуть, родом із-за Городища. А ходив тут по селах і про повідував людям, що буде. Все знав наперед.
Від колгоспника С Ф.Шевченка,68р.,
с. Межиріч, Канівського р-ну.
Екскурсовод. Майже весь 1846 p. і початок 1847 р. поет провів у роз'їздах по Україні, продовжуючи працю в Археографічній комісії та гостюючи у друзів і знайомих. Водночас загорівся ідеєю нового видання «Кобзаря», виношував нові малярські й поетичні задуми, але здійснитися усім цим планам не судилося...
Кирило-Мефодіївське братство проіснувало тільки 15 місяців. 5 квітня на переправі через Дніпро поета заарештували. При арешті було знайдено рукописну збірку «Три літа», яка стала головним доказом поетового «злочину проти держави і государя».
Цар затвердив вирок, дописавши власноруч на документі: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать».
30 травня 1847 р. Шевченка під вартою відправлено до місця служби в Орське укріплення, що знаходилося за 250 верст від Оренбурга.
Читець. ШЕВЧЕНКО НА ЗАСЛАННІ
Я служив в Оренбурзькому краї, обучався в м. Орському. На действітільній службі був аж в городі Карбітах, Турганської області.
То оренбурзькі мужики було питають по-руському:
— Скудова ви? якої губернії?
— Київської, — кажу.
Вони мені й кажуть:
— Тут ваш Шевченко сидів у тюрмі. Сам він з Київської губернії тоже.
В Орському люди казали, що у них був на зсильці Шевченко з Ки ївщини.
Від колгоспника П.П. Колішова, 86р.,
с. Межиріч, Канівського р-ну.
Екскурсовод. У жовтні 1850 р. поета відправили під посилений нагляд в Новопетровське укріплення. Десятирічна каторга забрала надзвичайно багато здоров’я, енергії, душевних сил, але не зламала письменника.
Незважаючи на несприятливі умови неволі для творчої праці, поет написав понад сто творів, серед яких – дев’ять поем.
Впливові петербурзькі друзі постійно клопоталися про помилування Шевченка. 1 серпня 1857 р. надійшов офіційний наказ про звільнення. Півроку Шевченко мусив жити в Нижньому Новгороді, самовіддано працює, а в березні 1858 р. повертається до Петербурга, де за ним встановлюють суворий поліційний нагляд. Перебуваючи в столиці, митець увесь час рвався в Україну, але начальство не давало офіційного дозволу на цю поїздку. Лише наприкінці травня 1859 р. дозвіл було одержано.
Їдучи через всю Україну, Тарас Григорович відвідував давніх друзів. Зокрема, в Переяславі гостював у лікаря А. Козачковського, далі побував у Прохорівці, в маєтку М. Максимовича.
Читець. ПРО МОГИЛУ БІЛЯ ШЕВЧЕНКОВОГО ДУБА
Недалеко від старого-престарого гіллястого дуба на Михайловій горі, під яким частенько відпочивав Тарас Григорович Шевченко, коли бував у маєтку Максимовича, росте собі чималий сучкуватий дубок.
Під тим дубком лежить ледве-ледве примітна довгаста могилка. Про неї здавна переказують старі люди сумну історію.
Колись за два чи за три роки до кінця кріпаччини розмовляв Шев ченко з Максимовичем про волю. Тарас Григорович говорив йому, що люд повинен стати вільним і від панів, і від панщини. Цю розмову під слухала служниця Максимовича — та й почала потай та пошепки пере казувати кріпакам сусіднього пана про волю. Той пан про це довідався і оскаженів, як звір. Не питаючись Максимовича, схопив ту бідолашну дівчину та й почав їй «давати волі». Постьобали сердешну мало не до смерті, а після того ще й погрожували. Не стерпіла вона знущання та й наложила на себе руки. Пішла з мотузкою до сучкуватого дуба та там і повісилась. Так її під тим дубом і закопали, не звелівши ховати на кладовищі.
Отаке розказують про цю могилу.
Від П. П. Яновенка,
с. Прохорівка.
Екскурсовод. Із маєтку Максимовича переїхав човном на правий берег Дніпра, відвідав село Пекарі й Канів.
Читець. ВІН ПРИХОДИВ ДО ЛЮДЕЙ З КНИЖКАМИ
Питаєте, чи був Тарас у Пекарях? Та старі люди переказували, що бував частенько. Він приятелював з пекарівським дідом Опанасом. У діда Опанаса баба була – грім, а не баба. Та злюща – страшне. Вона, казали старі, ото як вглядить Тараса і свого діда «веселенькими», то по потилиці обом перепадає. Я пам’ятаю, ще моя баба співала пісню про Тараса і діда Опанаса:
Пішов дід Опанас
По горілку для нас ,
Зачепився за пень
Та й просидів цілий день.
Прийшла баба, відчепила
І потилицю набила.
– Іди, вражий сину, додому
Та й не кажи нікому,
Що я тебе била.
А вже ж цю пісню, кажуть, то склав Тарас. Веселий був, кажуть, людяний. Завжди приходив до людей з піснями і ото аж там, на тому боці потоку, там густий очерет ріс, було, читає. Свої пісні читав та все про волю говорив, про бідних людей, а панів кляв. Такий був чоловік, що є що згадувати. У всіх людей його портрети є.
Від У.Г.Нагорного (1880р.н.),
с. Пекарі, Канівського р-ну
Екскурсовод. Мальовнича місцевість йому дуже сподобалася. Він намалював краєвид «Коло Канева» і вирішив придбати тут над Дніпром ділянку землі, щоб оселитися назавжди, побудувати хату, одружитися і дожити віку у спокої та творчій праці. До Вашої уваги друга частина презентації.
Читець. ШЕВЧЕНКО В СЕЛІ ПЕКАРЯХ
Розказував мені батько, що Тарас Шевченко часто перебував у с. Пекарях. Ходив у свиті, солом'яному брилі. Ходив він завжди з товари шем Грицем; кажуть, що він був художник. Так їх і називали: Тарас і Гриць. Було хто питається:
— Хто то йде?
— А то йде, кажуть, Тарас і Гриць. Це той Тарас, що про волю розказує.
Тарас багато в нашому селі і за селом малював. Раз він іде селом, а по дорозі бігають діти; він схопив за руку маленького хлопчика, мого батька, і повів під грушу, де жили і тепер живуть Шпильові, поставив на горбку і звелів узяться рукою за гилку і почав малювати.
Батько казав: я не хотів стояти, то Тарас Шевченко наклав переді мною стовпчик шажків і сказав:
— Як будеш стояти, доки я тебе змалюю, то віддам усі гроші. Батько казав, що він стояв, доки його не змалював Шевченко. А як змалював, то обіцяні гроші віддав батькові.
Від Т. Г. Грищенка, 44 років,
с. Пекарі, Канівського р-ну.
Екскурсовод. Хотів одружитися з Ликерією Полусмак. Але не судилося. Зненацька наречені порвали стосунки. Про причину їхнього розриву достеменно не відомо. Відомо лише, що коли виросли діти, залишила остогидлий Петербург і оселилася в Каневі.
Читець. ЛИКЕРІЯ ІВАНІВНА ПОЛУСМАКОВА
Я була знайома з дохтором Ступніковим. Він жив у городі Каневі, де тепер поліклініка. Часто я до нього заходила, як бувала в городі. Там бувала і Ликерія Івановна. Я її спочатку не знала. Раз я й питаю дохтора:
А він мені каже:
— Це колишня наречена Тараса Шевченка.
Розказувала вона мені, що вона ходить по панах як наймичка, пособляє їм у роботі: то платочки порубить, то наволочки пошиє, то ще щось допоможе, аби в кускові хліба не відмовили. Так і жила.
В дохтора Ступнікова вона жила по тижню. Дохтор її дуже поважав.
Було каже:
— Вона мені, як рідна сестра. І поговорить, і порадиться з нею можна.
Ступнікову було тоді вже годів шістдесят, а Ликерії приблизно год із вісімдесят. Ликерія була вже дуже стара. Сива-сива. Кругловида, гарна була собою.
Ликерія було часто ходить на могилу Шевченка та й плаче.
Роду в неї не було, сирота була, весь вік ходила по наймах і все тужила за Тарасом. Так і вмерла. Похоронили її в Каневі.
Від колгоспниці О.Й.Батанич, 72р.,
с. Межиріч, Канівського р-ну.
Екскурсовод. Останні місяці життя поета були дуже тяжкими й тривожними. З осені 1860 р. з’явився біль у грудях; захворювання серця спричинило водянку. Від початку 1861 р. Шевченко вже не виходив з кімнати. А 10 березня замовк уже навіки. Через три дні після смерті Тараса Григоровича відбувся похорон на Смоленському цвинтарі у Петербурзі. Шевченкові друзі одразу почали клопотатися про дозвіл перепоховати його в Україні. Тільки наприкінці квітня було одержано позитивну відповідь. Поховати великого сина України було вирішено за його «Заповітом» – під Каневом, на високій горі, що звалася Чернечою, – біля того місця, яке облюбував і де хотів «поставить хату і кімнату». Сталося це 22 травня 1861 р.
Читець. ПОХОРОН ШЕВЧЕНКА
Так, так, сину, правду кажеш про Тараса. То ж ви усе з писань берете та з оцих картинок, що на стінах висять, бо ви ж люди письменні. А я хоч і не учена, а розкажу про Тараса те, що я своїми глазами ба чила, як його хоронили.
Давно це було, а як сьогодні помню, коли труну Тараса з Канева везли на гору.
Винесли його з собору, а кругом миру, миру — ніде і ногою ступ нути. Поставили труну на віз, уквітчаний вінками, квітами та клечан ням, і повезли потихеньку по канівських горах та лісах, що від Хмільної, бо там не так круто було, як од Дніпра. Обвозили аж ген поза ярами та кручами.
Як тепер помню — віз самі люди везли, а я з дівчатами підпихала воза аж до самої Чернечої гори.
Часто ставали одпочивати та попереду ліс вирубувати. І все, куди везли Тараса, дорога була заслана цвітами, травою та зеленими гіл лячками.
Як привезли Тараса на гору, ми підвели голови й кругом глянули. А миру! Матінько моя! Такого миру кругом, аж гора стугоніла. Стільки людей я ще зроду не бачила. А плачу та сліз було, що вам до вечора не переказати.
А подарків яких нам тоді надавали: і стрічок, і лент, і хусточок, по ясів червоних, разних-разних пам'ятних речей. Я й досі держу хусточку від похорону Шевченка. На смерть її держу. Заказую своїм: як умру, то щоб з нею і поховали мене.
Від 106-літньої бабусі Покивайленко,
в музеї при Держзаповіднику
«Могила Т.Г. Шевченка», м. Канів.
Читець. Над могилою співає щороку 47 соловейків. Кожен соловейко виспівує один рік життя Шевченка.
Від діда з с. Пекарі,
на могилі Т.Г. Шевченка (1927р.).
Екскурсовод. Відтоді Чернеча, або Тарасова, гора стала національною святинею, куди приїздили й приїздять сотні тисяч і мільйони українців та добрих друзів України поклонитися духовному батькові нашої нації.
Читець. БОЯЛИСЯ ЙОГО ПАНИ
Добре врізалися в мою пам’ять 1913-1916 роки. Дуже почитали тоді Шевченка.
Щодня люди йшли на могилу. А особливо в свята. Пан дивився на це і лаявся: «Ідіть, його там викопувать будуть, а ви цілуватимете». Але люди плювали на пана і йшли до могили. Там була хата діда Ядловського, сторожа. У хатці був журнал, де записували прибулі. Ми, було, пасемо худобу і бачимо, як до могили наїжджає поліція і ховається в кущах.
Другий день великих свят ми зустрічать ходили на Тарасову могилу, співали «Заповіт», «Думи мої, думи...» і пісні, які любив Тарас Григорович.
А в 1914 році, коли на могилу прибуло багато людей з різних місць, то поліція приїхала аж із Києва.
Боялися пани Шевченка і мертвого.
Від Х.С.Литвина(1900р.н.),
с. Пекарі
Екскурсовод. Довгий час могилу Кобзаря доглядав І.О. Ядловський.
Читець. ДІД ЯДЛОВСЬКИЙ НА ПОХОРОНІ ШЕВЧЕНКА
Мій дід розказував, що він познайомився з Тарасом Григоровичем Шевченком, коли пас скот на Чернечій горі. Туди Тарас часто приходив писать і малювать, а коли побачив пастушка, мого діда, то з ним розмовляв, і це дідові дуже запало втямку. А коли Тарас умер, везли його хоронити на ту гору. Тоді саме мій дід чоботи шив у хазяїна; то він як почув, що везуть хоронить Тараса Григоровича Шевченка, казав, сам не свій став, бо недавно наче бачив: він писав на тій горі. Покинув чоботарювать і зразу побіг до процесії.
Хазяїн: — Куди ти? — а він і не оглянувся, побіг.
Так дід тоді цілий день хоронив Шевченка; за це йому хазяїн не дав їсти і не доплатив п'ять копійок за той день. А дід дуже любив Тараса, через те він свою хату біля могили поставив, насажував ліс і сад і п'ятдесят п'ять років, до самої своєї смерті, охороняв Тарасову могилу.
Від М. О. Демченко, 26 р.,
внучки діда І.Ядловського,
м. Канів.
Читець. «МОГИЛИ НЕ ЗОСТАВЛЮ»
Я жила в діда до 1927 року. Тоді екскурсії рідше приїжджали, а коли приїжджали, то я кожен раз носила на гору воду. Важко тоді було но сить, східців не було. У 1928 і 1929 роках я була в Харкові. Дід написав, щоб я приїхала до нього на поміч. Я приїхала, тут вийшла заміж, так і зосталась жити в Каневі.
Коли дід захворів, я думала його забрать. Та куди, — ніяк не можна було забрать з могили.
Казав: «Умру тут, а Тарасової могили не зоставлю». Дуже дід любив Шевченка, через те він і прожив на могилі більше п'ятидесяти років. Раніше те місце було голе, дерев там не було, а коли докупив Варфоломей землі, тоді дід, Ядловський Іван Олександрович, насадив садок, ліс попід горою, щоб гора не осувалась.
Тепер там великий ліс, і сад родить.
Від М. О. Демченко.
Записав Д. Кушнаренко, 1938 р.
Учитель. Доля не шкодувала поетові страждань, але не пожаліла й утіх, що били зі здорового життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу й всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець усе наново збуджуватимуть його твори.
2.Творча робота в групах
Учні з допомогою координаторів груп знайомляться із завданням, визначають між собою методи його виконання.
Перша група: дослідити зовнішність Т.Г. Шевченка та його риси характеру з розповідей людей.
(На допомогу вчителеві: людяність, дотепність, гострий розум, ненависть до панів, сміливість, спостережливість, гарний голос)
Друга група: дослідити народну мову, яка існувала за часів Т.Г. Шевченка і порівняти її з сучасною народною мовою.
Третя група: дослідити психологію літературної творчості Т.Г. Шевченка (термін на дошці), прослідкуйте у фольклорних текстах за тим, як письменник збирав матеріал для своєї майбутньої творчої праці.
(На допомогу вчителеві: спостережливість, звертав увагу на зовнішність людей, їх мову, в яких умовах творив на Канівщині (дуб), любив малювати, співати з людьми, записував фольклор з їхніх уст.
Психологія творчості — відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. Основні методи П.т. — самоспостереження митців (інтроспекція), аналіз їх записних книжок, рукописів, спостережен ня за процесами творчості і сприймання, анкетування, експерименти із застосуванням спеціальних приладів, експертні оцінки тощо. У П.т. розглядаються такі етапи (фази) творчого процесу: виникнення творчого задуму, його виношування; втілення творчого задуму, «муки творчості»; обробка, шліфування першого варіанту твору; сприйман ня реципієнтами різних типів завершеного твору. Особлива увага звертається на проблеми художнього таланту та його вчасного діагностування; природи і ролі інтуїції та уяви; ролі в творчому процесі підсвідомого і свідомого, умов збереження довголітнього творчого потенціалу, причин, що зумовлюють індивідуальну неповторність сприймання художніх творів.)
Пропоную кожній групі обрати одного представника для виконання творчого завдання.
Учні радяться і називають прізвище учня.
3. Завдання на вибір.
Написати твір-мініатюру на одну з тем: «Які думки Т.Г. Шевченка близькі моїм ровесникам», «Що я відкрив/відкрила для себе, читаючи Шевченка».
Підготувати матеріал для літературного альманаху за темою «Уявне інтерв’ю з Т.Г. Шевченком.
Скласти питання для вікторини «Із яких творів Шевченка ці рядки».
4. Виконання роботи.
Учні обговорюють завдання в групах, виконують їх, учні творчої групи виконують завдання самостійно, учитель надає необхідну допомогу, дає поради кожній групі, окремим учням.
Прошу закінчити ваші дослідження і поділитися набутими знаннями з однокласниками. Після представлення повідомлень групами можна поставити питання щодо сказаного або додати свою інформацію.
5. Перевірка роботи груп.
6. Звіти творчої лабораторії. (Учні зачитують виконані завдання: твори-мініатюри, уявні інтерв’ю)
7. Вікторина.
Учитель. Ми сьогодні так плідно попрацювали, що можна, маючи такі знання, брати участь у конкурсах ерудитів. Я пропоную для всіх літературну вікторину «Із яких творів Шевченка ці рядки». Друзі, кожен з вас має переконатись, чи добре він знає творчість Т.Г. Шевченка.
Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!
Хто тебе не мучив? Якби розказать
Про якого-небудь одного магната
Історію-правду, то перелякать
Саме б пекло можна.
(«Іржавець».)
Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
(«Кавказ».)
А тюрм! А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
(«Кавказ».)
Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
(«Єретик».)
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
(«Кавказ».)
Розкуються незабаром
Заковані люди.
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
(«І мертвим, і живим...».)
Оживуть степи, озера
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться: і не найдуть
Шляхів тих владики.
(«Ісаія. Глава 35».)
І на оновленій землі
Врага не буде супостата.
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
(«І Архімед, і Галілей...».)
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
(«Заповіт».)
IV. Підбиття підсумків уроку. Оцінювання навчальної діяльності учнів.
Учитель. Друзі, мені приємно відзначити роботу всіх учнів на уроці найвищими балами. Це свідчить про те, що всі зацікавилися постаттю Т.Г. Шевченка, який постає перед нами не захмарним образом, а звичайною людиною, людиною не байдужою до світу людського. Сподіваюсь, що знайдуться учні, які самостійно продовжать знайомство із спадщиною Великого Кобзаря. А на закінчення уроку подарунком для всіх вас буде пісня на слова Т.Г. Шевченка «Садок вишневий коло хати» у виконанні наших гостей, учасників шкільного ансамблю.
Використана література
1. Беляшевський Н. Рассказы крестьян с. Пекарей о Т.Г. Шевченке // Киевская старина. – 1894. – Февраль.
2. Береза З. Образ Т.Г.Шевченка в українській народній творчості ( Архів Нехорошева С.С. Ленінград, Пушкінський дім) // Вивчаємо Шевченка. Зб. Наукових праць студентів філологічного факультету. – К.: Вид. Київського університету, 1964.
3. Вінок Кобзареві: Поезія, нариси та оповідання 1861 – 1961. – Черкаське обласне книжково-газетне видавництво, 1961. – 112с.
Дорошевич О. Шевченко в селянських переказах // Життя і революція. – 1929. – Кн.. ІІІ.
4. Збірник праць двадцять четвертої наукової шевченківської конференції – К.: Наукова думка,1982. – 324с.
5. Кушнаренко Д. Тарас Шевченко і наш край. Історико-краєзнавчий нарис. – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1998.
6. Назаренко М.Й. Поховання на могилі (Шевченко, якого знали). – К.: ВД «Сварог», 2006. – 688с.
7. Народ і Шевченко. Легенди, перекази, пісні та інші твори про великого Кобзаря / Упор. П. Гонтаренко, Д. Кухаренко, М. Родіна. – К.: Вид. АН УРСР, 1940 (Посилання на це видання як на Збірник-1940 і Збірник-1963).
8. Народ про Шевченка /Упорядник Ф. Лавров. – К.: Видавництво АН УРСР,1961. – 86с.
9. Орли і ворони. / Записав на Канівщині І. Лисенко // Зміна. – 1961. – N 3.
10. Пахаренко В.І. Українська література: Підручник для 9-го кл. За-гальноосвітн.навч.закл. К.: Генеза, 2004. – 392с.
11. Пушкін, Шевченко, Горький в народних переказах. Записав Дм. Косарик. – Х.: Мистецтво, 1937.
12. Тарахан-Береза З. Святиня. Науково історичний літопис Тарасової Гори. – К.: Родовід, 1998.
13. Український фольклор. – Кн.1. – К.: Мистецтво, 1939.
14. Шевченко в народній творчості. / Упор. Д. Кушнаренко, П. Гонтаренко, М. Родіна. – Видавництво АН УРСР, 1940. – 192с.
Видання підготовлено до друку та віддруковано
редакційно-видавничим відділом ЧОІПОПП
Зам. № 1293 Тираж 100 пр.
18003, Черкаси, вул. Бидгощська, 38/1