Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
68/ Валютним курсом називається співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.
Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. Воно дає змогу визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну. Котирування завжди дається з точністю до чотирьох знаків після коми.
На валютному ринку його учасники використовують два курси: курс продавця і курс покупця. Курс продавця - це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну, а курс покупця - це курс, за яким він купляє іноземну валюту за національну. Курс продавця завжди вищий за курс покупця два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі або гнучкі/
Фіксовані курси – система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами.
Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.
Гнучкі (плаваючі) курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети.
Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних банків..
Ці режими називають системами множинних валютних курсів, які можуть бути:
- валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;
- вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та пропозицією.
ВИДИ ВАЛЮТНОГО КУРСУ
1. Спосіб фіксації
Плаваючий
Фіксований
Змішаний
2. Спосіб розрахунку
Паритетний
Фактичний
3. Вид угод
Термінових угод
Спот-угод
Своп-угод
4. Спосіб встановлення
Офіційний
Неофіційний
5. Ставлення до паритету купівельної спроможності валют
Завищений
Занижений
Паритетний
6. Ставлення до учасників угоди
Курс покупки
Курс продажу
Середній курс
7. По обліку інфляції
Реальний
Номінальний
8. За способом продажу
Курс готівкового продажу
Курс безготівкової продажу
Оптовий курс обміну валют
Банкнотний
До кон'юнктурним факторів, що впливають на валютний курс, відносяться:
1. Стан економіки:
· Темп інфляції;
· Рівень процентних ставок;
· Діяльність валютних ринків;
· Валютна спекуляція;
· Валютна політика;
· Стан платіжного балансу;
· Ступінь використання національної валюти в міжнародних розрахунках;
· Прискорення чи затримка міжнародних розрахунків.
2. Політична обстановка в країні (політичний фактор).
3. Ступінь довіри до національної валюти на національному та світовому ринках (психологічний чинник).
Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичною обстановкою, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Обмінний курс залежить від того, наскільки песимістично чи оптимістично налаштований суспільство щодо урядової політики.
До структурних факторів відносяться:
1. Конкурентоспроможність товарів на світових ринках і її зміни. Вони обумовлені, в кінцевому рахунку, технологічними детермінантами.
Форсований експорт стимулює приплив іноземної валюти.
2. Зростання національного доходу зумовлює підвищений попит на іноземну продукцію, тим часом як товарний імпорт може збільшити відтік іноземної валюти.
3. Послідовне підвищення внутрішніх цін у порівнянні з цінами на ринках партнерів посилює прагнення купувати дешевші іноземні товари, тим часом як схильність іноземців до придбання товарів або послуг, що стають все більш дорогими, випаровується. У результаті знижується пропозиція іноземної валюти і відбувається знецінення вітчизняної.
4. За інших рівних умов, підвищення процентних ставок є чинником залучення іноземного капіталу і, відповідно, іноземної валюти, а також може вести до подорожчання вітчизняної. Але підвищення процентних ставок має, як відомо, і тіньову сторону: воно здорожує кредит і гнітюче впливає на інвестиційну діяльність усередині країни
5. Ступінь розвитку ринку цінних паперів (облігацій, кредитних векселів, акцій тощо), що складають здорову конкуренцію валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, але також притягувати національні грошові кошти, які в іншому випадку використовувалися б на купівлю іноземної валюти
На практиці застосовуються два види котирування поточного обмінного валютного курсу — пряме і непряме.
Пряме котирування — це позначення кількості національної валюти за одиницю іноземної. Пряме котирування валютних курсів із використанням долара США як базової валюти застосовується у більшості країн світу, в тому числі в Україні.
Непряме котирування - це позначання кількості іноземної валюти за одиницю національної. Непряме котирування є зворотним щодо прямого котирування.
Застосування непрямого котирування валютних курсів в сучасних умовах досить обмежене. Так, на сьогодні за цим методом визначається курс долара США до англійського фунта стерлінгів, євро тощо.
Комерційні банки на практиці здійснюють котирування валютних курсів з виставленням двох позначень — курсу попиту (bid) і курсу пропозиції (offer). Різниця між курсами bid та offer називається маржею (margin), або спредом (spread), і виступає джерелом отримання банком прибутку від операцій купівлі-продажу іноземної валюти.
69. Паритет купівельної спроможності (ПКС) є своєрідним просторовим «дефлятором», аналогом динамічних індексів цін. Якщо динамічні індекси цін вимірюють зміну купівельної спроможності валюти однієї країни в часі, то ПКС вимірює розходження «в просторі» — в купівельній спроможності валют різних країн. Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності окремих іноземних валют. Причому, що дуже важливо, користуючись показником ПКС, можна протягом базисного року порівнювати країни, різні за масштабами національних економік. Нині користуються індексним методом з використанням так званих товарів-представників, за цінами яких розраховується ПКС. Вихідний показник розбивають на однорідні первинні групи, усередині яких експертним способом визначають певну кількість товарів-представників; на підставі національних цін відібраних товарів-представників обчислюють індивідуальні та групові паритети купівельної спроможності валют, що потім агрегуються різними методами у зведений ПКС, котрий і використовують для оцінювання показників у порівнянній валюті. Саме тому вибір товарів-представників для кошика є однією з проблем проведення міжнародних зіставлень для одержання достовірних результатів розрахунків ПКС і реальних обсягів.
Закон попиту і пропозиції стверджує, що товари, які є об'єктом міжнародної торгівлі, не можуть продаватися на різних ринках по сильно розрізняються цінами, бо такий стан активізувало б діяльність спекулянтів, яка, в кінцевому підсумку, привела б до вирівнювання. Отже, в довгостроковому плані ціни на товари, призначені для міжнародного обміну, обчислені в одній і тій же валюті і очищені від податків і тарифів, повинні бути однаковими. Цей закон отримав назву паритету купівельної спроможності (ПКС).
Згідно з концепцією ППЗ в тривалій перспективі реальний курс повинен залишатися незмінним. Тому номінальний валютний курс завжди змінюється рівно настільки, наскільки це необхідно для того, щоб компенсувати різницю в динаміці рівня цін в різних країнах. Якщо інфляція в даній країні перевершує темп зростання цін за кордоном, то, за інших рівних умов, національна валюта буде мати тенденцію до здешевлення.
Проте теорія ППС не позбавлена недоліків. Зокрема, процес вирівнювання цін у різних країнах утруднений тим, що не всі товари та послуги залучаються до міжнародної торгівлі. Вирівнювання цін може також перешкоджати наявність зовнішньоторговельних бар'єрів, обмеження конвертованості національної валюти, контроль над рухом капіталу і т. п. Крім того, товари, що є об'єктом міжнародної торгівлі, не завжди повністю взаємозамінні для окремих груп споживачів. Тому насправді реальний валютний курс може коливатися, але його коливання будуть невеликими або тимчасовими.
74. У грошовому ринку нема визначеної локалізації, його учасниками (суб’єктами) виступають: банки держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання. Інструментами ринку грошей є: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.
Безперечно, його головні учасники — комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати як продавці, покупці або посередники. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.
Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити). Частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.
Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого агента — центральний банк.
Центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання — надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки, в свою чергу, позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконти з векселями.
Поряд з традиційними учасниками, на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть за комісійні, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові доми, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних дилерських центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Появились нові учасники ринку — фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.
Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває пізнання механізмів формування попиту та пропозиції грошей.
До Суб’єкти ринку банківських позик входять такі елементи:
центральний банк (в Україні Національний банк України);
комерційні банки;
спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери). . Зв’язок грошового ринку та ринку банківських позик.Грошовий ринок- особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля продаж грошей як специфічного товару, формується попит пропозиція та ціна на цей товар. Кредитні послуги, що надаються на грошовому ринку, відбуваються щодо надання фінансових ресурсів у певний момент часу тими, хто має тимчасово вільні кошти, тим, хто відчуває їх нестачу. Кредитні послуги на грошовому ринку характеризуються наступними чинниками:
-Мають короткостроковий характер;
-Не потребують забезпечення або високоліквідного забезпечення;
-Кредитні послуги на грошовому ринку є несек’юритизованими укладання договорів;
-Можливе кредитування за допомогою ЦП – векселів.
Фінансові відносини, що виникають між суб’єктами при кредитній послузі на грошовому ринку, закріплюються договірними відносинами та мають форму конкретного договору.
1. операції, пов'язані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з власними векселями, точніши з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедателем в простих та та трассатом-акцептантом в переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних векселях);
2. опреації, пов'язані з обігом векселей, тобто операції з чужими векселями, а точніши з векселями, в яких підприємство виступало надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.
До першої групи операцій відносяться:
- видача простого векселя;
- трассування:
на іншого платника наказу третій особі;
на іншого платника власному наказу;
на самого себе;
- доміціляція векселя;
- оплата векселя.
До другої групи операцій відносяться:
- облікова операція (індосування);
- ломбардна операція (кредит під заставу векселя);
- комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);
- депозитна операція (зберігання та керування векселями);
- акцептна операція (акцептний кредит);
- гарантійна операція (поручительство по векселям).
77. Банківський кредит — це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання.Залежно від строків, на які надаються банківські кредити, вони поділяться на коротко-, середньо- і довгострокові.
Короткострокові кредити — це кредити, які надаються банками господарським органам для подолання тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва і обороту, не забезпечених надходженням власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на строк до одного року.
Середньостроковими є кредити, що надаються для оплати обладнання, поточних витрат, фінансування капітальних вкладень. Видаються вони на строк до трьох років.
Довгострокові кредити — це кредити, що надаються на фінансування капітальних витрат з реконструкції, модернізації та розширення діючих основних фондів, будівництво нових об'єктів тощо. Довгострокові кредити видаються на строк понад три роки.
Основною формою надання вказаних позик є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків позик безпосередньо суб'єктам господарювання в порядку оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товарно-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані послуги та на інші передбачені договором цілі.
Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється в разі дотримання таких принципів: забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.
Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку в заставу вартість наявного в нього майна, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Основна мета цього забезпечення — захистити банк від можливих збитків у разі неповернення позичальником взятої позики через неплатоспроможність. Забезпеченість є надійною гарантією повернення кредиту. Вартість закладеного у забезпечення кредиту майна, матеріальних цінностей тощо повинна на 25-30 % перевищувати суму кредиту, що видається.
Принцип повернення кредиту означає, що одержані суб'єктом господарювання позичені кошти мають бути повернені банку у строк, встановлений у кредитному договорі. Джерелом повернення позики є грошові кошти, одержані підприємством за продану продукцію і надані послуги.
Принцип строковості кредиту полягає в тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений у договорі строк, після завершення якого вони мають бути повернуті. Строк повернення позики встановлюється виходячи з мети фінансування. При порушенні позичальником строків повернення кредиту банк може застосувати до нього штрафні санкції і відмовити йому в подальшому у видачі кредиту.
Принцип платності кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають суб'єктам господарювання за певну плату, яка називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок її сплати встановлюються банком залежно від ступеня кредитного ризику, поданого забезпечення, рівня облікової ставки НБУ, оплати за кредитні ресурси, інфляції та інших факторів. Встановлений розмір оплати (відсоток) за кредит фіксується у кредитному договорі.
Принцип цільового використання кредиту передбачає надання позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредит надається для фінансування конкретних заходів, а не у всіх випадках, коли підприємство потребує грошових коштів. Потреба у кредитах за об'єктами кредитування виникає з різних причин. Так, під виробничі запаси потреба у кредиті виникає, якщо у підприємства вартість залишків виробничих запасів перевищує вартість джерел їх формування.
78 Дохідність кредитних вкладень - розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму кредитних вкладень за досліджуваний період:
Кдох = Дохід від кредитних операцій / Середня сума кредитних вкладень за період
Даний коефіцієнт є універсальним показником, що характеризує ефективність вкладень у кредитні операції і показує, скільки банк отримує доходів з кожної гривні, вкладеної саме в кредитні операції. Його застосування дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності різних видів банківських операцій (операцій з цінними паперами, з валютою, лізингові операції тощо) і оптимізувати напрями використання банківських ресурсів, віддаючи пріоритети найдохід-нішим видам діяльності. За умови ідеальної фінансової дисципліни позичальників, коли виконуються всі умови договорів і всі кредити та проценти за ними повертаються повністю, цей коефіцієнт дорівнюватиме середньозваженій процентній ставці за кредитами. Під час розрахунку даного коефіцієнта чисельник береться фактична сума отриманого доходу від процентів за кредитами. Для точнішого розрахунку вона може бути скоригована на суму втрат від списання безнадійних кредитів за аналізований період.
Дохідність активів за рахунок кредитних операцій - розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму активів:
К дох.акт = Дохід від кредитних операцій / Середня сума активів
Використання даного коефіцієнта менш поширене, ніж попереднього показника. Він характеризує внесок кредитних операцій у загальну дохідність активів. Різновидом цього показника може бути коефіцієнт, у знаменнику якого замість загальних активів беруться тільки дохідні активи. За високої частки кредитів у загальних активах його значення наближатиметься до значення першого коефіцієнта - дохідності кредитних вкладень. Питома вага (частка) доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів розраховується діленням доходу від кредитних операцій на загальну суму доходів банку:
К дох.кр =Доходи від кредитних операцій / Доходи банку, всього
Цей коефіцієнт характеризує частку доходів, отриманих банком від надання кредитів у загальних доходах банку від інших активних операцій. Аналізуючи його, доцільно порівняти значення даного показника зі значенням коефіцієнта кредитної активності. Якщо коефіцієнт питомої ваги кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших банківських операцій.
Рентабельність кредитних операцій може бути проаналізована за допомогою низки показників, які доповнюють один одного. Рентабельність кредитних операцій (Рі) розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на витрати, пов'язані із залученням ресурсів та функціонуванням кредитного відділу. Дохідність депозитних операцій залежить від суми вкладених коштів, способу нарахування процентів та частоти їх нарахування..Вклад (депозит) — це гроші, передані в банк їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку. Найбільш стабільними з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити). Строкові вклади (депозити) — це грошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених процентів. Розвиток та диверсифікація послуг з обслуговування саме цих вкладів є пріоритетним завданням сучасного комерційного банку. Ресурси, залучені у строкові депозити, залишаються у розпорядженні банку в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися для фінансування більш тривалих за терміном, а отже і більш доходних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на строкових депозитах є значно більшою порівняно з вкладами до запитання та безпосередньо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах. У сучасній практиці більшість комерційних банків надає можливість своїм клієнтам знімати за необхідності кошти зі своїх строкових депозитів до закінчення відповідного терміну дії депозитного договору. Це є досить вагомим фактором підвищення привабливості саме цього виду банківських депозитних операцій, хоча розмір процентної плати у разі дострокового зняття коштів або закриття вкладу взагалі значно зменшується.
70. Конвертованість - здатність певної валюти до вільного обміну на валюту інших країн або міжнародно визнані платіжні засоби; у світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внутрішню конвертованість валют.
Повна конвертованість валюти – означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень.
Часткова (поточна) конвертованість – означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження;
Внутрішня (резидентська) конвертованість валюти – часткова конвертованість валюти, при якій правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для нерезидентів зберігається режим не конвертованості
Зовнішня конвертованість валюти – часткова конвертованість валюти, при якій повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам)
|
Режимвалютногокурсу |
Характеристика |
|
Вільно плава-ючий |
Повна свобода дляринкових сил |
|
Керованийплаваючий |
Центральний банкпроводить інтер вен-ції, але тільки з метоюпідтримки рівноваги |
|
"Повзучаприв'язка"(crawlingpeg") |
Центральний банкпроводить інтервенціїдля досягнення певнихцілей у сфері контр-ольованого коригуван-ня курсу |
|
Фіксованийкурс у рамкахвалютного ко-ридору |
Можливі коливанняв рамках допустимихмеж. Центральнийбанк проводить інтер-венції для того, щобне дати змоги курсувийти за встановленімежі |
|
Фіксованийкурс з можли-вими відхи-леннями |
Фіксується (у разі по-треби з участю цен-трального банку) надовгостроковий термініз урахуванням мож-ливості незначних від-хилень, але може зна-чно змінитися, якщопорушується рівнова-га або спостерігаєтьсязначний вплив на курсз боку ринку |
|
Курс, фіксова-ний централь-ним банком |
Більш жорсткий по-рівняно з фіксованимкурсом з можливимивідхиленнями |
|
Курс, фіксо-ваний валют-ною радою,або золотий стандарт |
Грошова маса (готівкаплюс кошти на рахун-ках в банках) має бутиповністю покрита іно-земною валютою (абозолотом) за фіксова-ним курсом |
|
Єдина валюта |
Відмова від національ-ної незалежної валютита введення нової єди-ної валюти для групи країн |
71. Валютна операція - операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті; увезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.
Конверсійні операції:
Кореспондентські відносини з іноземними банками:
Відкриття та ведення валютних рахунків:
Операції з залучення та розміщення валютних коштів:
72. . Операції з іноземною валютою на території України здійснюються відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та інших документів, які визначають, що учасниками валютного ринку в Україні є: Національний банк України; уповноважені комерційні банки; кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на право проведення валютних операцій; юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют; кредитно-фінансові установи-нерезиденти, які одержали індивідуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України. Банківські операції з іноземною валютою в країні здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які мають ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іноземною валютою; До валютних операцій взагалі належать операції, пов'язані:
з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами валюті України;
з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності/
Законодавство дозволяє проведення поточних валютних операцій i операцій з рухом капіталу, тобто експорт капіталу в іноземну економіку та імпорт іноземного капіталу в Україну. Купівля та продаж валюти на внутрішньому валютному ринку України здійснюється резидентами тільки через уповноважені банки. Резиденти доручають цим банкам продавати валюту на міжбанківському валютному ринку. Таким чином, особливістю правового регулювання валютних операцій в Україні є існування певної сукупності валютно-правових норм, згідно яких встановлюються основи отримання дозволів ведення валютних операцій і заборони здійснення певних дій. Вони мають такі характерні риси: державно-владний характер, імперативність i категоричність приписів, що прямо випливають з валютної політики держави.
73 Фін. фонди, що обертаються на ФР є неоднорідними, вони розподіляються за своїм внутрішнім складом. Відповідно до цього існують відокремлені специф. сфери ФР В залежності від терміну залучення рес-в та напрямків використання: розрізняють грошовий ринок і ринок капіталів. Отже, Грошовий ринок - це та частина ФР, на якому термін залучення коштів до 1року, які викор. як "гроші".Грошовий ринок (він же ФР) скл-ся з двох частин-сфери обігу грошей і сфери обороту ЦП у вигляді купівлі-продажу короткотермінових документів(векселів, сертифікатів тощо). Наведемо таке визначення грош ринку- особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Фінансові інструменти: іноземна валюта, короткострокові платіжні засоби в національній валюті (векселі), короткострокові фінансові інструменти (векселі, чеки). Послуги: забезпечення ліквідності короткострокових вкладів, формування ринку грошей як засобу платежу, послуги щодо касового виконання Держ. та місц. бюджетів. Суб’єкти: фінансово-кредитні інститути, що мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних осіб, громадян та держави. Об’єкти: тимчасові вільні кошти
инок банківських позик - частина фінансового ринку, на якому використовуються фінансові інструменти, що створюються банками для забезпечення руху фінансових ресурсів в економіці.
В сучасних умовах основна частина фінансових інструментів ринку банківських позик має короткотерміновий характер і тому ринок банківських позик можна розглядати як частину грошового ринку.( Разом з тим, слід пам’ятати, що ринок банківських позик не обмежується тільки короткотерміновими фінансовими інструментами, наприклад, у США середній термін банківських позичок складає від 4 до 5 років). В залежності від терміну надання банківські кредити поділяються на: короткострокові, середньострокові та довгострокові. Класифікація позичок у відповідності з цим критерієм у різних країнах варіюється. Короткострокові кредити можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, незабезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів.
В країнах із розвиненою ринковою економікою позики в розстрочку широко практикуються при середньо- і довгостроковому кредитуванні, для придбання юридичними та фізичними особами рухомого і нерухомого майна.