Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

ТЕМА 910- Сутність та особливості соціального захисту бездоглядних дітей як змістовна основа діяльності прит

Работа добавлена на сайт samzan.net:


ТЕМА 9-10: Сутність та особливості соціального захисту бездоглядних дітей як змістовна основа діяльності притулків для дітей

ПЛАН

  1.  Поняття „соціального захисту” безпритульних і бездоглядних дітей, його мета.
  2.  Структура, функції, принципи, види соціального захист” безпритульних і бездоглядних дітей.

1.Поняття „соціального захисту” безпритульних і бездоглядних дітей, його мета.

Дослідження проблеми соціального захисту бездоглядних дітей у притулках для неповнолітніх повинно ґрунтуватися на чіткому розумінні центрального поняття нашого наукового пошуку, а саме поняття „соціального захисту”, його мети, спрямованості, структури, функцій, принципів, видів.

Термін „соціальний захист” є категорією соціальної політики і саме тому ми зіткнулися з проблемою недостатньої кількості наукових джерел, які б розглядали поняття „соціального захисту” з точки зору педагогіки. 

За відомим словником В. Даля термін „соціальність” походить від французької і означає «громадськість», …те що характеризує спільне життя, взаємні обов’язки цивільного побуту, життя”. У словнику С. Ожегова ми знаходимо підтвердження цієї думки і тлумачення терміна „соціальний” як „суспільний, той що належить до життя людей та їх відносин у суспільстві”. Новий філософський енциклопедичний словник розкриває поняття терміна „соціальний” як такого, що походить від латинської – socialis – спільний, громадський, це назва усього міжлюдського, тобто всього того, що пов’язане із сумісним життям людей, з різними формами їх спілкування, насамперед того, що стосується суспільства і спільності, що має громадський і спільнісний характер.

Сучасний методологічний підхід до побудови практичного механізму соціального захисту ґрунтується на ідеї захисту прав людини. У міжнародній практиці права людини класифікуються на цивільні (особисті), політичні, економічні, соціальні й культурні. Право людини на соціальний захист відноситься до групи соціальних прав.

Згідно з міжнародними правовими актами до соціальних прав належать права, реалізація яких пов’язана із задоволенням найважливіших соціальних потреб людини. Найбільш поширеним у науці є визначення соціальних прав як таких, що забезпечують людині гідний рівень життя і соціальну захищеність.

Звернемо свою увагу на досить предметне тлумачення соціальних прав та їх перелік у міжнародних актах, основні положення яких знайшли своє відображення у національному законодавстві України та чітке розуміння яких допоможе нам з'ясувати характер і основний зміст прав, які сьогодні має дитина у світі, виокремити, які з цих прав порушуються і потребують невідкладного захисту у випадку, коли мова йде про бездоглядну та безпритульну дитину.

Відповідно до Декларації прав дитини (1959 р.), у якій в 10-ти принципах узагальнено основні групи прав дитини, проголошується: 1) рівність прав дітей без розподілу на раси, релігії, походження, стать; 2) право на інтелектуальний і фізичний розвиток у сприятливих умовах; 3) право на ім'я і національність; 4) право на житло, медичне обслуговування, харчування; 5) право на спеціальний догляд у випадку фізичних вад; 6) право на любов, взаєморозуміння, підтримку; 7) право на освіту і гру; 8) право на негайну допомогу у разі катастроф; 9) право захисту від жорстокості, експлуатації; 10) право на розвиток у дусі взаєморозуміння і миру.

Аналізуючи Конвенцію ООН про права дитини (прийняту 20 листопада 1989 року, ратифіковану Україною 27 вересня 1991 року), ми звернули увагу на статті 5-11 документа, в яких визначаються права дитини на життя, ім'я, громадянство, збереження індивідуальності, право знати своїх батьків, право на їх піклування і спільне з ними проживання, окреслюються відповідальність та обов’язки батьків; ст. 18-20 проголошують зобов’язання держав щодо створення умов для батьків і опікунів для повноцінного виховання дітей, щодо заходів попередження насильства з боку батьків і опікунів; ст. 28-31, в яких викладені права на навчання дітей методами, які поважають людську гідність, на отримання освіти відповідного рівня, змісту; ст. 32-36, які гарантують захист від будь-яких видів експлуатації, викрадення і торгівлі дітьми та ін.

Таким чином, половина прав, означених у Декларації, стосується якості життя дитини і носить скоріше біологічний характер. Соціальні ж права зафіксовані переважно у Конвенції, але всі разом вони спрямовані на створення правового поля захисту дитини, її життя, забезпечення розвитку як самодостатньої особистості, рівної з іншими.

Ми не випадково зробили акцент на вищевказані документи і перелік виділених соціальних прав, тому що саме ці права найчастіше порушуються щодо категорії безпритульних та бездоглядних дітей, а соціально-правовий захист дитинства взагалі в Україні має швидше декларативний, а ніж практичний характер.

Саме тому гарантія виконання цих міжнародних актів та забезпечення прав повинні стати основою соціального захисту дитинства. Держава має не лише проголошувати такі права, а й передбачати чіткий юридичний механізм їх забезпечення, який би включав конкретні підстави, умови та порядок здійснення права, зобов'язальних суб’єктів, механізми фінансування та який би ґрунтувався на міжнародних стандартах права.

Повертаючись до понятійної конструкції здійснюваного нами дефінітивного аналізу, з'ясуємо сутність категорії „соціальний захист».

Проаналізувавши законодавчі акти України, ми зустріли терміни: „соціальне забезпечення”, „соціальна допомога (підтримка)”, „соціальний захист”, „додатковий соціальний захист”, „спеціальний соціальний захист”, „особливий захист” тощо. При цьому очевидним стало те, що між даними поняттями існує неузгодженість та їх термінологічна невизначеність.

З’ясовуючи сутність дефініції „соціальний захист”, ми констатуємо, що ця категорія є багатоаспектною, надзвичайно динамічною і безпосередньо пов’язана із соціальною політикою держави. Розуміючи це, ми вважаємо можливим виділення економічного, правового, педагогічного та психологічного аспектів розгляду соціального захисту.

З урахуванням завдань нашого дослідження, цілком логічним буде розглянути дефініцію терміна „соціальний захист” у двох аспектах, а саме:

1) соціальний захист як категорія соціальної політики: економіко-правовий аспект;

2) соціальний захист: педагогічний аспект.

Розпочинаючи аналіз першого напрямку дефініції поняття „соціальний захист: економіко-правовий аспект”, зазначимо, що термін „соціальний захист” з'явився у другій половині XX століття поряд із поняттям „соціальне забезпечення” і став широко застосовуватися у міжнародних правових актах і зарубіжній юридичній практиці. Термін „соціальний захист” вживається сьогодні в Конституції України (ст. 46 та ін.) та інших нормативно-правових актах національного законодавства, науковій та публіцистичній літературі у широкому, вузькому, спеціальному і додатковому значеннях.

У широкому значенні соціальний захист становить зміст соціальної функції держави і є системою економічних, юридичних, організаційних заходів щодо забезпечення основних соціальних прав людини і громадянина в державі. У такому разі йдеться про всі заходи держави, спрямовані на забезпечення її соціальної функції. У цьому аспекті елементи соціального захисту притаманні різним сферам суспільних відносин, у яких реалізуються соціальні права громадян – це сфери: трудового права, соціального страхування, соціальної допомоги, охорони здоров’я, екологічного права, освіти, житлової політики, цивільного, сімейного права та ін.

У широкому значенні під соціальним захистом розуміють діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, виявлення та нейтралізацію негативних факторів, які впливають на особистість, створення умов для її самовизначення й утвердження в житті.

У вузькому значенні розуміння соціального захисту становить власне соціально-захисну діяльність держави щодо убезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків (серед яких: хвороба, безробіття, похилий вік, інвалідність, смерть годувальника, безпритульність та ін.); це сукупність законодавчо закріплених економічних і правових гарантій, що забезпечують виконання найважливіших соціальних прав громадян та досягнення соціально необхідного рівня життя.

В. Скуратівський, О. Палій під соціальним захистом розуміють комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Де організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні – формування механізму перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів.

Отже, з економіко-правових позицій соціальний захист – це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства в період економічних перетворень (перехід до ринкових відносин) та пов’язаного з цим зниження їх рівня життя. Тобто призначення системи соціального захисту й полягає у тому, щоб за допомогою нормативно-правових, економічних, соціально-психологічних організаційно-технічних засобів та важелів здійснювати підтримку і допомогу тих груп населення та окремих громадян, які її потребують.

Найбільш цінним для нашого дослідження є дефініція соціального захисту у додатковому значенні, тому що додатковий соціальний захист передбачається для таких категорій населення, серед яких діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, а це як раз та категорія осіб, яка є одним із головних суб’єктів нашого наукового пошуку щодо вирішення проблеми соціального захисту бездоглядних і безпритульних дітей.

Система додаткових заходів, передбачає надання окремим категоріям осіб (серед яких і діти соціально вразливих категорій) пільг у сфері медичного та соціального обслуговування, надання житлово-комунальних послуг, працевлаштування тощо. Слід зазначити, що система додаткових соціально-захисних заходів включає в себе й реалізацію „непрямих соціальних послуг”, яка не пов'язується з безпосередніми щомісячними або одноразовими виплатами конкретним суб’єктам, а спрямована на соціальну підтримку загалом окремих категорій населення, реалізацію державних соціальних програм, профілактику виникнення, усунення та пом’якшення наслідків соціальних ризиків, зокрема таких як безробіття, бідність, бездомність, безпритульність, нещасні випадки тощо. У цьому разі йдеться про цільове фінансування з державного бюджету на спеціальні соціальні потреби; спеціальні організаційні заходи щодо пом’якшення несприятливих умов, викликаних економічною кризою, скороченням виробництва, проведенням суспільних реформ, демографічною кризою; підтримку певних верств населення, які перебувають у найбільш скрутних умовах (серед яких і діти, що залишилися без піклування батьків).

2.Структура, функції, принципи, види соціального захист” безпритульних і бездоглядних дітей.

Створюючи цілісне уявлення про поняття „соціальний захист”, наш аналіз буде неповним без з'ясування видів соціального захисту. Отже, видами соціального захисту є певні матеріальні блага, які надаються особі в рамках відповідної організаційно-правової форми. Незалежно від того, через яку організаційно-правову форму здійснюється соціальний захист, він поділяється на такі види: грошові виплати; натуральна допомога; пільги; субсидії; медична допомога; лікарські засоби, інші вироби медичного призначення, технічні засоби реабілітації, технічні засоби пересування; соціальне обслуговування [

Звернемо увагу лише на ті види соціального захисту, які безпосередньо є змістом соціально-захисної діяльності притулків щодо категорії бездоглядних та безпритульних дітей. До таких видів віднесемо:

а) натуральну соціальну допомогу (безкоштовне забезпечення предметами першої необхідності – продуктами харчування, ліками, засобами санітарії і особистої гігієни, засобами догляду за дітьми, одягом, взуттям, технічними і допоміжними засобами реабілітації);

б) соціальне обслуговування (система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або „пом’якшення” життєвих труднощів, підтримку їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності. Воно передбачає надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; в установах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки, серед яких і притулки для неповнолітніх);

в) медичну допомогу (становить комплекс спрямованих на лікування та оздоровлення пацієнтів лікувальних, профілактичних, діагностичних послуг, що надаються медичними працівниками).

Враховуючи все це, при виокремленні сутності соціального захисту бездоглядних та безпритульних дітей у притулках, ми звернемо увагу саме на більш детальну розробку вище вказаних видів соціального захисту.

Вибудовуючи змістовну основу соціального захисту як категорії соціальної політики, ми повинні зазначити, що заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість: в одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку у вигляді соціальної допомоги тим членам суспільства, які з певних причин опинились у скрутному становищі (через соціальну допомогу соціальний захист виконує лікувальну, реабілітаційну, превентивну, запобіжну функції, захищаючи особу та її сім'ю від втрати доходу і сприяє поліпшенню добробуту сім’ї через соціальні служби та за рахунок грошової допомоги на виховання дітей); а в інших – активну підтримку у вигляді допомоги щодо отримання освіти, професійного становлення особистості, підвищення кваліфікації тощо

Таким чином, резюмуючи, зазначимо, що структуру соціального захисту в Україні можна представити у вигляді схеми (рис. 1.).

Рис. 1. Структура соціального захисту в Україні

Виходячи з даної структури соціального захисту та вище означених теоретичних положень, можна зробити висновок, що питання соціального захисту бездоглядних дітей у притулках є прерогативою додаткового соціального захисту державної системи соціального захисту, а також частково – недержавних соціальних послуг. 

Розкриваючи мету соціального захисту можна зазначити, що кінцевою метою соціального захисту є надання кожному члену суспільства незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності.

Що ж до основних принципів, на яких ґрунтується соціальний захист в Україні, то ними є: гуманність, соціальна справедливість, адресність, комплексність, забезпечення прав і свобод особистості.

Підводячи риску аналізу першого напрямку дефініції поняття „соціального захисту” як категорії соціальної політики, ми резюмуємо, що соціальний захист – це комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини; система юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів і заходів у державі щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків. Соціальний захист є одним з інститутів, який забезпечує права і свободи громадян та певний рівень їх матеріального та соціального добробуту (тобто таких умов життя, в яких людина добре почувається, може фізично й розумово розвиватися, має гарантії реалізації прав і свобод).

Соціальний захист є поняттям значно вужчим, ніж соціальна політика, але виконує у суспільстві низку важливих функцій:

–  пропагування ідей гуманізму та гуманітарного погляду на світ;

– роль „соціального терапевта”, що забезпечує соціальну адаптацію особистості до сучасних умов ринкової економіки;

–  регулятора рівня соціальної стратифікації у суспільстві;

– забезпечення в певній мірі вітальних, соціальних і духовних потреб особистості;

– розвиток соціального партнерства у суспільстві і на всіх рівнях державного управління;

– створення умов для професійного зростання і творчого пошуку людини в умовах ринкової економіки;

– створення умов для формування готовності людини до діяльності із соціального самозахисту;

–  реалізацію антропоцентричного та особистісно-орієнтованого підходів у соціально-педагогічній роботі;

–  створення умов психолого-педагогічного захисту людей;

– регулятора соціального партнерства між державою, приватним бізнесом, профспілками, навчальними, медичними закладами та закладами соціального захисту;

– каталізатора формування соціальної держави і громадянського суспільства

Вище зазначені основні функції соціального захисту є свідоцтвом не лише його значущості в структурі соціальної роботи та механізмі реалізації державної соціальної політики, але і його соціально-педагогічної значущості та змісту.

Розпочинаючи аналіз другого напрямку дефініції терміна „соціальний захист: педагогічний аспект”, слід зазначити, що захист – багатозначне й досить широке комплексне поняття. Розкриваючи педагогічний аспект соціального захисту можна говорити, що найменше, у двох значеннях: широкому і вузькому.

У широкому розумінні під соціальним захистом дитини розуміють гарантії її основних прав, які зафіксовані у Конвенції ООН про права дитини, у вузькому – говорять про комплекс заходів, спрямованих на зміну положення дітей як особливої маргінальної групи у суспільстві та подолання соціальної деривації дитини.

Вагомим для нашого дослідження є визначення Л. Яковлєвої, яка під соціальним захистом дітей розуміє комплекс правових, економічних, медичних і психолого-педагогічних заходів, що забезпечує їх оптимальний біологічний і соціальний розвиток, адаптацію до існуючих соціально-економічних умов. Саме це трактування ми застосовуємо як вихідне у нашій лекції.

Принципово важливим для нас при з’ясуванні сутнісної основи соціального захисту є виокремлення правового і педагогічного аспектів І. Звєрєвою, яка визначає, що „соціально-правовий захист дитини передбачає:

–здійснення державної соціальної політики з питань дитинства;

–проведення спеціальних державно-громадських дитячих програм – комплексних і цільових, як державного так і місцевого рівнів;

–удосконалення законодавчого забезпечення і захисту прав дітей;

–створення соціальної служби або спеціальних служб з питань захисту прав дитини”. А „специфіка» і основна спрямованість соціально-педагогічного захисту дитинства виявляються у послабленні для дітей негативних наслідків процесів, що відбуваються у суспільстві, а також у створенні умов для реалізації інтересів і життєво важливих потреб дітей завдяки видозмінам і створенню нових соціальних інститутів”.

Говорячи про соціально-педагогічний захист дитинства, І.Звєрєва виділяє три напрямки його реалізації:

–загальноосвітній (допоміжний, позашкільний і професійний);

–виховно-профілактичний, що ґрунтується на виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних факторів, які зумовлюють відхилення у психічному й соціальному розвитку дітей, підлітків, молоді, в їх поведінці, стані здоров’я тощо;

–охоронний (психолого-педагогічний), який передбачає соціально-педагогічну охорону і захист дітей, неповнолітніх з відхиленням у поведінці; дітей і підлітків, які відчули на собі жорстокість, насильство.

Зазначимо, що найбільш цікавими для нас є два останніх напрями реалізації соціального захисту дитинства, тому що вони зводяться до того, що процес соціального захисту має багаторівневий характер і його складові можуть знаходити різноманітні прояви: від організаційно-педагогічних заходів зі створення корегуючого освітньо-виховного середовища у притулках для неповнолітніх, педагогічного супроводу процесу соціального захисту взагалі, включення різних соціальних інститутів у процес захисту, корекції та виховання, надання соціально-педагогічної допомоги дітям із сімей групи ризику, вихованцям притулків до створення юридичних консультаційних пунктів, що забезпечують захист прав та інтересів дитини; здійснення соціально-правової, психолого-педагогічної підтримки бездоглядних дітей на державному та місцевому рівнях.

Продовжуючи дефінітивний аналіз поняття „соціального захисту” з точки зору педагогіки, не можна залишити поза увагою й тлумачення соціально-педагогічного захисту дитинства О. Караман, яка розглядає його як створення соціально-педагогічних умов для успішної соціалізації та самореалізації особистості. Говорячи про мету соціального захисту дитинства в Україні, авторка відзначає, що вона „полягає в консолідації зусиль усіх державних і громадських структур щодо створення системи соціально-правових, економічних, медичних, психологічних, педагогічних умов для забезпечення виживання, оптимального біологічного, соціального і духовного розвитку дітей, активної життєдіяльності на сучасному етапі розвитку суспільства”].

Якість дефінітивного аналізу буде неповною, якщо не звернути увагу на трактування соціального захисту дитини у нормативно-правових актах України. Так, у Законі України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” знаходимо, що під соціальним захистом неповнолітніх слід розуміти комплекс заходів і засобів соціально-економічного і правового характеру, які забезпечують права дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування та надання необхідної матеріальної підтримки.

Таким чином, з урахуванням спрямованості наукового пошуку зазначимо, що при деяких розходженнях усі відзначені трактування соціального захисту мають загальну основу і дозволяють зробити висновок, що під соціальним захистом дитини, в тому числі й бездоглядної та безпритульної, ми маємо розуміти систему практичних заходів держави і суспільства, спрямованих на відновлення зовнішніх соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання й розвиток дітей та спрямовані на подолання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутів наносять безпосередню шкоду здоров’ю дитини, її фізичному, психічному, моральному, інтелектуальному розвитку, деформують природний процес соціалізації особистості та її самореалізації.

В Україні соціальний захист бездоглядних та безпритульних дітей розподілений між установами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення і передбачає надання конкретних соціальних послуг та допомоги дітям, що опинились у важкій життєвій ситуації, у задоволенні потреб, необхідних для їх нормального розвитку.

Базовим принципом побудови системи соціального захисту дитинства в Україні повинен стати принцип гуманізму (не його декларування, а його активне впровадження у реальну практику життя), сучасне трактування якого передбачає проникнення у сутність запитів та інтересів конкретної дитини, яка живе реальним життям, з досить реальними запитами та потребами. Відповідно до системи соціально-педагогічної підтримки та захисту дитини цей принцип гуманізму зазначається як:

– визнання цінності дитини як особистості, повага її людської гідності незалежно від рівня розвитку і виховання, здібностей та соціального статусу (тобто дитина – це самодостатня особистість);

– визнання дитини суб’єктом права, що передбачає дотримання і забезпечення її невід’ємних прав у будь-якій діяльності та повсякденному житті;

– гуманізація відносин державних структур, суспільства щодо дітей, яка передбачає першочергове забезпечення та врахування інтересів дитини в усіх законотворчих, нормативно-правових, організаційно-управлінських та адміністративних діях на всіх рівнях системи соціального захисту.

Слід зауважити, що відповідно статті 1 частини першої та другої Закону України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” „здійснення соціального захисту...неповнолітніх покладається на: „...служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад” та підпорядковані ним притулки для неповнолітніх, які є „закладами соціального захисту, створеними для тимчасового перебування в них неповнолітніх віком від 3 до 18 років”. „У здійсненні соціального захисту неповнолітніх беруть участь у межах своєї компетенції, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни” .

Отже, виходячи із наведених формулювань можна зробити висновок, що основна мета соціально-захисної діяльності притулків для неповнолітніх полягає у ліквідації та попередженні екстремально-стресових ситуацій життя бездоглядної дитини, відновленні порушених прав на повноцінний фізичний, психічний, особистісний розвиток та самореалізацію, сімейне виховання.

Досягнення цієї мети можливе через комплексне вирішення ряду практичних завдань, найважливішими з яких є:

  1.  відповідна компетентна діагностика проблем дитини та її родини;
  2.  визначення та впровадження конкретних шляхів та методик, спрямованих на подолання існуючої проблеми чи кризи, а саме:
  •  усунення або подолання впливу чинників ризику на дітей (допомога у подоланні негативних наслідків попереднього соціального досвіду);
  •  подолання відчуження від, так званого, благополучного соціального середовища;
  •  відновлення емоційно-психологічної рівноваги, вироблення позитивної самооцінки (віри в себе, впевненості дитини у власних силах та змозі змінити ситуацію на краще), усвідомленої потреби в знаннях;
  •  формування культури спілкування, уміння налагоджувати взаємини і співпрацю з ровесниками й дорослими;
  •  переосмислення сенсу життя, ціннісних орієнтацій (прищеплення та закріплення у свідомості дитини позитивних соціальних настанов та готовності реалізовувати їх у подальшому житті);
  •  накопичення позитивного життєвого досвіду (подолання стереотипу негативної поведінки) й виховання довіри до суспільства на мікро- і макрорівнях;
  1.  забезпечення позитивної динаміки розвитку дитини.

Реалізація всіх цих завдань і захист прав бездоглядних і безпритульних дітей на повноцінний розвиток і життя можуть бути забезпечені через спеціально організовану професійну комплексну соціальну допомогу, яка характеризується виявленням, визначенням і вирішенням проблем кожної конкретної дитини, яка опинилася у важкій життєвій ситуації та потрапила до притулку.

Отже, в центрі соціально-захисної діяльності притулків та означеної професійної комплексної соціальної допомоги мають бути питання захисту прав кожної конкретної дитини на сімейне виховання, житло, освіту, дозвілля, лікування та оздоровлення тобто всі ті питання, які лежать в основі розв’язання базової проблеми – виведення дитини зі стану бездоглядності та безпритульності.

Основними видами професійної комплексної соціальної допомоги (ПКСД) ми визначаємо: соціальну реабілітацію; соціальну адаптацію; психологічну допомогу; педагогічну допомогу; соціально-педагогічну допомогу; економічну допомогу; правову допомогу; медичну допомогу.

До функціональних обов’язків працівників притулку стосовно забезпечення соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх вихованців, виявлення та усунення конкретних причин і умов кризового стану дитини (її дискомфорту) відносяться :

  1.  Проведення психолого-педагогічних обстежень неповнолітніх, вивчення їх психологічного стану, умов життя і виховання у сім’ї, з'ясування індивідуальних особливостей розвитку, особистих якостей, інтересів, причин самовільного залишення місця проживання та навчання, втечі з сім’ї тощо.
  2.  Вживання заходів для встановлення особи неповнолітнього, якщо через вік або з інших причин цього не можна з'ясувати.
  3.  Протягом доби після встановлення особи неповнолітнього повідомлення батькам (усиновителям) або опікунам (піклувальникам), органам внутрішніх справ, а також навчальним закладам, підприємствам, установам та організаціям де навчався неповнолітній, про місце його перебування.
  4.  Інформування служб у справах неповнолітніх про батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) чи посадових осіб, які порушують права та інтереси неповнолітнього, провокують його асоціальну поведінку або підштовхують до самовільного залишення сім’ї, навчальних закладів, створюють загрозу здоров'ю дитини, її інтелектуальному розвитку. В разі потреби працівники притулку порушують клопотання про застосування до батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) заходів громадського впливу, притягнення їх до кримінальної, адміністративної чи цивільно-правової відповідальності.
  5.  Проведення індивідуальних та групових виховних заходів, психотерапевтичних занять, на яких особлива увага приділяється розвитку позитивних нахилів та інтересів, усунення недоліків у поведінці дітей (корекція негативних звичок, самої поведінки), встановленню нормальних взаємовідносин з дорослими та однолітками.
  6.  Разом з центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді працівники притулків можуть створювати консультаційні пункти при притулках з метою надання неповнолітнім, їх батькам, працівникам притулку кваліфікованої допомоги (психологічної, педагогічної, медичної, правової) залежно від конкретних причин соціальної дискомфортності.
  7.  Сприяння створенню належних умов для життєдіяльності неповнолітніх у сім’ї, навчально-виховних закладах тощо.

Отже, притулок для неповнолітніх є місцем, де діти, які опинилися у складних житлово-побутових умовах або позбавлені батьківського піклування, цілодобово повинні отримувати кваліфіковану допомогу фахівців: медиків, психологів, педагогів-вихователів, соціальних педагогів, юриста.

Саме тому, головне завдання колективу притулку полягає в тому, щоб максимально використати час перебування дитини у притулку для реабілітаційної роботи, соціальної адаптації, юридичної та психологічної допомоги, соціального захисту і правової підтримки дитини.

Сутність же педагогічного забезпечення соціального захисту бездоглядних дітей у притулках для неповнолітніх полягає у тому, що це цілеспрямована діяльність, яка інтегрує зусилля адміністрації притулку, педагогів-вихователів, вихованців притулку та їх батьків, а також громадськості та представників місцевих органів влади і спрямована на актуалізацію механізмів підвищення ефективності процесу соціального захисту, відновлення та забезпечення прав бездоглядних і безпритульних дітей на повноцінний фізичний, психічний, особистісний розвиток і самореалізацію та, безпосередньо, на попередження і ліквідацію екстремально-стресових ситуацій життя вихованців притулку.

Основними принципами організації соціально-захисної діяльності притулків є: гуманність, демократизм, законність, повага до особистості, рівність, визнання честі та гідності, забезпечення основних прав і свобод дитини.

Законодавством зазначено, що термін перебування дітей у притулках складає 90 діб, тобто мова йде про надання так званої „швидкої допомоги” дитині, під час якої здійснюється первинна реабілітація та вирішується питання про її подальше належне влаштування.

Реалізація змісту соціально-захисної діяльності відбувається через індивідуальні, групові та масові форми і методи роботи. Але разом з тим, слід визнати, що більшість методик та практик щодо соціального захисту та реабілітаційної діяльності, які напрацьовані на сьогодні у притулках, розрахована на роботу з колективом чи групою дітей і невиправдано мало у притулках застосовується індивідуальних форм і методів роботи.

Вважаємо необхідним зазначити, що основними складностями в організації реабілітаційного процесу як провідного виду соціально-захисної діяльності притулків для неповнолітніх є:

по-перше – його незавершеність, бо практично неможливо точно передбачити термін перебування дитини у притулку, а отже, спланувати індивідуальну роботу з кожною дитиною;

по-друге – не прогнозованість та відсутність мети реабілітаційної роботи у кожному конкретному випадку, адже фахівці притулку, особливо починаючи реабілітаційну роботу з дитиною, в більшості випадків не знають, яким було її найближче соціальне оточення та яким буде життя дитини після притулку, тобто від чого реабілітувати дитину та до чого її готувати ;

по-третє – одна з надзвичайно важливих складових соціальної реабілітації дітей у притулках – підготовка до подальшого життя в нових умовах після притулку, практично не реалізовується. Нерозвиненість альтернативних сімейних форм влаштування та виховання дітей в Україні обумовлює два основних шляхи їх влаштування після перебування у притулку. Перший – повернення до соціального середовища, з якого дитина вийшла на вулицю. Другий – влаштування дитини до закладів, де є вільні місця, а не туди, де дитина матиме необхідні умови для подальшої успішної реабілітації та соціалізації. Зрозуміло, що подібна практика часто зводить нанівець ефективність повноцінного реабілітаційного процесу та зусилля притулків з реабілітації та соціального захисту дітей, порушує права дитини на безпечні умови проживання та розвитку, не відповідає інтересам дитини і приводить до повторної втечі з дому, потрапляння на вулицю, а потім знову до притулку;

по-четверте – більшість притулків на сьогоднішній день практично не співпрацюють з органами освіти з питань усиновлення та опіки, органами у справах сім’ї та молоді з питань сімейних форм влаштування, що негативно позначається на реалізації права кожної дитини на сімейне виховання;

по-п’яте – лише останніми роками серед персоналу та керівників притулку з'явилось усвідомлення того, що реабілітації потребують не тільки вихованці притулків, але й їхні родини, тому відповідних практик роботи з батьками дітей на сьогодні відпрацьовано ще дуже мало;

по-шосте – необхідних методичних матеріалів та літератури з проблем соціально-психологічної реабілітації та захисту дітей, що мають значний досвід життя на вулиці, а також їх сімей, у притулках практично немає.

Визначивши зміст процесу соціального захисту бездоглядних та безпритульних дітей і основні складності організації соціального захисту та здійснення соціальної реабілітації цих дітей, логічним буде зупинитися на особливостях, що виявляються в специфічних умовах притулків для дітей.

Здійснивши аналіз літератури і стан сучасної діяльності притулків нами були виділені три групи особливостей соціально-захисної діяльності, які можуть бути простежені у будь-якому притулку для дітей:

– по-перше – це особливості, що визначаються специфікою контингенту притулків та пов’язані із віковими особливостями та психофізіологічним станом дітей, що потрапляють до притулку;

– по-друге – ми маємо на увазі особливості, які зумовлені специфікою статусу притулків як закладів соціального захисту для тимчасового перебування неповнолітніх;

– по-третє – нами визначені особливості, пов’язані із сучасним процесом реформування державної системи захисту прав дитини, а також зумовлені соціально-економічною ситуацією в Україні.

Розкриємо зміст кожної з груп особливостей соціального захисту бездоглядних та безпритульних дітей у притулках для неповнолітніх.

До першої групи особливостей, пов’язаних із специфікою контингенту притулків, їх віковими особливостями та психофізіологічним станом, належать такі:

1) наявність у більшої частини бездоглядних та безпритульних дітей проблем із соціально-психологічної адаптацією до, так званого, благополучного середовища, що проявляється у деформованій системі ставлень до себе, ровесників, дорослих, світу в цілому, а саме:

низький соціокультурний та економічний рівень сімей, несприятлива соціально-психологічна ситуація, в якій виховувалася та розвивалася дитина до притулку, накладає свій відбиток на психологічний, інтелектуальний, фізичний розвиток дитини, уповільнює його та створює хворобливі зміни у соціальній сфері особистості – низький рівень сформованості системи ставлень, порушення системи стосунків з оточуючим соціальним середовищем у цілому; в психологічний сфері – міжособистісні та особистісні конфлікти призводять до тривалих нервових напружень, фрустрацій, патологічного формування сфери потреб та мотивацій; у фізіологічній сфері – порушується нервово-психічна динаміка, підвищується збудливість, патологічної форми набуває афективність, загострюється емотивність;

наявний негативний досвід та розуміння своєї залежності впливають на формування захисних реакцій дитини, її ставлення до дорослих можна оцінити як нестійке, афективно-безпосереднє, яке залежно від ситуації може проявлятися у агресивно-наступальній поведінці, що відбиває приховану агресію, або пасивно-оборонній поведінці, для якої характерно підлабузнювання, випрошування; у ставленні до ровесників – виявляється ситуативна агресія;

для більшої частини безпритульних дітей характерна висока конфліктність у стосунках між собою, а у ставленні до себе для них характерними є: низька самооцінка; високий рівень тривожності; агресія спрямована на себе, яка погіршує психологічний стан і призводить до психосоматичних порушень, що в цілому ускладнює процес виведення дитини зі стану безпритульності;

2) з огляду на вікові особливості та враховуючи тривалість перебування дитини на вулиці, глибину та рівень особистісних деформацій дитини в результаті цього „вуличного” проживання або у неблагополучній сім’ї, можна говорити про здатність вихованців притулків сприймати професійні педагогічні впливи, про сформованість асоціальних настанов і готовності до позитивних змін у своєму житті та соціально-психологічному стані;

3) більша частина підлітків є втікачами дитячих будинків та шкіл-інтернатів, у яких простежується відсутність навичок самостійного життя, споживацький спосіб існування, низький рівень свідомості та самоконтролю, тобто вони є соціально занедбаними й нездатні до об’єктивного сприйняття дійсності, адекватного реагування на педагогічні впливи.

Всі ці прояви соціально-психологічних деформацій особистості безпритульної дитини ускладнюють процес первинної реабілітації та здійснення соціального захисту, тому, що дитина, яка вже має певний досвід життя на вулиці, яка втратила довіру до дорослої людини досить нелегко йде на контакт і не завжди адекватно сприймає запропоновану їй допомогу. Для того, щоб ця допомога стала ефективною і мала позитивний результат, для того, щоб дитина „розкрилась”, відносини між вихованцем притулку і педагогом мають бути побудовані на довірі та впевненості у захисті від „будь-кого” та „будь-чого”, а для цього потрібен час, якого зовсім небагато у працівників притулків, щоб реально захистити дитину і допомогти їй у реалізації законного права на безпечне життя і нормальний розвиток, а саме головне – права виховуватися в сім’ї.

До групи особливостей зумовлених специфікою статусу притулків, як закладів соціального захисту для тимчасового перебування неповнолітніх, ми відносимо:

  •  тимчасовість (короткотерміновість) знаходження дитини у притулку (за законодавством 90 діб), що зумовлює функцію надання первинної „швидкої допомоги” дитині з боку працівників притулку. Головне завдання даної допомоги полягає у компетентній діагностиці ситуації, в якій знаходиться дитина (з'ясування, які саме права дитини порушені, якої допомоги вона потребує, створення первинної індивідуальної реабілітаційної програми) та визначення її подальшої долі (належне влаштування дитини, яке відображало б її інтереси і не зашкоджувало розвитку);
  •  тимчасовість перебування бездоглядної дитини у притулку зумовлює незавершеність соціально-захисної діяльності і, відповідно, закладає відсутність стійкого позитивного кінцевого результату процесу соціального захисту дитини. Але ми можемо говорити про проміжний результат і найголовніше – про правильність визначення перспективи подальшого перебування дитини після притулку, де може бути здійснений її повний соціальний захист;
  •  тимчасовість перебування накладає свій відбиток і на побудову навчально-виховного процесу у притулках. Дуже швидка зміна складу вихованців притулку („велика плинність”) викликає певні складності на етапі корекційно-виховної роботи педагогічного колективу притулку. Мова йде про професійну підготовленість працівників притулків до самостійної роботи в галузі педагогіки, психології, соціальної педагогіки, права, їх володіння сучасними психолого-педагогічними знаннями та відповідними технологіями соціально-захисної діяльності щодо бездоглядних дітей:
  •  про спроможність швидкого реагування та компетентного вирішення педагогічних, психологічних, морально-етичних, медико-валеологічних, соціально-економічних, юридичних, правових проблем, які виникають у роботі педагогічних працівників притулків з достатньо складним контингентом бездоглядних та безпритульних дітей;
  •  про психологічну готовність робітників притулків працювати з „дітьми вулиці”, які тривалий час жили на вулиці, в яких відсутні навички нормального спілкування;
  •  про прояв витримки і толерантності, уміння психолого-педагогічного аналізу та здійснення індивідуального підходу до безпритульної дитини у вирішення конкретної ситуації, визначенні подальших перспектив життя дитини після притулку;
  •  про здатність миттєво орієнтуватися у складній педагогічній обстановці, уміння знаходити вихід із нестандартних виховних ситуацій, готовність до імпровізації та творчості;
  •  успішність та стабільність (результативність) соціально-захисної діяльності та реабілітаційної роботи притулків обумовлюється наступністю, яку може забезпечити подальший соціальний супровід дитини (її сім’ї).

Таким чином, соціально-захисна діяльність притулків, яка реалізується через комплексну професійну соціальну допомогу, з урахуванням специфіки контингенту вихованців, потребує, навіть за короткий термін перебування дитини у притулку, діяльних, яскравих форм, частої зміни видів діяльності, безпосереднього впливу на всю систему ставлень особистості бездоглядної дитини, задоволення її комунікативних потреб. Вона повинна бути водночас і педагогічно-виховною, і психолого-діагностико-корегуючою та сприяти соціально-психологічній адаптації вихованців притулків, формуванню оптимальних стосунків з людьми, позитивних ставлень до себе та інших, передбачати необхідну підготовку дитини для початку нормального життя після притулку, а в деяких випадках і подальшого працевлаштування.

Останню групу особливостей складають соціально-економічні, які пов’язані із сучасним соціально-економічним станом в Україні, та які накладають відбиток на процес соціального захисту дитинства в цілому і бездоглядних дітей безпосередньо.

До них ми включили:

  •  розпочате реформування державної системи захисту прав дитини в Україні, яке сприяє: розвитку альтернативних форм влаштування дитини після притулку (дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї тощо), а отже надає реальну можливість реалізації права бездоглядної дитини на сімейне виховання; перспективній реструктуризації притулків як закладів соціального захисту тимчасового перебування неповнолітніх у, так звані, центри соціально-психологічної реабілітації (допомоги) де дитина зможе отримати комплексну професійну соціальну допомогу і пройти курс тривалої реабілітації;
  •  впровадження у практику роботи притулків для неповнолітніх ідей і принципів, що базуються на міжнародних нормах і стандартах захисту прав дитини та технологій, побудованих на сучасному досвіді та європейській практиці соціальної роботи з „дітьми вулиць”. Реалізація цього завдання в Україні має серйозні економічні й матеріально-технічні труднощі, серед яких недостатнє загальне фінансування системи соціального захисту, обмеженість матеріальної бази притулків (відсутність спортивно-оздоровчих залів, кабінетів психологічного розвантажування та релаксації, майстерень для творчої та обслуговуючої праці тощо), значні комунально-побутові проблеми та інше;
  •  актуальною проблемою є недостатня кількість висококваліфікованих кадрів для роботи у притулках для дітей, їх підготовка та підвищення фахової майстерності, вирішення комплексу соціально-економічних проблем самих фахівців, які працюють у притулках і допомагають державі повернути бездоглядних та безпритульних дітей до нормального життя;
  •  процеси реформування системи захисту прав дитини в Україні проходять на фоні активного впровадження у практику роботи принципів демократизації, законності, гуманізму, забезпечення реального захисту прав і свобод громадян.

Таким чином, розв'язання проблеми поширення безпритульності та бездоглядності в Україні потребує розроблення та впровадження чіткої цілісної системи соціального захисту та допомоги „дітям вулиці” – від першого контакту з дитиною, яка опинилась у скрутному становищі на вулиці, до її соціалізації через відповідну реабілітацію.

Теоретико-аналітична робота із вивчення проблеми соціального захисту бездоглядних дітей, з’ясування педагогічного аспекту сутності та особливостей даного захисту, дозволила зробити ряд висновків узагальнюючого характеру, а саме:

1. Враховуючи те, що термін „соціальний захист” є категорією соціальної політики, ми зіткнулися з проблемою недостатньої кількості наукових джерел, які б розглядали педагогічний аспект означеної теми.

2. Розуміючи складність ситуації, з метою розкриття педагогічної складової дефініції соціального захисту та усвідомлюючи те, що соціальний захист – багатозначне й досить широке комплексне поняття, нами були виділені економіко-правовий і педагогічний аспекти дослідження та виведені відповідні формулювання поняття соціального захисту, а саме:

– соціальний захист як категорія соціальної політики (економіко-правовий аспект) – це комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини; система юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів і заходів у державі щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків. Соціальний захист є одним з інститутів, який забезпечує права і свободи громадян та певний рівень їх матеріального та соціального добробуту;

– соціальний захист дитини, в тому числі й бездоглядної та безпритульної (соціально-педагогічний аспект) – це система практичних заходів держави і суспільства, спрямованих на відновлення соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання і розвиток дітей та спрямовані на подолання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутів наносять безпосередню шкоду здоров’ю дитини, її фізичному, психічному, моральному, інтелектуальному розвитку, деформують природний процес соціалізації особистості та її самореалізації;

3. Соціальний захист є поняттям значно вужчим, ніж соціальна політика, але виконує у суспільстві низку важливих функцій, а саме: пропагування ідей гуманізму та гуманітарного погляду на світ; роль „соціального терапевта”, що забезпечує соціальну адаптацію особистості до сучасних умов ринкової економіки; регулятора рівня соціальної стратифікації у суспільстві; забезпечення в певній мірі вітальних, соціальних і духовних потреб особистості; розвиток соціального партнерства у суспільстві і на всіх рівнях державного управління; створення умов для професійного зростання і творчого пошуку людини в умовах ринкової економіки; створення умов для формування готовності людини до діяльності із соціального самозахисту; реалізацію антропоцентричного та особистісно-орієнтованого підходів у соціально-педагогічній роботі; створення умов психолого-педагогічного захисту людей; регулятора соціального партнерства між державою, приватним бізнесом, профспілками, учбовими, медичними закладами та закладами соціального захисту; каталізатора формування соціальної держави і громадянського суспільства.

4. Згідно законодавства України, здійснення соціального захисту неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх (з 2005 року перейменовані у „служби у справах дітей”) обласних, міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад і, відповідно, підпорядковані їм притулки для неповнолітніх (для дітей), одним із головних завдань яких є соціальна допомога дітям у подальшому влаштуванні долі, з урахуванням обставин кожного конкретного випадку.

6. Розкриваючи педагогічний аспект дефініції терміна „соціальний захист” були виділені основні принципи, на яких ґрунтується соціальний захист дитинства в Україні – це гуманність; соціальна справедливість; комплексність; адресність.

7. Аналіз змістовної сторони процесу соціального захисту бездоглядних і безпритульних дітей у притулках дозволив нам визначити мету соціально-захисної діяльності притулків, яка полягає у ліквідації та попередженні екстремально-стресових ситуацій життя бездоглядної дитини, відновленні її прав на повноцінний фізичний, психічний, особистісний розвиток та самореалізацію, сімейне виховання.

Досягнення цієї мети можливе через комплексне вирішення ряду завдань практичного характеру: 1) відповідну компетентну діагностику проблем дитини, що потрапила до притулку, та її родини; 2) визначення та впровадження конкретних шляхів та методик, спрямованих на подолання існуючої проблеми чи кризи; 3) забезпечення позитивної динаміки розвитку дитини, що можливо через впровадження в діяльність притулку спеціально організованої професійної комплексної соціальної допомоги (ПКСД), яка характеризується виявленням, визначенням і вирішенням проблем кожної конкретної дитини, що опинилася у важкій життєвій ситуації та потрапила до притулку.

Основними видами ПКСД є соціальна реабілітація, соціальна адаптація, психологічна, педагогічна, соціально-педагогічна, економічна, правова, медична допомога.

8. Сутність педагогічного забезпечення процесу соціального захисту бездоглядних дітей у притулках полягає у тому, що це цілеспрямована діяльність, яка інтегрує зусилля адміністрації притулку, педагогів-вихователів, вихованців притулку та їх батьків, а також громадськості та представників місцевих органів влади і спрямована на актуалізацію механізмів підвищення ефективності процесу соціального захисту та досягнення його основної мети.

9. Провідними видами соціально-захисної діяльності притулків є соціально-реабілітаційний та корекційно-виховний процеси, організація яких має певні складності, змістовно розкриті нами у параграфі.

10. Ґрунтуючись на аналізі наукових джерел, реальної соціально-захисної діяльності притулків та враховуючи певний досвід фахівців-практиків з означеної проблеми, нами були виділені та розкриті три групи особливостей соціального захисту бездоглядних дітей у притулках для неповнолітніх, а саме:

1) особливості, що визначаються специфікою контингенту притулків та пов’язані із віковими особливостями та психофізіологічним станом дітей, що потрапляють до притулку;

2) особливості, зумовлені специфікою статусу притулків як закладів соціального захисту для тимчасового перебування неповнолітніх;

3) особливості, пов’язані із сучасним процесом реформування державної системи захисту прав дитини та зумовлені соціально-економічною ситуацією в Україні.

Таким чином, вирішення означених складностей та особливостей соціального захисту бездоглядних дітей можливе шляхом створення комплексної моделі соціально-захисної, реабілітаційної діяльності, першою ланкою в якій мають стати притулки для неповнолітніх (для дітей), а також залучення до захисту прав вихованців притулків представників науки, громадськості, недержавних організацій, міжнародних фондів, волонтерського руху тощо.

PAGE   \* MERGEFORMAT 25


ДЕРЖАВНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ

І. Спеціальний соціальний захист

І. Загальна система соціального захисту

ІІІ. Додатковий соціальний захист

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Державна соціальна допомога

НЕДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Недержавне пенсійне забезпечення

Недержавні соціальні послуги




1. Введение В настоящее время для многих органиэаций и частных лиц стало характерным то что увеличилось коли
2. Петербург с недружественным визитом приехал известный писатель знаменитый прежде всего своим склочным ха
3. Впровадження міжпредметних зв язків при підготовці трактористів-машиністів
4. Реферат- Занимательные материалы по физике как средство мотивации учебной деятельности учащихся
5. Автор ~ это физическое лицо творческим трудом которого создан объект интеллектуальной собственности
6. Роман А С Пушкина Евгений Онегин - энциклопедия русской жизни
7. Предметы маркетингового анализа
8. во тактов Описание движения Организационный момент Выход-
9. Ямашнефть а также проведение комплексного анализа деятельности предприятия используя индексный метод и
10. Анализ хозяйственной деятельности в сельском хозяйстве
11. ЗАПИШИТЕ ЦИФРАМИ ЧИСЛА ДВА ЧЕТЫРЕ
12. Таджикская литература
13. Батькаинтернационалист
14.  Системный анализ предметной области [2
15. Реферат- Место актов органов судебной власти в банковском законодательстве и банковской деятельности
16. Завдання Відредагувати програму для МПсистеми вказану викладачем з використанням налагоджувачасимуля
17. темах технічного захисту частина 2rdquo; ldquo;Основи теорії кіл сигнали та процеси в комп~ютерних системах та м
18. Кислотність ґрунтів
19. Закон распределения Пуассона и его числовые характеристики
20. Лексика

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе