Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Історія України. Тема 39. Україна під час Другої світової війни (1939-1945 рр.)
Попередні поняття для засвоєння
Друга світова війна – світова війна, що тривала з 1 вересня 1939 р. по 2 вересня 1945 р. Розпочалася нападом Німеччини на Польщу, а закінчилася капітуляцією союзника Німеччини Японії.
Велика Вітчизняна війна – війна між СРСР та Німеччиною з 22 червня 1941 р. по 9 травня 1945 р. Розпочалася нападом Німеччини та її союзників на СРСР, а закінчилась капітуляцією Німеччини.
Основні союзники Німеччини у війні: Італія, Угорщина, Румунія, Японія, Фінляндія, Словаччина.
Нагадаємо, що напередодні війни українські землі перебували у складі наступних держав: на Наддніпрянські Україні була створена УРСР, що входила до складу СРСР; Східна Галичина перебувала у складі Польщі; Північна Буковина і Бессарабія – у складі Румунії; Закарпаття – у складі Угорщини.
РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ДОГОВОРИ 1939 р. І ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
23 серпня 1939 р. був підписаний у Москві Пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР на 10 років, який отримав назву пакт Молотова-Ріббентропа; до нього додавався таємний протокол щодо розмежування сфер інтересів обох держав у Східній Європі по лінії річок Нарев, Вісла, Сян. У сфері впливу СРСР опинялася переважна частина західноукраїнських земель.
Пакт Молотова-Ріббентропа – назва таємного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаного у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини А. фон Ріббентропом.
1 вересня 1939 р. – напад Німеччини на Польщу, початок Другої світової війни.
17 вересня 1939 р. – вступ Червоної армії на територію Польщі згідно з попередніми домовленостями з Німеччиною; впродовж 12 днів майже без боїв було зайнято Західну Україну.
28 вересня 1939 р. – підписання Договору про дружбу та кордони і чергового таємного протоколу між Німеччиною та СРСР, за яким Польща як держава зникала з мапи світу, кордон між сторонами встановлювався по «лінії Керзона»: Східна Галичина й Західна Волинь відійшли до СРСР; Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя опинилися під німецькою окупацією.
ВХОДЖЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СРСР
22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, які наприкінці жовтня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР.
26 червня 1940 р. – нота Раднаркому СРСР до Уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати Північну Буковину на підставі того, що у листопаді 1918 р. Румунія незаконно приєднала ці землі. Народне віче Буковини прийняло рішення про возз’єднання з радянською Україною. Під тиском Німеччини, яка запевнила, що ці поступки тимчасові, румунський уряд задовольнив пропозицію СРСР.
30 червня 1940 р. Червона армія зайняла Бессарабію та Північну Буковину.
2 серпня 1940 р. – рішення Верховної Ради СРСР про прийняття Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР; Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти увійшли до УРСР, а з решти території Бессарабії й Молдавської автономної республіки ( яка з 1924 р. перебувала у складі УРСР) створено Молдавську PCP.
Таким чином, майже всі українські етнічні землі були об’єднані в єдиній державі. Лише Закарпаття перебувало у складі Угорщини.
РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБАСТЕЙ УКРАЇНИ
Радянізація – це система заходів, спрямованих на встановлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях.
Основні заходи радянізації:
- поширення радянського законодавства;
- уніфікація адміністративно-територіального устрою (скасування поділу на воєводства, поділ на області та райони…);
- направлення зі східних районів великої кількості кадрів (часто російськомовних);
- націоналізація промислових підприємств;
- конфіскація поміщицького та інших великих землеволодінь і передача землі селянам;
- початок примусової колективізації (весна 1940 р.);
- заборона всіх політичних партій, громадських, кооперативних, культурно-освітніх товариств, створених раніше; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок;
- розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо;
- українізація освіти, преси;
- уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування;
- суворий контроль партійно-радянського керівництва над усіма сферами життя;
- командно-адміністративні, методи впровадження радянської політики;
- нехтування місцевих особливостей та традицій;
- утиски церкви, особливо греко-католицької;
- репресії щодо місцевого населення; депортація у східні райони.
Депортація – примусове виселення з постійного місця проживання окремих осіб чи цілих народів.
Результатом політики радянізації стало, з одного боку, покращення рівня життя найбідніших прошарків населення, розвиток економіки краю, а з іншого – зростання незадоволення репресивними методами влади. Підтримка серед населення ідеї створення самостійної Української держави, вступ до загонів ОУН.
ПОЧАТОК ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ
22 червня 1941 р. – порушення Німеччиною Договору про ненапад на СРСР, початок Великої Вітчизняної війни.
Напад на Радянський Союз розпочався згідно з розробленим німецьким генштабом і затвердженим Гітлером 18 грудня 1940 р. планом «Барбаросса». Союзниками Німеччини у війні були Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина (допомогу також надавали Іспанія та Болгарія).
План «Барбаросса» - кодова назва плану воєнної операції фашистської Німеччини проти СРСР, згідно з яким війна проти СРСР повинна була стати «блискавичною», тобто закінчитися перемогою в дуже короткий термін, до того як супротивник зможе мобілізувати та розгорнути свої головні сили.
Згідно з планом «Барбаросса» гітлерівські війська складали три групи армій.
|
Група армій |
Головнокомандувач |
Напрямки удару |
|
«Північ» |
В.-Й. фон Леєб |
Ленінград, Прибалтика |
|
«Центр» |
Ф. фон Бок |
Москва, Мінськ, Смоленськ |
|
«Південь» |
Г. фон Рундштедт |
Україна, Крим |
В Україні ворогові протистояли Південно-Західний та Південний фронти, Чорноморський флот, Дунайська та Пінська військові флотилії.
Україна в планах гітлерівських окупантів
- перетворити Україну на німецьку колонію, джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель.
Окупація території України гітлерівськими військами
22 червня 1941 р. – бомбардування німецькою авіацією українських міст, бої на кордонах.
23 – 29 червня 1941 р. – найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк-Броди-Рівне.
30 червня – 11 липня 1941 р. – відступ Червоної армії на обох фронтах: на Півдні німецько-румунські війська захопили Північну Буковину й Бессарабію та підійшли до Дністра; на Заході України взяли Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Житомир і наблизилися до Києва.
11 липня – 22 вересня 1941 р. – Київська оборонна операція, у результаті понад 600 тис. чол. опинилися в оточенні. У цій операції загинули командувач фронту М. Кирпонос, член військової ради М. Бурмистренко, начальник штабу фронту В. Тупикод.
19 вересня 1941 р. – гітлерівці зайняли Київ. Оборона Києва тривала 71 день, вона надовго затримала німців і дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя та Донбасу.
5 серпня – 16 жовтня 1941 р. - оборона Одеси тривала протягом 73 днів. Для посилення оборони Криму радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювались з-під Одеси.
25 жовтня 1941 р. – гітлерівці зайняли Харків. До кінця жовтня під ворожою окупацією опинилася також значна частина Донбасу.
30 жовтня 1941 – 4 липня 1942 р. - героїчна оборона Севастополя, яка тривала 250 днів.
16 листопада 1941 р. – радянські війська залишили Крим (крім невеликої ділянки з Севастополем).
Кінець 1941 р. – війська Південно-Західного фронту закріпилися на лінії Вовчанськ-Балаклея-Красний Лиман, а Південного – на лінії Артемівськ-Шахтарське-Большекрєпінська.
У грудні 1941 р. німці зазнали поразки в битві під Москвою.
12-29 травня 1942 р. – невдала наступальна операція радянських військ під Харковом. У районі Барвенківського виступу в оточення потрапили три радянські армії, втрати склали 240 тис. чол. Катастрофа сталася внаслідок прорахунків керівництва країни.
22 липня 1942 р. – остаточна окупація території України німецько-фашистськими військами після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області (нині Луганської), але ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавичної війни» був зірваний.
Причини невдач Червоної армії на початку війни
- Прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ; заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності; зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій (перемогти ворога збирались «малою кров’ю» на його території).
- Перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.
- Сталінські репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни.
- Жорстка централізація, атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем.
- Міжнародна ізоляція СРСР.
Мобілізаційні заходи в Україні
Мобілізація – переведення збройних сил держави, промисловості, транспорту та інших галузей економіки на воєнний стан.
Основні заходи мобілізації:
- 30 червня 1941 р. – створення Державного Комітету Оборони на чолі з Й. Сталіним, який зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні;
- 10 липня 1941 р. Й. Сталін очолив Ставку Верховного Головнокомандування;
- 8 серпня 1941 р. Й. Сталін став Верховним Головнокомандувачем Збройними силами;
- 7 липня 1941 р. – звернення керівництва УРСР до українського народу з закликом дати рішучу відсіч фашистській навалі;
- мобілізація до лав Червоної армії (з України – понад 2 млн. чол.);
- створення загонів народного ополчення з числа добровольців;
- спорудження оборонних укріплень;
- перебудова народного господарства на воєнний лад (збільшення випуску воєнної продукції, подовження робочого дня до 11 годин, скасування відпусток, дозвіл керівництву переводити працівників на будь-яку роботу без їхньої згоди, жорстка трудова дисципліна тощо);
- евакуація підприємств, колгоспів, наукових та культурно-освітніх установ, людей, цінностей та швидке налагодження виробництва в тилу (26 червня 1941 р. в Україні створено спеціальну комісію з евакуації на чолі з Д. Жилою; всього з України евакуйовано понад 550 великих підприємств, не менше 3,5 млн. населення; все, що не встигали вивезти, знищували);
- державна позика, добровільна здача населенням коштовностей та грошей до Фонду оборони;
- знищення органами НКВС політичних в’язнів, які перебували в українських в’язницях.
ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ
Зони окупації в Україні
|
Назва |
Територія |
Центр |
|
Рейхскомісаріат Україна (очолював Е.Кох) |
Більша частина Українських земель, Крим, деякі райони Росії та Білорусії |
м.Рівне |
|
Дистрикт «Галичина»(у складі Польського генерал-губернаторства) |
Західна Україна (Львівська, Дрогобицька, Станіславська (Івано-Франківська), Тернопільська області |
м.Львів |
|
Румунська провінція «Трансністрія» |
Чернівецька та Ізмаїльська області |
м.Тирасполь, потім м.Одеса |
|
Прифронтова зона (підпорядковані військовому командуванню) |
Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області |
|
На чолі усієї окупованої території стояло німецьке рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга.
Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти.
Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах – старости.
Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.
Нацистський «новий порядок» в Україні
Травень 1940 р. – розробка німцями плану «Ост», який передбачав такі заходи:
- германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;
- фізичне знищення частини слов’янського населення;
- перетворення витривалих і здорових представників слов’янства на рабів;
- масовий терор проти євреїв та циган;
- голокост – загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми пособниками в Німеччині й на захоплених територіях у 1933-1945 рр. Загинуло 6 млн. євреїв з 10 млн., що проживали в Європі.
Згідно з планом «Ост» на окупованій території України німці встановили «новий порядок».
«Новий порядок» – жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами і депортацією місцевого населення.
Основні заходи «нового порядку»:
- скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів;
- запровадження комендантської години;
- дискримінація українського населення;
- тотальний терор (трагедія Бабиного Яру в Києві (початок масових розстрілів 29-30 вересня 1941 р.), Дробицького Яру в Харкові, знищення населення у Янівському концтаборі; всього в Україні існувало 180 великих концтаборів і 50 гетто);
- примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн. чол.);
Остарбайтери («східні робітники») – німецький термін для означення осіб, вивезених гітлерівцями в роки Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини із східних окупованих територій.
- економічний визиск України (вивезення хліба, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини);
- збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель);
- використання примусової праці місцевого населення тощо.
Нелюдський «новий порядок» призвів до організації руху Опору фашистським загарбникам окупованих територіях.
РУХ ОПОРУ В УКРАЇНІ
Рух Опору – антифашистський національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти окупантів.
На території України в роки війни було три течії руху опору: радянська, українська національна та польська.
Радянська течія
Мета: визволення України від німецько-фашистських загарбників та відновлення радянської влади.
Форми боротьби:
- Підпільний рух
- Партизанський рух
Особливості радянського партизанського руху:
- у 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т.Строкачем;
- діяльність в Україні партизанських загонів на чолі з О.Сабуровим, О.Федоровим, М.Наумовим, С.Ковпаком та ін.
- узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії;
- зростання чисельності партизанських загонів (в Україні діяло понад 30 великих з’єднань та понад 80 окремих загонів);
- активізація антифашистської боротьби на окупованих територіях у зв’язку з наступом радянських військ (1943-1944 рр.);
- глибокі рейди в тил ворога з метою зірвати плани гітлерівців із перетворення України на «випалену пустелю», визволення окремих районів тощо (Карпатський рейд С.Ковпака (12 червня 1943 р., під час битві на Курській дузі), рейди П.Вершигори, Я.Мельника та ін.).
- зміцнення зв’язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю, продовольством, медикаментами з центру).
Українська національна течія
Мета: визволення України від окупантів (німців, більшовиків) та побудова незалежної Української держави.
У 1940 р. відбувся розкол в ОУН на ОУН(М) (мельниківці на чолі з А.Мельником) та ОУН(Б) (бандерівці на чолі з С.Бандерою).
ОУН(М) (мельниківці) виступали за співпрацю з німцями, сподіваючись на їх підтримку у створенні Української держави.
ОУН(Б) (бандерівці) співпрацювали з німцями лише на початковому етапі війни, а для досягнення незалежності України розраховували, в основному, на власні сили.
Бандерівці у згоді з німецьким командування створили батальйони «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р. Шухевичем).
30 червня 1941 р. – прийняття у Львові «Акта проголошення відновлення Української держави» та формування уряду на чолі з Я.Стецьком (А.Гітлер виступив проти самостійної Української держави; новостворений уряд був розігнаний, С.Бандера та Я.Стецько заарештовані).
5 жовтня 1941 р. – створення мельниківцями у Києві Української національної ради на чолі з М.Величковським, яку розглядали як передпарламент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність була заборонена гітлерівцями).
Осінь 1941 р. – репресії німців проти оунівців, у результаті перехід оунівців (бандерівців) до боротьби з німцями. У 1944 р. німцями були закатовані українські поети Олег Ольжич та Олена Теліга.
У червні 1941 р. отаман Тарас Бульба-Боровець створив перші українські військові формування «Поліська Січ», які воювали проти німців та радянських військ.
14 жовтня 1942 р. – створення УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади.
Українська повстанська армія (УПА) – українське військово-політичне формування, що діяло в Україні у 40-х-50-х роках і у ході війни вело боротьбу як проти фашистської Німеччини, так і проти радянських військ. Очолив УПА Роман Шухевич (прізвисько Тарас Чупринка).
Діяльність ОУН-УПА у 1943-1944 рр.
- остаточне оформлення структури УПА, об’єднання окремих загонів під загальним керівництвом (головний командир — Р. Шухевич);
- взяття під контроль значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністрації («українських республік»).
- конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки».
Волинська різня – обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені УПА та польською Армією Крайовою у 1943 р. під час Великої Вітчизняної війни на Волині.
- конфлікт із радянськими партизанами;
- липень 1944 р. – проведення установчих зборів представників політичних сил, метою яких було проголошення самостійної України та обрання Української головної визвольної ради (УГВР) – вищого керівного органу національно-визвольної боротьби українського народу – та Генерального секретаріату, який очолив Р.Шухевич.
- на 1944 р. кількість УПА становила 60-90 тис. чол.
- внаслідок сутички із УПА (лютий 1944 р.) отримав важке поранення й помер (квітень 1944 р.) генерал радянської армії М.Ватутін (визволитель Києва).
Польська течія
Мета: звільнення Польщі з-під влади окупантів і відновлення незалежності Польщі.
Види:
- Армія Крайова (ставила за мету відновити Польську державу, припинила існування в січні 1945 р.);
- Армія людова (ставила за мету відновлення Польщі й встановлення там радянської влади; мала підтримку від СРСР; припинила існування в червні 1944 р.)
Між Армією крайовою та УПА були збройні сутички.
ВИЗВОЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ВІД НІМЕЦЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ
19 листопада 1942 – 2 лютого 1943 р. – Сталінградська битва, яка поклала початок корінному перелому в війні на користь СРСР.
18 грудня 1942 р. – звільнення першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградської області.
Січень – початок березня 1943 р. – наступальні операції радянських військ, у ході яких було звільнено значну частину Донбасу, 16 лютого 1943 р. вперше звільнено Харків.
19 лютого – 25 березня 1943 р. – контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської області; знову втративши Харків та Бєлгород, радянські війська героїчними зусиллями зупинили ворога.
5 липня – 23 серпня 1943 р. - Курська битва, в ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас (2_3 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків). (с. Прохорівка – найбільша танкова битва війни).
Вересень – листопад 1943 р. -героїчна битва за Дніпро (за успішне форсування Дніпра та небачений героїзм 2438 радянським воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу).
6 листопада 1943 р. - визволення Києва.
24 грудня 1943 – 29 лютого 1944 р. – Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська (найбільша, що мала результатом оточення 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис. чол.), Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька операції.
4 березня – середина квітня 1944 р. – Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції.
У результаті цих наступальних операцій було звільнено Правобережну й Південну Україну.
26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон із Румунією, 8 квітня 1944 р. – на кордон із Чехословаччиною.
8 квітня – 12 травня 1944 р. - Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму. Ця перемога затьмарилася черговим злочином сталінського режиму. У травні 1944 р. за звинуваченням у зраді з півострова було депортовано у віддалені райони СРСР 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 10 тис. вірмен.
13-29 липня 1944 р. - Львівсько-Сандомирська операція (27 липня звільнено Львів, Перемишль; форсуванням річки Вісли закінчився розгром німецької групи армій «Північна Україна»).
20-29 серпня1944 р. - Яссько-Кишинівська операція, у ході якої визволено Молдавську PCP та Ізмаїльську область України, розгромлено групу армій «Південна Україна».
Вересень-жовтень 1944 р. – Карпато-Ужгородська операція, визволення Закарпаття
8 жовтня 1944 р. – визволення останнього окупованого фашистами населеного пункту УРСР – с. Лавочне Дрогобицької області.
28 жовтня 1944 р. - завершилося визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель.
НАСЛІДКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ УКРАЇНИ
- людські втрати становили 8 млн. осіб;
- матеріальні втрати становили 42% від втрат СРСР;
- зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств;
- об’єднання всіх українських земель у межах СРСР.
Репатріація – повернення на батьківщину колишніх полонених, біженців, вимушених переселенців.