визвольного руху українців та активним суспільним й культурним діячем початку ХХ століття
Работа добавлена на сайт samzan.net:
дві світові війни (Першу світову і Другу світову) та ще кілька локальних військових конфліктів, зокрема і визвольні змагання. Черкасенко був дієвим учасником національно-визвольного руху українців, та активним суспільним й культурним діячем початку ХХ століття. Він мешкав у Російській імперії, Українській народній республіці, Австрії, Чехословаччині та Чехії, спілкувався, листувався та знався з чисельною плеядою відомих культурних та суспільних діячів того часу (як українських, так і закордонних), відтак, біографія його відображає всі складні перипетії початку ХХ століття на теренах України й Європи.
Через світоглядний вибір Спиридона Черкасенка (українська державність і розвиток української культури) біографія письменника так і не була досліджена його сучасниками, які проживали в Україні, адже він неодноразово замовчувався і був гнаний. Лише в пору незалежної України (починаючи з 90-х років ХХ століття) дослідники літератури взялися за детальне вивчення творчості та біографії Спиридона Феодосійовича. Втративши свідчення сучасників Черкасенка, дослідники вивчають епістолярну спадщину письменника, з якої й черпаються крупини його біографії. Завдяки віднайденому листуванню Черкасенка з Коваленко-Коломацьким, Садовським, Русовою, Шаповалом, Шелухіним, Грушевським, Єфремовим, Стебницьким, Чикаленком та Білецьким вдалося краще дослідити сторінки життя і творчості Черкасенка Спиридона Феодосійовича — українського культурного та громадського діяча.
Дитинство[ред. • ред. код]
Спиридон Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг Херсонського повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська область) у селянській родині. Дитинство його проходило у Новому Бузі« В старому батьківському яблуневому саду можна було не тільки сховатись, а й заблукати. Тут, на межі, не рідко спалахували справжні драми, коли батько виганяв сусідську худобу, разом з підпасичем, ласим до великих і пахучих яблук. Найбільше хвилювало поле... Тільки відійдеш від містечка і навкруги рівна далечінь, наповнена таємницями. Зрідка її порушували поодинокі дерева та мовчазні кургани, які невідомо звідки виникли і згубились в цьому забутому краї. [2]. »
Перші кроки в освіті
Спершу була двокласна школа, в яку прилаштував його, батько, який помітив синове бажання до знань. Перші роки у школі були успішними і ще більше заохотили Спиридона до науки. Потім уже було Новобузьке початкове училище, яке він теж успішно закінчив, саме в ті часи він і захопився літературою (правда, здебільшого російською — адже така була тогочасна політика). Якщо школа давала вибіркові знання та акцентувалися релігійна й російськомовна орієнтація — то, знання української мови він виніс з батьківської хати, та почитуючи Кобзаря Шевченка, якого він «позичав» в старшого брата, коли той йшов на науку до семінарії (заборонену гуртківську книжку не брав тоді із собою).
І уже в шкільні роки (13-17 літ) почали формуватися перші суспільні прихильності юнака, пов'язані з його спостережливістю та читанням. Поштовхом тому став вчинок його вчителя літератури Новобузького початкового училища Ф. Сизкова, який дозволив юнакові забрати зі шкільного горища старі річники тижневика «Нива», де містилися злободенні тогочасні статті-рецензії. Тому уже з юнацьких років Черкасенко захопився поглядами соціальної рівності та справедливості, антимонархізму (які згодом далися взнаки: в семінаристському бунтарстві, педагогічним народовольництвом, вступом до української соціал-демократичної робітничої партії та підтримкою демократичних рухів в українській діаспорі)
початкова школа справила велике враження на Спиридона Черкасенка, виховавши його естетичні і творчі вподобання. Найбільший вплив на формування естетичних вподобань, а згодом уже цілком свідомих художніх поглядів, Черкасенка справили книги, його любов до читання, яка поступово переростала в пристрасне захоплення літературою. Черкасенко багато читав, однак сім'я його не була надто заможною, щоб вдовольнити читацькі апетити школяра-юнака. Тоді йому на поміч прийшли однокласник Альоша Поляков, який, маючи кошти передплачував різні тогочасні часописи й охоче ними ділився з шкільними товаришами і учитель Сизков, який ввів Спиридона у світ російської літератури з Пушкіним, Лермонтовим, Гоголем, Фонвізіним. Більше того, зауваживши в учневі захоплення поезією, учитель вишукував у шкільній бібліотеці відповідні тому книжки, які могли би більше розвинути естетичні смаки та уподобання учня, і, як наслідок, Черкасенко став кращим учнем і навіть почав сам писати перші спроби віршів російською та українською мовами (мішма):« Чи розумів я те, що так жадібно, «як амброзію, глитав»?.. Певне, що багато не розумів, хоч силкувався напружено збагнути, в дечім догадувався, а не мало й розумів. Дивна річ: звертатися за поясненнями до вчителя - соромився. Чому?.. Не знаю. Мабуть, саме тому, що сам грішив віршами й боявся прозрадити це: відчував, мабуть, що він по писку й очах догадається. Отже й тут ішов самотужки. (тут і далі цитати з листів до літературознавця Леоніда Білецького) [3].
Семінаристи учасники драм-гуртка за часів Спиридона Черкасенка
Незабаром, закінчивши двокласну школу, Спиридон Черкасенко вступив до Новобузької учительської семінарії, куди його прилаштував батько. Семінарія була російськомовним навчальним закладом, жодних знань з української мови й літератури не давала, тож перші поетичні спроби Спиридона Черкасенка були російською мовою.
Незважаючи на семінаристське виховання, палким прихильником релігії Спиридон Черкасенко не став, не в останню чергу виною тому був той разючий контраст, який поставав між образами його власної уяви і тими методами, які докладалися до вивчення Закону Божого в учительській семінарії, де між юнаком-семінаристом та його вчителем одразу спалахнув конфлікт:« Бесіда полягала в тім, що він почав задавати мені питання, а я мусів на них відповідати. Слово по слову, дійшло якимсь чином до Юди Іскаріота та його зради. Я скорчивши найневинніший вираз на тварі, сказав, що ніяк не можу вбагнути, за що було покарано Іскаріота, коли йому заздалегідь Бог сам «предопредєліл» зрадити Христа. Чи ж винен він у тім, що зробив так? Адже на це була воля Божа, а не його. Піп аж підскочив на стільці, щось замекекекав, намагаючись пояснити це свобідною волею, що її Бог дав людині, але я на це зауважив, що ніяк не можу погодити між собою «предопредєліл» й «свободу волі», бо одно другу виключає. Піп почервонів, розсердився й сказав, що не нам судити волю Божу, а що треба вірувати, й звелів мені сісти. Я, сідаючи, відповів на це, що тяжко повірити в абсурд. Піп оскаженів, ухопив журнала й вилетів із класу" "З наведених прикладів Ви бачите, дорогий Леоніде Темофійовичу, які милі відносини установилися між нами і законовчителем. А які були відносини, такі й були успіхи у вивченні релігії.
Надмірне насаджування релігійного вчення в семінарії викликало спротив в Спиридона Черкасенка, який ще більше сформувався при його самостійних життєвих кроках і зіткненні з реальною дійсністю, відтак, Черкасенко уже в молодості відмежувався від релігії, хоч і не став атеїстом, але й не заперечував існування Бога:« У Бога я, на превеликий жаль, не вірю, але коли то Він говорив до дітей устами Христа, то я певен, що не один гріх проститься мені на тім світі за мою велику приязнь до малечі
Спиридон Черкасенко сприймав релігію через призму суспільної філософії, не більше — внаслідок чого сильно потерпав від цензури. А щодо конфлікту з релігією, то його в Черкасенка таки не було — про це свідчить той факт, що майже всі свої роки навчання та наступні роки учителювання чи закарпатських часів, він сам співав в церковних хорах і високо цінував церковний спів.
Вибір життєвої позиції[ред. • ред. код]
Метою більшості тогочасних навчальних закладів можна назвати виховання послідовників монархічної складової в Російській імперії. Випускники семінарії повинні були стати затятими поборниками імперського духу (як пошана своїм роботодавцям), всілякими засобами проповідуючи його переваги та досконалості і відповідно виховувати учнів. Один з найкращих вихованців уже в семінарії, Черкасенко, розгледів контраст між освітою та суспільними потребами, тому його внутрішній спротив ще більше підштовхував до пошуків відповідей в тогочасних часописах і літературі.
А згодом уже й сформувалася його загальна думка щодо семінаристського навчання, а відтак:« народний учитель, який виходив з-під їх опікування мусів бути, щонайперше, безсумнівним патріотом «матушки Расєї», монархістом, людиною релігійною й слухняною. Знання його, вчителя, й розвиток - річ другорядна: можна було наприкінці курсу писати з помилками, не знати, хто написав «Ревізора», не прочитати жодньої путньої книжки, плутати Австрію з Австралією, погано збиратися навіть ув аксіомах математичних і т. д., але бути слухняним, побожним, «квасним» патріотом, - і все те тобі прощалося, а по скінчені рекомендувалося тебе за зразкового вчителя на гарну, в розумінні матеріального забезпечення, посаду [3]. »
Атмосфера в семінарії[ред.
Любивши знання, Спиридон Черкасенко черпав усе, що діється в семінарії. Він пішов по стопам брата — беручи участь в самодіяльному театрі (до речі, в містечку було кілька театральних колективів, а один був створений силами семінаристів та найбільшим став колектив, який виступав в літньому театрі, що збирав до п'ятисот глядачів і не потребував спеціального приміщення). І ці перші кроки на сцені закарбувалися в його пам'яті настільки, що він усе життя проніс в своєму серці любов до драми. Читання книжок та періодики також стало визначальним для юнака, до того ж, саме начитаність дозволяла йому почувати себе впевненіше в колі семінаристів і поміж наставницького корпусу. Декотрі вчителі не сприймали надто самостійного в судженнях юнака й частіше повчали його, аніж навчали, натомість, юнак доходив своїх же юнацьких, максималістських висновків:« Директор... волів мати під своєю опікою плохих, вайлуватих, слухняних селянських хлопців, що з них, як із воску було ліпити все, що забажаєш. Правду кажучи, таку його тенденцію можна було б тільки вітати, коли б ув основі її не став намір — утворити з цієї слухняної «кобилки» «ісполнітєльних чіновніков міністерства народнаго просвєщенія на предмет обработки» сельського населення в дусі російського мракобісія
Учительські поневіряння
Після закінчення Новобузької учительської семінарії 1895 року Спиридон Черкасенко подався учителювати. Він вчителював у різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). У 1901 році його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка), там він прожив дев'ять років, навчаючи шахтарських дітей і проводячи серед шахтарів культурно-освітню роботу. Довголітня учительська праця в шахтарському середовищі дала початківцеві великий запас життєвих спостережень, які він художньо реалізував у своїх поезіях, оповіданнях та п'єсах з шахтарського життя. Активний та беручкий педагог включився в літературний процес, виступаючи спочатку з віршами, а потім з оповіданнями й драматичними творами в українських журналах «Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Дзвін», в альманахах «Перша ластівка», «В неволі», «Терновий вінок».
Освітня, літературна та культурна діяльність[ред. • ред. код]
З 1910 року Спиридон Черкасенко перебував у Києві, працював у редакції педагогічного журналу «Світло», в товаристві «Українська школа», писав фейлетони, оповідання та статті до газети «Рада», а в них вів рубрики «З газет і журналів» та «З сучасних настроїв», в журналі «Літературно-науковий вісник» — «З українського життя», входить до редакції журналу «Дзвін». Найтриваліше в публіцистичному жанрі Черкасенко творив, друкуючи протягом 1912–1913 років у «Літературно-науковому віснику» своï статті. На сторінках цього часопису вів публіцистичний розділ «З украïнського життя».
Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, колишній учитель пішов працювати в театр М. Садовського, де займав різні адміністративні посади, допомагав головному режисеру організовувати українське театральне життя в Києві.
У 1917–1918 роках Спиридон Черкасенко укладав читанки й букварі для українських шкіл («Буквар», «Рідна школа», «Читанка», I, II, III, IV, «Найпотрібніші правила правопису», «Граматка» та ін.). Разом з театром М. Садовського в 1919 році він переїхав до Кам'янця-Подільського, куди змушені були перед більшовицьким наступом перебратися з Києва урядові і культурно-освітні інституції Української Народної Республіки.
Віденське творче відрядження[ред. • ред. код]
Цього ж року Міністерство освіти УНР запропонувало Спиридону Черкасенку готувати підручники для українських шкіл і з цією метою відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах («Дзвін», «Українська школа», «Земля»), укладаючи та редагуючи українські книжки.
Австрія не надто сподобалася поету. У Відні він не знайшов спільної мови з тодішньою українською політичною еміграцією, яку роз'їдала групова боротьба, класова і міжпартійна ворожнеча. Українські видавництва, в яких він працював, поволі припиняли свою діяльність, тому Черкасенко залишив Відень (як і основна частина української еміграції на початку 1920-х років, яка перебиралась з Відня до Праги).
Спиридон Черкасенко на Закарпатті
Трупа Руського театру в Ужгороді (з дружиною Черкасенка — Євгенія сидить в центрі)
Письменник і педагог Спиридон Черкасенко обрав інший шлях — ближче до українського середовища: «аби довкола були свої, своя мова». 1923 року їде до Ужгорода, головного міста тодішньої Підкарпатської Русі, що після розвалу Австро-Угорщини з 1919 року увійшла до складу Чехословацької республіки. Тут доля знову звела його з Миколою Садовським, який очолив просвітянський театр на Закарпатті. Незабаром Микола Садовський повернувся в Україну, а Черкасенко залишився працювати театральним референтом товариства «Просвіта» в Ужгороді. Там письменник прожив до 1929 року, брав участь у місцевому культурному, театральному і літературному житті.
Разом з Марійкою Підгірянкою він брався видавати й упорядковувати популярні журнали для шкільної молоді: «Пчілку», «Віночок», «Наш рідний край». Ці журнали стали будителями та вихователями молодіжного патріотичного руху в краї.
Відомою стала співпраця Спиридона Черкасенка з пластовими виданнями (відтак і самим товариством «Пласт» на Закарпатті), він писав туди статті, оповідання, п'єси і навіть пісні. В журналах «Пласт» та «Ватра» він помістив ще кілька перекладів зі світової скаутської літератури, особливо популяризував твори Т. Ернеста Сітона. В цьому ж виданні він опублікував славнозвісний гімн закарпатських пластунів: «Гей, пластуни! Гей, юнаки!..», та кілька пластунських п'єс: «Вечірній гість», «Лісові чари».
Активне громадське життя Черкасенка нерідко викликало незадоволення влади. Закарпатський письменник і журналіст Ґренджа-Донський згадував, що Черкасенко допомагав йому підбирати матеріали з української літератури для журналу «Наша земля», давав мовні поради. У грудні 1926 року на Закарпатті було відзначено 50-річчя з дня народження письменника. Василь Ґренджа-Донський написав про нього прихильну статтю, яка з'явилася у січневому номері «Нашої землі» за 1927 рік. Це стало причиною того, що поліція звинуватила Черкасенка у співпраці з комуністами і запропонувала йому залишити край.
Спиридону Черкасенку часто пропонували повернутися до УРСР Як і Черемшину, Стефаника, Хоткевича так і Черкасенка умовляли повернутися до підрадянської України, за умови публічної відмови від своїх ідейних та світоглядних позицій — так званого каяття. Про це він сам розказував в своєму листі до Софії Русової (датований 12 червня 1928 року):« А шляху додому ще й досі не видко. Я, як Вам відомо, спробував був стукнути в большевицькі двері — і раз, і вдруге, але відповіді так і не дочекався. Очевидно, чекаюсь, щоби виступав публічно з якоюсь гнусностю проти еміграції. Ну, та хай же чекають! Вже швидше я дочекаюсь, коли можна буде без їх дозволу їхати, ніж вони тієї гнусності. Листуюся з Києвом (Григорій Коваленко-Коломацький), із Харковом (Я. Чепіга), отже більш-менш поінформований, як там. З листів бачу, що погано і що буде ще гірше. Щось у них там коїться непевне. Отже, може й краще, що не пускають [4]. »
Останні роки життя[ред.
Могила Спиридона Черкасенка
Непохитний у своїх поглядах та переконаннях, Черкасенко змушений був у 1929 році під тиском влади покинути Ужгород і виïхати до Праги. Письменник виїхав до Чехії і оселився в селі Горні Черношіце, що на околиці Праги, де й прожив до кінця життя. Він займав скромну кімнату в місцевому готелі, вів дуже скромний спосіб життя. Спиридон Черкасенко був свідком боротьби за українську державність на Карпатській Україні в 1939 році, в цій борні він втратив єдиного сина, пережив початок Другої світової війни, яка принесла стільки страждань і втрат українцям.
Одержавши в березні 1939 року звістку про загибель сина, Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 року письменника не стало. Поховали його на Ольшанському цвинтарі в Празі. Поряд — могили Олександра Олеся та Софії Русової. За переказами, смерть Черкасенка символічна і несподівана — за робочим столом із пером у руці, над останнім твором[5].
Вшанування[ред. • ред. код]
Цікаво, що відразу після революційних подій в Украïні та приходу до влади більшовиків, а потім комуністичної партії СРСР, творчість Спиридона Черкасенка була поширена серед українців. У трудових школах діти вчились за складеною ним читанкою, а такі пісні на поезіï Черкасенка, як «Тихо над річкою» i «Ой, чого ти, дубе» залишалися в репертуарах украïнських співаків та хорових капел. Проте згодом Черкасенко і його твори були заборонені.
Пам'ять про письменника повернулася до українців з 2000-х років, несучи з собою частку культури початку минулого століття:
Біографію та творчість Спиридона Черкасенка детально вивчають в українській школі на уроках української літератури[6].
На слова віршів Спиридона Черкасенка написані знані в Україні пісні[7]
За мотивами роману Спиридона Черкасенка «Пригоди молодого лицаря» український кінорежисер Сергій Омельчук відзняв художній фільм «Дорога на Січ»
З ініціативи місцевого осередку Новобузької «Просвіти» було створено Новобузький районний благодійний фонд імені С. Ф. Черкасенка.
Педагогічна діяльність Черкасенка[ред. • ред. код]
Оцінюючи доробок Спиридона Черкасенка в галузі упорядкування педагогічно-навчальних посібників (читанок, букварів, граматик), сучасники відзначали їхню глибоку науковість, дух часу, пошану до праці та рідної землі, легкість і доступність викладу матеріалу, мовну досконалість і національну самобутність. Високу фахову якість і часову універсальність підручників Черкасенка доводить і той факт, що на початку 1920-х років Нарком Освіти УСРР використовував його читанки і замовляв їх друк у Лепцизі (щоправда, вилучивши з них, на власний розсуд, «елементи клерикалізму, монархізму й суто власницьких забобонів»)
Суспільні і культурні ініціативи Черкасенка[ред. • ред. код]
Як суспільний діяч письменник та журналіст Спиридон Черкасенко підтримував широкі й тісні зв'язки з багатьма українськими часописами, видавцями, літературними критиками, політичними діячами та представниками освітніх рухів. Відтак, можна стверджувати, що він був знаним суспільним діячем на теренах України. Через свої твори та публіцистику (статті, дослідження, розвідки, сатиру) він впливав на суспільні настрої та вважався будителем української самосвідомості. У різний час він публікувався у знаних виданнях тогочасся:
українських — «Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Громадська думка», «Рада», «Рідний край», «Світло», «Українська хата», «Сяйво», «Волошки», «Книгар» та інших
закордонних — петербурзька «Вільна українська школа», львівські «Свобода», «Нові шляхи», «Вперед», «Воля», ужгородська «Пчілка», віденські «На переломі», варшавські «Рідна мова», «Наша культура», «Українська трибуна»
Дуже активно співпрацював Спиридон Черкасенко з видавцями та видавництвами, зокрема:
українськими — «Український учитель», «Українська школа», «Час», «Сіяч», «Волосожар»,
Протягом 1910–1914 років Черкасенко був одним з найактивніших громадських діячів відстоював права українців на власну культуру, освіту, духовність, національні цінності, висміював, за його власним висловом, «квасних патріотів» та дискутував із опонентами національного відродження. З початком Першої світової (коли вся українська періодика була заборонена) він активізував свою діяльність на адміністративних посадах театру М. Садовського (з яким він ще не раз плідно співпрацював).
В буремні революційні часи та перші українські державні поступи Спиридон Черкасенко занурився з головою. Поруч з видавничою та редакторською роботою, він укладав підручники для УНР, гуртував педагогів довкола державницьких ідей. Входив до, очолюваного Винниченком, Комітету Національного театру, співпрацював з Секретаріатом Центральної Ради з питань національної освіти. Приймав найактивнішу участь в кількох Українських педагогічних з'їздах, сприяв заснуванню Української науково-педагогічної академії.
Творчі набутки Спиридона Черкасенка[ред. • ред. код]
Спиридон Черкасенко - автор поетичних збірок „Хвилини” (1909), „До верховин” (1920); збірок оповідань „Маленький горбань та інші оповідання” (1912), „На шахті” (1909), „Вони перемогли” (1917), „У шахтарів. Як живуть і працюють на шахтах” (1919); роману „Пригоди молодого лицаря” (1937); драматичних творів „Хуртовина” (1908), „Казка старого млина” (1913), „Про що тирса шелестіла...” (1918), „Ціна крові” (1931), „Северин Наливайко” (1934). У 1991 р. вийшов двотомник творів С.Черкасенка: Черкасенко С. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1991. – Т. 1. – 891 с.; Т. 2. – 671 с.
Творчість Спиридона Черкасенка багатогранна, починаючи від поезій й закінчуючи публіцистикою він друкувався майже в усіх українських газетах і журналах на Західно Українських землях і в еміграції. Черкасенко писав вірші, оповідання, п'єси, наукові та педагогічні розвідки, публіцистичні огляди-статті, крім того він був упорядником навчальних посібників.
В літературі Черкасенко дебютував віршами в Літературно-науковому віснику (1904). Спиридон Феодосійович творив, здебільшого, під своїм прізвищем — Спиридон Черкасенко, але час від часу він послуговувався і псевдонімами: Провінціал, Стах Петро та інші. Від гостросюжетних п'єс із шахтарського життя до історичних драм, від оповідок шахтарської буденності до історичного роману, від соціально-побутових віршувань до глибоких педагогічно-публіцистичних роздумів — такий творчий шлях Спиридона Черкасенка-письменника.« Цитата з твору:[8]
...після оповідань Б. Грінченка й поезій М. Чернявського, творчість С. Черкасенка, це перше повне й вагоме відтворення умов праці, душевного стану донецького шахтаря в украïнській літературі.
Його оповідання обіймають переважно одну сферу, - шахтарського життя і показують, що те життя він знає добре і вміє вибрати з нього типові постаті..
2. Гомельский государственный университет имени Франциска Скорины АНАТОМИЯ ЧЕЛО
3. Біохімія трансгенної картоплі в умовах України
4. Emgoldex Её знают в Европе Азии обеих Америках Австрии
5. Издательство АСТ 2013 Все права защищены
6. Реферат- Экономические реформы Витте
7. Обзор теории комплексов.html
8. ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ им
9. 26 Расчет прибыли и рентабельности
10. психологии и педагогике
11. Проектування дволанкової розподіленої інформаційної системи для роботи з базами даних із використанням SQL Interbase
12. БОЛЬШАЯ РУССКАЯ ВОЛНА Big Russin WveМы ждали этого целый год
13. тематические занятия спортом; Отвлечение учащихся от негативных явлений современной жизни
14. Реферат Витамины и аминокислоты
15. Перспективы развития ипотечного кредитования в России
16. SCHOOL EDUCTION 26 25 24 23 22 21 20 19 18 Postgrdute studies Doctor
17. Кино и общество
18. на тему- ldquo;Біографія Івана Бунінаrdquo; Класик російської літератури почесний академік по розряду
19. Тема- Изготовление новогодней подвески
20. литологии Вместе с тем ни одно учебное пособие не способно адекватно отразить все новейшие разработки моде