Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
29. Підготовка карти до роботи, підбір листів, склеювання, підйом карти. Порядок оформлення робочої карти командира артилерійського підрозділу.
Тактичні топографічні карти, що є основою для робочих карт командирів підрозділів усіх родів військ, дозволяють орієнтуватись і визначати положення в межах практичної точності масштабу 1:50000 – до 50 м, масштабу 1:100000 – до 100 м. 1:25000 військові карти. Робочі карти являються таємними та зберігаються в топографічній службі.
Підготовка карти:
На карті виділяється:
Склеюють карти наступним чином:
На необрізану частину карти приклеюють до лівої сторони окрему карту з обрізаною правою стороною, а якщо необхідно приклеїти карту знизу то верхня карта клеїться на нижню, накладаючись на необрізаний кінець карти.
Оформлення карти командира. На робочу карту наносять:
30. Оборона. Мета оборони, чим вона досягається. Умови переходу підрозділів до оборони. Види оборони та їх коротка характеристика.
Оборона – один із видів загальновійськового бою [9]. На початку війни оборона буде найважливішим і найбільш поширеним видом бою.
Оборона має на меті: відбити наступ переважаючих сил противника; завдати йому максимальних втрат; економити сили і час; утримати важливі райони (об’єкти) місцевості і тим самим створити умови для переходу в наступ.
Оборона може підготовлятися: завчасно або організовуватися у ході бою; в умовах відсутності зіткнення з противником або безпосереднього зіткнення з ним.
Як показав досвід Другої світової війни і локальних війн, перехід роти (батальйону) до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником частіше за все здійснюється:
- під час відбиття контратак переважаючих сил противника у ході наступу;
- для закріплення й утримання захоплених рубежів;
- для прикриття флангів наступаючих військ;
- у результаті невдалого закінчення зустрічного бою.
За цих умов перехід до оборони здійснюється, як правило, під безперервним вогневим натиском противника.
Відсутність безпосереднього зіткнення з противником створює найбільш сприятливі умови для підготовки роти (батальйону) до оборони. За таких умов підрозділи частіше за все будуть переходити до оборони:
- для прикриття державних кордонів;
- під час дій у другому ешелоні або резерві;
- під час переходу до оборони під прикриттям підрозділів, які обороняються в смузі забезпечення;
- на тих напрямках, де потрібно забезпечити висування і розгортання головних сил;
- там, де наступ не передбачається.
Оборона повинна бути:
- стійкою і активною;
- протитанковою;
- протиповітряною;
- підготовленою до тривалого ведення бою в умовах застосування противником ЗМУ, ВТЗ, ведення радіоелектронної боротьби;
- глибокоешелонованою;
- здатною протистояти ударам всіх видів зброї, діям його десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп [7].
Мета оборони досягається:
- постійною розвідкою противника, своєчасним розкриттям підготовки його наступу та замислу дій;
- знищенням (подавленням) засобів ураження противника, особливо його артилерії, танків, БМП, а також наземних елементів систем високоточної зброї;
- глибокоешелонованим та майстерним шикуванням оборони, з повним використанням для цього вигідних умов місцевості та її інженерним обладнанням;
- своєчасним маневром, силами й засобами з неатакованих ділянок, стійким утриманням позицій та районів, проведенням рішучих контратак, нав’язуванням противнику своєї волі, створенням для нього невигідних умов бою;
- створенням та ефективним використанням систем вогню усіх видів, насамперед протитанкового, на дальніх та ближніх підступах до оборони, на флангах та проміжках у поєднанні з системою інженерних загороджень;
- постійним прикриттям військ від ударів противника з повітря, швидким знищенням його десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп;
- маскуванням елементів бойового порядку та введенням противника в оману щодо способу їхніх дій;
- підготовкою частин та підрозділів до ведення тривалого оборонного бою;
- постійним захистом військ від ЗМУ, ВТЗ противника та його засобів радіоелектронного придушення;
- надійним, всебічним забезпеченням, стійким управлінням, швидким відновленням боєздатності військ.
Залежно від бойового завдання, наявності сил і засобів, а також від характеру місцевості оборона може бути: позиційною або маневровою.
Позиційна оборона – основний вид оборони. Вона більш повно відповідає головній меті оборони і ведеться шляхом нанесення максимальних втрат противнику під час стійкого утримання підготовлених до оборони районів місцевості.
Позиційна оборона застосовується на більшості напрямків, і там, де втрата території недопустима і ведеться за принципом „ні кроку назад”.
Маневрена оборона застосовується з метою нанесення противнику втрат, виграшу часу і збереження своїх сил шляхом послідовних оборонних боїв на завчасно намічених і ешелонованих у глибину рубежах з одночасними короткочасними контратаками. Вона допускає залишення деякої території.
При веденні маневреної оборони війська змушують противника наступати в напрямку, на якому підготовлена стійка позиційна оборона, або заманюють у район, який забезпечує вигідні умови для його знищення контратаками.
До оборони війська можуть переходити навмисно або вимушено. Навмисний перехід до оборони найбільш типовий для початку війни. У ряді випадків його здійснюють і під час бойових дій, коли вигідніше зупинити противника, спираючись на обладнану в інженерному відношенні місцевість, а також з метою економії сил та засобів для наступу на інших напрямках. Вимушений перехід до оборони є, як правило, невдалим збігом обставин під час відбивання удару сил противника, невдалого закінчення зустрічного бою, при нестачі сил та засобів для ведення наступу.
31. Система вогню механізованого взводу в обороні: визначення, вимоги до неї, що в себе включає, чим визначається готовність системи вогню (показати схемою)
Система вогню в обороні – це організоване за єдиним планом сполучення підготовленого вогню усіх видів звичайної зброї підрозділу із замислом бою, з урахуванням характеру місцевості та інженерних загороджень.
Система вогню роти (батальйону) містить:
- ділянки зосередженого і рубежі загороджувального вогню артилерії і мінометів, підготовлені на підступах до оборони, перед переднім краєм, на флангах, у проміжках між ротними (взводними) опорними пунктами і в глибині оборони;
- зони вогню протитанкових засобів і суцільного багатошарового вогню усіх видів зброї перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в глибині оборони для знищення у першу чергу танків та інших броньованих машин противника;
- підготовлений маневр вогнем з метою його зосередження у короткі строки на будь-якому загрозливому напрямку або ділянці.
Вона будується з урахуванням вогневих можливостей усіх видів зброї роти (батальйону), доданих вогневих засобів, їх тісної взаємодії у сполученні з інженерними загородженнями і природними перешкодами.
Основу системи вогню становить протитанковий вогонь. Він містить організований вогонь артилерії, танків і протитанкових засобів для знищення танків противника вогнем прямим наведенням перед переднім краєм, на флангах і в глибині оборони.
Взвод обороняється, як правило, у складі роти, може знаходитися в резерві батальйону, призначатися у бойову охорону, бойовий розвідувальний дозор і вогневу засідку, частиною сил або в повному складі входить до бронегрупи батальйону (роти).
Система вогню взводу в обороні містить:
- ділянки зосередженого вогню взводу, які підготовлені перед переднім краєм оборони;
- зони протитанкового і суцільного багатошарового вогню БМП, танків та всіх інших вогневих засобів взводу перед переднім краєм, проміжках, на флангах і в глибині оборони.
- підготовлений маневр вогнем БМП (танків) та інших вогневих засобів на загрозливих напрямках.
Основу системи вогню взводу становить вогонь танків, БМП, протитанкових засобів, гранатометів і кулеметів. Система вогню будується з урахуванням вогневих можливостей усіх видів зброї взводу і доданих йому вогневих засобів, у тісній взаємодії і в поєднанні з інженерними загородженнями і природними перешкодами.
Вона повинна забезпечувати ураження противника, передусім його танків та інших броньованих машин на підступах до оборони: перед переднім краєм; між сусідніми опорними пунктами; в глибині оборони; можливість ведення фронтального, флангового, та перехресного вогню; кругову оборону опорного пункту.
Безпосередньо перед переднім краєм підготовляється зона суцільного багатошарового вогню: вся місцевість у смузі 400 м перед переднім краєм повинна знаходитися під вогнем взводу, а мертві простори уражатися вогнем артилерії і мінометів із закритих вогневих позицій. Загородження та підступи до них повинні добре прострілюватися вогнем всіх видів зброї.
Гранатометному і протитанковому взводам вказують: смугу вогню; додатковий сектор обстрілу; ділянки зосередженого вогню, а гранатометному взводу, крім того, – основний напрямок стрільби і рубежі зосередженого вогню.
БМП (БТР), танкам, гарматам, ПТРК, гранатометам, вогнеметам і кулеметам призначаються основні і запасні (для чергових вогневих засобів і тимчасові) вогневі позиції, вказуються основний і додатковий сектори обстрілу з кожної позиції на дальність ефективного вогню.
Готовність системи вогню визначається зайняттям БМП (БТР), танками, гарматами та іншими вогневими засобами вогневих позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю боєприпасів.
32. Бойове завдання механізованого взводу в обороні. Засоби посилення взводу в обороні. Опорний пункт механізованого в обороні (показати схемою)
Побудова оборони механізованого (танкового) взводу містить: бойовий порядок взводу; опорний пункт взводу; систему вогню.
Основні зусилля взводу в обороні зосереджуються на напрямку наступу противника, що очікується, і утриманні важливої ділянки (об’єкта) місцевості.
Побудова оборони повинна забезпечувати відбиття атаки противника і знищення його танків і живої сили перед переднім краєм, на флангах і в глибині оборони.
Бойовий порядок взводу будується залежно від поставленого завдання та умов місцевості. Позиції відділення механізованого взводу в обороні розташовуються, як правило, в одній траншеї у лінію. В опорних пунктах, розташованих на найбільш імовірному напрямку наступу противника, позиція одного із відділень взводу з метою посилення стійкості оборони може обладнуватися в глибині опорного пункту (на другій лінії) 100-200 м за траншеєю.
При загрозі атаки з флангу бойовий порядок може будуватися уступом вправо або вліво, а танкового взводу крім того, – кутом назад або кутом вперед.
БМП і танки в опорному пункті взводу розташовуються по фронту і в глибину з інтервалом до 200 м [8].
Вогневі позиції вибираються для них з урахуванням умов місцевості як на передніх, так і на зворотних схилах висот із таким розрахунком, щоб забезпечувалися спостереження за противником і ведення вогню на граничну дальність прямим наведенням з гармат, кулеметів і ПТРК, взаємна вогнева підтримка та можливість вести зосереджений вогонь перед переднім краєм і на флангах опорного пункту, а також кругова оборона, приховане розташування вогневих засобів і маскування. БТР займають вогневі позиції зазвичай у глибині опорного пункту так, щоб забезпечувалася можливість ведення вогню з кулеметів переважно в сторони флангів і в проміжки.
Додане взводу протитанкове (гранатометне) відділення може розташовуватися на позиціях механізованих відділень, – у проміжках між ними або на фланзі опорного пункту взводу.
Проміжки між позиціями відділень – до 50 м.
По всьому фронту опорного пункту механізованого взводу відривається суцільна траншея, яка з’єднує одиночні (парні) окопи для особового складу механізованих відділень, для БМП, танків, ПТРК, інших вогневих засобів і укриття для особового складу. Від опорного пункту у глибину оборони відривається хід сполучення, який обладнується для ведення вогню.
Перша траншея є переднім краєм оборони і обороняється взводами першого ешелону. Вона повинна забезпечувати добре спостереження за противником, кращі умови для створення зони суцільного багатошарового вогню з усіх видів зброї перед переднім краєм, на флангах, у проміжках і ведення вогню з глибини оборони.
Друга траншея обороняється взводом другого ешелону (резерву) роти. Вона обладнується на віддаленні 300-600 м від першої траншеї.
Третя (четверта) траншея обороняється взводами рот другого ешелону батальйону. Вона обладнується на віддаленні 600-1000 м від другої (третьої) траншеї.
Хід сполучення використовується для потайного маневру підрозділами, ведення бою з противником, що вклинився в оборону, евакуації поранених і подачі боєприпасів і продовольства [8].
Відсічні позиції створюють по всій глибині оборони з метою не допустити розповсюдження противника, який прорвався у сторони флангів, створити вогневі мішки, а також примусити його вийти на загородження, які прикриваються вогнем. Відсічні позиції можуть також бути рубежами розгортання підрозділів для контратак, а також вогневими рубежами танкових підрозділів та механізованих підрозділів на бойових машинах піхоти, які знаходяться у другому ешелоні (загальновійськовому резерві). їх обладнують однією-двома траншеями, а також ходами сполучення, які йдуть від фронту в тил.
Інженерне обладнання ділянки оборони може розпочинатися ще до зайняття оборони, а в повному обсязі проводиться після її зайняття і тривати безперервно під час усього оборонного бою. До основних заходів інженерного обладнання оборони відносять: перевірку місцевості на наявність мін та розмінування; фортифікаційне обладнання оборонних позицій, районів зосередження, вогневих рубежів та рубежів розгортання для проведення контратак, районів вогневих позицій, пунктів управління, створення системи інженерних загороджень; обладнання шляхів маневру підрозділів, проведення інженерних заходів щодо маскування, зокрема створення фальшивих позицій, опорних пунктів та об’єктів; обладнання пунктів водопостачання.
За відсутності безпосереднього зіткнення з противником інженерне обладнання оборони здійснюють, широко використовуючи засоби механізації. Інженерні споруди, які були створені за допомогою таких засобів, дообладнують особовим складом. Насамперед обладнують інженерні загородження у смузі забезпечення та перед переднім краєм оборони; розчищають смуги для спостереження та обстрілу; відривають окопи для механізованих підрозділів, танків, БМП, БТР та інших вогневих засобів; на основних позиціях будують основні спорудження для пунктів управління. Для особового складу влаштовують перекриті щілини, створюють ділянки суцільних траншей у взводних та ротних опорних пунктах; проводять заходи щодо маскування озброєння, техніки та споруд; створюють інженерні загородження у проміжках між підрозділами та флангами; обладнують рубежі розгортання протитанкових резервів; готують шляхи висування до них та шляхи маневру; обладнують пункти водопостачання.
Потім дообладнують опорні пункти: відривають окопи для танків, БМП, БТР та інших вогневих засобів на запасних (тимчасових) позиціях та вогневих рубежах; створюють та вдосконалюють системи траншей та шляхів сполучення; у батальйонних районах оборони дообладнують пункти управління та медичні пункти, будуються бліндажі та сховища для особового складу, озброєння, техніки, ракет, боєприпасів та інших матеріальних засобів; удосконалюють рубежі розгортання протитанкових резервів та рубежі мінування рухомих загонів загородження; створюють відсічні позиції; додатково влаштовують інженерні загородження та збільшують щільність мінування перед переднім краєм та на флангах; проводять інженерні заходи щодо маскування, споруджують фальшиві оборонні пункти, вогневі позиції.
При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником інженерне обладнання оборони здійснюють одночасно на всю глибину у послідовності, що забезпечує постійну готовність підрозділів до відбивання наступу противника та підвищення захисту їх від високоточної зброї та інших засобів ураження. Робота щодо інженерного обладнання починається відразу після уточнення на місцевості позицій підрозділів.
33. Робота командира загальновійськового підрозділу після отримання завдання в обороні. Бойовий наказ загальновійськового командира в обороні.
З отриманням завдання командир підрозділу:
- з’ясовує його;
- визначає заходи, які необхідно провести негайно для швидкої підготовки підрозділів для виконання отриманого завдання;
- розраховує час;
- організовує підготовку підрозділів до бойових дій, розвідку противника і районів ВП;
- оцінює обстановку;
- приймає рішення і доводить його до своїх заступників і командирів підрозділів;
- організовує всебічне забезпечення бойових дій і управління;
- бере участь у рекогносцировці й організовує взаємодію;
- доводить бойовий наказ;
- проводить практичну роботу з підготовки підрозділів до бойових дій;
- у призначений час доповідає командиру (начальнику) про готовність до виконання завдань.
Розглянемо більш детально зміст, основні заходи роботи командира підрозділу після отримання завдання.
При з’ясуванні отриманого завдання командир повинен зрозуміти:
- бойове завдання і замисел командира загальновійськового підрозділу;
- об’єкти (цілі), які уражуються засобами старшого командира на напрямку дій загальновійськового підрозділу;
- завдання сусідів і порядок взаємодії з ними;
- завдання підрозділів з вогневого ураження противника;
- район ВП (вогневу позицію), рубіж (місце) КСП (ПСП, БСП);
- основний напрямок стрільби, спосіб визначення установок для стрільби на ураження;
- порядок забезпечення боєприпасами;
- час і порядок висування підрозділів у призначений район (рубіж), порядок маневру;
- час готовності до виконання завдань;
- сигнали управління та сповіщення.
Таким чином, з’ясування завдання – це процес, в якому командир із загального завдання старшого командира вибирає необхідну інформацію для себе відповідно до свого бойового призначення.
Після з’ясування завдання командир визначає заходи, які необхідно провести негайно. Це заходи з підготовки техніки, озброєння, особового складу, поповнення матеріальних запасів, евакуації поранених і хворих, захисту від ЗМУ, поповнення підрозділів, ремонту техніки, озброєння.
Розрахунок часу – по суті, це план роботи командира після з’ясування завдання. Вихідними даними є: час отримання завдання і готовність підрозділу до його виконання, час доповіді, час роботи на місцевості, час сходу і заходу сонця.
Після розрахунку часу командир підрозділу організовує підготовку підрозділів до бойових дій, розвідку противника і району вогневих позицій.
Оцінка обстановки. Основна мета оцінки обстановки - прийняття обґрунтованого рішення. Досвід Другої світової війни і практика бойової підготовки військ доводять, що оцінку обстановки необхідно проводити з кожного елемента окремо: оцінку противника; оцінку своїх підрозділів; оцінку місцевості; оцінку радіаційної, хімічної і біологічної обстановки; оцінку стану погоди, часу доби і пори року.
У висновках командир підрозділу визначає можливість і повноту виконання заходів з підготовки підрозділів до бойових дій у світлий час.
Прийняття рішення. Основу управління підрозділами становить рішення командира. Під рішенням розуміють остаточно складений командиром порядок дій підрозділів щодо виконання поставленого завдання і використання сил і засобів під час ведення бойових дій. Рішення дає відповідь на питання що, коли, кому і як зробити, щоб з найменшою затратою сил і засобів виконати поставлене завдання.
Рішення командир доводить до підлеглих.
Доведення бойових завдань підлеглим залежно від конкретних умов обстановки здійснюється різними способами. За наявності часу командир доводить завдання підлеглим у формі бойового наказу. Під час організації бойових дій в короткі терміни бойові завдання доводяться, як правило, бойовими розпорядженнями і командами.
Розглянемо зміст бойового наказу командира дивізіону (батареї).
Бойовий наказ командир дивізіону (батареї), як правило, віддає на КСП. Перед віддачею бойового наказу він дає умовні найменування місцевим предметам і призначає орієнтири.
У бойовому наказі він зазначає:
- у першому пункті – короткі висновки з оцінки противника;
- у другому пункті – бойове завдання загальновійськового підрозділу, якого підтримує дивізіон (батарея) або якому доданий, фронт та глибину зони відповідальності; завдання сусідів та розмежувальні лінії з ними; об’єкти (цілі), які уражаються засобами старших командирів на напрямку дій загальновійськового підрозділу, і рубіж безпечної відстані;
- у третьому пункті – склад, завдання дивізіону (батареї), місце в угрупованні артилерії та кого підтримує, основний напрямок стрільби, спосіб визначення установок для стрільби на ураження, порядок висування, розгортання та переміщення в ході бою;
- у четвертому пункті – після слова „НАКАЗУЮ” завдання батареям (взводам) за періодами вогневого ураження противника, порядок перепідпорядкування в ході бою, райони вогневих позицій, порядок здійснення маневру;
- у п’ятому пункті – витрату боєприпасів, у тому числі і високоточних на день бою та за періодами вогневого ураження і порядок їх поповнення;
- у шостому пункті – час готовності до відкриття вогню (виконання завдання);
- у сьомому пункті – місце КСП дивізіону (батареї), та ПУВД (батареї), на кого покладається управління дивізіоном (батареєю) на випадок виходу з ладу КСП;
- у восьмому пункті – об’єкти, позначені знаком Червоного Хреста, цивільної оборони, культурні цінності, споруди, які не становлять небезпеки; об’єкти, руйнування яких може призвести до тяжких наслідків; порядок супроводження військовополонених на пункти їх збору, визначені старшим командиром.
Усний бойовий наказ командира дивізіону записує начальник штабу дивізіону або один з офіцерів штабу.
У бойовому розпорядженні командир дивізіону (батареї) визначає: короткі висновки з оцінки противника; об’єкти, що уражаються в інтересах загальновійськового підрозділу засобами старшого командира; бойове завдання загальновійськового підрозділу; завдання батарей (взводів) та час готовності до їх виконання, а за необхідності й інші дані.
Після доведення бойового завдання командири підрозділів організовують практичну роботу з підготовки підрозділів до бойових дій.
У призначений час доповідають про готовність підрозділів до ведення бойових дій (виконання завдань).
34. Наступ. Мета наступу та чим вона досягається. Способи переходу в наступ та їх коротка характеристика.
Наступ проводиться з метою розгрому (знищення) противника і оволодіння важливими районами (рубежами, об’єктами) місцевості.
Він полягає в ураженні противника всіма засобами, які є, рішучій атаці, стрімкому просуванні підрозділів у глибину його бойового порядку, знищенні та взятті у полон живої сили, захопленні озброєння, техніки та намічених районів (рубежів) місцевості.
Основним способом розгрому противника в наступі є послідовне ураження його першого і другого ешелонів та резервів.
Залежно від обстановки і поставлених завдань наступають на противника, який обороняється, наступає або відходить.
Наступ на противника, який займає підготовлену оборону, здійснюють з положення безпосереднього зіткнення з ним, а на противника, який поспіхом перейшов до оборони, – з висуванням з глибини (з ходу). Він розпочинається з прориву оборони противника ударами усіх видів зброї.
Наступ на противника, який наступає, ведуть шляхом зустрічного бою, а на противника, який відходить, - шляхом його переслідування.
У сучасних умовах способи переходу в наступ постійно вдосконалюються. У зв’язку з різким підвищенням могутності, далекобійності засобів ураження, швидкості і маневрових можливостей підрозділів, недоцільно завчасно зосереджувати ударні угруповання безпосередньо перед переднім краєм оборони противника. Таке зосередження дуже ризиковане, тому що виникає небезпека ураження військ ЗМУ і звичайними вогневими засобами противника. Маючи високі маневрові можливості, війська здатні швидко висуватися з глибини й атакувати з ходу. Цей спосіб переходу в наступ застосовують нині в багатьох арміях світу.
У наступ з ходу переходять не тільки у тактичній чи оперативній глибині оборони противника, а й на початку операції, зокрема при прориві підготовленої, добре укріпленої оборони противника, оскільки вогневими ударами наступаючі війська спроможні знищити чи надійно придушити оборону і, використовуючи їхні результати, стрімко атакувати противника, розвиваючи успіх у глибину.
За сприятливих умов обстановки (у ході розвитку бойових дій в глибині оборони противника) підрозділи можуть атакувати противника, розгортаючись у бойовий порядок з похідних колон, тобто безпосередньо з маршу. Такий спосіб атаки не дає противнику можливості маневрувати, забезпечує раптовість удару.
У сучасних умовах широке застосування нової зброї, авіаційних засобів створює передумови для подальшого розвитку способів переходу військ у наступ: поєднання ударів з фронту, флангів і тилу, ударів з повітря, а на приморських напрямках – з моря; використання різних військових хитрощів для введення його в оману.
Тому мистецтво командирів і штабів при виборі способів переходу в наступ полягає в тому, щоб повністю застосувати фактор раптовості, застати противника непідготовленим, не дати йому можливості повністю використати свої сили і засоби, насамперед ВТЗ, при відбитті атаки наступаючих військ, а також створити сприятливі умови для нанесення сильного удару, маневрування вогнем і підрозділами при прориві оборони противника.
35. Наступ механізованого взводу. Бойове завдання взводу в наступі (показати схемою).
Одним із найважливіших питань організації бою є вміле визначення частинами і підрозділами бойових завдань.
Для того щоб правильно визначити бойові завдання підрозділам, потрібно враховувати фактори обстановки, насамперед бойові можливості своїх військ і військ противника, співвідношення сил, вплив місцевості та інші умови.
За будь-яких умов бойові завдання військам повинні бути реальними. Практика визначення необґрунтованих завдань, крім втрат, виснаження сил і занепаду бойового духу, нічого не дає.
Для ведення наступу підрозділу доводять бойові завдання: розгром чи завершення розгрому противника у визначеній смузі наступу та оволодіння до встановленого терміну важливим районом (рубежем, об’єктом) місцевості у глибині його оборони. Бойове завдання старший командир визначає залежно від складу та стану противника, побудови та інженерного обладнання його оборони, замислу бою, складу і бойових можливостей частини (підрозділу), характеру місцевості та інших умов обстановки.
Бойове завдання характеризується шириною смуги наступу, ділянки прориву та її глибиною.
Механізований (танковий) батальйон першого ешелону за своїми бойовими можливостями може наступати в смузі до 2 км.
Для подальшого розвитку наступу на напрямку головного удару з’єднання (частини) необхідно мати перевагу над противником, який обороняється, в 4-6 разів. Однак, таку перевагу можливо створити лише на вузькій ділянці фронту. Тому військам доцільно призначати ділянку прориву.
Батальйон прориває оборону противника в складі бригади, як правило, на одній ділянці. При цьому він наступає на фронті до 1 км.
Досвід навчань свідчить про те, що на 1 км ділянки прориву необхідно мати таку тактичну щільність:
- по артилерії – до 120 гармат, мінометів і бойових машин реактивної артилерії;
- до 20 вильотів (літаків і вертольотів);
- до 50 танків, із них до 30 знаходяться в атакуючому ешелоні;
- 1-2 механізованих батальйони [11].
Бойове завдання підрозділу поділяється на декілька завдань. Це дозволяє чітко визначити послідовність розгрому противника, більш цілеспрямовано використовувати наявні сили і засоби, а також краще організовувати взаємодію.
Визначальними факторами поділу бойового завдання на два послідовно вирішуваних є: характер оборони противника, її побудова та способи ведення.
Найближче завдання батальйону першого ешелону полягає в розгромі в своїй смузі наступу противника в ротних опорних пунктах і оволодінні ними.
Подальше завдання – в розвитку наступу, розгромі противника в батальйонних районах оборони та оволодінні першою позицією.
Напрямок продовження наступу батальйону вказують з таким розрахунком, щоб забезпечити розгром бригадних резервів противника і виконання поставленого завдання бригади.
Механізована рота, додана танковому батальйону, як правило, повзводно додається танковим ротам.
Танкова рота, додана механізованому батальйону, діє у повному складі, а при наступі в місті, горах, у лісі і на укріплений район може повзводно додаватися механізованим ротам.
Механізована (танкова рота) наступає на фронті до 1 км, а на ділянці прориву – до 500 м.
Механізованій (танковій) роті в наступі вказують найближче завдання роти та напрямок продовження наступу.
Найближче завдання роти першого ешелону полягає у знищенні противника в опорному пункті взводу першого ешелону та оволодіння ним.
Напрямок продовження наступу визначається з таким розрахунком, щоб забезпечувалося виконання найближчого завдання батальйону.
Найближче завдання роти другого ешелону при введенні її у бій може полягати в завершенні знищення противника разом із ротами першого ешелону в опорних пунктах у глибині оборони та оволодінні першою позицією.
Напрямок продовження наступу роти другого ешелону визначається з таким розрахунком, щоб забезпечувалося виконання подальшого завдання батальйону.
Напрямок зосередження основних зусиль вказується старшим командиром або визначається командиром роти. Під час наступу воно може змінюватися.
Механізований (танковий) взвод наступає в складі роти або у резерві батальйону, в штурмовій групі та в бойовому розвідувальному дозорі, може діяти і самостійно. Механізований взвод, крім того, може діяти в передовій групі тактичного повітряного десанту.
Взвод наступає на фронті до 300 м, а механізоване відділення в пішому порядку на фронті – до 50 м [8].
Механізованому (танковому) взводу (відділенню, танку) в наступі вказуються об’єкт атаки і напрямок продовження наступу. Під час доведення бойового завдання по радіо, взводу (відділенню, танку) може бути вказано тільки напрямок продовження наступу.
У тісному взаємозв’язку з поставленими підрозділам бойовими завданнями будують їхні бойові порядки. Вони повинні відповідати меті бою та умовам обстановки. Бойовий порядок шикується з таким розрахунком, щоб забезпечити успішний розгром противника, рішуче зосередження зусиль на вибраних напрямках, безперервний вогонь, рух і маневр у ході наступу, можливість своєчасно нарощувати зусилля з глибини, а також надійне управління військами.
Бойовий порядок повинен забезпечувати: ведення бою із застосуванням різних видів зброї; рішуче ураження противника на всю глибину бойового завдання і відбиття його ударів; швидке і повне використання результатів вогневого ураження; найменшу уразливість підрозділів від зброї противника, а також безперервну взаємодію та управління підрозділами в складній обстановці.
Механізовані підрозділи використовують у наступі в складі першого чи другого ешелону, а також у загальновійськовому резерві. Їх можна застосовувати як авангард, передовий, обхідний, рейдовий і спеціальні загони, тактичний повітряний і морський десант. Механізовані підрозділи виконують поставлені завдання щодо знищення противника в тісній взаємодії з танками, артилерією й підрозділами інших родів військ.
Механізований (танковий) батальйон є основним тактичним підрозділом сухопутних військ. Його бойовий порядок (додаток Д2) складається з таких елементів: підрозділів першого ешелону, підрозділів другого ешелону (резерву); артилерійського підрозділу; протитанкового резерву.
Бойовий порядок підрозділу при прориві оборони противника шикують, як правило, в два ешелони, щоб мати можливість без будь-якої затримки збільшувати силу удару і темп наступу.
При прориві проміжних оборонних рубежів, коли оборона має невелику глибину, бойовий порядок батальйону може будуватися в один ешелон.
Перший ешелон підрозділу створюється більш сильним і призначається для розгрому противника, виконання найближчого завдання і розвитку наступу.
Залежно від отриманого завдання, складу противника, який обороняється, побудови, глибини та інженерного обладнання його оборони, ступеня його придушення і характеру місцевості, до складу першого ешелону можуть входити дві-три роти із засобами посилення, а механізовані підрозділи, крім цього, посилюють танковими підрозділами.
Другий ешелон призначений для нарощування зусиль і розвитку успіху першого ешелону, виконання разом із ним подальшого завдання; заміни підрозділів першого ешелону у разі втрати ними боєздатності; розширення ділянки прориву; розгрому противника, що контратакує; закріплення захоплених рубежів і об’єктів у ході наступу та для виконання інших завдань.
До його складу може входити одна рота. Засоби для підсилення другого ешелону виділяють здебільшого при введенні його в бій. До початку наступу він пересувається за ротами першого ешелону на віддалі до 2 км.
Загальновійськовий резерв призначений для виконання раптово виникаючих під час наступу завдань. Його склад – до механізованої (танкової) роти.
Він розміщується за ротами першого ешелону на такій самій відстані, як і другий ешелон.
Артилерія – елемент бойового порядку батальйону [9].
Артилерійські підрозділи батальйону зазвичай залишаються в безпосередньому підпорядкуванні командира батальйону.
ПТрез веде боротьбу з танками та іншими машинами противника, що прорвалися, прикриває небезпечні напрямки, фланги і стики. Він складається з підрозділів протитанкової артилерії, протитанкових ракетних комплексів, а за їх відсутності – з танкових підрозділів. У механізованих батальйонах до протитанкового резерву виділяють протитанковий підрозділ батальйону. Він розміщується і переміщується в повному складі за ротами першого ешелону на танконебезпечних напрямках у готовності до розгортання і знищення танків, що прорвалися, та противника, який контратакує [10].
Бойовий порядок роти в наступі будується в один ешелон і складається з підрозділів першого ешелону, вогневих засобів роти і підрозділів посилення.
Бойовий порядок механізованого взводу, що наступає у пішому порядку, складається з цепу, БМП (БТР) та засобів посилення.
Бойовий порядок механізованого взводу, що наступає на БМП (БТР), і танкового взводу складається з бойової лінії бойових машин з інтервалами між ними до 100 м та засобів посилення, які діють у бойовій лінії або поза нею.
Бойовий порядок механізованого відділення, яке наступає у пішому порядку, складається із цепу з інтервалом між солдатами 6-8 м (8-12 кроків) і БМП (БТР).
Бойовий порядок гранатометного та протитанкового відділень, що діють у пішому порядку, складається з обслуги, розгорнутої по фронту з інтервалом між гранатометами 10-20 м, між ПТРК – не менше 15 м.
Гранатометний взвод займає вогневі позиції за ротами першого ешелону на віддалі до 300 м, а протитанковий взвод розташовується за однією з рот першого ешелону на віддалі до 100 м, протитанкове відділення роти, як правило, - на одному з флангів роти в одній траншеї з механізованими взводами.