Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
21.Словники як джерело інформації. Роль словників у підвищенні мовної культури
У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, - лексикографія (від грец. lexis -слово і grafo - пишу).
Словники - це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони € одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль.
22.Термінологічні словники різняться за:
Охопленням сфер наук (загальнонаукові, багатогалузеві (універ-сальні), галузеві, вузькогалузеві словники);
за кількістю залучених мов (одно-, дво-, три- і багатомовні словники);
за призначенням (навчальні, інформативні, довідкові словники, енциклопедичні словники та енциклопедії відповідних галузей тощо).
Помітною є відмінність між термінологічними словниками за обсягами матеріалу. У низці праць відчутним є прагнення авто-рів до повноти, вичерпності термінології відповідної галузі (напр.: Українсько-російський словник наукової термінології / За ред. Л.О.Симоненко. – К., 2004 (близько 100 тисяч основних термі-нів і термінів-словосполучень); Тлумачний словник з енергети-ки. Основні терміни: понад 3 500 термінів / За ред. А.А. Рудника. – Х., 1999; Тлумачний російсько-українсько-англійський слов-ник з екології. Основні терміни: близько 3 500 термінів / За ред. А.А. Рудника. – Х., 2000 та ін.).
У сучасній практиці укладання українськомовних терміно-логічних словників сформувалися два основних підходи: а) одні вчені оцінюють елементи термінологічних систем 20–30-х років ХХ ст., які пізніше були заступлені іншими термінами; б) інші термінознавчі прагнуть широкого відновлення у вжитку термінів 20–30-х років ХХ ст., пропонують (теоретично і на практиці) від-мовлятися від значної частини усталених в останні 60 років тер-мінів, заступивши їх вилученими у 30-х роках ХХ ст. термінами. Внаслідок реалізації такої настанови у деяких словниках з’явилися терміни бігун зам. полюс, вагадло зам. маятник, лінза зам. сочка та ін.
23. Складні випадки слововживання пароніми та омоніми
Омоніми становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Тому основна вимога до тексту з омонімом - чіткість, виразність, повнота інформації, точність контексту.
Існує також явище міжмовної омонімії – продукт взаємодії близькоспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах. Це дало змогу називати міжмовні омоніми "фальшивими друзями перекладача", "підводними рифами у мовленні", "ключами, що відмикають зовсім різну дійсність".
Провокаційна близькість слів – однаковість (чи приблизна однаковість) звучання - створює проблему в міжкультурній комунікації, є причиною двозначних ситуацій або словесною пасткою під час перекладу.
Пароніми
Непорозуміння у результаті неправильного вживання слів-паронімів Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект
24. Телефонна розмова культура ділової телефонної розмови
Основні вимоги до етикету телефонної розмови
Погана підготовка, невміння виділяти головне, чітко і грамотно висловлювати свої думки призводять до значних утрат робочого часу (до 20-30%). Так стверджує американський менеджер А. Маккензі. Серед 15 головних причин втрати робочого часу, на його думку, перше місце займають телефонні розмови, які залежать від емоційного забарвлення. Лишня емоційність збільшує час телефонної розмови.
Відомо також, що при телефонній розмові спостерігається таке явище, як надто насичена розмова.
Вона може бути джерелом напруги між двома сторонами, тому потрібно дотримуватись певної міри, оскільки можна втратити сенс розмови, що спричинять конфлікти.
Перші ознаки перенасиченості розмови:
Тоді слід вийти з контакту з партнером, щоб зберегти ділові відносини. Крім того, ведучи довгі телефонні розмови, ви можете отримати репутацію зануди. Мистецтво ведення телефонної розмови полягає в тому, щоб коротко сказати все, що потрібно і отримати відповідь.
Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції.
Ефективність телефонної розмови залежить від емоційного стану людини, від настрою. Під час розмови потрібно вміти зацікавити співрозмовника своєю справою. Тут вам допоможе правильне використання методів переконання.
Це можна зробити за допомогою інформації, голосу. Потрібно тільки звертати увагу на ці “дрібниці” під час телефонної розмови. Самому ж потрібно говорити рівно, стримано, стримувати свої емоції, старатися не перебивати співрозмовника. Якщо ваш співрозмовник проявляє схильність до суперечок, виказує несправедливі звинувачення, то наберіться терпіння і не відповідайте йому тим самим, частково признайте його правоту, намагайтесь зрозуміти мотиви його поведінки. Намагайтесь коротко і ясно викладати свої аргументи. В телефонній розмові краще не використовувати професійних виразів, які можуть бути незрозумілі співрозмовнику.
Потрібно пам’ятати, що швидке або заповільне проголошення слів затрудняє сприймання. Особливо слідкуйте за проголошенням чисел, імен, сіл, міст, прізвищ, які погано сприймаються на слух, їх потрібно говорити складами або навіть передавати по буквах.
Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.
25. Жанри публічних виступів
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.
Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу.
Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.
Промова- це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впліву на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
26. Доповідь. Види доповідей
До́повідь — один із видів монологічного мовлення: публічне, розгорнуте, офіційне повідомлення з певного питання, засноване на залученні документальних даних.
Вміст доповіді — це представлена інформація, що відображає суть питання або дослідження щодо даної ситуації. Часто складається з інформації про службову справу, що спрямовується керівництву або вищій посадовій особі.
Мета доповіді — інформування кого-небудь про що-небудь. Тим не менше, доповіді можуть включати в себе такі елементи як рекомендації, пропозиції або інші мотиваційні пропозиції. Доповідь часто має структуру наукового дослідження: вступ, методи, результати та обговорення.
Доповіді, як і звіти, можуть бути усними або письмовими. Формат доповіді може бути як простим, із заголовками за темами, так і складнішим — в нього можуть включатися: діаграми, таблиці, малюнки, фотографії, реферати, резюме, додатки, виноски, посилання, гіперпосилання.
27.Промова.Види промов
Метою для дорадчих промов є користь чи шкода, для судових — звинувачення чи виправдання, для похвальних — похвала або осуд, поганьблення.
Дорадчі промови можна вважати найпоширенішою, щоденною велемовністю. У таких промовах люди дають іншим поради, пропозиції, оцінки, схиляють до своїх думок, спонукають до певних дій, вчинків або, навпаки, застерігають від небажаних думок, шкідливих дій, негідних вчинків. Це виступи перед колективом, громадою, товариськими зібраннями, друзями, сусідами тощо.
Основне, чим мають керуватися в дорадчих промовах оратори, — це орієнтація слухачів на досягнення користі, добра, блага. Арістотель вважав, що метою дорадчої промови є користь, добро, благо. Благом є те, що відповідає вказівкам розуму, до чого прагнемо. Для людини благом є те, на що вказує її розум в кожному окремому випадку. Наявність блага робить людину спокійною і самозадоволеною, "воно є щось самодостатнє".
Благом є відчуття щастя. Людина відчуває щастя, коли володіє благами. А блага — це і доброчинності душі: щедрість, справедливість, мужність, поміркованість, великодушність, так би мовити, духовні блага і доброчинності тіла: здоров'я, краса, сила, і такі якості, як пам'ять, розум, кмітливість. Ці блага породжують інші блага: славу, пошану, удачу. Саме життя є благом. Оратор має своїм красномовством сприяти йому, відвертаючи людей від поганого.
Судові промови — це звинувачувальні чи виправдовувальні промови позивачів, самозахисні виступи відповідачів, прокурорські звинувачення, адвокатські захисні промови, виступи суддів, свідків, громадських представників, присяжних тощо.
Судові промови характеризуються чітким формулюванням мети, переконливою аргументацією, знанням справи і ситуації, умінням знаходити аналогічні приклади, шукати найменші зачіпки, збільшувати або применшувати якийсь факт, передбачати розвиток подій, красномовством зворушливо впливати на судову владу. Джерела свідчать, що риторика почалася саме з судового красномовства у V ст. до н. е. в Давній Греції та Римі (зокрема, в демократичній державі Афіни), нагромадила великий досвід, витворилась у науку на захист закону, справедливості, демократії і гуманізму.
28. Основні закони риторики
Закони сучасної загальної риторики сприяють ефективності мови і успіху мовного спілкування в різних ситуаціях: і в процесі безпосередньої взаємодії з тим, кому мова адресована; і в ситуації публічного виступу. Тому в цьому розділі мова піде про найзагальніших, класичних законах риторики, законах монологічного та діалогічного мовлення. Більша увага буде приділена тому, як ці закони працюють при безпосередній взаємодії з тим (або з тими), кому ця мова адресована. а от стосунки "мовець - аудиторія" та управління увагою аудиторії будуть розглянуті в розділі, присвяченому ораторської майстерності.
Отже, риторика говорить: "Мова повинна бути зшита за міркою слухача, як сукня за міркою замовника". Це означає, що мовець повинен брати до уваги фактор адресата - особливості особистості, психології та сприйняття слухача. Всі чотири закони, про які піде мова, пов'язані саме з фактором адресата і показують, яким чином забезпечується гармонія між основними учасниками мовленнєвої ситуації - мовцем і адресатом.
29.Лекція.Дискусія.Культура мовлення під час дискусії
Лекція – це логічно викладений, системно послідовний комплекс усних методів навчання (інформаційне повідомлення, пояснення, розповідь, бесіда), спрямований на реалізацію студентами репродуктивної або продуктивної творчої активності. В своїй структурі лекції базуються на основі поєднання історичного та логічного принципів, а в окремих лекціях можлива перевага одного з них. Зовнішня структура лекції – вступ, виклад, заключна частина. Це необов’язкові складові кожної лекції, однак “логічна стрункість, зіставляння і взаємозв’язків окремих частин лекції – необхідні умови її успіху”.
Дискусія – це публічний діалог, в процесі якого виявляються і протиставляються різні точки зору, різні позиції. Метою дискусії є вияв істинної думки, пошук правильного рішення. Дискусія є часто необхідним елементом ділової наради, тому менеджер, що їх проводить, повинен володіти технікою організації і проведення цієї форми спілкування.
Деякі правила ведення дискусії.
30. Поняття культури мови та культури мовлення
Культура мовлення, спираючись на здобутки мовної культури, передбачає, по-перше, безумовне додержання (усно і на письмі) норм літературної мови, по-друге, мовленнєву майстерність того, хто говорить, або пише.
Мовлення – це: 1) спосіб існування і вияву мови, “мова в дії”, мовний процес у багатьох його видах і формах (говоріння, писання, слухання, читання), мовчазна розмова з самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприйнятого від інших повідомлення; 2) вияв процесу формування (а не втілення) думки; 3) вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання; 4) засіб конкретизації спілкування (мовного спілкування).
Отже, мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із загальної мети спілкування. Основу мови і мовлення становить мовленнєва діяльність. Тільки у ній народжується, формується й мова, й мовлення. Мовленнєва діяльність можлива лише в суспільстві, зумовлюється його потребами.
Безпосереднім виявом мовлення є різноманітні акти в усній (звуковій) і писемній реалізації. Звуковою реалізацією мовлення є спілкування.
Спілкування – це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Формами спілкування є діалог, полілог, монолог. Отже, обов’язковим учасником спілкування, крім мовця, є реальний чи уявний слухач.
У процесі спілкування мовлення поділяється на відрізки, які мають певну протяжність і членуються на самостійні частини. Найменшою вимовною одиницею є фраза. Це відрізок мовлення. що характеризується смисловою завершеністю, синтаксично-фонетичною цілісністю та інтонаційною оформленістю, обмежений двома досить тривалими паузами. Фраза – це одиниця фонетична, тому її не можна ототожнювати з реченням (граматична одиниця). Речення і фраза не завжди збігаються: речення може складатися з кількох фраз. Результатом процесу говоріння є текст. Текст – це сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв’язного мовлення, тобто висловлювання, частини якого пов’язані між собою однією темою, основною думкою і структурою.
Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення.