кредитні установи
Работа добавлена на сайт samzan.net:
10.4. Небанківські фінансово-кредитні установи.
Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку і займаються акомуляцією заощаджень і розміщенням їх у доходні активи: в цінні папери та кредити /переважно довгострокові/. В своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:
функціонують в тому ж секторі грошового ринку, що й банки - в секторі опосередкованого фінансування;
формуючи свої ресурси /пасиви/, вони випускають, подібно банкам, боргові зобов»язання, які менш ліквідні, ніж зобов»язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку, виступаючи там додатковим фінансовим інструментом;
розміщуючи свої ресурси в доходні активи, вони купляють боргові зобов»язання, створюючи подібно банкам, власні вимоги до інших економічних суб»єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризикові ніж активи банків;
діяльність їх по створенню зобов»язань і вимог базується на тих же засадах, що й банків: їх зобов»язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов»язаннями менші ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Завдяки такому перетворенню одних зобов»язань в інші вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку - трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:
вона не пов»язана з тими операціями, які визнані як базові банківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського законодавства і набувають статус банків. Підтвердженням цього є судьба американських позичково-ощадних інститутів, які до 80-х років хоч і виконували традиційно банківські депозитні операції, в правовому відношенні вважалися небанківськими фінансовими посередниками. Розпочате у 1980 р. дерегулювання банківської діяльності в США призвело до розширення їх операцій і підпорядкування їх ФРС у всьому, що зачіпає створення чекових депозитів. Тому сьогодні в американській літературі вони стали відноситися до категорії банківських посередників;
вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно як банківську, перш за все розповсюджувати вимоги обов»язкового резервування, і законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;
вона є вузько спеціалізованою. Спеціалізація небанківських посередників базується на двох критеріях:
1/ за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;
2/ за тими додатковими послугами, які надають фінансові посердники своїм кредиторам.
Формування грошових ресурісів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегіть визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов»язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договорних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів /акцій, облігацій/. Відповідно всі ці посередники діляться: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором /інвестором/, та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам /інвесторам/ своїх акцій, облігацій, паїв тощо.
Внутрі кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам зверх доходів на залучені кошти. Внутрі групи договірних посередників за цим критерієм можна виділяти:
страхові компанії;
пенсійні фонди;
ломбарди, лізінгові та факторингові компанії.
Внутрі групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виділити:
інвестиційні фонди;
фінансові компанії;
кредитні товариства, спілки тощо.
Загальна схема класифікації небанківських фінансово-кредитних установ наведена на рис. № .
Рис. Класифікація небанківських фінансово-кредитних установ.
Розглянемо в загальних рисах механізм посередницького функціонування основних видів небанківських фінансово-кредитних установ.
Договірні фінансові посередники.
Страхові компанії - це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхови послуг. Їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами /через продаж страхових полісів/ спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах за настання певних подій /страхових випадків/.
Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економічних суб»єктів /юридичних та фізичних осіб/ постійно існує загроза настання якихось несприятливих, а то й катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат /смерть, хвороба чи звільнення з роботи члена сім»ї, праця якого була основним джерелом доходу; загибель майна від пожару; аварія автомобіля тощо/. Покрити ці втрати з поточних доходів практично не можливо, накопичувати для цього кошти через депозитні рахунки теж дуже складно. Страхування є найбільш вигідним відшкодуванням таких втрат, поскільки сума його може бути більшою страхових внесків.
З розвитком і ускладненням техніки, технології, погіршенням екологічної ситуації ймовірність настання таких подій зростає. Тому страховий бізнес в країнах з розвинутими ринковими економіками успішно розвивається, створюючи банкам серйозну конкуренцію за заощадження населення.
Страхові компанії умовно поділяються на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми коштів, які розміщують в доходні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів вони створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні страхових випадків. Відмінність між ними полягає в способах розміщення мобілізованих коштів у доходні активи.
Компанії зі страхування життя мають можливість досить точно визначити коефіцієнт смертності населення і зпрогнозувати на цій підставі розподіл своїх виплат за страховими полісами в часі. Це дає їх можливість переважну частину своїх резервів розміщувати в довгострокові, найбільш доходні активи - облігації та акції корпорацій, заставні, довгострокові депозити тощо.
Компанії із страхування майна та від нещасних випадків страхують від випадків, настання яких значно менш прогнозоване ніж смертність населення. Тому вони не можуть розміщувати свої резерви в такі ж активи, як компанії зі страхування життя, а змушені обмежуватися переважно короткостроковими цінними паперами /державними, муніципальними/ і тільки частково інвестувати в довгострокові облігації чи акції.
Страхові компанії у розвинутих країнах мобілізують величезні фінансові ресурси і виступають головними постачальниками довгострокових капіталів на грошовому ринку. Крім довгострокових цінних паперів, вони можуть вкладувати свої ресурси в іпотечні позики, в довгострокові позики під заставу нерухомості тощо.
Страховий бізнес в Україні спочатку теж розвивався досить інтенсивно. Кількість страхових компаній в середині 90-х років навіть перевищувала кількість комерційних банків. Проте страхові компаніх зіткнулися з тими ж труднощами, що й банки. Економічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а хронічна інфляція, слабкість банківської системи, нерозвинутість ринку цінних паперів створюють великі труднощі зі збереженням мобілізованих коштів і розміщенням їх в доходні активи. Тому в останні роки страхові компанії почали згортати свій бізнес, а кількість їх помітно скорочується.
Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові посередники, які на договорній основі акомулюють кошти юридичних і фізичних осіб в цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. За механізмом функціонування вони нагадують компанії страхування життя. У них внески в фонд здійснюються систематично протягом тривалого часу, внаслідок чого накопичуються великі суми грошового капіталу. Поскільки строки виходу на пенсію відомі, фонду легко зпрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і відповідно розмістити вільні кошти в довгострококі доходні активи. Ними можуть бути копроративні облігації, акції, державні цінні папери, довгострокові кредити. Надійне та доходне розміщення коштів фонду є запорукою його успішного функціонування. За рахунок додаткових доходів вони не тільки покривають свої операційні витрати, а й виплачують пенсії зверх сум пенсійних внесків.
Пенсійні фонди бувають державні та приватні. Державні фонди, як правило, створюються за ініціативою центральних і місцевих органів влади. Внески до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або ж відрахувань з відповідних бюджетів. Тому й розміщення коштів цих фондів здійснюється переважно в державні цінні папери.
Приватні пенсійні фонди створюються, як правило, за ініціативою певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомог своїм працівникам. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи. Приватні фонди можуть існувати як самостійні структури, а можуть управлятися самими корпораціями, що їх створили, чи за їх дорученням комерційними банками, трастовими чи страховими компаніями. Переважна частина коштів цих фондів розміщується в цінні папери тих фірм, що їх створили. Тому вони нерідко одержують можливість контролювати самі фірми - засновники.
Ломбарди - фінансовий посередник, що спеціалізуються на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються з взносів засновників, прибутку від його діяльності, виручки від реалізації заставленого майна. Вони можуть користуватися також банківським кредитом. Відносини між ломбардами та позичальниками оформляються спеціальними документами /ломбардними квитанціями/, які мають статус угоди між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до групи договірних фінансових посередників.
Лізингові компанії - фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування /транспортних засобів, обладнання, машин тощо/ та передачі їх в оренду фірмам - орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку /5-10 і більше років/. Оформляються лізингові угоди договорами аренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і носить довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників. В Україні розвинуто слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.
Факторингові компанії /фактори/ - фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимог.
Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Тому доход від факторингової операції формується з двох частин - з проценту на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк такого кредиту досить короткий, тому рівень проценту по ньому не високий. Проте великі суми платіжних документів, що купляються, та стягування комісії на всю їх суму забезпечують достатні доходи, щоб розвивати цей бізнес. Такі компанії звичайно створюються при банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення своїх операцій. Окремі банки самостійно виконують такі операції для своїх клієнтів.
В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990-1992 р.р. Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім були створені декілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризиковим і був згорнутий. В перспективі можливе його відродження, але масштаби розвитку будуть залежати від стану платіжної дисципліни в народному господарстві та від розвитку короткострокового банківського кредиту на платіжні потреби клієнтів типу овердрафт.
Інвестиційні фінансові посередники.
Інвестиційні фонди /банки/ - це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акомулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.
Інвестиційні фонди, акомулюючи великі обсяги капіталів, спроможні забезпечити високий рівень професійного управління ними, надійний захист від кредитних ризиків та високий рівень доходності по своїх цінних паперах - акціях, інвестиційних сертифікатах тощо.
Надійність інвестиційних фондів забезпечується перш за все високим рівнем диверсифікації активів. Законодавство окремих країн навіть обмежує долю активів фондів, що приходиться на одну компанію. Наприклад, у США їм заборонено вкладати в акції одного підприємства більше 5% своїх активів. Подібні обмеження існують в ФРН та інших країнах.
Доходи фондів формуються з дивідендів і процентів по цінних паперах, які є в їх портфелях, та з курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами доходів по власних цінних паперах та змінами їх курсових різниць.
Інвестиційні фонди бувають декількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди грошового ринку. Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продати самому фонду, який зобов»язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть в певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку. Тому ці акції одночасно «працюють» як чековий і як високодоходний депозит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів.
У розвинутих країнах інвестиційні фонди є могутніми фінансовими структурами, що відчутно конкурують з великими банками, страховими компаніями. Розвиток їх безпосередньо пов»язаний з розвитком середнього класу в країні, зі зростянням його заощаджень та інвестиційних уподобань. Якраз через вказані фонди цей клас може зручно і вигідно реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку нема достатніх передумов:
нема того середнього класу, який формує масового дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондом;
самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифіковано розмістити мобілізовані капітали в надійні та високодоходні активи у зв»язку з нерозвиненістю фондового ринку.
Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників, шляхом /через продаж своїх цінних паперів/ кошти направляють в позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібних покупок товарів народного споживання; на кредитуванні покупок товарів певних видів у певних виробників чи торгових компаній, наприклад, актомобілів у компанід «Форд», меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торгових організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та інші. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові компанії, поскільки вони в певній мірі кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.
Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їх вкладників. Платіжне спрямування їх кредитів сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують з банками, особливо в сфері споживчого кредиту.
В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди. Особливо відчутно впала довіра до них після краху в 1993-1994 р.р. ряду трастових компаній, що завдало великих збитків населенню.
Кредитні кооперативи /товариства, спілки/ - це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізенесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок в банках, одержання доходів від поточної діяльності. В окремих країнах їм дозволено відкривати для своїх членів ощадні, депозитні та інші спеціальні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу.
Мобілізовані кошти розміщуються перш за все в коротко - та середньострокові позички своїм членам - під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства можуть зберігати на доходних депозитах в банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю.
Крім позичок, можуть надавати своїм членам інші послуги - консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, встановлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які надають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не розповсюджується норми банківського законодавства.
В Україні кредитні кооперативи /товариства/ розвинуті слабо, знаходяться на стадії зародження. Хоча є відомості, що вже функціонує біля 250 кредитних спілок, роль їх на грошовому ринку мало помітна, обсяги їх сукупних активів становлять біля 10 мільйонів гривень. 1 Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України знаходиться в «пролетарізованому» стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може займатися самостійною господарською діяльністю і тому не може стати суб»єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при профсоюзах за часів радянської влади і була досить широкою, зараз істотно скоротилася.
Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Україні може дати прискорення розвитку малого і середнього бізнесу, приватизація землі, розвиток приватного та орендного сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки - споживчої, житлової, збутової тощо.
Вузька спеціалізація, різноманістність інструментів, умов та методів
мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових
новацій, для розробки, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з розглянутих вище структур виникли і набули широкого розмаху лише в 20-му столітті. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошвого ринка і фінансового менеджменту зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і появи нових неминуче зачепить і Україну. Проте це стане можливим лише за умов:
прискорення ринкової трансформації економіки;
підвищення монетизації економіки до рівня розвинутих країн;
суттєвого підвищення рівня і якості життя основної маси населення;
досягнення реальної макроекономічної стабілізації та постійної стабілізації національних грошей.
ВИСНОВКИ
Фінансове посередництво - це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягяє в акомуляції його суб»єктами в обмін на свої зобов»язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в доходні активи. Внаслідок цієї діяльності:
на ринку з»являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули до формування вільних грошових капіталів;
урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;
скорочуються витрати економічних суб»єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу;
зменшуються ризики економічних суб»єктів, пов»язані з використанням свого грошового капіталу.
Суб»єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовими посередниками. Вони підрозділяються на дві великі групи:
банки;
небанківські фінансові посередники.
Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб»кти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акомулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, поскільки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредитної сфери.
Вказана економічна відмінність між банками і небанківськими фінансовими посередниками вимагає чіткого визначення, що таке банк. Без цього законодавство не зможе забезпечити ефективне регулювання банківської діяльності.
Банк в економічному розумінні - це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва:
акомуляцію грошових коштів економічних суб»єктів з правом вільного розпорядження ними;
вільне розміщення їх в доходні активи від свого імені і під свою відповідальність;
безумовне виконання розпоряджень власників акомульованих коштів щодо їх використання - повернути власнику готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів в цьому чи іншому банках.
Банківська система це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв»язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов»язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.
Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статус самостійного економічного явища.
Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї банківської системи, особливо в інституціональному та функціональному аспектах. Підтвердженням цього є прийняття в 1999 р. Закону «Про Національний банк України» та підготовка проекту Закону «Про банки і банківську діяльність», які повинні замінити Закон 1991 р. «Про банки і банківську діяльність», який переважно вичерпав себе і не відповідає сучасній економічній ситуації в країні.
Разом з тим розвиток банківської системи України істотно гальмується вкрай повільною ринковою трансформацією економіки та надмірно затягнувшимся економічним спадом.
Небанківські фінансові посередники є об»єктивно необхідним явищем у ринковій економіці. Вони не тільки виступають серйозними конкурентами банкам в боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання економічним суб»єктам таких фінансових послуг, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливою економічною задачею уряду та центрального банку.
В Україні небанківські фінансові посередники одержали ще менший розвток ніж банки. Причини гальмування розвитку цих посередницьких структур грошового ринку криються теж в слабому розвитку економіки, в повільній її ринковій трансформації, в низькому життєвому рівні населення та незначних грошових заощадженнях.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
Чи всіх посередників грошового ринку можна назвати фінансовими? Чим характерна діяльність фінансових посередників?
В чому полягає економічне призначення фінансового посередництва?
Яка з наведених класифікацій фінансових посередників найбільш повно характеризує їх склад:
центральний банк, комерційні банки, фінансові компанії;
комерційні банки, небанківські фінансові посередники;
банківські фінансові посередники, небанківські фінансові посреденики.
Яку з наведених характеристик банку Ви вважаєте вірною і чому:
банк - це фінансовий посередник грошового ринку;
банк - це підприємство, що продукує і поставляє на ринок кредит;
банк - це і фінансовий посередник, і кредитне підприємство.
Чи всі види банків виконують посередницьку функцію на грошовому ринку?
Що таке базові операції банку і чому банківське законодавство не дозволяє їх виконувати небанківським фінансовим посередникам і одночасно дозволяє банкам виконувати небазові операції.
Як можна відрізнити спеціалізований банк від небанківської фінансово-кредитної установи?
Що таке банківська система? Чи відрізняються функції і призначення банківської системи від функцій і призначення окремих банків?
Назвіть родові ознаки банківської системи, які властиві й іншим подібним системам?
Назвіть специфічні ознаки банківської системи, які відрізняють її від інших подібних систем?
Яка риса властива банківській системі України:
це монобанк;
це двохрівнева система;
це трьохрівнева система.
Чи у всіх країнах всі банки другого рівня називаються комерційними банками? Якщо ні, то якими ще можуть бути банки другого рівня? Що значить вираз «ділові банки»?
Чи зберігають комерційні банки економічну самостійність у строго централізованій банківській системі?
На яких фінансових посередників розповсюджується вимога обов»язкового резервування:
на центральні банки;
на інвестиційні банки та старахові компанії;
на комерційні банки;
на універсальні банки;
на банки другого рівня;
на всі банки.
І чому?
До яких класифікаційних груп можна віднести такі небанківські фінансові посередники:
кредитні товариства;
інвестиційні фонди, інвестиційні банки;
компанії страхування життя;
ломбарди;
лізингові компанії.
До якої категорії слід відносити інвестиційні банки - до банків чи до небанківських фінансових посередників і чому?
Чому для практики так важливо правильно визначити, що таке банк?
В чому проявляється незавершеність формування банківської системи України?
В чому полягає функціональна відмінність інвестиційних фондів від фінансових компаній?
Що стримує розвиток кредитної кооперації /спілок, товариств/ в Україні?
2. Детский сад комбинированного вида 65 Машенька Консультация для родителейФГОС в ДОУ
3. Зачатки научных знаний в Вавилоне
4. Жалпы медицина Курс- 1 Уа~ыты- 50 мин
5. Приговор
6. Рвотные и противорвотные средства
7. вступил Инвестиционный кодекс который заменил большое число разрозненных нормативных актов регулирующих и
8. trnsmissio перенесение на других заразные болезни человека возбудители которых передаются кровососущими чле
9. Київська область
10. Реферат- Изучение и моделирование ситуаций, вызывающих эмоциональное напряжение и стресс
11. тайская столица в новом свете Понять душу Бангкока и Таиланда значит понять историческую значимость во
12. Принципы оценки объектов недвижимости
13. РЕФЕРАТ Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук
14. тема відносин що виникають у ході виховання; виховання як свідомо організований процес що відбувається в сі
15. Вейделевская средняя общеобразовательная школа Вейделевского района Белгородской области
16. і Нейротоксикоз
17. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ При вивченні курсу необхідно враховувати ряд чинників що впливат.html
18. Контрольная работа 3 2012г.
19. Контрольна робота 15
20. Западное Дегунино