Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
14
Тема 1
Фінанси як цілісна економічна категорія мають свою структуру, яка складається із взаємопов’язаних інститутів, кожен з яких має власні особливості. Фінансовий інститут – це група однорідних економічних відносин, врегульованих фінансовоправовими нормами, які взаємопов’язані за формами та методами акумуляції або розподілу грошових коштів.
Необхідність їх виділення зумовлена розмаїттям потреб суспільства, які обслуговуються фінансами і охоплюють своїм впливом всю економіку та соціальну сферу. Сукупність фінансових інститутів, що входять до складу фінансів в їх взаємному зв’язку утворюють фінансову систему держави.
Під фінансовою системою держави розуміють:
- сукупність фінансових інститутів, кожен з яких сприяє утворенню та використанню відповідних грошових фондів;
- сукупність державних органів та установ, які здійснюють у межах своєї компетенції фінансову діяльність;
- система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів грошових коштів держави, місцевого самоврядування, підприємств. Установ, організацій, галузей народного господарства.
В юридичній літературі існують різні пдходи стосовно встановлення структурних елементів фінансової системи держави. Так, О.Н Горбунова і Е.Ю. Грачева вважають, що до складу фінансової системи держави входять інститути державних фінансів, фінансів господарюючих суб’єктів, місцевих фінансів, страхування; кредиту.
Інші автори в якості структурних елементів фінансової системи держави виділяють бюджетну систему; позабюджетні державні та муніципальні фонди; кредит; фінанси майнового та особистого страхування; фінанси підприємств різних форм власності, об’єднань, організацій, установ, галузей народного господарства.
На нашу думку, заслуговує на увагу і підтримку підхід М.П. Кучерявенко щодо визначення елементів фінансової системи держави. Автор вважає, що зазначена система включає:
- бюджетну систему України, яка складається з Державного бюджету і місцевих бюджетів;
- кредитну систему, яка включає як державне, так і банківське кредитування. Але якщо державне кредитування є безумовною сферою публічного регулювання, то банківське кредитування досить специфічно входить до фінансової системи. Фінансово-правовий аспект банківського кредитування стосується тільки тих відносин, які охоплюють і регулюють рух державних грошових коштів, не включаючи цивільно-праавові аспекти банківського кредитування;
- обов’язкове державне страхування, яке пов’язане з розподілом і перерозподілом частини сукупного супільного продукту, спрямованого на виплату пенсій та інших обов’язкових виплат. Державне страхування виступає як форма утворення і використання цільових грошових фондів, що призначені для соціальних, відновлювальних, попереджувальних та інших цілей;
- фінанси підприємств як відокремлені грошові фонди, що пов’язані з формуванням, розподілом і використанням грошових фондів підприємств. Ці фінанси складають основу децентралізованих фінансів і як елемент фінансової системи мають певні особливості. Так, безумовно, фінанси державних підприємств є складовою фінансової системи держави і характеризуються публічним змістом і регулюванням, а фінанси недержавних підприємств входять до складу фінансової системи держави в тій частині, в якій вони пов’язані з реалізацією імперативних обов’язків щодо формування державних грошових фондів.
В цілому підтримуючи і поділяючи розглянуту структуру фінансової системи держави, на нашу думку, до останноьго елементу фінансової системи доцільним було б включити також фінанси установ та організацій, які мають тіж особливості, що притаманні фінансам підприємств
Зазначені інститути фінансової системи існують як на державному, так і на місцевому рівнях. Всі вони мають властивості притаманні фінансам як економічній категорії, але в силу своїх особливостей по-різному впливають на соціально-економічні процеси, одночасно взаємодіючи між собою.
Кожний інститут фінансової системи охоплює специфічні фінансові відносини, за посередством яких утворюються й використовуються відповідні види грошових фондів. Ці фонди, як зазначалося вище можуть бути як централізованими, так і децентралізованими, а також загального та цільового призначення.
Використання фінансів (фінансової системи) зумовлює здійснення державою та її місцевими утвореннями (адміністративно-територіальними одиницями) фінансової діяльності, яка є однією з найбільш важливих сфер діяльності держави і проявляється у відносинах, врегульованих відповідними правовими нормами.
Фінансова діяльність держави – це здійснення нею функцій щодо планомірного утворення, розподілу й використання грошових фондів (фінансових ресурсів) з метою реалізації завдань соціально-економічного розвитку, забезпечення обороноздатності й безпеки держави, а також використання фінансових ресурсів для діяльності державних органів.
На думку ряду інших авторів, фінансова діяльність держави – це організаційна діяльність уповноважених органів щодо утворення, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують безперервне функціонування держави та її адміністративно-територіальних утворень на кожному етапі суспільного розвитку.
Фінансова діяльність місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць), що здійснюється органами місцевого самоврядування, спрямована на вирішення завдань місцевого значення, які визначено Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Вона уявляє собою здійснення функцій щодо планомірного утворення, розподілу й використанню місцевих грошових фондів з метою реалізації соціально-економічних завдань місцевого значення і забезпечення фінансовими ресурсами діяльності органів місцевого самоврядування.
На нашу думку, фінансова діяльність держави (місцевих утворень) – це врегульована нормами права організаційна діяльність уповноважених органів держави (органів місцевого самоврядування) щодо утворення, перерозподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення безперервного функціонування держави та її складових частин (адміністративно-територіальних утворень).
Значення фінансової діяльності полягає у наступному:
1. Фінансова діяльність є важливою й необхідною складовою частиною механізму соціального управління. Це проявляється у тому, що накопичені фінансові ресурси спрямовуються в економіку, соціальну та інші сфери з урахуванням пріоритетності заходів, які фінансуються. Здійснення ефективної соціальної діяльності держави є необхідним фактором проведення справедливої соціальної політики.
2. За допомогою фінансової діяльності створюється матеріальна основа, яка необхідна для функціонування органів державної влади й управління, правоохоронних органів, забезпечення обороноздатності та безпеки держави.
3. Вплив на соціально-економічні процеси в державі та її адміністративно-територіальних утвореннях здійснюється не тільки у формі прямої фінансової підтримки, виділення коштів на певні програми, а й непрямими формами – надання податкових пільг, застосування понижених процентних ставок, надання безпроцентних кредитів, відстрочок та розстрочок за податковими платежами з метою стимулювання будь-якої діяльності, що визнана державою пріоритетною.
4. Фінансова діяльність впливає на розвиток відносин між державою та місцевими утвореннями. Важливою її стороною є розподіл фінансових ресурсів між державними та місцевими органами, що має певне значення для регулювання та координації виробництва та розвитку соціально-культурної сфери в межах як держави, так і її адміністративно-територіальних утворень.
5. Як складова частина механізму державного регулювання та управління соціально-економічними процесами фінансова діяльність містить широкі можливості на розвиток ринкових відносин.
Для фінансової діяльності держави властиві такі організаційно-правові особливості:
1. На відміну від інших сфер діяльності держави вона має міжгалузевий характер, оскільки акумуляція, розподіл та використання фінансових ресурсів охоплює усі галузі і сфери державного управління. Також в процесі фінансової діяльності держава контролює роботу державних органів, підприємств, установ та організацій щодо реалізації ними своїх завдань.
2. Здійснення державою фінансових функцій відбувається у вигляді діяльності як представницьких, так і виконавчих органів влади.
3. Сфера фінансової діяльності відноситься як до відання державних органів, так і органів місцевого самоврядування, але також існують питання спільного відання держави та її місцевих утворень.
Фінансова діяльність базується на відповідних принципах, серед яких виділяють загальні, галузеві та міжгалузеві, а також принципи окремих інститутів фінансової діяльності.
Принципи фінансової діяльності держави, як основні засади здійснення фінансової діяльності, є основоположними чинниками наступної нормотворчої та нормозастосовчої діяльності у цій сфері суспільних відносин. Вони гарантують послідовність та безперервність фінансового процесу, забезпечують взаємозв’язок фінансового законодавства та фінансової політики. Важливу роль відіграють принципи права у прийнятті нових правових норм, тлумаченні правових актів, усуненні прогалин в фінансовому законодавстві, а також у формуванні адміністративної та судової практики. В юридичній літературі існують різні підходи до встановлення принципів фінансової діяльності. На нашу думку, до кола цих принципів можна віднести такі:
1. Принцип законності. Сутність цього принципу стосовно фінансової діяльності полягає в тому, що весь процес утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів досить докладно регламентується нормами фінансового права, дотримання яких забезпечується можливістю застосування до правопорушника засобів державного примусу.
2. Принцип публічності фінансової діяльності. Цей принцип зумовлений публічною суттю самих державних фінансів, полягає в публічному характері фінансової діяльності, пронизує її та вибудовує інші принципи.
3. Принцип гласності. В процесі здійснення фінансової діяльності передбачається доведення до суспільства, в тому числі й за допомогою засобів масової інформації, змісту проектів правових актів, звітності, результатів ревізій та перевірок фінансової діяльності окремих суб’єктів тощо.
4. Принцип плановості. Кожна сфера фінансової діяльності базується на основі фінансово-планових актів, вимоги стосовно яких закріплено у нормативних актах. Цей принцип найбільш повно реалізується у прийнятті головного державного фінансового плану – Державного бюджету України, який є підставою для інших планів – місцевих бюджетів, зведеного балансу доходів та видатків (для міністерств) балансу підприємств, кошторису (для установ та організацій).
5. Принцип розподілу функцій представницької та виконавчої влад. Цей розподіл здійснюється на підставі конституційного принципу розподілу влади взагалі (ст. 6 Конституції України).
6. Принцип пріоритетності представницьких органів влади перед виконавчими органами. Він є продовженням попереднього принципу і його зворотною стороною. Зазначені два принципи нерозривні і завжди проявляються одночасно.
7. Принцип пріоритетності публічних видатків по відношенню до доходів бюджету. Здійснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від розміру доходу державного бюджету. І тому визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, вираховуються розміри державних доходів, необхідних для фінансової рівноваги.
8. Принцип обліку та контролю. Цей принцип передбачає наявність відповідного масиву нормативних актів, що встановлюють єдину методику бухгалтерського обліку, а також здійснення спеціально уповноваженими на це державними органами контролю за утворенням, розподілом та використанням фінансових ресурсів. За загальним правилом фінансовому контролю підлягають процес використання державних коштів, своєчасність та повнота мобілізації державних ресурсів, законність доходів та видатків різних елементів фінансової системи, дотримання правил обліку та звітності.
В системв принципів фінансової діяльності держави можна також виділити принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави, принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, принцип самостійності у встановлених чинним законодавством межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави, принцип фінансової безпеки держави та інші принципи. Спираючись на зазначені принципи, держава надає фінансовій діяльності відповідних правових форм і за допомогою правових норм наповнює її правовим змістом
3,4. ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ПОНЯТТЯ ФIНАНСОВОГО ПРАВА
За загальним уявленням предметом правового регулювання будь-якої галузі права є суспільні відносини, які регулюються цією галуззю. Таким чином, предмет фінансового права - це сукупність суспільних відносин, які складаються у сфері фінансової діяльності держави. Ця дiяльнiсть є об'єктивною за своєю сутнiстю, являє собою процес планомiрного утворення, розподiлу, перерозподiлу i використання централiзованих i децентралiзованих фондiв грошових коштiв, що забезпечують виконання державою своїх завдань i функцiй. В цих вiдносинах завжди виявляється владно-органiзуюча роль держави у розподiлi i перерозподiлi нацiонального доходу, тому вони мають владно-майновий (грошовий) характер. В фiнансових вiдносинах iнтереси держави представляють органи, надiленi нею владними повноваженнями.
Для визначення предмету регулювання і встановлення меж фінансового права слугують певні критерії, головним з яких є те, що ця галузь права регулює організаційні суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави, а норми фінансового права завжди пов’язані з регулюванням відносин з приводу виконуваних в процесі фінансової діяльності держави розподільчої, контрольної і стимулюючої функцій при розподілі суспільного продукту та національного доходу в грошовій формв.
За своїм змістом ці відносини є досить різноманітними, що зумовлено складністю і багатоланковістю фінансової системи, її зв'язком зі всіма структурами суспільного виробництва і розподілу, із різними сторонами життєдіяльності суспільства й держави. Також різноманітним є і коло учасників фінансових відносин: держава в особі уповноважених нею органів, адміністративно-територіальні утворення, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи, юридичні та фізичні особи. Отже, предмет фінансового права пов'язаний не тільки з державними фінансами, а й з місцевими (муніципальними) фінансами і враховує їх поділ на централізовані та децентралізовані.
Виключення відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності місцевих утворень (органів місцевого самоврядування) суперечило б принципу єдності фінансової системи й вимозі щодо проведення в державі єдиної фінансової кредитної та грошової політики. Зазначені відносини об'єднує з відносинами, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, їхній публічний характер.
Найбільш повне уявлення щодо структури та предмету фінансового права дає класифікація відносин, що складають його предмет за різними підставами. Серед фінансових відносин, які є предметом фінансового права можна виділити такі групи:
- відносини, що виникають між державою та її адміністративно-територіальними одиницями в особі уповноважених органів представницької та виконавчої влади, які виникають у зв'язку з розподілом фінансових ресурсів держави;
- між фінансовими й податковими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями - з іншого, із приводу виконання фінансових зобов'язань перед державою, муніципальними утвореннями, розподілу між ними або витрачанням державних та місцевих грошових коштів;
- між державними (місцевими) фінансово-кредитними органами у зв'язку з утворенням, розподілом та використанням державних (місцевих) грошових фондів і ресурсів (бюджетних, позабюджетних, кредитних, страхових);
- відносини між державними, в тому числі казенними, та комунальними підприємствами, установами, організаціями, з одного боку, та їх, вищестоящими державними (місцевими) органами - з іншого, у зв'язку з розподілом та використанням у відповідних галузях народного господарства та соціальних сферах бюджетних чи кредитних ресурсів, а також власних коштів підприємств, організацій, установ;
- відносини між фінансово-кредитними органами держави, з одного боку, та юридичними й фізичними особами - з іншого, у зв'язку з утворенням і розподілом державних кредитних ресурсів та централізованих страхових фондів;
- відносини між фінансово-кредитними органами держави, з одного боку, та юридичними й фізичними особами - з іншого, у зв'язку із виконанням останніми обов'язків щодо внесення платежів до державних та місцевих грошових фондів.
Наведена класифікація, здійснена за суб'єктивним складом відносин, але можливі класифікації й за іншими ознаками, наприклад, за змістом фінансових відносин, за методами фінансової діяльності тощо. Різномаїття підходів щодо класифікації фінансових відносин поглиблює уявлення щодо предмета фінансового права.
Залежно від функцій фінансової діяльності, предмет фінансового права складають відносини, що виникають в процесі:
- акумуляції грошових коштів до державних та місцевих грошових фондів;
- розподілі державних або місцевих грошових коштів;
- використанні державних чи місцевих ресурсів;
- здійсненні фінансового контролю;
- емісії грошових знаків.
Залежно від інституційної належності виділяються такі відносини:
- бюджетні;
- відносини, що виникають в процесі діяльності державних чи місцевих позабюджетних фондів;
- відносини з приводу утворення державних чи місцевих доходів;
- відносини з приводу здійснення державних чи місцевих утворень;
- відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності підприємств, установ та організацій;
- податкові;
- кредитні;
- страхові;
- відносини з приводу грошового обігу і розрахунків;
- відносини, що виникають в процесі валютного регулювання.
За економічним критерієм, відносини, що складають предмет фінансового права поділяють на фінансові та нефінансові. Фінансовими є відносини, які опосередковують рух грошових коштів і мають характерні ознаки фінансів (наприклад, відносини з бюджетного регулювання, стягненню податків тощо). Нефінансовими є відносини, внаслідок функціонування яких не відбувається руху грошових коштів, однак ці відносини є основою фінансових і спрямовані на виникнення, зміну чи припинення фінансових відносин (наприклад, встановлення податків, затвердження кошторису, прийняття рішення про місцевий бюджет тощо).
Розгляд фінансових відносин за групами свідчить, що при усьому своєму різноманітті вони мають загальний основний зміст, а саме: спрямованість на утворення, розподіл і використання державних та місцевих грошових коштів (фінансових ресурсів). Природно, що ці відносини виникають при участі та безпосередньому впливу держави і в межах чинного законодавства – органів місцевого самоврядування.
Держава забезпечує планомірність акумуляції грошових коштів та їх спрямування згідно планів і програм в економіку, соціальну сферу та інші потреби суспільства. Вона повинна організовувати цю діяльність, дотримуючись правил та вимог правових норм.
З огляду на вищевикладене, можна зазначити, що у фiнансових вiдносинах виступають державні та місцеві органи, господарськi органiзацiї рiзних форм власностi, громадськi органiзацiї, об'єднання громадян, окремi громадяни, на яких покладаються обов'язки щодо внесення платежiв до державних та місцевих грошових фондів або цiльового використання асигнувань, що вiдпускаються з фондiв коштiв. Як правило, держава уповноважує управляти фiнансовою дiяльнiстю утворенi для цього органи (фiнансовi та кредитнi).
Фiнансовим правом регулюються тiльки органiзацiйно-майновi вiдносини, що випливають з владної дiяльностi держави в особi уповноважених її органiв із приводу створення, розподiлу i використання нею фондiв коштiв. У цих вiдносинах завжди проявляється владно-органiзуюча роль держави в розподiлi i перерозподiлi внутрiшнього валового продукту i нацiонального доходу, оскiльки данi вiдносини мають владно-майновий (грошовий) характер.
Таким чином, важливими рисами, що складають предмет фінансового права, є те, що вони:
- існують в сфері фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошових фондів, тобто мають організаційний характер;
- в цих відносинах приймають участь уповноважені державою органи, наділені відповідними владними повноваженнями стосовно інших суб’єктів відносин, тобто вони мають владний характер;
- об’єктом відносин завжди є гроші або грошові зобов’язання, пов’язані з утворенням і використанням грошових фондів, тобто ці відносини мають грошовий характер.
Зазначені особливості дозволяють виділити з великого кола грошових відносин ті, що за своїм змістом є фінансовими. Це зумовлено тим, що не всi грошовi вiдносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фiнансовими. Частина з цих вiдносин регулюється iншими галузями права. Фінансовае ж право регулює відносини, що виникають у зв’язку з рухом публічних грошових фондів.
Регулювання відносин, пов’язаних з рухом публічних грошових фондів, припускає певний фінансово-правовий аспект даного процесу. Він визначається низкою обставин:
- фінансові правовідносини спрямовані на мобілізацію публічних грошових фондів;
- зібрані кошти спрямовуються на забезпечення функцій і завдань держави і органів місцевого самоврядування;
- визначають умови виникнення, зміни і припинення грошових відносин;
- забезпечують функції державних органів у сфері фінансової діяльності.
Для фiнансового права властивим є рiзноманiтнiсть та складнiсть об'єкту правового регулювання. Це обумовлено багатоланцюговістю i динамiчнiстю самої фiнансової системи, її зв'язку з усiма структурами суспiльного виробництва. У виникненнi i реалiзацiї фiнансових правовiдносин завжди особливу роль вiдiграє держава. Вона забезпечує планомiрнiсть i безперервнiсть акумуляцiї фiнансових ресурсiв, найбiльш доцiльне їх застосування в iнтересах суспiльства, послiдовний контроль за правильним їх використанням.
Нормами фiнансового права закрiплюються:
- загальнi принципи i форми фiнансової дiяльностi держави,
- методи акумуляцiї коштiв до державних грошових фондiв,
- види обов'язкових платежiв, що використовуються для формування цих фондiв,
- порядок отримання i використання державних грошових коштів,
- джерела утворення фiнансових ресурсiв державних пiдприємств, органiзацiй, установ;
- порядок отримання та використання державних та місцевих грошових коштів тощо.
Реалізуючі цю діяльність держава, у свою чергу, також повинна дотримуватися правил і вимог права. Інакше неминучі колізії надбудови й базису, негативні наслідки для суспільства й держави.
Фiнансове право регулює вiдносини, що виникають при:
- встановленi бюджетної системи,
- розподiлу доходiв та видаткiв мiж її ланками,
- складаннi, розглядi, затвердженнi, виконаннi бюджету та звiту про його виконання,
- збираннi податків та обов'язкових платежiв з пiдприємств, органiзацiй рiзних форм власностi, а також населення,
- фiнансуваннi та кредитуваннi,
- державному страхуваннi, державних позиках та органiзацiї ощадної справи,
- регулюваннi грошової системи, розрахунках та валютних операцiях.
Врегульовуючи ці відносини, норми фінансового права закріплюють права та обов'язки державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та громадян.
Чіткість правового регулювання фінансових відносин важлива не тільки для забезпечення належної організованості роботи державних органів та органів місцевого самоврядування, але й для дотримання інтересів держави, адміністративно-територіальних утворень, а також громадян, підприємств, організацій, установ, і в кінцевому рахунку – для виконання державою своїх функцій.
Таким чином, фiнансовим правом регулюються тiльки органiзацiйно-майновi вiдносини, що виникають з владної дiяльностi держави в особi повноважних органiв, щодо утворення i використання нею фондiв коштiв.
Отже, предмет фінансового права складають суспільні відносини, що виникають в процесі діяльності держави та місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць) щодо планомірного утворення (формування), розподілу й використання грошових фондів (фінансових ресурсів) з метою реалізації завдань держави.
Однак при виділенні галузі права необхідно брати до уваги не тільки предмет правового регулювання, оскільки це призведе до виділення численної кількості галузей права, а й особливий галузевий режим правового регулювання. Якщо предмет регулювання – матеріальна ознака розмежування правових норм на галузі права, то особливий юридичний режим – це юридична ознака кожної галузі права. І якщо підходити з практичних міркувань до поняття галузі права, то особливий юридичний режим має найсуттєвіше значення. До елементів такого режиму С.С. Алексєєв відносить метод правового регулювання, особливі юридичні засоби правового регулювання, принципи правового регулювання і наявність самостійної галузі законодавства.
Отже, іншою ознакою вiдмежування однiєї галузi вiд iншої, є метод правового регулювання, тобто сукупнiсть засобiв впливу на учасникiв фiнансово-правових вiдносин, якi характеризуються юридичними фактами, із якими пов'язуються виникнення фiнансових правовiдносин, правовим статусом їх суб'єктiв та розподiлом прав i обов'язкiв мiж ними, видами санкцiй за порушення приписiв держави i порядком їх, застосування. Iнакше, кажучи, пiд методом фiнансово-правового регулювання розуміється органiчна система прийомiв i способiв безперервного правового впливу на поведiнку учасникiв фiнансових вiдносин, на характер взаємозв'язкiв мiж ними. Саме поняття предмета й методу правового регулювання дають характеристику будь-якої галузі права, включаючи й фінансове.
Основним методом фiнансово-правового регулювання є метод владних приписiв. За своєю структурою це органiчно цiлiсна система безперервного впливу на учасникiв фiнансових правовiдносин із метою реалiзацiї ними своїх функцiй. Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов'язане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх суб'єктів, розподіл прав і обов'язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми й порядок їх застосування. Цей метод притаманний адмiнiстративному праву. Але на вiдмiну вiд адмiнiстративних правовiдносин учасники фiнансово-правових відносин взагалі позбавленi права оперативної самостiйностi. Їх права i обов'язки точно визначенi законодавством, а санкцiї фiнансово-правових норм завжди мають каральний характер. Для фiнансового права властива нерiвнiсть сторiн, але це не виключає можливостi оскаржити дiї органу, надiленого владними повноваженнями, одержати вiдстрочку або розстрочку платежу. Однак подання прохання про вiдстрочку, розстрочку чи подання скарги не призупиняє стягнення аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це органом вiдповiдного рiшення відносно прохання, за винятком окремих випадків.
Метод фінансово-правового регулювання, припускаючи нерівність суб’єктів і забезпечуючи надзвичайне становище і роль держави, виявляється у владних розпорядженнях, наказах одним суб’єктам з боку інших, що представляють державу та органи місцевого самоврядування. Владність як зміст методу фінансово-правового регулювання має особливості, які і реалізуються в імперативних розпорядженнях у галузі фінансової діяльності:
- перевага у фінансово-правовому регулюванні позитивних зобов’язань. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов’язує суб’єктів до їх виконання, причому нерідко в однозначній формі;
- метод владних розпоряджень виступає як імперативний, коли суб’єкти фінансового права виконують обов’язок відповідно до норм законів і підзаконних актів (права є похідними від обов’язків);
- регулює підстави виникнення правовідносин, виходячи з того, що за наявності певного юридичного факту суб’єкт права зобов’язаний вступити у це відношення і виходити з розпорядження закону, а не власної волі;
- даний метод характеризується юридичною нерівністю суб’єктів, коли одні з них володіють однобічними юридично-владними повноваженнями щодо інших суб’єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень стосовно керуючих суб’єктів. На цьому базується основа правосуб’єктності, коли у керуючих суб’єктів вона складається переважно з прав, а у зобов’язаних – в основному з обов’язків і похідних від них прав.
Специфiка методу владних приписiв проявляється у самому змiстi конкретних правовiдносин, в колi органiв, уповноважених державою на владнi дiї. За своїм змiстом цi приписи стосуються порядку i розмiрiв стягнення податкiв, платежiв i внескiв до бюджету, позабюджетних фондiв; напрямкiв використання державних коштiв; порядку i розмiрiв їх використання i т.д. Вiн сприяє планомiрному наповненню державного бюджету, цiльовому розподiлу i використанню державних фiнансових ресурсiв у вiдповiдностi із визначеними державою пріоритетами, розробленими програмами i планами.
Метод владних приписiв реалiзується i пiд час формування державою своїх ресурсiв за рахунок платежiв добровiльного характеру: державних позик, лотерей тощо. Держава встановлює умови проведення державної внутрiшньої позики, проведення лотерей, якi не можуть бути змiненi за угодою сторiн i є обов'язковими для суб'єктiв, що вступили у цi вiдносини.
Відмінності основного методу регулювання фінансових правовідносин яскраво проявляються і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб'єктам фінансових відносин. В силу встановленого розподілу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами. Учасники фінансових відносин, яким ці органи адресують свої розпорядження, в переважній більшості випадків перебувають у взаємозв'язку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяльності. Проте це не виключає правового регулювання фінансових відносин методом владних приписів і по вертикалі. В цілому для фінансово-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписів саме у функціональних взаємовідносинах з органами спеціального управління фінансами держави.
Крiм методу владних приписiв, у фiнансово-правовому регулюванні застосовуються й iншi методи, а саме: метод субординацiї, метод погодження, метод рекомендацiй. Вони набувають все бiльшого застосування, що обумовлено ускладненням суспiльних взаємозв'язкiв, зростанням рiвня самостiйностi суб'єктiв фiнансових вiдносин. Але найчастiше цi методи застосовуються не самостiйно, а в тому чи iншому поєднанi з основним методом фiнансово-правового регулювання - методом владних приписiв і доповнюють його.
Метод субординації формує централізоване, імперативне регулювання, яке зверху до низу здійснюється на владно-імперативних засадах. Статус суб'єктів, їхнє становище в правовідносинах насамперед характеризується субординацією або підпорядкованістю.
Наступним елементом галузевого режиму регулювання є наявність окремої галузі законодавства, про яку мова буде йти у окремому розділі. До елементів цього режиму відносяться також і принципи фінансового права. У загальній теорії права з незначними відмінностями однозначно трактується поняття принципів права. Ними є керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку, принципи права виражають закономірності права, а з іншого – являють собою найбільш загальні норми, що діють в усій сфері правового регулювання і розповсюджуються на усіх суб’єктів. Принципи права визначають напрями вдосконалення правових норм, виступаючи в якості керівних ідей для законодавця. Завдяки принципам, правова система адаптується до найважливіших інтересів і потреб людини і суспільства, стає сумісною з ними. Поділ правових принципів на загальноправові, міжгалузеві та галузеві, їх взаємопроникнення та взаємозв’язок виступає предметом нормативно-правового закріплення.
Наступним елементом юридичного режиму визначають особливі юридичні засоби регулювання, які стосуються способів виникнення прав і обов’язків, засобів юридичного впливу, способів захисту прав, процедурно-процесуальних форм тощо. Фінансове право використовує сукупність таких юридичних засобів.
В юридичній літературі існують різні визначення поняття фінансового права як галузі права.
Фінансове право - це самостiйна галузь публiчного права, що регулює суспiльнi вiдносини у сферi мобiлiзацiї, розподiлу i використання централiзованих i децентралiзованих фiнансових ресурсiв держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань i функцiй.'
В деякій мірі інший підхід до визначення фінансового права як галузі права спостерігається у Н.І. Хімічевої, яка розширює це визначення, включаючи і місцеві фінанси. Фінансове право – це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі створення, розподілу і використання грошових фондів (фінансових ресурсів) держави і органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх, завдань.
Можна також визначити фiнансове право як систему або сукупнiсть правових норм, що регулюють фiнансове господарство держави.
5. МIСЦЕ ФІНАНСОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ
Загальновизнаним є те, що право є особливою формою соціального регулювання, що має певне цільове спрямування. Однією з основних цілей права є сприяння досягненню діалектичної взаємодії об’єктивно обумовлених соціальних інтересів (як приватних, так і публічних) у процесі їх реалізації у будь-якій формі соціальної взаємодії. Такою формою соціальної взаємодії може виступати держава, тобто йдеться про існування державно-організованого суспільства. Правові норми в свою чергу, є засобами реалізації соціальних цілей.
Право слід розглядати як систему, тобто як багатогранне правове явище, що складається з неоднакових за своїм змістом та обсягом структурних елементів. Саме такі структурні елементи, починаючи з норм права, які, в свою чергу, утворюють інститути та галузі права, і створюють систему права як цілісне явище. Поділ системи на окремі складові структурні елементи пояснюється значним різномаїттям суспільних відносин, які вона відображає і регулює.
Система українського права складається з галузей, кожна з яких розповсюджується на особливий вид суспільних відносин, які потребують відповідного правового регулювання. Рух грошових коштів регулюється комплексом правових галузей, що входять у систему права. Кожна галузь права визначає свій аспект, відмежовуючи групу однорідних правових відносин, до яких застосовується специфічний галузевий метод регулювання. Як вірно зазначає М.П. Кучерявенко, фінансове право, беручи участь у цьому згідно зв своїм предметом і методом, не виключає формування стійких зв’язків з іншими галузями права, що стосуються у тому чи іншому сенсі публічних грошових фондів. Явище, яке вимагає всебічного правового регулювання, припискає сполучення двох суперечливих процесів. З обного боку, необхідно розкласти його на складові, що повинні бути у сфері уваги окремих галузей права, які регулюють певні відносини своїми специфічними методами. З іншого – важливо спів ставити, з’єднати окремі режими правового регулювання у єдиний процес, визначити і узгодити межі стику окремих галузей права.
В юридичній літературі висловлювалися сумніви щодо самостійності фінансового права як галузі в системі права. Наприклад, стверджувалося, що воно є складовою частиною державного та адміністративного права, або тільки адміністративного. В дискусіях з цього приводу було спростовано зазначені твердження. Головним аргументом, що підтверджує галузеву належність фінансового права, стало обґрунтування наявності у фінансового права специфіки в предметі й методі правового регулювання, що потрібно для виділення сукупності юридичних норм у галузь права. Слід зазначити, що фінансове право як самостійна галузь права існувало ще у дореволюційній Росії, але і тоді це питання також дискутувалося в юридичній літературі.
Питання щодо фінансового права як самостійної галузі права були дискусійними і за радянських часів. Вважається, що це питання було остаточно вирішено наприкінці 60-років – початку 70-років після тривалих дискусій. Так, ще на початку 50-х років Р.О. Халфіна зазначала, що фінансове право виділилося з конституційного та адміністративного права і є самостійною галуззю права. Точку зору щодо самостійності галузі фінансового права поділяють і інші вчені: Л.К. Воронова, М.А. Гуревич, Н.І. Хімічева та інші.
Розмаїття якісно відмінних між собою видів суспільних відносин є об'єктивною основою існування розмаїття видів правовідносин. Правові норми, врегульовуючи ці відносини і доповнювані відповідними методами правового регулювання, створюють систему галузей права. Ці галузі, що є крупними самостійними блоками правової системи в цілому, тісно взаємодіють між собою та взаємодоповнюють одна одну. Останнє зумовлено тим, що якісно відмінні між собою види суспільних відносин перебувають у діалектичній єдності, їх співвідношення між собою і межі з часом змінюються. Звідси і з'являється іноді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би розмивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх галузей права. З огляду на все це, в силу цілої низки обставин найбільш проблемним є фінансове право.
Якiснi вiдмiнностi та специфiка предмету фiнансового права, своєрiднiсть його методiв бiльше i повнiше виявляються при їх спiвставленнi i вiдмежуваннi вiд предметiв i методiв iнших галузей права, тобто при визначеннi мiсця фiнансового права в системi права. При цьому, слiд мати на увазi те, що фiнансово-правовi iнститути безпосередньо пов'язанi із дiяльнiстю держави по створенню, розподiлу i використанню централiзованих i децентралiзованих грошових фондiв.
Фінансове право має свій предмет правового регулювання, який не властивий іншим галузям права, а саме: суспільні фінансові відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави та її адміністративно-територіальних утворень. Ці відносини відрізняються специфікою змісту й цілеспрямованості, формами прояву. Для відносин, які входять до предмета цієї галузі права, властивим є наявність зв'язку з функціями зі створення, розподілу та використанню державних та місцевих грошових фондів, а також контроль за цими процесами. Такий зміст предмету фінансового права зумовлює й особливості його методів регулювання, тобто прийомів, способів, засобів юридичного впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв'язків між ними.
У зв'язку з тим, що фінансове право розповсюджується на одну з областей діяльності держави, воно тісно стикається з конституційним та адміністративним правом, які охоплюють своїм впливом організацію та діяльність держави в цілому. Конституційне право закріплює основи організації й діяльності представницьких та виконавчих органів влади. Адміністративне право регулює суспільні відносини у сфері державного управління, здійснюваного органами виконавчої влади. Норми фінансового права регулюють ці обидва види державної діяльності, оскільки фінансова діяльність здійснюється цими органами.
Конституцiйне право регулює основнi питання соцiально-економiчної системи i полiтичної органiзацiї суспiльства, принципи дiяльностi держави i її органiв у всiх галузях, у тому числі, i у галузi фiнансiв. Форма державного устрою, розподiл у державi влади, участь народу в управлiннi державою, спiввiдношення державної влади i мiсцевого самоврядування - усе це впливає на форми фiнансової дiяльностi. Норми фiнансового права конкретизують положення конституційно-правових норм i забезпечують формування i витрачання державних централiзованих i децентралiзованих фондiв коштiв.
Конституцiйне право мiстить також норми, що мають пряме вiдношення до фiнансового права. До них вiдносяться норми, що закрiплюють основи органiзацiї фiнансової дiяльностi держави (ст.85,92 Конституцiї України).
Вважається, що конституційне право є системоутворюючою галуззю права, правові норми якого визначають коло первинних суб’єктів права та їх правовий статус. Це обумовлено тим, що ще до того, як суспільні відносини отримають здатність відчувати правовий вплив, необхідно взагалі окреслити коло можливих суб’єктів права і визначити їх правове положення. Зазначену функцію і виконують норми конституційного права.
Дiяльнiсть по формуванню, розподiлу i використанню фiнансових ресурсiв держави є за своїм характером управлiнською, а тому фiнансове право пов'язане iз адмiнiстративним. Адмiнiстративне право визначає основнi принципи державного управлiння, повноваження органiв виконавчої влади на видання управлiнських актiв, в тому числi i органiв спецiального управлiння фiнансами держави, закрiплює структуру цих органiв, органiзацiйнi форми їх дiяльностi, порядок призначення i звiльнення посадових осiб, закрiплює їх права i обов'язки. Спираючись на норми i принципи адмiнiстративного права, фiнансове право регулює тi вiдносини, якi безпосередньо пов'язанi із виконанням цими органами функцiй по збиранню, розподiлу i використанню фiнансових ресурсiв держави, контролю за їх цiльовим витрачанням. Тобто фiнансове право регулює вiдносини, що виникають iз фiнансової дiяльностi держави. Для iснування держави, виконання нею своїх завдань i функцiй, в тому числi i адмiнiстративних, їй необхiднi певнi суми грошових коштiв. Фiнансове право регулює їх акумуляцiю i використання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.
Адміністративне право є методоутворюючою галуззю права, метод правового регулювання якої застосовується рядом предметних галузей права, в тому числі й фінансовим правом.
Фiнансове право має зв'язок i із цивiльним правом, оскiльки до предмета цивільного права серед багатьох майнових відносин входять і грошовi вiдносини. Крім того, деякі органи державного управління спеціальної компетенції, водночас є господарськими організаціями, наприклад, Національний банк України, водночас є господарською організацією – юридичною особою, що діє на комерційних засадах. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями й громадянами, із другого, виникають відносини на підставі договорів. Для таких відносин характерною ознакою є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного суб'єкта до іншого, і тому до предмета фінансово-правового регулювання вони не входять. Норми фінансового права в даному випадку встановлюють порядок мобілізації грошових коштів в розпорядження держави державними органами, зокрема, фінансово-кредитними, джерела фінансово-кредитних ресурсів, порядок планування процесу утворення й розподілу створюваних ними грошових коштів, способи проведення контролю за фінансовою діяльністю організацій тощо. У всіх цих випадках ці органи наділені владними повноваженнями, які необхідні для виконання їхніх функцій.
Фінансове право пов'язане і з іншими галузями права Однак із розглянутими вище галузями йогозв'язок є найбільш тісним. Воно межує з трудовим правом i правом соцiального забезпечення, в частині що стосується регулювання вiдносин із приводу утворення i витрачання Пенсiйного фонду та соцiальних фондiв. За порушення норм фiнансового законодавства передбачено адмiнiстративну та кримiнальну вiдповiдальнiсть. Порядок провадження у кримiнальних справах регулюється нормами кримiнально-процесуального права.
ВОРОНОВА Л. К.
6. . Джерела фінансового права. Фінансове законодавство
Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Є кілька підходів до розгляду джерела права:
— соціально-економічний — визначає сукупність соціально-економічних чинників, що регулюють об’єктивні закони;
— державно-політичний - характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;
— юридичний - специфічний механізм реалізації, що передбачає волю держави в конкретних нормах права.
Джерело фінансового права: установлює певні правила поведінки, що усувають її індивідуалізацію стосовно окремого суб’єкта; має бути видане компетентним органом (здебільшого органом державної влади); є чітко відповідати матеріальній і процесуальній стороні функціонування.
Отже, джерелом фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.
Розрізняють такі джерела фінансового права:
І. За владно-територіальними ознаками (це стосується переважних видів нормативних актів):
1) загальнодержавні нормативні акти;
2) республіканські (Автономна Республіка Крим);
3) місцеві.
П. За характером правових норм:
1) нормативні - акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;
2) ненормативні - акти, що не містять правових норм загального характеру.
III. За особливостями правового регулювання і характером установлення:
1. Звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку, на який зроблено посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, межі компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.
2. Прецеденту який широко використовують у державах англосаксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Правозастосовчий орган при цьому фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм сформувалися у процесі судових слухань у податкових справах. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суці ускладнювався посиланнями на п’яте виправлення Конституції США, яке надавало право відмовитися від давання показань, бо це могло призвести до "самозвинувачення". Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним використовувати п’яте виправлення до Конституції у випадку розгляду справ з податкових правопорушень.
Подібні ситуації зумовлюють також потребу систематизувати найважливіші судові рішення. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди й податковий суд США1.
3. Міжнародні договори (конвенції, угоди), які набувають важливого значення при врегулюванні питань подвійного оподаткування та інших. Застосування їх не завжди є однозначним, оскільки вони мають різну юридичну чинність. Якщо в Україні міжнародні договори мають переваги перед законами, що прийняті Верховною Радою, то в США рівнозначні законам і включаються в систему законодавства нарівні із законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.
4. Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де, будучи одним із важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.
5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового права. Інші джерела іноді розглядають як похідні від нормативного акта.
Норми фінансового права насамперед містяться в актах представницьких і виконавчих органів та органів місцевого самоврядування. Саме вони і є джерелами фінансового права. Отже, джерела фінансового права - це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми.
Система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов’язані та взаємозумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства і дає основне уявлення про джерела фінансового права України.
Слід розмежовувати систему фінансового права і систему фінансового законодавства. Якщо перша є сукупністю відносин, що регулюються фінансовим правом, то друга — зовнішнім вираженням фінансових правовідносин, своєрідним усвідомленням їх суспільством на певному етапі, закріпленим за допомогою наявних у ньому нормативних важелів. Системи фінансового права і законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту й форми.
Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність. Основу фінансового законодавства становлять тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (здебільшого прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 - початку 1993 p.).
Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безсумнівно, є закони. Проте їх використання має певні особливості. По-перше, варто говорити не про окремі чинні фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко вираженими нормами посилань). Наприклад, дія деяких статей Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" можлива тільки після введення інших нормативних актів (Закону України "Про страхування").
По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів - інструкцій, роз’яснень. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України "Про оподаткування доходів підприємств" від 26 грудня 1992 р. передбачав особливий підзаконний акт, прийнятий у вересні 1993 p., що регулював склад витрат, віднесених на собівартість. У США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосування поземельного податку в припливно-відпливних зонах, на водно-болотистих угіддях. Проте до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли повністю використовувати механізм цього нормативного акта.
Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, що визначаються чи установлюються винятково законами України як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України, законами України повинні регламентуватися найбільш важливі суспільні і державні інститути (права, свободи та обов’язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади тощо).
Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відносини регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільш соціально важлива частина відносин визначається тільки законами, інші - законами, постановами Верховної Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
Термін "законодавство " використовують здебільшого як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами визначених галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст. 9,19,118). У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин термін "законодавство" вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, - як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а іноді - і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відповідно до ст 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дає Верховна Рада України.
Отже, термін "законодавство" охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази
Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України, та законами України.
Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, тими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і нормативними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і є системою цих нормативних актів. Основи фінансових відносин, компетенція державних органів регулюються конституціями країн.
Законодавчими актами, що становлять основу фінансового законодавства, с такі:
1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування і х ін.). Іноді приймаються спеціальні конституційні й органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 p.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням1.
2. Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової системи. Здебільшого це фундаментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не розроблені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, закону про фінанси.
3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики. У цих актах не деталізуються конкретні поняття. До них належать переважно бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні питання, а також основні закони загального характеру (Закон "Про державну податкову службу в Україні", Закон України "Про систему оподаткування" та ін.).
4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. Такими є, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.