Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 9. Психологія судових дій
План.
Найбільш поширеною процесуальною дією під час судового слідства є допит. Допит у суді — це складний процес спілкування між особами, які беруть у ньому участь. Таке спілкування здійснюється гласно, відкрито. У психологічному плані допит є інформаційно-психологічним спілкуванням осіб — це процес обміну інформацією, процес взаємодії, взаємосприйняття учасників.
Допит у суді має певні особливості. Як такі можуть бути названі:
1) розширене коло учасників судового допиту;
2) ускладнений інформаційний обмін між учасниками допиту;
3) особлива роль судді як регулятора інформаційного обміну;
4) повторюваність показань, що повідомляються (повторне відтворення);
5) змагальний характер судового допиту;
6) складність рефлексивного управління учасниками судового допиту;
7) гласність, відкритість; допит веде не одна особа, а декілька учасників процесу;
8) ті, що допитують, як правило, попередньо ознайомилися з раніше даними на досудовому слідстві показаннями.
Допит у суді складається з двох основних частин:
1) вільної розповіді допитуваного;
2) відповідей допитуваного на запитання судді (судді), обвинувача, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, захисника, підсудного. Такий порядок є оптимальним, оскільки вільна розповідь сприяє повному відтворенню обставин, дає змогу послідовно викладати певні відомості. Коли допитуваний не може вільно повідомити про обставини справи, допит проходить лише у формі постановки запитань.
Під час судового допиту постановки навідних (таких, що містять елементи сугестії) запитань є неприпустимим. Такі запитання повинні бути усунуті суддею. Усуваються також запитання, що не стосуються справи; ті, що викривають свідка або потерпілого в учиненні злочину та їх компрометують; ті, що стосуються інтимного боку життя допитуваного (якщо це безпосередньо не стосується з’ясування обставин злочину).
Запитання допитуваному мають бути короткими і конкретними. Завдання судді — аналізувати всі запитання учасників судового розгляду, виявляти та усувати певні типи запитань (заборонені запитання). У цьому виявляється регулятивна функція судді у тактиці судового допиту. Саме суддя виступає регулятором інформаційної взаємодії учасників процесу.
Під час допиту підсудного, свідка, потерпілого учасниками судового розгляду судді мають право ставити їм запитання лише для уточнення і доповнення відповідей (ст. ст. 300, 303, 308 КПК України). Такі умови постановки допитуваним запитань суддями спрямовані на охорону процесуальних прав допитуваних, яких у цьому разі є декілька, і переслідують вони різні цілі.
Складним видом судового допиту є перехресний допит, який невідомий досудовому слідству. Перехресний допит — це специфічний вид судового допиту.
У судовому засіданні правом ставити запитання допитуваним наділені судді, прокурор, захисники, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудний і потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожен учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з’ясування чи доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб. Кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці (ст. 304 КПК України).
Перехресному допиту можуть бути піддані всі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі, а також експерти), що допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних і тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію.
Слід зазначити, що перехресному допиту притаманні деякі негативні риси:
1) спостерігається різне процесуальне становище учасників судового розгляду, існує складне переплетення інтересів, відбувається різна оцінка доказів;
2) зростає небезпечність добросовісної помилки допитуваного (фантастичні нашарування, сугестивні впливи, конформність та ін.);
3) учасники допиту ставлять заборонені запитання допитуваному (навідні, провокуючі), які суду важко миттєво вичленувати в процесі спілкування;
4) здійснюється постановка однотипних запитань, повторюються однакові запитання декілька разів;
5) особи, що допитують, застосовують різну тактику (переслідування різних цілей, прагнення до протилежних результатів).
Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства можливе проведення такого виду допиту, як допит експерта у суді. Згідно із ст. 311 КПК України після оголошення висновку експертові можуть задаватися питання для роз’яснення і доповнення його висновку. Питання експертові спочатку задає прокурор, потім потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі. Здається, що таке становище принижує роль експерта як процесуальної фігури. Експерт подає розгорнутий висновок. Однак у деяких випадках чомусь виникає необхідність у постановці йому запитань і вимог до давання показань в усній формі. З психологічного погляду може йтися про те, що у процесі демонструється «головний винуватець» майбутнього обвинувального вироку.
В юридичній літературі достатня увага приділяється проблемам забезпечення безпеки суб’єктів кримінального процесу. Серед пропонованих заходів безпеки у певних випадках є і дискусійні або такі, що викликають заперечення. Так, неправомірною видається пропозиція про використання як заходу забезпечення безпеки проведення допиту свідків і потерпілих за відсутності підсудних. Такий підхід при всій його «простоті» та «ефективності» повертає вітчизняне кримінальне судочинство до практики «заочного правосуддя». Захист інтересів одних учасників процесу не повинен здійснюватися шляхом порушення законних прав і інтересів інших його учасників, у цьому разі підсудних (В. Трухачев).
З обережністю слід підходити і до пропозицій про внесення змін до кримінально-процесуального законодавства з питань «угод із правосудцям», «судових компромісів». У цих випадках йдеться про «модернізацію» судового слідства, можливість «домовитися» з підсудним. Треба зазначити, що спрощення психологічних спілкувань не веде до досягнення істини. Така процедура може межувати зі свавіллям, порушенням демократичних принципів кримінального судочинства, притягненням до кримінальної відповідальності невинуватих осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 304 КПК України кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці. Однак процесуальний порядок очної ставки у суді фактично не регламентовано.
Психологічна сутність очної ставки в суді полягає у тому, що тут наявний поперемінний допит (спілкування) раніше допитаних осіб з метою усунення істотних суперечностей в їхніх показаннях під час судового засідання. Істотні суперечності усуваються в присутності багатьох осіб, у ході відкритого судового засідання.
Є відмінності між очною ставкою в суді і очною ставкою на досудовому слідстві. Так, кількість учасників на досудовому слідстві — дві особи. У суді очна ставка може проводитися і між більшою кількістю учасників (раніше допитаних осіб).
Спілкування під час очної ставки в суді має складний характер. Це пов’язано з особливостями змагального процесу, різними інтересами обвинувачення і захисту. Ускладнюється також інформаційний обмін між особами, які спілкуються, суду (судді) стає важче виконувати регулюючу функцію у процесі одержання інформації, підвищується ступінь тактичного ризику, загострюються конфліктні стосунки. Все це вимагає певних психологічних правил проведення очної ставки в суді, упорядкування спілкування з метою усунення суперечностей.
В юридичній літературі містяться пропозиції щодо проведення «кругових» і «комбінованих» очних ставок. Кругова очна ставка передбачає таке спілкування, коли з тієї самої обставини послідовно ставиться запитання декільком особам. Така очна ставка здійснюється нібито за колом. Позитивним у цьому є те, що виникає певна послідовність дій. Причому важливим у психологічному аспекті є визначення черговості допитуваних.
У деяких випадках доцільним є провадження комбінованої очної ставки, коли в судовому засіданні проводиться декілька очних ставок одна за другою (декілька парних очних ставок). У цьому разі психологічні відносини ускладнюються. Суду потрібна відповідна попередня підготовка (планування судової діяльності).
Необхідність проведення очної ставки в суді може виникати у разі зміни показань тих чи інших осіб, повідомлення інформації, що відрізняється від тієї, яка була надана на досудовому слідстві. Слід завжди визначати доцільність проведення очної ставки, пам’ятати, що існують також інші способи усунення суперечностей. Наявність суперечностей у показаннях, раніше даних тими чи іншими особами, передбачає існування конфліктних стосунків (деякі особи можуть умисно повідомляти неправдиві відомості). Очна ставка таких осіб може не тільки зашкодити усуненню істотних суперечностей, а й загострювати конфліктну ситуацію. Суд уже має різні докази у справі. Він повинен перевіряти наявні, а не збирати нові докази. Існування ж взаємовиключних показань» свідчить про те, що вони можуть суперечити й іншим даним.
Очна ставка у суді — це емоційне спілкування. Під час очної ставки здійснюється взаємодія осіб, які беруть у ній участь. Тут важливу роль відіграють не тільки вербальне повідомлення відповідей на поставлені запитання, а й манери поведінки, інтонація, жести, міміка та ін. Треба погодитися з О. Ратіновим у тому, що очна ставка належить до найбільш гострих критичних ситуацій, в яких яскраво виявляються почуття і переживання людей, тому емоційна атмосфера при її проведенні набуває винятково важливого значення.
Кримінально-процесуальний закон називає такі види судового огляду:- огляд речових доказів;
- огляд документів;
- огляд місця події.
Причому огляд речових доказів і огляд документів — це судові дії, які трапляються часто. Значно рідше проводиться огляд місця події. Таке , становище пов’язане з об’єктивними обставинами.
У ст. 315 КПК України зазначено, що суд, визнавши необхідним оглянути місце події, проводить огляд з участю прокурора, підсудного, його захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, а коли цього вимагають обставини справи, — то й з участю свідків і експертів.
Судовий огляд місця події характеризується такими ознаками:
1) проводиться через значний проміжок часу після вчинення злочину;
2),виконує перевірочну функцію;
3) в його проведенні бере участь розширений склад учасників (увесь склад суду).
Психологічна сутність огляду місця події полягає в безпосередньому сприйнятті складом суду результатів події злочину. Таке сприйняття дає змогу уявити характер і обсяг змін, викликаних злочином; зіставити показання підсудного, потерпілого і свідків; усунути суперечності, пов’язані з обстановкою злочину.
Психологія судового огляду місця події полягає у специфічному моделюванні події злочину. В цьому разі фактично наявна «потрійна» розумова модель:
а) розумова модель досудового слідства, матеріалізована у протоколі огляду місця події (слідчої дії), обвинувальному висновку та ін.;
б) розумова модель, створена суддею у процесі судового слідства (за результатами різних судових дій);
в) розумова модель, що формується після прибуття складу суду на місце події.
Виїзд суду для проведення огляду місця події є складовою судового слідства. Тому кримінально-процесуальний закон установлює, що, прибувши на місце огляду, головуючий оголошує судове засідання продовженим, і суд приступає до огляду. При цьому підсудному, свідкам, потерпілому та експертам можуть бути поставлені у зв’язку з оглядом запитання (ст. 315 КПК України). Йдеться про те, що суд одержує інформацію не тільки від речових джерел, а й від людей у процесі взаємодії. Причому запитання підсудному, потерпілому, свідкам, експерту можуть бути поставлені протягом всього огляду.
Важливою судовою дією є огляд речових доказів. Сутність цієї дії полягає в тому, що речові докази повинні бути оглянуті судом і пред’явлені учасникам судового розгляду, а коли це необхідно, — свідкам і експертам (ст. 313 КПК України). З психологічного погляду учасники судового огляду повинні безпосередньо сприйняти певні докази, їх зовнішній вигляд, індивідуальні особливості, специфіку застосування тощо. У цьому разі ті чи інші особи можуть звертати увагу суду на особливості, що мають значення для справи. Іншими словами, в процесі огляду речових доказів здійснюється пізнавальна діяльність.