Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ ІІ. Небезпеки, що призводять до надзвичайних ситуацій, та заходи зниження їх наслідків
Лекція
Тема 2.3: «Соціально – політичні небезпеки, їхні види та
характеристики»
План лекції:
характеру.
4. Комбіновані небезпеки.
Контрольні питання:
Список літератури:
Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Існує досить багато визначень конфліктів. Так, у політологічних словниках найпоширенішим є таке трактування конфлікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.
Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.
Конфлікти:
Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це соціальний конфлікт.
Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.
Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть виступати:
1) окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури;
2) об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.
Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлікту — міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).
Існує дві форми перебігу конфліктів:
На попередній лекції ми розглянули природні та техногенні небезпеки, які суттєво впливають на життєдіяльність. Але людина живе не тільки у світі природи та техніки, вона – соціальна істота, живе в оточенні собі подібних. Не завжди позитивні взаємовідносини людини з соціумом приводять до виникнення конфліктних ситуацій. Людина може відчувати незадоволеність собою, життєві невдачі травмують її психіку.
Соціальні небезпеки виявляються у виникненні стресів, нервових зривів, психічних розладів, серцево-судинних та кишково-шлункових захворювань, що відбуваються в результаті життєвих невдач, незадоволеності собою, виробничих, сімейних чи побутових конфліктів і інше, тобто стосується життєдіяльності людини як соціальної істоти. До соціальних небезпек відносяться нервові та серцево-судинні захворювання, що виникають під впливом соціальних факторів, наркоманія, алкоголізм, вживання тютюну. Проблема суїциду (самогубства) також має глибокі соціально-психологічні та соціально-економічні коріння.
Наркотики – це речовини, які призводять до стану заціпеніння, отупіння, запаморочення. Поняття «наркотик» сьогодні охоплює широке коло речовин (гашиш, анаша, маріхуана, важкий наркотик - героїн та інші) і рослин (опійний мак, індійська конопля, кущі кофе, мате, кущі коки з яких виробляється кокаїн та інші), а також продуктів, які з них отримують і які чинять наркотичну дію.
У Петербурзі, наприклад, біля 50% підлітків та молодих людей вживають наркотики. За останні декілька років вживання наркотиків дуже поширилося.
Кожна наркотична речовина специфічно діє на центральну нервову систему. Тому залежно від різновиду речовини і її кількості організм людини може бути доведений до різних станів: від заціпеніння до повного наркозу, від сну до гіпнозу, від часткового знеболювання – місцевого наркозу до галюцинацій. Такі ефекти виникають у зв'язку з загальним або частковим блокуванням, пригнічуванням, гальмуванням або, навпаки, збудженням центральної нервової системи під впливом наркотичних речовин на мозковий больовий центр або на периферійні нервові закінчення. Але є речовини, які, навпаки, збуджують і стимулюють діяльність центральної нервової системи, завдаючи їй великої шкоди, поступово руйнуючи її. Людина, яка певний час вживає наркотики, стає наркоманом.
Що ж таке наркоманія?
Під наркоманією розуміють не тільки стимулювання наркотичними засобами появи збудженого чи пригніченого стану центральної нервової системи, але й звикання організму до них, бажання їх приймати і за відсутністю безпосередніх причин: болю, втоми, страху та інших станів. Головною причиною такої пристрасті є ефект ейфорії, який різною мірою притаманний усім наркотикам.
У ХІ – ХІІ ст. у Болонському університеті було розроблено 140 – 150 найменувань наркотичних засобів, які використовуються як болезаспокійливі. Отже, наркотики можуть відігравати двояку роль: бути помічниками людини, коли їх використовують як медичний препарат, і ворогом, коли свідомо чи несвідомо зловживати ними. Наркоманія виявляється в нестерпній пристрасті до наркотичних речовин, які зумовлюють ейфорію. Наркоманія характеризується появою типових змін у психіки людей і їх пристрасті до постійного вживання однієї чи декількох речовин, які мають наркотичні властивості.
Розвиваються три основні клінічні етапи вживання наркотиків:
При постійному вживанні наркотиків виникає хронічне отруєння, яке спричинює розлад функцій багатьох органів і систем організму, особливо центральної нервової системи. Тому наркоманія вважається хронічним нервово-психічним захворюванням. Вона поступово призводить до психічного розладу, пов'язаного зі звуженням кола зацікавлень, швидкої зміни настрою, зниження працездатності, погіршення пам'яті і втрати почуття відповідальності.
Ці найбільш типові наслідки наркоманії і визначають найбільшу соціальну небезпеку наркоманів. Крім того, якщо йдеться про медико-соціальні наслідки наркоманії, слід пам'ятати про високу ймовірність захворіти на СНІД, часті випадки смертельного наслідку не тільки у зв'язку з випадковим передозуванням наркотиків, але й через самогубство і нещасні випадки в стані наркотичного сп'яніння.
Алкоголізм також є великим соціальним лихом. Вживання спиртного призводить до серйозних порушень фізіологічних та психічних функцій організму людини. Порушується розумова і фізична працездатність, посилюється втома, про що свідчить запис роботи м'язів. Суб’єктивно людина може відчувати підйом сил, але об’єктивні дані свідчать про протилежне. Алкоголь знижує працездатність на 16 – 17 %, при цьому втома настає швидше, ніж звичайно. Саме тому алкоголь є частою причиною нещасних випадків, виробничого травматизму, аварій, конфліктних ситуацій. Встановлено, що після вживання алкоголю можливість нещасного випадку зростає до 80 %, а через 8 годин після моменту вживання – до 60 %. Тому працівник, схильний до зловживання спиртним – це потенційний порушник правил безпеки. Статистика свідчить, що із загального числа нещасних випадків зі смертельними наслідками, які сталися за останні 5 років на автошляхах України, приблизно 25 % виникли з вини водіїв, що знаходились у стані сп’яніння і близько 30 % – від неправильних дій нетверезих пішоходів.
При потраплянні алкоголю в організм людини, в першу чергу на нього реагує нервова система. Порушується нормальна робота клітин півкуль великого мозку, потім клітин спинного мозку та глибоких відділів головного мозку. Якими фізіологічними причинами пояснюється такий негативний вплив алкоголю на організм людини?
Першочергове ураження алкоголем клітин нервової системи пояснюється тим, що нервові тканини містять в значних кількостях ліпіди (жирові утворення), які легко розчиняють спирти. Таким чином, алкоголь особливо інтенсивно накопичується саме в нервовій системі. Потрапляючи в нервові клітини, алкоголь понижує їх працездатність. У нашому організмі немає жодного органу, на який би алкоголь не діяв негативно. Незначна кількість його всмоктується в порожнині рота, далі — в системі травлення: в шлунку — біля 20% і в кишечнику — близько 80%. Вже через 5 хвилин після вживання спиртного алкоголь виявляється в крові, а через 2 години всмоктується повністю. Алкоголь всмоктується досить швидко в кров, яка розносить його по всьому організму. Але розподіляється алкоголь в різних тканинах організму нерівномірно і, як встановлено, основна його доза потрапляє в мозок.
Близько 10% прийнятого алкоголю виділяється з організму з повітрям, сечею. Алкоголь, який всмоктався, поступово руйнується, однак деяка частина його фіксується тканинами і виводиться з організму дуже повільно протягом 2—3 тижнів. Як і інші отруйні речовини, алкоголь знешкоджується в печінці. Беручи участь у знешкодженні спирту, печінка сама зазнає його шкідливої дії. Алкоголь викликає запальну реакцію в клітинах печінки, вони зневоднюються, зморщуються, ущільнюються і гинуть. Відбувається часткова заміна цих клітин щільними сполучнотканинними рубцями. Таким чином алкогольний гепатит (запалення печінки) переходить у грізне необоротне захворювання, яке називається цирозом. Живіт збільшується через утворення водянки черевної порожнини. Розвивається загальне отруєння організму, і людина гине.
Після приймання навіть невеликих доз алкоголю знижується стійкість і інтенсивність уваги, сповільнюється її переключення; порушуються процеси мислення і пам'яті. Працівникові треба більше часу, щоб оцінити виробничу ситуацію і прийняти рішення, а це знижує його готовність до дії. Одночасно знижується гострота зору, різко збільшується час реакції і зниження працездатності. Однак найбільш небезпечним є неадекватне ставлення п'яної людини до свого стану, оскільки алкоголь загальмовує центри кори головного мозку, які контролюють дії і вчинки. Вона переоцінює свої можливості і недооцінює складність виробничої ситуації. П'яний за кермом, верстатом або іншим робочим місцем набагато небезпечніший, ніж хворий чи працівник у стані навіть вираженої втоми. Твереза людина розуміє, що її можливості обмежені, і намагається бути особливо уважною і обережною.
Людина, яка зловживає алкоголем, подразлива, емоційно нестійка, погано спить, швидко втомлюється. Різко зростає вірогідність виникнення багатьох хвороб, у тому числі захворювань печінки, виразки шлунку та інших. При систематичному вживанні спиртних напоїв у людини настає специфічне захворювання з прогресуючим перебігом – алкоголізм, при якому настає загальний розлад всього організму. Кінцевою стадією алкоголізму є деградація особистості.
Дуже небезпечним для життєдіяльності людини є й вживання тютюну.
Куріння абсолютно не сумісне зі здоровим способом життя. За даним ВООЗ передчасна смертність серед людей, що курять, на 30 % – 80 % вища порівняно з тими, хто уник цієї звички. Ця закономірність обумовлена кількістю цигарок, що викурюються щоденно та "стажем" куріння.
Статистика свідчить, що в світі щороку від хвороб, спричинених курінням, вмирає 1,5 млн. людей.
Тютюн — фактор ризику більш ніж 25 хвороб. Наведемо цифри та факти щодо куріння:
Зараз можна говорити про епідемію куріння. В Європі курить близько половини дорослого населення. Характерно, що спостерігаються дві тенденції: зниження куріння в розвинутих країнах та збільшення у відстаючих. Так, у США понад 30 мільйонів осіб кинули курити (за останні роки). Нині в США курить лише чверть дорослого населення. Водночас у відстаючих країнах за останні 25 років кількість курців збільшується, що за підрахунками спеціалістів призведе до того, що в найближчі 20—30 років щорічно від хвороб, пов'язаних з курінням, буде вмирати понад 7 мільйонів осіб.
Україна випереджає більшість країн Європи за кількістю курців. У нас курять 12 мільйонів громадян — це 40% населення працездатного віку. З них 3,6 мільйона жінок і 8,4 мільйона чоловіків. Курить кожна третя-четверта жінка репродуктивного віку (20—39 років). За даними експертів ВООЗ, ця шкідлива звичка викликає в Україні 100— 110 тисяч смертей щорічно. Дорослий курець викурює в середньому 1650 цигарок за рік.
Шкідлива дія тютюну посилюється тим, що в результаті його сухої перегонки (куріння) утворюється ціла низка отруйних речовин: нікотин, синильна кислота, сірководень, аміак, оксид вуглецю, дьоготь та інші. Нині відомо більше 4200 речовин, що входять до складу тютюнового диму. Багато з них є канцерогенними (від латинського слова "канцер" – рак) і сприяють утворенню злоякісних пухлин. Серед вчених домінує думка про те, що найбільш канцерогенну дію чинять оксид миш'яку та радіоактивний полоній-210, які виявлені в тютюновому димі.
Встановлено також, що в легені запеклого курця протягом року потрапляє майже кілограм тютюнового дьогтю. Це призводить до виключення з процесу дихання 1 % легеневої тканини. Нікотин негативно впливає на нервову, дихальну, серцево-судину системи та систему травлення. Імовірність захворіти раком легенів, бронхітом, стенокардією, гастритом, виразкою шлунку значно вища у людей, що палять. Статистика засвідчує, що рак легенів в людей, які курять зустрічається у 30 разів частіше. Слід пам'ятати, що особливої шкоди завдає куріння жінкам та підліткам.
Найбільш серйозного негативного впливу зазнає сама людина, що курить, однак значної шкоди завдає і пасивне куріння, коли людина, що не курить, змушена вдихати повітря, отруєне тютюновим димом. Так, якщо в приміщенні площею 35 м2 викурено три цигарки, то так званий "індекс свіжості" повітря зменшиться на 68 %. У пасивного курця, що знаходиться у такому приміщені, тютюновий дим викликає забруднення дихання, подразнення слизової оболонки очей, головний біль, запаморочення, нудоту, втрату апетиту. Враховуючи значну шкідливість пасивного куріння, в деяких країнах накладено заборону на куріння в громадських місцях, а в поїздах практикують поділ вагонів для тих, хто курить, і тих, хто не курить. Навіть при прийомі на роботу, як правило, перевага надається працівникам, що не курять.
Заборона тютюнової реклами та активна робота по боротьбі з курінням дали позитивні результати. В деяких країнах курити стало "не модно" і кількість людей, які курять, значно зменшилась. Зокрема, у США за останні 15 років кількість людей, які курять, зменшилась з 55 % до 32 %.
Фізична і психічна залежність від нікотину розвивається значно швидше, ніж від алкоголю. Але на відмінку від алкоголізму та наркоманії, нікотиноманія не призводить до деградації особистості. Якраз це робить куріння цигарок одним з найбільш поширених негативних факторів, який руйнівно впливає на здоров'я людини. Абсолютно неприпустимо курити вагітним жінкам. Тютюнові отрути не затримуються плацентою, а вільно проникають у кров плоду. Нікотин звужує судини, тому плід одержує менше поживних речовин і кисню, ніж потрібно. Медицина також застерігає: у жінок, які курять, недоношені та мертві діти народжуються в 2—3 рази частіше, ніж у тих, що не курять, а новонароджені діти здебільшого мають масу тіла на 100—200 г меншу від маси тіла новонароджених, матері яких не курять.
В останні роки одну з найважливіших і складніших соціальних небезпек поряд із проблемами наркоманії та алкоголізму становить різке збільшення кількості самогубств. Так, за період 1991 – 1998 років в Україні 108 тис. чол. покінчили життя самогубством.
Одна з основних причин суїциду – високий рівень безробіття, стан психологічного здоров'я, алкогольна та наркотична залежність. Чимало молодих людей з страхом дивляться у своє майбутнє і вважають: навколишнє середовище – забруднене, суспільство – морально здрібніле, перспектив для нормального життя – жодних. "Рятівним" кроком для них може стати суїцид.
Згідно з "Медичною енциклопедією" більшість самогубств – це наслідок психічної недуги. Спрощено можна представити таку схему причинно-наслідкових зв’язків суїциду: невдоволення життям – відчай – депресія – порушення психічного здоров’я –самогубство. Звісно, що у житті все багато складніше.
Психологи поділяють самогубства на такі чотири основні категорії:
Фаталістичне самогубство. Воно, як правило, викликане надміру суворим контролем суспільства над особою, що значно обмежує її свободу. Жертва живе ніби із зав'язаними очима, не бачить перед собою світлого майбутнього. Доля людини як би передбачена, вона нічого не може змінити, людина не вільна у своєму виборі життєвого шляху.
Анемічне самогубство. Самогубці не спроможні раціонально дати раду труднощам. І для того, щоб вийти зі скрутного становища, вирішують покінчити розрахунки з життям. Також таке відбувається, коли звичайні відносини людини із суспільством раптово і шокуючи змінюються.
Егоїстичне самогубство. Як вважають, його корені – у відчуженості. Ті, хто стає жертвами егоїстичного самогубства, є переважно "самі по собі". Їх уже ніщо не пов'язує з довколишнім світом і не ставить у залежність від нього. Як правило, такі люди – меланхоліки, схильні до усамітнення.
Альтруїстичне самогубство. Людина тісно пов’язана з колективом і задля нього готова йти на будь-які жертви. Приклад – японські льотчики – камікадзе часів другої світової війни. Також до цієї категорії можна зарахувати тих, хто здійснив самоспалювання аби привернути увагу до якого-небудь руху чи суспільної проблеми.
Висновок:
Повна не співмірність далеких від життя і нездійснених мрій та реальної дійсності може викликати відчай і довести до самогубства. До речі, чоловіки гірше переносять поразки і стреси, а відтак – відсоток смертей внаслідок самогубства серед "сильної половини" є більшим, аніж серед жінок. Частково це пояснюється тим, що на чоловіках лежить відповідальність за матеріальний стан сім’ї. Більшість керівних посад займають чоловіки, що також пов’язано з нервовим напруженням. Жінки тверезіше мислять, усіма силами намагаються знайти вихід із складного морального лабіринту.
Значну допомогу у профілактиці суїциду, як показує досвід багатьох зарубіжних країн, надають телефони довіри та консультації психологів.
До політичних небезпек відносяться: війни, революції й інші збройні конфлікти; погіршення криміногенної обстановки. Слід зазначити, що війни, революції й інші збройні конфлікти становлять небезпеку не тільки для їх безпосередніх учасників, але і для мирних жителів, що опинились в районах бойових дій. Крім того, політичні фактори збільшують імовірність виникнення техногенних катастроф у результаті диверсій або терористичних актів. Також при цьому загострюється криміногенна обстановка. Погіршенню криміногенної обстановки сприяє також падіння рівня життя, ослаблення державної влади й інше.
XX ст. за кількістю жертв воєнних дій та масштабами руйнацій набагато випередило усі попередні епохи разом. Тільки за офіційними даними у I світовій війні загинуло близько 10 млн. чол., а у II – близько 50 млн. За останні п’ятдесят років у світі виникли десятки збройних конфліктів на міждержавному, міжнаціональному, міжпартійному та міжконфесійному рівнях. Приклади таких конфліктів: війни у Кореї, В’єтнамі, Афганістані; арабо-ізраїльські війни; операція “Буря у пустелі” проти Іраку; громадянські війни у деяких країнах Центральної та Південної Америки, колишніх Югославії та СРСР. Виникають етнічні конфлікти: Карабах, Абхазія, Приднестров’я, Крим.
У сучасному світі набуває усе важливішого значення й проблема тероризму як одного з факторів політичної небезпеки.
Тероризм (від лат. terror — страх, залякування) - це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей. Терористичні акти – вбивства, поранення, викрадення, погрози та деякі інші акти насильства, які готуються організаціями й здійснюються окремими особами стосовно державних або громадських діячів, здавна супроводжують розвиток суспільства. Історія знає чимало таких злочинів: вбивство давньоримського диктатора Юлія Цезаря, Авраама Лінкольна та Джона Кеннеді
16-го і 35-го президентів США, прем’єр-міністра Індії Р. Ганді, прем’єр-міністра Ізраїлю І. Рабіна, Олександра ІІ, П.А.Столипіна, терористичний акт у США.
Усі зазначені акти тероризму, незалежно від мотивів їх здійснення, були внутрішньодержавними злочинами і були підсудні відповідно до законодавства тієї країни, в межах якої вони відбулися. На сьогодні значно зріс та розширив свої межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає інтереси двох або більше держав, порушує міжнародний правопорядок. Терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли:
Кількість подібних терористичних актів різко збільшилась в останні роки ХХ століття – це підрив посольства США у ряді країн світу, серія вибухів у житлових будинках Москви та Волгодонська, низка терористичних актів, вчинених курдами в Туреччині, та інше.
Важливе значення має вивчення мотивів терористичних актів, оскільки знання останніх дозволяє розробляти ефективні дії щодо нейтралізації терористичних акцій. Основою тероризму можуть бути політичні мотиви (залякування населення, послаблення державної влади, змушування до певних дій або фізичне ліквідування політичних супротивників), а також дії, що мотивуються релігійними переконаннями, помстою, користолюбством, економічною конкуренцією або пов’язані з поведінкою психічно хворих людей (неполітичний тероризм).
Обов’язковими елементами, які характеризують тероризм, є:
Такі дії здатні викликати широкий резонанс, залишити глибокий слід у психології населення або значної його частини, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві.
Боротьба з тероризмом є складним та багато аспектним завданням вона включає розвідувальну, контррозвідувальну, оперативно-розшукову та аналітичну роботи, правильна постановка яких дозволяє виявити терористичні організації на стадії їх зародження, та ефективно протидіяти терористичним актам ще у період їх підготовки.
В Україні оперативну роботу з боротьби проти тероризму проводять підрозділи Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та інші. Для ліквідації терористичних організацій та знешкодження окремих терористів використовуються підрозділи ОМОНу, спецназу, "Беркута", структури відомчої безпеки та охорони.
Протягом кількох останніх років наша держава переживає значну економічну, соціальну та політичну кризу, яка неминуче позначається на погіршенні криміногенної обстановки та розширенні терористичної діяльності. Вбивство народного депутата В. Гетьмана, замах на життя кандидата в президенти Н. Вітренко у жовтні 1999 року, низка терористичних актів проти відомих політиків, бізнесменів, журналістів змусили з повною серйозністю говорити про проблему тероризму в Україні. Національна система безпеки ще не повністю готова ефективно протидіяти тероризму, а профілактичні заходи не завжди приносять бажаних результатів.
Політичний, економічний та кримінальний тероризм знаходять спільні сфери дії, базуючись на взаємовигідних інтересах. Сучасний тероризм має за розповсюдженням наступні різновиди: державний (організується чи підтримується однією державою проти іншої), міжнародний (проводиться міжнародними терористичними організаціями), внутрішньодержавний (здійснюється замах на основи державності), релігійний (насаджується своє віросповідання), точковий (терористичний акт на окремо взятому об’єкті). Необхідно враховувати і такі різновиди, як тероризм у формі заколоту (захоплення території), масові заворушення, диверсії, утримання заручників.
Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:
Якщо в минулому тероризм зводився до вбивства чи поранення державних, громадських діячів та дипломатів, то в наш час він набуває таких форм, як викрадення літаків, захоплення заручників, руйнування громадських установ, житлових будинків, церков, пограбування складів зброї та підприємств, окупація посольств, напади на місця проведення міжнародних зустрічей, штаб-квартири міжнародних організацій.
Нині тероризм використовують дуже різноманітні знаряддя злочину. Вони мають в своєму розпорядженні досягнення сучасної техніки. Замість традиційної в минулому саморобної бомби, використання якої прирікало на мученицьку смерть насамперед терориста, сьогодні широко застосовуються бомби-листи, бомби-посилки, гвинтівки зі снайперським прицілом, контактні бомби та бомби уповільненої дії, які легко може перенести одна людина. Усе це робить злочинців невловимими, а отже, безкарними і надзвичайно ускладнює боротьбу з тероризмом.
Нині з'являються дедалі ширші можливості використання терористами хімічної, біологічної і навіть ядерної зброї, що викликає занепокоєння світової громадськості. Згадаємо хоча б застосування у токійському метро нервово-паралітичного газу представниками релігійної секти "Аун санрінкьо"(сотні людей були отруєні).
Перед загрозою зростання масштабів тероризму та дедалі небезпечніших засобів і методів, що до них вдаються терористи, особливого значення набуває співробітництво держав у боротьбі з ними, міжнародні договори, направлені на боротьбу з тероризмом.
Однією з перших була укладену 1958 році багато сторінкова Женевська конвенція про відкрите море, яка містила ряд статей про боротьбу з тероризмом у відкритому морі – піратством.
Гаазька (1970) та Монреальська (1971) конвенції регламентують співробітництво держав у боротьбі проти терористичних актів на повітряних судах.
14 грудня 1973 року була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.
В Страсбурзі (1977), після детального обговорення питання в органах Європейської ради, була підписана конвекція про боротьбу з тероризмом.
При Організації Об’єднаних Націй з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:
Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійні шим і безпечнішим. А поки він існує, необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у становищі заручника. Найважливіше для заручника — це зали шитися живим. Тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще - це тихо сидіти і не привертати до себе уваги, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в бік терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести роз мов поміж собою, в крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника з-поміж усіх потерпілих. Особливо це стосуєть ся жінок — зняти косметику, прикраси (зокрема, сережки). При стрілянині, відкритій терористами, негайно лягайте на підлогу.
Як і соціальні конфлікти так і політичні дії можна кваліфікувати за різними основами: за причинами, що їх народили; за складом конфліктуючих сторін — міжособові, внутрішньогрупові, міжгрупові, міжкласові, міжнаціональні, міжнародні; за динамікою розвитку — що гостро протікають, швидко розвиваються, загострюються, згасають, розростаються, хронічні; за формою дії сторін — з використанням насильства чи за його відсутності; за соціальними чи політичними цілями та їх наслідками.
Як форма соціально-політичного конфлікту, війна супроводжує всю історію розвитку світового суспільства. Наша епоха теж не є виключенням, її обличчя визначається озброєними сутичками, в тому числі двома світовими війнами.
Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова —- крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.
Учені підрахували, що більш як за чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже понад 4 млрд. людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.
Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження ґрунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.
Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949), Великобританії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні 30 країн її мають.
На сьогодні у світі є понад 50000 ядерних бойових головок — на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1600000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу.
Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.
Публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років (ст. 436 Кримінального кодексу України)
Планування, підготовка розв'язання та ведення агресивної війни чи воєнного конфлікту а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)
Ведення агресивної війни або агресивних дій карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)
Висновок:
Виникнення політичних небезпек можна попередити тільки зусиллями всього суспільства усіх держав.
Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення.
Глобальна злочинність – ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства).
Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законо давстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.
Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов'язаних з на сильством.
Яка ж існує зброя для самозахисту? Найдешевшим і доступним засобом самозахисту є газовий (аерозольний) балончик. Для його при дбання не потрібно ніякого дозволу.
Аерозольний балончик — це, як правило, алюмінієвий контейнер ємністю від 20 до 100 мл, заповнений отруйливими речовинами. Отруйливі речовини, які використовують в газовій зброї, викликають тимчасове і зворотне уражен ня людини. Радіус дії зазвичай становить — 1,5-3 м. Кількість рідини роз рахована на 5-8 с дії. Отруйлива речовина діє на людину протягом 10-20 хв. (в міліцейських балонах концентрація отруйливих речовин вища).
У травні 1995 р. було введено в дію розпорядження Кабінету Міністрів, згідно з яким дозволялось виготовляти і продавати в Укра їні газові балончики тільки з двома речовинами: МПК і капсаїцином. Сьогодні в Україні найбільш розповсюджені аерозолі, які містять МПК («Терен»).
Серйознішим засобом самооборони є газовий пістолет. Для придбання, збереження і носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ. Він видається громадянам, які досягай 18-річного віку і мають довідку медичного закладу встановленої форми про те, що власник цього документа є психічно нормальним і за станом здоров'я може володіти указаним засобом самооборони. Дозвіл оформлюється за місцем проживання строком на 1-3 роки. Після закінчення цього терміну зброю необхідно перереєструвати. Запам'ятайте, забороняється передавати пістолет і патрони до нього іншим особам без відповідного дозволу. При втраті або викраденні газової зброї необхідно терміново сповістити про це в правоохоронні органи.
Засобом самозахисту може стати і пневматична зброя. Наприклад, з відстані 10 м куля пневматичного пістолета здатна ввійти в м'які тканини людини на 2 мм, чого буває достатньо для того, щоб зупинити злочинця. На придбання пневматичної зброї не потрібно дозволу. Але з січня 1995 р. придбання і вико ристання пневматики обмежене — щоб купити зброю, яка має калібр більше 4,5 мм і швидкість польоту кулі понад 100 м/с, необхідно взяти дозвіл в органах внутрішніх справ. Цей засіб самооборони також має як недоліки, так і переваги.
Наприклад, на траєкторію польоту металевої кульки не впливає зустрічний вітер (на відміну від газових пістолетів, при пострілі з яких ціль накривається газовою хмарою). Однак ця зброя досить громіздка і головне — не існує законодавчих актів, які регламентують її застосування як засобу самозахисту.
Досить ефективним засобом самозахисту є автономні сигнальні пристрої. їх застосування дуже просте: висмикнеш дротик — брелок для ключів, сумка чи дипломат починають видавати такі гучні й пронизливі звуки, що будь-який зловмисник побоїться мати справу з вами далі, не привертаючи до себе загальної уваги. Такий сигнальний пристрій розрахований на 1 чи 2 години безперервного крику, й вимкнути його, не знаючи секрету, практично неможливо. Засіб вважається доволі безпечним. Єдине застереження — потужність звукового тиску не повинна перевищувати 80 децибел.
Якщо людина не має змоги придбати зброю для самозахисту або не має можливості її застосувати, можна скористатися простими порадами на кожний день щодо особистої безпеки:
Найсуворіші покарання, передбачені Кримінальним кодексом України, встановлюються за вбивство та зґвалтування. Статеві злочини через серйозність фізичних та психологічних наслідків для жертв належать до особливо важких посягань. Кримінальні дані свідчать, що цей злочин (зґвалтування) має тенденцію до зростання. Потерпілі, як правило, в міліцію не заявляють через страх громадського розголосу, а також не хочуть переживати неприємну процедуру слідства та суду. За результатами вибіркових досліджень, на кожне зґвалтування, за яким ведеться слідство, припадає 6-8 злочинів, які залишаються без покарання. Тому злочинці і коять нові й нові напади.
4. КОМБІНОВАНІ НЕБЕЗПЕКИ.
У наш час практично будь-який катастрофічний процес (забруд нення, селі, зсуви, пилові бурі та інші явища) має комбінований характер: техногенний вплив сполучається з природними явищами.
Природні стихійні явища є відхиленнями від звичайних природ них процесів. Вони можуть порушити діяльність локальних або ре гіональних екосистем. Але природне середовище загалом, напри клад, в масштабі всієї біосфери, може впоратись з наслідками при родних стихій за рахунок саморегулювання за досить невеликий термін. Але для людини вони становлять небезпеку через те, що загрожують здоров'ю та завдають економічних збитків.
Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) в багатьох випадках спричиняють процеси, не властиві природним системам, формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистем. Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруднень у заключних ланках ланцюгів живлення.
До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпе ки. В багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природ ного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, кислотні дощі, забруднення Світового океану, зниження родючості ґрунтів, деградація лісів та ландшафтів, зменшення біологічного різноманіття.
Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чин ники природного та антропогенного походження, які у великих кіль костях перебувають у природному середовищі, на виробництві і в побуті. Біологічне забруднення пов'язане з присутністю у воді, повітрі і ґрунті патогенних мікроорганізмів, личинок і лялечок синантропних мух, яєць гельмінтів і таке інше. Деякі мікроорганізми викликають масове розповсюдження захворювань у вигляді епідемій і пандемій.
Епідемія — масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень захворюваності.
Окрім того, розповсюдження захворювань спричиняє певні соці альні умови, викликаючи так звані соціальні хвороби.
Соціальні хвороби — це захворювання людини, виникнення і роз повсюдження яких пов'язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та ін.).
Отже, до природно-соціальних небезпек належать: епідемії інфек ційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія тощо.
В Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захво рювань на рік.
Найбільш поширена вірусна інфекція – грип, яка виникає як епідемія щорічно. В розвинутих країнах грип в залежності від сезону займає перше-друге місця в статистиці причин смертності від інфек ційних захворювань, а за соціальною значущістю впевнено утримує першу позицію серед всіх хвороб, які вражають людський організм. В Україні на грип та гострі респіраторні інфекції хворіє від 10 до 16 млн. осіб на рік, що приблизно складає 95% серед всіх інфекційних захворю вань. Перша в історії епідемія грипу була відмічена 1889 р., інша — охопила практично всю Європу в 1918—1920 роках, при цьому заги нуло 20 млн. осіб.
Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, Б, а також багато інших під типів. Найбільш розповсюджені віруси групи А (гонконгзький грип, китайський грип). Грип передається при контакті з хворими людьми через дрібні крапель ки, які потрапляють в повітря при кашлі та чханні хворого. Інкубаційний період становить 1-2 дні. Симптоми грипу: хворого морозить, піднімається висока тем пература, відчувається сильний головний біль, біль в м'язах. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією (наприклад, пневмонією, запаленням се реднього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В окре мих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболонок. Щорічно в світі хворіє на грип від 5 до 15% населення, смертельних випадків від грипу налічується біля 2 млн.
Усім добре відомо, що захворювання легше попередити, ніж ви лікувати. Найбільш ефективною та доступною формою профілак тики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Комплексні гомеопатичні препарати, такі, як афлубін та імунал, можуть надати в цьому неоціненну допомогу.
Одним з найефективніших засобів профілактики грипу в світі вважається імунізація актуальними інактивованими протигриповими вакцинами. При застосуванні вакцини захист від захворювання досягає рівня 90-98%.
Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, є досить поширеною ві русною інфекцією. Відомо декілька збудників захворювання — А, В, С, D, Е, О і ТТV тощо, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Найрозповсюдженіший і найменш небезпечний — гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб «брудних рук», пов'язаних із нехтуванням правил гігієни. Збудник гепатиту А потрапляє в організм людини також із забрудненою во дою та їжею. Як правило, гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні.
Дуже небезпечний і, на жаль, досить розповсюджений гепатит В, їм вражено 350 млн. мешканців планети. Вірус гепатиту В характеризується тривалим інкубаційним періодом, персистенцією в організмі й важкими наслідками (цироз і рак печінки). Достатньо сказати, що рак печінки в 9 з 10 випадків є наслідком перенесеного раніше гепатиту.
Передається вірус через більшість рідин організму (кров, слину, статеві секрети). Ризик з'являється, коли ці рідини від інфікованої людини потрапляють до здорової при:
Стовідсотковий результат заразитися дають переливання крові та статеві контакти. Молоді люди від 15 до 29 років найчастіше заражаються саме так, а також внаслідок ін'єкційного вживання наркотиків.
Вірус гепатиту В здатний тривалий час не виявляти своєї присутності, очікуючи моменту ослаблення захисних реакцій організму. Активізацію вірусу викликають простудні захворювання, грип, невиправданий прийом антибіотиків.
Вірус С, який спеціалісти називають «ласкавим вбивцею», — найпідступніший. Досить тривалий час захворювання проходить безсимптомно, але в більшості випадків закінчується важким уражен ням печінки. Тільки носіями гепатиту С є 150 млн. чоловік. Зара ження вірусом гепатиту С відбувається аналогічно зараженню гепатитом В. Але найчастіше цією формою гепатиту заражаються при медичних маніпуляціях, особливо при переливанні крові.
Гепатит — це одна з найпоширеніших інфекцій у світі. Вже зараз на нього хворіє 2 млрд. чоловік — це кожен третій мешканець планети. Щорічно від гепатиту помирає 2 млн. чоловік. Дуже багато людей хворіють хронічно. Ті, що одужують, до кінця життя відчувають відгомін захворювання.
Що робити, щоб запобігти цій небезпечній хворобі? Ось основні правила: мийте руки перед їжею, кип'ятіть воду, обливайте кип'ятком овочі і фрукти, при сексуальних контактах користуйтесь презервативами. Можна ще додати рекомендацію по застосуванню індивідуальних засобів захисту від захворювань, які передаються через кров. Найнадійніший захист від гепатиту В — вакцинація.
Бактеріальні інфекції.
Кінець XX сторіччя та початок XXI ознаменувалися повернен ням туберкульозу, особливо в східноєвропейських країнах. Україна не стала винятком. В 1995 р. в Україні офіційно оголошена епідемія туберкульозу. Епідеміологічна ситуація загострюється і соціально-економічними негараздами, міграційними процесами, наркоманією, СНІДом, а також послабленням контролю за протитуберкульозними заходами. Більш як 65% хворих, у яких уперше виявили паличку Коха (збудник туберкульозу), — соціально незахищені безробітні, студенти, учні, пенсіонери, мігранти, особи, які звільнились з місць ув'язнення.
У світі щорічно з'являється не менше 8 млн. хворих на туберкульоз і помирає близько 2 млн. За прогнозами ВООЗ кількість хворих у найближчі часи може зрости до 90 млн., 30 млн з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з 1993 р. ВООЗ оголосила цю хворобу «глобальною небезпекою для людства».
Туберкульоз (сухоти) — це різноманітне за своїми проявами інфекційне захворювання.
Туберкульозна паличка {паличка Коха) може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), а й кишечника, сечостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо, але в переважній кількості випадків (80—90%) спостерігається ураження легень. Основне джерело розповсюджен ня інфекції — хворий на туберкульоз, який виділяє мокроту з бактеріями. Зараження відбувається, коли здорова людина вдихає дріб ні крапельки рідкої або частки висохлої мокроти хворого на туберкульоз. Палички Коха можуть потрапити і через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа чи рота, а також при вживанні в їжу молока, м'яса від хворої туберкульозом худоби.
Прояви хвороби залежать від стану організму, характеру та сту пеня ушкодження окремих органів і систем. Загальними ознаками для всіх форм хвороби є: підвищення температури, потовиділення ночами, погіршення сну і апетиту, втрата ваги, дратівливість, зниження працездатності. При туберкульозі легень також спостерігається кашель, сухий або з виділенням мокроти, може виникнути легенева кровотеча.
Як же можна запобігти захворюванню на туберкульоз? Насамперед щепленням. Існуюча вакцина (так звана БЦЖ) була запропонована французькими дослідниками А. Кальметом і К. Гереном 1921 р. Це жива послаблена культура бактерії туберкульозу. Вакцинована людина, отримавши послаблений штам туберкульозної палички, виробляє на неї імунітет. Але навіть невелике послаблення імунітету, наприклад, після грипу, призводить до того, що вакцинована людина стає беззахисною перед туберкульозом.
Визначимо ще деякі досить поширені бактеріальні захворювання.
Кишковий тракт — це природне місце існування багатьох видів бактерій, і більшість з них при звичайних умовах нешкідливі. Однак багато мешканців кишечнику — небезпечні патогенні мікроорганізми, до них належать збудники черевного тифу, паратифу, дизентерії, холери і сальмонельозів.
Розрізняють дві групи харчових захворювань мікробного походження: харчові інфекції і харчові отруєння (інтоксикації).
Харчові інфекції. Харчові інфекції (дизентерія і холера) виникають при активному розмноженні і утворенні токсинів збудників в організмі. Ці заразні захворювання передаються від однієї людини до іншої через продукти харчування, воду, рідше іншими шляхами. Разом з їжею в організм вносяться збудники різних захворювань. Найбільшу небезпеку становлять збудники шлунково-кишкових захворювань, їжа служить для них лише переносником, доставляє їх в ті органи людини (наприклад, в шлунково-кишковий тракт), де вони здатні активно розмножуватись і виробляти токсини.
Харчові інфекції заразні та дуже небезпечні через те, що більшість продуктів харчування, з якими вони можуть розповсюджуватись, вживаються людьми кожного дня.
Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь, на відміну від збудників харчових інфекцій, здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому харчові продукти стають отруйними внаслідок накопичення в них токсинів. Особливістю харчових отруєнь є досить швидкий прояв ознак хвороби. Через 2—24 години після вживання їжі можуть виникнути блювота, різкі болі в ділянці живота, головний біль і загальна слабкість, пронос, а в окремих випадках і більш важкі симптоми з наслідками.
Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та отруєння, які викликають стафілококи.
Харчові токсикоінфекції. Ця група захворювань посідає проміжну позицію між харчовими інфекціями та харчовими отруєннями. Проходять вони подібно отруєнням, як гострі шлунково-кишкові захворювання, але вони заразні. Пояснюється це здатністю збудників розмножуватись як у продуктах харчування, так і організмі людини.
Викликаються токсикоінфекції різними бактеріями, але най частіше сальмонелами. Харчові токсикоінфекції, які викликаються сальмонелами, називають сальмонельозами. Серед харчових бак теріальних отруєнь вони посідають перше місце.
Природним джерелом патогенних сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки та різні гризуни.
Захворювання, які передаються статевим шляхом.
В останні роки в Україні різко погіршилось становище щодо захворюваності на хвороби, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ).
Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, сьогодні налічуєть ся близько ЗО захворювань, які передаються статевим шляхом. В цю категорію входять декілька груп, наприклад:
Враховуючи складну ситуацію в Україні щодо розповсюдження цих захворювань, слід зазначити, що важливе значення має профілактика, а саме: слід уникати випадкових зв'язків, користуватись презервативами, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил.
СНІД – синдром набутого імунодефіциту.
СНІД – смертельне захворювання людини, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).
Шляхи передання ВІЛ-інфекції:
Хвороба не передається: через рукостискання, через поцілунок, через їжу, через предмети домашнього вжитку, при купанні в басейні, душі, через спортивні предмети, через укуси комах, при догляді за хворими.
Онкологічні захворювання.
В останні роки збільшилась кількість хворих на рак як в Україні, так і в усьому світі. Кожна четверта людина в світі має шанс захворіти на рак, котрий посідає друге місце серед причин смертності. Щорічно в Україні фіксується 160 тисяч нових випадків.
Сутність природи раку полягає в тому, що клітини тканини перероджуються і можуть розповсюджуватись на інші органи.
Ракова клітина – це така клітина, яка виходить з-під контролю власного організму: її ростом організм не керує.
Наркотики та наркоманія
Наркотиком вважається кожна речовин рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового вживання призвести до психічної або фізичної залежності.
Кількість наркоманів зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні давно набула ознак епідемії.
Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як «стан епізодичного або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику». В наркоманії як хворобі розрізняють два стани – залежність та звикання.
Психічна залежність – це форма взаємовідносин між наркотиком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфічності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котрі цей наркотик задовольняє.
Фізична залежність – це стан адаптації, який виражається в явних порушеннях фізіології у випадку припинення вживання наркотиків. Це явище перебуває в безпосередньому зв’язку з фармакологічною дією наркотику на живу речовину.
Наркотики та їх ефекти:
Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.
Професійне захворювання - патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язане з надмірною напругою організму або несприятливою дією шкідливих виробничих чинників. Цей діагноз встановлюється лише тоді, коли саме умови праці зумовили розвиток даного захворювання, тобто є його безусловной причиною.
Дія окремих несприятливих чинників виробничого середовища може привести до виробничої травми - порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій в результаті дії виробничих чинників.
Окрім професійних, на виробництві зараз виділяють групу так званих, виробниче обумовлених захворювань - захворювань, перебіг яких посилюється умовами праці, а частота їх перевищує таку в тих, що працюють, поза дією певних професійних шкідливих чинників.
Теми для рефератів, доповідей