Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство аграрної політики України
Сумський національний аграрний університет
Кафедра мікробіології
«Поширення мікроорганізмів в природі»
Виконав:
студент II курсу ФХТ
групи ТМЯ-0503-1
Калюжний Денис
Перевірив
викладач
Лівощенко Л.П.
Суми 2006
План
а). фактори, що впливають на склад мікрофлори ……………….4
б). ґрунт, як фактор поширення інфекційного захворювання…..5
в). процеси самоочищення в ґрунті ……………………………...5
г). санітарний стан ґрунту …………………………………………6
2. Мікрофлора повітря ……………………………………………….7
а). бактеріологічне дослідження повітря …………………………8
1). Седиментаційний метод ………………………………………8
2). Фільтраційний метод …………………………………………9
3). Метод Кротова ………………………………………………..9
3. Мікрофлора молока ………………………………………………10
а). пороки молока………………………………………………….10
б). вади молока ……………………………………………………11
в). санітарно-мікробіологічне дослідження молока ……………11
4. Мікрофлора гною …………………………………………………14
а). склад гною ……………………………….…………………….15
б). зберігання гною ……………………………………………….15
5. Мікрофлора м’яса …………………………………………………16
а). склад м’яса ……………………………………………………..16
б). методи знезаражування м’яса ………………………………...18
6. Кругообіг речовин в природі ……………………………………..20
а). кругообіг вуглецю …………………………………………… 22
б). кругообіг азоту ………………………………………………. 23
7. Список використаної літератури ………………………………...26
Мікрофлора ґрунту
Ґрунт є головним резервуаром і природним середовищем перебування мікроорганізмів, які беруть участь у процесах формування й очищення ґрунту, а також круговороту речовин у природі.
Життєдіяльність мікроорганізмів у ґрунті, їх якісний і кількісний склад визначається ґрунтовими умовами: наявністю живильних речовин, вологістю, аерацією, реакцією середовища, температурою й т.д.
Великий вплив, як на загальну чисельність, так і на співвідношення окремих систематичних груп мікроорганізмів робить тип ґрунту. Розрізняючись по фізичних і хімічних властивостях ґрунт представляє різне середовище для життєдіяльності мікроорганізмів. Їх більше у зволоженому й обробленому ґрунті (4,2-5,2 млрд/г), менше в лісовому ґрунті, у пісках (0,9-1,2 млрд/г). Найбільш рясна мікрофлора у верхньому обрії ґрунту глибиною 2,5-15 див. У цьому шарі протікають основні біохімічні процеси перетворення органічних речовин, обумовлені життєдіяльністю мікроорганізмів. На глибині 4-5 м число мікроорганізмів значно знижується, тому що зменшується кількість живильних речовин і погіршуються умови аерації
У складі мікрофлори ґрунту виділяють наступні групи мікроорганізмів:
бактерії аммоніфікатори, що викликають гниття трупів тварин, залишків рослин, розкладання сечовини з утворенням аміаку й інших продуктів: аеробні бактерії - B. subtіlіs, B. mesenterіcus, Serratіa marcescens; бактерії роду Proteus; гриби роду Aspergіllus, Mucor, Penіcіllіum; анаэробы - C. sporogenes, C. putrіfіcum; уробактерії - Urobacіllus pasteurі, Sarcіna urea, що розщеплюють сечовину;
бактерії, що нітрифікують: Nіtrobacter й Nіtrosomonas ( Nіtrosomonas окисляють аміак до азотистої кислоти, образуя нітрити, Nіtrobacter перетворюють азотисту кислоту в азотну й нітрати); азотфиксирующие бактерії: засвоюють із повітря вільний кисень й у процесі своєї життєдіяльності з молекулярного азоту синтезують білки й інші органічні сполуки азоту, використовувані рослинами; бактерії, що беруть участь у круговороті сірки, заліза, фосфору й інших елементів - серобактерии, железобактерии й т.д. (серобактерии окисляють сірководень до сірчаної кислоти, железобактерии окисляють з'єднання заліза до гідрату окису заліза, фосфорні бактерії сприяють утворенню легко розчинних з'єднань фосфору);
бактерії, що розщеплюють клітковину, що викликають шумування (молочнокислі, спиртові, маслянокислые, оцтові, протионовые й ін.).
З виділеннями людини й тварин, з фекально-побутовими стічними водами в ґрунт можуть попадати патогенні й умовно-патогенні мікроорганізми (збудники грибкових захворювань, ботулізму, правця, газової гангрени, сибірської виразки, бруцельозу, лептоспірозу, кишкових інфекцій й ін.).
Фактори, що впливають на якісний і кількісний склад мікроорганізмів ґрунту:
На чисельність і речовий склад мікроорганізмів впливають наступні фактори:
1. Тип ґрунту (тундрова, підзолиста, чорноземна, сіроземна).
Найбільш багаті мікроорганізмами чорноземні ґрунти, у яких до 10% органічних речовин від сухої ваги ґрунту.
В 1 м чорноземного ґрунту більше 3,5 млн мікробних кліток. На мікробний пейзаж у таких ґрунтах впливає рясна рослинність із багатою кореневою системою. Корінь виділяють у ґрунт білкові й азотисті речовини, мінеральні солі, органічні кислоти, вітаміни. У результаті цього навколо корінь створюються ризосфери, тобто скупчення мікроорганізмів.
Мікроорганізми, у свою чергу, впливають на біохімічні процеси в ґрунті, на родючість. Виснажені, гористі й піщані ґрунти бідні мікроорганізмами. У таких ґрунтах органічних речовин 1% від сухої ваги ґрунту.
2. Вологість ґрунту.
У вологих ґрунтах мікроорганізми розмножуються краще, ніж у сухих, але в ґрунтах торф'яних боліт, незважаючи на велику кількість вологи й органічних речовин (до 50%), мікроорганізмів мало, тому що ці ґрунти мають кислу реакцію й у них проявляється антагоністичний вплив мохів.
3. Аерація.
Ґрунти, богаті вологою, погано аеруються. У цих умовах переважають анаероби, а піщані ґрунти аеруються краще, тому в них більше аеробів.
4. Температура ґрунту.
У теплі періоди року мікроорганізмів у багато разів більше, ніж взимку. Взимку розвиток мікроорганізмів припиняється, і вони гинуть. Спостерігаються добові коливання кількості мікроорганізмів у ґрунті. Найбільш сприятлива температура 20-30°С, а при температурі 10°С и нижче розвиток сповільнюється.
5. Адсорбційна здатність ґрунтів.
Найбільша адсорбуюча здатність ґрунтів спостерігається в горноземних (гумусових), вона залежить від змісту в ґрунті мулистих часток, кількості середнього й дрібного пилу, рН ґрунту. Ці ґрунти багаті кальцієм. Характер ґрунтів впливає й на глибину проникнення мікроорганізмів.
В більшості вологих північних ґрунтах життя мікроорганізмів як би "притиснута" до поверхні, а в легенях, лужних південних ґрунтах - життя мікроорганізмів "заглиблюється". Вони можуть бути виявлені на глибині 10 м і більше.
Ґрунт як фактор поширення інфекційного захворювання
Мікрофлору ґрунтів ділять на 2 групи:
1) аутотрофная, що харчується мінеральними речовинами.
2) гетеротрофна - харчується органічними речовинами.
Обидві групи беруть участь у процесах самоочищення ґрунтів, мінералізації ґрунтів, хоча деякі представники гетерот-рофов забруднюють ґрунт - це й патогенна мікрофлора.
Основна маса патогенної мікрофлори в ґрунті поступово відмирає, однак тривалість переживання патогенної мікрофлори залежить від наступних факторів:
* властивостей мікроба;
* типу ґрунтів;
* температури й вологості ґрунтів;
* мікробів біоцинозів;
* бактеріофагів;
* антагоністів-сапрофітів.
У ґрунтах періодично з'являються токсичні речовини, їхня природа не зовсім вивчена, але передбачається, що це метаболіти деяких мікроорганізмів. Токсичні речовини ґрунту губительно діють на мікроорганізми ґрунту, у тому числі й на корисну мікрофлору.
Дизентерійна паличка при 18°С виживає в різних типах ґрунтів від 3 до 65 днів, S. typhі й paratyphі - 19-101 день.
Спорова мікрофлора зберігається довше, навіть роками й, навпроти, холерні вібріони, палички чуми, бруцельозу, віруси поліомієліту - від декількох годин до декількох місяців.
Процеси самоочищення в ґрунті
При влученні в ґрунт органічних речовин відразу ж підвищується загальне мікробне число (ЗМЧ), а також загальне число сапрофітів (ЗЧС). Звичайно в брудних ґрунтах ЗМЧ ЗЧС, а в чистих ЗМЧ = ЗЧС або ЗЧС ЗМЧ. Спочатку розмножуються гетеротрофи що володіють дуже високою ферментативною активністю й представлені сімейством кишкових, псевдомонад, аэромонад, аеромобактерій й ін. В цей період у ґрунті багато фекальних бактерій (бактерій групи кишкової палички - БГКП, энтерококки, Cl. perfrіngens), багато протеолітів, що розкладають білки, пептони, желатина, багато аммонификаторов, тобто мікробів, що розщеплюють білки до NH3.
У процесі самоочищення ґрунту увесь час міняється склад мікрофлори. У міру підвищення кислотності в ґрунті з'являються ацидофільні мікроорганізми: молочнокислі бактерії, дріжджі, гриби, цвілі, актиномице-ты.
У міру нагромадження аміаку в ґрунті починають розмножуватися нітрифікатори, тобто мікроорганізми, що окисляють NН3 до нітритів і нітратів. Ці мікроорганізми завершують цикл перетворень органічних речовин у неорганічні.
Одночасно із процесами нітрифікації йдуть процеси денітрифікації, тобто відновлення нітратів у нітрити, а далі в газоподібний азот. На цьому етапі ЗМЧ ґрунту стає низьким. Видовий склад і чисельність мікрофлори стабілізується. Активні вегетативні форми спо-рообразующих бактерій і грибів уступають спочиваючим спорам бацил, актиноміцетам, грибам.
Оцінка санітарного стану ґрунту за мікробіологічними показниками
Оцінка санітарного стану ґрунту проводиться за результатами аналізів ґрунтів на об'єктах підвищеного ризику (дитячі сади, ігрові площадки, зони санітарної охорони й т.п. ) і в санітарно-захисних зонах по санитарно-бакте-риологическим показниках:
1) непрямим, які характеризують інтенсивність біологічного навантаження на ґрунт. Це - санитарно-показа-тельные організми групи кишкової палички (БРКП, коло-індекс) і фекальні стрептококи (індекс ентерококків). У великих містах з високою щільністю населення біологічне навантаження на ґрунт дуже велике, і як наслідок, високі індекси санітарно-показових організмів.
2) прямим санітарно-бактеріологічним показникам епідемічної небезпеки ґрунту - виявлення збудників кишкових інфекцій (збудники кишкових інфекцій, патогенні энтеробактерии, энтеровирусы);
3) ґрунт оцінюють як чисту без обмежень за санітарно-бактеріологічними показниками при відсутності патогенних бактерій й індексі санітарно-показових мікроорганізмів до 10 кліток на 1 м ґрунти.
У процесі самоочищення на різних етапах виникають різні кількісні співвідношення цих показників. Найбільше швидко відмирає кишкова паличка, тому при порівняно високих її титрах титри Cl. perfrіngens і бактерій, що нітрифікують, низькі. Це показує, що в ґрунті інтенсивно протікають процеси самоочищення як від патогенних мікроорганізмів, так і від органічного забруднення.
Мікрофлора повітря
Сухе повітря (без водяної пари) складається з 78% азоту, близько 21 % кисню, 1 % аргону і 0,03 % оксиду вуг лецю. Крім того, у повітрі містяться сліди водню, пеону, криптону, ксенону, кількість яких не переважає 10-5% об сягу повітря.
Дефіцит вологи та поживних речовин, сонячна радіація перешкоджають розмноженню мікроорганізмів в атмосферному повітрі. Мікроби потрапляють до повітря з поверхні ґрунту та рослин, з відходами виробництва, із тваринних організмів. Мікрофлора атмосферного повітря є вторинною та досить бідною за видовим складом. Вона залежить від інтенсивності сонячної радіації, вітру, опадів, пори року.
При чханні, кашлі, розмові із верхніх дихальних шляхів людини в повітря викидається безліч краплинок слизу з епітеліальними клітинами та мікроорганізмами. Зважені в повітрі краплинки утворюють стійкий мікробний аерозоль, дрібнодисперсні фракції якого здатні проникати навіть в середні та нижні відділи респіраторного тракту людини.
Повітряно-крапельним шляхом відбувається передача збудників т. з. респіраторних інфекцій - грипу та корі, туберкульозу, коклюшу, дифтерії, краснухи, паротиту. Мікробний аерозоль може стати причиною розвитку алергічних захворювань, особливо за наявності в повітрі цвільових грибів та актиноміцетів.
Розповсюдження мікробів за участі повітря може реалізовуватись й іншим шляхом, якщо викинуті з респіраторного тракту краплинки висихають на поверхнях і перетворюються на бактеріальний пил. Доведено, що в білковому субстраті деякі бактерії виживають довше і такий бактеріальний пил може інтенсивно переміщуватись з повітряними потоками.
Крім Звичайних, у повітрі можуть бути й шкідливі ком поненти для живих організмів, зокрема мікроорганізмів, речовини, що виникають внаслідок різних технологічних процесів. Найпоширенішим забруднювачем наших міст є оксид сірки, який взаємодіє з компонентами рослинних та мікробних клітин.
Окрему групу складають радіоактивні елементи як при родного, так і штучного походження. Природна радіоактив ність виникає внаслідок розпаду радіоактивних елементів, які містяться в певних гірських породах земної кулі. Штуч на радіоактивність атмосфери є наслідком термоядерних вибухів, що забруднили біосферу великою кількістю ра діоактивних речовин, в тому числі найбільш біологічно не безпечним радіоактивним стронцієм, який зберігається у нижній частині стратосфери протягом 5—10 років. З радіо активними опадами він надходить до ґрунту, де зосереджу ється в гумусовому шарі на глибині 10—20 см, і звідти переходить в урожай.
Особливо значна загроза радіоактивного стронцію як мутагенного фактора у високих І середніх широтах земної кулі, що пов’язано з глобальними рухами повітряних мис. які переносять мікроорганізми з однієї екосистеми в іншу. Так, з поверхні ґрунту в повітря з частинками пилу постійно зноситься велика кількість різних видів мікроорганізмів. Найбільше забруднюється повітря закритих приміщень, особливо при недостатній вентиляції їх та недодержанні санітарних правил.
Кількість мікробів у повітрі коливається у великому діа пазоні. Найбільш забруднені нижні шари повітря. На від критих і в гористих місцевостях їх менше, ніж в приміщеннях та у низині. Наприклад, вміст мікробів у 1 м3 по вітря (за Войтовичем) становить: у скотному дворі — 1— 2 млн., у житловому приміщенні — близько 20 тис., на вули цях міст — 5 тис., у міському парку — 200, над морем — 1—2, в Арктиці — 0—1. Ці дані свідчать про залежність мікрофлори повітря від розміщення об'єктів, місцевості, кліматометеорологічннх факторів, наявності поселень тощо.
Бактеріологічне дослідження здійснюється методами:
Заснований на осіданні бактеріальних часток і краплі під впливом сили ваги на поверхні агару відкритих чашок Петрі. Їх установлюють у точках відбору на горизонтальній поверхні. Для визначення загальної мікробної обсемененности повітря чашки Петрі із МПА залишають відкритими на 5-10-15 хв залежно від передбачуваного бактеріального забруднення. Для виявлення санітарно-показових мікроорганізмів експозиція чашок з элективными середовищами збільшується до 30-60 хв. Інкубацію посівів проводять при 37 ° 24 ч, потім чашки Петри залишають при кімнатній температурі на 48 ч для утворення пігменту пигментообразующими бактеріями.
Для визначення мікробного числа підраховують колонії вирослі на чашках Петри (площа поверхні агару в чашці дорівнює 75 див 2 ) і розрахунок ведуть за правилом В.Л. Омелянского: на поверхню площею 100 див 2 за 5 хв осідає така кількість мікробів, що втримується в 10 л повітря.
А х 100 х 100
Х = ————————
75 см 2
Х - кількість мікробів в 1 м 3; А - кількість колоній на агарі в чашці Петрі
Повітря продувають крізь воду або мембранні фільтри з наступним мірним висівом на поживні середовища. Критеріями оцінки мікробіологічного стану повітря замкнених приміщень є:
а) Загальне мікробне число (ЗМЧ) - кількість бактерій в перерахунку на 1м3 повітря, що виросли при посіві на поверхню поживного агару. Посіви інкубують добу при 370С, потім ще добу при температурі ~200С.
б) Індекс санітарно-показових бактерій - кількість в перерахунку на 1м3 повітря умовно-патогенних мікробів дихальних шляхів - гемолітичних стрептококів, золотистого стафілокока, грамнегативних бактерій, дріжджеподібних та цвільових грибів.
3. Примусова седиментація мікроорганізмів повітря з використанням спеціальних приладів - імпакторів типу приладу Кротова (мікроби осаджують на поверхню щільних поживних середовищ) та імпінджерів типу приладу Дьяконова (при продуванні повітря мікроби поступають в рідкі поживні середовища). Ці методи найбільш надійні, бо дозволяють давати кількісну характеристику забрудненості повітря мікроорганізмами та вивчати їх видовий склад.
МІКРОФЛОРА МОЛОКА
І МОЛОЧНИХ ПРОДУКТІВ
Походження мікрофлори молока. Молоко являє собою універсальне живильне середовище для розвитку і розмно ження різноманітних груп мікроорганізмів. В молоко мікро би попадають головним чином з вимені І шкіри тварин, рук доярки, посуду, повітря.
У вимені завжди містяться бактерії, які потрапили в нього через канали дійки. Частина їх тут гине, друга за лишається життєздатною. Щоденне дослідження протягом року показало, що на 1 мл молока припадає від її до 1500 мікробних клітин. Якщо за вименем тварини немає відпо відного догляду, кількість бактерій в ньому може бути знач но більшою і мікрофлора більш різноманітною.
В перших порціях молока завжди більше мікробів, ніж в наступних, і особливо багато мікроорганізмів у вхідного отвору дійки, що стикається з навколишнім середовищем. Тому перші 2—3 струмки молока рекомендується здоювати в окрему ємкість і ні в якому разі не на грунт або підлогу, тому що ці порції молока вміщують велику кількість мікро бів, серед яких можуть бути й патогенні.
Мікрофлору вимені прийнято ділити на облігатну і фа культативну. Облігатні мікроби пристосувалися до умов іс нування в молоці. До них відносяться кокові форми, які ви кликають повільні зміни в субстраті і зовсім нешкідливі.
Факультативні мікроорганізми попадають у вим'я і знахо дяться там тимчасово. До них відносяться коки, стрептоко ки, маслянокислі бактерії, близькі за властивостями до мо лочнокислих, які часто надають молоку гіркого присмаку,
Покриви тварин (шкіра, поверхня вимені) вмі щують велику кількість мікробів, які піл час доїння можуть потрапити в молоко. Так, після обтирання вимені сухим рушником її 1 мл надоєного молока було виявлено близило 50 тис. мікробів, а після обтирання пологим — тільки 3 тле. Ці дані свідчать, наскільки важливо тримати вим'я корів і ферму в чистоті.
Руки доярки теж можуть бути причиною забруд нення молока, оскільки на поверхні шкіри, особливо під ніг тями, мікробів дуже багато, серед них іноді зустрічаються і хвороботворні. Тому перед доїнням необхідно мити руки із щіткою і милом.
Гній є одним з основних джерел бактеріального за бруднення молока.
Підстилка, особливо коли її розкидають під час до їння, теж впливає на мікробну чистоту молока. З повітря бактерії попадають у молоко разом із .пилом. Вміст таких мікробів в молоці буде залежати від їх кількості в повітрі скотного двору, приміщення ферми.
Посуд погано вимитий може бути причиною забруд нення молока мікроорганізмами.
Чистота води, якою миється посуд, відіграє важ ливу роль в інфіціюванні молока мікрофлорою, зокрема збудниками шлунково-кишкових і інших захворювань, то му воду перед застосуванням кип'ятять або хлорують
Мухи — загрозливе джерело бактеріального забруднен ня молока під час доїння, а також дальшого його збе рігання.
Бактеріальне забруднення молока при машинному доїнні може бути значно меншим, ніж при ручному, за умов ретельної чистки і дезинфекції апа ратури.
Проціджування звільнює молоко від часток ґрунту, бруду, гною, а разом з ними і мікробів. Динаміка мікрофлори під час зберігання. Під час збері гання молока відбувається зміна кількісного і якісного складу його мікрофлори, динаміка якої залежить від тем ператури, тривалості зберігання, а також забруднення його мікроорганізмами і проходить у п'ять фаз.
Бактерицидна фаза. В молоці, що зберігаєть ся при низькій температурі, в перші години відбувається не тільки розмноження бактерій, але навіть деяке зменшення ЇХ кількості. Затримку розвитку бактеріальної флори спри чинюють, очевидячки, декілька факторів, зокрема антитіла фагоцитозу і антибіотичні речовини.
В ранній період лактації, наприклад, лізоциму в молоці більше, ніж в кінці її. При нагріванні (56 °С) захисні ре човини руйнуються і молоко втрачає бактерицидні власти вості. Тривалість бактерицидної фази залежить від ступеня забруднення молока бактеріями, швидкості і температури його охолодження. Чим менше мікробів у молоці, чим ско ріше воно охолоджується, тим довшою буде бактерицидна фаза (24 год), тривалість якої має важливе практичне значення, тому що дозволяє довше зберігати молоко і доставляти його споживачеві у свіжому вигляді.
Фаза розвитку змішаної мікрофлори. Після бактерицидної фази, коли вже немає антимікробних речовин, що стримують розвиток мікробів, а температура зберігання 10°С, в молоці починають розвиватися всі кроорганізми (молочнокислі, гнильні, в тому числі стафіло коки, тощо), що попали в нього різними шляхами. Трива лість цієї фази 12 год.
Фаза розвитку молочнокислих стрепто коків характеризується розвитком молочнокислих бакте рій, в першу чергу молочнокислих стрептококів, внаслідок чого в молоці нагромаджується молочна кислота.
Фаза розвитку молочнокислих паличок. В молоці накопичується багато молочної кислоти, в резуль таті чого гинуть кишкові палички і молочнокислі стрепто коки, залишаються тільки паличкоподібні форми молочно кислих бактерій.
Фаза грибної флори характеризується макси мальним накопиченням молочної кислоти, яка пригнічує розвиток і самих молочнокислих бактерій. В такому молоці сприятливі умови для розвитку дріжджів і плісеневих гри бів, яка нейтралізують кислоту продуктами своєї життєді яльності або використовують її як джерело живлення. В се редовищі з низькою кислотністю починають розмножува тись гнильні бактерії (в тому числі флуоресціюючі бакте рії), що надають молоку гіркого присмаку і токсичних вла стивостей.
Вади молока, спричинені мікроорганізмами.
Гіркий смак спричиняється мікроорганізмами, найчастіше баци лами, рідко — мікрококами і іншими мікробами, що роз щеплюють білки молока.
Прогірклий присмак спричинюють флуоресці юючі бактерії, які, продукуючи фермент ліпазу, перетворю ють жири молока в масляну кислоту. Часто це спостеріга ється в разі тривалого зберігання молока при низькій тем пературі.
Сторонні запахи (хлібний, реп'яховий, трап'яний) з'являються внаслідок розвитку в молоці бактерій кишкової групи. Ця вада нерідко спостерігається також при згодовуванні тваринам зеленого корму.
Пігментація молока. Червоне молоко зумовле не розвитком в ньому Bact. prodigiosum (чудесної палич ки), синє — Bact. cyanogenes і Pseudomonas syncyanea, жовте— розмноженням жовтої сардини. Цю ваду спостерігають за умов тривалого зберігання молока при температу рах, що унеможливлюють енергійний розвиток молочнокис лого процесу.
Мильне молоко має лужний, мильний смак. Ва ду спричинює Васt. lactis saponacei, що попадає у молоко з соломи або, сіна. Молоко не скисає, проте на дні посуду утворюється слизовий осад.
Патогенні мікроби, що передаються через молоко.
Пато генні мікроби попадають у молоко від хворих людей або бактеріоносіїв із навколишнього середовища під час транс портування, переробки молока тощо.
Туберкульоз. При обстеженні корів, хворих на ту беркульоз, дуже часто збудник виявляють у молоці: Вико ристовуючи таке молоко або молочні продукти людина за ражається на туберкульоз.
Бруцельоз. Зараження людини на бруцельоз через молоко доведено.
Сибірка. Відомі випадки захворювання людини на сибірку через молоко.
Ящур. Людина заражається від хворих на ящур тварин при споживанні одержаного від них сирого молока.
Санітарно-мікробіологічне дослідження молока.
Метод дослідження на редуктазу з метиленовою синькою. Проба на редуктазу — непрямий метод визна чення кількості бактерій у молоці. Метиленова синька в роз чині знаходиться в окисному стані (синій колір). При роз множенні бактерій молока, його окислювально-відновний потенціал (ОВП) знижується. Метиленова синька поступо во відновлюється і переходить у безбарвну форму.
Для постановки проби на редуктазу спочатку готують насичений спиртовий розчин метиленової синьки. Для про ведення досліджень у стерильні пробірки наливають по 0,5 мл робочого розчину метиленової синьки та по 10 мл молока, закривають гумовими пробками і змішують. Про бірки ставлять на водяну баню (38—40°С). Результати враховують через 20 хв, 2 і 5,5 год під початку аналізу. За кінченням спостереження вважають той момент, коли синь ка повністю знебарвиться. Залежно від часу знебарвлення суміші молоко відносять до одного з чотирьох класів
МІКРОФЛОРА ГНОЮ
Гній — найкраще добриво, оскільки містить всі необхід ні для живлення рослин елементи. Однак свіжий гній не використовується як добриво, його зберігають певний час і тільки після цього вносять у грунт під посіви рослин. За стосування свіжого гною з високим вмістом соломи в пер ший рік може навіть знизити врожай, оскільки мікроорга нізми, що мінералізують клітковину, за таких умов живля ться готовими поживними речовинами, відбираючи їх у рослин.
Під час зберігання в гною відбуваються складні мікро біологічні та біохімічні процеси. Під впливом мікробів зна чна кількість органічних сполук мінералізується, що при зводить до втрати сухої речовини гною, головним чином у зв'язку з розкладанням клітковини, пектинових речовин, пентозанів і білків, внаслідок чого утворюються вуглекис лота, метан, водень, молекулярний азот, а також органічні кислоти — оцтова, протопопа, мурашина, молочно. Остан ні можуть підлягати подальшим перетворенням в аеробних і анаеробних умовах.
В гною мінералізуються також азотисті органічні речовини. Як відомо, азот у свіжому гною знаходиться у вигляді сечовини, сечової та гіпурової кислот, аміно- та амідокислот, білкових речовин і деяких інших сполук. В результаті розкладу всіх цих речовин утворюється аміак. Кількість йо го може бути різною залежно від якості органічного суб страту, що підлягає амоніфікації, а також зовнішніх умов за яких відбуваються процеси бродіння.
Під дією нітрифікуючих бактерій аміак в гною окислю ється в азотисту і азотну кислоти. Нітрифікація особливе, інтенсивно проходить при аеробному (гарячому) способі зберігання гною. Денітрифікуючі бактерії переводять азот ну кислоту у вільний азот, який переходить в атмосферу Такий процес розцінюється як негативний. Щоб перешкоди ти втратам азоту, треба створити несприятливі умови для розвитку нітрифікуючих бактерій, які продукують поживні речовини для денітрифікуючих мікробів, тобто гній треба ущільнити і такий спосіб припинить доступ до нього кисню.
Під час зберігання гною важливо також запобігти мож ливим витратам фосфорної кислоти, які можуть досягати 40 % всього вмісту її в гною. Відбувається це внаслідок вимивання дощем або відновлення фосфатів під впливом життєдіяльності мікроорганізмів. Останні можуть відновлювати органофосфат не тільки до фосфорної кислоти, але навіть й до фосфористого водню, який звітрюється і переходить в ат мосферу. При цьому цінність гною як добрива знижується.
Зберігання гною.
Біологічні процеси в гною в період зберігання направляють головним чином на руйнування клітковини, але так, щоб не відбулося повної мінералізації органічної речовини.
При розігріванні гною до 70-90°С гублять схожість насіння бур'янів, що потрапили в нього разом із соломою й з кормами для тварин.
Найбільш правильне зберігання гною досягається в навозохранилищах, що влаштовують у вигляді неглибоких котлованів, гнойових площадок з водотривкої, переважно бетонованої, поверхнею.
Гній періодично поливають гнойовою рідотою з жижесборника. При вивезенні зі скотарень до гною бажано з до 2% фосфоритного борошна (4 ц. на кожні 20 т.). Вона збагачує гній доступним фосфором і знижує втрати з.
У господарствах можуть бути й інші раціональні прийоми зберігання гною. Наприклад, складають його на площадках полів, що вдобрюють поблизу, або на осушених торфовищах, де приготовляется навізно-торф'яний компост.
Організація нагромадження й зберігання гною надзвичайно важлива для із урожайності й родючості ґрунтів. Тому при будівництві нових тваринницьких приміщень варто із всю наступну технологію операцій, що забезпечують готування й вивезення високоякісного гною.
Найбільш розповсюджені способи зберігання гною
Застосовують декілька способів зберігання гною, але жоден не гарантує від втрат того чи іншого складового ПОЖИВНОГО компонента його.
Найбільш цінний гній одержують при холодному способі зберігання, коли його рівномірно складають в шта бель (близько 2 м завширшки і такої ж висоти) в гноєсхо вищі і ущільнюють, звільнюючи таким чином від кисню, внаслідок чого припиняються процеси нітрифікації. Темпе ратура такого гною не піднімається вище 40—45 °С.
При гарячому способі зберігання гною його уклада ють в траншеї рихлим шаром І, коли температура в ньому досягне 70—720 С, гній ущільнюють. При цьому втрачаєть ся більше азоту, ніж при холодному способі, однак позитив ним є те, що висока температура знищує патогенні бакте рії, гриби, яйця гельмінтів, насіння бур'янів. Строки збері гання гною — 9—12 міс.
Гній від тварин, хворих на сибірку, сап, сказ, спалюють. При Інших інфекційних, а також інвазійних захворюваннях гній знезаражують біотермічним способом.
МІКРОФЛОРА М'ЯСА
М'ясо й м'ясопродукти постійно перебувають під пильною увагою дослідників, що займаються мікробіологією харчових продуктів. Ряд монографій і літературних оглядів присвячений мікробіологічним аспектам одержання доброякісного м'яса й продуктів його переробки. Цільові мікробіологічні устаткування використовуються для вдосконалювання технологічних процесів, які, у свою чергу, спрямовані на підвищення якості одержуваної продукції.
По класифікації ФАО запропоновано розділити мікроорганізми, контамінуюче м'ясо на різних стадіях технологічного процесу, на чотири групи: патогенні, умовно-патогенні, санітарно-показові й сапрофіти. Через м'ясо людині можуть передаватися збудники інфекційних захворювань (ящура, туберкульозу, Ку-лихоманки, туляремії, лептоспірозу, листериоза, бакгериальных токсикоінфекцій й інтоксикацій, микотоксикозов, энтеровирусных захворювань).
До числа санітарно-показових мікроорганізмів відносять кишкову паличку, стрептококи групи О. Сапрофітна мікрофлора м'яса включає близько 30 типів різних бактерій. Всі дослідники визнають, що м'ясо тварин може бути засіяно двома шляхами. У живому організмі завжди перебувають мікроорганізми, які за певних умов можуть проникати в кров й у мускулатуру. Цей шлях називається ендогенним, тобто, що відбувається при житті тварини. Посмертне обсеменение гаси, пов'язане із влученням мікроорганізмів з навколишнього середовища, називають екзогенним.
Дослідження м'яса тварин, убитих у нестерильних умовах, свідчать про те, що в більшості випадків воно засіяно мікроорганізмами. Одні автори вважають, що більша частина глибоких тканин і внутрішніх органів здорових тварин містить значну кількість мікроорганізмів (10 кліток2/г і більше), інші затверджують, що глибокі тканини стерильні, треті говорять про наявність одиничних мікробних кліток тільки в печінці, селезінці в лімфатичних вузлах.
Вивчено механізми прижиттєвого обсеменения тіла тварини. М'ясо, отримане в умовах м'ясокомбінату й боєнь, найчастіше засіяно постійними мешканцями шлунково-кишкового тракту тварини, що пов'язане зі зниженням обший опірності організму. На тварина можуть впливати різноманітні несприятливі фактори: стресовий стан, пов'язане зі зміною звичної обстановки, стан голоду й спраги, переохолодження або перегрівання, стомлення під час перегону на більші відстані.
М'ясо, отримане від ослаблених, виснажених і перевтомлених тварин, буде завжди засіяно мікроорганізмами. При голодуванні менш доби спостерігається незначне обсеменение органів і тканин великої рогатої худоби мікроорганізмами зі шлунково-кишкового тракту. Починаючи з 48 ч, воно зростає. Після тижневого голодування обсемененность м'язів і внутрішніх органів кишковою паличкою досягає 100% досліджених проб.
Цілий ряд робіт присвячений вивченню складу мікрофлори шлунково-кишкового тракту тварин. У шлунково-кишковому тракті тварин перебуває велика кількість мікроорганізмів, що попадають туди, насамперед , з кормом. Їхня кількість досягає 108 мікробів в 1 м умісту рубця. У кислому середовищі шлунка частина мікрофлори гине, але можуть залишатися життєздатні бактерії, дріжджі й цвілеві гриби.
У тонкому кишечнику спостерігається подальше зниження рівня мікроорганізмів до 104 кл/г умісту. У товстому кишечнику у зв'язку із процесами обміну відбувається акгивация діяльності мікрофлори і її збільшення до 108 кл/г умісту. Тут живуть мікроорганізми, що ставляться до грамотрицательным палочковидным бактерій, грамположительные энтерококки, клостридии, дріжджі й цвілеві гриби. Склад і співвідношення мікрофлори залежать від складу кормів, відділу шлунково-кишкового тракту, пори року й віку тварини.
Крім того, обсеменіння м'яса при житті тварини може бути пов'язане з іншими органами, що містять мікроорганізми. До них відносяться верхні дихальні шляхи й вим'я. Частіше всього це коккова мікрофлора, рідше там знаходять бацили, дріжджі й цвілеві гриби. Мешканцями шлунково-кишкового тракту можуть бути потенційно патогенні й патогенні мікроорганізми. В останні 20 років певне місце в структурі захворювань людини займають кишкові персинози. Причиною виникнення цих захворювань найчастіше буває м'ясо великої рогатої худоби й свиней.
Кишечник тварин є місцем перебування клостридиозів. Роботами Г.И. Сидоренко і Ю.П. Пивоварова ще в 60-і роки встановлений можливість прижиттєвого обсеменіння органів і тканин ослаблених і хворих тварин.
У літературі є багато досліджень, присвячених вивченню мікробного обсеменіння м'яса тварин з різними клінічними захворюваннями й клінічно здорових тварин. Одні автори називають дуже високий відсоток обсеменіння м'яса тварин змушеного забою (від 48 до 70%) , інші приводять більше низькі значення. Так, частота виявлення клостридій у м'язах великої рогатої худоби із травматичними ушкодженнями, по даним цілого ряду дослідників, склала 8,5%, у лимфоузлах - 15,5%, у печінці - 19%; відповідно 3,9, 4,2 й 8,5% - в органах клінічно здорових тварин.
При обстеженні свиней були отримані аналогічні результати. З м'язів хворих тварин відсоток виділення склав 12,2%, з лимфоузлов - 16,9%, з печінки - 22,4%; відповідно 5,1; 6,4 й 9,9% - з органів клінічно здорових тварин. Отримані дані ставлять за обов'язок ветеринарній службі вдосконалювати роботу з виявлення ослаблених тварин.
Обсеменіння мікроорганізмами органів і тканин спостерігається при травмах тварини. У м'язовій тканині, розташованої в декількох сантиметрах від місця травми, знижується кількість глікогену, що приводить до більше інтенсивного розмноження мікроорганізмів, найчастіше стафілококів, бактерій групи кишкових паличок й інших.
Не викликаючи захворювання у тварини, у кишечнику можуть тривалий час перебувати сальмонели. При зниженні захисних сил животного вони проникають у мезентериальные лімфатичні вузли, потім у кров й, поширюючись по організму, обумовлюють вторинний сальмонельоз. Багато робіт присвячено вивченню бакгерионосительства серед тварин. Бактерионосительство широко поширено серед, тварин і птахів.
У зв'язку із хворобою або травмою з кишечнику або місця ушкодження може відбуватися інфікування тіла тварини патогенними мікроорганізмами (сальмонеллы, золотавий стафілокок, збудники туберкульозу, ящура, бруцельозу), крім того, у кров проникають мешканці кишечнику. Певне значення для ендогенного інфікування м'яса має агональная інвазія мікроорганізмів. Деякі автори поєднують її з посмертним ендогенним обсеменінням органів і тканин, що починається відразу після знекровлювання, тобто клінічної смерті тварин. У цей період через слизуваті оболонки носоглотки й кишечнику мікроорганізми можуть проникати в навколишні тканини.
Екзогенний шлях обсеменіння м'яса пов'язаний з етапами оброблення туші, наступним транспортуванням, умовами зберігання, технологією одержання м'ясопродуктів і санітарним станом підприємства.
Доведено, що екзогенне обсеменіння мікроорганізмами може бути пов'язане із проведенням знекровлювання тварини. Протягом декількох хвилин серце тварини продовжує працювати, кров, що випливає з перерізаних артерій, може частково всмоктуватися за рахунок зниженого тиску у вени. У кров можуть попадати мікроорганізми з інструментів, шкіри тварини, із умісту стравоходу.
Наступним етапом оброблення гаси є эвентрация, або нутровка, внутрішніх органів із грудної й черевної порожнин. Має значення час проведення цього етапу після знекровлювання тварини. За даними С.Я. Любашенко, при проведенні эвентрации внутрішніх органів через 10-15 хв послу знекровлювання тварини в лімфатичних вузлах здорових свиней утримується в середньому 20 тис. бактерій, а якщо эвентрация виробляється через 1 ч і пізніше, кількість мікроорганізмів досягає 300 тис. в 1 р.
Особливо небезпечні технологічні погрішності при виконанні цієї операції (несвоєчасна перев'язка стравоходу, порушення цілісності шлунково-кишкового тракту), тому що це приводить до масивного обсеменению поверхні туш, що досягає мільйона й більше мікробних тіл на 1 див2 поверхні.
У процесі обробки гаси на поверхні свіжого м'яса можна виявити мікроорганізми майже всіх пологів. Деякі фахівці вважають, що оцінювати треба тільки рівень обсеменения. По даним деяких авторів обсемененность м'яса на кінцевому етапі оброблення на бойні бактеріями групи кишкових паличок може досягати 109 кл/г продукту.
Методи знезаражування м'яса
Осаду. При дотриманні технологічного режиму (температура не вище 2 С, відносна вологість 85-95 % і тривалість не більше 2-4 ч) склад мікрофлори м'яса майже не змінюється. Підвищення температури й збільшення тривалості опади може привести до розмноження мікроорганізмів (у тому числі іноді палички перфрингенс й інших токсигенных бактерій) і збільшенню загальної мікробної контамінації.
Обжарка. При обробці гарячим димом температурою 80-1100 С у плин 0,5-2 ч оболонка просочується складовими частинами диму й підсушується. У результаті цього створюються умови, несприятливі для розмноження мікробів на поверхні м'яса. У м'ясі не більших розмірів, товщиною (3-5 див) температура в центрі підвищується до 40-50 С, а м'ясо більших розмірів, товщиною (від 5-15 див і більше) - до 30-40 С. Отже, у м'ясі більших розмірів створюються умови, сприятливі для розмноження мікробів. Тому кількість мікроорганізмів трохи зростає. У зв'язку із цим дуже важливо правильно дотримувати строків обжарки, оскільки при їхньому подовженні можливо значне збільшення кількості мікроорганізмів.
Варіння. До кінця процесу варіння в глибині м'яса температура досягає 68-75°С. При такому температурному режимі гине до 90 % і більше мікробів, що втримуються в сирому м'ясі. При цьому відмирають всі не спорові патогенні й умовно-патогенні бактерії: кишкова паличка й паличка протея, більшість сапрофітних не спорообразующих мікроорганізмів (коки, молочнокислі бактерії, дріжджі й ін.), вегетативні форми й частина спор спорообразующих бактерій.
Під впливом високої температури в процесі варіння різко змінюється кількісний і груповий склад мікрофлори м'яса.
До варіння склад мікрофлори м'яса дуже різноманітний і звичайно представлений різними видами як не спорообразующих, так і спорообразующих мікроорганізмів. Загальна кількість мікробів в 1 м сирого фаршу становить десятки тисяч і більше.
Залишкова мікрофлора м'яса після варіння складається в основному зі спорообразующих палочковидных сапрофітних аеробних й анаэробных бактерій і незначної кількості не спорообразующих сапрофітних бактерій, головним чином коків.
Копчення й сушіння. Груповий склад мікрофлори м'яса після копчення й сушіння не змінюється. Загальна кількість мікроорганізмів трохи зменшується, оскільки частина мікробів, що вижили при варінні, відмирає в процесі додаткової обробки.
Біогеохімічні кругообіги.
На відміну від енергії, котра використовувалася організмом, перетворилась у тепло і втрачається для екосистеми, речовини циркулюють у біосфері, що і називається біогеохімічними круговоротами. Елементи, що зустрічаються в природі, близько 40 потрібні живим організмам. Найбільш важливі для них і потрібні у великих кількостях: вуглець, водень, кисень, азот. Кисень надходить у атмосферу в результаті фотосинтезу та витрачується організмами при диханні. Азот витягується з атмосфери завдяки діяльності азотофіксуючих бактерій і повертається до неї іншими бактеріями.
Кругообіг елементів і речовин здійснюються за рахунок саморегулюючих процесів, в яких беруть участь всі складові екосистем. Ці процеси є безвідхоними. В природі немає нічого даремного або шкідливого, навіть від вулканічних вивержень є користь, бо з вулканічними газами в повітря надходять потрібні елементи, наприклад, азот. Існує закон глобального замикання біогеохімічного кругообігу в біосфері, діючий на всіх етапах її розвитку, як і правило збільшення замкнутости біогеохімічного кругообіга в ході сукцесії. В процесі еволюції біосфери збільшується роль біологічного компоненту в замиканні біогеохімічного кругообіга. Ще більшу роль в біогеохімічному кругообігу виявляє людина. Але її роль здійснюється в протилежному напрямку. Людина порушує кругообіг речовин, який вже склався, і в цьому виявляється його геологічна сила, руйнівна по відношенню до біосфери на сьогодняшній день.
Коли 2 млрд. років тому на Землі з'явилося життя, атмосфера складалася з вулканічних газів. В ній було багато вуглекислого газу та мало кисня (якщо взагалі був), і перші організми були анаеробними. Так як продукція в середньому переверщувала дихання, за геологічний час в атмосфері накопичувався кисень та зменшувався вміст вуглекислого газу. Нині вміст вуглекислого газу в атмосфері збільшується в результаті спалювання великих кількостей горючих копалин і зменшення поглинаючої спроможності 'зеленого поясу'. Останнє є результатом зменшення кількості самих зелених рослин, а також пов'язане з тим, що пил та інші забруднюючі частки в атмосфері відбивають ті промені, що надходять до атмосфери. В результаті антропогенної діяльності ступінь замкненості біогеохімічних кругообігів зменшується. Хоча вона досить висока (для різноманітних елементів і речовин вона не однакова), але тим не менше не абсолютна, що і показує приклад виникнення кисневої атмосфери. Інакше неможлива була б еволюція (найвища ступінь замкненості біогеохімічних кругообігів спостерігається в тропічних екосистемах – найбільш давніх і консервативних).
Таким чином, слід казати не про зміну людиною того, що не повинно змінюватися, а скоріше про вплив людини на швидкість та напрямок змін та на поширення їх границь, що порушує правило міри перетворення природи. Останнє формулюється таким чином: в ході експлуатації природних систем не можна перевищувати деякі межі, що дозволять цим системам зберігати властивості самопідтримки. Порушення міри як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення призводить до негативних результатів. Наприклад, надлишок вносимих добрив настільки ж шкідливий, як і їх недолік. Це почуття міри загублене сучасною людиною, яка вважає, що в біосфері їй всі дозволене.
Надії на подолання екологічних труднощів пов'язують із розробкою і введенням до експлуатації замкнутих технологічних циклів. Створені людиною цикли перетворення матеріалів вважається бажаним робити так, щоб вони були подібним природним циклам кругообіга речовин. Тоді водночас вирішувалися би проблеми забезпечення людства невичерпними ресурсами і проблема охорони природного середовища від забруднення, оскільки нині лише 1 - 2% ваги природних ресурсів утилізується в кінцевому продукті. Теоретичні замкнуті цикли перетворення речовини можливі. Проте повна і остаточна перебудова індустрії по принципу кругообіга речовини в природі нереальна. Хоча б тимчасове порушення замкненості технологічного циклу практично неминуче.
Кругообіг вуглецю.
Самий інтенсивний біогеохімічний цикл – кругообіг вуглецю. В природі вуглець існує в двох основних формах – в карбонатах (вапняках) та вуглекислому газі. Вміст останнього в 50 раз більше, ніж в атмосфері. Вуглець бере участь в утворенні вуглеводів, жирів, білків та нуклеїнових кислот. Основна маса акумульована в карбонатах на дні океану (1016 т), в кристалічних породах (1016 т), кам'яному вугіллі та нафті (1016 т) і бере участь в великому циклі кругообіга. Основна ланка великого кругообігу вуглецю - взаємозв'язок процесів фотосинтезу і аеробного дихання (рис. 1).
Інша ланка великого циклу кругообіга вуглецю уявляє собою анаеробне дихання (без доступу кисня); різноманітні види анаеробних бактерій перетворюють органічні сполуки в метан та інші речовини (наприклад, в болотних екосистемах, на смітниках відходів). В малому циклі кругообіга бере участь вуглець, що міститься в рослинних тканинах (біля 1011 т) та тканинах тваринних (біля 109 т).
Рис. 1. Кругообіг вуглецю в природі. (За В.П.Кучерявим)
За останні 200 років відбулися значні зміни в континентальних екосистемах в результаті збільшуючого антропогенного впливу. Коли землі, зайняті лісами та трав’янистими спільнотами, пертворюються в сільськогосподарські угіддя, органічна речовина, тобто жива речовина рослин і мертва органічна речовина грунтів, окислюється і потрапляє до атмосфери. Деяка кількість елементарного вуглеця може також захоронюватись в грунті у вигляді древесного вугілля (як продукт, що залишився від спалювання лісу) і, таким чином, вилучається зі швидкого обігу в вуглецевому циклі. Вміст вуглецю в різних компонентах екосистем змінюється, оскільки поновлення органічної речовини залежить від географічної широти та типа рослинності.
Були проведені численні дослідження, що мали своєю метою розв'язати
існуючу невизначеність в оцінці змін запасів вуглецю в континентальних
екосистемах. Базуючись на даних цих досліджень, можна прийти до висновку, що надходження до атмосфери з 1860 по 1990 року порівняно з 1990ми роками біотичний викид вуглецю зріс. Крім того, можливий вплив зростаючих атмосферних концентрацій та викидів забруднюючих речовин на інтенсивність фотосинтезу органічної речовини континентальних екосистем. По видимому, інтенсивність фотосинтезу зростає із збільшенням концентрації в атмосфері. Найбільш імовірно, що це зростання характерне для сільськогосподарських культур, а в природних континентальних еко-системах підвищення ефективності використання води могло б призвести до прискорення утворення органічної речовини.
Кругообіг азоту.
Газоподібний азот виникає в результаті реакції окислення аміаку, який утворюється при виверженні вулканів та розкладені біологічних відходів:
Кругообіг азоту – один з самих складних, але водночас самих ідеальних кругообігів. Незважючи на те, що азот складає біля 80% атмосферного повітря, в більшості випадків він не може бути безпосередньо використаний рослинами, так як вони не засвоюють газоподібний азот. Втручання живих істот у кругообіг азоту підпорядковане суворій иєрархії: лише певні категорії організмів можуть виявляти вплив на окремі фази цього циклу. Газоподібний азот беззупинно надходить до атмосфери в результаті роботи деяких бактерій, тоді як інші бактерії – фіксатори (разом з синьо-зеленими водоростями) постійно поглинають його, преобразуючи в нітрати. Неорганічним шляхом нітрати утворюються й в атмосфері в результаті електричних розрядів під час гроз. Найбільш активні споживачі азоту – бактерії на кореневій системі рослин сімейства бобових. Кожному виду цих рослин притаманні свої особливі бактерії, що перетворюють азот в нітрати. В процесі біологічного циклу нітрат – іони () та іони амонію (), поглинаємі рослинами з грунтової вологи, перетворюються у білки, нуклеїнові кислоти і так далі. Потім утворяться відходи у вигляді загиблих організмів, що є об'єктами життєдіяльності інших бактерій та грибів, перетворюючих їх в аміак. Так виникає новий цикл кругообіга. Існують організми, здатні перетворювати аміак у нітріти, нітрати і в газоподібний азот. Основні ланки кругообіга азоту в біосфері представлені схемою на рис. 2. Біологічна активність організмів доповнюється промисловими засобами отримання азотомістящих органічних та неорганічних речовин, багато з яких застосовуються в якості добрив для підвищення продуктивності та росту рослин.
Рис. 2. Кругообіг азоту в природі. (За В.П.Кучерявим)
Антропогенний вплив на кругообіг азоту визначається наступними процесами:
1. Спалювання палива призводить до утворення оксида азоту, а після цього
до реакцій:
сприяючи випаданню кислотних дощів;
2. В результаті впливу деяких бактерій на добрива і відходи тваринництва
утворюється оксид азоту – один з компонентів, утворюючих парниковий
ефект;
3. Видобуток корисних копалин, містящих нітрат – іони і іони аммонія, для
виробництва мінеральних добрив;
4. При збиранні врожая з почви виносяться нітрат – іони і іони аммонія;
5. Стоки з полей, ферм та каналізацій збільшують кількість нітрат – іонів
і іонів аммонія в водневих екосистемах, що присорює ріст водоростей і
інших рослин; при розкладанні яких розходується кислород, що в
кінцевому рахунку призводить до загибелі риб.
Список використаної літератури
1. Ассонов Н.Р. Микробиология.-М.; Агропромиздат, 1989.-350 с.
2. Болін Б. Кругообіг вуглецю. /Біосфера. - М.:Мир, 1972.-С. 91-104.
3. Бондарєв Л.Г. Роль рослинності в міграції мінеральних речовин в атмосфері. // Природа., 1981, №3, С. 86-90.
4. Войткевич Г.В. Бактерії й склад атмосфери. - М.: Видавництво МГУ, 1984, 272с.
5. Гаррелс Р.М. Круговорот вуглецю, кисню й сірки в плині геологічного часу. - М.: Наука, 1975 - 48с.
6. Добровольский В.В. Основи біогеохімії. Учебн. посібник для геогр., біол., геолог., с-х спец. вузів. - М.: Вища школа, 1998. -413с.
7. Добродеев О.П., Суєтова И.А. Жива речовина Землі. М.: Видавництво МГУ, 1986.
8. Делвич К. Круговорот азоту. /Біосфера. - М.:Мир, 1972.-С. 105-119.
9. Заварзін Г.А. Бактерії й склад атмосфери. - М.: Наука, 1984.- 199с.
10. Ковальский В.В. Геохімічна екологія. - М.: Наука, 1974.- 289с.
11. Ковда В.А. Біогеохімічні цикли в природі і їхнє порушення людиною. /Біогеохімічні цикли в біосфері.- М.: Наука, 1976.- С.19-35.
12. Лейн А.Ю., Іванов М.В. Глобальні біогеохімічні цикли елементів і вплив на них діяльності людини. //Геохімія. 1976, № 8, С.1252-1277.
13. Мікробіологія м'яса й м'ясопродуктів. М.А. Сидоров, Р.П. Корнеева. М., Колосся, 1996.
14. Мікробіологія продуктів тваринного походження. Г-Д Мюнх й ін.М., Агропромиздат, 1985.
15. Мікробіологія харчових виробництв Н.М. Вербина, Ю.В. Каптеева. М., Агропромиздат, 1988.
16. Мікробіологічні дослідження й санітарна експертиза харчових продуктів.
С.П. Аскалонов, И.Б. Добриер, Б.Л. Городин. Київ, Медиздат, 1955.
17. Мікрофлора харчових продуктів. Серія Мікробіологія. Т.22. М. ВИНИТИ.
18. Охорона навколишнього середовища та використання природних ресурсів України. - К., 1992. - С. 106 - 107.
19. Посібник з ветеринарно-санітарної експертизи й гігієни виробництва м'яса й м'ясопродуктів. Під ред. М.П. Бутко, Ю.Г Костенко. М., Антиква. 1994
20. Проблеми екології рідного краю (навчальні матеріали) (Ред. Л.П. Царик). Тернопіль, 1993. - С. 16 - 20
21. Харченко С.М. Мікробіологія.-К.; Сільгоспосвіта, 1994. – 350 с.
22. WWW.MedBookAid
23. WWW.GOOGLE.RU