Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1) Предмет і завдання педагогіки вищої школ ії основні категорії
Педагогіка вищої школи – наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як фахівців відповідно до вимог держави.
Предметом педагогіки вищої школи є процес формування духовно багатого, свідомого, гідного громадянини, спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей народного господарства, науки, техніки, культури, освіти, тощо.
Підготовка фахівця з вищою освітою передбачає виховання, професійну освіту і навчання. Під вихованням студеньскої молоді розуміють формування протягом навчання у вищому навальному закладі морально-психологічної готовності самовіддано працювати за обраним фахом. Освіта студентів передбачає володіння загальними і професійнми знаннями, виробничими уміннями і навиками згідно з профілем.
Джерелом розвитку педагогіки вищої школи є педагогічна спадщина минулого, сучасні педагогічні дослідження проблем педагогіки вищої школи, зарубіжний педагогічний досвід.
Завдання педагогіки вищої школи:
аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;
аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;
аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;
розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;
розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.
І. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна концепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогічний принцип.
Педагогічна теорія- система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у вищому навчальному накладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагальнює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.
Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реальну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.
Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об'єднуючись, з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концептуального характеру.
Педагогічна закономірність об'єктивно повторювана послідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагогіки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосередньо педагогічні. За іншою класифікацією вони можуть бути фундаментальними й конкретними.
2) Методи наукових досліджень у педагогіці вищої школи. Наведіть варіанти їх застосування у практиці.
У науковій літературі, як правило, вирізняють загальнонаукові та конк- ретнонаукові методи дослідження. До загальнонаукових відносять: загальнотеоретичні (абстракція, конкретизація, аналіз, синтез, порів- няння, протиставлення, індукція, дедукція тощо); соціологічні (анкету- вання, інтерв'ювання, експертні опитування, рейтинг тощо); соціально- психологічні (соціометрія, тестування, тренінг тощо); математичні (ра- нжування, шкалування, індексування, кореляція, статистичні методи тощо). До конкретно-наукових відносяться: теоретичні (аналіз літера- тури, архівних джерел, документацій, продуктів діяльності учнів, аналіз поняттєво-термінологічної системи, побудова гіпотез, побудова уявно- го експерименту, прогнозування, моделювання тощо); емпіричні (спо- стереження, бесіди, педагогічний консиліум, визначення і узагальнення масового та індивідуального педагогічного досвіду педагогічний експе- римент, науково-педагогічна експедиція.
3) Закономірності і принципи вищої школи
Педагогічна закономірність – об’єктивно повторювана послідо- вність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагогіки. Зако- номірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосе- редньо педагогічні. За іншою класифікацією вони можуть бути фунда- ментальними й конкретними.
Зокрема, автори В.М. Галузинський, М.Б. Євтух виділяють такі закономірності:
процес формування особистості студента (у процесі його на- вчання, виховання і розвитку) є єдиним і взаємозумовленим;
виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само історично зумовленим соціальним процесом;
загальній і специфічний характер виховання студента (в широ- кому розумінні цього слова) є також єдиним і взаємозумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає результат виховання;
професійно-педагогічна діяльність викладача і навчальна дія- льність студента є також взаємозумовленими і взаємозалежними;
формування особистості студента відбувається в структурі внутрішньоколективних стосунків.
До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднести й
такі:
чим педагогічно доцільніше побудований навчально-виховний
процес у вищому навчальному закладі, тим сильнішим є його вплив на особистість майбутнього спеціаліста;
чим повніше враховуються мотиви, внутрішні прагнення сту- дентів, тим ефективнішим є навчально-виховний процес;
чим повніше впливає навчально-виховний процес на всі сфе- ри (вербальної, сенсорної та ін.) особистості студента, тим швидше відбувається його розвиток і виховання.
Ці фундаментальні закономірності, що різнобічно ілюструють взаємозалежність процесів, є ядром педагогіки вищої школи. Вони слугують виявленню і закріпленню принципів.
Принципи – це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпечує продуктив- ність навчально-виховного процесу.
До основних принципів належать:
1. Гуманізація виховання – пріоритет завдань самореалізації особистості студента, створення умов для вияву обдарованості і тала- нтів, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичли- вої.
2. Науковий, світський характер навчання.
3. Єдність національного і загальнолюдського – формування на- ціональної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; володіння українською мовою, використання усіх її багатств і засобів у мовній практиці; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщи- ни, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну; оволодіння над- банням світової культури.
4. Демократизація виховання – розвиток різноманітних форм співробітництва, встановлення довіри між викладачем і студентом, взаємоповага, розуміння запитів та інтересів студентів.
5. Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту на- вчання і виховання.
6. Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи сту- дентів з вимогливим керівництвом викладача.
7. Урахування індивідуальних, вікових особливостей студентів у навчально-виховному процесі.
7. Типи вищих навчальних закладів, мета і головні завдання їх діяльності.
Стаття 25. Типи вищих навчальних закладів
Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в
Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:
1) університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад
четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність,
пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації
широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних
та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить
фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним
науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру
навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний
рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє
поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку
діяльність.
Можуть створюватися класичні та профільні (технічні,
технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні,
мистецькі, культурологічні тощо) університети;
2) академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня
акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із
здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі
науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить
фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним
науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має
відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного
забезпечення;
3) інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого
рівня акредитації або структурний підрозділ університету,
академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із
здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі
науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить
наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має
відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного
забезпечення;
4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад
третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню
діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та
кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців,
композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін,
проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї
діяльності і має відповідний рівень кадрового та
матеріально-технічного забезпечення;
5) коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації
або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або
четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність,
пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у
споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом
вищого навчального закладу третього або четвертого рівня
акредитації або входить до навчального чи
навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома
спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та
матеріально-технічного забезпечення;
6) технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня
акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу
третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню
діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та
кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має
відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного
забезпечення.
8. Шляхи реформування вищої освіти в Україні, вдосконалення навчального і виховного процесів у вищих закладах освіти.
Перша тенденція — орієнтація більшості країн на перехід від елітної освіти до високоякісної освіти для всіх.
Друга тенденція — поглиблення міждержавного співробітництва у галузі освіти, яке залежить від потенціалу національної системи освіти і від рівня умов партнерства держави й окремих учасників.
Третя тенденція — збільшення гуманітарної складової у світовій освіті в цілому за рахунок введення людино орієнтованих наукових і навчальних дисциплін: політології, психології, соціології, культурології, екології, ергономіки, економіки.
Четверта тенденція — значне поширення нововведень за умов збереження національних традицій, що склалися, та національної ідентичності країн і регіонів.
Розглянемо основні напрями реформування вищої освіти в Україні, визначені у нормативно-правових документах1.
Реформування вищої освіти передбачає:
перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в набутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до її здібностей та забезпечити її мобільність на ринку праці;
формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому;
підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягом усього життя;
піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.
Особливості оновлення вищої освіти України такі:
структура вищої освіти за своїми ідеологією та цілями узгоджена зі структурами освіти більшості розвинутих країн світу;
створено систему вищих навчальних закладів, заснованих на недержавній формі власності;
зросла частка фахівців з таких спеціальностей: економіка, менеджмент, маркетинг, міжнародне право, банківська справа, обіг цінних паперів, бізнес тощо;
введено систему кредитування навчання студентів і правового соціального захисту молоді щодо можливостей здобуття вищої освіти;
• зміна політики та соціальних пріоритетів внесла принципово нову парадигму освіти і виховання, наприклад, відбувся перехід від виховання громадянина певної країни до виховання громадянина світу, людини відповідальної, освіта та мораль якої відповідають складності завдань, які їй доведеться вирішувати.
9. Модернізація вищої освіти України в рамках входження у Болонський процес.
Болонський процес - один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу - глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Виходячи с цього, Європейська комісія надає фінансові і політичну підтримку цьому процесові, що виходить з рамки ЄЄ. Сьогодні східноєвропейські країни лише починають приймати Болонські ідеї.
Ключова позиція реформування: Болонські вимоги - це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн. Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, а іншого - вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.
Перший напрям - це розширення доступу до вищої освіти, другий - якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій - це інтеграційні процеси.
Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу: введення двоциклового навчання; впровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти).
Учасники Болонського форуму схвалили двоетапну систему вищої освіти, зазначаючи, що введення такої системи бажане і в інших європейських країнах. Двоетапна система вищої освіти впроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: незакінчена вища (додипломна) освіта і закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу - не менш як три роки.
Вчений (академічний) ступень, що присвоюється по завершенні першого циклу на європейському ринку праці має сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклу вищої освіти
присвоюється вчений (академічний) ступень бакалавра. Кінцевим результатом другого циклу навчання протягом одного-двох років має бути вчений (академічний) ступень магістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде за індивідуальним програмами, у складанні яких активну участь беруть студент та науковий керівник.
Задля впровадження наведеної моделі стандартизованого додатка до диплома у вищій школі України має бути впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу та система об'єктивного педагогічного контролю знань.
Підставами для впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні є таке: інтеграція до Європейського простору вищої освіти; входження до Болонського процесу; вступ до Світової організації торгівлі; реалізація дистанційної форми вищої освіти;
Кредитно-модульній системі як невід'ємного атрибуту Болонської декларації надаються дві основні функції. Перша - сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого. Друга - акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.
Кредит — умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи певної дисципліни (курсу), виконаної студентом, під час навчання. Кредит — мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента).
Проблемою для вищої школи України у контексті Болонського процесу є: визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в обсязі модуля, тобто узгодження навчального модуля з кредитами; розробка методики виховного процесу та навчального навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв'язок між ними.
13. Функції процесу навчання їх взаємозвязок
Освітня функція
Покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.
Знання — узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.
Розвиваюча функція
Передбачає розвиток учнів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.
Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових дій і операцій.
Виховна функція
Виховний характер навчання — об'єктивна закономірність, що виявлялася в усі епохи. Водночас виховуючий характер навчання — важлива функція діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, вихованню відповідного ставлення до життя і до самих себе.
Формування наукового світогляду є підґрунтям для виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості.
Всі пов’язані, бо проце навчання показує, що не виконання однієї веде до невиконання всіх інших фн-цій.
14. Рушійні сили та закономірності процесу навчання. Мотивація
Процес навчання у вищій школі визначається зовнішніми (об'єктивними) і внутрішніми (суб'єктивними) чинниками. До внутрішніх чинників слід віднести особистісні риси студента: особливості його темпераменту, характеру, мислення, пам'яті, пізнавальних можливостей, здібностей, мотивацію учіння, попередній досвід, рівень знань, стиль навчально - пізнавальної діяльності. До зовнішніх чинників відносять зміст і методи навчання, рівень професійної підготовки викладача, умови навчання у вищому навчальному закладі, соціальне оточення студента.
- Вищий рівень становлять найзагальніші закони розвитку природи, суспільства й мислення. У педагогічному процесі своєрідно виявляються закономірності розвитку суспільства, формування особистості й колективу, пізнавальної діяльності тощо. І, звісно, йому властиві педагогічні закономірності, які комплексно виявляють найважливіші зв'язки цього процесу.
- Визначальний вплив на педагогічний процес у вищому навчальному закладі мають соціально-економічні умови країни, політика держави, рівень розвитку освіти, науки, техніки, інформаційних систем, культури. В умовах науково-технічного прогресу й далі зростає залежність педагогічного процесу у вищому навчальному закладі від технічного чинника, особливо інформатизації.
- Провідною закономірністю є єдність виховання (самовиховання), навчання, освіти (самоосвіти) {розвитку.
- У вихованні надзвичайно важливе значення має вплив середовища, засобів масової інформації, які не можна не враховувати під час організації цього процесу у вищому навчальному закладі.
- Одна із специфічних закономірностей педагогічного процесу у вищому навчальному закладі - відповідність навчально-виховних впливів суб'єктів навчання духовним потребам і пізнавальним можливостям студентів.
- Наступною педагогічною закономірністю є моделювання (відтворення) процесів соціалізації та професійна підготовка студентів до умов діяльності. Ця закономірність потребує, щоб педагогічний процес відповідав особливостям сучасної економіки.
- Усі закономірності педагогічного процесу діалектично взаємозалежні між собою.
15. Принципи навчання у вищій школі
■ розвиваючий і виховний характер навчання;
■ фундаментальність і професійна спрямованість змісту, методів і форм навчання (для професійної, зокрема вищої школи);
■ науковість змісту й методів навчального процесу, його зближення із сучасним науковим знанням і суспільною практикою;
■ культуродоцільність, яку розуміють як єдність усіх досягнень культури (не лише науки, а й мистецтва, релігії, традиції тощо), як відповідність навчання світовій і регіональній культурі, як єдність свідомого й підсвідомого; природодоцільність - як відповідність внутрішній природі людини, яка розвивається, та умовам середовища;
■ систематичність в оволодінні досягнень науки й культури, системний характер навчальної діяльності, теоретичних знань і практичних умінь школяра й студента;
■ активність, самостійність і свідомість школярів і студентів у навчальній роботі, взаємозв'язок і єдність репродуктивної (відтворювальної) і творчої діяльності, навчальної й дослідницької роботи, освіти й самоосвіти;
■ єдність конкретного й абстрактного (частково виявлена у вимозі наочності), раціонального й емоційного, репродуктивного й продуктивного як вираження комплексного підходу;
■ доступність, урахування рівня підготовленості, вікових та індивідуальних можливостей і особливостей тих, хто навчається, співвідносно з рівнем труднощів;
■ обгрунтованість і міцність засвоєння ключових елементів, логіки, структури дисциплін, практичних навичок і вмінь;
■ створення позитивного емоційного клімату, мотиваційне забезпечення діяльності й системи відносин;
■ раціональне поєднання колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи, які забезпечують розвиток особистості, її індивідуальну самореалізацію.
22. Лекція у вищій школі, вимоги до неї.
Лекція — методологічна й організаційна основа для всіх навчальних занять, зокрема й самостійних (методологічна, тому що вводить студента в науку загалом, надає навчальному курсу концептуальносгі; організаційна — тому що решта форм навчальних занять так чи інакше "зав'язані" на лекцію, найчастіше логічно заплановані після неї, спираються на неї змістовно і тематично. її основна дидактична мета — формування орієнтувальної теоретичної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу. Основна мета лекції—дати систематизовані основи наукових знань із навчальної дисципліни, розкрити стан і перспективи прогресу в конкретній галузі науки і техніки, сконцентрувати увагу на найбільш складних і вузлових питаннях. Лекцію потрібно читати зрозумілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз'яснювати, не варто перенасичувати лекцію наукоподібними термінами й модними іноземними словами. Текст (лат. ґехіит — зіткане) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.
У педагогічній практиці для здійснення навчального процесу більш доцільно виділити такі види академічних лекцій: вступну, інформаційну, оглядову, настановну та підсумкову.
Вступна лекція дає перше цілісне уявлення про навчальний предмет і орієнтує студента в системі роботи з цього курсу. Лектор ознайомлює студентів з метою і завданнями курсу, його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін та в системі підготовки фахівця. Подає короткий огляд курсу, етапи розвитку науки і практики, досягнення у цій сфері, імена відомих учених, викладає перспективні напрями досліджень. Лектор висловлює методичні й організаційні особливості роботи в межах курсу, а також подає аналіз навчально методичної літератури, яку рекомендовано студентам, уточ нює терміни і форми звітності.
Інформаційна лекція орієнтована на викладення і пояснення студентам наукової інформації, яку потрібно осмислити й запам'ятати. Це найбільш традиційний тип лекцій у практиці вищої школи.
Оглядова лекція - систематизація наукових знань на високому рівні, вона потребує чимало асоціативних зв'язків у процесі осмислення інформації, яку викладають під час розкриття внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків, крім деталізації й конкретизації. Зазвичай, стержень викладених теоретичних положень становить науково-понятійна й концептуальна основа всього курсу чи великих його розділів.
Настановна лекція - вид лекції у вищій школі, спрямований на розкриття підходів, принципів, умов, форм, методів та особливостей діяльності студентів з метою оволодіти, насамперед самостійно, сукупністю знань, навичок і вмінь.
Настановні лекції найчастіше проводять із студентами заочної та дистанційної форм навчання.
Підсумкова лекція - вид лекції, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підбивання підсумків із питань аналізу діяльності студентів; змісту глибини й широти здобутих знань, навичок і вмінь, розкриття шляхів їх реалізації в житті; висвітлення проблем наукових питань та ін.
Що стосується основних вимог читання лекції:
23. Семінарські та практичні заняття, вимоги до неї.
Підготовка студентів до семінарських занять. Якість проведення семінарських занять залежить від рівня підготовки студентів і викладачів. Існує три форми підготовки студентів до різних видів семінарських занять:
1)усі студенти готують повідомлення з основних питань;
2)кожен студент готує реферат на певну тему;
3)студент самостійно готує доповідь творчого характеру, яка містить елементи дослідницького характеру.
Усі форми підготовки студентів до семінарських занять дають змогу виявити не лише знання студентів і їх підготовленість до самостійної роботи, а й їхнє ставлення до навчання.
Підготовка до семінару здійснюється в кілька етапів: прослуховування лекції з теми семінару, підбір літератури, вивчення і конспектування рекомендованої літератури, складання тексту виступу (план, тези, доповідь), безпосередня участь у проведенні семінару. зміст семінарських занять у вищих навчальних закладах має бути професійно спрямованим, забезпечувати розкриття на конкретних прикладах з майбутнього фаху органічної єдності теорії і практики, використання методів навчання, які сприяють формуванню у студентів творчого підходу,, залучають їх до колективної пізнавальної діяльності, дискусій тощо.
Практичне заняття — форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індивідуальне виконання відповідно до сформульованих завдань. Проводять практичне заняття переважно у такій послідовності: вступне слово викладача, пояснення незрозумілих студентам питань, запланована практична частина, завершальне слово викладача. У процесі підготовки і проведення практичного заняття виділяють (В. Литвинюк) п'ять етапів.
На першому етапі викладач відповідає на запитання, які виникли у студентів у процесі виконання їх індивідуальних домашніх завдань. Іноді на запитання відповідають спеціально "організовані групи студентів. Відтак усі студенти здають свої домашні завдання. їх перевірка здійснюється у такий спосіб: викликаним до дошки двом-трьом студентам пропонується виписати з домашнього завдання певну розв'язану задачу чи приклад. Студент протягом 5—7 хвилин характеризує основні моменти. Це привчає студентів до чіткості і послідовності відповіді. Допущені помилки зразу ж виправляють. Інші студенти у цей час розв'язують запропоновані викладачем нові задачі.
Другий етап — перевірка теорії. Студенти пишуть невелику контрольну роботу тривалістю 8—10 хвилин. Оцінка за неї оголошується на наступному занятті. Проводяться також опитування з формулювання означень і теорем.
На третьому етапі викладач оголошує тему нового заняття, його мету і значення в курсі. Перша задача, яку розв'язують з цієї теми, є типовою і розглядається як приклад. Після аналізу задачі до дошки викликають студентів. Мета даного етапу полягає в тому, щоб навчити студентів математичного методу розв'язування задач з теми, переконатися, що більшість студентів тему засвоїли. Відповіді студентів, які працюють біля дошки, слід оцінювати.
Четвертий етап триває 2—4 хвилини. Це оголошення домашнього завдання: тема практичного заняття з деталь ним планом. Індивідуальне домашнє завдання складається з двох частин: перша — задачі з вивченої теми, обсяг яких не перевищує 70% від розв'язаних в аудиторії, друга — перевірка домашнього завдання іншого студента з попередньої теми з метою повторення вивченого.
П'ятий етап є завершенням практичного заняття. На цьому етапі викладач дає самостійну роботу з вивченої теми. Під час написання самостійної роботи можливі бесіди студентів між собою. Викладач виступає в ролі консультанта.
Згідно з деякими дослідженнями, в Україні близько 30% навчальних закладів заявили про те, що вже мають або планують організувати навчання в режимі ДО. Однак найчастіше за цим стоїть звичайна заочна форма навчання. Чим же відрізняється дистанційна освіта від інших видів отримання знань і професії? Насамперед, ДО - це відкрита система навчання, що передбачає активне спілкування між викладачем і студентом за допомогою сучасних технологій та мультимедіа. Така форма навчання дає свободу вибору місця, часу та темпу навчання.
Система ДО має ряд переваг і значно розширює коло потенційних студентів. Одержати освіту дистанційно має можливість молодь, яка не може поєднувати навчання з роботою або проживає у віддаленій від обласних центрів місцевості; військовослужбовці; домогосподарки; керівники; бізнесмени або студенти, що бажають паралельно одержати освіту. Дистанційна форма навчання підходить майже всім, тому що дає можливість гармонійно поєднувати навчання та повсякденне життя. Дистанційна вища освіту в Європі грунтується на постійному доступі до навчальних матеріалів незалежно від країни проживання студента. Навчальний процес дистанційної освіти з за кордоном організований за допомогою інтерактивної багатофункціональної системи Moodle. Це віртуальне навчальне середовище, що представляє собою ліцензійний веб-додаток. Студенти дистанційного відділення отримують індивідуальний пароль і доступ до всіх навчальних посібників.
Основний матеріал дистанційного навчання – це спеціально складені викладачами університету навчальні матеріали з питаннями для самоконтролю. Додатковий навчальний матеріал – це відеолекції. Студенти денного відділення прослуховують курс в першій половині дня, після чого лекційний відеоматеріал стає доступний учням дистанційної форми навчання. Вища освіта за кордоном в EIHSEBA має семестрову структуру. Після завершення чергового етапу навчання студенти складають іспит або залік з прослуханої дисципліні. Тестування знань проводиться дистанцiйно або очно. Присутність студентів обов’язкова на кваліфікаційному іспиті, який проводиться на останньому курсі навчання.
25. Самостійна навчальна робота студентів, її мета, завдання та типологія.
Сутність самостійної роботи – самостійне здійснення студентами пізнавальної діяльності.
Самостійна робота:
Самостійна робота студента – спланована робота за завданням і під методологічним керівництвом викладача але без його безпосереднього керівництва і участі.
Завдання с/р:
МЕТА с/р – організація та реалізація роботи без сторонньої допомоги
Основні види с/р:
26. Науково-дослідна робота студентів, її види та форми. Шляхи вдосконалення науково-дослідної роботи студентів у ВНЗ.
У вищих навчальних закладах України впродовж десятиріч склалися певні форми науково-дослідної роботи студентів:
—участь у різних видах навчальної аудиторної роботи (лекції, семінари, лабораторні заняття) з елементами наукових досліджень;
—індивідуальна робота викладачів зі студентами, які займаються науковими дослідженнями;
—науково-дослідна робота студентів у наукових гуртках, конструкторських бюро тощо;
—участь студентів-дослідників у постійних наукових проблемних групах;
—участь студентів у науково-практичних конференціях, наукових читаннях, семінарах та ін.;
—проведення наукових пошуків у процесі виконання різних видів практики в навчально-виховних закладах та на виробництві.
Багаторічний досвід діяльності вітчизняних ВНЗ дає підстави виокремити такі види науково-дослідної роботи студентів:
—аналіз наукової літератури;
—систематизація матеріалів опрацювання літературних джерел;
—добір наукової літератури, складання бібліографій з визначених тем;
—підготовка наукових повідомлень і рефератів;
—наукові доповіді, тези;
—наукові статті;
—методичні розробки з актуальних питань професійної діяльності;
—наукові звіти про виконання елементів досліджень під час практики;
—конструкторські розробки приладів, пристроїв та ін.;
—дослідні комп´ютерні програми;
—курсові;
—кваліфікаційні;
—дипломні;
—магістерські роботи та ін.
Виділяються такі основні шляхи вдосконалення науково-дослідної роботи студентів:
27. Загальні вимоги до підготовки курсових, дипломних, магістерських робіт.
1. Оформляють на аркушах формату А4 (210 х 297 мм). За необхідності допускається використання аркушів формату А3 (297 х 420 мм).
2. Виконують рукописним, машинописним або машинним (за допомогою комп’ютерної техніки) способом на одному боці аркуша білого паперу.
3. Друкують через півтора інтервали, з розрахунку не більш 30 рядків на сторінці за умов рівномірного її заповнення та висотою літер і цифр не менш, ніж 1,8 мм. (кегль 14).
4. Структурні елементи “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ”, (за необхідності) “ВСТУП”, “ВИСНОВКИ”, “РЕКОМЕНДАЦІЇ”(за необхідності) , “СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ” не нумерують, а їх назви слугують заголовками структурних елементів.
34. Зміст виховання студентської молоді, характеристика основних напрямів.
Зміст виховання – це те, що випливає із багатства суспільно-історичного досвіду, вартостей культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання (Н.Мойсеюк).
Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду, формування національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету (всебічний і гармонійний розвиток дитини), завдання (індивідуалізація і соціалізація) й складові частини (розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання). Кожен з цих напрямів має свій зміст і завдання. У зміст національного виховання входять також утвердження позитивних рис національного характеру і усунення чи запобігання рис негативних. Не менше значення має передача молоді загальнолюдських культурних цінностей: критичного мислення і нових способів діяльності, гуманізму, розуміння пріоритетів інших та взаємозалежності з людьми.
35. Класифікація методів виховання у вищій школі.
Загальні методи виховання традиційно класифікуються залежно від їх функціональної спрямованості. На цій основі виділяють такі три групи методів:
—формування світогляду й духовно-аксіологічних орієнтацій;
—методи організації діяльності і формування поведінки;
— методи стимулювання та коригування поведінки і діяльності особистості.
Однією з найпоширеніших є класифікація методів виховання В. О. Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:
■ методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, дискусії, переконання, навіювання, приклад;
■ методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: привчання, педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, тренування, створення виховних позицій, прогнозування;
■ методи стимулювання діяльності й поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання;
■ методи самовиховання: самопізнання, самооцінка, саморегуляція.
Досить поширеною у педагогічній літературі є класифікація методів виховання за ознакою спрямованості на поведінково-діяльнісну, інтелектуальну та емоційно-вольову сфери виховання. За цією ознакою, серед методів виховання виокремлюють:
■ переконання, тренування, заохочення і покарання (М. І. Болдирев, М. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов та ін.);
■ методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки учнів (Т. О. Ільїна, І. Т. Огородников);
■ методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю студентів;
■ методи організації діяльності й досвіду суспільної поведінки і діяльності вихованців;
■ методи усвідомлення цінностей суспільства, організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки, стимуляції діяльності й поведінки, педагогічної підтримки (Н. Є. Мойсеюк).
В інших класифікаціях, окрім переконання, тренування, заохочення та покарання, йдеться також про навіювання. Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на: і) методи формування свідомості, 2) методи формування суспільне" поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, з) методи контролю й аналізу ефективності виховання (Ю. К. Бабанський).
36. Роль студентської академічної групи у вихованні студентів.
Академічна студентська група – це тимчасова мала соціальна група, члени якої об’єднані спільними навчальними цілями і завданнями, вступають у навчально-виховну взаємодію із викладачами, кураторами та між собою. Під час такої взаємодії студенти вирішують поставлені перед
ними навчальні завдання, набувають професійного досвіду, проходять підготовку до подальшої фахової діяльності [8].
До головних завдань, що повинна вирішити академічна група, належать такі: впорядкування процесів професійного навчання і педагогічного виховання, надання їм певних форм; полегшення освітньо-виховного процесу на заняттях із фахових предметів та практичних заняттях іноземної мови як для студентів, так і для викладачів; допомога особистості в усвідомленні власної ролі в соціумі; розвиток потреб студентів у самоосвіті та освіті впродовж життя; сприяння особистісній самоактуалізації майбутнього фахівця; служіння основою партнерських взаємин і спілкування студентів.
37. Основні напрями діяльності куратора студентської академічної групи.
Куратор академічної групи здійснює свою діяльність відповідно до принципів
виховання, визначених у Концепції національного виховання, а саме: гуманізації
виховання, демократизації, диференціації та індивідуалізації виховного процесу, а
також активності, самодіяльності і творчої ініціативи студентської молоді. Куратор
академічної групи здійснює свою діяльність спільно із студентським
самоврядуванням, з урахуванням інтересів і соціальних запитів студентів, функції
куратора академічної групи такі: аналітична, організаторська, комунікативна та
соціалізації. Аналітична функція передбачає планування та організацію виховної
роботи із студентською групою на підставі вивчення та врахування куратором:
міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної
діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних
особливостей, соціально-побутових умов життя (це досліджується куратором
спільно з профоргами груп), стану здоров'я, результатів навчання та інших.
Організаторська функція забезпечує надання необхідної допомоги студентському
самоврядуванню, творчим групам, радам діл і т.д. в організації пізнавального
дозвілля студентів, залученні їх до різноманітних видів діяльності, відповідно до
особистих інтересів та соціальних запитів молоді. Ця функція складає власну
організаторську діяльність куратора чи спільну з органами студентського
самоврядування у проведенні різноманітних форм позааудиторної виховної роботи.
Реалізація комунікативної функції передбачає здійснення необхідної
корекційної роботи із студентами та групою для створення мікроклімату, що впливає
на підвищення статусу окремих членів колективу та забезпечує позитивні зміни в
міжособистісних стосунках. Отже, йдеться про створення соціально-психологічних
умов для навчання та розвитку студентів. Куратор навчальної групи допомагає
студентам в оволодінні ними необхідними комунікативними вміннями та навичками.
Куратор групи є посередником у вирішенні спірних питань, конфліктних ситуацій,
шо виникають між адміністрацією, викладачами та студентами. Куратор навчальної
групи спільно з органами студентського самоврядування захищає права студентів
(відповідно до ситуації, яка виникла). Він вчасно інформує адміністрацію вузу про
пропозиції, прохання студентів, що стосуються соціально-побутових, навчально-
виховних проблем, а також з метою вдосконалення діяльності студентського клубу
чи студентського самоврядування.
Функція соціалізації розуміється так: у гуманістично орієнтованій взаємодії
"педагог - студент" куратор академічної групи допомагає вихованцю в
особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей,
дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе місію помічника в
оволодінні студентом різними соціальними ролями, використовуючи позааудиторну
виховну роботу як "ситуації соціального досвіду поведінки". Але і він сам виступає
суб'єктом соціалізації, тому що теж приймає та переробляє соціальний досвід, носієм
якого є студентство. Тобто педагогічним засобом соціалізації є множинність
стосунків, які виникають не тільки у навчальному процесі, а й в організації виховної
позааудиторної роботи.
38. Місце студентського самоврядування у навчально-виховному процесі сучасного вищого навчального закладу.
Основними завданнями органів студентського самоврядування є:
- забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема, стосовно організації
навчального процесу;
- забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;
- сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;
- сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів;
- сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за
інтересами;
- організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і
молодіжними організаціями;
- сприяння працевлаштуванню випускників;
- участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами [1, с. 8-9].
Разом з тим неперевершену роль студентське самоврядування відіграє саме як
могутній чинник формування управлінської культури молоді, адже воно виховує реальних
лідерів українського суспільства, формує еліту нації; дає змогу студенту бути почутим,
створює можливості для реалізації громадської позиції, талантів, стимулює активність
молодого громадянина у суспільному житті в цілому.
Участь у роботі студентського самоврядування дозволяє також набути управлінських
та організаторських вмінь, привчає молодого громадянина Української держави
відповідально виконувати свої обов’язки та покладені на нього завдання.
Воно сприяє налагодженню конструктивної співпраці між студентами та
адміністрацією вищого навчального закладу. Можливість управляти деякими напрямками
його функціонування активізує молодь, спонукає її до ознайомлення з усім, що відбувається
навколо. Відстоюючи інтереси студентства, зокрема стосовно організації навчального
процесу, представники студентського самоврядування формують значно вищі вимоги до
вищих навчальних закладів та їх працівників, вдосконалюючи не тільки процес викладання, а
й обох його суб'єктів.
Отже, можна зробити висновок, що участь студентів у діяльності студентського
самоврядування не тільки сприяє всебічному розвитку особистості, а й формуванню
управлінської культури, необхідної кожній сучасній людині.
39. Методика вивчення особистості студента і написання психолого-педагогічної характеристики на нього.
Слід назвати ще один досить важливий функціональний обов’язок куратора – це вивчення та дослідження процесу поведінки та діяльності як окремих студентів, так і академічної групи в цілому. Дослідження мають тривати протягом усього навчання і бути спрямовані на розв’язання конкретних виховних завдань.
Методи вивчення особистості студента та академічних груп поділяються залежно:
1) від характеру участі студентів в їх проведенні — на пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз продуктів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання);
2) від часу проведення — на одномоментні (анкетування, тестування) та тривалі (цілеспрямоване спостереження);
3) за сутністю — на неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіда тощо), діагностичні (тести, шкалування), експериментальні.
Для об’єктивності анкетування бажано провадити його анонімно.
Дане питання поєднує одразу два підпитання: 1.Функції викладача і Структура професійної діяльності викладача
Величезна соціальна значущість педагогічної праці споконвічно визначала високі вимоги до особистості вчителя, викладача, вихователя. Невипадково ще з глибокої давнини суспільство довіряло виховання молодого покоління найбільш мудрим, досвідченим і високоморальним людям. Так, вихователем Олександра Македонського був геніальний Арістотель. Фундатор педагогіки Я.А. Коменський був не тільки епіскопом, але і вчителем у школі. Взірцем високої моральності і гуманізму був український вчений - педагог і шкільний учитель В.О. Сухомлинський . Таких прикладів можна навести дуже багато. Педагогічна діяльність викладачів вищих навчальних закладів відзначається ще більшою соціальною відповідальністю, адже їх зусилля спрямовуються на підготовку еліти нації, фахівців вищої кваліфікації, від рівня знань та умінь яких залежить якість соціально-економічної, політичної, культурної розбудови української держави, формування національної свідомості і духовності її громадян.
За даними М.М. Фіцули, теперішнього часу навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах України здійснюють понад 90,5 тисяч викладачів, які мають наукові ступені доктора наук (темпи приросту - 38,9%), кандидата наук (темпи приросту - 10,2%), вчені звання професора (темпи приросту - 18,4%), доцента (темпи приросту - 6,8%)".
Об'єктом педагогічної діяльності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів є молодь, юнаки та дівчата з певними задатками, потребами, інтересами, особливостями пізнавальних та емоційно-вольових процесів. У зв'язку з цим перед викладачами вищої школи постає надзвичайно відповідальне завдання - допомогти їм стати висококваліфікованими фахівцями, здатними знайти місце на ринку праці, творчо реалізувати набуті у вищому навчальному закладі знання та практичні уміння. Характеризуючи особливості педагогічної діяльності, В.О. Сухомлинський підкреслював: "Наша праця - формування людини, і це накладає на нас особливу, ні з чим не зрівняну відповідальність."
Основними напрямами діяльності викладача вищого навчального закладу є: навчальна, науково-методична, науково-дослідна, виховна та дорадча. Так, навчальна діяльність спрямована на організацію та здійснення процесу навчання відповідно до нормативних документів: проведення лекційних, семінарсько-практичних занять, консультацій, контрольних заходів, керівництво курсовими і дипломними роботами тощо.
Науково-методична діяльність пов'язана з підготовкою навчального процесу, його забезпеченням і удосконаленням.
Виховна діяльність полягає в організації виховного впливу на майбутніх фахівців у процесі викладання навчальних дисциплін і в позааудиторній роботі.
Науково-дослідна діяльність має за мету організацію наукових досліджень у певній, галузі знань, підвищення наукового рівня та розвитку творчого потенціалу викладача і студента. Відомий російський педагог і письменник Л. Толстой підкреслював: "Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять і тебе, і науку, і ти виховаєш їх, але якщо сам не любиш її, то скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу."
Дорадча діяльність має на меті надання професійної допомоги виробничникам, проведення наукових консультацій щодо підвищення якості виробничих процесів. Це також діяльність професорсько-викладацького персоналу в галузі підвищення професійної кваліфікації спеціалістів-практиків.
Усі коротко охарактеризовані функції викладача мають виявлятися у єдності. Однак на думку Л.Д. Столяренко та СІ. Самигіна у різних викладачів одна функція може превалювати над іншою: приблизно 2/5 викладачів з їх загального числа орієнтовані на навчальну діяльність, 1/5 - тяжіють до науково-дослідної діяльності, майже 1/3 - владо поєднують навчально-педагогічну і науково-дослідну діяльність .