Народу Наприкінці 19 століття київським археологом Вікентієм Хвойкою були знайдені останки древнього п
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Білет № 16
Трипільська культура та її значення для укр. Народу.
Наприкінці 19 століття київським археологом Вікентієм Хвойкою були знайдені останки древнього поселення, що говорили про своєрідну культуру. Зразки матеріальної і духовної культури, аналогічні тим, які знайшов Хвойка, були пізніше знайдені у багатьох місцях Правобережної України. Їхній аналіз привів археологів до думки про те, що вони не мають відношення ані до часів Київської Русі, ані до більш пізніх історичних періодів нашої історії.
Саму ж культуру історики охрестили за назвою місця перших розкопок - трипільською.
Трипільська культура археологічна культура часів неоліту та енеоліту; назва походить від с. Трипiлля на Київщині, де В. Хвойка вперше в Україні(1898) виявив і дослідив пам'ятки цієї культури.
Основою госп-ва за цього періоду було примітивне хліборобство і скотарство, але продуктивність його була низька, і тому полювання, рибальство і збиральництво мали важливе Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози.
Значного розвитку досягли ганчарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками. З глини ліпили жін. статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом у вигляді стрічок з двох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобським культом родючости..
Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, перев. прикраси: браслети, кільця, гачки тощо.
Поселення середньго періоду значно більші розміром. Наземні житла в них будовані по колу або овалу.Житла мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева. Плетені дерев'яні стіни і перегородки обмазували глиною
Разом зі збільшенням населення збільшувалася посівна площа мотичного хліборобства. Скотарство було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення.
Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми топірці з міді.
За пізнього періоду значно поширилася територія, заселена трипільцями.
Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося перев. з дрібної рогатої худоби. Помітного значення набув кінь.
Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми. Натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура.
Отже, у трипільців були всі необхідні умови, що роблять людину відносно незалежною від природи, а отже, формують основи цивілізації - це поява нових видів ефективних знарядь праці, отримання надлишків продуктів харчування і будівництво осілих поселень.
Білет № 17
Заснування Києва.Князь Кий.
Про виникнення Києва розповідається в нашому найдавнішому літописі "Повісті временних літ". Літописець Нестор записав народну легенду про трьох братів – Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь, які заснували на землі мудрих полян місто і назвали його в честь старшого брата Києвом. Кий сидів на тій горі, де узвіз Боричів, а Щек на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив на третій горі, яку назвали Хоревицею.
Офіційно прийнятою датою заснування Києва є 482 рік.
Ми знаємо імена засновників міста, а от про дату його виникнення вчені до цього часу сперечаються, існують різні, часом протилежні, думки. Територія була заселена з найдавніших часів, знайдено залишки поселень. Поселення з найдавніших часів до ІІІ ст. до н.е. називають докиївськими. Далі життя на цих пагорбах закипіло ще бурхливіше – на Старокиївській і Замковій горах, на Подолі, Оболоні, Печерську. Жителі не лише вирощували хліб і доглядали худобу, а й знали різні ремесла, торгували з грецькими містами на Чорному морі. Вчені знаходили цілі скарби римських монет тих часів. Це підтверджує, що вже на початку нашої ери сюди вели і тут закінчувалися торгові шляхи з півдня. Особливо великими й багатими стали в ІІ – ІІІ ст. н.е. Але згодом вони занепали. Аж у другій половині V ст. тут знову завирувало життя. Вчені дійшли висновку, що Кий князював тут наприкінці V ст. Відтоді й ведуть вік міста, йому уже більше 1500 років. Проблема походження Києва постійно привертала увагу істориків Довгий час це літописне оповідання було єдиним історичним джерелом, проте історики ставились до нього досить скептично і приходили до протирічних висновків, приписуючи заснування Києва сарматам, готам, гунам, аварам, норманам.
Кий
(початок — кінець VI ст.)
князь, засновник Києва. Народився він на початку VI ст. у знатній полянській сім'ї.
Молодість Кия припала на період напруженої боротьби між полянами й Візантією на Дунаї. Слов'яни активно освоювали придунайські землі, спустілі після падіння держави царя гунів Аттіли, чому намагалася перешкодити Візантія. На початку 30-х років VI ст. на Дунаї розгорілася багатолітня війна між слов'янами та військом імператора Юстиніана. На південь по Дніпру з лісових областей Східної Європи спускалися численні дружини різних слов'янських племен. Це зміцнювало стратегічне значення гір, розташованих біля місця впадіння у Дніпро його головної притоки Десни. Тут, край переправи, здавна йшла жвава торгівля.
Для нового міста було обрано важкодоступний останець плато. Нині це місце відоме як Замкова гора над Подолом. Повз неї з плато, де був могильник із капищем, а пізніше виросли князівські палати й Десятинна церква, проходив узвіз на Поділ до річки Почайни, в гавань якої заходили човни, що пропливали по Дніпру. Спорудження укріпленого городища забезпечувало Кию контроль над судноплавством і переправою. Перевіз через Дніпро справді був "Київ", оскільки володів ним Кий, але перевізником він, звичайно, не був.
Завершивши спорудження "града", Кий разом з іншими слов'янськими вождями рушив на Дунай. Серед полянських послів у Константинополі він, імовірно, був присутній при мирних переговорах із Юстиніаном у 545 р. За умовами укладеної угоди, Візантія визнавала право антів на володіння лівобережжям Дунаю. Кий, прагнучи закріпитися в Подунав'ї заснував там городок Києвець. Проте гострий конфлікт із місцевим населенням зруйнував його плани і змусив князя вернутись у Київ, де він невдовзі й помер. Нащадки Кия досить довго утримували владу в заснованому ним "граді".
Білет №18
Розвиток Київськоі Русі за кназя Володимира Великого.
Князювання Володимира (980—1015), одного а найвизначніших державних діячів, розпочалося в скрутні часи. Країна була знесилена постійним війнами Святослава та між князівськими чварами; печенізька навала спустошувала південні землі, загрожуючи столиці; в суспільстві активізувалися відцентрові тенденції. Тому новий володар спрямовує зусилля на зміцнення внутрішнього становища держави. Він приєднав Полоцьку землю, зайняв Перемишль, Червень та інші порубіжні міста на заході, де проживали дуліби та хорвати, а згодом і Закарпаття; придушив на півночі повстання в'ятичів і радимичів. У той час фактично завершується тривалий процес формування державної території, яка в основному збігалася з етнічним розселенням схід них слов'ян.
Ставши правителем величезної країни, князі Володимир зосередив увагу на захисті власних кордонів. Зокрема, він давав належну відсіч агресивним балтським племенам ятвягів, волзьким болгарам, полякам, які зазіхали на руські землі. Щоб убезпечити західний кордон, заснував над Бугом місто, назване його іменем — Володимир (Волинський). Упродовж майже всього правління вів наполегливу і виснажливу боротьбу проти незліченних печенізьких орд. Для захисту від кочівників розпочав будівництво т.зв. Змієвих Валів — системи гігантських земляних валів з добротними дубовими частоколами на них, фортець, укріплених міст, яка простягалася майже на тисячу кілометрів.
Водночас зі зміцненням кордонів Київської Русі Володимир розгортає широку програму реформ, метою яких було посилення великокнязівської влади та внутрішньої консолідації країни. Одною з найважливіших була адміністративна реформа (бл. 988 р.), спрямована на ліквідацію племінних княжінь і запровадження нового адміністративного поділу держави на уділи — землі навколо найбільших міст. Усього таких уділів було вісім. Туди призначали врятувати синів великого князя або його довірених осіб — посадників, які безпосередньо залежали від нього. Так Володимир усунув від влади племінних князів, зосередивши її виключно в руках своєї династії.
Значну роль як у посиленні обороноздатності країни, так і в зміцненні особистої влади великого князя, відіграла військова реформа. Вона спрямовувалася на ліквідацію "племінних" збройних формувань і заміну їх загальнодержавною системою оборони. Також було запроваджено феодальну організацію війська, коли земельні володіння — бенефіції надавалися за умови несення служби. Це сприяло залученню нових сил із народного середовища, які стали опорою князівської влади.
Політичне об'єднання Київської держави потребувало відповідних зрушень і в релігійній сфері. Тому спершу Володимир здійснив спробу запровадити єдиний пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном — т.зв. шестибожія. Однак збагнувши, що язичництво зжило себе і перешкоджає зв'язкам із християнськими країнами Європи, він схилився до прийняття християнства з Візантії.
Хрещення Київської держави, що розпочалося в 988 р., відбувалося повільно, зі значним опором народу, який продовжував поклонятися прадавнім божествам, але неухильно. Воно зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя, сприяло розвиткові культури, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек, будівництву храмів. Цим актом Київська держава остаточно визначила своє місце в Європі, увійшовши як рівноправна до кола християнських народів. Розширилися її політичні" економічні та культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами.
Тіснішими ставали стосунки князя Володимира з іншими монархами також завдяки традиційній для того часу практиці династичних шлюбів. Вони були своєрідною гарантією двосторонніх дипломатичних відносин, зміцнювали політичні, економічні, культурні зв'язки між Руссю-Україною та рештою європейського світу.
Отже, за князювання Володимира Великого Київська держава досягла найбільшої політичної могутності. Його діяльність сприяла розквіту Русі та зміцненню її міжнародного авторитету. Значного розвитку набуло господарство. За Володимира, крім гривень, розпочалося карбування перших на Русі золотих і срібних монет — злотників і срібників. На деяких із них уперше як герб князя було викарбовано знак тризуба.
Після раптової смерті князя Володимира в 1015 р. на Русі розпочалися побачені досі драматичні події. Його старший син Святополк, якого літописець прозвав за жорстокість "Окаянним", бажаючи одноосібно панувати в Київській державі, почав знищувати зведених братів: спочатку Бориса і Гліба, потім Святослава. Проти нього виступив Ярослав, який князював у Новгороді Великому. Навесні 1019 р. сталася вирішальна битва між двома братами на р. Альта біля Переяслава. Перемогу здобув Ярослав, названий сучасниками Мудрим.
Білет № 19
Бородьба Русі проти монголо-татарської навали та її значення.
Монгольське завоювання почалося з удару по Рязанщині, потім — по Володимиро-Суздальському князівству. Війська і населення чинили героїчний опір, але кожний боровся поодинці, і татари брали одне місто за другим, спустошуючи й грабуючи їх.
Весною 1239 р. татари пішли на Південно-Західну Русь. Першим захопили і спалили Переяслав, потім Чернігів. Звідти повернули на Київ, проте відразу не наважилися штурмувати місто, яке захищав сильний гарнізон. Винищивши навколишні селища, вони пішли на з´єднання з головними силами.
Восени 1240 р. монголо-татари вдруге підступили і обложили Київ. Понад десять тижнів тривав штурм.. Особливо жорстоко повелися вороги у Володимирі — головному місті Волині, всі жителі якого були винищені. Така ж доля спіткала Галич.
Далі орда вдерлася в Польщу, Закарпатську Русь, Чехію та Угорщину. Однак значно ослаблені стійким опором русичів кочівники у 1242 р. зіткнулися із закованими у залізо німецькими і чеськими лицарями, зазнали поразки і повернули на схід. На Нижній Волзі Батий заснував державу, яку назвав Золотою Ордою, із столицею у місті Сарай. Всі руські землі стали її васалами. Таким чином, західноєвропейські народи були врятовані від монголо-татарського поневолення завдяки героїчній боротьбі Київської Русі та інших слов´янських країн, їх незчисленним жертвам і втратам. В руїнах і згарищах лежали міста і села, занепали ремесла, торгівля, культура Київщини, Чернігівщини, Переяславщини та інших земель. Багато людей загинуло або потрапило у полон. Населення обкладалося податками та відбувало важкі повинності. В той же час за князями та боярами залишалися їхні володіння. Особливо важким було становище селян та городян, які зазнавали подвійного гноблення — від ханів і місцевих князів та бояр.
Політичний розвиток Русі уповільнився. Татарам було вигідне роздроблення, і вони заохочували феодальні чвари та міжусобиці. Посилився економічний та політичний занепад Києва та Подніпров´я. Поступово Київ втратив і значення релігійного центру — наприкінці XIII ст. митрополит переїхав у Володимиро-Суздальське князівство і встановив свою митрополію у Володимирі. Далі дробилося Чернігово-Сіверське князівство. Переяславське князівство, ймовірно, взагалі припинило своє існування.
У Галицько-Волинському князівстві татарська руїна спіткала лише великі міста, села та містечка уздовж шляхів, якими рухалися татари. Згодом край почав поступово відновлювати своє життя. Князівство знову посилювалося та зростало. Це турбувало хана, і в 1245 р. він вирішив передати Галич іншому князю. Щоб зберегти спокій у своїй державі, Данило у 1246 р. змушений був поїхати в Золоту Орду просити ярлик на князювання у Галичі. Хан прийняв його досить прихильно. Данило визнав себе васалом хана («мирником» — союзником) і отримав за це право князювати у Галицько-Волинському князівстві. На вимогу хана чи його намісника він мав виставляти свою дружину для спільних походів. Данило боляче сприймав свою принизливу залежність. Літопис, відображаючи ці настрої, писав: «О, зліше зла честь татарська».
Проте князь не змирився з підданством татарам і зосереджує всі сили на підготовці до боротьби проти них. З цією метою він розгортає енергійну діяльність по створенню союзу міжнародних сил для боротьби з кочівниками, які загрожували всій Європі. Активно шукаючи союзників, він здійснює політику примирення зі своїм давнім противником — Угорщиною, яка також боялася нової татарської навали. Для зміцнення миру і співробітництва з нею Данило одружує свого сина Льва з дочкою угорського короля. Цим завершилася майже півстолітня полоса напруженості і конфліктів у стосунках Галичини та Угорщини. Значно зміцнилися відносини з Литвою, зокрема її князем Міндовгом. Однак вони не були стабільними.
Не отримавши зовнішньої допомоги, князь Данило вживає заходів, для зміцнення держави і, розраховуючи на власні сили, звільнитися від ярма. З цією метою він створює добре озброєне піше військо із селян та зміцнює свою дружину. Поряд з цим ведеться будівництво оборонних споруду великих містах, споруджуються нові фортеці, мури, башти. Створюється система фортець і добре укріплених міст, мали стати опорою у боротьбі проти татар. Особливо відзначався своїми укріпленнями Холм.
У 1254 p., скориставшись усобицями в Орді, Данило починає війну проти татар. Конфлікт виник у зв´язку з походом Данила проти так званих татарських людей. Це були громади, які виходили з-під влади князів і проголошували власне самоврядування та залежність від татар, яким виплачували невеликі натуральні податки зерном. Питання про татарських людей пов´язане з проблемою Болоховської землі і болоховських князів. Болоховська земля була розташована у верхів´ях річок Случ та Буг, тобто на сході Волині, що прилягала до північної Київщини. Ці групи більшість дослідників вважають залишками тюркських племен, які займалися землеробством, хоча зберігали деякі риси кочівників. Всі вони вороже ставилися до правителів Галицько-Волинського князівства, підтримуючи свавільних бояр, а коли Батий вторгся у Галицько-Волинське князівство, перейшли на його бік і в майбутньому знаходилися під протекцією ханів.
Данило пішов на них походом, поруйнував їхні міста і села, забрав багато людей у неволю. Однак болоховці вперто трималися протатарської політики, і Данило ще не раз вдавався до таких репресій. Це диктувалося й тим, що виходити з-під княжої волі та приймати татарське підданство почали і деякі громадяни Північної Київщини та Поділля. Вони недалекоглядно вважали за краще платити невелику данину, ніж виконувати тяжкі повинності на користь князя, якому постійно доводилося напружувати всі сили держави для її оборони.
У відповідь на акції Данила татарський хан Куремса, який мав невеликі військові сили, почав походи на Волинь та інші райони. Однак князь відбив ці напади і почав готуватися до походу, щоб відібрати у татар Київщину та інші землі. Через кілька років ординський хан вислав свого воєначальника Бурундая з великим військом, який розпочав тривалі переговори, присипляючи пильність князя і вибираючи вигідний момент для нападу.
У 1259 р. він з величезною армією раптово напав на володіння князя Данила. Князь, не маючи підтримки Заходу, мусив підкоритися переважаючим силам ворога. На вимогу Бурундая Данило зруйнував укріплення всіх міст князівства, за винятком Холма, населення якого відмовилось підкоритися. Разом з тим, він мусив посилати свої полки на допомогу татарам у їхніх походах на Литву та Польщу. Таким чином, потерпіла крах мрія Данила звільнитися з-під татарського ярма. У 1264 р. він, морально пригнічений і розчарований, помирає.
В особі Данила зійшов з політичної арени один із найвидатніших політичних діячів Русі. Він вів свою діяльність у надзвичайно тяжких умовах зумів досягти того, чого жоден до нього не зробив: у важкій боротьбі зі свавільним, сильним боярством, Польщею, Угорщиною об´єднав всі землі, що ними володів Роман, нічого не втративши з батьківської спадщини, і розширив межі князівства на півночі та півдні. За допомогою брата Василька, вірного свого однодумця, він створив могутню державу, з якою рахувалися сусіди, поважав Папа Римський та європейські країни. Майже все українське населення було під його владою.
Його діяльність не позбавлена недоліків: він не зумів організувати широкого союзу руських князів проти татар, дозволив кочівникам себе дурити. Він завжди був відважним, безстрашним і в той же час великодушним та гуманним, людиною високої культури та енергії.
Своєю діяльністю Данило Галицький заклав основи наступного майже столітнього існування Галицько-Волинської держави.
2. Что побуждает людей двигаться Приближение к мотивации
3. ТЕМА- Тваринний cвіт України
4. В течение пяти лет возглавлял кафедру кандидат психологических наук доцент Петров Борис Максимович
5. Психосоматические аспекты депрессии
6. Обучение выразительному чтению фольклорного текста
7. 600 масштаб в сочетании с разрешением влияет на размер изображения; Scn сканировать; Есл
8. Основы сопротивления материалов и физики прочности 1я неделя
9. Вариант 9 1Неприятные ощущения при стенокардии в грудной клетке- 1
10. квантовое число определяющее проекцию полного момента импульса на заданное направление ~ квантовое числ
11. СТЕПНЫЕ ДОРОГИ Основная цель проекта состоит в том чтобы способствовать восстановлению искажённой
12. Магнитная запись
13. Развитие коммуникативных способностей в игровой деятельности
14. Место и роль спроса в системе общественного воспроизводства
15. Лекция 10 Производственный процесс его структура План лекции Производственный процесс его стадии
16. На тему- Автомобільні термоелектричні генератори
17. тема общества- понятие структура
18. человек индивид
19. і. Тверда вода непридатна майже для всіх галузей виробництва
20. Тема 1.1. Економіка та цивільний захист