Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1 Регіональна економічна політика є невід'ємною складовою загальнодержавної економічної політики. Вона ґрунтується на пріоритетному розвитку національно-державної, етнічно-територіальної, регіональної самоврядності та самодостатності інтересів регіону. Здійснення цієї політики має забезпечити єдність державних, регіональних та місцевих інтересів. Поняття регіональної економічної політики виникло в 60-х роках минулого століття, коли у колишньому СРСР були утворені Ради народного господарства (раднаргосп). З метою недопущення поширення національної самостійності в 1964 р. вони були реформовані в централізовану галузеву структуру розвитку народного господарства. 85-90 % всіх галузей народного господарства були підпорядковані міністерствам союзного і союзно-республіканського призначення.
Нині державна регіональна економічна політика все ширше ціле-спрямовується на комплексний розвиток регіонів, який містить комплекс державних рішень, узгоджених зі стратегією держави. Ця політика характеризується сукупністю цілей, завдань і механізмів, які визначають стратегію і тактику втілення їх в життя. Вона передбачає врахування широкого спектра національних, політичних, соціальних факторів, які відповідним чином можуть впливати на тенденції регіонального розвитку. Регіональна економічна політика охоплює всю систему взаємовідносин між державою і регіонами з одного боку та регіонами - з другого. Розвиток і економічне зростання регіонів змінюватиме економічний потенціал держави. Державна регіональна економічна політика має формуватись таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівноправні умови функціонування регіональних виробничих комплексів. Основні принципи регіональної економічної політики держави:
конституційність і законність, на основі яких реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, законодавчих актів президента та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності як органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування;
забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної та бюджетної системи;
наближення надання послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування до безпосередньо споживачів;
диференційоване надання державної підтримки економічним регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, передбачених законодавчими актами;
стимулювання співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів, спрямованих на економічний розвиток регіонів.
Здійснення цих конкретних заходів державної регіональної економічної політики передбачає:
сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки;
реформувати систему управління державним сектором економіки;
посилити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його соціально-економічні функції;
поетапно перейти на обґрунтовану систему бюджетного регулювання та розширення права місцевих органів виконавчої влади в бюджетній політиці України.
Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики
Серед науковців немає одностайної думки щодо однозначного визначення суб'єкта і об'єкта державної регіональної політики. На думку більшості, домінує погляд, згідно з яким провідним суб'єктом цієї політики визнається держава, а об'єктами - соціально-економічні процеси, що протікають на певній території, соціальні верстви населення, територіальні чи галузеві пропорції господарства. У законодавчому плані суб'єктами державної регіональної економічної політики визнаються центральні та місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов'язані з соціально-економічним розвитком регіонів [18, 886].
До об'єктів державної регіональної економічної політики зараховують територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління і місцеве самоврядування.
Об'єктами державної регіональної економічної політики в ринкових умовах господарювання виступають самі регіони, які відрізняються між собою за темпами економічного розвитку, умовами для зайнятості населення та рівнем його життя. Спеціальним об'єктом регіональної економічної політики можуть бути депресивні чи моно-профільні території, зони стихійного лиха, природних, антропо- і техногенних катастроф. Як правило, у центрі уваги державної регіональної економічної політики постійно перебувають проблемні регіони, території яких характеризуються найвищим загостренням соціально-економічних проблем, пов'язаних з нераціональним розміщенням продуктивних сил. Такі проблемні регіони існують в усіх країнах світу незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку.
При формуванні і реалізації ефективної регіональної економічної політики розробляють типологію регіонів як об'єктів цієї політики. В основу типології можуть бути покладені різні ознаки: природно-географічні, геополітичні, демографічні, соціально-економічні. Основними індикаторами, за якими визначають тип регіону, є:
виробництво внутрішнього валового продукту (ВВП) на душу населення;
показники демографічної ситуації та якості життя людей;
техногенне навантаження економічних районів;
фінансовий стан і самозабезпеченість регіону;
активність інвестиційної політики; У забезпеченість бюджетної сфери.
Відповідно до структури економіки регіони, вирізняють індустріальні, індустріально-аграрні і аграрні території. Для успішної реалізації державної регіональної економічної політики необхідно враховувати міжрегіональні і міждержавні економічні зв'язки. Виділяють також експортно та імпортно орієнтовані території. Часто виділяють стратегічно важливі для держави території з метою можливого залучення іноземних інвестицій, зайнятості робочої сили, ефективного використання природних ресурсів. Сюди належать природні географічні та геополітичні характеристики територій, зокрема прикордонні, віддалені від основної території держави, приморські території.
Класифікація регіонів також здійснюється за такою ознакою, як рівень економічної і соціальної безпеки. Внутрішньою загрозою соціальній безпеці регіонів є інтенсивне посилення майнового розшарування населення, зростання бідності та чисельності безробітних. Певну загрозу економічній безпеці регіонів становить низька конкурентна спроможність продукції, високий рівень опрацювання основних виробничих фондів, незадовільна екологічна ситуація та недостатня забезпеченість інфраструктурними об'єктами, зокрема комунального господарства.
Типологія регіонів дає можливість конкретно оцінити ситуацію і визначити прийнятні методи і форми регулятивного впливу на регіональний розвиток та диференціювати їх залежно від реальної соціально-економічної ситуації в регіоні.
Як бачимо, суб'єктно-об'єктні відносини мають динамічний характер. Реальною може бути ситуація, коли об'єкт виступає суб'єктом і навпаки. В умовах зростання ролі регіонів у розбудові держави і зміцненні її економічного потенціалу, територіальні громади, організації, колективи перетворюються з об'єктів регіональної політики в активних суб'єктів, які разом з державними органами істотно впливають на процес формування і реалізації регіональної політики.
Отже, держава відіграє провідну роль у формуванні і реалізації регіональної економічної політики. Вона визначає концептуальні основи та інституційні засоби регіональної політики, здійснює її правове, наукове і організаційне забезпечення.
До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ і Севастополь. Усього ж у державі існує близько 12 тис. різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості і відмінності як в економічному розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспекті. На сьогодні в Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Саме відсутність власної регіональної політики в недалекому минулому призвела до значних диспропорцій в регіональній структурі економіки держави та нагромадження економічних і соціальних проблем.
Значною мірою розвиток такого процесу пов'язаний з відсутністю ефективних механізмів стримування та пом'якшення дії об'єктивних факторів диференціації регіонального розвитку, ефективного стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та населення щодо прискореного розвитку регіонів на основі повнішого використання їх природного, економічного, трудового, наукового потенціалів.
Відсутність системності державної діяльності у цій сфері стала однією з важливих причин стримування комплексного соціально-економічного розвитку та стабільності в державі, ускладнення умов для зміцнення позицій держави в міжнародному економічному співробітництві, повільного здійснення ринкових перетворень на місцях, виникнення та загострення соціальних, економічних, екологічних та інших проблем.
Звернемо увагу на деякі базові поняття (регіон та економіка регіону), якими необхідно оперувати в контексті розгляду питання державної регіональної економічної політики. Отже, регіон - це територія з усіма її природно-географічними, історико-демографічними, адміністративними особливостями, яка створює матеріальні умови для виробничої діяльності, забезпечує місця проживання та організацію побуту і відпочинку населення. Регіон розглядається як певний простір в межах держави, в якому сформовано цілісну економічну і соціальну підсистеми єдиної економічної системи, що охоплює інтереси усіх суб'єктів господарювання на певній території. Отже, регіон - це цілісна територіальна частина господарства країни, що характеризується комплексом притаманних їй ознак: структурою виробництва, розвиненими внутрішніми зв'язками, концентрацією населення, певною виробничою та соціальною інфраструктурою, місцевими органами територіального управління.
Економіка регіону - це складна економічно-господарська система, що складається із підприємств різних галузей, господарств, соціальних, культурно-побутових підрозділів, організацій та установ. Усі ці підприємства, організації й установи в регіоні пов'язані спільними природно кліматичними умовами, використанням природних і трудових ресурсів, міжгалузевих виробництв, енергії, засобів комунікації, транспорту, будівельної бази тощо. З їх допомогою регіон виконує економічні і соціальні функції. Регіон має спільну систему управління, фінансування та кредитування, систему задоволення соціальних потреб населення, систему охорони здоров'я, зон відпочинку. А управління комплексним розвитком регіону повинно ґрунтуватися на залежності економічних можливостей регіону від ефективності функціонування його виробничого потенціалу і на залежності добробуту кожного господарюючого суб'єкта території від результатів його діяльності.
Отже, держава здійснює регіональне управління (об'єкти державної регіональної політики) галузями господарського комплексу регіону, соціальної інфраструктури, природним середовищем, населенням і трудовими ресурсами, а також усіма адміністративно-територіальними одиницями, які входять до складу регіону.
Головною метою державного регулювання розвитку регіонів є оптимальне поєднання інтересів держави й окремих регіонів, оскільки економіка країни є складною цілісною структурованою системою, в якій окремі елементи перебувають у певних пропорціях, що забезпечують раціональну структуру економіки країни та її регіональних підсистем, а отже, ефективність їх функціонування.
Економічні і соціальні проблеми в регіональних господарських системах наступні: недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низька економічна ефективність; слабка інтеграція підприємств певних територій у відповідні регіональні господарські системи; значні відмінності між регіонами у рівнях соціально-економічного розвитку й істотне відставання деяких регіонів від нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (перш за все сільської місцевості); нераціональне використання місцевих природних ресурсів, трудових ресурсів; забруднення довкілля; відставання у комплексному розвитку міст і сіл; незадовільна реалізація потенціалу регіонів щодо міжнародної інтеграції України; залучення іноземних інвестицій тощо.
Виходячи з вищесказаного, завданнями державної регіональної політики (ДРЕП), є:
o створення умов (покликана забезпечити формування умов) для оптимальної економічної самостійності та самодостатності регіонів;
o . передбачення організаційних, правових та економічні заходів
для забезпечення ефективного державного регулювання розвитку регіонів країни й координації міжрегіональних зв'язків.
4 Основні завдання регіонального планування полягають у забезпеченні оптимального розвитку господарства регіонів в єдиному господарському комплексі держави; вдосконаленні, спеціалізації територій; установленні оптимальних пропорцій; ефективному використанні трудових і природних ресурсів та виробничих потужностей; раціоналізації розміщення продуктивних сил. Стратегічне планування регіонального розвитку включає такі стадії: — розробка концепції регіонального розвитку;
— обґрунтування важливих пропорцій;
— формування системи цільових програм.
Основною метою стратегії соціально-економічного розвитку регіону е орієнтація на діяльність в напрямі стабілізації та підвищення якості життя населення на основі підвищення ефективності економіки і забезпечення додаткових надходжень в бюджети всіх рівнів за рахунок активізації інноваційних й інвестиційних процесів.
Стратегія соціально-економічного розвитку регіону визначає зміст основних напрямів діяльності органів місцевого самоврядування:
— управління соціально-економічним розвитком;
— управління бюджетом і фінансами;
— управління економікою і підприємництвом;
— управління майном і землею;
— управління зовнішньоекономічною діяльністю;
— охорона навколишнього середовища.
Концепція соціально-економічного розвитку регіону — це цілеспрямований комплексний документ, який включає систему найважливішої політики розвитку регіону в стратегічній перспективі на основі необхідної і достатньої економічної самостійності (стратегічні пріоритети, цілі, пропорції і механізми).
Структура концепції розвитку регіону має містити такі розділи:
— соціальна, екологічна, структурна, аграрна політика;
— регіональна науково-інноваційна політика, політика розвитку важливих комплексів спеціалізації і розвитку продуктивних сил, політика розвитку системи розселення, підготовки трудових ресурсів і зайнятості;
— політика розвитку виробничої інфраструктури, ринкової інфраструктури, інвестиційна та зовнішньоекономічна політика;
— антимонопольна, фінансово-бюджетна і податкова, регіонально-кредитна політика і розвиток банківської системи;
— політика розвитку відносин власності.
Отже, концепція регіонального розвитку визначає важливі структурні зміни в процесах соціально-економічного розвитку у формі важливих пріоритетів, цілей і забезпечує їх реалізацію за допомогою економічних і організаційно-правових механізмів. На основі концепції регіону формується стратегічна комплексна програма соціально-економічного розвитку, яка включає систему взаємопов'язаних цільових програм. Процес формування стратегії соціально-економічного розвитку регіонів є одним із найважливіших напрямів діяльності виконавчих і законодавчих органів влади на всіх рівнях.
Прогнозування регіонального розвитку
Важливою складовою механізму державної регіональної економічної політики є прогнозування як ланка між теоретичними розробками та господарською практикою.
Прогноз — це науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу чи явища, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей. Хоча його розробка спирається на систему кількісних і якісних показників, він має імовірнісний характер. Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому.
Регіональне прогнозування за останні ЗО—40 років досягло неймовірних масштабів. Складаються прогнози і програми розвитку регіонів як на національному (у межах країни), так і на міжнародному рівні (СЕЗ, єврорегіони та ін.) із залученням іноземного капіталу. На макрорівні прогнози розробляються для країни в цілому. Вони можуть бути галузевими, проблемними, комплексними.
Відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" (2000 р.), в усіх адміністративно-територіальних одиницях розробляються прогнози соціально-економічного розвитку терміном на 5 років та програми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік.
У прогнозі економічного та соціального розвитку регіонів ві Зображаються:
1. Аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку регіону за попередній період, визначення тенденцій і проблем розвитку економіки і соціальної сфери.
2. Стан використання економічного потенціалу регіону, екологічна ситуація.
3. Прогноз кон'юнктури на регіональних ринках основних видів товарів і послуг.
4. Напрями вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.
5. Цілі та пріоритети регіонального розвитку, заходи з їх досягнення.
6. Основні показники соціально-економічного розвитку.
7. Висновки щодо тенденцій розвитку економіки регіону на середньотерміновий період [9, 380].
Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість регіону.
Регіональне прогнозування базується на таких принципах:
— системності, багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань;
— єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу;
— оптимального поєднання різних підходів і методів, ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань;
— агрегованості основних індикаторів і показників регіонального прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.
Розробка системи прогнозів розвитку економіки регіонів відбувається у кілька етапів. На першому етапі здійснюються комплексний аналіз і систематизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку: підвищення рівня життя населення, скорочення безробіття та забезпечення зайнятості населення; екологічні проблеми; зміцнення експортного потенціалу регіонів; удосконалення територіальної спеціалізації.
На другому етапі здійснюється побудова "дерева цілей", яке ґрунтується на їхньому чіткому ранжуванні відповідно до пріоритетів регіонального розвитку та наявних фінансових ресурсів. Виокремлюються часткові цілі із найбільш загальних. Таке "дерево цілей" забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних рівнях управління за ступенем значущості та пріоритетності.
На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають межі прийнятних рішень та засобів досягнення поставлених цілей. У першу чергу реалізуються цілі та проекти, які не потребують значних капітальних вкладень.
На четвертому етапі відпрацьовуються можливі сценарії розвитку подій у перспективі залежно від обраних шляхів вирішення регіональних проблем. Сценарій — це загальна модель, яка описує не тільки очікувані результати певних перетворень, а й визначає необхідні ресурси для їх досягнення.
5